Парадигматичні відношення лексико-семантичного поля прикметників арабської мови на позначення фізичного стану людини
Парадигматичні відношення лексико-семантичного поля прикметників арабської мови на позначення фізичного стану людини
Зміст
Перелік умовних скорочень
Вступ
Розділ 1. Лексико-семантична система мови. прикметники арабської мови, їх виділення та утворення
1.1 Поняття ЛСП в системі мови
1.1.1 Поняття лексико-семантичне поле, його теорії
1.1.2 Лексико-семантичні поля і групи, що базуються на парадигматичних відношеннях
1.1.3 Розрізнюючі ознаки ЛСП від ЛСГ і синонімічного ряду
1.1.4 Тематичні групи (ряди)
1.2 Прикметники арабської мови
1.2.1 Виділення прикметників в арабській мові
1.2.2 Якісні прикметники в арабській мові
Висновки до розділу 1
Розділ 2. Лексико-семантичне поле прикметників арабської мови на позначення фізичного стану людини в аспекті парадигматичних відношень
2.1 Парадигматичні відношення
2.1.1 Синонімія
2.1.2 Антонімія
2.1.3 Гіпонімія
2.2 Підкласи прикметників арабської мови на позначення фізичного стану людини
Висновки
Список використаної літератури та джерел
Додаток А. Прикметники на позначення фізичного стану людини
Перелік умовних скорочень
ЛСП лексико-семантичне поле
ЛСГ лексико-семантична група
СР синонімічний ряд
Вступ
На сучасному етапі розвитку мовознавства, зважаючи на актуальність розроблення загальнотеоретичних основ семантичного аналізу, прикметники неодноразово піддавалися лінгвістичному аналізу в роботах багатьох вітчизняних і зарубіжних дослідників (О.В. Афанасьєва, О.М. Вольф, Т.В. Венкель, Н.В. Вишивана, С.В. Постникова, М.Г. Булахов, Н.С. Ніколаєва). Однак не вироблені єдині критерії для визначення складу класу прикметників, не існує і єдиної класифікації прикметників. Лінгвісти і лінгвістичні школи обирають різні критерії вибору основного принципу класифікації прикметників. Результатом відсутності єдності у доборі критеріїв стало те, що межі цього класу лексики окреслені по-різному.
Таким чином, необхідність комплексного дослідження окремих груп мовних одиниць, спрямованого на визначення їх статусу, на пошуки критеріїв їх класифікації, на уточнення їхнього місця в мовній картині світу, на вивчення специфіки семантики певної лексико-семантичної групи в парадигматичному аспекті і зумовлює актуальність даного дослідження. Дослідження та систематизація ЛСП прикметників арабської мови на позначення фізичного стану людини забезпечить більш глибоке розуміння закономірностей мовної системи і її відображення в арабській мовній картині світу в контексті міжкультурної комунікації.
Метою даної роботи є описати прикметники, що позначають фізичний стан людини у сучасній арабській мові та дослідити і проаналізувати їхні парадигматичні відношення.
Сформульована мета роботи зумовлює поетапне виконання таких завдань:
·Охарактеризувати поняття лексико-семантичної системи мови та її компонентів;
·Зясувати проблему виділення та утворення прикметників в арабській мові;
·Зробити інвентаризацію ЛСП прикметників арабської мови на позначення фізичного стану людини;
·Проаналізувати парадигматичні відношення як в межах виділених підкласів прикметників так і між ними;
Об'єктом дослідження є лексико-семантичне поле прикметників арабської мови на позначення фізичного стану людини. Парадигматичні відношення даного ЛСП прикметників арабської мови на позначення фізичного стану людини і складають предмет дослідження.
Матеріалом дослідження є 99 прикметників арабської мови на позначення фізичного стану людини, вибраних методом суцільної вибірки із Великого арабсько-російського словник Х.К. Баранова, що і послужив джерелом даного матеріалу.
Методи дослідження: у нашій роботі ми використали метод суцільної вибірки при відборі матеріалу, описовий метод та метод індукції при аналізі відібраних прикметників, компонентний аналіз при поділі прикметників на семантичні підкласи.
