Аутекологія
План
1
Аутекологія
2 Закони України про охорону тваринного світу
2.1 Тваринний світ як об’єкт правової охорони
2.2 Організаційно-правові заходи охорони тваринного світу
2.3 Відповідальність за порушення законодавства про охорону
тваринного світу
1 АУТЕКОЛОГІЯ
Аутоекологія,
аутекологія(від др.-грец. αὐτός — «сам») (екологія
видів) — розділ екології, що вивчає взаємовідносини окремих видів організмів з
довкіллям. Також аутекологія — розділ екології, що вивчає вплив чинників
довкілля(екологічних факторів) на окремі організми, популяції і види (рослин,
тварин, грибів, бактерій). Завдання Аутекології — виявлення фізіологічних,
морфологічних і інших пристосувань (адаптацій) видів до різних екологічних
умов: режиму зволоження, високим і низьким температурам, засоленню ґрунту (для
рослин). Останніми роками у аутекології з'явилося нове завдання — вивчення механізмів
реагування організмів на різні варіанти хімічного і фізичного забруднення
(включаючи радіоактивне забруднення) середовища. Цей термін нині вважається
застарілим, а предмет розділу відносять до демекології. Це пов'язано з тим, що
рівнем організації живого, на якому можливе вивчення взаємодії з відсталим
середовищем, вважають популяцію організмів певного виду.
Екологічні
фактори - це різні фактори середовища, зовнішні по відношенню до організму, які
впливають на нього. Будь-який організм у середовищі свого проживання піддається
впливу найрізноманітніших факторів: кліматичних, ґрунтових та біотичних (вплив
живих організмів).
Однією
з найбільш поширених класифікацій екологічних факторів - поділ на біотичні
(біогенні) і абіотичні (абіогенним). До перших належать такі, що характеризують
живі організми в оточенні даного організму. До других відносять неживі
компоненти його оточення. Обидві групи факторів за своїм походженням можуть
бути як природними, так і антропогенними (Схема 1).
Поряд
з представленою існують й інші класифікації екологічних факторів. Наприклад, за
часом дії - еволюційні (температура, світло, вологість, солоність) і діючі
(сучасні); за періодичністю дії - періодичні (сезонні) і неперіодичні
(техногенні залпові викиди, природні катаклізми); історичні (в ході філогенезу,
тобто історичного розвитку виду). Необхідно пам'ятати, що діяльність людини
справляє визначальний вплив на всі ці фактори. В даний час антропогенний вплив
зачіпає практично всі сторони взаємодії організму з умовами її проживання. Тому
вивчення умов проживання організмів має величезне значення для оптимізації
відносин людини з біосферою.
Схема 1
Розглянемо
приклад екологічного фактору.
Температура
та обмін речовин. Фізіологічний час
Незважаючи
на існування міжвидових відмінностей, вплив різних температур на ектотермні
організми підпорядковується якомусь загальним правилом. По суті справи, інтерес
представляють три температурних інтервали: температури загрозливо низькі,
загрозливо високі і проміжні. У проміжному інтервалі з підвищенням температури
швидкості метаболічних реакцій зростають.
Це
зростання, як правило, непогано апроксимується експоненційною залежністю, яка
характеризується зазвичай «температурним коефіцієнтом» Q10. Значення Q10, що
дорівнює 2,5, відображає типовий приклад, означає, що з підвищенням температури
тіла на кожні 10 ° С швидкість метаболічних реакцій зростає в 2,5 рази.
Очевидний наслідок полягає в тому, що при низьких температурах ектотермні
організми поглинають ресурси і включають їх в обмін дуже і дуже повільно, а при
високих температурах - набагато швидше. Ще один наслідок полягає в тому, що
деякі фізіологічні процеси (такі, наприклад, як дихання) проходять в усьому
температурному інтервалі (нехай навіть з різними швидкостями), тоді як інші
(які потребують, можливо, більш інтенсивного і стійкого потоцку речовини і
енергії) - лише при відносно високих температурах. Розмноження у ектотермів
зазвичай відбувається в більш вузькому інтервалі температур, ніж зростання, а
зростання в свою чергу - в більш вузькому, ніж просте виживання.
