- це психічне відношення особи до вчиненої дії або бездіяльності, передбаченої КК, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності. Вина як обов'язкова ознака суб'єктивної сторони будь-якого складу злочину нерозривно пов'язана з його об'єктивними ознаками, її зміст відображає об'єктивні ознаки злочини, які характеризують його об'єкт, предмет і об'єктивну сторону. Отже, не існує абстрактної провини, відірваної від конкретного суспільно-небезпечного діяння. Оскільки саме це діяння і визначає наочний зміст провини, її матеріальне наповнення.
Зміст вини обумовлений сукупністю свідомості (інтелектуальний момент), волі (вольовий момент) і їх співвідношенням. При скоєнні злочину свідомістю особи охоплюються фактичні обставини, що характеризують об'єкт злочину, ознаки предмету, спеціального суб'єкта, об'єктивну сторону - характер вчинених дій (бездіяльності), а в матеріальних складах - і суспільно небезпечні наслідки або можливість їх настання. До різних обставин інтелектуальне відношення суб'єкта може бути різним. Одні обставини він усвідомлює повно, інші - частково або приблизно. Деякі відбиваються в його свідомості правильно, адекватно, інші - помилково.
Вольовий момент змісту провини означає усвідомлений напрям розумових і фізичних зусиль на досягнення мети або на те, що утримується від активних дій. Згідно КК вольові ознаки умисного психічного відношення особи - це бажання настання визначених суспільно небезпечних наслідків своїх дій або бездіяльності (так званий прямий намір) або свідоме їх допущення (непрямий намір). Вольова ознака необережності полягає в тому, що особа легковажна, без достатніх на те підстав розраховує на запобігання суспільно небезпечних наслідків своєї поведінки (злочинна самовпевненість) або, маючи реальну можливість передбачати такі наслідки, не мобілізує свої психічні здібності для здійснення вольових дій з метою їх запобігання (злочинна недбалість). Правозастосовча практика вимагає встановлення конкретних ознак наміру і необережності, розглядати зміст конкретної форми вини, а не вини взагалі.
Суть вини відображає соціальну природу вини і полягає в негативному відношенні до інтересів, цінностей, благ (суспільним відносинам),що охороняється КК. Саме тому провина особи в здійсненні злочину оцінюється негативно і засуджується правом.
Відмінність в інтенсивності і визначеності інтелектуальних і вольових процесів, що протікають в психіці суб'єкта злочину, лежить в основі ділення вини на форми, а в межах однієї і тієї ж форми - на види. Під формою у філософії розуміється внутрішня структура зв'язків і взаємодії елементів, властивостей і процесів, які створюють предмет або явище, спосіб існування і виразу змісту і його окремих модифікацій. Форма вини визначається співвідношенням психічних елементів (свідомість і воля), які створюють зміст провини.
Форма провини - це описана в КК (ст. 24, 25) сукупність ознак (елементів) свідомості і волі особи, що вчинила суспільне небезпечне діяння. У кожному конкретному випадку встановленню підлягає саме та форма провини, яка передбачена кримінально-правовою нормою. Згідно КК вина - це завжди намір або необережність. Умисел може бути прямим або непрямим (ст. 24 КК), а необережність підрозділяється на злочинну самовпевненість і злочинну недбалість (ст. 25 КК).
Диференціація вини на форми має велике практичне значення. Зокрема форма провини:
а) указує на ступінь суспільної небезпеки діяння і дає можливість відрізнити злочинне діяння від незлочинного;
б) визначає кваліфікацію злочину;
в) завжди враховується при індивідуалізації покарання;
г) враховується в інших випадках реалізації кримінальної відповідальності і покарання (зокрема, для визначення умов кримінальної відповідальності за попередню і сумісну злочинну діяльність, при умовно-достроковому звільненні від відбування покарання).
Ступінь вини - це кількісна її характеристика, тяжкість провини особи перед суспільством. Вона є поєднанням форми і змісту вини з урахуванням всіх особливостей психічного відношення особи до обставин злочину. Це поняття широко використовується в теорії кримінального права і судовій практиці. Як оцінна категорія ступінь провини визначається об'єктивними обставинами злочину, характером суспільно небезпечного діяння, особливостями психічного відношення до дії (бездіяльності), мотивом і метою злочину, обставинами, що характеризують особу винного, причинами і умовами, що вплинули на формування наміру або зумовили зміст необережності і тому подібне.
Вина в скоєнні злочину існує об'єктивно. Саме тому вона входить в зміст предмету доведення в процесі досудового розслідування і судового розгляду справи. Суд визначає провину таким чином, як і встановлює інші факти і явища об'єктивної дійсності, які існують в зовнішньому світі за межами свідомості окремої людини або свідомістю судді. Встановлення вини, її форми і вигляду - необхідна умова правильної кваліфікації злочину. Верховний Суд України неодноразово звертав увагу судів на необхідність ретельного дослідження доказів, які мають значення для визначення провини, її форми, вигляду і змісту. Наприклад, в Постанові Пленуму Верховного Суду України "Про судової практики в справах про злочини проти життя і здоров'я людини" від 7 лютого 2003 р. № 2.
