Естетичне виховання учнів у процесі вивчення іноземної мови
Курсова
робота на тему
„Естетичне
виховання учнів у процесі вивчення іноземної мови”
Зміст
Вступ
Розділ І. Естетично-виховні
можливості уроків іноземної мови
1.1 Психолого-педагогічні
характеристики естетичного виховання учнів
1.2 Засади впливу іноземної
мови на естетичне виховання учнів
1.3. Естетична функція як одна
з функцій мови
Розділ ІІ. Шляхи реалізації
естетичного виховання на уроках іноземної мови
2.1 Естетичне осягнення
іноземної мови в рамках „діалогу культур”
2.2 Специфіка естетичного
виховання на уроках іноземної мови у старших класах
2.3 Шляхи реалізації
естетичного виховання на уроках іноземної мови
Висновки
Література
Вступ
Характерною рисою сучасної шкільної освіти є спрямованість її
змістовно-цільових аспектів у бік гуманізації, яка означає глибокі якісні
перетворення в стратегії і тактиці навчання з урахуванням перш за все
особистісного чинника. Основна увага зосереджена на створенні сприятливої
обстановки для кожної дитини, її вихованні як вільної, цілісної особистості,
здатної до самостійного вибору цінностей, самовизначення в світі культури. В
умовах, що склалися, актуальним стає формування у школяра естетичної культури,
що забезпечує ціннісне відношення до навколишнього світу, емоційно-образне
збагнення реальності, розвиток здатності сприймати красу у всьому її
різноманітті і створювати прекрасне в навколишній дійсності. Естетична культура
сприяє формуванню соціальної позиції, заснованої на гуманістичних цінностях,
гармонізує емоційно-комунікативну сферу учня, оптимізує його поведінку.
Сформованість естетичної культури підсилює особистісне відношення до вибору
професії, приводить у відповідність власні потреби суспільним ідеалам,
уявленням про цінності, активізує внутрішні ресурси, забезпечуючи таким чином
самореалізацію особи. Все це ставить перед вчителем школи важливе завдання
естетичного виховання учня. Причому в цьому процесі мають бути задіяні
абсолютно всі предмети, адже кожна дисципліна має свої можливості щодо
реалізації естетичного виховання. Проте ряд предметів дає вчителеві досить
широкі можливості щодо виховання естетичних сприйняттів та почуттів учнів,
зокрема література, музика, образотворче мистецтво. Великий естетичний
потенціал несе в собі викладання іноземної мови в середній школі. У цьому
аспекті важливим постає питання про конкретні шляхи та засоби реалізації
естетичного виховання на уроках іноземної мови. Це зумовлює актуальність даної
роботи.
Предметом курсової роботи є аналіз можливостей реалізації естетичного
виховання під час вивчення іноземної мови. Об’єктом дослідження виступають
засоби та методи формування естетичних уподобань учнів під час вивчення
іноземної мови.
Головна мета роботи - з’ясувати можливості реалізації естетичного
виховання під час вивчення іноземної мови. З цього випливають завдання
дослідження:
·
визначити
психолого-педагогічні характеристики естетичного виховання;
·
з’ясувати
можливості іноземної мови у формуванні естетичних смаків учнів;
·
проаналізувати
шляхи реалізації естетичного виховання на уроках іноземної мови;
·
зробити
висновок про найбільш ефективні засоби формування естетичної свідомості учнів під
час вивчення іноземної мови.
Для реалізації цілей і завдань дослідження використовувався комплекс
методів: критичний аналіз літературних джерел; методи емпіричного дослідження,
зокрема спостереження, вивчення нормативної документації щодо викладання
іноземної мови у середній школі.
Розділ І. Естетично-виховні можливості уроків
іноземної мови
1.1 Психолого-педагогічні характеристики естетичного
виховання учнів
Гармоній, всебічний розвиток особистості неможливий без її естетичної
вихованості. У сучасній педагогіці естетичне виховання трактується як
„педагогічна діяльність, спрямована на формування здатності сприймати і
перетворювати дійсність за законами краси” [6, 121].
Видатний український педагог Василь Сухомлинський писав: „Краса –
могутній засіб виховання чутливості душі. Це вершина, з якої ти можеш побачити
те, чого без розуміння і почуття прекрасного, без захоплення і натхнення ніколи
не побачиш. Краса – це яскраве світло, що осяває світ. При цьому світлі тобі
відкривається істина, правда, добро; осяяний цим світлом, ти стаєш відданим і
непримиренним. Краса вчить розпізнавати зло і боротися з ним. Я б назвав красу
гімнастикою душі, вона виправляє наш дух, нашу совість, наші почуття і
переконання. Краса – це дзеркало, в якому ти бачиш сам себе і завдяки йому ти
так чи інакше ставишся сам до себе” [28, 414].
Метою естетичного виховання є високий рівень естетичної культури
особистості, її здатність до естетичного освоєння дійсності. Естетична культура
– це сформованість у людини естетичних знань, смаків, ідеалів, здібностей до
естетичного сприймання явищ дійсності, творів мистецтва, потреба вносити
прекрасне в оточуючий світ, зберігати природну красу. Рівень естетичної
культури виявляється як у розвитку всіх компонентів естетичної свідомості (почуттів,
поглядів, переживань, смаків, потреб, ідеалів), так і в розвитку умінь і
навичок активної перетворюючої діяльності у мистецтві, праці, побуті, людських
взаєминах.
Естетична свідомість – це форма суспільної свідомості, яка є
художньо-емоційним освоєнням дійсності через естетичні сприйняття, судження,
смаки, ідеали і виражається в естетичних поглядах та мистецькій творчості.
