Позаурочна виховна робота в освітній системі сучасної школи

Позаурочна виховна робота в освітній системі сучасної школи

КУРСОВА РОБОТА

ПОЗАУРОЧНА ВИХОВНА РОБОТА В ОСВІТНІЙ СИСТЕМІ СУЧАСНОЇ ШКОЛИ

1. Сутність, завдання і зміст позаурочної діяльності

У законі України «Про освіту» йдеться про позашкільне виховання як невід’ємну частину системи освіти й спрямовується воно на розвиток здібностей і талантів учнівської молоді, задоволення її інтересів і духовних запитів.

Сутність позаурочної освіти та виховання як складової частини системи освіти України визначають специфічні умови її функціонування, а саме: диференційованість, динамічність, гнучкість, мобільність варіативність, доступність тощо.

Позаурочна освіта та виховання - процес безперервний. Він немає фіксованих термінів завершення і послідовно переходить із однієї стадії в другу від створення умов, сприятливих для творчої діяльності дітей і підлітків, до забезпечення їх співробітництва у творчому процесі та самостійній творчості, яка і формує потребу особистості в подальшому творчому сприйнятті світу.

Особливість позаурочної виховної роботи полягає в проектуванні таких педагогічних методик та технологій, що могли б якнайповніше допомогти дітям зорієнтуватися і самореалізуватися у складній багатогранній соціокультурній ситуації.

Позаурочна робота передбачає самостійний вибір і використання її суб’єктами доступних для сприйняття різноманітних форм і методів роботи.

Виховна робота в школі базується на історично обумовлених традиціях виховання особистості, створених представниками різних національних спільнот України, суспільних та родинних цінностях, ідеалах і реалізується в позаурочний час у спільній роботі педагогічного та учнівського колективу школи.

Головна мета позаурочної роботи в школі - створення умов для творчого інтелектуального, духовного та фізичного розвитку дітей та учнівської молоді у вільний від навчання час, підготовка підлітків до життя в умовах переходу до ринкової економіки, задоволення їх потреб шляхом залучення до науково-експериментальної та дослідницької діяльності.

Мета позаурочної виховної роботи - поглиблення й розширення знань, формування практичних навиків і світоглядних переконань. Цілеспрямована позаурочна діяльність сприяє виробленню звичок поведінки, що відповідають нормам загальнолюдської культури і моралі.

Позаурочна виховна робота тісно пов’язана з навчальною діяльністю школярів, та, не дивлячись на це, являє собою автономну область навчально-виховного процесу. У цій сфері діяльність школярів відзначається більшою самостійністю, творчістю, індивідуальністю тощо.

Творче начало є основною рисою, яка визначає життєздатність і результативність вчинків і дій людей в умовах реальної дійсності. У зв’язку з цим мета освіти і виховання пов’язується з формуванням творчої особистості, котрій притаманне гостре почуття нового, повна самореалізація сил і здібностей в діяльності і спілкуванні; всебічне пізнання і самопізнання власного “Я“, інтенсивний розвиток духовного потенціалу в цілому, а не лише у сфері покликання; гармонія між самопізнанням, самовираженням, самоутвердженням і саморозвитком.

Проблема педагогічної творчості набуває особливого значення у зв’язку з інтеграцією освіти: школі потрібен вихователь з творчим мисленням, який не замикається лише на одному предметі, здатний зв’язати його з іншими навчальними дисциплінами, з наукою в цілому, із завданнями виховання в ім’я цілісного розвитку особистості школяра.

Важлива роль у вихованні учнівської молоді належить позакласній роботі, яка забезпечує сприятливі умови для ознайомлення юнаків і дівчат з основами зовнішньої політики України, допомагає педагогам виховувати їх патріотами України, розвиває творчі здібності, активність і самостійну діяльність кожного школяра.

Основними завданнями позаурочної роботи є:

- формування суспільно-громадського досвіду особистості;

- розвиток, стимулювання та реалізація її духовного і творчого потенціалу;

- створення системи пошуку, розвитку і підтримки юних талантів для формування творчої та наукової еліти у різних галузях суспільного життя;

- залучення до особистісно-значущих соціокультурних цінностей, потреба у яких не забезпечується системою базової освіти;

- задоволення потреб особистості у професійному самовизначенні;

- забезпечення соціально-педагогічного захисту неповнолітніх та організація їх дозвілля;

- розвиток психофізичних ресурсів, зміцнення здоров’я, підтримка високої працездатності протягом всього періоду навчання;

- виховання вольових якостей, формування активної життєвої позиції, здорового способу життя засобами фізичної культури та спорту.

В школах України склалася нестійка система позакласної виховної роботи, яка відображає стан діяльності загальноосвітньої школи в умовах ринкових відносин. Учні наших шкіл не захищені від згубного впливу насильницької ідеології, прагнення досягнути вершини матеріального благополуччя будь-яким шляхом. Тому організаторам позакласної роботи з дітьми потрібно це пам’ятати і працювати з ними, щоб праця кожного педагога позитивно впливала на процес становлення особистості школяра.

Ситуація, що склалася в Україні, в освіті, потребує пошуку оптимальних шляхів розв’язання питань щодо виховання молоді в процесі позакласної роботи, уточнення соціальних і моральних орієнтирів, визначення пріоритетів.

Сучасний етап розвитку нашого суспільства гостро ставить проблему педагогіки громадянського миру і національної злагоди. Їх актуальність пояснюється не сформованістю національної самосвідомості, непідготовленістю до розуміння національних питань, незнання історії та культури, що створює сприятливий грунт для деформації у міжнаціональних відносинах.

Особлива роль у вихованні підростаючого покоління належить школі. Саме в школі молода людина одержує відповідну суму знань, тут формується її характер, воля і світогляд. По суті виховання учнів потрібно розуміти як цілеспрямований, систематичний дійовий вплив всіма прийомами педагогічних форм і методів на формування свідомості учнів, на виховання їх в дусі високої відданості Україні, вірності моральним принципам.

Наше суспільство вимагає, щоб сучасна українська школа готувала активних і свідомих творців нового життя, а тому перед нею ставляться нові, більш складні завдання по вихованню підростаючого покоління. Змінюється і оновлюється зміст виховання учнів. Він приводиться у відповідність з новими цілями української школи.

Зміст виховання учнів тісно пов’язаний із змістом всього навчально-виховного процесу школи, становленням гармонійно розвиненої особистості. Він має бути таким, що відображає історію рідного краю, традиції, мистецтво українського народу, культуру нації тощо.

