Проблеми та шляхи вдосконалення рекреаційного комплексу Туреччини

Міністерство освіти і науки України

Київський національний торговельно-економічний університет

Кафедра міжнародної економіки

Курсова робота

з курсу „Розміщення продуктивних сил”

на тему:

„Проблеми та шляхи вдосконалення рекреаційного комплексу Туреччини”

Студентки I курсу,

3 групи ФФБС

Равінської І.О.

Науковий керівник:

Іксарова Н.О.

Київ 2010

Зміст

Вступ

1. Сутність, значення і місце рекреаційного комплексу в світовому господарстві

2. Передумови розвитку і розміщення рекреаційного комплексу Туреччини:

2.1 Природні умови розміщення і розвитку туристичного комплексу Туреччини

2.2 Історичні передумови формування рекреаційно-туристичного комплексу Туреччини

2.3 Соціально-економічні та демографічні фактори розвитку туристичної індустрії Туреччини

3. Сучасний рівень розвитку і структура рекреаційного комплексу Туреччини

4. Регіональні відмінності розвитку рекреаційного комплексу і розміщення основних закладів туризму в Туреччині

5. Проблеми та напрями розвитку і вдосконалення рекреаційно-туристичного комплексу Туреччини

Висновки

Додатки

Список використаних джерел

Вступ

Необхідність в праці й відпочинку, відновлення здоров’я, психічних сил – найголовніші потреби людини, які забезпечують діяльність його організму. Відпочинок знімає емоційну напруженість, він є багатофункціональним і індивідуальним для кожної людини. Саме тому розвиток туризму і рекреації в сучасному світі є невід’ємним фактором розширеного відтворення фізичних, інтелектуальних та емоційних сил людини.

 Туризм - це динамічне явище, украй чуттєве до всякого роду змін, що відбуваються в його суміжних сферах. Очевидно, що ці зміни, а також першочергові задачі, що стоять перед людством у новому тисячолітті, стосуються також і туризму. Аналіз тенденцій і трендів, що виявляються на сучасному ринку туризму, показує, що цей ринок переживає принципові зміни, і туризм у найближчому майбутньому стане зовсім іншим у порівнянні з нині існуючим. Його чекають багато проблем, але розвиватися він, як і раніше, буде дуже динамічно. [4]

Метою моєї курсової роботи є визначення пріоритетів та проблем розвитку рекреаційного комплексу Туреччини на основі дослідження географічного розміщення закладів туризму, відмінностей у їх розвитку. Дослідити вплив, значення туризму у країні на інші галузі народного господарства та їх тісний взаємозв’язок.

Завданнями даної курсової роботи є : визначити сутність та місце рекреаційного комплексу в системі галузей господарства світу; дослідити основні передумови розвитку рекреаційного комплексу Туреччини; проаналізувати на основі статистичних даних його сучасний стан та географічні відмінності у його структурі.

Об'єктом в курсовій роботі визначено розміщення рекреаційно-туристичних комплексів Туреччини. Предметом в роботі виступають основні характеристики (параметри) та показники розвитку і розміщення рекреаційно-туристичного комплексу країни, які розкривають об'єкт дослідження. Основними джерелами для визначення показників розвитку рекреаційного комплексу Туреччини є: наукова література, публікації в Інтернеті, статистичні дані за 2009 р.

Однієї з найважливіших проблем, що має бути вирішена як людству в цілому, так і туристичній галузі, зокрема, стане проблема екології. В останні роки в туризмі не тільки використовуються нові технології зі сфери інформаційних систем, зв'язку, транспорту і будівництва, але і приймаються певні кроки по захисту навколишнього середовища.

Необхідно підкреслити, що структура сучасного туризму розвивається від багатих регіонів до бідних, від промислово розвинутих країн - до менш розвинутих, від урбанізованого суспільства - до аграрного. Це служить істотним фактором урбанізації і розвитку мережі сільських населених пунктів. [14]

1. Сутність, значення і місце рекреаційного комплексу в світовому господарстві

Для того, аби дослідити питання значення рекреаційного комплексу в світовому господарстві, необхідно правильно визначити сутність цього поняття, всі його можливі значення. Перш за все потрібно знати, що таке рекреація. Рекреація (з лат. recreatio – відновлення) – відновлення природного та урбанізованого середовища та життєдіяльних сил людини. Отже, рекреаційний комплекс – це містобудівні установи різного функціонального профілю, які складаються з рекреаційних організацій, об’єднаних єдиним архітектурно-планувальним рішенням, загальною просторовою композицією та організацією обслуговування. Інше визначення цього поняття звучить так: сукупність різних за функціями рекреаційних установ місткістю більше 1000 місць, об’єднаних однією функціональною програмою (туризм, лікування, відпочинок тощо).

Рекреаційно-туристичний комплекс – група рекреаційних підприємств і закладів, що мають єдину систему рекреаційно-туристичного, курортно-побутового і господарського обслуговування і розміщуються на невеликій території та взаємопов’язані між собою технологічними, економічними та іншими зв’язками. Сутність цієї сфери полягає у задоволенні потреб людини, пов’язаних із оздоровленням, відпочинком, туризмом та змістовним проведенням часу в період дозвілля, тобто задоволення всього комплексу потреб у рекреаційних послугах за допомогою різних засобів – природних, соціальних, культурних, техногенних тощо. [3, 25]

Саме через туризм багато країн зробили потужний ривок у розвитку економіки. Для деяких країн, як наприклад для Туреччини, рекреаційно-туристичний комплекс має надзвичайно важливе значення, адже він складає велику частину прибутків держави. Він позитивно впливає на розв’язання такої актуальної для сьогодення проблеми, як зайнятість населення. При цьому витрати на створення одного робочого місця в туризмі в 20 разів менші, ніж у промисловості.

З економічної точки зору особливість туризму полягає в тому, що він породжує нову форму споживчого попиту. Цей попит стосується не лише продукту, а й цілого комплексу товарів та послуг. Зацікавленість країн у розвитку міжнародного туризму можна пояснити тими ж мотивами, що й інтерес до розвитку зовнішньої торгівлі. [5]

В даний час індустрія рекреаційно-туристичного комплексу є однієї з найбільших форм у міжнародній торгівлі послугами, що динамічно розвиваються. В останні 20 років середньорічні темпи зростання числа прибуття іноземних туристів у світі склали 5,1%, валютних надходжень - 14%. Так, якщо в 1950 р. число туристів в усьому світі складало 25 млн., а оборот туріндустрії - 2,1 млрд. доларів США, те згідно з даними Всесвітньої Туристичної Організації (ВТО) у 2008 р. у світі було зареєстровано 576 млн. прибуттів туристів, надходження від міжнародного туризму досягли 372 млрд. доларів). У цілому обсяги валютних надходжень від туризму за період з 1950 по 2008 роки виросли в 144 рази. [15]

В якості вихідного пункту для класифікації видів туризму доцільно взяти основну мету подорожі. Базуючись на таких засадах, можна визначити наступні види туризму:

· рекреаційний туризм (відпочинок та лікування);

· екскурсійний туризм (ознайомлення з культурними, історичними та природними визначними місцями);

· науковий туризм (участь в наукових конференціях, знайомство з науковими відкриттями);

· діловий туризм (візити для проведення ділових зустрічей);

· етнічний туризм (подорожі для зустрічі з родичами);

· пригодницький туризм (походи, експедиції, полювання);

· спортивний туризм (подорожі для займання спортом);

· навчальний туризм;

· релігійний туризм (подорожі до місць, що шануються віруючими);

· розважальний туризм (відвідування святкових заходів). [1, 26]

Слід зауважити те, що Туреччина – це країна, ідеальна для туризму. Вона має у своєму розпорядженні як піщані пляжі, так і засніжені вершини.

Привабливість Туреччини полягає й у тому, що в ній представлені майже всі види туризму. Для того, щоб краще зрозуміти це, слід проаналізувати дані види туризму.

Рекреаційний туризм. Цей вид туризму є найбільш масовою формою. Для цього виду туризму характерним є більша тривалість подорожі, менша кількість міст, які входять до маршруту, і відповідно довше перебування в одному місці, якими, як правило, є курорти на морському побережжі.

