Венчурний капітал: сьогодні і завтра

Венчурний капітал: сьогодні і завтра

Венчурний капітал: сьогодні і завтра

Федоренко А.А., Донецкий национальный технический университет

Неоднозначна ситуація склалася на ринку капіталу в цілому і венчурного капіталу зокрема в усьому світі. Судячи з деяких показників 2000 року, спостерігається деякий дефіцит венчурного капіталу. Альфред Беркли (Alfred Berkeley), екс-президент, а нині заступник голови правління Nasdaq, (The National Association of Securities Dealers Automated Quotation system), прокоментував сформовану ситуацію в такий спосіб: «У людей склався неправильний підхід до цього. Усі говорять про те, що сьогодні немає венчурного фінансування і тому немає росту, керуючись показниками за минулий рік, коли фінансові потоки не висихали і спостерігався безпрецедентний ріст. Тим часом останнє є не наслідком, а причиною венчурного капіталу. Не ріст прагне за венчурним капіталом, а фінансові ресурси завжди спрямовуються туди, де є ріст». Таким чином, не дивлячись на не самі райдужні прогнози для венчурного капіталу, приводів для його похорону, природно, немає. Більш того, відкриваються нові обрії для венчурних інвесторів завдяки посиленому впровадженню Інтернету в повсякденне життя всього людства, а особливо фінансову інфраструктуру.

Демократизація капіталу.

Характерна риса Інтернет-бума – миттєво підносити людей «із бруду в князі». Прості хлопці, про які ніхто навіть не чув, створювали компанії вартістю в мільярди  доларів за одну ніч. Це стало можливим тільки тому, що вони одержали доступ до капіталу, що для «простих хлопців» річ небувала. Практично звалив старий фінансовий порядок, при якому людина, що захотіла позичити гроші, повинна була їх уже мати.

Бурхливий ріст наявного капіталу для створення нових проектів є природним продовженням тенденцій, що виникли і поширилися на початку 80-х рр., коли Майкл Милкен залучав капітал для всякого роду неможливих типів (T.Boone Pickens, Nelson Peltz), що бажали взяти на себе керівництво великими корпораціями. Причина такої зміни проста: це окупається. До кінця 80-х особиста репутація Милкена сильно постраждала, але його представлення про фінансування восторжествували на ринку. Зокрема, Милкен думав, що борги з високим ризиком систематично недооцінюються, тому є гарним вкладенням, якщо їх накопичувати в диверсифікованому портфелі. Тепер функціонує величезна індустрія непридатних облігацій, який раніш узагалі не було.

До кінця 90-х рр. венчурні капіталісти Силіконової Долін довели аналогічне з високоризиковими акціями. У результаті зараз мається величезний пул венчурного капіталу, що шукає зовсім нового застосування.

Звичайно, венчурний капітал існує стільки ж, скільки капіталізм. Але донедавна він був малюсінькою заводдю у світі бізнесі. Сьогодні це величезна упорядкована індустрія, що ймовірно залишиться такий. Венчурні капітали в 6 млрд. дол., інвестовані в США в 1993 р., виросли до 40 млрд. у 1999. Але навіть ці цифри недостатньо відбивають бум венчурного капіталу, що мається в розпорядженні підприємців. Згідно даним Venture One, у 1993 р. середня компанія виставляла на відкритий продаж свої акції після 6,5 років венчурного фінансування. У 1998 р., завдяки бажанню публіки інвестувати в компанії, що ще не довели свою прибутковість, цей термін знизився до 2,5 років, а для Інтернет-компаній – навіть до 2,2. Чому? Інвестори на фондовій біржі - і не тільки трейдери, що одержують замовлення, дійсні тільки один день, – дечому навчилися на ризиках і прибутках інвестування на ранніх стадіях. Це, у свою чергу, дозволило венчурним капіталістам одержувати їхній капітал назад у три рази швидше. Причому кожен венчурний долар збільшується втроє.

Зацікавленим наслідком демократизації капіталу є загибель Людини з Уолл-стріт: капіталізм з'їдає капіталістів. Хто б міг подумати, що із самого серця капіталізму виросте антикапіталістична пропаганда? Уключите телевизор і ви неодмінно побачите рекламні оголошення який-небудь онлайнової брокерської компанії, що радить вам звільнити вашого брокера, оскільки його ради нічого не коштують. Те ж саме незабаром будуть говорити про брокерів вищого класу – інвестиційних банкірах.

