Управління економічними ризиками

Управління економічними ризиками

План

Вступ

Розділ 1. Поняття та види економічних ризиків

1.1 Поняття економічних ризиків

.2 Види ризиків

Розділ 2. Управління економічними ризиками

2.1 Методи управління економічними ризиками

.2 Загальна характеристика діяльності підприємства

.3 Ризики пов’язані з діяльністю банків і методи їх мінімізації

3. Оцінка можливих резервів підвищення ефективності діяльності АППБ "Райффайзен Банк Аваль»

3.1 Розвиток методів кредитування і форм забезпечення повернення позик

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

економічний ризик управління

Вступ

Незважаючи на те, що ринкова економіка це багатогранне поняття, головну її ознаку все ж таки можна виділити - це принцип незалежності і самостійності господарської діяльності. Він декларує право суб'єкту господарювання обирати бажаний, доцільний, вигідний, більш вагомий вид економічної діяльності на свої ризик і відповідальність.

В умовах ринкової економіки фінансова діяльність на підприємстві суттєво ускладнюється і насамперед як наслідок фактора ризику. При адміністративно-командній системі умови діяльності суб'єктів господарювання, як правило, визначалися згори, і підприємство знало у розрахунку на п'ятирічку обсяг свого виробництва, ціни, постачальників і споживачів. Це дозволяло розраховувати обсяг реалізації, виручку, доходи та прибуток. Ризик був присутнім звичайно і за таких умов, але він був пов'язаний з імовірністю невиконання держзамовлення, порушенням умов договорів про поставку, незабезпеченням транспортом тощо. Відповідальність за це часто можна було покласти на вищу організацію, а втрати компенсувати з міністерських фондів. У ринковій економіці держава не несе відповідальності за зобов'язання підприємств, і наслідки ризику є повністю проблемою підприємця.

Конкуренція у міру насичення ринку посилюється, і для того, щоб вижити, потрібно здійснювати інновації, що також підвищує ступінь ризику. Оскільки він неминучий, то слід застосовувати методи прогнозування подій і не виходити за припустимі межі, причому слід мати на увазі, що ризик присутній за будь-якого управлінського рішення.

Ризик можна визначити як ймовірність певного рівня втрат. За допустиму його норму можна прийняти загрозу певної втрати прибутку від підприємницької діяльності. Більш небезпечним є критичний ризик, що пов'язаний із втратою передбаченої виручки. Найнебезпечнішим для підприємця є катастрофічний ризик, що призводить до втрати всього майна і як наслідок - до банкрутства.

Оскільки ризик належить до категорії ймовірності, то в процесі прийняття рішення про його доцільність іноді важливіше визначити не ймовірність рівня втрат, а того, що вони не перевищать певного рівня. З цією метою для визначення ризику найчастіше використовують статистичний та експертний методи. Суть першого полягає у вивченні статистики втрат, що наявні на даному чи аналогічних підприємствах. При цьому встановлюється ймовірність віддачі та визначається середня величина ризику, після чого робиться прогноз на майбутнє із використанням показника варіації можливих результатів інвестиційних рішень. Він може бути описаний за допомогою двох величин: віддачі та ймовірності.

У більшості випадків керівник схильний до ризикових рішень, якщо впевнений у професійності виконавця. Готовність піти на ризик у чималій мірі визначається результатами реалізації попередніх рішень, прийнятих в умовах невизначеності. Понесені раніше в аналогічній ситуації втрати диктують вибір більш обережної стратегії.

Якщо інвестиційне рішення доводиться приймати в умовах визначеності, то на цей процес впливає лише одна змінна - величина віддачі. За таких обставин інвестиційне рішення приймається просто, але за невизначеності робити все набагато складніше.

Одним із можливих способів зменшення ризику підприємницької діяльності є диверсифікація виробництва та інвестицій. Але при цьому важливо обрати таку комбінацію видів діяльності, яка б могла зменшити ризик фінансового банкрутства підприємства. Наприклад, на підприємстві із виробництва облицювальної цегли потенційно можна налагодити виробництво облицювальної плитки, тобто здійснити диверсифікацію. Доходність та вигідність підприємства залежать від поведінки покупця на ринку, саме тому необхідно проаналізувати попит на таку продукцію. З метою зниження ризику при формуванні портфеля інвестицій перевага дається виробництву такої продукції (послуг), попит на яку змінюється в протилежних напрямах, тобто при збільшенні попиту на один вид продукції падає попит на інший, і навпаки. Диверсифікація, як правило, зменшує сукупну рентабельність підприємства, але скорочує ризик різкого зменшення доходу.

Розділ 1. Поняття та види економічних ризиків

 

.1 Поняття економічних ризиків

Поняття ризику пов'язується з усвідомленням небезпеки, загрози, . ненадійності, невизначеності, непевності, випадковості, збитку. На думку дослідників, термін "ризик" походить від латинського слова "resecum" - скеля або небезпека зіткнення з нею. Протягом тривалого часу поняття ризику не лише асоціювалося з багатозначними негативними проявами життєвих ситуацій, а й часто вживалося як їх синонім.

В економічній літературі відомі численні спроби сформулювати теоретичні визначення поняття ризику. Найбільш послідовним серед них є твердження, згідно з яким ризик у своїй першооснові є невизначеністю.Стан невизначеності можливий у кожній суспільно-економічній ситуації, якщо наперед не можна виявити причинно-наслідкового зв'язку між основними елементами процесу господарської діяльності чи суспільного буття. Невизначеність породжується непередбачуваністю кінцевого результату, який може або збігатися з очікуваним, або бути ліпшим чи гіршим за нього. В умовах невизначеності кінцевий результат можна передбачити лише наближено, узявши одне з потенційно можливих значень. Така невизначеність зумовлюється, як правило, суб'єктивним сприйняттям реальних явищ. Поняття ризику, на противагу поняттю невизначеності, має практичне застосування, а тому його зміст потребує об'єктивного визначення. Отже, потрібний перехід від суб'єктивно сприйманої непевності, випадковості до об'єктивного поняття ризику, що на ній базується. Єдиний спосіб такого переходу - оцінити непевність (випадковість) кількісними методами, надавши їй реальних числових значень. Звідси випливає: ризиком буде визнано лише таку невизначеність, яку можна оцінити кількісно.Дати найточнішу кількісну оцінку невизначених величин можна, обчисливши ймовірність їх появи. Ця ймовірність має ту характерну особливість, що вона одночасно як два необхідні компоненти загальної оцінки враховує такі взаємодоповняльні випадковості:

) частоту настання події щодо місця та часу;

) розмір збитку, тобто абсолютну величину від'ємного відхилення фактичного результату від очікуваного.

Отже, показник ризику за своїм змістом - це не лише ймовірність появи непевної (випадкової) події, а й імовірність настання негативного результату.Залежно від наявних можливостей розрахункової бази, а також характеру випадкових явищ визначаються ймовірності кількох типів:

а) імовірність математична (апріорна);

б) імовірність статистична (апостеріорна);

в) імовірність експертна (естиматична).

Математична ймовірність обчислюється як відношення кількості ситуацій, за яких деяка випадкова подія настала, до кількості ситуацій, за яких вона може настати, за умови, що всі розглядувані ситуації однаково можливі та взаємонезалежні. Застосування цього типу розрахунку ймовірності обмежене, оскільки ситуації, описувані зазначеною математичною моделлю, рідко трапляються на практиці.

Статистична ймовірність - це відносна частота появи випадкової події певного виду в сукупності всіх можливих випадкових подій. Обчислення такої ймовірності ґрунтується на законі великих чисел і завдяки практичній доступності та достатній об'єктивності обчислених значень імовірності застосовується найчастіше, передусім у економічній сфері.Визначення експертної імовірності має здебільшого вимушений характер з огляду на брак необхідної математично-статистичної інформації про випадкові події. Експертне оцінювання ґрунтується на об'єктивних фактах, знаннях і суб'єктивних відчуттях експертів щодо реальної ситуації. Незважаючи на деяку обмеженість результативних можливостей методу експертного оцінювання, він доволі широко застосовується в економіці.Отже, визначити ризик та його ступінь у ситуації непевності можна лише одним із методів обчислення ймовірності появи негативних наслідків непевних подій. Якщо такий метод застосувати не вдається, то результат лишається непевним.

Негативними наслідками непевної події можуть бути не лише прямі втрати (збитки), а й непрямі, скажімо, недоотримана (втрачена) очікувана користь, якої планувалося досягти у процесі господарської діяльності. Звідси випливає такий висновок: ризик - це ймовірність зазнати втрат очікуваної економічної (фінансової) користі або прямих збитків через появу непевної (випадкової) події, що стосується майнового інтересу членів суспільства.Зауважимо, що поряд із суто науковим визначенням ризику Існують інтуїтивні, побутові його тлумачення, коли він асоціюється з небезпекою:

ризик як "дамоклів меч";

ризик як удар долі;

ризик як виклик власним силам;

ризик як гра;

ризик як ранній індикатор небезпеки.

Теоретичну та методологічну базу досліджень ризику, обчислень імовірності настання втрат та збитків становить так звана теорія ризику. Як наука ця теорія має два напрямки: перший становить спеціальну частину прикладної математики - стохастику, завданням якої є обчислення ймовірностей, а другий - спеціальну економічну дисципліну, що вивчає економічний зміст втрат і збитків, які виникають з певною ймовірністю, та методику їх уникнення.