Пленум детально роз'яснив, що для розмежування умисного вбивства від умисного спричинення тяжких тілесних ушкоджень, що призвели за собою смерть потерпілого, питання про намір, його вигляд і спрямованість необхідно вирішувати, зважаючи на всю сукупність обставин вчиненої дії, а саме, враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень, причини припинення злочинних дій, попередню поведінку суб'єкта і потерпілого, їх взаємини. Визначальним при цьому є суб'єктивне відношення винного до наслідків свого діяння: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється наміром винного, а при умисному тяжкому тілесному ушкодженні, яке заподіяло смерть потерпілого, відношення винного до її настання є необережним. Значення вини полягає в тому, що вітчизняне кримінальне право виходитиме з принципу суб'єктивного відношення. Відсутність провини особи у здійсненні конкретного суспільно небезпечного діяння виключає суб'єктивну сторону, а отже, склад злочину і підстав кримінальної відповідальності. Зміст провини, її форми і види істотно впливають і на визначення міри покарання за вчинене.
Свідомість і воля - це елементи психічної діяльності людини, сукупність яких утворює зміст вини. Знаходячись в тісній взаємодії, інтелектуальні і вольові процеси не можуть протиставлятися один одному, всякий інтелектуальний процес включає і вольові елементи, а вольовий у свою чергу включає інтелектуальні. Разом з тим між свідомістю і волею є відмінність. Наочний зміст кожного з них в конкретному злочині визначається конструкцією складу даного злочину.
Значення провини в кримінальному плані велике і багатопланове. Вина є суб'єктивною підставою кримінальної відповідальності. Провина, її форми, мотив і мета дають можливість розмежувати багато злочинів, схожих по об'єктивних ознаках. Правильне встановлення форми і виду вини має велике значення для індивідуалізації кримінальної відповідальності і покарання.
Вина у вчиненні злочину існує об'єктивно. Саме тому вона входить до змісту предмета доказування у процесі попереднього розслідування і судового розгляду справи. При встановленні вини та її змісту в кожному випадку слід виходити із її об'єктивного існування в реальній дійсності. Тому вина підлягає доказуванню на досудовому слідстві і в судовому розгляді на підставі аналізу всіх зібраних у справі доказів. Вона входить до змісту предмета доказування по кожній справі. Суд пізнає вину так, як він встановлює і пізнає інші факти та явища об'єктивної дійсності, що існують або відбуваються у зовнішньому світі поза свідомістю окремої людини чи свідомістю суддів.
Необережність поряд з умислом - це основна форма вини у кримінальному праві. Необережна форма вини характерна для порушень правил безпеки руху та експлуатації транспорту, порушень вимог законодавства про охорону праці і безпеку виробництва, окремих службових злочинів.
Не можна недооцінювати небезпеку необережних злочинів. Аналіз статей Особливої частини КК показує, що в них у більшості випадків передбачена відповідальність за необережні злочини у зв'язку з настанням суспільно небезпечних наслідків (наприклад, статті 119, 286, 367 КК). Ці норми сконструйовані за ознаками матеріального складу злочину.
Із наведених вище визначень злочинної самовпевненості і злочинної недбалості випливає, що законодавець у ст. 25 КК якраз і сформулював ставлення особи до наслідків свого діяння, тобто дав ці визначення відповідно до матеріальних складів злочинів. Разом з тим окремі статті Особливої частини КК передбачають можливість відповідальності за самі дії (бездіяльність), вчинені з необережності. Наприклад, умисно або необережно можуть бути порушені правила охорони рибних запасів або диких водних тварин при проведенні вибухових робіт (ст. 250), правила міжнародних польотів (ст. 334). Ці норми сконструйовані за ознаками формального складу злочину. При визначенні ознак такого складу необхідно встановлювати форму вини щодо самого діяння (дії, бездіяльності). Як свідчить практика, значна частина матеріальних збитків заподіюється необережними злочинами, котрі до того ж нерідко залишаються безкарними. Недисциплінованість окремих осіб, їх зневажливе ставлення до виконання своїх службових і професійних обов'язків в окремих випадках призводять до катастрофічних за своїми масштабами і тяжкістю наслідків. Прикладом тому є аварія на Чорнобильській АЕС.
Необережність передусім визначається ставленням до наслідків діяння, тому що суспільна небезпечність поведінки перебуває поза сферою свідомості винного. Це випливає із законодавчого визначення видів цієї форми вини, яке зафіксовано в ст. 25 КК. Вказана норма встановлює, що злочин вважається вчиненим з необережності, "якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала па їх відвернення" - злочинна самовпевненість (lucsuria) ст. 25 ч. 2 КК, а також тоді, ".коли особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити" - злочинна недбалість (ingligencia) ст. 25 ч. З КК.