Усього за кілька років статусна революція перевернула фінансовий світ. Коли підприємець перестрибує через венчурного капіталіста, останній перестрибує через інвестиційного банкіра. Успішний венчурний капіталіст заробляє в 10 разів більше, ніж успішний інвестиційний банкір. Зараз інвестиційні банкіри присмокталися до венчурним капіталістів, а не навпаки, як було раніш. Молоді люди, що тільки що закінчили бізнес-школи, йдуть в інвестиційні банки тільки після того, як їхній не прийняли у венчурні фірми.

Демократизуючи, капітал скидає із себе завісу таємниці. Якщо ця завіса упала, то ніякими силами її вже не підняти. Запитайте венчурного капіталіста, чим він заробляє на життя. Він дасть вам довге і складне пояснення. Він підкреслить, що консультує підприємців, знаходить працівників і менеджерів для фірм, з якими співробітничає. Він навіть похвастається, що продавав продукцію. Але він ніколи не згадає про свою основну функцію – збирати капітал в інвесторів і передавати його підприємцям. Венчурні капіталісти образяться, якщо ви припустите, що вони «просто» надають капітал. Причина їхньої непохитної пози в тім, що капітал стає товаром, оскільки є люди, що його поставляють, і вони знають це.

У найближчому майбутньому наступить день, коли підприємці будуть одержувати капітали, пересилаючи свої бізнес-плани по Інтернету. І яка тоді буде роль венчурних капіталістів?

Якщо трактувати капітал просто як один з видів товару, а не як щось сакральне, то це спричиняє й інші наслідки. Люди, що мають доступ до капіталу, уже не розглядаються як члени ексклюзивного клуба, оскільки в повітрі уже витає нове відчуття, що теоретично усі мають до нього доступ. Це спричинило ще одну більш-менш стійку зміну в соціальних відносинах, що одержали сильний імпульс від Інтернет-бума. Тепер виходить, що розбагатіти швидко – уже не настільки сумнівно.

Венчурний капітал і прискорення розвитку економіки

Хрестоматійним стало твердження про те, що розвиток України стримується хронічним недоліком інвестицій в економіку країни. Держава не має бюджетних ресурсів для фінансування вітчизняної економіки, населення усунулося від інвестиційної діяльності в силу того, що "обпеклося" на внесках в Ощадбанк СРСР і вже на національних "фінансових пірамідах", а консервативний іноземний інвестор усе ще не має довіри до українського ринку. Стриманість масових інвесторів пояснюють не тільки нестабільність вітчизняної правової бази, олігополістичний характер конкуренції  і недостатня розвиненість ринкової інфраструктури, але і недостатній купівельний попит на внутрішньому ринку. Не секрет, що такі відомі компанії, як "Coca-Cola", "Nestle", "Sony", "МсDоnаld's" освоюють нові для них ринки для того, щоб забезпечити своєї продукції постійне місце в споживчому кошику місцевого населення. При цьому, природно, частина платоспроможного попиту "відтягається" від товарів і послуг національних компаній.

Як виявляється зі світового досвіду, є один вид міжнародного капіталу, приплив якого в країну без усяких застережень сприяє прискоренню її економічного розвитку. Мова йде про венчурний капітал. Хотілося б звернути увагу на те, що традиційно венчурний бізнес трактується як ризиковане підприємництво, ведення справ з високою імовірністю ділової невдачі. Однак, можна і потрібно розглядати венчурний бізнес насамперед як підприємницький. Він багато в чому базується на особистісних якостях бізнесмена, його таланті, і в цьому змісті до деякої міри протистоїть корпоративному бізнесу, у якому роль "першої скрипки" грає команда технократів.

У сучасних умовах країні з недостатньо високою кредитною й інвестиційною репутацією важко залучити інтерес з боку зовнішніх інвесторів. Тому велика частина загального обсягу прямих іноземних інвестицій (ПІІ) як і раніше направляється в розвинені країни. У багатьох країнах з так називаними ринками, що розвиваються, (Польща, Угорщина, Бразилія, Китай і ін.) сформувалася цілісна ринкова інфраструктура, мається стабільна і транспарентна нормативно-правова база ведення підприємницької діяльності, існують сприятливі умови для одержання високого прибутку. Не дивно, що якщо Україні в 1999 році (за даними UNCTAD) удалося залучити лише 750 млн доларів США у виді прямих іноземних інвестицій, то Польщі - 7,5 млрд доларів США, Чехії - 2, 7 млрд доларів США, Угорщині і Румунії більш 2 млрд доларів США кожної.