У страховій теорії та практиці поняттям ризику часто охоплюється не лише ймовірність появи непевних (випадкових) подій і збитків, а й самі такі події та об'єкти, на які вони чинять негативний вплив, - носії ризику. Так, ще в 1966 році американська комісія у справах страхової термінології офіційно опублікувала два різні визначення ризику. У першому з них ризик тлумачиться як непевність щодо настання того чи іншого явища в умовах, коли існують дві або більше можливостей перебігу подій, що йому передують. У другому визначенні -як застрахована особа або предмет. При цьому поняття ризику в розумінні кількісної міри непевності застосовують передусім теоретики в наукових дослідженнях, а предметне визначення ризику переважає у практиці страховиків.

У всіх сферах суспільно-економічного життя існує безліч ризиків, які потрібно класифікувати за видами, щоб далі можна було піддавати їх системному аналізу, приймаючи раціональні управлінські рішення. Залежно від завдань класифікації ризики класифікують за різними якісними та кількісними критеріями. Найбільшого прикладного значення набула класифікація за критеріями, які характеризують найважливіші складові поняття ризику: випадкову подію як причину виникнення ризику, ризикогенний об'єкт як його носій, імовірність настання випадкової події щодо місця, часу та наслідків. Іноді беруть до уваги й інші критерії класифікації, які дають змогу повніше схарактеризувати прояви ризиків у різних сферах суспільного життя.

 

.2 Види ризиків

За своїм походженням ризики поділяються насамперед на природні та антропогенні. Причини природних ризиків - випадкові події та стихійні явища - зовсім не залежать від діяльності людини, тоді як антропогенні ризики виникають лише внаслідок різноманітної господарської та науково-технічної діяльності людей. З постійним розширенням сфери діяльності людини вплив її на появу ризиків стає дедалі відчутнішим. Антропогенні ризики давно є предметом спеціальних наукових досліджень, оскільки їм, на відміну від природних ризиків, які мають статичний характер, притаманна надзвичайна динамічність. Динамізм антропогенних ризиків зумовлюється економічними, технологічними та організаційними змінами, що супроводжують розвиток суспільства. У деяких випадках поділ ризиків на природні та антропогенні стає умовним. Так, ризик аварії ядерного реактора можна одночасно вважати антропогенним, оскільки людина започатковує ядерну реакцію, і природним - тією мірою, якою така реакція може відбуватися далі неконтрольовано під дією природних сил.

Ризики, ототожнювані з ризикогенними об'єктами, можуть класифікуватися згідно з критерієм сутності їх безпосередніх носіїв. З огляду на це ризики поділяються на майнові та особисті. Незалежно від випадкової події майнові ризики стосуються майнових об'єктів та майнових інтересів відповідних власників, а особисті - конкретних осіб. Особа як об'єкт ризику є незрівнянно складнішою за майновий об'єкт. Адже вона є одночасно фізичним, фізіологічним та соціальним тілом і здатна генерувати відповідно ширшу гаму ризиків. Залежно від того, якій із зазначених субстанцій завдала шкоди випадкова подія, особисті ризики можуть виявлятися як ризики фізичного, фізіологічного та соціального походження.

Оскільки ризики сприймаються здебільшого за кількісними параметрами, то дуже важливим є їх поділ на класи за критерієм розміну. За цим критерієм розрізняють катастрофічні, великі, середні, малі та незначні ризики. Ризик відносять до однієї із Цих категорій залежно від імовірності настання більших чи менших матеріальних втрат, які можуть виникнути в кожному конкретному випадку. Очевидно, що втрати в разі катастрофічних ризиків найбільші, а в разі незначних - найменші. Проте частота появи катастрофічних ризиків набагато менша, ніж малих чи незначних.Поділ ризиків за критерієм їх розміру має важливе практичне значення, оскільки допомагає розробляти й застосовувати єдину методологію обслуговування ризиків різних категорій, а передусім - катастрофічних і великих. Зауважимо, що визначення великих ризиків ще 1969 року стало предметом обговорення в Європейському страховому комітеті. Підсумком такого обговорення було створення спеціальної Міжнародної комісії з великих ризиків.

Особливістю катастрофічних ризиків є не лише великомасштабність негативних наслідків, а й неможливість їх передбачити й розрахувати. Поняття катастрофи пов'язується, як правило, з природними катаклізмами: землетрусами, циклонами, виверженнями вулканів, повенями та іншими стихійними явищами. Причинами катастрофічних ризиків можуть бути й різні види людської діяльності: винахідницька, політична чи економічна. Катастрофічний ризик означає загрозу появи численних негативних наслідків однієї події. Проте до катастрофічних наслідків може призвести також збіг у часі та просторі багатьох окремих незначних подій. Катастрофічні ризики називають "ризиками існування", оскільки вони можуть загрожувати нормальному існуванню людського суспільства. Згідно з оцінками експертів у XX столітті сталося понад 400 великих катастроф, головним чином природного, стихійного походження. Залежно від причин структура (частка у % до загальної кількості) катастроф була така:

Повені ...........................................52

Землетруси........................................ 17

Урагани (циклони, тайфуни, бурі тощо)................. 15

Посухи.............................................7

Виверження вулканів.................................З

Інші причини.......................................6

Одне з поширених визначень катастрофічного ризику характеризує його як "явище природи або людської діяльності, котре може зумовити численні кумульовані окремі ризики та призвести до майнових і особистих збитків у особливо великих розмірах".

Великі ризики порівняно з катастрофічними менш відчутні економічно, але виявляються з більшою закономірністю, а тому піддаються точнішому передбаченню й розрахунку. З огляду на це Міжнародна комісія з великих ризиків дійшла висновку, що великий ризик - це можливість появи події, котра завдає великих збитків, які значно перевищують середній рівень збитків від порівнянних, тобто однакових за походженням ризиків.З метою уніфікованого підходу до страхового обслуговування великих і катастрофічних ризиків усі ризики спеціальними директивами ЄС були умовно поділені на дві основні категорії: великі та масові. Масовими визнаються такі ризики, які немає підстави відносити до великих. У свою чергу, до великих ризиків віднесені ті ризики, які генеруються в найбільш ризикогенних галузях господарської діяльності. Це - транспортні та повітряні ризики, ризики кредиту і застави, ризики загальної відповідальності та майнові, що виявляються на великих підприємствах.

Наслідками випадкових подій, передусім антропогенного походження, можуть бути не лише негативні, а й позитивні результати. Тобто в цих випадках альтернативою ризику стає його протилежність - шанс.Імовірність настання при цьому негативних результатів також набуває ознак ризику, але особливого, спекулятивного характеру. Отже, враховуючи можливі наслідки випадкових подій, ризики можна поділити на чисті та спекулятивні - згідно з критерієм можливих наслідків (рис. 3.3). Коли ризики чисті, наслідок випадкової події завжди альтернативний: збитки або їх відсутність.

Поділ ризиків на чисті та спекулятивні має важливе практичне значення, оскільки страхове обслуговування стосується лише чистих ризиків. Спекулятивні ризики, як правило, виникають під час азартних ігор, лотерей, які не потребують страхового захисту бо передбачають можливість не лише втрат, а й прибутків.

 

Розділ 2. Управління економічними ризиками

 

.1 Методи управління економічними ризиками

Одним із найважливіших функціональних завдань управління фінансами суб'єкта господарювання являється управління фінансовими ризиками, що забезпечується створенням та реалізацією певної моделі управління ризиками як відокремленого функціонально-організаційного блоку фінансового менеджменту. Слід відмітити, що у сучасній фінансовій літературі такий функціонально-організаційний блок фінансового менеджменту часто називають як ризикменеджмент (Risk Management), однак надалі ми будемо використовувати переважно термін управління фінансовими ризиками, який можна визначити наступним чином:управління фінансовими ризиками це специфічний функціонально - організаційний блок у структурі моделі фінансового менеджменту на підприємстві, що відповідає за виявлення, ідентифікацію, оцінку та нейтралізацію фінансових ризиків при здійсненні операційної, інвестиційної та фінансової діяльності, а також сукупного ризику фінансове - господарської діяльності суб'єкта господарювання в ринковому середовищі.

Особливе місце серед ризиків, яким піддаються учасники зовнішньоекономічних зв’язків, посідають комерційні ризики, у тому числі ризики, пов’язані з імовірністю неплатоспроможності покупця чи позичальника, нестійкістю валютних курсів та інфляцією, зміною ціни товару після укладення контракту. Для того щоб застрахувати себе від можливих втрат, експортер може закласти в ціну надбавку на непередбачені ризики. Чим вищий ступінь ризику, тим більшою є величина цієї надбавки, а отже, й ціна товару. Однак можливості такого способу захисту від комерційних ризиків обмежені головним чином тим, що підвищення ціни негативно позначається на конкурентоспроможності товару.

Ціновий ризик виникає в процесі реалізації товарів і послуг, зроблених чи куплених підприємцем у зовнішньоторговельній діяльності. Основними причинами цінового ризику є:

-         зниження обсягів реалізації в результаті падіння попиту чи потреби на товар, реалізований підприємством, витиснення його конкуруючими товарами, зробленими на внутрішньому ринку, введення обмежень на продаж;

-       підвищення закупівельної ціни товару в процесі здійснення зовнішньоторговельного підприємницького проекту;

-       непередбачене зниження обсягів закупівель порівняно з наміченими, що зменшує масштаб усієї операції і збільшує витрати на одиницю обсягу реалізованого товару (за рахунок умовно постійних витрат);

-       втрати й розкрадання в процесі реалізації та транспортування товару, що знижує рентабельність зовнішньоторговельної операції і змушує підприємця збільшувати ціну для покриття витрат;

-       втрата якості в процесі реалізації, транспортування й збереження товару, що призводить до зниження його ціни;

-       підвищення витрат обігу порівняно з наміченими в результаті виплати штрафів, непередбаченого мита й відрахувань, що призводить до зниження прибутку підприємницької фірми.