Можна
стверджувати, що найважливіший з екологічної точки зору аспект впливу
температури (в тому інтервалі, в якому вона не смертельна) на ектотермів - це
її вплив на швидкості їх росту і розвитку. На рис.1 наведено два типових
приклади, і їх найважливіша особливість виділяється надзвичайно яскраво: якщо
по вертикальній осі відкладено значення швидкості розвитку, а по горизонтальній
- значення температури тіла, то виявляється широкий інтервал значень
температури, в якому залежність швидкості розвитку від температури лінійна.
Більш того, при найбільш низьких температурах відхилення залежно від лінійної
досить невелике, що ж до високотемпературного інтервалу нелінійності, то, як
правило, життя організмів протікає при температурах, що не досягають цього
інтервалу. З цих причин часто приймається наступне просте припущення; при
температурах, що перевищують «поріг розвитку», швидкість розвитку організму
лінійно зростає з підвищенням температури (рис. 1, Б).
Рис.
1 пояснює також найбільш істотний наслідок співвідношення між температурою і
швидкістю розвитку. Наприклад, як видно з рис. 1(А), при 20 °С розвиток яйця до
моменту вилуплення займає 17,5 доби, а при 30 °С - тільки 5 діб. Отже, при обох
температурах для завершення розвитку потрібно 70 градусоднів: 17,5*4 = 70 і
5-14 = 70. Стільки ж потрібно для розвитку коника при інших нелетальних
температурах.
Подібним
чином метеликам (рис. 1, Б) для завершення розвитку необхідно 174 градусоднів
понад відповідного порогу. Таким чином, ектотерми на відміну, наприклад, від
нас з вами, зокрема, і від ендотермів взагалі не можна сказати, що для розвитку
їм потрібен певний проміжок часу. Те, що їм потрібно - це певна комбінація часу
і температури, часто звана фізіологічним часом. Інакше кажучи, час для
ектотермів залежить від температури, і якщо температура впаде нижче порогу
розвитку, то він може «зупинитися».
Рис.1
Значення
концепції градусоднів (або, в загальному випадку, «температура-час») полягає в
тому, що вона допомагає нам зрозуміти тимчасову приуроченість подій і, отже,
динаміку популяцій ектотермних організмів. У природі масове народження коників
і метеликів, зазначених на рис. 1, в різні роки зазвичай припадає на різні
дати, але незмінно відбувається тоді, коли з моменту початку розвитку (взимку)
накопичується приблизно одна й та ж кількість градусоднів. Отже, зрозуміти
причини їх появи, а тим більше передбачити його можна лише на основі уявлень
про фізіологічну шкалу часу.
Практичне
визначення шкали фізіологічного часу для даного організму може виявитися досить
складним - особливо при обліку наслідків коливань температури; до того ж сама
по собі лінійна залежність швидкості розвитку від температури - це не більше
ніж апроксимація, та й визначення фактичної температури тіла організму в
природних умовах завжди пов'язане з відомими труднощами. Але взагалі-то
концепцію фізіологічного часу варто хоча б мати на увазі. Кожен еколог
зобов'язаний вчитися бачити світ очима вивчуваної ним живої істоти.
Рисунок
1 - Для завершення розвитку потрібен певний «фізіологічний час».
А.
Для завершення розвитку вийшовших з діапаузи яєць коника Austroiceiescruciata потрібно
70 градусоднів (понад фізіологічного порога розвитку, рівного 16 ° С);
описувана залежність відхиляється від лінійної лише при найнижчих і найвищих
температурах.
Б.
Для завершення розвитку личинки метелика (Pierisrapae) від вилуплення з яйця до
утворення лялечки потрібно 174 градусодні (понад температурного порогу, який
дорівнює 10,5 ° С).
Основні
закони аутекології
До
основних законів аутоекології належать такі:
І.
Закон біологічної стійкості (нелінійної реакції особини на екочинник).
II.
Закон лімітуючого чинника (Ю. Лібіха).
III.
Закон рівнозначності чинників середовища.
IV.
Закон сукупної дії чинників середовища.
V.
Закон оптимальності.
І.
Сутність закону біологічної стійкості можна проілюструвати у вигляді графіка.
Якщо на ньому по вертикалі відкладати фізіологічну активність особини
(швидкість росту, розмноження тощо), а по горизонталі значення довільного з
важливих чинників (температуру, вологість чи інші), то легко виявити зону
оптимуму інтервал сприятливих (оптимальних) значень цього чинника.
