Війни Хмельницького

Війни Хмельницького

Реферат на тему:

Війни Хмельницького

Зборівська перемога

Хмельницький мав надію, що з новим королем зможе вдержати добрі відносини й забезпечити те, що здобув для козаччини і для всієї України. Але між Україною та Польщею було так багато суперечностей, що без. збройної боротьби не можна було їх вирішити. В червні 1649 р. польські війська перейшли Горинь і почали наступи на селянські відділи, що стояли тут залогами. Під Шульжинцями вони розбили полки Івана Донця й Таборенка. В цьому бою брали участь з українського боку й жінки, одна з них, Солохна Донцівна, попала в польський полон і поляки покарали її на горло як чарівницю. З Острополя уступив Кривоносенко, піддався і Звягель. Та за той час Хмельницький змобілізував козацькі полки й рушив на поляків. Брацлавський полковник Данило Ничай розбив польське військо під Межибоджем, сам Хмельницький ударив на Старий Констянтинів. По польському війську пішов сполох. »Панове реґіментарі«, оповідав польський офіцер, »поки мали діло з мужиками, давали собі раду не найгірше; тепер, як прийшло до самих козаків і татар, зовсім потратили голови, один до одного їздять, військо ж вуха наставляє«. Порішили повернутися 26 червня 1649 р. »Цей наш відворот рівнявся втечі, — я вдавати не вмію«, признався польський полководець Фірлєй.

Польське військо уступило до Збаража й обкопалося в оборонному таборі під охороною замку. Провід над обороною перебрав Ярема Вишневецький. Українські й татарські війська обступили Збараж і почали облогу. Козаки пробували спершу перемогти поляків приступом; у боротьбі полягли полковники Бурлюй, славний із морських походів на Синопу і шляхтич Морозовицький, що за ним »чернь дуже жалувала«; полковник Богун дістав рану. Та пізніш замкнули Збараж тісною блокадою, що ніхто не міг »ані пташкою перелетіти«. Частину війська під проводом Михайла Кричевського гетьман вислав на Білу Русь проти литовських військ. Але гетьман Януш Радзивіл переміг козаків у битві під Лоєвом. Кричевський дістався в полон і від рани вмер.

На підмогу Збаражеві зібрався король Ян Казимир, шляхом на Сокаль і Добротвір. Хмельницький непомітно забрав більшу частину війська з-під Збаража й виступив назустріч королеві під Зборів. Поляки не мали добрих відомостей про рухи українських військ, для них цей наступ був несподіванкою. Дня 15 серпня 1649 р., коли польське військо зближалося до Зборова і стало над багнистою річкою Гнізною, вдарила на нього козацька й татарська кіннота (між Метеневом та Зборовом). Заскочені поляки заметушилися, без ніякого ладу пішли в бій, знайшлися як у пастці, довкола замкнені військом, що наступало. Полягло тут до 4000 людей, — »увесь квіт польської шляхти стерла рука ворога«. Половина табору з усякими запасами дісталася в руки татар.

Тим часом передові польські полки, де був і Ян Казимир, зайняли Зборів і спинилися на другому боці Гнізни. Але тут виступили головні сили Хмельницького й наперли на них. Поляки замкнулися в оборонному таборі, окопалися і пробували звести бій. Але татарська кіннота разом із українською піхотою так сильно наперли на польські полки, що вони мусіли уступити до табору. Другого дня козаки добули містечко Зборів і з усіх боків замкнули польський табір. Козацька артилерія сильно обстрілювала шанці, а піхота рушила до наступу. Серед польського війська повстала метушня — поширилася чутка, що старшина втікає. У цій критичній хвилині король почав із Хмельницьким і ханом переговори й довів до відомого зборівського миру, дня 18 серпня 1649 р. Цей мир дав правні основи козацькій державі. Три наддніпрянські воєводства, київське, брацлавське й чернігівське стали окремою козацькою територією. Західна границя йшла здовж Случу, це була т. зв. козацька лінія, польські війська не мали права її переходити. Козацьке реєстрове військо мало налічувати 40.000. Козаки стали привілейованим станом, у їх руки перейшла вся управа країни.

Берестечко й Батіг

Але мир з Польщею був нетривкий. З українського боку було невдоволення, що не вдалося удержати під козацькою владою всіх просторів, занятих запорозьким військом а польські магнати й шляхта не думали зрікатися України. Незабаром прийшло до нової боротьби.