Як видно, усвідомлення суспільно небезпечного характеру поведінки та ставлення до неї перебуває поза законодавчою конструкцією видів необережної вини. Це дає підстави стверджувати, що ненастання наслідків виключає кримінальну відповідальність, незважаючи на те, що ставлення особи до них підпадає під характеристики, які визначають необережність. Це, у свою чергу, свідчить про неможливість притягнення до кримінальної відповідальності за незакінчений злочин (готування та замах), а також за співучасть у злочині.
Виходячи з нормативного визначення необережності слід зазначити, що ця форма вини є конструктивним елементом злочинів із матеріальним складом, тоді як формальним злочинам, в яких суспільно небезпечні наслідки виведені за межі складу злочину, вона, як правило, не притаманна.
Водночас у деяких випадках законодавець передбачає необережність і для формальних злочинів. Прикладом може бути злочин, передбачений статтями 272 ч. 1, 273 ч. 1, 274 ч. 1 КК та ін. у частині вчинення діянь, які створюють загрозу об'єктам кримінально-правової охорони.
. Злочинна самовпевненість. Її інтелектуальний та вольовий моменти
Згідно з ч. 2 ст. 25 КК необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільна небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.
Злочинна самовпевненість (самонадіяність), як і інші види вини, характеризується двома ознаками - інтелектуальною і вольовою. Інтелектуальна ознака злочинної самовпевненості відображена у законі вказівкою на ставлення суб'єкта до суспільно небезпечних наслідків. На відміну від визначення умислу закон не містить характеристики психічного ставлення особи до вчиненого нею діяння (дії, бездіяльності). При визначенні злочинної самовпевненості закон не вказує на усвідомлення особою суспільне небезпечного характеру свого діяння. Однак це не означає, що винний не розуміє своїх дій (бездіяльності). Він усвідомлює їх потенційну суспільну небезпеку і вважає, що подібна його поведінка хоча і може викликати небезпечні наслідки, у цьому конкретному випадку не призведе до такого результату.
В теорії кримінального права з цього питання висловлені різні думки. Одні автори вважають, що особа при злочинній самовпевненості усвідомлює суспільну небезпечність своєї дії або бездіяльності. Інші, навпаки, стверджують, що при самовпевненості у суб'єкта відсутнє усвідомлення суспільної небезпечності вчинюваного діяння, що інтелектуальна ознака самовпевненості - це не позитивне усвідомлення суспільної небезпечності діяння, а обов'язок і можливість такого усвідомлення. Остання думка видається більш обґрунтованою. Особа, діючи (не діючи) певним чином і усвідомлюючи фактичну сторону свого діяння, не оцінює свою поведінку як суспільно небезпечну, оскільки нейтралізує небезпеку (у своїй свідомості) обставинами, котрі здатні, на її думку, запобігти можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Наприклад, майстер виробничої дільниці направляє на роботу робітника, що прибув до нього, не провівши з ним відповідного інструктажу з правил техніки безпеки. При цьому він просить інших досвідчених робітників, обізнаних з вимогами правил техніки безпеки, контролювати поведінку новачка і допомагати йому. У цьому разі майстер, розуміючи, що інструктаж необхідний, прагне нейтралізувати можливу небезпеку свого рішення обставинами, котрі, на його думку, не спричинять наслідків. Орієнтуючись на вжиті заходи, він не оцінює своє діяння як суспільно небезпечне, цілком свідомо, з певною часткою впевненості, виключає таку оцінку. Разом з тим, як вже було зазначено, діючи самовпевнено, особа усвідомлює фактичну сторону діяння, відповідну об'єктивним ознакам складу злочину, встановленого законом, такою мірою, якою це необхідно, щоб передбачити можливість настання суспільно небезпечних наслідків. У наведеному прикладі особа усвідомлює, що порушує відповідні правила техніки безпеки і це може призвести до суспільно небезпечних наслідків.
Передбачення особою можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Говорячи про цю сферу інтелектуальної діяльності суб'єкта, слід зазначити, що особа, діючи самовпевнено, передбачає як фактичні ознаки можливих наслідків своєї дії (бездіяльності), так і її суспільно небезпечний характер. Певну складність становить питання про характер передбачення наслідків. На думку одних юристів, передбачення при самовпевненості носить абстрактний характер. Другі говорять про абстрактний характер самого передбачення. Треті вважають, що при злочинній самовпевненості має місце передбачення абстрактної можливості настання наслідків. Останнє твердження видається більш вдалим. Діючи (не діючи) злочинно самовпевнено, суб'єкт передбачає, що діяння, подібні до вчиненого ним, взагалі-то призводять до суспільно небезпечних наслідків, однак упевнений, що вчинена саме ним дія (бездіяльність) не повинна спричинити таких наслідків. Тому, діючи у відповідній конкретній обстановці, особа не усвідомлює і реального розвитку причинного зв'язку між своєю поведінкою і наслідками, хоча й могла б це зробити при більшому напруженні своїх психічних можливостей.