Матеріали і результати дослідження можуть знайти практичне застосування в межах курсу лекцій з лексикології арабської мови, у практичному вивченні арабської мови та при укладанні синонімічних словників арабської мови.
Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів із висновками, загальних висновків, списку використаних джерел, що налічує 31 позицію і додатку. Обсяг основного тексту роботи - 30 сторінок. Загальний обсяг роботи - 39 сторінок.
прикметник арабська мова парадигматичний
Розділ 1. Лексико-семантична система мови. прикметники арабської мови, їх виділення та утворення
1.1 Поняття ЛСП в системі мови
Мова є системою, тобто сукупністю взаємоповязаних і взаємозумовлених елементів. Одним з рівнів мови є лексико-семантичний рівень, вивченням якого займається лексикологія. [17, с.34] Лексико-семантична система - одна з найскладніших мовних систем, що зумовлено багатовимірністю її структури, неоднорідністю її одиниць, різноманітністю відображених у них відношень і відкритістю для постійного поповнення новими одиницями (словами та значеннями). Своєрідність її також в тому, що вона на відміну від інших мовних систем (фонологічної і граматичної) безпосередньо пов'язана з об'єктивною дійсністю, віддзеркаленням якої вона є. На думку Р. Мейера, задача семасіології полягає в тому, щоб визначити приналежність кожного слова до тої чи іншої систем, виявити системоутворюючий, диференціюючий фактор цієї системи [5, c.107].
1.1.1 Поняття лексико-семантичне поле, його теорії
Семантичне поле є такою системою, завдяки якій здійснюється вивчення семантичних змін у мові. Традиційно дослідження лексики в аспекті польової організації здійснюється у двох напрямах:
) ономасіологічному (від поняття) і 2) семасіологічному (від слова).Ю. Караулов вважає, що домінантним є другий підхід, визначаючи лексико-семантичне поле як групу слів однієї мови, що мають досить тісний смисловий зв'язок [15, с.57].
Теорії поля більше ніж сто років, однак це не зменшує цікавості науковців до її дослідження. Про закономірності семантичних зв'язків між мовними одиницями і про системний характер лексики писали в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. У вітчизняній та іноземній науковій літературі існує багато теорій лексико-семантичного поля. Дослідники Потебня, Покровський, Мейер, Шперберг, Іпсен виділили закономірності семантичних звязків між одиницями мови, а також типи семантичних полей. [28]
Ідея подальшого дослідження лексики по семантичним (понятійним) полям повязується з іменем Й. Тріра, який використовував термін "семантичне поле", що вперше зявився в роботах Г. Іпсена. Він визначив семантичне поле як сукупність слів, що мають спільне значення. [там же]
Трір виходить з поняття синхронного стану мови як замкненої стабільної системи, що визначає суть всіх її складових частин. Трір вважає, що "слова тієї чи іншої мови не є виокремленими носіями змісту, а кожне з них, навпаки, має зміст тільки тому, що його мають також інші, споріднені з ним слова" [5, с.107].
Теорія Й. Тріра тісно пов'язана з учениям В. Гумбольдта про внутрішню форму мови, також вона опирається на думки Ф. де Соссюра про мовні значенневості. Глобальну систему мови, за Й. Тріром, можна розділити на два паралельні види полів - понятійні та словесні. [28]
Заслугою Й. Тріра вважається розділення понятть "лексичне" і "понятійне" поле і введення в лексичний обіг цих термінів. Згідно з теорією поля Тріра, кожне з полей поділяється на елементарні одиниці - поняття і слова, при цьому складні компоненти словесного поля, подібно камінцям мозаїки, повністю покривають сферу відповідного понятійного поля. Таким чином, Трір припускає повний паралелізм, між понятійними і словесними полями. Л. Васильєв вважає, що признання абсолютного паралелізму між словесними і лексичними полями зумовило головну помилку Й. Тріра. Мова йде про положення, згідно з яким внутрішня форма мови зумовлює світосприйняття його носіїв. [5, c.108].