Для розуміння психологічних особливостей естетичної свідомості як
результату естетичного виховання слід розглянути структуру естетичної
свідомості:
1. Естетичні сприйняття, які виявляються у спостережливості, умінні
помітити найсуттєвіше, що відображає зовнішню і внутрішню красу предмета,
явища, процесу, відчувати радість від побаченого, відкритого.
2. Естетичні почуття – почуття насолоди, які відчуває людина, сприймаючи
прекрасне в оточуючій дійсності, творах мистецтва.
3. Естетичні судження, які передають ставлення особистості до певного
об’єкта, явища. У педагогічній практиці є недопустимим нав’язування учням
вчителем своїх міркувань. Навпаки, він повинен допомагати їм виявляти
самостійність при з’ясуванні естетичної вартості предметів.
4. Естетичні смаки, що постають як емоційно-оціночне ставлення людини до
прекрасного. Вони мають вибірковий, суб’єктивний характер. Стандартних смаків
не існує, вони пов’язані з індивідуальним баченням і сприйняттям.
5. Естетичний ідеал – своєрідний зразок, з позиції якого особистість
оцінює явища, предмети дійсності. Естетичний ідеал відображає уявлення про
красу, її критерії [6, 122].
Виходячи з наведеної структури естетичної свідомості, можна зробити
висновок, що найважливішим завданням естетичного виховання є формування і
розвиток естетичного сприйняття, яке складає основу естетичного почуття. Більш
складні компоненти – почуття, судження, смаки, ідеал формуються в учнів на базі
естетичних сприйняттів у процесі естетичного освоєння світу.
Зміст естетичного виховання конкретизується в програмах з кожного
предмету. Звичайно, деякі предмети, зокрема література, музика, образотворче
мистецтво, мають дуже великий потенціал щодо естетичного виховання учнів
завдяки специфіці об’єктів вивчення – творів мистецтва. Проте вчителі всіх
предметів мають враховувати естетично-виховне навантаження програм та
намагатися використати в цьому аспекті кожну можливість, яку дає їх предмет.
Окрім уроків, естетичне виховання реалізується у різних самодіяльних
об’єднаннях учнів (хори, оркестри, ансамблі, літературні, драматичні,
хореографічні гуртки, кіно- і фотогуртки), у роботі студій, під час
факультативних занять з етики, естетики, різних видів художньої творчості,
історії мистецтва тощо. Серед цих шляхів реалізації естетичного виховання учнів
важливе місце займає естетичне виховання на уроках іноземної мови, що детально
буде розглянуто в даній роботі.
Не слід трактувати мистецтво як єдине джерело естетичного виховання.
Безперечно, твори мистецтва як реалізація ідеалу прекрасного у людській
діяльності мають величезний естетично-виховний потенціал. Проте поряд із ними
джерелами естетичного виховання виступають також природа, естетика побуту, у
тому числі естетика шкільних приміщень, зовнішній вигляд учителів та учнів,
взаємини між учнями і вчителями та ін. [5, 21]
В естетичному вихованні величезне значення має особистість педагога. Його
поведінка, одяг, осанка, рухи, міміка, голос, тон – все це має бути взірцем для
учнів. Показники естетичної вихованості учнів – це і їх зовнішній вигляд,
манера поводитися, розмовляти, вигляд їхніх підручників, зошитів тощо. Все це
говорить про те, що кожний урок, кожна взаємодія учня із вчителем має містити
естетико-виховний компонент, свідомо спрямований вчителем.
Естетичне виховання школярів є багатогранним процесом, основу якого
складають такі напрями:
1. Життя і діяльність учня в сім’ї. Тут формуються основи естетичних
смаків, почуттів, на що впливають організація побуту в оселі, одяг, взаємини в
сім’ї, оцінювання старшими краси предметів, явищ, безпосередня участь в
естетичній діяльності тощо.
2. Навчально-виховна діяльність загальноосвітніх закладів, яка передбачає
залучення учнів змістом навчальних дисциплін (мови, літератури, історії,
предметів природничого циклу, музики, образотворчого мистецтва), позакласної
виховної роботи. У школах створюють спеціалізовані гуманітарно-естетичні класи,
що сприяє естетичному розвиткові учнів.
3. Навчально-виховна робота позашкільних дитячих закладі (будинки і
палаци дитячої та юнацької творчості, студії, дитячі музичні та художні школи
тощо). Ця діяльність спрямована задоволення інтересів, розвиток здібностей
дітей, залучення їх до активної естетичної діяльності.
4. Вплив засобів масової інформації. Діяльність їх поєднує елементи
багатьох видів мистецтва. Проте засилля в них так званої „масової культури”,
яка далеко не завжди коректно формує в учнів уявлення про прекрасне, ускладнює
процес формування здорових естетичних смаків, потребує копіткої роботи
вихователів, батьків, випереджуючого формування високих естетичних потреб,
смаків, несприйняття потворного [12, 40].
З наведеного ми бачимо, що діяльність вчителів школи в рамках естетичного
виховання є лише одним серед компонентів, які формують естетичну свідомість
учня. Проте естетичне виховання у школі має ряд важливих рис, що відрізняють
його від інших напрямів та роблять одним з найбільш значущих у процесі
формування естетичної особистості учня. Так, на відміну від діяльності
позашкільних установ, які відвідують лише частина учнів, шкільний компонент
естетичного виховання охоплює всіх школярів. Діяльність вчителя по формуванню
естетичних смаків учнів є свідомою та цілеспрямованою на відміну від випадкових
впливів масової інформації та, нажаль, часто безсистемного та непослідовного
естетичного виховання дітей у сім’ї. Окрім того, у зв’язку із значною
тривалістю перебування учня в школі (кілька годин щодня протягом 12 років), вчителі
несуть особливу відповідальність за формування естетичної свідомості учня, як і
за процес формування його особистості як такої.
