Діагностика раннього дитячого аутизму
Міністерство освіти і науки України
Кіровоградський інститут
регіонального управління і економіки
Приватний вищий навчальний заклад
Реферат
на тему:
Діагностика раннього дитячого аутизму
Кіровоград – 2007
Зміст
Вступ
І.
Історичний аспект проблеми раннього дитячого аутизму (РДА)
І.1 Основні
етапи у становленні проблеми РДА
І.2 Різні
підходи до проблеми раннього дитячого аутизму у зарубіжних та вітчизняних
психологічних школах
І.3
Клініко-психологічні класифікації РДА
ІІ.
Діагностика раннього дитячого аутизму
ІІ.1
Діагностичні критерії РДА
ІІ.2 Основні
ознаки розвитку аутичної дитини
ІІ.3
Проблеми формування зв’язку аутичної дитини з матір`ю:
діагностичне значення
ІІІ.
Експериментальна частина
Висновок
Тезаурус
основних понять
Використана
література
Вступ
Сучасні дослідження свідчать, що у світі зростає кількість
дітей, які страждають від тяжкого порушення розвитку – аутичного синдрому. Тому
в останні десятиріччя в коло наукових досліджень дефектології потрапляє
аномалія психічного розвитку за типом раннього дитячого аутизму (РДА). Цією
проблемою все більше цікавляться психіатри (особливо дитячі), психологи,
педагоги. «Аутизм - це відлюдькуватість, бар’єр у взаєминах з іншими, проте і
відчайдушна потреба в спілкуванні, і водночас страх перед ним. Аутизм – це
неспроможність знайти в собі сенс власного існування через відчуття мінімальної
безпеки, необхідної для зустрічі із зовнішнім світом» (Джованні Джервіс).
Аутизм привертає до себе особливу увагу, бо кількість
аутичних дітей у всьому світі зростає. Нині окремі статистичні дослідження
вказують, що 1 дитина з 1000 має класичний аутизм, а 1 зі 125 – розлад
аутичного спектру; 1 з 10 дітей класифіковано як розумово відсталу. (6)
Аутизм – проблема не тільки дітей, а й сім`ї та
суспільства. Цей розлад часто називають «прихованим» тому, що аутичні
люди залишаються незрозумілими. Коли у навчальних закладах зустрічаються діти з
аутичними тенденціями – їм необхідна кваліфікована психолого-педагогічна
допомога, яка полягає у створенні емоційного та психологічного комфорту,
вихованні почуття впевненості та захищеності, а згодом у поступовому обережному
введенні нових навичок, форм поведінки.
Діагностика раннього дитячого аутизму базується на методі
спостереження. Спостерігаючи за аутичною дитиною в природних умовах можна
помітити неадекватність поведінки, розлади психічних процесів, емоційної сфери.
Метою нашої роботи є прагнення узагальнити знання з розвитку
та діагностики дітей, які страждають на РДА.
Для реалізації мети ми поставили наступні завдання:
- підібрати і
опрацювати матеріал з даної теми;
- описати як
розглядалася проблема РДА у історичному аспекті;
- вказати на
основні діагностичні критерії раннього дитячого аутизму;
- описати
основні ознаки розвитку аутичної, для врахування їх у діагностичних цілях;
- провести
дослідження дитини з аутичними тенденціями;
- здійснити
прогноз відносно подальшого розвитку цієї дитини.
Історичний аспект проблеми РДА
Поняття "синдром раннього дитячого аутизму" увів в обіходь
американець Л. Каннер, який в 1943 році у власній клініці спостерігав 11 схожих
між собою випадків. Завдяки його послідовникам - австрійцю Г. Аспергеру і
нашому співвітчизнику С. Мнухіну – сьогодні ми маємо в своєму розпорядженні
обширні знання про цю хворобу.
Клінічна,
патологічна одиниця РДА признається фахівцями більшості країн. Не дивлячись на
це, в поглядах на генез і прогноз раннього дитячого
аутизму немає спільних думок. Підходи до визначення РДА зазнають зміни, практично, впродовж
усіх 50-ти років, що пройшли з часу його опису.
За даними
психіатрів Німеччини, США, Японії частота РДА зустрічається від 4 до 26 випадків на 10000 дитячого населення.
Співвідношення хлопчиків і дівчаток 4/5: 1. У дітей з РДА коефіцієнт
інтелектуальності більш ніж в двох третинах випадків нижчий 70.
Етапи становлення
РДА
Можна виділити 4
основні етапи в становленні проблеми раннього дитячого аутизму:
1) донозологічний
період кінця 19 початку 20 століття характеризується окремими згадками про
дітей з прагненням до усамітнення.
2) так званий доканнеровський період, що приходиться на 20-40 роки минулого століття. Вирізняється
постановка питань про можливість виявлення у дітей шизоїдних тенденцій (Сухарєв
Г.Е., 1927, Сімеон Т.П., 1929 і ін.), а також про суть "порожнього"
аутизму (1937).
3) каннеровський
період (43-70 рр.) ознаменований виходом у світ кардинальних праць по аутизму,
як самого Л. Каннера (1943), так і Н. Аспергера (1944), а пізніше і великої
кількості робіт інших фахівців. У своїй першій роботі Л. Каннер охарактеризував
РДА, як особливий стан, з порушеннями спілкування, мови, моторики, яке він
відніс до станів так званого "шизофренічного" спектру.
