Проект реконструкції парку відпочинку
Вступ
Садово-паркове будівництво - важлива складова частина в загальному комплексі містобудування та міського господарства і включає різні за ступенем складності питання проектування, будівництва та експлуатації, а також догляду за насадженнями.
Парки - це важливі елементи планування структури міста, вони формують зелену зону міста. В житті міста вони мають різне значення: містобудівне, санітарно-гігієнічне та естетичне. Зелені насадження, покращуючи навколишнє середовище, створюють найкращі умови для життя людини, облагороджують ландшафт та території спеціалізованих установ. Вони покращують мікроклімат місцевості, очищуючи повітря від пилу та шкідливих випарів, сприяють створенню більш здорових умов для життя, роботи та відпочинку людей.
Саме тому зявляється необхідність розробки нових підходів до здійснення озеленювальних робіт, влаштування скверів, парків та інших обєктів рекреації, підвищення стійкості довговічності, якості та фітомеліоративної ролі зелених насаджень.
На даний момент ставляться відповідні вимоги до створення і побудови зовнішнього вигляду парків. Відповідно складається підхід і до вибору рослин для озеленення запроектованої території. Для оформлення зони відпочинку, ігрових площадок, декорування будівель зараз використовують самі різноманітні поєднання декоративних дерев, чагарників, трав і квіткових рослин.
Основні завдання парку розваг та відпочинку : забезпечення масового, періодичного та індивідуального епізодичного відпочинку населення при вільному режимі використання паркової території та елементарній організації обслуговування відвідувачів ; поліпшення мікроклімату та покращення санітарно - гігієнічних умов міста ; використання лісових багатств для покращення декоративно - естетичних якостей місцевості.
Основними завданнями курсового проекту є:
ØНавчитись вирішувати питання, повязані з формуванням навколишнього середовища з використанням сучасних наукових методів, спираючись на знання як базових так, і суміжних дисциплін;
ØВільно орієнтуватись при виборі рішення у різноманітних містобудівних та ландшафтних умовах;
ØОволодіти навиками доцільного використання історичного досвіду в умовах нового садово-паркового будівництва;
ØРозвинути вміння раціонально й доцільно використовувати при проектуванні обєктів існуючі природні умови, додержуватись оптимального співвідношення між природними й антропогенними компонентами, вирішуючи завдання на різних містобудівних рівнях.
ØНавчитися приймати правильні, науково обґрунтовані рішення в процесі розв'язання організаційних і проектних питань;
ØКваліфіковано виконувати інженерні розрахунки;
ØВміло користуватись необхідною довідковою літературою і нормативними матеріалами .
Мета курсового проекту - формування ландшафту, що передбачає створення різноманітних пейзажних картин - лісів, полів, водойм, садів, наявність яскравих квітів, декоративних дерев та чагарників.
Парки - це впорядковані території з різноманітним дендрологічним складом. В парках споруджують водойми, фонтани, розміщують скульптуру та малі архітектурні форми.
Прогулянкові парки створюються на територіях парків, або на спеціально виділених ділянках. Головним ядром на парку є зона відпочинку та прогулянкова зона. В плануванні парків велике значення має правильний баланс території та кількість дерев та кущів на одиницю площі.
Специфічними рисами парку є: по периметру парку розміщуються щільні смуги дерев та чагарників (захисту від пилу, вітру та шуму) уникають пересічення парку дорогами, кількість входів до парку роблять мінімальним. Вони призначаються для прогулянок і відпочинку,як дорослих і дітей, так і людей похилого віку.
садовий парковий міський будівництво
1. Характеристика природно-кліматичних умов обєкту досліджень
.1 Місце розташування обєкту проектування
Реконструюємий парк є об'єктом загального користування. На містобудівельному рівні - це парк планувальних районів міста. За демографічною ознакою парк призначений для всіх вікових категорій. За видами діяльності наш парк відіграє роль прогулянкового і тихого відпочинку.
Місцезнаходження (область, район) Київська, Києво-Святошинський район.
Загальна площа: 3,22 га
Адреса: с. Хотів, вул. Пушкіна
Відстань до залізничної станції Боярка 18 км.
До районного центру 20 км.
Ділянка парку розташована в Київський області, в Києво-Святошинському районі в с Хотів. Хотів - це селище районного підпорядкування - розташоване в центральній частині України за 8 км в південно-західному напрямку від м. Києва на захід, південь, схід, має зручне транспортне сполучення зі столицею.
В цьому с по вулиці Пушкіна і знаходиться даний обєкт - парк. Площа якого становить - 32244,00 м2. також межує з південному-заході з плодовим садом , з півдня - дорога, що веде на с. Чабани , з сходу - також садові ділянки. Нині на території пуста ділянка без насаджень, рельєф горбистий.
Щоб реконструюємий прогулянковий парк повноцінно виконував рекреаційну та декоративну функцію, потрібно:
) Захистити ділянку від надмірного шуму, загазованості, задимленості;
) Запроектувати міцне покриття доріжок і майданчиків;
3) Підібрати найоптимальніший асортимент рослин, особливо для газонного покриття, стійкий до техногенних забруднень;
4) Встановити достатню кількість садових меблів та малих архітектурних форм;
) Розташувати атракціони та розважальні заклади;
) Влаштувати сучасне інженерне обладнання, особливо продумати освітлювальну мережу та систему поливу.
Проаналізувавши ситуаційний план та вихідні дані для проектування, можна зробити висновок про придатність даної території для влаштування прогулянкового парку та доцільність його створення.
1.2 Кліматичні та мікрокліматичні умови району досліджень
Київська область розташована на Півночі держави, в басейні середньої течії Дніпра, головним чином, на Правобережжі. На Сході межує з Чернігівською і Полтавською, на Південному Сході і Півдні - з Черкаською, на Південному Заході - з Вінницькою, на Заході - з Житомирською, на Півночі - з Республікою Білорусь. Площа області складає 28,1 тис. км2. В області - 25 районів, 26 міст, у т.ч.12 - обласного підпорядкування, 30 селищ. Транспортно-географічне положення Київської області визначається тим, що до Києва сходяться залізниці, автомагістралі, авіалінії, річкові та інші комунікації, зв'язуючих її з усіма областями України і європейськими державами. Область лежить у межах зон мішаних лісів і лісостепу. Її ґрунтові та агрокліматичні умови сприятливі для розвитку сільського господарства.
