Діяльність соціального педагога дозвіллєвої сфери

Діяльність соціального педагога дозвіллєвої сфери

Зміст

Вступ

І. Напрями організації, функції та види дозвіллєвої діяльності в позашкільних навчальних закладах

1.1 Види позашкільних закладів

1.2 Види та функції дозвіллєвої діяльності

1.3 Принципи культурно – дозвіллєвої діяльності

ІІ. Педагогічна майстерність в управлінні та організації культурно-дозвіллєвої діяльності

ІІІ. Проблематика організації дитячого та підліткового дозвілля

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Сфера вільного часу являє собою унікальну й неповторну галузь культурно-дозвіллєвої діяльності, що відрізняється як широкою розмаїтістю зв’язків з дійсністю, так і особливою складністю відносин компонентів своєї внутрішньої структури. Індивідуальний і колективний характер спілкування в процесі діяльності, що визначає необхідність глибоких особистісних контактів фахівця й суб’єкта, формує узагальнене уявлення про унікальність діяльності фахівця сфери дозвілля [2; 102].

Над проблемою розумного, дбайливого використання кожної години нашої великої цінності – часу – замислювалося багато умів людства всіх епох і часів, у тому числі й стародавні філософи. Час пригноблював людей своєю швидкоплинністю, тому вони прагнули зрозуміти його природу, якось приборкати, приручити його, з користю використовувати.

Вивчення культурно-дозвіллєвої діяльності в її динамічному розвитку сприяє більш глибокому проникненню в сутність цього явища, допомагає побачити події сучасності як закономірний результат руху людського суспільства від низьких форм до вищих. Історичний підхід дозволяє виявити в культурно-дозвіллєвій діяльності загальне, що є присутнім в усі історичні епохи, та особливе, специфічне, що характерне для кожного відрізку часу.

Історичне минуле являє собою джерело багатющого досвіду, який накопичений багатьма поколіннями в організації вільного часу, елементи якого з успіхом можуть бути використані в сучасній практиці. Дозвілля як соціальне явище має глибоке історичне коріння. Творча діяльність на дозвіллі та людське уявлення поклали початок мистецтву, науки та техніки. Печерний живопис, можливо, є одним з перших видів мистецтва. В історичних джерелах описані такі види рекреативної діяльності, як танці, театральні вистави та дитячі ігри [21; 37].

У зарубіжній науці відлік пізнання явища "дозвілля" починається з Платона та Аристотеля. Видатні філософи античності оцінювали вільний час як найбільш важливе для вдосконалення людини [ 16; 78 ].

Платон з його естетичним баченням світу сприймав гру й дозвілля як щось прекрасне та цінне само по собі, тому закликав жити, граючи, відповідно до властивостей своєї природи. Великий філософ у своїх "Законах" пристосовував дозвілля та всі його механізми – свята, театр, танці, пісні, змагання – до потреб свого політичного проекту [17]. Платон вважав, що репертуар дозвіллєвої діяльності повинен контролюватися державою, він розглядає "велике дозвілля" як соціальний інститут [17; 275].

Будучи в цілому спрямованим на всебічний гармонійний розвиток особистості, вільний час у кожному конкретному випадку виконує свої специфічні функції. У перекладі з латинської мови слово "функція" означає обов’язок, коло діяльності, призначення ролі.

Тема дозвілля, дозвіллєвої діяльності в нашій країні не втрачає своєї актуальності. Навпаки, ця проблема обростає все більшими протиріччями й ускладнюється. Ці протиріччя зумовлені насамперед невідповідністю між сутнісю дозвілля культурно-дозвіллєвої діяльності й існуючими в реальній дійсності формами і методами проведення дозвілля.

Актуальність соціальної робота у сфері дозвілля полягає у тому, що у сучасних умовах розвитку суспільства спостерігається суттєве підвищення інтересу, формування принципово нового підходу не лише культури в цілому, а й до її прикладної галузі — культурно-дозвіллєвої діяльності. Раціональне використання "вільного часу" — дозвілля сприяє формуванню високої духовності, фізичної досконалості, задоволенню інтересів і потреб людей у слідкуванні, творчому розвитку, що правильна організація дозвілля може пом'якшити соціальне напруження, навіть перевести його у більш безпечне русло [11; 56 ].

Загальні проблеми організації культурно-дозвіллєвої діяльності та дитячого дозвілля визначені в низці фундаментальних наукових досліджень. Це, зокрема, праці, що стосуються культурно - дозвіллєвої роботи та організації дозвілля - В.Й. Бочелюк, В.В.Бочелюк "Дозвіллєзнавство", Н.В. Яременко "Дозвіллєзнавство", Петрової І.В. "Дозвілля в зарубіжних країнах" , також праці, присвячені особливостям виховання дітей у традиційній українській сім’ї, щ їх вивчав учений В. Г. Постовий - це "Духовність: потреби й інтереси дітей, батьків, сім'ї" , з’ясуванню місця і ролі культурно-дозвіллєвої діяльності у духовному розвитку людини - Ю.А. Стрельцов "Культурология досуга" та багато інших вітчизняних і зарубіжних джерел літератури, які приділяють багато уваги цьому питанню, адже воно дуже актуальне на сьогодні. Водночас це питання потрібно постійно досліджувати, бо форми дозвілля, а особливо дитячого, постійно еволюціонують і залежать від соціальної, політичної, культурної, економічної політики конкретної країни.

Мета курсової роботи - на основі дослідження сутності, функцій, видів і форм культурно - дозвіллєвої діяльності відобразити зміст та проблему організації дитячого дозвілля.

Об’єкт дослідження – форми, методи організації та проведення дитячого дозвілля.

Предмет дослідження - процес діяльності соціального педагога дозвіллєвої сфери.

Завдання:

1.Висвітлити напрями організації, функції та види дозвіллєвої діяльності в позашкільних навчальних закладах;

2. Розкрити суть педагогічної майстерності в управлінні та організації культурно-дозвіллєвої діяльності;

3. Відобразити проблематику організації дитячого та підліткового дозвілля, висвітливши дані соціального дослідження.

І. Напрями організації, функції та види дозвіллєвої діяльності в позашкільних навчальних закладах

Педагогічні функції вільного часу школярів окреслюють те коло виховних завдань, що можуть і повинні вирішуватися під впливом видів діяльності, котрі його наповнюють, і при наявності розумного цілеспрямованого педагогічного керівництва.

Чітке визначення, осмислення й аналіз виховних можливостей вільного часу має велике значення для визначення доцільності, розумності, ефективності бюджету часу учнів, для його подальшого вдосконалення й чіткої організації. Знання цих функцій допоможе уникнути стихійності, випадковості в організації вільного часу, повніше використовувати його потенційні можливості [12; 48 ].

Соціально-виховне значення дозвіллєвої діяльності для становлення і розвитку молодого покоління відбито в державних документах, що визначають освітню політику України і політику стосовно прав дітей і молоді. Серед таких документів: національна програма "Освіта" ("Україна XXI сторіччя") (1993 p.), національна програма "Діти України" (1996 p.), "Декларація про загальні основи молодіжної політики в Україні", закони і законодавчі акти, "Про освіту" (1991 p., 1996 p.), Концепція позашкільної освіти і виховання (1996 p.), закон України "Про позашкільну освіту" (2000 p.), "Положення про позашкільний навчальний заклад" (2000 p.), "Програма розвитку позашкільних навчальних закладів на 2002-2008 pp." (2002 p.) тощо. Усі вони спрямовані на реалізацію в Україні основних положень Конвенції про права дитини, проголошеної Генеральною Асамблеєю Організації Об'єднаних Націй. "Конвенція про права дитини" тісно пов'язана з іншим документом ООН - "Загальною декларацією прав людини". В її основу покладені ідеї про те, що: права людини не створюються державою, а є її природними властивостями; інтереси людини абсолютні, інтереси держави відносні; права й обов'язки єдині, але первинні права, тому що без них виконання обов'язків перетворюється в рабське скорення; реалізація прав людини залежить від рівня економічного розвитку країни [ 6; 12 ].

Зазначені вище документи гарантують право людини на вільний час, викладені в них положення спрямовані на створення в соціумі умов для гармонійного розвитку особистості у вільний час.

1.1 Види позашкільних закладів

Згідно Постанови Кабінету Міністрів № 433 від 6 травня 2001 року "Про затвердження переліку типів позашкільних навчальних закладів" [ 20 ] та відповідно до статей 12 і 13 Закону України "Про позашкільну освіту" [ 4 ], є чітко визначені типи позашкільних навчальних закладів:

1. Дитячо-юнацькі спортивні школи;

2. Дитячо-юнацькі клуби різних напрямів;

3. Мала академія мистецтв ( народних ремесел);

4. Мала академія наук учнівської молоді;

5. Оздоровчі заклади для дітей та молоді: заміські, профільні, праці та відпочинку, санаторного типу, з денним перебуванням; туристські бази.