Поїздки з ціллю лікування (бальнеологічний туризм) набули у Туреччині значного поширення. Деякі райони мають світову славу завдяки своїм термальним джерелам.

Екскурсійний туризм. Цей вид туризму містить у собі подорожі і поїздки з пізнавальними цілями. Екскурсія як форма пізнання і вид дозвілля виконує функції інформації, розширення кругозору й інтелекту. Для екскурсійного туризму так само, як і для рекреаційного, характерними є поїздки і на груповій, і на індивідуальній основі.

Науковий туризм. Цей вид подорожей є порівняно новим у міжнародному туризмі. Розвиток зовнішньоекономічних зв'язків, НТР і матеріально-технічний прогрес, прагнення використовувати передовий досвід інших країн і народів у створенні духовних і матеріальних цінностей сприяють розширенню міжнародних контактів серед представників наукових кіл різних держав. Даний вид туризму, що включає поїздки з метою участі в різних нарадах, конгресах, симпозіумах, займає усе більш значне місце в сучасному міжнародному туризмі.

Діловий туризм. Друга половина XX сторіччя ознаменувалася подальшим розвитком і інтернаціоналізацією зовнішньоекономічних відносин. Поїздки представників ділових кіл останнім часом стали носити масовий характер. Ряд туристичних фірм Туреччини спеціалізується саме на організації групових поїздок бізнесменів з метою вивчення нових ринків і складання торгових угод.

Етнічний туризм. Даний вид туризму пов'язаний з відвідуванням родичів чи місць народження батьків і займає важливе місце в міжнародному туристському обміні. Останнім часом у цьому досить своєрідному виді туризму відбулися деякі структурні зміни, що відбиваються на його характері. Відбувається природне скорочення першого покоління вихідців з інших країн, і усе більше місце починають займати представники третього і четвертого поколінь, у яких значною мірою загублені прямі родинні зв'язки й у більшому ступені мотиваційну роль грає прагнення познайомитися з батьківщиною предків.

Навчальні тури. У них увага, як правило, приділяється вивченню мов, але, крім того, можуть бути тури з навчанням якому-небудь виду спорту, спортивним іграм, а також по підвищенню кваліфікації і т.д. Звичайно щоденні заняття по програмі навчальних турів проводяться до полудня, а весь інший час приділяється на розваги й екскурсії. Крім цього, існує й інтенсивна програма навчання (20—30 годин на тиждень).

Релігійний (паломницький) туризм. Даний вид туризму вважається споконвічним, історичним. В даний час він також користується великою популярністю. У туризмі з релігійними цілями можна виділити кілька видів подорожей:

1) паломництво (відвідування святих місць для поклоніння реліквіям);

2) пізнавальні поїздки, знайомство з релігійними пам'ятниками, історією релігії, культурою релігії;

3) наукові поїздки (поїздки богословів, істориків, учених, які займаються питаннями релігії).

Розважальні тури. Ці тури дуже популярні і різноманітні. Їхня тривалість невелика (2—4 дні). Програма таких турів складається в основному з розваг (відвідування святкових заходів, ресторанів, концертів і т.д.).

Як про окремий вид туризму, що отримав досить широке поширення в нашій країні, варто сказати про «шоп-тури» - поїздках за кордон з метою придбання товарів народного споживання (в основному виробів легкої промисловості, автомобілів, меблів і т.д.) для наступної їхньої реалізації. [22, 26]

Можна зробити висновки, що при всій розмаїтості видів туризму основною метою туристичних поїздок продовжує залишатися відпочинок. На його частку приходиться 70% загального числа прибутків у світі.

Як одна з головних складових регіональної економіки, туризм є чинником активізації всієї економіки даного регіону: з'являються нові види послуг, починають рухатися окремі галузі, що працюють на туризм і міське населення. Таким чином, можна сказати, що сучасний масовий туризм зв'язаний майже з всіма елементами функціонування регіональної і національної економіки. [20]

Роль туризму в розвитку регіональної економіки можна простежити і по співвідношенню кількості людей, зайнятих у туристській галузі, і загальної кількості працівників у регіоні. Під впливом потреб туристської економіки збільшується попит на робочу силу в готельному господарстві, у структурі суспільного харчування, у технічній сфері організації туристського руху (екскурсоводи, водії автокарів, організатори туристських бюро й агентств). З'являються робочі місця, побічно зв'язані з туристською діяльністю. До цієї групи можна віднести обслуговуючий персонал банківських пунктів обміну валюти, працівників торгівлі, рекламної галузі, страхових компаній, виробників сувенірів і продовольчих товарів, працівників готельного будівництва і промисловості, що випускає для туристів устаткування, одяг і взуття.

Проілюструвати тісний зв'язок між туризмом і зайнятістю можна за допомогою даних. На 100 робочих місць, створених у туристичному секторі, приходиться 50 додаткових робочих місць у секторі допоміжних послуг. Необхідно відзначити, що для туристичного ринку праці характерне використання праці жінок, молоді, пенсіонерів, зайнятих частково і сезонно.

Судячи з літературних джерел, туризм відноситься до групи найбільших роботодавців у світі, кількість зайнятих у цій галузі оцінюється в 250 млн. чоловік (що складає 6,3 % зайнятих). [22]

Практичне використання основних положень теорії дозволяє, як свідчить досвід закордонних країн, значно розширити потік туристів і одержати істотний соціальний і економічний ефект.

І ще один дуже важливий фактор - вплив туристичної діяльності на навколишнє середовище. Цей вплив може бути прямим, побічним, позитивним і негативним. Туризм не може розвиватися без взаємодії з навколишнім середовищем, але, керуючи цим розвитком, можна зменшити негативний вплив і збільшити позитивний.

Позитивний вплив включає охорону і реставрацію пам'ятників природи, історії, культури, створення національних парків і заповідників, збереження лісів, захист рослинного і тваринного світу.

Негативний вплив, на жаль, більший, зокрема, це вплив на якість води в річках, озерах, морях та на якість повітря, зростання викидів шкідливих речовин транспортними засобами, самовільне розміщення тимчасових баз відпочинку, забруднення відходами навколишнього середовища, самовільне розпалювання вогнищ, понівечення історичних пам'ятників вандалами. Деякі види туристського відпочинку, такі, як полювання, риболовля, збирання рослин, завдають негативного впливу живій природі і призводять до зменшення чисельності або навіть до повного зникнення фауни та флори певних територій та інше. Зростання населення в туристських регіонах, будівництво нових туристичних потужностей потребує залучення якомога більшої кількості природних ресурсів, що, у свою чергу, збільшує навантаження на навколишнє середовище. [11]

2. Передумови розвитку і розміщення рекреаційного комплексу Туреччини

2.1 Природні передумови розвитку і розміщення рекреаційного розвитку Туреччини

Характер природних умов дуже впливає на вибір потенційними туристами маршруту району подорожі. Туристи беруть до уваги кліматичні і ландшафтні особливості, багатство й унікальність рослинного і тваринного світу, природні можливості для активного відпочинку.

Дуже важливу роль для туризму в Туреччині відіграє географічне положення країни, насамперед, тут слід зазначити близькість до морів, до гірських масивів, характер берегової лінії, положення країни стосовно основних постачальників туристів, перебування регіону на важливих транзитних шляхах.

Велике значення для туристів має рельєф Туреччини. При погляді на географічну карту Туреччини звертає на себе увагу велика кількість юр і плоскогір’їв. Розчленованість країни обумовлює вертикальну зональність природних ландшафтів, різноманітність дикорослих і культурних рослин, по багатству яких турецька територія поступається, мабуть, лише різноманітності флори Кавказу. У Туреччині поєднуються високі, розчленовані ущелини і увінчані сніговими вершинами гірські хребти з глибокими улоговинами, обширні сухі нагір'я з вічнозеленими приморськими рівнинами. За характером рельєфу Туреччина — гірська країна: середня висота її над рівнем морить близько 1000 м.