Ціновий ризик у зовнішньоекономічній діяльності містить у собі:

-         ризик, пов’язаний з реалізацією товару (послуг) на внутрішньому чи зовнішньому ринку;

-       ризик, пов’язаний із транспортуванням товару (транспортний);

-       ризик, пов’язаний із платоспроможністю покупця;

-       ризик форс-мажорних обставин;

-       валютний ризик;

-       кредитний ризик.

Варто виокремити транспортний ризик у зовнішньоторговельній діяльності. Його класифікація вперше була проведена Міжнародною торговельною палатою в Парижі у 1919 р. і уніфікована в 1936 р. У даний час різні транспортні ризики згідно з «ІНКОТЕРМС 2007» (видання № 460 Міжнародної торговельної палати) класифікуються за ступенем та відповідальністю в чотирьох групах: Е, F, С, D.

Група Е включає одну ситуацію, коли постачальник (продавець) зберігає товар на своїх власних складах. Ризик приймає на себе постачальник до моменту прийняття товару покупцем. Ризик транспортування від приміщення продавця до кінцевого пункту вже приймається покупцем.

Група F містить три конкретні ситуації передачі відповідальності й відповідно ризики:- ризик і відповідальність продавця переносяться на покупця в момент передачі товару в умовленому місці;- відповідальність і ризик за товар переходять від постачальника до покупця у визначеному договором порту;- продавець знімає із себе відповідальність після вивантаження товару з борта судна.

Група С включає ситуації, коли експортер, продавець, укладає з покупцем договір на транспортування, але не приймає на себе ризику:- продавець оплачує вартість транспортування до порту прибуття, але ризик і відповідальність за збереження товару й додаткові витрати бере на себе покупець;- крім обов’язків, як у випадку CFR, продавець забезпечує й оплачує страховку ризиків під час транспортування;

СРТ означає, що продавець і покупець розподіляють між собою ризики й відповідальність. У визначений момент (звичайно якийсь проміжний пункт транспортування) ризики цілком переходять від продавця до покупця;означає, що ризики переходять від продавця до покупця у визначеному проміжному пункті транспортування, але, крім цього, продавець забезпечує і платить вартість страховки.

Остання група термінів D означає, що всі транспортні ризики лягають на продавця. У цій групі:- продавець приймає на себе ризики до визначеного державного кордону. Далі ризики приймає на себе покупець;- передача ризиків продавцем покупцю відбувається на борті судна;- передача ризиків відбувається в момент прибуття товару в порт завантаження;- продавець приймає на себе транспортні ризики до визначеного договором місця (найчастіше це склад) на території покупця;- продавець відповідає за транспортні ризики до визначеного місця на території покупця, але покупець оплачує їх.

Крім цього, варто розрізняти валютний ризик для імпортера й експортера. Ризик для експортера - це падіння курсу іноземної валюти від моменту одержання чи підтвердження замовлення до одержання платежу. Ризик для імпортера - це підвищення курсу валюти у відрізок часу між датою підтвердження замовлення і в день платежу. Укладаючи контракти, необхідно враховувати можливі зміни валютних курсів.

Різноманітність видів зовнішньоторговельних операцій визначає особливості й причини виникнення цінового ризику. У міжнародній практиці одним зі способів зниження ступеня цінових ризиків у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності є прогнозування зовнішньоторговельної політики підприємства торгівлі як один із завершальних етапів комплексного вивчення товарних ринків. Результати такого дослідження закладають у програму фінансово-господарської діяльності суб’єкта господарювання.

Головна мета прогнозу - забезпечити відповідність ціни, зафіксованої сторонами в контракті, рівню цін на ринку в момент здійснення розрахунків. Для цього фірмі необхідно спрогнозувати динаміку цін на ринку на строк виготовлення товару і використовувати отримані результати для визначення своєї ціни. Величина періоду прогнозування варіюється через різну тривалість часу виконання замовлень на окремі види товарів, а також залежно від країни належності фірми.

Прогнози рівня попиту розглядаються фірмами як прогнози майбутніх змін обсягів реалізованої продукції. Спочатку, як правило, розробляються прогнози так званого галузевого попиту на продукцію, під яким розуміють загальнонаціональний попит на даний товар, узятий разом з експортом. Потім фірми прогнозують ринковий попит як частину загальнонаціонального попиту, що припадає на певний клас споживачів чи на географічний район. Нарешті завершує серію цих прогнозів оцінка майбутнього попиту на продукцію фірми, що подається як сума ймовірних обсягів продажів, які фірма розраховує мати на всіх ринках збуту.

Далі визначається найбільш імовірний (з погляду мінімального цінового ризику) обсяг реалізації та прибутку, а також обирається оптимальна цінова політика в зовнішньоторговельних операціях.

 

.2 Загальна характеристика діяльності підприємства

Свою діяльність Акціонерний поштово-пенсійний банк „Аваль" здійснює на основі Статуту, Положення про правління та інших законодавчих і нормативних актів.

Приєднання до однієї з найбільших у Європі міжнародних банківських груп Райффайзен принесло українському банку "Аваль" не тільки нові європейські технології і якість банківських послуг, а й нове ім'я. На теренах України банк "Аваль" не потрібно предсталяти нікому. Своєю багаторічною успішною діяльністю він довів свою надійність та популярність серед населення. Ім'я Райффайзен до цього часу було менше відоме в Україні, але давно і надійно завоювало широке визнання в Європі.

АППБ „Аваль" працює на ринку України вже дванадцять років, 13 з яких в Івано-Франківській області, і є одним із найбільших банків на Україні. Нашими послугами користується близько 208 953 корпоративних клієнтів, більше 3,7 млн. приватних клієнтів мають рахунки в АППБ „Аваль", статутний капітал банку складає 1 млрд. грн. (станом на 01.07.10 p.), чисті активи -11,852 млрд. грн. На сьогодні мережа банку „Аваль" з урахуванням обласних дирекцій, спеціалізованих відділень з повним переліком послуг нараховує 1387 структурних підрозділів розташованих по всій Україні.

Івано-Франківська обласна дирекція банку „Аваль" створена 03 серпня 1993 року. В Івано-Франківській області загальна кількість структурних підрозділів (філій) налічує 45 відділень, 11 з них знаходяться в Івано-Франківську.

Станом на 01 вересня 2010 року в Прикарпатському регіоні Банк „Аваль" займає провідні позиції, про що свідчать такі основні фінансові показники:

• по залишках коштів юридичних осіб - 1-ше місце - доля в регіоні -40%;

• по залишках коштів фізичних осіб - 1 -ше місце - 21,4 %;

• по наданих кредитах юридичним особам - 2-ге місце - доля - 18%;

• по наданих кредитах фізичним особам - 2-ге місце - доля - 28%.

За 8 місяців поточного року дирекція значно наростила й збільшила основні банківські операції, зріс і рівень довіри населення, про що свідчить динаміка нарощення залишків:

• по залишках коштів юридичних осіб - більше ніж на 1,8%;

• по залишках коштів фізичних осіб - більше ніж на 1,3%;

• по наданих кредитах юридичним особам - на 1,5%;

• по наданих кредитах фізичним особам - більше ніж на 1,4 %. Активне нарощення ресурсної бази дало можливість збільшити об'єми кредитування юридичних осіб та населення. Так, за 8 місяців дирекція видала кредитів в сумі понад 78 млн. грн.

Станом на 01.03.2010 р. кількість структурних підрозділів дирекції в області становить 39 відділень із них в обласному центрі - 10. На протязі 2010 року дирекція відкрила 3 нових відділення.

Станом на 01.03.2010 р. в дирекції обслуговується більше 6-ти тисяч юридичних осіб, понад 40 тисяч фізичних осіб. Кількість банкоматів складає 19.

Івано-Франківська обласна дирекція банку „Аваль" поряд із діяльністю на фінансовому ринку області долучається до підтримки культурно-мистецьких заходів та розв'язання нагальних соціальних проблем суспільства. Приоритетними напрямками у благодійній діяльності банку є допомога дітям-сиротам, підтримка мистецтва, культури та спорту. З початку року на дані потреби дирекція виділила більше 28,7 тисяч гривень.

Успішна робота на протязі десяти років дала можливість клієнтам покращити умови обслуговування, а працівникам - умови праці, у липні поточного року відкрито „Аваль - центр", що знаходиться за адресою пл. Ринок, 14.

Станом на 01.03.10 року:

• статутний капітал - 1 млрд. грн.;

• чисті активи - 11,852 млрд. грн.;

• кількість корпоративних клієнтів - 208 953;

• кількість підрозділів в усіх регіонах України - 1387;

• асортимент послуг - понад 300.

АППБ "Аваль" основним предметом діяльності є надання послуг розрахунково-кредитних фізичним та юридичним особам. Очолює банк директор, якому безпосередньо підпорядковуються заступник з операційної підтримки, головний бухгалтер, заступник з корпоративного бізнесу, заступник з роздрібного бізнесу, начальник служби безпеки, начальник відділу аудиту.