Теорія поля, розроблена Тріром, знайшла як прихильників, так і противників. Г. Щур говорить, що Тріра, зокрема, критикували:
)за ідеалістичне розуміння ним відношення мови, мисленя і реальної дійсності;
2)за логічний, а не мовний характер виділених ним полей;
)за те, що Трір вважав поле закритою групою слів;
)за те, що він допускав повний паралелізм між лексичними і понятійними полями;
)за те, що він відкидав значення слова як самостійну одиницю: Трір вважав, що значення слова визначається його оточенням;
)за те, що Трір фактично ігнорував полісемію і конкретні звязки слів;
)за те, що він вивчав тільки імена (головним чином, іменники та прикметники), залишаючи без уваги дієслова и стійкі словосполучення [29, с. 19].
Тим не менш праці Й. Тріра стали стимулом для подальших пошуків в цій області. В процесі цих пошуків намітилось два головних шляхи в розробці семантичних полей. Одні вчені (Л. Вейсберг, К. Ройнінг та ін.) вивчали парадигматичні відношення між лексичними одиницями мови, тобто парадигматичні поля (до них відносять поля Й. Тріра), інші (наприклад, В. Порциг) - синтагматичні відношення, тобто синтагматичні поля. Інші вчені вивчали класи слів, повязаних і парадигматичними, і синтагматичними відношеннями, тобто комбіновані (або комплексні) поля. [там же, с. 20]
Щодо різноманітних груп лексики, то варто відзначити досить довільне використання терміна "поле" у мовознавстві. В одних із визначень подано максимальний, дещо надлишковий перелік ознак семантичного поля (обширність, смислова атракція, цілісність, впорядкованість, взаємовизначеність елементів, повнота, безперервність, довільність і розмитість меж) [10], в інших наголошено на належності до поля слів зі спільним компонентом значення та різним граматичним значенням або на зв'язок з однією і тією ж темою [2].
Як одне з найактуальніших питань у лексичній семантиці О. Антомонов розглядає структуру лексико-семантичного поля. Вiн називає фактором, що об'єднує погляди дослідників, розуміння лексико-семантичного поля як структури, що має ядро і периферію [1].
С. Денисова зазначає, що семантична будова поля (ядерно-периферійна структура в мові)"утворена не за ознаками бінарної опозиції (релевантність-нерелевантність), а за принципом градуювання - ступеня виявлення ознак із центром, що складається з ознак високого ступеня детермінованості, і периферії - явищ із високим рівнем варіативності" [11, с.65].
М. Жгенті зазначає, що семантична впорядкованість словесного поля зумовлена семантичною ознакою - словесним значенням одиниць, що входять до його складу. Дослідник пропонує методику "семантичних ознак", що дозволяє порівнювати структурно-семантичні організації полів різних мов [13, с.12 - 14].
Згідно з теорією Р. Мейера, існує три типи семантичних полей:
) природні (назви дерев, тварин, частин тіла, чуттєвого сприйняття та ін.),
) штучні (назви військові звань, складові частини механізмів та ін.),
) напівштучні (термінологія мисливців чи рибалок, етичні поняття та ін.).
Таким чином у сучасній лінгвістиці лексико-семантичне поле - це семантикопарадигматичне утворення, що має певну автономність і специфічні ознаки організації: спільну нетривіальну частину у тлумаченні, ядерно-периферійну структуру, існування зон семантичного переходу [11, с.78]
ЛСП базується на відношеннях, найголовнішими серед яких є парадигматичні, синтагматичні та епідигматичні. [16, с.264]
1.1.2 Лексико-семантичні поля і групи, що базуються на парадигматичних відношеннях
Парадигматичні відношення обєднують найрізноманітніші класи лексичних одиниць, подібних за тими чи іншими смисловими ознаками (семами) у лексико-семантичні поля, лексико-семантичні групи слів (ЛСГ), синонімічні та антонімічні ряди.
