Структурно-семантичні особливості перекладу пареміологічних одиниць англійської та української мови

Структурно-семантичні особливості перекладу пареміологічних одиниць англійської та української мови

Структурно-семантичні особливості перекладу пареміологічних одиниць (на матеріалі 2 англійської та української мов)

Зміст

Вступ

Розділ 1. Огляд стану дослідження структурно-семантичних особливостей пареміологічних одиниць

1.1 Визначення лінгвістичного статусу пареміологічних одиниць

1.1.1 Джерела виникнення англійських прислів’їв та приказок

1.1.2 Визначення та розмежування понять “прислів’я” та “приказка”

1.2 Мовні засоби реалізації англійських пареміологічних одиниць

1.2.1 Взаємодія фонетичних засобів у створенні образності англійських паремій

1.2.2 Лексико-граматичні засоби реалізації англійських прислів’їв і приказок та особливості їх структурної побудови

1.2.3 Стилістичні засоби оформлення англійських паремій

Розділ 2. Особливості відтворення структурно-семантичної побудови англійських пареміологічних одиниць в українських перекладах

2.1 Розгляд теоретичних і експериментальних досліджень засобів та способів перекладу паремій

2.2 Аналіз способів перекладу англійських паремій

2.2.1 Переклад паремій еквівалентом

2.2.2 Переклад паремій частковим відповідником

2.2.3 Переклад паремій за допомогою калькування

2.2.4 Переклад паремій “псевдодослівним” відповідником

2.2.5 Переклад паремій шляхом описового перекладу

Висновки

Summary

Список використаної літератури

Додаток A. Перелік англійських прислів’їв та способів їх перекладу українською мовою

Вступ

На сучасному етапі розвиток лінгвістичної науки взагалі та перекладознавства зокрема відбувається на ґрунті системного комунікативно-прагматичного підходу, в межах якого значна увага приділяється розгляду особливостей адекватного перекладу реальних процесів породження й сприйняття мовлення.

За цих умов особливого значення набуває, зокрема, вивчення специфіки відтворення в українській мові англійських паремій як національно-специфічної форми клішованих текстів малої форми, що вирізняється частотним уживанням у повсякденній комунікації.

Закономірностям функціонування паремій як досить інформативного та поширеного явища комунікації присвячено роботи вітчизняних і зарубіжних авторів, у яких наведено загальний опис прислів’я як тексту малої форми (M.Kuusi, W.Mieder), аналіз специфіки прагматичного спрямування та ефективності реалізації впливової функції прислів’їв і приказок (A.Krikmann, О.В.Корень, О.В.Мерзлікіна), результати вивчення їхньої лексико-граматичної організації та структурних особливостей (K.Yankah, К.Grigas) тощо.

Отже, на сьогодні лінгвістикою доведено наявність значного комунікативно-прагматичного потенціалу пареміологічних одиниць, який і обумовлює їхнє частотне вживання у мовленнєвій діяльності людини. Разом з тим, перекладознавча наука ще не має у своєму розпорядженні досить повних теоретичних уявлень про структурно-семантичні особливості і характер взаємодії мовних засобів під час актуалізації англійських пареміологічних одиниць, зумовлені, зокрема, їхнім комунікативно-прагматичним потенціалом, які мають безпосередній вплив на специфіку їхнього перекладу українською мовою.

Звідси й випливає актуальність дослідження структурно-семантичних особливостей перекладу англійських паремій як одних з найуживаніших одиниць повсякденного мовлення з погляду встановлення закономірностей їхньої мовної організації та систематизації способів перекладу на українську мову. Метою роботи є визначення способів перекладу паремій з англійської на українську мову шляхом встановлення їхніх мовних та структурно-семантичних особливостей.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення таких завдань:

1)   визначити загальну характеристику пареміологічних одиниць та особливостей їх композиційної побудови;

2)   систематизувати загальні структурні, фонетичні, лексико-граматичні та стилістичні особливості пареміологічних одиниць;

3)   узагальнити особливості відтворення структурно-семантичної побудови англійських паремій в українських перекладах;

4)   систематизувати способи перекладу фонетичних, лексико-граматичних та стилістичних особливостей англійських пареміологічних одиниць українською мовою.

Об’єктом дослідження є структурно-семантичні особливості англійських та українських прислів’їв і приказок.

Предметом дослідження є способи відтворення структурно-семантичних та мовних особливостей англійських пареміологічних одиниць в українських перекладах.

Матеріалом дослідження слугували українсько-англійські збірки паремійних одиниць, лінгвокультурологічні, довідкові джерела, а також сучасні двомовні фразеологічні і тлумачні словники. Загальний обсяг матеріалу склав 450 одиниць англійських паремій.

Методологічною основою даної роботи слугували:

1)   теоретичні загальнонаукові методи абстрагування, узагальнення, формалізації, індукції та дедукції;

2)   емпірико-теоретичні методи (аналіз, синтез, ідеалізація, моделювання, системний метод та метод класифікації);

3)   метод зіставного аналізу оригіналів англомовних творів (для виокремлення структурно-семантичних особливостей перекладу пареміологічних одиниць на матеріалі англійської та української мов);

4)   метод дескриптивного перекладознавчого аналізу (для встановлення способів перекладу та умов їх застосування).

Наукова новизна роботи полягає у визначенні специфіки структурно-семантичного аспекту перекладу англійських прислів’їв і приказок на українську мову, а також у встановленні та систематизації загальних функціональних, семантичних і структурних ознак англійських паремій.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що в роботі встановлюються особливості відтворення структурно-семантичної побудови англійських пареміологічних одиниць в українських перекладах. Робота також доповнює наукові знання про лінгвістичний статус пареміологічних одиниць та мовні засоби їх реалізації.

Практична цінність дослідження полягає в тому, що одержані у праці результати можуть бути використані під час укладання навчальних посібників та інших методичних матеріалів для підвищення ефективності вивчення мовних особливостей паремійних одиниць та засобів їх перекладу. Крім того, результати дослідження можуть бути використані при проведенні занять з практики перекладу, а також при написанні студентами курсових і дипломних робіт з теорії перекладу.

Структура роботи. Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури (62 найменування) та додатків. У першому розділі виконано огляд стану дослідження структурно-семантичних особливостей пареміологічних одиниць, у другому розділі розглянуто теоретичні засади особливостей їхнього перекладу та проаналізовано ілюстративний матеріал з відповідними відсотковими показниками способів перекладу. У загальних висновках подано основні результати роботи. Додатки містять перелік ілюстративного матеріалу.

Розділ 1. Огляд стану дослідження структурно-семантичних особливостей пареміологічних одиниць

1.1 Визначення лінгвістичного статусу пареміологічних одиниць

Не викликає сумнівів той факт, що адекватне розуміння теперішнього і минулого будь-якого народу неможливе без знання його історії взагалі та мови зокрема. При цьому відомо, що зв’язок історії та культури народу з мовою особливо яскраво проявляється на фразеологічному рівні [Ніколаєнко, 2004 : 4]. Тому одним із джерел вивчення як мов, так і характеру та світогляду народу є паремії (від грец. рareimia – прислів'я або лат. proverbium – приказка, прислів'я), які трактуються як видове позначення фольклорних малих жанрів афористичного спрямування. Крім того, саме паремії містять уявлення про норми співіснування і взаємодії людей та представляють їх цінності.

У дослідженні об’єктом лінгвістичного моделювання виступають прислів’я та приказки, що за своєю поверхневою маніфестацією є реченнями. Різні аспекти моделювання речень достатньо розроблені у вітчизняній лінгвістиці (В.П. Феліцина, В.Н. Телія і т.ін.). Крім того, проблематикою даного дослідження займалися такі вчені як: Хавхун А.П., Єрченко П.Г., Буковська М.В., Арнольд І.В., Кузько П.В., Кунін О.В., Даль В., Потебня О.О., Ковалів С.О., Виноградов В.В., Алефіренко М.Ф. та інші. Більш детально ці питання розглядала сучасний лінгвіст Корень О.В.

На теперішній час лінгвісти [там само : 6] вирізняють понад десять різновидів паремій. Першим видом є вітання, тобто сталі вислови-кліше, які вживаються при зустрічі знайомої людини. Окрему групу становлять святкові вітання, або усталені фрази, якими вітають один одного лише у певні свята. Побажаннями називаються словесні мініатюри зичення добра, щастя, матеріального статку, а тостами – застільні побажання, висловлені господарям дому або гостям. Побажання-подяки, прощання, формули-побажання до певних нагод (з нагоди народження дитини; застосовані у похоронному обряді) також є пареміями. Прокльони (своєрідні форми вираження почуття незадоволення, обурення, досади, гніву з висловленням побажання зла чи загибелі іншій людині), присяги (словесні формули, якими людина підтверджує правоту своїх слів із зазначенням, що у разі обману чи невиконання обіцяного, лихо або нещастя повинно впасти на неї), приказки-застереження (формули, якими один співрозмовник спиняє іншого або й самого себе, щоб не сказати зайвого) також відносять до паремійних одиниць.

Крім того, на думку М. Лановик та З. Лановик [Мостовий, 2003 : 67], до паремій належать прикмети (сталі вислови, в яких певні явища природи відповідно до змін пір року пов'язуються з кліматичними чи погодними змінами, що впливають на наслідки хліборобської праці), народний календар (перелік прикмет на кожен день року і пов'язана з ним народна мудрість), народні порівняння (стійкі словесні формули, в яких одні предмети, явища або дії зіставляються з іншими предметами, явищами або діями на основі спільності, подібності, спорідненості).

Інші автори [Раєвська, 1991 : 75] відносять до паремій і афоризми, оскільки вони є короткими влучними оригінальними висловами, в яких узагальнена, глибока думка висловлена у стислій лаконічній формі, інколи несподівано парадоксальній. Щодо гумористичних різновидів паремійних одиниць, то сюди належать [там само] каламбури та стягнені анекдоти. Каламбури, або сталі фрази, побудовані на зіставленні чи поєднанні непоєднуваних, несумісних понять та явищ, що набуває форми нісенітниці, вживаються, здебільшого, в сатиричному й іронічному контекстах. Стягнені анекдоти, або діалогічні каламбури, в лаконічній формі в кількох репліках передають комічну ситуацію. Як й інші каламбури, вони побудовані на мовних парадоксах чи використанні прийому невідповідності. До жанрів дитячої пареміографії належать також казкові зачини і кінцівки, дитячі примовки, скоромовки, дразнилки. Видатний російський письменник М. Горький називав прислів’я та приказки «афоризмами» [Голубовська, 2004: 72] і вважав, що вони зразково формують весь життєвий, соціально-історичний досвід народу.

Як бачимо, думки щодо статусу пареміологічних одиниць є досить різноманітними, проте дослідники доходять одностайності в тому, що до паремій слід відносити прислів’я і приказки, які й будуть проаналізовані в нашій роботі. Розглядаючи мовну специфіку паремій, необхідно зазначити, що особливості мови виражаються, крім інших чинників, через прислів’я та приказки. Велика їх кількість позначає специфічні національні риси, а своїм корінням вони сягають в давнішню історію народу, його побут, звичаї, традиції. Тому прислів'я та приказки є безмежним мовним багатством народу, що створювалось упродовж віків, оскільки в них міститься багатовіковий досвід суспільного розуму [там само].

Характерними лінгвістичними ознаками актуалізованого у мовленні прислів’я як біфункціональної комунікативно-номінативної одиниці є стислість, синтаксична замкненість, евфонічність та інтонаційна цільнооформленість.

Для визначення лінгвістичного статусу прислів’я найбільш доцільними вбачаються терміни текст малої форми або нетиповий текст малої форми, оскільки його специфіка полягає у відсутності чіткої фабули, структурно-композиційних параметрів звичайних текстів, зафіксованого авторства та дійових осіб [Pawley, 1990 : 3].

