Боргові цінні папери підприємств

Боргові цінні папери підприємств

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ ТА НАУКИ УКРАЇНИ

КРЕМЕНЧУЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМ. М. ОСТРОГРАДСЬКОГО

№ залікової книжки 064166

Контрольна робота

з дисципліни „Біржова справа”

Тема: „Боргові цінні папери підприємств”

Виконала: Студентка групи Ф 06 1 з

Економічного факультету КДПУ

Максимова Ольга Геннадіївна

Перевірив: Гноєвий В.Г.

Кременчук 2010

План

Вступ

1. Облігації підприємств

2. Депозити та ощадні сертифікати

3. Векселі

Висновки

Список літератури

облігація депозит вексель реквізит

Вступ

Існує безліч причин того, що підприємства відчувають нестачу грошей і, водночас, є дуже обмежена кількість способів їх залучення. Це в основному отримання позики та запрошення до участі у капіталі підприємства. Отримуючи позику, боржник зобов’язується повернути гроші кредитору разом з платою за користування ними; кредитор при цьому має від підприємства чи посередника певні гарантії щодо своєчасного повернення боргу. За участі у капіталі купується частка майна, котра дає право на отримання доходів від функціонування підприємства, що гарантується можливістю управління останнім.

Крім підприємств, грошей постійно потребує влада, яка має (у порівнянні з підприємствами) набагато більше способів їх залучення. Однак, зважаючи на те, що прямі фіскальні вилучення мають свої межі, вона теж користується позиками, при цьому на таких самих умовах платності, поверненості та гарантованості, що й інші боржники.

Купівля-продаж позик і часток підприємств відбувається на фінансовому ринку. Зрозуміло, що угоди між сторонами підтверджуються певними документами — договором купівлі-продажу, кредитним договором тощо. Можуть виникнути обставини (наприклад негайна потреба у готівці), коли кредитор чи власник частки підприємства передає свій борг або пай у майні третій особі, тобто документи, що обслуговують конкретну угоду, можуть «відокремитися» від неї.

Ті документи, котрі відокремилися від угоди щодо купівлі-продажу позик або часток підприємств і почали самостійне життя, виконуючи при цьому деякі функції грошей та набуваючи цілком нових властивостей, мають назву цінних паперів Безумовно, що грошей потребує і третій суб’єкт ринку — домогосподарства, які залучають їх через позики. Але, оскільки кількість кредиторів окремого домогосподарства обмежена у порівнянні з підприємством чи державою, бо його грошові потреби незрівнянно менші, свої боргові зобов’язання домогосподарства не оформляють як цінні папери, а укладають звичайні позикові угоди окремо з кожним кредитором.

Офіційне тлумачення поняття цінних паперів дає Закон України «Про цінні папери та фондову біржу»:

«Цінні папери — грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики між особою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам».

1.   Облігації підприємств

Облігація – являє собою борговий документ. Як правило, кошти залученні по них, потрапляють безпосередньо до емітента (підприємства, що випустило облігації) і вкладаються в виробництво (за виключенням держаних облігацій).

В світовій практиці значна частина позик по облігаціях носить довгостроковий характер і має відносно невеликий процент. Іноді їх називають “дешевими” кредитами. Останнім часом обсяги залучення коштів за допомогою «дешевих кредитів» значно збільшився на світовому ринку. Враховуючи, життєву необхідність українського виробника в достатньо недорогих і довгострокових позиках можна сказати, що загальні тенденції світового ринку цінних паперів, із збільшення долі облігацій на ньому стануть тенденціями і на українському ринку.

Облігація – вид боргового інвестиційного цінного паперу, який визначає відносини позики між власником (володарем) облігації та емітентом і підтверджує зобов’язання емітента повернути власнику облігації номінальну вартість облігації в передбачений термін, а також певний процент (винагороду). Облігація може випускатися в документарній і електронній формі. В першому випадку перехід власності фіксується безпосередньо передачею бланків облігацій від продавця покупцю або особі, яка зберігає його цінні папери.

Документ, який представляє собою облігацію має містити наступні реквізити:

 - найменування цінного паперу - "облігація";

 - фірмове найменування і місцезнаходження емітента облігацій;

 - фірмове найменування або ім'я покупця (для іменної облігації);

 - номінальну вартість облігації;

 - строки погашення, розмір і строки виплати процентів (для процентних облігацій);

 - місце і дату випуску, а також серію і номер облігації;

 - підпис керівника емітента або іншої уповноваженої на це особи, печатку емітента.

Крім основної частини до облігації може додаватися купонний лист на виплату процентів. Купон на виплату процентів повинен містити такі основні дані:

- порядковий номер купона на виплату процентів;

- номер облігації, по якій виплачуються проценти;

- найменування емітента і рік виплати процентів.