У подальші роки
РДА розглядався як конституціональний особливий стан (Рімланд (1964), Башина
В.М. (1974); як аутистичний напад, який трапляється після нападу шизофренії
(Вроно М.Ш., Башина В.М., (1975), і ін. Такі клініцисти, Арн Ван Кревелен,
1952, Мнухін С.С. із співавторами у 1967році висунули концепцію органічного
походження РДА, згідно якої мало місце часткове або повне фенокопірування
синдрому РДА. Нарешті, ряд дослідників відстоював поліетіологічність РДА,
пов'язуючи його походження з органічними, реактивними причинами, наслідками
порушення симбіозу між матір'ю і дитиною, - порушеннями адаптаційних механізмів
у незрілої особи (Маглер Н, 1952; Ніссан Г., 1971 і багато інших). У ці ж роки
були виявлені аутичні симптоми в клініці хворих на олігофренію, при ушкодженій
X хромосомі, синдромі Ретта і ін.
4) післяканнеровський період (80 - 90 роки)
характеризується відходом від позицій самого Л Каннера в поглядах на ранній
дитячий аутизм. РДА став розглядатися, як
неспецифічний синдром різного походження.
У Росії перший
опис органічного аутизму був представлений в 1967 році С.С. Мнухіним із
співавторами. Опис РДА типу Каннера в 1970 році, в 1974 році – Г.Н. Півоварової
і В.М. Башиної, Каганом В.Б. у 1982; РДА в контексті шизофренії постнападу в
1975 році М.Ш. Вроно, В.М. Башиною та іншими.
Вперше вдалося
описати найважливішу особливість РДА Канн ера – особливий асинхронний тип затримки розвитку. Ознаки
асинхронії розвитку виявлялися в порушенні ієрархії психічного, мовного,
моторного, емоційного дозрівання, порушенні фізіологічного феномена витіснення
примітивних функцій складними, як це характерно для нормального розвитку дітей,
тобто в синдромі "перешарування" примітивних функцій складними (Башина
В.М., 1979, 1974, 1989).
Виявилася
варіантність аутичних синдромів від легких до важких, синдром каннеровського
РДА зближувався з РДА процесуального шизофренічного походження. У встановленому
феномені асинхронії розвитку, властивому РДА Каннера, виступала головна
відмінність від всіх інших видів порушеного розвитку з симптомами аутизму
іншого походження, що важливе для діагностики і прогнозу РДА, різного
походження, різного патогенезу.
Таким чином, з
часу опису РДА в 1943 р. Каннером і
незабаром Аспергером можна виділити дві його основні форми: синдром дитячого
аутизму Каннера і аутична психопатія Аспергера.(3)
Варіант Аспергера
звично легший, при ньому не страждає "ядро особистості". Цей варіант
багато авторів відносять до аутичної психопатії. При цьому якісні порушення
соціальної взаємодії, незвичайно інтенсивні або обмежені, стереотипні
поведінка, інтереси і активність (аналогічні проявам РДА) виділяються як діагностичні
критерії синдрому Аспергера, для якого типова відсутність клінічно значущої
загальної затримки експресивної або рецептивної мови або когнітивного розвитку.
У літературі представлені описи різних клінічних проявів при цих двох варіантах
аномального психічного розвитку. Так, наприклад, РДА Каннера звичайно рано виявляється – на перші місяці життя,
або впродовж першого року. При синдромі Аспергера особливості розвитку і
відхилення в поведінці, як правило, починають виявлятися на 2-3 році життя і
більш чітко – до молодшого шкільного віку. При синдромі Каннера дитина починає
ходити раніше, ніж говорити, при синдромі Аспергера мова з'являється раніше
ходьби. Синдром Каннера зустрічається як у хлопчиків, так і у дівчаток, а
синдром Аспергера вважається "крайнім варіантом норми". При синдромі
Каннера має місце пізнавальний дефект і важчий соціальний прогноз, мова, як
правило, не несе комунікативної функції. При синдромі Аспергера інтелект більш
збережений, соціальний прогноз значно краще і дитина звичайно використовує мову
як засіб спілкування. Зоровий контакт також кращий при синдромі Аспергера, хоча
дитина і уникає чужого погляду; загальні і спеціальні здібності також кращі при
цьому синдромі. (2)
Різні підходи до
проблеми РДА в зарубіжних і вітчизняних
психологічних школах.
В межах
психоаналізу аутизм розглядається як результат ранньої психогенної дії,
обумовленої байдужим, холодним відношенням з боку матері. Ранній психологічний
стрес, специфічна патологія батьківсько-дитячих відносин, на думку авторів цієї
концепції, призводять до патологічного розвитку особи. Проте є результати
численних досліджень хворих на аутизм, що свідчили про його зв'язок з
органічними і генетичними чинниками, а також вивчення взаємодії матерів з
дітьми, які страждають аутизмом, дозволили спростувати твердження про те, що
особиствсні особливості матерів і їх негативне відношення до дитини являються
причиною розвитку хвороби. Інші концепції, де акцент робиться на афектних
розладах, можна розбити на дві групи. Згідно теоріям першої групи, причина всіх
проявів аутизму – емоційні порушення. На думку авторів концепцій другої групи,
афективні розлади також визначають взаємодію зі світом у хворих на аутизм,
проте, самі вони похідні від специфічних когнітивних порушень. Найбільш
послідовною і детально розробленою концепцією, що відноситься до першої групи,
ми вважаємо теорію В.В. Лебединського, О.С. Никольської, Е.Р. Баєнської, М.М.