Територія Туреччини знаходиться в межах субтропічного кліматичного пояса. Однак гірський, сильно розчленований рельєф і дуже складна циркуляція повітряних мас обумовили велику розмаїтість кліматичних районів. Чорноморське узбережжя Туреччини відрізняється помірковано теплим кліматом, що характеризується великою вологістю, порівняно рівномірним розподілом опадів по сезонах року, печенею влітку і прохолодною зимою. Середня температура січня на узбережжя -1-5, +7°, липня +22, +24°. Високі Понтійські гори узимку захищають Чорноморське узбережжя від впливу холодних повітряних мас внутрішніх районів країни, а Чорне море зменшує вплив холодних північних вітрів. Крім того, східна частина Чорноморського узбережжя захищена від проникнення холодних вітрів високими Кавказькими горами.

Досить широка смуга узбережжя Егейського моря і зовсім вузьке Середземноморське узбережжя відрізняються типово середземноморським кліматом з характерними для нього жарким сухим летом і теплою дощовою зимою. Середня температура самого жаркого місяця (липень чи серпень) в Адані досягає +28° і самого холодного (січень чи лютий) +10°. У східних, більш гористих, районах літо прохолодне, узимку случаються заморозки. Кількість опадів, що випадають, на узбережжя Егейського моря 500—800 мм у рік, 1000— 1500 мм — у західній чисти Тавра (на навітряних схилах) і до 500 мм – у східній.

Північ Західної Анатолії піддана впливу теплого Мармурового моря (температура верхнього шару води влітку біля +25С, узимку біля +8) відрізняється сприятливими для сільського господарства кліматичними умовами. Береги й острови Мармурового моря – улюблене місце відпочинку жителів Стамбула й околишніх міст. Навесні, коли на Чорноморському узбережжі ще холодно, у Мармуровому морі вже можна купатися. [6, 7]

Для багатьох важливим є навколишнє середовище, тобто те, що вони бачать навколо себе. Флора Туреччини надзвичайно різноманітна, вона включає близько 6700 видів рослин, з них велика частина – це представни-ки сімейств складноцвітих, бобових і хрестоцвітих.

Рослинний покрив Туреччини дуже різноманітний. Він змінюється в залежності від кліматичних умов і рельєфу місцевості. Значні зміни в природний рослинний світ Туреччини вніс людину: великі простори степів розорані, нанесена велика втрата лісам, особливо в Західній Анатолії — найбільш населеної частини Туреччини.

Також багата фауна Туреччини. На її території мешкають олень, косуля, кабан, вовк, шакал, гієна, ведмідь, гірський козел, з птахів — горобець, ластівка, жайворонок, соловей, лелека, орел. Зустрічаються також змії і ящірки. [17]

Територія Туреччини, за винятком Анатолійського плоскогір'я, покрита густою річковою мережею. Але всі ріки мають гірський характер, буяють водоспадами, порогами і тому несудохідні. Однак велике значення рік, як можливих джерел гідроенергії, поки ще дуже слабко використовуваних. Частково поверхневі води Туреччини використовуються для зрошення.

Стік рік відрізняється крайньою нерівномірністю. У дощові сезони й у період танення снігу багато рік перетворюються в бурхливі потоки і створюють погрозу повені, а в звичайно посушливий літній і осінній сезони сильно міліють, самі дрібні з них часто пересихають зовсім.

У горах Туреччини беруть початок найбільші ріки Південно-Західної Азії: Євфрат, що зароджується в Східній Анатолії, і Тигр, що стікає з Вірменського нагір'я. Найбільші озера — Ван і Туз. [7]

Як можна побачити, природі ресурси Туреччини створюють всі необхідні умови для відпочинку для всієї родини, маючи в своєму розпорядженні і моря, і гори, і дивовижну за своєю красою природу.

2.2 Історичні передумови розвитку і розміщення рекреаційного розвитку Туреччини

Важливим фактором для формування рекреаційно-туристського комплексу Туреччини, як і для будь-якої іншої країни, є історичний фактор. Туреччина – країна з довгою і цікавою історією, і ,безперечно, це не могло не вплинути на всі сфери її господарства.

Перші поселення на території сучасної Туреччини виникли у VІІІ ст. до н.е. Саме тут знаходиться найвизначніша пам’ятка стародавнього світу – руїни Трої. Троя – легендарне місто, оспіване Гомером. Головним туристським об’єктом є зона розкопок, де можна побачити оборонні стіни міста, залишки численних будинків, храм, театр і величезного дерев’яного коня, побудованого в наші дні. [16]

Більша частина території входила до складу Османської імперії, яка залишила надзвичайно великий слід на цій землі. Найвизначніше місце –це, звісно, Стамбул. Це місто - один з найдревніших і красивіших міст на планеті. Місто-порт з 2500-літньою історією, в минулому столиця трьох імперій: Римської, Візантійської і Оттоманської, сьогодні – економічна і культурна столиця Турецької Республіки. Два рази місто змінювало своє ім’я (Візантія і Константинополь) і віросповідання. У Стамбулі є надзвичайно велика кількість архітектурних пам’яток. Наприклад, храм Св. Софії з великим куполом і чудовими мозаїками був побудований 1,5 тисячі років тому. За розмірами це четвертий храм у світі після собору Св. Петра в Римі, собору Севільї та Міланського собору.

Пам’ятник античних часів «Цистерна» був споруджений близько 528р. для постачання водою Константинополя і являє собою величезний, вритий в землю басейн, з мармуровими колонами. В одній з колон є «магічний» отвір, в який туристи вставляють пальці і загадують бажання, які нібито здійснюються.

Місто налічує близько 900 мечетей. Найвідоміша з них – Блакитна мечеть Султан-Ахмед з шістьома мінаретами. [30]

Інше античне місто вважається найкращим курорт Середземномор’я. Звісно, це Анталія. Цей курорт гармонічно поєднує в собі античність та сучасність. Саме сюди в міжнародний аеропорт «Ататюрк» прибувають туристи з усього світу, щоб почати свою подорож по Середземному узбережжю Туреччини. За оцінками ЮНЕСКО, район Анталії визнаний одним з найбільш екологічних на планеті.

Місто було засноване в 159 р. до н.е. королем Пергама Атталусом, в честь кого й одержала свою назву – Анталія. Місто багате історичними пам’ятниками, серед яких добре збережені ворота Адріана, споруджені на честь відвідування міста римським імператором Адріаном у 130 р. н.е. Потрапити до узбережжя можна через парк Карааліоглу, поруч з яким знаходиться ще одна споруда античності – вежа Хидирлик Кулесі, побудована для захисту Анталійського порту і як орієнтир для мореплавців. Інші визначні пам’ятки Анталії належать до мусульманського періоду. Зрізаний мінарет Кезік одержав свою назву, коли його верхня частина була «зрізана» під час найсильнішого землетрусу. Мінарет разом із мечеттю був збудований османським принцом Коркут-беєм на місці древньої візантійської церкви. Поруч з мінаретом розташована мечеть Ескі-джамі, побудована на півтора сторіччя пізніше туркменським еміром за зразком візантійської церкви. Унікальні історичні знахідки експонуються в Археологічному музеї Анталії.

Аланья заснована в ІV ст. до н.е., за часів Римської імперії була знаменитою базою піратського флоту і відома як Коракесіон. Марко Антоній подарував місто і прилягаючі території Клеопатрі, яка стала використовувати наявні ліси для будівництва свого флоту. У ХІІІ ст. місто захопив Сельджукський правитель Ала-ед-дін Кейкубат, який перейменував Коракесіон в Аланья і зробив його своєю зимовою резиденцією. Головний туристичний об’єкт міста – візантійська фортеця на вершині гори, що піднімається над містом. Добре збереглася Червона вежа, яка захищала затоку. Аланья також відома своїми печерами, найвідвідуваніша з яких – Ламлаташ із сталактитами і сталагмітами. У Дівочій печері пірати ховали викрадених дівчат.

