Технології соціальної роботи з жінками, які зазнали насильства
Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України
ДЗ "Луганський національний університет імені Тараса Шевченка
Кафедра соціальної роботи
КУРСОВА РОБОТА
з технології соціальної роботи
на тему: Технології соціальної роботи з жінками, які зазнали насильства
м. Луганськ, 2013 рік
Зміст
Вступ
Розділ I. Теоретичні основи проблеми сімейного насильства над жінками
1.1 Суспільне ставлення до сімейного насильства над жінками: історичний аспект
1.2 Гендерна нерівність як фактор насильства над жінками у сім'ї
1.3 Загальна характеристика жінок, які зазнають насильства в сімї
Висновки за розділом 1
Розділ II. Технології соціальної роботи з жінками, які зазнали насильства у сім'ї
2.1 Методи діагностики поширених видів насильницьких дій і причин їх виникнення
2.2 Технологія соціальної реабілітації жінок, потерпілих від насильства в сімї
Висновки за розділом 2
Висновки
Список використаних джерел
Вступ
Проблема викорінення насильства в сімї є актуальною для нашої країни і кожного громадянина, оскільки її суть у порушенні прав людини і прав члена родини у сімї. Сімя повинна бути "колискою демократії, а не насильства, надавати безпеку, затишок, радість, наснагу до діяльності, життя, спілкування, що є можливим тільки за умови відсутності у ній насильства будь-яких видів і проявів. Причиною насильства в сімї багато дослідників називають гендерні стереотипи суспільства, оскільки громадська думка вимагає певної поведінки від чоловіка і жінки.
Останнім часом в Україні активізувалася робота з попередження насильства стосовно жінок як на державному рівні, так і зусиллями громадських організацій. В Україні відбуваються перші спроби запровадження й реалізації певних моделей роботи: превентивної, навчально-тренінгових програм, роботи з правоохоронними органами, організації притулків для жінок, кризових консультативних центрів (очних та заочних), центрів реінтеграції, груп взаємопідтримки чи самодопомоги, психотерапевтичних програм (індивідуальних та групових).
Однак дії різних установ та організацій доволі часто не скоординовані, спрямовуються переважно на реалізацію специфічних, суто відомчих завдань, що значно знижує ефективність роботи.
Ступінь наукової розробки загальних теорій насильства, особливо в контексті теорії конфлікту, достатньо висока. Накопичена багата теоретична спадщина, що обумовлює можливість дослідження різноманітних аспектів насильства.
Фундаментальні основи сучасних теорій насильства були закладені в дослідженнях Х. Арангурена, Г. Блумера, М. Вебера, Д. Галтунга, Л. Гумпловича, Р. Дарендорфа, Е. Дюркгейма, Г. Зіммеля, Л. Козера, К. Маркса, Р. Мертона, Г. Москі, У. Самнера, Н. Смелзера, А. Смолла, П. Сорокіна, О. Шпенглера, Г. Тарда, З. Фройда, Е. Фромма та ін.
Різноманітні аспекти проблематики насильства в сім'ї розглянуті в працях зарубіжних (психологів: Л. Берковіца, Е. і П. Добаш, М. Страуса, Н. Блеклока, Е. Саттерленда, соціологів: Г. Паттерсона, Р. Коллінза та ін.), російських (А. Антонова, Л. Альперн, А. Бесєдіна, О. Кочемирівської, М. Мацковського, В. Тулякова, А. Харчева, І. Хозраткулової, Т. Шипунової та ін.) і українських (соціологів Ю. Галустян, А. Лисова, психологів О. Лясковська, Н. Максимова, І. Грабська, О. Шинкаренко та ін.) дослідників.
У педагогічній спадщині тема профілактики насильства в сімї частково представлена у роботах І. Трубавіної, Т. Алексєєнко, В. Захарченко, А. Ноур.
Аналізуючи дослідження по проблемі профілактики насильства в сімї, можна дійти висновку, що сьогодні відсутня чітка концепція соціальної профілактики насильства в сімї, несистематичною є соціальна робота в цьому напрямі, не є чітко визначеним зміст такої роботи, її методи та форми.
Актуальність проблеми, посилений інтерес учених до соціальної роботи з жінками, які стали жертвами насильства у сім'ї, та пошук нових технологій соціальної роботи з даною категорією клієнтів зумовили вибір теми нашого дослідження: "Технології соціальної роботи з жінками, які зазнали насильства
Об'єкт дослідження - сімейне насильство над жінками як актуальна проблема соціальної роботи.
Предмет - технології соціальної роботи з жінками, які зазнали насильства у сім'ї.
Мета: теоретично проаналізувати основи проблеми сімейного насильства над жінками та визначити технологію соціальної роботи з жінками, які зазнали насильства у сім'ї.
В процесі дослідження були поставлені наступнізавдання:
1) надати характеристику історії формування суспільного ставлення до сімейного насильства над жінками;
жінка насильство соціальна реабілітація
2) проаналізувати проблему гендерної нерівності як фактору насильства над жінками у сім'ї;
) надати загальну характеристику жінок, які зазнають насильства в сімї;
) розкрити методи діагностики поширених видів насильницьких дій і причин їх виникнення;
) визначити технологію соціальної реабілітації жінок, потерпілих від насильства в сімї.
Методами дослідження даної роботи є: спостереження, аналіз наукової літератури, метод узагальнення та ін.
Теоретична значущість курсової роботи полягає в тому, що теоретично здійснено аналіз проблеми насильства над жінками як актуальної проблеми соціальної роботи та охарактеризовано основні технології соціальної роботи з жінками, які зазнали насильства.
Практична значущість полягає в тому, що теоретичний аналіз технології соціальної роботи з жінками, які зазнали насильства може бути використаний різними соціальними службами, соціальними працівниками, соціальними педагогами і волонтерами в своїй діяльності і для розробки власних програм і технологій.
