Типи фразеологізмів у творах Остапа Вишні
Курсова робота на тему
«Типи фразеологізмів у творах Остапа Вишні»
Зміст
Вступ
Розділ 1. Теоретичні питання вивчення фразеологічних одиниць
.1 Поняття фразеологізму та його особливості
.2 Класифікація фразеологічних одиниць
.3 Особливості української фразеології та типи українських фразеологізмів
Розділ 2. Практичний аналіз фразеологізмів, які представлені у творах Остапа Вишні
.1 Особливості творчості Остапа Вишні
.2 Специфіка фразеологічних одиниць у творах Остапа Вишні
.3 Функціональна специфіка фразеологічних одиниць у творах Остапа Вишні
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Останнім часом у лінгвістичній літературі особлива увага приділяється вивченню національної картини світу. За визначенням І.Голубовської, національна мовна картина світу - це виражене засобами певної мови світовідчуття і світорозуміння певного етносу, вербалізована інтерпретація мовним соціумом навколишнього світу і себе самого в цьому світі. Чинники, що детермінують онтологію національних мовних картин світу - реальний світ, колективна свідомість (досвід попередніх поколінь) [3, с. 29]. Тобто, знання людини про світ, яке передається засобами мовної семантики, є мовною картиною світу. «Національно-культурна специфіка кожної мови яскраво виявляє себе в царині стійких словесних комплексів - фразеологізмів, ідіом, приказок, прислівїв» [5, с. 138]. Мотиваційна основа таких зворотів здебільшого повязана зі світом традиційних народних образів, метафор і символів, приповідок та міфологічних уявлень. Наявність того чи іншого фразеологізму для позначення певного фрагменту дійсності є своєрідним показником його місця у системі цінностей народу.
Одним із засобів образної і виразної літературної мови є саме крилаті слова. Крилаті слова або фразеологізми вивчаються в розділ мовознавство, вивчаючої стійкі поєднання слів - фразеології.
Фразеологія вивчає немало важливих проблем, пов'язаних із сполучуваністю слів. Фразеологія (від гр.phrasis- вираз, зворот і logos-слово, вчення) - це як сукупність усталених зворотів певної мови, так і розділ науки про мову, що вивчає стійкі словосполучення-фразеологізми, їх ознаки, поділ на групи, утворення і походження.
Фразеологізми (фразеологічні звороти) використовуються для називання окремих предметів, явищ, властивостей та дій. Лексичне значення має фразеологізм в цілому, напр., спіймати облизня - "зазнати невдачі", без царя в голові - "нерозумний", заткнути за пояс - "перевершити".
Ці мовні звороти, у яких слова виявляють своє значення тільки звязано, називаються фразеологічними одиницями. Фразеологічні одиниці подібні до слів: і слова, і фразеологізми використовуються як готові мовні одиниці, а не створюються щоразу у процесі мовлення. Фразеологізми, як і слова, можуть входити до синомічних рядів: дрімати- куняти- клевати носом.
У реченні фразеологізм виступає як один член речення. Напр.,у реченні І довго ти будеш товкти воду в ступі? фразеологізм товкти воду в ступі є присудком. Фразеологізми мають синоніми і антоніми - інші фразеологізми, напр.: не приший кобилі хвіст - потрібний як п'яте колесо до воза.
Фразеологізми використовуються як в мові, так і в художніх творах.
Як бачимо, фразеологізми займають чільне місце у лексичній системі мови. Загальнословянська фразеологія представлена в дослідженнях О.Потебні, Ф.Буслаєва, В.Виноградова, Б.Ларіна, Л.Булаховського, Г.Удовиченка. Вагомий внесок у розробку проблем фразеології сучасної української літературної мови зробили Л.Булаховський, І.Білодід, М.Жовтобрюх, І.Чередниченко, А.Коваль, Л.Скрипник та інші мовознавці.
З огляду на вищесказане, темою нашої курсової роботи було обрано «Типи фразеологізмів у творах Остапа Вишні».
Актуальність нашого дослідження полягає у систематизації теоретичних знань про фразеологічні одиниці та практичний аналіз вживання фразеологізмів у творах Остапа Вишні.
Обєкт дослідження - система фразеологічних одиниць української мови.
Предмет дослідження - типи фразеологізмів, які вживаються у творах Остапа Вишні.
Мета дослідження - визначити специфіку фразеологізмів, які представлені у творах Остапа Вишні.
Для досягнення мети нашого дослідження перед нами були поставлені наступні завдання дослідження:
-Розглянути поняття фразеологізму та його особливості;
-Проаналізувати різні класифікації фразеологічних одиниць;
Визначити особливості української фразеології та типи українських фразеологізмів;
Дослідити особливості творчості Остапа Вишні;
Охарактеризувати специфіку фразеологічних одиниць у творах Остапа Вишні;
Визначити функціональну специфіку фразеологічних одиниць у творах Остапа Вишні.
Структура дослідження. Робота складається зі вступу, двох розділів - теоретичного та практичного, висновків та списку використаної літератури.
Розділ 1. Теоретичні питання вивчення фразеологічних одиниць
.1 Поняття фразеологізму та його особливості
Фразеологізм - семантично повязане сполучення слів, яке, на відміну від подібних до нього за формою синтаксичних структур (висловів або речень), не виникає в процесі мовлення відповідно до загальних граматичних і значеннєвих закономірностей поєднання лексем, а відтворюється у вигляді усталеної, неподільної, цілісної конструкції.
Спірним залишається питання про те, коли зародилась фразеологія. Одні схильні вважати основоположником даної науки швейцарського лінгвіста французського походження Ш.Баллі. Відомо, що в своїх роботах з французької стилістики певне місце він відвів опису сполучень слів. Фразеологію ж розглядав як розділ лексикології, бо ФО еквівалентні слову. На думку інших, наука про фразеологізми зародилася тоді, коли В.В.Виноградов дав визначення основних понять, обсягу і завдань фразеології.
Як зазначалося вище, не існує єдиного тлумачення термінів фразеологія та фразеологізм. А ті, що існують, можуть суперечити одне одному.
Більшість мовознавців дотримується широкого визначення терміну фразеологія (гр. phrasis - вираз, зворот, logos - слово, вчення): це 1) сукупність фразеологізмів певної мови; 2) розділ мовознавства, який вивчає фразеологічний склад мови. Більш вузьке тлумачення терміну зустрічаємо у О.В. Куніна: фразеологія - це наука про фразеологічні одиниці, тобто про стійкі сполучення слів з ускладненою семантикою, які не утворюються за структурно-семантичними моделями змінних сполучень, що їх утворюють. Стійке сполучення двох і більше слів, яке в процесі мовлення відтворюється як готова словесна формула і звичайно являє собою семантичну цілість, називається фразеологічною одиницею, або фразеологізмом. У мові фразеологізми функціонують нарівні з окремими словами і становлять частину її лексики.
