Історія України до ХVI ст
Тема 1: Вступ до курсу «Історія України».
План:
1)
Історія України як наука,
предмет її дослідження;
2)
Принципи, методи, функції,
періодизація історії України;
3)
Джерела історії України.
1.
Історія України як
наука, предмет її дослідження
Слово
«Україна» виникло в 5 ст. до н.е. Слово «Історія» виникає в Давній Греції
(історик Геродот) – озн. «оповідання про минуле». Історик Геродот
– родоначальник і батько історії. На сьогодні існують 2 підходи до визначення
історії: широкий – загальний процес розвитку; вузький – пізнання процесів
розвитку людського суспільства.
Історія
як наука пізнання реалізовується як процес вивчення законів «діалектики» (філософії).
Закони діалектики базуються на 3‑х постулатах:
1.
заперечення заперечення;
2.
перехід кількісних
показників в якість;
3.
єдність та боротьба
протилежностей.
Історія
України являє собою: частину Світової історії; є самостійною наукою, що вивчає
розвиток суспільства в межах території суч. України.
Принципи
історії України:
1.
історизму (хронологічної
послідовності);
2.
об’єктивізму;
3.
наукового плюралізму.
Об’єктивізм:
1.
хронологія виникнення явища
(КОЛИ?);
2.
причини виникнення явища
(ЧОМУ?);
3.
результати дії явища
(прогресивні або рецесивні (регресивні));
4.
з’ясування наслідків
(позитивні або негативні).
Причини
виникнення явища:
1.
об’єктивні та суб’єктивні;
2.
внутрішні та зовнішні;
3.
економічні, політичні,
культурні і т.ін.
Етапи
розвитку історичного явища:
1.
зародження;
2.
кульмінація;
3.
завершення.
2.
Принципи, методи,
функції, періодизація історії України
Науковий плюралізм – принцип,
що враховує існування різних точок зору (теорій) до тих пір поки не з’явились
нові більш обґрунтовані т.з.
Методи наукового дослідження:
1.
порівняльного аналізу;
2.
математико статистичний;
3.
логічний;
4.
моделювання подій;
5.
прогнозування;
6.
реконструкції.
Порівняльний
аналіз – порівняння історичних явищ і подій дає можливість з’ясувати особисті
риси явища (події) і загальні (закономірні) риси іст. явища (події).
Порівнювати можна тільки рівнозначні за смислом іст. події. Порівняння іст.
подій існує вертикальне та горизонтальне.
Математико
статистичний – кількісні показники, що можуть охарактеризувати економічні рівні
розвитку.
Логічний
метод – синтез та аналіз подій шляхом дедукції та індукції.
Моделювання
+ прогнозування – на підставі відомих історичних даних прогнозування майбутніх
подій.
Реконструкція
– археологічні розкопки, знахідки.
Функції історії:
1.
комунікативна (зв'язок
минулого покоління з сучасним – загальна іст. доля);
2.
належність до історії.
3.
Джерела історії України
Історія
є наукою доведених доказів, тому основними джерелами є:
1.
речові джерела;
2.
письмові джерела;
3.
лінгвістичні джерела;
4.
усні джерела.
Речові
докази – археологічні відкриття: предмети побуту, архітектура, прикраси і т.ін.
Письмові
джерела:
I.
Група:
-
давньогрецькі письмена;
-
давньоримські письмена;
-
арабські письмена;
-
зах. – європейські письмена;
-
візантійські письмена.
II.
Група:
-
з 5 ст. до н.е. по 11 ст.
н.е. – давньоруські письмена (Літописи).
III.
Група:
-
релігійна давньоруська
література (повчання, хождіння, моління…);
-
актові документи
(конституції, договорчі, накази, постанови, директиви);
-
документи політичних партій
та суспільних організацій;
-
СМІ матеріали;
-
мемуари;
-
документи та матеріали
правоохоронних органів.
Лінгвістичні
джерела – вивчають мовні процеси.
1.
міфи;
2.