Облігації, запропоновані для відкритого продажу з наступним вільним обігом (крім безпроцентних облігацій), повинні містити купонний лист. Якщо облігація має електрону форму, то вона існує лише у вигляді записів на банківських рахунках або на депозитних рахунках в депозитаріях.

Облігації підприємств випускаються підприємствами усіх передбачених законом форм власності, об'єднаннями підприємств, акціонерними та іншими товариствами і не дають їх власникам права на участь в управлінні. Облігації можуть випускатися іменними і на пред'явника, процентними і безпроцентними (цільовими), що вільно обертаються або з обмеженим колом обігу.

Розрізняють номінальну і курсову вартість облігації. Номінальна вартість визначається емітентом при прийнятті рішення про випуск облігацій. Курсова ціна формується на ринку під впливом попиту і пропозиції, що склалися на даний момент. Курс як правило виражається в процентах до номіналу облігації. Існує також поняття викупної ціни, під якою розуміють ту суму грошей, за яку ця облігація може бути викуплена емітентом у її власника, якщо це визначено умовами випуску.

В залежності від емітентів, випускаються наступні види облігацій:

а) державні облігації (внутрішніх і місцевих позик);

б) облігації підприємств.

Рішення про випуск облігацій внутрішньої державної позики приймається Кабінетом Міністрів, а про випуск облігацій місцевих позик – місцевими Радами народних депутатів. Кошти від розміщення державних і місцевих позик надходять відповідно до державного і місцевих бюджетів і позабюджетних фондів. Рішення щодо випуску корпоративних облігацій (облігацій підприємств) приймаються емітентом і оформлюються протоколом, в якому має міститися наступна інформація:

 - фірмове найменування емітента облігацій та його місцезнаходження;

 - відомості про статутний фонд, господарську діяльність і службових осіб емітента;

 - найменування контролюючого органу (аудиторської фірми);

 - дані про розміщення раніше випущених цінних паперів;

 - мету випуску і вид облігацій (іменні чи на пред'явника);

 - загальну суму емісії, кількість і номінальну вартість облігацій;

 - кількість учасників голосування; порядок випуску облігацій та виплати доходів по них;

 - строки повернення коштів при відмові від випуску облігацій;

 - строки продажу відповідних товарів або надання відповідних послуг по цільових облігаціях;

 - порядок повідомлення про випуск та розміщення облігацій;

 - порядок оплати облігацій.

Кошти від розміщення облігацій не можуть бути використані на формування статутного фонду підприємства і на покриття збитків, що є результатом господарської діяльності емітента.

Будь-яка облігація проходить чотири загальновизнані етапи свого життєвого циклу:

1) емісія (випуск облігацій);

2) розміщення;

3) обіг;

4) погашення.

На стадії емісії визначаються потреба в додаткових коштах, цілі їх мобілізації, приймається рішення про випуск облігацій і умови цього випуску. На стадії розміщення визначаються агенти, які будуть представляти емітента на фондовому ринку, виконувати платежі і розрахункові операції, вести облік і зберігання облігацій. На ній же відбувається формування фондів шляхом переходу права власності на облігації від емітента до інвесторів. Цей перехід може відбуватися в формі аукціону, приватного розміщення (коли певна група інвесторів хоче викупити весь випуск) або призначення певних організацій (агентів), які будуть займатися розповсюдженням облігацій. Стадію обігу можна окреслити як період часу від розміщення до останньої виплати по облігації (погашення). Обіг облігацій - це багаторазовий перехід прав власності на облігації від одного інвестора до іншого. Під час обігу виплачуються проміжні виплати по облігаціях передбачені умовами випуску. Стадія погашення передбачає задоволення претензій власників облігацій щодо виплати суми боргу. Невиплата по зобов’язаннях може призвести до банкрутства компанії.

Особливості облігації як цінного паперу краще проглядаються при її порівнянні з акцією (про поняття, види та особливості акцій ми уже розповідали в попередньому номері). Облігація і акція відносяться до різних видів цінних паперів: акція засвідчує право власності, а облігація - право на позику. Власник акції бере участь в управлінні емітентом, власник облігації ні. Проте її власник отримує стабільний доход на відміну від акціонера. Акції пов’язані з підвищеним ризиком, хоча з іншого боку можуть принести більший дохід. Більш висока якість (надійність) облігації супроводжується більш низьким відсотком при виплаті по ній, і строковістю - вона може приносити дохід лише на протязі певного періоду часу. Слід назначити і те, що при виплаті доходу та задоволенні інших претензій (наприклад, при банкрутстві товариства) облігації мають старшинство перед акціями. Тобто претензії щодо сплати процентів (доходу) та повернення боргу по них задовольняються в першу чергу, що є дуже важливою характеристикою облігації.