У виховання школярів в процесі позакласної роботи вчитель - класний керівник має широко використовувати вироблену протягом багатьох тисячоліть мудрість народної педагогіки. Як справедливо відзначав академік АПН України М.Г. Стельмахович, народна педагогіка є сумою здобутих трудящими знань і вмінь у справі виховання і навчання. Цілі, завдання і засоби народної педагогіки відображені у фольклорі (казках, легендах, прислів’ях, приказках, народних піснях тощо), а також іграх, танцях, прикладному мистецтві, музиці, святкових обрядах, традиціях трудового виховання. Автор вказує, що народна педагогіка наймудріша, тому що вона створювалася протягом довгого часу, шліфувалась, перевірялась досвідом мільйонів людей багатьох поколінь. Вона є мудрим посібником в справі виховання юнаків та дівчат на ідеях і традиціях українського народу, в дусі миру.

Мета виховання учнів - забезпечити засвоєння дітьми соціального досвіду старших поколінь, формування в них громадянської свідомості, розуміння законів суспільного розвитку, політики України, потреби брати участь у суспільному житті школи, області, країни.

Складні умови, за яких здійснюється виховання учнів, вимагають і нових підходів до організації виховної діяльності педагогічних колективів, розширення її меж, які дозволили б різними засобами впливу викликати розуміння суті виховання кожним школярем, залучивши його до активної громадської діяльності і суспільно-корисної праці.

Виховання учнів в позакласній роботі позитивно впливає на становлення особистості школярів, виводить їхні моральні уявлення за межі повсякденних відносин. Мотиви моральної поведінки опосередковуються їх переконаннями і світоглядом.

Під змістом виховання школярів ми розуміємо систему знань, певних навичок і вмінь, спрямованих на формування світогляду учнів, їхніх поглядів і переконань, яка сприяє підготовці молодого покоління до участі в будівництві незалежної демократичної держави України.

Зміст - це те, з чого складається даний предмет чи явище, сукупність тих суттєвих якостей внутрішніх процесів, які становлять основу предмету чи явища.

Зміст має як зовнішню, так і внутрішню форму. Під зовнішньою формою змісту мається на увазі конкретна суттєва визначеність, його зовнішнє обличчя, місце в просторі. Предмети завжди починають аналізувати із змісту, який більш рухливий за форму.

Форма залежить від змісту. Вона тісно пов’язана з ним. В свою чергу зміст впливає на форму, яка активно впливає на зміст. Тому дуже важливо в створенні певних умов виховання в процесі позаурочної діяльності добиватися відповідності змісту і форми.

Зміст виховання учнів залежить, насамперед, від таких факторів:

- мети і завдань виховання загалом;

- політики держави і завдань, що стоять перед суспільством в даний історичний момент;

- наявності і якості матеріальної бази даної школи, її обладнання і оснащення;

- вікових особливостей дітей, їх інтересів і нахилів;

- теоретичного рівня підготовленості педагога, який проводить позакласну роботу з учнями;

- зв’язку виховного процесу школи з життям суспільства.

Програма «Освіта України ХХІ століття» визначила основний напрям, зміст і методи виховання підростаючого покоління в сучасних умовах. Це, насамперед: формування наукового світогляду молодих поколінь; виховання переконаності, вірності бойовим і трудовим традиціям українського народу; потреби наслідувати їх, розвивати і примножувати; виховання високих почуттів патріотизму і громадянського служіння своїй Батьківщині; формування громадянської самовідданості; вміння протистояти чужому негативному впливові; формувати загальнолюдські цінності особистості.

У визначенні змісту виховання учнів в позакласній роботі педагогіка завжди повинна виходити із законів Української держави про школу. Вона враховує потреби нашого суспільства і перспективи будівництва незалежної України. Чим глибше ми оволодіваємо здобутками вітчизняної педагогіки, її історією, повніше і всебічніше досліджуємо народну виховну мудрість і науково-педагогічну спадщину як єдину і цілісну національну систему, тим глибше і чіткіше усвідомлюємо її провідні традиції, ідеї, закономірності розвитку, сучасні перспективні тенденції і галузі співробітництва школи з батьками і громадськістю з питань виховання учнів в позакласній роботі.

Основні змістові компоненти нового педагогічного мислення щодо проблеми виховання школярів засобами позаурочної виховної роботи, на наш погляд, полягають у наступних фундаментальних положеннях:

- дитина - центр навчально-виховного процесу, суб’єкт навчання і виховання;

- виховання дітей засобами позакласної роботи - це за своєю суттю є самонавчання, самоосвіта, самовиховання, самоорганізація і самореалізація особистості;

- виховання дітей повинно бути природовідповідним, батьки і школа покликані бути головними вихователями дитини на протязі її дитинства;

- виховання дітей на національних традиціях - всеохоплююча і багатогранна система впливів, ідей та підходів, яка покликана пробуджувати, стимулювати розвиток закладених природою задатків і можливостей дитини, набуття нею соціального досвіду і реалізації завдань гуманізації і демократизації системи освіти.

Сучасний рівень розвитку національної системи виховання української педагогіки створює умови для індивідуально-конкретного, особистісно-спрямованого виховного впливу. Це сприятиме тому, щоб учень міг бути у гармонії з собою, із оточенням, бачити себе у єдності ланок: минуле - сучасне - майбутнє.

Кожен педагог має знайти в собі сили, розвинути свою енергію, творчість, виявити резерви свого “Я“ з метою успішної реалізації єдиного підходу у вихованні учня як суб’єкта дії, життєтворчості. Керуючись таким теоретико-методологічним підходом, педагоги відкривають цим самим і перед собою і перед учнями невичерпні можливості і нові перспективи їх виховання. Це одна з найголовніших умов того, щоб школа стала для дитини школою радості, дослідницького пізнання, гуманного спілкування, мирного і творчого життя.

Завдяки гуманному спрямуванню позакласної виховної роботи в учнів формується розуміння про суспільно-корисні цінності, прагнення бути чесними і справедливими людьми, палкими патріотами, свідомими громадянами України. Педагоги ставлять суспільно-значущі цілі і завдання; в дружньому, партнерському спілкуванні, спільній діяльності з учнями і батьками допомагають у виконанні ними цих цілей. Відчуваючи себе вільно і невимушено (саме при такій умові особистість стає відкритою, а її пізнавальний потенціал працює на природному високому рівні ефективності), учні різного віку в майбутньому роблять свій вибір, приймають власні рішення, отже, розвивають, творять себе, стають борцями за мир і злагоду. Кожному батькові, вчителеві, вихователеві треба глибоко усвідомити, що з наукової точки зору не можна виховувати іншого. Можна виховувати лише себе.

Треба постійно підвищувати статус дитини у родинному, шкільному і громадському житті з метою формування готовності бути господарем на рідній землі, захисником рідного дому і Вітчизни, ініціатором добрих справ, державо творцем.