Курсова робота <#"center">Розділ I. Теоретичні основи проблеми сімейного насильства над жінками
1.1 Суспільне ставлення до сімейного насильства над жінками: історичний аспект
Для ефективного подолання сімейного насильства над жінками як явища, необхідно усвідомлювати історичні корені цього явища та механізм його відтворення у наступних поколіннях.
Одним із основних витоків домашнього насильства в сім'ї є пережитки патріархальної свідомості у сучасному суспільстві. У патріархальному суспільстві абсолютно домінуючою була постать чоловіка, який був зобов'язаний забезпечувати сім'ю всіма необхідними ресурсами для життя, а також захищати її від будь-якої зовнішньої небезпеки. При цьому жінки й діти були абсолютно безправними і повністю підпорядкованими чоловікові - голові сім'ї. Влада чоловіка підтримувалась за допомогою жорстокого насильства. Культурна традиція, підтримувана релігією, не просто виправдовувала насильство у сім'ї, а нерідко робила його обов'язковим елементом життя.
Ставлення до жінки у патріархальному суспільстві можна проілюструвати такою цитатою відомого російського історика: "Обращение мужьев с женами было таково: по обыкновению у мужа висела плеть, исключительно назначенная для жены и называлась дурак; за ничтожную вину муж таскал жену за волосы, раздевал донага, привязывал веревками и сек дураком до крови - это называлось учить жену; у многих мужьев вместо плети играли ту же роль розги, и жену секли как маленького ребенка, а у других, напротив, дубина - и жену били как скотину. Такого рода обращение не только не казалось предосудительным, но еще вменялось мужу в нравственную обязанность. Кто не бил жены, о том благочестивые люди говорили, что он дом свой не строит и о своей душе не радеет, и сам погублен будет и в сем веце и в будущем, и дом свой погубит" [11, с.148]
Не треба думати, що давні традиції насильства в сім'ї властиві тільки українській або російській історії. Джудіт Арматта у статті "Виключити співучасть закону у насильстві проти жінок в сім'ї" цитує повчання монаха Черубіно, написані у XVI сторіччі "Коли ви бачите, що ваша жінка робить помилку, не поспішайте ображати її та давати у гніві ляпаси. Суворо сваріть її, залякуйте її, тримайте у страху. А якщо все це не дає результатів. візьміть палку і гарненько її побийте, бо краще покарати тіло і виправити душу, ніж дати душі псуватись, а тіло лишити у спокої. Будьте готові бити її не в гніві, а спокійно з милосердя і турботи про її душу, так, щоб биття йшло їй і вам на користь. Такі думки знаходили своє відбиття і в законах. Так у "Коментарях Блекстоуна 1775 року з питань цивільного права написано: "Оскільки він (чоловік) є відповідальним за провини жінки, то розумно, що закон дає йому право стримувати її і карати фізично приблизно так, як він може карати своїх учнів або дітей" [10].
Патріархальний уклад життя можна було певною мірою виправдати існуючим на той час способом виробництва, для якого потрібна була велика фізична сила (полювання, обробка землі, випасання худоби), а також необхідністю самостійно із зброєю в руках захищати родину. З тих часів спосіб життя докорінним чином змінився, але суспільна думка, культурна традиція мають велику інерцію і зберігаються десятиріччями і століттями після того, як зникли об'єктивні причини їх виникнення. І в наш час ще розповсюджені погляди, успадковані від патріархального суспільства, які у суспільній свідомості нерідко виправдовують насильство в сім'ї. Досить згадати відомі прислів'я "Б'є - значить любить, "Небита жінка - як коса неклепана" або поширену думку про те, що жінки самі провокують насильство над ними, не виконуючи законних вимог чоловіка. В основі цих поглядів лежить уявлення про другорядність жінки, її другосортність [1; 3; 2].
Незважаючи на те, що в усіх цивілізованих країнах вже багато десятиріч офіційно задекларована рівність чоловіка й жінки, уявлення про перевагу чоловіків над жінками, залежність жінки від чоловіка досі зберігаються. Все це створює у суспільстві атмосферу терпимості до насильства в сім'ї і не сприяє подоланню цього явища.
Укоріненість залишків патріархальних поглядів у суспільній свідомості є лише одним з факторів, що сприяють поширеності насильства в сім'ї. Розповсюдженість таких поглядів визначає ступінь терпимості суспільства до насильства в сім'ї, але не пояснює, чому конкретна людина стає схильною до вчинення насильства. В тому ж, що стосується окремої людини в першу чергу важливими є особистісні психологічні фактори. Зрозуміло, що схильність людини до насильства визначається величезною кількістю причин - біологічних, психологічних, соціальних, наприклад, рівнем різних гормонів, спадковістю, умовами виховання, тим фактом, піддавалась ця людина насильству чи ні тощо. Ця величезна кількість чинників формує у людини комплекс психологічних якостей, які сприяють вчиненню насильства, або навпаки, утримують від нього. Серед цих психологічних якостей важливо знайти такі, без яких насильство як звичний спосіб життя є практично неможливим [4; 5].
Людство багато тисячоліть живе в умовах, де насильство є майже повсякденним явищем, тому не дивно, що таке питання ставили перед собою ще мислителі давнини, наприклад, Аристотель і Тома Аквінський. Цьому ж питанню присвячені численні роботи сучасних психологів, психоаналітиків та психіатрів, які досліджують психологічні витоки насильства. Однією з найбільш яскравих і аргументованих праць у цьому напрямку є книга відомого американського психіатра Джеймса Джиллігена "Запобігання насильству. Він присвятив більше 30 років вивченню проблеми насильства, створенню і оцінці програм запобігання насильству, працюючи з найбільш агресивними людьми американського суспільства - в'язнями американських тюрем [6].