Ліблінг. Згідно цієї концепції, біологічна недостатність створює особливі
патологічні умови, до яких вимушена пристосовуватися аутична дитина. З моменту
народження спостерігається типове поєднання двох патогенних чинників:
1. порушення
можливості активно взаємодіяти з середовищем, що виявляється в зниженому
життєвому тонусі;
2. зниження
порогу афектного дискомфорту в контактах зі світом, що виявляється в
хворобливих реакціях на звичні подразники і підвищеної ранимої при контактах з
іншою людиною. Обидва вказані чинники діють в одному напрямі, перешкоджаючи
розвитку активної взаємодії з середовищем, створюючи передумови для посилення
самозахисту. Аутизм, на думку авторів, розвивається не тільки тому, що дитина
ранима і мало витривала в емоційному відношенні. Багато проявів аутизму
інтерпретуються як результат включення захисних і компенсаторних механізмів, що
дозволяють дитині встановлювати відносно стабільні, хоча і патологічні,
взаємостосунки зі світом. В межах даної концепції спотворення розвитку
когнітивних функцій – це наслідок порушень в афективній
сфері. Особливості формування моторних процесів, сприйняття, мови, мислення
безпосередньо позв'язуються з грубими емоційними розладами. Виділення чотирьох
рівнів афектної регуляції дозволяє авторам пояснити весь спектр проявів аутизму
(рівневий підхід).
Клініко-психологічні
класифікації РДА
Клініко-психологічна
структура раннього аутизму, як особливої форми недорозвитку (за Каннером),
характеризується наступними ознаками:
1)
аутизм як
крайня «екстремальна» одинокість дитини, що формує порушення її соціального
розвитку поза зв’язком з рівнем інтелектуального розвитку;
2)
прагнення
до постійності, що проявляється у вигляді стереотипних знань, надмірної пристрасті
до різних об’єктів, протидія змінам в оточенні;
3)
особлива
характерна затримка і порушення розвитку мови, також поза зв’язком з рівнем
інтелектуального розвитку дитини;
ранній прояв (до
2,5 років) патології психічного розвитку, в більшій степені пов’язаної з
особливим порушенням психічного розвитку, ніж з його регресом. (К)
Клініко-психологічна
класифікація РДА в межах рівневого підходу
Нікольська
виділяє чотири типові групи раннього дитячого аутизму (Нікольська, 1985; 1987),
в кожній з яких афективна адаптація дитини визначатиметься механізмами одного з
чотирьох рівнів. Основними критеріями розподілу вибрані характер і ступінь
порушень взаємодії із зовнішнім середовищем і тип самого аутизму.
Діти I групи з аутичною відчуженістю від
оточуючого характеризуються глибокою агресивною патологією, важкими порушеннями
психічного тонусу і довільної діяльності. Їх поведінка носить польовий характер
і виявляється в постійній міграції від одного предмету до іншого. Ці діти мутичні. Нерідко вживають не членороздільні, афектно акцентуйовані
словосполучення. Не мають потреби в контактах, не оволодівають навичками
соціальної поведінки. Немає і активних форм афектного захисту від оточуючого.
Вони не тільки бездіяльні, але і повністю безпорадні, майже або зовсім не володіють
навичками самообслуговування. Швидше за все, тут йдеться про ранній злоякісний
безперервний перебіг шизофренії ("люцидна кататонія"), часто ускладненої органічним пошкодженням
мозку.
Діти цієї групи
мають якнайгірший прогноз розвитку, потребують постійного доглядуВ умовах
інтенсивної психолого-педагогічної корекції у них можуть бути сформовані
елементарні навички самообслуговування; вони можуть освоїти письмо,
елементарний рахунок і навіть читання, але їх соціальна адаптація утруднена
навіть в домашніх умовах.
Діти II групи з аутичним відхиленням
оточуючого характеризуються певною можливістю активної боротьби з тривогою і
численними страхами за рахунок стимуляції позитивних відчуттів за допомогою
численних стереотипів: рухових (стрибки, помахи рук, перебігання і т. д.),
сенсорних (стимулювання зору, слуху, дотику) і т.д. Такі афектно насичені дії,
доставляють емоційно позитивно забарвлені відчуття і підвищують психологічний
тонус, притупляючи неприємні дії ззовні.
Зовнішній малюнок
їх поведінки - манірність, стереотипність, імпульс численних рухів, химерні
гримаси і пози, хода, особливі інтонації мови. Ці діти звичайно малоконтактні,
на запитання відповідають односкладово або мовчать, іноді щось шепочуть.
Спонтанно у них виробляються лише найпростіші стереотипні реакції на оточуюче,
стереотипні побутові навички, односкладові мовні штампи-команди. У цих дітей
часто спостерігається примітивний, але "симбіотічний" зв'язок з
матір'ю, щохвилинна присутність якої - непорушна умова їх існування.
Прогноз на майбутнє
для дітей даної групи кращий. При адекватній тривалій корекції вони можуть бути
підготовлені до навчання в школі (частіше - в масовій, рідше - в допоміжній).