6. Початкові спеціалізовані мистецькі навчальні заклади (школи естетичного виховання: музичні, художні, хореографічні, театральні, хорові, мистецтв та інші);

7. Центр, палац, будинок, клуб художньої творчості дітей, юнацтва та молоді;

8. Центр, будинок, клуб еколого-натуралістичної творчості учнівської молоді, станція юних натуралістів;

9. Центр, будинок, клуб науково-технічної творчості учнівської молоді, станція юних техніків;

10. Центр, будинок, клуб, бюро туризму, краєзнавства, спорту та екскурсій учнівської молоді, туристсько-краєзнавчої творчості учнівської молоді, станція юних туристів;

11. Центри: військово-патріотичного та інших напрямів позашкільної освіти.

12. Дитяча бібліотека, дитяча флотилія моряків і річковиків, дитячий парк, дитячий стадіон, дитячо-юнацька картинна галерея, дитячо-юнацька студія (хорова, театральна, музична, фольклорна тощо), кімната школяра, курси, студії, школи мистецтв, освітньо-культурні центри національних меншин.

Позакласні заклади мають невичерпні можливості в організації дозвілля: екскурсії, читацькі конференції, предметні вечори, читання науково-популярної літератури, технічна творчість і робота в гуртках – ці та багато інших форм творчої діяльності у сфері вільного часу.

Звичайно, позашкільні заклади працюють нерозривно із школою, бо мають спільні інтереси – організація вільного часу школярів. І саме соціальні педагоги відіграють в цьому неабияку роль. Соціальний педагог повинен поєднувати в собі якості психолога, організатора, керівника. І в той же час намагатися максимально наблизитися до дитячих душ, зрозуміти їх та завоювати неабиякий авторитет.

Головне, про що повинні пам’ятати педагоги, це те, що психологічні особливості шкільного віку роблять значущою орієнтаційну функцію вільного часу. Домінуючим мотивом поведінки й діяльності підростаючої особистості є прагнення визначити своє місце в житті. У структурі орієнтаційної функції вільного часу учнівської молоді можна виділити два якоюсь мірою самостійних аспекти: соціальна орієнтація школярів і професійна орієнтація школярів. Шляхи та методи здійснення першого аспекту у сфері дозвілля дуже численні: бесіди, диспути, зустрічі, активне включення в суспільно-трудову, суспільно-політичну роботу тощо. Основними напрямками у сфері дозвілля щодо другого аспекту професійної орієнтації є зустрічі з цікавими людьми, робота в гуртках технічної творчості, майстернях, учнівських кооперативах.

1.2   Види та функції дозвіллєвої діяльності

При формулюванні функцій дозвілля необхідно враховувати істотні та специфічні риси дозвілля, потреби суспільного розвитку та практико-орієнтований характер дозвілля. Серед видів і функцій дозвіллєвої діяльності, виділяють такі:

- фізичну дозвіллєву діяльність, спрямовану на зняття фізичної та розумової напруги, спортивні й рекреаційні заняття;

- практичну дозвіллєву діяльність, спрямовану на вільний вибір різних видів зайнятості і поширену серед усіх верств населення незалежно від віку та соціальної приналежності;- культурну діяльність, метою якої є інтелектуальний розвиток особистості, залучення людини до естетичних цінностей суспільства (вчений підкреслює, що саме у сфері культурного дозвілля чітко простежуються розбіжності між окремими соціальними групами населення);

- соціальну дозвіллєву діяльність, ключовим змістом якої є і міжособистісне спілкування та встановлення психоемоційної рівноваги.Проаналізувавши стан дозвілля можна стверджувати, що головними соціальними функціями дозвілля є рекреаційна, комунікативна, соціальна, творча, ціннісно - орієнтаційна, розвивальна, пізнавальна та виховна.

Рекреаційна функція спрямована на зняття виробничої перевтоми, психологічної перенапруги, відтворення фізичних, інтелектуальних, емоційних сил людини, на зміцнення здоров`я шляхом здійснення об`єднання ігрових, оздоровчих, розважальних, спортивних, туристично-екскурсійних програм та ін. Ця функція є однією з провідних для сучасних дозвіллєвих закладів, її мета – сприяти відпочинку, неформальному спілкуванню.

Комунікативна функція дозволяє розширити можливості для спілкування, подолання самотності, знаходження нових друзів. Вона виявляється в таких формах дозвілля, як диспути, дискусії вечори відпочинку, конференції, конкурсні та розважальні програми, просвітницькі акції тощо.

Соціальна функція дозвілля сприяє тому, щоб кожна особистість мала власну гідність, могла знайти зміст свого існування, сприяє інтеграції людини в суспільство. Ця функція набуває особливого значення на сучасному етапі, коли людина соціально розчарована, емоційно загублена, духовно принижена, не вірить у майбутнє, цинічна по відношенню до минулого, втрачає повагу до великих моральних цінностей та норм.

Творча функція спрямована на створення умов для вияву й розвитку творчого потенціалу особистості за межами професійної трудової та сімейно-побутової діяльності шляхом участі особистості у виставках, творчих вечорах, в різноманітних гуртках, хобі-групах, у роботі майстерень, літературних, музичних, народознавчих віталень, художніх салонів. Творча функція дозвілля забезпечує не просто відпочинок та розваги людини, а й самовдосконалення у вільний час.  У своїй пізнавальній функції дозвілля постає складовим компонентом неперервної освіти, підкреслюючи важливість самовдосконалення й самоосвіти, духовного збагачення особистості. Ця функція дозволяє задовольнити потреби в додатковій інформації, в поширенні та набутті нових знань. Однак процес розвитку особистості буде інтенсивнішим, якщо пізнавальна функція дозвілля поєднуватиметься з ціннісно - орієнтаційною. У цьому випадку сприйняття нових подій, фактів, процесів, органічно пов`язується з оцінкою тієї інформації, яку отримала людина.

Ціннісно - орієнтаційна функція полягає у формуванні системи: ціннісних уявлень та орієнтацій особистості, мотивів, ідеалів, переконань, життєвої позиції і виявляється у ставленні індивіда до навколишнього середовища, до інших людей, до самого себе. Сприймаючи певні події, факти, предмети, наукові концепції, поведінку інших людей, навколишній світ, людина завжди оцінює та формує певне ставлення до них. Оцінювання, сприйняття та розуміння людиною будь-чого відбиває її ставлення до певного явища і впливає на активність особистості. Ціннісно - орієнтаційна функція дозвілля передбачає використання досвіду народного, сімейного, релігійного та шкільного виховання.

Виховна функція дозвілля має специфічні особливості, які полягають у добровільному включенні людини в дозвіллєву діяльність і виявляється в цілеспрямованому розвитку особистісни потенціалів (пізнавального, ціннісно-орієнтаційного, творчого, комунікативного). Дозвіллєвий заклад часто постає в ролі додаткової школи як паралельне з навчальною установою джерело знань, набуття певних навичок і розширення культурно-дозвіллєвих інтересів.

Розвивальна функція припускає вирішення ще одного важливого завдання – формування морального складу учнівської молоді. Одним з найважливіших педагогічних завдань розвивальної функції є завдання духовного збагачення школярів, розширення їх загального, естетичного кругозору, розвиток і вдосконалення пізнавальних здібностей, інтересів, умінь і навичок [13; 67].

Визначення основних функцій дозвілля дозволяє правильно окреслити головні напрями дозвіллєвої діяльності, конкретизувати його завдання, піднести його соціальну значимість. Сукупність функцій відбиває основний зміст дозвілля, сутність видів дозвіллєвої діяльності.

1.3 Принципи культурно – дозвіллєвої діяльності

Під принципами культурно-дозвіллєвої діяльності прийнято розуміти основні вимоги, яким слідують соціальні педагоги, соціальні працівники в її організації.

Найважливішим принципом культурно-дозвіллєвої діяльності є її нерозривний зв'язок з життям, практичними завданнями реформування нашого суспільства.

Наступний принцип – це принцип диференційованого підходу до різних верств населення. Цей принцип означає організацію вільного часу з урахуванням специфічних особливостей й інтересів, потреб і питань учнівської молоді.

Принцип індивідуалізації полягає в розкритті діалектики соціального й індивідуального, що сприяє виявленню значення культурно-дозвіллєвої діяльності. Процес функціонування культурно-дозвіллєвої діяльності можна представити як взаємодію двох тенденцій соціалізації й індивідуалізації. Перша полягає в розумінні особою своєї соціальної сутності, а друга – сприяє виробленню в неї індивідуального способу життєдіяльності, завдяки якому вона дістає можливість самовдосконалення згідно з власними природними задатками й суспільними потребами. Індивідуальний підхід указує на таку важливу межу культурно-дозвіллєвої діяльності, як його цілісність [3;45 ].