легенди;
3.
думи;
4.
билини;
5.
казки;
6.
історичні пісні;
7.
приказки.
Тема 2: Історія Стародавньої України
План:
1)
Первісно-общинний лад на
території України;
2)
Кочові народи в Україні;
3)
Античні міста – держави на
території Пн. Причорномор’я.
1.
Первісно-общинний лад
(ПОЛ) на території України
Не
має єдиного погляду вчених на періодизацію даного періоду. Поява первісно –
общинного ладу коливається від 1 млн. мінімум до 1,5 млн. років максимум.
Первісно – общинний лад – перший сусп. лад, який характеризується:
1.
примітивними матеріалами для
виготовлення знарядь праці (камінь, дерево, кістка);
2.
примітивними знаряддями
праці (ручне рубило, дубина, палиця – копалиця);
3.
примітивними заняттями
(збиральництво, полювання, рибальство);
4.
примітивним устроєм (плем’я
з давніх часів жило колективами або ж общинами);
5.
відсутність приватної
власності на засоби виробництва та ресурси;
6.
результати праці
розподілялись порівну між членами родини або общини;
7.
матріархат (рід вівся по
лінії матері);
8.
релігія – фетишизм, анімізм,
магія, тотемізм.
Еволюція
общини:
1.
стадо;
2.
ранньо – родова община;
3.
родова община;
4.
родо – племінна община;
5.
сусідська община (сімейні
общини);
6.
первісні держави (військово-політичні
союзи).
Тотеми
– тварини, рослини, природні явища з якими споріднювала себе людина.
Фетишизм
– надприродні властивості речей (напр., лялька «вуду»).
Анімізм
– віра в безсмертя душі і пов’язані з нею поховальні обряди (згодом традиції).
Магія
– обряди за принципом «подібності» явищ.
ПОЛ має свою періодизацію:
I.
Підхід до періодизації –
формаційний, за яким ПОЛ тривав з 1,5 млн. років до н.е. по 1 тис. до н.е.;
II.
Підхід до періодизації –
цивілізаційний, за яким ПОЛ (або ж до індустріальне сусп.) визначався
тривалістю «варварського» або ж «дикунського» періоду.
Періодизація:
1.
палеоліт (давній період) 210
тис. рік до н.е.;
2.
мезоліт (середній) 9 – 6
тис. років до н.е.;
3.
неоліт (новий) 6 – 3 тис. до
н.е.;
4.
мідно – бронзовий вік 2 – 1
тис. до н.е.;
5.
вік заліза з 1 тис. до н.е.
50 –
35 тис. до н.е. виникає «homo sapiens» – людина сучасного типу (витісняє «людину працьовиту» або ж
неандертальця).
Палеоліт:
-
це зародження нового
суспільного стану (родова община);
-
люди «опанували» силу вогню
і відкрили нові види зброї;
-
появились трипільські
поселення.
Згідно
постанови ЮНЕСКО, 1993 рік був визнаний роком «Трипільської культури».
ПОЛ
став періодом, коли людство перейшло: 1) від каменю до металів; 2) від не
відтворюваного виробництва до відтворюваного виробництва.
Період
неоліту відзначився першою в історії людства революцією[1]:
-
модернізація обробки каменю
– шліфовка та свердління;
-
перші металеві (мідні)
знаряддя праці – ножі, мотики, серпи;
-
перший штучний метал – бронза
(сплав міді та олова);
-
вдосконалились заняття –
землеробство, скотарство, ремесла;
-
зросла продуктивність праці
+ з’явились залишки продуктів праці;
-
відбувся перехід від родо –
племінної общини до сусідської общини;
-
матріархат змінився патріархатом;
-
відбувся перехід до
політеїзму (язичництво та ідолопоклонство);
-
відбувся перехід від
майнової та соціальної рівності до нерівності;
-
на зміну колективної
власності прийшла приватна власність;
-
утворились перші військово-племінні
союзи.
Т.ч.
відбувся поступовий розпад первісно – общинного ладу.