Фразеологізм складається не менше як із двох слів - компонентів, причому як складники в ньому виступають не лише повнозначні, а й службові слова: багатіти думкою, камінь спотикання, збити з пантелику, загнати на слизьке, стріляти з гармат по горобцях, як на сповіді, не за горами, з душею.
Серед мовознавців поки що немає єдиної думки, які мовні утворення слід зараховувати до фразеологізмів. Очевидно, слід розрізняти фразеологізми у вузькому розумінні (власне фразеологізми, або фразеологізми) і в широкому розумінні (фразеологічні вирази).
Власне фразеологізми своїм лексичним значенням рівнозначні окремим словам або словосполученням: бути на сьомому небі - почуватися щасливим; брати за душу - розчулювати; робити з мухи вола - перебільшувати; мокрим рядном накрити - лаяти; права рука - найближчий помічник; мороз іде поза спиною - страшно, як сніг на голову зненацька. Вони характеризуються образністю і водночас нерозкладністю лексичного значення, співвіднесеністю його з певним цілісним сигніфікатом. Наприклад, у реченні Треба ж до такої міри втратити глузд, щоб повірити, начебто можна чинити такі речі - палити, топтати чужу землю, нищити народ і потім сухим вийти з води (Ю. Бедзик) фразеологізм сухим вийти з води викликає в уяві лише образ води та сухого одягу як натяк, але повністю й чітко усвідомлюється як поняття «уникнути покарання».
Для власне фразеологізмів властиве певне емоційно-експресивне забарвлення. Наприклад, прислівник тривожно лише констатує стан людини, тим часом фразеологізм коти шкребуть на серці має ще й виразне конототивне забарвлення, викликає певні емоції: Ніби все правда і правильно, а десь на серці коти шкребуть (В. Собко).
У фразеологічних виразах слова більшою мірою, у власне фразеологізмах, зберігають своє індивідуальне значення. Самі фразеологічні вирази, як правило, позбавлені певного емоційно-експресивного забарвлення. Але вони, як і власне фразеологізми, функціонують у мовленні як готові, усталені поєднання двох або більше слів. До фразеологічних виразів належать:
¾мовні кліше і штампи: ринкові реформи, соціальна програма, сфера обслуговування, мати велике значення;
¾складені найменування: річ у собі, коефіцієнт корисної дії, адамове яблуко (борлак), грудна жаба, білий гриб, м яка вода, Чорне море;
¾прислів'я та приказки: Вовків боятися - в ліс не ходити. З, великої хмари малий дощ буває;
¾крилаті вислови: Борітеся - поборете (Т. Шевченко). Лиш боротись - значить жить (Франко). Крилаті вислови - це сталі словесні вислови, які часто повторюються у мовленні, а також влучні вислови видатних і відомих осіб чи політичних діячів (маємо те, що маємо).
Крилаті вислови можуть мати форму слів з символічним значенням: Мекка - місце поклоніння, Голгофа - подвижництво, страждання, мука.
Такими є також і імена-символи: Робінзон, Дон Кіхот, Пятниця.
Крилаті вислови можуть мати форму словосполучень (людина в футлярі, мертві душі) і простих речень (Вчитися, вчитися і ще раз вчитися! (Ленін); Легше верблюдові пройти крізь голчане вушко, ніж багатому увійти в царство небесне (Євангеліє).
Розглядаючи фразеологізми, не можливо минути увагою прислівя та приказки. Прислівя - це народний вислів повчального змісту.
У цьому вислові передається певна закономірність або правило, сформульоване на основі багатовікового досвіду народу.
Прислівя відносяться до фразеологізмів, які переважно співвідносяться з реченнями (не купиш ума, якщо нема; під лежачий камінь вода не тече). Серед прислівїв є такі, які не зіставляються ані зі словом, ані з реченням (з хворої голови на здорову; як з гуся вода).
Приказка - це зворот мови, який образно визначає якесь життєве явище. Приказка від прислівя відрізняється тим, що знаходить своє остаточне вираження тільки у контексті. Приказка завжди є ніби частинкою речення (чим би дитя не тішилося, аби не плакало; грошей, як кіт наплакав).
Прислівя і приказки часто будуються на антонімічній основі (правда та кривда - як вогонь та вода; широкі ворота увійти, та вузькі вийти та ін.).
Фразеологія формувалася протягом століть, акумулюючи в собі життєвий досвід народу. У фразеологізмах найбільшою , мірою виявляється національна специфіка мови, вони становлять найобразніше частину її лексики. Фразеологізми з однієї мови на іншу, як правило, дослівно не перекладаються.
.2 Класифікація фразеологічних одиниць
У сучасній лінгвістиці фразеологічні одиниці вивчені глибоко й детально на матеріалі різних мов світу. Існують класифікації, побудовані на семантичних, граматичних, стилістичних та інших ознаках.
Для носія мови природнім є сприйняття значення фразеологізму, подібно до того, як сприймається значення слова. Внутрішня форма здатна лише на відносну, а не на точну підказку значення фразеологізму. «Внутрішня форма фразеологізму - це лексико-семантичне значення вільного словосполучення, на основі метафоризації якого виникає фразеологізм, це той первісний образ, який поступово сприяв зміні індивідуального слововживання на фразеологізм зі своїм стійким значенням». На сучасному етапі ступінь умотивованості значення фразеологізму досить відносний.
Залежно від прагматичних задач зіставлювані стійкі словосполучення можна поділяти на три великі групи: лексичні, предикативні та компаративні фразеологізми. Нижче розглянемо детальніше ці три групи.
Лексичні фразеологізми семантично співвідносяться зі словами і мають в українській і сербській мовах однакове значення. Подібні фразеологізми можуть реалізуються у мовленні лексемами, що представлені різними частинами мови: іменниками, прикметниками, дієсловами, прислівниками тощо. Їх семантична неподільність виявляється в тому, що за кожною одиницею у мовленні закріплене узагальнено-цілісне значення. Лексичні фразеологізми, мають певні характеристики, а саме: такі фразеологізми у словниковому складі можуть бути виражені якоюсь частиною мови, вони характеризуються семантичною цілісністю, у таких зворотів є внутрішня форма. На сьогодні досить складно пояснити внутрішню форму стійкого сполучення. Для носіїв мови природно сприймати саме значення фразеологізму, усі його контекстуальні відтінки, а не значення слів, із яких складається фразеологізм.