Особливо цінним є принцип доступності в культурно-дозвіллєвій діяльності, який здійснюється на основі врахування психологічних особливостей особистості, їх соціально-демографічних і соціально-політичних особливостей, необхідно враховувати рівень розвитку здібностей школярів.

Принцип послідовності полягає в конкретизації цілей культурно-дозвіллєвої діяльності, у вибудовуванні її системи, у визначенні завдань та її реалізації. Принцип послідовності здійснюється на основі вивчення низки умов: від відповідності занять рівню інтересів і здібностей школярів; від тимчасової тривалості й від схеми перемикання з одних занять на інші. Цей принцип ураховує характер занять, а також підрозділяє їх за ознаками зростаючої активності й самостійності.

Оцінка можливостей включення особистості в ту або іншу форму колективного або індивідуально організованих занять дозволяє виділити принцип системного підходу до вирішення культурно-дозвіллєвих завдань.

Вибудовування структури занять на основі раціонального використовування вільного часу дозволяє підняти рівень соціальної й індивідуальної активності школярів. Поліпшується система педагогічного керівництва процесом самовиховання через форми культурно - дозвіллєвої діяльності, в індивідуальних видах занять, відбувається процес переходу керівництва в самокерівництво.

Таким чином, педагогічна сутність вільного часу учнівської молоді полягає в необхідності надання їй фактичної волі проведення вільного часу, волі зміни занять, у рухливості й мінливості до змісту вільного часу, у чітко вираженій спрямованості на творчу діяльність, у діалектичній єдності педагогічного виховання й самодіяльності учнів.

В освіті урахування індивідуальності "означає розкриття можливості розвитку кожної дитини та підлітка, створення соціокультурної ситуації розвитку, виходячи з визнання унікальності й неповторності психологічних особливостей учня. Індивідуальний підхід до освіти вимагає порівнювати не одну людину з іншою, а одну й ту ж людину на різних етапах її життєвого шляху. Розкриття індивідуальності, створення оптимальних умов її становлення та розвитку – головне завдання освіти" [12; 141]; організоване дозвілля активно забезпечує створення цих соціокультурних ситуацій.

Організоване дозвілля збагачує особистість учня - відкриває світ духовно значущого дозвілля вітчизняної культури; дає можливість почувати себе значущою особистістю, реалізувати себе в шкільному та подальшому житті, прилучати до творчості; зрозуміти соціальну значущість спілкування з однолітками, учителями, батьками; допомагає знайти захист від негативних явищ у сім’ї, навчанні, житті.

Організоване дозвілля навчає учнів цінувати й організовувати свій вільний час, обирати заняття за інтересами, потребами, за їх значенням у житті; бути організатором себе та інших, лідером і підлеглим, творцем і виконавцем; жити серед людей, поважати їх індивідуальність, цінувати чужі інтереси, радіти успіху кожного, зберігати дружні зв’язки.

Саме в дозвіллєвій діяльності переважна більшість учнів шукають емоційне задоволення, сприймають дозвілля як одну з головних сфер самореалізації та самоствердження.

Роль і значення дозвілля в житті людини є значними і, безсумнівно, будуть зростати з підвищенням матеріального, економічного рівня її життя й суспільства в цілому. Звідси зрозумілий підвищений інтерес до одержання вищої професійної освіти, пов’язаної з культурно-дозвіллєвою діяльністю.

Важливе значення у зв’язку з цим мають організаторські, творчі, цивільні та моральні якості фахівця культурно-дозвіллєвої діяльності. Професійна майстерність цього фахівця за своєю природою також унікальна. Вона визначається високим рівнем майстерності художнього й морального впливу на особистість, колектив, великі й малі групи людей в умовах дозвілля. Однак професійна майстерність не може бути сформована в процесі навчання, у студентській аудиторії, тут лише закладаються її основи [ 7; 262].

Професійна майстерність фахівця культурно-дозвіллєвої діяльності – чи то соціальний педагог, вихователь, організатор позашкільної роботи – являє собою сукупність теоретичних знань і практичного досвіду, отриманого в результаті професійної, часом тривалої, діяльності.

Отже, проблеми формування засад професійної майстерності фахівця необхідно пов’язувати, з одного боку, з опануванням теоретичних знань, а з іншого – з оволодінням методами й прийомами, уміннями й навичками професійної діяльності. Синтез теоретичних професійних знань, практичних умінь і навичок у сукупності зі здібностями та якостями особистості є базовою основою професійної майстерності фахівця, необхідної для успішного вирішення різнопланових професійних завдань культурно-дозвіллєвої діяльності.

Методикою формування професійної майстерності фахівця культурно-дозвіллєвої діяльності передбачається розвиток професійних якостей майбутнього фахівця. Мотиви діяльності, спонукання фахівців культурно-дозвіллєвої сфери являють собою складне психологічне явище. Воно обумовлене:

по-перше, усвідомленням суспільної корисності й значущості своєї праці в організації вільного часу учнівської молоді;

по-друге, станом творчої задоволеності, радістю успіху й оцінки дітей;

по-третє, психологічними властивостями фахівця: бажанням бути зі школярами, вести їх за собою у творчому процесі дозвіллєвої діяльності [8;109].

Метою професійної діяльності фахівців з організації дозвілля є необхідність формування духовно-моральних цінностей особистості, її емоціонально-естетичного, інтелектуального потенціалу, розвитку творчих здібностей в умовах дозвілля. Це визначає й набір засобів, за допомогою яких фахівець включає людей у різні види діяльності у сфері дозвілля.

Соціальні педагоги повинні знати як теоретичні основа дозвілля так і методичні особливості створення дозвіллєвих програм та організації різних видів дозвіллєвої діяльності, які послідовно розкривають соціальну сутність дозвілля; основні соціальні інститути дозвіллєвої сфери; культурно-історичні витоки організації дозвілля в України; типи дозвіллєвих програм; специфіку, методику підготовки і проведення ігор, конкурсів, свят у дозвіллєвій програмі; технологію проведення вуличної ігротеки.

У процесі розробки різних заходів, вміти приміняти раніше набуті знання, вміння і навички з навчальних дисциплін "Педагогіка", "Психологія", "Соціальна педагогіка", "Соціальна психологія", "Методика виховної робота".

Соціальний педагог повинен знати:

• соціальну систему дозвілля, функції та принципи організації дозвілля та види, форми й зміст дозвіллєвої діяльності;

• методику підготовки і проведення ігор, конкурсів, свят як основних форм дозвілля з учнівською молоддю та ї іншими верствами населення;

• технологію проведення вуличної ігротеки.

уміти:

• застосовувати знання з основ дозвіллєзнавства на практиці;

• формувати у дітей та підлітків основи дозвіллєвої культури особистості;

• доцільно організовувати ігрову та дозвіллєво-розважальну діяльність;

• творчо працювати з матеріалами практичного досвіду проведення дозвіллєвої діяльності;

• розробляти план проведення різних форм проведення години дозвілля;

• здійснювати презентацію власних проектів дозвіллєвих програм;

• критично оцінювати досвід та результати власної творчої діяльності [9;121].

Підготовка фахівців для культурно-дозвіллєвої сфери здійснюється за визначеною системою. Мережа ВНЗ дає можливість готувати кадри з вищою освітою. Разом з тим, швидко змінювана соціально-культурна ситуація, нові шляхи й пріоритети в суспільному розвитку змушують ВНЗ шукати нові методи навчання. Треба відзначити, що кожен вищий навчальний заклад має свої власні наукові й методичні знахідки, позитивний досвід, своє бачення перспектив у підготовці фахівців для сфери дозвілля, свою унікальну особливість. По-іншому бути й не повинно, тому що процес навчання є процесом творчим, а творчість завжди індивідуальна.

Серед численних функцій, які виконує соціальний педагог в різних сферах діяльності, особливе значення посідають такі професійні вміння: організовувати творчі колективи та керувати їх діяльністю, планувати роботу з колективом, володіти культурою спілкування, розробляти сценарії свят, проводити різноманітні виховні заходи, гурткову роботу як у школах, так і в мікрорайонах.

Застосування вище перелічених знань та вмінь на практиці, можна відобразити на прикладі роботи соціального педагога з творчим колективом.

Специфіка професійної діяльності соціального педагога з вихованцями в культурно-дозвіллєвій сфері виявляється в таких її особливостях: по-перше, вона має нерегламентований характер і, по-друге, засобами виховання є мистецтво та художня творчість.