2.
Кочові народи в
Україні.
В
період неоліту стався перший соціальний розподіл праці: з’явились скотарські
мігруючі поселення та землероби.
На
поч. 1 тис. н.е. – кіммерійці («Споживачі кобилячого молока»), 8 – 7 ст. н.е.
з’явились нові скотарські племена «скіфи» (зг. Геродота, існ. 4 групи цих
племен – скотарі, землероби, орачі та завойовники, або ж «царські скіфи»).
В 3
ст. до н.е. під впливом греків у скіфів почало формуватись рабовласницьке
суспільство, його називали «Мала скіфія» зі столицею Неаполь – скіфський близь
міста Севастополя (Крим, Україна). Згодом «Мала скіфія» змінилась в території
на «Велику скіфію».
Якщо
звернути увагу на більш давні поселення кочових племен, згадаємо, що залізний
вік в Україні почався з кіммерійців: вони виплавляли залізо та виготовляли
нього знаряддя праці та зброю, побутові речі та прикраси.
Кочові
племена на території суч. України з’являлись з такою періодизацією:
2.
Сармати – 2 ст. до н.е. по 2
ст. н.е. (іраномовні племена + амазонки);
3.
Готи – 2 ст. н.е. (кочові
германомовні племена);
4.
Гуни – 3 – 4 ст. до н.е. по
7 ст. н.е. (варварські кочові племена, споч. полководець – Атилла).
З
початком переселення на територію України гунів, почалось Велике переселення
народів (ВПН).
Почалась
диференціація слов’янського світу: Пд. слов’яни; Сх. слов’яни; Зх. слов’яни.
Відкрився
шлях до походів тюркських народів в Європу.
3.
Античні міста – держави
на території Пн. Причорномор’я
У 7
ст. до н.е. виникають перші грецькі міста – держави (існ. до 4 – 5 ст. н.е.).
Першими з них стали – Ольвія («Olvio» – гр. «щаслива»), Пантікапей, Херсонес. Усі вони були
рабовласницькі. Демократичні – Ольвія та Херсонес; аристократичні – Пантікапей.
«Босфорське
царство» – антична монархія. В сферу впливу якої були втягнуті усі сусідні
народи. Зг. фактам в Босфорському царстві існ. знання про різні форми
управління та політ. устрою. Заняття: ремесла (ювелірна справа та гончарство),
землеробство, виноградарство та скотарство. Виготовляли предмети розкоші,
побутовий та святковий посуд (розписаний меандром, 2 види розпису – чорно
фігурний та червоно фігурний).
На
розвиток Європи великий вплив вчинили античні міста – держави на терит.
України.
Тема 3: Київська Русь
План:
1)
Утворення Русі.
2)
Періодизація.
3)
Галицько-Волинське
князівство (Русь Галицько-Волинського періоду 2 пол. 12 ст. – 1 пол. 14 ст.).
1.
Утворення Русі.
Київська
Русь: кін. 9 ст. – поч. 13 ст.
Існує
багато т.з. про утворення Київської Русі:
1.
Норманська. Німецькі вчені у 18 ст. – Шльоцер, Міллер, Бауер. Вони звернулись
до найдених письмових документів Нестора Літописця, згідно яких, К.Р. утворили
нормандці (варяги – германці).
1.1.
Русь заснували нормандці;
1.2.
Слов’яни були нижчі рівні
розвитку ніж нормандці, тому не могли заснувати державу (були другорядними).
2.
Слов’янська теорія. Анти-нормандська теорія полягала у тому, що Русь утворили
слов’яни, які були набагато чисельнішими ніж германці, що прийшли у 9 ст.
Процес державотворення Русі був розтягнутий у часі, тому створення держави К.Р.
можна приписувати лише слов’янам (ця теорія була видвенута Ломоносовим[3]).
3.
Українська концепція була видвенута М. Грушевським (кн. 19 – поч. 20 ст.).
4.
Компромісна концепція. Русь виникла як багатоетнічний союз, з домінантною роллю слов’ян.
