Заказ дипломной. Заказать реферат. Курсовые на заказ.
Бесплатные рефераты, курсовые и дипломные работы на сайте БИБЛИОФОНД.РУ
Электронная библиотека студента


















Есе

«КРАДІЖКА ЯК ВИД ДЕЛІКТНОГО ЗОБОВЯЗАННЯ»



Тема,яку я пропоную розглянути, а саме «Крадіжка як вид деліктного зобовязання» на мою думку є досить актуальною. В нашому суспільстві й досі існує такий прояв неправомірної поведінки,як крадіжка. Починаючи із часів Давнього Риму люди намагалися відгородити себе від скоєння дій,що можуть зашкодити життю чи здоровю іншої людини. Над цим питанням працювала велика кількість вчених: Крушкол Ю.С., Макарчик В.С., Трофамчук Г.І., Хоритонов Є.О. та ін. Вже тоді зявилося визначення цього терміна,його розподіл та покарання за скоєння.

До позадоговірних зобов'язань належить група деліктних, тобто зобов'язань, що виникали з цивільних правопорушень. На відміну від квазіконтрактних зобов'язань, в основі яких переважно лежали дозволені дії, основу деліктних, навпаки, складали тільки неправомірні дії.

Цей вид зобов'язань набув розвитку ще із Законів XII таблиць і пройшов складну трансформацію. Вже на той час було визнано, що приватне правопорушення породжує обов'язок порушника сплатити потерпілому штраф. Приватним правопорушенням delictum privatum, на відміну від кримінального злочину, вважалась неправомірна дія, яка порушує інтереси окремих приватних осіб. Вона містила також протиправні дії, які сучасне право відносить до кримінальних злочинів (наприклад, крадіжка).

«Можна сказати,що делікт-це протиправна дія у наслідок якої завдається шкода,що не повязана з невиконанням правопорушником належного з нього зобовязання».

Деліктні зобов'язання в стародавні часи тягли відповідальність у вигляді кровної помсти «зуб за зуб», «око за око». Потім ця санкція трансформувалася в систему штрафів. «Нехай будуть дані боржнику 30 пільгових днів після визначення ним боргу або після прийняття рішення. Після закінчення останнього терміну нехай позивач накладе руку на боржника. Нехай веде його на судочинство для виконання рішення».

У таблиці VIII Законів XII таблиць знаходимо відголоски давніх часів: «Якщо вчинить каліцтво членів і не помириться з (потерпілим), то хай і йому самому буде заподіяно те саме». Проте тут же встановлені й інші правила: «Якщо рукою або палицею переломить кістку вільній людині, хай заплатить штраф в 300 асів, якщо рабу - 150 асів. Якщо вчинить образу, хай штраф буде 25». Але вже в ті часи започатковується і майнова відповідальність за заподіяну власнику шкоду. Ця ж таблиця проголошує: «Якщо хто поскаржиться, що домашня тварина вчинила збитки, то Закон XII таблиць повелівав або видати (потерпілому) тварину, що вчинила шкоду, або відшкодувати вартість нанесених збитків».

Пізніше застосування помсти заборонено, а штрафи все частіше замінювалися майновим відшкодуванням заподіяних збитків і все ж певні особливості деліктних зобов'язань пояснюються їхнім давнім походженням. Так, на відміну від договірних зобов'язань деліктні не переходили в спадщину. Спадкоємець боржника взагалі не відповідав за таким зобов'язанням. До них міг бути закладений позов тільки в тому разі, коли останні одержували певну вигоду внаслідок делікту.

Своєрідність римських деліктів полягала у віднесенні до них ще одного протиправного діяння, яке визнається зараз кримінальним злочином, - крадіжки. Проте термін крадіжка (furtum) не зовсім збігається з теперішнім поняттям останньої. Це поняття охоплювало собою як крадіжку в точному значенні даного слова, так й інші суміжні посягання на чужий майновий інтерес - привласнення, розтрату, не тільки крадіжку речі, але також і користування або володіння нею. Іншими словами, поняття furtum є ширшим порівняно з сучасним розумінням крадіжки, охоплювало ряд посягань на чуже майно. І все ж найближче до нього знаходиться поняття сучасної крадіжки. Павло зазначав,що «…крадіжка є привласненням або самої речі або навіть користування нею чи володіння ,з метою створити для себе певні вигоди».

Римська юриспруденція до furtum відносила не тільки таємне викрадення речей,а й привласнення чужої знайденої речі.Навіть втеча раба розглядалась як furtum,оскільки,здійснюючи втечу,він ніби сам себе крав у свого володаря.

