Розквіт зброярського мистецтва Стародавньої Русі XII-XIII століть
За всю історію людства ні в одній сфері діяльності не було проявлено стільки винахідливості й технічної думки, як у збройовій справі. Тема виготовлення та оздоблення зброї всіх видів завжди є актуальною. До неї постійний інтерес істориків, археологів, культурологів, мистецтвознавців та художників.
Найбільш детально і ретельно розглянуто в науковій літературі технологічні особливості виготовлення зброї, деякі конструктивні особливості окремих видів зброї, але декоруванню виробів, як показнику майстерності зброярів Стародавньої Русі ХІІ - ХІІІ століть, присвячено обмаль літератури й інформація має вибірковий характер. Наукова мистецтвознавча література з оздоблення зброї часів Стародавньої Русі, за винятком окремих статей, та дисертаційних розвідок із дотичних проблем майже відсутня, мабуть тому, що знахідок виробів означеного періоду недостатньо, щоб провести обємне, ґрунтовне наукове мистецтвознавче дослідження.
Велика розмаїтість технологій і складного устаткування для художньої ковки, а також безліч вузьких спеціалізацій призвело до значного збільшення числа професій. Тепер під загальною назвою ковалів обєднуються майстри по залізу - бронники, зброярі, щитники, замочники, майстри з виготовлення шоломів і стріл тощо. Разом з тим вже у XII столітті ковальське ремесло все більш помітно набуває масового характеру, майстри поступово починають виходити на великий ринок. Це тягне за собою і зміни в техніці виробництва, спрямованої на виготовлення великої кількості виробів. У XIII столітті зявилися нові ремісничі центри, кожен з яких мав свої відмінні риси, причому не тільки в техніці, але і в стилі. Зброярі XII - XIII століть забезпечували військо Русі першокласною зброєю європейського типу, зокрема захисне озброєння, складну екіпіровку для воїна-вершника і його коня, мечі, ножі, кинджали, списи, бойові сокири, булави для ближнього бою, наконечники стріл для далекого, обладунки, зброю і збрую: мечі, щити, списи, шаблі, стріли, бойові сокири, арбалети, кольчуги, шоломи, шпори, стремена, вудила, підкови.
Вітчизняні знахідки дозволяють з великою повнотою уявити не тільки склад середньовічного озброєння, але вивчити його виникнення, розвиток, поширення, призначення і бойове використання, вказує А. Кірпічніков. Особливу увагу приділено науковцями класифікації речових памяток. Категорії наступального і захисного озброєння були систематизовані за типами, хронологією та зонами розповсюдження. В основу виділення типу було покладено поєднання обєктивних ознак, таких, як форма речі, її будову, призначення, деталі оздоблення. Виходячи зі зміни форм виробів, а також їх археологічного оточення виявилося можливим датувати речі з точністю до 50 років, а іноді й точніше.
В. Головашин стверджує, що спеціалізація ковальської справи розвинулася в місті незрівнянно далі, ніж у селі, де коваль був одночасно і ювеліром. У місті й саме ковальство розпалося на декілька спеціальностей, і ковалі вже не займалися ні литтям, ні виробленням прикрас іншим способом. У місті ювеліри остаточно відділилися від ковалів.