Варяги зіграли роль каталізатора в державотворчих процесах[4].
У
створенні Русі відіграли учасники: Київська та Новгородська знать. Вони
утворили політичний, торгівельний та військовий СОЮЗ – Русь.
Князі
та правителі К.Р.:
1.
Олег;
2.
Ігор;
3.
Ольга;
4.
Святослав;
5.
Володимир Великий;
6.
Ярослав Мудрий;
7.
Володимир Мономах.
2.
Періодизація
Періоди:
·
1 етап – кн. 9 – кн. 10 ст.
(виникнення та розвиток Русі).
·
2 етап – 10 ст. – 1 пол. 12
ст. (Володимир Великий, Ярослав Мудрий та Володимир Мономах – рід Візантійських
імператорів).
·
3 етап – 2 пол. 12 ст. – 1
пол. 13 ст. (період поступового розпаду К.Р.).
Особливості
розвитку у першому періоді:
1.
Соціальні особливості. Населення К.Р. розділилось на 3 соціальні групи: вільні,
напівзалежні та залежні. До вільного населення належали великий Князь
Київський, світлі князі, бояри, дружинники, селяни – общинники (смерди).
Напівзалежні – рядовичі та закупи. Залежні – холопи та челядь. Вільні люди
домінували в соціальній структурі суспільства. Існувала ланка рабів, тому деякі
вчені вважають, що К.Р. носила ознаки і рабовласницького суспільства (питання
спільне).
2.
Економічний розвиток. Економіка К.Р. у 1 пер. була багатоскладною та носила
патріархальні риси (на осн. селянської общини); рабовласницького ладу (раби,
холопи та работоргівля); риси раннього капіталізму (розвиток товарних, грошових
та ринкових відносин з великою кількістю промислових та торгових міст); вільне
населення – скл. більшість; не існувало приватного права на землю, як на засіб
виробництва (земля була общинна, територія правління князя).
3.
Особливості політичного
устрою[5]. Влада носила імперський характер. Приєднувала племена силою. Мала
мілітаристський характер, оск. вела постійні завойовницькі війни[6].
4.
Особливості адміністративно
– територіального устрою. К.Р.
представляла собою конфедерацію племінних земель (на чолі з племінними
державами)[7].
Київська Русь не була унітарною державою з жорсткою централізацією влади, але
зберігала тенденції до унітарності до 2 пол. 12 ст.
5.
Духовне життя. У 1 пол. існ. Київської Русі був здійснений перехід від
язичеського політеїзму, через язичеський монотеїзм, до християнського
монотеїзму. У 988 р. вводиться християнство (Старообрядове Православ’я,
потім Новообрядове П.).
Причини
прийняття Християнства на Русі:
1.
тісні контакти Русі з
православною Візантією;
2.
перехід до ранньої монархії;
3.
особисті причини Володимира
Великого (Святого), що були пов’язані з одруженням на Візантійській принцесі.
Особливості
введення Християнства:
1)
У Києві хрещення відбулося
відносно мирно, бо з давніх часів кияни були знайомі з християнством (Аскольд
був християнином). За часів Ігоря в Києві вже була перша християнська церков.
Княгиня Ольга офіційно прийняла християнство[8];
2)
В ін. містах християнство
вводилось насильницьким шляхом;
3)
На окраїнах Русі
християнство вводилось ще понад 100 років.
Негативна
риса введення християнства:
1)
Внаслідок введення
християнства був знищений багатовіковий пласт язичницької культури;
2)
У 1885 р. стався
церковний розкол: католицька та православна церкви. Цей поділ став причиною
розмежування країн Європи на релігійні Схід та Захід.
Третій
етап розвитку – занепад та загибель К.Р. З 2 пол. 12 ст. К.Р. переживала процес
феодальної роздробленості, що супроводжувався постійними міжусобними війнами
удільних князів.
Причинами
феодальної роздробленості були:
1.
Історичні:
1.1.