За строками облігації розділяють на короткострокові, середньострокові, довгострокові. Існують різні критерії щодо поділу облігацій за цією ознакою. Найбільш прийнятою є:

 - середньострокові – 1-5 років;

 - довгострокові – 5-10 років.

Строк погашення впливає на умови обігу прямо і опосередковано. Прямо вони визначають скільки облігація буде обертатися взагалі, а опосередковано, впливають на те хто буде їх власниками. До строків погашення облігації можна віднести і таку характеристику як можливість дострокового викупу облігацій емітентом за завчасно визначеною в умовах випуску ціною. Це вигідно емітентові, так як при несприятливій ситуації на фондовому ринку (наприклад, падіння процентних ставок) він залишає за собою право викупити свої облігації і випустити нові з нижчими ставками або просто скоротити борг.

Найбільш розповсюдженими є лише декілька основних видів облігацій з відносно стандартними назвами:

 - іпотечні облігації;

 - облігації під заставу фондових паперів;

 - облігації під заставу обладнання;

 - незабезпечені облігації;

 - інші види облігацій.

Іпотечні облігації являють собою боргові зобов’язання, що забезпечені майном підприємства (емітента). У випадку її банкрутства або неплатоспроможності утримувачі облігацій мають право на отримання цього майна, яке вони можуть продати для задоволення своїх претензій. Утримувачі іпотечних облігацій під заставу майна, як правило, захищені умовами облігаційного договору. Емітенту може бути заборонено випускати нові облігації під заставу майна, яке вже є забезпеченням для інших облігацій.

Облігації під заставу фондових паперів забезпечені іншими цінними паперами, що зберігаються на умовах трасту (довіри). Найбільш розповсюдженою є ситуація, коли в якості забезпечення облігацій компанії-емітента виступають цінні папери її філії.

В якості забезпечення облігацій під заставу обладнання, які відомі також під назвою сертифікатів, що забезпечені рухомим майном, право на яке має довірча особа, використовуються транспортні засоби (літаки, локомотиви). У випадку необхідності це обладнання може бути продано і кошти передані новому власнику. Юридичні процедури, що вимагаються для емісій таких облігації можуть бути дуже складними. В більшості випадків використовується так звана “філадельфійська схема”, суть якої полягає в тому, що довірча особа, яка володіє обладнанням, випускає облігації, а потім здає це обладнання емітенту в оренду. Орендна плата використовується для виплат утримувачам облігацій процентів і суми боргу. В підсумку, коли всі виплати зроблені в зазначені строки, підприємство-емітент отримує право на обладнання.

Незабезпечені облігації являють собою облігації під загальне зобов’язання емітента, що їх випускає і за суттю є незабезпеченим кредитом.

Також існують і інші види облігацій. Так гарантовані облігації випускаються одним підприємством, а гарантуються іншим (наприклад, випускаються дочірньою компанією, а гарантуються головною). По облігаціях участі окрім гарантованого проценту може виплачуватися надбавка, якщо доходи корпорації перевищують певний рівень.

Конвертовані облігації можуть бути, за бажанням їх власника, обмінені на інші цінні папери, як правило звичайні акції (того ж емітента).

Доход по облігаціях усіх видів виплачується відповідно до умов їх випуску. Доход по облігаціях цільових позик (безпроцентних облігаціях) не виплачується. Власникові такої облігації надається право на придбання відповідних товарів або послуг, під які випущено позики. Якщо ціна товару до моменту його одержання перевищуватиме вартість облігації, то власник одержує товар по ціні, вказаній на облігації, а при одержанні більш дешевого товару він одержує різницю між вартістю облігації та ціною товару. По облігаціях підприємств доходи виплачуються з рахунок коштів, що залишаються після розрахунків з бюджетом і сплати інших обов'язкових платежів. У разі невиконання чи несвоєчасного виконання емітентом зобов'язання по виплаті доходів по процентних облігаціях, надання права придбання відповідних товарів або послуг по безпроцентних (цільових) облігаціях чи погашення зазначеної в облігації суми у визначений строк стягнення відповідних сум провадиться примусово судом.

Якщо підприємству необхідні кошти, то випуск облігацій часто вигідніше, ніж отримання банківського кредиту:

 - не потрібна застава майна (особливо актуальною ця перевага є при необхідності залучення коштів для розвитку бізнесу (інвестиційного проекту);

 - як правило для отримання кредиту необхідні більші затрати ніж для випуску облігацій (оцінка, страхування майна);

 - на відміну від банків, що мають певні обмеження суми видачі кредитів на одного клієнта, випуск облігацій дає змогу залучити значно більші кошти на триваліший термін;

 - ставка по облігаціях, як правило є середньою від кредитів та депозитів банків, що вигідно як продавцям (більш дешеві кредити), так і покупцям (більш високі депозити).