Війна почалася з того, що польний гетьман Мартин Калиновський із початком лютого 1651 р. рушив на козацьку »лінію«. Брацлавський полковник Данило Нечай вийшов проти поляків до містечка Красного, але тут поляки обступили його і в завзятому бою 20 лютого 1651 р. Нечай поліг. Польські війська зайняли пограничні козацькі замки Мурахву, Шаргород, Чернівці, Стіну, Ямпіль. Калиновський почав облогу Винниці. Кальницький полковник Іван Богун цілий тиждень боронив міста дуже завзято й відбив усі польські наступи. Тимчасом надійшли передові полки армії Хмельницького й під Липівцем 19 березня так сильно вдарили на поляків, що польське військо почало у сполоху тікати. »Була справа подібна до пилявецької«, писав очевидець-поляк. Один козацький корпус, під проводом генерального осавула Демка Михайловича, з допомогою Богуна, загнав військо Калиновського аж до Кам’янця.

Хмельницький пішов далі й у травні став із головними силами під Зборовом, чекаючи тут головного польського війська, що вийшло в похід під проводом Яна Казимира. Але король вибрав інший шлях — на Сокаль і Дубно. Тоді Хмельницький завернув назад і подався на Берестечко.

Король перейшов тут річку Стир і укріпився на рівній площині між Стиром та Пляшівкою. Козацький табір став напроти польського, на милю, над Пляшівкою. Але це місце не було вигідне, бо територія був горбиста, а над річкою тяглися широкі багна. Під Берестечко прийшов і хан Іслам Гірей із ордою і став за козацьким табором. Українське військо рахували на 100000 і більше, татар на 80000, поляків до 160000; але це цифри непевні, справжнього бойового війська було значно менше. А все ж це була найбільша битва за Хмельниччини.

Дня 28 червня 1651 р. почалися бої гарцівників, на нерівній території, що відділяв обидва табори. Другого дня, 29 червня, поляки значною силою виступили на козацький табір, що не був іще упорядкований. Але Хмельницький ударив на них з боку і відтяв польське військо від його табору; тоді лягло біля 7000 поляків, козаки добули 28 корогов, між іншим і прапор гетьмана Потоцького. Це незвичайно підняло настрій українського війська. Але третього дня, 30 червня, поляки ще більшою силою пішли на козаків. З допомогою артилерії польська кіннота переламала козацькі лави й дійшла аж до таборових возів. Поляки перемогли й татар і так сильно їх погромили, що орда серед панічного сполоху почала втікати,

Щоб заспокоїти татар, Хмельницький із Виговським подалися до ханського табору. Але тут сталася нечувана річ — хан захопив гетьмана зі собою і з цілим військом відійшов з-під Берестечка. Козаки залишилися в таборі без проводу. Серед війська прийшло до розрухів, зчинилася метушня. Старшина з великим трудом привернула лад. Гетьманом обрано спершу кропивенського полковника Филона Джалалія, що добув собі славу ще під Жовтими Водами, потім Матвія Гладкого. Козаки укріпили сильніше табір і успішно відбивали польські наступи. Зроблено також кілька випадів на польські шанці. Але поляки знали про відхід татар і події серед козаків та сильним і почали замикати український табір. Із Бродів спровадили тяжку артилерію, що сильно била в козацькі вали. Частина польського війська перейшла на правий бік Пляшівки, щоб і звідтіль атакувати козаків. Там загатили греблею річку і вона широко розлилася. Супроти тяжкого становища старшина рішила вивести табір із невигідного місця й почати відворот. Козаки побудували мости на річках, — не шкодуючи ні возів ні всякого воєнного спорядження, щоб загатити болота. Богун із кількома тисячами перейшов за Пляшівку, вдарив на поляків і захопив їх позиції. Але народні ватаги, що були в козацькому таборі, не зрозуміли цих заходів. Нараз поширилася чутка, що старшина тікає...

Наново зчинилася метушня 10 липня 1651 р., — чернь кинулася тікати наосліп. Все позбивалося на вузьких переправах. Багато людей потонуло в багнищах та озерах. Серед стиску не можна було вивезти табору, — залишилася й частина пушок. Це була страшна катастрофа.