За останні роки виникла потреба кардинальним чином змінити парадигму педагогічного мислення, підходи у вихованні, спрямовані насамперед на пробудження і розвиток природних сил, духовних якостей дітей, а не лише на формування в них умінь і навичок. Розбудова і відродження національної системи освіти вимагає відходу від засад авторитарної педагогіки, відновлення не тільки гуманістичної школи - пройнятої увагою, повагою і добротою, вірою в можливості і здібності дитини, а й тісного співробітництва школи, вищих навчальних закладів, сім’ї і громадськості.

Не тільки школі і вузу потрібен сьогодні педагогічно інструментований процес патріотичного виховання, побудованого на їх тісному співробітництві з сім’єю, позашкільними виховними закладами і громадськими організаціями. Постала також нагальна проблема в більш ефективному співробітництві цих соціальних інститутів в підході до патріотичного виховання учня як суб’єкта виховання. В цьому напрямку повинна розвиватися робота школи, сім’ї, громадських організацій.

Тому кожний педагог повинен вміло, в процесі виховної роботи, здійснювати індивідуальний підхід до школяра. І.С. Кон з цього приводу вірно відзначає, що «втручаючись в його (учня) внутрішній світ та стараючись по мірі сил допомогти йому, вчитель, як лікар, повинен завжди пам’ятати першу заповідь Гіппократа: «Не нашкодь».

Школа повинна підготувати учня не тільки до праці, до сімейного життя, але й до суспільної діяльності в контексті побудови держави. Виховання учнівської молоді на ідеях розуміння нової політичної і економічної думки є важливою складовою частиною позаурочного виховання в загальноосвітній школі.

2. Характеристика принципів позаурочної виховної роботи

Основні принципи, які визначають зміст, форми і методи виховання учнів засобами позакласної роботи у відповідності із завданнями української школи, розроблені на основі теоретичного узагальнення праць вчених, вчителів - практиків, закономірностей розвитку української школи, державних документів. Вони відображають історичний досвід нашої школи і педагогіки, що сприятиме вихованню людини, яка в змозі створити економічно-розвинену, сильну, авторитетну євро державу. Принципи виховання учнів охоплюють всі сторони життя людини.

Виховання молоді є складовою частиною роботи загальноосвітньої школи, тому ті принципи, які визначають зміст, форми і методи виховання є і принципами виховання учнів засобами позакласної роботи.

Процес виховання школярів повинен відображати положення, викладені в Концепції національного виховання, яка схвалена Всеукраїнською педагогічною радою працівників освіти 30 червня 1994 року. Проте ці принципи виховання не повинні визначати конкретну методику педагогічних колективів по вихованню підростаючого покоління, вони є керівництвом до дії.

Слід також відзначити, що єдності поглядів на принципи виховання у виховній роботі серед науковців і вчителів, класних керівників, педагогів-практиків не існує. Тому ми зупинимося на деяких, загальних, які найчастіше зустрічаються в науковому обігу.

Принцип гуманізації виховної діяльності передбачає гуманне ставлення до кожної особистості зокрема, гуманізації взаємин між вихователями і вихованцями, повагу до особистості, розуміння її запитів, інтересів, гідності, довір’я до неї. Важливим є сприйняття особистості вихованця як вищої цінності, визначення її права на свободу, розвиток здібностей і виявлення індивідуальності.

Принцип демократизації процесу виховання передбачає усунення зі спілкування і співробітництва авторитарних стосунків, забезпечення співробітництва на правах суб’єктів, формування глибокого усвідомлення взаємозв’язку між ідеями свободи, правами людини, її громадянською відповідальністю.

Багатоукладність та варіативність передбачає можливість широкого вибору змісту, форм і засобів освіти і виховання у вільний від навчання час, альтернативність у задоволенні духовних запитів особистості, її пізнавальних та інтелектуальних можливостей та інтересів. Дотримання цього принципу дає можливість молодій людині застосувати свої здібності керуючись внутрішніми мотивами і особистими потребами та інтересами, не зважаючи на рамки навчального процесу у школі чи іншому закладі.

Принцип єдності вимог і поваги до особистості вихованця вимагає від учителя поряд з високою вимогливістю також і належної поваги до нього. Поважати вихованця і ставити вимоги до нього - це означає уважно ставитись до нього, знати його сильні і слабкі сторони і створювати необхідні умови для його зростання та вдосконалення. Вихователь повинен враховувати бажання і прагнення особистості, рахуватися з думкою школяра, поважати його вибір, надавати свободу щодо вибору форм, змісту та окремих деталей в організації спільної позаурочної діяльності.

Поряд з цим, учень, виявивши бажання займатися спільною діяльністю, цим самим бере на себе обов’язок сумлінно виконувати доручення, які покладаються на нього. В цьому випадку учитель повинен добиватися ретельного виконання спільної справи, яка стала тепер не лише бажанням і прагненням, але й обов’язком школяра, від виконання якого залежатиме спільна справа.

Принцип систематичності, єдності виховних впливів і варіативності форм і методів виховання дітей проявляється перш за все в доцільному і зваженому відборі вчителем разом з учнями виховного матеріалу, в такому управлінні соціальним розвитком школярів, коли послідовно досягається певна мета і вирішуються виховні завдання із застосуванням сукупності форм, методів і засобів виховання школярів.

Щодо єдності виховних впливів, то слід відзначити неабияку користь від співробітництва школи, сім’ї і громадськості. І учні і учителі одностайні в думці про те, що спільні форми позакласної роботи разом з сім’єю сприяють виробленню єдиного стилю у підходах до виховання дітей, дають можливість подивитися і вчителям і батькам на стосунки у сім’ї і школі, зробити висновки і внести необхідну корекцію.

Залучення сім’ї до організації позаурочної діяльності корисна також і з тієї точки зору, що допомагає перейняти досвід спілкування та виховання дітей у різних сім’ях, зробити певні висновки, виправити помилки тощо. Наше дослідження (про що мова піде пізніше) ставило за мету вияснити, як учні відносять саме до такого стилю роботи. Серед спільних форм роботи передусім слід визначити різноманітні екскурсії, походи, спортивні свята, заходи фольклорного спрямування.

Досвід школи доводить необхідність єдності вимог до учнів і єдності педагогічних впливів на них. Науковці вбачають успіх виховання в єдиній, цілеспрямованій діяльності всіх суспільних організацій, де на першому місці стоїть сім’я і школа.

Добровільність і доступність передбачає право вибору та доступність у забезпеченні потреб особистості у творчій самореалізації, духовному самовдосконаленні, здобутті додаткових знань, умінь та навичок, підготовки до активної професійної та громадської діяльності.

Принцип природо відповідності виховання передбачає врахування вікових та індивідуальних особливостей учнів, багатогранної і цілісної природи людини, її анатомічних, фізіологічних, психологічних, національних і регіональних особливостей, визначення вчителем змісту діяльності відповідно до віку, сил та можливостей дітей.