Діти III групи з аутичним заміщенням
навколишнього світу характеризуються більшою довільністю в протистоянні своїй
афектній патології, перш за все страхам. Ці діти мають складніші форми
афектного захисту, що виявляються у формуванні патологічних потягів, у
виникненні компенсаторних фантазій, часто з агресивною фабулою, яка в процесі
розіграної психодрами зніме переживання і страхи. Зовнішній малюнок їх
поведінки ближчий до психопатоподібного. Характерні: розгорнена мова, вищий
рівень когнітивного розвитку. Ці діти менш афективно залежні від матері, не
потребують надмірної опіки, їх емоційні зв'язки з близькими слабкі,
проявляється низька здібність до співпереживання. Такі діти при активній
медико-психолого-педагогічній корекції можуть бути підготовлені до навчання в
масовій школі.
Діти IV групи характеризуються надмірним
гальмуванням. У них не глибокий аутичний бар'єр, менше виражена патологія
афективної і сенсорної сфер. У статусі цих дітей на першому плані –
неврозоподібні розлади: надзвичайне гальмування, боязкість, лякливість,
особливо в контактах, відчуття власної неспроможності, яке підсилює соціальну
дезадаптацію. Значна частина захисних утворень цих дітей носить не
гіперкомпенсаторний, а адекватний, компенсаторний характер – при поганому
контакті з однолітками вони активно шукають захисту у близьких; зберігають
постійність середовища за рахунок активного засвоєння поведінкових штампів, що
формують зразки правильної соціальної поведінки, прагнуть бути
"хорошими", виконувати вимоги близьких. У них є велика залежність від
матері, але це не вітальний, а емоційний симбіоз з постійним афективним
"зараженням" від неї. (4)
Їх психічний стан
наближається, швидше, до своєрідної затримки розвитку з достатньо спонтанною,
значно менш штампованою мовою. Діти саме цієї групи часто знаходять парціальну
обдарованість. Вони можуть бути підготовлені до навчання в масовій школі, а в
невеликій частині випадків - навчатися в ній і без спеціальної підготовки.
Ранній дитячий
аутизм вперше описаний Лео Каннером в 1943 р., аутизм продовжує викликати
великий інтерес до теперішнього часу. Розроблена безліч психологічних теорій,
що намагаються пояснити його природу. У деяких з них основний акцент робиться
на емоційних порушення, приписуючи їм провідну роль в розвитку аутичних проявів.
Аутизм може
виникати як своєрідна аномалія розвитку генезу, а також спостерігатися у вигляді
ускладнюючого синдрому при різних неврологічних захворюваннях, у тому числі і
при метаболічних дефектах.
Згідно
міжнародної класифікації хвороб (МКБ-10), виділяються наступні діагностичні
критерії аутизму:
1. Якісні
порушення, що виявляються мінімум в одній з наступних функцій:
а) нездатність
адекватно використовувати для регулювання соціальної взаємодії контакт погляду,
мімічний вираз, жестикуляцію;
б) нездатність до
встановлення взаємозв'язків з однолітками;
в) відсутність
соціально-емоційної залежності, що виявляється в порушеній реакції на інших
людей, відсутності модуляції поведінки відповідно до соціальної ситуації;
г) відсутність
загальних інтересів або досягнень у спілкуванні з іншими людьми.
2. Якісні
аномалії в спілкуванні, що виявляються мінімум в одній з наступних ознак:
а) - затримка або
повна відсутність спонтанної мови, без спроб компенсувати цей недолік
жестикуляцією і мімікою (часто передує відсутність комунікативного гуління у віці немовляти);
б) - відносна нездатність починати
або підтримувати бесіду (при будь-якому рівні мовного розвитку);
в) мова, що
повторюється і стереотипна;
г) відсутність
різноманітних спонтанних ролевих ігор або (у молодшому дошкільному віці)
наслідувальних ігор.
3. Обмежені і
стереотипні поведінка, інтереси і активність, що виявляється мінімум в одній з
наступних ознак:
а) стереотипність
і обмеженість інтересів;
б) зовні
нав'язлива схильність до специфічних, нефункціональних вчинків або ритуалів;
в) стереотипність
моторних функцій;
г) підвищена
увага до ряду предметів, або не функціональних елементів іграшок (до їх запаху,
дотику поверхні, створюваному ними шуму або вібрації).
Вже в перший рік
життя виявляються початкові симптоми аутизму – дитина не реагує на віддалення і
наближення матері, не усміхається, не виявляє цікавості до іграшок. У віці 2-3
років батьки відзначають незвичайність дитячої мови: ехолалію, перестановку
займенників, наявність штампів і це є сигналом про емоційні відхилення.
Надалі основними
критеріями хвороби є:
- відсутність у
дитини прагнення до контактів з оточуючими;
- відгородженість
від зовнішнього світу;
- слабкість
емоційних реакцій;
- недостатня
здатність диференціювати людей, тварин, неживі предмети;
- недостатня
реакція на зорові і слухові подразники;
- фобії (зокрема,
неофобія – страх всього нового);
- одноманітна
поведінка, наявність постійних стереотипних регресивних рухів (постукування,
ляскання руками, біг по колу, розривання предметів).
Відмінною
особливістю дітей з аутизмом є нерівномірність психічного розвитку в цілому, а
також окремих психомоторних функцій. Інтелект дітей з ознаками аутизму може
бути нормальним, але розвинений негармонійно, буває розумова відсталість, і
навпаки – серед таких дітей зустрічаються обдаровані.
