Міжнародний правопорядок: до питання властивостей (теоретичні аспекти)
Сукупність теоретичних проблем щодо феномену міжнародного правопорядку тривалий час викликає значний науковий інтерес, що підкреслює їх актуальність. Разом з тим, цей феномен був і залишається одним із самих дискусійних.
Увага, яка приділяється міжнародному правопорядку, викликана не тільки інтересами науки міжнародного права, але й намаганням практики визначити і врахувати його головні риси, ознаки, властивості.
Питання властивостей міжнародного правопорядку, що характеризують його як феномен, виступає одним із значних, важливих і одночасно спірних теоретичних питань. Його дослідження ускладнено неоднозначністю сприйняття і розуміння самого міжнародного правопорядку у науці міжнародного права. Зазначимо, що складність самого феномену міжнародного правопорядку і широта наукових поглядів на нього представників різних шкіл міжнародного права не тільки диктують і охоплюють різні за складністю питання, але й надають доволі різноманітний спектр підходів, що визначають його численні аспекти. Наукові погляди і позиції, висловлені дослідниками, що характеризують його з позицій системи, структури, моделі, процесу, стану або результату, утворюють доволі строкату картину. На цьому фоні складність визначення властивостей міжнародного правопорядку і необхідність їх врахування при розгляді його проблематики власне і обумовлює інтерес до цієї проблеми.
Властивості міжнародного правопорядку - теоретично розглядаються як його відмінні ознаки. У якості основних (головних) властивостей міжнародного правопорядку у доктрині визначають: здатність виступати в якості системи, складність, динамічність, упорядкованість, реальність, правомірність дій субєктів.
Здатність виступати в якості системи. У доктрині поширеною є позиція, згідно з якою міжнародний правопорядок є системою: В.А. Василенко (1983 р.), В.Г. Буткевич (1998-2002 рр.). Такий загальний підхід, у цілому, враховує загально-філософський погляд на систему, як на сукупність (структуру), що становить єдність закономірно розташованих та функціонуючих компонентів, частин, елементів, одиниць, обєднаних за спільною ознакою, призначенням.
Різниця у поглядах на міжнародний правопорядок, як на систему, полягає у компонентах, що включаються дослідниками до його складу. Зауважимо, що є два підходи. Послідовники першого підходу, в якості компонентів, включають до складу системи міжнародного правопорядку тільки міжнародні правовідносини («міжнародні відносини, врегульовані правом»), інші - вказують на більш розширену сукупність.
Підхід до міжнародного правопорядку, який розглядається науковцями в якості системи міжнародних правовідносин, є доволі поширеним: І.І. Лукашук (1975-1998 рр.), Ф. Ван Асбек (1976 р.), Е. Хирш (1984 р.), С.В. Черніченко (1984 р.), М.І. Лазарєв (1985 р.), А.І. Неделчев (1985 р.), Ушаков (1986 р.), Ентін (1986 р.), В.І. Євінтов (1991 р.), І.К. Шаов (2004 р.) та інші. Загалом, він характеризує міжнародний правопорядок як впорядковану систему міжнародних правовідносин у різних сферах (економічних, політичних, соціальних тощо).
Разом з тим, є і інших підхід, що визначає міжнародний правопорядок як «складну специфічну систему», яка містить і визначає впорядковану взаємодію компонентів у межах єдиного, узгодженого цілого, а саме: учасників правопорядку, відносин і звязків між ними, актів реалізації міжнародного права: В.Г. Буткевич (1998-2002 рр.). Такий підхід до системи міжнародного правопорядку передбачає дещо більш розширену і структуровану її теоретичну побудову. Це відповідно тягне за собою необхідність визначення властивостей, які повязані саме із зазначеними компонентами (учасниками, відносинами і актами).
Спільним у зазначених підходах є визначення в якості компонентів системи міжнародного правопорядку міжнародних правовідносин.
Складність міжнародного правопорядку, як його властивість, характеризується з позицій сукупності взаємоповязаних ознак, відносин, процесів, явищ тощо.
У доктрині міжнародного права питання щодо складності міжнародного правопорядку визначається з позицій кількості елементів і компонентів, а також чисельності їх звязків між ними і середовищем, у якому правопорядок функціонує. При цьому висловлюється думка про те, що переважаюча роль відводиться саме чисельності звязків між елементами і компонентами і, власне, сама складність міжнародного правопорядку пояснюється тим, що він «постійно зазнає активних впливів із зовнішнього середовища та системи міжнародного порядку, складовим компонентом якої він є».
На нашу думку, така позиція підкреслює не тільки складність правопорядку, але й вказує на його можливості до перманентних змін, під впливом відповідних внутрішніх і зовнішніх чинників.
Динамічність міжнародного правопорядку, як властивість, характеризується з позицій здатності до розвитку і видозмін.
На стан динамічності міжнародного правопорядку, впливає дія кількох обставин. Зокрема, у доктрині міжнародного права, такими визначені: зміни повязані із учасниками міжнародного правопорядку, міжнародними правовідносинами, звязками між ними, програмами поведінки учасників правопорядку та інші.
Щодо учасників міжнародного правопорядку, то вони «зявляються і зникають, змінюють своє місце та функції у правопорядку, вступають то в одні, то в інші міжнародні правовідносини. Динамічність міжнародного правопорядку, на думку В.Г. Буткевича, є наслідком і того, що міжнародні правовідносини динамічні (виникають, змінюються, припиняються, зникають), змінюються звязки між ними, змінюються властивості елементів правопорядку (розвивається правоздатність, дієздатність, змінюється компетенція субєктів, надається свобода вибору варіанта поведінки тощо), змінюються програми поведінки (міжнародні договори, рішення міжнародних або міждержавних організацій тощо) учасників правопорядку та ін.».
