Загальні та спеціально-галузеві принципи адміністративного права
Загальні та спеціально-галузеві принципи адміністративного права
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ ПРИНЦИПІВ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА
.1Поняття та сутність принципів адміністративного права
.2Система та значення принципів адміністративного права
РОЗДІЛ 2. ЗАГАЛЬНІ ТА СПЕЦІАЛЬНО-ГАЛУЗЕВІ ПРИНЦИПИ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА
.1 Сутність та зміст внутрішніх принципів адміністративного права
.2 Правове регулювання загальних принципів адміністративного права.
.2Зміст та особливості спеціально-галузевих принципів адміністративного права
ВИСНОВКИ
ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА
ВСТУП
Адміністративне право - одна з фундаментальних галузей права України, що є порівнянною з такими галузями, як конституційне, кримінальне, цивільне право, і визначає основні засади діяльності держави, державних органів, посадових осіб. Адміністративне право вивчає законодавство, яке за обсягом значно перевищує законодавство будь-якої іншої галузі права. Виходячи з фундаментального характеру адміністративного права необхідно усвідомлювати ту роль, яку воно відіграє в усій системі права України. Норми адміністративного права регулюють суспільні відносини у таких сферах, як функціонування виконавчої влади, місцевого самоврядування, державне управління економікою, освітою, охороною здоров'я, закордонними та внутрішніми справами, обороною та ін.
Важливим питанням у теорії адміністративного права є визначення поняття загальних принципів адміністративного права. Дослідження цього питання впливає на розуміння та подальше вдосконалення самого адміністративного права, проведення реформування його інститутів, системи адміністративного законодавства, механізму адміністративно-правового регулювання управлінських відносин, правотворчої та правозастосовчої діяльності. Адже,основні ознаки, притаманні адміністративному праву України, пов'язані з його принципами, на яких здійснюється правове регулювання виконавчої діяльності Української держави. Принципи відображають особливості й тенденції формування та функціонування адміністративного законодавства України і його норм. На жаль, цю досить важливу проблему недостатньо висвітлено в теорії адміністративного права.
Метою даної курсової роботи є аналіз сутності та правового регулювання принципів адміністративного права. Для досягнення мети були сформульовані та виконані наступні завдання курсової роботи:
·дослідити поняття та значення принципів адміністративного права;
·проаналізувати систему принципів адміністративного права;
·охарактеризувати загальні принципи адміністративного права;
·охарактеризувати спеціально-галузеві принципи адміністративного права.
Обєктом курсової роботи є фундаментальні та основоположні засади адміністративного права України. Предметом - теоретичні та законодавчі аспекти принципів адміністративного права України.
Теоретичною основою курсової роботи є діюче законодавство України, яке регулює принципи адміністративного права України, а також монографічні і публіцистичні роботи присвячені цьому питанню. У розробленні проблематики принципів адміністративного права слід відмітити наукові здобутки таких учених, як В. Б. Авер'янов, О. Ф. Андрійко, О. М. Бандурка, Ю. П. Битяк, А. С. Васильєв, В. М. Гаращук, І. П. Голосніченко, С. Т. Гончарук, Є. В. Додін, О. В. Петришин, Р. А. Калюжний, С. В. Ківалов, І. Б. Коліушко, В. К. Колпаков, Т. О. Коломоєць, А. Т. Комзюк, О. Л. Копиленко, О. Д. Крунчан, Є. Б. Кубко, О. В. Кузьменко, Є. В. Курінний, Д. М. Лук'янець, Н. М. Мироненко, В. Я. Настюк, В. Л. Наумов, О. В. Негодченко, Н. Р. Нижник, В. І. Олефір, В. Ф. Опришко, О. І. Остапенко, І. М. Пахомов, В. Г. Перепелюк, Д. В. Приймаченко, О. П. Рябченко, А. О. Селіванов, В. М. Селіванов, В. Ф. Сіренко, В. Д. Сущенко, М. М. Тищенко, О. І. Харитонова, В. В. Цветков, Ю. С. Шемшученко, В. К. Шкарупа, М. К. Якимчук, X. П. Ярмакі та ін.