У сформованій ситуації на міжнародному ринку фінансових ресурсів Україні необхідно дуже дбайливо відноситися до вже наявних іноземних інвесторів і представників закордонних компаній, що діють на території країни. Світовий досвід показує, що для забезпечення приходу в Україну довгострокових приватних і інституціональних інвесторів, а не фінансових спекулянтів, що спеціалізуються на угодах з борговими зобов'язаннями, необхідно істотне поліпшення в країні бізнесу-клімату. Причому, "позитивним сигналом" для іноземних інвесторів є швидкість і радикальність економічних перетворень, зміцнення позицій місцевих підприємців. Особливо відзначимо, що динамічний розвиток вітчизняних товаровиробників є  умовою подальшого припливу іноземного капіталу, оскільки формується платоспроможний попит на товари і послуги.

Для того, щоб закласти основи для "спуртового" розвитку вітчизняного підприємництва і припливу іноземних інвестицій, в Україні необхідно забезпечити: стабільне зростання макроекономічних показників і удосконалювання структури народного господарства; відповідність міжнародним нормам і незмінність правової бази; легкість входу і виходу з ринку; відсутність бар'єрів на шляху руху товарів і факторів виробництва; повноцінне введення приватної власності на землю, включаючи право на її покупку/продаж нерезидентами країни; ефективну податкову систему з домінуванням її стимулюючої компонента; стабільність політичної ситуації.

Пряму заинтересованость у цьому виражають самі іноземні інвестори. Інвестиційна компанія "SigmaBleyzer" у 2000 році вийшла з пропозицією про створення робочої групи по розвитку ринків капіталів в Україні і залученню в країну іноземних інвестицій непозикового характеру. Ініціатива одержала підтримку з боку міжнародних фінансових інститутів, часток іноземних інвесторів, а також державних структур України.

Венчурний непозиковий капітал має істотні розходження і зі спекулятивним. Венчурний інвестор приходить на тривалий термін, зацікавлений в одержанні контролю над об'єктом інвестиції, прагне підвищити його ринкову ціну за рахунок позитивних економічних дій (раціоналізація структури і керування, упровадження технологічних інновацій, реінвестування прибутку). Серед інвесторів існує значна група, що орієнтується на доход вище того, котрий можна одержати в країнах зі стабільною економікою, навіть за умови вкладення коштів у ризиковані проекти. Такого роду інвестори представлені як приватними особами, так і солідними компаніями.

Для країни-реципієнта особливий інтерес представляє приплив капіталів за допомогою іноземних інвестиційних фондів розвитку. Дані інвестиційні фонди вибирають акції тих компаній, ціна яких, по оцінках фахівців фонду, має більший потенціал для швидкого росту, чим ринок у цілому. Фонд ставить своєю задачею різке збільшення вартості компанії для того, щоб надалі продати весь приналежний йому пакет акцій і дістати прибуток у виді різниці між ціною придбання акцій і виторгом від їхнього продажу. Відмітною рисою таких фондів є те, що весь поточний прибуток контрольованого фондом підприємства реінвестується. Фактично фонд і його пайовики не зацікавлені в одержанні дивідендів, оскільки орієнтовані на більш перспективні цілі.

Природно, що в умовах ринкової економіки і неоднозначності технологічних змін, що відбуваються, інвестори венчурних інвестиційних фондів можуть і втратити частину своїх інвестицій. Однак наявність в авторитетних глобальних інвестиційних банків (керуючих інвестиційними фондами) колосального досвіду роботи, великих інформаційно-аналітичних центрів і висококваліфікованих команд фінансових менеджерів дозволяє звести ризик утрат до прийнятного мінімуму і гарантувати одержання запланованого прибутку.

Треба сказати, що країни з ринками, що розвиваються, а також країни з економіками перехідного типу представляють широкі можливості саме для інвестиційних фондів розвитку і венчурного підприємництва в цілому.

По-перше, значна кількість підприємств, що пройшли корпоратизацію, але усе що ще знаходяться під контролем держави, мають низьку ринкову ціну і привабливість для потенційних інвесторів у силу обтяженості боргами, наявністю неефективного вторинного виробництва, нераціональної системи керування. Багато підприємств в Україні можуть вирости в ціні тільки за рахунок проведення санації, причому не потребуючих значних витрат.

По-друге, в Україні мається більше простору для підприємницької діяльності, чим у країнах з розвитий ринковою економікою. Ще не всі ринкові ніші зайняті, а конкуренція не носить настільки твердого характеру, як у розвинених країнах. Особливо це відноситься до сфери інформаційних технологій.