К.Р. була конгломератом
удільних князів;
1.2.
К.Р. мала дуже велику
територію, яку складно було утримувати;
1.3.
В К.Р. була дуже слабка
влада князя.
2.
Економічні:
2.1.
розвиток виробничих сил став
причиною збагачення удільних князів, що призвело до постійних міжусобиць та
боротьби проти князя за владу;
2.2.
знищення торгівельних шляхів
до Пд. – Зх. Русі, що призвело до падіння м. Києва як центру економічного життя
Європи та перетворило землю в еквівалент багатства (що й стало причиною
розвитку феодальної роздробленості).
Наслідки:
1.
економічна та військово-політична
послабленість К.Р. призвела до того, що в 1237 по 1242 рік Київська Русь стала
жертвою монгольської агресії. Монголо-татари встановили свій режим – «іго».
Режим іго в Русі виявлявся в:
1.1.
наданні ярлика (прим. –
«дозволу») на велике княжіння;
1.2.
припиненні міжусобних війн;
1.3.
постійні напади на руські
землі;
1.4.
сплата данини монголо-татарам
– «ясиру» (прим. – натурального та живого).
План:
1)
Причини, методи та наслідки
експансії (польської та литовської) в українські землі з 1 пол. 14 ст.
2)
Люблінська унія (1569 р.)
Утворення Речі Посполитої, Брестська унія (1596 р.), Церковна унія та її
наслідки.
3)
Утворення укр. козацтва.
1.
Причини, методи та
наслідки експансії (польської та литовської) в українські землі з 1 пол. 14 ст.
Послаблення Галицько-Волинського
князівства внаслідок феодальної роздробленості і боротьби за владу.
|
№
|
Причини з боку Польщі
|
Причини з боку Литви
|
1
|
Повернути свої
історичні землі від Руських князів.
|
Розвиток молодої
Литовської держави за рахунок захоплень чужих територій.
|
2
|
Необхідність
відродження економічної та політичної могутності Польщі за рахунок Г. – В.
земель.
|
Процес формування
феодальних відносин у Литві.
|
3
|
Зацікавленість
польських магнатів в експансії з подальшим збагаченням.
|
Повернення захоплених
історичних земель під владу Литви.
|
4
|
Зацікавленість у
збагаченні дрібної та середньої шляхти у збагаченні.
|
Зацікавленість
литовських князів у збагаченні за рахунок податків і посиленні своєї
політичної могутності.
|
5
|
Зацікавленість купців
у нових ринках збуту.
|
|
6
|
Зацікавленість
католицьких священників та Папи у поширенні католицизму у Сх. Європу, що
гарантувало великі прибутки церкві.
|
|
Методи польської та
литовської експансії:
|
1
|
Насильницькі методи.
|
Ненасильницькі методи
вторгнення.
|
2
|
Руйнували старі форми
життя Г. – В. князівства (населення в цілому): інша форма організації
суспільства – королівство, а за сутністю – аристократична республіка; релігія
– католицизм; мова – польська; культура – польська.
|
Укр. сприймали
литовських князів як своїх та сподівались, що вони зможуть навести порядок в
Г. – В. князівстві.
|
3
|
Політика спольщення
та покатоличення укр. народу, економічного пограбування, перетворення Г. – В.
населення в кріпаків
|
Литовці були на
нижчому рівні розвитку ніж укр.: вони були язичниками, не мали своєї грамоти,
не мали зводу законів і тому вони перейняли культуру і традиції русичів
(мову, фінансову та судову системи («Руська Правда»), військову організацію –
дружину, форму політ. устрою – князівство, релігію – православ’я). «Нового не
вводимо і старого не руйнуємо» – литовці не руйнували старих форм життя
русичів.
|
4
|
Наслідок:
Польська експансія не
була швидкою за часом та обмеженою у території Г. – В. князівства: Галичина
та Зх. Волинь.
|
Наслідок:
Швидкі темпи
просування своєї експансії на велику територію. У 15 ст. територія Литви
просувалась від Балтики до Чорного моря.