У роботі використано діалектичний, структурно-функціональний, порівняльний та історичний методи наукового дослідження, а також методи аналізу та синтезу.
Структура курсової роботи обумовлюється її метою та завданнями. Курсова робота складається з вступу, двох розділів, що включають підпункти, висновків, списку використаних джерел.
Наприкінці роботи будуть зроблені відповідні узагальнення.
РОЗДІЛ 1. СУТНІСТЬ ТА ЗНАЧЕННЯ ПРИНЦИПІВ АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА
1.1Поняття та сутність принципів адміністративного права
Принципи є провідною категорією в адміністративному праві всіх континентальних європейських країн. У принципах зміст права розкривається поглиблено, в них безпосередньо виявляється сутність права, його основи, закономірності суспільного життя, тенденції та потреби.
Принципи слід розуміти як засадні (основні) ідеї, положення, вимоги, що характеризують зміст адміністративного права, відображають закономірності його розвитку і визначають напрями і механізми адміністративно-правового регулювання суспільних відносин.
Принципи адміністративного права вказують на основні риси, сутнісні характеристики, зміст і призначення всієї галузі адміністративного права. Вони випливають або з окремих правових норм, або формулюються на основі групи норм даної галузі права і пов'язані з іншими принципами, що регулюють суспільну поведінку людей. Отже, існує сукупність різних принципів, котрі стають своєрідною перехідною площиною від права до норм етики і моралі в діяльності державних органів, площиною, яка з'єднує різні прояви суспільної свідомості з приписами права.
В європейських державах багатовікова політична і правова культура, мораль, управлінські й соціальні потреби вплинули на формування загальних, фундаментальних принципів адміністративного права. В багатьох правових системах провідну роль у цьому процесі відіграли суди. Ці фундаментальні принципи визначають нормативні межі, в яких розвиваються і застосовуються доктрини адміністративного права; вони беруться до уваги в процесі законотворчої та нормотворчої діяльності, створюють фундамент судового контролю за адміністративними діями.
Водночас процес виділення таких загальних принципів дуже динамічний, оскільки принципи можуть змінюватися залежно від суспільно-економічних та політичних умов. І це особливо характерно для адміністративного права. Те, що вчора мало засадниче значення, сьогодні внаслідок суспільних змін може втратити таке значення. Звідси випливає висновок, що в різних правових системах загальні принципи адміністративного права можуть тлумачитися по-різному і мати різний правовий зміст.
У вітчизняній правовій літературі принципи адміністративного права залишаються малодослідженими і майже не бувають окремим предметом обговорення в наукових колах.
Стосовно радянського адміністративного права, то при вивченні його принципів в літературі мали місце певні недоліки. По-перше, розглядалися не принципи галузі адміністративного права, а принципи радянського державного управління, або взагалі вони ототожнювались між собою. Так, принципи управління в СРСР - це керівні начала, що відображали погляди Комуністичної партії, погляди радянського суспільства на організацію та практичне здійснення виконавчої і розпорядчої діяльності в радянській загальнонародній державі; або основоположні ідеї, відповідно до яких повинен будуватися та функціонувати апарат, котрий здійснює державне управління.
Такий підхід (радянська правова традиція), за якого розглядаються лише принципи державного управління, а принципи власне адміністративного права ігноруються, використовується й деякими сучасними вченими. В цьому питанні слід погодитися з О. П. Коренєвим, який, критикуючи таку позицію, зазначав, що державне управління і адміністративне право - явища різнопланові, а тому не можна ототожнювати принципи управління та принципи адміністративного права. На думку вченого, було б неправильним зводити принципи адміністративного права лише до юридичного вираження основних принципів управління.