На відміну від стратегічних промислових інвесторів, у ролі яких найчастіше виступають ТНК, інвестиційні фонди розвитку і венчурний капітал у цілому не приводять до підпорядкування економіки країни інтересам гігантів світового бізнесу. Ні для кого не є секретом, що ТНК і МНК прагнуть до удосконалювання своїх технологічних ланцюгів, що, у кінцевому рахунку, приводить до втрати незалежності ланки ланцюга. А використання трансферних цін дозволяє ТНК одержує прибуток, минаючи національні податкові системи. Недарма уряди Польщі й Угорщини виявляють заклопотаність у зв'язку з результатами приватизації, унаслідок якого національні економіки стають занадто залежними від закордонних корпорацій: до 80 % експорту з цих країн приходиться на частку угод у рамках ТНК.

Є ще один штрих у діяльності інвестиційних фондів розвитку. Їх "секретною зброєю" є команди професіоналів різного профілю, що на придбаних або контрольованих підприємствах впроваджують інноваційні управлінські, маркетингові технології, раціоналізують фінансові потоки й у такий спосіб створюють стартові  умови для їхнього подальшого розвитку. Таким чином, утвориться прошарок національних кадрів, що володіють сучасними управлінськими технологіями. Навіть якщо в якийсь момент часу інвестиційний фонд і прийме рішення про згортання своєї діяльності, у країні залишиться когорта фахівців, здатних до ефективного керування вітчизняними підприємствами. Не можна не зупинитися і на позитивному впливі розвитку венчурного підприємництва на соціальну ситуацію в країні. Залучення непозикового іноземного капіталу приводить до зміцнення в країні середнього класу. Він чисельно і якісно росте.

Зараз в Україні венчурный капітал працює, але саме це поняття має трохи інше формулювання - «Інноваційний менеджмент», а самі венчурные фонди називаються технопарками. Справа в тім, що технопарки використовують особливий механізм при оподатковуванні, що описаний в указах Верховної Ради, прийнятих у грудні 2000 року – технопарки і кожний з його учасників відкривають спеціальні рахунки. У наслідок реалізації проекту 10 % ПДВ зараховується на спеціальний рахунок технопарку. 15 % податку на прибуток перелічується технопарку, а половина (15 %) поділяється між учасниками, що реалізують інноваційний проект. Кошти зі спеціальних рахунків витрачаються винятково на науково-дослідні розробки, створення лабораторно-експериментальної бази досліджень і т.д.

8 липня 1996 року розпорядженням губернатора Донецької області В.П. Щербаня був створен Донецький Інноваційний Фонд при Донецькій обласній державній адміністрації, генеральним директором якого і донині є Морозов А.Ф. Цим центром було реалізовано проектів на 1,5 млн. доларів.

Докладніше роботу технопарків можна розглянути на прикладі київського технопарку.

Могутній науково-дослідний конгломерат – Киберцентр на окраїні столиці – у недалекому майбутньому може стати українським аналогом «Силіконової долини», природно, у наших масштабах. Укладений «шлюбний контракт» між бізнесом і наукою, по якому дитина повинна народитися саме тут. Дитя вирішили назвати суперсучасно: Технопарк.

Київ вправі пишатися своїм науковим потенціалом: у столиці зосереджені інститути, науково-виробничі об'єднання, дослідницькі центри, але... Головна проблема у тім, що вміючи розробити саму передову технологію, київський учений чи винахідник, якому у голову прийшла геніальна ідея, у наших умовах до недавніх пір були приречені: ні грошей на впровадження, ні умов для апробації, ні перспектив на  покупку інтелектуальної власності попросту не було. У результаті доктора наук стояли на ринках з носками і "Снікерсами", кандидати бігали по офісах іноземних компаній як дилерів "Гербалайфа", аспіранти підробляли написанням курсових і дипломів під замовлення... Величезні площі, наповнені науковою апаратурою, лабораторіями і кваліфікованим персоналом, простоювали... У цей же час київський бізнес, маючи систему впроваджень і продажів, практично не мав ідей і технологій, які можна було б впроваджувати і продавати. До обопільного задоволення вчених і підприємців, вихід був знайдений – до весни першого року третього тисячоріччя.

