Криміналістична характеристика бандитизму

  • Вид работы:
    Курсовая работа (т)
  • Предмет:
    Основы права
  • Язык:
    Украинский
    ,
    Формат файла:
    MS Word
    30,39 Кб
  • Опубликовано:
    2016-09-06
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Криміналістична характеристика бандитизму















Криміналістична характеристика бандитизму

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Криміналістична характеристика бандитизму

.1 Поняття, значення і основні категорії бандитизму

.2 Особливості порушення кримінальної справи щодо бандитизму

Розділ 2. Початковий етап розслідування бандитизму

.1 Особливості початкового етапу розслідування бандитизму

.2 Типові слідчі дії та організаційно-тактичні основи провадження окремих слідчих дій

.3 Оперативно-розшукові дії, що провадяться на початковому етапі розслідування бандитизму

Висновки

Використані джерела

ВСТУП

Організована злочинність корисливо-насильницького спрямування є на даний час однією з найбільших загроз для системи внутрішньої безпеки, життя та здоровя, майна громадян будь-якої держави. Рівень цього виду злочинності, його динаміка, географічна розповсюдженість та інші показники говорять про те, що ця проблема повинна посісти одне з найперших місць щодо нагальності свого вирішення як у наукових колах, так і у практичній сфері. Основною причиною такої ситуації є те, що за часів колишнього Радянського Союзу взагалі ставилося за необхідне і належне заперечення будь-якого факту щодо власне самого існування організованої злочинності на його теренах.

У радянський період у криміналістичній літературі проблеми бандитизму не досліджувалися на належному рівні, а до бандитських формувань відносили насамперед «представників скинутих класів», які чинять опір владі, «різного виду анархічно настроєних і декласованих елементів». Таке положення вплинуло на низький рівень розвитку криміналістичної методики бандитизму. І сьогодні можна констатувати, що в методиці окремих видів злочинів бандитизм не знайшов достатніх розробок. Однак, певні теоретичні надбання стосуються методик розслідування злочинів, вчинені злочинними угрупуваннями (ОЗГ).

В останні роки в Україні бандитизм займає досить стійке положення і має тенденцію до зростання. Така ситуація викликає підвищений інтерес криміналістів до спроб розробки відповідної криміналістичної методики, вироблення необхідних криміналістичних рекомендацій, розгляду криміналістичної характеристики бандитизму.

Метою даної курсової роботи є аналіз особливостей початкового етапу розслідування бандитизму. Для досягнення мети були сформульовані та

дослідити поняття, значення і основні категорії бандитизму;

проаналізувати особливості і порушення кримінальної справи щодо бандитизму;

визначити особливості початкового етапу розслідування бандитизму;

охарактеризувати типові слідчі дії та організаційно-тактичні основи провадження окремих слідчих дій;

дослідити оперативно-розшукові дії, що провадяться на початковому етапі розслідування бандитизму.

Обєктом курсової роботи є кримінальна відповідальність за бандитизм. Предметом - виступає аналіз кримінально-правових підходів до розуміння суті і проявів бандитизму й окремих його аспектів, а дослідження криміналістичних, кримінально-процесуальних аспектів розслідування бандитизму.

Значний внесок у дослідження теоретичних питань боротьби з організованою злочинністю зробили вчені-криміналісти України та інших держав: Т. В. Аверянова, Ю. П. Аленін, О. Я. Баєв, В. П. Бахін, Р. С. Бєлкін, В. М. Биков, В.М. Варцаба, В. Г. Гончаренко, М. С. Гурєв, А. В. Дулов, В. О. Коновалова, В. С. Кузьмічов, В. І. Куліков, В.К. Лисиченко, В. Г. Лукашевич, Г. А. Матусовський, В. С. Овчинський, В. В. Тищенко, В. Ю. Шепітько, Р.М. Шехавцов, Б.В. Щур, М. П. Яблоков та ін.

Методологічну основу курсової роботи складають закони матеріалістичної діалектики, обєктивно існуючі закони суспільно-економічного розвитку суспільства і держави та окремі загальні та спеціальні методи наукового пізнання, правових категорій і явищ; системного аналізу досліджуваних правовідносин; порівняльно-правового аналізу правових норм і правових понять; формально-логічного аналізу правових категорій у їх взаємозвязку.

Структура курсової роботи обумовлюється її метою та завданнями. Курсова робота складається з вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел.

Наприкінці роботи будуть зроблені відповідні узагальнення.

Розділ 1. Криміналістична характеристика бандитизму

1.1 Поняття, значення і основні категорії бандитизму

Бандитизм - однин із найбільш небезпечних злочинів проти громадської безпеки. Функціонування в Україні банд, метою існування яких є вчинення озброєних нападів на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, загрожує як громадській безпеці в цілому, так і життю, здоров'ю людей, їх власності, перешкоджає нормальній господарській діяльності, що створює стан незахищеності суспільства від злочинних посягань.

Стаття 257 Особливої частини Кримінального кодексу України (далі - КК) порівняно з Кримінальним кодексом України 1960 р. текстуальних змін не зазнала. Однак було змінено її місце в системі інститутів Особливої частини нового КК, який відніс цю норму до розділу ІХ Особливої частини Злочини проти громадської безпеки, тоді як раніше її місце було в розділі 1.1.Інші злочині проти держави глави 1 Злочини проти держави. Відповідно до кримінального законодавства України бандитизм віднесений до числа злочинів проти громадської безпеки. За ст. 257 КК України бандитизм - це організація озброєної банди з метою нападу на підприємства, установи, організації чи на окремих осіб, а також участь у такій банді або у вчинюваному нею нападі.

Бандитизм відноситься до складних злочинів. Він охоплює широке коло суспільно небезпечних дій. Досить часто бандитські напади відбуваються з корисливих мотивів з метою насильницького заволодіння майном. Проте бандитизм може відбуватися й з інших мотивів і мети (захоплення літака, захоплення заручників, заволодіння зброєю або наркотичними речовинами та ін.). Бандитизм виходить за межі злочинів проти власності, являє собою один із видів організованої злочинності.

Спосіб злочину. Це спосіб дій злочинця, те, як відбувається і приховується злочин. Ознаки способу злочину, відображення їх у матеріальній обстановці місця події та інших джерелах використовуються для визначення шляхів установлення злочинців, з'ясування обставин злочину та ін.

Бандитизм має місце при вчиненні хоча б однієї з таких дій: а) організації озброєної банди; б) участі в такій банді; в) участі в нападі, вчиненому бандою [17, c. 207].

Організація озброєної банди полягає в об'єднанні зусиль трьох або більше осіб у стійку злочинну групу або керівництві її учасниками. Дії щодо організації банди припускають вербування тих або інших осіб, підшукання зброї, складання плану дій ті ін. Група визнається стійкою при наявності тісною зв'язку між особами, що постійно входять до її складу.

Участь у банді означає не тільки тривалий злочинний зв'язок декількох осіб, об'єднаних загальною метою нападів на ті або інші обєкти, але і самий факт входження в банду і практичну участь у й діяльності. Участь може виражатися в переховуванні членів банди, знарядь злочину, майна, здобутого злочинним шляхом, втягненні нових осіб для участі в банді, виконанні інших функцій, спрямованих на досягнення загальної мети банди.

Участь у нападах, що організовує банда, припускає участь як самих членів, так і інших осіб (які не є учасниками банди) в одному із нападів, що вчиняються бандою.

