єкти перестрахування та їх характеристика. Методи перестрахування: факультативне перестрахування, облігаторне перестрахування.
У науковій і навчальній літературі подано різноманітні ознаки (елементи) перестрахування. Найбільш вдалими можна вважати ознаки перестрахування, подані К. Пфайффером:
. Перестрахування в істинному сенсі - це страхування, а не спільне комерційне підприємство, як іноді вважалося раніше.
. Ризик прямого страховика є оригінальним і становить предмет договору перестрахування. Договір перестрахування може включати й інші елементи ризику, наприклад, валютні ризики та ризики перерахування платежу.
. Укласти договір перестрахування можливо лише з іншою страховою компанією. За загальним правилом між перестраховиком і страхувальником не існує ніяких правовідносин - у цьому суттєва різниця між перестрахуванням і страхуванням.
Страховики України постійно співпрацюють у сфері перестрахування на вітчизняному ринку перестрахування, але практика свідчить, що в Україні ризики перестраховуються вдвічі менше, ніж за кордоном. За окремими договорами страхування ліміти відповідальності встановлюються нормами міжнародного права та одночасно набувають обов'язковості щодо перестрахування за кордоном. Протягом останніх років обсяги перестрахування постійно зростають, варто зазначити, що, передаючи приблизно 40% відповідальності за договорами перестрахування, перестраховики, своєю чергою, сплачують 37% страхових відшкодувань від усіх виплат.
1. Сутність і роль перестрахування
Важко встановити, коли саме виникло перестрахування, який договір поклав йому початок, але можна з упевненістю стверджувати, що воно завжди крок за кроком розвивалося слідом за самим страхуванням.
За одними джерелами, перше перестрахування було проведене в 1370 році: перестраховувалася частина рейсу від Коделес до Брюге (Бельгія). Інші датують перші договори перестрахування кінцем XVI століття, коли страховики-купці поділяли між собою ризики в певних частках.
Пізніше, зі зростанням обсягу перестраховувальних операцій та ускладненням їх характеру, виникли спеціалізовані компанії. Першою професійною перестраховувальною компанією була "Колонія Реіншу-ранс" (1846 рік, Німеччина). У 1863 році було створено Швейцарське перестраховувальне товариство "Свіс Ре", у 1895 році - "Російське товариство перестрахування". У 1910 - 1915 роках в Україні земські страхові компанії перестраховували ризики від вогню.
У наш час індустріалізації та науково-технічної революції ризики нестримно примножуються, дедалі підсилюється їх концентрація, а це, у свою чергу, збільшує як кількість, так і розміри збитків. Нові держави, котрі після розпаду колишнього СРСР здобули політичну та економічну незалежність, сприяють посиленню ролі перестрахування. Національний страховий ринок формується, спираючись на певну підтримку держави, яка обмежує діяльність іноземних компаній. Проте нові страхові компанії мають відносно невеликі можливості щодо Прийняття ризиків. А потреба в покритті ризиків зростає швидше, ніж статутні фонди.
Якщо страхова компанія утримуватиме на своїй відповідальності ризики з високою страховою вартістю, то можлива ситуація, коли створені страхові резерви не відповідатимуть ступеню ризику і в разі настання страхової події компанія не зможе виконати своїх фінансових зобов'язань. Страховій компанії загрожують також великі збитки від масових дрібних ризиків, сконцентрованих на невеликій території (наприклад, коли йдеться про страхування будівель у сільській місцевості). І саме перестрахування дає змогу передбачити всі зазначені випадковості. Отже, потреба в ньому виникає за таких обставин.
Можливий збиток, пов'язаний з великим ризиком. До цієї категорії згідно з правилом, прийнятим ЄС, належать підприємства, що відповідають двом з трьох наведених далі умов:
Øсума балансу перевищує 6,2 млн екю;
Øтоварообіг більший за 12,8 млн екю за рік;
Øчисло зайнятих- понад 250 осіб.
Можливий катастрофічний випадок, тобто кумуляція збитків у результаті однієї події. Перевищується середня частота збитків. Класичне визначення перестрахування було дано в законодавстві Великої Британії на початку XIX століття: перестрахування є новим страхуванням уже застрахованого ризику. А призначення перестрахування полягає в тому, щоб убезпечити андеррайтера від раніше взятих ризиків.
У практиці вітчизняних страховиків використовується таке визначення: перестрахування - це страхування одним страховиком (цедентом, перестрахувальником) на визначених договором умовах ризику виконання всіх або частини своїх обов 'язків перед страхувальником іншого страховика (перестраховика). Тобто в договорі перестрахування беруть участь: страхове товариство, що передає ризик; страхове товариство, що приймає ризик на свою відповідальність; посередник (не обов'язково). Процес, пов'язаний з передаванням ризику, називають цедуванням ризику, або цесією. Страховика (перестрахувальника), що віддає ризик, називають цедентом. Страховика (перестраховика), котрий ризик приймає - цесїонарієм.
Страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, лишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування.
При настанні страхового випадку перестраховик несе відповідальність згідно з узятими на себе зобов'язаннями з перестрахування. Відносини страховиків із перестрахування регулюються договорами, що укладаються між ними.
Ризик, прийнятий перестраховиком від перестрахувальника, може бути знову переданий у певній частині іншому перестраховику. Цей процес називають ретроцесією. Сторону, що передає непрямий ризик, називають ретрог/едентом, а сторону, що бере на себе такий ризик, - ретроцесіонарієм.
У результаті перестрахування (цесії) та ретроцесії відбувається поділ ризиків, відповідальність розподіляється між багатьма страховиками як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.
Шляхом ретроцесії частина ризиків може бути знову передана прямому страховикові (цедентові). Щоб уникнути такої кумуляції збитків, у договорі перестрахування можна зробити відповідне застереження.
Як у страхових, так і в перестрахувальних операціях іноді потрібні посередники. Здебільшого до послуг брокерів звертаються, перестраховуючи такі, що трапляються рідко, дорогі ризики; коли виникає необхідність розмістити їх на спеціалізованих ринках. Брокер готує всю потрібну інформацію для пропозиції і розміщує її оптимальним способом. Після розміщення пропозиції брокер готує перестраховувальний договір. А після його підписання забезпечує необхідний документообіг. Брокер отримує комісію, що варіюється, як правило, від 10 до 15% нетто-премії.
Отже, головні функції брокера такі:
·представлення клієнта;
·консультування;
·ведення переговорів;
·розподіл ризиків.
Оскільки у природі страхування і перестрахування є багато спільного (розподіл ризику між зацікавленими сторонами договору страхування або перестрахування; схожість між страховиком, котрий передає ризик перестраховикові, і страхувальником, котрий передає ризик страховій компанії), то при проведенні перестрахувальних операцій спираються на ті самі принципи, що й при страхуванні, зокрема: принцип страхового інтересу; принцип відшкодування збитків; принцип найвищої сумлінності.
У разі купівлі в перестраховика захисту (гарантії від збитків) страховик передає йому частину ризику, а також і частину премії. Але за організацію прийому ризику на страхування страховик має право на отримання комісійної винагороди, або комісії, з премії. Отже, комісійна винагорода - це узгоджена частина понесених цедентом витрат ! з укладання договорів страхування.
Існують такі види комісій:
Оригінальна комісія - відрахування з премії на користь цедента. Виплачується в перестраховувальній цесії. Перестраховувальна комісія - відрахування з премії на користь рвтроцедента. Використовується при ретроцесії.
Брокерська комісія - відрахування з премії на користь брокера. Слугує для покриття витрат, пов'язаних із розміщенням перестрахову-вального договору, і враховує прибуток.
Страховик (цедент) має також право на тантьєму - комісію з прибутку, що його перестраховик може отримати за результатами проходження договору перестрахування. Тантьєма виплачується щороку із суми чистого прибутку, який отримує перестраховувальна компанія. Це форма заохочення перестраховиком перестрахувальника щодо наданої участі в договорі перестрахування, сумлінності та обачного ведення справи.
Особливого значення пули набувають у країнах, де відбувається становлення ринку страхування і перестрахування. З огляду на світовий досвід слід зауважити, що для збільшення місткості національного ринку перестрахування вживають різних заходів, один з них - створення страхових і перестраховувальних пулів. Перші паростки таких страхових об'єднань уже з'явилися в Україні.
Необхідність у перестрахуванні з кожним днем зростатиме через охоплення страхуванням дедалі більшої кількості великих, специфічних ризиків, а також у зв'язку з приватизаційними процесами, що відбуваються в нашій країні. Адже об'єкти приватизації, які втратили підтримку з боку бюджету, органів управління, опиняються в ризикованих ситуаціях.
Отже, роль перестрахування важко переоцінити.
Перестрахування - це необхідна умова забезпечення фінансової стійкості й нормальної діяльності страховика незалежно від розміру його капіталу та страхових резервів.
Перестраховик, фінансове підтримуючи страхову компанію, сприяє розширенню її страхової діяльності. Це дуже важливо для страховика, який зацікавлений у розширенні можливостей своєї компанії. Ураховуючи перестрахування, страховик може брати на страхування більшу кількість ризиків. А це дає страховій компанії змогу використовувати закон великих чисел і основну закономірність страхування - збитки кількох покриваються багатьма.