Хмельницький, добувшись із татарської неволі, кинувся рятувати становище. З незвичайною енергією взявся організувати оборону на лінії Білої Церкви. Польське військо, що ввійшло в Київщину, застало тут могутні фортифікації. Під Таборівкою 13 серпня козаки бій виграли й польський похід спинили. Але за той час литовське військо під проводом Януша Радзивіла добуло Київ і з півночі почало наступ на козаків. Тоді Хмельницький був примушений прийняти некорисний мир, підписаний під Білою Церквою 28 вересня 1651 р. Число реєстрового війська зменшено до 20000, козацьку територію обмежено тільки до київського воєводства, шляхті привернуто її давні маєтності, а селяни мали повернутися до панщини.

Але білоцерківський договір не протривав і року. Влітку 1652 р. несподівано прийшло до нової боротьби з поляками. Хмельницький висилав тоді до Молдови свого сина Тимоша. Він повідомив про це польного гетьмана Калиновського і прохав, щоб поляки не перешкоджали цьому походові. Але Калиновський зібрав військо і став під Батогом, на правому боці ріки Богу, на шляху, яким мав іти Хмельниченко. Він уставив табір на просторій, гладкій рівнині, яку тяжко було боронити; до того ж таборові укріплення розтягнув на' цілу милю. Хмельницький чимдуж вислав проти нього татар а сам із козаками швидко рушив за ордою. На початку битви, червня 1652 р., поляки відбили передовий татарський полк і досить побили орду. Але потім надійшли більші татарські сили й загнали польську кінноту до табору. Другого дня надійшли козацькі полки й окружили табір. Німецька піхота сильно боронилася, але козаки перемогли її своїм обстрілом, перервали лінію табору й увійшли до середини. Серед польського війська почалася метушня,"зчинився бунт, хотіли Калиновського зв'язати й видати татарам. Кіннота пішла врозтіч і трохи її вирятувалося від татар. Калиновський боронився ще якийсь час із піхотою, але козаки добули його позицію, і він поліг разом зі старшиною, 2 червня 1652 р.

По цій перемозі українські війська знову зайняли цілу давню свою територію, до границь Волині й Поділля.

Молдавські походи

Перший похід був приготований у великій тайні й відбувся так швидко, що для всіх був несподіванкою. З кінцем серпня 1650 р. Хмельницький рушив із Гуманя з 40000 козаків і 20000 татар, у напрямі на Поділля, але несподівано в Ямполі перейшов Дністер, зайняв Сороки й пустив татар на Молдову. Потім із козацьким військом перейшов Прут і станув під Ясами. Лупул утік до Сучави і звідтіль нав’язав переговори, — погодився дата свою доньку Хмельниченкові за дружину.

Але берестецька невдача відсунула гетьманські плани на два роки. Та після щасливої битви під Батогом, у червні 1652 р., Хмельницький вислав знову збройну експедицію на Молдову нагадати воєводі його обіцянку. І справді, 30 серпня відбулося весілля Тимоша з Розандою.

Зв’язки з українським гетьманом стягнули на Лупула несподівану війну: проти нього виступили волоський воєвода Степан Басараб і семигородський князь Юрій Ракоці і прогнали його з Молдови. Лупул удався з к підмогою до Хмельницького. І хоч загрожувала війна з Польщею, гетьман вирішив помогти сватові. Тиміш із 10000 кінноти незвичайно скорим походом, за 7 днів, пробіг дорогу з Чигирина до Молдови, погромив волоські й семигородські війська травня 1653 р. добув Яси й разом із Лупулом пішов у Волощину, переслідувати воєводу Степана. Але під Торговищем (Тирговішше) 27 травня потерпів сильний погром — війська противників знову ввійшли до Молдави.

Тиміш зараз після того виїхав на Україну, незабаром і знову появився в Молдові з новим 20-тисячним військом, нанятим за гроші Лупула. Він пішов на Сучаву, яку облягали волохи з семигородцями, пробився крізь ворожу заставу й визволив замкнену в Сучаві молдавську залогу. Але тут ізнову облягли його вороги. Козаки сильно окопалися під сучавським замком, відбивалися дуже хоробро, часто роблячи випади під ворожий табір. Сам Тиміш теж не раз із незвичайною відвагою виступав проти ворога. Але одного разу куля, що заблукала, влучила його в ногу, й від рани він умер 16 вересня 1653 р. Козацьке військо боронилося в Сучаві ще три тижні, але остаточно мусіло капітулювати.

Так нещасливо закінчилися молдавські плани Хмельницького, за які поплило багато крови.