¾буря у склянці води
¾йти у вогонь і в воду
¾Богу душу віддати
¾бути на коні
Предикативні стійкі сполучення являють собою закінчені речення, що оформлені як прислівя, приказки, афоризми, примовки та інші стійкі судження, у яких відображені життєвий та моральний досвід народу, практична філософія та мудрість.
¾куй залізо поки гаряче
Компаративні фразеологізми є стійкими порівняннями, які зазвичай будуються за схемами: «назва якості або дії + сполучник + метафоричний інтенсифікатор цієї якості або дії». Першими є прикметники або дієслова, які співвідносяться з певним обєктом.
¾як зіницю ока
¾жити як вареник у сметані
¾розумітися як свиня на перці
Таким чином, фразеологічні одиниці - це унікальні мовні знаки, які мають здатність акумулювати і передавати крізь століття цінну інформацію щодо культурних установок, стереотипів, еталонів і архетипів окремого народу. Фразеологізми є фрагментами мовної картини світу.
Фразеологічні одиниці можна також класифікувати за походженням.
. сільськогосподарські та інші трудові процеси: варити воду (з когось), з одного тіста, орати перелоги, прокладати першу борозну, попускати віжки, повертати голоблі;
. різні виробництва, ремесла:
. ткацько-прядильного: розплутувати вузол, де тонко, там і рветься, розмотати клубок;
. кравецького: білими нитками шите, на живу нитку, як з голочки;
. ковальського: брати в лещата, між молотом і ковадлом, міцного гарту;
. гончарського: лудити очі, полуда впала на очі, зняти полуду з очей;
. рибальства і мисливства: закидати вудку, змотувати вудки, клювати на живця, стріляна птиця, ганяти як солоного зайця;
. театрально-музична діяльність: увіходити в роль, помінятися ролями, у своєму репертуарі, коронний номер, попадати в тон, як по нотах;
. військова справа: з відкритим забралом, підносити на щит, схрещувати мечі, нюхати порох, приймати бій, брати рубіж, взяти на озброєння, здавати позиції, залишати поле бою;
. картярські ігри: розкривати карти, плутати карти, мішати карти, кинути всі козирі, ставка бита, при пікових інтересах, козирний туз;
. народні звичаї та обряди: давати гарбуза, облизати макогона, як засватаний;
. вірування та магічні дії: напускати ману, замовляти зуби, як рукою зняло, встати на ліву ногу, виносити сміття з хати;
. усталені казкові звороти: за щучим велінням, за тридев'ять земель, тримати за хвіст жар-птицю, скоро казка мовиться;
. ознаки та дії, пов'язані зі світом тварин і птахів: заяча душа, хитрий лис, кіт наплакав, показувати пазурі, птах високого польоту, розправляти крила, звити гніздо, курям на сміх.
. іншомовні запозичення, інтернаціональні звороти: буря у склянці води, перейти рубікон, дамоклів меч, муки Тантала, авгієві стайні, прокрустове ложе, езопівська мова, нитка Аріадни, віща Кассандра, Геркулесові стовпи, гордіїв вузол, драконівські (драконові) закони, вогонь Прометея тощо. До найважливіших джерел таких сталих словосполучень належать античні міфи. Запозичені фразеологізми часто вживають без перекладу: нім. Sturm und Drang - буря і натиск - час бурхливого розвитку, піднесення; італ. Finita la commedia - комедія скінчилася; франц. Idee fix - ідея фікс, la lune de miel - медовий місяць, англ. time is money - час - гроші.
. біблійного походження: око за око, наріжний камінь, Содом і Гоморра, альфа й омега, у поті чола, друге пришестя, голос волаючого в пустелі, земля обітована, камінь спотикання, вавилонська вежа, вавилонське стовпотворіння тощо.
Фразеологізми за співвіднесеністю з окремими частинами мови, тобто за їхнім сукупним лексичним і граматичним значенням (за тим, шо вони позначають - предмет, ознаку, дію, обставину чи почуття, емоції - і якими членами речення виступають), бувають:
іменникові - називають предмет чи явище: козацьке сонце, рятівна соломинка, наріжний камінь, сім чудес світу, лебедина пісня, біла ворона, синя панчоха, ласий шматок, каїнова печать, скрегіт зубовний, содом і гоморра, казка про білого бичка; у реченні, як і іменники, виступають підметами, додатками, іменними частинами складених присудків тощо: Люди, зрадівши, що минула лиха година, слалися спати (Панас Мирний). Смертний час свій я на полі битви стріну (Н. Рибак);
прикметникові - називають ознаки: не в тім 'я битий, кров з молоком, не остання спиця в колесі, не з полохливого десятка, нечистий на руку, у ступі не влучиш, білими нитками шитий, одним миром мазані, купи не держиться, собака на сіні, під мухою, хоч викрути;
Вони у реченні звичайно виступають означеннями або іменними частинами складених присудків: А там - козак не в тім'я битий: щось та приро-зуміє! (М. Пригара). Чого ти чванишся? Старці, злидні, животи з голоду присохли до спини, а воно приндиться (М. Коцюбинський); мотати на вус, бити себе в груди, дерти носа, дибки ставати, ускочити в халепу, сидіти на двох стільцях, товкти воду в ступі, доливати оливи до вогню; у реченні звичайно виступають у ролі присудків: От коли б тільки мені до тебе добратися, я б тобі показав, де раки зимують (Панас Мирний); або в ролі обставин (у формі дієприслівника): Все віддай на вжиток люду, що, ллючи кривавий піт, не жалів для тебе труду, згодував тебе на світ (П. Грабовський);
прислівникові - характеризують дію, стан чи ознаку: з відкритим серцем, як на долоні, не чуючи землі під ногами, без керма і без вітрил, на живу нитку, кров холоне в жилах, ні в зуб ногою, хоч плач; у реченні виступають у ролі різних обставин: 3 важким серцем ішов Максим Беркут посеред невеличкої ватаги тухольських молодців на сповнення громадської волі ( Франко). Докія прокидається до перших півнів (М. Стельмах);
вигукові - вказують на почуття, емоції: от тобі й на, от тобі й раз, туди до лиха, тим-то й ба, ні пуху ні пера, хай йому грець, цур тобі, не доведи Господи, і треба ж; у тексті використовуються нарівні із звичайними вигуками: Я вже вас так буду шанувати, як нікого в світі, побий мене грім! (М. Стельмах). Ой, як приємно вернути з трудної, утомливої дороги та в теплу домівку... Хай їй абищо (П. Дорошко).
Розглянуті вище класифікації свідчать про наявність різних підходів до вивчення фразеологічних одиниць на різних етапах розвитку науки про мову.