Сіде, оточений сучасними туристичними комплексами, є одним з із найрозвинутіших курортів півдня Туреччини. Грецькі колоністи вперше оселилися тут у VII ст. до н.е. Місто стало розвинутим торговим портом, яке зобов’язане своїм процвітанням піратству і работоргівлі. Незважаючи на ряд землетрусів, у Сіде збереглися багато історичних пам’ятників: статуя імператора Віспасіана, храм Фортуни, Агори, амфітеатр на 16 000 місць. [2, 1]

Зона Афродісії – місце грандіозних розкопок, розташована на плоскогір’ї, біля підніжжя гряди Аюдаг, де протікає р. Бююг Мендерс. У результаті археологічних розкопок виявлено, що ця територія, на якій виникла одна із найбільших цивілізацій Малої Азії, була заселена в століття бронзи. Місто згадується також за назвою Нінова, що свідчить про його зв’язки з Вавилоном, назва ж Афродісія з’явилася в елліністичну епоху. Афродісія була відкрита на початку ХХ ст. французьким археологом Годеном, найрезультативніші археологічні дослідження були проведені професором Еріма в 60-х рр. ХХ ст. Музей Афродісії розташований біля входу на місце розкопок, оточених стінами, спорудженими римлянами в ІІІ ст. н.е. і згодом укріпленими. У музеї зберігається безліч знахідок, виявлених під час розкопок. На території Акрополя видно сліди древніх поселень доісторичної епохи. Поруч знаходиться театр (І ст. н.е.), який використовується в наші дні для показу спектаклів, його трибуни можуть вмістити до 10 000 тис. глядачів. Храм Афродіти був побудований у І ст. до н.е., в VІ ст. н.е. візантійці перетворили його в базиліку. Монументальний стадіон (І – ІІ ст. н.е.) є межею археологічної зони з північної сторони. [2, 19]

Сельчук – поселення, що виникло на місці античного Ефесу, знаменитого своїм храмом Артеміди. Після завоювання сельджуками в ХІ ст. місто одержало назву – Сельчук. На пагорбі Айясолук поруч з головною вулицею Сельчука знаходяться руїни візантійської фортеці. У цитаделі імператор Юстиніан у VІ ст. н.е. наказав збудувати базиліку св. Іоанна, цілком облицьовану зсередини мармуром. Нижче цитаделі розташована мечеть Ісибея, збудована в 1375 р., у дворі якої встановлені колони з античного Ефеса. Вхідний портал, над яким піднімається мінарет, прикрашений сталактитовим декором і орнаментом у вигляді переплетених стрічок із чорного і білого мармуру. Від всесвітньо відомого храму Артеміди, одного із семи чудес світу, збереглася лише одна відновлена колона. Перший храм був споруджений у VІ ст. до н.е. [1]

 Мармарис. Перше поселення на місці сучасного Мармариса було засновано в IV ст. до н.е. і називалося Фіскос, у північній частині міста, де розташовувалося це поселення, проводять археологічні розкопки. Мармарис відомий масовими заходами: на початку травня проводиться відомий міжнародний вітрильний фестиваль, у червні – фестиваль музики і кіно й естради. Найпопулярніше серед туристів Старе місто з вузькими грецькими вуличками і гучним базаром, центр Старого міста – османська фортеця Мармара-калесі, збудована за розпорядження Сулеймана Чудового. [2, 30]

 Бодрум – це антична назва міста Гелікарнасос, тут народився давньогрецький учений Геродот. На місці сучасного Бодрума біло збудоване одне із семи чудес світу – відомий Гелікарнаський мавзолей, який був частково розібраний у Середньовіччі хрестоносцями для будівництва іншої монументальної споруди – замку св. Петра, збудованого у 1406 р. на мисі Зефіріон, лицарями ордену Госпітальєрів. З фортечних стін відкривається вигляд на Бодрумську затоку. На подвір’ї замку є ботанічний сад. У приміщеннях замку обладнано декілька невеликих музеїв. У місті щорічно проводиться фестиваль мистецтва і культури, практично кожні вихідні в затоці Бодрума проводиться вітрильна регата.[1]

Після падіння в 1918р. Османської імперії держави-переможниці планували розділити її територію. 23 квітня 1920 р. в Анкарі під керівництвом М.К. Ататюрка були скликані Національні Збори, згідно із рішенням яких було оголошено війну за незалежність з державами Антанти та з грецькими військами, що спробували захопити значну частину Анатолії. Перемігши в національно-визвольній війні, 1 листопада1992 р. М.К. Ататюрк оголосив про скинення монархії, а 23 жовтня 1923 р. Національні Збори оголосили Турецьку Республіку. Мустафа Кемаль був першим президентом Турецької Республіки. У 1952 р. Туреччина вступила до НАТО. З 1983 р. в країні запанувала демократія. У 1987 р. тодішній президент Туреччини Тургут Озал почав роботу з досягнення Туреччиною повного членства в ЄС, що може привести до відкриття кордонів між Туреччиною і державами ЄС, що збільшить потік туристів до країни. [2]

2.3 Соціально-економічні та демографічні передумови розвитку і розміщення рекреаційного розвитку Туреччини

Найважливішим фактором, що визначає якість та рівень розвитку рекреаційно-туристичного комплексу, є демографічний фактор.

Величина населення в Туреччині складає 73 млн. людей. Густота населення - 85 чол. на квадратний кілометр (2008). Народжуваність у 2008 становила 21,3 на 1000, смертність - 7,0, дитяча смертність - 39,4 проміле.

Статева структура населення характеризується стійкою перевагою чисельності чоловіків над чисельністю жінок, співвідношення першої до другої в 2001 становило 101,9%. Характерною особливістю вікової структури є висока питома вага осіб доробочого віку (0-14), що становила в 2000 30%. Однак цей показник поступово знижується - на початку 90-х він перевищував 35%. Порівняно невисокою, незважаючи на поступове підвищення середньої тривалості життя (68,5 років у 2002 проти 45 у 1955), залишається частка осіб післяробочого віку (після 65) - 5,6%. [18]

На території сучасної Туреччини проживають турки, курди, вірмени, татари, албанці, араби, греки, лази, черкеси (під цим етнонімом маються на увазі адигі, кабардинці, інгуші, чеченці, осетини та інші народи Північного Кавказу), євреї та інші етнічні групи ( див. Рис. 1). Перепис населення 1965 р. був останнім, у якому містилися відомості про мовну приналежність і віросповідання громадян, що дозволяло хоча б приблизно встановити чисельність національних меншин та етнічних груп. У відповідності із ст. 66-ю Конституції 1982 р. турками вважаються усі, "хто зв'язаний узами громадянства з турецькою державою". Тобто, громадянство віднині офіційно визначає національну приналежність. До того ж діти, які народилися від батька-турка або матері-туркені, вважаються турками. [13]

Серйозна національна проблема Туреччини - боротьба курдської меншини за свій суверенітет. Однак існує і прошарок заможних курдів, що володіють готелями на побережжі. І скільки-небудь значних порушень порядку на курортах, пов'язаних з проявом тероризму, в країні не відмічено.

На хід новітньої історії Туреччини істотний вплив мав турецький лідер Мустафа Кемаль Ататюрк, що зумів на початку XX ст. в період політичного та економічного занепаду згуртувати турецьку націю, обмежити ісламські традиції і повернути країну на шлях європейського розвитку. Ця тенденція має місце і зараз. Вона виражається у наполегливих спробах Туреччини вступити в ЄС. Економічне Туреччина сильно залежить від зовнішніх сировинних і про ¬ промислово ринків. Основою її міжнародної спеціалізації є добувна, легка, харчова промисловість, будівництво, активна еміграція робочої сили, дрібнооптова торгівля з сусідніми країнами. Відсутність «стрижня» в економіці призводить, зокрема, до високих темпів інфляції. Турецька ліра знецінюється в середньому на 100% щорічно. [28]

Рис.1 Етнічний склад населення, %

Джерело:

Тому достовірно можна говорити лише про те, що Туреччина - багатонаціональна країна, на території якої проживає більш як 25 національних меншин. За даними оцінювання, їх чисельність становить 13-15 млн.осіб. Найчисленніші курди (10-12 млн.осіб), нечисленну групу формують араби (1 млн.осіб), інші етнічні групи нараховують від десяти до кілька сот тисяч осіб.

99,8% населення Турецької Республіки – мусульмани, з них мусульмани-суніти 75%, інші мусульманські громади – 9,8%. Християни та іудеї разом – 0,2%. ( див. Рис. 2).

Рис. 2

Розподіл жителів по території Туреччини відбувається вкрай нерівномірно. Найбільше густо заселені узбережжя Мармурового і Чорного морів, потім - райони, що прилягають до Егейського моря. Саме густонаселене місто - Стамбул і самий малонаселений - Ханяри. Великою мірою це визначається тим, що саме в цих районах рекреаційно-туристичний комплекс найбільш розвинений, тут потребується велика кількість робочої сили для задоволення потреб цього комплексу.