Принципи адміністративного права визначають характер механізму адміністративно-правового регулювання суспільних відносин, природу зв'язків, які формуються в процесі цього регулювання. У свою чергу, принципи державного управління - це основоположні ідеї, які визначають порядок організації та здійснення управління. Можна сказати, що вони є правовими вимогами, обов'язковими для виконання і дотримання в процесі виконавчої діяльності.
По-друге, при визначенні принципів власне адміністративного права їх розуміли як ті положення, що дістали офіційне закріплення в нормах позитивного права. О. П. Коренєв вважав принципами адміністративного права найважливіші положення, керівні ідеї, закріплені в нормах права, і які зумовлюють особливості адміністративного законодавства та практики його застосування. Але з цим важко погодитись, адже принципи, на нашу думку, можуть і не бути закріпленими в законодавстві. Наприклад, такий важливий принцип адміністративного права як пріоритет прав і свобод людини та громадянина формувався протягом століть пошуків найкращої форми співіснування людини, держави та суспільства. Спочатку він був ідеєю-принципом первинності людини, її прав і свобод щодо інтересів держави, а потім отримав своє закріплення в законодавстві та став ідеєю-нормою позитивного права. О. В. Кузьменко зазначає, що принципами права є не тільки ті, які закріплені в законодавстві та в інших джерелах правових норм, а й основні ідеї правосвідомості, які отримали загальне визнання в діяльності суб´єктів внутрішньодержавного і міжнародного права, незважаючи на відсутність їх формальної фіксації в об´єктивному праві.
Заслуговують на увагу і погляди В.А. Юсупова, котрий визначав принципи радянського адміністративного права як основні начала (комплекси ідей), що характеризують його зміст, закріплюють закономірності розвитку, та які визначають механізм адміністративно-правового регулювання управлінських відносин.
Вдало юридичну природу принципів адміністративного права розкриває Ю.П. Битяк: це вихідні, обєктивно зумовлені основоположні засади, відповідно до яких формується й функціонує система та зміст цієї галузі права. На його погляд, за межами соціальної активності та практичної діяльності субєктів принципи адміністративного права не можуть бути сформовані й закріплені, а тим більше реалізовані. У свою чергу В.К. Колпаков вважає, що принципи адміністративного права - це позитивні закономірності, пізнані наукою та практикою, закріплені у правових нормах, або узагальнення чинних у державі юридичних правил.
Галунько В.В. сформулював наступні характерні риси принципів адміністративного права:
) вони формуються з метою забезпечення прав і свобод людини та громадянина і нормального функціонування громадянського суспільства та держави;
) встановлюють керівні засади-настанови, що визначають найважливіші правила, за якими здійснюється та організується діяльність субєктів адміністративного права;
) принципи адміністративно права характеризуються прогресивністю, засвідчують ідеальні для умов сучасності основоположні засади поведінки субєктів адміністративного права, але які є реально досяжними.
Отже, під принципами адміністративного права слід розуміти основні вихідні, обєктивно зумовлені засади, на яких базується діяльність субєктів адміністративного права, забезпечуються права та свободи людини і громадянина, нормальне функціонування громадянського суспільства та держави.
Розкриття принципів адміністративного права необхідно проводити з урахуванням аналізу доктринальних положень реформування адміністративного права, які нині переживають період активного розвитку. Наріжним їх каменем є те, що цей процес сприймається, досліджується та розробляється крізь призму людиноцентристської спрямованості держави та її правового регулювання.