Перестрахування не лише захищає страховиків, а й сприяє захисту самого страхувальника; працівників страхових компаній від втрати роботи; акціонерів компаній від зниження прибутку; держава має гарантію надходження податків від страхової діяльності і т. ін.
Перестрахування слід розуміти як самостійну галузь страхування, що характеризує процес передачі визначеної на основі договору частини відповідальності за прийнятими на страхування ризиками одним страховиком (цедентом), з урахуванням власних фінансових можливостей, іншому страховику (цесіонеру) та подальшої, в разі необхідності, передачі відповідальності виконання зобовязань перестраховиком (ретроцедентом) іншому перестраховику (ретроцесіонеру) з метою забезпечення відповідного рівня фінансової стійкості, диверсифікації страхового портфеля та рентабельності діяльності учасників перестрахування.
У науковій і навчальній літературі подано різноманітні ознаки (елементи) перестрахування. Найбільш вдалими можна вважати ознаки перестрахування, подані К. Пфайффером:
. Перестрахування в істинному сенсі - це страхування, а не спільне комерційне підприємство, як іноді вважалося раніше.
. Ризик прямого страховика є оригінальним і становить предмет договору перестрахування. Договір перестрахування може включати й інші елементи ризику, наприклад, валютні ризики та ризики перерахування платежу.
. Укласти договір перестрахування можливо лише з іншою страховою компанією. За загальним правилом між перестраховиком і страхувальником не існує ніяких правовідносин - у цьому суттєва різниця між перестрахуванням і страхуванням.
Перестрахування має важливу правову особливість. Відповідальність за страховим ризиком перед страхувальником повністю покладається на безпосереднього страховика, незважаючи на те, що договір перестраховано. Страхувальник, як правило, може навіть і не знати про перестрахування. Можна сказати, що відносини з перестрахування - це внутрішня справа страхових компаній, яка не стосується первинних, або оригінальних ризиків.
Страхові відносини характеризуються рухом грошових потоків, які включають:
страхові платежі;
виплату страхового відшкодування;
перестрахування;
розміщення тимчасово вільних коштів на фінансовому ринку;
Перестрахування супроводжується грошовими потоками в тому випадку, коли передача договору страхування здійснюється після отримання перестрахувальником страхових платежів, які він і передає перестраховику. У взаємовідносинах між перестрахувальником і перестраховиком мають місце грошові потоки, що характеризують фінансові відносини між ними з приводу купівлі-продажу договорів страхування. Як правило, вони здійснюються у формі комісійної плати. Ці відносини не належать до страхових грошових потоків, оскільки вони не характеризують рух коштів страхових фондів.
Страховик, який прийняв на страхування ризик від страхувальника, а потім передав частину свого страхового ризику іншому страховику, іменується перестрахувальником (цедентом). Процес, пов'язаний з передачею ризику, отримав назву цедування ризику, або перестрахувальної цесїі.
Страхувальник, страхуючи ризик, передає його за певну плату (страхову премію) страховику. Це перший рівень розміщення (передачі ризику). Тут економічні правовідносини реалізуються між страхувальником і страховиком.
При цьому страховик (цедент, перестрахувальник), який уклав з перестраховиком договір про перестрахування, залишається відповідальним перед страхувальником у повному обсязі згідно з договором страхування. Перший рівень розміщення (передачі) ризику дозволяє страхувальнику отримати у законному порядку згідно з укладеним страховим договором страхову суму в разі настання (реалізації) страхового ризику. Страхувальника не турбує, як саме страховик зможе забезпечити виконання обов'язків відповідно до укладеного договору страхування.
Страховик, прийнявши на себе страховий ризик, реально оцінюючи свої економічні можливості та діючи відповідно до чинного законодавства, що регламентує діяльність суб'єктів страхового ринку, самостійно шукає іншого страховика, котрий би погодився взяти на себе частину страхового ризику, що був переданий йому страхувальником.
Страховик, якому страховик (цедент) передає частину ризику, взятого ним від страхувальника на страхування, зветься перестраховиком (цесіо-парі см). Це другий рівень розміщення (передачі) страхового ризику, його називають перестраховою цесією. При перестрахуванні відбуваються економічні взаємовідносини між цедентом і цесіонарієм (страховиком, який бере частину страхового ризику від страховика).
Цесіонарій може, своєю чергою, передати частину взятого на себе страхового ризику іншому перестраховику (ретроцесіонарію). Процес розміщення (передачі) ризику від цесіонарія до ретроцесіонарія має назву ретроцесії. Це третій рівень розміщення ризику. Перестрахування може бути продовжене, ризик може передаватись у ретроцесію іншому ретроцесіонарію (четвертий рівень розміщення ризику) і так може відбуватись декілька разів, поки страховий ризик не буде поділено між перестраховиками так, щоб забезпечити реалізацію економічних інтересів усіх учасників страхування певного страхового ризику.