1.2 Засади впливу іноземної мови на естетичне
виховання учнів
Естетичне виховання на уроках
іноземної мови можна розглядати і як самоціль, тобто як компонент
загально-виховної системи, і як мотиваційний засіб, що сприяє вивченню самої
іноземної мови. Це зумовлено високим мотиваційним потенціалом естетичного
виховання та широкими можливостями, які надає для цього вивчення іноземної
мови. Сприйняття краси – це перший ступінь у вихованні відчуттів, емоційної
чуйності. Тільки на емоційній основі встановлюються міцні зв'язки дитини з
навколишнім світом. Лише такий навчальний процес, що приносить учневі емоційне
та естетичне задоволення може бути успішним та забезпечити високий рівень
навчальних досягнень.
Весь сучасний арсенал
навчально-методичних засобів направлений на досягнення цієї мети: барвисті
підручники, прекрасна наочна допомога, всілякі кросворди, пазли, ігри,
аудіокасети з віршами і піснями, відеоматеріали. Проте самі по собі вони ще не
забезпечують сприятливого емоційного клімату на уроці, а яскраві ілюстрації
книжок не обов’язково стають джерелами естетичної насолоди. Досить часто
трапляється, що без належної роботи вчителя всі ці яскраві елементи просто
проходять повз свідомості учнів, які не вміють сприймати прекрасне. І тоді
особливої радості в очах дітей не видно, швидше настороженість, переляк,
роздратування.
Проблема інтересу, захопленості,
мотивації – одна з фундаментальних проблем всієї педагогіки, і її вдале рішення
важливе для успішного ведення занять по будь-якому шкільному предмету. Але
особливого значення вона набуває в області викладання іноземної мови, де без
емоційної захопленості неможливо досягти хоч трохи задовільних результатів, скільки
б ні віддавати цьому сил і часу [19, 43]. Адже поза мовним середовищем
іноземній мові навчити не можна, їй можна тільки навчитися.
Сучасна методика викладання іноземної
мови спрямована переважно на навчання „комунікації”, формуванню в учнів
комунікативної компетенції. Акцентується роль мови як „засобу спілкування”,
велика увага приділяться створенню ситуацій спілкування, наближених до реальних
(написання листів, створення та виконання діалогів тощо). Проте поряд із цим
процес навчання іноземній мові позбавляється радості емоційної наповненості,
переживання, вражень від сприйняття художніх творів (віршів, пісень та ін.),
власної творчості і тим самим у нього віднімається найголовніше – здатність
благотворної дії на духовний світ учнів, їх моральність, естетичні переконання,
на формування у них естетичного смаку.
Будь-яка мова, як рідна, так і
іноземна, – це живий організм, в ньому зосереджений, окрім інформаційного,
величезний етичний, естетичний, художній потенціал, тому відношення до мови як
формальному набору «видів мовної діяльності» веде до вихолощення самої її суті.
Завдання вчителя полягає в тому, щоб викликати в учнів ясне розуміння того, що
мова – не просто механічне знаряддя, яким можна користуватися на свій розсуд, а
важлива частина самого життя, життя в цілому і життя кожної окремої людини, у
тому числі і школяра.
Метою навчання іноземній мові
сьогодні є формування комунікативної компетенції, тобто компетенції
спілкування. Важко не погодитися з тим, що навіть на рідній мові, де знання
лексики і стилістичних особливостей не представляє складності, не завжди
вдається переконливо і логічно збудувати мовлення і досягти бажаного результату
в спілкуванні. В значній мірі це обумовлено тим, що на уроках, як рідної мови,
так і іноземного, всі усні вислови учнів є мовою лише за формою, а по суті
такими не є. Адже людська мова (як письмова, так і усна) – продуктивний вид
діяльності, тобто плід творчості, самостійний «продукт», неповторний за формою
і змістом. На практиці ж часто доводиться зустрічатися з ситуацією, коли
відповіді учнів по темі, що вивчається, схожі як близнюки, що є яскравим
прикладом репродуктивності, тобто відтворенням.
Власне у тому полягає унікальність
предмету «іноземна мова», що ці уроки є фактично єдиними, що моделюють реальні
і багатообразні ситуації спілкування. Жоден інший предмет не має за мету
навчати учнів перш за все спілкуванню А спілкування – це не тільки уміння
правильно говорити і грамотно побудувати свою мову, але уміння слухати і чути,
переживати і співпереживати. Досягти цього, не зачіпаючи емоційної сфери учнів,
неможливо, і в цьому сенсі урок іноземної мови, близький предметам естетичного
циклу: музиці і образотворчому мистецтву.
От чому дуже важливо, щоб на уроках
звучали не холодні, бездушні, хоча і фонетично та граматично правильні
відповіді учнів, а відповіді, що містять власні переживання, враження,
забарвлені дитячою емоцією, щирі «сплески» душі і розуму. Саме тоді процес
спілкування набуває бажану форму.
Залучаючи школярів до іноземної мови,
удосконалюючи їх уміння в різних видах мовної діяльності, треба мати зважаючи
на, що в основі всього цього повинне лежати емоційне, активне сприйняття мови.
Це поняття у жодному випадку не можна ототожнювати з терміном «аудіювання»
(сприйняття мови на слух). Сприйняття мови не можна зводити до одного з «видів
мовної діяльності», як це зазвичай робиться. Активне емоційне сприйняття мови –
основа мовного виховання в цілому і всіх його ланок [23, 78]. Мова може
виконувати свою пізнавальну, виховну, естетичну функцію тільки тоді, коли діти
навчаться по-справжньому чути її і осмислювати її. Всі враження, уявлення і
знання, які пройшли через душу і серце дитини, стають його власними знаннями,
власною точкою зору, його думками і переконаннями, його відношенням до добра і
зла, прекрасного і потворного, що і визначає етичну позицію людини. І тут
цінність естетичного виховання, в найширшому тлумаченні, важко переоцінити.