Внутрішня структура обласної дирекції АППБ „Аваль" наведена на рисунку 1.1

Основні види діяльності банк проводить через наступні відділи : Відділ розрахунків займається розрахунками з фізичними та юридичними особами, які є клієнтами банку.

Бухгалтерія налічує чотирьох працівників: бухгалтер, що відповідає за розрахунки з працівниками; бухгалтер, що відповідає за розрахунки за зобов'язаннями; бухгалтер, що відповідає за розрахунки з бюджетом; бухгалтер, що відповідає облік необоротних активів банку.

Основним видом діяльності банку є надання розрахунково -кредитних послуг, які здійснюються в основному шляхом проведення безготівкових розрахунків.

Безготівкові розрахунки - перерахування певної суми коштів з рахунків платників на рахунки отримувачів коштів, а також перерахування банками за дорученням підприємств і фізичних осіб коштів, унесених ними готівкою в касу банку, на рахунки отримувачів коштів. Ці розрахунки проводяться банком на підставі розрахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

їх обсяг є одним з найважливіших якісних показників господарської діяльності банку. Всі безготівкові розрахунки проводяться через кореспондуючі рахунки, оскільки банк користується планом рахунків для банківських установ (зокрема в ньому розроблений свій план рахунків). Для полегшення здійснення контролю АППБ „Аваль" має єдину систему кодифікації рахунків і субрахунків, які використовуються для відображення господарських операцій. Банк може відкривати додаткові субрахунки.

Як відомо, фінансова стійкість банку формується роками і базується на принципах збалансованої політики управління, чітко спланованої стратегії розвитку, забезпечення високого професійного рівня працівників, оперативності в управлінні банком, прозорості перед клієнтами та державою. Одним з головних факторів, на які орієнтується клієнт при виборі обслуговуючого банку є його ділова репутація, що залежить від якості менеджменту, стратегії розвитку банку, напрямку кредитної та ресурсної політики та пропозицій на ринку банківських послуг.

АППБ „Аваль", як кожна фінансова установа, зобов'язаний надавати своїм клієнтам найякісніше комплексне обслуговування, постійно розширювати спектр фінансових послуг, сприяти розвитку системи обслуговування клієнтів.

Аналіз господарської діяльності АППБ „Аваль" за 2010 рік дозволяє визначити економічні закономірності в господарському розвитку банку.

За 8 місяців минулого року дирекція значно наростила й збільшила основні банківські операції, зріс і рівень довіри населення, про що свідчить динаміка нарощення залишків:

• по залишках коштів юридичних осіб - більше ніж на 1,8%;

• по залишках коштів фізичних осіб - більше ніж на 1,3%;

• по наданих кредитах юридичним особам - на 1,5%;

• по наданих кредитах фізичним особам - більше ніж на 1,4 %.

Таблиця 2.1 - Зведений звіт Про прибутки та збитки Тисменицького відділення АППБ "Аваль" за 2010 р.

Доходи		Витрати
Процентні доходи	636,0	Процентні витрати	252,0
Комісійні доходи	24437,6	Комісійні витрати	13957,6
Результат від торгівельних операцій	118,0
Інші банківські операційні доходи	590,0	Інші банківські операційні витрати	250,0
Інші небанківські операційні доходи	528,0	Інші небанківські операційні видатки	311,5
Непередбачені доходи	396,0	Непередбачені витрати	126,0
Всього	27205,6		14897,1
Прибуток	12308,5
Податок на прибуток 30%	3692,5
Чистий прибуток	8616,0
Зведений звіт Про прибутки та збитки Тисменицького відділення АППБ "Аваль" за 2009 р.
Доходи		Витрати
Процентні доходи	572,4	Процентні витрати	226,8
Комісійні доходи	22443,9	Комісійні витрати	12562,0
Результат від торгівельних операцій	98,5
Інші банківські операційні доходи	511,0	Інші банківські операційні витрати	256,1
Інші небанківські операційні доходи	416,8	Інші небанківські операційні видатки	281,6
Зменшення резервів за заборгованістю	392,0	Відрахування в резерв	680,0
Непередбачені доходи	324,6	Непередбачені витрати	81,0
Всього	24759,2		14086,7
Прибуток			10672,5
Податок на прибуток 30%			3202,0
Чистий прибуток	7470,5
Зведений звіт про прибутки та збитки Тисменицького відділення АППБ "Аваль" за 2008 р.
Доходи		Витрати
Процентні доходи	498,1	Процентні витрати	231,1
Комісійні доходи	21119,5	Комісійні витрати	12406,5
Результат від торгівельних операцій	272,0
Інші банківські операційні доходи	398,7	Інші банківські операційні витрати	226,5
Інші небанківські операційні доходи	405,3	Інші небанківські операційні видатки	258,8
Зменшення резервів за заборгованістю	372,0	Відрахування в резерв	597,6
Непередбачені доходи	309,1	Непередбачені витрати	95,0
Всього	23274,7		13815,4
Прибуток	9459,3
Податок на прибуток 30%			2838,0
Чистий прибуток	6621,3

Комісійні доходи в 2009 році порівняно з 2008 роком зросли на

,9 тис.грн - 16225,0 тис.грн = 2590,9 тис.грн, або на 16,0 %

А в 2010 році порівняно з 2009 роком на 24937,6-18815,9 = 6121,7 тис.грн або на 32,5%

Прибуток від комісійних доходів

В 2008 році становив 6699,0 тис.грн

В 2009 році становив 8664,8 тис.грн

В 2010 році становив 10980,0 тис.грн.

Таблиця 2.2 - Структура комісійних доходів Тисменицького відділення банку "Аваль" за 2008-2010 рік.

Показник	Роки
	2008	2009	2010
Комісійні доходи всього	24937,6	18815,9	16225,0
В т.ч. РКО	5960,8	2693,8	2214,0
Western Union	1695,8	1583,2	1022,5
Aval Express	3456,4	152,4	183,0
Інші перекази	2357,7	1415,2	1215,0
Прийом платежів	5746,1	6216,8	4572,0
БПК	3097,5	2019,4	2038,0
РКО кредитних програм	1449,9	0	0
Інші	584,4	1660,0	1826,0
Інші доходи	3699,0	2014,7	3154,5
Поточні витрати	13957,6	2475,1	9526,0
Прибуток	10980,0	10151,1	6699,0

Загальний обсяг ресурсної бази 2009 р. зріс порівняно з 2008 роком на 2863,0 - 2214,0 = 649,0 тис.грн. або на 12,9%

В 2010 році порівняно з 2009 роком загальний обсяг ресурсної бази зріс на 3012-2863,0 = 149,0 тис.грн. або на 5,2 %

Приріст ресурсної бази досягнутий за рахунок коштів фізичних осіб.

Таблиця 2.3 -Обсяг ресурсної бази станом на 1.001.2008 - 1.01.2010 року

Показники	2008		2009		2010
	Нац.валюта	Іноз. валюта	Нац.валюта	Іноз. валюта	Нац.валюта	Іноз. валюта
На рахунках фізичних осіб всього	2214,0	-	2863,0	-	3012,0	-
Короткострокові кошти	120,0	324,0	117,0	586,0	118,0	558,0
Довгострокові	925,0	226,0	1010,0	594,0	1027,0	607,0
Поточні	421,0	198,0	313,0	243,0	299,0	403,0

Ріст операційних прибутків 2009 р. - 340,0 тис.грн.

В 2010 році - 20,05 тис.грн.

Ріст коштів на рахунках фізичних осіб в 2010 році становив порівняно з 2009 роком 149,0 тис.грн. це пов’язано з підвищенням життєвого рівня населення.

Короткострокові кошти в 2010 році зросли порівняно з 2008 роком на 234,0 тис.грн. в іноземній валюті, а порівняно з 2009 роком зменшилися на 28,0 тис.грн. в іноземній валюті у зв’язку із збільшенням депозитних вкладів.

Довгострокові кошти в 2010 році збільшилися порівняно з 2008 роком на 102,0 тис.грн. в національній валюті порівняно з 2009 роком на 17,0 тис.грн.

2.3 Ризики пов’язані з діяльністю банків і методи їх мінімізації

Кредитуванню притаманна низка ризиків, на які наражаються учасники ринку. Ризик - це економічна категорія, яка характеризує ймовірність настання події, пов'язаної з можливими фінансовими втратами чи іншими негативними наслідками для діяльності суб'єкта ринку внаслідок несприятливих змін на цьому ринку. Чим вищим є ризик для учасника ринку, тим вищою має бути винагорода за його прийняття і тим вищими будуть витрати іншого суб'єкта. Точка домовленості між учасниками ринку - це ціна за ризик. Питання дохідності має розглядатися в контексті його адекватності прийнятим ризикам, а самі ризики - в контексті ефективного управління ними, але аж ніяк не уникнення. Саме цей аспект є ключовим для нового комплексу процесів у фінансовій сфері, що узагальнюється під назвою "ризик-менеджмент". Ризик-менеджмент (в частині іпотечних ризиків) кожного банку буде залежати від того, за якою моделлю ринку буде розвиватися його кредитна діяльність.