Положенням про порядок здійснення операцій з перестрахування перестраховикам дозволяється здійснювати операції з перестрахування тільки з тих видів страхування, на проведення яких вони мають ліцензію.
Страховики (цеденти, перестрахувальники) мають укладати договори перестрахування з перестраховиками, зареєстрованими згідно із законодавством України. Укладання страховиками (цедентами, перестрахувальниками) договорів перестрахування за межами України з перестраховиками-нерезидентами дозволяється тільки у разі, коли: законодавством країни, в який зареєстрований перестраховик-нерезидент, передбачений державний нагляд за страховою (перестрахувальною) діяльністю; перестраховик-нерезидент повинен мати безпосередній досвід роботи у страхуванні (перестрахуванні) не менше ніж три роки, що передують року, в якому укладається договір перестрахування; перестраховик-нерезидент не порушував страхове законодавство України, до нього не застосовувались відповідні заходи з цього приводу протягом останніх двох років.
Переданий перестраху вальний інтерес має назву аліменти, а отриманий - контролімента.
Перестрахування передбачає систему комісійної винагороди.
Комісія в перестрахуванні - це частина страхової премії, закладена в тарифну ставку в розмірі витрат на ведення справи, яка залишається в цедента, оскільки останній відповідає перед страхувальником за всю страхову суму та обслуговує весь договір страхування. Передаючи надалі частину ризику іншому страховикові - цесіонеру, цедент передає йому й відповідну частину премії та виступає перед цесіонером немовби посередником, який дає цесіонерові і клієнта, і частину страхової премії, за що залишає собі певну винагороду у вигляді комісії.
Комісія може бути оригінальною, перестрахувальною та брокерською.
Оригінальна комісія - це відрахування від страхової премії на користь цедента за передачу ризику (всього або частини) у перестрахування цесіонерові. Вторинне розміщення ризику є найважливішою функцією перестрахування. Підтвердженням цього є розмір оригінальної комісії, який може досягати 20% від премії.
Перестраху вальна комісія сплачується за наступних розміщень ризику, тобто за ретроцесії. Таку комісію отримує ретроцедент від ретроцесіонера за переданий ризик у перестрахування. Розмір такої комісії коливається в межах 10-15% від загального розміру премії.
Брокерська комісія є відрахуванням від страхової премії на користь брокера, який є посередником на ринку перестрахування. Така комісія становить від 1,5 до 15% нетто-премії.
Тантьема (іноді її називають додатковою комісією) - комісійна винагорода цедента з прибутку, яку перестраховик щорічно виплачує цеденту за передані ризики у перестрахування.
У професійних перестрахувальників витрати значно нижчі, ніж у страховиків, відповідно, рентабельність їх діяльності є вищою. Саме на цій підставі страховик-цедеит обумовлює тантьему в договорі перестрахування.
Під час укладання договорів перестрахування за межами України з перестраховиками-нерезидентами за участю страхових брокерів Ллойда страховики (цеденти, перестрахувальники) повинні вимагати у зазначених брокерів копії відповідних свідоцтв про їх повноваження.
Страховики (цеденти, перестрахувальники) зобов'язані в установленому порядку та в межах встановленої звітності повідомляти уповноважений орган у справах нагляду за страховою діяльністю про обсяги отриманих та сплачених перестраховикам страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та подавати пояснення щодо звітних даних про укладені договори перестрахування. Враховуючи необхідність забезпечення виконання зобов'язань перед страхувальником при укладанні договорів перестрахування, законодавством України передбачено зобов'язання перестраховика здійснити за заявою страховика (цедента, перестрахувальника) сплату частки страхових сум та страхових відшкодуваиь, передбачених цими договорами, безпосередньо страхувальнику в разі неплатоспроможності страховика (цедента, перестрахувальника).
З розвитком та становленням страхового ринку України розвивається і ринок перестрахування.
Як відомо, у 2004 р. відбулися значні зміни в законодавчому регулюванні ринку перестрахування України - були введені жорсткі умови щодо перестрахування в іноземних компаніях, які не мають рейтингу провідних світових рейтингових агенцій. Це призвело до зниження обсягів перестрахування у нерезидентів майже до 10% (1908 млн грн) за 2006 р. Українські страхові компанії стали більш активно працювати на внутрішньому ринку перестрахування, тому у 2006 р. 9767 млн грн було перестраховано у перестраховиків-резидентів, що склало більше 50% усіх отриманих страховиками премій (19 431 млн грн).