Поза
зоною нормальної життєдіяльності лежить зона песимуму, де активність більшою
або меншою мірою пригнічується (припиняється розмноження, гальмується ріст
тощо). Часто зону пригнічення називають зоною екстремальних умов. Рухомі істоти
намагаються покинути такі некомфортні умови і знайти сприятливіші. Втім, людина
для тренування чи випробування себе може свідомо робити протилежне і
підніматися на захмарні вершини або пірнати на сотню метрів. За зоною песимуму
розміщується зона смерті. Тривале перебування у цій зоні закінчується загибеллю
особини.
Графічне
зображення закону біологічної стійкості:
(нелінійна
реакція особини на вплив різних значень
екологічних
чинників довкілля)
Для
деяких чинників крива стійкості може бути лише частиною лінії, зображеної на
рисунку. Прикладом є вологість повітря, яка може змінюватися від 100 % до нуля.
Для багатьох рослин і тварин максимальна вологість є оптимальною, а сухе
повітря чи ґрунт — смертельними. Отож для них крива стійкості буде правою
частиною кривої.
Вивчення
реакцій особин на всі чинники впливу та вміле використання цієї інформації є
важливим завданням аутоекології та інших наук (фізіології рослин, тварин тощо).
Не менше значення має закон біостійкості й для людини. Вивчено вплив на людину
багатьох чинників довкілля (високих і низьких температур, браку води тощо).
На
один з висновків радимо звернути найпильнішу увагу: реакція нашого тіла не
пропорційна зміні того чи іншого чинника впливу. Як свідчить крива на рисунку,
спочатку зміна чинника компенсується захисними можливостями особини. Проте рано
чи пізно збільшення відхилення чинника від оптимуму викликає непропорційно
швидке ослаблення опору організму (нелінійна реакція). Порівняно малі зміни
впливу створюють надто великі відхилення від оптимуму. Потрібно уникати умов,
які можуть перевищити компенсаційні можливості організму людини.
II.
Закон лімітуючого чинника (або закон мінімуму) сформульований у середині XIX
ст. німецьким фізіологом і хіміком Ю. Лібіхом, який вивчав вирощування рослин
на штучних субстратах. Він встановив, що результуючу витривалість особини
визначає найслабша ланка її потреб, тобто той чинник, значення якого потрапляє
у зону пригнічення або й смерті. Практичне застосування закон Лібіха має
насамперед в агрономії. Фактична врожайність визначається кількістю в ґрунті
того елемента, потреби рослин в якому задовольняються найменшою мірою (де
тонко, там і рветься!).
Закон
мінімуму добре виконується лише в незмінних умовах перебування особини.
Насправді завжди спостерігаються більші чи менші зміни у часі різноманітних
чинників середовища, тому слід враховувати можливість їх взаємного впливу
(тобто рахуватися з існуванням четвертого закону і висновками з нього).
Правильне
і своєчасне визначення лімітуючого чинника надзвичайно важливе для складання
точного екологічного прогнозу, для своєчасного уникнення проблем.
III.
Закон рівнозначності чинників середовища стверджує, що всі життєво необхідні
екочинники однаково важливі, не можна обминати чи ігнорувати жодного з них.
На
жаль, у своїй практичній діяльності людина часто не враховує вимог цього
закону. Прикладом може бути застосування у рільництві дедалі потужніших і
важчих машин. їх кількаразове щорічне “прасування” поля ущільнювало ґрунт,
порушувало умови руху води, а отже, живлення рослин. Тепер для усунення цього
шкідливого явища машини обладнують великою кількістю широких коліс, щоб
зменшити їх тиск на ґрунт до прийнятного значення.
IV.
Закон сукупної (спільної) дії чинників середовища є певним розширенням і
уточненням закону мінімуму (Ю. Лібіха). Згідно з цим законом, фізіологічна
активність особини (наприклад, результуючий врожай на полі) залежить не лише
від одного (навіть і лімітуючого чинника), а від повної сукупності всіх
екологічних чинників одночасно. Це означає, що відбувається своєрідна
комбінація впливів, що істотно ускладнює роботу науковців, змушує їх виконувати
щораз точніші досліди й широко залучати математичні методи та комп’ютери.
Дослідження
свідчать, що ефективність впливу кожного окремого екочинника (його “вага” або
коефіцієнт дії) неоднакова і її можна визначити дослідним способом. Особливо
ретельно і точно досліджено вплив чинників на врожайність, бо крім основних
чинників (температура, освітлення, опади, вміст у ґрунті азоту, фосфору і
калію) враховувалися додаткові (наприклад, наявність мікроелементів живлення,
кількості шкідливих сполук тощо).