За даними загального перепису населення 2000 р. близько 65% населення Турецької Республіки проживало у містах. Ще у 1950 р. городяни становили лише четверту частину населення країни. Але саме в 50-х р. у країні активізувалася урбанізація у зв'язку із початком широкомасштабного процесу механізації сільського господарства. Перепис 1985 р. уперше в історії Турецької Республіки зафіксував переважання чисельності міського населення над сільським (53% і 47% відповідно). Середньорічні темпи зростання міського населення у 90-ті р. знизилися до 2,8% на відміну від 5,4% в 80-ті, але при цьому залишаються значними. [27]

Впродовж останніх місяців економіка Туреччини, як світова економіка, стабілізувалась. Сьогоднішню економіку Туреччини можна схарактеризувати як таку, що має тенденцію до стабілізації, порівняно з економічною ситуацією, що зазнала впливу кризи в першому кварталі минулого 2009 року. [23]
 Географія розміщення найбільших міст на території Туреччини говорить про подолання раніше характерного для неї тяжіння процесу урбанізації винятково до західної частини країни. Нині у міру реалізації проекту Південно-Східної Анатолії і розвитку промисловості регіону швидко зростає кількість його міських жителів. Одночасно в ареалі інтенсивно протікаючих процесів урбанізації опинилося середземноморське узбережжя Туреччини, що необхідно пов'язувати із новою стратегією економічного розвитку країни, в рамках якої було надано особливого значення зростанню експорту товарів і розвитку послуг, у тому числі туристичних. [21]

3. Сучасний рівень розвитку і структура рекреаційного комплексу Туреччини

Туризм є однією з найбільш динамічно розвиваючихся галузей турецької економіки. Достаток унікальних історичних пам'ятників на території Туреччини, виняткової краси середземноморські пляжі, гірський рельєф, сприятливий клімат - усе це відкриває широкі перспективи для туристичного бізнесу. Щорічно країну відвідує близько 9-10 млн. туристів майже з 80 країн. Доход державної казни від туризму складає майже чверть обсягу турецького експорту . [20]

На початку 90-х років ХХ ст. туризм в Туреччині переживав кризу, яка була викликана подіями в Перській затоці і курдським тероризмом. До середини 90-х років криза була подолана.

В наш час українські туристи забезпечують значну статтю доходів до бюджету Туреччини. Взагалі туризм може стати спеціалізацією Туреччини на світовій арені. Щорічно в Україну і Росію з Туреччини вивозиться товарів на суму до 5-6 млрд. дол. США.[2]

В порівнянні з 2008 роком, незважаючи на всесвітню економічну кризу, туристичні показники 2009 року, зокрема прибутки від туризму, зросли (21,25 проти 21,91 млн. дол.). Проте кількість туристів зменшилася, як і середня сума, яку витрачав на відпочинок один турист ( табл. 3 і табл. 4).

В гендерному розподілі туристів переважають чоловіки, хоча і не набагато. В порівнянні з 2008 р. кількість туристів як чоловіків, так і жінок, збільшилась. До того ж, кількість жінок збільшилась на 400 тис, в той час як чоловіків – лише на сто ( табл. 5).

Туреччина славиться високою якістю сервісу і в той же час відносно низькими цінами в порівнянні з європейськими країнами. Наприклад, середньостатистичний турист може витратити на всю подорож 708 дол. (табл.3). В основному туристи витрачають гроші на такі пункти, як транспорт (можна найняти авто, для цього досить пред’явити права і закордонний паспорт), проживання (хоча звичайно це входить в вартість подорожі, яку пропонує туристична фірма), різну сувенірну продукцію (особливою популярністю користуються килими та шкіряні витрати) та інші витрати (табл.6).

Місячний прибуток від туризму найбільший в серпні – як в 2008, так і в 2009 році. В перших трьох кварталах 2009 року місячний прибуток був нижчим, ніж у 2008, проте в останній декаді року ситуація покращилася, що говорить про вихід з економічної кризи як всієї економіки Туреччини, так і рекреаційно-туристичного комплексу окремо (рис.3).

Рис.3

За останні чотири роки кількість туристів, що приїжджали до Туреччини, лише збільшувалась (рис.4), навіть незважаючи на економічну кризу, що свідчить про високий рівень відпочинку в Туреччині.

Основна мета, з якою туристи приїжджають до Туреччини, - відпочинок. В цій сфері туризму Туреччина досягла значних успіхів, і тому входить до десятки найбільш відвідуваних країн світу (табл.1). Також туристи відвідують Туреччину, аби побачитися з родичами, побувати на шопінгу

( адже Туреччина відома низькими цінами на різні групи товарів), частина приїжджає сюди заради навчання або практики (табл. 2).

В основному до Туреччини приїжджають учні старшої школи та студенти – для багатьох з них це перший виїзд за кордон. Також користуються попитом різні конференції та симпозіуми в Туреччині, особливо в Стамбулі, який є науковим та культурним центром країни (табл. 7).

З дорослих, які вже отримали вищу освіту, найчастіше приїжджають люди з постійним доходом, також часті гості тут фрілансери і люди на пенсії. Тобто можна зробити висновок, що відпочинок у цій південній країні підходить як для людей з рівнем доходу вищим за середній, так і для меш забезпечених людей (табл. 8). [22, 23]

Найбільш популярні міста відпочинку українців – міста-курорти: Анталія, Кемер, Белек, Аланья, Айвалик, Бодрум, Дала ман, Ізмір, Кушадасі, Мармарис, Текірова, Сіде і Фетія. Високий сезон на курортах – в середині липня до кінця серпня.

Туризм приносить країні значні валютні дивіденди. Даний сектор відноситься до числа нечисленних галузей, що в умовах загальноекономічної кризи залишаються в сприятливому положенні: у 2009 році країну відвідали 32,1 млн. іноземних туристів (у порівнянні із показником 2008 року – 30,9млн), а приплив доходів від їхнього обслуговування вперше історії перевищив 20 млрд. дол. [24]

Річний приріст обсягу послуг з початку 80-х років складав у середньому 17%, у 2009 р. він досяг 60%, а в поточному році очікується на рівні 20 чи навіть 25% більше, ніж в минулому році. Росту сприяли державні кредити, низькі ціни на земельні ділянки, податкові пільги. У той же час навряд чи удасться досягти аналогічного високого показника в майбутньому, оскільки галузь має гостру потребу в припливі нових інвестицій, при цьому ставка робиться на приватні капіталовкладення, що ж стосується держави, то на неї покладається відповідальність за створення умов, які сприяють припливу додаткових інвестицій.

Міністерство туризму розробило план вкладення 3 млрд. дол. у розвиток туристичного бізнесу Стамбула, потенціал якого використовується поки в недостатній мері. На думку проектувальників, існує можливість для збільшення числа туристів у 20 разів - з 2,5 млн. у даний час до 50 млн.(для порівняння: аналогічні показники по Парижу і Лондону досягають у даний час 65 млн. і 75 млн. відповідно). У ході реалізації загальнонаціональної програми розвитку туризму доходи від даної галузі Туреччини в найближче десятиліття можуть бути доведені до 20 млрд. дол. [11]

Туреччина має великий туристичний потенціал. Пляжі й курорти її субтропічних узбереж доповнюються багатющими археологічними та архітектурними пам'ятками, починаючи з часів хеттської держави і гомерівської Трої. Особливо багато пам'яток часів стародавніх Греції та Риму. Використанню цього потенціалу заважають релігійні проблеми і слабкість відповідної інфраструктури. Знову ж таки, сучасний потік у Туреччину туристів з України та інших країн СНД має для неї велике значення. Найвідомішою курортною зоною стало Середземноморське узбережжя з центром Анталія.