Іноді у дитини
буває складний дефект, так називають поєднання двох і більше порушень, що
однаковою мірою визначають структуру аномального розвитку, труднощі виховання і
навчання дитини. Наприклад, одночасні порушення зору і слуху, зору і мови,
слуху і моторики. При ускладненому дефекті можливе виявлення провідного або
головного порушення і ускладнюючих його розладів. Наприклад, у розумово
відсталої дитини можуть бути зниження слуху або зору, емоційні або поведінкові
порушення, дефекти опорно-рухової сфери, мови. У одних випадках говорять про
недорозвинення якої-небудь функції, в інших - про її пошкодження. Особливість
дитячого мозку виявляється у тому, що навіть незначні його поразки не є
частковими, локальними, вони негативно позначаються на всьому процесі розвитку
(дозрівання) центральної нервової системи. А при важкому порушенні його сліди
залишаються на довгі роки, а іноді на все життя. Весь подальший розвиток дитини
відбувається в умовах патологічного стану центральної нервової системи. Якщо
своєчасно, якомога раніше, не буде організовано лікувальну і
коректувально-педагогічну роботу, то дитина відставатиме в психічному розвитку.
Згідно МКБ-10 серед порушень
психологічного розвитку виділений дитячий (типовий) аутизм і атиповий аутизм.
Симптоматика дитячого аутизму виявляється у віці до трьох років, тоді як ознаки
психічних порушень при атиповому аутизмі спостерігаються після трьох років.
Слід зазначити, що одним з найістотніших симптомів, всупереч думці Каннера, є
зовсім не протест цих дітей проти зміни оточуючого середовища, а початкове,
надто явне, ослаблення інстинктивних або безумовнорефлекторних реакцій – орієнтувальних,
харчових, самозахисних та ін. Відсутність цих реакцій робить рухи дітей хаотичними,
дезорганізованими, а їх самих – практично беззахисними і безпорадними.
Природно, що така початкова, часто природжена недостатність безумовно рефлекторного фонду найважливіших стовбурних
апаратів не може не відобразитися негативно на формуванні кіркової діяльності.
Кора головною мозку у цих дітей непогано, але пасивно реєструє і відображає
все, що випадково потрапляє в їх поле зору, але втрачає здібність активного,
вибіркового відношення до явищ навколишнього середовища. Звідси грубі порушення
уваги, схильність "незрячим" поглядом ковзати без інтересу по
навколишніх предметах, живих істотах, безцільні рухи, тривала нездатність
оволодіватити навичками самообслуговування і головне – тривала затримка
формування самосвідомості, комплексу "Я", що позначається в
схильності говорити про себе в третій особі. Важливо ще раз підкреслити, що при
зовнішній стимуляції вдається змусити цих дітей "зібратися",
"мобілізуватися" і дати більш-менш правильні відповіді на питання,
або проявити більш менш адекватні емоційні реакції.
Дитячий аутизм,
що не входить в спектр шизофренічної симптоматики, характеризується порушеннями
всіх сфер психіки - сенсомоторной, перцептивної, пізнавальної, мовної і
емоційної, також яскраво виражені порушення у сфері соціальної взаємодії з оточуючими.
Ця хвороба вражає не тільки психічні функції (мова, інтелект, мислення), але і
патологічно відображається на сприйнятті дитиною цілісної картини світу.
Основна проблема аутизму полягає в нерозумінні хворим загального значення
подій, що відбуваються навколо. Хворі не мають власної думки.
Основні ознаки
розвитку аутічної дитини
Візуальні прояви аутичної
дитини діагностуються у досить ранньому віці. Так, наприклад, можуть виявлятися
ознаки слабкості психічного тонусу, млявості, малої активності в контактах з
середовищем, невираженість проявів навіть вітальних потреб (дитина може не
просити їсти, терпіти мокрі пелюшки). При цьому вона може їсти із задоволенням,
любити комфорт, але не настільки, щоб активно вимагати його, відстоювати зручну
для себе форму контакту; ініціативу у всьому така дитина надає матері. Пізніше
не прагне активно досліджувати середовище. Часто батьки описують таких дітей як
дуже спокійних, "ідеальних", зручних. Вони можуть залишатися одні, не
вимагаючи постійної уваги.
У інших випадках
діти, навпаки, уже в ранньому віці відрізняються особливою збудливістю, руховим
занепокоєнням, труднощами в засипанні, особливою вибірковістю в їжі. До них
важко пристосуватися, у них можуть вироблятися особливі звички – укладання
спати, годування, інших процедур. Свою незадоволеність вони можуть виражати так
різко, що стають диктаторами в розробці перших афективних стереотипів контакту
з світом, одноосібно визначаючи, що і як треба робити.
Таку дитину важко
утримати на руках або візку. Збудження звичайно зростає до року. Коли така
дитина починає самостійно пересуватися, вона стає абсолютно некерованою: біжить
не озираючись, поводиться абсолютно без "відчуття межі". Активність
такої дитини, проте, носить польовий характер і ніяк не пов'язана з цілеспрямованим
обстеженням середовища.
Разом з тим, батьки
пасивних, і батьки збуджувальних дітей часто відзначали тривожність,
лякливість, легке виникнення у дітей стану сенсорного дискомфорту. Багато
батьків повідомляють, що їх діти були особливо чутливі до гучних звуків, не
переносили побутових шумів звичної інтенсивності, спостерігалася нелюбов до
тілесного контакту, характерна гидливість при годуванні; у ряді випадків
наголошувалося неприйняття яскравих іграшок. Неприємні враження у багатьох
випадках надовго фіксувалися в афективній пам'яті дитини.