Виявилася
помилковою думка про те, що чим більше елементів живлення в ґрунті, тим вищий
врожай. Одночасність і спільність дії екочинників, змінність потреб рослини на
різних стадіях її розвитку зумовлюють існування певної найефективнішої
кількості життєво необхідних речовин у ґрунті. Застосування цього закону
аутоекології має величезне практичне значення.
Сучасна
аутоекологія має ще надто мало даних з царини проявів цього закону стосовно
людини. Наприклад, визначено гранично допустимі концентрації для сотень окремих
шкідливих речовин (хоч у побуті людина стикається з тисячами потенційних отрут,
а на виробництві з десятками тисяч). А от для одночасної дії двох отрут
небезпечні концентрації відомі для кількох десятків випадків, що неприпустимо
мало.
Сучасна
ж людина досить часто зазнає впливу двох і більше негативних чинників,
комбінація яких може призвести до несподіваних наслідків. Повідомлялося,
наприклад, як на дискотеках у Західній Європі кілька осіб загинуло від...
зневоднення організму. З чималими труднощами вчені виявили, що споживання
деяких наркотиків у 23 рази знижує опірність частини органів тіла людини до втрати
води. Оскільки ці речовини одночасно порушують нормальну роботу датчиків, які
мають сигналізувати про брак води у наших клітинах, то стають зрозумілими
втрата свідомості і смерть здорових юнаків і дівчат після кількох годин
енергійних танців.
V.
Закон оптимальності стосується ефективності діяльності як окремих особин, так і
їх сукупностей (популяції), а також ще складніших біосистем.
Цей
закон стверджує, що будь-яка система (від бактерії чи рослини аж до величезного
лану) з максимальною ефективністю діє (функціонує) у певних просторових та
часових межах, за певних її розмірів та інших характеристик. Іншими словами,
параметри системи (чи організму) завжди суворо відповідають її функціям.
Це
важливий і суворий, але складний для практичного застосування закон екології.
Спроби проігнорувати його дорого обходяться людині. Прикладом є багато невдач
створити величезні плантації, поля чи лісові насадження лише з однієї культури.
Такі системи-гіганти вкрай нестійкі. То воднораз буря “викошує” величезні площі
штучного лісу, то шкідники встигають з’їсти майже все, що висаджено на полі, до
того, як людина помітить небезпеку.
Звичайно,
фахівці поступово вчаться на помилках попередників, тому великі збої у штучних
екосистемах трапляються дедалі рідше.
У
розвинених країнах чимало позитивних прикладів того, як територія вміло
ділиться на невеликі фрагменти, де висаджують такі рослини, які в цих умовах
забезпечать максимум біопродукції.
Безперечно,
ефективне використання основного природного ресурсу України її родючих і різноманітних
ґрунтів є надскладним завданням, яке потребує оптимального вирішення.
Благородною і вдячною буде спроба найздібніших присвятити своє життя кращому
використанню землі. Повірте, для успіху в цій царині потрібні не менший талант
і не менша працьовитість, аніж для наукової праці у математиці чи у фізиці
космосу.
Тим,
хто обере генну інженерію, доведеться враховувати цей закон також для того, щоб
сконструйовані рослини чи тварини були збалансованими і ефективними, а не
вразливими потворами-інвалідами, яких одразу доведеться “рятувати” від усіх
зовнішніх впливів, створюючи над комфортні умови.
Потрібно
наголосити, що окрім викладеної інформації і розглянутих законів в аутоекології
існує багато інших, а також чимало висновків у формі правил, тверджень і
закономірностей.
Наприклад,
закон оптимальності породжує правило Бергмана: у межах біовиду,
поширеного від тропіків до Полярного кола, маса і розміри особин збільшуються
при переході від дуже теплих зон життя до дуже холодних. Наочними прикладами є
пінгвіни, крачки та інші птахи, ведмеді, дельфіни тощо.
Ще
одним висновком з цього закону є правило Аллена: придатки до тіла тварини
(вуха, хвости, лапи) порівняно тим менші, чим нижча навколишня температура.
Вуха у фенека (лисичка пустель) набагато більші, ніж у звичайної лисиці. Зовсім
короткі вуха і хвіст мають песці, які змушені переносити заметілі і страшенні
морози сибірської і канадської тундри.
Тут
не розглядалися деякі наукові поняття типу екологічної валентності як діапазону
адаптованості (пристосованості) особини і виду до цього екологічного чинника.