Специфіка роботи соціального педагога визначається також і особливостями організації конкретного виду художньо-творчої діяльності (написання сценарію свята, наприклад "День святого Валентина" ( див. Додаток 1 ) або організацію проведення свята 8 Березня ( див. Додаток 2 ) тощо, проведення репетицій, керівництво творчим колективом чи гуртком.

Крім основних професійних знань і вмінь соціальний педагог повинен знати основи різних видів мистецтв (музики, літератури, живопису, хореографії), знати закони психології творчості та виховання, методику проведення занять і репетицій як в індивідуальній, так і у груповій формі.

Від загальної культури та знань соціального педагога залежать світогляд, моральні й естетичні принципи вихованців.

Соціальний педагог як організатор, керівник, режисер-постановник в художньо-творчій діяльності ставить за мету залучати молодь до творчої діяльності, до мистецтва, створювати оптимальні умови для її духовного росту та реалізації творчих умінь, виступає організатором різного роду свят, які розширюють кругозір школярів, сприяють їх всебічній обізнаності, наприклад свято книги для учнів – старшокласників "Читай и богатей" (див. у додатку).

Важливим також є визначення рис, притаманних соціальному педагогу як творчому керівнику, і того, чим відрізняється його діяльність від інших педагогічних і творчих спеціальностей.

Наприклад, основна відмінність полягає в нерегламентованості, у відсутності офіційно закріпленої структури внутрішньої організації колективу та взаємостосунків між його членами. Творчий колектив організовується на добровільних началах, в основі його створення лежать особистісні бажання, добровільність та інтереси; дотримання й урахування принципів зацікавленості та демократичності посідають тут чи не найголовніше місце.

Другою важливою ознакою є те, що соціальний педагог як організатор, керівник, режисер-постановник організовує творчу аматорську діяльність, яка не регламентується трудовим чи якимось іншим законодавством, на відміну від такої у школі чи ВНЗ.

І, по-третє, основним предметом, навколо якого вибудовується художньо-творча діяльність, є мистецтво, художня творчість. В інших закладах та установах ці засоби використовуються частіше за все як допоміжні. У роботі ж соціального педагога з творчим колективом вони є головним, домінуючим. Адже творчість - діяльність, яка породжує щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю й суспільно-історичною унікальністю. Творчість специфічна для людини, оскільки завжди передбачає творця - суб'єкта творчої діяльності; у природі відбувається процес розвитку, але не творчості. Отже, творчість притаманна тільки людині.

Соціальна творчість визначається потребами суспільства, які, у свою чергу, зумовлюють відносини людей у суспільстві, а також ставлення до навколишнього середовища. Соціальній творчості притаманне усвідомлення важливості своєї діяльності. Людина повинна розуміти мотиви, причини своєї соціальної творчості, координувати свої зусилля. Соціальна творчість задовольняє потреби суспільства тільки тоді, коли людина усвідомлює свою належність до цього суспільства, якщо соціальні проблеми хвилюють її, як власні. Ті, хто діє, розуміючи необхідність змін у житті суспільства, будуть сприяти тільки позитивним зрушенням.

У педагогічній науці є велика кількість досліджень про підготовку фахівців різних профілів. Проте наукових досліджень, узагальнень досвіду роботи соціального педагога з творчим колективом проведено недостатньо.

При розгляді даної проблеми, насамперед, слід зазначити основні завдання, які визначаються соціальним педагогом у роботі з творчим колективом. До них належать:

- задоволення потреб кожного члена колективу;

- формування естетичних смаків і вподобань;

- створення умов для творчої самореалізації особистості [5; 124].

Колектив покликаний під керівництвом соціального педагога за допомогою різних видів діяльності виховувати своїх учасників, надавати їм широкі можливості для реалізації творчих поривань. Функція популяризації та поширення даного виду діяльності в цьому випадку є другорядною, на перше місце виступає функція виховна.

Виховний аспект у професійній діяльності соціального педагога з учасниками колективу характеризується складністю, багатогранністю.

Колектив - відносно компактна соціальна група, яка об'єднує людей, зайнятих розв'язанням конкретного суспільного завдання; створюється на спільності цілей, принципів співробітництва, поєднує інтереси індивіда й суспільства. Отже, у роботі із творчим колективом є свої специфічні особливості.

Перша особливість виявляється в тому, що виховна діяльність соціального педагога повинна бути свідомо організованою та систематичною, з чітким визначенням мети, методів і прийомів.

Друга особливість проявляється в тому, що соціальний педагог, на відміну від професійних і культурно-масових працівників, які працюють із професійними художніми колективами, сам створює колектив та організовує всій творчий процес.

Третя особливість - виконавська майстерність учасників колективу. Слід зазначити, що рівень виконавських умінь окремих учасників і творчого колективу в цілому прагне досягнути високопрофесійного. І це схвально, але порівнювати, наприклад, виступи аматорських творчих колективів із професійними не треба, бо перед ними ставляться різні завдання та цілі.

Найголовнішими в даному питанні є проблеми методичної підготовленості соціального педагога, оволодіння ним формами та прийомами передачі знань, навчання дітей і молоді конкретним навичкам і вмінням. Як показують досвід і практика, в одних випадках соціальний педагог як керівник може бути сильніше підготовленим як виконавець, в інших - як методист чи як педагог. Але володіння кожним з цих умінь відіграє важливу роль в організації творчої діяльності.

Четверта особливість діяльності соціального педагога обумовлюється тим, що заняття, репетиції, проведення свят повинні враховувати елемент відпочинку. Учасники творчого колективу не можуть займатись художньою творчістю стільки, скільки часу вони приділяють своїй основній діяльності. Тому на заняттях творчих колективів, на репетиціях так необхідно поєднувати виконавські виховні моменти з елементами розваг і відпочинку.

Перераховані вище особливості діяльності соціального педагога визначають і специфіку його педагогічної, психологічної та професійної підготовки.

Соціальний педагог повинен мати ще й особливі здібності, а саме: психомоторні, музичні, вокальні, артистичні, художні, літературні.

Професійна діяльність соціального педагога як керівника творчого колективу вирізняється особливою складністю й багатогранністю. Вона важко піддається регламентації, визначенню єдиних структурних форм організації.

Одним з головних аспектів у діяльності соціального педагога є розуміння ним самим важливості та необхідності постійного оволодіння спеціальними знаннями та навичками, розширення та збагачення свого педагогічного інструментарію.

Творчий і виховний процес буде ефективним у тому випадку, якщо він проводиться цілеспрямовано, планово і якщо він керований та контрольований. Соціальний педагог як керівник у процесі проведення знань, репетицій, виступів на святі тим самим забезпечує виконання своїх функцій перед колективом, установою, в якій він працює, і врешті-решт перед суспільством.

Соціальний педагог як керівник творчого колективу повинен постійно оволодівати спеціальними знаннями та навичками, збагачувати та вдосконалювати свою педагогічну техніку, прийоми впливу на особистість і колектив. Це і постановка голосу, мистецтво інтонування, погляду, рухів.

Однією з важливих педагогічних характеристик керівника творчого колективу є здатність вибудовувати художньо-творчий процес із визначеною заздалегідь перспективною метою та основними завданнями. Для соціального педагога в художньо-творчій діяльності важливим є не тільки визначити мету виховання, а й віднайти адекватні форми та засоби для її досягнення. В. О. Сухомлинський писав: "Без наукового передбачення, без уміння закладати в людині сьогодні ті зерна, які зійдуть через десятиліття, виховання перетворилося б у примітивне наглядання, вихователь - у неграмотну няньку, педагогіка - у знахарство. Треба науково передбачати - у цьому суть культури педагогічного процесу".

Наступною педагогічною рисою соціального педагога як керівника творчого колективу є вміння аналізувати й ураховувати педагогічну ситуацію, запобігати виникненню конфліктних моментів у стосунках із колективом, створювати в ньому стійкий позитивний мікроклімат.

Труднощі, які трапляються у практичній діяльності, досить часто обумовлюються дефіцитом часу. В умінні миттєво оцінити ситуацію, яка виникла, і полягає висока професійна майстерність соціального педагога.

Професійна діяльність соціального педагога в дозвіллєвій сфері базується на його постійному прагненні до більш поглибленого пізнання учасників, виявлення їх психологічних, професійних, вікових, соціальних особливостей. Це пізнання повинно протікати в динаміці, у розвитку, бо кожний день, кожна репетиція, кожне свято збагачують учасників, змінюють їх внутрішній світ. Соціальний педагог повинен чітко виявляти духовні інтереси та можливості (творчі, виконавські, психологічні) кожного учасника, його морально-естетичний потенціал, слабкі та сильні сторони [ 13; 36 ].

