Державний бюджет. Дефіцит бюджету

Державний бюджет. Дефіцит бюджету

Міністерство аграрної політики та продовольства України

Подільський державний аграрно-технічний університет

Кафедра економічної теорії і права

Курсова робота

з основ економічної науки

на тему: Державний бюджет. Дефіцит бюджету

Кам’янець-Подільський, 2012

Вступ

ХХ століття визначилось значним розвитком суспільства і, як результат цього, розвитком держави взагалі. Однією з найважливіших передумов розвитку та існування сучасної демократичної держави є фінансова стабілізація, яка неможлива без корінної перебудови державних фінансів у цілому, а також державного бюджету як їх центральної ланки. Тому слід погодитись, що тема “Державний бюджет ” досить актуальна в наш час.

При вивченні даного питання значну увагу слід приділити розумінню суті державного бюджету та його значенню для проведення державою своєї економічної політики, бо саме бюджет являється інструментом бюджетної політики держави. Не меншої уваги потребує і розгляд проблеми бюджетного дефіциту. Потрібно визначити методи подолання бюджетного дефіциту, виходячи з чинників, які призводять до нього. Бюджетний дефіцит - негативне явище, яке впливає на економічне зростання. Він повинен бути ліквідований і тим самим гарантувати те, щоб державний бюджет слугував розвитку економіки.

Всі ці питання та проблеми досліджуються в даній курсовій роботі, яка складається з вступу, трьох розділів, які в свою чергу діляться на підрозділи (Розділ 2, Розділ 3), висновку та списку використаної літератури.

Розділи становлять основу роботи. Заголовки розділів несуть в собі інформацію, що визначає зміст кожного з них. Отже, в даній курсовій роботі досліджується одне з найважливіших економічних питань. Дана тема заслуговує глибокого опрацювання.

Актуальність теми.

Бюджетний дефіцит є важливим інструментом державної фінансової політики, який впливає на економічне та соціальне становище країни. При цьому кожна країна має певні особливості, які потрібно враховувати в ході використання такого важеля, як бюджетний дефіцит. Невиражена соціально-економічна політика, спад виробництва, занепад підприємств на Україні є глибинними причинами бюджетного дефіциту країни. Отже, питання удосконалення підходів до фінансування бюджетного дефіциту в Україні особливо актуальні.

Метою роботи є аналіз показників держбюджету України, дослідження зазначеної проблеми, розробка основних напрямків її подолання.

Відповідно до поставленої мети визначені наступні завдання:

1.         визначити суть держбюджету;

2.       значення держбюджету;

.        дослідити виникнення доходів і видатків держбюджету;

.        на основі проведених досліджень зробити певні висновки;

Об'єктом дослідження є відносини, що складаються при виконанні Державного бюджету України за видатками країни.

Предметом дослідження є нормативно-правові акти, що регулюють відносини, які виникають в процесі виконання Державного бюджету України за видатками.

Методологічну основу дослідження складають сучасні методи наукового пізнання, закони і принципи матеріалістичної діалектики з системно-структурним підходом до вивчення матеріалу та одержаних внаслідок цього висновків, формальної логіки, об’єктивно існуючі закономірності суспільно-економічного розвитку. В процесі дослідження застосовувалися метод системного аналізу, порівняльно-правовий, соціологічний, статистичний та історичний методи. Комплексне використання загальнонаукових та юридично-галузевих наукових методів надало можливість здійснити повне та об’єктивне дослідження предмету та об’єкту виконаної роботи.

Розділ 1. Теоретична сутність державного бюджету

.1 Історичні відомості про бюджет

Держава повинна забезпечувати виконання своїх функцій. Функції держави - це основні напрямки діяльності держави, що характеризують її призначення у суспільстві. Функції держави поділяються на зовнішні і внутрішні. Зовнішніми функціями держави є: участь у міжнародному співробітництві, у розв’язанні загальнолюдських проблем, у реалізації загальновизнаних принципів міжнародного права, встановленні дипломатичних відносин з іншими державами, захист своєї країни від зовнішнього нападу. Внутрішніми функціями держави є: економічна, соціальна, культурна, науково-організаторська функції, охорона і захист конституційного ладу, прав і свобод кожного громадянина та інші.

Для виконання своїх функцій державі потрібні достатні грошові фонди, які вона одержує за рахунок перерозподілу ВВП. Найважливішим засобом, через який держава здійснює розподіл і перерозподіл ВВП, є державний бюджет [1, c. 20].

За останні десятиріччя стало характерним посилення ролі держави, активне здійснення нею широкого кола економічних та соціальних заходів. Економічна функція держави перетворилася в одну з найважливіших сторін її діяльності. Бюджет став інструментом економічної політики [2, c. 364].

Перш ніж проаналізувати суть та значення бюджету, цікаво дізнатися деякі факти з його історії. Саме слово “бюджет” походить від норманського “bouqebouqtte”, що означає “кишеня”, “торба”, “шкіряний мішок”. Пізніше це слово перейшло до Англії. Англійці змінили його на “budgetі”. Спершу визначили його як “шкіряний мішок”, у якому приносили до парламенту різні документи, де йшлося про державні прибутки та видатки [3, c. 113]. Потім словом budget стали називати промову канцлера скарбу, яку він влаштував у парламенті.

Відносно складання в стародавніх державах кошторисів державних прибутків і видатків не залишилося ніяких слідів, щоб вказували на існування в ті часи таких кошторисів.

Існують тільки теоретичні вказівки на необхідність кошторисів у творах стародавніх мислителів: в творі Платона “Про закони” й у творі Арістотеля “Риторика”. Арістотель писав, що хто хоче міркувати про фінанси, той мусить знати:

а) прибутки держави, щоб збільшувати і зменшувати їх залежно від потреб;

б) всі видатки, щоб непотрібні - скасувати, а занадто великі - зменшити, бо не одним лише збільшенням існуючого можна багатіти, але й зменшенням видатків. Історичні дані свідчать, що у Римі за часів республіки було досить багато матеріалів, потрібних для складання кошторисів прибутків та видатків. Так відомі були прибутки від контрибуції із новозавойованих територій, від податків із провінцій. Видатки ж не перевищували сум прибутків. Із державної скарбниці виплачувалися видатки на утримання сенату, цензури, судів, театрів, цирків, поліції та інших установ. Потреби у видатках провінціям задовольнялися самими провінціями. Маючи такі матеріали уряди не складали нових кошторисів і обмежувалися розрахунками найважливіших прибутків і видатків на п’ятиріччя. Так тривало до кінця міжусобних воєн, які зовсім виснажили державу. Такий розлад в економічному житті та фінансах змусив римського імператора Августа здійснити кадастр - перепис усього населення і зробити оцінку усього майна. Матеріальну основу його влади становили прибутки з підпорядкованих особисто йому провінцій і соціально затверджена казна - фіск. Імператор Август зробив перепис свого державного майна, в якому зазначалися також суми податків і оплати, що стягувалися з населення і становили прибуток та дані про видатки на імператорську родину, військо, флот. За часів імператора Августа було складено перший державний кошторис, що вміщував видатки на військо, центральну й місцеві адміністрації, на театри, а також прибутки від регалій і подушного податку від провінцій. У середні віки фінансове господарство спочатку складалося з податків у натурі, з різних повинностей, служби за користування землею. Пізніше уряди окремих держав, ставали на шлях кадастрування й оцінки майна, як державного так і приватного. Такі кадастри було складено 812 р. за часів Карла великого. До них були вписані двори, будинки, одяг, хлів, худобу, фруктові дерева. З ХІІІ ст. існували подібні переписи в австрійських землях. В Англії у ХV ст. для парламенту було складено рахунки прибутків і видатків корони. В Росії також в ХV - XІІ ст. існували “Писцовые книги” - зведені описи господарств міст (церкви, садиби, крамниці і цілі орні землі, сіножаті, пасовиська). Складаючи зазначені інвентарі, уряди дбали про фіскальні інтереси скарбу, однак спершу не пристосовували інвентарних даних до певних періодів часу. Вони дбали про збільшення прибутків і особливо про зміцнення платіжних зобов’язань населення. Такі інвентарі, по суті, були підготовчим матеріалом для складання бюджету [3, c. 114]. І справді, користуючись ними, уряди незабаром перейшли до складання бюджетів на певні періоди часу. Перші спроби складання бюджету зафіксовані у Франції за Філіппа Гарного у 1302 р. , але згодом, після значної перерви, у Франції мало звертали увагу на необхідність складання бюджету. Повернулись до цього за часів міністра фінансів Франції Сюллі (1599-1611 рр. ). інший міністр фінансів Неккер (1777-1781 рр. і 1788-1790 рр. ) продовжив складання кошторисів прибутків і видатків. Саме Неккер створив фінансові основи, на яких пізніше базувалися правила складання бюджету, що існують донині.

Взагалі бюджет - це баланс грошових доходів (надходжень) і витрат (використання), який складається для держави, місцевих органів управління, суб’єктів господарювання або окремих громадян на певний термін [4, c. 379].