Ще важливіше поняття екологічного спектра виду як сукупності ековалентностей.
Саме він є своєрідною “візитною карткою” виду, точною характеристикою його
преференцій і можливостей, визначаючи його місце, або екологічну нішу, в
біосфері та перспективи змін у майбутньому.
Що ж
до впливу на особину біотичних чинників, то основний їх аналіз ми вирішили
поєднати з викладом міжвидових взаємодій у складних екосистемах.
2 ЗАКОНИ
УКРАЇНИ ПРО ОХОРОНУ ТВАРИННОГО СВІТУ
2.1 Тваринний
світ як об’єкт правової охорони
Охорона
навколишнього середовища – завдання не тільки екологів та географів, це вже
загальносвітова проблема. Важливе місце в охороні навколишнього середовища
належить правовій стороні цієї проблеми.
Тваринний
світ є одним з компонентів навколишнього природного середовища, національним
багатством України, джерелом духовного та естетичного збагачення і виховання
людей, об'єктом наукових досліджень, а також важливою базою для одержання
промислової і лікарської сировини, харчових продуктів та інших матеріальних
цінностей.
В
інтересах нинішнього і майбутніх поколінь в Україні за участю підприємств,
установ, організацій і громадян здійснюються заходи щодо охорони, науково
обґрунтованого, невиснажливого використання і відтворення тваринного світу.
Об'єктами
тваринного світу, на які поширюється дія цих законів, є:
дикі
тварини - хордові, в тому числі хребетні (ссавці, птахи, плазуни, земноводні,
риби та інші) і безхребетні (членистоногі, молюски, голкошкірі та інші) в
усьому їх видовому і популяційному різноманітті та на всіх стадіях розвитку
(ембріони, яйця, лялечки тощо), які перебувають у стані природної волі,
утримуються у напіввільних умовах чи в неволі;
частини
диких тварин (роги, шкіра тощо);
продукти
життєдіяльності диких тварин (мед, віск тощо).
Об'єкти
тваринного світу, а також нори, хатки, лігва, мурашники, боброві загати та інше
житло і споруди тварин, місця токування, линяння, гніздових колоній птахів,
постійних чи тимчасових скупчень тварин, нерестовищ, інші території, що є
середовищем їх існування та шляхами міграції, підлягають охороні. Дикі тварини,
які перебувають у стані природної волі в межах території України, її
континентального шельфу та виключної (морської) економічної зони, інші об'єкти
тваринного світу, на які поширюється дія цього Закону і які перебувають у
державній власності, а також об'єкти тваринного світу, що у встановленому
законодавством порядку набуті у комунальну або приватну власність і визнані
об'єктами загальнодержавного значення, належать до природних ресурсів
загальнодержавного значення.
2.2 Організаційно-правові
заходи охорони тваринного світу
Охорона
тваринного світу включає систему правових, організаційних, економічних,
матеріально-технічних, освітніх та інших заходів, спрямованих на збереження,
відтворення і використання об'єктів тваринного світу.
Охорона
тваринного світу передбачає комплексний підхід до вивчення стану, розроблення і
здійснення заходів щодо охорони та поліпшення екологічних систем, в яких
перебуває і складовою частиною яких є тваринний світ.