Процедура здійснення випуску облігацій підприємством включає таку послідовність дій:

 - прийняття рішення про випуск облігацій та затвердження інформації про випуск облігацій;

 - опублікування оголошення про випуск облігацій;

 - реєстрація в реєструвальному органі випуску облігацій та інформації про випуск облігацій;

 - опублікування зареєстрованої інформації про випуск облігацій;

 - виготовлення бланків сертифікатів облігацій (у разі випуску облігацій у документарній формі) або розміщення глобального сертифіката (у разі випуску облігацій у бездокументарній формі);

 - розміщення облігацій.

2. Депозити та ощадні сертифікати

Депозит (вклад) - це грошові кошти, які внесені у банк клієнтами, зберігаються на їх рахунках і використовуються згідно з укладеною угодою та банківським законодавством.

Депозити класифікуються за такими ознаками:

- за категоріями вкладників та за строками використання коштів.

За категоріями вкладників депозити поділяються на:

 - депозити суб’єктів господарської діяльності;

 - депозити фізичних осіб;

 - депозити банків.

 За строками використання коштів депозити поділяються на:

 - депозити до запитання;

 - строкові депозити.

Депозити до запитання - це кошти, що залучені на депозит без визначеного строку погашення та поповнюються і використовуються власниками залежно від потреби в цих коштах. Депозити до запитання розміщуються у банку на поточних, кореспондентських та бюджетних рахунках клієнтів і використовуються ними для здійснення поточних розрахунків. Депозити до запитання є нестабільними: у будь-який час кошти з цих рахунків за вимогою клієнтів можуть бути вилучені шляхом видачі готівки, виконання платіжних доручень, сплати чеків або векселів. Разом з тим, клієнти банку не в повній мірі використовують кошти на депозитних рахунках, в результаті чого на них постійно є стабільний залишок коштів, який комерційні банки використовують для здійснення активних операцій. Оскільки відсоток за кредитами набагато перевищує розмір плати за депозитами до запитання, то банк при цьому одержує суттєвий дохід. За користування залишками коштів на клієнтських рахунках банки нараховують відсотки за низькими ставками або зовсім не сплачують відсотки. В свою чергу, для покриття операційних витрат, пов’язаних з веденням поточних рахунків банк стягує з клієнта комісійну винагороду.

Строкові депозити - це кошти, що зберігаються на окремих депозитних рахунках у банку протягом строку, який визначається у депозитній угоді. Такі строкові депозити відкриваються усім клієнтам банку: суб’єктам господарської діяльності, центральним і місцевим органам влади, бюджетним установам, комерційним банкам і приватним особам.

Строкові депозити мають такі особливості:

 - чітко встановлений строк зберігання;

 - оформлюються депозитною угодою;

 - не використовуються для здійснення поточних платежів;

 - при достроковому вилученні депозиту банк застосовує штрафні санкції.

За строковими депозитами сплачується високий депозитний процент, рівень якого залежить від терміну вкладу, виду внеску, облікової ставки НБУ, загальної динаміки ставок грошового ринку та інших факторів. Відсоткова ставка за строковими депозитами встановлюється на рівні, який не перевищує величину облікової ставки НБУ. Однієї із форм строкових депозитів є сертифікати, які бувають депозитними та ощадними. Депозитні сертифікати надаються юридичним особам, а ощадні - фізичним.

Сертифікати можуть класифікуватись і за такими ознаками:

 - спосіб випуску (у разовому порядку і серіями);

 - спосіб оформлення (іменні і на пред’явника);

 - термін обертання (строкові і до запитання);

 - умови сплати процентів (авансом, з регулярною сплатою відсотків по закінченні розрахункового періоду та з виплатою відсотків в день погашення сертифіката).

Депозитний сертифікат - це письмове свідоцтво банку про внесення юридичною особою грошових коштів на депозит. Він може використовуватись його власником як платіжний засіб і мати обіг на фондовому ринку. Депозитний сертифікат має істотну перевагу над строковим депозитом. Завдяки вторинному ринку цінних паперів сертифікат може бути достроково проданий власником іншій особі з отриманням певного доходу за час зберігання і без зміни при цьому обсягу ресурсів банку.

Ощадний сертифікат - це документ, що використовується фізичною особою для оформлення своїх заощаджень в банку. Оформлення депозиту супроводжується видачею ощадної книжки, у якій відбиваються усі операції по рахунку. Зняття грошей з ощадного рахунку здійснюється за попереднім повідомленням власника внеску.