Справжню віртуозність майстри Стародавньої Русі проявили в обробці кольорових і благородних металів. Ними було освоєно складні техніки: зерні, скані, фігурного лиття і, нарешті, найскладнішу - техніку перегородчастої емалі. Проте, А. Кірпічніков виказує інший погляд на розвиток зброярства у ХІІ столітті - технологія виробництва клинків спрощується, на мечах XII - XIII століть досить рідко зустрічаються розкішні прикраси, навершя руківя робиться не з декількох, а з одного шматка металу. Бронзові деталі поступаються місцем залізним, все рідше застосовуються рельєфні орнаменти. Разом з тим, Б. Колчин зазначав, що техніка виробництва мечів на Русі «в деяких областях значно випереджала розвиток техніки в передових країнах Західної Європи», і далі, що «техніка металообробки Стародавньої Русі в X - XIII століттях постає перед нами з високорозвиненою технологією механічної й теплової обробки заліза і сталі, якою віртуозно володіють російські ковалі». зброярство стародавній філігрань
Багаті технічні, конструктивні, фактурні, пластичні та колористичні можливості металу зробили його незамінним матеріалом для архітектури, скульптури й декоративно-прикладного мистецтва. Метал, по своїй суті, багатоликий і неоднозначний. Він може бути плавким, плинним, охоче заповнює всі порожнечі підготовленої для нього форми, а може бути пружним і дзвінким, зберігаючи в собі спогад про точні удари молота. Протягом багатьох сторіч людина осягала «душу» металу, визначала для себе найбільш доступні і виразні способи його обробки. Історичний аспект розвитку зброярської справи, технологічні особливості роботи з металом розглядається науковцями у колі дотичних проблем, наприклад, А. Матюшиною у дисертації «Гравирование полихромных изображений на стали с применением лазерных технологий», А. Швецовим у роботі «Тенденции формообразования современного коллекционного оружия России». Зокрема, О. Докучаєва в своєму дисертаційному дослідженні «Проблема взаємозвязку виразності і технології в прикладному мистецтві: деякі аспекти з історії художнього металу» розглянула та проаналізувала художню природу металу, виникнення і розвиток різних прийомів його художньої обробки та їхній вплив на формоутворення й декорування творів мистецтва в Стародавньому світі й середніх століттях. Аналіз вищевказаних праць, а також наукових розвідок В. Колюбакіна, Б. Колчина, А. Кірпічнікова, Т. Ткачука, Т. Хорева дозволив виокремити основні техніки і прийми художньої обробки металу та особливості їх застосування зброярами на Русі у ХІІ - ХІІІ століттях, зокрема, такі ручні прийоми обробки металу як кування, виколотка, карбування і штампування ґрунтуються на однаковому способі впливу на метал через удар, а також на властивості металу витягуватися й стискатися під його впливом. Металевий лист є для них початковою заготівкою, площина якого визначає пластичне і композиційне рішення майбутнього твору. У техніці виколотки метал слідує за деревяною або камяною моделлю, повторюючи її форми. Простукана поверхня, і у своїй структурі, і візуально, і пластично завжди зберігає спогад про удари молотка, відчуття натягнутої пружної оболонки. На властивості добре тримати форму, звільняючи внутрішній простір, засноване виготовлення металевих виробів оздоблених в техніці виколотки. Широкий діапазон художньої виразності карбування будується на багатстві її пластичних, фактурних і лінійних можливостей, що створюють «мальовничі» ефекти і тонке світло-тіньове моделювання. Таке поєднання пластичного і мальовничого сприяло тому, що інтерес до цієї техніки зародився ще в ті часи, коли мистецтво зверталося до навколишнього світу щоб передати його розмаїття, динаміку і красу. Техніка тиснення знайшла широке застосування в якості основи для філіграні, зерні, черні, емалі, а також рельєфного і мініатюрного скульптурного декору, завдяки своїй економічності, можливості тиражування і легкості готових виробів. Штампований рельєф часто використовували як обрамлення, або тло в оздобленні деревяних виробів. Декоративний ефект витисненого рельєфу будується на легких, згладжених контурах ритмічно повторюваного орнаменту. Техніка гарячого кування - це спресований стихією вогню технологічний процес, де твердість і пружність самого матеріалу визначили напружену і динамічну роботу лінії кованого металу. У декоративній обробці металу гравірування є єдиним прийомом, який людина освоїла ще не знаючи металу, тому перші відомі нам гравіровані зображення на металі тематично і стилістично близькі різьбі по каменю і кістці. В художньому металі Стародавнього світу і Середніх віків мистецтво гравіювання по металу тісно повязане з живописом, оскільки лінія в живопису домінує над кольором, а головним засобом виразності в гравіюванні є теж лінія. У деяких випадках цей звязок був безпосереднім, адже художники-живописці розмічали малюнок для гравірування.