Охорона
тваринного світу забезпечується шляхом:
· встановлення правил та науково обґрунтованих норм охорони,
раціонального використання і відтворення об'єктів тваринного світу;
· встановлення заборони та обмежень при використанні об'єктів
тваринного світу;
· охорони від самовільного використання та інших порушень
встановленого законодавством порядку використання об'єктів тваринного світу;
· охорони середовища існування, умов розмноження і шляхів міграції
тварин;
· запобігання загибелі тварин під час здійснення виробничих
процесів;
· формування екологічної мережі, створення державних заповідників,
заказників і визначення інших природних територій та об'єктів, що підлягають
особливій охороні;
· встановлення особливого режиму охорони видів тварин, занесених до
Червоної книги України і до переліків видів тварин, які підлягають особливій
охороні на території Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та
Севастополя;
· розроблення і впровадження програм (планів дій) щодо збереження та
відтворення видів диких тварин, які перебувають під загрозою зникнення;
· розведення в неволі рідкісних і таких, що перебувають під загрозою
зникнення, видів тварин, створення центрів та "банків" для зберігання
генетичного матеріалу;
· встановлення науково обґрунтованих нормативів і лімітів
використання об'єктів тваринного світу та вимог щодо засобів їх добування;
·
регулювання вилучення тварин
із природного середовища для зоологічних колекцій; надання допомоги тваринам у
разі захворювання, загрози їх загибелі під час стихійного лиха і внаслідок
надзвичайних екологічних ситуацій;
·
організації наукових
досліджень, спрямованих на обґрунтування заходів щодо охорони тваринного світу;
·
виховання громадян у дусі
гуманного ставлення до тварин;
·
пропаганди важливості
охорони тваринного світу;
·
здійснення контролю у галузі
охорони, використання і відтворення тваринного світу;
·
проведення заходів
екологічної безпеки;
·
запобігання проникненню в
природне середовище України чужорідних видів диких тварин та здійснення заходів
щодо недопущення негативних наслідків у разі їх випадкового проникнення;
·
створення системи державного
обліку, кадастру та моніторингу тваринного світу;
·
урахування питань охорони
тваринного світу під час встановлення екологічних нормативів та здійснення
господарської діяльності;
·
регулювання вивезення за
митний кордон України об'єктів тваринного світу;
·
стимулювання діяльності,
спрямованої на охорону, раціональне використання і відтворення тваринного світу;
·
проведення відповідно до
законодавства інших заходів і встановлення інших вимог щодо охорони об'єктів
тваринного світу.
З
метою збереження і відтворення тварин здійснення окремих видів використання
об'єктів тваринного світу, а також вилучення з природного середовища тварин
може бути обмежено або повністю заборонено на певній території чи на певні
строки в порядку, передбаченому цим законом та іншими нормативно-правовими
актами. Під час проведення заходів щодо охорони, раціонального використання і відтворення
тваринного світу, а також під час здійснення будь-якої діяльності, яка може
вплинути на середовище існування диких тварин та стан тваринного світу, повинно
забезпечуватися додержання таких основних вимог і принципів:
· збереження умов існування видового і популяційного різноманіття
тваринного світу в стані природної волі;
· недопустимість погіршення середовища існування, шляхів міграції та
умов розмноження диких тварин;
· збереження цілісності природних угруповань диких тварин;
· додержання науково обґрунтованих нормативів і лімітів використання
об'єктів тваринного світу, забезпечення невиснажливого їх використання, а також
відтворення;
· раціональне використання корисних властивостей і продуктів
життєдіяльності диких тварин;
· платність за спеціальне використання об'єктів тваринного світу;
· регулювання чисельності диких тварин в інтересах охорони здоров'я
населення і запобігання заподіянню шкоди довкіллю, господарській та іншій
діяльності;
· урахування висновків екологічної експертизи щодо об'єктів
господарської та іншої діяльності, які можуть негативно впливати на стан
тваринного світу.
Громадяни
відповідно до закону мають право:
· на загальне і спеціальне використання об'єктів тваринного світу;
· мати у власності окремі об'єкти тваринного світу;
· на компенсацію шкоди, завданої дикими тваринами.
Громадяни
відповідно до закону зобов'язані:
· охороняти тваринний світ і середовище перебування диких тварин;
· сприяти відтворенню відновлюваних об'єктів тваринного світу;
· використовувати об'єкти тваринного світу відповідно до закону;
· відшкодовувати шкоду, заподіяну ними тваринному світу внаслідок
порушення вимог законодавства про охорону, використання і відтворення
тваринного світу.
Громадяни
мають й інші права та обов'язки, передбачені законом. Державне управління та
регулювання у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу
здійснюють Кабінет Міністрів України, Рада міністрів Автономної Республіки
Крим, місцеві державні адміністрації, спеціально уповноважені центральні органи
виконавчої влади у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу,
до яких належать спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з
питань екології та природних ресурсів, спеціально уповноважений центральний
орган виконавчої влади з питань мисливського господарства та полювання,
спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань рибного
господарства та їх територіальні органи, інші спеціально уповноважені на це
органи виконавчої влади відповідно до їх повноважень. Органам місцевого
самоврядування законами можуть бути надані окремі повноваження органів
виконавчої влади у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу.