|
Наслідки експансії:
|
1
|
На території Галичини
та Зх. Волині було встановлено тяжкий націоналістичний, релігійний та
феодальний гніт.
|
Більшість земель
Галицько – Волинського князівства були вкл. до складу Литовської держави
(князівства).
|
2
|
Русичі були
позбавлені політичної форми організації – власного державного життя –
фактично це означало повну безправність (юридичну та політичну).
|
Литовська держава не
руйнувала старий устрій Русі і не нав’язувала нічого свого, тому можна
говорити про створення Литовсько – Руської держави за формою та Русько – Литовської
держави за змістом.
|
3
|
Руська еліта – бояри
та князі – зрадили інтереси народу та перейшли на службу польській короні, як
наслідок руський народ залишився без політ. еліти.
|
Зберігала традиції
державотворення Русі ще понад 100 років.
|
4
|
|
Завдяки вкл. руських
земель до складу Литовського князівства – воно перетворилось у ВЕЛИКЕ
князівство Литовське.
|
5
|
Висновок: Польська експансія поставила на питання денне саме існування
слов’ян – русичів як окремої етнічної одиниці. Польська держава сприяла
наростанню етнічних, національних, релігійних та соціальних протиріч між
поляками та русинами.
Наслідками такої політики стали:
a)
селянські повстання;
b)
козацько – селянські
повстання;
c)
національно – визвольна
війна (НВВ), під проводом Богдана Хмельницького.
|
Висновок: З 1 пол. 14 ст. по 2 пол. 16 ст. Литовська держава стала
великим гравцем на тлі Європи та грала велику роль у побудові міжнародних
відносин на її території.
|
Загальний висновок
|
Литовська та Польська
експансії в укр. землі породили протиріччя між Литвою та Польщею за Г. – В.
князівство. Такі протиріччя неможливо було вирішити військовим шляхом; але
подолали мирним – створили об’єднану державу – РІЧ ПОСПОЛИТУ. Ця експансія
породила протиріччя між Московським царством та Польською державою. На
Польські землі в Г. – В. князівстві також претендували і Османська імперія, і
Кримське ханство. Т.ч. Литовська та Польська експансія породили багатовікову
боротьбу за володіння укр. землями.
|
2.
Люблінська унія (1569 р.)
Утворення Речі Посполитої, Брестська унія (1596 р.), Церковна унія та її
наслідки
В
1385 р. між Польською та Литовською державами була підписана Кревська унія
(«де-юре» – вона фактична поклала початок існ. Речі Посполитої).
Умовами ств. союзу
були:
a)
Литовський князь стає Польським
королем, за умови прийняття католицизму;
b)
Католицизм повинно було
прийняти і усе населення Литви;
c)
Для Литви та Польщі був ств.
єдиний законодавчій орган – сейм;
Умови
унії були виконані лише частково, тому фактичне об’єднання П. та Л. не відбулося.
В П. була створена опозиція на чолі з князем Ягайлом, в Л. на чолі з кн.
Вітовтом, що виступали проти СОЮЗУ.
У
1401–1413 рр. відбувся поступовий процес зближення П. і Л. У 1569 р. була
складена та підписана Люблінська унія, що об’єднала 2 держави у 1 – РІЧ
ПОСПОЛИТУ (РП, «справа народу», «Республіка»).
Литва: входила до
скл. РП. юридично на правах широкої автономії, а фактично стала залежною від П.
та відігравала роль другорядної Європейської країни. Більше не відігравала
ключової ролі у побудові політичного життя в Європі.
Польща:
завдяки приєднанню Л. та Г. – В. земель, стала наймогутнішою в економічному,
політичному та військовому плані Європейську державу, з якою бажали породнитись
усі інші держави[9].
3.
Утворення укр. козацтва
Утворення
козацтва було наслідком експансії Г. – В. земель П.