Людина, яка виховувалась у сім'ї, де чиниться насильство, сама може стати схильною до насильства не тільки тому, що вона наслідує насильницькі моделі поведінки, але і тому, що насильство над нею вразило її гордість та почуття самоповаги, і, скоюючи в свою чергу насильство, вона прагне підвищити свій статус і відновити самоповагу. Це рівною мірою стосується і чоловіків і жінок. Жінки, які піддавалися насильству у дитинстві, або відчували себе ущемленими чи пригнобленими у своїй сім'ї, нерідко намагаються відновити самоповагу чи підвищити власний статус шляхом вчинення насильства, найчастіше психологічного, над іншими [22; 27].
Значною мірою панування чоловіків над жінками обумовлено біологічними відмінностями чоловіків і жінок, в першу чергу різними ролями у відтворенні нових поколінь. Але не тільки ці відмінності визначають різне становище чоловіків і жінок у суспільстві. Не менше значення мають ті традиції і звичаї, які складалися протягом всієї історії народу і несуть на собі печатку давніх умов існування людини. Стародавні умови існування давно пішли у минуле, але і досі сформовані тоді традиції і звичаї продовжують впливати на суспільство.
В усіх сферах сімейного і суспільного життя, в тому числі й тих, які прямо не пов'язані з народженням і годуванням дитини, існує певний розподіл ролей, який значна частина суспільства вважає природним і незмінним. Але при порівнянні суспільств, які існують в різних природних умовах, на різних ступенях соціально-економічного і політичного розвитку виявляються разючі відмінності у поглядах на розподіл таких ролей. Якщо, наприклад, в Європі у XIX столітті жінка вважалась "слабкою статтю і мала обов'язки пов'язані переважно з домашнім господарством, то в цей же час в африканських туземних королівствах так само природними вважались жіночі загони особистої охорони правителів. Такі загони, за свідченням очевидців, відрізнялись особливою стійкістю і люттю. В наші дні нікого вже не дивує жінка на посту міністра оборони у якій-небудь із скандинавських країн, і, в той же час, у деяких мусульманських країнах існують обмеження для жінок навіть у таких сферах, як робота лікаря [10].
1.2 Гендерна нерівність як фактор насильства над жінками у сім'ї
Обумовленість історичним традиціями, соціальними настановами, суспільних ролей чоловіка і жінки та засвоєними стереотипами поведінки спонукала соціологів сформулювати нове поняття - "гендер, яке означає сукупність не біологічних, а соціально-культурних ознак, що визначають місце людини як чоловіка або жінки у різних сферах особистого, сімейного і громадського життя. "Гендер - це система стосунків між жінкою і чоловіком, яку визначає не статева природа, а соціальні, політичні і економічні умови" пише Л. Таран у статті "Чоловік і жінка. Чи закінчиться війна між ними [18].
Раніш було вказано, що українське законодавство досить послідовно в усіх нормативно-правових актах проголошує рівність прав чоловіків і жінок. Але цього далеко не досить, щоб така рівність стала дійсністю. Реальне життя показує, що, на жаль, немає рівних можливостей реалізації цих прав. Це означає відсутність в Україні гендерної рівності.
Гендерна нерівність, яку можна розглядати як різновид порушення прав людини, властива, звичайно, не лише Україні. В багатьох розвинених країнах вживаються спеціальні заходи, спрямовані на подолання гендерної нерівності, такі, наприклад, як резервування в парламентах певної кількості місць для жінок. Таким самим шляхом до подолання гендерної нерівності прямує і Україна. З 1 січня 2006 року вступив в силу Закон України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок та чоловіків, який передбачає, зокрема, можливість так званих "позитивних дій, тобто спеціальних тимчасових заходів, спрямованих на усунення дисбалансу між можливостями жінок і чоловіків у реалізації рівних прав, наданих їм Конституцією і законами України [8].
Відмінність у суспільному становищі чоловіків і жінок є причиною специфічних насильницьких дій, які об'єднаються поняттям "гендерне насильство. Це поняття охоплює такі насильницькі дії проти особи, причиною яких є стать жертви насильства, а також визначені суспільною думкою ролі людей та їх очікувана поведінка. Це поняття включає насильство в сім'ї, а також інші насильницькі дії, такі як сексуальне насильство, примусова проституція, сексуальні домагання на роботі тощо.
Традиційні погляди, уявлення щодо гендерних ролей, які не ґрунтуються на об'єктивних даних, не враховують величезної різноманітності людей і мають в своїй основі думку про другорядність жінок у порівнянні з чоловіками, називають гендерними стереотипами [1; 3]. Гендерні стереотипи відіграють істотну роль у розповсюдженості насильства в сім'ї, в першу чергу над жінками. Під впливом цих стереотипів, як правило, знаходяться насильники-чоловіки, часто - жертви насильства та оточуючі їх особи, а іноді і працівники міліції, які за своїм посадовими обов'язками мають втручатись у випадки насильства в сім'ї.
Насильники чоловічої статі, які чинять насильство в сім'ї, часто схильні підкреслювати перевагу чоловічої статі, особливу відповідальність чоловіка за добробут сім'ї, роль годувальника, лише завдяки якому сім'я існує. Це дає йому підстави вимагати від оточуючих особливої поваги, виконання всіх його примх і забаганок. Іноді до цього додається ще бажання бути "крутим хлопцем. Такий чоловік без коливань вдається до насильства, як тільки йому здається, що поставлено під сумнів його виключне становище в сім'ї або репутація "крутого хлопця [4; 17].
Жінки - жертви насильства в сім'ї, які знаходяться під впливом ґендерних стереотипів, нерідко вважають самих себе винними у тому, що над ними вчинене насильство, можуть розглядати його як заслужене покарання за реальні або уявні помилки, не відчувають того, що порушуються їхні права, схильні все вибачати насильнику, соромляться оприлюднювати факти насильства та звертатись по допомогу до міліції чи соціальних служб. При спілкуванні з жертвою насильства необхідно роз'яснити їй, що ніхто не має права чинити над нею насильство, що насильство є порушенням її прав, а також порушенням чинного законодавства. Це буде сприяти руйнуванню ґендерних стереотипів жертви і заохочувати її шукати вихід із ситуації насильства [25].