До
повноважень Кабінету Міністрів України у галузі охорони, використання і
відтворення тваринного світу належить: забезпечення реалізації визначеної
Верховною Радою України державної політики у галузі охорони, використання і
відтворення тваринного світу; забезпечення державного регулювання і контролю у
галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу; здійснення
управління об'єктами тваринного світу державної власності відповідно до закону;
розроблення та здійснення загальнодержавних програм у галузі охорони,
використання і відтворення тваринного світу; затвердження порядку встановлення екологічних
нормативів, лімітів та видачі відповідних дозволів чи інших документів на право
використання об'єктів тваринного світу як природного ресурсу загальнодержавного
значення; організація зовнішньоекономічних зв'язків і міжнародного
співробітництва у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу;
координація роботи спеціально уповноважених центральних органів виконавчої
влади у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу; здійснення
інших повноважень, передбачених законом.
До
повноважень спеціально уповноважених центральних органів виконавчої влади у
галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу належить:
реалізація державної політики у галузі охорони, використання і відтворення
тваринного світу; здійснення державного регулювання і контролю у галузі
охорони, використання і відтворення тваринного світу; здійснення нормативного
регулювання у галузі охорони, використання і відтворення тваринного
світу;організація робіт з охорони, використання і відтворення об'єктів
тваринного світу, збереження та поліпшення середовища їх існування, умов
розмноження і шляхів міграції; вирішення відповідних питань у сфері
користування об'єктами тваринного світу; координація діяльності органів
державної влади, підприємств, установ, організацій та громадян у галузі
охорони, використання і відтворення тваринного світу; розроблення порядку
видачі відповідних дозволів чи інших документів на право використання об'єктів
тваринного світу, а також забезпечення видачі таких документів на право
використання об'єктів тваринного світу, які належать до природних ресурсів
загальнодержавного значення; прийняття рішення про припинення використання
об'єктів тваринного світу у випадках, передбачених цим законом; встановлення
лімітів, норм використання об'єктів тваринного світу, вирішення в межах своїх
повноважень питань щодо регулювання здійснення полювання, рибальства та інших
видів використання об'єктів тваринного світу; визначення за погодженням із
центральним органом виконавчої влади з питань фінансів вартості відповідних
дозволів чи інших документів на право добування об'єктів тваринного світу;
подання в установленому порядку документів з питань надання у користування
мисливських угідь та рибогосподарських водних об'єктів органам, які
уповноважені приймати рішення про надання у користування таких угідь та
об'єктів; видача відповідних дозволів чи інших документів на право переселення
об'єктів тваринного світу, організація роботи з їх штучного відтворення;
забезпечення ведення державного обліку чисельності та обліку обсягів добування
об'єктів тваринного світу; організація роботи щодо укладення відповідно до
закону з користувачами мисливських угідь та рибогосподарських водних об'єктів
договорів про умови здійснення діяльності щодо охорони, використання і відтворення
тваринного світу, здійснення контролю за виконанням цих договорів; ведення
моніторингу та державного кадастру тваринного світу; здійснення інших
повноважень, передбачених законом.
До
повноважень Ради міністрів Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та
Севастопольської міських, районних державних адміністрацій у галузі охорони,
використання і відтворення тваринного світу належить: реалізація державної
політики у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу;
здійснення контролю за додержанням вимог законодавства про охорону,
використання і відтворення тваринного світу юридичними та фізичними особами;
розроблення та забезпечення виконання державних, місцевих та інших
територіальних програм з питань охорони, використання і відтворення тваринного
світу; погодження в установленому порядку питань, що стосуються надання в
користування мисливських угідь та рибогосподарських водних об'єктів;
організація і здійснення державного регулювання та контролю за охороною,
використанням і відтворенням тваринного світу, забезпеченням ведення
моніторингу, державного кадастру та державного обліку об'єктів тваринного
світу, які перебувають на їх території; встановлення відповідно до закону
обмежень щодо використання об'єктів тваринного світу; забезпечення додержання
вимог законодавства у галузі охорони, використання і відтворення тваринного
світу; погодження питань щодо розміщення підприємств, інших об'єктів, які
можуть негативно впливати на стан тваринного світу; взаємодія з органами
місцевого самоврядування з питань охорони, використання і відтворення
тваринного світу; здійснення інших повноважень, передбачених законом.
До
повноважень Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської та
Севастопольської міських, районних, сільських, селищних, міських, районних у
містах (де вони утворені) рад у галузі охорони, використання і відтворення
тваринного світу належить: організація розроблення і затвердження
республіканських та інших територіальних програм з питань охорони, використання
і відтворення тваринного світу; вирішення в установленому законодавством
порядку питань щодо надання в користування мисливських угідь та
рибогосподарських водних об'єктів; організація та здійснення заходів щодо
охорони тваринного світу та поліпшення середовища його існування; здійснення
інших повноважень, передбачених законом.