Безумовно, принцип природо відповідності у організації позаурочної виховної роботи тісно пов’язаний із змістом такого принципу у народній педагогіці. Його обґрунтував відомий дослідник української етнопедагогіки академік М.Г. Стельмахович. Він вважав, що принцип природо відповідності вимагає будувати процес виховання з урахуванням особливостей природи. На підтвердження цього можна навести порівняння і аналогії типу «людина - природа», чи «природа-людина», які широко побутують у народних уявленнях, наприклад: «Гни дерево, доки молоде, вчи дитя, поки мале», «На дерево дивися, як родить, а на чоловіка, як робить», «Заклопотався, як квочка коло курчат».

Вік людини нерідко порівнюють з певною порою року: дитинство - весна, молодість - літо, зрілість - осінь, старість - зима. На основі порівняння з чотирма порами року народна педагогіка будує ще одну аналогію - чотири броди. Суть цієї аналогії яскраво передав Михайло Стельмах у романі «Чотири броди». Вік людини, її життєвий шлях, за словами письменника, проходить через чотири броди: перший брід блакитний - це дитинство; другий, наче сон - кохання; третій - брід безмірної роботи і турботи; четвертий - брід онуків і прощання. Чотирма бродами стікають води життя і назад не повертаються.

Таке поетичне обґрунтування принципу природо відповідності доцільне, на наш погляд, не лише як популярна дефініція, а може бути використано умілими педагогами для організації різних форм позаурочної діяльності, як от святкування свята матері, бабусі і дідуся, батька тощо. Усвідомлення цього принципу дає можливість молодій людині задуматися над сутністю свого земного життя, призначення людини на землі, її високих функцій і неповторності миті життя.

Принцип природо відповідності застосовується також в організації форм позаурочної діяльності і активного залучення до їх проведення самих учнів. Якщо у середніх класах в переважній більшості роботу по організації заходів проводить сам учитель, то в старших класах вихователі довіряють проведення бесід, вечорів, диспутів самим учням. З урахуванням вікових особливостей дітей учитель підбирає і методи виховання.

При проведенні позакласної роботи по вихованню учнів потрібно враховувати індивідуальні особливості дітей. Вчителю слід уміти визначати межі кругозору і давати дітям посильні індивідуальні завдання.

Важливим принципом є розвиток самодіяльності, ініціативи, диференціації, індивідуалізації виховного процесу та громадської активності школярів під педагогічним керівництвом учителів. Людина за своєю природою внутрішньо активна. ЇЇ громадська активність виявляється в різноманітних формах і має різну спрямованість. Для українського школяра поряд із пізнавальною активністю велике значення має і громадська активність. Участь школярів в житті колективу свого класу, загальношкільного колективу і виробничих колективів значною мірою розвиває їх самодіяльність, ініціативу і громадську активність.

Великі можливості для розвитку самодіяльності, ініціативи і громадської активності надає їх участь в роботі самодіяльних клубів, учнівських гуртків, в організації роботи суспільних молодіжних організацій і об’єднань.

Керівництво самодіяльністю і творчістю молоді по усвідомленню процесів, які відбуваються в суспільстві - обов’язкова умова успішного досягнення мети позакласного виховання учнів. Учитель повинен його здійснювати так, щоб залучати всіх без винятку школярів до активної співпраці, щоб розвивати їх самоуправління, зацікавленість в справах свого колективу, свого міста, області, країни.

Без правильного педагогічного керівництва учні самі не спроможні розглядати всі питання складного процесу державотворення, оскільки у них не вистачає досвіду такої роботи. Тому учитель повинен враховувати при організації позаурочної виховної діяльності рівні фізичного, психічного, соціального, духовного, інтелектуального розвитку, можливість розкриття творчої індивідуальності кожного школяра.

Дотримання цього принципу у виховному процесі дасть змогу формувати у молодого покоління самостійність у вирішенні багатьох далеко не простих задач, які буде ставити перед ним майбутнє доросле життя. І саме школа у цьому випадку має всі шанси дати молодій людині можливість випробувати себе в різних соціальних ролях. Оскільки, якщо на уроці дитина може бути, як правило, лише учнем, то в позаурочній діяльності вона може виконувати будь-які соціальні ролі і обрати з них ті, які найбільше їй до душі.

Принцип самостійності і активності особистості полягає у забезпеченні такої психолого-педагогічної атмосфери, яка сприяє виявленню, а також розвитку і реалізації учнями пізнавальної самостійності, творчої активності, прояву обдарованості і таланту в навчально-виховній діяльності у поза навчальний час.

Принцип цілісності виховання особистості передбачає здійснення виховання на основі всебічного розвитку особистості. Учень соціально формується як цілісна особистість. Рівномірно повинні розвиватися його розумові здібності, естетичні смаки та уподобання, трудові навички і вміння, наукова ерудиція. Зв’язок з оточуючим світом веде до того, що розвиваються і ускладнюються одночасно матеріальні і духовні потреби школяра.

Турбота про гармонійний розвиток особистості повинна бути насущною потребою виховних інституцій. З точки зору методики позаурочної діяльності це повинно виражатися в адекватному виборі принципів, методів, форм та засобів виховної роботи з школярами. Перенесення акцентів лише на один якийсь напрямок приведе до того, що учні утратять інтерес до проведення дозвілля у межах школи, перестануть цікавитися цією ланкою роботи, оскільки не кожен з них віднайде себе в чітко визначеному напрямку роботи.

Також щодо цього слід відзначити, що дотримання принципу цілісності виховного процесу дає можливість кожному розвинути свої здібності і знайти призначення для своїх вмінь. Застосування будь якої комплексної форми роботи, чи то концерт, чи спартакіада, чи похід тощо передбачає участь багатьох і багатьох учасників з найрізноманітнішими ролями. Адже задля організації концерту потрібно уміти не лише співати і танцювати, але й складати сценарій, робити декорації, виготовляти емблеми і реквізити, запрошувати і зустрічати гостей, дбати про оголошення і внесення певних коректив. Та зрештою мобільність таких форм роботи передбачає постійний експромт, тому кожен учень зможе знайти себе у ньому, важливо лише дати йому таку можливість. Ця функція, звичайно, належатиме, перш за все, класному керівнику чи наставнику.

Ще одною особливістю врахування цього принципу є те, що при його дотриманні забезпечується використання усіх напрямів роботи з школярами, хоч їх є чимало: спортивно-оздоровча, фольклорно-етнографічна, пізнавальна, громадянсько-патріотична, художньо-творча тощо.

Практична спрямованість позаурочної діяльності передбачає набуття учнями певних допрофесійних умінь і навичок, орієнтацію на трудову діяльність у ринкових умовах, їх розширення та розвиток, а також впровадження в життя за умов інтеграції з наукою і виробництвом.

