Особливості фінансування бюджетних установ та організацій в Україні
ПЛАН
ВСТУП
1.Особливості фінансування бюджетних установ та організацій в
Україні
2.Практичне завдання
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
ВСТУП
Необхідність в існуванні
державного бюджету обумовлюється природою держави, яка за своїм призначенням
покликана виконувати загальносуспільні завдання і функції, а також об'єктивно
існуючим законом вартості, існуванням товарно-грошових відносин та іншими
факторами.
Бюджету в системі
державних фінансів належить центральне місце. Він, як система економічних
розподільних відносин, охоплює фактично все суспільство, на відміну від інших
ланок фінансової системи, які мають більш обмежене функціонування. Це пов’язано
з тим, що бюджет повинен забезпечити виконання державою її основних функцій –
управління, оборони, регулювання економіки, соціальної.
Держава
використовує бюджет для здійснення територіального, внутрішнього і
міжгалузевого розподілу і перерозподілу ВВП з метою вдосконалення структури
суспільного виробництва і забезпечення соціальних гарантій населенню. В умовах
формування ринкових відносин бюджетна система має надавати фінансову підтримку
щодо роздержавлення і демонополізації галузей господарства, забезпечення
соціального захисту населення.
В основу законодавства України занесене поняття бюджету як плану. В той
же час це фонд, з якого держава черпає свої фінансові ресурси для забезпечення
свого функціонування.
Тому суть бюджету полягає не в тому, що це певна сума грошових коштів,
які знаходяться на певному рахунку, а в тому, що він передбачає напрями
спрямування доходів на певні видатки, а сама по собі сума може бути лише
зафіксованою в певний період величиною коштів, які надійшли і які вже
використані.
Дана робота висвітлює особливості
фінансування бюджетних установ та організацій в Україні.
1.Особливості фінансування
бюджетних установ та організацій в Україні
Бюджетне
фінансування являє собою безповоротний та безоплатний відпуск коштів з
державного та місцевих бюджетів на виконання загальнодержавних функцій і
функцій муніципальних органів та забезпечення діяльності бюджетних установ та
організацій. Кожне
окреме бюджетне підприємство, організація або установа отримує асигнування лише
з одного бюджету. Саме це є одним зі специфічних принципів бюджетного
фінансування поряд із загальними принципами здійснення видаткової політики.
Винятком із загального правила є фінансування незапланованих заходів,
пов'язаних із стихійним лихом, епідеміями, ліквідацією втрат від катастроф
тощо. У такому разі кошти на покриття витрат виділяються як з місцевих, так і з
державного (зокрема, з Резервного фонду Кабінету Міністрів України) бюджетів.
Ще одним спеціальним
принципом бюджетного фінансування є фінансування бюджетних установ на основі
встановлених економічно і науково обґрунтованих нормативів, що встановлюються
для кожної сфери діяльності держави.
Розподіл установ
на ті, що фінансуються з державного бюджету, і ті, що отримують асигнування з
місцевих бюджетів, здійснюється залежно від їх значимості та підпорядкування. Так, з державного бюджету отримують
фінансування національні установи; підприємства, організації та заклади, що
підпорядковані безпосередньо міністерствам України, державним комітетам та
відомствам. Інші бюджетні установи фінансуються головним чином із відповідних
місцевих бюджетів.
Відповідно до ст.
86 Бюджетного кодексу України розмежування видів видатків між місцевими
бюджетами здійснюється на основі принципу субсидіарності з урахуванням
критеріїв повноти надання послуги та наближення її до безпосереднього
споживача. З бюджетів
сіл, селищ, міст та їх об'єднань здійснюються видатки на фінансування бюджетних
установ та заходів, які забезпечують необхідне першочергове надання соціальних
послуг, гарантованих державою, і які розташовані найближче до споживачів.
З бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та міст обласного
значення, а також районних бюджетів здійснюються видатки на фінансування
бюджетних установ та заходів, які забезпечують надання основних соціальних
послуг, гарантованих державою для всіх громадян України. У свою чергу видатки
на фінансування бюджетних установ та заходів, які забезпечують гарантовані
державою соціальні послуги для окремих категорій громадян, або фінансування
програм, потреба в яких існує в усіх регіонах України, здійснюються з бюджету
Автономної Республіки Крим та обласних бюджетів. Через бюджети міст Києва та
Севастополя фінансуються усі три передбачені групи видатків.
У видаткових відносинах
беруть участь щонайменше три суб'єкти. Владною стороною виступають Міністерство
фінансів України, яке складає розпис видатків, і Державне казначейство, яке
дозволяє користуватися бюджетними призначеннями (асигнуваннями). Останнє може
поновлювати або припиняти фінансування бюджетних установ залежно від стану
додержання фінансової дисципліни.
Посередником виступає
уповноважений банк, де відкрито єдиний казначейський, особовий та реєстраційний
рахунки бюджетної установи. Банк здійснює контроль за витрачанням готівки,
порядком сплати податків і обов'язкових зборів, порядком списання коштів з
рахунку. Третім учасником видаткових правовідносин є або розпорядник бюджетних
коштів, або безпосередній отримувач бюджетних коштів. Жоден із суб'єктів не має
права оперативної самостійності.
Головними розпорядниками
бюджетних коштів можуть бути виключно:
1) за бюджетними
призначеннями, передбаченими Законом про Державний бюджет України, - органи,
уповноважені відповідно Верховною Радою України, Президентом України, Кабінетом
Міністрів України забезпечувати їх діяльність, в особі їх керівників, а також
міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд
України, Верховний Суд України та інші спеціалізовані суди; установи та
організації, які визначені Конституцією України або входять до складу Кабінету
Міністрів України, в особі їх керівників;
2) за бюджетними
призначеннями, передбаченими бюджетом Автономної Республіки Крим, -
уповноважені юридичні особи (бюджетні установи), що забезпечують діяльність
Верховної Ради Автономної Республіки Крим та Ради міністрів Автономної
Республіки Крим, а також міністерства та інші органи влади Автономної Республіки
Крим в особі їх керівників;
3) за бюджетними
призначеннями, передбаченими іншими місцевими бюджетами, - керівники місцевих
державних адміністрацій, виконавчих органів рад та їх секретаріатів, керівники
головних управлінь, управлінь, відділів та інших самостійних структурних
підрозділів місцевих державних адміністрацій, виконавчих органів рад.
У межах встановлених
повноважень головний розпорядник бюджетних коштів:
1) розробляє план
своєї діяльності відповідно до завдань та функцій, визначених нормативно-правовими
актами, виходячи з необхідності досягнення конкретних результатів за рахунок
бюджетних коштів;
2) розробляє на
підставі плану діяльності проект кошторису та бюджетні запити і подає їх
Міністерству фінансів України чи місцевому фінансовому органові;
3) отримує
бюджетні призначення шляхом їх затвердження у Законі про Державний бюджет
України чи рішенні про місцевий бюджет, доводить у встановленому порядку до
розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (одержувачів бюджетних коштів)
відомості про обсяги асигнувань, забезпечує управління бюджетними
асигнуваннями;
4) затверджує
кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня, якщо інше не
передбачено законодавством;
5) здійснює
внутрішній контроль за повнотою надходжень, отриманих розпорядниками бюджетних
коштів нижчого рівня та одержувачами бюджетних коштів, і витрачанням ними
бюджетних коштів;
6) одержує звіти
про використання коштів від розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня та
одержувачів бюджетних коштів і аналізує ефективність використання ними
бюджетних коштів.
У межах
встановлених бюджетних призначень головний розпорядник має можливість
перерозподіляти свої видатки з метою забезпечення їх пріоритетності як на
стадії формування проекту бюджету при підготовці бюджетного запиту, так і на
стадії виконання бюжету при складанні бюджетного розпису та у процесі поточного
виділення коштів.