Подолання гендерних стереотипів у суспільстві взагалі і, в першу чергу, у тих, хто має боротись з насильством у сімї, є важливою складовою попередження такого насильства. Подолання гендерних стереотипів кожен повинен починати з себе. Для цього треба критично ставитись до звичайних і традиційних уявлень, перевіряти, чи не приховуються за ними думки про другорядність, неповноцінність жінок, "природну підпорядкованість їх чоловікам. Лише позбавившись тендерних стереотипів можна об'єктивно і неупереджено ставитись як до жертви насильства так і до насильника.
В більшості сімей зараз працюють і чоловік і жінка, немало сімей, в яких жінка заробляє більше від чоловіка. Крім того, на жінці лежить, як правило, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми тощо. В результаті на плечах жінки лежить основна відповідальність за функціонування сім'ї і вона стає фактичним головою сім'ї. В таких сім'ях також не є рідкими насильницькі стосунки. Це може бути насильство з боку жінки, найчастіше психологічне, яке виявляється в образах і приниженні чоловіка. Може бути і насильство з боку чоловіка, який в таких обставинах не здатен виконувати роль голови сім'ї, як це йому диктують гендерні стереотипи, і намагається самоствердитись за допомогою насильства [1].
Вільною від насильства є партнерська сімя, у якій немає чітко визначеного голови, і в різних сферах в залежності від обставин і компетентності лідером може бути або чоловік або жінка. В таких сімях конфлікти розвязуються на ненасильницьких принципах з врахуванням інтересів всіх сторін шляхом взаємних поступок.
Подолання гендерних стереотипів є важливою умовою попередження насильства в сімї. В першу чергу від таких стереотипів повинні звільнитися ті, хто працює в сфері боротьби з насильством в сімї. Всім, хто може впливати на громадську думку треба докладати постійних зусиль до подолання гендерних стереотипів у суспільстві. Вивільнення суспільної свідомості з полону таких стереотипів є необхідною умовою подолання насильства в сімї.
1.3 Загальна характеристика жінок, які зазнають насильства в сімї
Насильство в сімї - одна з найбільш поширених і загальновідомих соціальних проблем, з якою прямо чи опосередковано стикається більшість населення.
У країнах, де ведеться систематичний статистичний облік, кількість жінок, які страждають від побиття їхніми чоловіками або партнерами, сягає від 40% до 80%. Такого насильства зазнають жінки всіх вікових і соціально-економічних груп [7, с.5].
Згідно з даними Всесвітньої організації охорони здоровя, проти кожної пятої жінки світу хоч раз у житті було скоєно фізичне або сексуальне насильство, отже, кожна пята жінка хоча б один раз у житті зазнає побиття або зґвалтування.
Проблема насильства в сімї над жінками і дітьми в нашому суспільстві є водночас і дуже старою, і новою. Старою - тому, що вона існує стільки часу, скільки існує й людська сімя. Новою - тому, що на сьогодні еволюційна суспільна свідомість дає можливість усвідомити це явище як соціальне зло, як порушення прав певних членів суспільства.
Насильство в сімї як над жінками ми має форми фізичного, сексуального, економічного і психологічного приниження. Практично немає жодної сімї, де б жінка або ж дитина не зіткнулися з чоловічою або ж батьківською нестриманістю й агресивністю.
Найчастішими проявами насильства, від яких страждають жінки, є (в порядку зменшення): словесні образи (нецензурна лайка, картання); психологічний тиск (приниження гідності у присутності сторонніх, залякування, плітки); фізичне насильство (побиття, загроза для життя); сексуальне примушення.
На перший погляд психологічне насильство не є таким очевидним, як фізичне. Проте воно може мати не менш тяжкі наслідки. Образи, чіпляння, приниження руйнують самооцінку жертви, викликають пригніченість і почуття безсилля, можуть стати причиною страшної дії - самогубства. Загальновідомо, що словесне насильство передує грубим формам фізичного насильства і супроводжується побиттям.
В деяких випадках жінки не вважають себе жертвами насильства. Так, кожна третя з опитаних розлучених жінок стверджувала, що вона не стикалася з фактами насильства в сімї. Така відповідь була дана переважно жінками, що проживають у сільської місцевості. Тут можна зробити припущення, що для даної групи жінок притаманний консервативний, патріархальний спосіб сприйняття сімейного життя. Неусвідомлення ними різних видів агресії як насильства є скоріше наслідком виховання в батьківській родині, спостережень за взаємостосунками між батьками, прикладами покірності жінки в оточуючому середовищі, ніж відсутністю проявів насильства [26 с.12].
Нерозуміння і неусвідомлення жертвою того, що вона втягнута в примусові, насильницькі відносини, позбавляє її можливості отримати допомогу, переосмислити своє життя і змінити його на краще. Тим більше, що психологічні наслідки тривалих стосунків у атмосфері словесного насильства не такі вже й мало-суттєві. Передусім, жертва може перестати довіряти сама собі. І рівень недовіри може доходити до сумнівів у власній психічній повноцінності. Втрачається будь-яке бажання будь-що робити з власної ініціативи. У кращому випадку всяка діяльність викликає подвійне, "амбівалентне ставлення, в гіршому - розвиваються пасивність, страх зробити вчинок. Жертва вербального насильства втрачає здатність розслабитися - вона весь час очікує пастки, якоїсь халепи. Для неї характерне депресивне світосприйняття. Самооцінка жертви страждає. Їй важко приймати самостійні рішення, робити логічні висновки. Самогубство може бути одним із трагічних наслідків словесної агресії. Тому важливим моментом є "розпізнання" жінкою характеру усталених відносин, усвідомлення себе як жертви, а потім поступова зміна самооцінки [7, с.17].