Окрім естетичного потенціалу самої
мови широкі можливості для реалізації естетичного виховання на уроках іноземної
мови дає культурологічний та країнознавчий компоненти навчання. Адже вивчення
іноземної мови передбачає вивчення культури країн, мова яких вивчається. Це дає
змогу вчителеві ознайомити учнів із фольклором, літературою, живописом,
архітектурою та іншими галузями мистецтва цих країн, розширюючи культурологічні
знання учнів, формуючи їх естетичні уподобання.
Виховання естетичних поглядів,
естетичного смаку, культури спілкування не тільки допоможе досягти меті
навчання іноземній мові, але сформує повноцінну, естетичну розвинену
особистість.
1.3 Естетична функція як одна з функцій мови
Мова – найвагоміше надбання кожної окремої людини і найбільша суспільна
цінність. Мова – явище водночас індивідуальне і соціальне: вона обслуговує і
кожну окрему людину, й усе суспільство. Основні функції мови – оформлення думок
(мислетворча функція) і між людське спілкування (комунікативна функція). Мова
однаково спрямована як у внутрішній, психічний, так і в зовнішній, соціальний
світ людини. Завдяки цьому вона виконує визначальні особистісні суспільні
функції [13, 17]. Розглянемо основні функції мови, щоб з’ясувати місце і роль
її естетичної функції. Хоча у мовознавчій літературі немає загальноприйнятого
чіткого визначення і поділу функцій мови та їх назв, наведемо ті з них, що
виділяються більшістю науковців.
1. Комунікативна функція (функція спілкування). Суть її полягає в тому,
що мова використовується як засіб спілкування між людьми, як інформаційний
зв’язок у суспільстві. Ця функція є життєво необхідною і для суспільства, і для
мови. Для суспільства вона важлива тим, що за допомогою мови люди обмінюються
думками й почуттями, збагачуються досвідом попередніх поколінь, домагаються
взаєморозуміння у колективі, гуртуються для захисту, створюють матеріальні
цінності, дбають про поступ вперед.
Для мови комунікативна функція також є вкрай важливою, бо мова, якою не
спілкуються, вмирає. Зі смерті ж мови зникає народ, що був її творцем і носієм,
вмирає жива культура, створена цим народом і мовою, а писемна та матеріальна
культура губиться у віках і забувається. Народ, що втратив свою мову
спілкування, втрачає і увесь той духовно-культурний світ цінностей, що
витворився на ґрунті його мови.
Людство винайшло кілька засобів обміну інформацією: звукові і світлові
сигнали, азбука Морзе, дорожні знаки, символи, коди, жести. Але всі вони мають
обмежену сферу застосування і по відношенню до мови є вторинними, похідними.
Мова ж є універсальним і унікальним засобом спілкування.
2. Номінативна функція (функція називання). Усе пізнане людиною
(предмети, особи, якості, властивості, явища, процеси, закономірності та
поняття про них) одержує назву і так під цією мовною назвою існує в житті і в
свідомості мовців. Назва виділяє предмет з безлічі інших. Мовну назву одержують
не тільки реально існуючі предмети, а й ірреальні, уявні, вигадані,
фантастичні. Завдяки цій функції кожну мову можна розглядати як окрему
своєрідну картину світу, що відображає національне світобачення і
світовідчування. Мовці намагаються у всіх сферах спілкування (науці, техніці,
виробництві, мистецтві та ін.) творити назви своєю мовою. У цьому проявляється
освоєння мовою певного кола явищ, включення їх до мовної картини світу окремого
народу.
3. Мислетворча функція. Мова є не тільки формою вираження і передачі
думки (як це спостерігаємо при реалізації комунікативної функції), а й засобом
формування, тобто творення самої думки. Людина мислить у мовних формах. Процес
цей складний, йде від конкретно-чуттєвого рівня до понятійного. Поняття
закріплюються у словах і в процесі мисленнєвих операцій порівнюються,
зіставляються, протиставляються, поєднуються чи розподіляються. Отже, мислити –
це означає оперувати поняттями у мовній формі, у мовному вираженні.
4. Гносеологічна (пізнавальна) функція мови. Вона полягає в тому, що світ
людина пізнає не стільки власним досвідом, скільки через мову, бо в ній
накопичено досвід попередніх поколінь, сума знань про світ. Причому в даному
випадку мова є і засобом передачі знань про світ (наприклад, отримання знань
про космос з текстів, що складені певною мовою), так і може виступати джерелом
(акумульовані в мові знання про світ у вигляді сталих виразів, фразеологізмів,
паремій).
5. Експресивна (виражальна) функція мови. Неповторний світ інтелекту,
почуттів та емоцій, волі людини є невидимим для інших. І тільки мова надає
найбільше можливостей розкрити їх для інших людей, вплинути силою своїх
переконань чи почуттів на інших людей.
6. Волюнтативна функція є близькою до експресивної. Вона полягає в тому,
що мова є засобом вираження волі співрозмовників (вітання, прощання, прохання,
вибачення, спонукання, запрошення тощо).
7. Естетична функція. Мова фіксую в собі естетичні смаки і уподобання
своїх носіїв (це відповідна лексика і фразеологія, естетичного змісту тексти).
Милозвучність, гармонія змісту, форми і звучання, дотримання норм літературної
мови у процесі спілкування стають для мовців джерелом естетичної насолоди,
сприяють розвиткові високого естетичного смаку.
У своїй художній довершеній формі літературна мова сприймається естетично
вихованими мовцями як естетичне явище, наприклад, високохудожні літературні
твори. Мова є першоелементом культури, вона лежить в основі розвитку всіх інших
видів мистецтва. І ті естетичні цінності, які ними породжуються, зумовлені
значною мірою естетичними можливостями мови (наприклад, естетичний вплив кіно,
театру, радіо, телебачення здійснюється переважно завдяки мові).