Слід також зазначити, що вивчення соціальним педагогом вихованців повинно бути цілеспрямованим і систематичним. Воно здійснюється з метою вдосконалення всіх сторін діяльності творчого колективу та досягнення максимального ефекту.

Діяльність соціального педагога базується на реалізації певної програми психологічного розвитку його учасників. Тут важливу роль відіграють, якщо так можна висловитись, зовнішні психологічні фактори: настрій учасників, їхня налаштованість на творчість, емоційний стан.

Уміння соціального педагога створити в колективі відповідний морально-психологічний мікроклімат, самому бути в емоційно-психологічному відношенні зразком для наслідування (бадьорий настрій, оптимізм, життєрадісність) є чи не найголовнішими його якостями.

Варто сказати, що окремі психологічні властивості та якості, які є спільними для всіх керівників, мають загальні механізми дії в умовах адміністративної діяльності. До таких рис відносяться: стійкість нервової системи, здатність до довготривалої роботи, сильна воля, твердість, сміливість і рішучість у своїх діях; адекватна реакція на зовнішні впливи, уміння приймати правильні рішення в умовах дефіциту часу, стресових ситуаціях; витримка, терплячість; оптимізм, наполегливість, ініціативність, цілеспрямованість.

Відома в науці загальна технологія стилю керівної діяльності (авторитарний, ліберальний, демократичний) певною мірою стосується і соціального педагога як керівника творчого колективу в культурно-дозвіллєвій сфері діяльності. Досвід і практика доводять, що найбільш оптимальним для соціального педагога в роботі з творчим колективом за своїми якостями є демократичний тип керівництва.

Соціальний педагог як керівник творчого колективу керує художньо-творчим процесом, виконавською діяльністю, процесом створення витворів мистецтва та реалізацією педагогічної програми, тобто вихованням учасників. Це означає, що, крім наявності загальних рис керівника, йому необхідні специфічні психологічні якості творця, організатора мистецтва - артистизм, сценічність, здатність до перетворення (емпатія), уява, творче мислення.

Артистизм і сценічність соціального педагога дають можливість надавати своїм діям, словам у процесі роботи високохудожньої змістовності; не хвилюватись на сцені, не тушуватись, упевнено почувати себе на людях, зосереджувати їх увагу на собі як на творці.

Здатності до емпатії останнім часом у науковій і науково-публіцистичній літературі приділяється велика увага. Емпатія - це здатність педагога, художника ідентифікувати себе з учнем (з іншою особою), стати на його позицію, розділити його інтереси, радощі, розчарування, побачити його очима виниклі проблеми. Емпатія - це здатність розуміти внутрішній світ іншої людини.

Уява, творче мислення, емпатія допомагають соціальному педагогу краще розуміти учасників свого колективу: що їх хвилює, що вони відчувають у кожній конкретній ситуації, наскільки їх інтереси збігаються з вирішуваними завданнями. А це у свою чергую призводить у кінцевому результаті до взаєморозуміння.

Взаєморозуміння - спосіб відносин між людьми, соціальними групами, колективами, організаціями та країнами, коли осмислюється й ураховується точка зору чи позиція сторін, які спілкуються. Об'єктивно основою взаєморозуміння є спільність інтересів, близьких чи віддалених цілей, поглядів, а також взаємна поступливість певними інтересами. Воно досягається обміном думками та цінностями, вивченням реальної суті справи та нагромадженого досвіду.

Не претендуючи на вичерпність і безапеляційність висвітлених положень, які стосуються професійної діяльності соціального педагога як керівника творчого колективу, важливо підкреслити, що при підготовці майбутніх фахівців особливу увагу слід приділяти специфіці їх діяльності в культурно-дозвіллєвій сфері, а також формуванню в них специфічних умінь і навичок, які сприятимуть здійсненню художньо-творчого процесу на високому професійному рівні та творчому вихованню майбутнього молодого покоління.

І тому, щоб досягти позитивних результатів у підготовці фахівців у сфері дозвілля, необхідно керуватися не застиглими прийомами й методами навчання, а спиратися на методичні засади навчання професійної майстерності. Вони полягають у слідуючому:

- навчання професійної майстерності фахівця культурно-дозвіллєвої діяльності спрямоване на підготовку соціальних педагогів, працівників, організаторів позакласної роботи з дітьми різного віку в їх вільний час;

- основи професійної майстерності фахівця культурно-дозвіллєвої діяльності закладаються в процесі як організаторсько-утворюючої, так і художньо-творчої діяльності;

- процес навчання професійної майстерності у ВНЗ забезпечується колективною працею викладачів і практиків;

- основою формування професійної майстерності є взаємозалежний процес – викладач – студент [12; 67].

Методичні засади навчання професійної майстерності фахівця культурно-дозвіллєвої діяльності також включають постановку й обґрунтування мети навчання, виходячи з тієї чи іншої моделі фахівця й спеціалізації, виявлення необхідного взаємозв’язку теоретичної та спеціальної підготовки в умовах конкретної діяльності, визначення ролі, значущості та корисності навчальних дисциплін у процесі навчання, змісту навчальних дисциплін і налагодження міжпредметних зв’язків.

В основі організації процесу навчання професійної майстерності повинні лежати такі методичні принципи:

1. Логічна наступність і послідовність у вивченні як окремих дисциплін, так і їх циклів, що складають основу професійної майстерності;

2. Профілювання загальнонаукових дисциплін на конкретні спеціальності;

визначення оптимального співвідношення різних видів занять із загальнонаукових спеціальних дисциплін, дисциплін спеціалізацій;

3. Оптимальне співвідношення обов’язкових дисциплін і факультативів, час для самостійної роботи студентів і індивідуальних занять з викладачем [12; 86 ].

Таким чином, основу навчання професійної майстерності фахівців культурно-дозвіллєвої діяльності складають два найважливіших методичних положення: по-перше, воля творчості педагога й студента; по-друге, відтворення культурних норм і цінностей. Обидва ці положення гармонійно сполучають у цій моделі навчання професійної майстерності фахівця культурно-дозвіллєвої діяльності й залишають простір для її подальшого розвитку.

Одним з головних завдань методичної роботи є вдосконалення професійного рівня спеціалістів культурно-дозвіллєвої діяльності, підвищення їх кваліфікації та рівня загальнокультурного розвитку, розширення наукового кругозору. Питання про перепідготовку кадрів завжди актуальне. Розвиток суспільства й підвищення компетентності фахівців є поняттями нероздільними й залежить від того, наскільки швидко й глибоко кожна людина переймається розумінням необхідності радикальних змін, наскільки компетентно вона буде працювати на своїй ділянці. Ці проблеми торкаються й культурно-дозвіллєвої діяльності, стосуються працівників сфери дозвілля. Ця категорія працівників завдяки творчому характеру своєї праці, її багатофункціональності, мінливості форм і змісту роботи більше, ніж інші, має потребу в постійному збагаченні новими ідеями, свіжими думками, передовим досвідом.

Одним із діючих механізмів, здатних вирішити це завдання, є система підвищення кваліфікації й перепідготовки кадрів. До неї входять: удосконалення професійної майстерності спеціалістів сфери дозвілля, що мають професійну підготовку; професійна профорієнтація й навчання професійної майстерності кадрів, які мають неспеціальну підготовку чи досвід роботи в інших галузях; засвоєння професійних навичок і введення в професію частини кадрів, які не мають ніякої професійної підготовки.

Система підвищення кваліфікації повинна відповідати таким вимогам: постійне зростання професійної майстерності; різнобічність, тобто підвищення не тільки професійної майстерності, але й загальнокультурного рівня кадрів; диференційованість; розмаїтість форм і методів навчання. Ця система містить у собі різні рівні й форми підвищення кваліфікації. Це інститути, факультети, курсі (очні, заочні), стажування, семінари, школи передового досвіду, творчі школи тощо.

Здебільшого в інститутах і на курсах підвищення кваліфікації основними формами навчання є семінари, ділові ігри, обмін досвідом, стажування на базі позашкільних закладів, лабораторні й практичні заняття, розбір конкретних проблемних ситуацій.

Основним чинником, що забезпечує в системі підвищення кваліфікації застосування активного методу навчання, виступає примусова активізація мислення, коли людина ставиться перед необхідністю самостійного ухвалення рішення найшвидшого оволодіння навичками колективної діяльності, іншими практичними питаннями. Це відповідає й особистісній установці слухача, його цільовим завданням – заповнити існуючі вади в знаннях і практичних навичках.

З іншого боку, застосування методів активного навчання створює умови для наукового аналізу ділових якостей соціальних педагогів, працівників, організаторів позакласної роботи, для правильного підбору й розміщення, створення резерву керівного складу кадрів.