Аналіз результатів вибіркового кримінологічного дослідження сімейно-побутових вбивств і тяжких тілесних ушкоджень [21] показав, що в переважній більшості від сімейно-побутових тяжких насильницьких злочинів проти життя і здоровя особи страждають жінки (68,3%). На основі вивчення особистості потерпілих були визначені їх характеристики. Найчисленніша група потерпілих віком 30-50 років. У переважній більшості це жінки (дружина, співмешканка). За сімейним станом більшість жертв від умисних вбивств і тяжких тілесних ушкоджень були одруженими або перебували у фактичному шлюбі. У переважній більшості потерпілі мали неповну середню та середню освіту. Вища освіта зафіксована в поодиноких випадках. Було виявлено, що переважна більшість потерпілих жінок були тимчасово непрацюючими або ж безробітними. Проведеним дослідженням зясовано, що більшість потерпілих під час злочинного посягання перебували у стані алкогольного спяніння (із дослідження Національної юридичної академії України ім. Ярослава Мудрого м. Харків).
Зазначимо, що не всі жінки здатні й можуть зважитися на розлучення з чоловіком, від якого зазнали кривди. Існує чимало причин, які зупиняють жінку зробити рішучий крок: сором за своє принизливе становище; страх за своє майбутнє; економічна залежність; побоювання помсти з боку чоловіка; невпевненість в отриманні допомоги від соціальних і державних структур; страх наразитися на громадський осуд; відсутність житла тощо.
Однією з характерних ознак групи ризику є стратегія поведінки під час сімейного конфлікту. Окремі види поведінки потерпілих мають досить різний характер прояву та ступінь впливу на прийняття винним рішення щодо злочинного посягання. Загалом простежуються три основні тенденції: в одних випадках (агресивно-виклична поведінка) такі дії виступають потужним поштовхом до вчинення тяжкого насильницького злочину проти особи; у других (нейтральні дії) - ніяким чином не впливають на волю злочинців; у третіх (аморально-провокуюча, надокучливо-дошкульна поведінки) - створюють сприятливу обстановку для виникнення й утвердження злочинного наміру, що реалізується випадково, за умов виняткової провокації з боку потерпілих [14; 15].
Таким чином, жінки тривожні та депресивні є досить вразливими щодо сімейного насильства через свою залежність і пасивність, нездатність захистити себе. Для жінок істеричних, демонстративних характерні неврівноваженість, емоційні сплески, що робить їх потенційними жертвами насильства насамперед з боку власних чоловіків [29].
Таким чином, існування певних соціально-психологічних причин, серед яких, зокрема, нерівність становища жінок, неправильне гендерне виховання, низький рівень культури, заважає жінкам позбутися почуття залежності й відчути себе вільною, рівноправною особистістю.
Висновки за розділом 1
Вивчення теоретичних основ проблеми сімейного насильства над жінками дає нам можливість зробити висновки узагальнюючого характеру.
По-перше, для ефективного подолання сімейного насильства над жінками як явища, необхідно усвідомлювати історичні корені цього явища та механізм його відтворення у наступних поколіннях. Одним із основних витоків домашнього насильства в сім'ї є пережитки патріархальної свідомості у сучасному суспільстві.
По-друге, обумовленість історичним традиціями, соціальними настановами, суспільних ролей чоловіка і жінки та засвоєними стереотипами поведінки спонукала соціологів сформулювати нове поняття - "гендер, яке означає систему стосунків між жінкою і чоловіком, яку визначає не статева природа, а соціальні, політичні і економічні умови.
По-третє, подолання гендерних стереотипів є важливою умовою попередження насильства в сімї. В першу чергу від таких стереотипів повинні звільнитися ті, хто працює в сфері боротьби з насильством в сімї. Всім, хто може впливати на громадську думку треба докладати постійних зусиль до подолання гендерних стереотипів у суспільстві. Вивільнення суспільної свідомості з полону таких стереотипів є необхідною умовою подолання насильства в сімї.
По-четверте, існування певних соціально-психологічних причин, серед яких, зокрема, нерівність становища жінок, неправильне гендерне виховання, низький рівень культури, заважає жінкам позбутися почуття залежності й відчути себе вільною, рівноправною особистістю.
Розділ II. Технології соціальної роботи з жінками, які зазнали насильства у сім'ї
2.1 Методи діагностики поширених видів насильницьких дій і причин їх виникнення
При вивченні видів насильницьких дій щодо жінок та розробки механізмів корекції дисгармонійних сімейних відносин, що спричиняють ці дії необхідно розглянули діагностичні методи, що дають змогу інтегрально оцінити особистість жертви насильства в її відносинах з мікросоціумом. Це дасть можливість зорієнтуватись в тому, які саме структурні компоненти особистості порушені, тобто визначити ті "вузлові моменти, та "афектогенні зони, які детермінують порушення поведінки жертви насильства.
Існує велика кількість діагностичних методів, методик, тестів, спрямованих на дослідження особистості, яка стала жертвою насилля, але ще не розроблена їх загальноприйнята чітка класифікація. Найбільш вдалою, на наш погляд, є класифікація, яку запропонували В. Блейхер та Л. Бурлачук:
) спостереження і близькі до нього методи (вивчення біографій, клінічна бесіда і т. ін.);
) спеціальні експериментальні методи (моделювання певних видів діяльності, ситуацій, деякі апаратні методики і т.п.;
) особистісні опитувальники (методи, що базуються на самооцінці);
) проективні методи [16; 23; 24; 28].
У ході обстеження соціальний працівник шляхом спостереження складає уявлення про індивідуальні особливості жінки-жертви насильства.
Тепер розглянемо спеціальні діагностичні методи дослідження особистості.
