Система громадських центрів, установ і підприємств обслуговування

План

1. Громадські центри міста. 2

2. Оргнанізація мережі культурно-побутового обслуговування. 10

Література. 19

СИСТЕМА ГРОМАДСЬКИХ ЦЕНТРІВ, УСТАНОВ І ПІДПРИЄМСТВ ОБСЛУГОВУВАННЯ

1. Громадські центри міста

Громадське життя міста пов’язане з формуванням системи закладів і центрів культурно-побутового обслуговування.

Структура громадських центрів міста залежить від його величини , адміністративного значення, місця в системі розселення, н/господарського профілю. З ростом міста просторово розвивається і ускладнюється структура громадських центрів.

Мале місто має компактний загальноміський центр, який одночасно виконує функції періодичного і щоденного обслуговування.

У великих і значних містах система центрів отримує просторовий розвиток: формуються центри житлових районів , центри в зонах праці і відпочинку.

У найзначніших міста існує розвинута просторова система центрів. Головним елементом якої є загальноміський центр.

Поряд з головним загальноміським центром, система центрів найбільшого міста включає:

- спеціалізовані центри загальноміського значення;

- центри планувальних районів;

- центри житлових районів;

- центри житлових кварталів, мікрорайонів;

- центри в зонах праці і відпочинку.

Загальноміський центр

Загальноміському центру, що розглядається як візитна картка міста, відводять головну роль. Мета організації розвиненого центру подвійна: створити для мешканців міста полюс ділової активності і комплекс різноманітних закладів соціально-побутового обслуговування, дозвілля, різноманітних видів і форм відпочинку.

Загальноміський центр розглядається як місце зосередження суспільної діяльності населення, соціальних контактів і спілкування, а також духовної культури людини.

Загальноміські установи залежно від розміру міста та інших типологічних факторів можуть бути зосереджені в центральній зоні чи складати розвинену систему спеціалізованих центрів – спортивних, культурно-видовищних, меморіальних та ін., головним серед них є загальноміський центр.

У районі загальноміського центру передбачається концентрація крупних комплексів і найбільш виразних житлових будинків, ділові й представницькі комплекси, багатофункційні центри дозвілля і розваг, центри спілкування, рекламно-експозиційні, фінансово-торгівельні, бізнес-центри та ін. Будинки на території загальноміських центрів поєднуються в групи на основі їх соціальної й композиційної ваги, спільності їхнього функціонального призначення, вимог до транспортних комунікацій, взаємного положення, благоустрою території та ін.

Склад і зміст питань функціонально-просторової організації міських центрів залежить від конкретних природних, історичних і соціально-економічних умов. У самому загальному вигляді вони зводяться до наступного:

- визначення місця розташування центру в новому місті чи вибір напрямку його розвитку в сформованому;

- визначення складу функцій і розміщення їх у просторі залежно від розміру, значення та профілю міста;

- визначення характеру відвідуваності й параметрів роботи установ і підприємств центра, що впливають на функціонально-просторову структуру центральної зони;

- вирішення проблеми ''транспорт - пішохід'', створення оптимальних умов транспортного обслуговування центру (доставка вантажів, переміщення людей, організація стоянок транспорту) і забезпечення зручних пішохідних зон.

Місткість окремих об'єктів центру, площа ділянок визначають за допомогою нормативно-довідкової літератури. При визначенні площі загальноміського центру, його ядра треба орієнтуватися на питомий показник 5 – 8 м²/чол., виходячи з перспективної кількості населення міста [3].

Загальноміський центр - це поліфункціональна система, яка має такі функції: управління, громадську, ділову, культурно-освітню та культурно-видовищну, торгову, побутове та комунальне обслуговування, зв'язок, відпочинок, туризм тому можна виділити кілька зон, в яких будуть установи суміжного характеру.

Рис.1 - Схеми формування й розвитку громадських центрів у містах

Виділяються, звичайно, 4 зони: адміністративно-господарську, культурно-видовищну, торгову, спортивну.

Адміністративно-господарська зона – це зона, де зосереджені установи управління, юстиції, зв'язку. Набір цих установ залежить від адміністративно-політичного значення міста. У столичних містах часто з цієї зони виділяється урядовий центр, що територіально може бути розташований самостійно. Найчастіше адміністративно-господарська зона розміщується на головній площі міста, її споруди оформляють його.

Створення цієї зони, коли установи розташовані недалеко одна від одної, є зручним і для населення, і для роботи самих установ, оскільки багато з них зв'язані між собою діловими відносинами.