Таким чином, Туреччина - країна, що володіє великими рекреаційними ресурсами, залучає до себе увага туристів з усього світу з пізнавальними, лікувально-оздоровчими, екскурсійними й іншими цілями, що приводить до взаємного співробітництва країн. [4]

4. Регіональні відмінності розвитку рекреаційного комплексу і розміщення основних закладів туризму в Туреччині

туризм туреччина рекреаційний комплекс

Туреччина – країна, що займає 3 місце у загальному списку найбільш відвідуваних країн. Щорічно, на територію цієї країни з'їжджаються 46% від загального числа туристів усього світу. Для українців це один з найбільш відомих напрямків для відпочинку у світі. Туреччина приваблює не тільки рівнем якості обслуговування і чудовими пам’ятками архітектури, а й різноманітністю розваг, які вона може запропонувати як дорослим, так і дітям, як жінкам, так і чоловікам. Тут можна знайти не лише пляжі та море, а й гори та сніг.

Туреччина розташована в східній півкулі. Її площа (включаючи внутрішні водойми) 779452 кв. км. Основна частина території Туреччини - 97 % - розміщена в Азії і тільки 3 % - у Європі. Географічна особливість Туреччини - розташування на перехресті важливих шляхів, зі стародавності з'єднуючих Європу з Азією, чорноморські країни і народи зі середземноморським. Нині через територію Туреччини пролягають шосейні і залізничні магістралі, що зв'язують Європу з багатьма країнами Азії. Тобто із трьох сторін омивається морями: на півночі - Чорним морем, на заході - Егейським, на півдні Середземним. Європейська й азіатська частини Туреччини відділені одна від одної водяною системою, що утворює морський прохід з Чорного моря в Егейське і включає Мармурове море, протоки Босфор і Дарданелли. Туреччина - гірська країна. Середня висота її території над рівнем моря складає 1132 м. Майже вся територія Азіатської Туреччини зайнята Малоазіатським нагір'ям, до складу якого входять високі, розчленовані питомими й увінчані могутніми вершинами гірські хребти, обширні сухі нагір'я і плоскогір'я. Низинних рівнин у країні мало, вони розташовані на окремих ділянках морських узбереж, як правило, в устях рік.[16]

Головні курорти, які приваблюють велику кількість туристів, знаходяться на узбережжі морів – Середземного, Егейського, Мармурового та Чорного. Саме на узбережжі Середземного моря знаходиться найвідоміший курорт цього району – Анталія. Нижче буде наведена інформація про те, де знаходяться найвизначніші курорти Туреччини.

Анкара (3,2 млн жителів) розташована в центральній частині Анатолії. Це стародавнє місто, але столицею воно стало лише в 1923 р.

Анкара розташована в центральній Туреччині (Анатолії) на висоті 850 метрів над рівнем морить. Місто так само є центром області Анкари з 4 мільйонами жителів.

У основі економіки міста - функціонування і обслуговування уряду і його адміністрацій. Анкара також є другим по важливості індустріальним містом Туреччини (після Стамбулу). За останні десятиліття важливою статтею доходу міста став і туризм.

Будучи столицею, Анкара також є важливим транспортним вузлом. Це центр авіа і залізничного транспорту країни. Анкара — місто-побратим Києва. [1]

Стамбул – єдине місто у світі, розташоване на двох континентах. Він розділений протокою Босфор на дві частини: європейську й азіатську.

Перше, що приваблює в Стамбулі – поєднання в ньому сучасного і минулого не тільки турецької, а й багатьох інших культур. Стамбул – визнаний центр світового туризму з чудово розвиненою інфраструктурою. Незважаючи на те, що в 1923 р. столиця була перенесена в Анкару, Стамбул і досі залишається культурним і духовним центром Туреччини. Він може запропонувати десятки готелів, ресторанів, барів та інших розваг на будь-який гаманець. [1]

З Європи до Азії можна потрапити, проїхавши 1,5 км по одному з двох мостів, що висять над Босфором на висоті 60м. В азіатській частині Стамбула багато колоритних місць, які приваблюють туристів своїми ароматами. [2]

Белек розташований за 30 км на захід від Анталії – це найновіший курортний регіон Туреччини. На широких піщаних середземноморських пляжах знаходиться ряд комфортабельних готелів, побудованих і обладнаних за останнім словом техніки. З району Белек починається рівнинний пейзаж із далеким гірським ландшафтом. Його особлива риса – соснові гаї, піщані пляжі, сучасні готелі, що перевершують один одного за красою та комфортністю, і чисте повітря. Поруч із Белеком розташований національний парк Кепрюлю Каньйон, що займає площу понад 500 га. Це унікальний кипарисово-евкаліптовий ліс, де представлена флора і фауна середземномор’я. Можна відправитися на екскурсію в амфітеатр Аспендос, в якому до цих пір чудова акустика і тому тут проводять музичні фестивалі.

Кемер розташований на середземноморському побережжі за 42 км на південний захід від Анталії, біля підніжжя гір Таурус. Назва цього античного міста зустрічається в VI книзі «Іліада» Гомера. Відповідно до старого повір’я тут знаходилася Химера (звідси й пішла назва міста).

З Кемера туристи їдуть на екскурсії на яхті в потонуле в результаті землетрусу місто Кекову. Під час штилю скрізь бірюзову воду можна побачити стародавні арки, стіни будинків і саркофаги. [2]

Памуккале – диво природи з багатою історією. Турки кажуть: «Хто не був в Памуккале, той не бачив Туреччини». Назва цього курорту в перекладі з турецького означає «бавовняний замок». У цьому мальовничому місці для гарячих джерел, що містять оксид кальцію, зумовили утворення вапняних відкладень на скелястих травертинових терасах. Цілющі властивості вод, що були відомі жителям сусіднього міста Хієраполіса ще з древніх часів, сприяли будівництву декількох оздоровчих басейнів із мінеральною водою, переважно при готелях. Уся зона Памуккале внаслідок особливостей пейзажу і геологічного середовища узята під охорону місцевою владою. [1]

Ізмір має сучасний вигляд, оскільки був перебудований після пожежі 1922 р. Це третє за величиною місто в Туреччині. Він розташований біля підніжжя пагорба, де височіє фортеця Кадіфекале. В місті можна побачити декілька римських скульптур, частково ушкоджених, які зображують Нептуна, Церберу і Діану. В археологічному музеї міста виставлено безліч предметів, виявлених при розкопках у західній Анатолії. Відомими туристичними об’єктами є також: парк культури – місце проведення щорічних міжнародних ярмарків; базар, де представлені вироби ремісників; мечеті Хісар і Кемералті ( XVI ст.), караван-сарай Кизларагасі. На деякій відстані від міста можна ознайомитися з відомими руїнами Ефеса, а також потрапити на курорт Чемше. У всьому світі відомі термальні джерела «Балчова».

Гюндоан розташований за 25 км від Бодрума. На території селища розташоване одне з найдавніших поселень, піднявшись вирубаними у скелі сходами туристи потрапляють у монастир, неподалік знаходиться османська вежа, древні вітряні млини, скельні гробниці. Багато цікавого збереглося на прилеглих островах: древня грецька церква, руїни древнього монастиря і візантійської церкви з фресками ІХ ст. На Бодрумському півострові розташовані також інші курорти: Кадикалесі та Гелькей. [1]

Також відомий для туристів регіон Мармурового моря, до якого входять такі міста, як Ізміт, Хереке, Хадапазарі, Сьогут, Ялова, Ізнік, Бурса, Баликесір, Мармуровий острів, Гьонен, Чанаккале, Геніболу, Троя. Ось коротка характеристика цих міст:

Ізміт – промисловий і портовий центр, столиця провінції Коджаелі. Визначні пам’ятки: палац Саатчі Ефенді Конак, в даний час в ньому знаходиться етнографічний музей, мавзолей шейха Едебали, що відіграв значну роль в утворенні Османської імперії.

Хереке – місто, відоме на весь світ килимовими виробами, які користуються постійним попитом завдяки відмінній якості виготовлення. На північ від міста, на березі Чорного моря, розташовані курортні центри.

Адапазарі – столиця провінції Сакар‘ї визначні пам’ятки міста: музей засновника Турецької Республіки Кемаля Ататюрка; етнографічний музей; міст Бешкопру, який збудував візантійський імператор Юстині у 553 р. н.е., його довжина складає 429м. Околиці м. Адапазарі відомі також своїми озерами і мальовничою природою.

Ялова. В південно-західній частині міста розміщені термальні купальні, відомі своїми цілющими властивостями. У палаці Ататюрка, що був збудований у 1929 р. і задумувався як літня резиденція, тепер організований будинок-музей. Поруч із містом починається курортна зона Чинарджік.