Метод каузометрїї - призначений для дослідження субєктивної картини життєвого шляху та психологічного стану особистості. Метод розробили Є. Головоха, О. Кронік. Процедура складається з кількох етапів. Каузометричне опитування містить: біографічну розминку, формування списку подій, датування подій; причинний аналіз відношень між подіями; визначення сфер належності цих подій.
В роботі з жертвами насилля доцільно використовувати модифікований варіант цієї методики, умовно названий "лінія життя. Після встановлення з обстежуваною хорошого контакту психолог переводить бесіду на тему про майбутнє, а потім пропонує таке завдання: "Спробуй за допомогою трьох кіл зобразити своє уявлення про час свого життя. Зобрази кола так, щоб вони відповідали твоєму минулому, сучасному і майбутньому. Вкажи, яке з кіл означає твоє минуле, яке сучасне, а яке майбутнє.
Після того, як жінка виконає завдання, можна спробувати зясувати, чому вона намалювала кола саме так. Потім обстежуваному кажуть: "Це зображення було тренувальним, так би мовити, розминкою. А зараз поглянь на цю лінію і спробуй уявити, що це твоя "Лінія життя, що тут зображене все твоє життя цілком: твоє сучасне, минуле та майбутнє. На початку лінії напиши дату свого народження, а в кінці передбачуваний рік смерті. А тепер подумай, які події у твоєму житті (в минулому чи в майбутньому) - найважливіші, тобто такі, що змінять твоє життя, змінять (якоюсь мірою) тебе самого, твій характер. Відзнач ці події на "лінії життя.
Потім обстежуваному пропонують зобразити своє ставлення до подій свого життя у вигляді іншої лінії: "Ти знаєш, що події можуть бути радісними та сумними. Зобрази це так, щоб лінія, проходячи повз радісні події, піднімалась угору (чим вона вище, тим ти щасливіший був тоді, чи будеш потім); якщо лінія проходить повз сумні події, то вона падає вниз (чим гірше тобі було тоді або чим трагічнішим тобі уявляється тобі щось у майбутньому, тим нижче проходить лінія) [13, с. 206]. Далі в ході експериментальної бесіди з жінкою-жертвою насилля зясовують, як були (будуть) повязані між собою вказані ним події, яку з подій можна визначити як засіб досягнення мети другої події. Якщо обстежувана певні події позначає символом, можна спробувати зясувати, до якої сфери життя вони належать. Аналізуючи результати виконання завдань, дані бесіді й, особливо, спостереження за емоціями та руховими проявами жінки, психолог робить висновки про ступінь усвідомлення обстежуваною себе як субєкта своєї життєдіяльності, її уявлення про причини та цільові звязки між подіями її життя, про ставлення жінки до свого майбутнього, оцінку нею минулих подій та переживань наявної ситуації, про її світосприймання в цілому. Дослідження стосунків жінки з чоловіком та іншими представниками її найближчого оточення дає можливість оцінити її особистість в контексті соціальної ситуації розвитку.
Методика Р. Жіля - напівпроективна методика, спрямована на вивчення соціальної пристосованості жінки та її взаємин з оточуючими. Стимульний матеріал складається з 42 малюнків та текстових завдань. На малюнках зображені життєві ситуації, які стосуються ставлення жінки до інших людей (членів сімї, оточення). Обстежуваний має вибрати собі місце серед зображених людей. При виконанні текстових завдань жінка відповідає на запитання, які розкривають типову для неї форму поведінки. Одержані дані дають змогу визначити, які конкретно, особистісні відносини жінки (сприйняття нею внутрісімейних відносин, стосунків з оточуючими), так і індивідуальні особливості самої жінки (прагнення до домінування, соціальна адекватність поведінки тощо).
Методика діагностики міжособистісних стосунків Т. Лірі. Жінці пропонують 128 оцінюючих суджень, із яких вона вибирає тільки ті, з якими цілком погоджується [12, с.244].
Таким чином ми розглянули деякі діагностичні методи, що дають змогу інтегрально оцінити особистість жертви насильства в її відносинах з мікросоціумом. Спираючись на одержані дані, соціальний працівник може зорієнтуватись в тому, які саме структурні компоненти особистості порушені, тобто визначити ті "вузлові моменти, та "афектогенні зони, які детермінують порушення поведінки жінки.
2.2 Технологія соціальної реабілітації жінок, потерпілих від насильства в сімї
Соціальна реабілітація жінок-жертв насильства та членів їх сімей - це вид роботи, спрямований на відновлення їх морального, психічного та фізичного стану, їх соціальних функцій, приведення індивідуальної чи колективної поведінки у відповідність із загальновизнаними правилами і нормами. Соціальну реабілітацію щодо жінок, які зазнали насильства, потрапили в екстремальні ситуації повинні здійснювати центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. На сьогодні відсутня концепція соціальної реабілітації у цій системі, яка б дозволила визначити принципи, зміст, методи, форми і результати реабілітації, ефективні технології роботи.
У звязку з цим пропонуємо до розгляду концепцію І. Трубавіної, яка базується на концепції кризового втручання в системі діяльності центрів соціальних служб для сімї, дітей та молоді.