У вітчизняній теорії адміністративного права найбільш влучно така демократична традиція розкрита В.Б. Аверяновим, який вважав, що сьогочасне вітчизняне адміністративне право ще докорінно відрізняється від адміністративного права європейських країн за своїм духом, за своєю ідеологією: в країнах Європи воно орієнтоване на забезпечення прав та інтересів людини, їх ефективний захист, а у нас - на задоволення потреб держави, державного управління (фактично - державного апарату). На противагу цьому пропонується в основу адміністративно-правової доктрини адміністративного права покласти людиноцентристську ідеологію, за якою держава має служити інтересам громади, тобто діяти на «благо людини» шляхом всебічного забезпечення пріоритету її прав, свобод й інтересів у сфері діяльності публічної адміністрації - органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. Відповідно до таких роздумів вчений пропонує переосмислити принципи науки адміністративного права до людиноцентристської теорії.
1.2Система та значення принципів адміністративного права
Звертаючись до системи принципів адміністративного права України та їх характеристики, зазначимо, що в сучасних умовах йдеться, по-перше, про внутрішні закономірності самого права як певного формально-змістовного юридичного явища, а по-друге, - про зовнішні вимоги, що висувають до організації і функціонування адміністративного права, без чого неможливе формування останнього.
У радянській юридичній літературі проблему принципів адміністративного права одним з перших дослідив О. П. Коренєв. Він виділяв такі загальні принципи адміністративно-правового регулювання суспільних відносин: науковість (об'єктивність); демократичний централізм; єдність рівних прав і рівних обов'язків; соціалістичний інтернаціоналізм; соціалістичну законність.
В. А. Юсупов вважав загальними принципами адміністративного права організацію, розвиток, охорону економічних і політичних відносин розвиненого соціалізму; принцип врахування пріоритету партійних актів; принцип врахування актів громадських і самодіяльних організацій трудящих; принцип врахування системності права; принцип врахування компетенції органу, що приймає адміністративний акт; принцип врахування конституційних прав, свобод і законних інтересів громадян та іноземців; принцип ефективності адміністративного права.
Пізніше Ю. О. Тихомиров відніс до принципів адміністративного права ієрархічність побудови суб'єктів адміністративного права та їх відносин; підзаконність діяльності; функціонально-спеціалізований характер діяльності; участь громадян та їх об'єднань у державному управлінні; здійснення владних повноважень професійним, спеціально створеним апаратом і його службовцями.
Наведені вище принципи свідчать про відсутність єдиного підходу до їх класифікації, а деякі з них можна взагалі віднести до принципів державного управління (наприклад, функціонально-спеціалізований характер діяльності). Однак, як було зазначено вище, ототожнювати принципи адміністративного права і принципи державного управління було б неправильно, хоча вони дуже тісно взаємозв'язані.
Серед принципів сучасного адміністративного права можна виділити загальні та спеціально-галузеві. Загальні принципи мають фундаментальне значення для всієї галузі адміністративного права. Вони виявляються і деталізуються в галузевих принципах адміністративного права, які в свою чергу поділяються на основні принципи та принципи формування й функціонування його окремих інститутів (наприклад, принципи державної служби, принципи адміністративної відповідальності, принципи адміністративної процедури тощо). Ю.П. Битяк виокремлює зовнішні (до яких відносяться загальні та спеціально-галузеві принципи) та внутрішні принципи адміністративного права. Свою позицію вчений обґрунтовує тим, що в сучасних умовах йдеться, по-перше, про внутрішні закономірності самого права як певного формально-змістовного юридичного явища, а по-друге, - про зовнішні вимоги, що висувають до організації і функціонування адміністративного права, без чого неможливе формування останнього. Внутрішні принципи формування та функціонування адміністративного права України в сучасний період спрямовано на формування соціально справедливого адміністративного права, ефективне врегулювання виконавчої діяльності держави, вивчення й усунення характерних для нього суперечностей.
Обидві групи принципів - це не якісь особливі, незалежні одна від одної категорії, а лише різні аспекти відтворення виконавчої діяльності держави, пов'язані з різними критеріями підходу до наукового аналізу. Незважаючи на умовність, такий диференційований підхід до аналізу видів і змісту принципів адміністративного права дозволяє, як вважаємо, повніше й адекватніше їх дослідити та проаналізувати.