1.1.1 Джерела виникнення англійських прислів’їв та приказок

Немає такої людини, яка б у своєму житті не користувалася цими короткими, але з глибоким змістом виразами. Свої життєві спостереження, особливо спостереження над явищами природи, люди здавна фіксували в коротких висловах, які віками відточувалися, шліфувалися танабували дедалі досконаліших форм. У прислів’ях та приказках народ виразив своє соціально-політичне мислення, прагнення до кращого життя, мрії про волю. Народ використовував приказки та прислів’я у боротьбі проти гнобителів, проти різного роду суспільних вад і пороків. Високо цінували народні афоризми Пушкін, Гоголь, Горький, Шевченко, Франко.

Прислів’я та приказки мають різні походження. Їхніми джерелами були відомі народні пісні, казки, байки, анекдоти і т.п. Говорячи про генетичні коріння народних прислів’їв та приказок, М. Шолохов писав, що вони “перелітають із століття в століття”, від одного покоління до іншого, а багатоманітність людських відносин знайшла свій відбиток у карбованих народних висловах і афоризмах, у яких відображаються радість і страждання людські, сміх і сльози, любов і гнів, віра і безвір’я, правда і кривда, чесність і обман, працьовитість і лінощі тощо [Сухенко, 1992 : 24].

Прислів’я та приказки в переважній більшості створюються самим народом і відбивають найрізноманітніші сторони людського життя. Виникнення прислів’їв, на думку дослідників [Баранцев, 1973: 87], бере початок з часів первіснообщинного ладу. Воно пов’язане з трудовою діяльністю людей. Прислів’я та приказки мали утилітарно-практичне значення, носили повчальний характер. У майбутньому тематика прислів’їв значно розширилась. Проте їх повчальний зміст зберігся та незабаром став однією з їх відмінних жанрових ознак.

Деякі лінгвісти стверджують [там само], що поряд з фольклорними прислів’ями та приказками широко вживаються образні вирази, створені письменниками та окремими громадськими діячами. Згодом вони стають так званими «крилатими виразами» й починають уживатися як звичайні прислів’я та приказки. Встановити авторство окремих паремій можливо. Наприклад, в англійській мові багато прислів’їв та приказок було популяризовано або створено В. Шекспіром, Дж. Байроном, Дж. Мільтоном та іншими відомими письменниками й поетами. Прикладом можуть слугувати шекспірівські вислови, багато з яких зберегли свою початкову форму, наприклад, Brevity is the soul of wit. – Стислість – сестра таланту [Баранцев, 1973: 7]. Інші є адаптацією його висловлювань, наприклад: He jests at scars that never felt a wound. – Над шрамами сміється той, що болю рани ще не знає [там само : 7]; Cowards die many times before their deaths. – Боягузи вмирають багато разів [там само : 9].

Важливим джерелом англійських прислів’їв є також запозичення з інших мов (латинської, грецької, французької, іспанської мов тощо) [там само : 7]. Так, наприклад, велика група паремій сформувались під впливом латинської мови і приписується Юлію Цезарю: The wish is father to the thought. [там само : 7] – Бажання є батьком думки; Не gives twice who gives quickly. – Віддає двічі той, хто віддає швидко [Дубровин, 1997: 7].

Має авторство і крилатий вислів, що став широко вживаним, який приписують давньогрецькому поету Херилу: Constant drop ping wears away a stone [Баранцев, 1973: 7] – Краплина по краплині і камінь точить.

До наших часів дійшов уривок з поеми Херила „Краплина води точить камінь наполегливістю”. Пізніше ця ж фраза зустрічається у висловах авторів 15 століття, таких як вчений Міхаіл Апостолій, церковних письменників Григорія Богослова та Іоанна Дамаскіна [Баранцев, 1973: 7].

Вираз “Добрими намірами пекло вибрукувано” приписується англійському письменнику Джонсону, який згідно з його біографом у 1775 році сказав: Hell is paved with good intentions [Молотков, 1977: 40].

Вальтер Скотт у романі “Ламермурська наречена” приписує цей вираз одному з англійських богословів. Дійсно, Джордж Герберт, що помер у 1632 році, в книзі «Jacula prudentium » говорить: Hell is full of good meaning and wishing [Молотков, 1977: 40]. – Пекло переповнене добрими намірами та бажаннями.

Прислів’я використовував у своїх творах і Чарльз Діккенс [Баранцев, 1973: 16], який запропонував свою версію інтерпретації цього прислів’я:

Пекло вибрукувано добрими намірами – добрі наміри частіше руйнують, ніж створюють [Баранцев, 1973: 16].

Байки Езопа також відносяться до тих джерел, які поповнюють й урізноманітнюють прислів’я та приказки, наприклад: One swallow doesn't make а summer [Баранцев, 1973: 8] – Одна ластівка весни не робить. Пізніше це прислів’я використовують у своїх працях Аристотель, І.А. Крилов, Чарльз Діккенс.

Щодо прислів’їв, запозичених з французької мови, наочним прикладом може бути прислів’я: The appetite comes with eating. [Баранцев, 1973: 5] – Апетит приходить під час їди [Дубенко, 2004 : 146]. Його автором був французький єпископ Жером де Анже, хоча своє широке вживання воно отримало після того, як Франсуа Рабле використав його у романі «Гаргантюа і Пантагрюель» [Баранцев, 1973: 5].

Деякі прислів’я та приказки, у свою чергу, беруть своє коріння з теологічної доктрини сімнадцятого століття: The end justifies the means [Баранцев, 1973:12]. – Мета виправдовує засоби.

Отже, виникнення прислів’їв бере початок з часів первіснообщинного ладу. Прислів’я та приказки в переважній більшості створюються самим народом. Їхніми джерелами були відомі народні пісні, казки, байки, анекдоти. В англійській мові багато прислів’їв і приказок було популяризовано або створено відомими письменниками та поетами. Іншим важливим джерелом англійських прислів’їв є запозичення з інших мов. Безумовно, існує багато запозичень прислів’їв з Біблії. Разом з тим, з часом і народне, і літературне джерела зливаються. Усі перераховані чинники виникнення паремій є характерними і для англійських, і для українських мов, що необхідно буде враховувати під час дослідження особливостей їх перекладу.

1.1.2 Визначення та розмежування поняття “прислів’я” та “приказка”

До спільних ознак прислів’їв та приказок відносять [Тарланов, 1999: 124] такі: стабільність (здатність до відтворювання), комплікативність (специфічне ускладнення семантичної структури, пов’язаної з пізнавальною діяльністю людини), експресивність (виразність та вплив на реципієнта), дидактичність (зміст повчального характеру), афористичність (здатність у лаконічній формі виразити чітке спостереження, що є узагальненням досвіду), лаконічність (здатність виразити повноту змісту у стислій формі).

Проте не менш важливим є питання про розмежування прислів’їв і приказок та їх ознак. У науці про мову ще не має загальноприйнятої думки щодо їх розмежування. Деякі вчені [Ніколаєнко, 2004 : 5] основним критерієм розмежування прислів’їв та приказок вважають особливості їх синтаксичної структури.

Так, відносячись до одного жанру, прислів'я і приказки відрізняються певними структурними особливостями. Прислів'я – це довершений за змістом вислів, або граматично й інтонаційно оформлене судження, як правило, у формі складного речення, наприклад, “Поженешся за двома зайцями – жодного не здоженеш”.

За визначенням В. Даля [Даль, 1999: 26], прислів'я – це коротка притча, в якій висловлено судження, присуд, повчання. Приказка, за Далем, – це простий вислів без притчі, без судження, без висновку. Це образний вислів чи мовний зворот, який влучно характеризує людину, її вчинки, явища життя і т. ін., і є елементом ширшого судження: «Гнатися за двома зайцями». Крім того, прислів'ям властиве повне вираження думки, а приказка висловлює думку неповно, часто є частиною прислів'я. На відміну від прислів'я, приказка не висловлює повне твердження й висновок з нього, не дає узагальнення, а підкреслює особливість конкретного предмету чи явища, дає в дотепній образній формі спостереження над цим явищем. З цього випливає те, що на противагу синтаксичній двочленній завершеності прислів'я, приказка – одночленна з синтаксичного погляду, тобто вона, переважно, є неповним реченням або частиною речення.

У свою чергу, З.К. Тарланов уважає, що приказка відноситься до прислів’я як частина до цілого [Тарланов, 1999: 43]. Прислів’я може функціонувати окремо, а приказка завжди повинна бути включена в переважаючу її одиницю, у складі якої вона набуває функціонального статусу.

Іншої думки дотримується С.Г. Гаврин, який вважає, що не лише прислів’я, але й приказки можуть мати форму завершеного речення [Гаврин, 1974: 75]. За твердженням О.Н. Широкової, до прислів’їв відносяться сталі народні вислови, що мають переносне значення, а до приказок – народні вислови, що не мають переносного значення [Шанский, 2005: 1].

Існує думка [Корень, 2000: 102] про те, що паремії потрібно розглядати в функціональному аспекті. Говорячи про функціонування в мовленнєвих актах, приказки реалізують номінативну функцію, в той час як прислів’я – комунікативну. Інколи сама приказка не дає жодної поради і не містить застереження, але її можна легко перетворити на прислів’я. Наприклад, розглянемо приказку “to cry for the moon” [Pocket German Dictionary, 2002: 61] ,яка перекладається як “бажати неможливого”, і надамо їй форму поради: “Don't cry for the moon”; “Only fools cry for the moon”. – Лише дурні бажають неможливого [там само].

Іншими словами, звертаючи особливу увагу на деякі систематизовані ознаки прислів’їв та приказок, можна по-новому переосмислити терміни „прислів’я” і „приказка” та зробити висновки щодо їх розмежування. Першою ознакою, яка розрізняє прислів’я та приказки є емоційне забарвлення. Прислів’я – це ціле завершене судження, воно завжди має яскравий емоційний ореол, в той час як приказка використовується носіями мови лише у відношенні конкретної ситуації як частина будь-якого судження [Фелицина, 1979: 106], тому приказка поза цим судженням не наділена емоційним ореолом, тобто в ній ця ознака не завжди присутня.

Наступною ознакою прислів’їв та приказок можна вважати оцінку як семантичний елемент. Приказка з’явилась з утвердженням в мовленні сталих мовленнєвих образних виразів, що використовуються за принципом аналогії до подібних явищ [Телия, 1966: 76]. Вона підкреслює порівняння та надає новизну й оригінальність цьому порівнянню, тому оцінка може бути присутня.

Наступною рисою прислів’їв та приказок є сталість, яка може бути кількох видів: сталість вживання, структурно-семантична, лексична, морфологічна та синтаксична [Кунин, 1970: 32]. Прислів’я характеризується усіма перерахованими видами сталості, оскільки є цільнопредикативною конструкцією. Щодо статусу приказки, то не можна із впевненістю казати, що прислів’я стале у морфологічному аспекті, адже воно завжди має бути включеним у більшу одиницю, тобто є синтаксично несамостійним.

Щодо структурного відношення, то приказка являє собою образ, який визначає або особу, або дію, або обставини дії [Кузько, 2003: 87]; прислів’я завжди має форму речення; частіше всього має структуру загально-особового речення. Прислів’я – це цільнопредикативні конструкції, що побудовані переважно за діючими моделями простого та складного (складносурядного та складнопідрядного речень). Не лише прислів’я, а й приказки можуть мати форму завершеного речення. Проте прислів’я, на відміну від приказки, це завжди синтаксично та композиційно завершений поетичний твір; воно здатне до самостійного функціонування та не має контекстуальної прив’язки [Гаврин, 1974: 143].

Наступною ознакою розмежування прислів’їв та приказок є переосмислення їхніх компонентів. Йдеться не лише про перенос у метафоричному чи метонімічному плані, але й нерівноцінність сумарного значення змісту відповідного речення сумі лексичних та граматичних значень його компонентів [Кунин, 1996: 57]. Прислів’я та приказки у цьому відношенні рівні.

Було з’ясовано, що під час диференціації жанрів у фольклористиці, з одного боку, застосовується розподіл за ознаками виключення, а з другого – одні жанри можуть визначатися через інші. Цей факт є цілком зрозумілим, оскільки в рамках вертикальної жанрової структури текстів малої форми можуть відбуватися зміни, пов’язані з розмитістю та генетичною близькістю їхніх диференційних ознак, можливістю трансформацій, переходів одного жанру в інший (напр., у процесі згущення думки або ущільнення інформації, у тому числі за схемою [Hakamies, 1998 : 10] “казка → байка → прислів’я → приказка”. У зв’язку з цим, і виникла необхідність у подальшому сумісному розгляді ізоморфних рис прислів’їв й інших жанрів малої форми для виявлення їхніх відмінностей.