Клімат Київської області помірно континентальний, м'який, з достатньою вологістю. Зима тривала, порівняно тепла; літо - достатньо тепле й вологе. Пересічна температура січня на Півночі - 6,5°, в центральній частині - 5,8°, на Півдні - 6,1°, липня - відповідно +19,2, +19,5, +20,1°. Тривалість безморозного періоду 160-165 днів. Період з температурою понад +10° становить від 155 днів на Поліссі до 160-165 днів на Півдні і Сході області, сума активних температур від 2480° на Півночі і до 2700° на Півдні. Опадів 500 - 600 мм на рік, на крайньому Півдні - 400-500 мм. Максимальна кількість їх (близько 40 %) випадає влітку. Сталий сніговий покрив (пересічна висота 25-30 см, крайньому Півдні - 15-20см) встановлюється в середині грудня, сходить у кінці березня. Серед несприятливих кліматичних явищ - інтенсивні зливові дощі з грозами, град, бездощові періоди, суховії (до 5-10 днів), пилові бурі влітку, льодова кірка, ожеледь тощо. Північна частина Київської області лежить у вологій помірно теплій, південна - у недостатньо вологій, теплій агрокліматичній зонах.
Абсолютний мінімум температури повітря (-32,9 °С), абсолютний максимум (+39,4 °С). Протягом останніх 100-120 років температура повітря підвищується. Найбільше підвищення температури повітря спостерігається в грудні - березні.
Тривалість вегетаційного періоду 198-204 дні, початок вегетації 9 квітня, кінець 25 жовтня.
Час останніх весняних заморозків - 5 - 21 квітня, перших осінніх - 1-18 жовтня.
Висота снігового покриву становить 20 - 30 см, утворюється приблизно 15 листопада, сходить в другій половині березня. Глибина промерзання грунту становить до 85 см. Сніговий покрив є одним із головних факторів, що забезпечує поповнення запасів вологи в ґрунті.
Рельєф області - переважно рівнина. У південній частині її територію перетинають яри та балки.
Київщина має густу річкову мережу (177 річок завдовжки понад 10 км). Найважливіша водна артерія - Дніпро (довжина його в межах області - 246 км), його головні притоки - Прип'ять, Тетерів, Ірпінь, Рось (праві); Десна і Трубіж (ліві). На території області - Київське водосховище і частина Канівського водосховища (створені на Дніпрі). Усього в області - 13 водосховищ і понад 2000 озер.
На півночі поширені дерново-підзолисті, в долинах рік - дерново-глеєві, лучні й болотні ґрунти. У центральній частині на лесах - опідзолені чорноземи, темно-сірі і світло-сірі лісові ґрунти; у південних районах - глибокі малогумусні чорноземи. На лівобережжі зустрічаються лучно-чорноземні, лучні солонцюваті, солончакові і болотні солончакові ґрунти.
На даній ділянці поширені сірі - лісові та дерново - підзолисті грунти. Сірі- лісові грунти утворилися внаслідок зміни хвойних і листяних порід на широколистяні. Найпоширенішими ґрунтотворними породами є лесовидні суглинки та леси. Характеризуються високою пористістю (50%), карбонатністю (10-15%), що зумовлює високу родючість ґрунтів та гумусний склад. Лесовидні суглинки відрізняються крихкістю, шаруватістю та неоднорідним гранулометричним складом. Основними хімічними показниками сірих - лісових грунтів є рН сольової витяжки 5,2 - 6,2 РН; ступінь насичення основами - 79 - 96%, вміст гумусу 4,0 - 6,0%. Сірі лісові ґрунти мають знижену родючість, оскільки в них малий вміст азоту і погана структура.
Дерново - підзолисті грунти формуються під травянистою рослинністю, верхній гумусовий горизонт темний, змінюється перехідним світлішим. Характеризуються низьким вмістом гумусу (0,4-2,5%), який знаходиться переважно в гумусо-елювіальному горизонті. У складі гумусу вміст фульвокислот переважає над вмістом гумінових кислот. Запаси поживних речовин у дерново - підзолистих грунтах дуже низька: азоту - 0,05-0,08 %, фосфору - 0,04-0,09 % та калію - 1,0 - 1,5% від сухої маси грунту.
Вони мають переважно кислу реакцію (pH від 3, 1 до 5,8). У механічному складі переважають глинисто-піщані фракції.
Глобальні зміни клімату, що спостерігаються на земній кулі, не могли обминути і Київську область. Більше того, на кліматичні умови істотно впливає саме місто - розсіювання тепла з теплотрас, будинків, ТЕЦ і т. ін. У зв'язку з цим температура повітря у місті вища, ніж на його околицях.
Природні та кліматичні умови є досить сприятливим для успішного вирощування рослин, тому доцільно створювати парк на даній ділянці. Ділянка розташована дуже зручно для транспортування садивного матеріалу та будівельних матеріалів. Поблизу парку знаходиться садовий центр Артвіль, а також він є дуже зручним у плані розташування тому що знаходиться біля головної дороги та самого міста.
2. Принципи підбору асортименту рослин
.1 Функціональне зонування садово-паркового обєкту
Даний парк буде розташований в зручному місці, де будуть витрачати вільний час люди різного віку. Більше часу похилого віку, менше часу молодь, та підлітки. Щоб дістатись до парку місцевому населенню необхідно витратити від 5 до 15 хвилин часу.
Планувальна структура і розміщення різних функціональних зон у парку повинні узгоджуватись із природним середовищем. Архітектурно-планувальне рішення повинно забезпечувати відповідне трасування і орієнтацію алей та доріжок парку серед зелених насаджень, провітрювання, створення відкритих і закритих просторів, розміри і планувальні характеристики яких залежать від місцевих кліматичних факторів та умов функціонування парку.
На території парку облаштовують розважальні заклади і заклади громадського харчування, адміністративно-господарські будівлі, повязані з утриманням парку, підземні туалети, малі архітектурні форми, дорожньо-стежкову мережу.
При функціональному зонуванні виділяються зони: вхідна, активного відпочинку, прогулянкова, адміністративно-господарська. Планувальне рішення та просторова організація грунтуються на всебічному урахуванні та використанні природних факторів (особливостей рельєфу, розміщення та декоративних якостей насаджень, відкритих просторів, водойм) та з врахуванням прогнозів відвідування населенням.
Вхідна зона буде оформлена ліхтарями, що оздоблені декоративною ліпниною. Увійшовши в парк, відвідувач потрапляє на майданчик з гарним мощенням із ФЕМів, декоративною підсвіткою. Навколо майданчика запроектовано висадити стрижені дерева та кущі у формі куль і т.д.
Прогулянкова зона тісно переплітатиметься з зоною активного відпочинку. Її особливість полягає у системі побудови дорожно-стежкової мережі та влаштуванні куточків відпочинку тут розміщується дитяче кафе, дитячий майданчик, альтанки, безліч лав та ліхтарів, безліч рослинних груп та масивів із даба звичайного, липи серцелистої, де відвідувачі можуть захоплюватися краєвидами, та з цікавістю прогулюватися. Пройшовши дещо нижче спостерігається прогулянкова зона, що виконана з хвилястих доріг, декоративних груп та майданчиків. Також розміщуються альтанки для відпочинку.. Прогулянкові доріжки проходять біля мальовничих місць парку, навколо озера.