Якщо буде обрана однорівнева модель, банк здійснюватиме всі операції, пов'язані з наданням та обслуговуванням кредитів, а також випуском цінних паперів та їх реалізацією. Кількість ризиків, на які буде наражатися банк при цьому, буде більшою, але й прибуток він буде отримувати значно вищий. При виборі дворівневої моделі розвитку ринку банк буде наражатися на ризики, що притаманні кредитуванню лише на першому етапі кредитування - при наданні кредиту. При продажу заставних іншому учаснику ринку -спеціалізованій установі - майже всі ризики з банку переходять на установу, яка буде емітувати та продавати цінні папери, але й прибутки банку будуть значно знижені.

У світовій банківській практиці розрізняють як загальні ризики, що притаманні всім сегментам фінансового ринку, так і ризики специфічні, які є характерними тільки для певного сегмента. Таким чином, кожному сегменту ринку притаманні одночасно кілька ризиків, які у поєднанні із дохідністю операцій на цьому ринку роблять його або привабливим, або занадто небезпечним для учасників.

Розглядаючи ризики іпотечного кредитування, слід визначити не тільки види (категорії) ризику, які притаманні цьому сегменту ринку банківського кредитування, а й визначити, як ці ризики впливають на кожного з учасників ринку - банки, позичальників, емітентів іпотечних цінних паперів та інвесторів. При цьому слід врахувати особливості, які характерні однорівневій та дворівневій моделям побудови вторинного іпотечного ринку.

До ризиків іпотечного кредитування належать:

. кредитний;

. ринковий;

. процентний;

. ризик ліквідності;

. операційно-технологічний;

. ризик репутації;

. юридичний.

Розподіл видів ризиків за учасниками ринку іпотечного кредитування залежно від обраної моделі наведено у табл. 3.1 та табл. 3.2.

Таблиця 3.1 - Розподіл ризиків за учасниками іпотечного ринку (однорівнева модель)

Види ризиків	Кредитор	Позичальник	Інвестор
Кредитний	*	*	*
Ринковий	*
Процентний	*		*
Ризик ліквідності	*		*
Валютний		*
Операційно-технологічний	*
Ризик репутації	*
Юридичний ризик	*		*

Таблиця 3.2 - Розподіл ризиків за учасниками іпотечного ринку (дворівнева модель)

Види ризиків	Кредитор	Позичальник	Емітент іпотечних цінних паперів	Інвестор
Кредитний		*	*	*
Ринковий			*
Процентний	*	*	*	*
Ризик ліквідності			*	*
Валютний		*	*
Операційно-технологічний			*
Ризик репутації			*
Юридичний ризик		*	*	*

На ризики при однорівневій моделі іпотечного ринку наражаються, насамперед, банки - первинні кредитори. Тому основну увагу буде приділено саме цим ризикам. Крім того, кількість видів ризиків, на які в цьому випадку наражається банк, є найбільшою. Слід зазначити, що банки України почали надавати кредити під заставу нерухомості з перших років свого існування. Оскільки ці кредити за своєю сутністю є іпотечними, то фактично мова йде про існування зазначених вище ризиків в діяльності вітчизняних банків навіть без їх формального визнання. Більш того, на сьогодні рівень цих ризиків є вищим, ніж за іншими кредитами, а винагорода банків за прийняття таких ризиків нижчою. Відтак, дослідження сутності ризиків іпотечного кредитування, а також способів управління ними та методів їх зниження є актуальним.

Кредитний ризик - це ризик втрат, які спричинені зміною платоспроможності позичальників, ризик несплати основного боргу та (або) відсотків за ним.

Кредитний ризик виникає з таких причин: 1. Зміна кредитоспроможності в часі, коли позичальник тимчасово не має можливості сплачувати кредитні платежі через, наприклад, втрату працездатності або втрату роботи. З часом позичальник може відновити платоспроможність, і він продовжить погашати основний борг та відсотки за кредитом.

. Зміна зовнішнього економічного середовища, в якому функціонує позичальник. (Наприклад, для фізичних осіб - зменшення рівня доходів, зміна сімейного стану; для юридичних осіб - зміна напрямів та перспектив бізнесу).

. Неправильна оцінка майна та кредитоспроможності позичальника на момент надання кредиту.

. Не відновлювана втрата кредитоспроможності. Втрата заставленого майна в наслідок стихійного лиха або іншого форс-мажорного впливу.

Кредитний ризик призводить до збитків банку через неповернення кредитів, тобто втрати активів. Збитки, в свою чергу, призводять до зменшення регулятивного капіталу. Таким чином, перший і найбільш широко відомий вплив кредитного ризику на банк полягає у скороченні його активів та капіталу.

Однак існує й інший прояв впливу кредитного ризику. Для банків, які надають та обслуговують іпотечні кредити, кредитний ризик безпосередньо впливає на ринкову вартість та прибутковість іпотечного портфеля. Через неповернення кредитів може знизитися вартість пулу іпотек, під які випущені похідні цінні папери. У цьому випадку банк втратить частину доходу, на який він розраховував під час емісії іпотечних цінних паперів. Хоча, зрештою, це також вплине на значення капіталу банку, економічна сутність прояву ризику зовсім інша - це не прямі збитки, а "збитки втрачених можливостей".

Управління банками кредитним ризиком залежить від специфіки їх діяльності (регіональний чи міжрегіональний, працює з юридичними або фізичними особами, спеціалізований чи універсальний), визначеної кредитної політики. Воно вимагає проведення постійного контролю за станом та якістю кредитного портфеля банку як за структурою кредитів, так і з точки зору моніторингу окремих груп кредитів.

Захист від кредитного ризику полягає у контролі та регулюванні кредитного портфелю, що передбачає:

) контроль за якістю іпотечних кредитів, що надаються;

) обов'язкове страхування позичальником заставленої нерухомості, що підвищує для нього вартість кредиту;

) вибір та застосування найбільш прийнятної для банків методики оцінки забезпечення кредитів;

) створення загальних резервів на можливі втрати за позиками;

) забезпечення розподілу кредитів за групами ризику та їх постійного моніторингу, своєчасне виявлення проблемних кредитів, розробка заходів для роботи з ними, створення спеціальних резервів.

При іпотечному кредитуванні, незважаючи на забезпечення кредиту заставою та комплексу заходів щодо запобігання кредитному ризику, існує також багато додаткових факторів виникнення кредитного ризику: зменшення вартості застави через падіння цін на житло або комерційну нерухомість, втрата або псування застави, неможливість реалізації застави у повному обсязі у разі неповернення кредиту. У даному випадку кредитний ризик поєднується з ризиком падіння вартості об'єкта застави, тобто ринковим ризиком. Наприклад, якщо якість іпотечних кредитів погіршується, банк може не реалізувати заставу за цінами, які на момент реалізації існують на ринку. Зниження якості кредиту також може відбуватися внаслідок погіршання умов або розірвання угод (контрактів) з учасниками вторинного ринку.

Перспективним напрямом мінімізації кредитного ризику при іпотечному кредитуванні є створення кредитних бюро, які на запит надають банкам необхідну інформацію щодо потенційного позичальника, стан його платоспроможності, попередні отримані іпотечні позики: чим частіше позичальник допускав затримки будь-яких платежів, тим вище ймовірність його дефолту. Кредитні бюро отримують від банків (та інших організацій) та акумулюють інформацію про кожну операцію кожного позичальника за кредитами (чи у повному обсязі вони повертались та сплачувались відсотки за кредитом). На основі цих даних кредитні бюро формують рейтинг клієнта, який є основою для розрахунку його платоспроможності (надійності як позичальника).

Із кредитним ризиком пов'язаний і ризик територіальної концентрації. Для іпотечного кредитування він може виникнути у випадку, якщо кредитний портфель складається з позик, наданих в одному регіоні. У разі погіршання економічної ситуації у цьому регіоні в банку можуть виникнути проблеми якості певної частини портфеля одномоментно. Наприклад, у випадку падіння ринку нерухомості у певному місті, це призведе до погіршання якості кредитів, що видані під об'єкти, розташовані в цьому місті.

У світі є практика мінімізації ризику дострокового погашення кредитів шляхом внесення положень в кредитну угоду про заборону дострокового погашення кредитів. Для зацікавлення клієнтів у погашенні кредитів за такими умовами банки пропонують дещо зменшені відсотки за користування кредитом.

При довгостроковому іпотечному кредитуванні загострюється проблема забезпечення ліквідності балансу вітчизняних банків. Самі банкіри ризик ліквідності з усього спектра банківських ризиків ставлять на одне з чільних місць. Ситуація неліквідності у банку може виникнути через те, що у нього ресурсна база іпотечних кредитів формується переважно за рахунок залучення короткострокових депозитів та кредитів. Тому банк не має можливості повністю покрити термінові зобов'язання за пасивними операціями, оскільки в разі їх вилучення не зможе швидко перетворити довгострокові іпотечні кредити в грошові кошти. Така ситуація є характерною для українських банків, що займаються довгостроковим кредитуванням під заставу нерухомості.

Ризик ліквідності має дві складові: ризик ліквідності банку та ризик ліквідності ринку.

Ризик ліквідності банку виникає при недостатності ліквідних ресурсів банку, коли настає термін платежу за зобов'язаннями, через незбалансованість його активів та пасивів у часі.