Варте уваги також і те, що досить часто у якості функціонального синоніму поняття прислів’я виступає поняття паремія. Паремія узагальнено визначається [Молчанова, 2004:86] як стійке в мові та відтворюване в мовленні анонімне висловлення дидактичного характеру, що характеризується клішованістю, афористичністю та сентенційністю і включає прислів’я, приказки й ідіоматичні вирази. На думку О.В.Корень [Корень, 2000 : 5], етимологічно поняття паремія має біблійне походження, але з часом воно набуло загального змісту і це, у свою чергу, дає підстави вважати, що прислів’я та паремія співвідносяться між собою як видове та родове поняття.

Щодо диференціальних ознак прислів’я та кліше, то за працею [Encyclopedia Americana, 1985 : 11-12] метафоричність прислів’я протиставляється прямому значенню кліше, смисл якого дорівнює сукупності смислів слів, що його складають (напр., So many men, so many minds). Водночас, деякі дослідники [Корень, 2000 : 9; Ярцева, 1990 : 23] зазначають, що до складу прислів’їв можуть входити як образні одиниці, так і висловлення з буквальним значенням компонентів, що визначаються як прислів’я-максими або прислів’я-афоризми (у вузькому розумінні) і представляють абстрактне значення чи абстрактну ідею, відому мовцям.

Близькість прислів’я до максими пояснюється [Ярцева, 1990 : 25] спільною для них здатністю представляти у стислій формі певне раціональне правило, яке регулює взаємовідносини між людьми. Разом з тим зазначається [там само], що поняття максима є вужчим від поняття прислів’я і може входити до його складу в якості однієї з ознак. Саме тому у дефініції прислів’я і використовується поняття максима.

Головною відмінністю прислів’я від афоризму, цитати або так званого крилатого виразу вважається [Аникин, 1987 : 7] анонімність його створення. За твердженням К.Т.Баранцева [Амосова, 1963 : 45], афоризм як самостійний жанр виникає саме з народних прислів’їв та приказок і з часом може підлягати процесу фольклоризації, коли його джерело або авторство забуваються і він, іноді у дещо зміненій формі, перетворюється на прислів’я. Це також підтверджується історичними дослідженнями, які надають можливість виявити походження значної кількості висловлень, що вже протягом тривалого часу функціонують як прислів’я (наприклад, висловлення One swallow does not make a summer належить Аристотелеві, He that sows the wind, will reap the whirlwind походить із книги Осії у Старому Заповіті, Time is money було створене Б.Франкліним у 1748р.).

Цікавим є й те, що прислів’я про сільське господарство, погоду і лікування ряд дослідників [Ковалів, 2007 : 20] пропонує розглядати як звичайні висловлення, зважаючи на їхню конкретність та збереження прямого значення. Проте Ш. Арора, за результатами опитування іспаномовних інформантів, констатує відсутність сприйманої жанрової різниці між вищезгаданими висловленнями та прислів’ями, що відносяться до інших сфер людського досвіду. Відомі також думки [там само : 21] про те, що існує можливість перетворення висловлень, які зберігають пряме значення, на прислів’я за умови набуття ними узагальненого значення (наприклад, Make hay while the sun shines).

За ознакою форми епіграма значною мірою наближена до прислів’я. Наприклад, висловлення типу It never rains, but it pours відноситься до епіграми-прози, і в той же час є, по суті, прислів’ям [Сухенко, 1992 : 40].

Розглядаючи ізоморфізм прислів’я та вірша, К. Гарбетт [там само], вбачає його у лапідарності їхнього тексту, пов’язаної зі смисловою насиченістю підібраних лексичних одиниць, які часто характеризуються багатозначністю та символізмом.

У свою чергу, спорідненість прислів’я та загадки виявляється передусім у їхній метафоричності. Проте, як вказується у працях [Потебня, 1914 : 294], прислівна метафора полегшує інтерпретацію смислу висловлення, у той час як образна структура загадки її, навпаки, ускладнює. Крім того, у синтаксичному плані загадки часто мають формат питальних речень, що досить рідко зустрічається серед прислів’їв [Pawley, 1990 : 9].

Байку, за спостереженням О.В. Куніна [Кунин, 1970 : 203], відрізняє від прислів’я більш ускладнена композиційна будова, яка й обумовлює її функціонування в якості повноцінного літературного твору, у той час як прислів’я є, насамперед, комунікативною мовною одиницею. Проте спільність дидактичної функції байки та прислів’я робить можливою формальну редукцію частини байки або згущення [там само : 89] її цілого змісту до прислів’я.

Проведений вище огляд існуючих думок засвідчив назрілу необхідність вирішення питання розмежування ізоморфних ознак прислів’їв та інших текстів малої форми, таких як афоризм, епіграма, максима, цитата тощо. Для цього нами було сформовано змістову матрицю ізоморфних ознак текстів малої форми, наведену у Таблиці 1.1.

Табл. 1.1. Функціонально-семантичне поле інтенсивності взаємодії суміжних ознак текстів малої форми

Вищезазначені ознаки пареміологічних одиниць (емоційне забарвлення, оцінка, сталість, переосмислення компонентів) слугуватимуть підґрунтям для розмежування прислів’їв і приказок під час формування експериментального корпусу для вивчення особливостей їх перекладу на українську мову.

1.2 Мовні засоби реалізації англійських пареміологічних одиниць

У прислів’ях та приказках відображено багатий історичний досвід народу, уявлення, пов’язані з трудовою діяльністю, побутом та культурою людей. Правильне та доречне використання прислів’їв і приказок надає мові неповторну своєрідність та особливу виразність.

Саме образно-емоційне відображення навколишнього середовища знайшло свою реалізацію у структурних та семантичних особливостях прислів'їв і приказок. В основі багатьох із них виразно використовується той чи інший образ [Медведєв, 1982 : 53].

Отже, ефективність впливу на слухача прислів’я, як і будь-якого іншого риторичного висловлення, досягається за рахунок специфічного використання відповідних мовних засобів [Hernadi, 2000 : 199], здатних певною мірою порушити звичайний слововжиток [Mieder, 1999 : 247]. Подібне перетворення, як зазначається у праці [там само], може стосуватися лексичної та граматичної семантики (метафора, метонімія та інші види образного вживання слів та форм), синтаксичної структури висловлення (фігури експресивного синтаксису) та фонаційно-просодичних явищ (алітерація, асонанс, редуплікація, пролонгування, акцентуація, ритм, паузація, інтонаційний паралелізм тощо) [Тараненко, 2003 : 225].

З огляду на це, більш детального розгляду потребує специфіка взаємодії лексичних, граматичних та фонетичних засобів оформлення прислів’їв, яка сприяє досягненню необхідного стилістичного ефекту, а, отже, і реалізації емоційно-вольового та естетичного впливу на адресата, а також слугує основою для дослідження особливостей перекладу пареміологічних одиниць.

1.2.1 Взаємодія фонетичних засобів у створенні образності англійських паремій

За словами М.В. Буковської [Буковская, 1985 : 147], кожний художній твір – це твір мовленнєвий, а отже, він репрезентує деяку звукову послідовність, із якої виникає послідовність слів, фраз, речень. Ефект впливу тексту на слухача досягається за допомогою звукової сторони твору, яка складає одне ціле з ритмом і значенням, і окремо від них не може впливати на слухача.

Прислів'я та приказки – це художні твори малої форми, що походять з усної народної творчості. В їх структурі знаходять реалізацію різноманітні мовні засоби, зокрема фонетичні. До фонетичних засобів відносяться римовані співзвуччя, алітерація і асонанс, які є важливими виразними засобами, оскільки сприяють стійкості та запам’ятовуванню прислів'їв і тісно взаємодіють з їх значенням.

Рима, або співзвучність закінчень, являє собою надзвичайно важливу рису в складі прислів'їв; у ній відбивається музичне чуття народу, його підсвідоме прагнення до повноти й краси звуку. Рима надає закінченої форми прислів'ю, вершить будову, робить прислів'я (звичайно, відносно) нерухомим і разом з тим таким, що легко запам’ятовується [Кунин, 1986 : 32].

Римоване співзвуччя широко поширене у пареміях. У прислів'ях зустрічаються рими різних типів, таких як: повна чоловіча, точна або ідентична чоловіча рима, повна жіноча рима. Розглянемо ці типи рими детальніше.

У повній чоловічій римі повтор створюється односкладовою лексемою при збігу голосного римуються лексеми і всіх наступних за ним звуків. Цей тип рими є переважаючим в англійських римованих прислів’ях. Прикладами можуть слугувати такі прислів’я: а little роt is soon hot (дурня легко вивести з себе); velvet paws hide sharp claws (м'яко стелить, та жорстко спати).

Точна або ідентична чоловіча рима відрізняється від повної чоловічої рими тим, що співпадають приголосний, голосний і вся решта звуків. В англійських римованих прислів'ях звуки, що повторюються, є частиною звукового комплексу однієї лексеми і складають увесь звуковий комплекс іншої лексеми, наприклад: Тhere's many а slip 'twixt cup and lips (не говори „гоп", доки не перескочиш); Words cut hurt more than swords (злі язики - гострий меч).

Повна жіноча рима спостерігається в прислів'ях значно рідше, ніж чоловіча, але окремі приклади все ж таки зустрічаються. В повній жіночій римі повторюються один наголошений і один ненаголошений склади при збігу голосного наголошеного складу і всіх наступних за ним звуків, наприклад: Birds of feather flock together (рибак рибака бачить здалеку); He that mischief hatches, mischief catches (не рий іншому яму, сам в неї потрапиш).

Поширеним явищем, характерним для структури паремій, є алітерація. Алітерація у широкому розумінні – це повторення голосних та приголосних звуків на початку близько розташованих наголошених складів. За своєю природою алітерація буває різних типів, але найбільш розповсюдженим є алітерація з повторенням одного звуку, наприклад: Where there is a will there is a way (Де охота - там і робота); He that will eat the kernel must crack the nut (Треба нахилитися, щоб з криниці води напитися); What we do willingly is easy (Де руки і охота, там скора робота); No sweet without some sweat (Пороби до поту, той поїси в охоту).

Щодо структурних особливостей, то можна виділити такі підтипи цього виду алітерації:

1)   повторення приголосного в першому і останньому словах:

Barking dogs seldom bite (Не бійся собаку, який гавкає);

Let sleeping dogs lie (Не буди лихо, доки воно спить);

Look before уоu leap (Не знаючи броду, не сунься у воду).

2)   повторення приголосного в другому і останньому словах:

A cat may look at а king (І ми не ликом шиті);

Every bullet has its billet (Від долі не підеш);

Every dog has his day ( буде і на нашій вулиці свято);

One swallow doesn't make а summer (одна ластівка весни не робить).

3)   повторення двох або трьох приголосних у різних лексемах:

A creaking door hangs long in its hinges (Битий посуд два століття живе);

Dumb dogs are dangerous (Не бійся собаку, який гавкає);

Faint heart never won fair lady (Сміливість міста бере).

Повторення двох звуків зустрічається в пареміях рідко, наприклад, plenty is no plague (кашу маслом не зіпсуєш).

Іншим фонетичним засобом створення образності паремій є поєднання алітерації з римою, наприклад:

Beauty lies in lover's eyes (не по-доброму милий, а по-милу добрий);

A stitch in time saves nine (один стібок, зроблений вчасно, коштує дев'яти.

У наведених прикладах рима заснована на повторенні дифтонга [аI] і близькості зімкнутих сонантів [m] і [n].

Іншим фонетичним засобом, характерним для структури паремій, є асонанс, тобто повторення наголошених голосних у рядку або фразі, або на її кінці у вигляді неповної рими [Ахманова, 1966 : 216], наприклад: Good health is above wealth (Найбільше багатство - здоров 'я).