У структурі страхових виплат частка як майнових видів страхування, так і страхування фінансових ризиків дещо менша, ніж у преміях, на 5% та 3% відповідно, це свідчить про те, що рівень виплат за цими видами страхування менший, ніж середньоринковий. Найвищий рівень виплат мають види страхування, які пов'язані зі страхуванням фізичних осіб, такі як: обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (ОСЦВВНТЗ) та види добровільного особистого страхування. У 2006 р. у структурі страхових премій ці види страхування мали 5% та 4% валових премій, у той же час у структурі страхових виплат вони мали 13% та 7%, тобто рівень збитковості для страхових компаній за цими видами страхування перевищує середні показники більш ніж у 2 рази.
Структура перестрахування у 2006 р. зазнала майже тих самих змін, що й структура страхових премій, - також збільшилась частка добровільного майнового страхування за рахунок страхування фінансових ризиків (46% та 45% у 2005 р. і 34% та 56% у 2006 р. відповідно).
Також відносно активно перестраховуються ризики з добровільного страхування відповідальності (5%) та недержавного обов'язкового страхування (3%).
У структурі перестрахування у резидентів частка добровільного майнового страхування майже незмінна - 56%, що й у структурі перестрахування, у той же час збільшення частки страхування фінансових ризиків до 37% у структурі перестрахування у резидентів свідчить про те, що більша частина фінансових ризиків перестраховується саме в Україні.
Інша ситуація з перестрахуванням у нерезидентів: добровільне майнове страхування займає 60% усього перестрахування у нерезидентів, практично не перестраховуються фінансові ризики (13%), у той же час обсяги перестрахування у нерезидентів ризиків з недержавного обов'язкового страхування складають таку ж частку, що й фінансових ризиків, хоча обсяги перестрахування фінансових ризиків набагато більші, ніж з видів недержавного обов'язкового страхування. Така ситуація зумовлена тим, що види недержавного обов'язкового страхування пов'язані з великими ризиками, які українські страховики не можуть утримувати, це змушує їх перестраховувати такі ризики за кордоном.
Страховики України постійно співпрацюють у сфері перестрахування на вітчизняному ринку перестрахування, але практика свідчить, що в Україні ризики перестраховуються вдвічі менше, ніж за кордоном. За окремими договорами страхування ліміти відповідальності встановлюються нормами міжнародного права та одночасно набувають обов'язковості щодо перестрахування за кордоном. Протягом останніх років обсяги перестрахування постійно зростають, варто зазначити, що, передаючи приблизно 40% відповідальності за договорами перестрахування, перестраховики, своєю чергою, сплачують 37% страхових відшкодувань від усіх виплат. фінансовий перестрахування брокерський
Для України питання перестрахування ризиків у провідних перестраховиків світу є особливо актуальним та необхідним з таких причин:
незначний розмір страхових резервів вітчизняного страхового ринку (за цими показниками страховий ринок України у 20 разів менший за страховий ринок Польщі);
дія деяких договорів страхування поширюється на території інших держав, тому вітчизняні страховики вважають за доцільне їх перестрахування в таких країнах, з додатковим зобов'язанням перестраховика виступити в ролі аварійного комісара або сюрвеєра у разі, якщо страхові випадки трапилися на території цієї держави;
згідно з вимогами норм міжнародного права, передбачена обов'язковість укладання договорів страхування суб'єктами підприємницької діяльності цивільної відповідальності власників автотранспортних засобів ("Зелена картка"), авіаційних, морських та інших ризиків;
невизнання українських полісів іноземними суб'єктами підприємницької діяльності та їх вимоги щодо перестрахування у визнаних перестраховиків.
Отже, перестрахування ризиків в іноземних перестраховиків - це необхідна умова забезпечення фінансової стійкості й нормалізації діяльності вітчизняного страховика, яка сприяє розширенню його страхової діяльності.
При передачі частини ризику в перестрахування між страховиком та перестраховиком підписується документ "ковернот", в якому зазначають, крім усіх умов перестрахування, суму відповідальності (страхову суму) та суму перестрахувального платежу.
2. Методи перестрахування
Перестрахування, як уже доведено, має на меті забезпечити страхування ризиків, що хочуть застрахувати страхувальники, але масштаби страхового відшкодування перевищують економічні можливості окремих страховиків і вони вимушені передавати частину ризиків (отже, і відповідні частини страхових премій) іншим страховикам. Це досить складний механізм керування страховими ризиками, перестрахування передбачає передачу ризиків від одного страховика до іншого за допомогою різних методів.
Передавання ризиків у перестрахуванні відбувається постійно або одноразово. Історія розвитку перестрахування свідчить, що першими були епізодичні передачі найбільш небезпечних ризиків.