Ізнік розташований на східному березі однойменного озера. В І-ХІ ст. місто було могутньою римською фортецею, про цей період нагадують: фортечні ворота римського періоду; руїни храму св. Софії, в якому відбувся перший всесвітній собор; бірюзова мечеть Ешіль. У музеї Ізніка найбільший інтерес викликає археологічна експозиція, в XVI-XVII ст. це місто було найбільшим центром із виробництва кераміки. Сьогодні він є невеликим провінційним містечком, розміщене в межах древніх римських оборонних стін.

Бурса – перша столиця Османської імперії, завойована в 1326 р. Орханом Газі, цим містом тривалий час володіли римляни і візантійці. На даний час Бурса – одне з найбільших міст Туреччини, яке стрімко розвивається. Визначні пам’ятки: Мурадія – стародавній цвинтар зі розкішними мавзолеями; мечеть Султана Мурада ІІ (1462), музей, що знайомить відвідувачів із побутом багатих османських вельмож, Осман-орхан – місце, де похований засновник Османської імперії Осман Бек і його син Орхан Газі, Соборна мечеть (XVI ст.), Зелена мечеть і Зелений мавзолей султана Мехмета І, який вважається другим засновником Османської імперії. Інші визначні пам’ятки: археологічний музей, музей Ататюрка, мечеті Баязіта, Еміра Султана. Найекзотичніша розвага – відомі турецькі лазні, розташовані в районі Чекердеш.

Мармуровий острів (Проконесос) – був головним місцем видобутку мармуру в регіоні від Римської до Візантійської та Османської імперій. Мармур продовжують добувати і в наші дні.

Гьонен – курорт, який відомий мінеральними водами, вважається кращим термальним курортом у Туреччині. Воду температурою понад 80С добувають із глибини 82 м. Туристів також може зацікавити мозаїка V ст., яка збереглася з часів Древнього Риму.

Чаннакале – це місто розташоване біля вузького входу (1,2 км) в затоку Чанаккале, яка розділяє Європу і Азію та з’єднує Мармурове і Егейське моря, між материками регулярно курсують пороми. У місті є археологічний музей, де експонуються вироби з древньої кераміки. В 1451 р. султаном Мехметом ІІ було збудовано дві фортеці на протилежних берегах затоки, з метою контролю кораблів, на даний час в одній із фортець біля містечка Чіменлик знаходиться військовий музей.[1]

Хоча більшість туристів їдуть до Туреччини заради моря і сонця, ця східна країна може запропонувати певні розваги і для тих, хто полюбляє засніжені схили і морозний вітер. Головні гірськолижні курорти Туреччини:

Сарикамиш – великий гірськолижний центр, розташований на сході Туреччини. Розрахований як на досвідчених спортсменів, так і для початківців, сезон триває близько 120 днів на рік, товщина снігового покриву в середньому досягає 1,5 м.

Улудаг – є одним з найбільших центрів гірськолижного туризму в Туреччині, де створені всі необхідні умови для занять слаломом, біатлоном і проведення лижних турів. Національний парк Улудаг розташований за 150 км від Стамбула і за 36 км на південь від Бурси, лижний сезон триває 120 днів у році, найбільш сприятливий період для відпочинку з 20 грудня по 20 березня. Товщина снігового покриву складає 3 м. Зона відпочинку оточена лісовим масивом.

Паландокен – розташований на горі Паландокен за 5 км від м. Ерзурума. На курорті обладнано декілька лижних трас, призначених як для вільного користування, так і для спортивних заходів. [4]

5. Проблеми та напрями розвитку і вдосконалення рекреаційно-туристичного комплексу Туреччини

Аналізуючи передумови розвитку міжнародного туризму, варто зупинитися і на факторах, що стримують його ріст. Цій проблемі була приділена особлива увага на Всесвітній конференції по туризму[1]. У доповіді підкреслювалося, що циклічні і структурні кризи, інфляція, ріст безробіття, порушення умов товарообміну, а також відсутність планування використання природних і трудових ресурсів є гальмуючими факторами, що впливають на ріст міжнародного туристського обміну. Крім цих причин, слід зазначити і такі негативні для туризму фактори політичного порядку, як:

- внутрішньополітична нестабільність у чи країні регіоні;

- відсутність між державами добросусідських відносин;

- військові конфлікти.

Як і в будь-якій галузі господарства, так і в рекреаційно-туристичному комплексі залишаються невирішені проблеми.

Спонтанно проведена чи ніким не контрольована господарська діяльність туристичного бізнесу приводить до негативних наслідків, оскільки в цьому випадку не враховуються інтереси місцевого населення, воно не має можливості пристосуватися до змін, що відбуваються. Цей контакт може носити негативний характер, тому що в той час, коли туристи відпочивають, місцеве населення працює. [9, 29]

Важливою умовою розвитку туризму як сфери господарської діяльності є політика попередньої підготовки і контролю. Туристичний рух носить сезонний характер, що накладає відбиток на попит і виробництво, значно впливає на рентабельність усієї туристичної галузі. Особливо позначається це на підприємствах з високої трудо- та капіталоємністю, на сфері послуг. Сезонний спад викликає тимчасове вивільнення робочої сили, яким необхідно шукати на цей період інше застосування.[12]

Однією з проблем розвитку рекреаційно-туристичного комплексу Туреччини є те, що переважна кількість курортів, які приваблюють увагу туристів, знаходяться на узбережжях різних морів, в той час як центральна частина країни майже не має гідних рекреаційних ресурсів. Звісно, це не може не впливати на зайнятість трудових ресурсів у даній сфері (яка є однією з найголовніших в країні, тобто саме тут має бути зайнята найбільша частина працездатного населення), і, як результат, на всю економіку держави.

Також важливим для розвитку рекреаційного комплексу буде налагодження стосунків з курдами, які борються за свою незалежність. Адже неспокійна внутрішня ситуація в Туреччині навряд чи зможе привабити більшу кількість туристів. Є надзвичайно важливим, щоб влада Туреччини вирішила це питання якнайскоріше.

Неодмінним плюсом для рекреаційного комплексу буде більш активна реклама своїх історичних памяток, а не лише відомих і так дуже добре курортів. Адже майже кожна людина знає, що можна побачити в Анталії, проте далеко не всі знають, чим відомий Стамбул – колишня столиця трьох могутніх держав, що може похвалитися такими пам’ятками, які не снилися жодній європейській столиці. [2]

Економічний вплив туризму трохи диспропорційний по своїх видах. Зокрема, менше виграє приймаюча сторона, більше вигоди приносить відправлення туристів в інші регіони. Однак це відносна диспропорція. При досить розвиненій туристичній індустрії прийому в регіоні туризм здатний приносити великі доходи.

Але разом з тим виникають додаткові транспортні проблеми в сезонні періоди. Крім посиленого пасажирського руху ростуть і товарні перевезення. Ці проблеми можуть зважуватися шляхом розвитку різного роду підсобних господарств, розробки договорів на постачання і т.д. [29]

Розвиток туристичної індустрії має супроводжуватися або розширенням місцевого виробництва, або спрямованим постачанням місцевостей, відвідуваних туристами. У кожнім конкретному випадку ці питання зважуються по-різному, з урахуванням можливостей місцевої промисловості. [8]

Реалізація споживчої продукції місцевої промисловості, що супроводжує туристичному обслуговуванню, у ряді випадків здатна приносити більше прибутку, чим сама вартість туристського обслуговування. Важливим при цьому є питання розміщення готелів, транспортних підприємств, продукція яких буде доповнювати власні туристські послуги.

Витрати в туристичній інфраструктурі відбивають величезний тягар, що несуть державний і регіональний бюджети. Головна проблема складається в затримці за часом витрат із власного бюджету на розвиток інфраструктури й у збільшенні надходжень від туристичного сектора. Вирішення цієї проблеми перекладається на державне чи приватне фінансування з закордонних джерел. Останні стають дорогими через великий відсоток позиції підвищення курсу іноземної валюти. [10]

Через сильну залежність від іноземних фінансів держава іноді прибігає до короткострокових мір для збільшення надходжень від міжнародного туризму, таким, наприклад, як обкладання податками і заборона товарів і послуг, імпортованих спеціально для туристичного сектора; застосування спеціальних податків для міжнародних туристів (наприклад, податків у аеропортах, податків, зв'язаних із тривалістю перебування в країні). Ці міри можуть збільшити резерви іноземної валюти на короткий проміжок часу, але для тривалого періоду вони неефективні, тому що впливають на конкурентноздатність країни і її туристський імідж за рубежем. Це згубно відбивається на розвитку туристської сфери в регіонах.