Г. Щур вказує, що як ЛСГ трактують мовні поля (хоч не всі їх так називають) Л. Вейсгербер, Г. Іпсен, К. Ройнінг, Е. Оскар, О. Духачек, К. Хейзе, А.А. Уфімцева, В.І. Кодухов та багато інших. Так, наприклад, К. Ройнінг вважає, що слова з точки зору семантики входять до різних груп і їх семантика залежить від контексту, в той час як у Й. Тріра слово і його характеристика залежать від місця в системі або від місця в полі. Але обоє вважають, що характеристикою поля є наявність загальних значень лексем, що входять в нього. [29, с.28].
Концепція словесних полів (Wortfelder) Л. Вейсгербера дуже близька до концепції Й. Тріра.Л. Вейсгербер також вважає, що значення слова - це не самостійна одиниця поля, а структурний компонент. "Словесне поле живе як ціле тому, щоб зрозуміти значення окремого його компонента, треба уявити все поле і знайти в його структурі місце цього компонента" [5, c.108].
На думку Л. Вейсгербера, деякі значення поля не мають відповідників в реальній дійсності. Він вважає, що семантичне ділення системи мови визначається принципами, які закладені в самій мові, в його семантичній структурі, а не реальними відношеннями в обєктивній дійсності. Кожний народ має свої принципи поділу зовнішнього світу, свій погляд на оточуючу дійсність, тому семантичні системи різних мов не співпадають. Тому необхідно шукати принципи поділу словникового складу на поля в самій мові. Лексичні поля Л. Вейсгербер поділяє на одношарові і багатошарові. Поділ одношарових полів опирається на якусь одну ознаку. [6, c.23].
Дослідник Ф.П. Філін при поділі мовної системи використовує поняття "лексико-семантичні групи". Під ЛСГ він розуміє лексичні обєднання з однорідними значеннями, що зіставляються, які представляють собою специфічне мовне явище, зумовлене ходом його історичного розвитку. Різновидами ЛСГ, як вважає Ф.П. Філін, є синонімічні ряди, антоніми і навіть лексичні угруповання з родовидовими відношеннями. Від ЛСГ Ф.П. Філін відділяє словотворчі ("гніздові") обєднання слів, граматичні класи, комплекси значень багатозначних слів і тематичні групи (наприклад, назви частин людського тіла, терміни тваринництва та подібне.). Дані тематичні групи зазвичай перехрещуються і навіть іноді повністю співпадають з ЛСГ. [там же, c.33].
1.1.3 Розрізнюючі ознаки ЛСП від ЛСГ і синонімічного ряду
В кінці XX ст європейський дослідник Васильєв Л.М. виділив розрізнюючі ознаки ЛСП і ЛСГ:
1. Мовна і немовна зумовленість лексичних звязків. В ЛСП елементи поєднує спільність позамовних (екстралінгвістичних) звязків і відношень.
Елементи ЛСГ повязані перш за все внутрішньомовними відношеннями.
. Тип і місцезнаходження імені групи.
Обмеження ЛСГ здійснюється на базі якого-небудь багатозначного слова. Отже, воно є домінантою ЛСГ. Решта членів групи знаходяться з домінантою в синонімічних відношеннях. Пізнавальна ознака ЛСП завжди знаходиться за межами поля і часто являє собою не слово, а словосполучення, що позначає родове поняття. По відношенню до нього всі члени поля є видовими поняттями. Елементи поля обєднані однією семою. Члени ЛСГ, навпаки, обєднані декількома семами. А щодо синонімічного ряду, то він, як і ЛСГ, обмежується відносно слова-домінанти, яке входить до складу синонімічного ряду. Але, на відміну від ЛСГ обмеження синонімічного ряду відбувається відносно одного, як правило, головного значення слова (якщо воно багатозначне). Таким чином, тип ідентифікатора і його місцезнаходження - це ознаки, що відрізняють ЛСГ і СР від поля. [6, c.33].
1.1.4 Тематичні групи (ряди)
Відділення тематичних груп від інших лексичних угруповань повязано з певними проблемами:
. Першою і найважливішою відмінною рисою тематичної групи є позамовна обумовленість відношень між її елементами. На відміну від ЛСП, яке є впорядкованою множиною словесних знаків, тематична група - це сукупність матеріальних чи ідеальних денотативів, що позначаються словесними знаками.