Під державним бюджетом розуміють річний план державних витрат і джерело їхнього фінансового забезпечення. Державний бюджет - це централізований грошовий фонд, що акумулюється головним чином за рахунок податків і витрачається державою для здійснення її функцій і завдань [2, c. 364]. Державний бюджет перебуває в розпорядженні уряду.

Звичайно він розраховується на один рік. Бюджет - детальна, розписана по місяцях програма дій, яка забезпечує досягнення результатів по першому року плану [4, c. 8]. Бюджет відображає:

) вибір уряду у забезпеченні або незабезпеченні певних видів послуг;

) пріоритети у фінансуванні окремих категорій витрат;

) відносну пропорцію у виборі рішень, зроблених на користь місцевих або загальних цілей;

) забезпечує механізм звітності перед громадянами, які бажають знати як уряд витрачає їхні кошти;

) переваги громадян щодо різних форм оподаткування та різних рівнів оподаткування;

) на національному рівні бюджет впливає на економіку;

) відносну силу впливу різних груп на бюджетні наслідки.

Проект бюджету щорічно обговорюється і приймається законодавчим органом - парламентом країни. Повторення заходів в бюджетному та видатковому процесах називається бюджетним циклом. Він включає в себе чотири основні стадії. Початковою стадією є підготовка бюджету, наступною є його затвердження, потім - виконання бюджету і заключною стадією бюджетного циклу є облік, аналіз і оцінка бюджету. Після прийняття бюджету, враховують оптимальні та песимістичні шляхи розвитку подій [5, c. 7]. Оптимальний план визначає ті результати, які можуть бути досягненні при умові, що все виконується по плану, використані всі переваги і можливості, перешкоди подолані з найменшими витратами. Песимістичний план показує потенційні результати при найгірших умовах. Добре організований, розроблений бюджет дозволяє досягнути оптимальної мети управління. В державному бюджеті відображаються виробничі відносини, економічні закони його розвитку, його природа і функції та природа і функції держави в цілому [1, c. 20]. Розглядаючи бюджет як економічну категорію можна визначити, що він чітко розкриває об’єктивно існуючі виробничі відносини, які матеріалізуються у ВВП держави та його відтворенні. У бюджеті, який безпосередньо відтворює відносини розподілу і перерозподілу ВВП, відбувається однобічний рух грошової маси як самостійної форми вартості, непов’язаної з рухом товарної маси, тобто відокремленої від неї. Бюджет є основною складовою частиною фінансів як економічної категорії. Якщо фінанси виступають як економічна категорія, то і бюджет як складова також належить до економічної категорії. Отже, його можна розглядати як наслідок фінансової або економічної діяльності держави, оскільки через нього утворюються і використовуються загальнодержавні фонди грошових коштів і по їх стану можна визначитись щодо виконання основних показників діяльності господарства держави. Відповідно до цього бюджет можна розглядати як важливий економічний важіль держави, через який забезпечується контроль за станом виробництва, що, в свою чергу, надає бюджету вагомого значення як економічної категорії, через яку відображаються реальні економічні відносини.

Державний бюджет є центральною ланкою фінансової системи. У ньому об’єднуються основні фінансові інститути - видатки, різні види доходів, державні позики. Ці зовні самостійні елементи при виконанні бюджету отримують єдину цілеспрямованість, обумовленість, що виявляється в державній фінансовій політиці [2, c. 364]. Суть бюджету полягає в тому, що органи державної влади і управління, які його затверджують і виконують, мають можливість використати його для керівництва фінансовою діяльністю та контролювати діяльність місцевих органів влади і управління, які складають, затверджують і виконують бюджети адміністративно-територіальних органів, не порушуючи принципи їх самостійності.

У кожній країні державний бюджет має свої національні особливості. І він залежить від характеру адміністративної системи, структурних особливостей економіки та інших факторів. Державний бюджет країни складається з доходів і видатків. Кожна країна має свою структуру доходів і видатків. Це залежить від багатьох чинників державного устрою, рівня економічного розвитку, втілюваної у конкретних умовах політики (стримування бізнесової активності або її стимулювання, лібералізація економіки або активного соціального захисту населення) [6, c. 284].

Доходна база всіх бюджетів формується за рахунок закріплених законами держави джерел доходів по відповідній ланці бюджетної системи. Бюджетна система містить бюджет центрального уряду, а також бюджети всіх рівнів місцевої влади [4, c. 379].

Доходи держави надходять і витрачаються на основі відповідних законодавчих і нормативних документів, які самі не є достатнім засобом контролю за діями органів управління, оскільки надходження коштів і їх витрачення, особливо при побудові нової економічної системи, завжди пристосовується до реалій дійсності. Таким чином, завдяки бюджету фінансова діяльність органів управління набуває цілком визначеної, в законодавчому і нормативному плані, основи по залученню і витрачанню грошових коштів [1, c. 227].

Визначені такі принципи бюджетного устрою:

єдності;

повноти;

достовірності;

гласності;

наочності;

самостійності;

автономності [7, c. 127].

Принцип єдності означає існування єдиного рахунку доходів і видатків кожної ланки бюджетної системи, забезпечується єдиною правовою базою, єдиною бюджетною класифікацією, єдністю форм бюджетного процесу, єдиною грошовою системою, єдиною соціально-економічною політикою, наданням необхідної статистичної та бюджетної інформації.

Принцип повноти полягає у відображенні у бюджеті всіх доходів і видатків.

Принцип достовірності - це формування бюджету на основі реальних показників та відображення тільки тих доходів і видатків, які є результатом кінцевих операцій банків.

Принцип гласності забезпечує висвітлення в засобах масової інформації показників бюджетів та звітів про їх виконання.

Принцип наочності - це відображення показників бюджетів у взаємозв’язку із загальноекономічними показниками в країні та за її межами, шляхом використання засобів максимальної інформативності, результатів порівняльного аналізу, визначення темпів і пропорцій економічного розвитку.

Усі бюджети, що входять доскладу бюджетної системи, - самостійні. Самостійність бюджетів забезпечується наявністю власних дохідних джерел і правом визначення напрямів їх використання. Але при складанні і виконанні своїх бюджетів відповідні органи влади враховують загальнодержавні інтереси.

Автономність означає, що кожний бюджет, який входить до складу бюджетної системи є відносно окремою і самостійною ланкою. Цей принцип означає автономне управління кожним бюджетом і відсутність прямого перерозподілу коштів між бюджетами, шляхом їх вилучення із бюджетів нижчого рівня і зарахуванням їх до бюджетів вищого рівня.

Для того, щоб бюджет був дійовим засобом впливу, він повинен бути відповідним чином організований. Для цього держава проводить бюджетну політику. Під бюджетною політикою розуміють заяву, яка повідомляє управлінців про те, що бюджетна робота є частиною їх загальної відповідальності і певна частка їх роботи буде оцінена по здатності управляти їх перспективними бюджетами [5, c. 67].

Необхідною умовою бюджетної політики є збалансованість бюджету по доходах і видатках. Її головна мета - стабілізація, зміцнення та пристосування існуючого соціально-економічного ладу до умов, що змінюються.

Можна виділити чотири форми регулювання бюджету:

) централізована - забезпечує вирівнювання можливостей одержання доходів і фінансування видатків усіма місцевими органами держави;

) децентралізована - її основа є фінансова самостійність місцевих органів;

) забезпечення джерелами доходів усіх ланок бюджетної системи;

) забезпечення бюджетним фінансуванням усіх галузей народного господарства.

Виконання бюджету - це забезпечення повного і своєчасного надходження доходів по кожному джерелу і безперебійне фінансування усіх передбачених бюджетом заходів. Найважливішими факторами виконання бюджету є найбільш повна мобілізація резервів, інвестування виробництва по пріоритетних напрямках для одержання додаткових доходів бюджету, а також жорсткий режим економії матеріальних і фінансових ресурсів.

Результати виконання бюджету дуже часто тією чи іншою мірою різняться від тих цілей і завдань, якими керувалися при його складанні і затвердженні. Це означає, що бюджетна політика, покладена в основу затвердженого бюджету, не проводиться, не має дієвого контролю за її здійсненням. Це може не тільки заважати досягненню стабілізації в економіці. А й призвести до напруження в бюджетній сфері й дефіцитності державного бюджету.

Бюджетний дефіцит виникає в результаті незбалансованості економіки, зниження доходів, різкого зростання видатків викликаних безгосподарністю [9, c. 126].

Висвітлення значення бюджету було б не повним, якщо не розкрити питання створення необхідних резервів бюджету.

Бюджетні резерви - це фонди непередбачених витрат, які створюються у відповідних бюджетах для безперебійного фінансування виникаючих у процесі виконання бюджету вкрай необхідних витрат невідкладного характеру [10, c. 251]. Розмір бюджетних резервів залежить від співвідношення доходів і видатків бюджетів, які, як правило, не перевищують 3% обсягів бюджетів.

Як надходження доходів бюджету так і проведені видатки або бюджетне фінансування підкоряється необхідності групування за однорідними ознаками, тобто їх класифікація. Відповідно до певної бюджетної класифікації складаються і виконуються бюджети всіх рівнів. Бюджетна класифікація - це єдине систематизоване функціональне згрупування доходів і видатків бюджету за однорідними ознаками [10, c. 250].