Час відвідувань зони – 9-18 год. На території передбачають стоянки для значної кількості автомобілів.

Культурно-видовищна зона – це зона, в яку входять культурно-освітні установи. Як правило, вона розташована в глибині території центру, але повинна добре обслуговуватись міським транспортом, театральні будинки можуть формувати театральні площі. Набір установ залежить від величини міста і його адміністративно-політичного значення. Виставочні зали й музеї можуть формувати виставочний центр.

Рис. 4.2 - Система центрів великого міста:

а) – система планувальної структури; б) – схема загальноміського центру; 1- межи планувальних зон; 2 – те ж, районів; 3- центральний район і центри планувальних зон; 4 – центри планувальних районів; 5 – зелені насадження загальноміського користування.

 

Торгова зона – це зона, у яку входять установи торгівлі й харчування. Розміри зони й набір установ залежить від розміру міста і його адміністративно-політичного значення. Ця зона має самий великий приплив відвідувачів, тому вона мусить бути розташована недалеко від зупинок міського транспорту. Великою є кількість стоянок для особистих автомобілів. Слід передбачати під'їзди для вантажного транспорту, тому що зона потребує значного підвозу товарів.

Спортивна зона – міський стадіон та ін. досить рідко знаходиться на території міського центру /або в глибині території/, частіше вона розташована залежно від природних ознак (ріка, зелені насадження). У найзначніших містах навіть бажано, щоб спортивна зона розташовувалася за межами загальноміського центру, тому що це сприятиме його розвантаженню.

Функціональні групи або зони центру не повинні мати строгих обмежень. Вони можуть включати будинки й споруди іншого призначення. Окремі установи для відпочинку й розваг можуть бути розміщені не тільки у видовищній зоні центру, але й в інших зонах. Іноді культурно-видовищні будинки зв'язують із громадськими комплексами багатоцільового призначення або зі спортивними будинками.

Розміщення комунальних і культурно-побутових підприємств, об'єктів торгівлі й харчування в підземних переходах під міськими плащами, скверами та магістралями, під будинками різного призначення сприяє інтенсифікації використання території значних міст.

Міські центри – концентрація громадського життя і виразних архітектурних об'єктів. Завдяки своєму індивідуальному характеру центри можуть створювати бажаний контраст із житловою забудовою. Їхня композиція повинна бути тісно зв'язана з плануванням навколишніх територій, з напрямком транспортних магістралей і пішохідних алей.

Загальноміські центри за формою планів можуть бути: компактними, лінійними (хрестоподібними) і зіркоподібними .

Компактний план – це план, коли територія центра розміщується на єдиній ділянці, де всі елементи центру розташовуються компактно, тобто близько один від одного. Характерно для малих, середніх і центральних районів великих міст. Найпростіший тип компактного центру – пішохідна площа, забудована по периметру.

Позитивні властивості: зручно для користування населенням міста, оскільки відстані невеликі, не потрібний транспорт, досить виразний в архітектурному відношенні. Негативні: складний у розширенні при подальшому розвитку міста.

Лінійний (чи хрестоподібний)– план, при якому територія загальноміського центра витягнута в лінію або у вигляді хреста. При цьому елементи центру можуть бути значно відокремлені один від одного (особливо при великій витягнутості плану). У найпростішому вигляді лінійний центр може являти собою головну вулицю міста чи району з магазинами, культурно-видовищними й адміністративними установами. Характерний для великих міст.

Позитивні якості такого плану: витягнутість збільшує зіткнення центру з житловими кварталами, тобто ніби наближує його до місць проживання (зручно для населення), можливість наступного розвитку центру. Негативні: при лінійному плані і значних розмірах стає скрутним зв'язок між елементами міста.

Зіркоподібний план – план, при якому загальноміський центр складається з декількох центрів планувальних районів. Елементи, вилучені на дуже великі відстані. Характерний для найбільших міст.

Загальні вимоги до планувального вирішення центру:

- зручний зв язок зі сельбищною зоною міста;

- розташування основних об єктів у доступності до 200 м від зупинок пасажирського транспорту;

- ізоляція від транзитного транспорту;

- організація пішохідних шляхів, що зв’язують всі функціональні зони і елементи центру.     

- До найважливіших задач організації центру можна віднести::

- упорядкування і диференціація просторової організації загальноміських функцій центру і функцій житла, що зберігаються на його території;

- інтенсифікація освоєння території центру;

- упорядкування транспортних і пішохідних систем;

- збереження і раціональне використання історично складеного міського середовища.