Така властивість міжнародного правопорядку як динамічність, на нашу думку, виступає однією з тих якостей, що характеризують його стан як системи.
Упорядкованість міжнародного правопорядку, що теж розглядається в доктрині як одна з його властивостей і, яку загалом можна охарактеризувати із філософських позицій, полягає у внутрішній впорядкованості, погодженості, взаємодії більш або менш диференційованих і автономних частин цілого, обумовленого його будовою.
Упорядкованість характеризується певною послідовністю, черговістю процесів і дій, в якій виражається певна закономірність, що спрямована до утворення і вдосконалення взаємозвязків між частинами цілого. З цієї позиції, «упорядкованість міжнародного правопорядку характеризується впорядкованістю:
а)міжнародно-правової структури;
б)міжнародно-правових процесів;
Упорядкованість, як властивість, фіксує динамічні закономірності, що відносяться до функціонування, поведінки і взаємодії частин, які зазвичай співвідносяться з поняттями певної структури або системи. Враховуючи це, варто погодитись із думкою, що «досягти оптимальної впорядкованості міжнародного правопорядку можна, коли буде впорядковано:
а)процеси виникнення, зміни і припинення міжнародних правовідносин;
б)процеси виникнення і скасування субєктів міжнародного права, зміни їх правового статусу;
в)взаємовідносини між субєктами міжнародного права відповідно до їх статусу;
г)вирішення спорів та конфліктів, які можуть виникнути між субєктами права;
д)методи правового регулювання відносин і впливу учасників міжнародних відносин;
е)поведінку учасників міжнародних правовідносин за певних умов;
є) такі вимоги і властивості учасників міжнародного правопорядку, як міжнародна законність, координаційність, загальна підпорядкованість вимогам правових норм тощо;
ж)вплив на правопорушників і ліквідація правопорушень».
Фактично, упорядкованість міжнародного правопорядку, що визначається у доктрині як його властивість, відображає його внутрішні взаємозвязки, а також підкреслює його стан як системи.
Реальність міжнародного правопорядку, як властивість, характеризується з позицій обєктивно існуючого явища. З цього приводу в доктрині висловлювалось кілька взаємодоповнюючих поглядів.
Визначаючи і характеризуючи її суть, В.І. Євінтов доходить висновку і наголошує на тому, що «реальність правопорядку виражається у великій кількості правовідносин, заснованих на нормах міжнародного права». Більш широкий погляд висловили П. Ройтер і Ж. Комбасо, які зазначають, що «міжнародний правопорядок - реальність сучасності, його наявність обумовлена незвичайним розвитком міжнародних відносин, значною кількістю міжнародних угод, нездоланною необхідністю співробітничати».
На нашу думку, виокремлення реальності міжнародного правопорядку в якості однієї із його властивостей, покликано підкреслити стан однієї з його найважливіших складових - стан міжнародних правовідносин.
Правомірність дій субєктів міжнародного права - як умова підтримки міжнародного правопорядку.
Розгляд властивостей міжнародного правопорядку, на нашу думку, буде не повним, якщо не врахувати ще один принциповий теоретичний аспект, а саме - правомірність дій субєктів міжнародного права, що розглядаються у доктрині з позицій умов, необхідних для його підтримки. У загальному контексті питання щодо властивостей, які характеризують міжнародний правопорядок, він може розглядатись як аспект, що разом із іншими, характеризує стан самого міжнародного правопорядку. Тож, він є вартий розгляду.
У доктрині висловлюється думка, що міжнародний правопорядок складають тільки правомірні дії субєктів міжнародного права (М.І. Лазарєв, Н.Є. Тюріна).
Характеризуючи такий підхід, відмітимо його принципові положення. Прихильники підходу стверджують, що вирішальну роль у забезпеченні міжнародного правопорядку відіграє правомірна діяльність, що відповідає принципам міжнародного права, його договірним і звичаєвим нормам. При цьому зазначається, що порушення міжнародного права не означають відсутність міжнародного правопорядку та наголошується на тому, що «відновлення порушеного права варто розглядати як частину комплексної проблеми охорони міжнародного правопорядку і найважливіший елемент інституту міжнародно-правової відповідальності».
Принциповим у цьому підході можна розглядати те твердження, що «міжнародний правопорядок забезпечується якісною і кількісною перевагою правомірної діяльності субєктів міжнародного співтовариства. Зміст правомірної діяльності субєктів на різних етапах розвитку міжнародного права є неоднаковим, відповідно і правопорядок кожного етапу має свою специфіку». Разом з тим, варто підкреслити висновок, у якому відмічається, що «утримання від неправомірної діяльності і відновлення порушеного права поряд із правомірною діяльністю є важливими умовами дотримання міжнародного правопорядку».
Цей аспект, на нашу думку, надає додаткову рису для визначення стану самого міжнародного правопорядку, чим і довершує доктринальну характеристику властивостей міжнародного правопорядку.
Таким чином, дослідивши питання щодо властивостей міжнародного права правопорядку, варто зазначити наступне:
складність міжнародного правопорядку визначається з позицій кількості його елементів і компонентів, а також чисельності їх звязків; динамічність міжнародного правопорядку характеризується з позицій здатності до розвитку і видозмін; упорядкованість міжнародного правопорядку розглядається з позицій узгодженості, взаємодії частин цілого, обумовленого його будовою; реальність міжнародного правопорядку характеризується з позицій обєктивно існуючого явища; правомірності дій субєктів міжнародного права розглядаються у доктрині з позицій умов, необхідних для його підтримки.
зазначені властивості у сукупності характеризують стан міжнародного правопорядку.