8. Культуроносна функція. Мова є носієм культури народу – мовотворця.
Кожна людина, оволодіваючи рідною мовою, засвоює культуру свого народу від
покоління до покоління, сприймаючи разом з мовою пісні, казки, дотепи, жарти,
легенди, перекази, історію, промисли, звичаї, традиції матеріальної культури і
духовного життя нації.
10. Магічно-містична функція мови визнається далеко не всіма
дослідниками. Вона збереглася з доісторичних часів, коли люди вірили у слово як
реальне дійство, здатне зупинити небажаний хід дій, побороти злі сили,
підкорити природу своїй волі. Ця магічно-містична сила слова знайшла широке
відображення у фольклорі народів світу: заклинаннях, ворожіннях, легендах тощо.
У них надзвичайною силою наділяються окремі сова, вирази за певних умов їх
виголошення. У словесному світі зміщуються межі реального й уявного. Нині, у
зв’язку з поширенням теорій біологічного поля людини, позитивної і негативної
енергії, екстрасенсорики набуває нових імпульсів магічно-містична функція мови
[13, 20].
Серед перерахованих функцій мови естетична функція, хоча й не належить до
головних, проте реалізується досить широко. Адже мову можна розглядати як
об’єкт естетичного сприйняття, а виховання культури мовлення та навичок
сприйняття усних чи писемних художніх творів – як компонент естетичного
виховання. Тому уроки мови, у тому числі іноземної, відкривають чимало
можливостей щодо реалізації естетично-виховного компоненту.
Розділ ІІ. Шляхи реалізації естетичного виховання на
уроках іноземної мови
2.1 Естетичне осягнення іноземної мови в рамках
„діалогу культур”
Гуманізація освіти зумовлює відмову від вузьких прагматичних
цілей вивчення іноземної мови. У сучасних концепціях навчання іноземна мова
розглядається як відображення культури відповідного народу, а вивчення
іноземної мови – як оволодіння іншомовною культурою і як засвоєння світових
духовних цінностей. Таким чином, соціальне замовлення передбачає не тільки
формування в школярів, що вивчають іноземну мову, необхідних іншомовних навичок
та вмінь, але й ознайомлення через мову з культурою країни, її традиціями,
історією та сучасністю. Цей матеріал має великий естетично-виховний потенціал,
оскільки вивчення культури країни, передбачає ознайомлення з найкращими досягненнями
мистецтва та людської думки. Завдання вивчення культури цієї країни в рамках
шкільного курсу іноземної мови ставить перед собою лінгвокраїнознавство, що
досліджує питання відбору та прийомів подачі учням відомостей про країну, мова
якої вивчається, з метою забезпечення їх практичного володіння даною мовою [25,
112]. Лінгвокраїнознавство – це аспект методики викладання іноземних мов, який
відбиває національно-культурний компонент мовного матеріалу.
Практично лінгвокраїнознавство спрямоване на реалізацію
кінцевих цілей навчання іноземній мові, а саме, на навчання спілкуванню. Адже
без прищеплювання учням норм адекватної мовної поведінки у відриві від знань
неможливо підготувати їх до іншомовного спілкування та сформувати комунікативну
здатність. Це визначає, що розробка лінгвокраїнознавчого аспекту в навчанні
іноземній мові в середній школі є надзвичайно актуальною та важливою. Але не
треба звужувати лінгвокраїнознавсто лише до допоміжного засобу у формуванні
комунікативних якостей. Адже це справжнє „вікно у світ”, що відкриває перед
учнем світ народу з іншою мовою, культурою, світоглядом та світобаченням.
Важливим напрямом мовної підготовці на уроках іноземної мови є формування
учня як учасника ситуацій міжкультурного спілкування, як суб’єкта діалогу
культур. Одним із шляхів виховання учня як суб’єкту культур є, на нашу думку,
використання у навчальній діяльності прецедентних художніх текстів.
Багаторівневий характер художніх текстів (включення мовних та мовленнєвих
одиниць всіх рівнів) зумовлює можливість використання художніх текстів в усіх
компонентах навчального процесу, що сприяє реалізації освітньої, виховної,
розвиваючої та практичної цілей навчання. Засобами художнього тексту, що
впливають на процес навчання в аспекті міжкультурного спілкування, є його
естетичний та соціокультурний потенціали. Включення естетичних та
соціокультурних знань у процес соціально спрямованої комунікативної діяльності,
якою виступає читання, є важливим чинником засвоєння іноземної мови, з одного
боку, і процесом гуманістичного становлення особистості – з іншого. Читання
прецедентних художніх текстів розглядається як специфічна форма міжкультурного
спілкування, в процесі якого в учнів формуються зразки і моделі поведінки,
розвиваються мислення, здатність до аналізу й оцінки, складається образ світу
тощо.
Таким чином, реальні можливості для формування особистості учня як
суб’єкта діалогу культур закладені як у самому процесі читання прецедентних
художніх текстів, так і в природі іншомовного художнього тексту, що зумовлюється
його естетичним та соціокультурним потенціалами.
Однією з головних проблем використання прецедентних художніх текстів у
школі є відбір текстового матеріалу і організація роботи з ним. Завдяки
ефективному відбору художніх текстів учні мають змогу ознайомитись з
різноманітними аспектами літературного спадку країни, мова якої вивчається,
удосконалити себе як партнера по комунікації.
Оволодіння іноземною мовою як засобом міжкультурної комунікації сприяє полілінгвістичному
і полікультурному розвитку особистості.
2.2 Специфіка естетичного виховання на уроках
іноземної мови у старших класах
Навчання учнів старших класів ставить перед вчителем нові важливі
завдання. Це відповідальний період формування смаків та уподобань особистості.