До ризику ліквідності ринку належить ризик зменшення його глибини (обсягу укладених угод) та ширини (асортименту інструментів). Зміна ліквідності ринку може мати негативний вплив на банк навіть за ситуації, коли ліквідність самого банку є достатньою. Особливо важливо враховувати ризик ліквідності ринку в тому випадку, коли банк покладається на певний сегмент ринку як на основне джерело залучення коштів (фізичні або юридичні особи, національна чи іноземна валюта, поточні чи строкові депозити), або якщо він намагається працювати з інструментами, що повинні бути ліквідними (іпотечними цінними паперами). При запровадженні дворівневого іпотечного ринку в Україні для банків з'явиться можливість рефінансування за допомогою іпотечних цінних паперів. Та може виникнути ситуація, коли запропоновані банками іпотечні цінні папери не знайдуть попиту з боку інвесторів (небанківських фінансових установ, асоціацій, страхових компаній, пенсійних фондів, інших організацій) через відносну непривабливість цих цінних паперів (ставка менша за ставку за подібними інструментами). На сьогодні науково обґрунтованих оцінок ліквідності ринку іпотечних цінних паперів немає. Проте більшість експертів сходяться на тому, що його потенційна глибина є незначною.

При функціонуванні дворівневого іпотечного ринку банки знижують ризик ліквідності та формують додаткове джерело довгострокових кредитних ресурсів шляхом продажу пулу заставних за іпотечними кредитами спеціалізованій іпотечній установі.

Валютний ризик - це ризик того, що банк зазнає збитків або недоотримає прибуток внаслідок несприятливих змін валютного курсу. Слід зазначити, що в світовій практиці не практикується видача іпотечних кредитів в іноземній валюті і тому цей вид валютного ризику притаманний країнам з перехідними економіками.

Основною причиною виникнення валютного ризику при іпотечному кредитуванні в Україні є те, що ринок нерухомості сформований та функціонує на основі "прив'язки" до ВКВ (здебільшого до долару США). Проявом валютного ризику в українських банках є його вплив на капітал. Оскільки вимоги до мінімального рівня капіталу банку встановлені в євро, а сам капітал українських банків обліковується в гривні, то зміна курсу євро/гривня впливає на дотримання банком встановлених вимог. Зміна валютного курсу (при кредитуванні в іноземній валюті) може призвести до ситуації, коли гривневий еквівалент заборгованості зросте, а при сталому значенні капіталу банку це спричинить порушення економічних нормативів кредитних ризиків (кредитування „в одні руки" включаючи інсайдерів, а також сукупні великі кредити). З іншого боку, наявність у банку відповідної величини капіталу є підставою для отримання банківської ліцензії за відповідними пунктами.

Управління валютним ризиком в Україні можна здійснювати за допомогою похідних фінансових інструментів: валютних форвардів, ф'ючерсів, опціонів, свопів. Також для мінімізації валютного ризику використовується метод управління активами та пасивами. Для цього банк повинен привести валютну структуру зобов'язань у відповідність з валютною структурою активів. Наприклад, якщо іпотечні кредити номіновані в доларах США, то вони повинні у повному обсязі фінансуватися доларовими депозитами.

Ще одним методом зниження валютного ризику є належне управління кредитним ризиком, а саме: видача кредитів в іноземній валюті тільки тим позичальникам, які мають надходження в цій валюті і які планують використовувати ці надходження як основне джерело погашення кредиту.

На сьогодні українські банки намагаються уникнути валютного ризику шляхом надання іпотечних кредитів з прив'язкою до однієї з конвертованих валют (у доларах США або євро).

По суті операційно-технологічний ризик є внутрішньо-банківським і виникає через недоліки корпоративного управління, системи внутрішнього контролю або неадекватність процесів обробки інформації.

При іпотечному кредитуванні такі недоліки можуть призвести до фінансових збитків через помилку, невчасне виконання кредитної операції або стати причиною того, що інтереси банку постраждають у якийсь інший спосіб, наприклад, працівники кредитних підрозділів банку перевищать свої повноваження або здійснюватимуть операції в порушення етичних норм або із занадто високим ризиком.

Недоліком внутрішнього контролю є помилкова оцінка вартості заставного майна, що робить іпотечний кредит проблемним вже на момент надання. Вартість майна, що пропонується як застава, повинна бути достатньою для того, щоб покрити не тільки кредит, а й відсотки за весь період користування позичальником кредитом. Складністю оцінки є ринкова вартість застави, яка може суттєво змінюватись за час користування кредитом. Крім того, існують випадки, коли непорядні позичальники бажають позбавитись неліквідної нерухомості за допомогою іпотечного кредитування. І тому, якщо банк недостатньо кваліфіковано здійснить оцінку предмета застави та надасть кредит, йому цей кредит може взагалі не повернутися.

Проявом ризику репутації по відношенню до органів нагляду може бути низька капіталізація банку. Недостатність капіталу банку є підставою для обмеження його діяльності з боку органів нагляду або взагалі ліквідації (виведення з ринку). Вона призводить до того, що банк змушений ліквідувати заборгованість за іпотечними кредитами шляхом їх продажу на вторинному ринку або навіть, в деяких випадках, шляхом вимоги дострокового погашення таких кредитів.

Юридичний ризик - це ризик, який виникає через порушення або недотримання банком вимог законів, підзаконних нормативно-правових актів, угод, прийнятої практики або етичних норм. Цей ризик також може виникати в ситуаціях, коли положення законодавчих чи нормативних актів, що регламентують банківські продукти або діяльність клієнтів банків, є неоднозначними або не-перевіреними, або взагалі не існують. Юридичний ризик змушує банки сплачувати штрафи, компенсації або уникати надання іпотечних кредитів. Він може призвести до погіршання репутації, зменшення розміру винагороди, обмеження можливості бізнесу та зменшення можливостей правового забезпечення виконання угод. Слід зазначити, що українські банки до останнього часу займалися іпотечним кредитуванням в умовах значної невідповідності законодавчої бази, яка б регулювала іпотечні відносини між учасниками іпотечного ринку та забезпечувала б їх необхідними іпотечними інструментами. В Україні законодавство не гарантувало кредитору першочергове право на задоволення своїх вимог при реалізації заставленого майна. Крім того, сьогодні в Україні немає стандартів з іпотечного кредитування (які зараз розробляються за участю Української національної іпотечної асоціації), тобто єдиних правил надання іпотечних кредитів; процедура реалізації застави залишається дорогою і складною (винятком є позасудове врегулювання вирішення питання накладення стягнення на предмет застави).

Крім банків, інші учасники іпотечного ринку також наражаються на деякі з ризиків, що притаманні іпотечному кредитуванню. Прояв цих ризиків має свої особливості.

Згідно з Законом України "Про іпотеку", в Україні передбачена можливість запровадження однорівневої та дворівневої моделей кредитування. Проектом закону України "Про іпотечні цінні папери" емітентами іпотечних цінних паперів визначені: іпотечний банк або спеціалізована іпотечна установа. Залежно від обраної моделі іпотечного ринку емітентом цінних паперів буде виступати як банк, так і спеціалізована іпотечна установа. При однорівневій моделі іпотечного ринку емітент іпотечних цінних паперів у особі банку наражається на ті ж ризики, що і первинний кредитор. При дворівневій моделі частина ризиків, характерна для банків-кредиторів на первинному ринку, переноситься з банків на емітентів іпотечних цінних паперів. Від певних заходів емітента буде залежати ступінь його захищеності від ризиків. До таких заходів належать правильно проведений фінансовий леверідж (використання позичених коштів для інвестування) та визначення емісійної стратегії.

Власники цінних паперів несуть чотири основні види ризиків: кредитний ризик, ризик ліквідності, процентний ризик і юридичний ризик, які вже були розглянуті. Всі види ризиків по цінних паперах зумовлені специфікою іпотечних кредитів, що лежать в основі таких паперів.

Кредитний ризик інвестора в іпотечні цінні папери за своєю суттю є аналогічним кредитному ризику банку, що видав іпотечний кредит. Однак, на відміну від банку, як первинного кредитора, інвестор, що виступає вторинним кредитором за умов дворівневої моделі іпотечного ринку, бере на себе ще і деяку частку кредитного ризику банку. Так, сплата доходу та погашення іпотечних облігацій залежать від того, наскільки повно та своєчасно виконує свої кредитні зобов'язання перед банком позичальник. Проте і сам банк може "додати" до цього ризику через своє несприятливе фінансове становище, а саме - затримувати платежі, що вчасно надійшли від позичальника, або взагалі виявитися нездатним до виконання взятих зобов'язань за іпотечними цінними паперами.

Спосіб захисту від кредитного ризику інвестора полягає в ліквідації щодо іпотечних цінних паперів поняття "резервуару .ротових коштів". Традиційно вважається, що банк відповідає за всіма своїми зобов'язаннями всіма своїми активами знеособлено.

Щодо іпотечних цінних паперів законопроектом "Про іпотечні цінні папери" встановлюється "прив'язка" зобов'язання (паперу) до активу (іпотечного кредиту), згідно з якою банк не може використовувати доходи, отримані від позичальника за іпотечним кредитом, що увійшов до пулу, крім як на сплату доходу інвесторам. Чітке дотримання такої статейної залежності є запорукою мінімізації кредитного ризику емітента.

Ризик ліквідності для інвестора в цінні папери полягає здебільшого у величині ліквідності ринку, придбаного ним іпотечного цінного паперу. Хоча власний стан ліквідності інвестора також можна розглядати як фактор ризику, він не є настільки важливим, як у випадку з банком. Інвестор, на відміну від банку, не несе зобов'язання перед суспільством за залучені кошти. Поняття ліквідності ринку вже розглядалося при аналізі ризику ліквідності банку.