У даному прикладі паремії асонанс досягається повторенням наголошеного голосного [е]. Іншим прикладом асонансу можуть бути такі прислів'я: Never put off till tomorrow what you can do today (Відчиняй двері, поки відчиняються); Make hay while the sun shines (Коваль клепле, доки тепле). У другому прикладі асонанс досягається повторенням наголошеного дифтонгу [ai], у словах "while", "shine", та дифтонгу [ei], у словах "make", "hay".

Проаналізувавши випадки вживання асонансу у складі прислів'їв, ми з’ясували, що цей засіб не є частотним і зустрічається рідше, ніж алітерація.

Отже, для прислів'їв та приказок характерними є взаємодія різних фонетичних засобів, проте найбільш акцентними у реалізації стилістичних функцій паремій уважаються рима, асонанс та алітерація, які слугують ритмічній організації та римуванню прислів’їв і приказок, що, у свою чергу, сприяє їх кращому запам’ятовуванню у процесі комунікації.

1.2.2 Лексико-граматичні засоби реалізації англійських прислів’їв і приказок та особливості їх структурної побудови

Результати ряду досліджень свідчать, що текст паремій за час свого існування набуває деяких лексико-граматичних змін [Kuusi, 1998 : 267]. Лінгвісти в пошуках об’єктивних методів дослідження часто звертаються до моделювання. Проблема моделювання тих чи інших одиниць мови є такою, що постійно розроблюється у сучасній лінгвістиці. Не є виключенням і пареміологія. У фонді кожної мови існують чіткі моделі прислів’їв, а самі прислів’я зводяться до кінцевого списку [Гвоздев, 1983 : 12]. Вважається доцільним систематизувати пареміологічні одиниці за їх формально-змістовним аспектом. Структура та семантика прислів’їв зумовлює появу та функціонування структурно-семантичних моделей цих одиниць. Правомірність появи моделей прислів’їв об’єктивується їх поверхневою структурою, конструйованою за певними традиційними фреймами, що корелюють з глибинною підтекстовою інформацією та прагматичними настановами.

За структурними ознаками прислів’я традиційно відносяться дослідниками [Gillian, 1996 : 132; Аникин, 1987 : 17] до текстів малих форм фольклору, які також називають малими жанрами семіотичної системи фольклору [Gillian, 1996:132], малими жанрами афористичного фольклору [Аникин, 1987 : 17], малими літературними формами (фольклорними або авторськими), нетиповими текстами малої форми [Pawley, 1990 : 4], малими текстами-кліше [Encyclopedia Americana, 1985 : 8-9], малими літературно-художніми формами тощо та відносять до них міні-казку, байку, велеризм, афоризм, лімерик, загадку, прислів’я тощо [Мерзлікіна, 2001 : 83].

Традиційно однією з диференційних ознак прислів’я вважається стійкість його структурно-змістової основи [Вяльцева, 1990 : 8; Кунин, 1970 : 34; Yankah, 2000 : 4 ]. Відомо, що прислів’я відносяться до текстів жорстокого типу [Дмитренко, 2000 : 83], які функціонують у синтаксично замкнутому вигляді [Кунин, 1970 : 200]; для них характерні високий ступінь структурної цілісності, простота синтаксичної побудови та відсутність ускладнених лексико-граматичних засобів [Корень, 2000 : 4]. Типовою ознакою прислів’їв є й те, що їхня синтаксична структура побудована за моделями простого або складного речення [Вяльцева, 1990 : 9-10]. Вони актуалізуються як розповідні чи спонукальні типи висловлень у стверджувальній або заперечній формі [Корень, 2000 : 7].

Двоскладові речення-прислів’я складають найбільшу групу паремійних одиниць. Спектр значень охоплює поле бажаності, переваги, попередження, що відбиває стереотипи світобачення і поведінки представників певного етносу, наприклад: All cats are grey in the dark, що перекладається як, Вночі всі кішки сірі; Small rain lays great dust – Малий, та вдалий. Більше того, традиційно поверхнева структура прислів’їв та приказок тяжіє до скорочення, що призводить до їх редукування: прислів’я та приказки, перетворюючись в окремі фрагменти, набувають статусу номінативних одиниць: No flies on him; Birds of a feather; Nine lives; Jack of all trades [Захарова, 2001 : 115-117].

У межах обсягу прислів’я Và (7+2)àmin паремії репрезентовані трьома синтактико-структурними типами: розповідним (1), спонукальним (2), питальним (3): 1) Careless shepherds make many a feast for the wolf. -У недбалого пастуха вовки завжди ситі; 2) Choose a book as you choose a friend. - Вибирай книжку, як вибираєш друга; 3) What can you get (have) of the cat but her skin? - З поганої вівці хоч вовни жмут. Окличні прислів’я, як зазначає О.В. Кунін, в англійській мові не представлені [Кунин, 2000 : 258]. Щодо категорії часу, в англійських прислів’ях переважає форма теперішнього часу та позачасова форма дієслова, дуже рідко – минулий час:

Diamond cut diamond. (Наскочила коса на камінь) [Баранцев, 1973 : 18].

У масиві паремій виділяються чотири загальні типи прислів’їв: питальні, розповідні двоскладові, односкладові непредикативні та односкладові предикативні (головним чином імперативні), кожен з яких характеризується конкретними конституційними, змістовними та прагматичними властивостями. Багате різноманіття моделей властиве для розповідних прислів’їв (з простим та складним синтаксисом). Моделі з формою простого розповідного речення головним чином репрезентовані типами S+P, S+P+DO, S+P+IO, S+P+AM, S+P+IO/DO+AM та інші (де S – підмет, P – присудок, DO – прямий додаток, IO – непрямий додаток, AM – різні обставини (часу, місця, причини і т.д) [Хавхун, 1998 : 24].

Необхідно зазначити, що двоскладові речення-прислів’я утворюють найбільшу групу пареміологічних одиниць. У них проявляються головні тенденції розвитку паремій. Спектр значень охоплює поле асертивної бажаності, переваги, попередження, що інкорпорується у глибинну структуру прислів’їв з метою прищепити та скоординувати стереотипи світобачення і поведінки представників певного етносу.

Отже, синтаксична структура прислів’їв зазвичай будується за моделями простого або складного (складносурядного та складнопідрядного) речення [Коновець, 2000 : 9-10; Green, 2000 : 389]. Як правило, прислів'я включають 7±2 слів, що відповідає можливостям оперативної пам'яті і мовця, і слухача [Pawley, 1990 : 4; Пропп, 2001 : 17; Милюкова, 1987 : 164; Hirsch, 2002 : 189]. Стверджувальні або заперечні комунікативні типи висловлень репрезентуються у прислів’ях трьома синтактико-структурними підтипами: розповідним, спонукальним і питальним (напр., Life begins at forty, Give credit where credit is due, Why keep a dog and bark yourself?) [Pawley, 1990 : 7], із домінуванням стверджувальних форм (99, 26% серед досліджуваних [Pawley, 1990 : 7 : 9] 450 одиниць). Крім того, притаманні спонукальним прислів’ям імперативність та директивність [там само : 11] можуть бути виражені за допомогою розповідної моделі [Kuusi, 1998 : 254-255].

Результати ряду досліджень свідчать, що текст паремій за час свого існування набуває деяких лексико-граматичних змін [Kuusi, 1998 : 267]. Визначення допустимих меж лексико-граматичної варіативності прислів’я, яка не порушує його дидактичного змісту слід віднести до питань, що не отримали до цих пір остаточного вирішення.

Так, з одного боку, константність структури прислів’я [Кунин, 1970 : 196; Денисов, 1987 : 7; Dundes, 2000 : 389; Pawley, 1990 : 15; Молчанова, 2004: 86; Ковалів, 2007 : 37; Вяльцева, 1990 : 133] дозволяє відносити його до класу лексикалізованих реченнєвих основ (lexicalized sentence stems), як, наприклад, прислів’я A stitch in time saves nine, на відміну від речення А stitch in time saves twenty-six, яке втратило статус конвенційного прислів’я. З прикладу видно, що лексичні зміни у складі прислів’я можуть призвести до появи варіантів, що є граматично правильними реченнями, але вже не сприймаються як прислів’я, оскільки традиційність вживання прислів’я забороняє зміни в його лексико-граматичній основі [Avdikos, 1976 : 122].

Аналіз варіантів одного й того ж прислів’я, які містяться у пареміографічному словнику [Avdikos, 1976 : 29] показав, що зміни у лексико-граматичному складі прислів’їв можуть включати: вживання синонімів (напр., It is an ill bird that fouls its own nest – It is a foul bird that defiles its own nest), заміну архаїзмів на більш уживані лексичні одиниці (напр., Burnt bairns dread the fire – A burnt child dreads the fire), варіативність модальних дієслів (напр., Accidents will happen in the best regulated families – Accidents can occur in the best regulated families), прийменників (напр., The appetite comes with eating – The appetite comes in eating), артиклів (напр., Curiosity killed the cat – Curiosity killed a cat), числа іменника (напр., Don’t cross the bridges before you come to them – Don’t cross the bridge till you get to it), часових форм дієслів (здебільшого, взаємозамінність форм теперішнього та майбутнього неозначених часів) (напр., Bygones are bygones – Bygones shall be bygones), вживання пасивного стану замість активного (напр., You cannot catch old birds with chaff – Old birds are not to be caught with chaff), зміни у тема-рематичному членуванні (напр., The darkest hour is that before the dawn – It is always darkest before the dawn), наявність синтаксичних розширювачів (обставини, означення) (напр., Appearances are deceptive – Appearances often deceive), сполучникового й безсполучникового зв’язку (напр., Art is long, time is fleeting - Art is long and time is short), варіювання типів підрядних речень (напр., If the cap fits, wear it – Those whom the cap fits, let them wear it) тощо. При цьому необхідно зазначити, що зміни у лексико-граматичному складі прислів’я обмежуються відносною стабільністю його образної структури та вживаних лексичних одиниць [Avdikos, 1976 : 29].

Отже, однією з диференційних ознак прислів’їв та приказок вважається стійкість їх структурно-змістової основи, оскільки вони відносяться до текстів жорстокого типу, для яких характерні високий ступінь структурної цілісності, простота синтаксичної побудови та відсутність ускладнених лексико-граматичних засобів. Типовою ознакою прислів’їв є й те, що їхня синтаксична структура побудована за моделями простого або складного речення. Вони актуалізуються як розповідні чи спонукальні типи висловлень у стверджувальній або заперечній формі. Аналізуючи пареміологічний фонд англійської мови, доходимо висновку, що лексико-граматичні засоби (архаїзми, синоніми, пасивний стан, розповідне двоскладове речення, порівняння, модальні дієслова, синтаксичні розширювачі) зустрічаються у структурі майже кожної паремії.

1.2.3 Стилістичні засоби оформлення англійських паремій

При конкретному застосуванні того чи іншого образу зміст висловлюваної думки стає особливо ясним і дохідливим [Медведєв, 1982 : 53]. Наприклад, таке поняття як “праця” відтворюється у англійських прислів’ях за допомогою різних образів: A cat in gloves catches no mice - Без труда немає плода; He that would eat the fruit must climb the tree - Без трудів не їстимеш пирогів.

Образність цих прислів'їв досягається стилістичними засобами, які містяться в образній основі вислову. Під стилістичним засобом розуміється спрямоване і свідоме посилення певної структури або семантичної риси мовної одиниці (нейтральної чи експресивної), яке досягло узагальнення і типізації і стало таким чином образом породжуючої моделі [Galperin, 1971 :37].

Взагалі стиль – це не лише сукупність прийомів, а й відбиття у повідомленні сприйняття оточуючої дійсності, образного бачення світу та образного мислення, невід'ємного від емоційної оцінки за рахунок поєднання стилістичних засобів, які поділяються на образотворчі та виразні.

Образотворчими засобами мови називають усі види образного вживання слів, словосполучень та фонем, об'єднуючи їх загальним терміном "тропи". Їх суть полягає у зіставленні поняття, яке представлене у традиційному вживанні лексичної одиниці, з поняттям, яке передається цією ж одиницею у художній мові при виконанні спеціальної стилістичної функції. Найважливішими тропами характерними для прислів’їв, є метафора, метонімія, зіставлення, епітети та перифраз.