Для того, щоб цікаво й змістовно проходили заходи з учнівською молоддю у їх вільний час, організатор позакласної роботи, соціальний педагог, працівник повинні оволодіти навичками написання сценаріїв, а також режисера-постановника.

Безпосередньо з цією роботою вони пов'язані тоді, коли створювана ними педагогічна ситуація припускає тимчасово стабільну спільність учасників, дозвіллєва діяльність яких протікає в умовах обмеженого простору – на вечорах, ранках, виставах, конкурсах і т.п.

Приступаючи до роботи над сценарієм, необхідно перш за все мати уявлення про те, для кого і з якою метою проводитиметься захід: з метою розваги, освіти або надання безпосереднього виховного впливу.

Передбачуваний склад учасників і педагогічне завдання обумовлює вибір форми організації масової дозвіллєвої діяльності. Так, вирішуючи завдання залучення підлітків до знання образотворчого мистецтва, можна піти шляхом популярної лекції й екскурсії в художній музей. Але результативнішим для цієї вікової групи буде, наприклад, проведення вечора, в основу якого покладений конкурс "ігрових картин", під час якого самі підлітки відтворюватимуть те або інше жанрове живописне полотно, а суперники будуть угадувати його назву й автора [25; 34 ].

Далі слід мати уявлення про те, де й коли буде проводитися захід, його тривалість, яка кількість людей буде задіяна, яких фінансових витрат воно зажадає, який потрібен буде реквізит.

Наступний етап роботи над сценарієм – це його композиційне рішення, тобто побудова, розташування складових дії компонентів, установлення між ними смислової й хронологічної залежності – порядок їх включення в дію.

Композиційно сценарій може бути побудований як монтаж окремих блоків, епізодів, кожний з яких сюжетно самостійний і об'єднаний лише місцем, часом і темою.

Окрім загального композиційного рішення, у сценарію розробляються й композиції кожного з вхідних у нього елементів – конкурсів ігор, концертів, вистав, атракціонів, оскільки кожна форма масової дозвіллєвої діяльності є дією організованою, то ця дія будується на основі загальних драматургічних принципів. Сценарій повинен мати зав’язку, розвиток, кульмінацію, яка фактично є фіналом, розв'язкою дії, його вищою емоційною точкою. Окрім опису сюжетного ходу, складових компонентів та їх наповнення, сценарій включає тексти ведучих.

У практиці організації й проведення масової діяльності у створенні сценарію особливо важливий другий етап роботи над сценарієм – розробка постановного плану. Постановний план складається з двох частин. Перша містить розробку структури й змісту вузлових блоків дії, ігрових майданчиків, послідовність епізодів, світла, звукопартітури.

Постановний план будується за такою схемою:

- найменування епізоду;

- перелік учасників;

- місце проведення;

- реквізит;

- художнє оздоблення;

- характер і зміст звукового супроводу;

- відповідальний за проведення [ 25; 48 ].

Друга частина – віддзеркалення загальних, таких, що відносяться до всього вечора в цілому, моментів. До них належать: оформлення приміщення, музичний супровід, розробка запрошень, якщо це необхідно, а також розподіл обов'язків кожного. І при задумі заходу, і при створенні його сценарію необхідно уявляти собі майбутній обсяг роботи й кількість часу, що потрібно витратити на його підготовку. Необхідно врахувати, що той, хто прийшов на вечір, не повинен бути свідком організаційної суєти, доробок. Сприяє цьому монтажний лист, у якому похвилинно розписується хід заходу, тобто скільки часу виділяться на кожен епізод.

У сучасній педагогіці організатори позакласної роботи та соціальні педагоги, організовуючи дозвілля школярів, обов'язково використовують ігрову позицію.

Ігрова позиція педагога тому перетворює гру на виховний чинник, що сприяє гуманізації взаємин "учитель – учень". Це основна функція ігрової позиції педагога, яка сприяє створенню творчої атмосфери [25; 78 ].

Організатор гри – соціальний педагог, здатний регулювати ігрові процеси, – виходить на реальний досвід індивідуальних або колективних переживань, на природжений демократизм дітей, на їх здатність або нездатність прояву організаторських даних, особисту ініціативу, уміння стримувати свої егоїстичні пориви, поступатися партнерам по грі, на самовладання, солідарність, відповідальність за свої дії й дії товаришів. Керівництво грою, перш за все, є управління ставленням дітей до дійсності.

Завдання соціальних педагогів, організаторів полягає в тому, щоб не стримувати емоції дітей під час гри, а управляти вміло, не нав'язуючи при цьому своєї думки громадській думці колективу.

Необхідно враховувати й віковий склад тих, хто грає. В одних випадках спілкування дітей молодшого і старшого віку необхідне для підтримки ігрової атмосфери, розвитку міжколективних зв'язків, в інших – небажане, оскільки заважає розвитку духу змагання, творчої розкутості.

Щоб соціальному педагогу "ввійти" до значення "Стати близьким" у колективі, у його неформальну сферу спілкування, а неформальна сфера – свого роду святая святих дитинства, їх інтимний світ, у цій сфері групуються й зберігаються моральні цінності дітей, їх правила життя, їх дійсне ставлення до себе, товаришів, до дорослих, необхідна взаємна довіра.

Якщо неформальна сфера спілкування дітей створюється тривалим спільним спілкуванням або єдністю уявлення про світ, про речі, єдністю ставлення до того, що оточує, то ігрова сфера спілкування є результатом об'єднання неформальної сфери спілкування з формалізовано-ігровою.

Характер взаємодії дітей і дорослих у грі визначається самою її природою як діяльності самостійної, добровільної, творчої. Тут виключена авторитарна форма спілкування й показана спільна, колегіальна діяльність, співпраця.

Відзначимо деякі особливості взаємодії, обумовлені ступенем включеності педагогів у гру.

У вільних іграх, де діти самі вибирають гру, самі організують, самі забезпечують її процес, результат, вихователь займає головним чином непряму позицію: дипломатично впливає на вибір гри, її етичну атмосферу, в іграх не беручи участь. Цю позицію можна було б назвати позицією дистанції.

Для ігор, здійснюваних у межах організованого виховного процесу, найбільш типові позиція часткової включеності, ігрова позиція й позиція колективного прикладу.

Що ж означає часткова включеність педагога в гру? Це такий рівень взаємодії, коли дорослі допомагають дітям порадою, безпосередньо організаторською роботою або обговоренням "на рівних" – не на всіх етапах гри, а лише на якомусь одному: або спочатку, коли йде вибір гри або народжується задум нової, або в ході її організації, у посередництві, у суддівстві, або на час підбиття підсумків.

Необхідно відзначити, що ступінь включеності вихователів у гру багато в чому обумовлений підготовленістю вихованців, їх досвідом участі в колективних справах, рівнем їх самостійності. Залежно від цих параметрів педагоги, більшою чи меншою мірою, включаються в гру як наставники й організатори.

Ігрова позиція найбільш ефективна. Між дітьми й дорослими, які грають рівнозначні ролі, виникають або стосунки ігрового суперництва, або стосунки координації. Проте, при зовнішній рівності ролей і позицій у дорослого в грі завжди залишається педагогічне надзавдання.

Позиція колективного прикладу заснована на психологічному механізмі наслідування: педагогічний колектив або група його представників як самостійна команда включається в дитячі конкурси, змагання або бере на себе виконання частини сюжету, театралізації у творчій рольовій грі [ 27; 87].

Таким чином, вони прикладом свого ставлення до справи, один до одного впливають на дітей, на виховуючу атмосферу в грі. Цінність такого підходу до педагогічного керівництва грою полягає в тому, що дорослі можуть дати дітям наочний зразок досить високого рівня, а це – найважливіше завдання виховання в будь-якій діяльності, у будь-якому педагогічному процесі.

Ігрова діяльність, усвідомлено змодельована її організатором, тоді залишається грою самобутньою, комплексною, профорієнтаційною, терапевтичною, коректувальною, тобто розвивальною, коли її організатори дотримуються таких принципів:

1.Відсутність примушення будь-якої форми при включенні дітей у гру – вільне й абсолютне залучення дітей у гру гарантує збереження їх ігрового настрою.

2. Принцип розвитку ігрової динаміки – він реалізується через правила ігор, які відпрацьовувалися сторіччями. Ведучий гри покликаний, зберігаючи нормативну її схему, стимулювати творчість тих, хто грає, що підтримує динаміку. Саме різний творчий почерк гравців надихає на продовження гри, її розвиток.

3. Принцип підтримки ігрової атмосфери – це підтримка реальних відчуттів дітей. Способи підтримки ігрової атмосфери різні: стимулюючий ефект суперництва; умови ігрового спілкування, зняття всіх моментів, що провокують на конфлікти, розробка нових ігрових сценаріїв і т.п.

