Неналежне виконання медичними працівниками своїх професійних обов’язків
Національний авіаційний університет
Неналежне виконання медичними працівниками своїх професійних обовязків
Атаманчук Т.Р.
Стаття присвячена висвітленню особливостей такого злочину як «Неналежне виконання медичними працівниками своїх професійних обовязків». Проаналізовано різні підходи до таких понять як «медичний працівник», «професійні обовязки медичного працівника». Особливу увагу зосереджено на випадках коли настає чи не настає кримінальна відповідальність за вчинення даного злочину.
Ключові слова: медичний працівник, професійні обовязки, виконання професійних обовязків, неналежне виконання, кримінальна відповідальність.
медичний працівник кримінальний злочин
Постановка проблеми. Характеристика неналежного виконання медичними працівниками своїх професійних обовязків має важливе значення, адже відображає особливості даного злочину, важливість причинно-наслідкового звязку між діянням і негативними наслідками діяння тощо. Актуальність даної теми полягає у тому, що життя і здоровя людини є одними з основних благ і найвищою соціальною цінністю. Відповідно до ст. 49 Конституції України кожен має право на охорону здоровя, медичну допомогу та медичне страхування. У ст. 80 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоровя» вказано, що особи, які є винними у порушенні законодавства про охорону здоровя, несуть цивільну, адміністративну або кримінальну відповідальність згідно із законодавством.
Аналіз останніх досліджень і публікацій. Дану тему досліджували такі науковці як А.Г. Кибальник, І.Г. Вермель, Л.Г. Дунаєвська, А.Л. Маковський, Ф.Ю. Бердичевський, Г.В. Чеботарьова тощо. Варто зазначити, що у вітчизняній науці досить широко досліджені злочини, повязані із наданням медичної допомоги. Проте, дослідження особливостей неналежного виконання медичними працівниками своїх професійних обовязків потребує більш детального та ґрунтовного розгляду і визначення особливостей.
Метою дослідження є аналіз законодавства та наукової літератури щодо неналежного виконання медичними працівниками своїх професійних обовязків для покращення ефективності боротьби з даним порушенням та для його попередження.
Можна виділити такі завдання даного дослідження:
визначити яких осіб можна вважати медичними працівниками;
розглянути та охарактеризувати професійні обовязки медичного працівника;
визначити та проаналізувати у яких випадках та за яких обставин виконання професійних обовязків медичного працівника вважається неналежним;
визначити у яких випадках настає кримінальна відповідальність за неналежне виконання своїх професійних обовязків медичними працівниками.
Виклад основного матеріалу. Питання про кримінальну відповідальність медичних працівників за неналежне виконання своїх професійних обовязків виникає тоді, коли діянням спричинено тяжкі наслідки. Воно потребує залучення медичних знань, проведення перевірок тощо, що призводить до необхідності і вирішення численних теоретичних і практичних проблем, які виникають під час розслідування злочинів та розгляду справ.
Медичний працівник являє собою спеціаліста, який має відповідну професійну освіту, підготовку та кваліфікацію і, завданням якого є здійснення медичної діяльності. На думку Я.В. Старостіної та А.Г. Кібальника, правовий статус медичного працівника як спеціального субєкта злочину визначається соціальною сутністю самої діяльності медичних працівників, яка полягає у безпосередньому наданні медичної допомоги, організації, керівництві нею та контролі за її наданням. Варто зауважити, що участь у вчиненні злочину особи, яка є медичним працівником, ще не зараховує дане діяння до злочинів у сфері медичної діяльності [1, с. 5]. Тобто медичним працівником є особа, яка займається медичною практикою у встановленому законодавством порядку. У випадку коли особа має медичну освіту, але не працює за спеціальністю, то вона не може бути субєктом злочину, передбаченого ст. 140 Кримінального кодексу України, адже не має професійних обовязків, які повинна виконувати.
Медичною діяльністю можуть займатися особи, які мають відповідну спеціальну освіту і відповідають єдиним кваліфікаційним вимогам. Виходячи зі змісту медичної діяльності, переліку професійних обовязків медичних працівників, можна стверджувати, що основою професійної діяльності медичних працівників є здійснення ними кваліфікованого медичного обслуговування. Відповідно до ст. 3 Закону України «Основи законодавства України про охорону здоровя» під медичним обслуговування розуміється діяльність закладів охорони здоровя та фізичних осіб - підприємців, які зареєстровані та одержали відповідну ліцензію в установленому законом порядку, у сфері охорони здоровя, що не обовязково обмежується медичною допомогою.