Бандитські напади старанно готуються. Злочинці насамперед вивчають обєкт нападу: місце розташування підприємства, установи, організації; режим його роботи; процес руху грошових або матеріальних коштів: стан охорони, захисту, засобів зв'язку тощо. Якщо готується напад на окремих осіб, то вивчається спосіб життя даної людини, режим дня, умови охорони квартири або будинку, наявність і склад можливих очевидців та ін. Готування до вчинення бандитського нападу включає його планування: складання плану дій, розподіл ролей учасників залежно від різних ситуацій, підшукання зброї, засобів маскування, транспорту, визначення порядку відходу з місця злочину та ін.

Спосіб вчинення злочину полягає в нападі на підприємство, установу, організацію або на окремих осіб. Напад і насильство - це не тотожні поняття. Напад - агресивна, протиправна дія, спрямована на досягнення якої-небудь протиправної мети. Напад може виявитися в трьох формах: фізичному насильстві, психічному насильстві і створенні небезпеки негайного насильства. Напад може виразитися не тільки в насильстві, але й знищенні майна, приміщень, транспортних засобів.

Способи нападу можуть бути кваліфіковані за різноманітними ознаками. Так, вони можуть бути поділені на види залежно від об'єктів і цілей. Залежно від об'єктів напади. Здійснюються на: підприємства, установи, організації; окремих осіб; легковий і вантажний автомобільний транспорт; поїзди залізничного транспорту; авіаційний транспорт, морські і річкові судна; квартири, будинки, дачі та інше [20, c. 103].

За другим критерієм напади відбуваються з метою: користі; помсти; з'ясування стосунків; задоволення тих або інших вимог (забезпечення перельоту в іншу країну, звільнення заарештованих тощо); іншого.

Бандитський напад може мати зовнішні ознаки таких злочинів, як посягання на державного або суспільного діяча (ст. 112 КК України), терористичний акт (ст. 258 КК України), диверсія (ст. 113 КК України), розбій (187 КК України), вимагання (ст. 189, крім випадків, коли воно поєднане з погрозою застосувати насильство в майбутньому), умисне знищення або пошкодження майна (ст. 194 КК України), умисне вбивство (ст. 115 КК України), умисне заподіяння тілесних ушкоджень (статті 121, 122, 123, 124, Д25 КК України), побої і мордування (ст. 126 КК України), зґвалтування (ст. 152 КК України), незаконне позбавлення волі або викрадення людини (ст. 146 КК України), захоплення заручників (ст. 147 КК України), посягання на життя судді, народного засідателя чи присяжного у зв'язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя (ст. 379 КК України), погроза або насильство щодо захисника чи представника особи (ст. 398 України), погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу (ст. 345 КК України), захоплення державних або громадських будівель чи споруд (ст. 341 КК України), незаконне заволодіння транспортним засобом (ст. 289 КК України), угон або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського або річкового судна (ст. 278 КК України) і деякі інші [22, c. 7].

Вчинення нападів, що мають ознаки зазначених складів злочинів, підлягають кваліфікації як бандитизм у тих випадках, коли вони вчинені стійкою або озброєною групою осіб, створеною для вчинення якогось із цих злочинів або їх сукупності При цьому лише тоді, коли напад був поєднаний із навмисним позбавленням життя людей, а також із учиненням диверсії, розбою при обтяжуючих обставинах і деяких інших злочинів, що є більш тяжкими, ніж бандитизм, відповідальність наступає за сукупністю ст. 257 і статей КК України, що передбачають відповідальність за ці злочини.

Дії бандитів щодо приховування злочину можуть полягати: а) у знищенні слідів; б) в укритті предметів - речових доказів; в) у маскуванні окремих слідів і об'єктів; г) у фальсифікації. При вчиненні бандитських нападів злочинці досить часто застосовують засоби маскування: надівають маски або капронові панчохи на голову або на обличчя, використовують перуки або штучні вуса. Бандити нерідко вживають заходів для усунення слідів на місці злочину, знищують знаряддя і засоби вчинення злочину, спотворюють або знищують трупи, знищують або ховають одяг або взуття, в якому відбувався злочин, змінюють свій зовнішній вигляд [17, c. 208].

Місце і час вчинення злочину. Учасники банд рідко чинять злочини за місцем свого проживання. Звичайно вони віддають перевагу діям в іншому районі або місті (у ряді випадків бандитські напади відбуваються навіть в іншій республіці СНД). Крім безпосереднього нападу, можуть мати криміналістичне значення: а) місце розташування бандитського формування (місце базування); б) місце розробки плану дій; в) місце збереження зброї; г) місце збереження предметів, здобутих злочинним шляхом; г) місце збуту, реалізації вилучених злочинцями предметів; д) місце тренування бандитів та ін [25, c.29].

Час вчинення злочину пов'язаний з об'єктом і предметом посягання. Він визначається режимом роботи підприємства, установи або організації, наявністю в певні періоди й інтервали великих грошових сум, виручки. Напад може залежати від часу здійснення інкасації, ослаблення режиму охорони об'єкта в той або інший період часу здавання зміни тощо. Напади на підприємства, установи й організації, а також їх представників (інкасаторів, кур'єрів, фінансових керівників, бухгалтерів-касирів та ін.) відбуваються, як правило, в денний час. Напад же на окремих громадян здійснюється переважно у вечірній та нічний час.

Знаряддя і засоби вчинення злочину. Озброєність як ознака складу бандитизму означає об'єктивний момент наявності зброї в банди і суб'єктивне усвідомлення членами банди як цієї обставини, так і можливості застосування зброї. Озброєність банди означає наявність хоча б в одного з її учасників зброї. При цьому інші члени банди повинні бути інформовані про наявну зброю та її призначення. Для визнання злочинного угруповання озброєним достатньо того, щоб хоча б в одного з членів була одиниця вогнепальної, холодної зброї або зброї вибухової дії.

Як вогнепальна зброя в процесі бандитських нападів найчастіше використовуються автомати і карабіни, пістолети і револьвери, гвинтівки та рушниці (або їх обрізи), кулемети та гранатомети. Як холодна зброя найбільш часто зустрічаються фінські ножі, кинджали, штик-ножі, стилети, кастети, кистені, нунчаки, спеціальні заточки та ін.

Під час бандитських нападів може використовуватися і зброя вибухової дії - предмети, що містять у собі порох, динаміт, тротил, нітрогліцерин, та інші хімічні речовини, їх сполуки і суміші, спроможні вибухнути без доступу кисню (бомба, граната тощо), у тому числі спеціальні вибухові засоби (типу «Імпульс та ін.), саморобні вибухові пристрої, а також вибухові засоби/що містять у собі вибухові речовини (шнури, що детонують, капсулі, детонатори тощо).

Не можуть признаватися зброєю для кваліфікації дій учасників злочинного угруповання як бандитизм предмети, що не призначені для ураження живої цілі і мають господарсько-побутове призначення (столові ножі, молотки, сокири та ін.) або інше призначення (газові пістолети, пневматичні рушниці, стартові та будівельні пістолети тощо), а також вибухові пакети та інші піротехнічні й імітаційні засоби, що не містять вибухових речовин, навчальна вогнепальна зброя, якщо її стан виключає можливість стрільби бойовими патронами [25, c. 32].

Здійснення бандитських нападів припускає широке застосування транспортних засобів, сучасних систем радіозв'язку і управління, комп'ютерних технологій.

Особа злочинця. У структурі криміналістичної характеристики злочинів важливе місце посідає особа злочинця. Особа злочинця при бандитизмі має свої особливості.