За методами передавання ризиків у перестрахування та за оформленням правових взаємовідносин сторін перестрахувальні операції поділяють на такі види (табл. 1):
факультативні (необов'язкові);
облігаторні (договірні, обов'язкові);
факультативно-облігаторні (змішані).
Упродовж кількох століть застосовували тільки факультативне перестрахування окремих ризиків. Проте з розвитком перестрахування взагалі (починаючи з XIX ст.) важливого значення набуло договірне, або облігаторне страхування.
Факультативний метод перестрахування характеризується повною свободою сторін договору перестрахування. Перестрахувальник має право передавати ризики або лишати їх на власній відповідальності, а перестраховик має право прийняти ризики чи відмовитися від них. При факультативному перестрахуванні кожний ризик передається окремо. Договір факультативного перестрахування - це індивідуальна угода, що найчастіше стосується одного ризику. Головна особливість цього методу перестрахування полягає у можливості індивідуальної оцінки ризику.
Таблиця 1. Передача ризику в перестрахуванні
Метоли передачі ризику в перестрахуванніФакультативнийОблігаторний (договірний)Факультативно-облігаторний (змішаний) Кожний ризик розглядається окремо і може перестраховуватись повністю або частково. Цесіонарій може прийняти, відмовитись або змінити умови пропозиції цедента Цесіонарій і цедент вільні у своєму виборі умов та розмірів передачі (прийняття) ризику в перестрахування. Обов'язкова передача цедентом певної частки всіх ризиків, прийнятих на страхування цесіонарію, коли їх страхова сума перевищує обумовлений розмір власної участі цедента. Цесіонарій зобов'язаний прийняти у перестрахування частки всіх ризиків страховика. Цесіонарій може внести певні обмеження своєї відповідальності за ризиками, що перестраховуються. Цедент має право визначити, які ризики й у яких розмірах можуть бути передані в перестрахування Цесіонарій зобов'язаний прийняти цедирувані частки ризиків на умовах, що поставив цедент
Характерною особливістю факультативного перестрахування є можливість регулювання страховиком (цедентом) розміру власного утримання.
Власне утримання - економічно обґрунтована частина страхової суми, яку страхова компанія залишає на своїй відповідальності. Цю суму визначають:
окремо за страховим полісом;
за одним ризиком;
за низкою ризиків.
Попередньою умовою для укладання договору в перестрахуванні на факультативній основі с сліп. Сліп - це документ-пропозиція, що пересилається перестраховикам цедентом і містить основні характеристики ризику. Сліп включає таку інформацію: найменування та адресу страхувальника; тип договору; об'єкт страхування; страхову суму; ставку премії; власне утримання тощо.
Отримуючи сліп, перестраховик може прийняти пропозицію або відмовитися від неї, звернутися до страховика за додатковою інформацією щодо ризику. Якщо перестраховик погоджується прийняти ризик, він указує у сліпі частку, яку зможе взяти на свою відповідальність.
Переваги факультативного методу:
можливість вибору для компанії-цедента якомога сприятливіших умов перестрахування (розміщення ризику в кількох перестрахувальних компаніях, вибір найкращих пропозицій);
використання цедентом перестрахування в тих випадках, коли відповідальність справді може зашкодити фінансовій стійкості страховика або коли він має розмірити свою діяльність у сфері несприятливих для нього страхувань.
Недоліки факультативного методу:
без згоди страховика перестрахувальник не може змінити умови страхування;
великі витрати з оформлення факультативного перестрахування, особливо в разі неодноразової факультативної пропозиції;
тривалість оформлення факультативного перестрахування впливає па можливість укладання договору або навіть відмови від нього;
вивчення кожного ризику і часте проведення перестрахувань дає певну інформацію конкурентам про андерайтерську політику компанії-цедента;
неможливість автоматичного поновлення факультативного покриття.
Облігаторне перестрахування передбачає обов'язкове віддавання перестрахувальником раніше узгодженої частки ризику за всіма покриттями. Перестраховик також обов'язково має приймати ці частки ризиків згідно з умовами договору.
У договорі облігаторного перестрахування обов'язково визначаються ліміти відповідальності, перестрахувальиа комісія, обмеження щодо покриття.
Перестрахування на облігаторній основі мас універсальний характер, тобто використовується в усіх видах страхування, діє на всіх страхових ринках світу.