Проте саме у цьому періоду у програмі середньої неспеціалізованої школи
відчутним є брак предметів естетично-гуманітарного циклу: скорочуються
порівняно з попередніми роками години на вивчення рідної та російської мови;
предмети, що передбачають ознайомлення з витворами мистецтва та світовою
культурою, відсутні або викладаються факультативно. Тому на вчителя іноземної
мови покладається додаткове завдання компенсувати ці недоліки системою заходів
з естетичного виховання на уроках іноземної мови .
Викладання іноземної мови у старших класах дає більші можливості щодо
реалізації естетичного виховання порівняно із середніми. Це зумовлено кількома
причинами:
1. Учні володіють іноземною мовою на досить високому рівні, що дає
можливість сприймати та створювати досить складні тексти. Це у свою чергу дає
вчителеві можливість ознайомлювати учнів із високохудожніми літературними
творами країни, мова якої вивчається, чи пропонувати учням створити власний
художній текст.
2. Учні мають певні сформовані навички естетичного сприйняття творів
мистецтва та явищ культури, що дозволяє їм більше ефективно сприймати та
аналізувати запропоновані вчителем об’єкти мистецтва та культури, вести
дискусії.
3. Учні здатні сприймати мову як джерело естетичної насолоди, вони
орієнтуються в стилях мовлення, у жанрах художніх літературних творів,
розрізняють виражальні засоби літературної творчості.
4. Учні мають більш менш цілісне уявлення про культуру країни, мова якої
вивчається, що дозволяє активний „діалог культур”, у процесі якого йде
порівняння, аналіз двох культур – рідної та іноземної.
Зрозуміло, що всі ці якості в учнів є сформованими за умови відповідної
підготовки протягом навчання у 5-8 класах. Проте досить часто можна стикнутися
з тим фактом, що учні старшої школи не вміють сприймати мистецтво. Адже можна дивитися
і не бачити, можна бачити і не розуміти, а коли не розумієш, залишаєшся
байдужим. Так і школярі: причина їхньої байдужості до класичної музики,
літератури та живопису, культури як своєї, так і інших народів –
непідготовленість до художнього сприймання твору, недорозвиненість естетичної
культури [12, 36]. Сприймання художнього твору – це проблема розвитку
естетичних смаків і поглядів. Спостереження свідчать, що інтереси та переваги
більшості старших школярів обмежені низьким рівнем. У школярів переважають
прагматичні орієнтації, які слаборозвинені, з рефлективними оцінками, відсутні
вміння вступати до процесу художнього спілкування, не прослідковується зв’язок
між морально-естетичною свідомістю та морально-естетичною поведінкою. Між тим,
вони доброзичливо ставляться до мистецтва, відчувають недостачу його впливу і
бажають отримати відповідну освіту. Слід відзначити, що їх інтереси до кіно,
телебачення, естрадної музики започатковані доступністю та широкою популярністю
цих мистецтв. Однак, учні, котрі навчаються в художніх та музичних школах,
інших центрах художнього виховання відзначаються більшим інтересом до навчання
і, зокрема до різноманітних видів мистецтва. Та, слід сказати, за межею
інтересів майже всіх учнів залишені види мистецтв, які мають значний виховний
вплив на особистість (декоративне, прикладне, архітектура, скульптура,
хореографія тощо), тобто ті види художньої творчості, які не входять до
навчальних програм загальноосвітніх закладів. А тому, у процесі відбору
художнього матеріалу, що репрезентує культуру країни, мова якої вивчається,
необхідною умовою має бути врахування цього недоліку та прагнення залучити
старшокласників до різних видів мистецтва, усвідомлюючи їх морально-естетичну
вартість.
Отож, можна визначити деякі методичні поради до викладання іноземної мови
в старших класах, які передбачають:
- урахування вікових особливостей учнів старших класів;
- звернення до морально-естетичної природи мистецтва у процесі передачі
знань;
- увага до авторської позиції, яка виражена у творі мистецтва,
протилежних точок зору, визначення власної позиції;
- оволодіння семантичною структурою різних видів мистецтва та засобами їх
виразності;
- визначення художньо-педагогічного спілкування основним методом
діяльності вчителя.
Формування естетичних якостей старшокласників слід здійснювати шляхом
емоційно-естетичного впливу на них творів мистецтва, даний процес передбачає
роботу уяви, творчої активності сприйняття, в тому числі, осмислення власного
життєвого і творчого досвіду.
Вивчення іноземної мови значною мірою сприяє формуванню світогляду
особистості. Особливого значення при цьому набувають тексти, які пропонуються
вчителем для читання, перекладу, переказу, ознайомлення. Вони повинні не лише
відповідати вимогам методики викладання іноземної мови, тобто містити
необхідний мовний та мовленнєвий матеріал, формувати мовну та культурологічну
компетенцію, але й являти собою зразки високохудожніх творів, здатних викликати
естетичне переживання в учнів. Це є важливим, оскільки у нашому суспільстві
останнім часом серед широкого загалу розповсюджуються твори, що пропагують
насильство та жорстокість, причому більшість з них не мають естетичної цінності
і морально роззброюють людину, особливо молодь. Цьому потоку псевдохудожньої
літератури треба протиставляти кращі зразки світової класики та сучасної
серйозної, морально і естетично виваженої літератури, яка своїми високими
художніми та ідейними якостями здатна показати нікчемність усілякої
бульварщини. Цілеспрямовано використовуючи тексти з іноземної мови, можна зробити
важливий внесок у формування гармонійно розвиненої особистості завдяки впливу
естетичних смаків.