У теорії кримінального права банда визначається як злочинне угруповання, ознаками якого є: наявність в його складі трьох і більше осіб, попередня організованість і стійкість, озброєність і загальна мета учасників - вчинення нападів. Банда створюється для вчинення ряду нападів або ж одного нападу, якщо приготування до нього потребує тривалого спільного підготування. Про єдність злочинних намірів може свідчити наявність розроблених форм зв'язків, розподіл ролей, розробка планів нападу.

Кількість учасників банди може бути різною. Найбільш поширені банди з числом учасників 6-11, іноді зустрічаються банди, що налічують у своєму складі 12-25 і більше чоловік. Бандитське формування вимагає суворого розподілу функцій і ролей між його учасниками, певну ієрархію. Банді властиві такі ознаки, як наявність лідера, конспірація, розподіл ролей, дотримання неформальних норм поведінки і певних принципів, наявність відповідних «фондів» та ін.

У структурі банди звичайно виділяються: 1) лідер банди (особа, як правило, судима, що користується авторитетом у злочинному світі); 2) охоронці (особи, що складають найближче оточення лідера); 3) бойовики (безпосередні виконавці нападів); 4) скарбник; 5) допоміжний персонал (особи, що надають допомогу у збуті матеріальних цінностей, здобутих злочинним шляхом; обслуговують учасників банди; утримують конспіративні квартири - «малини» тощо) [7, c. 31].

До функцій лідера банди входить: визначення основних напрямів діяльності банди, добір і затвердження учасників та визначення їх повноважень, розподіл викраденого, забезпечення зброєю та ін. У нападах на підприємства, установи, організації або окремих громадян лідер, як правило, участі безпосередньо не бере. За своїми соціально-психологічними даними лідер має вплив на інших учасників банди, має сильний характер, йому притаманна жорстокість. Мотиваційна сфера такої особи характеризується егоцентризмом, стійким конфліктом із частиною представників оточуючого середовища, виправданням себе.

Сліди злочину. Сліди бандитського нападу охоплюють а) зміни в речовій обстановці місця злочину (полягають у порушенні початкового положення і стану різних обєктів); б) сліди відображення (сліди рук. Ніг, взуття, транспортних засобів); в) предмети - речові докази (у тому числі документи, речовини та мікрочастинки). Особливу увагу необхідно звертати на мікрооб'єкти, волокна тканин, волосся, запахові сліди.

1.2 Особливості порушення кримінальної справи щодо бандитизму

Порушення кримінальної справи є першою, початковою стадією кримінального процесу. Суть її полягає в тому, що компетентні органи повинні встановити наявність чи відсутність передбачених законом приводів і підстав для того, щоб прийняти рішення про порушення або відмову в порушенні кримінальної справи. У цій стадії також по можливості встановлюється наявність чи відсутність обставин, що виключають провадження в кримінальній справі, а також інших обставин, які є підставою для відмови в порушенні кримінальної справи.

Своєчасне та обгрунтоване порушення кримінальної справи, у тому числі й про скоєння злочинів злочинними угрупованнями, є необхідною передумовою для швидкого й повного розкриття злочинів, викриття й покарання винних, запобігання злочинам і виконання завдань кримінального судочинства. Слідчі дії можна провадити лише після порушення кримінальної справи ( ст. 113 КПК). Як виняток до її порушення у невідкладних випадках дозволяється провести огляд місця події, причому за наявності для цього підстав кримінальна справа порушується негайно після огляду (ч. 2 ст. 190 КПК).

Стадія порушення кримінальної справи не зводиться тільки до відповідного процесуального акта - постанови або ухвали про її порушення чи відмову в цьому. Вона включає в себе систему процесуальних дій і правовідносин, зокрема прийняття, розгляд і перевірку заяв і повідомлень про злочин, вжиття заходів щодо відвернення і припинення злочинів, прийняття рішень про порушення кримінальної справи або про її відмову, прокурорський нагляд за законністю та обґрунтованістю вказаних дій, перевірку судом за скаргами заінтересованих осіб законності та обґрунтованості постанови прокурора, слідчого, органу дізнання про відмову в порушенні кримінальної справи.

Успішне розкриття злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами, значною мірою забезпечується обґрунтованим і своєчасним порушенням кримінальної справи, ефективним провадженням першочергових слідчих дій, оперативно-розшукових і організаційних заходів. Порушення кримінальної справи передбачає виявлення ознак злочину. Мета порушення кримінальної справи полягає в констатації вчинення злочину і реального існування негативних кримінально-правових відносин. Обовязок такої констатації випливає з правової регламентації ч. 2 ст. 94 КПК України, відповідно до якої для того, щоб порушити кримінальну справу, потрібно достовірно встановити ознаки конкретного злочину, а разом з цим і наявність негативних кримінально-правових відносин.

Відповідно до кримінально-процесуального законодавства України при провадженні досудового слідства, дізнання і розгляду кримінальної справи в суді підлягають доведенню: подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину); винність обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину, обставини, що впливають на ступінь і характер відповідальності обвинуваченого, а також інші обставини, то характеризують особу обвинуваченого; характер і розмір збитку, заподіяного злочином; причини та умови, що сприяли вчиненню злочину.

З'ясування обставин, що підлягають обов'язковому встановленню, забезпечує правильне вирішення кримінальної справи. При розслідуванні будь-якого злочину аналізу підлягають факти, що утворюють ознаки злочину, і обставини, що мають інше правове значення. У процесі розслідування бандитизму важливо встановити такі обставини:

1) чи мали місце напади на підприємства, установи, організації або на окремих осіб (характер нападів, їх кількість, наслідки тощо);

) який спосіб нападів (використання фізичного або психічного насильства, створення небезпеки негайного, насильства, знищення майна, погроза життю багатьох людей та ін.);

) де, коли і за яких обставин був вчинений напад (у якому місці, на який об'єкт, у який час доби, у який період роботи, чи охоронявся об'єкт, чи використовувалася сигналізація, чи не порушені умови перевезення і доставки грошей, валютних цінностей та ін.);

) хто нападав (кількість злочинців, їх вік, соціально-психологічна характеристика, наявність судимості, ставлення до вчиненого злочину та ін.);

) чи була злочинна група стійкою (наявність тісного зв'язку між учасниками злочинної групи, спільність дій, єдність наміру, розподіл ролей, наявність злочинних звичаїв і традицій та ін.);

) чи була група озброєною (чи застосовувалася вогнепальна, холодна зброя або зброя вибухової дії; який її тип і вид; промислового чи кустарного виробництва, типова чи атипова; скільки одиниць зброї має злочинна група; чи були інформовані в процесі нападу (його підготування) про наявну зброю та її призначення всі члени банди та ін.);

) у чому полягали функції і роль кожного учасника банди (у діях, спрямованих на організацію озброєної банди, участь у банді, участь у майбутніх нападах);

) яка мета і мотиви нападів (заволодіння зброєю, звільнення заарештованих або засуджених, забезпечення перельоту в іншу країну і вимоги викупу, вимагання, з'ясування стосунків, корисливі мотиви, помста тощо);

) хто є лідером банди (скільки лідерів злочинної групи, їх роль і функції в злочинному угрупованні, у чому виражалися їх дії в організації банди та ін.);

) соціально-психологічний портрет лідера банди (його вплив на учасників злочинної групи, авторитет у злочинному середовищі й у банді, цинізм, жорстокість, девіантна поведінка тощо);