Зона тихого відпочинку - це північно - східна частина парку, там можна посидіти у природній тиші. Представлена у вигляді покручених доріг. На території тихого відпочинку також знаходиться камяний сад.
Господарська зона буде розташована у східній частині парку і включатиме приміщення для інвентарю побутового і будівельного характеру, майданчик для техніки та різноманітного обладнання.
Варто зазначити, що даний парк призначений для надання тихого відпочинку та прогулянок.
Парк містить дуже багато різноманітних куточків для насолоди пейзажами.
2.2 Підбір та обґрунтування асортименту рослин для різних видів насаджень
Формування паркових просторів - головна функція структурних насаджень. Вони будуються з паркоутворюючих та супутніх порід, які підбираються за типологічними або фітоценотичними принципам. Структурні насадження - це основна тема композиції парку, які створюють фон для декоративних угрупувань. До декоративних насаджень відносяться групи, букетні насадження, солітери, алеї. Тимчасові насадження послуговують для формування паркових просторів в стислі строки. Для цього використовують дерева, що швидко ростуть та мальовничо квітучі чагарники. При підборі асортименту насаджень враховуються їх морозо- та вологостійкість, період вегетації, декоративні якості (тектоніку). Тектоніка - це художні вираження закономірностей побудови, притаманних визначеній породі чи види дерев.
Декоративні якості дерев визначаються висотою рослин; формою та щільністю крони ; формою, розмірами, фактурою, розташуванням та забарвленням листя, часом та тривалістю квітування, формою стовбуру, фактурою та кольором кори тощо.
Основним структурним елементом, що поділяє територію на різні за функціональним призначенням та художніми якостями ділянки - є масиви. Це великі ( більш 0.5 га) ділянки паркової території, засаджені деревяними та чагарниковими насадженнями. Масиви сформовані з дерев однієї породи називаються гаями.
Деревною групою називаються насадження, які займають ділянку, діаметр якої не перевищує максимальну висоту дерев. Групи з чагарників компонуються з масивами і є перехідною ланкою поміж масивом та відкритою горизонтальною поверхнею газону.
Дерево або чагарник, що стоять окремо називаються солітером. Солітер, звичайно, підкреслює характерні риси пейзажу, збагачує силует оригінальною формою крони, або сприяє створенню визначеного настрою (плакуча верба на березі ставка). Їх часто висаджують біля малих архітектурних форм. Чагарники у вигляді одиничних насаджень використовують для створення невеличких пейзажів вздовж дороги або на майданчиках відпочинку.
Виділяють чотири основних принципи підбору асортименту деревних рослин для створення зелених насаджень: екологічний, фітоценотичний, художньо-декоративний, систематичний.
Під час створення зелених насаджень, необхідно правильно оцінити міські екологічні фактори з точки зору їх впливу на ріст рослин та підбирати такі породи, які в даних умовах будуть максимально використовувати позитивні фактори навколишнього середовища, характеризуватись хорошим ростом, стійкістю, довговічністю і своїм середовищеутворюючим впливом покращувати та посилювати позитивний вплив середовища на живі організми. При підборі асортименту рослин та розміщенні їх на території обєкту зеленого будівництва, повинні бути враховані умови місцезростання, які мають відповідати біоекологічним особливостям розвитку рослин. При наявності такої відповідності рослини добре розвиваються і створюють композиції, що утворюють гармонію з природним ландшафтом. Вище наведені фактори лежать в основі екологічного принципу підбору деревних рослин для створення композицій.
Фітоценоз, або рослинне угрупування - це сукупність рослин, яка характеризується певним складом та взаємовпливом. Взаємовплив дерев та кущів, що входять до складу композиції, може або сприяти її розвитку, або руйнувати її. Вірогідніше, що позитивний взаємовплив між рослинами виникне у тих випадках, якщо у композиції створити природні поєднання рослин. У викладених вище положеннях і полягає фітоценотичний (типологічний) принцип підбору деревних рослин для створення композицій.
Систематичний принцип полягає у використанні в одній композиції деревних рослин різних видів, які належать до одного роду, та їхніх форм, з метою підкреслення загальних декоративних якостей рослин та створення художнього поєднання, яке примусить сприймати глибше красу даної композиції.
В основі художньо-декоративного (фізіономічного) принципу підбору деревних рослин покладені спільні ознаки будови рослин (форми, текстури, кольору тощо). Цей принцип має на меті показати найхарактерніші риси будови дерев та кущів, а також підкреслити індивідуальну красу кожної рослини.
Асортимент рослин включає такі види:
Береза повисла - Betula pendula
Дерево заввишки до 25м з ажурною, неправильно яйцеподібною кроною, повислими гілками. Кора біла, у молодих дерев гладенька, а з віком у нижній частині розтріскується, стає майже чорною. Листки трикутно-ромбічні, яйцеподібні, по краю двічігострозубчасті, завдовжки 3-7см. Квітки зібрані в сережки, зявляються в травні. Плоди дозрівають у липні-серпні, після чого розсипаються. Зимо- і посухостійка, належить до світлолюбних рослин, невибаглива до ґрунтових умов. Не дуже стійка проти забруднення повітря димом і газами.
Верба біла - Salix alba L.
Дерево заввишки 20-25м, стовбур діаметром до 3м , з широкою шатроподібною кроною. Кора у старих дерев глибоко тріщинувата, молоді пагони сріблясто-опушені. Сережки зявляються одночасно з розпусканням листя у квітні-травні. До ґрунтових умов та вологи відносно невибаглива, але краще рості і розвивається на глибоких пухких річкових наносах. Зимостійка, світлолюбна, витримує незначне засолення, газо- і зимостійка.
Магнолія Суланжа - Magnolia soulangeana Soul.
Гібрид, отриманий схрещуванням магнолії голої та магнолії лілово кольорової. Невелике дерево або великий кущ з обернено яйцеподібними, видовженими листками завдовжки 16(20)см, знизу з рідкими волосками. Квітки круглі, з різними відтінками, часто ароматні, з'являються до розпускання листя. Холодо- і посухостійка.
Липа серцелиста - Tilia cordata Mill.
Дерево заввишки до 30м з широкоокруглою, компактною, правильною кроною. Кора стовбура товста, темно-сіра, глибокотріщинувата. Листя серцеподібне, на верхівці загострене, по краях дрібнодвічіпилчасте, зверху зеленее, знизу сизо-зелене, з бурими волосками у кутах жилок. Квітки жовтувато-білі, зібрані у суцвіття. Цвітуть у червні. Зимо- та відносно посухостійка, достатньо газо- та димостійка, середньовибаглива до родючості грунту, витримує тимчасовий надлишок вологи.