Незвичайна
реакція на сенсорні враження виявлялася і в іншому. При прагненні обмежити
сенсорний контакт зі світом, при недостатній спрямованості на обстеження
оточуючого, наголошувалася захопленість, зачарованість дитини певними
стереотипними враженнями – зоровими, тактильними, слуховими. Одержавши ці
враження одного разу, дитина знову і знову прагнула до їх відтворення. Так,
дев'ятимісячна дитина до повної знемоги розтягує еспандер, інша дитина засинає
над конструктором.
Затоплюваність
ритмічними враженнями, що повторюються, взагалі характерна для раннього віку.
До року закономірне домінування в поведінці "циркулюючих реакцій",
коли дитина повторює одні і ті ж дії задля відтворення ефекту – стукає
іграшкою, стрибає, закриває і відкриває двері. Дитина з нормальним розвитком із
задоволенням включає дорослого в свою активність. У разі раннього дитячого
аутизму близькому практично не вдається включитися в дії, якими захопилася
дитина. Особливі сенсорні захоплення починають відгороджувати його від
взаємодії з близькими, а значить від розвитку і ускладнення взаємодії з
навколишнім світом.
Проблеми
формування зв'язку аутичної дитини з матір'ю
Нормальна дитина
схильна розвиватися соціабельнольно практично з самого народження. У немовляти
дуже рано виявляється виборчий інтерес до соціальних стимулів: людського
голосу, обличчя і т. д. Вже в перший місяць життя немовля може проводити значну
частину часу у контакті з матір'ю. Саме контакт через погляд несе функцію
запуску і регуляції процесу спілкування. Багато матерів аутичних дітей
розказують про те, що їх дитина не фіксувала погляду на обличчі дорослого,
дивилася повз, "крізь". Клінічні спостереження і дослідження старших
аутичних дітей показали, що людина, його обличчя є найпривабливішим об'єктом і
для аутічної дитини, але вона не може надовго зупинити на ньому свою увагу,
погляд як би коливається, це і бажання наблизиться, і бажання відхилитися.
Перша усмішка, за повідомленням батьків, з'являлася у такої дитини вчасно, проте
вона не була адресована дорослому і виникала як реакція і на наближення
дорослого, і на ряд приємних дитині вражень (термусання, звук брязкальця,
строкатий одяг матері і т.д.). Явне "зараження усмішкою"
спостерігалося лише у частини дітей (за даними Ф Волкмар – в третині випадків).
Разом з порушенням розвитку перших стереотипів побутової взаємодії порушується
становлення стереотипів емоційного контакту. Якщо в нормі до 3 міс. з'являється
стійкий "комплекс пожвавлення" - передбачення дитиною ситуації контакту,
в якому вона стає його активним ініціатором, що вимагає уваги, емоційної
активності дорослого, немовля приймає відповідну позу, протягує ручки у
напрямку до дорослого, та подібні прояви не характерні для маленьких аутичних
дітей. На руках у матері багато хто з них відчуває себе дискомфортно: вони не
приймають позу готовності, відчувається байдужість дитини, або її напруга, або
навіть опір. Здатність диференціювати вираз обличчя, інтонації звичайно виникає
при нормальному розвитку між 5 і 6 місяцями. Аутичні діти гірше розрізняють
вираз обличчя близьких і навіть можуть неадекватно реагувати на усмішку або на
сумний вираз обличчя матері. За даними історій розвитку, багато хто з аутичних дітей в другому півріччі життя все ж таки виділяє близького. Прихильність
аутичної дитини виявляється, частіше
всього лише як негативне переживання відділення від матері. У позитивних
емоціях прихильність, як правило, не виражається. Дитина, правда, може радіти,
коли близькі торсають, розважають її, проте ця радість не адресована близькому,
дитина не прагне розділити її з ним.
Така прихильність
має характер швидше за примітивний симбіотичний зв'язок дитини з матір'ю, коли
мати сприймається тільки як основна умова виживання. Після півроку, в нормі,
завдяки розвитку стереотипів, ритуалів спілкування, ігор, у взаємодіях дитини з
дорослим з'являється можливість взаємного зосередження уваги не тільки один на
одному, але і на зовнішніх об'єктах. Нездатність до концентрації уваги, до
зосередження на об'єкті є одним з ранніх явних проявів дитячого аутизму.
Порушення активності, сенсорна недостатність розвитку афективних стереотипів
взаємодії, емоційного контакту – все це штовхає дитину на пошуки додаткової
аутостимуляції, веде до розвитку гіперкомпенсаторних механізмів, що дозволяють дитині
заглушити, зменшити відчуття афективного дискомфорту. На доступному їй рівні
дитина розробляє витончені способи аутостимуляціі стенічних афективних станів.
Прагнення аутичних дітей до постійного відтворення одних і тих же стереотипних
дій, що викликають приємні їй відчуття, вносить великий внесок у розвиток одноманітної
поведінки.
Таким чином, в
перше півріччя життя у аутичної дитини спостерігаються порушення в розвитку
початкової фази комунікативних навиків, основним змістом якої є налагодження
можливості обміну емоціями, вироблення загальних емоційних вражень щоденних
ситуацій. До кінця першого – початку другого півріччя життя у дитини, що
розвивається нормально, є чітка диференціація "своїх" і
"чужих", і серед "своїх" найбільша прихильність виникає до
матері як основної особи, що говорить про достатню розробленість індивідуальних
стереотипів емоційного спілкування.