) які технічні засоби використовувалися при нападі (система нічного спостереження, прилади нічного бачення, телефонний радіозв'язок, автомобільний транспорт, спеціальні приціли та глушителі та ін.);

) які засоби маскування застосовували злочинці (знищення слідів або їх фальсифікація, інсценування, підпали будівель, знищення одягу, взуття, рукавичок у яких був вчинений напад, знищення і приховання зброї, фабрикування неправдивої інформації, підготування лжесвідків та ін.);

) хто став жертвою злочину (чому обрана саме ця жертва, який збиток заподіяний, які предмети викрадені, чи застосовувалося фізичне або психологічне насильство, у чому воно виявилося тощо);

) чи є людські жертви (загибель людей);

) хто надавав допомогу у переховуванні членів банди знарядь злочину, майна, здобутого злочинним шляхом, підшуканні об'єктів для нападу та ін.;

) кому могло бути відомо про напад, що готується;

) чи були членами банди неповнолітні (їх вік, соціальна-психологічна характеристика

) чи були членами банди неповнолітні (їх вік, соціально-психологічна характеристика, функції в злочинній групі, чи вчиняли раніше злочини або були засуджені, які умови життя і виховання в сім'ї, як характеризуються в школі або іншому закладі, як давно залучені до банди та ін);

) хто залучив неповнолітнього до злочинної діяльності (чи має неповнолітній батьків або інших законних представників, чи пов'язані батьки (інші родичі) зі злочинним угрупованням, яким чином неповнолітній ввійшов у банду, чи є ще неповнолітні в банді, які їх взаємовідносини, які їх установки тощо);

) які взаємовідносини між членами банди (сувора ієрархія, згуртованість, ворожість та ін.);

21) чи мала банда корумповані зв'язки з посадовими особами правоохоронних органів, органів державної влади і місцевого самоврядування [17, c. 211].

бандитизм кримінальний розслідування початковий

Розділ 2. Початковий етап розслідування бандитизму

.1 Особливості початкового етапу розслідування бандитизму

Кримінально-процесуальний закон, вимагаючи від органу дізнання швидких дій за першим сигналом про злочин, не залишає для нього ні часу, ні процесуальних засобів для повного розкриття. Тому у відведений законом термін він не може обґрунтувати всі сторони складу злочину достатньою сукупністю доказів. Докази, здобуті органом дізнання, частіше за все бувають достатніми для того, щоб підозрювати конкретну особу у вчиненні злочину, позбавити її можливості переховатися. З іншого боку, орган дізнання вживає заходів до того, щоб важливі докази не зникли і не були знищені. Для позитивного вирішення питання про порушення справи не потрібно достовірно встановити факт злочину, а тим більше дослідити його в повному обсязі; необхідно і достатньо встановити лише наявність ознак злочину, тобто можливість його вчинення. Іншими словами, у стадії порушення справи перевіряється наявність підстав для початку попереднього слідства, але аж ніяк не вирішується наперед його кінець [12, c. 73].

Виявлення ознак злочину - це діяльність уповноважених на те органів, що передує порушенню кримінальної справи. У даному випадку йдеться про допроцесуальну діяльність [6, c. 115].

Ознаки злочину можуть бути виявлені трьома шляхами. По-перше, їх виявляють шляхом проведення оперативно-розшукових заходів, що передують порушенню кримінальної справи. По-друге, їх можуть виявити громадяни, а також представники різноманітних організацій і підприємств при проведенні перевірочних і контрольних заходів тощо. По-третє, вони виявляються безпосередньо слідчим, прокурором і судом. У більшості випадків дані про ознаки злочину входять до складу тієї вихідної інформації, яку має слідчий або орган дізнання до моменту порушення кримінальної справи і початку розслідування.

Вже на етапі виявлення ознак злочину важливого значення набуває вивчення інформації про вчинення злочину групою, у тому числі й організованою. Тут особливе значення має використання поряд із класичними засобами встановлення участі злочинної групи в злочині (за індивідуальними і родовими слідами злочину, за способом його вчинення і приховування) інших методів, серед яких так званий принцип диференційованого звязку, тобто встановлення і вивчення всього комплексу (інших) даних, що залишаються групою в результаті різнобічної, не повязаної конкретно із вчиненим злочином діяльності її членів і участі їх в інших формальних і неформальних соціально-психологічних групах.

Виявлення ознак злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами, має свої особливості. Ця діяльність може здійснюватися не стільки "від злочину до групи", скільки "від групи до злочинів". В. І. Батищев зазначає, що таку побудову версій і розслідування можна вважати низхідною за принципом "від групи до злочинів", тобто доводиться безпосередньо групі багатократність вчинених злочинів. При такому принципі можуть бути два варіанти розслідування. Перший - коли інші вчинені групою злочини встановлюються і доказуються без значних утруднень, тому що в процесі слідства добувається достатньо даних, що викривають у них групу. Другий варіант - коли є інформація про вчинення групою ще ряду злочинів, що встановлюються, але даних, щоб поставити у вину групі ці злочини, недостатньо. Такий процес доказування в практиці одержав назву "приміряти злочин на певну групу" [17, c. 212]. Крім цього, В. І. Батищев указує, що існує схожий, але більш складний принцип висування версій, коли на підставі даних, наявних у припинених кримінальних справах по ряду нерозкритих злочинів, будується припущення про те, що вони вчинені однією і тією ж групою осіб. Порядок побудови версій відбувається по висхідної, за принципом "від злочину до групи".

Виявлення ознак учинення злочину організованою групою дозволяє: 1) визначити підслідність і необхідність розслідування кримінальної справи слідчо-оперативною групою; 2) використовувати вихідну базу, що фактично обумовлює напрямки розслідування; 3) здійснювати тісну взаємодію органів дізнання і досудового слідства; 4) проводити тактичні й оперативно-тактичні операції, повязані з встановленням організованого характеру злочинів; 5) більш широко використовувати оперативну інформацію, яка: а) орієнтує слідчого стосовно дій і поведінки осіб, причетних до розслідуваної події; б) орієнтує слідчого щодо місцезнаходження обєктів, які мають значення для справи; в) міститися в матеріальних утвореннях.

Виділяють три типові слідчі ситуації, що складаються на первісному етапі розслідування бандитизму:

. Вчинено напад, винні з місця події сховалися і їхня особа невідома.

. Вчинено напад, винні з місця події зникли, однак є відомості про їхню особу.

. Винні затримані на місці нападу чи в безпосередній близькості від нього незабаром після нападу.

У цих ситуаціях доцільно досліджувати обставини, пов'язані з розслідуванням злочину, за яких затримані учасники банди, а крім того, вивчати групу й окремих її учасників з урахуванням обставин, що підлягають дослідженню і доказуванню.

Тут можна рекомендувати наступні заходи: допитати затриманих і осіб з числа їх оточення; проведення обшуків за місцем проживання і роботи учасників банди з метою виявлення даних, що свідчать про вчинений злочин, за який особа затримана, про характер групи і причетність особи до бандитизму (зброї, різного роду записів, планів, викрадених речей і т.п.); витребування характеристик, направлення необхідних запитів; огляд учасників банди, вилучення в них зразків для досліджень; призначення судово-психологічної експертизи; призначення інших видів експертиз у залежності від наявності об'єктів для експертного дослідження; введення в процес даних, отриманих оперативним шляхом.