Катальпа прекрасна - Catalpa speciosa Warder.
Дерево заввишки до 30(40)м з густою широко пірамідальною кроною і відносно струнким стовбуром. Листки завдовжки 15-30см на довгих черешках, яйцеподібно-видовжені, гладенькі. Квітки зібрані у великі, до 30см завдовжки, широкі волоті, по краю хвилясті, кремово-білі, з приємним ароматом. Цвіте в червні. Плоди - стрічкоподібні коробочки, на дереві тримаються до весни. Досить зимо- та відносно посухостійка, потребує достатнього зволоження грунту. На відкритих місцях ушкоджується вітром. В міських умовах стійка проти забруднення повітря димом, пилом, газами.
2.3 Агротехніка створення та утримання різних видів насаджень
Посадку листяних та хвойних дерев і кущів здійснюють навесні та восени. Проте сучасна агротехніка дає змогу проводити посадки також взимку і влітку. Порушення технології посадки у багатьох випадках є причиною недовговічності, низької декоративності, захворювань, загибелі рослин. Тому важливо чітко виконувати рекомендації щодо здійснення посадок.
Перед посадкою у зазначених проектом місцях викопують ями, котловани, траншеї. Ями готують таких розмірів, щоб у них вільно розміщувалася коренева система. Середня глибина ями для дерев становить 70-120 см, для кущів - 30-70 см. Якщо необхідно (залежить від виду), на дні ями влаштовують дренаж та насипають родючий субстрат із добривами.
Саджанець з розправленим корінням опускають у яму, поступово засипають коріння грунтом так, щоб заповнювались пустоти між ним. Поступово ущільнюють насипаний грунт ногою. Коренева шийка після посадки дерева (куща) має бути на 2-3 см вище рівня ями, оскільки після поливу грунт осідає разом з рослиною. Навколо ями формують лунку. Полив здійснюють до того моменту, поки не припиниться вбирання води грунтом. Посаджені дерева підвязують до кілків.
Догляд за грунтом полягає передусім у підтримці оптимальної морфологічної структури шляхом його спушування у пристовбурних ділянках. До основних робіт з догляду за рослинами у перший період після посадки належать: рихлення і притінення лунки з метою запобігання пересихання коріння, полив, обрізка гілок з метою формування крони, усунення пошкоджених частин рослин, підвязка дерев, удобрення, систематичне обкопування дерев та кущів. Інтенсивність догляду залежить від типу обєкту, росту і видового складу дерев, кущів і ліан.
Необхідно слідкувати за режимом поливу. У літній період, коли відсутні дощі та спекотно, потрібно здійснювати додатковий полив дерев та кущів. Також важливо проводити у такі періоди освіжувальні поливи крон з метою змиття пилу з листя та запобігання його перегріву. Це проводять 4-5 разів для листяних та 8-10 разів для хвойних рослин за сезон у ранкові чи вечірні години.
Потрібно вчасно здійснювати лікування ран, особливо, на деревах, оскільки механічні пошкодження загрожують ураженням рослини цвілевими грибами і бактеріями, що спричиняють утворення дупел. Механічні пошкодження кори і деревини стовбура або гілок дерев необхідно зачистити ножем до здорового місця та змастити садовою замазкою.
Успіх вирощування декоративних рослин значною мірою визначається правильністю їхнього обрізування, яке поділяється на формуюче, санітарне та омолоджуюче. Періодично потрібно проводити омолоджувальне обрізування, особливо кущів та ліан, а протягом вегетаційного періоду - санітарне.
Ділянки призначені для створення газону спочатку очищують від сміття та каміння. Потім розпушують грунт на глибину 20-25 см та вносять органічні та мінеральні добрива. Поверхню грунту розрівнюють за допомогою граблів, надаючи поверхні ухил близько 0,5% від центру до країв ділянки.
Через 5-10 днів після підготовки грунту, коли розпушений грунт осів та видалені всі буряни, проводять посів насіння. Його проводять у безвітряну погоду по взаємно-перпендикулярним напрямкам. Брівки газонів засівають густіше, ніж інші частини ділянки. Після посіву насіння загортають граблями на глибину до 2 см, а потім всю поверхню газону коткують за допомогою котка вагою 50-75 кг. Якщо грунт сухий, то проводять його полив за два дні до посіву та через два дні після нього.
Догляд за газоном включає: полив, стрижку, боротьбу з бурянами, прочісування, проколювання, підживлення, підсівання.
Особливу загрозу для майбутнього або вже створеного газону завдають буряни (кульбаба, щавель, суріпиця, подорожник, полинь, грицики, пирій). Особливо небезпечна конюшина лучна, яка проявляє себе як агресор по відношенню до злакових трав.
Виділяють такі причини засмічення газонів бурянами:
) погана підготовка ділянки під газон;
) неправильний вибір сорту дернини;
) запущеність або неправильний догляд.
Боротьбу з бурянами потрібно починати, поки вони ще не розрослися. Способи боротьби поділяють на:
) механічні:
а) ручне прополювання (на молодому газоні можна видалити однорічні буряни власне руками, а багаторічні за допомогою викопування садовою вилкою чи ножем);
б) розсічення кореня (перед стрижкою кущ розсікають до коренів ножем);
в) підгрібання (піднімають граблями повзучі пагони перед стрижкою);
) хімічні:
а) гербіциди загальної дії;
б) гербіциди вибіркової дії.
Немеханізоване видалення бурянів не може дати 100% результату, тому цю операцію треба повторити декілька разів для повного видалення бурянів з території обєкта. Вигідним рішенням у даному процесі є застосування гербіцидів вибіркового призначення, до яких відносяться такі препарати: 1 група - старі препарати: 2,4 - Д (для боротьби з подорожником, жовтецем, кульбабою тощо); діє повільно, деякі буряни потребують повторної обробки, не знищує деякі найпоширеніші буряни; 2 група - сучасні препарати: Дикамба, Дихлорпроп, Мекопроп; ефективні проти багатьох бурянів (тисячелистник, спориш, мшанка, конюшина), але при перевищенні дози можуть псувати газон. Вони дають можливість економити час і полегшити працю. Але робота з гербіцидами небезпечна для здоровя людини і тому застосовуючи їх необхідно дотримуватись техніки безпеки.
Газон потрібно стригти з квітня - травня до жовтня. Частота стрижки залежить від типу газона, висіяних на ньому трав, погоди, характера грунту, стану трав та пори року. Краще стригти 2 рази на тиждень у період активного росту влітку, а 1 раз на тиждень навесні, восени та у посушливий період влітку.