.3 Особливості української фразеології та типи українських фразеологізмів
Історія походження та становлення української фразеології як науки дуже давня і цікава. Вже на початку XX ст. І.Я. Франко видав тритомну працю «Галицько-руські народні приповідки», яка вміщувала близько 32 тисяч фразеологізмів, значення яких витлумачувалося. Чимало матеріалу містив і «Словарь української мови» Бориса Грінченка. У самостійний розділ науки про мову фразеологія виділилась у 40-х роках ХХ століття. А вже у 50 - 60 роках поширені були дослідження фразеологічного багатства в мові творів М. Коцюбинського, М. Стельмаха... Почалося видання й перевидання тлумачних, перекладних, фразеологічних словників. Утворився окремий розділ - фразеографія. Незважаючи на вагомі дослідження в галузі цієї науки, серед мовознавців немає єдності щодо основних проблем цієї цікавої науки з питань визначення фразеологізму, класифікації, ознак фразеологізмів. Українські вчені вивчають фразеологізми, досліджують їх джерела, структуру, використання фразеологізмів у мові письменників.
Як зазначалося вище, національну специфіку будь-якої мови найяскравіше виражають саме фразеологізми (фразеологічні звороти) - стійкі словосполучення, які сприймаються як єдине ціле і вживаються носіями мови в усталеному оформленні.
З давніх-давен народ із покоління в покоління передавав усталені звороти - чудові перлини народної мудрості. Серед фразеологізмів можемо найти такі, що прийшли в українську мову ще із спільнославянської і давньоруської ( водити за носа , іду на ви ) і засвоєні зовсім недавно (з космічною швидкістю, потрібний як стоп - сигнал зайцю).
Немає такої ділянки, галузі життя, буття народу, які б не характеризувались усталеними зворотами. У фразеологізмах виражаються явища розумової діяльності (ламати голову; сушити мозок; перебирати в памяті), психічного стану (бути на сьомому небі; сам не свій; руки опустити; на дибки ставати), взаємин між людьми (посадити в калюжу; давати прочухана; носити камінь за пазухою), стану людського організму (носом клювати ; зуб на зуб не попадає), дається оцінка людей, явищ, дій (ні риба, ні мясо; на розум не багатий; як сніг на голову) та інші.
Серед українських фразеологізмів є традиційні формули - власне українські каламбури (на городі бузина, а в Києві дядько; трошки гречки, трошки проса, трошки взута , трошки боса), образні порівняння (старий, як світ; чистий, як сльоза), доброзичливі побажання (великий рости; будь здорова, як вода, а багата, як земля), припрошування (гостинно просимо; чим багаті, тим і раді), різні примовки (скільки літ, скільки зим).
Велику цінність становлять прислівя і приказки, які також належать до фразеології. Вони всебічно й багатогранно відтворюють різні сторони життя народу: возвеличують духовні цінності, таврують ганебне, висміюють вади, висловлюють співчуття, поради , вчать, наставляють і виховують людей.
Наприклад: мир та лад - великий клад; правда кривду переважить; не місце красить людину, а людина місце; скільки вовка не годуй, а він у ліс дивиться.
Фразеологічні звороти являють собою смислову і структурну єдність.
Прикладами українських фразеологізмів можна вважати наступні: бити байдики (ледарювати), пекти раків (червоніти), одним ликом шиті (однакові), облизня спіймати (зазнати невдачі), і усом не моргнути (не реагувати), заткнути за пояс (перевершити), кури не клюють (багато), на вагу золота (цінний), не по зубах (непосильний).
Серед українських мовознавців немає єдиної думки щодо виділення і класифікації фразеологізмів. Найпоширенішою є класифікація українських фразеологічних одиниць академіка В.В. Виноградова, за якою розрізняють фразеологічні зрощення, фразеологічні єдності та фразеологічні сполучення.
Фразеологічні зрощення - це семантично неподільні фразеологізми, цілісне значення яких не повязане зі значенням компонентів.
Наприклад: бити байдики, точити ляси, правити теревені, собаку зїсти, дати дуба, залишитися з носом, зарубати на носі.
Фразеологічні єдності - це семантично неподільні фразеологізми, значення яких певною мірою повязане зі значенням слів-компонентів. Наприклад: прикусити язика, тримати язик за зубами, води в рот набрати, ні пари з вуст, тримати камінь за пазухою, робити з мухи слона, замилювати очі, море по коліна, накивати пятами, кіт наплакав, стріляний горобець, грати першу скрипку, загрібати жар чужими руками, прикусити язика, пропускати повз вуха.
Фразеологічні сполучення - це семантично подільні фразеологізми, один із компонентів яких характеризується вільним лексичним значенням, а другий - фразеологічно звязаним. Наприклад: розвязати питання, надати допомогу, храм науки, зло бере. Компонент фразеологічного сполучення з вільним лексичним значенням можна замінити іншим: розвязати питання, розвязати завдання; надати допомогу, надати підтримку; храм науки, храм мистецтва; зло бере, страх бере, сміх бере, жаль бере.
Окрім названих фразеологічних одиниць, виділяють іще й фразеологічні вислови - стійкі, семантично неподільні мовні звороти, до складу яких входять слова з вільним значенням і які відтворюються в процесі мовлення як сталі мовні одиниці. Вони характеризуються лаконізмом і афористичністю. Це прислівя, приказки, крилаті вислови тощо.
Фразеологізми, як і слова, вступають у синонімічні відношення. Наприклад, поняття непотрібний можна передати такими фразеологічними синонімами: приший кобилі хвіст; потрібний як пяте колесо до воза, як сліпому дзеркало, як лисому гребінь, як торішній сніг, як коло трактора віжки, як зайцеві бубон, як собаці пята нога та ін.
Джерела виникнення фразеології української мови різноманітні. Це насамперед народна мудрість, шліфована віками: дати гарбуза; як горохом об стінку; наче блекоти наївся; душа в пятах; їсть, як іржа залізо; мов у воду опущений; що посієш - те й пожнеш; сам не гам і другому не дам; рука руку миє; як дбаєш, так і маєш.
Одним із джерел української фразеології є виробничо-професійні вислови, що прижилися в народній мові як фразеологізми з образним значенням: грати першу скрипку; увійти в роль (із мови артистів); тріщати по всіх швах; сім разів відмір, а раз відріж (із мови кравців); лити воду на млин (із мови мірошників); стригти під один гребінь (із мови перукарів); прясти на тонку (з мови пряль).
З розвитком науки й техніки українська літературна мова поповнилася новими фразеологізмами, які виникли внаслідок переносного вживання термінологічних словосполучень: ланцюгова реакція, зсув за фазою, спускати на гальмах, зводити до спільного знаменника, з космічною швидкістю, лакмусовий папірець, коефіцієнт корисної дії, питома вага, температура кипіння, вийти на фінішну пряму, зійти з орбіти.