4. Принцип взаємозв'язку ігрової й неігрової діяльності – перенесення педагогом основного сенсу ігрових дій у реальний життєвий досвід дітей. Співвідношення ігрового й неігрового спроектоване на поступову заміну гри працею.

5.Принцип переходу від простих ігор до складних ігрових форм – пов'язаний з поступовим поглибленням різноманітного змісту ігрових завдань і правил – від ігрового стану до ігрових ситуацій, від наслідування до ігрової ініціативи, від локальних ігор до ігор-комплексів, від вікових ігор до безповоротних, "вічних" [ 22; 89 ].

Таким чином, головний статус будь-якого педагога в дитячій грі – партнер, означає прямий або непрямий учасник по відношенню до тих, хто грає – дітей. Гра компенсує неопрацьованість творчих форм узаємодії вихователів і вихованців, виводить на дійсну співпрацю, на "суб'єкт-суб'єктні" способи взаємодії, на партнерство.

Турбота про збереження ігрової ситуації – одне з творчих обов’язків педагога-організатора гри.

Основні умови збереження стійкого інтересу в дітей до гри:

- використання умовної ігрової термінології;

- введення романтичних ситуацій;

- використання всіх видів педагогічного впливу в ігровій формі;

- використання елементів колективного змагання між малими групами.

Дотримання цих умов дасть можливість педагогу на тривалий час зберегти атмосферу, активізувати діяльність дітей.

Завершення гри логічно організувати двома шляхами:

1) у методичній розробці гри попередньо передбачати її фінал;

2) завершення гри припадає на час перерви у спілкуванні з дітьми. Підсумки гри підводять за традицією урочисто, вручають пам’ятні знаки, оголошують подяки тощо.

- педагоги користуються ігровою позицією;

- у колективі створений оптимістичний "ігровий" стиль;

- центральне місце в житті школяра займає праця (навчання), яка находиться в діалектичній єдності з грою [ 24; 98 ].

Уміле педагогічне керівництво іграми забезпечує їх максимальний ефект.

Отже, система підготовки й підвищення кваліфікації кадрів сфери дозвілля повинна забезпечувати необхідні умови неперервної освіти, постійного поповнення знань про нові напрямки культурно-дозвіллєвої діяльності, нові форми й методи роботи закладів, які займаються організацією дозвілля учнівської молоді.

ІIІ. Проблематика організації дитячого та підліткового дозвілля

Серед окремих категорій з якими ведеться дозвіллєва робота можна виділити такі категорії населення: підлітки та молодь, дорослі люди похилого віку, інваліди та сім'ї. Робота з підлітками й молоддю становить чітку систему взаємодії дитячих, підліткових і молодіжних організацій, громадських центрів, бізнесових кіл, культурно-мистецьких і релігійних інституцій. Соціопедагогічним пріоритетом у роботі з підлітками та молоддю має бути індивідуальний підхід, адресна спрямованість дозвіллєвих заходів, орієнтація та акцентуацію внутрішнього світу особистості. Такий підхід забезпечується створенням необхідного простору для неформального спілкування, взаємодії представників різновікових груп, підготовки культурно-дозвіллєвих програм, що не лише відповідають новітнім технологіям, а й відрізняються творчою конструктивністю, належним естетичним рівнем та емоційним забарвленням, позитивно впливають на духовний світ особистості. В умовах дозвіллєвої діяльності використовуються різні форми виховання підлітків та молоді. Вони визначаються постійністю та систематичністю у вихованні; диференційованим підходом до різних соціально-демографічних угрупувань та осіб, залученням підлітків та молоді до активної суспільно корисної та особистісно-значущої діяльності; стимулюванням та регулюванням самовиховання і саморозвитку молоді, вирішенням її соціально-культурних проблем, реалізацією соціальних та економічних ініціатив, розкриттям творчого потенціалу особистості; оптимальним поєднанням отриманих теоретичних знань з практичною діяльністю [1; 113].

Пріоритет у дозвіллєвій роботі з підлітками та молоддю надається програмам, спрямованим на: організацію змістовного дозвілля підлітків та молоді, розвиток творчого та духовного потенціалу молоді в інтересах її становлення та самореалізації, профілактику та попередження правопорушень, і негативних явищ у підлітковому та молодіжному середовищі, популяризацію здорового способу життя, підтримку талановитої молоді, сприяння професійній орієнтації та працевлаштуванню.

Але організованими формами дозвілля у позашкільних закладах охоплена незначна частина цієї вікової категорії. Пов'язаний з економічною скрутою недостатній розвиток соціально-культурної сфери, її матеріально-технічна база і, головне, відсутність як штатів, так і спеціально підготовлених спеціалістів позашкільного виховання створюють чимало проблем у сфері духовного і фізичного виховання підростаючого покоління. Певну занепокоєність викликають і деякі моральні сторони дитячого дозвілля.

Діюча мережа позашкільних навчально-освітніх закладів найбільш розвинена, звичайно у великих містах України: Києві, Одесі, Харкові, Донецьку, Луганську. Водночас саме у цих великих містах спостерігається чітка тенденція до зниження відсотка залучення школярів до гуртків позашкільних закладів порівняно з підвищенням кількості населення. Це, в свою чергу, сприяє активізації зацікавленості батьків і педагогів у тому, щоб якомога більше залучати дітей та підлітків до виховної роботи безпосередньо в школах, схиляючись навіть до того, щоб оплачувати різні види гурткової роботи. При цьому діти молодшого шкільного віку найчастіше можуть займатися музикою, танцями, спортом, діти старшого шкільного віку більш схильні до вивчення іноземної мови, до занять у плані підготовки до вступу у вищі навчальні заклади з метою опанування привабливими, на їх погляд, вміннями [2;44].

За останні роки широкого розповсюдження набули ігрові автомати та комп'ютерні ігри. Комп'ютерна, "кнопочна" гімнастика не формує потреби фізичного та морального розвитку дитини. Викликає сумнів і зміст комп'ютерних програм. Як правило, програми імітують політ бойового літака, пересування корабля або танка, пуск ракет та скидання бомб. Такий підхід формує у граючого ставлення до війни, як до розваги, а до життя людей, як до несуттєвого фактора. Мабуть, до розробки гуманітарної сторони ігрових програм слід залучати соціологів, психологів, педагогів, культурологів. Гра, як провідний вид діяльності у дитячому віці, повинна давати духовну поживу не тільки розуму, а й серцю.

 На жаль, сьогодні стан дитячої, підліткової дозвіллєвої діяльності такий, що практично випадає дуже важливий, з позиції сенситивних періодів у розвитку людини, щабель - засвоєння культурної спадщини. Це робить проблематичним змістовний духовний розвиток у наступних вікових періодах. Молоді люди виходять на наступний рівень засвоєння культури з недостатньо розвиненим естетичним смаком, абсолютно "неозброєними" необхідними навичками культури спілкування та поведінки. Отже порушується спадкоємність у створенні та засвоєнні культурних цінностей. Тому більшість проблем у культурі молоді дуже часто приходять з більш ранніх періодів соціалізації.

 Сьогодні, поза всяким сумнівом, основні зусилля культурно-дозвіллєвої сфери мають бути спрямовані на створення умов змістовного дитячого дозвілля. З урахуванням об'єктивної послідовності соціально-культурного розвитку, організацію дозвіллєвої діяльності, її структуру, зміст необхідно здійснювати за віковими періодами: 7-12; 12-14; 14-17; 17-25; 25 років і далі. Для ілюстрації наведемо результати соціологічного дослідження, проведені Українським інститутом соціальних досліджень. Респонденти репрезентували вікову категорію 14-25 років. Цій віковій категорії притаманний свідомий вибір дозвіллєвої діяльності на підставі ціннісних орієнтацій, засвоєних на попередніх етапах соціалізації.