Бюджетна класифікація - обов’язкове групування доходів і видатків, за властивими тільки їм ознакам, з привласненням відповідним підрозділам бюджету точних назв і статей, тобто порядкових номерів. Вона забезпечує чіткість бюджетного планування і прогнозування, дає можливість об’єднувати як окремі індивідуальні кошториси, так і складати зведені кошториси по відповідних ланках бюджетної системи.

Без бюджетної класифікації практично неможливо складати проекти бюджетів, співставляти видатки по однотипних установах, які фінансуються із бюджету, визначити рівні видатки по них і аналізувати бюджети за ряд років. При виконанні бюджету класифікація сприяє перевірці правильності і цільовому використанні коштів.

Розкриваючи суть бюджету в період побудови нової економічної системи, необхідно зупинитися на таких питаннях, як збереження базових принципів його формування в цих умовах. Вирішувати ці питання слід передусім через збалансування бюджету за рахунок наповнення та ефективного витрачення бюджетних коштів, скорочення мережі бюджетних установ та вдосконалення структури управління. Необхідною умовою тут є зменшення навантаження на доходну частину бюджету за рахунок залучення позабюджетних джерел фінансування.

На виконання як державного так і місцевих бюджетів впливає чимало чинників: зростання ВВП, розширення підприємствами всіх форм власності об’ємів випуску товарів та їх реалізації, об’ємів виробництва і закупок сільськогосподарської продукції, зростання заробітної плати в установах, що фінансуються з бюджету. Тому державі слід вдаватися до жорсткого режиму економії коштів з метою забезпечення вкрай необхідних видатків бюджетів всіх рівнів.

Бюджет став використовуватися для стимулювання довгострокового економічного зростання, забезпечення умов розвитку економіки і підвищення її ефективності та конкурентоспроможності [2, c. 364].

Головним завданням радикальних економічних реформ у державі є відновлення фінансової стабілізації економіки, її структурної перебудови, забезпечення економічного зростання та поліпшення на цій основі добробуту людей. В світі часто спостерігається скорочення обсягів фінансування й освоєння капітальних вкладень за рахунок коштів бюджету, незадовільне виконання програми введення в дію важливих виробничих потужностей.

Це є наслідком зменшення інвестиційних можливостей, як переважної більшості суб’єктів господарювання, так і бюджетів.

Бюджет повинен бути контрольованим і не мати ніяких негативних проявів для економіки країни.

Отже, бюджет є вирішальною і провідною ланкою фінансової системи, через яку провадиться перерозподіл більшої частини національного доходу. Він об’єктивно необхідний для забезпечення існування держави, розвитку економіки і культури. Утворення централізованого державногофонду коштів потрібен не тільки для задоволення фінансових потреб держави, воно викликане передусім економічними потребами.

Розвиток економічних відносин в умовах переходу до ринку, їх зміцнення і вдосконалення потребує підвищення ролі бюджету як системи економічних відносин розподілу і перерозподілу національного доходу через державні фінанси [9, c. 125]. При цьому не можна забувати, що бюджет не лише виконує розподільчі функції, а й бере активну участь у створенні фінансових ресурсів держави.

Держава через бюджет фінансує народне господарство та увесь соціально-культурний розвиток, керує цими процесами, керує додержанням суворої економії коштів і зростання їх надходжень.

1.2 Суть і значення держбюджету

Для виконання своїх функцій держава повинна мати достатні грошові фонди. Ці фонди вона формує шляхом перерозподілу валового внутрішнього продукту.

Найважливішим засобом, через який держава здійснює розподіл і перерозподіл внутрішнього продукту, є Державний бюджет. Через бюджет держави відтворюється вся багатогранна її діяльність і забезпечується виконання її заходів.

Розглядаючи бюджет як економічну категорію, слід зазначити, що він відображає реальні виробничі відносини, відтворює відносини розподілу і перерозподілу, концентрує рух грошової маси як самостійної вартості, що нібито не пов'язана з рухом товарної маси.

Бюджет є важливим економічним важелем держави, через який забезпечується контроль за станом виробництва в цілому.

Крім того, органи державної влади й управління, що затверджують і виконують бюджет, мають можливість впливати через нього на фінансову діяльність місцевих органів влади і управління, які складають, затверджують бюджети адміністративно-територіальних органів, останні, як правило, потребують дотацій і субвенцій із загальнодержавних дохідних джерел.

Дохідна база всіх бюджетів формується за рахунок закріплених законами держави джерел доходів по відповідній ланці бюджетної системи. Через бюджет фінансова діяльність органів управління отримує цілком визначену в законодавчому і нормативному плані базу для залучення й витрачання грошових коштів. Бюджет дає органам влади, які його затверджують, можливість контролювати діяльність виконавчо-розпорядчих органів, що складають і виконують бюджет. Хоча можливості такого контролю обмежені.

Конституцією України надано виняткове право затверджувати бюджет держави Верховній Раді, а адміністративно-територіальні бюджети - відповідним представницьким органам. Після затвердження Державний бюджет набуває сили закону.

Бюджети всіх рівнів складаються та виконуються згідно з бюджетною класифікацією. Бюджетна класифікація - це єдина міжнародна система функціонального групування доходів і видатків бюджету за однорідними ознаками; вона забезпечує можливість порівнювати бюджетні дані різних бюджетів, дає змогу визначитись щодо характеру регулюючих дій держави по надходженню дохідних джерел і напрямах використання одержаних коштів.

Держава повинна мати централізований фонд коштів, з якого вона фінансує заходи, передбачені законодавчими чи нормативними актами. Для виконання цієї функції держава регламентує всі відносини.

Бюджет - головна ланка фінансів пов'язані з мобілізацією, розподілом і використанням бюджету. Бюджетні відносини не можуть провадитись в життя без бюджетного регулювання, тому що вони завжди мають державно-владний характер.

Бюджетне регулювання передбачає законодавче закріплені відсоткові відрахування від загальнодержавних податків, зборів і обов'язкових платежів, встановлені на даній території, а також дотації і субвенції до бюджетів адміністративних територій відповідно до техніко-економічних обґрунтувань, в які включаються: статистичні дані про економічний, соціальний, природний та екологічний стан зазначених регіонів; розрахунки необхідних витрат для вирівнювання економічного, соціального й екологічного стану та ефективного використання природних ресурсів територій; інформація про урядові та регіональні програми подолання нерівностей між адміністративними територіями, про виконані в попередні роки програми й досягнуті результати про діючі програми та програми, що розробляються, з прогнозом наслідків їх виконання.

Регулювання бюджетів впорядковує суспільні відносини при мобілізації у бюджет коштів і при їх розподілі й перерозподілі між ланками бюджетної системи, при фінансуванні видатків за рахунок одержаних доходів та всього процесу виконання бюджету. Держава організовує бюджетні відносини відповідно до своїх інтересів.

Бюджетне регулювання охоплює всі форми впливу держави на проведення бюджетної політики, починаючи від прийняття закону про державний бюджет або рішення місцевої ради народних депутатів про місцевий бюджет і аж до їх застосування державними органами.

У необхідних випадках бюджетна політика держави здійснюється в примусовому порядку (списання коштів бюджету з підприємств-платників, недоїмка на відповідні дати).

В цілому проведення бюджетної політики здійснюється за допомогою низки законодавче чи нормативно закріплених дозволів і заборон, що внутрішньо пов'язані між собою, наприклад, дозвіл на використання коштів або заборона їх витрачати в рамках бюджетного фінансування.

Бюджетне фінансування - це безповоротне направлення коштів відповідних бюджетів (державного, обласного, міського, районного, селищного, сільського) на утримання закладів освіти, охорони здоров'я або інші заходи згідно з кошторисом видатків по кожному закладу, установі чи міроприємству або згідно зі зведеними кошторисами витрат по міністерству, відомству, управлінню.

Бюджетне фінансування будується на принципах: обґрунтованості величини витрат; чіткого цільового використання коштів; обліку виконання запланованих в бюджеті заходів; контролю за ефективним використанням коштів.

Розділ 2. Аналіз механізму формування і використання держбюджету

2.1 Доходи бюджету

Державний бюджет країни складається з доходів (надходжень) і видатків (витрат). Кожна країна має свою структуру доходів і видатків. Структура видатків і доходів бюджету кожної держави визначається економічним ладом суспільства, природою і функціями держави [9, c. 126].

Попри всю різноманітність державних підходів до формування і використання бюджету у них є спільні риси. Доходна частина складається в основному з податкових надходжень, менша частина - це неподаткові надходження.

Державні доходи - це грошові відносини з приводу розподілу вартості ВВП, це частина ВВП, що використовується державою для здійснення своїх функцій. Вони об’єднуються у централізовані фінансові ресурси і зосереджуються у державному бюджеті.

Доходи бюджету утворюються за рахунок сплати фізичними і юридичними особами податків, зборівта інших обов’язкових платежів, надходжень з інших джерел, встановлених законодавством.

Доходна база всіх бюджетів формується за рахунок закріплених законами держави джерел доходів по відповідній ланці бюджетної системи. Доходи держави надходять і витрачаються на основі відповідних законодавчих і нормативних документів.