Експериментальна
частина
З метою
відпрацювання практичних навичок діагностики РДА, нами були переглянуті
теоретичні положення відносно даної теми, здійснена організація пошуку базового
підприємства, для реалізації мети. В процесі спілкування з психологами м.
Первомайська, виявилося, що в загальноосвітніх школах можна зустріти дітей, у
яких спостерігаються розлади аутичного спектру. З одним із таких учнів, була
проведена діагностична робота. Ярослав навчається у ЗОШ № 5 І-ІІІ ступенів. Він
являється учнем 5-Б класу. Особливими ознаками поведінки даної дитини є
неможливість встановити нормальні контакти не тільки з класом, а і з батьками. Хлопчик
уникає спілкування з однолітками, боїться рухових ігор, неохоче спілкується із
чужими дорослими. Його відповіді, в основному закритого змісту (так, ні, не
знаю). До дошки його не викликають, з місця відповідає дуже тихо, і то не
завжди. Вчителі до нього звикли, перевіряють завдання у письмовій формі.
Інтелект дитини збережений. Про це свідчать результати за тестами «Виключення
зайвого» - вербальний та проективний варіанти. Словесний варіант складається із
надрукованих двадцяти серій, кожна з яких вміщує по п’ять слів. Піддослідному
пропонувалося 4 слова об`єднати в одну групу, дати їй
назву, а одне слово викреслити.
Ярослав вірно
називав родові поняття і виключав зайве слово. Із 20 серій правильно було
виконано – 14, що свідчить про середній рівень інтелектуальних можливостей.
Виконання невербального тесту вдалося краще. Із 14 картинок правильно було
інтерпретовано – 12, що свідчить про достатній рівень вміння систематизувати і
класифікувати.
Наступним етапом
було використання методики «Три дерева», яка діагностує батьківсько-дитячі
взаємини. Наявність одного об’єкта свідчить про не сформованість колективної
спрямованості, та відсутність емоційного зв’язку в сім`ї. Хлопчик намалював
пальму. Якщо розглядати роботу у межах психоаналізу – можна зробити наступні
висновки:
1.
Пальма –
символ одинокості, гордощів.
2.
Острів,
на якому вона (пальма) зображена символізує прагнення обмежити свою територію.
3.
Надмірний
натиск ліній, свідчить про тривожність, щодо можливості порушення даної
території.
В процесі спілкування
з батьками даної
дитини вияснилося, що хлопчик з раннього віку міг залишатися сам на тривалий
час. Довго дивитися у вікно, не міняючи пози. Не любив тілесного контакту
(пестощів, поцілунків). Залишаючи його на дитячому майданчику, батьки були переконані
у тому, що дитина нікуди не піде, буде чекати їх на тому ж місці, на якому її
було залишено.
Виясняючи причини
такої поведінки хлопчика, ми зрозуміли, що батькові даного учня властиві такі ж
самі риси: малоконтактність, замкнутість, сором’язливість. Він взагалі не бажав
спілкуватися, мотивуючи це зайнятістю. Можливо у даному випадку спрацював
генетичний фактор, який був ускладнений госпіталізмом дитини у ранньому віці.
Так склалася доля Ярослава, що тривалий час він перебував у старенької бабусі, котра,
постійно поралася по господарству і дуже мало часу приділяла хлопчику.
Уточнюючи
анамнестичні дані,
з кожним разом виникало переконання у правильності діагнозу – аутичних
тенденціях. Так, за розповіддю матері, перебуваючи у дитячому садочку, хлопчик
завжди сидів у куточку, і в разі спроби вихователів вивести його звідти,
проявляв агресивні дії – кусався і дряпався. Не любив, коли навколо нього
відбувалися якісь зміни (зміна ліжечка, місця за сніданком чи обідом). Словниковий
запас дитини (за словами матері) формувався повільно. Але (що є незвичайним
явищем) – вражає вишуканість мови, правильність у формуванні речень, чіткість у
вимові слів. Уява у дитини бідна, це виявилося у процесі діагностики. На
прохання домалювати якомога більше деталей, щоб утворилися образи, які містять
елемент кола, хлопчик довго не хотів реагувати, а згодом, все ж таки домалював
стереотипні лінії, в результаті чого вийшов абстрактний образ. На запитання «Що
це є?» - хлопчик відповів - «Зима». Спілкуючись із шкільним психологом,
вияснилося, що Ярослав включений у корекційну групу, яка працює за програмою
«тренінг емоційної зрілості». Динаміка (за словами психолога) просліджується,
але досить повільно.
Прогнозуючи
подальший розвиток цього учня, можна зробити наступні висновки:
1)
при
належному ставленні до дитини оточуючих, при здійсненні регулярної корекційної
роботи можна досягти позитивних результатів, оскільки інтелект дитини
збережений і глибоких симптомів аутизму не спостерігається;
2)
педагогічну
корекцію повинні здійснювати одночасно і батьки і педагоги, співпрацюючи з
психологом та дефектологом.
3)
Важливим
компонентом у роботі з такою дитиною є формування позитивної мотивації до змін.
Працюючи з даною
дитиною та людьми із її оточення, виникло переконання щодо нелегкості даної
роботи, яка потребує професійного такту, комунікабельності, емпатійності, а
основне, володіння теоретичним матеріалом з дефектології, діагностичними
критеріями РДА.