Війна з Польщею 1653—1655. Р

Війна з Польщею почалася на навесні 1653 р. Коронний обозний Степан Чарнецький, шо відгороджувався»на лік не лишити русина«, ввійшов у березні у Брацлавщину й добув і _;зруйнував Прилуки, Липовець, Погребище, Ілинці. Потім поляки облягли Монастирище. Але тут був сам Богун і він так сильно укріпив був місто валами, ровами й палісадами, що поляки тричі робили безуспішно приступ і втратили 600 найкращого свого війська. І хоч нарешті здобули і підпалили місто, замку здобути не могли. Богун у бою дістав рану в плече, але вів далі боротьбу, вийшов з замку і з полком кінноти несподівано з боку заскочив поляків так, що польське військо у ліс відбігло, залишаючи на місці всю добич.

Влітку вибрався в похід сам Ян Казимир, говарячи, що буде зимувати в Києві. Але під напором українських і татарських військ мусів завернутися й окопався під Жванцем. Польське військо знайшлося тут знову у безвихідному місці. Але хан Іслам Гірей домовився з королем і проти волі Хмельницького склав 15 грудна 1653 р. мир із поляками, при чому Ян Казимир дозволив йому брати з українських земель ясир...

Боротьба ставала щораз завзятіша й жорстокіша. Навесні 1654 р. поляки знову рушили на Поділля й на Брацлавщину. Всі містечка,, слободи й села пішли з димом. Населення боронилося з одчаєм. У Немирові у якомусь льоху замкнулося кількасот людей, але польське військо видушило їх димом. У містечку Ягубці лягло на валах 4000 народу. Оборонилися тільки Брацлав і Умань. Умань боронив знову Богун. Він побудував такі сильні фортифікації, що крізь, них пробитися сили не було. Козацька піхота з усіх сторін почала обстрілювати польську кавалерію і драгунів так, що військо Чарнецького серед метушні відступило (4 квітня 1654 р.).

Такий сам наступ повторився восени 1654 р. Хороброю обороною уславилося містечко Буша над Дністром. Міщани не хотіли піддатися навіть тоді, як місто вже горіло звідусіль, а жінка сотника Зависного підпалила бочку пороху, щоб знищити замок. Всі менші містечка й замки спалено і знищено. Польське військо дійшло знову до Умані. На підмогу полякам прийшли татари.

Хмельницький не мав достатньої сили, щоб ці польські походи: спинити. Козацьке військо значно потерпіло в молдавських походах,, народні-сили не були дисципліновані й не раз у боротьбі не витримували, на татар також не можна було покладатися, бо у вирішних хвилинах вони мирилися з поляками. Тим то Хмельницький вирішив звернутися до Московщини і в Переяславі в січні 1654 р. умовився про союз із царем. Одним із головних пунктів договору була московська поміч проти поляків. Московське військо, з 3000 людей, прийшло до Києва в березні 1654 р. Але протягом цілого року Хмельницькому не повелося вжити його до боротьби з поляками. Московські воєводи зайнялися будовою фортеці в Києві та переписом населення, а до бою не спішились. Аж тепер, коли Умань знайшовся в небезпеці, воєвода Бутурлін рушив із Хмельницьким на поляків. Війська зустрілися на Дрижиполі коло Охматова. Бій тривав п’ять днів, від 29 січня до 2 лютого 1655 р. й був незвичайно завзятий. Полякам спершу повелося розірвати: московський табір; москалі показалися малим військом, відразу хотіли піддаватися. Але козаки сильним ударом відперли польський наступ. Бій не кінчився нічиєю перемогою, але поляки все ж мусіли уступити на захід. Знову поруйнували Брацлавщину, а татари вивели з України великий ясир.

Тим часом цар проголосив Польщі війну. Українські й московські війська мали вдарити рівночасно на Вільно й на Львів. На північний фронт, на допомогу цареві, пішов полковник Іван Золотаренко; він спершу добував литовські замки над Дніпром (Гомель, Новий Бихів і ін.), потім брав участь у поході на Мінськ і Вільно. На добутій білоруській території утворено козацький полк, званий могилівським або чавським (від міста Чавсів). Сам Хмельницький із Бутурліном рушив на Галичину. Українське військо на три тижні спинилося під Кам’янцем, потім подалося т Львів. Польські війська уступили на захід. Під Городком 28 вересня 1655 р. погромив.