Розпорядник коштів бюджету нижчого рівня - це розпорядник, який у своїй
діяльності підпорядкований відповідному головному розпорядникові, розпорядникові
вищого рівня, та/або діяльність якого координується через нього.
Розпорядники бюджетних
коштів нижчого рівня поділяються на розпорядників коштів другого та третього
ступеня. Розпорядниками бюджетних коштів 2-го ступеня є бюджетні установи в
особі їх керівників, які уповноважені на отримання асигнувань, прийняття
зобов'язань та здійснення виплат з бюджету, на виконання функцій самої
установи, яку вони очолюють, і на розподіл коштів для переказу розпорядникам
3-го ступеня та безпосередньо підпорядкованим їм одержувачам.
Розпорядниками
бюджетних коштів 3-го ступеня є бюджетні установи в особі їх керівників, які
уповноважені на отримання асигнувань, прийняття зобов'язань та здійснення
виплат з бюджету, на виконання функцій самої установи, яку вони очолюють, і на
розподіл коштів безпосередньо підпорядкованим їм одержувачам.
Враховуючи
персоналізацію відповідальності за порушення бюджетної дисципліни та
необхідність підвищення фінансового контролю за витрачанням коштів, Бюджетним
кодексом передбачено, що кошти бюджету, які отримують фізичні особи та юридичні
особи, що не мають статусу бюджетної установи (одержувачі бюджетних коштів),
надаються їм лише через розпорядника бюджетних коштів. Отже, одержувачі бюджетних коштів -
це підприємства і госпрозрахункові організації, громадські та інші організації,
що не мають статусу бюджетної установи, які одержують кошти з бюджету як
фінансову підтримку або уповноважені органами державної влади на виконання
загальнодержавних програм, надання послуг безпосередньо через розпорядників.
Після отримання
коштів із бюджету на свої рахунки головні розпорядники у встановленому порядку
перераховують кошти на поточні рахунки підвідомчих підприємств, організацій та
закладів - на рахунки розпорядників нижчого ступеня.
По бюджетах міст
районного підпорядкування, сільських та селищних бюджетах фінансування
здійснюють відповідні виконавчі комітети органів місцевого самоврядування. Таким чином, у фінансуванні витрат з
бюджету беруть участь усі ланки бюджетної системи України. Аналізуючи видаткові
відносини, доцільно згадати й правові форми, які застосовуються у регулюванні
зазначеного інституту фінансового права. Зокрема, відносини в галузі видатків
регулюються актами, що поділяються на:
1) акти, норми
яких регламентують фінансові відносини: Закон про Державний бюджет України,
рішення про місцеві бюджети, постанови Кабінету Міністрів України, інструкції
Мінфіну та Держказначейства;
2) акти
додержання і виконання правових норм, за допомогою яких реалізуються права та
обов'язки учасників видаткових відносин: кошториси, бюджетні доручення, ордера,
грошові чеки, лімітні довідки тощо.
Кошторисно-бюджетне
фінансування - це метод безповоротного, безоплатного відпуску грошових коштів
на утримання установ, що перебувають на повному фінансуванні з бюджету, на
основі відповідних фінансових планів - кошторисів бюджетних установ.
Отже,
забезпечення бюджетних установ грошовими ресурсами називається
кошторисно-бюджетним фінансуванням, що являє собою систему науково та
економічно обґрунтованих заходів щодо визначення критеріїв розподілу коштів і
напрямів використання фінансових ресурсів, а також визначення їх оптимальних
обсягів для кожного об'єкта, що утримується за рахунок бюджетних коштів.
Кошторис
бюджетних установ є основним плановим документом, який надає повноваження
бюджетній установі щодо отримання доходів і здійснення видатків, визначає обсяг
і спрямування коштів для виконання бюджетною установою своїх функцій та
досягнення цілей, визначених на рік відповідно до бюджетних призначень.