Доходи бюджету формуються за рахунок наступних основних джерел:

) податки;

) плата за послуги;

) позики;

) продаж активів.

Для забезпечення виконання своїх функцій уряд використовує ці джерела доходів.

Такий вид доходу, як плата за послуги характеризується принципом плати у відповідності з одержаним доходом особи. Особи, які не хочуть купляти певний вид послуг не будуть платити за них. Цей вид державних доходів оплачується відповідно спожитій величині.

Деякі послуги тільки частково оплачуються користувачами, а решта видатків субсидуються з інших джерел. Причинами субсидування є:

) не кожен споживач може дозволити собі платити повну вартість послуг;

) одержання кожним прямої і непрямої вигоди від користування даним видом послуги. Прикладом прямої і непрямої вигоди може бути - пряму вигоду отримують громадяни, які користуються громадським транспортом і потрапляють на потрібне місце, непряму - інші особи від зменшення скупченості на тротуарах та вулицях.

Використовується велика кількість позичкових інструментів для підтримання інших джерел доходів.

Позики є засобом управління економічними циклами та поточними потребами, які не можуть бути забезпечені іншими джерелами доходів [5, c. 16].

Раніше позики виступали надзвичайним джерелом доходів, коли уряди змушені були покривати ними дефіцит при виконанні бюджету. Тепер вони стали надзвичайним джерелом доходів. У багатьох країнах бюджетні дефіцити стали враховуватися під час складання бюджету, а розмір позик, як і податків, установлюється до початку виконання бюджету. У зв’язку зі збільшенням бюджетних дефіцитів, розриву між податковими надходженнями і бюджетними видатками, частка позик зростає і сягає іноді 10% і більше.

Особливо важливу роль відіграють позики у період війни, стихій, економічних криз, коли податки не здатні швидко мобілізувати великі фінансові ресурси [2, c. 362].

Розрізняють такі типи позик:

) загальні облігації - цей тип довгострокових позик призначений фінансувати в основному довгострокові капітальні вкладення - водопостачання, будівництво доріг;

) негарантовані позики - ризик по цій групі цінних паперів більший, тому по ним виплачуються вищі відсотки.

Уряд використовує ще й таке джерело доходів як продаж активів. Велика кількість природних ресурсів знаходить під управлінням державних агенцій.

Уряд може збільшити доходи шляхом продажу прав на розробку, наприклад, нафтових чи інших родовищ, приватним фірмам. Продаж ресурсів забезпечує надходження необхідних коштів та може пожвавити економічний розвиток. Головним засобом надходження до державного бюджету є податок. Податки займають центральне місце всистемі доходів. В доходах бюджету податки становлять від 80 до 90%. Податкова система - це певний порядок стягування податків та сукупність органів, які цей порядок забезпечують [6, c. 278]. Податками називають обов’язкові платежі, які держава стягує з окремих осіб, установ, організацій у центральний і місцевий бюджети. Суб’єктами оподаткування можуть бути:

а) власники доходів - фізичні та юридичні;

б) власники майна (землі та нерухомості);

в) споживачі товарів та послуг.

Об’єктами оподаткування можуть бути: заробітна плата, дохід на індивідуальні капіталовкладення, дохід з майна, виручка від реалізації. Розрізняють два принципи стягнення обов’язкових платежів:

пропорційний (податкова ставка незмінна і не залежить від рівня доходу; забезпечується зацікавленість у зростанні доходів; відтворюється соціальна несправедливість у разі, якщо надвисокі доходи отримані випадково або незаконно);

прогресивний (податкова ставка збільшується із зростанням доходу; забезпечується обмеження зростання доходів, у тому числі отриманих випадково або незаконно; стимулюється приховування доходів після досягнення певної межі).

За рахунок податкових джерел у формі перерахувань з державного бюджету створюється ряд соціальних урядових фондів.

Кожен податок у законодавчому порядку закріплюється за відповідною владою. Центральні уряди мають у своєму розпорядженні найбільші за розміром податки (податок з корпорацій, основні непрямі податки). Вони надходять у державний бюджет, забезпечують функціонування центрального урядового апарату і здійснення покладених на нього завдань.

За механізмом стягування, податки поділяються на:

) непрямі - податки на споживання, що стягуються в залежності від обсягу придбаних товарів, їх збільшення безпосередньо збільшує ціну. Вилучення цих податківвідбувається неявно.

Прямими податками є:

. Особистий прибутковий податок.

. Податок на прибуток корпорацій.

. Податок на майно.

. Платежі по соціальному страхуванню.

Особистий прибутковий податок - платниками є наймані працівники і власники підприємств, або інакше можна сказати, що їх сплачують домогосподарства і власники некорпоративних підприємств. Особистий прибутковий податок - це найбільш важливе джерело доходів. Його переваги:

дає можливість об’єднати всі джерела доходів в один оподаткований дохід; державний бюджет дефіцит оподаткування

прямий зв’язок податкової відповідальності особи з її здатність плати;

обов’язкове для сплати на всій територій країни;

можливість управляти ефективністю оподаткування за допомогою національної системи утримання роботодавців.

Звичайно цей податок має і свої недоліки:

·        в період інфляції громадяни часто змушені сплачувати податок по більш високій ставці перед тим як буде змінена податкова шкала;

·        може бути важко виявити доходи, які не виплачуються в формі заробітної плати.

Проте особистий прибутковий податок - це саме той податок, за рахунок якого уряди формують більшу частину доходів з власних джерел.

Податок на прибуток корпорацій - платниками є юридичні особи - корпорації. Корпорація залучає капітал, випускає акції та облігації, сплачує відсотки по облігаціях, дивіденди на звичайні і привілейовані акції. Об’єктом оподаткування є прибуток корпорацій після вилучення відсотків по банківських позичках, облігаціях та інших боргових зобов’язаннях.

Податок на майно - об’єктом оподаткування при стягуванні цього податку є вартість особистого багатства (будинків, квартир, земельних ділянок). Платниками цього податку є власники майна, коли вони ним самостійно розпоряджаються; орендатори - при оренді; споживачі, коли власність дає дохід. Податок виконує перерозподільну функцію, поповнюючи державний бюджет за рахунок осіб, які нагромаджували багатство. Цей вид податку є найбільшим джерелом доходів бюджетів місцевих рівнів. Важливим при розгляді цього податку є визначення аспектів регулювання його. Вони такі:

) оцінка - це дуже спірне і складне питання, оскільки вона проводиться здебільшого некваліфікованими службовцями. Важливою проблемою є своєчасна та якісна переоцінка майна. Оцінка повинна відображати ринкову вартість власності;

) визначення податкової суми - потрібно врахувати пільги по податку в даній адміністративній одиниці;

) збір податків - проводиться на тому ж рівні, що визначає податкову суму, це право надається підлеглим ланкам адміністративної системи.

Платежі по соціальному страхуванню - податок стягується з метою формування фондів по соціальному страхуванню. Він виплачується з фонду зарплати і є страховим внеском. Платниками податку стають підприємці з одного боку і наймані працівники з іншого.

Непрямими податками є:

. Акцизи (податок на продажі).

. Податок на додану вартість.

. Мито.

Акцизи - це податки на споживання, тобто непрямі. Вони стягуються у момент придбання певних товарів. Існує, наприклад, акцизний збір як податок на високорентабельні товари і товари, вироблені монополістами. Він встановлюється у відсотках з одиниці товару, що реалізується за вільними цінами. Цей податок має регресивний характер, оскільки особи з різними доходами сплачують одну і ту ж суму податків, але в доході менш забезпечених верств придбання якоїсь речі веде до більш питомих витрат, ніж придбання цього продукту більш забезпеченими. Даний вид податку стимулює збереження, тому що він сплачується тільки у випадку придбання товарів, які оподатковуються цим видом податку.

Податок на додану вартість є універсальним акцизом, що міститься у ціні всіх товарів і стягується залежно від величини їхнього обороту, тобто від виручки за реалізовані товари.

Мито є податком на товари, що імпортуються, експортуються та перевозяться по території країни транзитом. У розвинутих країнах значення мита як джерела державних надходжень постійно зменшується. Це є природним, адже в світі активно здійснюються інтеграційні процеси: від політики протекціонізму держави переходять до вільної торгівлі.

Певні види податків встановлюються не з метою поповнення бюджету. Їхньою метою є дещо інше. Насамперед це:

) високі податкові ставки припиняють або скорочують небажані види діяльності;

) податки призначені перешкодити здійсненню певних видів діяльності.

Затрати на збір податків повинні бути встановлені на найнижчому можливому рівні. Потрібно враховувати такі фактори:

) витрати на процес оподаткування - тут мається на увазі ціна необхідних бланків, поштові витрати, оплата праці людей;

) справедливість - з різними людьми треба поводитися в плані оподаткування по різному. Податки повинні встановлюватися з урахуванням доходу або багатства кожного платника.

Від своєчасного і повного надходження доходів залежить безперебійне фінансування усіх галузей господарства держави і соціально-культурних заходів. Стабілізація економіки і її поступальний розвиток є гарантією доходності бюджету. Розвиток економіки дасть змогу забезпечити виконання доходів бюджету, звідси з’являються необхідні кошти й для видатків бюджету.