Висновок
Досліджуючи
проблему раннього дитячого аутизму, її діагностику, ми дійшли наступних
висновків.
1.
Дана
проблема досить актуальна і потребує більш детального вивчення нами симптомів
її прояву.
2.
Незважаючи
на достатню розробленість теми, в процесі її вивчення як зарубіжними, так і
вітчизняними авторами, залишилося багато «білих плям» щодо її виникнення.
«Дотепер невідома етіологія аутизму. Класична школа, спираючись на емпіричне
дослідження, описує етіологію аутизму як кортикальні та субкортикальні
порушення, як створення складних динамічних взаємодій між окремими ділянками головного
мозку. Частина вчених розглядає аутизм як наслідок порушення психологічних
взаємодій «мати - дитина» »;
3.
Діагностика
РДА базується на спостереженні за розвитком дитини в процесі навчально-виховної
діяльності, на зборі анамнестичних даних (під час спілкування з батьками, та
ближнім оточенням дитини). Можна використовувати під час встановлення контакту
з дитиною проективні та вербальні методики. Хоча краще діють проективні, і це є
закономірним проявом аутичних дітей.
4.
Дані
діагностики дитини, яка навчається у ЗОШ №5 І-ІІІ ступеня, м. Первомайська,
свідчать про наявність розладу аутичного спектру нескладної форми, що дає
учневі можливість навчатися у масовій школі.
5.
Систематична
корекційної робота з хлопчиком, яку будуть здійснювати фахівці разом із
батьками, забезпечить можливість подальшої соціалізації дитини.
6.
Основні
зусилля в побудові корекційної роботи можуть бути спрямовані на створення
емоційного та психологічного комфорту, почуття впевненості та захищеності, а
згодом на поступове обережне введення нових навичок, форм поведінки.
Тезаурус основних
понять
1.
Аутизм – відлюдькуватість, бар’єр у
взаєминах з іншими …(В. миргородський, 1995)
2.
Афект – найбільший ступінь виявлення
страху, гніву, радості…(Тарабрина Н.,2001)
3.
Аутичне
мислення –
заглиблення у світ особистих переживань із послабленням або втратою контакту з
реальною дійсністю, відсутністю бажання спілкуватися з людьми, обмеження
емоційних проявів (Ломов Б., 1995)
4.
Адекватна
поведінка –
поведінка, яка відповідає обставинам і ситуації (Чабан О., 2001)
5.
Увага – це один із проявів
орієнтувального рефлексу і вольових процесів, спрямованих всередину психічної
діяльності людини….(О.Чабан, 2001)
6.
Неологізми – це нові слова, вигадані
хворим, значення яких зрозуміле лише йому (Дегтяр В., 2001)
7.
Пасивний
негативізм –
невмотивована відмова хворого виконувати будь-яку дію, не реагування на
прохання щось зробити (Корсакова К.,1988)
9.
Стереотипні
рухи – дії, які
виконуються час від часу, без будь-якої мотивації (Менделевич, 1998)
10.
Симбіотичний
зв'язок – тісний зв'язок з іншим об’єктом, що проявляється в повній, або
частковій ідентифікації (Менделевич, 1998)
11.
Ситуація
– становище, збіг умов і обставин, що створюють відповідне становище(Корсакові
К, 1988)
12.
Психодрама
– театральний експеримент, метод, який застосовується у корекційній діяльності
(Чабан О., 2001)
13.
Психопатія
– патологічно змінений характер (Чабан.О., 2001)
14.
Паралогічне
мислення – порушення мисленя на рівні суджень (Чабан О., 2001)
Використана
література
1.
Клиническая
психология: Учебник / Под ред. Б.Д. Карвасарского. – СПб: Питер, 2004. – 960 с.
(Серия «Национальная медицинская библиотека»). – с. 959.
2.
Корсакова К.К.,
Московичюте Л.И. Клиническая нейропсихология. – М., 1988. – с. 153.
3.
Менделевич В.Д.
Клиническая и медицинская психология. – М., 1998. – с. 236.
4.
Лурия А.Р. Высшие корковые функции
человека и их нарушения при локальных поражениях мозга. – М., 2000. – с. 95
5.
Коректувальна
педагогіка: Основи навчання і виховання дітей з відхиленнями в розвитку:
Навчальний посібник для студентів середніх педагогічних учбових закладів / Б.П.
Пузанов, В.І. Селіверстов, С.Н. Шаховськая, Ю.А. Костенкова; Під ред. Б.П. Пузанова.
- 3-е видавництво, доп. - Видавничий центр
"Академія", 2001. - 160 с.
6.
Петрова
В.Г., Белякова І.В., Хто вони, діти з відхиленнями в розвитку? - М.: Флінта:
Московський психолого-соціальний інститут, 1998. – 104с.
7.
Психокоректувальна
і розвиваюча робота з дітьми: Навчань. допомога для студентів середніх
педагогічних учбових закладів / І.В. Дубровіна, А.Д. Андреева, Е.Е. Данілова,
Т.В. Вохмянина; під ред. І.В. убровіной. 2-е видавництво, стереотип. -
Видавничий центр "Академія", 2001. - 160 с.
8.
Шаповал
Т. Допомога дітям з особливими потребами // Психолог, липень, 2003. – 48 с.
9.
Нове
тесты ІQ / Серия психологические єтюды. – Ростов н /Д: «Феникс», 2003. - 352
с.