Оскільки вимоги до медичних працівників передбачено цілою низкою спеціальних нормативних актів, то при зясуванні, чи є особа медичним працівником, потрібно встановлювати всі складові її правового статусу, зокрема, дані про освіту, трудову діяльність, у тому числі посадові права та обовязки. Для кваліфікації дій винної особи за ст. 140 Кримінального кодексу України не має значення, до якої категорії медичних працівників належить винний, чи він безпосередньо обраний пацієнтом, чи його призначено керівником закладу охорони здоровя (підрозділу цього закладу) тощо.
Встановити особу медичного працівника, що неналежно виконує свої професійні обовязки можна шляхом визначення правового статусу субєктів медичної діяльності та їх професійних обовязків, зясуванням того, що і яким чином зробив медичний працівник у визначений період часу під час своєї діяльності, чи збігаються його дії із належним виконанням службових обовязків даного медичного працівника.
Відповідно до Закону України «Основи законодавства України про охорону здоровя» до обовязків медичних працівників відносяться: сприяння охороні і зміцненню здоровя людей, надавати своєчасну і кваліфіковану допомогу, безоплатно надавати першу невідкладну допомогу у разі нещасного випадку, своєчасно і кваліфіковано обстежити та лікувати пацієнта, пояснювати пацієнтові стан його здоровя, застосовувати у медичній практиці методи профілактики, діагностики і лікування та лікарські засоби, які дозволені Міністерством охорони здоровя України, підвищувати рівень професійних знань та майстерності, надавати консультативну допомогу іншим працівникам сфери охорону здоровя.
Щодо поняття неналежного виконання медичним працівником своїх професійних обовязків, то воно вважається наслідком недбалого чи несумлінного ставлення до них. Тобто, під неналежним ставленням розуміється погане, байдуже, без належної старанності, неуважне, халатне їх виконання [3, с. 256]. При цьому потрібно обовязково встановити причинно-наслідковий звязок між діями медичного працівника та негативними наслідками, що настали внаслідок них.
Для того, щоб дійти висновку про наявність складу злочину в діях медичного працівника,необхідно встановити необхідний причинний звязок, при якому настання шкідливих наслідків є закономірним результатом злочинного діяння, яке було вчинене. У злочинах медичних працівників нерідко зустрічається випадковий причинний звязок між діянням і наслідками, що настали. Випадковими наслідками діяння вважаються ті наслідки, які у цій конкретній обстановці не викликались закономірним розвитком подій, не були внутрішньо притаманні діянню, що вчинилось, а настали в результаті збігу обставин [4, с. 29]. Варто зауважити, що якщо медичну допомогу було надано правильно, то з юридичної точки зору потреби в перевірці несприятливого наслідку немає. При цьому, необхідно звернути увагу на те, що судово-медичні експертні комісії у своїх висновках повинні відображати всі виявлені внаслідок дослідження недоліки незалежно від того, чи саме ці недоліки зумовили можливість вчинення даного правопорушення.
Складність вивчення причинного звязку полягає у наявності багатьох випадкових, побічних звязків, які можуть втручатися у головний причинний звязок. Це зумовлено, насамперед, багатоплановістю біологічних процесів у людському організмі і їх недостатнім вивченням, складністю виявлення причин виникнення самих захворювань, важкістю передбачення в окремих випадках наслідків дії лікарських препаратів, оперативного втручання тощо.
Злочинне діяння передбачене ст. 140 Кримінального кодексу України, а саме невиконання медичним працівником своїх професійних обовязків має бути повязане із порушенням спеціальних правил надання медичної допомоги, адже, варто зазначити, що при виконанні навіть належного лікування можуть настати несприятливі наслідки для життя і здоровя хворого. Така різноманітність причинних чинників призводить до труднощів, що виникають при визначенні та юридичній оцінці несприятливого результату і саме тому при розслідуванні даних злочинів є необхідною висококваліфікована медична експертиза.
Оцінка правильності виконання своїх обовязків медичним працівником має важливе значення, так як кримінальна відповідальність може настати лише в разі неналежного надання медичної допомоги. Проблемою є те, що в медицині досить часто немає єдиного варіанту діагностики, вибору та проведення лікування навіть одних і тих же захворювань. У таких випадках лікар має право вибору і може на власний розсуд обирати методи лікування, зважаючи на його досвід, знання, забезпечення лікарськими засобами, наявність обладнання та інші обставини [4, с. 58]. Загалом, у процесі лікування медичний працівник постійно приймає рішення, враховуючи особливості патологічного процесу, стан хвороби, можливості, особистий досвід, уміння. У такому випадку, якщо з кількох рівноцінних методів лікування хвороби лікар зупинився на якомусь одному, то його дії є правомірними. При цьому, варто зазначити, що оптимальне рішення, яке повинен прийняти медичний працівник, повинне гарантувати хворому найефективнішу допомогу в тих умовах, в яких він знаходиться.