.2 Видатки бюджету

Зміст і характер державних видатків органічно пов’язані з функціями держави. На різних історичних етапах з зміною ролі, функцій, сфер діяльності держави відповідно змінюється структура, обсяг її видатків.

Основна частина державних видатків - близько 70% припадає на державний бюджет [2, c. 363]. У держбюджеті концентруються найбільші й найважливіші видатки, пов’язані із здійсненням державою своїх політичних і економічних функцій. Видатки державного бюджету виконують функції політичного, соціального і господарського регулювання. Бюджетні видатки мають певний економічний зміст, зумовлений суспільним способом виробництва, природою та функціями держави. Вони відіграють вирішальну роль у задоволенні потреб соціально-економічного розвитку країни [1, c. 57].

Коло видатків, закріплених за державним бюджетом, установлюється в законодавчому порядку і відображає прагнення центральних урядів до концентрації влади і фінансових ресурсів. Формування бюджетних видатків починається на стадії планування, за основу береться очікуване виконання бюджету по видатках за попередній період. Регулювання видатків бюджету є дуже складним процесом, оскільки інтереси і потреби різних громадян сильно відрізняються і неможливо рівномірно забезпечити задоволення цих інтересів і потреб усіх членів суспільства.

Видатки класифікуються залежно від пріоритетності підходу:

а) предметна або галузева бюджетна класифікація - визначення витрат за галузями господарства і управління;

б) економічна - диференціація витрат за господарськими ознаками або виробничими елементами (капітальні вкладення, заробітна плата);

в) змішана або комбінована - поєднання відомчих і предметних ознак;

г) цільова - врахування загальнонаціональних, політичних, економічних і соціальних цілей або програм;

д) функціональна - державні кошти розглядаються як інструмент політики уряду [4, c. 380].

Видатки всіх бюджетів поділяються на поточні і видатки розвитку [12, c. 18].

Поточні видатки - це витрати бюджетів на фінансування мережі підприємств, установ, організацій і органів, яка діє на початок бюджетного року, а також на фінансування заходів щодо соціального захисту населення та інших заходів, що не належать до видатків розвитку. В складі поточних видатків окремо виділяються видатки бюджету, зумовлені зростанням мережі перелічених вище об’єктів з зазначенням тих факторів, які вплинули на обсяг видатків.

Видатки розвитку - це витрати бюджетів на фінансування інвестиційної та інноваційної діяльності, зокрема: фінансування капітальних вкладень виробничого і невиробничого призначення; фінансування структурної перебудови народного господарства та інші.

Розвиток цивілізації у ХХ ст. переконливо підтверджує, що головними чинниками стійкого економічного розвитку будь-якої країни можуть бути тільки науково-технологічні інновації, застосування яких суттєво змінює обсяги та якість виробництва та споживання [11, c. 59]. Для пожвавлення інвестиційного та інноваційного процесів потрібно посилити вплив на бюджетні видатки розвитку.

Забороняється використання бюджетних коштів для фінансування позабюджетних фондів. Позабюджетні фонди можуть бути утворені за рахунок надходжень від необов’язкових платежів, добровільних внесків фізичних і юридичних осіб, інших не бюджетних джерел [12, c. 18].

Регулювання бюджетних видатків знаходить своє конкретне відображення в цільовому направленні бюджетних коштів. Найважливішим принципом планування бюджетних видатків є додержання пропозиції розподілу коштів з врахуванням реальної необхідності в них [1, c. 58]. Видатки бюджету на наступний рік до поточного року планувалися із врахуванням результатів виконання бюджету за минулий рік. Це дає змогу обґрунтувати доцільність збільшення бюджетних видатків і правильно спланувати їх на майбутнє. Це загальна практика. У цьому зв’язку важливого значення набуває розробка науково обґрунтованих норм витрачання бюджетних коштів по статтях видатків. Норми розробляються на основі загального принципу розподілу бюджетних коштів, який забезпечує рівні умови щодо задоволення соціально-культурних потреб населення.

Практично це досягається шляхом диференціації норм по областях, містах, районах із врахуванням їхніх економічних особливостей.

Визначено таке співвідношення між рівнем витрат та різними характеристиками районів:

) багаті регіони витрачають більше коштів на громадські послуги;

) індустріальні адміністративні одиниці характеризуються зростанням видатків, так як збільшуються потреби в послугах;

) густота населення впливає на вартість розподілу послуг. Висока щільність зменшує витрати на громадський автотранспорт, але видатки на пожежну охорону зростають, оскільки вогонь розповсюджується швидше;

) економічне зростання або погіршення ситуації збільшують видатки, але для окремих осіб ці видатки будуть різними;

) центральні міста витрачають більше, ніж приміські райони;

) чим вища відповідальність регіону за забезпечення послуг, тим менші видатки місцевих урядів;

) чим нижчий ліміт на позики, тим менші видатки [5, c. 6].

Контроль за видатками представляє собою раціональні системи, призначені збільшити та покращити діяльність організацій і зробити можливість визначення цілей, розподіл ресурсів і економічне, продуктивне та ефективне використання цих ресурсів.

При плануванні видатків усіх рівнів враховується, що:

·        неможливо економити на харчуванні, медикаментах, стипендіях, бо це позначиться на здоров’ї дітей, хворих, студентах;

·        економія на придбанні устаткування, м’якого і твердого інвентарю призведе зрештою бюджетні установи до ліквідації, істотно знизить рівень їх функціонування;

·        занехаяння поточного і капітального ремонтів будівель і споруд призведе до їх розвалу [1, c. 64].

Перше місце в бюджетних витратах розвинених країн посідають витрати на соціальні цілі: соціальну допомогу, освіту, охорону здоров’я. Маніпулюючи цими витратами, держава регулює насамперед соціальні процеси, зокрема пом’якшує диференціацію доходів різних соціальних груп, надає допомогу малозабезпеченим верствам населення. Опосередковано ці витрати впливають також на економічні процеси. Так обсяг державних витрат на розвиток освіти, охорони здоров’я визначає рівень забезпечення національної економіки кваліфікованою робочою силою, а допомога малозабезпеченим сприяє зростанню витрат на споживання, а отже і сукупного попиту.

Витрати на оборону, а також на утримання різних гілок влади, тобто адміністративно-управлінські витрати, впливають на попит і товари широкого вжитку. Водночас зростання цих витрат відволікає ресурси від державної підтримки підприємств та галузей, що виробляють предмети споживання і засоби виробництва. Це може призвести до того, що на збільшення попиту на предмети споживання та послуги економіка не зможе відреагувати адекватним зростанням пропозиції. Виникає дефіцит, викривлюється структура виробництва.

Однією з статей державних витрат є витрати на матеріальне забезпечення зовнішньої торгівлі - кредитування експорту, страхування експортних кредитів та капіталу, що вивозиться. Ці витрати спрямовані на поліпшення платіжного балансу, зміцнення національної валюти. Особливою статтею витрат державного бюджету є витрати на здійснення платежів по державному боргу. Державні позики з часом накопичуються і створюють державний борг, величина якого визначається як сума отриманих позичок за мінусом повернених позичок. Державний борг потрібно повертати з відсотком. Якщо він досягає великих розмірів, то може виникнути “вибухове” збільшення відсоткових виплат. У такому випадку величина коштів, які необхідні для обслуговування державного боргу, може стати настільки значною, що перетвориться в головну статтю витрат бюджету. Якщо платежі по внутрішньому боргу підвищують сукупний попит в країні, отже, позитивно впливають на економіку, то платежі по зовнішньому боргу - це кошти, які вивозяться з країни. Видатки бюджетів усіх рівнів повинні формуватися виходячи з наявних коштів у дохідній частині бюджетів, тобто повинна чітко дотримуватися збалансованість бюджетів усіх ланок, що є необхідною умовою бюджетної політики. Незбалансованість веде до дефіциту бюджету.

Розділ 3. Теоретичні основи бюджетного дефіциту

.1 Визначення та причини виникнення бюджетного дефіциту

Бюджетний дефіцит, як правило, виникає внаслідок незбалансованості бюджету, тобто нестачі бюджетних коштів порівняно з потребою в них для фінансування необхідного обсягу державних витрат.

Як стверджує економічна наука, державний бюджет, необов’язково має бути збалансований щороку за доходами і видатками [4, c. 382]. В окремі роки з метою регулювання економічної активності держава може допускати дефіцит бюджету. Якщо йдеться про ринкову економіку, то дефіцит бюджету може бути корисним, коли при спаді виробництва держава втрачає більше, ніж одержує; він забезпечує збільшення попиту, в тому числі й купівельної спроможності населення. Споживачі починають більше купувати, підприємства - більше продавати. Внаслідок цього зростають обсяги виробництва і скорочується безробіття. Проте, в період піднесення економіки, держава не може дозволити собі дефіциту бюджету, оскільки він стимулюватиме інфляцію.