Причинами утворення
козацтва були:
1)
уходництво (частина
населення переселилась з окупованих П. земель на незайняті землі Пд.);
2)
посилення феодального та
кріпосного тиску, що змушувало селян втікати від польських феодалів і
європейських орендаторів;
3)
національний гніт по
відношенню до укр. народу;
4)
релігійний гніт (заборона
Православ’я);
5)
зацікавленість поляків в
появі особистої охорони та оборони Речі Посполитої від турків і татар (як
загрози з Чорного моря);
6)
суб’єктивного характеру
окремих укр. (авантюризм).
Етапи утворення козацтва:
1)
1 пол. 14 ст. – перший
період формування козацтва та початок П. експансії у сер. 16 ст. Мало немасовий
характер[10];
2)
сер. 16 ст. – 2 пол. 18 ст.
– другий етап. Масове формування козацтва.
Січ –
«підсікати дерева», – мілітаристське поселення, основа Укр. козацької держави.
Мала: територію (не постійну); свій адміністративно – територіальний устрій
(кіш – кошовий отаман; обраний народом); своєрідний уряд – ген. писар, ген.
обозний, ген. хорунжий, ген. осавули – 2 чол. та ген. суддя.; центр. орг.
законодавчої влади були загальні збори – козацька рада (козаки керувались
неписаними побутовими законами).
Територія
Запорізької Січі поділялась на курені, місцеві райони. ЗС мала свою символіку –
прапор, герб та печатку. Основною мілітаристською силою було козацьке військо
(піхота, кіннота, артилерія, флот). Очолювалось військо – Гетьманом (посада
вибрана).
Значення утворення
козацтва:
1)
виступало як фактор
засвоєння нових земель;
2)
було першою організованою
силою укр. народу;
3)
консолідувало навколо себе
ін. верстви населення, виступило ідеалом укр. народу, підняло народ на боротьбу
проти панської П.;
4)
політична еліта укр. суспільства;
5)
виступило в ролі
організатора політичного життя укр. народу;
6)
обороняло православну віру.
З
т.з. соціальної структури, козацтво було не однорідним: «дуки» – заможні та
«голота» – неімущі козаки. Козацтво було полі етнічним, але домінували українці.
[1] Революція –
кардинальні зміни в усіх сферах суспільного життя, завдяки новим відкриттям та
якісним змінам у світогляді, релігії або суспільному ладі.
[2] 8 ст. до
н.е. по 2 ст. н.е. – скіфо – сарматський період історії України.
[3]
Хазарська
концепція походження Русі.
[4]
У 882
р. князь Олег убив Аскольда і встановив свою владу поклавши початок новій ері в
житті слов’ян.
[5] К.Р. не
можна назвати «Державою» у сучасному розумінні цього слова: 1) вона не мала
постійної території; 2) влада Князя була слабкою; 3) державного апарату влади
не існувало (князь зосередив у своїх руках 3 гілки влади); 4) податкова система
обмежувалась даниною та оброками, а також військовими походами, фінансування
яких здійснювали племінні вожді зі своїми племінними дружинами; 5) структуризації
війська не існувало; 6) військо виконувало ролі - охоронну, фіскальну (збір
подані), стратегічне призначення та охорона кордонів.
[6] У 1 пол. існ. К.Р.
здійснювався поступовий перехід від первинної військової демократії – княжо –
дружинного ладу, до ранньої монархії.
[7] Внаслідок реформи
Володимира Великого землі К.Р. були розділені між синами і родичами Володимира
Великого (вони правили над наділами, фактично перетворившись на «світлих»
князів).
[8] Прийняття
християнства на Русі проходило в 3 хвилі.
[9] Конфронтація між П.
та Укр. сприяла утворенню укр. козацтва та ств. Запорізької Січі.
[10] В сер. 16
ст. булла сформована 1 укр. Запорізька Січ на чолі з Гетьманом Байдою (Дмитром)
Вишневецьким. Згодом кількість Січей зросла – з’явились Базавлугська,
Микитинська, Чормошлицька, Томакіївська, Ольошківська та Нова З.С.