Крім того, дії щодо діагностики та лікування багатьох хвороб не передбачені ніякими посадовими інструкціями та положеннями. У таких випадках необхідно памятати, що медицина є такою наукою і такою професією, в якій, на відміну від інших, не можна сліпо слідувати інструкціям. Під час оцінки негативних наслідків злочину виникає необхідність встановлення правильності (або неправильності) надання медичної допомоги, а внаслідок відсутності чітких положень, виникають проблеми визначення того, чи було обране медичним працівником лікування вважатись належним виконанням своїх обовязків.
А.Л. Маковський зазначає, що медичні дії потрібно оцінювати тільки відповідно до чинних інструкцій, положень, наказів, та інших офіційних документів, що видаються Міністерством охорони здоровя, його управліннями та іншими органами охорони здоровя [5, с. 168-169]. На думку Ф.Ю. Бердичевського медична діяльність набагато менше, порівняно з іншими галузями людської діяльності, піддається регламентації детальними та офіційно закріпленими правилами. Попри те, що подібних правил у медицині велика кількість, вони не можуть охопити всього розмаїття медичних дій [6, с. 9]. Потрібно зазначити, що якщо медична допомога надається відповідно до сучасних рекомендацій, то вона повинна бути визнана правильною, або, принаймні, припустимою.
А.П. Громов зазначає, що протиправними діями медичних працівників є лише такі, що не відповідають поширеним у медичній науці та лікувальній практиці методам і правилам лікування, а також перебувають у причинно-наслідковому звязку з настанням для хворого несприятливих наслідків, які спричинили його смерть або погіршення стану здоровя [7, с. 67].
Варто зауважити, що експертні комісії у своїх висновках, констатуючи відсутність якоїсь спеціальної інструкції з лікування певного захворювання, зазначають, що лікування повинно було здійснюватись відповідно до положень медичної науки, викладених у підручниках, монографіях, методичних рекомендаціях та інших джерелах медичної інформатизації [6, с. 70]. Основним медичним документом, який дозволяє зробити висновки про правильність встановлення діагнозу і лікування є історія хвороби.
Необхідно зазначити, що при встановлені вини медичного працівника, розглядається не лише вибір методу лікування, повинен повністю відповідати сучасним вимогам розвитку медицини і чинним положенням законодавства. Крім того, повинні враховуватись такі фактори, як правильність призначення режиму, фізіотерапевтичних процедур, дієт, а також протипоказання та своєчасність проведених медичних заходів.
Крім зясування правильності лікування, як зазначає Л.Г. Дунаєвська, також потрібно встановити правильність дій медичного працівника або правильність прийнятого ним рішення у даній конкретній ситуації шляхом порівнянням того, що зробив медичний працівник із тим, що він повинен був зробити у цій ситуації [4, с. 58].
У разі будь-яких сумнівів медичному працівнику варто звернутись до підручників, довідкової літератури, проконсультуватись з більш досвідченими й компетентними спеціалістами, тобто зробити все необхідне для того, щоб виключити саму можливість неправильних медичних дій, які можуть спричинити шкоду хворому. У випадку, якщо ці заходи не було застосовано, необхідно визнати, що виконання прямих обовязків медичного працівника було неналежним, що є однією із підстав для настання кримінальної відповідальності.
Варто зазначити, що встановлення неправильного діагнозу може бути спричинене факторами, які не залежать від медичних працівників (наприклад, відсутність можливості проведення певного лабораторного дослідження, незнання хвороби, приховане протікання хвороби, відсутність потрібних медикаментів тощо). У таких випадках медичні працівники не несуть кримінальної діяльності, оскільки відсутня обовязкова ознака субєктивної сторони складу злочину - вина. Проте, якщо такі помилки є результатом недобросовісного ставлення медичного працівника до його роботи, то в такому випадку, він буде нести кримінальну відповідальність. Зокрема, для того щоб уникнути професійної необережності, медичний працівник повинен підвищувати рівень знань, кваліфікації і практичних навичок.
Окрім того, І.Г. Вермель зазначає, що якщо неналежне надання медичної допомоги повязане з організаційними прорахунками адміністрації лікувального закладу, то було б неправильно покладати відповідальність лише на медичного працівника, який здійснює лікування [2, с. 18]. Це є цілком логічним, адже адміністрація повинна забезпечувати можливість медичним працівникам виконувати свої професійні обовязки.