Здійснення
видатків розпорядників та одержувачів бюджетних коштів у межах затверджених
кошторисів доходів і видатків, планів асигнувань або планів використання
бюджетних коштів органами Державного казначейства проводиться через
реєстраційні, спеціальні реєстраційні рахунки розпорядників бюджетних коштів. Такі рахунки відкриваються для
одержання коштів з бюджету і для повного обліку бюджетних коштів та контролю за
їх використанням в органах Державного казначейства на кожний бюджетний рік. По
закінченні року рахунки закриваються, оскільки згідно з чинним законодавством
усі бюджетні призначення втрачають чинність після закінчення бюджетного
періоду, за винятком тих випадків, коли окремим законом передбачені багаторічні
бюджетні призначення.
Для того, щоб
відкрити рахунок у Казначействі, бюджетна установа повинна подати заяву про
відкриття, підписану двома підписами (керівника і головного бухгалтера);
довідку про внесення установи до Єдиного реєстру підприємств і організацій
України із зазначенням ідентифікаційного номера установи; нотаріально
засвідчену копію статуту (положення) організації; довідку про доведення до
розпорядника коштів обсягу асигнувань, передбачених в акті про бюджет на
поточний період з розподілом їх за всіма підрозділами бюджетної класифікації;
довідку про затвердження кошторису з поквартальним розподілом; картку зі
зразками підписів; звіт про виконання попереднього кошторису.
Реєстраційний рахунок
відкривається після письмового повідомлення про це розпорядника бюджетних
коштів.
Органи Державного
казначейства укладають з розпорядниками коштів договори на здійснення рахунків
і обслуговування таких осіб відповідно до встановлених лімітів. Кількість
реєстраційний рахунків для розпорядника бюджетних коштів залежить від ступеня
деталізації контролю казначейства за використання бюджетних коштів відповідно
до бюджетної класифікації.
Підставою для здійснення видатків розпорядників бюджетних коштів є платіжні
доручення, підготовлені власниками рахунків, та документи, що підтверджують
цільове спрямування коштів (рахунки, рахунки-фактури, накладні,
товарно-транспортні накладні, трудові угоди (контракти), договори на виконання
робіт, акти виконання робіт тощо). Порядок їх оформлення та подання до органів
Державного казначейства регламентується вимогами законодавства, що визначають
порядок обліку зобов'язань, у межах яких розпорядник бюджетних коштів повинен
сплатити певну суму коштів виконавцеві. Платіжні доручення подаються до органів
Державного казначейства у двох примірниках або в кількості примірників,
потрібних для всіх учасників безготівкових розрахунків. Термін їх дії
встановлюється у межах 10 календарних днів з дня виписки. У межах встановлених
повноважень казначейські органи визначають порядок та строки зберігання
розрахункових документів згідно з чинним законодавством.
2.ПРАКТИЧНЕ
ЗАВДАННЯ
Школа третього
ступеня, що має відповідну ліцензію Міністерства освіти та науки України,
фінансується з бюджету і надає платні послуги з освіти, зокрема щодо підготовки
робітників різних професій.
Обгрунтуйте,
посилаючись на чинне законодавство, чи звільняються від оподаткування податком
на додану вартість платні послуги з підготовки робітників різних професій.
Відповідь
Так, школа третього ступеня , що має
відповідну ліцензію Міністерства освіти та науки України, фінансується з
бюджету і надає платні послуги з освіти, зокрема щодо підготовки робітників
різних професій звільняється від оподаткування податком на додану вартість.