2.2 Типові слідчі дії та організаційно-тактичні основи провадження окремих слідчих дій

Висування слідчих версій набуває важливого значення саме у процесі планування розслідування. Адже, розслідування будь-якого злочину передбачає необхідність його планування. У криміналістичній літературі зазначається, що планування розслідування є основним методом організаційно-управлінської діяльності по кримінальних справах. За своїм змістом і функціями планування - це складний процес по визначенню шляхів, способів, засобів, сил і строків успішного досягнення заздалегідь поставленої цілі.

Висування слідчих версій набуває важливого значення саме у процесі планування розслідування. Адже, розслідування будь-якого злочину передбачає необхідність його планування. У криміналістичній літературі зазначається, що планування розслідування є основним методом організаційно-управлінської діяльності по кримінальних справах. За своїм змістом і функціями планування - це складний процес по визначенню шляхів, способів, засобів, сил і строків успішного досягнення заздалегідь поставленої цілі.

У літературних джерелах приділено певну увагу плануванню розслідування злочинів, визначенню принципів планування і техніці складання планів. Водночас проблеми планування розслідування злочинів, що вчиняються організованими групами, належним чином не досліджувалися в криміналістичній теорії. На сьогодні фактично відсутні розробки стосовно особливостей планування розслідування даної категорії злочинів.

Планування розслідування злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами, має певні особливості: 1) мисленева діяльність під час планування має складний характер, обумовлений вчиненням групових злочинів, необхідністю встановлення ролі і функцій кожного учасника організованої групи; 2) у ході планування визначаються напрямки розслідування і здійснюється вичленування завдань цілої серії злочинів, вчинених ОЗГ. М. П. Яблоков зазначає, що члени такої групи, що займаються кримінальною діяльністю як бізнесом, звичайно вчиняють цілу серію злочинів і часом не однотипних [26, c. 132]; 3) при плануванні враховується базова злочинна спрямованість ОЗГ; 4) здійснення планування передбачає наявність чіткої взаємодії слідчих з оперативно-розшуковими співробітниками. Така взаємодія може здійснюватися як у межах слідчо-оперативної групи, так і поза цими межами; 5) ефективним є спільне планування діяльності слідчих і оперативно-розшукових органів при наявності необхідної координації; 6) єдині планові начала забезпечуються спільними нарадами слідчих і оперативно-розшукових співробітників; 7) необхідним є планування серії однойменних слідчих дій (наприклад, серії допитів підозрюваних, групових обшуків та ін.); 8) важливе значення має планування провадження тактичних операцій (оптимальних слідчих дій, оперативно-розшукових і організаційних заходів, спрямованих на вирішення проміжного завдання розслідування).

У криміналістичній літературі зверталася увага на те, що з самого початку розслідування групових злочинів повинно доручатися спеціально створюваним слідчо-оперативним групам. Причому є переваги такої організації розслідування, що дозволяє вирішити і питання взаємодії слідчого з органами дізнання.

Існує певна специфіка планування діяльності слідчо-оперативної групи. Тут передбачається оптимальне сполучення можливостей колективного й індивідуального видів планування з урахуванням слідчих ситуацій, що змінюються. Значення планування роботи слідчо-оперативної групи полягає в тому, що воно спрямовано на оптимізацію процесу розслідування і сприяє своєчасному вирішенню першочергових завдань, ефективному використанню наявних сил і засобів, скорочує час роботи, дозволяє усунути дублювання, сприяє кращій взаємодії членів групи.

Участь у слідчо-оперативній групі є формою взаємодії правоохоронних органів. Формування слідчо-оперативної групи щодо злочинів, що вчиняються організованими групами, передбачає участь оперативних співробітників спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю.

Як вірно зазначає В.М. Варцаба, при розслідуванні злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами, письмовий план доцільно складати за епізодами. При проведенні розслідування групою слідчих або слідчо-оперативною групою може застосовуватися груповий метод розслідування. Можна назвати цілу низку умов, за наявності яких доцільно застосовувати груповий метод розслідування: 1) велика кількість епізодів злочинної діяльності, які необхідно розслідувати у межах однієї кримінальної справи; 2) значна кількість версій про обставини вчинення злочину, які необхідно перевірити; 3) значна кількість осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності по одній справі; 4) необхідність ведення розслідування одночасно в різних місцях; 5) необхідність провадження значної кількості слідчих дій протягом короткого проміжку часу; 6) проведення розслідування різними мовами. Процес планування при такій формі розслідування набуває деякої специфіки. Складаються декілька планів: загальний план розслідування, на основі якого розробляються індивідуальні плани роботи кожного слідчого, що входить до групи, а іноді і плани проведення окремих слідчих дій [11, c. 71].

Кожному слідчому доручається розслідування певного епізоду, для чого він складає план і узгоджує його з керівником групи. Керівник у міру накопичення матеріалів збирає учасників групи, і вони колективно коригують раніше намічені плани, будують нові версії для вирішення слідчих ситуацій, що складаються.

У криміналістичній літературі пропонується використовувати також метод сітьового планування розслідування (СПР). Суть даного методу полягає в побудові графіка, що містить перелік дій слідчого (у заданій послідовності) з урахуванням часу, приблизно необхідного для їхнього проведення. Р. С. Бєлкін зазначає, що фактично всі криміналісти, які підтримують ідею використання цього метода планування, вважають за необхідне для складання сітьових графіків у складних випадках (а для простих, за їх визнанням, СПР використовувати недоцільно) запрошувати спеціалістів, обґрунтовано вважаючи, що слідчому самому не справитися з цією роботою [8, c. 720].

Процес сітьового планування розслідування по кримінальних справах складається з таких етапів: 1) складання повного переліку робіт (слідчих або інших дій); 2) складання сітьового графіка (СГ). При цьому роботи (дії і заходи) звичайно зображуються стрілками, а моменти початку і закінчення робіт - кружками; 3) аналіз сітьового графіка з метою встановлення критичного шляху (найдовшого потоку подій і робіт) і виділення найважливіших робіт на цьому шляху; 4) оптимізація сітьового графіка, тобто його перебудова і максимальне ущільнення часу для визначення найкращого варіанта проведення робіт, що лежать на критичному шляху.

На думку О. Я. Баєва, планування по багатоепізодних і (або) групових справах найчастіше повинно втілитися й у так званих допоміжних видах планів. До них належать, наприклад, схеми злочинних зв'язків по досліджуваній справі і матриці (таблиці), що складаються з різних підстав [17, c. 145]. Ці плани набувають особливої актуальності при розслідуванні злочинів, що вчиняються організованими групами. Таке становище пов'язане з множинністю епізодів злочинної діяльності і значною кількістю учасників злочину. Тому доцільним є упорядкування матриці участі кожного члена злочинної групи в тому або іншому епізоді її злочинної діяльності. Дане планування сприяє встановленню індивідуальної ролі кожного учасника злочинного угруповання стосовно конкретного епізоду злочинної діяльності.

Для планування розслідування злочинів важливого значення набувають так звані типові версії (їх система). На думку В. М. Левкова призначення типологічних версій - в озброєнні осіб, котрі здійснюють розслідування орієнтирами високого рівня на його початковому етапі. Внаслідок того, що досвід має позитивну чи негативну функцію, котра визначається стереотипністю мислення, найдоцільніше в практичній діяльності використати системи типових версій (порівняно до типічних), оскільки вони мають більший ступінь відтворення дійсності, тому що основані на частоті окремих ознак елементів криміналістичної характеристики злочинів певного виду [16, c. 9].