Вольова ознака злочинної самовпевненості полягає в тому, що особа легковажно розраховує на відвернення суспільно небезпечних наслідків. При злочинній самовпевненості вона розраховує на цілком реальні, певні обставини, котрі за своїми властивостями, зв'язками мають здатність відвернути настання наслідків. Це її власні, особисті якості (спритність, вмілість, досвідченість, майстерність), дії інших осіб, фізичні або хімічні закони, вплив обстановки, сили природи тощо. Розрахунок же на втручання обставин, що в момент вчинення діяння були відсутні, а їх прояв не є закономірним, виключає самовпевненість.
Незважаючи на впевненість суб'єкта у ненастанні наслідків, розрахунок його виявляється невірним (легковажним), оскільки надія на певні обставини (властивості, зв'язки діяння) або частину таких була помилковою і не змогла відвернути суспільно небезпечних наслідків.
Таким чином, самовпевненість є там і тоді, де і коли розрахунок особи на недопущення суспільно небезпечних наслідків був легковажним, недостатньо обґрунтованим, базувався на неправильних оцінках якостей та характеристик.
. Відмежування злочинної самовпевненості від непрямого умислу
На практиці нерідко виникають складнощі при відмежуванні злочинної самовпевненості від непрямого умислу. Це обумовлено тим, що за ознаками інтелектуального і вольового моментів вони подібні між собою. І злочинна самовпевненість, і непрямий умисел характеризуються передбаченням особою можливості настання суспільне небезпечних наслідків.
Так, і при злочинній самовпевненості, і при непрямому умислі особа передбачає можливість настання суспільно небезпечних наслідків. Разом з тим, якщо при злочинній самовпевненості особа передбачає абстрактну можливість настання наслідків, то при непрямому умислі - реальну конкретну можливість їх настання. У цьому випадку наслідки передбачаються нею досить чітко. Особа, діючи (не діючи) з непрямим умислом, передбачає, що її діяння цілком вірогідно, за даних конкретних умов може спричинити суспільно небезпечні наслідки. У цьому полягає відмінність зазначених видів вини щодо інтелектуальної ознаки.
За вольовою ознакою відмінність злочинної самовпевненості від непрямого умислу полягає в тому, що при злочинній самовпевненості воля особи спрямована на відвернення можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Розрахунок особи - конкретний, спирається на обставину (властивість, зв'язок діяння) чи групу обставин, здатних відвернути настання наслідків. Однак, як було зазначено вище, в результаті цей розрахунок виявляється помилковим, невірним. При непрямому ж умислі особа свідомо допускає настання суспільно небезпечних наслідків. При цьому в неї, як правило, немає будь-якого розрахунку на відвернення наслідків. В окремих випадках, діючи з непрямим умислом, особа може навіть сподіватися на ненастання наслідків, проте така надія у неї є невиразною за характером, пасивною за змістом, це надія на "навмання", на випадковість, а не на конкретні обставини. Так, суб'єкт, який штовхає у воду людину, котра не вміє плавати, з човна, який перебуває на середині широкої і глибокої ріки, не має будь-яких достатніх підстав для реальної надії на те, що потерпілий не загине. Тому теорія кримінального права і судова практика розглядають такі випадки як вчинені з непрямим умислом.
Тобто, при непрямому умислі передбачення має конкретний характер, а при злочинній самовпевненості - абстрактний. При непрямому умислі винний передбачає, що суспільне небезпечні наслідки можуть настати від його конкретної дії (бездіяльності), яка вчинена у даний момент, у певній обстановці і за певних обставин. Вчинюючи злочин з непрямим умислом, винний може сподіватися, що в силу випадкового збігу обставин вказані наслідки можуть не настати ("либонь нічого не станеться"). Зовсім інший зміст має інтелектуальний момент при злочинній самовпевненості. Винний абстрактно передбачає настання злочинних наслідків свого діяння, тобто не усвідомлює дійсного розвитку причинного зв'язку, хоча при належній мобілізації своїх психічних сил міг би усвідомлювати це. Він самовпевнено перебільшує свої можливості або неправильно оцінює обстановку чи конкретні (а не абстрактні, як при непрямому умислі) об'єктивні обставини, фактори (свої професійні навички, дії інших осіб чи механізмів, сили природи тощо), які, на його думку, повинні запобігти настанню шкідливих наслідків, чого в дійсності не відбувається (надія на удачу).
Так, суб'єкт, який штовхає у воду людину, котра не вміє плавати, з човна, який перебуває на середині широкої і глибокої ріки, не має будь-яких достатніх підстав для реальної надії на те, що потерпілий не загине. Тому теорія кримінального права і судова практика розглядають такі випадки як вчинені з непрямим умислом.