Так, підпунктом 5.1.3 пункту 5.1 статті
5 Закону України від 03.04.97 №168/97-ВР “Про податок на додану вартість” (зі
змінами та доповненнями) визначено, що звільняються від оподаткування операції
з поставки послуг з виховання та освіти дітей дитячими музичними та художніми
школами, школами мистецтв, будинками культури; послуг з дошкільного виховання,
початкової, середньої, професійно-технічної та вищої освіти закладами, які
мають спеціальний дозвіл (ліцензію) на поставку таких послуг, незалежно від їх
організаційно-правового статусу та форми власності, згідно з переліком таких
послуг, визначеним Кабінетом Міністрів України, а також послуг з розміщення
учнів або студентів в інтернатах або гуртожитках.
Постановою Кабінету Міністрів України
від 8 червня 2005 р. N435 затверджено
перелік послуг з виховання та навчання, операції з надання яких звільняються
від обкладення податком на додану вартість. Пункт 3 цього переліку визначає: «послуги з усіх видів
освітньої діяльності, які надаються загальноосвітніми навчальними закладами I
- III
ступеня» звільняються
від обкладення податком на додану вартість.
ВИСНОВКИ
Отже, формування
ефективної бюджетної системи - невід'ємна складова процесу розбудови ефективної
держави, ринкової економіки і відкритого суспільства. Бюджетна політика разом
із грошово-кредитною політикою забезпечують найважливіші економічні функції
держави:
-
фінансове
забезпечення виконання державою своїх функцій;
-
підтримку
фінансової стабільності та збалансованості в країні;
-
забезпечення
фінансової цілісності держави;
-
створення
стимулів для соціально-економічного розвитку.
Державний бюджет вiдiграє важливу роль в перерозподiлi ресурсiв
вiдповiдно до суспiльних iнтересiв. В умовах ринкової недостатностi для бiльш
ефективного розмiщення ресурсiв застосовується, як правило, високий ступiнь
перерозподiлу коштiв, у той час як в досконалiй ринковiй системi практикується
зменшення рівня оподаткування підприємств, передача приватним інститутам
функцій соціального захисту.
За допомогою бюджетної полiтики здiйснюється цiльове спрямування коштiв,
яке неможливе з точки зору мiркувань поточної економiчної ефективностi, але має
стратегiчне значення для суспiльства: витрати на державнi органи, оборону,
соцiальний захист, науку i освiту, неприбутковi стратегiчно важливi виробництва
тощо. Сучасна держава, окрім виконання своїх безпосередніх владних та
соціальних функцій, несе на собі відповідальність за ефективне функціонування
ринкової економіки країни, що, зрештою, забезпечує національну
конкурентоспроможність.
СПИСОК
ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1. Закон про податок на прибуток - Закон
України "Про оподаткування прибутку підприємств" від 22.05.97 р. №
283/97-ВР.
2. Закон про ПДВ - Закон України "Про
податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР.
3. Бюджетний кодекс України:
Закон України від 21 червня 2001 р. № 2542 – ІІІ// Голос України. – 2001. - 24
липня.
4. Постанова Кабінету Міністрів “Про впровадження казначейської
системи виконання державного бюджету” від 14.01.97 № 13 // Зібрання
законодавства України. Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України. –
1997. - №1.
5. Постанова Кабінету Міністрів “Про затвердження Положення про
порядок складання, розгляду, затвердження та основні вимоги щодо виконання
кошторисів доходів і видатків бюджетних установ та організацій” від 09.01.2000
№17 // Зб. Урядових нормативних актів України. –
2000. - № 13.
6. Матвеева В. Бюджетні організації: бухгалтерський облік і
оподаткування. – Х.: Фактор, 2005. – 566 с.
7. Облік у бюджетних установах: Навч. посібник / За ред. О.А. Заїнчковського,
Т.М. Сторожук. – Ірпінь, Академія ДПС України, 2002. – 535 с.
8.
Осипчук
Л. Виконання державного
бюджету/
Економіка/
Фінанси. Право. - №11, 2008.-С.51-54.
9. Терещенко Ю.І. Фінансове
право. К: Юридична книга, 2006. - 422с.