У сукупності й взаємодії ці принципи орієнтують позаурочну виховну діяльність на забезпечення соціалізації і соціальної адаптації, єдності і взаємозв’язку з іншими соціокультурними системами на основі послідовності, взаємодії, інтеграції та диференціації освітньо-виховного впливу на особистість; сприяють успішному входженню її у суспільне життя, фізичному, духовному та інтелектуальному розвитку.

3. Аналіз основних форм і методів позаурочної діяльності

Поняття «форма» означає: «спосіб організації і спосіб існування предмета, процесу, явища» (Філософська енциклопедія). Форма в педагогічній науці визначається як спосіб організації виховного процесу, що відображає зовнішні ознаки явища у той час, коли метод вказує на внутрішній зв’язок його елементів і характеризує взаємовідносини вихователів і вихованців.

Ефективність організаційних форм залежить від умілого використання методів досягнення відповідних цілей (інструментування). Щоб чітко уявити такий процес, слід проаналізувати ще одну досить важливу проблему.

Ми звикли до того, що виховання часто називають мистецтвом. На цьому особливо наголошував К.Д.Ушинський. Він був прихильником того, щоб педагогіку називати мистецтвом, а не наукою. Таке трактування викликало сумнів у багатьох педагогів. Ця суперечність існує й понині. Проте, якщо визначати поняття виховної позаурочної діяльності, то з впевненістю можна сказати, що це мистецтво в повному розумінні цього слова.

Форми організації виховного процесу мають бути оригінальними, творчими, науково обґрунтованими, майстерно сконструйованими, тобто мають гармонійно поєднувати довершеність, оригінальність і красу. Як і в художньому творі, форми виховання мають свої структурні компоненти (композицію), тобто свій початок і закінчення (експозицію, зав’язку і розв’язку), кульмінаційні моменти, що хвилюють душу дитини, підлітка, юнака чи дорослу людину, формуючи нестандартність їхнього характеру. Як і форми живопису, форми виховання забезпечують певне забарвлення, тон, відтінки, форми виховання забезпечують також оригінальність побудови змісту, виховних впливів, естетизацію виховного процесу. «Мистецтво виховання має ту особливість, - підкреслював К.Д.Ушинський, - що майже всім воно здається справою знайомою й зрозумілою, а декому навіть справою легкою. І тим зрозумілішим і легшим здається воно, чим менше людина з ним обізнана теоретично чи практично».

Є різні підходи до класифікації форм виховання: фронтальні чи масові; групові чи гурткові; індивідуальні. Зроблено спроби класифікувати форми організації навчально-виховного процесу залежно від методики виховного впливу. За такої класифікації форми виховання поділяють на групи: словесні (інформація, збори, конференції, зустрічі, усні журнали, радіогазети тощо); практичні (походи, екскурсії, спартакіади, олімпіади, конкурси); наочні (шкільні музеї, кімнати і зали, галереї, виставки дитячої творчості, книжкові виставки і вітрини нових книжок, тематичні стенди тощо).

Подібні узагальнені групи форм організації виховання можуть бути і сьогодні доцільними варіантами їхньої класифікації, але за умови, якщо вони чітко поєднуватимуться із підструктурами системи виховання і відповідатимуть методиці виховання. Крім цього, давати який-небудь загальний рецепт відносно класифікації форм навчально-виховного процесу не зовсім доцільно, бо він здійснюється в різних умовах, на різних рівнях розвитку особистості і колективу, передбачення організаційних форм залежить від стилю керування виховним закладом, відповідної підготовки кадрів тощо.

Головне полягає в тому, щоб кожен педагог чітко уявляв мету педагогічного впливу, тонко відчував технологію педагогічного процесу як цілісного явища, умів включатися в нього, переключатися, прогнозувати, вивчати і перевіряти одержані результати на різних етапах розвитку виховної системи, систематично збагачуватися знаннями про методи виховного впливу, педагогічного дослідження, опрацювання одержаних результатів, визначаючи на цій основі форми виховного впливу.

Організаційні форми можна також класифікувати відповідно до змісту виховання, враховуючи при цьому основні напрямки діяльності школярів.

Діяльність школярів в рамках позаурочної виховної роботи є багатогранною і різноманітною. І чим ширше коло діяльності, тим багатшим є духовний світ дітей, більше перспектив для формування морального обличчя особистості. Види діяльності не мають певних меж: вони видозмінюються, оновлюються, втрачають свою актуальність чи, навпаки, підвищується їхня пріоритетність. Тому перелік видів діяльності може бути лише відносним.

Спосіб організації кожного із видів діяльності вимагає від педагога творчого підходу. Слід при цьому враховувати, що одні і ті самі форми можуть стосуватися різних напрямків діяльності школярів. Тому більш доцільним вважають педагоги проведення комплексних форм виховання, які узагальнюють сукупність виховних впливів, форм і методів.

У зв’язку з цим і окремий метод виховання не можна розглядати як ізольований засіб, що є найбільш ефективним підходом до розв’язання виховних проблем. Метод - запозичення із західноєвропейських мов, яке зводиться до грецького «шлях, дослідження, метод».

Грецьке слово «метод» означає шлях, спосіб пізнавальної, практичної діяльності людей. Розкриття суті цього поняття посідає значне місце в педагогічній літературі. Метод - це шлях, спосіб досягнення передбаченої мети.

В умовах перебудови сучасного суспільства виникла потреба і в підвищенні ефективності методів виховання. Отже, слід застосовувати їх більш активно, творчо, відповідно до рівня освіти і потреб людей, які значно зросли. Змінюється підхід і до формулювання самого визначення методу.

Поняття «метод виховання» і «форма виховання» дуже близькі між собою. Часто одне й те саме поняття може використовуватися як метод і як форма, тобто може виступати як організаційний засіб і як спосіб досягнення цілі. У процесі розвитку педагогічної науки здійснювалися різні підходи до класифікації методів виховання. Як і кожен педагогічний процес чи категорія, що розвивається, методи виховання мають свою історію.

Історія методики розкриває перед педагогом цінний арсенал педагогічних ідей, форм, методів і прийомів роботи, які свого часу було поставлено на службу педагогічної справи. Звичайно, це не означає, що всі досягнення слід сліпо переносити на сучасну школу. Методична робота має критично засвоювати думки, ідеї, враховуючи ті конкретно-історичні обставини, умови, коли ця ідея була висловлена стосовно цілей і завдань виховання. Особливість методики полягає в тому, що її творять постійно тисячі майстрів педагогічної справи, передаючи наступним поколінням свої знахідки. Постійний обмін досвідом - необхідна передумова зростання педагогічної майстерності педагога.

Однією із найпопулярніших класифікацій методів можна вважати класифікацію, розроблену і обґрунтовану В.А.Сластьоніним, згідно з якою методи поділено на чотири групи.

Перша група - методи формування свідомості особистості (бесіда, лекція, методи дискусійного характеру, переконання, навіювання, метод прикладу).