Під час здійснення депозитної операції виконуються такі операції:

 - відкриття та реєстрація депозитного рахунку,

 - залучення грошових коштів на депозит,

 - вилучення коштів з депозиту,

 - нарахування відсотків за депозитом та їх сплата клієнтам,

 - повернення коштів з депозиту та закриття депозитного рахунку.

Комерційний банк відкриває клієнту строковий або ощадний депозитний рахунок на підставі таких документів:

 - депозитної угоди;

 - картки зі зразками підписів та відбитком печатки (для юридичних осіб);

 - паспорта або документа, що його замінює, і зразка підпису (для фізичних осіб).

Депозитна угода укладається між банком та юридичною (фізичною) особою в двох примірниках, один із яких зберігається у банку, а інший у клієнта.

В депозитній угоді передбачається:

 - дата внесення депозиту,

 - сума депозиту,

 - форма зарахування коштів на депозитний рахунок,

 - відсоткова ставка за користування депозитом,

 - порядок повернення депозиту та відсотків після закінчення строку зберігання коштів,

 - права, зобов’язання та відповідальність сторін тощо.

3. Векселі

Вексель відноситься до категорії боргових цінних паперів, та являє собою документ, що складений за установленою законом формою, який є безумовним засвідченням однієї особи сплатити іншій визначену суму грошових коштів у встановлений термін.

Існує два види векселя: простий (соло-вексель) і переказний (тратта). В першому випадку сам боржник-векселедавець повинен буде розплатитися грошима. У випадку переказного векселя векселедавець (трасант) пропонує здійснити платіж векселеотримувачу (ремітенту) третій особі (трасату). Трасат не несе жодної відповідальності по векселю до його прийняття (акцепту). Після чого акцептант стає головним боржником, а за трасантом залишається гарантійна функція. За загальним правилом розрізняють такі типи простого і переказного векселя: бланковий, тобто незаповнений на момент видачі вексель, підписаний векселедавцем – це тип простого векселя, та типи переказного векселя – за власним наказом (виданий за наказом самого векселедавця) та на себе (виданий на самого векселедавця).

Окрім ознак, що випливають з закону, вексель класифікують також виходячи з характеру угоди, за якою виникли вексельні зобов’язання. Векселі, що виникають в результаті позики, носять назву фінансових, а в результаті реальної угоди (постачання продукції або послуг) – товарних (або комерційних). Треба відзначити, що на векселі не пишеться товарний він або фінансовий, ці визначення являють собою лише його економічну характеристику. Коли говорять про банківський вексель, звичайно мають на увазі вексель, виданий банком (тобто банк є векселедавцем). Банківський вексель може мати фінансову природу (якщо банк випустив його як депозитний інструмент, з метою залучення коштів) або товарну (у випадку векселедавчого кредиту). Серед фінансових векселів виділяються векселі, підставою видачі яких є не яка-небудь реальна кредитна угода, а лише мета одержання товарного або – переважно – грошового кредиту, котрий не вдалося б одержати іншим способом.

Векселі, як прості, так і переказні, що виписані та підлягають сплаті в даному місці, називаються місцевими, що підлягають сплаті в межах тієї ж країни, де вони виписані, - внутрішніми, а виписані в одній країні та підлягають сплаті в іншій країні - іноземними (зовнішніми).

Видавати переказні і прості векселі можна лише для оформлення грошового боргу за фактично поставлені товари, виконані роботи, надані послуги. Векселі (переказні і прості) складаються у документарній формі на бланках з відповідним ступенем захисту від підроблення, форма та порядок виготовлення яких затверджуються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку за і не можуть бути переведені у бездокументарну форму (знерухомлені). Вексель, який видається на території України і місце платежу за яким також знаходиться на території України, складається державною мовою. Найменування трасанта або векселедавця, інших зобов'язаних за векселем осіб заповнюється тією мовою, якою визначено офіційне найменування в їх установчих документах. Вексель підписується: а) від імені юридичних осіб - власноручно керівником та головним бухгалтером (якщо така посада передбачена штатним розписом юридичної особи) чи уповноваженими ними особами. Підписи скріплюються печаткою; б) від імені фізичних осіб - власноручно зазначеною фізичною особою або уповноваженою нею особою, із зазначенням індивідуального ідентифікаційного номера з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів, наданого органом державної податкової служби, та паспортних даних векселедавця. Платіж за векселем на території України здійснюється тільки в безготівковій формі. Векселедавець зобов'язаний вести реєстр виданих векселів у порядку, затвердженому Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку. Забороняється використовувати векселі як внесок до статутного фонду господарського товариства.