Рис.3 – Приклад вирішення центру міста.

Рис. 4 - Форми плану загальних центрів - лінійна:

1 – Кан-Ерувіль, 2 – Зеленоград; - компактна: 3 – Хельсінкі - Тапіола, 4 – Кельн - Харвейлер, 5 – Траси, Квебек.

2. Організація мережі культурно-побутового обслуговування

У формуванні структури сельбищної території в цілому, житлових районів і мікрорайонів надзвичайно велике значення має система культурно-побутового обслуговування населення.

Організація громадського обслуговування створює умови для раціонального забезпечення потреб населення у різних видах послуг.

Для тго, щоб ці підприємства ( заклади ) обслуговування були доступні всьому населенню міста, вони повинні бути рівномірно розміщені по всій території міста, а також необхідна організація структурної системи розміщення культурно-побутових закладів і органічний взаємозвязок з планувальною структурою міста.

Чим частіше відвідується ці заклади тим ближче вони повинні бути до споживача, і навпаки, заклади, які відвідуються порівняно рідко, можуть мати більший радіус обслуговування, Система обслуговування повинна охоплювати як сельбищну так і промислову зони міста, і його околиці ( передмістя ).

У практиці проектування сучасних населених місць добре зарекомендувала себе так звана ступінчата система обслуговування.

Згідно з цією системою обслуговування культурно-побутові заклади залежно від місця їх розташування в місті умовно поділяються на ступені.

Зміст ступінчатої системи обслуговування полягає у тому, щоб створити послідовну низку закладів, які обслуговуючи визначений контингент населення, відповідно закріпляли б структурне членування міської території, Організація обслуговування населення за ступінчатою системою і структура території міста залежать від його величини.

Адмінстративно-господарські і громадські споруди на території міста розташовують залежно від їх значення; заклади загальноміського значення в основному розташовують у центральній частині міста а заклади районного значення і мікрорайонного значення – у районах, які вони обслуговують.

Рис.5 - Схема триступінчастої побудови системи

культурно-побутового обслуговування житлового району:

1 - центр жит-лового району; 2 - центр мікрорайону; 3 - блок обслуговування групи будинків; 4 - радіус обслуговування.

Рис. 6. - схема побудови системи культурно-побутового обслуговування у житловому районі на 60 тис. жителів:

1 - заклади періодичного обслуговування; 2 - заклади щоденного обслуговування; 3 - заклади первинного обслуговування; 4 - кінотеатр; 5 - універмаг

Обєкти мережі установ і підприємств культурно-обслуговування охоплюють:

-   навчально – виховні установи;

-   установи культури, мистецтва та культові споруди;

-   установи охорони здоров я, спортивні та фізкультурно – оздоровчі, масового відпочинку і туризму;

-   підприємства торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування та комунального господарства.

Сукупність мереж установ і підприємств обслуговування утворює єдину систему обслуговування, яка є важливим елементом соціальної інфраструктури міських і сільських поселень.

Основною вимогою до розміщення цих установ та підприємств

обслуговування в поселеннях є створення зручних умов для одержання населенням необхідного виду, рівня та якості послуг.

Це потребує вирішення містобудівних завдань розміщення одного чи комплексу установ та підприємств обслуговування з урахуванням величини міста.

Обєкти обслуговування залежно від характеру, кількості та рівня розвитку їх послуг, частоти звернення населення до них поділяються на установи і підприємства повсякденного, періодичного ................. та епізодичного обслуговування.

До об’єктів з повсякденним обслуговування належать установи і підприємства, якими населення користується щоденно. До них належать: дитячі ясла і садки, школи, продовольчі й промтоварні магазини, їдальні, кафе, аптеки, ательє побутового обслуговування (ремонтні майстерні, приймальні пункти). Це – установи мікрорайону, радіус обслуговування їх приймається в межах 350...500 м. Повсякденне обслуговування населення всередині мікрорайону здійснюють також установи груп житлових будинків з радіусом обслуговування до 200 м.

До установ періодичного попитуу належать будинки культури, клуби, кінотеатри, бібліотеки, торговельні центри, ресторани, установи зв’язку (пошта, телеграф), поліклініки, пологові будинки і районні лікарні, спортивні центри (спортивні зали, плавальні басейни, спортивні тренувальні майданчики). Це – установи житлового району, радіус обслуговування їх становить 1000...1200 м, що дозволяє дійти до них пішки за 15...20 хв, не користуючись послугами транспорту.