За своєю природою державний дефіцит має конкретний інтервал дії, що визначається з одного боку законами зростання вартості, з іншого - законами інфляції, якщо бюджетний дефіцит тяжіє до законів зростання вартості, він набирає активної економічної форми, якщо ж до законів інфляції - то пасивної.

Регулювання бюджету в тому й полягає, щоб за умов готівково-грошового потенціалу за допомогою фінансового маневру активною і пасивною формами бюджетного дефіциту ефективно адаптуватися до тенденції зростання граничних суспільних витрат виробництва.

Бюджетний дефіцит виникає як результат негативних явищ в економічному та політичному житті держави і посилює їх, якщо він перевищує встановлені світовим досвідом показники, в рамках яких бюджетний дефіцит, як правило, керований у цивілізованому суспільстві [15, c. 53].

Рівень дефіциту визначається по відношенню до ВВП, ВНП або до затверджених витрат бюджету, але він не може бути постійним і залежить від різних чинників, які впливають на розвиток економіки (зростання або зменшення капіталу, розвиток інфляційних процесів).

Саме на цій основі можна і виділити активні і пасивні форми дефіциту державного бюджету. Активний дефіцит бюджету дає змогу підштовхнути подальший розвиток економіки і зростання капіталу. Активний дефіцит характеризує комплекс заходів, спрямований на розвиток відтворювальних процесів у виробництві і розвиток економіки в цілому. Пасивний дефіцит бюджету виникає в умовах економічної кризи, розвитку інфляційних процесів, згортання виробництва, зменшення доходівбюджету, і, як результат, зростання його дефіциту [16, c. 59].

Важливо зазначити, що в зарубіжній літературі розрізняють реально спостережуваний, структурний і циклічний дефіцити бюджету [14, c. 94].

Під реально спостережуваним розуміють дефіцит, обсяг якого дорівнює загальним доходам від податків за мінусом витрат на державні закупівлі і платежі.

Структурний дефіцит - це обчислення різниці між доходами і витратами за певної фіскальної політики і базового рівня безробіття.

Під фіскальною політикою розуміють сукупність фінансових заходів країни щодо регулювання бюджетних доходів і витрат з метою цілеспрямованого впливу на соціально-економічний розвиток країни. Базовий рівень безробіття дорівнює 6%. Коли економічна система входить у період спаду, а рівень безробіття підвищується понад базовий, реально спостережуваний дефіцит перевищує рівень структурного дефіциту, що відбувається частково через зростання виплат допомоги по безробіттю й інші соціальні програми, а також частково через падіння доходів населення. Різницю між реально спостережуваним дефіцитом і структурним дефіцитом прийнято називати циклічним дефіцитом бюджету.

Слід зазначити, що дефіцит бюджету впливає на можливості економічного зростання. Бюджетний дефіцит характеризує стан національної економіки, фіксує істотні її зміни у цьому році [17, c. 433]. Встановлено закономірність: із зростанням часток дефіциту бюджету у ВВП та державних витрат у ВВП зменшується темп економічного зростання [18, c. 10]. Іншими словами, дефіцит державного бюджету “пригнічує” економіку. Спираючись на цю закономірність, можна припустити, що бюджетний дефіцит є не лише наслідком кризового спаду, а й, певною мірою, його причиною.

Бюджетний дефіцит значно посилює напруження наринку позичкових капіталів, спричиняючи зростання позичкового відсотка, перешкоджаючи зниженню високих процентних ставок. Високі процентні ставки, в свою чергу, негативно позначаються на валютній сфері, призводять до подорожчання товарів за кордоном, викликають негативні наслідки на ринку праці. За даними американських економістів, кожний мільярд доларів дефіциту зовнішньої торгівлі призводить до втрати 52 тис. робочих місць [14, c. 95].

Отже, дефіцит державного бюджету не таке вже й “безневинне” явище.

Дефіцит бюджету виникає на основі дії різних чинників. Загальновідомим чинником дефіциту бюджету є неможливість держави забезпечити наповнення бюджету необхідними доходами. Причиною цього можуть бути спад виробництва, високий рівень собівартості виробництва товарів, потреби у новітньому обладнанні та реконструкції виробництва за рахунок впровадження нових технологій, не збалансування економіки, а в цілому - зниження ефективності господарювання.

Другим чинником бюджетного дефіциту є непомірне зростання видатків без урахувань фінансових можливостей. Причому витрати проводять не зважаючи на їх доцільність та ефективність.

Третім чинником дефіциту бюджету і найголовнішим є інфляційні процеси, розбалансування грошового обігу та системи розрахунків, не виважена податкова, інвестиційна та кредитна політика.

Інфляцію спричиняє нераціональне використання грошей при зниженні рівня виробництва. Головними негативними наслідками інфляції є те, що вона зупиняє процес відтворення як у сфері виробництва, так і в грошовому обігу, призводить до повного розвалу фінансів держави, спричиняє тяжкі економічні і соціальні потрясіння. Характерною ознакою інфляції є різке зростання грошової маси, що потребує все більшої емісії грошової маси. Інфляційні процеси спричиняють різке підвищення бюджетного дефіциту.

Варто зазначити, що одним із головних недоліків процесу формування бюджету є те, що економічні прогнози та проекти витрат складаються практично незалежно один від одного. Часто процес бюджетного планування розробляється на нереальних прогнозах економічного розвитку при одночасному складанні планів видатків, на підставі яких вишукуються доходи на покриття запропонованих витрат [19, c. 19]. Якщо доходів не вистачає, то в межах встановленого рівня планується дефіцит, коригуються в бік зменшення витрат, вишукуються нові джерела частіше податкових надходжень. Тому, потрібно порівнювати підготовлені незалежно один від одного дві частини бюджету, скоригувавши суми запланованих видатків у відповідності до доходів. Дефіцит державного бюджету виникає, тому що головні фактори, які визначають якість бюджету, мають негативний прояв: економіка нестабільна, економічна політика невизначена, розрахунки проекту бюджету недосконалі, суб’єктивний вплив визначається відповідальністю.

Визначальними чинниками, які впливають на дефіцит державного бюджету в країнах з перехідною економікою є:

) характер політики;

) рівень інфляції;

) рівень безробіття;

) курс національної валюти.

Ці чинники відображають особливості і причини можливого зростання державних витрат. Прорахунки як в економічній так і фінансовій політиці призводить до розвитку позаекономічних методів перерозподілу фінансів - розкрадання державного майна, розвитку тіньової економіки, що не можна назвати позитивним; це негативно впливає на бюджет. Неефективне використання державних фінансів порушує фінансові відносини, за якими завжди стоять реальні матеріальні цінності, оскільки рух фінансових ресурсів відображає процес утворення, розподілу і використання доходів та їх вагомої частки - державного бюджету. Це й спричиняє постійний дефіцит бюджету. Отже, досліджуючи характеристики бюджетного дефіциту, можна констатувати, що його причинами є:

загальний спад виробництва, зниження ефективності роботи окремих галузей виробництва;

невчасне проведення структурних змін в економіці;

жорстка податкова політика, яка не стимулює виробництво;

розвиток інфляційних процесів (інфляційні процеси закономірно призводять до економічної кризи, різкого зниження доходів бюджету та різкого зростання дефіциту бюджету), кредитна та цінова політика;

незбалансованість доходів і видатків бюджету, зростання видатків при зменшенні доходів.

Можна виділити політичні, економічні, методологічні й технологічні фактори, які спричиняють виникнення негараздів в економіці, зменшення надходжень доходів бюджету та збільшують його дефіцит [16, c. 59].

До політичних факторів, насамперед, слід віднести часту зміну керівництва як уряду так і міністерств. Основними економічними факторами є податки, кредити, інвестиції, а тому вкрай необхідно вдосконалювати податкову систему в напрямку її децентралізації (урахування інтересів як держави так і регіонів, зменшення загальної частки ВВП, перерозподілюваної через бюджет, побудови чіткого механізму оподаткування та сплати податків цільового використання їх через бюджети різних рівнів). Реформування й розвиток й податкової системи має провадитись у чіткій відповідності з розвитком економіки.

Методологічний фактор характеризується необхідністю розбудови незалежної держави, що потребує якісно нових економічних, правових, законодавчих та нормативних актів щодо створення кредитної, податкової, цінової політики, що відповідають завданню стабілізації розвитку економіки і не тільки на макроекономічному, але й на мікроекономічному рівнях.

Процес відпрацювання методики підходів до розв’язання питань становлення фінансової, кредитної систем і економіки в цілому потребує великого проміжку часу, залучення до цієї справи широкого загалу науковців і політиків, вивчення процесу побудови цих систем у передових країнах світу і на цій основі видання методичних вказівок, положень, рекомендацій органам державної влади і управління.

Неабияке значення для процесу економіки відіграє технологічний фактор. В цілому необхідна глибока структурна перебудова економіки, модернізація підприємств за рахунок впровадження ресурсозберігаючих технологій і особливо оновлення технологічного обладнання, підвищення якості продукції та зниження її собівартості. Проаналізувавши вищесказане, слід зазначити, що явище бюджетного дефіциту має негативний прояв. В цей період держава живе не за своїми доходами, витрачає більше, ніж отримує. Нестача надходжень у державний бюджет призводить до затримки виплат пенсій, зарплат працівникам бюджетних установ, до додаткового випуску грошей, які не забезпечені товарами і послугами. Дефіцит державного бюджету має негативний вплив на економічне зростання в країні, тому проблема потребує вирішення.