Можна говорити про обов'язкові (необхідні) і додаткові реквізити векселя. За відсутності будь-якого з необхідних реквізитів документ знаходиться поза полем чинності вексельного закону. Окрім необхідних вексельний закон передбачає і додаткові реквізити, що мають вексельне значення.

До числа обов‘язкових реквізитів векселя відносяться:

1)Вказівка місця укладання векселя (за відсутності особливої вказівки вексель вважається складеним в місці, вказаним поруч з найменуванням векселедавця).

2)Вказівка дати укладання векселя.

3)Найменування платника (для перевідного векселя).

4)Вексельна мітка.

5)Нічим не обумовлене доручення (для перевідного) або обіцянка від свого імені (для простого векселя) сплатити.

6)Сума.

7)Найменування того, кому або наказу кого повинен бути зроблений платіж.

8)Вказівка місця платежу (за відсутності особливої вказівки простий вексель підлягає оплаті за місцем складання, а перевідний – в місці, вказаному поруч з найменуванням платника).

9)Підпис векселедавця.

До числа додаткових реквізитів векселя відносяться:

1)Термін платежу (при його відсутності вексель підлягає оплаті після пред'явлення).

2)Обмеження в термінах пред'явлення до платежу в невизначено-негайних векселях.

3)Застереження про пред'явлення тратти в певний термін до акцепту.

4)Вказівка особи, у якої знаходиться акцептований примірник тратти.

5)Вказівка особливого пункту в місці платежу, відмінного від місця проживання платника, для одержання платежу.

6)Вказівка особливого місця платежу, яке не співпадає з місцем знаходження трасата або місцем укладання простого векселя, так званий доміцілій. Такі векселі також називаються доміцільованими.

7)Вказівка особи, окрім платника, у якого слід отримати платіж –доміціліат.

8)Вказівка посередника в акцепті або платежу.

9)Застереження ефективного платежу.

10)Відсоткове застереження.

11)Застереження векселедавця “не наказу”.

12)Застереження про нездійснення протесту.

Тож за відсутності будь-якого реквізиту або при невідповідності його нормам, встановлених законом, документ позбавляється вексельної сили, за винятком певних випадків. Ці випадки стосуються тих реквізитів, які за своєї відсутності є замінними, тобто можуть бути замінені іншими реквізитами векселя, зазначеними у ньому. Наприклад:

 - вексель, строк платежу за яким не вказано, розглядається як такий, що підлягає оплаті за пред’явленням;

 - якщо немає спеціальної вказівки про місце платежу, місце, зазначене поруч з найменуванням платника (векселедавця для простого векселя), вважатиметься місцем платежу та одночасно місцем знаходження платника;

 - якщо не вказане місце складання векселя, то вважається, що вексель складено в місці, вказаному поруч з найменуванням векселедавця.

Вексель як борговий документ має ряд істотних особливостей, які відрізняють його від інших боргових зобов'язань. До цих особливостей векселя відносяться:

 - грошовість, тобто предметом вексельного зобов'язання можуть бути тільки гроші;

 - строковість та визначеність, тобто тривалість існування вексельного зобов'язання може бути розрахована заздалегідь, або тільки за одними даними у тексті векселя, або на підставі вексельного закону, а тривалість існування векселя не може залежати від настання або ненастання яких-небудь подій або умов;

 - безумовність і беззастережність, тобто наказ у переказному і зобов'язання в простому векселі про сплату визначеної грошової суми повинні бути простими і не залежати від будь-яких умов (можлива вказівка у самому векселі на якийсь документ, що лежить в основі видачі векселя, повинна бути юридично нейтральною і може нести лише інформаційну функцію);

 - абстрактність, тобто вексельне зобов'язання є відірваним від основної угоди (за якою виданий вексель) як за текстом, так і по суті (боржник не вправі захищатися проти вимог сумлінного векселедержателя запереченнями, заснованими на дефектах і невиконанні основної угоди, яка лежить в основі видачі або передачі векселя, за винятком: заперечень боржника проти векселедержателя, коли останній, знаючи про недоліки векселя, придбав його з метою свідомо завдати шкоди боржнику тощо);

- оборотність і однобічність, тобто право вимоги платежу за векселем передається разом із векселем, з вчиненням у необхідних випадках спеціальних написів, що встановлюють правові підстави володіння векселем.

Однобічність вексельного зобов'язання полягає в тому, що особа, яка зобов'язана за векселем, є лише зобов’язаною (без якої-небудь вимоги з її сторони), а інша особа має лише право вимоги за векселем (без якого-небудь зобов'язання з її сторони); письмова форма.