До установ епізодичного попитуних належать: адміністративні й господарські заклади, палаци культури, музеї, виставки, театри, цирки, концертні зали, великі кінотеатри, міські спортивні центри (стадіони, плавальні басейни, водні станції), міські торговельні центри, спеціалізовані лікарні й медичні центри, наукові й навчальні центри. Всі ці заклади мають загальноміське, обласне, а іноді й республіканське значення. Під’їзд до них здійснюється засобами масового транспорту.

Навчально – виховні установи

До них відносяться: дитячі дошкільні установи ( дитячі садки, ясла-садки ), школи ( початкові, неповні середні, середні загальноосвітні школи, школи-інтернати при загальноосвітніх школах, станція юних натуралістів,дитяча школа мистецтв, музична школа, проф.-тех. училища, середні спеціальні навчальні заклади, вищі навчальні заклади.

Рівень забезпеченості дітей дошкільними установами приймається в межах 85 %, у тому числі для дитячих ясел-садків з денним перебуванням дітей — 70 %, для дитячих ясел-садків цілодобового перебування дітей, спеціалізованих та оздоровчих - 15 %.

Дитячі дошкільні установи розміщуються на відокремлених ділянках з відступом від червоних ліній не менше ніж 25 м. Розрив від меж ділянок дитячих ясел-садків до стін житлових будинків повинен бути не менше 10 м, до будівель комунальних підприємств — не менше 50 м. Будинки дитячих ясел-садків в районах садибної забудови слід розміщувати з розривом від інших будівель і споруд не менше 50 м.

Розміри земельних ділянок для дитячих дошкільних установ слід визначати із розрахунку 30-45 м² на 1 місце

Школи розміщуються на відокремлених ділянках з відступом від червоних ліній не менше ніж 25 м, Розрив від меж шкільних ділянок до стін житлових будинків повинен бути не менше 10 м, до будівель комунального призначення - не менше 50 м

Розміри земельних ділянок для шкіл визначаються з розрахунку: для міських шкіл на 18 – 36 класів ділянки 1,9 – 2,6 га.

Вищі навчальні заклади розміщуються у сельбищ-них та приміських зонах міст, а також науково-навчальних центрах, де навчальні заклади та науково-дослідні інститути є основною містоутворюючою базою. Навчальні центри та окремі вищі заклади повинні мати зручні транспортні зв'язки з містом і розміщуватись на відстані не більше як 30-40 хв. транспортної доступності міського центру.

Орієнтовні розміри території для університетів, технічних і сільськогосподарських вищих закладів на 1 тис. студентів рекомендується передбачати 4-7 га території. Для медичних і фармацевтичних вищих навчальних закладів - 3-5 га, для гуманітарних — 2-4 га на 1 тис. студентів.

Розміри ділянок спортивних зон для вищих навчальних закладів передбачаються з розрахунку 2 га па 1 тис. студентів.

Установи культури, мистецтва та культури

До них відносяться: клуби різних типів та Будинок культури, бібліотеки, кінотеатри та відеосалони, театри, кіноконцертні зали, цири, виставочні приміщення, музеї, культові соруди та інш.

Ці установи відіграють важливу роль у формуванні архітектурних ансамблів населених пунктів, розміщуються, як правило, на території громадських центрів,

Нормативи розрахунку та умови розміщення установ культури і мистецтва приймаються згідно з ДБН 360-92** .

Установи охорони здоров я, спортивні,фізкультурно-оздоровчі та масового відпочинку і туризму

Установами охорони здоров¢ я є : лікарні та медичні центри різного профілю, поліклініки, фельдшерсько-акушерські пункти, амбулаторії, медпункти, аптеки, станції швидкої допомоги, молочні кухні та їх роздавальні пункти.

Установи охорони здоров'я розміщуються на ділянках, сприятливих за санітарно-гігієнічними якостями, наближених до зелених масивів та віддалених від магістралей з інтенсивним рухом транспорту та інших джерел шуму та забруднення. Міські лікарні розміщуються поблизу міських садів, парків та лісопарків на відстані не більше 200 м від найближчої зупинки громадського транспорту.

Спортивні та фізкультурно-оздоровчими спорудами є : відкриті майданчики для оздоровчих та спортивних ігор, спортивні комплекси із стадіонами, спортивні зали, криті та відкриті басейни.

При розміщенні спортивних та фізкультурно-оздоровчих споруд слід керуватись необхідністю наближення їх до житлової забудови.