Виразні засоби, або фігури мовлення, не створюють образів, а підвищують виразність мовлення та посилюють емоційність за допомогою евфонічних, фонетико-стилістичних засобів: рими, алітерації, асонансу. Цей розподіл стилістичних засобів на образотворчі та виразно-умовні, оскільки образотворчі засоби, тобто тропи, можуть виконувати також експресивну функцію, а виразні можуть брати участь у створенні образності та зображенні.

Прикладом образотворчо-виразних засобів є метафора, а її репрезентацію у структурі паремій можна розглянути у такому прислів’ї: Every ass loves to hear himself bray - Кожна жаба вихваляє своє болото. У цьому прислів’ї слово "ass" вживається метафорично, і воно означає людину, яка дуже любить вихвалятися. Наведемо інший приклад вживання метафори у паремії: Nightingales will not sing in a cage - Золота клітка для пташки неволя. У структурі цього прислів'я зустрічається не одна метафора. Перша метафора “cage” ототожнюється з неволею; друга метафора – це “nightingale”, яка означає людину. Взагалі вживання двох метафор в одному вислові одночасно робить його цілком метафоричним.

Метафора – не єдиний троп, який є найчастотнішим у структурі прислів'їв. Привертає увагу велика кількість метонімій. У метонімічному значенні зустрічаються слова, в яких має місце зв'язок між почуттями та органом, який його створює, між органом та людиною, до якої він належить. Приклад вживання метонімії можна розглянути у таких прислів'ях: An ox is taken by the horns and a man by the tongue - Дурний язик голові не приятель); A honey tongue, a heart of gall - На язиці медок, а на думці льодок.

У цих прислів'ях слово "tongue" вживається у метонімічному значенні, а саме позначає процес мовлення, слова, які можуть нашкодити людині, поставити її у скрутне становище, або слова, промовлені не від щирого серця.

Як ми вже побачили, метонімія відрізняється від метафори. Метафора, як правило, визначається [Єрченко, 1994 : 98] як приховане порівняння, здійснюване шляхом застосування назви одного предмета до іншого і виявляє, таким чином, будь-яку важливу рису іншого. Метонімія, на відміну від метафори, яка базується на асоціації за схожістю, троп, який базується на асоціації за суміжністю. Вона полягає в тому, що замість назви одного предмета вживається назва іншого, пов'язаного з першим постійним внутрішнім та зовнішнім зв'язками [Арнольд, 1981: 98].

Іншою фігурою мовлення, яка часто зустрічається у прислів'ях, є повтор звуків, слів, морфем, синонімів. Повтори виконують функцію посилення, а лексеми, які повторюються, в більшості випадків стоять поряд.

Аналізуючи пареміологічний фонд англійської мови, доходимо висновку, що образотворчі стилістичні засоби (метафора, метонімія, зіставлення, епітет, перифраз)зустрічаються у структурі майже кожної паремії. Але крім образотворчих засобів ми стикаємося також із виразними засобами (рима, алітерація, асонанс), які, на відміну від перших, не створюють образів. Вони підвищують прагматичний ефект висловлювання та посилюють його емоційність за допомогою звукового оформлення.

Проведений вище аналіз дозволив сформувати класифікацію мовних засобів реалізації англійських прислів’їв та приказок, наведену на рисунку 1.1.

Рис. 1.1. Мовні засоби реалізації англійських прислів’їв та приказок.

З рисунку видно, що вивчення структурно-семантичних особливостей перекладу пареміологічних одиниць доцільно проводити у співвіднесенні з такими мовними засобами реалізації паремій: фонетичні (рима, алітерація, асонанс), лексико-граматичні (архаїзми, синоніми, порівняння, розповідне двоскладове речення, пасивний стан, модальні дієслова, синтаксичні розширювачі), стилістичні (зіставлення, епітети, повтори, метафори, метонімії, перифрази).

Висновки до розділу 1

Для визначення лінгвістичного статусу прислів’їв та приказок найбільш доцільним вбачається використання у межах нашого дослідження терміну текст малої форми, оскільки його специфіка полягає у відсутності чіткої фабули, структурно-композиційних параметрів звичайних текстів, зафіксованого авторства та дійових осіб. Характерними лінгвістичними ознаками актуалізованих у мовленні паремій як біфункціональних комунікативно-номінативних одиниць є стислість, синтаксична замкненість, евфонічність та інтонаційна цільнооформленість.

Ретроспективний огляд вивчення паремій засвідчив, що виникнення прислів’їв бере початок з часів первіснообщинного ладу. Прислів’я та приказки в переважній більшості створюються самим народом. Їхніми джерелами були відомі народні пісні, казки, байки, анекдоти. В англійській мові багато прислів’їв та приказок було популяризовано або створено відомими письменниками та поетами. Іншим важливим джерелом англійських прислів’їв є запозичення з інших мов та з Біблії. Встановлено, що з часом і народне, і літературне джерела зливаються. Усі перераховані чинники виникнення паремій є характерними і для англійських, і для українських мов, що необхідно буде враховувати під час дослідження особливостей їх перекладу.

Синтаксична структура прислів’їв, зазвичай, будується за моделями простого або складного (складносурядного та складнопідрядного) речення. Як правило, прислів'я включають 7±2 слів, що відповідає можливостям оперативної пам'яті і мовця, і слухача. Стверджувальні або заперечні комунікативні типи висловлень репрезентуються у прислів’ях трьома синтактико-структурними підтипами: розповідним, спонукальним і питальним, із домінуванням стверджувальних форм. Крім того, притаманні спонукальним прислів’ям імперативність та директивність можуть бути виражені за допомогою розповідної моделі.

Аналізуючи пареміологічний фонд англійської мови, доходимо висновку, що образотворчі стилістичні засоби (метафора, метонімія, зіставлення, епітет, перифраз) зустрічаються у структурі майже кожної паремії. Але крім образотворчих засобів паремії характеризуються також виразними засобами (рима, алітерація, асонанс), які, на відміну від перших, не створюють образів. Вони підвищують прагматичний ефект висловлювання та посилюють його емоційність за допомогою звукового оформлення.

Мовні засоби реалізації англійських прислів’їв та приказок: фонетичні (рима, алітерація, асонанс), лексико-граматичні (архаїзми, синоніми, порівняння, розповідне двоскладове речення, пасивний стан, модальні дієслова, синтаксичні розширювачі) та стилістичні (зіставлення, епітети, повтори, метафори, метонімії, перифрази) слугуватимуть підґрунтям для формування експериментального корпусу та для вивчення особливостей перекладу англійських прислів’їв та приказок на українську мову.

Розділ 2. Особливості відтворення структурно-семантичної побудови англійських пареміологічних одиниць в українських перекладах

2.1 Розгляд теоретичних і експериментальних досліджень засобів та способів перекладу паремій

Як відомо, англійська та українська культури відрізняються своїми традиціями, звичаями, поглядами, реаліями, світосприйняттям, що зумовлює одну з найбільших проблем при перекладі. Зберегти культурну специфіку мови оригіналу в мові перекладу – це завдання особливої складності [Карпець, 2008 : 1].

Адекватне відтворення прислів'їв і приказок складає особливу перекладацьку проблему. На відміну від лексичних одиниць, фразеологізмів, еквівалентних слову, у прислів'їв і приказок образний зміст, тобто їх внутрішня форма зберігає свою значущість. Носії мови не лише знають сенс прислів'я і ситуації, в яких її слід вживати, але і сприймають образ, метафору чи порівняння, що формує прислів'я. Звичайно, початкові реалії, пов'язані з виникненням прислів'я, забуваються. Але двоплановість прислів'їв зберігається. Їх прямий сенс і сенс іносказання співіснують. Сенс вільного поєднання, що лежить в основі прислів'я, і зміст іносказання актуалізуються в мові. Тому перекладачу важливо передати ці її обидва компоненти: і сенс прислів'я, і метафоричний зміст [Раєвська, 1991 : 34].

Нагадаємо, що прислів’я визначаються як закріплені у мові стійкі образні судження, які мають повчальний зміст, виражають певну мораль та часто мають звуко-ритмічну організацію. З огляду на ці ознаки прислів’їв, В.Виноградов [Виноградов, 2001 : 185] виділяє п’ять можливих типів перекладу прислів’їв:

1) повним відповідником (еквівалентом), коли в мові перекладу є прислів’я, яке рівнозначне за змістом, функцією та стилістичними характеристиками прислів’ю в мові оригіналу. Метафора, закріплена в прислів’ї, повинна спиратися на ідентичні образи. Повні еквіваленти часто зустрічаються у так званих інтернаціональних прислів’ях та крилатих висловах, які беруть свій початок від міфічних або біблійних джерел [Виноградов, 2001 : 185];

2) частковим відповідником, коли прислів’я мови перекладу еквівалентне прислів’ю мови оригіналу за змістом, функцією та стилістичним забарвленням, але відрізняється своїм образним значенням. Наприклад, вислів red herring, який перекладається як відволікаючий маневр, має такі аналоги в українській мові як замилити очі, задурити голову; рaint the town red – в англійській мові використовується на позначення гарного проводження часу, веселої прогулянки. В українській мові зустрічається такий його аналог: відірватися на повну;

3) при передачі прислів’їв нерідко використовується прийом калькування. Прислів’я відтворюється майже дослівно, але контекст підказує реципієнту, що він має справу зі стійким зворотом, наприклад, red rag to a bull - червоний колір для бика, тобто той, що дратує [Виноградов, 2001 : 186];

4) так званим «псевдодослівним» відповідником, коли перекладач вважає за потрібне вжити прислів’я мови оригіналу, або при відсутності в мові перекладу повного або часткового еквіваленту. В цьому випадку перекладач «винаходить» прислів’я та відтворює без модифікацій або з незначними змінами образний зміст прислів’я оригіналу, таким чином зберігаючи його зміст [Виноградов, 2001 : 190];

5) описовим перекладом, тобто шляхом переказу фразеологізму, який зумовлений відсутністю в мові перекладу необхідних відповідників та неможливістю калькування: Beware of reds under the beds — Пильнуйте! Комуністи всюди [Виноградов, 2001: 190].

Як бачимо, існують різні способи адекватної передачі приказок та прислів’їв українською мовою. Г. Салямов [Карпець, 2007 : 2] розділяє ідею В. Виноградова щодо способів перекладу паремій, стверджуючи, що зазвичай використовується п’ять можливих способів їх перекладу:

1)   повний еквівалент;

2)   частковий еквівалентний переклад;

3)   підбір псевдовідповідника;

4)   описовий переклад;

5)   калькування.

При цьому вважають [Мостовий, 1993 : 55], що, оскільки у пареміологічних одиницях часто міститься метафоричний елемент, то їх не можна перекладати дослівно. У багатьох випадках вони мають явно виражене національне забарвлення, що призводить до того, що паремії часто не мають абсолютних відповідників в іншій мові. Складність перекладу прислів’їв та приказок полягає у тому, що перекладач повинен уміти їх розпізнати і підшукати відповідний український варіант.

З точки зору перекладу приказок та прислів'їв, Кочерган М. [Кочерган, 1999: 41] розділяє їх на 3 групи.

До першої групи відносяться такі прислів'я й приказки, які повністю співпадають з українськими — і по смислу, і по формі, тобто по описуваному образу або складових компонентах, наприклад: All that glitters is not gold. - Не все те золото, що блищить; As a man sows, so shall he reap. - Як посієш, так і пожнеш; New brooms sweep clean. — Нова мітла по-новому мете [Дубенко, 2004 : 96]. Неспівпадіння числа в українській та англійській приказці в останньому прикладі не має суттєвого значення, тому ми включаємо його до першої групи.

Такі приказки та прислів'я, які повністю співпадають в різних мовах, мають своїм джерелом спільний прототип і часто є калькою з грецької або латинської, рідше інших мов.

До другої групи належать прислів'я і приказки, які співпадають по змісту, але не співпадають за образом, який лежить в їх основі, наприклад:

Too many cooks will spoil the broth. - У cеми няньок дитя без носа; As well be hanged for a sheep, as for a lamb. - Сім смертям не бути, а одної не минути; To buy a pig in a poke. - Купити кота в мішку [Дубенко, 2004 : 313].