На відмінність між непрямим умислом і злочинною самовпевненістю вказується і в "Науково-практичному коментарю до Кримінального Кодексу України": "При злочинній самовпевненості відсутнє свідоме припущення шкідливих наслідків, оскільки винний сподівається, хоча і легковажно, на певні конкретні обставини, які здатні їх відвернути. Цим злочинна самовпевненість відрізняється від непрямого умислу, при якому особа свідомо припускає настання суспільно небезпечних наслідків, а якщо і сподівається, що вони не настануть, то це є невизначена надія, надія на "щось", а не на конкретні обставини".
4. Злочинна недбалість та її критерії
За ч. 3 ст. 25 необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільна небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.
Злочинна недбалість відрізняється від інших видів вини (прямого і непрямого умислу, злочинної самовпевненості) тим, що особа не передбачає настання суспільно небезпечних наслідків. Для встановлення злочинної недбалості також необхідно проаналізувати її інтелектуальну і вольову ознаки. необережність злочин травматизм казус
Інтелектуальний момент злочинної недбалості полягає в тому, що особа не передбачає можливості настання суспільне небезпечних наслідків свого діяння. Це, однак, не означає, що тим самим у особи відсутнє взагалі будь-яке психічне ставлення до діяння, яке викликало суспільно небезпечні наслідки. У працях з психології та юриспруденції відзначається, що непередбачення наслідків свого діяння при наявності обов'язку і можливості їх передбачити - це наслідок певного психічного процесу, який відбувається у свідомості особи. Займаючи пануюче становище, він нейтралізує (пригнічує) обов'язок і можливість передбачення суспільно небезпечних наслідків.
Отже, інтелектуальна ознака злочинної недбалості характеризується відсутністю в особи усвідомлення суспільної небезпечності здійснюваної нею дії (або бездіяльності), а також відсутністю передбачення можливості настання суспільно небезпечних наслідків. За ставленням до діяння (дії, бездіяльності) можуть бути визначені такі варіанти психічного стану:
а) суб'єкт усвідомлює, що порушує певні вимоги обережності, але не передбачає можливості настання суспільно небезпечних наслідків. Таке ставлення є характерним для випадків, коли суб'єкт вважає свій відступ від потрібної поведінки неістотним і нездатним набути негативного соціального значення;
б) суб'єкт, здійснюючи свідомий вчинок, не усвідомлює, що в такий спосіб він порушує вимоги обережності;
в) саме діяння суб'єкта позбавлене свідомого вольового контролю, але цей контроль втрачено з його вини.
Як бачимо, у названих випадках суб'єкт не усвідомлює суспільної небезпечності вчинюваної ним дії (або бездіяльності), що і є головною рисою в характеристиці його ставлення до свого діяння.
Вольовий момент злочинної недбалості вказує на реальну можливість винного передбачити суспільне небезпечні наслідки своєї поведінки, але незважаючи на це, він не активізує свої психічні сили і здібності для вчинення вольових дій, необхідних для запобігання таким наслідкам.
При визначенні психічного ставлення особи до наслідків своїх дій (бездіяльності) у випадках злочинної недбалості закон зазначає, що особа "повинна була" і "могла їх передбачити". Відповідно до наведеної формули для вирішення питання про те, чи повинен і міг винний передбачити настання наслідків, теорія кримінального права, прокурорсько-слідча і судова практика використовують два критерії - об'єктивний і суб'єктивний.
Об'єктивний критерій злочинної недбалості здебільшого має нормативний характер і означає обов'язок суб'єкта передбачити можливість настання суспільне небезпечних наслідків (особа повинна була передбачати суспільне небезпечні наслідки свого діяння). Цей обов'язок ґрунтується на законі і визначається у спеціальних правилах (інструкціях, положеннях) або договорах відповідно до посадового статусу працівника, його професійних функцій, технічних і побутових умов, стосунків з іншими особами, у тому числі з потерпілим. Відсутність обов'язку передбачити можливий результат своєї поведінки виключає відповідальність особи за фактично заподіяну шкоду. Наприклад, Н. була притягнута до кримінальної відповідальності за те, що, працюючи завідуючою магазином, не перевірила якість ремонту печі. При користуванні піччю, через те, що вона була відремонтована недоброякісно, в магазині виникла пожежа. Суд, аналізуючи суб'єктивну сторону діяння, допущеного Н., встановив, що вона не зобов'язана була передбачити можливість виникнення пожежі внаслідок недоброякісного ремонту, оскільки контроль за такими роботами не входив у коло її службових обов'язків. Справа стосовно Н. була припинена через відсутність вини.