Якщо відбулося випадіння ділянки газону, грунт на ній готують як перед посівом та засівають травосумішшю, з якої утворений газон, тобто проводять підсівання.
Застосування комплексних добрив не тільки покращить забарвлення газону, але покращить його щільність, що, у свою чергу, зменшить можливість поширення бурянів та мохів. Стрижка значно зменшує запаси поживних речовин у грунті. При цьому швидше зменшуються запаси азоту та повільніше - фосфору та калію. Якщо не відновлювати рівень поживних речовин у грунті, то трава стає блідою, тонкою та рідкою.
Прочісування газону проводять навесні, коли зійшов сніг, з метою очищення його поверхні від опаду, відмерлих решток газонних трав та сміття для забезпечення умов вегетації газонних трав. Цю операцію проводять за допомогою віялових граблів, які завдають менше шкоди дернині, порівняно із звичайними граблями.
Полив - найважливіша робота по догляду за газонами, яка забезпечує підтримку водного режиму, оптимального для росту рослин. Як правило, поливають газон 2-3 рази на тиждень. Особливо необхідний систематичний полив у спекотну та засушливу погоду. Проводять його рано вранці або ввечері, а у спекотні дні (при t=25оС) - і вранці, і ввечері, коли спека мінімальна. Полив має бути рясним, але слід уникати перезволоження, щоб не утворювалися калюжі. Полив має забезпечувати намочування грунту на глибину 10 см. Вода повинна мати t від 15 до 25оС, але не нижче 10оС, оскільки ефект від поливу буде мінімальним. Норма поливу відрізняєть залежно від механічного складу грунту і лежить у межах від 10 до 20 л води на 1 м2. Перед поливом краще проколоти дернину, особливо на газонах, влаштованих на важких глинистих грунтах. Роблять це за допомогою вил, проколюючи ними грунт на глибину 10 см. Крім спрощення доступу води до коренів, у результаті проколювання дернини, воно викликає газообмін, який є необхідним для росту коренів. Для покращення аерації грунту дернину проколюють суцільними чи полими зубами вил на глибину не менше 8 см. Під час посухи корені рослин гинуть від нестачі води, а восени, якщо у грунт не потрапляє волога, на газоні можуть зявлятися мохи, а трава починає гинути і рідшати. Тому проколювання дуже важливе у системі догляду за газоном.
3. Інженерна підготовка території обєкту планування
.1 Обгрунтування зміни геопластики рельєфу
Формування або корегування рельєфу - важливий етап інженерної підготовки території. Цей процес називають вертикальним плануванням території. На цьому етапі підготовки території під озеленення та благоустрій природний рельєф приводиться до стану, що забезпечить найсприятливіші умови для загального планувального рішення, відводу поверхневих вод з території ділянки.
Основним принципом при трансформації рельєфу є принцип балансування земляних мас, тобто, необхідно витримувати умови, при яких баланс земляних мас повинен бути наближеним до нульового. Він означає рівність між обємом виїмок та насипів. Якщо ці обєми не співпадають, необхідні додаткові транспортні витрати. Для визначення балансу земляних мас складають картограму земляних робіт.
Геопластика - різновид вертикального планування території.
Геопластика (ландшафтна скульптура, ландшафтна пластика) - це пластична обробка рельєфу, за допомогою якої він набуває не лише декоративну чи скульптурну форму, а форму, що відповідає певній функції. А кожній функції відповідають конкретні деталі рельєфу - сходи, пандуси, підпірні стінки тощо.
Сучасна техніка дає можливість повністю перетворити існуючий рельєф або сформувати його заново, створивши насипні пагорби, тераси, схили. Геопластика поєднує у собі можливості підвищення естетичної виразності ландшафту з економічністю використання грунту, що залишився після будівництва.
Виділяють два напрямки у геопластиці: 1) виявлення характерних для даної місцевості природних форм рельєфу та підкреслення найхарактерніших і найживописніших моментів природного ландшафту; 2) створення зовсім нових, скульптурних, часто геометричних форм штучного рельєфу.
Мистецтво створення рельєфу дозволяє обмежити ділянки різного призначення, збагатити та індивідуалізувати середовище, створити сприятливий мікроклімат.
Створення штучних насипів і понижень у дитячому лунапарку не проектується.
3.2 Розрахунок картограми земляних робіт
Підрахунок обємів земляних робіт проводиться у процесі проектування та при проведенні робіт.
Земляні споруди - виїмки чи насипи - можна представити у формі геометричного тіла, обєм якого підраховується за відомими правилами геометрії. Складні конфігурації рельєфу розбивають на прості геометричні фігури та додають їхні обєми.
При виконанні та підрахунку обємів робіт відмітки поверхні мають такі назви:
червона - проектна відмітка, під яку необхідно спланувати площадку чи земляну споруду;
чорна - фактична відмітка поверхні землі до початку робіт;
робоча - різниця між червоною відміткою (проектною) та відміткою поверхні землі; робочі відмітки визначають глибину виїмки чи насипу.
Основними вихідними документами для підрахунку обємів земляних робіт служать поздовжні та поперечні профілі споруд, розташування окремих фундаментів та будівель на плані у горизонталях.
Вихідним документом для підрахунку обємів земляних робіт при вертикальному плануванні є картограма земляних робіт - план ділянки, на якому рельєф зображений горизонталями, із нанесеною сіткою квадратів і позначенням чорних, червоних та робочих відміток вершин квадратів, а також із зображенням ліній нульових робіт. Картограма складається при проектуванні генерального плану геодезичною службою проектно-вишукувальної організації, але перед початком робіт вона часто уточнюється виконавцями.
Середня відмітка планування може бути задана у відповідності з потребами будівництва, але найчастіше вона визначається із умови нульового балансу, тобто, рівності земляних мас виїмки та насипу у межах ділянки, що планується.
Ділянка, на якій розташоване озеро, прийнята за нульову відмітку.
3.3 Влаштування системи освітлення та поливу
Штучне освітлення парків, садів, скверів та бульварів істотно відрізняється від освітлення вулиць та площ.
Системи освітлення та поливу плануються під час підготовки ландшафтного проекту, а закладаються до початку будівництва на ділянці. Проект системи поливу повинен включати такі матеріали: план водопровідних мереж із наведенням місцезнаходження форсунок; відомість із наведенням обємів робіт, поливального обладнання та його специфікації; схеми регулюючих та накопичувальних ємкостей. Кабелі системи освітлення прокладаються під садовими доріжками, газонами, деревними насадженнями.