При перекладі таких паремій рекомендується користуватися саме такими відповідниками, які закріпилися в мові, оскільки перекладач повинен притримуватися принципу перекладу чогось звичного таким же звичним. У протилежному випадку приказка або прислів'я викличе у читача враження чогось несподіваного та оригінального. Тому англійську приказку At a snail's pace - Як на волах, не можна перекладати Із швидкістю равлика.

До третьої групи відносяться приказки та прислів'я, які не мають відповідників в українській мові — ні за змістом, ні за образом. Вони перекладаються або описово, або за допомогою приказки, створеної перекладачем, наприклад: Little pitchers have long/ wide ears. - Діти люблять слухати розмови дорослих; В малих дітей великі вуха.

Як приклад вдалого відтворення приказки у перекладі можна навести англійський переклад такого місця роману Л.Толстого "Война и мир":

Ерема, Ерема, сидел бы ты дома, точил свои веретена. - Jerome, Jerome, do not roam, but mind spindles at home (Переклад А.і Л.Мод) [Кочерган, 1999 : 43].

Незважаючи на те, що при перекладі цього прикладу вжито іноземне ім'я, дуже вдало збережено римовану форму приказки, її ритмічну рівновагу, а також досить вірно передано її зміст.

У тих випадках, коли прислів'я і приказки мають чітко виражений національний характер, вони не можуть бути використані при перекладі, не зважаючи на те, що вони повністю співпадають за змістом. Так, англійську приказку to carry coal to Newcastle не можна перекладати російською приказкою ездить в Тулу со своим самоваром, оскільки це внесло би в переклад чуже національне забарвлення. У таких випадках доводиться або давати близький до оригіналу переклад, робити описовий переклад або перекласти цю приказку із зміною образу: Ніхто не возить вугілля в Ньюкасл; В ліс дрова возити; В криницю воду лити [Кочерган, 1999 : 56].

Проаналізувавши лінгвістичні джерела, присвячені особливостям перекладу паремій, ми дійшли висновку, що більшість вчених-лінгвістів розрізняють п’ять способів перекладу паремій: повний відповідник (еквівалент), частковий відповідник, “псевдодослівний” відповідник, описовий переклад, калькування, які і будуть нами детально проаналізовані під час подальшого дослідження.

2.2 Аналіз способів перекладу англійських паремій

Дослідження структурно-семантичних особливостей перекладу пареміологічних одиниць здійснювалося на основі сформованого нами експериментального корпусу, який налічує 450 одиниць. При цьому нами враховувалися такі труднощі, можливі при перекладі паремій: 1) відсутність відповідного прислів’я в англійській або українській мовах, наприклад, За радістю горе за п’яти уходить; 2) розходження в емоційному і національному забарвленнях українських прислів’їв та їх англійських відповідниках, наприклад, Не одразу Москва будувалась далеко не завжди можна передати прислів’ям Rome was not built in a day; 3) необхідність урахування випадків, коли ситуація вимагає дослівної передачі національно забарвленого українського прислів’я.

2.2.1 Переклад паремій еквівалентом

Під еквівалентністю у теорії перекладу слід розуміти збереження відносної рівності змістовної, змістової, семантичної, стилістичної і функціонально-комунікативної інформації, що міститься в оригіналі і перекладі. Слід підкреслити, що еквівалентність оригіналу і перекладу — це, насамперед, спільність розуміння інформації, що міститься в тексті, включаючи й ту, що впливає не тільки на розум, але і на почуття реципієнта та яка не лише експліцитно виражена в тексті, але й імпліцитно віднесена до підтексту. Еквівалентність перекладу залежить також від ситуації породження тексту оригіналу і його відтворення в мові перекладу. Таке трактування еквівалентності відбиває повноту і багаторівність цього поняття, пов'язаного із семантичними, структурними, функціональними, комунікативними, прагматичними та жанровими характеристиками. Причому всі зазначені в дефініції параметри повинні зберігатися в перекладі паремій, але ступінь їхньої реалізації буде різний в залежності від тексту, умов і способу перекладу [Латышев, 2008 : 78].

Повною відповідністю (еквівалентом) прислів’я перекладається тоді, коли в мові перекладу є відповідник, рівнозначний по сенсу, функції і стилістичним характеристикам прислів'ю оригіналу і співпадає з ним повністю або здебільшого по образному змісту. Іншими словами, метафора, поміщена в прислів'ях, повинна спиратися на ідентичні образи [Раєвська, 1991 : 36]. У нашому дослідженні було зафіксовано 28,44% випадків перекладу пареміологічних одиниць повним відповідником. Наведемо приклади перекладу прислів’їв та приказок за джерелом [Дубенко, 2004] шляхом повного відповідника:

Вовк і полічених овець краде. - A wolf guzzles counted sheep too; З вовками жити – по-вовчому вити. - One must howl with the wolves; Біда вівцям, де вовк пастушить. - To set the wolf – to keep the sheep; Лихий чоловік у громаді, що вовк у стаді. - A bad man is like a wolf in the flock; Там вовк не бере, де сам живе. - A wolf doesn’t steal where he lives; Велика риба маленьку цілою ковтає. - The great fish eats up the small; Риба та гості через три дні псуються. - Fish and company stink in three days; Не вчи рибу плавати. - Never offer to teach fish to swim; Дарованому коневі в зуби не заглядають. - Never look a gift horse in the mouth; Замкнув стайню, як коней вкрали. - It is too late to shut the stable door after the horse has been stolen; Кінь на чотирьох ногах, та й то спотикається. - A horse stumbles that has four lags; Силуваним конем не поїдеш. - You can take a horse to the water but you cannot make him drink.

Як бачимо, у цьому способі відтворення прислів’їв та приказок не втрачається їхня лексична образність. Було з’ясовано, зокрема, якщо це риба в українській мові, то вона залишається рибою і в англійській мові, так само як і вовк, і кінь, і т.д. При цьому способі перекладу порушується лише структура речення, що й є розбіжністю зі способом відтворення за допомогою калькування.

Аналізуючи структурні особливості цих паремій, їх автосемантичність, однозначність, зазначимо існування в змісті прислів’їв культурних концептів, які і дозволяють виділяти рамки їх використання. Граматична форма українських варіантів прислів’їв відповідає характеру їх змісту в англійській мові. Прислів’я, які перекладаються повним відповідником, мають переважно, структуру розповідних речень.

Під час формування експериментального корпусу нами було встановлено, що повні еквіваленти досить часто (у 28,44 % від загальної кількості одиниць) зустрічаються у так званих інтернаціональних прислів'ях і крилатих виразах, висхідних до біблейських і міфологічних джерел. Переклад за допомогою повного відповідника застосовується в тому випадку, коли паремії мають однакове походження в обох мовах. Такими джерелами можуть бути [Кунин, 1996 : 20] : …………

- древня історія або література: I came, I saw, I conquered. - Прийшов, побачив, переміг;…

- Біблія або вислови за біблійним сюжетом: the ten commandments - десять заповідей;

-сучасна література або історичні джерела, які відносяться до різних мов: My house is my castle. - Мій дім – моя фортеця;……………………………

-вирази, які належать видатним англійським та американським авторам: Better a witty fool than a foolish wit. - Краще розумний дурак, ніж глупий мудрець.

Отже, вивчення ілюстративного матеріалу засвідчило, що переклад пареміологічних одиниць повним відповідником становить 28,44 % від загальної кількості (450 одиниць) проаналізованих прислів’їв і приказок.

2.2.2 Переклад паремій частковим відповідником

Частковим відповідником перекладається прислів'я, коли прислів'я мови перекладу еквівалентне прислів'ю мови оригіналу за сенсом, функцією і стилістичним забарвленням, але розрізняється своїм образним змістом [Авксент’єв, 1997 : 26]. Наведемо приклади такого перекладу:

Вовк вовка не кусає. – Dog doesn’t eat dog. – дослівно: собака не їсть собаку; Вовк линяє, а натури не міняє. – The leopard cannot change its spots. – дослівно: леопард не в змозі замінити свої плями; Замкнув вовка межи вівці. -Put a cat among the canaries. – дослівно: заперли кота серед канарейок; Бережіть козла спереду, коня ззаду. - Beware of a silent dog and still water. – дослівно: бережіться мовчазного собаки та сталої води; Знайся кінь з конем, віл з волом, свиня з свинею, рівня з рівнею. – Geese with geese and women with women. – дослівно: гусаки з гусаками, а жінки з жінками.

Розібравши цей спосіб відтворення, можемо узагальнити, що з його використанням втрачається лексична відповідність. Бачимо, що досить частим є вживання метафори. Іншими словами, при перекладі за допомогою часткового відповідника, прислів'я мови перекладу залишається еквівалентним прислів'ю мови оригіналу по сенсу, функції і стилістичному забарвленню, але втрачає образну відповідність. Візьмемо, наприклад, перше прислів’я, у якому образ вовка змінюється на образ собаки. Подібна заміна прослідковується майже в усіх досліджуваних прислів’ях та приказках, які становлять 17,33 % від загальної кількості (450) проаналізованих нами одиниць.

За структурно-семантичними особливостями, прислів’я – закінчені судження, які, як ми бачимо, мають дієслово та підмет, а приказки уявляють собою лише натяк на судження. Нами було з’ясовано також, що за допомогою підбору часткового відповідника образна основа паремій у перекладі зберігається, але з деякими змінами лексичного і граматичного характеру. Наприклад, Baker’s/printer’s dozen. - Чортова дюжина; The devil is not as black as he is painted. - Не такий страшний чорт, як його малюють. При такому перекладі слід враховувати, що український образ повинен бути нейтральним щодо національного забарвлення [Кунин, 1996 : 24]. Як бачимо, паремії, які перекладаються частковим відповідником, за своєю структурою – лише розповідні речення.

Таким чином, аналіз експериментального корпусу паремій дозволяє констатувати, що переклад паремій частковим відповідником складає 17,33% від загальної кількості (450) проаналізованих нами одиниць.

2.2.3 Переклад паремій за допомогою калькування

При передачі прислів'їв нерідко використовується прийом калькування. Калька не піддається ніякій персональній ритмічній і метафоричній організації. Прислів'я відтворюється майже дослівно і сам контекст підказує, що читач має справу зі стійким зворотом, відтворним по оригіналу. Іноді навіть у самому авторському тексті є ввідні пояснення, що вказують на пареміологічну одиницю: «як говорить прислів'я», «як завжди говорять», «всім відомо, що» і т.п. [Авксент’єв, 1997 : 24]. Наведемо приклади перекладу паремій за допомогою калькування:

Вовк в овечій шкурі. - A wolf in sheep’s skin; Голодний як вовк. - As hungry as a wolf; Людина людині вовк. - A man is a wolf to a man; Ні риба ні м'ясо. - Neither fish nor flash; Риба починає псуватися з голови. - Fish begins to stink at the head.

У наведених прикладах, як бачимо, зберігається повна специфіка прислів’я чи приказки. Таким чином встановлено, що спосіб перекладу за допомогою калькування зберігає усі образні лексеми в їх початковій формі, у формі мови оригіналу. В багатьох вищезазначених прикладах, відсутні дієслова, тобто речення не є предикативними. За структурно-семантичними особливостями – це розповідні закінчені речення. При цьому перекладі необхідно пам’ятати, що [Верба, 2003 : 33]:

- образ повинен бути зрозумілим, а метафоричне, переносне значення має виходити з прямого значення, наприклад, Little pitchers have long ears. - У малих дітей великі вуха;

- якщо в перекладі є реалія, то вона повинна бути зрозумілою українському читачеві: To carry coal to Newcastle. - Ніхто не возить вугілля в Ньюкасл;

- перекладу слід надати форму паремії: Rome was not built in a day. - Не зразу Рим будувався.

Отже, на підставі проведеного дослідження, було встановлено, що за допомогою калькування перекладаються паремії, які складають 29,11 % від загальної кількості (450) пареміологічних одиниць.