. Друга важлива ознака тематичної групи - це різнотипність відношень між її членами або їх цілковита відсутність.
Схожі або тотожні, на перший погляд групи можуть утворювати різні лексичні угруповання. Якщо необхідно розглянути структурно-семантичні відношення між термінами спорідненості в одній мові чи різних, ми отримуємо багато словесних знаків: батько, мати, брат, сестра, син, дочка і т.д., які утворюють поле. Назвою (імям) тематичної групи, як правило, є слова (а не штучне утворення) - "транспорт" і т.п. З цього випливає, що поняття "тематична група" тісно стикається з поняттям "семантичне поле". [23, c.31]
1.2 Прикметники арабської мови
1.2.1 Виділення прикметників в арабській мові
Виділення прикметників - загальномовознавча проблема. Вона є одною з важливих складових виділення частин мови в мовах світу. Стосовно виділення прикметників часто говорять про три основних типи мов: "адєктивні", в яких прикметники є самостійною частиною мови, до них належить, наприклад, англійська мова, "дієслівні", в яких прикметники є підкласом дієслів, сюди належить багато мов Південно-Східної Азії, Африки, деякі дагестанські мови, та "іменні", в яких прикметники є підкласом імен. Це наприклад латинська мова, арабська мова та інші класичні індоєвропейські мови. [22, с.243].
В арабській лінгвістичній традиції виділяють три частини мови - імя (أِسْمٌ ism імя), дієслово (فَعِلٌ fail дієслово) і частки (حَرْفٌ ħarf частка). Клас імен може ділитися на підклас власне імен і підклас займенників. Прикметники (صِفَةٌ şifa прикметник) в арабській мові традиційно входять до класу власне імен. Так, зокрема, вважають Н.В. Юшманов [Юшманов Н.В. Грамматика литературного арабского языка / Н.В. Юшманов; Под ред.И.Ю. Крачковского; СПб.: Юридический центр пресс 1999, ст. 19] і Б.М. Гранде [8, с.252].
Залежно від того, що прикметник позначає - якість чи присвійність, прикметники в арабській мові поділяються на якісні і присвійні. [17, ст.85]
1.2.2 ßê³ñí³ ïðèêìåòíèêè â àðàáñüê³é ìîâ³
ϳä íàçâîþ صِفَةٌ şifa ÿê³ñòü, âëàñòèâ³ñòü àáî نَعْةٌ naa îïèñ, õàðàêòåðèñòèêà, òîáòî ÿê³ñíèé ïðèêìåòíèê, â àðàáñüêèõ ãðàìàòèêàõ âèñòóïàþòü ñëîâà, ùî ïîçíà÷àþòü á³ëüø àáî ìåíø ïîñò³éíó âëàñòèâ³ñòü àáî îçíàêó ñëîâà, ÿêå îïèñóºòüñÿ (مَوْصُوفٌ mawşuf,مَنْعُوفٌ manuf òå, ùî îïèñóºòüñÿ), ç ÿêèì ïðèêìåòíèê çíàõîäèòüñÿ â àòðèáóòèâíîìó çâÿçêó. Ïðèêìåòíèêè óòâîðþþòüñÿ â³ä 䳺ñëîâà ³ ïîä³ëÿþòüñÿ íà:
à) إسْمُ آلْفَاعِلِ ismu-l-fāil - àêòèâíèé 䳺ïðèêìåòíèê;
á) إسْمٌ آلْمَفْعُولٌ ismu-l-mafūl - ïàñèâíèé 䳺ïðèêìåòíèê;
â) â³ä䳺ñë³âí³ ïðèêìåòíèêè ó âëàñíîìó çíà÷åíí³ ñëîâà.