3.2 Механізм вирішення проблеми

Дефіцит бюджету має бути покритий. Мова йде про забезпечення необхідних видатків бюджету. Дефіцит державного бюджету не може бути ліквідований, якщо не буде вжито заходів щодо стабілізації економіки й вирівнювання видатків з доходами.

Подолання бюджетної кризи слід почати з вирішення проблем формування державного бюджету. Пропозиції щодо напрямків вирішення проблеми: пропонувалось розробити і застосувати науково обґрунтовану систему макро- та мікроекономічних показників, на основі яких складався б бюджет; планувати бюджет на сформованій, сталій податковій базі; розширити систему бюджетної класифікації та бюджетної статистики, яка б відповідала міжнародним стандартам [19, c. 18].

Основною базою успішного планування бюджету має стати єдина база визначення доходів і видатків, тобто матеріали, прогнози та розрахунки, на основі яких складатиметься майбутній бюджет. Якщо формування бюджету починається з визначення структури й обсягу його доходів, які дозволяють встановити обсяг видатків, то його вдосконалення має починатися з визначення структури і обсягу видатків [19, c. 18].

Визначено три концепції збалансування бюджету:

. Збалансування бюджету на щорічній основі - це означає, що державні витрати повинні вирівнюватися з доходами в межах кожного року. Для цього потрібно підвищити чисті податки або зменшити державні закупки.

. Збалансування бюджету на циклічній основі - бюджет повинен балансуватися в межах економічного циклу. Під час падіння виробництва держава, щоб стимулювати економіку, зменшує чисті податки і збільшує державні закупки, що спрямовує бюджет до дефіциту. Під час інфляційного зростання, щоб стримати економіку держава підвищує чисті податки і скорочує державні закупки, що спрямовує бюджет до надлишку. Бюджетний надлишок під час інфляційного зростання повинен покривати бюджетний дефіцит під час падіння виробництва [13, c. 187].

. Концепція функціональних фінансів - тут мається на увазі, що стабілізація економіки є важливішою проблемою, ніж збалансування державного бюджету. Державний бюджет є інструментом досягнення цієї стабілізації. Для того, щоб ліквідувати дефіцит бюджету, треба неухильно провадити лінію на випередження зростання доходів порівняно з видатками держави.

Теоретично можна виділити чотири основних напрямки подолання дефіциту бюджету:

) збільшення дохідної частини бюджету;

) скорочення видаткової частини бюджету;

) здійснення внутрішніх і зовнішніх позик;

) проведення грошової і кредитної емісії.

Перший напрямок - збільшення дохідної частини бюджету - може бути пов’язаний з проведенням оптимальної податкової політики, яка б стимулювала виробників до розвитку виробництва і збільшення його обсягів. Це стане передумовою збільшення національного доходу як основного джерела поповнення бюджетних ресурсів. Сюди ж варто віднести проведення реформ заробітної плати, зростання доходів основної частини населення, що прямо пов’язано із зацікавленістю виробників у збільшенні випуску продукції, а також із підвищенням платоспроможного попиту населення і, як наслідок, зростанням обсягів виробництва і бюджетних засобів за рахунок бюджетних відрахувань. Другий напрямок - скорочення витрат державного бюджету. Сюди варто віднести насамперед скорочення витрат на народне господарство, зменшення до мінімуму участі держави у виробничих інвестиціях. Витрати, пов’язані з проведенням інноваційної політики та подальшим розвитком виробництва повинні бути покладені переважно на самі підприємства, які для цього можуть використати частину прибутку, а також частину дивідендів і прибутку від операцій з цінними паперами, банківські кредити. Скорочення видаткової частини бюджету може бути пов’язане, наприклад, зі скороченням військових витрат на оборону за рахунок встановлення оптимальної чисельності військовослужбовців і скорочення закупівель військової техніки, тимчасового скорочення витрат на соціально-культурні заходи (освіту, охорону здоров’я) і що особливо важливо зі скороченням витрат на управління. Третій напрямок - здійснення внутрішніх і зовнішніх позик, тобто пошук джерел фінансування дефіциту, що склався. Зовнішні позики можуть надавати уряду міжнародні фінансові організації, іноземні уряди та приватні іноземні форми.

Фінансування бюджетного дефіциту за рахунок зовнішніх позик означає виникнення можливості здійснення додаткових державних витрат без обмеження поточного споживання і реальної інвестиційної діяльності приватного сектора. Водночас є можливість виникнення нового явища - державного боргу, що тісно пов’язане з дефіцитом державного бюджету.

Наявність державного боргу призводить до певних соціальних наслідків:

) тягар державного боргу несуть на собі всі громадяни - платники податків, а вигоду дістають лише деякі - цінні папери державного боргу розміщуються здебільшого серед високоприбуткових підприємств і заможних громадян. Отже, лише вони мають доходи, а відшкодовують сам борг і відсотки по ньому усі громадяни;

) державний борг, що виник з вини одного покоління може лягати тягарем наплечі наступних поколінь - відсотки по державному боргу збільшують загальну суму самого боргу. Ситуація загострюється, якщо взяті кошти держава використовує не на ефективні інвестиції, а, наприклад, на поточні споживання. Подібне використання коштів у майбутньому призведе до скорочення споживання, зниження рівня добробуту громадян, адже для покриття боргу доведеться або збільшувати податки або зменшувати соціальні витрати.

Зовнішній державний борг, що перевищує 80% від ВВП, вважається небезпечним для стабілізації економіки [4, c. 383].

У разі фінансування дефіциту бюджету за рахунок внутрішніх позик, уряд виходить на внутрішній грошовий ринок, де розміщує свої позички, тобто продає державні цінні папери і за рахунок виручки від їх реалізації отримує необхідні кошти в борг.

Платежі по внутрішньому боргу підвищують сукупний попит і позитивно впливають на економіку, а платежі по зовнішньому боргу - негативно.

Грошово-кредитна емісія означає, що випускаються нові гроші, які не забезпечені зростанням товарної маси, і за допомогою певного кредитного механізму фінансується уряд.

Позики як джерело фінансування бюджетного дефіциту створюють державний борг, що є негативним проявом. Грошово-кредитна емісія не створює державного боргу, але є інфляційною. Інфляційні процеси у свою чергу ведуть до неконтрольованого різкого зростання дефіциту бюджету. Тому доцільно використовувати такі напрямки подолання дефіциту бюджету як збільшення дохідної частини або скорочення видаткової частини бюджету. Витрати мають бути доцільні і ефективні.

Щоб уникнути дефіциту державного бюджету потрібно проект бюджету розробляти на реальних прогнозах економічного розвитку, потрібно порівнювати дві частини бюджету - видатки і доходи - і збалансувати суми запланованих видатків у відповідності з доходами.

Для збільшення дохідної частини бюджету необхідно вдосконалювати податкову систему - побудувати чіткий механізм оподаткування та сплати податків, використовувати з ціллю їх через бюджет.

Необхідна розробка якісно нових економічних, правових, законодавчих та нормативних актів щодо створення кредитної, податкової, цінової політики, що відповідають завданню стабілізації та розвитку економіки.

Важливу роль у процесах скорочення дефіциту бюджету відіграє участь органів влади й управління, яка полягає в управлінні податковою політикою, бюджетним фінансуванням і регулюванням бюджетів усіх рівнів відповідно до економічного розвитку регіонів.

Дефіцит бюджету повинен стати контрольованим і сприяти розвитку економіки.

Розділ 4. Проблеми функціонування бюджетної системи україни та можливі шляхи їх подолання

Дефіцит державного бюджету є основним інструментом державної фінансово-кредитної політики і здатен справляти значний вплив на соціально-економічне становище країни, а також бути чинником стримування або прискорення розвитку. Дефіцит державного бюджету - перевищення видатків бюджету над його доходами (з урахуванням різниці між наданням кредитів з бюджету та поверненням бюджетних кредитів. Бюджетний дефіцит має певні обмеження. Маастрихтською угодою визначено, що припустимим є дефіцит на рівні 3% від ВВП. Хоча такий норматив є досить умовним, тому, що межа безпеки бюджетного дефіциту залежить від особливостей конкретної країни у тій чи іншій економічній ситуації. З метою повного розуміння ситуації, що склалася у сфері бюджетного дефіциту необхідно проаналізувати зміни даного показника в останні роки. Розгляд питомої ваги дефіциту бюджету (а не абсолютних його значень), дасть змогу зрозуміти реальні масштаби зростання дефіциту бюджету з урахуванням змін ВВП України у 2005-2010 рр. Дефіцит Державного бюджету України у відсотках до ВВП наводжу на рисунку 1. Таким чином, у 2005 р. дефіцит державного бюджету України становив 1,8% ВВП країни. Даний показник є прийнятним з точки зору європейських нормативів бюджетної безпеки і не призводить до деструктивних процесів в економіці країни. У 2006 р. досліджуваний показник сягнув найнижчого рівня у виділеному періоді і склав 0,69% до ВВП. Це пов'язано з падінням абсолютного значення дефіциту державного бюджету України та зростанням рівня доходів державного бюджету України та ВВП. Вважається, що показник питомої ваги дефіциту державного бюджету у ВВП на даному рівні є оптимальним і свідчить про динамічний розвиток економіки.