Стосовно значення принципів адміністративного права України зауважимо, що вони є підґрунтям права, виступають активним центром у формуванні й розвитку адміністративного права України. Принципи в узагальненому вигляді виражають природу адміністративного права, забезпечують єдність його змісту, визначають спрямованість і найсуттєвіші риси регулювання виконавчої діяльності, сприяють її оптимізації. Будучи ідеями та найважливішими положеннями, принципи адміністративного права є вираженням об'єктивних суспільних потреб, які народ України пред'являє до регулювання виконавчої діяльності держави. Вони служать чинником підвищення правової культури громадян і взаємопов'язані. Адміністративне право, безумовно, не може слідувати тільки одному принципу, яким би важливим він не був, а має формуватися й функціонувати з урахуванням усіх наявних принципів.
Таким чином, принципи адміністративного права однаковою мірою характеризують сутність і зміст як самої галузі права, так і тих суспільних відносин, що є предметом регулювання цієї галузі. Цілком слушна думка деяких дослідників про те, що вивчення принципів адміністративного права дає відповідь на питання: що є головним у системі норм, які регламентують адміністративно-правові відносини; що є постійним супутником цих відносин; без чого не можуть існувати різні інститути адміністративного права. Основне значення принципів адміністративного права полягає в тому, що вони визначають юридичну долю, життєздатність, практичну організацію і реальне функціонування виконавчої влади й управління.
Розділ 2. Загальні та спеціально-галузеві принципи адміністративного права
2.1 Сутність та зміст внутрішніх принципів адміністративного права
Внутрішні принципи формування та функціонування адміністративного права України в сучасний період спрямовано на формування соціально справедливого адміністративного права, ефективне врегулювання виконавчої діяльності держави, вивчення й усунення характерних для нього суперечностей.
Узагальнення існуючого теоретичного матеріалу, дослідження змісту чинного адміністративного законодавства України та практики його застосування дозволяють віднести до внутрішніх наступні принципи:
відповідність адміністративного права положенням Конституції України;
верховенство адміністративно-правового закону в системі нормативних актів, які містять адміністративно-правові норми;
наявність власного підґрунтя формування й розвитку;
спеціалізація;
відповідність адміністративно-правових законів певним положенням міжнародно-правових договорів із питань адміністративного права, учасницею яких є Україна.
Принцип відповідності норм адміністративного права положенням Конституції України. Реалізація цього принципу формування та функціонування адміністративного права України дозволяє надійно забезпечити вираження волі та інтересів українського народу, підготувати і прийняти справедливі правові закони й тим самим належним чином урегулювати певні сторони виконавчої діяльності держави, надати їй необхідної ефективності та стабільності.
Прийняття адміністративно-правових законів, які не відповідають Конституції України, недопустимо, бо це може нанести серйозну шкоду інтересам Української держави, а також зумовити необґрунтоване обмеження прав і свобод людини та громадянина.
У процесі вдосконалення адміністративного права України необхідно враховувати, що це незалежна держава, а Конституція - її Основний Закон. Конституційні норми закріплюють пріоритетні, першочергові завдання й принципи діяльності органів державної виконавчої влади, чим забезпечують внутрішню узгодженість і цілеспрямованість регулюючої дії всього адміністративного права.
Принцип верховенства адміністративно-правового закону в системі актів, які містять адміністративно-правові норми сприяє дійсному забезпеченню прав і свобод громадян, встановленню мінімально необхідних повноважень органів державної виконавчої влади, витісненню й обмеженню сфери дії відомчих нормативних актів. Верховенство закону виражається насамперед у врегулюванні його положеннями визначальних сторін виконавчої діяльності Української держави. В останні роки Верховна Рада України прийняла низку адміністративно-правових законів, якими визначено важливі питання виконавчої влади. Однак такий розвиток адміністративного права України поки що не став провідною тенденцією. Багато досить важливих сторін діяльності органів виконавчої влади ще й сьогодні закріплюють підзаконними нормативно-правовими актами, що не завжди відповідають вимогам часу, не повною мірою сприяють забезпеченню прав і свобод громадянина, принципу верховенства закону.