Чимало фразеологічних одиниць української мови має книжне походження:
а) зі Святого Письма: сіль землі; пісня пісень; повертатися на круги своя; земля обітована; не хлібом єдиним живе людина; притча во язицех; лікарю, зцілися сам;
б) з античної міфології: розрубати гордіїв вузол, авгієві стайні, нитка Аріадни, сізіфова праця, піррова перемога, дамоклів меч;
в) перекладені з інших мов: тут собака заритий (з німецької), апетит приходить під час їжі (з французької), синя панчоха (з англійської), відкладати в довгу шухляду (з російської);
г) вислови відомих людей: «Іду на ви!» (князь Святослав), «Борітеся - поборете» (Т. Шевченко), «Караюсь, мучуся, але не каюсь» (Т. Шевченко), «Вогонь в одежі слова»(І. Франко), «А судді хто?» (О. Грибоєдов), «Бути чи небути?» (В. Шекспір).
Як бачимо, фразеологізми відіграють вагоме значення в лексичній системі української мови. Проаналізувавши фразеологічні одиниці української мови, можна дослідити особливості розвитку українського народу вцілому.
Розділ 2. Практичний аналіз фразеологізмів, які представлені у творах Остапа Вишні
2.1 Особливості творчості Остапа Вишні
Остап Вишня - гуморист і сатирик для мільйонів читачів. Він зміг у мудрих і працьовитих, дотепних і кмітливих, щирих і безпосередніх героях своїх творів втілити риси характеру українського народу, передати його ментальність. Тому багатьох струн людської душі торкало і торкає вишнівське мудре, щире, дотепне слово.
Творча палітра Остапа Вишні досить різноманітна: це і лагідна, м'яка усмішка, сповнена любові і приязні до людини, й ущипливий дотеп, коли йдеться про безгосподарність, лінощі, безвідповідальність, неуцтво. Сам письменник розмірковував так: "Що треба, щоб мати право з людини посміятися, покепкувати, навіть насміятися з своєї, рідної людини?.. Треба - любити людину. Більше, ніж самого себе". В цих рядках - весь Остап Вишня, його громадське та письменницьке кредо, його стиль та творча манера.
Звідси - той своєрідний жанр м'якої, незлобивої, виховної усмішки. Усмішки, а не фейлетону, де необхідна категоричність та різкість, завдання якого - викликати огиду та осуд; не нищівного памфлета, де сила та пристрасть викриття поєднується із злою іронією та сарказмом.
В своїй багатогранній творчості Остап Вишня звертається до жанру фейлетону та памфлета, гуморески та нарису, усмішки-жарту, усмішки-оповідання, усмішки-статті та рецензії.
Його улюбленими прийомами є інтимна розповідь від першої особи, персоніфікація, композиційне використання сну, контрастне порівняння, викриття - від зворотного.
Письменник щедрий на гротеск і приховану іронію та їдкий саркастичний сміх. Гуморист влучно використовує народні дотепи, прислів'я, крилаті слова, вдається до діалектизмів, фонетичної зміни російських слів, професіональної термінології, архаїзмів, іншомовних слів, творить свої слова і особливо викривальні прозивні імена.
Всі його гуморески насичені розмовною лексикою, розповідними інтонаціями. Творчість Остапа Вишні позначена самобутністю та оригінальністю, непідкупною щирістю та людяністю.
Як письменник Остап Вишня виріс і сформувався на благодатному ґрунті народнопоетичної творчості. Він наче увібрав у себе народні думи та прагнення, соковиту розмовну мову з іскристим гумором та влучними дотепами, чарівними піснями та незлобивим сміхом.
Визначальні особливості гумору О. Вишні - багатство відтінків і барв комічного, по-народному оковита мова, своєрідно діалогізований виклад дії, мудрий, іронічно-усміхнений погляд оповідача на порушені проблеми. Дотепні й художньо неповторні діалоги - один із основних засобів характеристики й оцінки персонажів. Діалогам притаманні неоднозначність, життєво-змістова наповненість, колоритність; у них - і безпосередня інформація про людину, обставини дії, комічну ситуацію, й авторська оцінка зображуваного. Власне, вони надають змістово-художньої поліфонічності усмішкам митця.
Високо цінуючи влучний дотеп, кмітливе слово, Остап Вишня надавав великої ваги й жанровим сценкам, "моментальним" епізодам, що вимальовувались у діалогах та полілогах його персонажів.
Відтворюючи ситуаційні й мовні багатства ярмаркових спілкувань, сформовані протягом століть звичаї торговельних перемовин, із неодмінним жартом, комічним словом, веселим ставленням до всіляких гризот-незлагод, автор разом із тим поетизував кмітливість, мудрість українського люду. Напевно ж, він відчував і щиру потребу показати невичерпні джерела гумору, його народні витоки.
Загалом в Остапа Вишні багатий і різноманітний арсенал лексико-стилістичних засобів, сюжетних, ситуаційних прийомів, що визначають мистецьку своєрідність його усмішок, фейлетонів, оповідань. Він майстерно застосовує, зокрема, прийом зіставлення та поєднання в межах одного твору різних лексичних "шарів" і стилів - побутової і політичної, літературної і ділової, «протокольної-канцелярської мови, Стилю високого, ліричного й буденного. Джерело таких мовностилістичних прийомів і засобів - мовна практика народу, літературна класика, найперше - І. Котляревський, Т. Шевченко, М. Гоголь.
Славу народного письменника Остапові Вишні принесли твори, в яких іскриться весняними барвами викривальний і життєствердний сміх. І все ж слушно буде відзначити: автор усмішок, фейлетонів чи оповідань - не тільки викривач, його таланту притаманна поетичність в осягненні світу, ніжність і лагідність у ставленні до людини, до природи.
Але найбільше Вишня атакував таки слабості свої, своїх земляків, вважаючи, за Гоголем, що кому вже немає духу посміятися з власних хиб своїх, краще тому вік не сміятися. Особливо нещадно викпивав Вишня слабість в українців інстинкту громадської і національної єдності, їх анархічний псевдоіндивідуалізм, їхню інертність, всі ті анахронічні риси в психології і психіці українця, що так дорого обійшлись і обходяться Україні на суворому іспиті доби динамічних змін і модернізації. Цей нібито по-сільському примітивний Вишня був справжнім борцем за європеїзацію і модернізацію українця, давши своєрідну гумористичну типологію хиб українського національного характеру.