ijºïðèêìåòíèêè ÷àñò³ø çà âñå îçíà÷àþòü òèì÷àñîâó ä³þ àáî ñòàí. Àëå âîíè ìîæóòü îçíà÷àòè ³ ïîñò³éíó îçíàêó, ñóáñòàíòèâóþ÷èñü ïðè öüîìó. ³ä䳺ñë³âí³ ïðèêìåòíèêè ó âëàñíîìó çíà÷åíí³ ñëîâà àðàáñüê³ àâòîðè íàçèâàþòü صِفَةٌ مُشَبَّهَةٌ şifa mušabbiha. Íàéïîøèðåí³ø³ ïðèêìåòíèêè óòâîðåí³ çà ìîäåëëþ فَعْلٌ, فَعَلٌ, فَعْلانُ ³ أفْعَلٌ. Âîíè ïîçíà÷àþòü ÿê³ñòü àáî ñòàí ³ ÷àñò³ø çà âñå óòâîðþþòüñÿ â³ä íåàêòèâíèõ 䳺ñë³â. Ìîäåë³ فَعِيلٌ, فَعِلٌ,فَعُولٌ, فَعَّالٌ, فَعَّالَةٌ ³ فُعَلَةٌ ïîçíà÷àþòü âëàñòèâó ïðåäìåòó àáî îñîá³ îçíàêó â á³ëüø ñèëüí³é ôîðì³ àáî ò³é, ÿêà ÷àñòî ïîâòîðþºòüñÿ. Òàê³ ìîäåë³ íàçèâàþòüñÿ أبْنِيَاةُ آلْمُبَالَغَة [abniyātu-l-mubālàġa] - ìîäåë³ ïîñèëåíî¿ ÿêîñò³. [8, c.262-263]
Âèñíîâêè äî ðîçä³ëó 1
Îäí³ºþ ç ìîâíèõ ñèñòåì º ëåêñèêî-ñåìàíòè÷íà ñèñòåìà. Ïðî çàêîíîì³ðíîñò³ ñåìàíòè÷íèõ çâ'ÿçê³â ì³æ ìîâíèìè îäèíèöÿìè ³ ïðî ñèñòåìíèé õàðàêòåð ëåêñèêè ïèñàëè ùå ç ê³í. Õ²Õ - ïî÷. ÕÕ ñò. Òåðì³í "ñåìàíòè÷íå ïîëå" âïåðøå çÿâèâñÿ â ðîáîòàõ Ã. ²ïñåíà. ³í âèçíà÷èâ ñåìàíòè÷íå ïîëå ÿê ñóêóïí³ñòü ñë³â, ùî ìàþòü ñï³ëüíå çíà÷åííÿ. Çãîäîì áàãàòî äîñë³äæåíü ñåìàíòè÷íîìó ïîëþ ïðèñâÿòèâ É. Òð³ð, çã³äíî ç ÿêèì ìîâíó ñèñòåìó ìîæíà ðîçä³ëèòè íà äâà ïàðàëåëüí³ âèäè ïîë³â - ïîíÿò³éí³ òà ñëîâåñí³. Ïîäàëüø³ äîñë³äíèêè, òàê³ ÿê Ë. Âåéñáåðã, Ê. Ðîéí³íã, Â. Ïîðöèã ïîä³ëÿëè ËÑÏ íà ïàðàäèãìàòè÷í³, ñèíòàãìàòè÷í³ ³ êîìïëåêñí³ ïîëÿ.  ñó÷àñíîìó ìîâîçíàâñòâ³ ËÑÏ áàçóºòüñÿ íà ïàðàäèãìàòè÷íèõ, ñèíòàãìàòè÷íèõ òà åï³äèãìàòè÷íèõ â³äíîøåííÿõ.