Потрібно зазначити, що медичний працівник не несе відповідальності у випадках коли його дії були правильними, він зробив все, що потрібно було зробити в даній ситуації, а несприятливий наслідок був зумовлений особливостями проходження патологічного процесу. Також кримінальна відповідальність не настає, якщо дії медичного працівника були неправильними, але через мало значимість не були суспільно-небезпечними, якщо при обєктивно неправильних діях не настали шкідливі наслідки або відсутній причино-наслідковий звязок між неправильними діями медичного працівника і настанням несприятливого наслідку [8, с. 294].
Також потрібно враховувати бажання і поведінку самого хворого, якому має надаватись чи надається медична допомога. Зокрема, медичний працівник не несе відповідальності за здоровя пацієнта у випадку відмови хворого від медичних приписів або порушення пацієнтом встановленого для нього режиму. Поведінка потерпілого, що спричиняє негативні наслідки, характеризується такими діями як несвоєчасне звернення до лікувального закладу, відмова або невчасна згода на транспортування або направлення до лікувального закладу, відмова або несвоєчасна згода на операцію, порушення режиму чи дієти тощо [4, с. 27].
Існують також і поважні причини неналежного надання допомоги медичним працівником, які заважають йому належно виконати свої професійні обовязки. До таких обставин може відноситись непереборна сила, крайня необхідність, відсутність необхідних лікарських препаратів тощо. Чи є такі обставини поважними зясовується у кожному окремому випадку на підстав оцінки обставин всієї справи.
Окрім вище наведеного, варто зазначити, що зустрічаються випадки, коли сучасний рівень медицини не дозволяє при деяких захворюваннях надати хворому достатню медичну допомогу. Щодо таких випадків, то медичні працівники відповідають лише за свої особисті помилки, і не можуть відповідати за недостатній стан розвитку медичної науки чи медицини для досягнення позитивного результату внаслідок проведеного лікування. При цьому оцінка правильності медичних дій повинна проводитись залежно від рівня медицини саме в момент їх вчинення, а не в момент розслідування чи судового розгляду справи.
Висновки
Таким чином, виходячи із вище викладеного, можна зробити висновок про те, що неналежне виконання медичними працівниками своїх професійних обовязків становить суспільну небезпеку. Медичним працівником є особа, яка займається медичною практикою у встановленому законодавством порядку. Попри деяку правову регламентацію у нормативно-правових актах обовязків медичних працівників, дане питання має проблеми, які потребують негайного розгляду та вирішення. Зокрема, до таких відносяться складність встановлення причинно-наслідкового звязку між діянням та наслідкам, що ускладнюється необхідністю спеціальних медичних знань. Також існує проблема встановлення вини медичного працівника у випадках, коли дії, які він повинен здійснити нерегламентовані або недостатньо регламентовані у нормативно-правових актах, деякі з яких потребують постійного перегляду та оновлення відповідно до сучасного стану науки та медицини.
Кибальник А.Г. Актуальные проблемы уголовной ответственности медицинских работников / Кибальник А.Г., Старостина Я.В. // М., 2006. - 92 с.
Вермель И.Г. Судебно-медицинская экспертиза лечебной деятельности (Вопросы теории и практики). - Свердловск: Изд-во Уральского университета, 1988. - 111 с.
Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України. - 4-е вид., переробл. та доповн. / відп. ред. С.С. Яценко. - К.: А.С.К., 2006. - 848 с.
Розслідування злочинів, вчинених під час надання медичної допомоги / Дунаєвська Л.Г. // Монографія. - К: АДС УМК Центр 2012. - 167 с.
Маковський А.Л. Ответственность врача и лечебного учредителя за хирургические ошибки // Маковський
Л., Краковский Н.И., Грицман Ю.Я. - М.: Медгиз, 1959. - С. 160-193.
Бердичевский Ф.Ю. Уголовная ответственность медицинского персонала за нарушение професиональных обязанностей. - М., Юрид. лит., 1970. - 128 с.
Громов А.П. Права, обязаности и ответственность медицинских работников. - М.: Медицина, 1969. - 80 с.
Чеботарьова Г.В. Ненадання допомоги хворому медичним працівником: проблеми кримінально-правової характеристики обєктивних ознак злочину // Ученые записки Таврического национального университета им.И. Вернадского Серия «Юридические науки» - Т. 23(62) - 2010. - № 1. - С. 292-296.