Засоби Вишні були прості. Насамперед свіжа, дотепна, багата мова, у якій Вишня (учень у цьому Кримського і Модеста Левицького!) був неперевершеним майстром. Уже через це одно його усмішки не можна назвати губановськими (московські купці Ситін і Губанов прославилися виданням малоросійських анекдотів). Це була мова насамперед народна, селянська, хоч Вишня показав добре володіння також мовою літературною і міськими жаргонами. Комізм Вишні не був комізмом ситуацій чи масок, а комізмом більш тонким - комізмом слова, гри слів, жарту, афоризму, примовки, недомовки, натяку, каламбуру. Він умів схоплювати анекдотичні контрасти, якими кишить країна будованого і збудованого соціялізму. Найбільше користався нехитрим прийомом зниження і допік режимові нещадним зниженням високих і галасливих загальників, обіцянок, гасел, програм, плянів, проектів - до голої дійсності, до діла, до сущого. В усмішках Вишні наче наново відновлювався гумор села, що за століття своєї гіркої соціяльної і національної біографії нагромадило свій мудрий і добродушний скептицизм. Традиція ліпших творів Вишні лежить також у барокковій добі вертепу і бурлеску, коли так любили охоплювати високе і низьке, анекдоту і дотеп. Майстер пародії, шаржу, травестії - Вишня залюбки маскувався під простачка, який здебільшого з усім погоджується, але від нього повівало тим казковим дурником, перед яким пасують мудреці і королі.
2.2 Специфіка фразеологічних одиниць у творах Остапа Вишні
Слід підкреслити, що видатний гуморист Остап Вишня широко використовував у своїх творах багатство української мови, зокрема фразеологічні одиниці.
Лексичні повтори та фразеологізми - дуже поширені й улюблені мовні засоби Вишні. Особливо насиченими фразеологізмами є «Мисливські усмішки» Остапа Вишні такі, як «робити стойку», «сидіти на хвості», «брати на мушку», «стояти нагону», «піднімати звіра», «вечірня зорька», «стояти на тязі»).
Розмовну лексику і фразеологію можна вважати основою творів неперевершеного майстра українського гумору й сатири Остапа Вишні. Вона є органічним компонентом мовної палітри письменника і одним з важливих чинників ні з чим не зрівняної гумористичної сили творців цього видатного українського майстра слова. Для ілюстрації вищесказаного наведемо наступні приклади.
«От подивіться і скажіть, який із цих колгоспів матиме сало, а який із них, замість сала, плямкатиме губами, дивлячись, як перший їстиме сало?» («Кукурудза і сало»).
«Що ж вам іще сказати? Знайте найголовніше «Не святі горшки ліплять!» Захочете навчитися писати фейлетони, навчитеся, бо, ще раз підкреслюю, навчитися можна!» («Отак і пишу»).
Переважна більшість фразеологізмів вживається у творах відомого українського гумориста в переносному значенні, але разом з тим вони зберігають і пряме значення.
Нижче розглянемо детально окремо взяті фразеологічні одиниці, які представлені у творах цього письменника.
Фразеологізм «Подумаєш - Америка!» вживається автором на позначення «відкриття». В даному випадку чітко прослідковується своєрідна насмішка автора з тієї ситуації, про яку йде мова.
Іншою фразеологічною одиницею є «Це вам не "фунт ізюму"». У значення цього фразеологізму закладений зміст «не дрібничка».
Слід відмітити, що Остап Вишня неодноразово використовував у своїх гумористичних творах навіть фразеологізми - ситуації-прислів'я та приказки. Прикладами такого виду фразеологічних одиниць можуть служити зокрема наступні:
«І дома, мовляв, і замужем», «Гуртом, панове товариші, добре й батька бити», «Обіцянка, як кажуть, цяцянка, а дурневі радість». Особливістю цих трьох фразеологізмів, які одразу виступають в якості ситуацій-прислівїв, є те, що письменник до їхнього складу ввів вставні слова та звертання такі, як «мовляв», «панове товариші», «як кажуть». Введення до складу усталених фразеологізмів таких слів та словосполучень інтегрує фразеологічні мовні одиниці до розмовного мовлення. При цьому подібні прислівя краще сприймаються читачем і, в той же час, достатньо влучно передають прагматичне навантаження, закладене письменником у творі.
До вищезазначеного типу фразеологізмів належить також наступна фразеологічна одиниця: «Що ж ми, в бога теля з'їли, чи що? І ми на конкурс!». До цього типу відносимо також фразеологізм «Поспішиш - людей насмішиш», який зустрічається у творах Остапа Вишні.
Слід також відмітити, що доволі часто письменник у своїх творах навіть змінює фразеологізми, пристосовуючи їх до ситуації, тоді виникає каламбур: «... волосся подралося дубом», «не трать, куме, сили, сидіть уже на дні».
У багатьох випадках письменник змінює і пристосовує ситуацію фразеологізму до визначеного контексту твору. Так, приказку «Дивні діла твої, господи!» зустрічаємо у таких варіантах: «Дивні діла твої, хіміє», «Дивні діла африканські».
Крім того, Остап Вишня досить часто зміщує прислів'я у контексті, вдається до повного перефразовування фразеологізмів: «Краще сім раз горіти, як один раз удовіти», «А далі ми собі лежимо, а справа йде, як біля бабиного воза».
В одному з творів письменника зустрічаємо також наступний вислів: «Був сторож, і його як язиком злизало». До його складу входить усталений фразеологізм «як язиком злизало».
Майстер гумору надає нового звучання і крилатим висловам, змінюючи їх відтінки у значення: «Голос народу - голос божий», «Вашими устами глаголить сама істина», «Людина - я! Вільна! З усіма рівна. Не «тінь забутих предків, а людина».
Як зазначалося вище, Остап Вишня доволі часто вживав фразеологічні одиниці, надаючи їм своєрідного гумористичного відтінку. Викликають сміх рядки гуморески про формування «класової свідомості», особливо вживання автором суспільно-політичних термінів поряд з просторічним фразеологізмом: «Правда, неясна якась ще тоді була в мене класова свідомість. З одного боку - цілував барині ручку, а з другого - клумби квіткові їй толочив. Чистий тобі лейборист. Між соціалізмом і королем вертівся, як мокра миша».
Письменник, досконало володіє усіма засобами творення комічного. Це змішування «високого» та «низького» стилів; використання займенників середнього роду та дієслів у третій особі однини стосовно людини; іронія, вульгаризми, жартівливі народні прислів'я та приказки, комічні ситуації та події; застосування політичних та наукових термінів для зображення побутових явищ, повтори, підтекст.
Наприклад, жартівливі прислів'я, приказки, фразеологізми: «якатебе лиха година... потягла», «куди дірка дівається, як бублик їдять», «як муха дише», «велика... цабе», «роззявити рота», «хай воно йому сказиться!», «собача тропа», «душа в штанях», «як мокра миша» і подібні.