Ïàðàäèãìàòè÷í³ â³äíîøåííÿ îáºäíóþòü ëåêñè÷í³ îäèíèö³, ÿê³ º ïîä³áíèìè çà òèìè ÷è ³íøèìè ñìèñëîâèìè îçíàêàìè ó ëåêñèêî-ñåìàíòè÷í³ ïîëÿ, ëåêñèêî-ñåìàíòè÷í³ ãðóïè ñë³â, ñèíîí³ì³÷í³ òà àíòîí³ì³÷í³ ðÿäè. Äåÿê³ äîñë³äíèêè, òàê³ ÿê Ã. ²ïñåí, Ê. Ðîéí³íã, Å. Îñêàð, Î. Äóõà÷åê, Ê. Õåéçå, À.À. Óô³ìöåâà, Â.². Êîäóõîâ òðàêòóþòü ËÑÏ ÿê ËÑÃ. Ïðîòå ì³æ íèìè º ð³çíèöÿ ó çóìîâëåíîñò³ ëåêñè÷íèõ çâÿçê³â, îñê³ëüêè ËÑÏ ïîºäíàíå ïîçàìîâíèìè çâÿçêàìè, à ËÑà âíóòð³øíüîìîâíèìè, ³ â ì³ñöåçíàõîäæåíí³ ï³çíàâàëüíî¿ îçíàêè, ÿêà â ËÑà º äîì³íàíòîþ ñèíîí³ì³÷íîãî ðÿäó, à â ËÑÏ çàâæäè çíàõîäèòüñÿ ïîçà ìåæàìè ñàìîãî ïîëÿ. ² â òîé ÷àñ ÿê åëåìåíòè ËÑÏ îáºäíàí³ îäí³ºþ ñåìîþ, ÷ëåíè ËÑÃ, íàâïàêè, îáºäíàí³ äåê³ëüêîìà ñåìàìè.
Ç ËÑÏ ò³ñíî ïîâÿçàí³ òåìàòè÷í³ ãðóïè. Àëå, íà â³äì³íó â³ä ËÑÏ, òåìàòè÷íà ãðóïà º ñóêóïí³ñòþ äåíîòàòèâ³â, ÿê³ ïîçíà÷àþòüñÿ ñëîâåñíèìè çíàêàìè, ç ð³çíîòèïí³ñòþ â³äíîøåíü àáî ¿õ â³äñóòí³ñòþ ì³æ ¿¿ ÷ëåíàìè.
Ðîñ³éñüêèé ë³íãâ³ñò Âàñèëüºâ Ë.Ì. âèä³ëÿº ùå îäèí òèï ïîë³â - êîìïëåêñí³, ÿê³ óòâîðþþòüñÿ ïðè ñêëàäàíí³ ïàðàäèãìàòè÷íèõ ³ ñèíòàãìàòè÷íèõ ïîë³â.
Ñòîñîâíî âèä³ëåííÿ ïðèêìåòíèê³â â ð³çíèõ ìîâàõ ñâ³òó, ìîâè ïîä³ëÿþòüñÿ íà àäºêòèâí³, äå ïðèêìåòíèê º ñàìîñò³éíîþ ÷àñòèíîþ ìîâè, 䳺ñë³âí³, â ÿêèõ ïðèêìåòíèê íàëåæèòü äî 䳺ñë³â òà ³ìåíí³, â ÿêèõ ïðèêìåòíèêè º ï³äêëàñîì ³ìåí. Àðàáñüêà ìîâà º ³ìåííîþ. Ïðèêìåòíèêè â í³é íàëåæàòü äî ï³äêëàñó âëàñíå ³ìåí. Ïðèêìåòíèêè ïîä³ëÿþòüñÿ íà ÿê³ñí³ ³ ïðèñâ³éí³.
ßê³ñí³ ïðèêìåòíèêè (صِفَةٌ şifa ÿê³ñòü, âëàñòèâ³ñòü àáî نَعْةٌ na a îïèñ, õàðàêòåðèñòèêà) â àðàáñüêèõ ãðàìàòèêàõ ïîçíà÷àþòü á³ëüø àáî ìåíø ïîñò³éíó âëàñòèâ³ñòü àáî îçíàêó ñëîâà, ÿêå îïèñóºòüñÿ. Âîíè óòâîðþþòüñÿ â³ä 䳺ñëîâà ³ ïîä³ëÿþòüñÿ íà: àêòèâí³ ä³ºïðèêìåòíèêè, ïàñèâí³ ä³ºïðèêìåòíèêè, â³ä䳺ñë³âí³ ïðèêìåòíèêè ó âëàñíîìó çíà÷åíí³ ñëîâà.