Особливість вексельного обігу полягає і в тому, що всі учасники вексельного зобов'язання (і боржники, і кредитори) підпадають під дію особливих правових норм. До них відносяться:

 - солідарна відповідальність, яка полягає в тому, що кожний, хто поставив свій підпис на векселі, тим самим гарантував вчасний платіж за векселем. На практиці це означає, що векселедержатель, у випадку несплати за векселем при настанні терміну сплати, може пред'явити свої вимоги кожній із зобов'язаних за векселем осіб і навіть усім їм відразу, не дотримуючись при цьому ніякої послідовності і не чекаючи будь-яких термінів;

 - право зворотної вимоги, яке знаходить свій вияв в тому, що векселедержатель, який не одержав платежу за векселем, одержує право на прямий позов до особи, зобов'язаної платити за векселем (у переказному векселі) або до особи яка видала вексель (у простому векселі), а, після вчинення деяких формальностей, має право на регресний позов до всіх осіб, які зобов’язались за векселем раніше його самого (як у переказному, так і в простому векселі). Для обґрунтування такого позову векселедержателю досить пред'явлення векселя з позначкою про опротестування в неплатежі (женевська система вексельного обігу) або навіть без такої (англо-американська система);

 - неможливість заперечень боржника проти кредитора, лише за винятком випадків, коли кредитор, набуваючи вексель, діяв свідомо задля шкоди боржнику.

Що стосується дефектів векселів, то наявність необумовлених змін, підчищувань і перекреслених частин, коли ними затемнюються або знищуються реквізити і приналежності векселя, можуть спричинити недійсність векселя вже з тієї підстави, що ними вексельний документ порушується з формальної сторони. Все, що у векселі викреслене і переправлене – знищене в змісті форми, а так як дійсність векселя визначається його формою, то дефект форми робить недійсним і сам вексель. У той же час, якщо вексель виявиться розірваним або яка-небудь з частин векселя відірвана, але при цьому будуть збережені всі реквізити, то вексель залишиться дійсним; однак за умови, що таке ушкодження було випадковим, без наміру знищити вексель.

Висновки

У нових Цивільному та Господарському кодексах України висувається низка вимог до форм цінних паперів та їх реквізитів, процедури передачі прав за цінними паперами, а також інфраструктури ринку.

Згідно із ч.3 ст.195 ЦК цінні папери можуть випускатися (розміщуватися) в "документарній" та "бездокументарній" формі. У ч.8 ст.164 ГК йдеться про те, що особливості випуску цінних паперів у бездокументарній формі визначаються законом, а у абз.2 ч.3 ст.163 ГК зазначається, що порядок іменної ідентифікації цінних паперів у бездокументарній формі встановлюється законом. І хоча сенсу в нормах ГК після ст.195 ЦК немає, але сказати, що вони прямо суперечать ЦК також важко.

В усіх випадках у ЦК та ГК йдеться про Закон України „Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні”. Слід наголосити, що в актах законодавства України отримав закріплення традиційний (з часів існування документів на папері) поділ цінних паперів на форми, що у сукупності з визначенням цінного папера (Див.: ст.194 ЦК) призводить до виникнення конструкції "документ у документарній формі" та "документ у бездокументарній формі". Тому до назв форм цінних паперів слід відноситься як до власних назв цих форм, які склалися історично, і визначені законодавцем у ЦК, ГК та Законі України "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні". Законодавство України (не про цінні папери) закріплює більш прогресивне визначення документа: документом є передбачена законом матеріальна форма одержання, зберігання, використання і поширення інформації шляхом фіксації її на папері, магнітній, кіно-, відео-, фотоплівці або на іншому носієві (ст.27 „Документ в інформаційних відносинах" Закону України "Про інформацію", ст.1 Закону України "Про обовязковий примірник документів"). Це поняття документа узгоджується як з чинним національним законодавством, зокрема, законами України «Про електронні документи та електронний документообіг» та «Про електронний цифровий підпис», так і з рекомендаційними міжнародними документами - Директивою Європейського парламенту по електронним підписам, із Модельним законом СНД про електронний цифровий підпис. У перспективі назви форм повинні бути приведені до сучасного визначення документа, яке враховує досягнення науково-технічного прогресу. Перша спроба виправити ситуацію була здійснена у проекті Закону України „Про емісійні цінні папери та фондовий ринок” від 21 листопада 2001 р. №40-16-Д. Однак законопроект відхилено Верховною Радою України після виступу представника ДКЦПФР з трибуни парламенту. Невідповідність поняття „документарна” форма та „бездокументарна” форма цінного папера призводить також до появи змішан ни парламенту. Невідповідність поняття „документарна” форма та „бездокументарна” форма цінного папера призводить також до появи змішаних поділів цінних паперів за формами, наприклад, на цінні папери у „документарній формі” та в „електронній формі” (ч.3 ст.16 Закону України „Про забезпечення вимог кредиторів та реєстрацію обтяжень”). Отже, форми випуску цінних паперів регулюються Законом України «Про Національну депозитарну систему…". Згідно із ст.4 цього Закону цінні папери, обіг яких дозволено на території України, і цінні папери, на які поширюється дія законів України, можуть розміщуватися в «документарній» та «бездокументарній» формах. Відповідно до ст.1 "документарною" формою цінного папера є сертифікат цінного папера, що містить реквізити відповідного виду цінних паперів, дані про кількість цінних паперів та засвідчує сукупність прав, наданих цими цінними паперами, а "бездокументарною" формою цінного папера є здійснений зберігачем обліковий запис на "рахунку у цінних паперах". Слід звернути увагу на те, що з правового погляду відкриття рахунків не зберігачами (зокрема, спеціальних «рахунків у цінних паперах» депозитаріями) призводять до того, що цінний папір не існує у бездокументарній формі. Вказаний Закон (ст.13) дозволяє цінні папери в «документарній» формі перевести у «бездокументарну» форму (знерухомити їх). На практиці у "бездокументарній" формі існують виключно емісійні цінні папери.