Переваги облігаторного перестрахування:
дозволяє збільшити обсяги страхових операцій, збирає більшу частину перестрахувальної премії у професіональних перестраховиків світу;
забезпечує рівномірний розподіл ризиків (перестраховик упевнений у тому, що ризики як більш, так і менш сприятливі будуть розподілені рівномірно);
автоматичне приймання ризиків, що потребує значно менших витрат, пов'язаних з обробкою ризиків;
дозволяє розвивати довгострокові відносини між сторонами;
В облігаторному перестрахуванні перестрахувальник має систематично висилати перестраховику перелік ризиків, що потрапляють під перестрахування. Такий перелік у перестрахуванні називають бордеро. Коли діють облігаторні договори перестрахування, бордеро премій і бордеро збитків складаються регулярно.
Основний недолік облігаторного перестрахування: коли ризик, що підлягає перестрахуванню, не підпадає під умови облігаторного договору або страхова сума за ризиком перевищує ліміт відповідальності за договором, тоді може виникнути потреба в додатковому договорі факультативного перестрахування.
Договір облігаторного перестрахування частіше укладається на невизначений строк з правом взаємного розірвання шляхом повідомлення сторін щодо прийнятого рішення. Перестраховики багатьох країн надають перевагу облігаторному методу. У вітчизняному перестрахуванні поширеним є факультативне перестрахування, оскільки облігаторна форма технічно складніша.
У практиці перестрахування інколи використовують поєднання методів перестрахування, так зване факультативпо-облігаторне перестрахування.
При факультативно-облігаторному перестрахуванні факультативність передбачається для страховика (цедента), а облігаторність - для перестраховика. Цедент передає чи залишає в себе ризики або їх частину. Перестраховик, згідно з таким методом перестрахування, зобов'язаний прийняти обумовлені договором ризики.
Перестраховик, який укладає факультативно-облігаторний договір, має повною мірою довіряти компанії-цеденту, оскільки його інтереси та збалансованість портфеля залежать від перестрахувальника. Тому перестраховик не завжди зацікавлений у факультативно-облігаторному договорі, надаючи перевагу звичайній факультативній цесії, яка дає змогу всебічно проаналізувати кожний ризик.
Факультативно-облігаторне перестрахування використовується в особливо великих небезпечних ризиках, у разі можливої кумуляції збитків, коли вичерпано місткість пропорційних договорів.
. Субєкти перестрахування
Прийнято вважати, що перший договір перестрахування було укладено в Генуї в 1370 році. Предметом договору були товари, які перевозились на морському судні з Генуї до Брюгге. Під дію договору підпала частина цього рейсу: від Каделеса до Брюгге.
Систематичне використання перестрахування почалося з кінця XVI століття, коли страховики - купці розподіляли між собою ризики в певних частках. Проте початок формування сучасного ринку перестрахування відносять до середини XIX століття, коли процес економічного розвитку і зростання промисловості сприяли появі більш великих та складних ризиків, реалізація яких могла призвести до катастрофічних наслідків. З'являються спеціалізовані перестрахувальні компанії в Німеччині, Росії.
В Україні перші такі компанії з'явились на початку XX століття (1910-1915 рр.) - земські страхові компанії - перестрахування вогневих ризиків.
Можна сказати, що перестрахування з'явилося як спосіб підтримки страховиків при збільшенні обсягів і використанні нових форм страхування. Необхідність такої підтримки полягає в тому, що індивідуальні можливості страховика по страхуванню, а також гарантії повної та своєчасної виплати за великим одиночним ризиком досить обмежені.
Система перестрахування, як і система прямого страхування, побудована на розподілі ризику між декількома учасниками. Це дозволяє прямому страховику, з одного боку, цілком виконати прийняті на себе страхові зобов'язання перед страхувальником, а з іншого, полегшити навантаження за виплатою у будь-якому страховому випадку, зберігаючи при цьому свою фінансову надійність.
Найбільш часто застосовується визначення перестрахування, яке наведене у Німецькому Торговому Статуті: „Перестрахування - це страхування ризику, взятого на себе страховиком".
У перестрахуванні застосовується своя термінологія та відповідні умови страхування. Так, страховик, який перестраховує прийняті на себе ризики, стає перестрахувальником, тобто цедентом. Хоча при цьому перед своїм клієнтом залишається відповідальним у повному обсязі. Процес передачі ризику або його частини називається цедуванням ризику або цесією. Процес подальшої передачі даного ризику наступному перестраховику називається ретроцесією, сторону, яка приймає такий ризик - ретроцесіонарієм.
При здійсненні перестрахування кожна страхова компанія виходить, з того, що даний процес повинен бути економічно ефективним при досягненні поставленої цілі, а також повинен Враховувати вартість перестрахування.
Вартість - перестрахування включає:
·частину страхової премії, що передається перестраховику;
·витрати компанії на ведення справи у зв'язку з передачею ризиків.