Решта ризиків, на які наражається інвестор іпотечних цінних паперів, -процентний та юридичний за своєю сутністю, проявом та методами зниження є абсолютно аналогічними відповідним ризикам банку.

Позичальник, отримуючи кредит, змушений платити не тільки за користування кредитом, а й за ризики банку, що надав кредит. Будь-якому кредиту, в тому числі й іпотечному, з точки зору кредитора, притаманні кредитний, валютний та процентний ризики. Ці ризики суттєво впливають на визначення необхідної для банку дохідності за кредитом, яка відображається у відсотковій ставці. Відсоткова ставка за іпотечним кредитом, у свою чергу, визначає дохідність кредиту як фінансового активу. Тобто, чим вищі ризики, на які наражається банк, тим вища вартість кредиту, яка відображає дохідність банківських активів, і тим більше позичальник вимушений сплачувати.

Як і кредитор, позичальник наражається на кредитний та валютний ризики. Кредитний ризик проявляється в тому, що позичальник може частково або повністю втратити свою кредите- та платоспроможність. Це може бути пов'язано з втратою працездатності, зміною складу сім'ї, обсягів та напряму діяльності тощо. Основним проявом впливу валютного ризику на позичальника є вплив на його кредитоспроможність. Класичним прикладом є ситуація, коли іпотечний кредит номіновано банком не в національній валюті, а в будь-якій іншій, у тому числі штучній (наприклад, "Одін", який використовується при іпотечному кредитуванні банком АКБ "Аркада"), а позичальник не має надходжень у такій валюті. В цьому випадку зміна валютного курсу призведе до зміни величини гривневого еквіваленту основної заборгованості та відсотків, та, як наслідок, - до зміни здатності позичальника погашати борг, сума якого в національній валюті зросте. Якщо позичальник бере участь у банківських програмах накопичення коштів для купівлі або будівництва житла, то для нього завжди існує ризик банкрутства банку, в якому розміщений його депозит. Акумулювавши певну суму коштів на депозитному рахунку, позичальник ризикує втратити їх у разі непередбаченого суттєвого погіршання фінансового стану банку, що призведе до неплатоспроможності (або банкрутства). Слід зазначити, що це не є ризик суто кредитування, оскільки самої кредитної операції не виникає і позичальник виступає скоріше як вкладник (у Німеччині _ учасником будівної ощадної каси). Скоріше, це є ризик, на який наражається один з учасників іпотечного ринку, а саме - клієнт (майбутній позичальник).

3. Оцінка можливих резервів підвищення ефективності діяльності АППБ "Райффайзен Банк Аваль»

 

.1 Розвиток методів кредитування і форм забезпечення повернення позик

Необхідно відзначити, що розглянуті в попередньому питанні проблеми стосуються початкового етапу кредитного процесу, розкриваючи передусім ефективність визначення кредитоспроможності позичальника і виявлення кредитного ризику, не торкаючись безпосередньо видачі кредиту. Хоча цей етап є не менш важливим, оскільки, враховуючи особливості індивідуального відтворювального процесу банк не менш ефективно забезпечує своєчасне повернення авансованої вартості при адекватному застосуванні тих чи інших методів кредитування.

Що ж стосується самих методів надання позик, то їх генезис відображає послідові зміни у практиці видачі і погашення позик відповідно до зміни умов ведення господарської діяльності і того середовища, в якому функціонують підприємства. Сучасна спрямованість методології організації позичкових операцій комерційного банку ґрунтується на індивідуальному підході до кожного окремого позичальника з огляду як на його потреби і ресурсні можливості банку, так і завдання щодо мінімізації ризику та забезпечення належної рентабельності позичкових операцій.

В найбільш загальному розгляді класифікації методи кредитування можна умовно поділити на дві основні групи:

. Методи, основний зміст яких полягає у тому, що питання про видачу позики вирішується кожен раз в індивідуальному порядку на основі поданої клієнтом заявки. При цьому клієнту відкривається простий позичковий рахунок, дебетове сальдо якого відображає величину наданих у тимчасове користування коштів. Водночас на відповідну суму збільшується кредитове сальдо поточного рахунку позичальника, що надає останньому можливість виписувати чеки або інші платіжні документи на банк для здіснення розрахунків, передбачених цілями кредитної угоди. Щоправда в кредитній діяльності українських банків більшою мірою практикується не зарахування суми позики на поточний рахунок (що підвищує ризик нецільового використання кредиту), а безпосередня оплата розрахункових документів, представлених позичальником у відповідності з копіями контрактів з контрагентами на придбання тих чи інших цінностей в рамках умов визначених кредитним договором. У вітчизняних банках майже абсолютно переважає даний метод кредитування, при якому позика покликана обслуговувати конкретні цілі виробничої (на поточні чи інвестиційні потреби) або торговельної діяльності (всередині країни й за експортно-імпортними угодами).

. Друга група методів кредитування охоплює позичкові операції, зміст яких передбачає видачу кредиту клієнту в межах заздалегідь встановленого для нього банком ліміту, що використовується в міру виникнення потреб. Основною формою реалізації вказаних методів на практиці є відкриття кредитної лінії, що являє собою угоду між комерційним банком і позичальником про максимальну суму позики, яку клієнт може використовувати протягом встановленого строку при дотриманні певних умов (належного рівня фінансової стійкості).

Однак, якщо в умовах розвинутих ринкових відносин відкриття кредитної лінії передбачає по суті найвищий рівень довіри банку до позичальника, що визначає можливості останнього у будь-який момент отримати позику без додаткових оформлень та переговорів з банком (так само як і можливість не скористатися правом на отримання кредиту), то в умовах перехідного періоду уся сукупність негативних факторів, що супроводжують діяльність підприємства (значні обсяги дебіторсько-кредиторської заборгованості, низький рівень платоспроможного попиту на кінцеву продукцію, негнучкість виробництва стосовно змін ринкової кон’юнктури, надмірне податкове навантаження, політичний ризик підприємницької діяльності тощо) не дозволяє активно використовувати такий метод кредитування, заснований значною мірою на позитивній оцінці перспектив розвитку того чи іншого суб’єкта господарювання. За подібних обставин навіть формальне відкриття українськими комерційними банками кредитних ліній для своїх клієнтів часто-густо набуває вигляду серії послідовних позик, що за своєю суттю (порядок оформлення, контролю) є радше тими ж разовими кредитами на строго визначені цілі, проте з тією відмінністю, що заборгованість за кожним із них сумується в межах загально визначеного ліміту лінії.

В силу указаних причин у вітчизняній банківській практиці не можуть знайти широкого використання ті методи кредитування, котрі так чи інакше пов’язані з відкриттям кредитної лінії клієнту і котрі активно застосовуються комерційними банками промислово розвинутих країн: револьверний кредит, овердрафт, кредитування за контокорентом тощо.

Класичним методом надання позик в умовах ринкової економіки вважається контокорентний кредит. Цей вид банківського кредиту надається клієнтам, що мають у даному банку поточний рахунок. Контокорентний кредит органічно поєднує кредитне і розрахунково-касове обслуговування клієнта на основі відкриття єдиного активно-пасивного контокорентного рахунка. В такому випадку банк бере на себе всі операції клієнта за поточними вимогами і зобов’язаннями. Заборгованість за цим рахунком строго лімітується. Лімі кредитування для кожного позичальника встановлюється індивідуально, залежно від його фінансового стану і репутації. На даний час в Україні досить рідко застосовується такий вид кредитування.

Дуже подібним до контокорентного кредиту є спеціальний позичковий рахунок. Хоча така форма рахунків практично не застосовується в даний час, однак, на нашу думку, її варто було б активно впроваджувати. Оскільки при правильному застосування вона могла б допомогти вітчизняним банкам створити тривалі стосунки з клієнтами, особливо в контексті формування постійної клієнтської бази і фіксації прибутків. При використанні такого рахунку кожна позика окремим документом не оформляється. Необхідні для кредитування документи надаються тільки при відкритті спеціального позичкового рахунку. Розмір позики, як правило, обмежується контрольною цифрою (ліміт кредитування). Умови надання позики в межах ліміту і понад ліміт різко відрізняються: як правило, відсоткова ставка значно вища. Такий рахунок може бути відкритий без закриття поточного рахунку.

Перевагою такого рахунку є те, що конкретні строки погашення позики не встановлюються. А заборгованість по отриманих позиках погашається шляхом зарахування надходжень клієнта на спеціальний позичковий рахунок, оминаючи поточний, або, особливо надійним позичальникам, банк може дозволити погашати заборгованість по такому рахунку шляхом планових платежів з поточного рахунку, які здійснюються регулярно. Для створення гарантій погашення кредиту в договорі про кредитування має бути зазначено, що гарантією погашення заборгованості по даному виду рахунку є дебіторська заборгованість клієнта і, що в разі погіршення фінансового стану клієнта, або невиконання ним умов кредитного договору банк має право зараховувати для погашення заборгованості клієнта кошти що поступають від дебіторів в знак погашення дебіторської заборгованості, оминаючи поточний рахунок клієнта. Відповідно ліміт кредитування повинен бути нижчим ніж середня кредиторська заборгованість клієнта як мінімум за останні шість місяців. Додатковою гарантією має слугувати обумовлення в договорі права банку на безспірне списання коштів з поточного рахунку клієнта. Фактично, ці умови дозволяють банку відкривати такий рахунок фінансово стійким клієнтам з якими банк має не наскільки тривалі відносини, яких вимагає контокорентний кредит.