У творі письменника «Усипка, утечка, усушка й утруска» зустрічається поняття - «утечка», яке пояснюється Остапом Вишнею дуже дотепно, через омонімічні корені слів «тікати» і «текти» («витікати»), приказки та фразеологічні звороти («конем не наздоженеш», «лиха личина», «собака-шукач не наздожене») та інші комічні засоби.
Іншим твором Остапа Вишні, в якому представлені фразеологічні одиниці, є «Зенітка». Неповторний народний колорит гуморесці надають часто трансформовані автором фразеологізми, прислів'я та приказки: «по вітру розвіяв», «щоб і сліду не було», «один як палець», «за хазяїна правити», «чоловіче божий», «війна- ...рідне дєло», «медом частувати», «іродові душі», «царство небесне» і подібні.
Також в Остапа Вишні зустрічаємо усталений фразеологізм «триста років» у наступному уривку з твору «Пісочок»: «Ми триста років і внутрішніх і зовнішніх... триста років под нозі всякого врага і супостата». Можемо відмітити, що використання даного фразеологізму вжито для того, щоб підкреслити вагомий вік особи, про яку йде мова у даному конкретному творі.
Досить часто у своїх творах Остап Вишня вдавався до обігрування фразеологічних мовних одиниць. Це може проілюструвати побудована на обігруванні фразеологізму і його компонентів усмішка Остапа Вишні "Ой ви, коні, коні воронії"'. Ось деякі контексти: "Далі, коли наблизились вибори.., в справу "вплутались" вороні коні-огоні, на яких з висвистом і прокатали виборці Петра Сидоровича!"; "Вороні коні - то нещастя!"; " - Хай бере вороних!.. Його тепер до облради обрали! Хай бере!"
Із вищезазначених прикладів видно, що базою фразеологізмів, які зустрічаються у творах Остапа Вишні, є усталені національні та навіть фольклорні звороти, які він піддавав обробці, додаючи введені фрази або навіть перефразовуючи. В одних випадках має місце лише зміна графічної чи фонетичної форми, а в інших навіть зміна семантичної структури разом з зміною відтінків значень.
Крім того, Остап Вишня сам створив ряд комічних виразів таких, як «дідів прогноз», «самостійний смітник», «екіпіровка мисливця», «доісторичний інструмент» та багато інших. Деякі з них навіть стали вживатися в певних колах суспільства.
Вишнівським кредо були гоголівські слова: «насмішки боїться той, хто вже нічого не боїться на світі...». Гумористична творчість письменника відбиває життя у різних проявах: «Ловіть, спостерігайте контрасти - і буде сміх!».
фразеологія український вишня творчий
2.3 Функціональна специфіка фразеологічних одиниць у творах Остапа Вишні
Фразеологізми виконують найрізноманітніші стилістичні функції: оцінну, емоційно-експресивну, функцію створення сатири й гумору та ін.
Остап Вишня по-різному дає фразеологічну оцінку й персонажу, і цілим колективам. Часом це гра слів, побудована на зіставленні слова вільного вжитку і фразеологічно-зв'язаного: "Пішла вчителька до голови [сільради] попрохати соснових вітів... - До чортової матері! - кричить голова. Там такий голова, "що на голову не налізе" ("Що поробиш?"). Буває, що в одному мініконтексті зіставляються два різних фразеологізми зі спільним компонентом, одночасно "цементуючи" його окремі складники й тримаючи читача в напруженні: "Робимо, аби з рук. Директор або управитель дбає, очевидно, щоб програму виконати... От і маємо таке, що бридко в руки взяти" ("Якість продукції"). Додатково включені до складу ФО компоненти відчутно оцінюють певні соціальні явища, зокрема імперіалістичну війну: "Пролив Яків Іванович на війні всю свою кров мужичу, поклав на триклятий "олтар "живіт свій..." ("Може, ще інсценізувати накажете?").
Насичення короткого відрізку тексту багатьма ФО створює враження неперервного стану емоційного збудження: "Сьогодні, як на духу, розкажу вам, як мене підвела преса, друковане тобто слово, як воно, оте слово, поклало мене па обидві лопатки, як я витріщив очі, довго кліпав віями, а потім плюнув і вилаявся...".
Цікавою для аналізу, на нашу думку, є функція сюжетної основи, яку досить часто виконують фразеологізми, що представлені у творах Остапа Вишні.
Майстерно послуговувався названою функцією фразеологізмів Остап Вишня. Зіткненням термінів контекстного оточення з омонімічними (близькозвучними) компонентами розмовного фразеологізму створюється ажурний малюнок сюжетної лінії, яка й становить предмет оповіді: "Сильна драма. Драма про те, як лиха іскра спалила поле, а потім узяла й щезла. Сама щезла. Історична драма.. . Драма з зав'язкою і розв'язкою... Тобто драма од самісінької зав'язки аж до самісінької розв'язки. Або певніше: драма по самісіньку зав'язку... Дуже драмна драма". Інший приклад. Виникнувши в мовленні мисливського середовища, вислів ні пуху ні пера, частіше уживаний зі зворотним порядком компонентів - ні пера ні пуху, став у Остапа Вишні фразеологічно-романтичною домінантою всього мисливського циклу.
Авторова збірка "Мисливські усмішки" (1958) починається гуморескою "Ні пера, ні пуху!" Вже навіть у заголовку до свого твору Остап Вишня вдається до використання фразеологічної одиниці.
Вислів може й закінчувати певний твір, виступаючи своєрідним підсумком, авторським посланням шанувальникам природи: "Любіть, дорогі друзі, охоту... Презирайте браконьєрів і боріться з браконьєрством! Ні пера вам, ні пуху. А" В усмішці "Олекса Іванович" письменник - мисливець навіть пробує віднайти етимон, "ознаку ознаки" внутрішньої форми усталеного побажання: "Полював [Олекса Іванович] і по перу, і на звіра. По перу - це значить на птицю... На звіра - це значить: на зайця, на лисицю, на вовка". Автор "прив'язує" мисливський фразеологізм тільки до мисливського середовища. Навіть коли "відпускаються з смика" Докучай і Бандит, то і їм бажають "Ні пера ні пуху!" ("Лисиця"), бо це мисливські собаки.
Фразеологізм-побажання стає наскрізним композиційно-структурним елементом усього циклу усмішок. Одну з них "справжній мисливець і при тому поет полювання", як називав його М. Рильський, озаглавлює висловом "Ні пуху ні пера", і ним же й закінчує: "Ні пера вам ні пуху, дорогі товариші по пр-р-ристр-р-расті!"
Таким чином, можемо сказати, що фразеологізми наскрізь пронизані враженнями, оцінками, почуттями, пристосовані до вербалізації семантики мовця і слухача, читача; вони суціль комунікативні й прагматичні, з найширшою й деталізованою шкалою конотацій.