В основі цієї групи методів лежить слово педагога - найпопулярніший інструмент у педагогічній діяльності. В руках у педагога слово - такий самий могутній засіб, як і музичний інструмент в руках у музиканта, як фарби в руках у живописця, як різець і мармур у руках скульптора. Як без скрипки немає музики, без фарб і пензля - живопису, без мармуру й різця - скульптури, так без живого, трепетного, хвилюючого слова немає школи, педагогіки. Слово - це ніби той місток, через який наука виховання переходить у мистецтво, майстерність.

Друга група - методи організації діяльності, спілкування та формування позитивного досвіду суспільної поведінки (привчання, тренування, педагогічна вимога, громадська думка, створення виховуючи ситуацій, метод прогнозування).

Логічний зв’язок між цими групами методів: від слова - до конкретної справи. Адже саме в процесі різнопланової діяльності школярів закріплюються знання, формуються уміння, навички, звичні норми поведінки, створюються умови для внутрішньо колективних відносин, укорінення елементів моральності та етики.

Третя група - методи стимулювання діяльності і поведінки. Виходячи з того, що ця група є допоміжною, оскільки кожен із методів використовується як відповідний стимул, що сприяє ефективному використанню методів двох попередніх груп, методи можна розподілити на дві підгрупи:

1.Засоби емоційного стимулювання, що застосовуються в процесі формування свідомості особистості (влучний добір питань; аналіз проблемних питань, моральних конфліктних ситуацій, створення уявних ситуацій морального вибору, близьких життєвому досвіду школярів, аналіз міркувань ровесників, протилежних висловлювань, розбір етичного змісту прислів’їв і приказок, афоризмів, життєвих девізів, ігрові ситуації проблемно-пошукового характеру, гра).

2. Засоби стимулювання різнопланової діяльності школярів і досвіду позитивної суспільної поведінки (гра, змагання, романтика, заохочення, покарання).

Четверта група - методи самовиховання (самопізнання, самоставлення, саморегуляція).

Отже, методика педагогічного впливу є системою засобів, яка використовується з метою організації різнопланової діяльності дітей, що забезпечує її різнобічний розвиток.

Серед найважливіших джерел, які постійно живлять методику виховання, є історичний досвід школи; передовий досвід сучасної вітчизняної і зарубіжних шкіл; теоретичні праці відомих педагогів; спеціально організовані педагогічні експерименти, що підтверджують чи спростовують істинність наукового чи практичного характеру.

Методика виховання постійно бере ідеї з наукових педагогічних праць. Не можна бути досконалим педагогом-практиком, не знаючи відповідної науково-методичної літератури. В свою чергу, безплідними суб’єктивними будуть методичні рекомендації науковця, який, не знаючи практики роботи школи, стане висвітлювати обрану ним педагогічну проблему. Методична література може мати наукову цінність лише тоді, коли методичні рекомендації є науково обґрунтованими, психологічно вмотивованими, а не рецептивними, об’єктивним міркуваннями.

Якщо теоретично, в загальному проаналізувати позаурочну виховну діяльність у школі з точки зору форм та видів діяльності, то можемо одержати наступну картину(За:»Моделювання виховної діяльності в системі професійної підготовки студентів(теорія, практика, програми)», за заг. ред. А.Й. Капської):

Існує також інша класифікація форм виховної діяльності. Всі форми за участю суб’єктів поділяються на індивідуальні, групові і колективні, а за формою вираження і втілення на словесні, практичні, наочні.

Найпопулярнішими і найбільш поширеними серед словесних форм можна назвати: збори, збір, бесіду, лекцію, диспут, усну газету, радіожурнал, літературні читання, мітинг тощо. До практичних методів відносять: похід, екскурсію, конкурс, зустріч, свято, ярмарку, творчий гурток, зони творчої дії. Найвідомішими наочними методами є: шкільний музей, історична кімната, тематична виставка, конкурс газет, плакатів, мала художня галерея, вітрини, стенди, виставки дитячої творчості.

Відомий педагог І.П.Іванов, автор популярної методики колективних творчих справ, запропонував класифікацію форм виховної діяльності згідно основних напрямів:

- пізнавальні справи - вечір-збір веселих задач, вечір-подорож, вечір розгаданих і нерозгаданих таємниць, місто веселих майстрів, захист фантастичних проектів, прес-бій, прес-конференція, розповідь-естафета, збір-диспут, турнір-вікторина, усний журнал тощо;

- художні справи - кільцівка пісень, концерт-блискавка, ляльковий театр, літературно-художні конкурси, турніри знавців поезії, естафети улюблених занять тощо;

- спортивні справи - весела спартакіада(зимова, літня), спартакіада народних ігор, сюїта туристичних ігор, походи, екскурсії, естафети, малі олімпійські ігри тощо;

-суспільно-політичні - день знань, день конституції, новорічне свято, свято матері, свято захисника Вітчизни тощо;

- організаційні справи - газета «Блискавка», день народження колективу, «Жива газета», журнал-естафета, колективне планування, загальний збір, естафета дружби тощо;

- трудові справи - трудова атака, трудовий десант, подарунок далеким друзям, трудова пошта, трудовий рейд, трудовий сюрприз, трудова фабрика.

Звичайно, час вносить свої корективи у суспільне життя і разом з тим у систему освіти і зміст навчально-виховного процесу у школі. Застосовувати сьогодні методику колективних творчих справ І.П.Іванова було б не зовсім доцільно, проте використати її сильні та позитивні аспекти було б корисно. Ця методика особлива тим, що передбачає неабиякі можливості для розвитку творчості та ініціативи дітей, вчить їх вміти застосовувати, розвивати і реалізовувати свої вміння часто навіть у нереальних ситуаціях. Вона обов’язково передбачає спільне планування виховної діяльності, в якому слово учнів має вирішальне значення. У кожній колективній творчій справі існує можливість для співпраці суб’єктів діяльності, для виявлення турботи про ближнього.

Аналіз нормативної, наукової, практичної і методичної літератури дає змогу зробити висновок, що основними напрямами позаурочної і позашкільної виховної роботи можуть бути: соціокультурний, художньо естетичний, дослідницько-експериментальний, науково-технічний, еколого природничий, туристсько-краєзнавчий, фізкультурно-оздоровчий, військово патріотичний, дозвіллєво-розважальний.

Соціокультурний - передбачає допомогу дитині у визначенні свого статусу як особистості через включення її у систему соціальних відносин, зростання її престижу і авторитету, виконання різних соціальних ролей, раннє залучення до участі у вирішенні трудових, соціально-політичних, моральних проблем суспільства.