Установи масового відпочинку і туризму включають будинки відпочинку, пансіонати, бази відпочинку, кемпінги, туристські бази, оздоровчі табори для школярів.

Розміщуються ці установи в найбільш сприятливих природних умовах, у зелених зонах міст, біля водних басейнів. Основними факторами для розміщення тієї чи іншої установи відпочинку є найбільш сприятливі санітарно-гігієнічні умови території, достатньо виразна ландшафтна ситуація з наявністю унікальних ландшафтних елементів, зручний зв'язок з транспортними магістралями, наближеність до джерел водозабезпечення та електропостачання, можливість відведення каналізаційних стоків та улаштування очисних споруд.

Підприємства торгівлі, громадського харчування,

побутового обслуговування та комунального господарства.

Заклади цього спрямування створюють просторову систему обслуговування поселень і є об'єктами найбільшого попиту населення.

Підприємства торгівлі включають магазини продовольчих і непродовольчих товарів, у тому числі спеціалізовані, а також ринкові комплекси.

Залежно від асортименту товарів, які пропонуються населенню, торгові підприємства розміщуються з урахуванням частоти придбання тих чи інших товарів. Так , торгові підприємства , які пропонують жителям товари повсякденного попиту, розміщуються у безпосередній близкості від житлової забудови і обслуговують групи житлових будинків або мікрорайони, У центрах житлових районів міст розміщуються торгові підприємства з асортиментом товарів періодичного попиту.У центрах міст розміщуються великі торгові підприємства з товарами епізодичного центру.

Підприємства громадського харчування включають їдальні, кафе, ресторани та ін. їдальні і кафе можуть бути відкритого (без обмеження відвідування) та закритого типу (розміщені на підприємствах, у навчальних закладах, готелях та інших установах).

Підприємствами побутового обслуговування є: комплексні приймальні пункти побутового обслуговування, будинки побуту та інші підприємства, які включають хімчистки, майстерні та ательє пошиття одягу і взуття, ремонту побутової техніки тощо.

Комплексні приймальні пункти, перукарні, підприємства хімчистки розміщуються безпосередньо в межах житлової забудови і належать до підприємств повсякденного попиту. Будинки побуту, спеціалізовані майстерні та ательє можуть розміщуватися в центрах міст та центрах їх планувальних районів.

Підприємства комунального господарства включають : житлово-експлуатаційні контори, лазні, пральні, готелі, мотелі, пожежні депо, громадські вбиральні, крематорії, кладовища тощо.

Нормування обслуговуючих підприємств здійснюється, виходячи з принципу повноцінного обслуговування усіх районів міста (не розрізняючи центральні й периферійні райони).

При розробці генеральних планів міст визначають потреби в земельних ділянках для обслуговуючих установ й підприємств, що розміщуються в окремих будівлях. Розрахункова потреба в тих чи інших установах і підприємствах і необхідна для їхнього розміщення територія встановлюється відповідно до нормативів, а саме ДБН 360-92.

Література

 

1. Бутягин В.А. Основы планировки м благоустройства населенных мест и промышленных районов:– М.:Высш.шк. 1978. – 232с.

2.  Дідик В.В.,Павлів В.В. Планування міст: Навч. посібник – Львів: Львівська політехніка, 2003. – 407с.

3. ДБН 360-92* «Мiстобудування. Планування і забудова мiських i сiльских поселень» -К.:Укрархбудінформ, 1993. – 107 с.

4. Довідник проектувальника. Містобудування. /За заг. ред Т.Ф.Панченко. – К.: Укрархбудінформ, 2001. – 188 с.

5. Курсовое проектирование по градостроительству.Под ред.Г.Ф.Богацкого.-К.Будівельник.1968. – 284с.

6. Лобанов Е.М. Транспортная планировка городов: Учебник для студентов вузов. М.: Транспорт, 1990, - 240 с.

7. Любарський Р.Є. Проектування міських транспортних систем. – К.: будівельник, 1984. - 93 с.

8. Сигаев А.В. Проектирование улично-дорожной сети. - М.: Стройиздат, 1978.

9. Осєтрін М.М. Міські дорожньо-транспортні споруди. Навч. посіб. для студентів ВНЗ. – К., ІЗМН, 1997. – 196 с.

10.  Урбаністика: Навч. посібник/ О.С. Безлюбченко,О.В. Завальний. – Харків: ХДАМГ, 2003.- 254 с.

11.  Шилова Т.О. Міське комунальне господарство: Навчальний посібник. – К.: КНУБА, 2006. – 272 с.