Покладення тих чи інших обов'язків на конкретну особу, яка вчинила або не вчинила певне діяння, саме по собі ще не є достатнім для обґрунтування її кримінальної відповідальності. Для вирішення питання про кримінальну відповідальність конкретної особи за настання суспільне небезпечних наслідків необхідно встановити, чи була у цієї особи реальна можливість передбачити наслідки своїх дій (бездіяльності). Отже, суб'єктивний критерій означає, що особа могла (мала фактичну можливість) передбачити настання суспільне небезпечних наслідків свого діяння. Ця можливість пов'язується з такими обставинами:
) конкретна ситуація, в якій вчинюється діяння, повинна створювати для особи об'єктивну реальність передбачити наслідки;
) за своїми індивідуальними якостями (вік, освіта, ступінь кваліфікації, знання загальних та спеціальних правил обережності, наявність життєвого та професійного досвіду, стан здоров'я тощо) особа повинна мати можливість правильно оцінити ситуацію, що склалася, і передбачити наслідки. Тобто не повинно бути таких обставин, що стосуються ситуації та особи, які створювали б неможливість передбачення шкідливих наслідків.
Законодавче положення про те, що суб'єкт, окрім обов'язку, повинен мати і можливість передбачити суспільне небезпечні наслідки свого діяння, виключає об'єктивне ставлення у вину. Тому невинно стосовно випуску на товарний ринок недоброякісної продукції (ст. 227 КК) діє суб'єкт у разі, якщо стандарти на продукцію змінені, але йому у встановленому порядку про це не повідомлено, і продукція продовжує випускатися за старими стандартами. Незважаючи на обов'язок випускати продукцію відповідно до встановлених стандартів, особа, яка не знає про Їх зміни, не передбачає, що своїми діями допускає випуск недоброякісної продукції.
Вольова ознака злочинної недбалості полягає у тому, що особа, маючи реальну можливість передбачити суспільно небезпечні наслідки своєї поведінки, не мобілізує свої психічні здібності для того, щоб здійснити вольові дії, необхідні для запобігання таким наслідкам. Щодо таких дій у особи відсутні характерні для волі переживання: "треба", "це необхідно зробити", "я повинен їх здійснити", хоча ситуація давала їй достатню інформацію (зовнішні сигнали) для цього, а за своїми особистими якостями вона могла сприйняти і усвідомити цю інформацію та прийняти вірне рішення.
Як вже зазначалося, законодавець у ч. 3 ст. 25 КК сформулював недбалість щодо злочинів з матеріальними складами. Що стосується злочинів з формальними складами, то при описі вини характеристику її ознак треба давати щодо діяння (дії, бездіяльності), а не щодо наслідків. Таке переміщення тягне за собою заміну понять з "не передбачила" на "не усвідомлювала". Звідси для злочинів, які мають формальні склади, недбалість може бути визначена таким чином: особа, яка вчинила дію (бездіяльність), не усвідомлювала її суспільної небезпечності, хоча повинна була і могла її усвідомлювати. Наприклад, при вльоті іноземного літака на територію України пілот, який ним керував, забув увімкнути відповідні розпізнавальні знаки. Продовжуючи польот, пілот не усвідомлював, що порушує правила міжнародних польотів, тобто здійснює суспільно небезпечне діяння, передбачене ст. 334 КК, хоча повинен був і міг усвідомлювати цю обставину, якщо б проявив необхідну уважність.
5. Відмежування злочинної недбалості від казусу
Від злочинної недбалості потрібно відрізняти випадок (казус) - заподіяння шкоди без вини. Це такі ситуації, коли суспільне небезпечні наслідки, що настали, перебувають у причинному зв'язку з діянням особи, яка не передбачала і за обставинами справи не повинна була та/або не могла передбачити їх настання. "Випадок" у правовій літературі розглядається як самостійний вид психічного ставлення до суспільно небезпечних наслідків. Він має місце тоді, коли наслідки, що настали, перебувають у причинному зв'язку з дією (або бездіяльністю) особи, котра, однак, не тільки не передбачила можливості їх настання, а й не могла їх передбачити.
Прикладом казусу може бути випадок зі слідчої практики. Керуючи власною автомашиною марки "Москвич", В. їхав за вантажною автомашиною марки ЗІЛ, якою керував Н. Між скатами заднього лівого колеса автомашини ЗІЛ потрапив камінь, який під час руху вилетів з колеса, розбив лобове скло автомашини "Москвич" і вбив В. Звичайно, у такій ситуації Н. не повинен був і не міг усвідомлювати суспільно небезпечного характеру своїх дій та передбачати їх шкідливі наслідки. Вчинене належить віднести до невинного спричинення шкоди, яке виключає кримінальну відповідальність.
"Випадок" виключає вину в поведінці особи. На відміну від недбалості "випадок" характеризується відсутністю суб'єктивного критерію, який у поєднанні з об'єктивним визначає необережність як вид вини. Неможливість передбачення суспільно небезпечних наслідків може бути зумовлена як суб'єктивними особливостями особи (відсутність необхідних знань, навичок, досвіду, слабкі розумові здібності, хвороба тощо), так і тією конкретною обстановкою, в якій було вчинене діяння, що викликало наслідки.