їх сильно миргородський полковник Григорій Лесницький. Українські й московські війська обступили Львів. Але облогу вели самі москалі, від 25. вересня до 8 листопаду 1655 р. Між українцями й москалями раз-у-раз приходило до непорозумінь і Хмельницький сам остерігав львів’ян, щоб не піддавалися на царське ім’я. Один козацький полк, під проводом Данила Виговського, ходив походом на Холмщину і здобував Люблін 15 жовтня 1655 р.; в умові з містом забезпечено участь у міській раді тамошній українській колонії. Але тимчасом прийшли сюди вістки про напад татар на Наддніпрянщину. Хмельницький вдоволився відкупом і Львів покинув. При відвороті татари заступили йому, шлях під Озірною 18 листопаду 1655 р. У боротьбі сильно потерпіло московське військо, а Хмельницький мусів задобрити хана відкупом.

Рейд Антона Ждановича

У 1656 р. Хмельницький склав союзний договір із семигородським князем Юрієм Ракоцієм і обіцявся допомогти йому добути польську корону. На підмогу Ракоцієві гетьман вислав помічний корпус 20.000 війська під проводом полковника Антона Ждановича. Серед старшин були Іван Богун. Ференц Рац, з роду сербин, чи якийсь інший балканець, Сулименко, .з роду турчин Сулейман; військо було мішане, складалося з різних охотників, було між ним навіть 50 турецьких яничарів.

Жданович у лютому 1657 р. зійшовся з Ракоцієм під Стриєм, і разом із уграми рушив за Сян, у Малопольщу. Польські війська швидко уступали, й вояки Ракоція тільки й тим займалися, що ;ло дорозі грабували всі міста й села. Попри Ланцут, Тарнів, Бохню вони дібралися аж до Кракова, взяли Краків — і так козацьке військо знайшлося в мурах давньої польської столиці.

Потім Ракоцій перейшов на лівий беріг Вісли. Тут уже було більше польського війська й бої були завзяті. У Ракові козаки потрапили в засідку — 400 людей поляки вирубали, два тижні по вулицях лежали не похоронені трупи. Зате козаки знищили сусіднє містечко Іваниська. Під Сандомиром Ракоцій зустрівся зі шведським королем Карлом Ґуставом. Від козаків витав короля Жданович та хоч при ньому було »дуже скромне товариство«, Карло прихильно прийняв козаків і обдарував їх. Короля вразила недостача дисципліни в військах Ракоція — тим то він радив князеві прийняти шведський спосіб таборування і шведську тактику.

Під Завихостом Ракоцій перейшов на правий беріг Висли й через Замостя, Люблін, Луків і Венґрів добився до Берестя. Жданович використав побут у Бересті на те, щоб приєднати Полісся для козацької влади; під його впливом пінський повіт прийняв протекторат Хмельницького.

Звідси угорські й українські війська подалися знову в корінну Польщу. Ішли на Нарву й Буг і під Закрочимом переправилися через Вислу. Ця переправа зображена на сучасній картині. Дня 19 червня 1657 р. об’єднана угорсько-шведсько-українська армія добула Варшаву. »Козаки геть чисто пограбували місто; рядовики-шведи також посвавілили в місті«, оповідає очевидець. 'Таким чином козаки побували і в другій польській столиці. .

Але тріумф Ракоція був короткий: звідусіль почало підтягувати польське військо, й він мусів уступати з Варшави. До того ж шведський король старався перетягнути на свій бік козаків, особливо Ференца Раца. Князь почав відворот здовж лівого берега Вісли аж під Сандомир. У війську цілком упала дисципліна; переправа через ріку під Завихостом коштувала багато труду і втрат. Козаки показали тут своє знання, переправлялися через Віслу чай-ками, човнами, поромами і всякими іншими способами.

Острова — на краю козацької території. Але тут Ракоція облягли поляки» і він мусів заплатити великий відкуп.

Так скінчився славний рейд полковника Ждановича. Перевів він своє військо уздовж і впоперек Польщі, побував у двох столицях і зі здобиччю повернувся додому. Але. політичної мети похід не осягнув, — козаки не змогли посадити Ракоція на польському престолі, чого так бажалося Хмельницькому. Ця невдача добила гетьмана. Він уже лежав хворий і, як дізнався про поразку Ракоція, так схвилювався, що дістав удар і за кілька день, 6 серпня 1657 р. покінчив життя.