Освітльовальні прилади повинні бути потужними та функціональними, а також відповідати вимогам стильової єдності. Основною умовою ландшафтного освітлення є те, що світильники повинні мати досить міцну конструкцію, що складається із металевого каркасу, а також плафона, стійкого до будь-яких ушкоджень включаючи удар.
Джерелами світла для зовнішнього освітлення служать галогенні, звичайні лампи накалювання та компактні люмінесцентні лампи високого тиску (ртутні, натрієві).
Освітлення буває прожекторне (направлене). До основних видів направлення світла відносяться: фронтальне, бічне, верхнє, нижнє та контрове. Спрямованість освітлення зверху вниз є найзвичнішим. Тому використання інших напрямків освітлення території саду надасть йому неповторності та незвичайності.
У парку вздовж прямих доріжок використані високі ліхтарі, призначені для вечірнього освітлення території.
Трубопроводи системи поливу прокладають на всій території ділянки, з метою забезпечення вологою усіх рослин. Найпростіша та найдешевша система поливу - сезонна, що включає шланги оснащені форсунками, які розкладають на поверхні грунту і згортають вкінці сезону. Набагато зручніше використовувати системи поливу, що передбачають прокладання труб на ділянці. Розміщення труб на поверхні грунту знижує витрати на влаштування системи поливу, але заважає переміщенню по території саду та псує його декоративність. Найкращим рішенням буде вкласти труби у спеціальні траншеї та сховати їх під землею. Така конструкція звичайно дорожча, але значно зручніша у експлуатації. Трубопроводи виготовляють із пластикових труб діаметром від 20 до 60 мм. Вони довговічні та їм не загрожує корозія. Така система включає пульт керування, за допомогою якого задаються різні режими поливу.
Технологія поливу дозволяє розділити зрошувальні системи на два типи:
. Крапельні системи можуть підвести воду практично до кожної рослини, акуратно витрачаючи вологу та забезпечуючи догляд, якого неможливо досягти про використанні дощувальної системи поливу. Цей метод поливу попереджає утворення кірочки на поверхні грунту, а отже не виникає перешкод для дихання коріння навіть під час поливу. Він використовується для зрошування клумб, кущів, плодових дерев, овочевих культур у теплиці чи зимовому саду. Малі площі зрошення перешкоджають росту бурянів. При крапельному поливі зменшується ймовірність поширення на ділянці хвороб (особливо грибкових) та шкідників, а також гниття плодів, оскільки листя залишається сухим. Такі системи дорожчі у виробництві та експлуатації - для нормальної роботи крапельниць, якими оснащені труби, необхідна установка очищуючих воду фільтрів. Також крапельні системи потребують значних джерел води, оскільки для їхньої роботи необхідний надмірний тиск (від 0,8 до 4,3 атмосфер).
. Дощувальні системи поливу розпилюють воду над поверхнею грунту, зрошуючи певну площу. Для догляду за газоном доцільно використовувати роторний дощувач, що охоплює під час поливу великі ділянки. Для клумб з квітуючими багаторічниками та низькорослими кущами більше підходять віяльні дощувачі з меншою площею зрошення та менш інтенсивним режимом поливу. Також існують переносні добувачі, які не потребують підземного прокладання труб і можуть бути розташовані у будь-якому місці саду за рахунок притягнення шлангів. Вони відрізняють ся між собою способом поливу і поділяються на осціллюючі, статичні, рухливі та пульсуючі.
Якість поливу контролюють за допомогою датчиків вологості грунту.
Із наближенням морозів слід вимкнути контролер та демонтувати насос. Із пластикових накопичувальних ємкостей необхідно злити воду, помити і просушити їх. Металеві елементи (вентилі, заглушки), встановлені на ємкостях, треба зняти. Трубопроводи та добувачі підземного розташування зимують у землі. Але попередньо кожну лінію зрошення необхідно продути стиснутим повітрям.
проектується дощувальна система поливу, схована у грунті. Для поливу газонів застосовуватиметься роторний дощувач, а для квітників - віяльний. Для запобігання застою води на ділянці одночасно із влаштуванням системи поливу прокладається дренаж.
4. Інженерне обладнання та облаштування обєкту проектування
.1 Конструкції різних типів дорожніх покрить
Значну частину території садово-паркових обєктів займають доріжки та майданчики. Тому їх будівництву відводиться значне місце у комплексі робіт по благоустрою озеленених територій.
Переважно застосовують два типи доріжок - асфальтовані та щебенисті, які мають суттєві недоліки. На щебенистих доріжках у суху погоду утворюється багато пилу, а у дощову вони забруднюють взуття і довгий одяг.
При пошкодженні асфальта чи прокладанні підземних комунікацій доводиться руйнувати асфальтове покриття, а потім його відновлювати. Крім того, це покриття сильно нагрівається у спекотні дні та випромінює накопичене за день тепло після заходу сонця, погіршуючи мікрокліматичні умови обєкта. Асфальтові доріжки не мають необхідних декоративних якостей.
Збірні покриття із окремих елементів - найефектніший тип покриттів паркових доріжок та майданчиків, які набувають все ширшого застосування у парковому будівництві.
При проектуванні доріжок та майданчиків необхідно надати їм певний ухил. Для пішохідних доріжок поздовжній ухил має бути не більше 8 %, а поперечний - не більше 3 %. Для організації відводу поверхневих вод влаштовується система водовідводу (закрита - мережа підземних водостоків, яка складається із труб різного діаметра, криниць, лотків; відкрита - влаштовується за допомогою лотків).
Особливо важливий у дорожному будівництві вибір типу покриття для доріжок та майданчиків. При цьому потрібно враховувати їх призначення, умови експлуатації та надавати перевагу тим покриттям, які відповідають санітарно-гігієнічним, естетичним та економічним вимогам.
Покриття повинні бути: міцними, довговічними, стійкими до атмосферної діяльності та навантажень, зручними у експлуатації (ремонт, очищення). Крім того, вони не повинні бруднити взуття та одяг пішоходів.
Необхідно, щоб колір та фактура покриття гармоніювали із зеленими насадженнями, а конструкція доріжок і майданчиків давала можливість влаштовувати їх промисловим способом і забезпечувала швидкий відвід стічних вод.
Збірні покриття із окремих елементів дають можливість використовувати плити, виготовлені промисливим шляхом, швидко вводити покриття у експлуатацію, проводити роботи із влаштування покриттів цілий рік. Виготовляють плити різних форм, кольорів, фактур, розмірів.
Ще однією перевагою цих покриттів є те, що плити не розмякають у спеку, як асфальт, а під час дощу не стають слизькими.