Наприклад, М. і К. йшли польовою дорогою. М., закурюючи, кинув у зарослий травою кювет палаючий сірник, який потрапив у бочку з-під бензину, яка там лежала, внаслідок чого бензин, що залишився в бочці, запалав і стався вибух. Дном бочки, що вилетіло, К. були заподіяні тяжкі тілесні ушкодження. Сам же М. від вибуху не постраждав, бочки, що лежала в кюветі, не бачив. У цьому випадку М. не передбачав можливості заподіяння шкоди К. і не міг її передбачити.
Таким чином, випадкове заподіяння шкоди не тягне за собою кримінальної відповідальності через відсутність суб'єктивної сторони (вини). У цих випадках відсутні водночас обидва критерії злочинної недбалості - об'єктивний (обов'язок передбачення особою суспільне небезпечних наслідків свого діяння) і суб'єктивний (реальна можливість такого передбачення) або хоча б один із них.
Окремі норми Особливої частини КК викладені таким чином, що їх застосування потребує встановлення вини особи, яка вчинила злочин, окремо щодо самого діяння і окремо щодо настання його суспільне небезпечних наслідків. У зв'язку з цим теорія і практика використовують поняття змішаної форми вини.
Змішана форма вини характеризується різним психічним ставленням (у формі умислу і необережності) особи до самого діяння і суспільне небезпечних наслідків такого діяння. Існують дві групи злочинів зі змішаною формою вини:
) злочини, пов'язані з порушенням спеціальних правил, що спричинило певні суспільне небезпечні наслідки (наприклад, ст. 286);
) злочини, в яких об'єктивна сторона характеризується настанням двох типів наслідків - безпосереднього і віддаленого (наприклад, ч. 2 ст. 121).
У першому випадку для визначення форми вини вирішальне значення має психічне ставлення особи до настання наслідків свого діяння. У цілому такі злочини вважаються необережними. У другому - психічне ставлення особи щодо діяння та першого, безпосереднього наслідку дає змогу говорити про умисел, а стосовно віддаленого наслідку вина може бути тільки необережною. У цілому такі злочини з двома типами наслідків і двома формами вини визнаються умисними.
Правильне вирішення питання про те, яка з двох передбачених у законі форм вини (умисна чи необережна) є визначальною для даного злочину в цілому, має практичне значення для:
) правильної кваліфікації діяння;
) визначення типу кримінально-виконавчої установи, де належить відбувати покарання особі, засудженій до позбавлення волі;
) призначення покарання за сукупністю злочинів (ч. 2 ст. 70); застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання (п. п. 1-3 ч.3 ст. 81, п. п. 1-3 ч. З ст. 107);
) заміни невідбутої частини покарання більш м'яким (п. п. 1 З Ч. 4 ст. 82); 5) звільнення від відбування покарання вагітних жінок і жінок, які мають дітей віком до трьох років (ч. 1 ст. 83); 6) застосування закону про амністію тощо.
Таким чином, з позицій об'єктивного критерію казус характеризується відсутністю обов'язку передбачення, а з позиції суб'єктивного критерію - можливості такого передбачення.
Висновки
Таким чином, злочин вважається вчиненим з необережності, "якщо особа передбачала можливість настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала па їх відвернення" - злочинна самовпевненість (lucsuria) ст. 25 ч. 2 КК, а також тоді, "коли особа не передбачала можливості настання суспільно небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити" - злочинна недбалість (ingligencia) ст. 25 ч. З КК.
Необережність поряд з умислом - це основна форма вини у кримінальному праві.
Згідно з ч. 2 ст. 25 КК необережність є злочинною самовпевненістю, якщо особа передбачала можливість настання суспільна небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), але легковажно розраховувала на їх відвернення.
Самовпевненість є там і тоді, де і коли розрахунок особи на недопущення суспільно небезпечних наслідків був легковажним, недостатньо обґрунтованим, базувався на неправильних оцінках якостей та характеристик.
За ч. 3 ст. 25 необережність є злочинною недбалістю, якщо особа не передбачала можливості настання суспільна небезпечних наслідків свого діяння (дії або бездіяльності), хоча повинна була і могла їх передбачити.
Злочинна недбалість відрізняється від інших видів вини (прямого і непрямого умислу, злочинної самовпевненості) тим, що особа не передбачає настання суспільно небезпечних наслідків. Для встановлення злочинної недбалості також необхідно проаналізувати її інтелектуальну і вольову ознаки.