2.2.4 Переклад паремій “псевдодослівним” відповідником

До «псевдодослівних» відповідників вдаються [Алефіренко, 1984 : 27], коли перекладач уважає недоцільним використовувати наявні в мові відповідники або коли в ньому взагалі немає повного або часткового еквівалента прислів'я. У цьому випадку перекладач «винаходить» прислів'я, відтворюючи без модифікацій або з деякими змінами образний зміст оригінального прислів'я і, звичайно, зберігаючи його сенс. При створенні такого «псевдоприслів'я» використовуються образні і звуко-ритмічні засоби. Словосполучення лише стилізується під прислів'я. У читача має скластися враження, що створене прислів'я існує в мові перекладу або що це іноземне прислів'я, відтворене засобами рідної мови із збереженням ознак прислів'їв, і їх характеристик. Відповідність, «псевдоприслів'я», – завжди результат творчого відтворення речення мови оригіналу, наприклад:

Баба з воза – кобилі легше. - A good riddance to bad rubbish. – дослівно: добра прогулянка на погане сміття; Щоб рибку з’їсти, треба в воду лізти. -The cat would eat fish and would not wet her feet. – дослівно: кіт з’їсть рибку та не замочить її ноги; Як вовка не годуй, а він все в ліс дивиться. - Nature draws more than ten oxen. – дослівно: природа приваблює більш ніж десять волів; На свиню хоч і сідло надінь, то все конем не буде. - An ass is but an ass, though laden with gold. – дослівно: осел так і залишиться ослом, навіть якщо він завантажений золотом; Битись, як риба об лід. - To hold a wolf by the ears. – дослівно: утримувати вовка за вуха (тобто вговорюючи залишитись).

Як бачимо, у цьому способі відтворення паремій, зазвичай, лексика, в даному випадку зоонімічна, не зберігається. Ми дослідили, що при перекладі паремій “псевдодослівним” відповідником, практично повністю змінюється лексичний фон прислів’я чи приказки. Паремії, які перекладаються “псевдодослівним” відповідником – розповідні двоскладові речення, які містять у собі велику кількість синтаксичних розширювачів.

Отже, переклад пареміологічних одиниць “псевдодослівним” відповідником становить 25,11 % від загальної кількості (450) досліджених нами одиниць.

2.2.5 Переклад паремій шляхом описового перекладу

Розглянемо ще один спосіб відтворення паремій – описовий переклад. Відсутність необхідних відповідників і неможливість дослівного калькування впливають на вибір цього способу відтворення пареміологічних одиниць. Він зводиться до тлумачення, пояснення прислів'я, яке в перекладеному тексті практично перестає існувати як самостійна мовна одиниця і немов розчиняється в контексті. При такому способі перекладу неминучі стилістичні й інформаційні втрати [Алефіренко, 1984 : 22]. Наведемо приклад цього способу перекладу прислів’їв:

В каламутній воді риба ловиться краще. - It is a good fishing in troubled water.

Нами було встановлено, що при застосуванні описового перекладу під час відтворення паремій лексичний фон зберігається лише частково. Образна лексика, звичайно, порушується. Взагалі при такому способі відтворення перекладач має привілею обирати чи залишати образну лексику оригіналу, або змінити її. Наприклад, наведене прислів’я можна було б перекласти з української мови на англійську таким чином: We can catch much fish in troubled water. У цьому випадку зоонімічна лексика зберегла би форму оригіналу. При цьому перекладі вжито стилістичний мовний засіб перекладу – перифраз. Та якщо б ми взяли за основу оригіналу англійський варіант цього прислів’я It is a good fishing in troubled water та відтворили на українську мову прислів’ям В каламутній воді риба ловиться краще, тоді спосіб відтворення можна було б віднести до способу перекладу «псевдодослівним» відповідником.

Отже, проаналізувавши загальну кількість (450) пареміологічних одиниць, нами було встановлено, що найменш уживанішим (4,44 %) при відтворенні прислів’їв і приказок є описовий переклад.

Проведений вище аналіз способів відтворення прислів’їв та приказок дозволив сформувати процентне співвідношення використання того чи іншого способу перекладу паремій, наведене на рисунку 2.1.

Рис. 2.1. Процентне співвідношення використання способів перекладу паремій

З рисунку 2.1. видно, що перекладачі надають перевагу чотирьом з п’ятьох засобів перекладу паремій, а саме, повному відповіднику (еквівалент) (28,44%), частковому відповіднику (17,33%), калькуванню (29,11%) та “псевдодослівному” відповіднику (25,11%), приклади відтворення пареміологічних одиниць шляхом описового перекладу складають лише 4,44% від загальної кількості (450 одиниць) проаналізованих нами паремій, тобто не є частотними.

Висновки до розділу 2

Вивчення теоретичних та експериментальних джерел, присвячених перекладу паремій, дозволяє узагальнити, що адекватне відтворення прислів'їв і приказок складає особливу перекладацьку проблему. Існує декілька способів відтворення прислів’їв та приказок з однієї мови на іншу. При створенні експериментального корпусу нашого дослідження, ми користувалися способами перекладу паремій запропонованих В.Виноградовим, а саме: повний відповідник (еквівалент), частковий відповідник, «псевдодослівний» відповідник, описовий переклад та калькування.

Повною відповідністю (еквівалентом) перекладається прислів'я, коли в мові перекладу є відповідник, рівнозначний по сенсу, функції і стилістичним характеристикам прислів'ю оригіналу та співпадає з ним повністю або в основі своєї по образному змісту.

Часткова відповідність застосовується у випадку, коли прислів'я мови перекладу еквівалентне прислів'ю мови оригіналу по сенсу, функції і стилістичному забарвленню, але розрізняється своїм образним змістом.

Калька не піддається ніякій персональній ритмічній і метафоричній організації. Прислів'я відтворюється майже дослівно, і сам контекст підказує, що читач має справу зі стійким зворотом, відтворним за оригіналом.

До “псевдодослівних” відповідників вдаються, коли перекладач вважає недоцільним використовувати наявні в мові відповідності або коли взагалі немає повного або часткового еквівалента прислів'я. У цьому випадку перекладач «винаходить» прислів'я, відтворюючи без модифікацій або з деякими змінами образний зміст оригінального прислів'я і, звичайно, зберігаючи її сенс.

Описовий переклад зводиться до тлумачення, пояснення прислів'я, яке в перекладеному тексті практично перестає існувати як самостійна мовна одиниця і немов розчиняється в контексті. При такому способі перекладу неминучі стилістичні і інформаційні втрати.

У структурно-семантичному значенні, прислів’я є закінченими реченнями. Переважно це розповідні двоскладові речення із замкнутою структурою, які мають смислову та інтонаційну завершеність, категорії предикативності та модальності. В їх основі лежать не цілісні смислові речення, а судження. Майже кожна проаналізована паремія має такі мовні засоби реалізації: метафора, алітерація, асонанс, рима, перифраз та зіставлення.

Проаналізувавши 450 пареміологічних одиниць, ми дійшли висновку, що при перекладі прислів’їв та приказок перекладачі надають перевагу чотирьом з п’ятьох засобів перекладу паремій, а саме, повному відповіднику (еквівалент) (28,44%), частковому відповіднику (17,33%), калькуванню (29,11%) та “псевдодослівному” відповіднику (25,11%), приклади відтворення пареміологічних одиниць шляхом описового перекладу складають лише 4,44% від загальної кількості (450 одиниць) проаналізованих нами паремій, тобто не є частотними.

Висновки

Для визначення лінгвістичного статусу прислів’їв та приказок найбільш доцільним вбачається використання терміну «текст малої форми», оскільки його специфіка полягає у відсутності чіткої фабули, структурно-композиційних параметрів звичайних текстів, зафіксованого авторства та дійових осіб. Характерними лінгвістичними ознаками актуалізованих у мовленні паремій як біфункціональних комунікативно-номінативних одиниць є стислість, синтаксична замкненість, евфонічність та інтонаційна цільнооформленість.

Ретроспективний огляд вивчення паремій засвідчив, що виникнення прислів’їв бере початок з часів первіснообщинного ладу. Прислів’я та приказки в переважній більшості створюються самим народом, багато було популяризовано або створено відомими письменниками та поетами, а також запозичено з інших мов та з Біблії. Усі перераховані чинники виникнення паремій є характерними і для англійських, і для українських мов.

Синтаксична структура прислів’їв, зазвичай, будується за моделями простого або складного (складносурядного та складнопідрядного) речення. Як правило, прислів'я включають 7±2 слів, що відповідає можливостям оперативної пам'яті і мовця, і слухача. Стверджувальні або заперечні комунікативні типи висловлень репрезентуються у прислів’ях трьома синтактико-структурними підтипами: розповідним, спонукальним і питальним, із домінуванням стверджувальних форм. Крім того, притаманні спонукальним прислів’ям імперативність та директивність можуть бути виражені за допомогою розповідної моделі.

Мовні засоби реалізації англійських прислів’їв та приказок: фонетичні (рима, алітерація, асонанс), лексико-граматичні (архаїзми, синоніми, порівняння, розповідне двоскладове речення, пасивний стан, модальні дієслова, синтаксичні розширювачі) та стилістичні (зіставлення, епітети, повтори, метафори, метонімії, перифрази) слугували підґрунтям для формування експериментального корпусу та для вивчення особливостей перекладу англійських прислів’їв та приказок на українську мову.

Вивчення теоретичних та експериментальних джерел, присвячених перекладу паремій, дозволило узагальнити, що адекватне відтворення прислів'їв і приказок складає особливу перекладацьку проблему. Існує декілька способів відтворення прислів’їв та приказок з однієї мови на іншу. При створенні експериментального корпусу нашого дослідження, ми користувалися способами перекладу паремій запропонованих В.Виноградовим, а саме: повний відповідник (еквівалент), частковий відповідник, «псевдодослівний» відповідник, описовий переклад та калькування.

У структурно-семантичному значенні, прислів’я є закінченими реченнями. Переважно, це розповідні двоскладові речення із замкнутою структурою, які мають смислову та інтонаційну завершеність, категорії предикативності та модальності. В їх основі лежать не цілісні смислові речення, а судження. Майже кожна проаналізована паремія має такі мовні засоби реалізації: метафора, алітерація, асонанс, рима, перифраз та зіставлення.

Проаналізувавши 450 пареміологічних одиниць, ми дійшли висновку, що при перекладі прислів’їв та приказок перекладачі надають перевагу чотирьом з п’ятьох засобів перекладу паремій, а саме, повному відповіднику (еквівалент) (28,44%), частковому відповіднику (17,33%), калькуванню (29,11%) та “псевдодослівному” відповіднику (25,11%), приклади відтворення пареміологічних одиниць шляхом описового перекладу складають лише 4,44% від загальної кількості (450 одиниць) проаналізованих нами паремій, тобто не є частотними.

Summary

The paper is dedicated to the study of translation techniques of English proverbs and sayings into Ukrainian by means of establishing their structural and semantic features.

The object of our work is structural and semantic features of English and Ukrainian proverbs and sayings. The subject is the means of rendering linguistic peculiarities of English proverbs and sayings into Ukrainian.

The results of the theoretical analysis and experimental data of the linguistic specificity of English proverbs and sayings prove that the term “text of a small form” is the most appropriate for the definition of proverbs or sayings since they don’t have a clear subject matter, but are characterized by the structural composition typical of a common text.

The linguistic peculiarities of proverbs and sayings are compression and syntactical rigidity. From the structural and semantic point of view, proverbs are complete sentences. Mostly, they are narrative dissyllabic sentences with a closed system that have semantic and intonation completeness, the category of predication and modality. They are based on judgments rather than on coherent semantic sentences.…………..

The syntactic structure of proverbs is usually built following the model of simple and complex (compound coordinated and subordinated) sentences. Typically, proverbs include 7+-2 words, the number that corresponds to the capacity of operational memory of the speaker of listener. Affirmative or negative communicative types of utterances are represented in the sayings and proverbs by three syntactic-structural subtypes: narrative, imperative and interrogative, with dominance of affirmative forms.

The summary of theoretical ideas and experimental data on the linguistic means realizing English proverbs and sayings made it possible to systemise these means as follows: phonetic (rhyme, alliteration, assonance), lexico-grammatical (archaisms, synonyms, comparison, narrative dissyllabic sentences, passive voice, modal verbs, syntactic secondary extenders) and stylistic (comparisons, epithets, repetitions, metaphor, metonymy, periphrasis). The presented systematisation served as the basis for the study of the translation specificity of the linguistic means creating English sayings and proverbs.