Підставою для висування версії про вчинення злочину організованою групою служать дані про груповий характер злочину (наявність не менше трьох учасників); про підготовку і планування дій по вчиненню і приховуванню злочину (невипадковий вибір об'єкта посягання, продуманість діяння за механізмом його вчинення, наявність єдиного плану дій злочинців тощо); про оснащеність або озброєність злочинців (використання сучасних технічних засобів, транспорту, інформаційних технологій, вогнепальної зброї і т. п.); про розподіл функцій між учасниками, про певну рольову диференціацію й узгодженість дій у процесі вчинення злочину та ін.

У процесі розслідування злочинів, що вчиняються організованою групою, повинна бути висунута ціла система версій, що підлягає подальшій перевірці. До цієї системи, на думку В.М. Варцаби, можуть бути віднесені припущення: 1) про специфічний суб'єкт злочину - вчинення злочину організованою злочинною групою (або злочинною організацією); 2) про взаємодію організованої злочинної групи з іншими злочинними формуваннями, про конфліктність їхніх стосунків, сутички, входження до злочинної організації, співробітництво з міжнародними злочинними організаціями та ін.; 3) про організаторів (лідерів) злочинного угруповання; 4) про базову спрямованість і причетність до різного роду злочинів; 5) про корупційні зв'язки злочинної групи або їхню відсутність; 6) про тривалість існування злочинної групи; 7) про територіальну поширеність діянь злочинного формування; 8) про наявність або відсутність жорсткої дисципліни всередині організованої злочинної групи; 9) про наявність злочинного "почерку", використання типових способів учинення злочинів; 10) про мотиви вчинення злочинів даною групою; 11) про розподіл рольових обов'язків у групі, чітку ієрархію тощо [12, c. 75].

При розслідуванні злочинів, що вчиняються ОЗГ, важливо висунути версії відносно лідерів злочинної групи. Такі версії важливі не лише для встановлення ролі кожного учасника злочину, але і виявлення керівників і організаторів групи, обрання відповідної тактики проведення слідчих дій і оперативно-розшукових заходів. Так, версії про те, хто є організатором групового злочину, будуються на підставі: глибокого дослідження міжособистісних стосунків у злочинній групі; вивчення спільного проведення часу членами злочинної групи; з'ясовування факту, хто з них є лідером у побуті та ін.; вивчення психічних властивостей і особистісних якостей співучасників, виявлення тих, хто має сильну волю, рішучість, вміє підпорядкувати собі людей, фізично сильних і добре розвинених; установлення фактів, коли після викриття й арешту злочинної групи один з обвинувачених виявляє особливу активність для вироблення єдиної лінії поведінки на слідстві, вимагає від інших співучасників дачі вигідних для нього пояснень; показань потерпілих, свідків, учасників злочину про керівництво діями останніх конкретною особою; даних про організатора, отриманих у результаті проведення органами дізнання оперативно-розшукових заходів [10, c. 91].

Важливе значення на початковому етапі розслідування злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами, належить огляду місця події. Це найбільш складна процесуальна дія, яка відповідно до ст. 190 КПК проводиться з метою виявлення слідів злочину та інших речових доказів, зясування обстановки злочину, а також інших обставин, що мають значення для справи.

Місце події містить значну інформацію про подію злочину й осіб, що його вчинили. Воно являє собою фрагмент об'єктивно існуючої події, де відбиті її окремі сторони, моменти. Більшою або меншою мірою воно містить об'єктивну інформацію про подію злочину, виражену в зміні обстановки, слідах перебування злочинця, слідах його дій, їхніх наслідках, намірах злочинця та інших даних, що дозволяють побудувати уявну або частково матеріальну модель злочину, його обставин. Кожний злочин призводить до певних змін матеріальної обстановки, відображається у свідомості людей. Зміни в обстановці місця події можуть бути виявлені, зафіксовані, досліджені і використані як докази.

Так, 23 травня 2006 р. до чергової частини Сакського міськвідділу міліції надійшло повідомлення про вбивство трьох осіб на території однієї місцевої будівельної організації. Слідчо-оперативна група, яка прибула на місце події, встановила, що на території бази АТ "Моноліт", розташованій у м. Саки, в автомашині марки "Понтіак Гранд АС" та біля неї знаходяться трупи мешканців міста, членів місцевого кримінального угруповання С., П. і Б. з вогнепальними пораненнями (на трупах знайдено від 13 до 30 вхідних та вихідних кульових поранень). Біля машини "віялом" розкидані стріляні гільзи набоїв 5,45 мм у кількості 61 шт. З урахуванням місця знаходження гільз було визначене місце, з якого проводилася стрільба - недобудований бокс гаража. Там слідчим була знайдена і вилучена кришка ("клапан") від пачки цигарок "Мальборо", а з тильного боку гаража - слід протектора коліс мотоцикла [27].

Огляд місця події дозволяє отримати дані про кількість правопорушників, що діяли при вчиненні злочину. Як вірно зазначає В.М. Варцаба можливість встановлення одним або кількома особами було вчинено злочин, визначається такими обставинами: 1) вчинення деяких злочинів передбачає участь кількох осіб; 2) застосування цілого ряду прийомів, способів вчинення злочину свідчить про своєрідний розподіл функцій між його учасниками; 3) вчинення деяких злочинів з використанням певних способів вимагає фізичних зусиль або професійних прийомів, які є неможливими для однієї людини; 4) вчинення деяких злочинів повязано з необхідністю для злочинців подолати опір з боку потерпілих чи осіб, що охороняють обєкт посягання; 5) про участь однієї або декількох осіб у вчиненні злочину можна судити також і за кількістю і характером залишених слідів [11, c. 76].

Аналогічні переліки містяться в різних криміналістичних джерелах. Так, В. П. Колмаков пропонує вирішення під час огляду місця події таких типових завдань: 1) чи мав місце злочин у даному випадку або такого не було; 2) чи вчинено злочин там, де оглядається місце події, або він вчинений в іншому місці; 3) які шляхи проникнення на місце події осіб, що брали участь у досліджуваній події, шляхи їх відходу, які транспортні засоби були використані для прибуття до місця події, куди ведуть сліди, за якими можна організувати погоню за особами, що діяли на місці злочину; 4) скільки було осіб на місці події, їх типові ознаки і хто саме; 5) які цілі переслідували учасники події (мотиви їх дій); 6) протягом якого часу перебували учасники події, наприклад злочинець і потерпілий, на місці події; 7) який пункт оглядуваної території або приміщення є власне місцем події, в якому становищі перебували злочинець і потерпілий у момент нанесення останньому тілесних ушкоджень; 8) які побічні дії, крім основних, по досягненню злочинної мети вчинені на місці події (наприклад, чи не застосовував злочинець будь-яких дій по приховуванню злочину або фальсифікації слідів); 9) які предмети залишив злочинець на місці події: знаряддя злочину, предмети одягу, дрібні речі; 10) які сліди з місця події могли залишитися на тілі злочинця, на його одязі, знаряддях заподіяння смерті, узятих ним цінностях та інших предметах [24, c. 7].