Художньо-естетичний - забезпечує художньо-естетичну освіченість та вихованість особистості, здатної до саморозвитку і самовдосконалення, формування її художньо-естетичної культури засобами кращих національних і світових культурологічних надбань, сприяє виробленню умінь примножувати культурно-мистецькі традиції свого народу.

Дослідницько-експериментальний - передбачає включення дітей і підлітків у науково-дослідну, пошукову діяльність, поширення наукових знань та їх перетворення в інструмент творчого освоєння світу.

Науко-технічний спрямований на формування у дітей і підлітків техніко-технологічних знань, розширення їх політехнічного світогляду, задоволення потреб юної особистості у вдосконаленні освіти з основ інформатики та комп’ютеризації, конструкторської експериментальної та винахідницької діяльності, реалізації здібностей шляхом пошуку та розвитку вмінь, навичок технічного моделювання, конструювання, тощо.

Еколого-природничий - забезпечує оволодіння знаннями про навколишнє середовище (природне і соціальне), усвідомлення себе частиною природи та можливість постійного спілкування з нею; формування екологічної культури особистості, набуття навичок і досвіду вирішення екологічних проблем та передбачення можливих наслідків власної природоперетворюючої діяльності; залучення до практичної природоохоронної роботи, екологічної діяльності з збереженням навколишнього середовища.

Туристсько-краєзнавчий - передбачає залучення до активної діяльності у сфері туризму і краєзнавства, дослідництва та пошуку у сфері знань про комплексну генетичну картину життя певних територій, вивчення окремих географічних об’єктів і явищ соціального життя у природньо-історичному аспекті, а також формування фізично здорової і духовно розвиненої особистості.

Фізкультурно-оздоровчий напрям забезпечує науково обґрунтований об’єм рухової активності молоді, формування у неї навичок здорового способу життя та оволодіння системою знань про людину, її повноцінний фізичний і духовний розвиток, формування фізичних здібностей, зміцнення здоров’я, гармонії духу і тіла.

Військово-патріотичний напрям забезпечує формування громадянина, виховання високих духовних якостей і патріотичних почуттів і глибокою громадянської відповідальності за долю українського народу та держави, підготовку молодого покоління до військової служби.

Дозвіллєво-розважальний передбачає організацію культурного дозвілля дітей та підлітків, спілкування однолітками у різних формах ігрової та дозвіллєво-розважальної діяльності, поліпшення психологічного здоров’я, зняття психічної та фізичної напруги.

Такі напрямки діяльності мають створити умови для професійної орієнтації та самовизначення особистості, від формування стійких мотивів до самореалізації у професійній діяльності, підготовку молоді до змін професій, адаптації до ринкової економіки.

4. Специфіка спільної роботи класного керівника та учнівського колективу щодо організації позаурочної діяльності

Для організації позаурочної виховної роботи в середніх і старших класах із числа найбільш досвідчених учителів призначаються класні керівники. Їх необхідність зумовлена тим, що в цих класах навчальну і виховну роботу ведуть кілька учителів, діяльність яких потребує певної координації. Окрім цього, цілий ряд видів позаурочної діяльності, такі як, наприклад, створення і виховання учнівського колективу, організація суспільно-корисної праці, різні форми художньо-творчої, фольклорної, народознавчої роботи не входять в обов’язки вчителів-предметників і покладаються на класного керівника.

Інститут класних керівників має свою історію та існує не лише в Україні. В Бельгії, наприклад, учителі не займаються вихованням і дисципліною учнів. Їх обов’язок - забезпечити повний об’єм знань з того предмету, який вони викладають. Все інше - турбота вихователів. Вини дивляться за порядком в класі і проводять позаурочні заходи.

Діяльність класного керівника регламентується рядом документів: інструктивно-методичними листами Міністерства освіти України, статутом школи, концепціями про виховання тощо. В них визначаються його функції, основні напрямки роботи і обов’язки. В якості найважливіших функцій класного керівника виступають наступні: когнітивно-діагностична, організаційно-стимулююча, координаційна і особистісно-розвивальна.

Когнітивно-діагностична функція пов’язана з необхідністю усестороннього вивчення особливостей розвитку і поведінки учнів з метою обліку цих особливостей в процесі позаурочної виховної роботи і здійснення індивідуального підходу до їх навчання і виховання. Класному керівнику необхідно знати стан здоров’я учнів, особливості їх фізичного розвитку, умови домашнього виховання, міжособистісні контакти і участь в позаурочній діяльності, нахили, здібності, інтереси. Одержані відомості класний керівник повинен довести до відома вчителів-предметників, щоб вони відповідним чином враховували їх в процесі навчально-виховної діяльності.

Організаційно-стимулююча функція зумовлена тим, що участь школярів в позаурочній діяльності є справою добровільною. Вона несумісна з примусом і жорсткою регламентацією діяльності учнів. Головним тут є вміння класного керівника організувати позаурочну діяльність таким чином, щоб вона захоплювала учнів високою змістовністю, різноманітністю і свіжістю форм, новими підходами до її проведення. Навіть найтрадиційніші види роботи кожен раз слід проводити по-новому, надавати їм яскравості і змістовності.

Особистісно-розвивальна функція заклечається в наданні виховній роботі дійового педагогічного впливу на розвиток особистісних якостей учнів: стимулювання їх мотиваційної сфери, навчально-пізнавальної активності, моральне і естетичне формування, розвиток творчих здібностей і задатків, утвердження гідності і міжособистісному спілкуванні тощо.

Здійснення цих функцій пов’язано з виконанням класним керівником цілого ряду покладених на нього обов’язків. До них відносяться:

- всебічне вивчення учнів;

- щоденне спостереження за успішністю учнів, контроль за їх домашньою роботою, а також регулювання об’єму домашніх завдань;

- періодичне проведення зборів в класі;

- залучення учнів до гурткової роботи;

- організація суспільно-корисної праці;

- надання допомоги в роботі добровільних дитячих і юнацьких організацій і об’єднань;

- внесення пропозицій щодо заохочення і покарання учнів;

- об’єднання виховних зусиль учителів, що працюють у класі;

- підтримка зв’язків з батьками і робота з сім’єю;

- систематичне проведення позаурочної виховної роботи різних форм та напрямків тощо.

Говорячи про виховні завдання, які має вирішувати сьогодні класний керівник, не можна не зазначити, що одним з найголовніших є виховання високоморального підростаючого покоління, формування у нього національної свідомості на основі відродження національних традицій українського народу, широкого використання ідей народної педагогіки, психології і практики виховання, надбань світової педагогіки.

Система роботи класних керівників залежить від традицій, які склалися у педагогічному колективі, від рівня підготовки учнів, батьків і педагогів, інших факторів. Тому, організовуючи народознавчу роботу з учнями, класні керівники практикують проведення уроків історії, уроків пам’яті, уроків Матері-України, які допомагають спрямувати виховну роботу на глибоке вивчення рідної мови, історії рідного краю, пам’яток культури та природи, коріння свого народу. Значного поширення в роботі класних керівників набули уроки народознавства, які знайомлять учнів з давніми та сучасними обрядами, традиціями, звичаями нашого народу, навчають збирати і шанувати перлини народної творчості.