Важливим чинником формування естетичних смаків при вивченні іноземної
мови є виявлення та усвідомлення естетичних якостей самої мови, її ритміки,
гармонійності, мелодійності тощо [14, 53]. Все це справляє, як правило,
непомітний, але вельми дієвий вплив на естетичні почуття людини, її смакову
культуру. Сама мова, її фонетична структура, внутрішня логіка її будови, як і
інші сутнісні риси, є водночас носієм естетично значимих якостей. Тому освоєння
іноземної мови, оволодіння нею не може не принести естетичного задоволення,
причому йдеться не тільки про інтелектуальне почуття, що охоплює людину, яка
оволоділа новим важливим предметом, новим засобом спілкування та отримання
інформацію, а й про відчуття краси самої мови, її ритміки, специфічної
гармонійності та низки інших фонетичних і синтаксичних особливостей. Зрозуміло,
що для виявлення таких якостей мови, особливо коли йдеться про іноземну мову,
потрібен достатньо високий рівень оволодіння нею. З розвитком здатності
відчувати внутрішню красу мови в учня формується відповідний естетичний смак.
Отже, смак і є ні що інше, як здатність адекватно відчувати і судити про красу
певного предмета, у даному випадку – мови.
Формування такого різновиду естетичного смаку, який ґрунтується на
естетичних якостях мови, є необхідною умовою оволодіння нею та адекватного її
використання.
2.3 Шляхи реалізації естетичного виховання на уроках
іноземної мови
У сучасній педагогіці розроблені різні шляхи та засоби реалізації
естетичного компоненту виховання на уроці та в позаурочній діяльності. У
широкому розумінні естетичний вплив має вся діяльність вчителя, його
спілкування з учнями. Проте особливе місце у вихованні естетично особистості
займає вплив мистецтва, яке втілює в собі естетичну категорію прекрасного. Тому
естетичне виховання під час вивчення іноземної мови розглядається найчастіше як
використання творів мистецтва та залучення учнів до творчості під час роботи
над мовним та лінгвокультурним матеріалом [11, 207].
Використання творів мистецтва з метою естетичного впливу на свідомість
учнів, може бути здійснено в рамках традиційних уроків. Для цього вчителю
потрібно:
·
використовувати
для роботи над мовним матеріалом тексти, що мають естетичну вагу, наприклад,
уривки з творів художньої літератури або інформацію про мистецтво та культуру
країни, мова якої вивчається;
·
Реалізовувати
країнознавчу спрямованість уроків іноземної мови шляхом ознайомлення учнів із
досягненнями мистецтва та культури країн, мова яких вивчається;
·
Створювати
ситуації, в яких учні мають висловити своє сприйняття, оцінку тих чи інших
творів мистецтва (картини, літературні твори, кінофільми та ін,);
Важливе значення для розвитку естетичних уподобань учнів має також
оформлення кабінету іноземної мови, адже естетика побуту, повсякденного життя є
важливою складовою естетичного смаку особистості, що формується.
Велику роль у формуванні естетичної особистості учня мають позакласні
заходи і так звані нестандартні уроки, що дають можливість вияву творчості,
емоційному переживанню подій учнем. Серед моделей таких уроків і заходів слід
зазначити різноманітні інсценізації, творчі вечори, рольові ігри.
Нестандартність уроку може полягати і в активному використанні вчителем творів
мистецтва – музичного, образотворчого, кінематографічного – як засобів
емоційного та естетичного впливу, мотивації та розвитку загальної культури
учня.
Моделюючи ситуації мовного спілкування мистецтвознавчої спрямованості,
корисно заздалегідь відвідати театр, музей, філармонію, подивитися фільм або
прочитати оригінальний текст. І що важливо – потім інтерпретувати матеріал
англійською мовою. Твори Моема, Бернса, Шекспіра, Уайльда, Уїтмена можна
інсценувати і обговорити в театральному кафе. Відвідавши виставку картин,
побувавши екскурсоводом, кожен учень стає знавцем живопису, вчиться аналізувати
художнє полотно. Школярів цікавить аналіз поетичних текстів, художніх фільмів,
мультфільмів, музичних форм. Міжпредметні зв'язки з історією, психологією, філософією,
географією, безумовно, збагачують особу, мотивують і оптимізують вивчення мови.
Проблемна ситуація на уроці створюється за допомогою афоризмів. Думки великих
класиків служать дороговказною зіркою у вирішенні етичних проблем уроку,
допомагають учням зробити загальнолюдські висновки про добро і зло. Безумовно,
в арсеналі кожного вчителя повинні бути художні зразки світової класики: “Ромео
і Джульєта”, “Гамлет”, “Приборкання норовистої”, мультфільми про Русалочку,
Білосніжку, Робіна Гуда. Країнознавчі матеріали про Лондон, історію і географію
Британії, традиції і свята англійців також створюють ситуацію співпереживання,
естетичного освоєння на уроках англійської мови. Розвивають творчі здібності
дітей конкурси перекладачів, придворних портретистів, гідів, читців, солістів,
любителів карооке [11, 152].
Велику роль в гуманістичній методології грають стратегії розповіді,
драматизації, ролевої гри. В процесі драматизації, наприклад, казки (де вчитель
– “театр одного актора”), педагог використовує різні прийоми активізації уваги
дітей: наочність (маски, декорації, костюми, “чарівні” предмети), невербальні
засоби спілкування, прийоми парадоксу, інтриги, залучає дітей до діяльності.
Іншими словами, діти так уживаються у фабулу і казкові образи, що психологічний
бар'єр знімається сам собою. За допомогою драматизації змінюється ситуація
ігрового спілкування, в якій вся базова лексика, граматика, основні мовні
моделі. Ролева гра забезпечує наслідувальне спілкування, спільну діяльність,
розкриття повного потенціалу особи, країнознавчу мотивацію, когнітивне і
емоційне вимірювання особи, співпрацю, ситуацію успіху. Цікаві в цьому плані
знахідки: “Моя сім'я” (“мильна опера”), “Знайди і знешкоджуй” (упіймання
злочинця), “Мій робочий день” (гумористичні вірші про ледаря), “Феї Сезонів”
(поетично-музичний поєдинок). Ази кулінарії і етикету освоюються на уроках “В
гостях у англійця” (приготування салатів, гарячих бутербродів), “Різдво”, “В
кафе”, “В магазині”.