Семінар "Технопарки як сприятливе середовище для стійкого розвитку малого підприємництва – на прикладі міста Києва", що пройшов наприкінці березня в столичному Кібцентре, засвідчив: по-перше, зародок гібрида науки і капіталу вже закладений; по-друге, перший київський "Технопарк" одержав могутню "стратегічну" підтримку. Батьками-засновниками нової структури стали Всеукраїнське об'єднання підприємців "Нова Формація", Міжнародний центр розвитку підприємництва і Діловий центр Московського району міста. Ідейне сприяння зробили Національний клуб лідерів суспільних об'єднань підприємців, Союз орендарів і підприємців України, Український союз користувачів об'єктами авторського права і... Організація Об'єднаних Націй – оскільки проект "Технопарк" цілком вписується в Програму ООН "Ініціатива стійкого розвитку", санкціоновану позаторік Генеральним секретарем співдружності націй Кофі Ананом. А базою для "Технопарку" став Інститут проблем математичних машин і систем (ІПММС) – один із самих могутніх по "мозковому капіталі" у Європі (що визнають оонівські експерти і закордонні колеги київських математиків).

На двадцятьох тисячах квадратних метрів, відданих інститутом під стратегію технопаркинга, уже розвертається система, що, на думку засновників, допоможе реалізуватися в бізнесі початківцем – але безумовно талановитим – підприємцям.

Як свідчить виконавчий директор "Нової Формації" і один з ініціаторів створення "Технопарку" Леонід Бірюков, схема роботи – проста, але діюча – починаючий підприємець, що уклав з цією структурою договір про співробітництво, може використовувати її офісний простір, оргтехніку і канали комунікацій, науково-дослідні лабораторії з підготовленим персоналом і – що найважливіше – фінансові й організаторські можливості "Технопарку".

Звичайна картина: людина має бажання, завзятість і наполегливість, здібності і талант до того, щоб розвити свій бізнес... але засобів для "початку процесу" у нього немає. Банківська кредитна політика в нашій країні дотепер не давала можливості  одержати стартовий капітал у борг, а про венчурний ("ризиковому, підприємницькому") капітал навіть розмов не виникало. Український фінансист не хотів ризикувати, а український підприємець не міг починати. У "Технопарку" основою фінансової політики обраний саме венчурный капітал: спеціальний фонд фінансує нове починання, ідею, технологію з метою "довести їх до розуму" – і або продати, або впровадити у виробництво. При цьому зрозуміло, що не завжди вкладені гроші дадуть результат: у світовій практиці реалізується і стає фінансово успішної одна ідея з десяти, але ефект від її впровадження багаторазово перекриває витрати на "прогорілі" розробки.

Структура "Технопарку", у викладі Бірюкова і директора ІПММС академіка Анатолія Морозова, представляється не дуже складною. Невелика адміністрація приймає клієнтів і забезпечує їхні "оргпотреби". Технічна служба надає необхідні виробничі і дослідницькі потужності. Фонд венчурного капіталу фінансує роботу клієнта (підприємства чи приватної особи). А рішення про доцільність співробітництва з бажаючим розвертати свій бізнес під егідою "Технопарку" приймає експертна рада, де на рівних представлені бізнес, фінанси, наука і техніка.

Академік Морозов запевняє, що інститут має величезний інтелектуальний потенціал За останні роки були створені багато цілком конкурентноспроможних розробок. Однак украй необхідні партнери-підприємці, що зможуть робити бізнес на основі праці вчених – і в такім співробітництві легко побачити початок нового технологічного й економічного ривка і нашої науки, і нашого підприємництва.

Голова правління "Нової Формації" В'ячеслав Кредисов пояснює участь у проекті технопарку тим, що до цього об'єднання входять ділові люди, що зуміли зробити успішним свій бізнес і тепер зацікавлені в допомозі починаючим підприємцям. Простіше говорячи, хто зумів стати багатим сам, зуміє зробити багатою свою країну і її людей.

Рада з питань підприємництва при Київському міському голові рекомендувала міській і районній владі вивчити роботу "Технопарку" на проспекті Глушкова, 42 і представити свої розуміння про розгортання подібних фінансово-науково-підприємницьких структур по всій столиці.

Підводячи підсумок, необхідно відзначити, що Україна має дуже серйозний нереалізований потенціал роботи з непозиковим іноземним капіталом. Перспективи відкриваються привабливі. Уже є, нехай невеликий, але позитивний досвід роботи в цьому напрямку, про який згадано вище. У цій ситуації надзвичайно важливо не проста  взаємодія вітчизняних фахівців, керівників, чиновників із представниками іноземного капіталу, але й усвідомлення роботи на єдиний результат, при якому виграють усі.

Список литературы

Для подготовки данной работы были использованы материалы с сайта http://masters.donntu.edu.ua/