Вище зазначені види кредитування використовуються тільки для фінансування поточного виробництва й обігу і не спрямовуються на фінансування інвестицій. Існуючі економічні умови в Україні вимагають від банків більш активного застосування таких видів позичкових рахунків: насамперед при кредитуванні підприємств, в яких існує досить швидкий обіг коштів по рахунках (підприємств дрібно- і крупнооптової торгівлі, а також підприємств сфери послуг).

В контексті зростаючих в нашій державі обсягів емісій платіжних карток, в більш активне використання варто було б впровадити овердрафт. Це специфічний різновид контокорентного кредиту, який фактично є поточним рахунком, з тією лише відмінністю, що передбачає виникнення за таким рахунком дебетового сальдо в межах узгодженого ліміту. Овердрафт в західній банківській практиці застосовується для кредитування приватних осіб на поточні потреби. Такий вид кредитування є бланковим, а тому застосовується виключно при кредитуванні особливо надійних клієнтів. Але правильне складання договору про відкриття рахунку з овердрафтом, особливо по зарплатних картках дозволяє широко застосувати такий вид кредитування і в нас. Для цього в договір треба включати пункти, за якими:

підприємство-працедавець, з одного боку, зобов’язується надати банку інформацію про заробітну плату позичальника за останні, як мінімум шість місяців, що дало б змогу точніше визначити його кредитоспроможність;

з іншого, поручається за свого працівника на суму ліміту кредитування на термін дії угоди і несе солідарну з позичальником відповідальність;

варто включити в договір пункт про те, що працівник дозволяє банку у безспірному порядку перераховувати необхідну для погашення ліміту суму з його заробітної плати; а при умові його звільнення з підприємства має дати згоду на безспірне перерахування банком для погашення овердрафту необхідної суми коштів отримуваних працівником, згідно трудового законодавства: 2 місяці після звільнення з підприємства працівник отримує від підприємства 100% суми заробітної плати, наступних два місяці - по 75%, а потім ще 2 місяці по 50% заробітної плати він отримує від держави як допомогу по безробіттю через біржу праці.

При цьому підприємство не несе ніяких матеріальних витрат, банк має гарантію повернення позики у вигляді солідарної відповідальності працівника, підприємства і держави, а працівник отримує доступ до кредитних ресурсів банку. Проте в політично нестабільній, чутливій до кон’юнктурних коливань українській економіці, яка дуже важко прогнозована, навіть фінансово стійкі підприємства, що успішно розвиваються сьогодні, завтра можуть несподівано перетворитись в банкрутів. Цей та інші види ризиків заважають активно використовувати такий вид кредиту як овердрафт.

Ще одним видом кредитування є револьверний кредит - це позика, що надається банком клієнту в межах встановленого ліміту заборгованості, який використовується повністю або частинами і відновлюється в міру погашення раніше виданого кредиту. Тобто, револьверний кредит - це багаторазово поновлюваний кредит. Протягом дії такого кредиту клієнт неодноразово позичає і повертає борг. Револьверний кредит надається в основному на умовах бланкової позики.

До категорії револьверних кредитів, як правило, включаються позики, що надаються фізичним особам за кредитними картками. Проте даний вид банківських послуг поки що не набув широкого застосування вітчизняними банками. І в першу чергу це пов’язано з вимогами Національного банку України, згідно яких банк що видав бланковий кредит змушений формувати резерв на всю суму кредиту. Якщо дотримуватись цих рекомендацій, у разі масового випуску кредитних карток від ресурсної бази банку нічого не залишилося б. Знову ж таки ефективним було би використання різного роду як матеріального, так і юридичного забезпечення.

На основі проведеного аналізу кредитоспроможності позичальника банк вибирає найбільш оптимальний метод кредитування, вид позичкового рахунка, термін кредитування, проводить переговори про спосіб погашення кредиту. Однак окремим питанням через сучасну банківську практику проходить рішення проблеми забезпечення кредиту. Криза ліквідності і банкрутство багатьох вітчизняних банків напряму залежить від ризиковості кредитної політики банку і відсутності дієвих способів забезпечення повернення позик.

Фахова література обговорює різні способи ефективного забезпечення кредиторів від ризику неплатоспроможності їх боржників та послідовність їх застосування.

На думку банкірів англо-американської школи, потрібно мати два, а ще краще три “пояси безпеки”, які захищають кредитора від невиконання боржником умов кредитного договору. “Перший пояс” - це грошовий потік, дохід - основне джерело погашення кредиту позичальником. “Другий пояс” - це активи, які пропонує позичальник в якості забезпечення погашення кредиту. “Третій пояс” пов’язаний з гарантіями які дають юридичні, а в багатьох випадках і фізичні особи.

Згідно положення НБУ “Про кредитування” видами забезпечення кредиту в Україні є: неустойка (штрафи, пені), застава, поручительство, гарантія, страхування (як об’єкта застави так і кредитного ризику).

Вартість забезпечення, легкість юридичного оформлення прав на нього банком та реалізації цих самих прав є основними вимогами щодо прийнятності забезпечення.

Висновки

Мета управління кредитним ризиком полягає в забезпеченні мінімального рівня ризику при заданому рівні дохідності Кредитного портфеля. Основними елементами управління кредитним ризиком є:

) лімітування та нормування обсягів кредитних вкладень;

) формування ефективної цінової політики;

) формування страхових резервів по кредитних ризиках.

Лімітування обсягів кредитних операцій обмежує концентрацію кредитного портфеля в розрізі окремих позичальників, груп позичальників, бізнесів, галузей, секторів економіки і регіонів.

Ліміт у розрізі окремого позичальника визначає максимальну суму та умови надання кредиту. Розрахунок ліміту проводиться на основі аналізу кредитоспроможності позичальника (фінансових показників діяльності, бізнес-плану тощо).

Список використаних джерел

1.  Закон України “Про банки і банківську діяльність”// Законодавчі і нормативні акти з банківської діяльності. - 2001. - №1. - С. 3- 47.

2.       Аудиторські висновки перевірки річної фінансової звітності ВАТ “Державний експортно-імпортний банк України” за 2007 рік // www.ukreximb.com.ua

3.       Алпатов С.Б. Банк Франции: информационная картотека данних о предприятиях // Банковское дело. - 2006. - №2. - 41с.

4.       Волохов В. Підвищення ефективності кредитування шляхом розподілу фінкцій у кредитному процесі // Вісник Національного Банку України. - 2006. - №1. - С30-32.

5.       Вступ до банківської справи / За ред. М.І. Савлука. - К.: Лібра, 1998. -342с.

6.       Горська О.В., Фащевська О.М. Роль банківської системи у структурному регулюванні економіки // Фінанси України, 2007. - №12. - С.107-108, 110-111.

7.       Гроші та кредит: Підручник / За ред. професора Б.С. Івасіва. - К.: КНЕУ, 1999. - 404с.

8.       Гуцал І.С. Банківське кредитування суб’єктів ринку в трансформаційній економіці України (питання теорії, методики, практики). - Львів: ВАТ “БІБЛЬОС”, 2001. - 244с.

9.       Коцовська Р., Ричаківська В., Табачук Г., Вознюк В. Операції комерційних банків. - 3 - тє вид. - Львів: ЛБУ НБУ, 2007. - 500с.

10.     Кредитний ризик комерційного банку: Навч. посібник / В.В. Вітлінський, О.В. Пернарівський, Я.С. Наконечний, Г.І. Великоіваненко; За ред. В.В Вітлінського. - К.: Т-во “Знання”, КОО, 2000. - 251с.

11.     Куценко О. Резерви комерційного банку // Банківська справа . - 1998. - №4-5. - 36-39с.

12.     Лисенко Ю.Г. Ризикологія - наука про управління фінансово-економічними ризиками // Фінанси України, 2008. - №3. - С.144.

13.     Міщенко В., Пластун В. Моніторинг позичок у сучасній банківській практиці України // Вісник Національного Банку України. - 2006. - №8. - С.9-13.

14.     Павлюк С.М. Кредитні ризики та управління ними // Фінанси України, 2007. - №11. - С.105-110.

15.     Панова Г.С. Кредитная политика коммерческого банка. М.:ИКЦ “ДИС”, 1997. -464с.

16.     Роуз Питер С. Банковский менеджмент / Пер. с англ. 2-го изд. - М.: “Дело Лтд”, 1995. -768с.

17.     Скакун Л. неперервність процесу ризик-менеджменту кредитних операцій банку як основа їх беззбитковості // Банківська справа. - 2000. - №5. - 9-12с.

18.     Терещенко О. Дискримінантний аналіз в оцінці кредитоспроможності підприємства // Вісник Національного Банку України. - 2007. - №6. - 24-27с.

19.     Чайківський Я.І. Сучасні методики аналізу кредитоспроможності позичальників комерційних банків // Вісник Тернопільської академії народного господарства. - Випуск 4. - С.122-125.

20.     Чумак Р.В. Кредитные ограничения на начальных стадиях рассмотрения кредитных проектов // WELCOME. - 2001. - №7-8. - С.41

Шевченко Р.І. Кредитування і контроль: Навч.-методич. посібник для самост. вивч. дисц. - К.: КНЕУ, 2006. - 183с.