Крім того, країна може генерувати додатковий дохід від туристів через фіскальну систему, не руйнуючи власну індустрію туризму. Це досягається прямим і непрямим оподатковуванням доходів від туристів. У таких умовах вплив міжнародного туризму на державний бюджет залежить від економічної і фінансової ситуації в країні. При цьому основна складність складається в точному прогнозуванні витрат, необхідних для розвитку інфраструктури, і можливостей країни в одержанні іноземних позик. [5]

Обмін послугами міжнародного туризму між країнами, так само, як і обмін товарами, є частиною міжнародної торгівлі і відчутно впливає на експорт і імпорт країни. Надання першої медичної допомоги туристу в країні перебування є експортом для приймаючої країни, а харчування, що туристи одержують за рубежем, вважається імпортом для країни відправлення цих туристів.

Наслідки переходу до нового постіндустріального суспільства можуть бути і негативними, наприклад, у сфері зайнятості - через перехід великої частини трудових ресурсів з виробничого сектора в сферу послуг. Стримуючі міри дуже різноманітні - від обмежень ввозу і вивозу іноземної валюти, протекціоністських тарифів на перевезення до адміністративного квотування кількості подорожуючих. [9, 10]

Туризм не може розвиватися без взаємодії з навколишнім середовищем. Однак за допомогою керування розвитком туризму і при чіткому плануванні можна зменшити негативний вплив і збільшити позитивне. Тому необхідно шукати шляхи рекреації природних ресурсів, очищення повітря та морського узбережжя, намагатися не забруднювати навколишнє середовище. [11]

Висновки

Зростаюча індустрія туризму потребує кадрового забезпечення, а різноманітність праці створює широкі можливості використання як кваліфікованої, так і некваліфікованої праці. Зазначені характерні ознаки роблять туризм ефективною галуззю господарства, що відіграє дедалі більшу роль як в національних економіках, так і в світовій торгівлі послугами.

В той же час розширення та інтенсифікація туристичної діяльності сприяють залученню нових територій, а технічні можливості дозолять їх освоїти.

Тому сучасний етап розвитку можна охарактеризувати, як етап переосмислення його ролі і значення в людській життєдіяльності.

Важливим чинником розвитку туризму в сучасних умовах є сама глобалізація економічних процесів, яка пов’язана з переходом від індустріальної до постіндустріальної стадії економічного розвитку. В умовах зростаючої взаємозалежності економік різних країн розширюється простір для туристичної діяльності. Адже посилення відкритості національних ринків, поглиблення міжнародного поділу і кооперації праці дає можливість туристичним фірмам залучати до своєї діяльності на конкурентній основі нові туристичні ресурси і як найповніше задовольняти зростаючі потреби в подорожах та екскурсіях.

Розглянувши розвиток туризму на прикладі Туреччини, слід сказати, що він є невід’ємною галуззю народного господарства, який з кожним роком все більше розвивається не лише в межах однієї країни, а й у цілому світі. Важлива роль туризму в розвитку регіональної економіки підтверджується ростом інвестицій у цю галузь з боку іноземного і вітчизняного капіталу. Вони спрямовані на будівництво готелів, мережі підприємств харчування і заправочних станції. Однак для плідної інвестиційної діяльності у визначеному регіоні необхідний сприятливий інвестиційний клімат – більш дешеві кредити і надання гарантій по кредитах.

У результаті аналізу рекреаційних ресурсів Туреччини в даній роботі робиться висновок про те, що на сьогоднішній день ця країна є однією з найбільш відвідуваних країн світу.

Володіє розвиненою індустрією туризму, яка здатна задовольнити потреби туриста у відпочинку, лікуванні, дозвілля та інших видах рекреаційної  діяльності.

Туреччина пропонує іноземному туристові широкий спектр різноманітних послуг, таких як:

• пляжно-курортний відпочинок

• спортивний туризм

• екскурсійний туризм

• лікувально-оздоровчий туризм

• програми для дитячого відпочинку

• shop-тури.

Це дозволяє країні поповнювати бюджет іноземною валютою, розвивати інфраструктуру туризму, підтримувати зв'язки з іншими державами і тим самим розвивати економіку країни.

У Приморському краї може бути застосований багатий досвід Туреччини у використанні подібних рекреаційних ресурсів для розвитку внутрішнього туризму, а також для залучення іноземних туристів.

Туризм є життєво необхідною ланкою в сучасному суспільстві, яка у майбутньому має значні перспективи для розвитку.

ДОДАТКИ

Таблиця 1

Найпопулярніші напрямки світового туризму, 2009 рік

Джерело:

Таблиця 2

Мета візитів до Туреччини, 2009

Джерело:

Таблиця 3

Щомісячні туристичні прибутки і витрати Туреччини, 2009 рік

Таблиця 4

Щомісячні туристичні прибутки і витрати Туреччини, 2008 рік

Таблиця 5

Розподіл туристів за статевою належністю

Джерело:

Таблиця 6

Витрати туристів в Туреччині, 2008 р. та 2009 р.

Джерело:

Таблиця 7

Розподіл туристів за рівнем освіченості

Джерело:

Таблиця 8

Розподіл туристів за статусом

Джерело:

Приріст кількості туристів, тис. чол.

Рис. 4

Список використаних джерел

1. Мальська М.П. Туристичне країнознавство. Європа: навч. посіб. [для студ. вищ. навч. закл. ] / М.П. Мальська, М.З. Гамкало, О.Ю. Бордун. – К.: Центр учбової літератури, 2009. – 224с.

2. Косолапов А.Б. Туристское страноведение. Европа и Азия: учебно-практическое пособие. – 3-е изд., стер. / А.Б. Косолапов. – М.: КНОРУС, 2008. – 400с.

3. Лукьянова Л.Г., Цыбух В.И. Рекреационные комплексы: Учеб. Пособие / Под общ. ред. В.К. Федорченко. – К.: Вища шк., 2004. – 346с.; ил.

4. Сапожникова Е.Н. Страноведение: Теория и методика туристского изучения стран: Учеб. пособие для студ. высш. учеб. заведений. – М.: Издательский центр «Академия», 2004. – 240с.

5. Голиков А.П., Дейнека О.Г., Позднякова Л.О., Черномаз П.О. Економіка зарубіжних країн: Навч. посібник

6. Сиротенко Н, Г., Менделєєв В.А. Велика енциклопедія країн. 2-е вид., - М.: ТОВ "Видавництво АСТ"; Харків: ТОВ "Торсинг", 2005, 490 с.

7. Максаковський В.П. Географічна картина світу, Кн. ІІ: Регіональна характеристика світу. – М.: Дрофа, 2004. – 480с.

8. Ващенко Н.П. Рекреаційні комплекси світу./ К.: 2004

9. Кон’юнктура міжнародного ринку готельних і туристичних послуг. Укл. Бойко М.Г./ К.: 2004

10.  Александрова А.Ю. Международный туризм. Учебное пособие для Вузов. – М.: Аспект Пресс, 2005. – 314 с

11.  Бакуменко В.Д. Основи загальної екології. – К.: Либідь, 2005. – 400 с.

12.  Розміщення продуктивних сил і регіональна економіка: Навч. посіб. для дистанц. навчання / Чернюк Л.Г., Клиновий Д.В. – К.: Ун-т « Україна», 2005. – 245с.

13.  Страны мира / Факты и цифры. - СПб.: "Норинт", 2005.

14.  Країни світу: довідник. – К.: Логос, 2006. – 377 с.

15.  Воронова Э.Ю. Социально-экономическое значение международного туризма // Бизнес и политика. – 2006. – № 5. – 59 с.

16.  www.tourism.gov.ua/news.

27.  [1] Маніла, 1980 р.