 Відповіді на запитання "Як часто ви відвідували культурні заходи протягом року?" - дають таку картину. Дозвіллєва діяльність молоді майже на дві третини проходить поза закладами культури - 61,3 % всього масиву відповідей припадає на відповідь "ніколи"; 28,1 % - на відповідь "іноді"; 8,9 % - "часто". Які ж форми дозвілля обирає молодь? Серед усього масиву відповідей "часто" за окремими видами дозвіллєвої діяльності відповіді розподілились так: відвідування дискотек - 28,8 %, спортивних закладів - 27 %, вечорів відпочинку в БК - 12,9 %, нічних клубів - 11,9 %, (всього 80,6 %). В той же час відвідування вистав становить - 2,8 %, музеїв - 1,7 %, художніх експозицій -1,5 %, концертів класичної музики - 1,2 % (всього 7,2 %). Отже напрошується висновок щодо пріоритетів: молодь сьогодні віддає перевагу формам дозвілля гедоністичного рекреаційного спрямування. Закономірною є перевага фізично активних форм дозвілля (відвідування дискотек та спортивних секцій, що складають 55,8 %). Помітно значна частина форм дозвіллєвої діяльності, що є пасивними стосовно духовного та інтелектуального розвитку молоді. Так, спостерігається дуже низький відсоток відвідувань дозвіллєвих заходів, пов'язаних з накопиченням технічних знань - технічні експозиції відвідували: "часто" - 1,7 %, "іноді" - 15,1 %, "ніколи" - 80,2 % опитаних. Причому під час опитування не з'ясовувалось, який відсоток відвідувань технічних експозицій здійснено за службовою необхідністю, з метою придбання обладнання розважального характеру. Молодь також не відвідує заходів, що вимагають роботи душі, співпереживання. Так, концерти класичної музики, наприклад, відвідують "часто" - 1,3 % опитаних, "іноді" - 10,7 %, "ніколи" - 85,5 %. [ 26 ].

Наведені дані дозволяють дійти висновку, що нині в України активно формується людина з раціоналістично - споживацьким ставленням до цінностей і явищ культури. Молода людина з такими ціннісними орієнтаціями неспроможна мирно співіснувати в соціальному середовищі. Сутність її діяльності спрямована на задоволення власних потреб. І якщо на перепоні такої діяльності стають норми, вони сприймаються як шкідливі й непотрібні. Результатом такого сприйняття нормативних систем є те, що відхилення стає нормою певної субкультури.

Висновки

Отже, у сфері пріоритетів центр ваги з матеріальних засобів виробництва перемістився на духовні фактори, унаслідок чого демократичне суспільство повинно стати гуманним і зробити людину щасливою [ 18; 6 ].

На сьогодні утворилася суперечлива ситуація: безперечні здобутки розвитку українського суспільства не реалізуються внаслідок слабкої освітньої підготовки дітей та молоді в соціально-виховній сфері; випускники загальноосвітніх шкіл не оволодівають знаннями, необхідними їм для подальшої соціальної взаємодії в суспільстві; випускники педагогічних університетів майже не набувають навичок з основних знань у сфері соціально-дозвіллєвої освіти, унаслідок чого відчувають себе невпевненими в подальшій роботі.

У розбудові нової системи виховання одним із першочергових завдань вищої школи є підготовка майбутнього соціального педагога до організації в сучасних умовах виховного процесу з підлітками та молоддю. Дві головні тенденції визначають нині подих епохи та спрямованість всесвітніх трансформацій: глобалізації та національної самоідентифікації народів і культур в інформаційному суспільстві. Соціальний педагог має реагувати на них першим. Він має навчити дітей та молодь толерантно сприймати етнічне, релігійне, конфесійне, національне, майнове розмаїття, бачити та поважати людину.

Система соціально-виховної роботи цілком звернена до особистості дитини, спрямована на формування творчої особистості, на розвиток індивідуальних здібностей і талантів, на забезпечення умов для самореалізації кожного вихованця. "Виховання - це, насамперед, людинознавство", - зазначав В. О. Сухомлинський [ 23; 55 ].

 Важливу роль в усвідомленні соціальної сутності дозвілля відіграє визначення функцій дозвіллєвої сфери. Функції дозвілля відтворюють потреби суспільства, закономірності суспільного розвитку, природу дозвілля, мають на меті максимально залучити особистість до дозвіллєвої сфери, сприяти розвитку її самостійності, ініціативи та активності.

 Таким чином, проаналізувавши розвиток дозвілля можна зробити такі висновки:

– форми та методи дозвілля застосовуються за певними етапами відповідно до віку індивіда: немовля, дитинство, юність, повноліття, середній вік, зрілий вік;

– середовище дозвілля: рідний дім як мікросередовище, вулиця, заклади дозвілля як макросередовище;

– аспекти впливу дозвілля на індивіда: психологічний розвиток, екологічне, трудове, моральне, патріотичне, культурно-дозвіллєве та комунікативне виховання.

Отже, ефективність соціального виховання підлітків і молоді великою мірою залежить від професійного рівня соціального педагога. Соціальний педагог у процесі художньо-творчої діяльності з вихованцями досить часто виступає в ролі сценариста, організатора, режисера-постановника різноманітних театралізованих заходів (театралізованих і збірних концертів, вечорів, розважальних програм, свят), а тому він повинен володіти як професійними, так і специфічними знаннями й уміннями.

Майбутнє нашої країни прямо залежить від підготовки та роботи соціальних педагогів. На даному етапі Україна потерпає від наркоманії, проституції, насильства, зростання дитячої та підліткової злочинності тощо. І ми задаємо собі питання: чому? А чи не тому, що в процесі політичних перемін на початку 90-х років, процес виховання підростаючого покоління відійшов дещо на другий план. Тому потрібно зробити відповідні висновки, щоб не допустити ще гіршої ситуації в майбутньому.

Список використаної літератури

1. Бочелюк В.Й., Бочелюк В.В. Дозвіллєзнавство. Навчальний посібник - К.: Центр навчальної літератури, 2006. - 208 с.

2. Василькова Ю. В. Методика и опыт работы социального педагога. — М.: Академия, 2001.- 160с.

3. Воловик А., Воловик В. Педагогіка дозвілля: Підручник. -Харків, І999. -470 с.

4. Закон України "Про позашкільну освіту" м. Київ, 22 червня 2000 року

5. N 1841-III

6. Иванов И.П. Эндиклопедия коллективных творческих дед.- М.: Педагогика, 1989. - 208с.

7. Казакова Е.Л. Проектування освітніх програм: Методичні матеріали. — Спб., 1994. – 280 с.

8. За ред. професора Капської А.Й. Соціальна педагогіка. Підручник. К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 367 с.

9. Карамян О. Педагогічні методи в соціальній роботі.Соціальна педагогіка: теорія і практика, №2, 2005. – 260 с.

10. Киселева Т. Г., Красильников Ю. Д. Основи социально-культурной деятельности. — М.: Академия, 1995. - 470 с.

11. Корсун І. В. Соціалізація старшокласників у сфері вільного часу. — Луганськ, 1996. - 206 с.

12. Красильников Ю. Д. Методика социально - культурного проектирования. М: Учеб. пособие, 1992. – 370 с.

13. Под ред. Н.Б.Крыловой. Новые ценности образования: тезаурус для учителей школьных психологов. К.: Кондор, 1995. – 328 с.

14. Під ред. Лебедева О.Е. Дополнительное образование детей: Учебное пособие для студентов высших учебных заведений. — М.: Гуманит. изд. центр ВЛАДОС, 2000.- 320 с.

15. Опарина Н.А. Педагогическое руководство культурно-досуговой деятельностью школьников.-М., 2007.-192 с.

16. Панина Т.С., Вавилова Л.Н. Современные способы активизации обучения: учебное пособие для студентов высшых учебных заведений – 2-е изд. – М.: Академия, 2006. – 176с.

17. Петрова І.В. Дозвілля в зарубіжних країнах. Підручник. -К.: Кондор, 2005. - 408с.

18. Платон. Сочинения: В 3-х т. – М., 1987.

19. Постовий В.Г. Духовність: потреби й інтереси дітей, батьків, сім'ї. Шкільна бібліотека. - К. : Київська правда, 2007. – 270 с.

20. Под ред. М.И.Рожкова. Классному руководителю. Учебно – методическое пособие. - М.: Гуманит. Изд. Центр ВЛАДОС, 1999. - 280 с.

21. Постанова Кабінету Міністрів № 433 від 6 травня 2001 року

"Про затвердження переліку типів позашкільних навчальних закладів"

22. Савченко А. М. История культурно-просветительской работы. Курс лекций.—М., 1991. 301 с.

23. Стрельцов Ю.А. Культурология досуга. – М: Просвещение, 2003.- 214 с.

24. Сухомлинский В.А. Методика воспитания коллектива. – М., 1981. – 356 с.

25. Титов Б.А. Соціалізація дітей, підлітків і юнацтва за допомогою розвиваючих ігор. Принципи оновлення програмного забезпечення в установах додаткової освіти. —СПб., 1995. —248 с.

26. Турыгина С.В., А.Н. Кугач. Сценарии школьных викторин, конкурсов, познавательных игр. – Ростов /Д: Феникс, 2004. – 304с.

27. Український інститут соціальних досліджень імені Олександра Яременка. Спосіб доступу: URL: http://www.uisr.org.ua

28. Яременко, Н.В. Дозвіллєзнавство: навч. посіб. / Н.В. Яременко — Фастів : Поліфаст, 2007. — 460 с.