Рисунок. 1. Дефіцит Державного бюджету України у відсотках до ВВП у 2005-2010 рр.

У 2007 р. питома вага дефіциту державного бюджету у ВВП зростає більше, ніж вдвічі, досягаючи рівня 1,37%, але залишається у прийнятних межах. Доходи державного бюджету та ВВП України також характеризуються значним зростанням. У 2008 р. спостерігається зниження досліджуваного показника на 0,05% до 1,32%. Фактично, можна зробити висновок, що у 2005-2008 роках у сфері бюджетного дефіциту спостерігалася відносна стабільність, відповідні показники не перевищували дозволених рівнів. Але з 2009 року спостерігається порушення даної тенденції, а саме питома вага дефіциту бюджету у ВВП складає 3,88%, тобто перевищує норматив бюджетної безпеки, визнаний європейським економічним співтовариством. Це пов'язано зі значним зменшенням ВВП України у 2009 р. порівняно з 2008 р. Подальше зростання досліджуваного показника простежується у 2010 році. Дефіцит Державного бюджету України у % до ВВП склав 5,51%, сягнувши найвищого значення за аналізований період. Таким чином, дефіцит Державного бюджету України у 2005-2008 рр. знаходився у економічно безпечних межах, не здійснюючи значного навантаження на економічний розвиток країни. Але у 2009-2010 рр. спостерігаються загрозливі тенденції у даній сфері, які характеризуються як зростанням абсолютного значення дефіциту державного бюджету, так і його питомої ваги у ВВП України. Як свідчать аналітичні матеріали, основними причинами бюджетного дефіциту в Україні є: зменшення приросту національного доходу у зв'язку зі стагнацією економіки та впливом світової економічної кризи; збільшення бюджетних витрат, як наслідок економічної кризи та незбалансованої бюджетної політики; зменшення надходжень до бюджетів усіх рівнів порівняно з видатками через диспропорції основних галузей економіки України.

Висновки і пропозиції

З усього вищесказаного можна зробити висновок, що дійсно державний бюджет країни та його дефіцит є важливими питаннями сучасності, що стосуються економічної сторони життя країни. Вони потребують детального обговорення та аналізу, і в результаті вирішення всіх проблем, пов’язаних з ними, усунення всіх недоліків.

Через бюджет держава фінансує економічний та соціально - культурний розвиток, керує цими процесами. Отже, бюджет відображає як економічну, так і соціально - культурну сторону життя суспільства.

Бюджет - провідна ланка фінансової системи. Через бюджет здійснюється перерозподіл більшої частини національного доходу держави.

Державний бюджет країни складається з доходів та видатків. Тому в ньому об’єднуються основні фінансові інститути - видатки, різні види доходів, державні позики.

Державний бюджет - централізований грошовий фонд, що витрачається державою для здійснення її функцій та завдань. Він необхідний для забезпечення існування сучасної демократичної держави, розвитку економіки та культури.

Бюджет відіграє важливу роль для стимулювання довгострокового економічного зростання, забезпечення стратегічних умов розвитку економіки і підвищення її ефективності та конкурентоспроможності.

Бюджет повинен бути контрольованим і не мати ніяких негативних проявів для економіки країни. З цим пов’язана проблема збалансованості бюджету по видатках та доходах. Перевищення видатків над доходами призводить до бюджетного дефіциту.

Дефіцит бюджету - це та сума, на яку за даний рік видатки перевищують доходи. Причинами його виникнення є те, що основні фактори, які впливають на якість бюджету, мають негативний прояв. Це, насамперед, нестабільна економіка, невизначена економічна політика, недосконалі розрахунки проекту бюджету.

Явище бюджетного дефіциту має негативний прояв. Коли виникає бюджетний дефіцит, це означає, що держава живе не за своїми доходами, витрачає більше, ніж одержує, тобто вона не може забезпечити наповнення бюджету необхідними доходами при непомірному зростанні витрат. Нестача надходжень у державний бюджет призводить до погіршення добробуту людей. Тому проблема бюджетного дефіциту потребує вирішення.

Вирішення даної проблеми слід почати з розв’язання проблем формування бюджету. Дуже часто проект державного бюджету складається на нереальних основах економічного розвитку, що в подальшому і призводить до бюджетного дефіциту. Тому при підготовці бюджетного проекту основною базою його складання має стати єдина база визначення доходів і видатків. Державні видатки не повинні перевищувати доходи держави.

Для подолання дефіциту державного бюджету доцільно або збільшити дохідну його частину, або зменшити видаткову. Звичайно є й інші шляхи подолання бюджетного дефіциту - це державні позики, грошово-кредитна емісія. Але вони мають негативні прояви для економіки держави: державні позики спричиняє державний борг, а грошово-кредитна емісія веде до інфляційних процесів. Щоб зменшити видаткову частину державного бюджету, потрібно визначити, які витрати перш за все є доцільними і ефективними для розвитку держави. Отже, проблема бюджетного дефіциту має бути вирішена. Дефіцит має бути подоланий, щоб забезпечити нормальний розвиток економіки країни. Я вважаю, для того щоб ліквідувати дефіцит потрібно збільшити доходи держави, а також зменшити видатки. Насамперед треба вдосконалити податкову систему, бо податки - головний засіб надходження державного бюджету.

Список використаних джерел

1.   Гальчинський А. С. , Єщенко П. С. , Палкін Ю. І. Основи економічних знань. - К. : Вища школа. - 1998. - с. 544.

2.       Д’яконова І. І. Бюджетний дефіцит та методи його оптимізації //Фінанси України. - 1998. - №10. - с. 53-59.

.        Д’яконова І. І. Причини та фактори бюджетного дефіциту / І. І. Д’яконова //Банківська справа. - 1998. - №6. - с. 57-60.

.        Д’яконова І. І. Удосконалення методів регулювання доходів і видатків державного й місцевого бюджетів / І. І. Д’яконова //Фінанси України. - 1999. - №3. - с. 125-129.

.        Економічна теорія: у 2-ох кн. Кн. 1. Макроекономіка: Навч. Посібник /За ред. З. Г. Ватаманюка та С. М. Панчишина. - К. : Заповіт, 1997. - 408с.

.        Єпіфанов А. О. , Сало І. В. , Д’яконова І. І. Бюджет і фінансова політика України. Навч. посібник для вузів. - 2-е видання. - К. : Наукова думка, 1999. - 304с.

.        Єпіфанов А. О. , Сало І. В. , Д’яконова І. І. Регіональна економіка: Навч. посібник для вузів. - К. Наукова думка, 2000. - 304с.

.        Закон України “Про бюджетну систему України” //Правові аспекти приватизації в Україні. - К. , 1996. - с. 51-52.

.        Кухарець А. В. З історії бюджету / А. В. Кухарець //Фінанси України. - 1998. - №2. - с. 113-115.

.        Мельничук С. Державному бюджету економічне обґрунтування / С. Мельничук //Фінанси України. - 1999. - №11. - с. 12-28.

.        Механізм фіскальної політики //Савченко А. Г. , Пухтаєвич Г. О. , Тітьонко О. М. Макроекономіка: Підруч. - К. , 1999. - с. 169-193.

.        Опарін В. М. Передумови та чинники розбудови ефективної бюджетної системи в Україні / В. М. Опарін //Фінанси України. - 2000. - №9. - с. 126-133.

.        Організація виконання державного бюджету //Фінанси України. - 1998. - №3. - с. 37-45.

.        Основи економічної теорії: політичний аспект: Підручник /Г. Н. Климко, В. П. Нестеренко, Л. О. Каліщенко та ін. ; За ред. Г. Н. Климка, В. П. Нестеренка. - 2-е видання, перероб. і допов. - К. : Вища школа. - Знання, 1997. - 743с.

.        Павлюк К. В. Проблеми формування бюджету розвитку / К. В. Павлюк //Фінанси України. - 2000. - №1. - с. 59-65.

.        Радіонова І. Ф. Податково-бюджетна політика. Проблема дефіциту державного бюджету та державного боргу / І. Ф. Родіонова //Загальна економіка: Підруч. для ліцеїв і гімназій. - К. , 1995. - с. 277-290.

.        Радіонова І. Ф. , Бурлай Т. В. Модель дефіциту бюджету України //Фінанси України. - 1998. - №9. - с. 9-15.

.        Редіна Н. І. , Гордєєва Л. П. Дефіцит бюджету й основні шляхи його подолання в Україні //Фінанси України. - 2000. - №5. - с. 93-97.

19. Нестеренко О. П. Історія економічних вчень: Курс лекцій: 3-тє вид. , стереотип / О. П. Нестеренко. - К. : МАУП, 2002       .

.    Ніколенко Ю. В. , Діденко М. М. , Шегда А. В. Основи економічної теорії. - Київ: Либідь,2005р.