До крадіжки римське право відносило також наступні діяння:

а) крадіжка користування (furtum usus), коли позичальник за договором позички або хранитель користувалися наданими їм речами понад своїм повноваженням;

б) крадіжка володіння (furtum possessionis), коли заставодавець свавільно заволодівав даною ним у заставу річчю: власник при цьому здійснює крадіжку;

в) крадіжка власності furtum, коли узуфруктуарій змінював господарське призначення речі.

Отже, «furtum -будь-яке протиправне корисливе посягання на чужий майновий інтерес». Для крадіжки характерним є те, що вилучення як самої речі, так й її корисних властивостей здійснювалося всупереч волі її власника. Гай писав: «Крадіжка буває не тільки тоді, коли хто-не-будь вилучає чужу річ, а й взагалі, коли хтось привласнює собі чужу річ всупереч волі її господаря». Крім цього, необхідними елементами крадіжки були мета одержати вигоду і умисел.

Відповідальність за крадіжку встановлювалась різними правовими засобами. Можна було закласти віндикаційний позов про витребування викраденого. Але цей речово-правовий засіб був незручний тому, що покладав на позивача тягар доведення (onus probandi). Більш простим і доступним захистом власника від посягань злодіїв був зобов'язально-правовий засіб - condictio ex causa furtiva, який мав на меті повернути викрадене. Ще одним зобов'язально-правовим засобом захисту, передусім права власності від злодіїв, був позов про крадіжку (actio furti). Він був підставою виникнення позадоговірного зобов'язання, за яким злодій зобов'язувався до сплати штрафу. Відповідальність за ним визначалась залежно від характеру крадіжки: furtum manifestum і furtum nес manifestum. Якщо злодія спіймали на місці крадіжки або викрадена річ в нього знайдена в результаті спеціального урочистого обшуку - це furtum manifestum, якщо ж його затримано через певний час після крадіжки, - furtum пес manifestum.

Злодій, спійманий на місці злочину, за Законами XII таблиць піддавався негайній екзекуції і міг бути навіть вбитий, якщо крадіжка вчинялась зі зброєю або вночі. В інших випадках його віддавали на розправу потерпілого. Він утримував його протягом 60 днів як боржника. Якщо злодія ніхто не викупляв, потерпілий мав право за своїм вибором або вбити, або продати його в рабство. злочин юриспруденція закон римський

Преторська практика змінила встановлену за різних часів систему штрафів за крадіжку, злодій якої був спійманий на місці злочину, і в праві Юстиніана визначається єдиний штрафний інфаміруючий позов (actio furti) проти злодіїв, пособників, співучасників і переховувачів.

При furtum пес manifestum, за Законами XII таблиць він за позовом зобов'язувався до сплати подвійної вартості викрадених речей. Ця санкція зберігалась аж до Юстиніана.

Крадіжка, злодій якої спійманий на місці злочину, тягла суворішу відповідальність - він присуджувався до штрафу в чотирикратному розмірі вартості викраденої речі. Всі співучасники і переховувачі відповідали в такому ж розмірі, тобто мала місце кумулятивна відповідальність.

Таким чином, з факту крадіжки виникало два зобов'язання. Перше - на підставі кондикції з крадіжки, за якою злодій присуджувався до повернення речі з усіма її прирощеннями. Друге - на підставі позову про крадіжку (actio furti), за яким злодій, спійманий на місці злочину, присуджувався до сплати штрафу в розмірі чотирикратної вартості викраденої речі, а злодій, не спійманий на місці злочину, - до її подвійної вартості.

Отже,на підставі вищезазначеного можна зробити висновок ,що крадіжка являє собою один із видів деліктного зобовязання. Це є вилученням речі, здійснене з метою збагатитися шляхом (вилучення) самої речі, або користування, цією річчю або володіння нею. Сама крадіжка безпосередньо поділялась на три види:крадіжку володіння,крадіжка користування та звичайно крадіжка власності. Об'єктом посягання крадіжки були чужі речі, майно, власність, майновий інтерес. Щодо відповідальності, то вона встановлювалась різними правовими засобами. Можна було закласти віндикаційний позов про вимагання викраденого,також був позов про крадіжку (actio furti). Ще існувало покарання за крадіжку. Злодій, спійманий на місці злочину, за Законами XII таблиць піддавався негайній екзекуції і міг бути навіть вбитий, якщо крадіжка була вчинена зі зброєю або вночі.



Список використаної літератури


1.Основи римського приватного права: підручник/ В.І.Борисова, Л.М.Баранової, М.В.Домашенко та ін.; За заг. ред. В.І.Борисова та Л.М.Баранової. -Х.:Право,2008-224с.

.Бостан Л.М. Історія держави ті право зарубіжних країн:Навчальний посібник-К.:Центр учбової літератури,2008-730с.

.Римське право:підручник/ О.А.Підопригора,Є.О.Харітонов-К.:Юрінком Інтер,2006.- 512с.

4.[Електронний ресурс] //www.wikipedia.ua//