В.О. Коновалова зазначає, що у процесі огляду місця події слідчим можуть бути зясовані питання, які мають значення для визначення шляхів розслідування, а саме: 1) характер події, що мала місце; 2) чи на місці огляду відбувся злочин; 3) шляхи проникнення злочинців на місце і шляхи їх відходу (особливо це важливо для розшуку злочинців і слідів); 4) скільки було злочинців на місці злочину і чи знайома їм обстановка; 5) час вчинення злочину; 6) який час злочинці перебували на місці; 7) як пересувались злочинці на місці події, яких предметів вони торкалися; 8) якими знаряддями або засобами діяли злочинці; 9) яку мету переслідували злочинці, чи досягли вони її; 10) які сліди залишені злочинцями на місці події, які сліди залишились на них та їхньому одязі; 11) хто і звідки міг бачити те, що відбувалося на місці події [17, c. 29]. В. О. Образцов пише, що при дослідженні місця події можуть бути зібрані дані, котрі на рівні передбачуваного, а то й категоричного висновку дають підстави судити про таке: чи вчинено злочин, якщо так, якого виду; чи є дане місце місцем вчинення злочину; на яких підставах, з якою метою, коли вчинено злочин; якими є механізм і спосіб вчиненого, які дії вчинив злочинець, до яких наслідків вони призвели; чи є який-небудь докримінальний звязок між злочинцем та його жертвою, чи оборонявся потерпілий; що викрадено, знищено, пошкоджено; які предмети використовувалися як знаряддя злочину, чи мав злочинець транспортні засоби; які сліди на тілі, одязі, взутті, інших речах злочинця могли утворитися; у якому напрямку він зник з місця події; хто міг стати очевидцем вчиненого, прибуття і зникнення злочинця.

Таким чином, огляд місця події є невідкладною та першочерговою слідчою дію при розслідуванні злочинів, вчинених організованими злочинними угрупованнями.

На наступному етапі розслідування при розслідуванні злочинів, що вчиняються організованими групами, особливе місце займає допит, що дозволяє слідчому одержати найбільш повне уявлення про усе, що трапилося. Допит можна уявити як процесуальну форму спілкування, змістом якої є одержання інформації, що має відношення до розслідуваної справи. Допит є найбільш поширеним способом одержання доказів. У той же час допит - найскладніша слідча дія, що потребує від слідчого високої загальної і фахової культури, глибокого знання психології людини. Утаювання і перекручення інформації допитуваними обумовлюють необхідність активності та наступальності слідчого при допиті, щоб він не виступав у ролі простого реєстратора відомостей, які йому повідомляються.

Предмет допиту може бути конкретизований за такими обставинами: 1) подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину); 2) винуватість обвинуваченого у вчиненні злочину і мотиви злочину; 3) обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу обвинуваченого, пом'якшують і обтяжують відповідальність; 4) характер і розмір збитку, заподіяного злочином, а також розмір витрат установ охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння; 5) причини й умови, що сприяють учиненню злочину (статті 23, 64 КПК України). Зазначені обставини наповнюють певним змістом залежно від процесуального положення допитуваного (свідок, потерпілий, підозрюваний, обвинувачений).

2.3 Оперативно-розшукові дії, що провадяться на початковому етапі розслідування бандитизму

До порушення кримінальної справи оперативно-розшуковий орган шляхом вжиття оперативно-розшукових заходів виявляє злочинні події і тих осіб, що причетні до них, готує оперативно-розшукові матеріали до реалізації. Оперативно-розшукові заходи набувають особливо важливого значення в розкритті злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами. Причому аналіз кримінальних справ про злочини, що вчиняються організованими групами, свідчать про те, що версія про вчинення злочину організованою групою виникла на етапі порушення кримінальної справи (32%); у процесі розслідування (6%); не було можливості визначити (62%).

Розкрити такі злочини, зібрати докази, викрити всіх учасників і перебороти їхню кримінальну протидію одними кримінально-процесуальними діями важко, а часом зовсім неможливо. Тому успіх розслідування злочинів, вчинених ОЗГ, значною мірою залежить від рівня його оперативно-розшукового забезпечення (ОРЗ), суть якого полягає в комплексному і максимальному використанні сил, засобів і методів оперативно-розшукової діяльності для одержання повної і достовірної інформації, що забезпечує вжиття оптимальних і своєчасних заходів для виявлення і викриття злочинців, нейтралізації їхньої протидії кримінальному судочинству. Зараз можна констатувати появу законодавчого каталогу (переліку) оперативно-розшукових заходів, що вказує на наявність в оперативно-розшуковій діяльності властивих тільки їй і визначених законом способів і методів здійснення даної функції кримінальної юстиції.

Відповідно Закону України "Про оперативно-розшукову діяльність" [3] оперативним підрозділам для виконання завдань ОРД надається право: 1) опитувати осіб за їх згодою, використовувати їх добровільну допомогу; 2) проводити контрольні закупки товарів з метою виявлення фактів протиправної діяльності; 3) брати участь у перевірці фінансово-господарської діяльності підприємств, установ, організацій та окремих осіб; 4) витребувати, збирати і вивчати документи та дані, що характеризують діяльність підприємств, установ, організацій, а також спосіб життя окремих осіб, підозрюваних у підготовці або вчиненні злочину, джерело та розміри їх доходів; 5) проводити операції по захопленню озброєних злочинців, припиненню тяжких злочинів, розвідувально-підривної діяльності спецслужб іноземних держав, організацій та окремих осіб; 6) відвідувати жилі та інші приміщення за згодою їх власників або мешканців для зясування обставин вчиненого або такого, що готується, злочину, а також збирати відомості про протиправну діяльність підозрюваних або осіб, щодо яких провадиться перевірка; 7) негласно виявляти та фіксувати сліди тяжкого злочину, документи та інші предмети, що можуть бути доказами підготовки або вчинення такого злочину, чи одержувати розвідувальну інформацію, у тому числі шляхом проникнення оперативного працівника в приміщення, транспортні засоби, на земельні ділянки; 8) здійснювати проникнення в злочинну групу негласного працівника оперативного підрозділу або особи, яка співробітничає з ним, із збереженням в таємниці достовірних даних щодо їх особистості. Зазначені особи не несуть відповідальності, якщо вони діяли в стані необхідної оборони або крайньої необхідності; 9) знімати інформацію з каналів звязку, застосовувати інші технічні засоби отримання інформації; 10) контролювати шляхом відбору за окремими ознаками телеграфно-поштові відправлення; 11) здійснювати візуальне спостереження в громадських місцях із застосуванням фото-, кіно- і відеозйомки, оптичних та радіоприладів, інших технічних засобів; 12) мати гласних і негласних штатних працівників; 13) встановлювати конфіденційне співробітництво з особами на засадах добровільності; 14) отримувати від юридичних та фізичних осіб безкоштовно або за винагороду інформацію про злочини, які готуються або вчинені, та загрозу безпеці суспільства і держави; 15) використовувати за згодою адміністрації службові приміщення, транспортні засоби та інше майно підприємств, установ, організацій, а так само за згодою осіб - житло, інші приміщення, транспортні засоби і майно, які їм належать; 16) створювати з метою конспірації підприємства, організації, використовувати документи, які зашифровують особу чи відомчу належність працівників, приміщень і транспортних засобів оперативних підрозділів; 17) створювати і застосовувати автоматизовані інформаційні системи; 18) застосовувати засоби фізичного впливу, спеціальні засоби та вогнепальну зброю.

Що стосується боротьби з організованою злочинністю, то тут деякі автори виокремлюють такі етапи розвитку оперативно-розшукової діяльності: 1) стратегічна розвідка у вигляді оперативного пошуку в кримінально активному та іншому криміногенному середовищі з наступною обробкою зібраних даних та їх співставлення з аналітичними матеріалами, отриманими як результат аналітичного пошуку; 2) оперативна розробка стійких організованих злочинних співтовариств [13, c. 4].