Таке переплетення найтонших нюансів звучання й становить їх експресивно-стилістичне забарвлення, зумовлює стильове розшарування з незглибимими потенціями функціонального використання. Істотні зміни в усіх сферах суспільного життя сприяють не тільки формуванню нового мислення, а й становленню адекватних засобів фразеологічного вираження.
Висновки
В процесі написання нашої курсової роботи ми дослідили специфіку фразеологічних одиниць та особливості їхнього функціонування у мові. Нами також було розглянуто різні класифікації фразеологізмів, запропоновані лінгвістами та мовознавцями, які розглядали дані мовні одиниці з різних точок зору. Також ми дослідили особливості української фразеології та розглянули її найбільш яскраві приклади.
В практичній частині курсової роботи ми проаналізували особливості творчої спадщини Остапа Вишні. Нами була досліджена специфіка функціонування фразеологічних одиниць у його творах, визначена типологія фразеологізмів.
Отже, в ході написання нашої курсової роботи ми прийшли до висновків, які полягають у наступному.
Сучасний розвиток лінгвістики нерозривно повязаний із проблемами вивчення фразеології, котра є одним з чи не найдавніших мовних пластів. Фразеологія - порівняно молода лінгвістична дисципліна, основні поняття, обсяг проблематики й обєкт вивчення якої ще остаточно не визначені. Це пояснюється передусім великою функціональною, семантичною й структурною різноманітністю одиниць, які вважаються стійкими сполуками слів.
Вивчення фразеологізмів як мовних одиниць є прерогативою фразеології, статус якої як науки далекий від однозначного вирішення. Як правило, фразеологічний рівень розглядається в мові як проміжний. Він знаходиться на стику лексико-семантичного і синтаксичного рівнів.
В результаті нашого дослідження, ми довели, що в науковому відношенні вивчення фразеології важливо для пізнання самої мови. Фразеологізми існують в мові в тісному зв'язку з лексикою, їх вивчення допомагає краще пізнати їх будову, освіта у вживання в мові.
Особливе значення має вивчення фразеології для вдосконалення мовної майстерності людини, для підвищення мовної культури.
Більшість фразеологізмів з'явилося в процесі спостереження за навколишньою дійсністю - історичною, суспільними процесами, виробничою діяльністю й побутом, морально-етичними нормами і родинними стосунками, природним середовищем, тваринним та рослинним світом.
Фразеологічні одиниці - це носії життєвого досвіду нації, що яскраво відображають спостереження над навколишнім світом. Це безпосередньо зумовлює особливості вживання фразем у мовленні. Частотність використання сталих висловів прямо залежить від віку людини та від її життєвого досвіду. Дитина, наприклад, сприймає фразеологізми буквально. Причиною цьому є різниця в типі мислення дорослого та дитини. Тому фразеологізми доцільно вводити у лексикон учнів на старшому етапі навчання, коли вони вже мають певний багаж знань, та певний словниковий запас.
Проаналізувавши творчість Остапа Вишні, ми пришли до висновку, що він основним чином використовує суто національні українські фразеологізми. Це пояснюється тим, що письменник багато уваги за час його становлення приділяв вивченню української національної літератури, українського фольклору.
Фразеологізми Остап Вишня використовує як у незмінному вигляді, так і в трансформованому, що надає численні можливості для створення комічного. Саме трансформації, до яких вдається письменник, надають його творчості неповторності і своєрідного колориту.
Також в ході написання нашої курсової роботи ми прийшли до висновку, що велика кількість фразеологізмів, які використовує Остап Вишня, відноситься до теми людської діяльності та міжособистісних відносин.
Внесок Остапа Вишні в розвиток української літератури вагомий, письменник був справжнім новатором, першим, хто прокладав шлях українській сатирі та гумору за нових умов, часто для цього жанру вкрай несприятливих, що й відбилося на життєвій і творчій долі майстра слова.
Список використаної літератури
1.Алефіренко М.Ф. Теоретичні питання фразеології. - Х.: Вища шк., 1987.
2.Ахманова О.С. Некоторые вопросы семантики в современном языкознании.- М.: Высшая школа, 1992. - 235 с.
.Березин Ф. М. Історія лінгвістичних вчень. - М.: Отечество, 1975. - 220
.Березин Ф. М., Головин Б. Н. Общее языкознание. - М.: Высшая школа, 1990. - 145 с.
.Білоножко В., Гнатюк І. Українська народна фразеологія: ономасіологія, ареали, етимологія. - Х.: ФОЛІО, 1999.
.Бугляй Ю. Володар світу. - К., 1985;
.Булашев Г.О. Український народу своїх легендах, релігійних поглядах та віруваннях. - К., Фірма Довіра, 1992.
.Вайнрах У. Языковые контакти: состояние и проблеми исследования. - К.: Вища школа, 1979. - 234 с.
.Виноградов В. С. Перевод: общие и лексические вопросы. - М.: Книжный дом, 2004. - 236 с.
.Вишня Остап. Вибрані твори. - К., 2002. - 451 с.
.Вопросы образования и развития фразеологических единиц: Сб. статей / Отв. ред. Т.П. Теплякова . - Иркуцк, 1983. - 80 с.
.Гамзюк М. В. Емотивний компонент значення у процесі створення фразеологічних одиниць.- К., 2000.
.Добровольский Д. О. Национально-культурная специфика во фразеологии // Вопросы языкознания. - 1997. - № 6. - С. 37-48.
.Дузь І. Остап Вишня: Літературний портрет. - К., 1982;
.Коваленко, Катерина Георгіївна Фразеологізм як засіб характеризации моральних якостей особистості: Краснодар, 2002. - 124 с.
.Культура і побут населення України: навч. Посібник/ В.І.Наулко, Л.Ф.Артюх, Ф.В.Горленко та ін. - 2-е вид. - К.: Либідь, 1996.
.Леонтьєв А.А. Національно-культурна специфіка мовленнєвої поведінки. - М.: Глобус, 1980. - 450 с.
.Медвєдєв Ф.П. Чому ми так говоримо. - 2-е вид.-Х.: Вища шк., 1982.
.Остап Вишня. - В. кн.: Бернадські Н., Задорожна С. Українська література. - К., 1995;
.Остап Вишня. - В. кн.: Історія української літератури ХХ століття. Кн. 2. К., 1994.
.Рогач О. Етнос. Мова. Фразеологізм. //Дивослово. -1998. -- № 9,С. 14 - 15.
.Скрипник Л.Г. Фразеологія української мови. - К., Наук. Думка, 1973.
.Ужченко В.Д. Народження і життя фразеологізму. - К.: Радян. шк., 1988.
.Эльянова Н.М. Крылатые слова, их происхождение и значение: Пособие. Ленинград, 1971. - 208 с.