Ðîçä³ë 2. Ëåêñèêî-ñåìàíòè÷íå ïîëå ïðèêìåòíèê³â àðàáñüêî¿ ìîâè íà ïîçíà÷åííÿ ô³çè÷íîãî ñòàíó ëþäèíè â àñïåêò³ ïàðàäèãìàòè÷íèõ â³äíîøåíü
2.1 Ïàðàäèãìàòè÷í³ â³äíîøåííÿ
ßê áóäü-ÿêà ñèñòåìà, ëåêñèêî-ñåìàíòè÷íà ñèñòåìà áàçóºòüñÿ íà â³äíîøåííÿõ, íàéãîëîâí³øèìè ñåðåä ÿêèõ º ïàðàäèãìàòè÷í³, ñèíòàãìàòè÷í³ òà åï³äèãìàòè÷í³. [16, ñò.264] Ïàðàäèãìàòè÷í³ â³äíîøåííÿ, ùî ³ñíóþòü ó ìîâ³, òà ñèíòàãìàòè÷í³ çâÿçêè, ùî ðåàë³çóþòüñÿ ó ìîâëåíí³, ðàçîì íàéá³ëüø ïîâíî ðîçêðèâàþòü ñåìàíòèêó ñëîâà. [7]  ðàìêàõ íàøîãî äîñë³äæåííÿ ìè çóïèíèìîñÿ íà ïàðàäèãìàòè÷íèõ â³äíîøåííÿõ, ùî îá'ºäíóþòü îäèíèö³ ìîâè îäíîãî ð³âíÿ â ãðóïè, ðîçðÿäè ³ êàòåãîð³¿. Íàÿâí³ñòü ó ñèñòåì³ ìîâè ïàðàäèãìàòè÷íèõ ðÿä³â äîçâîëÿº ìîâöÿì ó ìîâëåíí³ çàëåæíî â³ä íàì³ðó ñôîðìóëþâàòè äóìêó, ÿêó âîíè ïðàãíóòü ïåðåäàòè, âèáðàòè òîé ÷è ³íøèé ÷ëåí öüîãî ðÿäó (ôîíåòè÷íîãî, ñëîâåñíîãî, ìîðôîëîã³÷íîãî ÷è ñèíòàêñè÷íîãî), ÿêèé â³äïîâ³äຠçàäóìó. [31]
Äåùî ïîâí³øå íà íàøó äóìêó ïàðàäèãìàòè÷í³ â³äíîøåííÿ ðîçãëÿäຠÌ. Êî÷åðãàí: ïàðàäèãìàòè÷í³ â³äíîøåííÿ - öå â³äíîøåííÿ ì³æ ñëîâàìè íà îñíîâ³ ñï³ëüíîñò³ àáî ïðîòèëåæíîñò³ ¿õ çíà÷åíü. Çîêðåìà â³í âèä³ëÿº:
)â³äíîøåííÿ ñìèñëîâî¿ ïîä³áíîñò³ (ñèíîí³ì³ÿ)
2)â³äíîøåííÿ ñìèñëîâîãî ïðîòèñòàâëåííÿ (àíòîí³ì³ÿ)
)â³äíîøåííÿ ñìèñëîâîãî âêëþ÷åííÿ (ã³ïîí³ì³ÿ)
)â³äíîøåííÿ ñóï³äðÿäíîñò³ (íàïðèêëàä: شُوحٌ šūħ ÿëèíà, صَنَوْبَرَةٌ şanawbara ñîñíà, أَرْزٌ arz êåäð, بَتُولا batūlā áåðåçà, بَلُّوطٌballūţ äóá, قَيْقَبٌ qayqab êëåí, ïåðåáóâàþòü ì³æ ñîáîþ â ñóðÿäíèõ â³äíîøåííÿõ ³ â ï³äðÿäíîìó â³äíîøåíí³ ùîäî ã³ïåðîí³ìà شَجَرَةٌ šağara äåðåâî) ³ ïàðòèòèâíîñò³, òîáòî ö³ëîãî òà éîãî ÷àñòèíè (صَنَوْبَرَةٌ şanawbara