Форма цінного папера не впливає на обсяг прав за цінним папером, тобто на зобов'язальні відносини між власником цінного папера та особою, зобов'язаною за цінним папером. Натомість форма цінного папера впливає на порядок обліку та передачі прав за цінними паперами за системами обліку - системами реєстру власників іменних цінних паперів чи системами депозитарного обліку, які є двома системами обліку однієї Національної депозитарної системи. Слід ураховувати, що згідно із ч.2 ст.13 Закону України "Про Національну депозитарну систему…", укладення договорів на організованому ринку (на фондовій біржі або у торговельно-інформаційній системі) можливе виключно для цінних паперів у "бездокументарній" формі. Як наголошувалося, за своєю правовою природою цінні папери зазвичай відносять до речей. На відміну від звичайних речей такого роду, ця властивість цінних паперів визначається не природними властивостями та кількістю сертифікатів. Суттю цінних паперів є зобовязальні відносини. Без них не існує цінного папера (Див.: визначення цінних паперів у ст.194 ЦК). Саме єдина зобовязальна природа цінного папера дозволяє переводити його з однієї форми в іншу без зміни обсягу прав за цінним папером. Серйозні концептуальні розбіжності між ЦК та ГК існують лише щодо поділу цінних паперів на предявницькі, іменні та ордерні, а також щодо передачі іменних цінних паперів у „документарній” формі шляхом повного індосаменту (згідно із ГК). Ці розбіжності можуть завдати істотної шкоди учасникам ринку цінних паперів, особливо власникам цінних паперів та реєстраторам. Норми ЦК ставлять під сумнів існування цінних паперів на предявника у «бездокументарній» формі, що є значним кроком назад в теорії цінних паперів та українській і зарубіжній практиці. Норми ГК не відповідають новому законодавству України, яке регулює взаємодію прямих та опосередкованих учасників Національної депозитарної системи України обох рівнів. Фактично, у ГК прописані норми, якими регулювалися відносини на ринку зразка 1995 р. Відбувається дискримінація торговельно-інформаційних систем стосовно фондових бірж. Запроваджується сумнівне право всіх торговців цінними паперами бути емітентами інвестиційних сертифікатів.

Список літератури

1. Конституція України.

2. Закон України (ВР УРСР) від 18.06ю1991р. "Про цінні папери та фондову біржу".

3.Цивільний Процесуальний кодекс України.

4. Цивільний кодекс України.

5. Господарський кодекс України.

6. Правила випуску та обігу фондових деривативів.

7. Закон України від 10.12.1997р. "Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні".

8.Положення “Про переказний і простий вексель”, затверджений Постановою ЦВК і РНК СРСР від 7 серпня 1937 р.

9.Цивільний кодекс України.

10.Цивільне право: підручник для студентів юрид. вузів та факультетів. - К.: Вентурі., 2003. - 544 С.

11.Бернар і Коллі. “Толковый экономический и финансовый словарь”. М., 1994. - т. ІІ. - 486 С.

12.Колесник В.В.Введение в рынок ценных бумаг-К.:А.Л.Д., 1995.-176с.

13.Каратуев А.Г. Ценные бумаги: виды и разновидности: Учебное пособие.-М.: деловая література, 1997-256с.

14.Лисенков Ю.М., Ляшко В.П. Вексель у господарському обігу.-К.: Агенція „Прес-центр”, 1994.-256с.