Соціальна реабілітація жінок-жертв насильства у сім'ї є особливим напрямком діяльності соціальних служб, який вирішує такі завдання: соціальна адаптація жінок, відновлення соціальних функцій жінок, які зазнали насильства, потрапили в екстремальні ситуації. Соціальна реабілітація в системі ЦСССДМ здійснюється на основі визнання ідей і наукових положень про те, що:
·клієнт є обєктом та субєктом соціальної реабілітації, має власні бажання, наміри, життєвий досвід, соціальні звязки, які необхідно враховувати при здійсненні реабілітації;
·реабілітація є комплексом заходів і застосовується як для відновлення соціальних функцій, корегування поведінки, так і для відновлення морального, психічного та фізичного стану; що вимагає формування і корекції індивідуальної та суспільної свідомості, створення єдиного соціалізую чого простору, формування досвіду нових стосунків і поведінки, поєднання підтримки, допомоги, кризового втручання, співпраці з членами сімї і мікро середовищем, поєднання ліквідації наслідків проблем із викоріненням (чи помякшенням, чи зміною ставлення) причин проблеми, яка викликає кризову ситуацію; різноманітних за змістом, терміном надання, формою соціальних послуг;
·ситуації успіху, визнання в мікросередовищі, суспільстві є для особистості людини, яка знаходиться в кризовій ситуації чи екстремальних умовах основою для зміни ставлення до себе, оточуючих, для вибору свого незалежного життєвого шляху, відновлення стану і функцій, їх подальшого розвитку, що вимагає створення спеціальних умов у суспільстві і мікро середовищі для досягнення і переживання успіху людиною, яка з різних поважних причин не може зробити цього самостійно;
·психічний і моральний стан людини визначає успіх реабілітаційної роботи, тому зняття емоційної напруги і створення почуття безпеки, захищеності в людині необхідно для залучення її до відновлення свого стану, поведінки, функцій;
·соціальна реабілітація є тривалим процесом, термін якого визначається станом людини, її спроможністю керувати своїм життям, і є індивідуальним для кожної людини. Але соціальна реабілітація вимагає постановки перед клієнтом близьких, середніх і далеких перспектив співпраці з соціальним працівником для усвідомлення своєї ролі в ньому, формування позитивної мотивації до змін, вибору життєвого шляху на основі відновлених функцій, стану створення можливостей, зміни поведінки, свідомість клієнта (після зняття емоційного напруженого фону) прискорює процес реабілітації. Отже, клієнт повинен знати, що, як, для чого, за яких умов, де, хто, з якими наслідками буде проводити з ним роботу; усвідомлювати, як свої потреби, інтереси, так і можливості соціальних служб;
·поєднання індивідуального, середовищного і соціально-діяльнісного підходів, що викликає позитивні зміни в людині і сприяє створенню ситуацій успіху більшою мірою, ніж кожен окремо.
Принципами соціальної реабілітації в системі ЦСССДМ є:
·гуманізм як активна підтримка людського життя, його захист і поліпшення якості, відновлення соціальної справедливості, прийняття клієнта таким, який він є, повага до нього, милосердя; опора на позитивне в людині;
·відмова від насильства щодо клієнта, соціальна відповідальність як піклування про людину;
·спрямування роботи на соціальні зміни (в клієнті, мікро - та макросередовищі);
·пріоритет прав дітей;
·законність;
·конфіденційність;
·системність;
·комплексний підхід;
·співпраця з клієнтом та іншими субєктами соціальної роботи [9, с.109].
Етапи та зміст соціальної реабілітації потерпілих від насильства:
1.Діагностичний. Одержання даних про жінку, яка стала жертвою насильства. Діагностика особистості, умов, ситуації, оцінка ресурсів і прийняття рішення про:
·кризове втручання;
·взяття клієнта на соціальну реабілітацію (в притулку, денному центрі соціально-психологічної допомоги для жертв насильства тощо);
·здійснення окремої роботи з членами сімї: колекційної, попереджувально-профілактичної, навчання самодопомозі.
2.Проективний. Пропозиція соціальних послуг клієнту чи клієнтам його сімї, визначення мети, завдань, стратегії реабілітації, вироблення мети і завдань роботи (спільно з клієнтом, членами його сімї - по можливості, спільно з усіма фахівцями, причетними до проблем клієнта). Моделювання засобів, методів, прийомів соціальної роботи, передбачення можливих труднощів у реабілітації клієнта.
3.Організаторський. Залучення фахівців до здійснення соціальної реабілітації (укладення угод, формування групи фахівців з різних спеціальностей для надання допомоги в конкретному випадку). Організація взаємодії між субєктами соціальної роботи:
·на функціональному рівні (у відповідності до спільної мети, конкретних завдань діяльності, через поділ процесу спільної діяльності між виконавцями);
·на міжособистісному рівні між субєктами або між клієнтом і субєктами соціальної роботи: через нараду, конфлікти, суперечки, дискусії як безпосередня трансформаційна взаємодія (спрямована на зміни в клієнті, мікро- та макросередовищі);
·на рівні організації: наявність організації (установи) для соціальної реабілітації, керівництва в особі одного з фахівців, наділеного особливими повноваженнями (відповідального за життя і здоровя людини);
·у просторі: в одній установі чи кількох установах одночасно (як дружні клініки для молоді, у реабілітаційних центрах, на дому) через створення єдиного соціалізую чого простору з безпосередніми особистими контактами між учасниками реабілітації, обміну між ними діями, інформацією, із взаємною перцепцією;
·вироблення плану соціальної реабілітації з урахуванням думки клієнта, пропозицій фахівців, залучених до реабілітації.
4.Практично-діяльнісний - надання соціальних послуг клієнту на основі:
·кризового втручання в сімю і життя людини, яка зазнала насильства, для відновлення її стану і соціального статусу;
5. Оцінка ситуації і стану клієнта і прийняття рішення про завдання і зміст програми роботи з ним і членами його сімї [9; 19; 20].
Маємо констатувати, що це поки що єдина теоретично обґрунтована концепція соціальної реабілітації потерпілих від насильства в сімї в Україні, яка пропонує використовувати різні методи соціально-педагогічної роботи вкупі з психологічними, юридичними, соціально-економічними та психологічними послугами, спрямованими на поступове виведення людини з кризового стану, підвищення її самооцінки, активності, самостійності, розширення соціальних звязків людини тощо.
Висновки за розділом 2
Вивчення технології соціальної роботи з жінками, які зазнали насильства у сім'ї дозволив нам зробити наступні висновки.