Дуже важливим є використання класичної і популярної музики на початку або
в кінці уроку, оскільки музика створює емоційний фон уроку, мотивує, або
розслабляє учнів [26, 73].
Особливо ефективними є театралізовані вистави, літературні вітальні,
музичні студії, художні салони – з обов'язковою інтерпретацією світових шедеврів
і написанням проектів (рецензій, відгуків, рефератів) на виході. Інтелектуальна
діяльність такого плану передбачає активізацію і самостійну реалізацію творчих
можливостей робіт учнів в різних видах з іноземної мови, де “творчість –
колективна, дія – індивідуальна”. Безумовно, ці форми реалізуються в період
творчого етапу навчання (узагальнювальні уроки, позакласні заходи) і
характеризуються виходом у вільну мову (рівень формування умінь), що і
забезпечується культуровідповідною подачею матеріалу.
Висновки
Естетичне виховання є обов’язковою та важливою складовою виховання
всебічно і гармонійно розвиненої особистості. Навчання у школі передбачає
реалізацію естетичного виховання як запоруки повноцінного формування свідомості
учня, його самореалізації в суспільстві як творчої особистості, що має власні
естетичні смаки та уподобання.
Перед вчителями школи постає важливе завдання формування адекватного
уявлення про категорію прекрасного, на основі якої формується естетичний ідеал
школяра. Естетичне виховання реалізується перш за все на уроках мистецького
циклу, проте викладання іноземної мови також надає вчителеві широкі можливості
щодо виховання естетичної свідомості.
Естетичне виховання може бути реалізовано на уроках іноземної мови за
рахунок використання естетично вагомих текстів, залучення матеріалів з культури
та мистецтва країни, мова якої вивчається, що є реалізацію культурологічної
(лінгвокраїнознавчої) лінії програми з вивчення іноземної мови у середній
школі. Важливу роль відіграють нестандартні уроки та позакласні заходи
культурно-мистецького спрямування, які не лише ознайомлюють учнів з проявами
іноземної культури, а й залучають до активної творчості.
Свою специфіку має естетичне виховання у старших класах, коли достатній
рівень володіння іноземною мовою та певна сформованість естетичного сприйняття
учнів дозволяють їм осягнути естетичний потенціал самої мови як геніального
витвору людства.
Таким чином, вивчення іноземної мови дає широкі можливості щодо
естетичного виховання учнів і важливою задачею вчителя є використання цих
можливостей та свідома й цілеспрямована робота з формування естетичної
особистості учня.
Література
1.
Аврорин В. А.
Функции языка. // Совр. проблеми литературоведения и
языкознания. – М., 1974.
2.
Аксенова Е.М.
Воспитание чувств художественным словом. Пособие для учителя. – М., 1962.
3.
Бессонов Б.Н.
Человек. Пути формирования новой личности. – М., 1988.
4.
Білодід І. К.
Деякі аспекти взаємодії пізнавальної і естетичної функції мови. //
Мова. Людина. Суспільство. – К.,
1977.
5.
Борисова Е.С.
Эстетическое воспитание школьников. – Л., 1972.
6.
Волкова
Н.П.Педагогіка. – К., 2003.
7.
Вопросы
эстетического воспитания в школе / Под ред. А.И. Бурова. – М., 1972.
8.
Гачев Г.
Творчество, жизнь, искусство. – М., 1980.
9.
Гез Н.И., Ляховицкий
М.В. Методика обучения иностранным языкам в средней школе. – М., 1982.
10.
Горохов В.И.,
Кашинская Л.В. Слово об искусстве. – М., 1984.
11.
Зимняя
И.А. Психология обучения иностранным языкам. – М., 1992.
12.
Калашник
Н.Г. Естетичні смаки: їх витоки і формування. – Запоріжжя, 2001.
13.
Кочерган
М.П. Вступ до мовознавства. – К., 2000.
14.
Кушнир А.
Педагогика иностранного язика // Школьные технологи. – 1997. – №6.
15.
Левшина Л.С. Как воспринимается
произведение искусства. – М., 1983.
16.
Леонтьев А.А. Внеязыковая обусловленность
речевого акта и некоторые вопросы обучения иностранному языку // Иностр. языки
в школе. – 1968. – №2.
17.
Маркова А.К.
Психология усвоения языка как средства общения. – М., 1974.
18.
Масленникова
В.М. Современная идеология воспитания социально- ориентированной личности. -
Казань, 2004.
19.
Миньяр-Белоручев
Р.К. Методика обучения иностранным языкам или лингводидактика // Иностр. языки в школе. – 1996. – №1.
20.
Мова і культура. – К., 1986.
21.
Неменский Б.М.
Мудрость красоты: о проблемах эстетического воспитания. Книга для учителя. –
М., 1981.
22.
Пассов Е.И.
Основы методики обучения языкам. – М., 1977.
23.
Петрова Т.А.
Эстетическое восприятие художественных произведений школьниками старших
классов. – Казань, 1973.
24.
Подласый И.П.
Педагогика. Новый курс: В 2-х кн. – М., 1999.
25.
Рогова Г.В.
Методика обучения иностранным языкам в средней школе. – М.: Просвещение, 1991.
27.
Столяренко Л.Д.
Педагогика. – Ростов, 2000.
28.
Сухомлинський
В.О. Як виховати справжню людину // Вибрані твори: В 5-ти т. – Т.2. – К., 1976.
29.
Харламов И.Ф.
Педагогика. – Мн., 2002.
30.
Эстетика. Под
ред. А.А. Радугина. – М., 1998.