Криміналістичні літературні джерела і практика свідчать, що з моменту одержання інформації про вчинення злочину правоохоронними органами вживаються всі заходи до відновлення події злочину у вигляді певної інформаційно-ідеальної моделі. Подібна діяльність дозволяє реконструювати подію, яка відбулася, що необхідно для успішного розвитку процесу розслідування - розкриття злочину.

Виявлення ознак злочинів, що вчиняються організованою злочинною групою, є складною діяльністю. Це повязано із проведенням великого обсягу оперативно-розшукової роботи, що обумовлено необхідністю виявити всіх співучасників злочину і встановити їхню роль щодо кожного злочинного діяння.

ВИСНОВКИ

Законодавець визначає бандитизм як створення стійкої збройної групи (банди) з метою нападу на громадян чи організації, керівництво такою групою (бандою) або участь у ній чи вчинених нею нападах. Спираючись на це визначення, можна виділити такі основні ознаки банди, як стійкість, озброєність, спрямованість на напади. Виходячи з особливостей способу вчинення злочину, підлягають дослідженню наступні обставини:

. Спосіб вчинення злочину, у тому числі створення банди, особливості її функціонування, спосіб вчинення кожного окремого нападу й інших злочинних посягань, вчинених бандою.

. Місце вчинення злочину.

. Час вчинення злочину.

. У відношенні кого вчинений злочин, кому заподіяний шкода. Характеристика особи потерпілого.

. Характеристика предмета злочинного посягання.

. Хто вчинив злочин: характеристика особи кожного з винних і групи в цілому, роль кожного учасника в групі. Озброєність групи. Ступінь її стійкості й організованості.

. Мета створення групи. Мета вчинення окремих нападів.

. Мотив дії кожного учасника.

. Причини й умови, що сприяли вчиненню злочину.

. Чи вчиняли члени банди злочин самостійно, поза зв'язком з діяльністю групи. Якщо так, предмет доказування визначається в залежності від виду посягання.

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА

НОРМАТИВНО-ПРАВОВІ АКТИ

  1. Конституція України: Прийнята на V сесії Верховної Ради України 28.06.1996 р. // Відомості Верховної ради України. - 1996. - №30. - Ст. 62.
  2. Кримінально-процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар. Під.ред. В.Т.Маляренка. - Форум. - 2003. - Ст.177.
  3. Закон України Про оперативно-розшукову діяльність від 18.02.92 № 2135-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 22. - Ст. 303.
  4. Закон України «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1993, N 35, ст.358

СПЕЦІАЛЬНА ЛІТЕРАТУРА

  1. Аркуша Л.І. Основи методики виявлення і розслідування організованої злочинної діяльності при наявності корумпованих зв'язків [Текст] : автореф. дис... канд. юрид. наук: 12.00.09 / Аркуша Лариса Ігорівна ; Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. - Х., 2002. - 19 с.
  2. Баев О.Я. Основы криминалистики: Курс лекций. - 2-е изд., перераб. и доп. - М.: Экзамен, 2003. - 395 с.
  3. Бахін В.П., Гора І.В., Цимбал П.В. Криміналістика: курс лекцій (ч. 1). - Ірпінь: Академія ДПС України, 2002. - 481 с.
  4. Белкин Р.С. Курс криминалистики: Учеб. пособие для вузов. - 3-е изд., доп. - М.: ЮНИТИ-ДАНА, Закон и право, 2001. - 947 с.
  5. Боровський О.Б. Вивчення феномена організовані злочинні угрупування: особливості застосування кількісних соціологічних методів // Финансовое право. - 2005. - № 11. - С. 474-477;
  6. Ущаповський В.Ф.. Психологічні особливості групової організованої злочинності.// Боротьба з організованою злочинністю та корупцією: Матеріали наук.-прак. конф. від 4-5 квітня 2000 р. - К.: РВВ МВС України, 2001.-С.91-93.
  7. Варцаба В.М. Розслідування злочинів, що вчиняються організованими злочинними групами (тактико-психологічні основи) [Текст] / В. М. Варцаба ; ред. В. Ю. Шепітько ; Національна юридична академія України ім. Ярослава Мудрого. - Х. : Гриф, 2004. - 112 с.
  8. Варцаба В.Н. Тактические операции в расследовании преступлений, совершаемых организованными преступными группами // Право і безпека: Науковий журнал. - Харків: Нац. ун-т внутр. справ, 2003. - Т. 2. - № 2. - С. 73-76.
  9. Гарник М. В. Боротьба з організованою злочинністю: правові аспекти // Вісник прокуратури. - 2001. - № 2. - С. 3-4.
  10. Грохольський В.Л. Управління діяльністю спеціальних підрозділів МВС України по боротьбі з організованою злочинністю [Текст] : дис... д-ра юрид. наук: 12.00.07 / Грохольський Володимир Людвігович ; Національний ун-т внутрішніх справ. - Х., 2004. - 425 с.
  11. Єфремов С.О. Організоване злочинне угруповання як вид злочинного обєднання // Вісник академії праці і соціальних відносин. - № 1. - 2003.- С. 11-17.
  12. Карпов Н.С. Криміналістичні засади вивчення злочинної діяльності: Автореф. дис... д-ра юрид. наук: спеціальність 12.00.09. - кримінальний процес та криміналістика; судова експертиза. - Київ, 2008. - 19 с.
  13. Криміналістика: Підручник / Кол. авт.: В. Ю. Шепітько, В. О. Коновалова, В. А. Журавель та ін. / За ред. проф. В. Ю. Шепітька. - 4-е вид., перероб. і доп. - Х.: Право, 2008. - 464 с.
  14. Организованные преступные группы в Украине. - Харьков: НУВС, - 2001. - 284 с.
  15. Слесаренко В.М. Організована злочинність як кримінально-правове явище // Конституційні гарантії захисту людини у сфері правоохоронної діяльності. -Дніпропетровськ, 1999. - С. 224-227.
  16. Филиппов А.Г. Криминалистика: [учебник] / А.Г. Филиппов, А.Ф. Волынский. - М.: Изд-во Спартак, 1995 - 543 с.
  17. Чаплинський К.О. Особливості розслідування злочинів, вчинених організованими злочинними угрупованнями // Держава і право. Юридичні і політичні науки. - Вип. 13. - 2001. - С. 438-441.
  18. Чаплинський К.О. Тактичне забезпечення розслідування діяльності злочинних угруповань [Текст] : монографія / К. О. Чаплинський ; Дніпропетр. держ. ун-т внутр. справ. - Д. : Ліра, 2010. - 196 с.
  19. Шепитько В.Ю. Тактика расследования преступлений, совершаемых организованными группами и преступными организациями. - Х., 2000 204 с.
  20. Школьний В.Б. Тактика викриття організатора злочинного угруповання [Текст] : автореф. дис. ... канд. юрид. наук : 12.00.09 / Школьний Віталій Борисович ; Київ. нац. ун-т внутр. справ. - К., 2009. - 20 с.
  21. Щур В.В. Тактика нейтралізації протидії розслідуванню злочинів, вчинених організованими групами: Монографія / За ред. В.Ю. Шепітька. - Х.: Гриф, 2005. - 176 с. .
  22. Яблоков Н.П. Расследование организованной преступной деятельности: Практ. пособие. - М.: Юристъ, 2002. - 192 с.
  23. Кримінальна справа № 14/283-1094. Матеріали СВ УМВС України в Дніпропетровській області.

Похожие работы на - Криміналістична характеристика бандитизму

 

Не нашли материал для своей работы?
Поможем написать уникальную работу
Без плагиата!