Найкращі фізико-механічні та економічні характеристики мають бетонні плити, виготовлені із дрібнозернистих бетонів (піщаного, силікатного). Найчастіше використовують бетонні плити таких розмірів: 30*30, 40*40, 50*50 та 75*75 см. Товщина їх коливається від 3,5 до 7 см. За формою вони поділяються на квадратні, чотирикутні, шестигранні та круглі. Застосування кольорових цементів та фарбників дозволяє випускати бетонні плити різноманітних кольорів. Бетонні плити укладають на піщаній, гравійній чи щебенистій основі товщиною 4-10 см, щільно або з проміжками 2-3 см, які потім заповнюються гравієм, піском або рослинним грунтом. Також використовують дрібні плити різних форм товщиною до 1,5 см, з яких легко створювати покриття з різними мозаїчними візерунками.
Для покриття паркових доріжок та майданчиків широко використовуються керамічні плити. Їх розміри не більші, ніж 20*20 см, а товщина 1,5 см. Вони поділяються на квадратні, прямокутні і шестигранні. Із них створюються міцні та довговічні покриття різних кольорів та візерунків.
Дрібні плити різних форм і розмірів для створення дорожніх покриттів, називають фігурними елементами мощення (ФЕМ).
У районах, де камінь є місцевим дешевим будівельним матеріалом, широко застосовують покриття із камяних плит. Такі покриття виконують із плит різної форми, розмірів. Наприклад, із камяних (матеріалом служить граніт, вапняк чи піщаник) шашок кубічної форми розміром 3-7 см виконують мозаїчні покриття. Шашки укладають на піщаній основі товщиною 6-8 см, шви між ними заповнюють піском.
Цегляне покриття мало чим відрізняється за конструкцією від мозаїчного. При влаштуванні такого покриття червону будівельну або клінкерну цеглу укладають на ребро на основу товщиною 5-10 см із піска, щебеня, гравія чи шлака. Шви заповнюють піском, бітумом чи рослинним грунтом.
Щоб покриття із плит було рівним, його укладання проводиться під рейку. Покриття доріжок також можуть бути влаштовані із шару річкової чи морської гальки. Для покриття дитячих майданчиків найкраще підходить зелений килим газона - мякий та стійкий. У конструкцію доріжок та майданчиків іноді входить бортовий камінь (бордюр), який відмежовує їх від газона. Використовують бетонні та керамічні бортові камені. Борт із бетона виготовляють розміром 10*20 чи 12*25 см і довжиною 1 м. Шви між окремими бортовими каменями із бетону заповнюють цементним розчином. Борти укладають на шар напівсухого бетону товщиною 12-20 см або на щебенисту основу товщиною 15 см. Керамічні борти виготовляють суцільними чи порожнистими. За формою вони поділяються на прості, прямокутні, складні. Їх висота 24-28 см, а товщина стінок 5-10 см.
Для влаштування основи будь-якого виду, у грунті роблять корито відповідно до ширини доріжки чи майданчика. Глибина його залежить від товщини конструкції. Дно корита ущільнюють котками чи трамбовками. Піщану осному розподіляють по дну корита у вологому стані та ущільнюють котками чи вібротрамбовками. Грунтову основу, стабілізовану цементом, влаштовують шляхом проведення таких операцій: розрихлення та подрібнення грунту механізмами; розподілення вяжучого матеріалу за допомогою сіялок; перемішування грунту; полив суміші водою з наступним перемішуванням; ущільнення суміші котками; розсипання захисного піщаного шару. Основи із гравія, щебня, вапняка влаштовуються як піщані.
Мощення головних доріжок та майданчиків у розарії буде виконане із ФЕМів, другорядних - із камяних плит різної конфігурації.
4.2 Малі архітектурні форми
До малих архітектурних форм належать: підпірні стінки, огорожі, перголи, шпалерні решітки, фонтани, квіткові вази, скульптури, павільйони, альтанки, кіоски, ліхтарі, урни, лави тощо. Вони відіграють важливу естетичну та рекреаційну роль на садово-паркових обєктах і поділяються на стаціонарні (постійні) та сезонні (ті, які при необхідності можна поставити або прибрати). Ці елементи потребують проведення поточного ремонту при незначних ушкодженням та капітального - при значних. Дуже важливо утримувати їх у належному санітарно-гігієнічному стані.
Малі архітектурні форми (МАФ) - елементи, призначені для підвищення комфорту перебування людини у міському та парковому середовищі, зручності її соціальних контактів, відпочинку, комунікації. Зокрема, для відпочинку, комфорту, освітлення використовують наступні МАФ: лави, ліхтарі, фонтани, декоративні скульптури, дрібна декоративні пластика, ємкості для квітів.
Комплект МАФ у складі архітектурного комплексу визначається їхнім функціональним призначенням та загальним планувальним рішенням навколишнього простору. Вибір тих чи інших МАФ слід здійснювати враховуючи не тільки їхнє розміщення у плані, а й закономірності зорового сприйняття, рельєфу ділянки, потреб і вподобань людей.
МАФ розрізняють за призначенням. Так, серед них виділяють загально-паркові (павільйони, лави, урни тощо), спеціалізовані (для спортивних, дитячих майданчиків), художні (вази, скульптури, перголи тощо), допоміжні (стенди, огорожі тощо).
Загалом МАФ відіграють важливу рекреаційну та естетичну роль у складі садово-паркових обєктів. Тому їх можна поділити на дві великі групи за призначенням - функціональні та декоративні. Часто одні й ті самі МАФ виконують обидві функції, проте не завжди у однаковій мірі.
До МАФ, які мають переважно функціональне призначення на садово-паркових обєктах, відносяться: захисні пристрої (бесідки, тіньові навіси), пристрої для оформлення озеленення (трельяжі, перголи, ємкості для квітів), огорожі (високі, низькі, газонні і пристовбурні), засоби для планування рельєфу та покриття грунту (підпірні стінки, сходи, пандуси, місточки, мощення доріжок і майданчиків), водні устрої (фонтанчики для пиття, басейни для купання дітей), садово-паркові меблі (лави для короткочасного відпочинку, лави-дивани, столи і стільці, меблі із стовбурів дерев), освітлювальні пристрої (ліхтарі різної висоти, які призначені для освітлення території у вечірній час), комунально-побутове обладнання (сміттєзбірники, урни для сміття).
Парк, що проектується, призначений для довготривалого відпочинку та прогулянок. Тому будуть використані лави для довготривалого відпочинку - вздовж доріжок та на майданчиках. Урни для сміття розставлені у куточках відпочинку та біля лав.
Мощення доріжок та майданчиків буде виконане із ФЕМів та асфальту. Вздовж прямих доріжок та біля головного входу використані високі ліхтарі, призначені для вечірнього освітлення території.
Фонтан виконує роль композиційного центру на головній площі парку. Він знаходиться у центрі майданчика і виготовлений із бетону.