The conducted within the scope of the research aim systematisation of different translation techniques allowed us to use methods suggested by V.Vynogradov, namely: complete analogue (equivalent), partial analogue, “pseudo-word-for-word” analogue, descriptive translation and tracing.

Following the research theoretical basis, we examined 450 English proverbs and sayings. It has been established that the most common means of English proverbs and sayings translation is by tracing (29,11%). Other frequently used translation techniques are: full analogue (equivalent) (28,44% of the analyzed proverbs and sayings), “pseudo-word-for-word” analogue (25,11%), partial analogue (17,33%). The translation of proverbs and sayings by descriptive technique comprises only 4,44% from the total number (450 units) of analyzed proverbs and sayings.

Список використаної літератури

1. Авксент’єв Л.Г. Cучасна українська мова. Фразеологія. -- Х.: Вища школа, 1997. – С. 21-26.

2. Алефіренко М.Ф. Проблема фразеологічного рівня мови // Мовознавство. – 1984. – №5 – С. 22-27;

3. Амосова Н.Н. Основы английской фразеологии. – Л.: Изд-во Ленингр. ун-та, 1963. – 208 с.

4. Аникин.П.В. Мудрость народов // Пословицы и поговорки народов Востока. – М.: Изд-во восточной литературы, 1987. – С. 7-17.

5. Арнольд И.В. Стилистика современного английского языка (Стилистика декодирования). – Л.: Просвещение, 1981. – C. 98.

6. Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов. М.: Издательство Советская энциклопедия, 1966. – 576 с.

7. Баранцев К.Т. Английские пословицы и поговорки. – К.: Радянська школа, 1973. – 175 с.

8. Буковская И.О., Вяльцева С.И. О критериях отбора и употреблении английских пословиц // Словарь употребительных английских пословиц: 326 статей / 3. И. Дубянская и др. – 3-е изд., стереотип. — М.: Рус. яз., 1990. – С. 8-15, 147.

9. Верба Л.Г. Граматика сучасної англійської мови. – М.: ВП Логос, 2003. – С. 33.

10.   Виноградов В.В. Избранные труды. Лексикология и лексикография. – М.: Наука, 2001. – С. 185-190.

12.   Гвоздев В.В. Место пословиц как структурно-семантических образований в языке: Автореф. дис. ... канд. филол. наук. – М., 1983. – 15 с.

13.   Голубовська І.О. Етнічні особливості мовних картин світу. Монографія. – К.: Логос, 2004. – 72 с.

14.   Даль В. Напутное // Пословицы русского народа. Сборник В. Даля: В 2 т. – М.: Художественная литература, 1999. – Т. 1. – С. 5-26.

15.   Денисов К.М. Эмоциональность и её выражение в речи // Фонетика устного текста: Меж вуз. сб. науч. трудов / Редколлегия: Г.М. Вишневская и др. – Иваново, 1987. – С. 7-39.

16.   Дмитренко В.А., Григор'єва Л.М. Деякі типологічні риси текстів малих форм фольклору з комічними елементами // Проблеми семантики слова, речення та тексту: Зб. наук. статей. – К.: Вид. центр КДЛУ. – 2000. – Вип. 4. – С. 83-90.

17.   Дубенко О.Ю. Англо-американські прислів’я та приказки. – К.: Нова книга, 2004. – 416 с.

18.   Дубровин Н.И. Русско-английский словарь: А-Я: более 8000 слов и выр.: пособие для учащихся. – М.: Просвещение, 1997. – С. 7.

19.   Захарова А.А. Использование телекоммуникаций в формировании межкультурного общения при обучении иостранному языку в техническом вузе. – Ростов н/Д.: Ростов, 2001. – С. 115-117.

20.   Єрченко П.Г. Іноземна філологія. //Респ. Міжвід.наук. Зб. - Львів: .- 1994. – Вип. 107. – С. 98.

21.   Карпець Л.А. Український спортивний жаргон: структурно-семантичний аспект: Дис... канд. філол. наук: 10.02.01 / Харківський національний ун-т ім. В.Н.Каразіна. — Х., 2006. — 192 с..

22.   Ковалів С.О. Семантична структура дієслів – членів синонімічних рядів “Утішання” та “Заспокоювання” у сучасній англійській мові. / Львівс. націон. ун-т. імені І. Франка. – Львів, 2007. – С. 20-37.

23.   Коновець С. П. Експресивні засоби використання фразеологічних одиниць в іспанській періодичній пресі (на матеріалах газети "EL PAІS") // Вісн. Київ. ун-ту. – Сер. Іноземна філологія. – К., 2000. – Вип. 28. – С. 9-10.

24.   Корень О.В. Системно-функціональні особливості англійських прислів’їв: Автореф. дис. ... канд. філол. наук: 10.02.04 / Харківський національний ун-т ім. В.Н. Каразіна. – Харків, 2000. – 20 с.

25.   Корень О.В. Семантико-синтаксичні моделі англійських прислів’їв. // ВІСНИК Житомирського державного університету імені Івана Франка (3), 2005. – С. 5-15.

26.   Кочерган М.П. Вступ до мовознавства. – К.: Академія, 1999. –

С. 41-56.

27.   Кузько П.В. До питання про перспективність дослідження паремій. – Мелітопіль: видавництво Мелітопольський державний педуніверситет, 2003. – С. 87.

28.   Кунин А.В. Английская фразеология. – М.: Высш. шк., 1970. – 344 с.

29.   Кунин А.В. Курс фразеологии английского языка. - М.: Высшая школа, 1986. – С. 32.

30.   Латишев Л.К. Переклад: проблеми теорії, практики та методики викладання.– М.: Просвещение, 2008. – С. 78.

31.   Медведєв Ф.П. Українська фразеологія. Чому ми так говоримо. – Х.: Основа, 1982. – С. 53.

32.   Мерзлікіна О.В. Екстралінгвістична зумовленість та комунікативно-прагматичні особливості функціонування прислів’їв у спонукальних мовленнєвих актах (за матеріалами творів М.Сервантеса). Київський національний ун-т ім. Т.Г. Шевченка. – К., 2001. – С. 83.

33.   Милюкова Л.К. Просодическое варьирование в поэтическом тексте // Фонетика устного текста: Меж вуз. сб. науч. трудов / Редколлегия: Г.М. Вишневская и др. – Иваново, 1987. – С. 164.

34.   Молотков А.И. Основы фразеологии русского языка. – Л.: Госкнига, 1977. – С. 40.

35.   Молчанова Г.Г. Антропонимическая паремия как иконический знак и культурологический признак // Вестник МГУ. Сер. 19. Лингвистика и межкультурная коммуникация, 2004. – № 4. – С. 86-97.

36.   Мостовий М.І. Лексикологія англійської мови: (Підруч. для ін-тів і фак. iнозем. мов). – Х.: Основа, 1993. – 256 с.

37.   Ніколаєнко Л. Глибоке коріння – пишна корона // Зоря Полтавщини. – 2004. – № 168 (4 листопада). – С. 5.

38.   Потебня А.А. Из лекций по теории словесности. Басня. Пословица. Поговорка. – Харьков: Типогр. «Мирный труд», 1914. – С. 294.

39.   Пропп В.Я. Принципы классификации фольклорных жанров // Советская этнография. – 2001. – №4. – С. 17.

40.   Раєвська Н.М. English lexicology – Київ. -- 1991. – 236 c.

41.   Сухенко К. М. Лексичні проблеми перекладу. – К.: Київ. Нац. Універ. Ім. Тараса Шевченка, 1992. – 252 с.

42.   Тараненко Л.І. Просодичні засоби реалізації зв’язності тексту англійської прозової байки (експериментально-фонетичне дослідження): Дис. ... канд. філол. наук: 10.02.04 / Київський національний лінгвістичний ун-т. – К., 2003. – 234 с.

43.   Тарланов З.К. Русские пословицы: синтаксис и поэтика. – Петрозавод: Петрозаводский государственный университет, 1999. – 248 с.

44.   Телия В.Н. Что такое фразеология. – М.: Высш.шк., 1966. – 278 с.

45.   Фелицина В.П., Прохоров Ю.Е. Русские пословицы, поговорки и крылатые выражения. – М.: Русский язык, 1979. – 182 с.

46.   Хавхун А.П. Способы экспрессивной реализации грамматического субъекта в поэтическом тексте (на материале английской поэзии XVIII-XX веков: Дисс. ... канд. филол. наук. – Киев, 1998. – С. 24.

47.   Шанский Н.М. Очерки по русскому словообразованию Изд. 2-е, доп. – М.: УРСС Комкнига, 2005. – 336 с.

48.   Ярцева В.Н. Лингвистический энциклопедический словарь. – М.: Большая Российская Энциклопедия, Директмедия, 2008. – 6000 с.

49.   Avdikos E. Gr. Grecian riddle-jokes: formalistic and functional features of a new minor form. – Режим доступу: macedonia.auburn.edu/velickovski/3.2-Introduction.doc

50.   Dundes A. On Whether Weather ‘Proverbs’ are Proverbs // De Proverbio. Electronic Journal of International Proverb Studies. – 2000. – Vol. 6. – No 2. – Режим доступу: http://www.deproverbio.com/Dpjournal/DP.6.2.00/WEATHER.html

51.   Encyclopedia Americana. International Edition. In 30 volumes. – Danbury, Connecticut: Grolier incorporated International Headquarters, 1985. – 798 p.

52.   Galperin I.R. Stylistics. – М.: Высшая школа, 1971. – С. 37.

53.   Gillian B. Discourse analysis. Cambridge: Cambridge University Press, 1996. – P. 132.

54.   Green T. The Proverb and Riddle as Folk Enthymemes // De Proverbio. Electronic Journal of International Proverb Studies. – 2000. – Vol. 6. – No 2. – Режим доступу: http://www.deproverbio.com/DPjournal/DP,6,2,00/PROVERBRIDDLE.html

55.   Hakamies P., Krikmann A., Kuusi M. and the project of Baltic-Finnic proverbs // De Proverbio. – 1998. – Vol. 4. – No 1. – Режим доступу: http://www.deproverbio.com/DPjournal/DP,4,1,98/KUUSI/BALTIC-FINNIC.html

56.   Hernadi P., Steen F. Catching a Serpent with Another’s Hand: The Tropical Landscapes of Proverbia. – Режим доступу: http://www.anth.ucsb.edu/projects/esm/CatchingSerpent.html

57.   Hirsch E.D., Kett J.F. The New Dictionary of Cultural Literacy. Third Edition, 2002. – Режим доступу: http://www.bartleby.com/cgi-bin/texis/webinator/sitesearch?query=proverb&filter=col59&Submit=G

58.   Kuusi M. On the aptness of proverbs // De Proverbio. – 1998. – Vol. 4. – No 1. – Режим доступу: http://www.deproverbio.com/DPjournal/DP,4,1,98/KUUSI/APTNESS.html

59.   Mieder W. ‘To pay the piper’ and the legend of ‘The pied piper of Hamelin’ // De Proverbio. – 1999. – Vol. 5. – No 2.

60.   Pawley A., Frances H. Two puzzles for linguistic theory: nativelike selection and nativelike fluency // Language and communication (Applied linguistics and language study) – N. Y.: Longman Group Ltd. - 1990. – Р. 191-226.

61.   Pocket German Dictionary German-English & English-German // Harper Collins Publisher, 2002. – 621 р.

62.   Yankah K. Proverb Speaking as a Creative Process: The Akan of Ghana De Proverbio. – 2000. – Vol. 6. – No 2. – Режим доступу: http://www.deproverbio.com/DPjournal/DP,6,2,00/YANKAH/AKAN.html

Додаток A

ПЕРЕЛІК АНГЛІЙСЬКИХ ПРИСЛІВ’ЇВ І ПРИКАЗОК ТА СПОСОБІВ ЇХ ПЕРЕКЛАДУ УКРАЇНСЬКОЮ МОВОЮ ЗА ДЖЕРЕЛОМ [Дубенко, 2004]

Таблиця А.1