Злочинна недбалість - єдиний вид вини, при якому особа взагалі не усвідомлює суспільно небезпечні наслідки - ані в реальному, ані в абстрактному вигляді. Такий фактичний психологічний розрив між свідомістю особи та наслідками її діяльності викликав у теорії кримінального права думки щодо доцільності визнання недбалості видом вини. Однак цей підхід спростовується аналізом змісту інтелектуальної ознаки недбалості, яка характеризується як з негативної так і з позитивної сторони. З негативної сторони недбалість визначається тим, що в особи відсутнє усвідомлення суспільної небезпеки вчиненого діяння, а звідси відсутнє і передбачення злочинних наслідків. Позитивна сторона полягає в тому, що винний повинен був і міг передбачити настання суспільно небезпечних наслідків своєї поведінки. "Повинен був" - складає повинність, об'єктивний критерій недбалості, а "міг передбачити" - суб'єктивний її критерій.
На практиці нерідко виникають складнощі при відмежуванні злочинної самовпевненості від непрямого умислу. Це обумовлено тим, що за ознаками інтелектуального і вольового моментів вони подібні між собою. І злочинна самовпевненість, і непрямий умисел характеризуються передбаченням особою можливості настання суспільне небезпечних наслідків. Головна відмінність злочинної самовпевненості від умислу полягає у вольовому моменті. При злочинній самовпевненості суб'єкт не бажає настання шкідливих наслідків і не припускає їх настання. При злочинній самовпевненості суб'єкт сподівається запобігти настанню шкідливих наслідків, але його розрахунок виявляється неправильним, оскільки ґрунтується хоча й на реальних факторах, однак без достатніх для того підстав.
Від злочинної недбалості слід відрізняти невинне спричинення шкоди (казус), який має місце у випадках, коли особа не усвідомлює суспільно небезпечного характеру власної поведінки, не передбачає можливості настання суспільно небезпечних п наслідків і при цьому не повинна була і не могла це ані усвідомлювати, ані передбачати.
Використані джерела
Нормативно-правові акти
1.Конституція України від 28 червня 1996р. / Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30.
2.Кримінальний кодекс України // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2001, N 25-26, ст.131.
.Постанова Пленуму Верховного Суду України "Про судової практики в справах про злочини проти життя і здоров'я людини" від 7 лютого 2003 р. № 2 - Законодавство "ЛІГА".
Спеціальна література
4.Александров Ю.В. Кримінальне право України: Загальна частина: підруч. / Александров Ю.В., Антипов В.І., Володько М.В. - К. : Правові джерела, 2002. - 451 с.
5.Багіров С.Р. Загальна характеристика необережних злочинів за Кримінальним кодексом України // Проблеми пенітенціарної теорії і практики. - К.: КІВС, 2003. - № 8. - С. 115-120.
6.Багіров С.Р. Специфіка причинного звязку у злочинах, вчинених з необережності // Кримінальний кодекс України 2001 р. (проблеми, перспективи та шляхи вдосконалення кримінального законодавства). - Львів: ЛІВС, 2003. - С. 60-62.
7.Горбуза А., Сухарев Е. О вменении при умышленной вине обстоятельств, допущенных по неосторожности. - М.: Советская юстиция, 1982. -№ 18. - С. 3-12.
8.Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник. (Ю.В. Александров, В.І. Антипов, М.В. Володько та ін.). Вид. 3-тє, переробл. та допов./ За ред. М.І. Мельника, В.А. Клименка.- К.: Юридична думка, 2004.- 352
.Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студ. вищ. навч.закладів / Нац.юрид.академія України; М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - Київ-Харків: ЮрІнком Інтер-Право, 2007.- 416 с.
.Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар/ Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гаврик та ін. За заг. ред. В.Т. Маляренка, В.В. Сташиса, В.Я,. Тація. Видання друге, перероблене та доповнене. - Х.: ТОВ "Одіссей", 2004. - 1152 с.
.Михеєнко М.М., Шибіко В.П., Дубинський А.Я. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України: за станом 2002 р. - К.: Юрінком Інтер, 2002. - 624 с.
.Навроцький В.О. Основи кримінально-правової кваліфікації: Навч. посібник. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 704 с.
.Назаренко Г.В. Вина в уголовном праве. Орел: "Труд", 1996.- 96 c.
.Научно-практический комментарий Уголовного кодекса Украины от 5 апреля 2001 года / Под ред. Мельника Н.И., Н.И. Хавронюка. - К.: Каннон; А.С. К., 2002. - 1216 с.
15.Нежурбіда С.І. Проблеми вдосконалення законодавчого визначення злочинної необережності // Науковий вісник Чернівецького університету: Збірник наукових праць. Вип. 105. Правознавство. - Чернівці: "Рута", 2001. - С.96-98.
16.Уголовное право Украины. Общая и Особенная части: Учебник / Под редакцией заслуженного деятеля науки и техники Украины, доктора юридических наук, профессора Е.Л. Стрельцова.- X.: ООО "Одиссей", 2002. - 672 с.
17.Фріс Л.П. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для студентів вищих навчальних закладів - К.: Атіка, 2004.- 488 с.
.Харченко В.Б., Перекрестов Б.Ф. Уголовное право Украины. Особенная часть: новое законодательство в вопросах и ответах. Конспект лекций. - Харьков: Скорпион, 2001. - 272 с.