4.3 Конструкції гідротехнічних споруд і обладнання
У садах та парках, на міських площах та вулицях водні устрої - фонтани, декоративні басейни, джерела - виконують не тільки декоративно-естетичну функцію у системі декоративно-художньої організації простору, але й сприятливо впливають на мікроклімат, поліпшуючи повітряне середовище. Тому вони набули широкого поширення у міському середовищі.
Фонтани поділяються на струменеві та скульптурні. У струменевих фонтанах декоративний ефект створюється грою води, що викидається. У рішення скульптурних фонтанів включають скульптурні композиції або декоративні елементи, через які стікає вода.
Метою конструкції будь-якого фонтану є те, щоб примусити воду рухатися. Впершу чергу, для цього необхідна достатня кількість води (природна чи штучна водойма, басейн). Басейни фонтанів переважно виконують із бетону, а іноді із пластику чи високоякісної сталі.
Після вибору типу фонтану та водної композиції обирають насос - серце фонтану. Найпростішим рішенням буде використати зануювальний насос, розмістивши його безпосередньо у чаші фонтану. Ефективнішим рішенням для великих фонтанів буде суха установка насосу поза резервуаром басейну, який встановлюють нижче рівня води фонтану у спеціальному технічному приміщенні і, який повязаний із фонтаном вбирною та подаючою магістраллю.
Водний резервуар, насадка та насос - головні елементи фонтану і дуже важливий їхній правильний взаємний підбір. Всі інші частини конструкції фонтану служать для підвищення його декоративності, спрощення обслуговування та автоматизації його роботи.
Басейн (чаша фонтану) - джерело води для роботи фонтану. Форма і розміри чаші залежать від побажань замовника. Її дно та стіни повинні мати герметичні проходи для всмоктуючих та подаючих труб, електричних кабелів. Насадки формують зовнішнє сприйняття фонтану, його водну композицію. Параметри насадок по тиску та витратам води повинні бути прийняті до уваги при плануванні трубопроводів та виборі насосу.
Насос фонтану - рушійна сила та серце будь-якого фонтану. Тип насосу повинен відповідати способу установки - зануреному чи поверхневому. Потужність насосу слід обирати у відповідності з насадками та врахуванням усіх можливих втрат напору у гідросистемі. Водозабір монтується на вбирній магістралі. Його захисна решітка чи сітка перешкоджають пошкодженню насоса та засміченню насадок. Фільтр підтримує чистоту води у басейні, перешкоджає потраплянню бруду у насос та у систему подачі. Для малих фонтанів застосовують механічне очищення за допомогою сітка на водозаборі, для великих - фільтрувальні установки.
Підводне освітлення дозволяє спостерігати роботу фонтану у нічний час. Добре продумане освітлення фонтану додає видовищності водним ефектам.
Розподільчі коробки забезпечують водонепроникність кабельних сполучень, що є необхідною умовою роботи фонтану. Перелив видаляє надлишок води, що виникає через дощі чи інші причини. Закладні патрубки або прохідні гільзи встановлюються у місцях проходу труб і кабелів для забезпечення герметичності чаші. Автодолив служить для наповнення фонтану при пониженні рівня води внаслідок випаровування, виносу води вітром.
Контроль рівня - це суміщення у одному приладі пристрою переливу та автодоливу.
Датчик вітру є у комплекті разом із системою управління. Він вимірює висоту струменів залежно від сили вітру або повністю вимикає фонтам.
Електроклапани - основна складова системи управління гідравлічної частини фонтану. Пульт управління, залежно від складності фонтану та задач, що вирішуються, служить для запуску насосу, включення освітлення, підтримання рівня води тощо. Може включати механічні, електро-механічні та електронні елементи управління фонтаном.
Висновки
З ростом міст і промислових центрів тісно повязана проблема озеленення. Рослини ростуть у містах усюди: у парках, садах, на газонах і просто вздовж вулиць. Вони мають санітарно-гігієнічне та декоративне значення. Отже, озеленення - це найбільш ефективний спосіб оптимізації міського середовища.
Місцями відпочинку населення служать парки та приміські рекреаційні ліси, які мають велике екологічне та естетичне значення. Але у багатьох містах стан парків і лісів незадовільний. При малій їхній площі та великій чисельності населення міста, ці угруповання зазнають сильного витоптування, яке стимулює особливу рекреаційну сукцесію.
Актуальності набувають міські парки, сади і сквери, які служать для забезпечення короткочасного відпочинку населення, особливо у будні дні. Вони виконують роль зелених острівців, які забезпечують спілкування людини з природою, відновлення її сил, енергії та психологічної рівноваги.
Ріст міст та необхідність їх благоустрою в сучасних умовах потребують перегляду та переоцінки деяких усталених правил й прийомів розміщення і будівництва міських зелених насаджень, а також формування нових напрямів їх використання.
Завдання садово-паркового мистецтва полягає в тому, щоб показати красу рослинного матеріалу, знайшовши для нього відповідне місце, краще його сполучення й розмістивши його в найбільш вигідні умови росту й обрамлення. Суть композиції, побудованої на вдалому поєднанні поверхні ґрунтопокриття (газону, мощення, водної поверхні) та живописно розміщених дерев, кущів і травянистих рослин, визначається в кінцевому результаті функцією ділянки, характером оточення та художнім завданням ландшафтного рішення.
Суттєве значення має і економічна ефективність запропонованого рішення. Якщо були враховані у достатній мірі природні умови ділянки, то створення ландшафту парку та догляд за ним не потребуватиме великих витрат. Квітники потребують значних капіталовкладень, постійного догляду, періодичної змінюваності тощо.
Проектом передбачається створити максимальний рівень комфорту і затишку для відвідувачів парку, а також забезпечити веселий відпочинок для дітей та їхніх батьків. На території парку створено мальовничі пейзажі, що і було головною метою проекту.
Список використаної літератури
1.Гегельський І.Н. Мистецтво паркового пейзажу.-К.: Т-во «Знання» України. 1993.- 272с.
2.Жирнов А.Д. Искусство паркостроения. - Львов: Вища шк. Изд-во при Львов. ун-те, 1977. - 208 с.
.Кучерявий В.П. Озеленення населених місць: Підручн. - Львів: Світ, 2005. - 456 с.
.Лунц Л.Б. Городское зелёное строительство. - Москва: Изд. литературы по строительству, 1966. - 248 с.
.Нельгівський Ю.Ю. Методичний посібник з дисципліни «Ландшафтна архітектура» - Київ, 2007.
.Хессайон Д.Г. Всё о газоне. - М.: Кладезь-Букс, 2003. - 140 с.
7.http://mail.menr.gov.ua/publ/kiev2003/atlas03_u/atlaskiev.htm