Техніка черні генетично повязана з гравіюванням й існувати без неї не може. У свою чергу, використання черні, а також позолоти значно розширило діапазон художньої виразності гравіювання, дозволило контрастно виділяти зображення й орнаменти, передавати обсяги і відчуття простору, не порушуючи загального декоративного ладу твору. Єдина природна стихія обєднала різні метали в такому прийомі декорування як насічка. Хоча він і грунтується на агресивному вторгненні одного металу в іншій, але для цього матеріалу такий спосіб впливу є звичним, оскільки зміна його фізичної та художньої природи відбувається в основному під впливом удару.
Старовинною й улюбленою технікою оздоблення золотих і срібних виробів досліджуваного періоду була філігрань. Вона створювала багаті пластичні і декоративні ефекти, поєднувала площинні рішення і обємні, чіткі геометричні і химерні рослинні мотиви. Філігрань чудово поєднується з іншими техніками - скульптурним декором, карбованим рельєфом, - а також матеріалами - емалями, кольоровим камінням, склом тощо.
Провідною галуззю кольорової металообробки була ливарна справа. У XI - XII століттях поширилася техніка лиття в глиняні, а потім у камяні форми, що забезпечило масовість виробництва. Процес вимагав місткостей для розплаву металу (глиняні тиглі, кліщі, форми з каменю, глини, дерева); більшість камяних форм були двосторонніми, з щільно прилеглими половинками. Метал обробляли карбуванням, прокатанням, гравіюванням, тисненням, штампуванням, попередньо виготовивши набір інструментів (чекани, кліщі, кусачки, пінцети, зубила, ножиці по металу, штампи).
Велику увагу присвятив художньому литтю з металу науковець Б. Колчин: «Відлита форма завжди містить в собі спогад про пластичну масу розплавленого металу, тому художня природа лиття більш за все повязана з пластикою. Саме в пластиці малих форм раніше всього і повсюдно освоюються нові прийоми скульптурного формоутворення. Техніка бронзового лиття надавала рельєфу великі можливості художньої виразності, що уможливило відливання виробів різної висоти, причому, в одному творі іноді були присутні одночасно барельєф і горельєф, що переходили, деколи, в круглу скульптуру. Такої широкої градації просторового виносу обємів і площин не дозволяла рельєфу жодна інша техніка. Зазвичай рельєф відливався разом із виробом, але існував прийом накладного рельєфноголиття. У цьому випадку рельєф відділявся від фону концентруючи пластичну енергію в собі. Іноді таке відокремлення посилювалося і декоративними прийомами: фон золотився, або покривався одноколірною емаллю. Техніка лиття дозволяла передавати тонкі декоративні деталі скульптури і рельєфу. Скрупульозна і точна деталізація в бронзовій пластиці вдало поєднувалася з загальними згладженими поверхнями.
Варто зазначити, що один і той же майстер міг володіти як різними технічними прийомами, так і різними стилями і прикрашав зброю згідно з бажанням замовника. Поряд з майстернями, що підписували свої вироби, існували й такі, які їх таврували різними знаками нескладного геометричного малюнка такими як, наприклад: хрести, кола, спіралі, півмісяці. Ці знаки мали не тільки маркувальне, а й магічне значення, вони символізували вогонь, сонце тощо. Відтак, можемо підсумувати: якщо у період ІХ - ХІ століть відбувався перехід майстрів Стародавньої Русі від наслідування зарубіжних зразків до створення власного мистецтва виготовлення та декорування зброї, то у ХІІ - ХІІІ століттях зброярі вже досконало володіли різними техніками та прийомами художньої обробки металу: в означений історичний період вони послуговувалися в роботі такими прийомами художньої обробки металу як-от: кування, виколотка, карбування, штампування, тиснення, гравірування, чернь, насічка, філігрань (що чудово поєднується з іншими матеріалами - емалями, кольоровим камінням, склом, а також з іншими техніками - скульптурним декором, карбованим рельєфом), перегород- часта емаль тощо. Отже, зброярі Стародавньої Русі в ІХ - ХІІІ століттях віртуозно оволоділи всіма прийомами, що застосовувалися в означений період у Європі для художньої обробки металу, а багаті технічні, колірні, фактурні можливості металу, його прекрасне поєднання з іншими матеріалами, зробили метал незамінним у скульптурі та декоративно-прикладному мистецтві.