В самому процесі перестрахування закладене певне протиріччя. З одного боку, перестраховик, фінансове підтримуючи страхову компанію, сприяє збалансуванню її страхового портфелю, розширенню її страхової діяльності, з іншого, перестрахування пов'язане з передачею доволі значної частини страхової премії, а значить є можливість погіршення підсумкових показників діяльності страхової компанії.
Виходячи із зазначеного, правильне визначення розміру перестрахування має важливе значення для кожної страхової компанії. У зв'язку з цим, визначальним є власне утримання цедента, яке представляє собою економічно обґрунтований рівень суми, в межах якої страхова компанія утримує на своїй відповідальності певну частку ризиків, які страхує, та передаючи в перестрахування суми, що перевищують даний рівень. Існує багато теорій та практичних рекомендацій по встановленню лімітів власного утримання. Проте вони не враховують специфіки кожної окремої страхової компанії. В рішенні зазначеної проблеми важливим с врахування багатьох факторів (середньої збитковості за ризикам, що страхуються, обсяг премії, середня доходність чи прибутковість операцій по відповідному виду страхування, територіальний розподіл застрахованих об'єктів, величина витрат на ведення страхової справи) та професійний рівень андерайтерів.
Висновки
Отже, перестрахування - це необхідна умова забезпечення фінансової стійкості й нормальної діяльності страховика незалежно від розміру його капіталу та страхових резервів.
Можна сказати, що перестрахування з'явилося як спосіб підтримки страховиків при збільшенні обсягів і використанні нових форм страхування. Необхідність такої підтримки полягає в тому, що індивідуальні можливості страховика по страхуванню, а також гарантії повної та своєчасної виплати за великим одиночним ризиком досить обмежені.
Система перестрахування, як і система прямого страхування, побудована на розподілі ризику між декількома учасниками. Це дозволяє прямому страховику, з одного боку, цілком виконати прийняті на себе страхові зобов'язання перед страхувальником, а з іншого, полегшити навантаження за виплатою у будь-якому страховому випадку, зберігаючи при цьому свою фінансову надійність.
У перестрахуванні застосовується своя термінологія та відповідні умови страхування. Так, страховик, який перестраховує прийняті на себе ризики, стає перестрахувальником, тобто цедентом. Хоча при цьому перед своїм клієнтом залишається відповідальним у повному обсязі. Процес передачі ризику або його частини називається цедуванням ризику або цесією. Процес подальшої передачі даного ризику наступному перестраховику називається ретроцесією, сторону, яка приймає такий ризик - ретроцесіонарієм.
За методами передавання ризиків у перестрахування та за оформленням правових взаємовідносин сторін перестрахувальні операції поділяють на види:
факультативні (необов'язкові);
облігаторні (договірні, обов'язкові);
факультативно-облігаторні (змішані).
Упродовж кількох століть застосовували тільки факультативне перестрахування окремих ризиків.
Список використаної літератури
1.Александрова ММ. Страхування: Навч. метод, посіб.-К.: ЦУЛ, 2002. - 280 с.
2.Внукова Н.М., Кузьминчук Н.В. Соціальне страхування: Навчальний посібник. - К.:Кондор,2006.-352с.
.Вовчак О.Д. Страхування: Навчальний посібник - Л.: Повий Світ-2000, 2004. - 480 с.
.Залетов О.М. Страхування: Навч. посіб. / За ред. д-ра екон. наук Слюсаренко. - К.: Міжнар. агенція "Бізон", 2003. - 320 с.
.Історія страхування: Підручник / С.К. Реверчук, Т.В. Сива, СІ. Кубів, О.Д. Вовчак; За ред. С.К. Реверчука. - К.: Знання, 2005. - 213 с.
.Мних М.В. Страхування в Україні: сучасна теорія і практика: Підручник. - К.: Знання України, 2006. - 284 с.
.Ротова ТЛ., Руденко Л.С. Страхування: Навч. посіб. - К.: КДТЕУ, 2001. -400 с.
.Страхування: Підручник./ Керівник авт.кол. і наук. ред. Осадець С.С. -К.: КНЕУ, 1998. -528c.
.Страхові послуги: Навч.-методич. посібник/ За заг. ред. Т.М. Артюх.- К.: КНЕУ, 2000.- 124с.
.Страхування: Підручник для студентів, аспірантів, викладачів ВНЗ. Затверджено МОН / За ред. В.Д. Базилевича. - К., 2008. - 1019 с.
.Страхування: Підручник / Кер. авт. колективу і наук. ред. С.С. Осадець. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: КНЕУ, 2002. - 599 с.
.Хавтур ОЗ. Моніторинг фінансового потенціалу вітчизняних страховиків // Вісник ТАНГ. - 2004. - № 6.
.Шумелда Я. Страхування: Навч. посіб. для студ. екон. спец. - Т.: Джура, 2004. -280 с.