Охорона
тваринного світу на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду України
забезпечується відповідно до цього закону, закону України "Про
природно-заповідний фонд України", інших нормативно-правових актів.
Рідкісні та такі, що перебувають під загрозою зникнення в природних умовах на
території України, види тварин підлягають особливій охороні і заносяться до
Червоної книги України. Порядок і вимоги щодо охорони, використання і відтворення
рідкісних та таких, що перебувають під загрозою зникнення, видів тварин
визначаються законом про Червону книгу України.
2.3 Відповідальність
за порушення законодавства про охорону тваринного світу
Порушення
законодавства в галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу
тягне за собою адміністративну, цивільно-правову чи кримінальну
відповідальність відповідно до закону.
Відповідальність
за порушення законодавства в галузі охорони, використання і відтворення
тваринного світу несуть особи, винні в:
·
порушенні встановленого
законодавством порядку надання об'єктів тваринного світу в користування;
·
порушенні правил
використання об'єктів тваринного світу;
·
незаконному вилученні
об'єктів тваринного світу з природного середовища;
·
перевищенні лімітів і
порушенні інших встановлених законодавством вимог використання об'єктів
тваринного світу;
·
невиконанні вимог державної
екологічної експертизи;
·
порушенні встановлених
законодавством вимог щодо охорони середовища існування, умов розмноження і
шляхів міграції тварин, самовільному випалюванні сухої рослинності або її
залишків;
·
порушенні правил зберігання,
транспортування, застосування засобів захисту рослин, стимуляторів їх росту,
мінеральних добрив та інших речовин (препаратів);
·
порушенні правил створення,
поповнення, зберігання, використання та державного обліку зоологічних колекцій,
торгівлі ними, а також установленого законодавством порядку їх пересилання,
ввезення в Україну і вивезення за її митну територію;
·
самовільному або з порушенням
установленого законодавством порядку переселенні, акліматизації та схрещуванні
тварин, а також виведенні і використанні генетично змінених організмів;
·
жорстокому поводженні з
тваринами; приховуванні та перекрученні інформації про стан і чисельність об'єктів
тваринного світу та їх використання;
·
невжитті заходів щодо
запобігання загибелі тварин, погіршенню середовища їх існування та ліквідації
негативного впливу на тваринний світ;
·
порушенні порядку придбання,
реалізації, пересилання і вивезення за межі України, ввезення на її територію
диких тварин та інших об'єктів тваринного світу;
·
виготовленні, зберіганні,
реалізації та застосуванні заборонених знарядь добування тварин;
·
невиконанні законних
розпоряджень посадових осіб органів, що здійснюють державний контроль та
управління у галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу.
Законом
може бути встановлено відповідальність і за інші порушення законодавства в
галузі охорони, використання і відтворення тваринного світу.
Підприємства,
установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодувати шкоду, заподіяну
ними внаслідок порушення законодавства в галузі охорони, використання і
відтворення тваринного світу, в порядку та розмірах, встановлених
законодавством.
Незаконно
добуті (зібрані) об'єкти тваринного світу, виготовлена з них продукція,
знаряддя правопорушень підлягають безоплатному вилученню в установленому
законом порядку.
Дикі
тварини та інші об'єкти тваринного світу, що ввезені на територію України або
вивозяться за її межі з порушенням законодавства, підлягають у встановленому
законом порядку конфіскації або безоплатному вилученню і реалізуються згідно з
правилами, встановленими спеціально уповноваженим центральним органом
виконавчої влади з питань екології та природних ресурсів за погодженням з
центральним органом виконавчої влади з питань ветеринарної та санітарної
медицини. У разі вилучення незаконно добутих живих тварин повинні бути вжиті
заходи щодо їх збереження, і за можливості - повернення у природне середовище.
Використана
література
1. http://www.eco-live.com.ua
2. Новиков Ю.В. Экология, окружающаясреда и человек. М..
«ФАИР-ПРЕСС»,2003.
3. Закон України “Про охорону навколишнього середовища” // Відомості
Верховної Ради, 1994. - №41.
4. Закон України “Про тваринний світ” // Відомості Верховної Ради
(ВВР). - 2002, N 14, ст.97.
5. Закон України про мисливське господарство та полювання // УВВР
України. – 2000. - №1.
6. Дмитренко І.А. Екологічне право. – К., 2001