З метою розширення народознавчої роботи важливо залучати учнів до проведення пошукової, дослідницької роботи, збирання оповідань, легенд, казок, пошуку старовинних книг, повернення забутих імен національних героїв, написання місцевої «Книги пам’яті», вивчення творчості майстрів українського слова. Значний інтерес в учнів викликає проведення конкурсів, змагань, конференцій, які виявлятимуть кращі колективи, окремих талановитих учнів - знавців рідної культури.

Несприятливе екологічне середовище в Україні, слабкий фізичний розвиток та стан здоров’я переважної більшості школярів на перший план перед класним керівником висуває завдання по створенню необхідних умов для фізичного розвитку школярів, збереженню та зміцненню їх здоров’я.

Успішне розв’язання завдання фізичного виховання школярів є важливою умовою їх духовно-морального виховання, головною особливістю якого в умовах національної школи є орієнтування на загальнолюдські цінності. Тому, організовуючи позакласну виховну роботу з учнями, класному керівнику важливо завжди пам’ятати про необхідність виховання у кожного з них почуття любові до України, відданості їй, національної самосвідомості, особистої відповідальності за збереження та примноження природних багатств рідного краю, високої екологічної культури. Слід виховувати в кожного школяра потребу оволодівати рідною мовою, знаннями історії, мистецтва, культури, звичаїв, обрядів, символіки. При формуванні культури поведінки слід турбуватися про виховання в дітей доброти, уважності, чуйності, милосердя, чесності, гідності, терпимості до інших, любові і поваги до своїх батьків і рідних.

Процес виховання школяра також передбачає розвиток таланту, розумових і фізичних здібностей учнів, формування в них високої пізнавальної культури, організації змістовного дозвілля. Тому спільно з вчителями предметниками класний керівник має виховувати відповідальне ставлення до навчання, сприяти вибору і залучати учнів до роботи в різноманітних науково-технічних товариствах, малих академіях наук, гуртках, секціях, клубах, студіях, об’єднаннях відповідно до їх інтересів, нахилів і можливостей, заохочування до вивчення іноземних мов на курсах, у клубах, гуртках. Важливо також розширювати пізнавальний та культурний світогляд школярів шляхом проведення екскурсій, різноманітних вечорів, конкурсів, зустрічей, відвідання музеїв, кіно, театрів; допомагати дітям у громадській роботі, організовувати колективну творчу діяльність, спільний відпочинок дітей.

Все це допомагає підлітку реалізувати себе, відчути свою причетність до спільних справ, не допускає відчуження від школи, стимулює самовиховання та саморозвиток.

Обов’язковою умовою становлення особистості в сучасних умовах є підготовка школярів до господарсько-трудової діяльності. Тому серед важливих завдань класного керівника слід визначити питання підготовки до трудової діяльності в нових умовах господарювання, виховання бережливого ставлення до природи, її багатств, їх економного використання, економічне виховання, розвиток підприємництва, участь у відновленні народних промислів і ремесел. Організовуючи роботу в цьому напрямку, важливо, щоб діяльність школярів була соціально цінна і значуща, включала елементи гри і романтики, опиралась на їх ініціативу, творчість і самодіяльність.

Нове педагогічне мислення, яке класному керівникові необхідно реалізувати у своїй роботі, передбачає принципово нове ставлення до особистості учня, гуманізації педагогічного процесу, демократизацію стосунків у класному колективі.

У зв’язку з цим значно зростає роль учнівського самоврядування, форми якого можуть бути різними. Класний керівник повинен дбати про те, щоб якомога повніше виявляти здібності кожного учня і залучати його до участі в організації позаурочної діяльності. Всі учні повинні брати активну участь в плануванні позаурочної діяльності, доборі її форм і методів, розробці сценаріїв, підготовці реквізитів та декорацій.

Важливою сферою життя кожної дитини є спілкування. Від того, наскільки позитивними є емоції дитини від спілкування з ровесниками, друзями, старшими, вчителями, буде залежати настрій дитини, її успішність у навчанні, бажання підтримувати ті чи інші контакти, розвивати їх, брати участь у спільному відпочинку чи розвагах тощо. Не завжди від спілкування дитина одержує задоволення і позитивні емоції. Тому увійти в сферу спілкування вихованців, навчитися корегувати відносини між ними - одне з найважливіших завдань вихователя. Важливо також вести серйозну роботу по вихованню в дітей культури спілкування, дотриманню елементарних норм моралі у взаємовідносинах в колективі, сім’ї.

Однією з особливих ланок роботи класного керівника є співпраця з сім’єю та батьками. Вихователю слід пам’ятати, що найбільш могутнім за своїм впливом на духовно-моральний розвиток дітей є соціальний досвід, набутий в сім’ї, де створюються унікальні можливості для формування в дітей моральних цінностей, відносин, життєвих установок. Природно, що стан сім’ї, оточуюча побутова атмосфера, організація життя безпосередньо впливають на здоров’я, навчання, моральний стан дітей. Тому класному керівникові важливо уділяти увагу повсякденному життю дитини, способу її життя в сім’ї. Він повинен знайомитися з умовами життя дитини в сім’ї, режимом дня школяра, вивчати особливості взаємин з батьками.

Значно більшої уваги і турботи вимагають діти з неблагополучних сімей, діти-сироти, діти з неповних сімей. Знання рівня педагогічної культури батьків, сімейно-побутових умов створює передумови для вироблення єдиних вимог школи і сім’ї до учня, для надання допомоги батькам у сімейному вихованні через систему педагогічного навчання, індивідуальної роботи., залучення батьків до участі і організації поза навчальної виховної роботи.

Отже, діяльність класного керівника щодо організації спільної роботи з дитячим колективом в позаурочний час відзначається рядом особливостей і специфічністю. Така діяльність спрямовується на задоволення інтересів, прагнень, нахилів учнів, передбачає творчість, ініціативу учнів у здійсненні завдань виховної роботи в позаурочний час. Позаурочна робота класного керівника відбувається в надзвичайно широкій сфері дитячих інтересів і уподобань, тому вимагає від вихователя ряду спеціальних знань і умінь. Важливим є широке залучення школярів як до планування позаурочної діяльності, так до власне здійснення творчих задумів. Від того, який характер носить позаурочна діяльність школярів, у значній мірі буде залежати тип спілкування в учнівському колективі, успішність учнів, поведінка дітей у межах школи та поза нею. Важливим елементом роботи у цій сфері є залучення до співпраці сімей школярів, активна співпраця з ними, виконання спільної діяльності, взаєморозуміння.