По-перше, при вивченні видів насильницьких дій щодо жінок та розробки механізмів корекції дисгармонійних сімейних відносин, що спричиняють ці дії необхідно враховувати діагностичні методи, які дають змогу інтегрально оцінити особистість жертви насильства в її відносинах з мікросоціумом. Спираючись на одержані дані, соціальний працівник може зорієнтуватись в тому, які саме структурні компоненти особистості порушені.
По-друге, соціальна реабілітація жінок-жертв насильства та членів їх сімей - це вид роботи, спрямований на відновлення їх морального, психічного та фізичного стану, їх соціальних функцій, приведення індивідуальної чи колективної поведінки у відповідність із загальновизнаними правилами і нормами. Соціальну реабілітацію щодо жінок, які зазнали насильства, потрапили в екстремальні ситуації повинні здійснювати центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. На сьогодні відсутня концепція соціальної реабілітації у цій системі, яка б дозволила визначити принципи, зміст, методи, форми і результати реабілітації, ефективні технології роботи.
По-третє, зміст соціальної реабілітації потерпілих від насильства має декілька етапів: діагностичний, проективний, організаторський, практично-діяльнісний та оцінка ситуації.
По-четверте, це поки що єдина теоретично обґрунтована концепція соціальної реабілітації потерпілих від насильства в сімї в Україні, яка пропонує використовувати різні методи соціально-педагогічної роботи вкупі з психологічними, юридичними, соціально-економічними та психологічними послугами, спрямованими на поступове виведення людини з кризового стану, підвищення її самооцінки, активності, самостійності, розширення соціальних звязків людини тощо.
Висновки
Проведене нами дослідження дозволяє сформулювати основні висновки:
1. Для ефективного подолання сімейного насильства над жінками як явища, необхідно усвідомлювати історичні корені цього явища та механізм його відтворення у наступних поколіннях. Одним із основних витоків домашнього насильства в сім'ї є пережитки патріархальної свідомості у сучасному суспільстві.
. Обумовленість історичним традиціями, соціальними настановами, суспільних ролей чоловіка і жінки та засвоєними стереотипами поведінки спонукала соціологів сформулювати нове поняття - "гендер, яке означає систему стосунків між жінкою і чоловіком, яку визначає не статева природа, а соціальні, політичні і економічні умови. Подолання гендерних стереотипів є важливою умовою попередження насильства в сімї. В першу чергу від таких стереотипів повинні звільнитися ті, хто працює в сфері боротьби з насильством в сімї. Всім, хто може впливати на громадську думку треба докладати постійних зусиль до подолання гендерних стереотипів у суспільстві. Вивільнення суспільної свідомості з полону таких стереотипів є необхідною умовою подолання насильства в сімї.
3. Існування певних соціально-психологічних причин, серед яких, зокрема, нерівність становища жінок, неправильне гендерне виховання, низький рівень культури, заважає жінкам позбутися почуття залежності й відчути себе вільною, рівноправною особистістю.
4. При вивченні видів насильницьких дій щодо жінок та розробки механізмів корекції дисгармонійних сімейних відносин, що спричиняють ці дії необхідно враховувати діагностичні методи, які дають змогу інтегрально оцінити особистість жертви насильства в її відносинах з мікросоціумом. Спираючись на одержані дані, соціальний працівник може зорієнтуватись в тому, які саме структурні компоненти особистості порушені, тобто визначити ті "вузлові моменти, та "афектогенні зони, які детермінують порушення поведінки жінки.
. Соціальна реабілітація жінок-жертв насильства та членів їх сімей - це вид роботи, спрямований на відновлення їх морального, психічного та фізичного стану, їх соціальних функцій, приведення індивідуальної чи колективної поведінки у відповідність із загальновизнаними правилами і нормами. Соціальну реабілітацію щодо жінок, які зазнали насильства, потрапили в екстремальні ситуації повинні здійснювати центри соціальних служб для сім'ї, дітей та молоді. На сьогодні відсутня концепція соціальної реабілітації у цій системі, яка б дозволила визначити принципи, зміст, методи, форми і результати реабілітації, ефективні технології роботи.
. Зміст соціальної реабілітації потерпілих від насильства має декілька етапів: діагностичний, проективний, організаторський, практично-діяльнісний та оцінка ситуації.
7. Це поки що єдина теоретично обґрунтована концепція соціальної реабілітації потерпілих від насильства в сімї в Україні, яка пропонує використовувати різні методи соціально-педагогічної роботи вкупі з психологічними, юридичними, соціально-економічними та психологічними послугами, спрямованими на поступове виведення людини з кризового стану, підвищення її самооцінки, активності, самостійності, розширення соціальних звязків людини тощо.
Список використаних джерел
1.Гендерний паритет в умовах розбудови сучасного українського суспільства. - К.: Укр. ін-т соц. досліджень, 2002. - 121 с.
2.Гендерний розвиток в Україні. - К.: Навч. кн., 2003. - 103 с.
.Гендерний розвиток у суспільстві: Конспекти лекцій. - К.: ПЦ "Фоліант, 2004. - 351 с.
.Говорун Т.В., Кікінежді О.М. Гендерна психологія: Навч. посібник. / Т.В. Говорун, О.М. Кікінежді. - К.: Академія, 2004. - 308 с.
.Грабська І.А. Насильство у подружніх стосунках: зарубіжний досвід досліджень та консультування / І.А. Грабська // Практична психологія та соціальна робота. - №9. - 1998. - С.20 - 22.
6.Джиліген Джеймс. Запобігання насильству. - К.: Сфера, 2004. - 271 с.
7.Домашнє насильство в Україні. Правозахисники Міннесоти / С. Бенуел, Т. Барклай, Е. Дюбан, Р. Філіпс. - 2000. - Грудень.
8.Закон України "Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків" № 2866 - ІV від 8 вересня 2005 року.
.