Верховенство адміністративно-правового закону виявляється в тому, що він прийнятий з дотриманням усіх необхідних процедур, має вищу юридичну силу й не може бути скасований чи призупинений жодним підзаконним актом. При розходженні останнього із законом повинен діяти закон, а підзаконний акт приводять відповідно до нього або скасовують. На превеликий жаль, цю одну з основоположних вимог повністю ще не виконують і не забезпечують. У чинному адміністративному законодавстві України діє чимало підзаконних актів, які не відповідають положенням законів, а часто навіть прямо їм суперечать.
Сутність спеціалізації як одного з принципів формування й розвитку адміністративного права України полягає в тому, що в ньому ніби має відбуватися «поділ праці», в результаті якого закон усе більше буде диференціюватися й поділятися на певні види. Такий поділ, з одного боку, сприятиме економії законодавчого матеріалу, а з іншого - забезпечуватиме необхідну якість регулювання тих чи інших сторін виконавчої влади в державі.
Принцип відповідності адміністративного права України положенням міжнародно-правових актів. Реалізація цього виключно вагомого принципу дозволить створити соціально справедливе адміністративне право, позбутися ще наявних у ньому необгрунтованих заборон і обмежень. Характерно, що останнім часом уже зроблено певні кроки щодо перегляду й приведення норм адміністративного права України відповідно до положень загальної декларації прав людини, інших міжнародно-правових актів (наприклад, Закон України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р.). Однак цю роботу належить суттєво розширити, прийняти низку інших адміністративно-правових законів, які б відповідали певним положенням міжнародно-правових договорів, конвенцій, угод, учасницею яких є Україна.
2.2 Правове регулювання загальних принципів адміністративного права
адміністративний право принцип україна
Загальні принципи українського адміністративного права закріплені в Конституції України, конкретизуються і розвиваються в законодавчих та інших нормативно-правових актах. До цих принципів можна віднести:
принцип пріоритету прав та свобод людини і громадянина;
принцип верховенства права;
принцип законності;
принцип рівності громадян перед законом;
принцип демократизму правотворчості й реалізації права;
принцип взаємної відповідальності держави і людини;
принцип гуманізму і справедливості у взаємовідносинах між державою та людиною.
Першим принципом адміністративного права є принцип пріоритету забезпечення прав і свобод людини та громадянина.
Це обґрунтовуються такими чинниками: 1) з погляду теорії природного права, право є справедливе та гуманне. Основним завданням права однозначно визнається забезпечення природних прав та свобод людини і громадянина - життя і здоровя, честі, гідності, безпеки, права на опір насиллю тощо; 2) виходячи з цього будь-який адміністративно-правовий акт лише тоді може буде вважатись правовим, якщо він відповідає природному праву та узгоджується з ним; 3) основними глобальними напрямками діяльності субєктів публічної адміністрації, з погляду філософії природного праворозуміння, є пріоритет забезпечення охорони прав і свобод людини.
Позитивістське праворозуміння недоцільно використовувати для формування принципів адміністративного права, бо ця теорія за адміністративно-правовою нормою не бачить «Людину» як вищу цінність.
Отже, на основі філософії природного права доречно формувати принципи адміністративного права, а позитивістське праворозуміння є незамінним для вироблення методів та форм забезпечення прав і свобод людини і громадянина.
Принцип верховенства права є конституційним за ст. 8, але в ній не розкрито його розуміння. На слушну думку вчених, у силу домінування в країнах континентального права позитивізму принцип верховенства права має здебільшого вираз верховенства закону. Це було довгий час притаманно вітчизняному адміністративному праву. Прийняття КАС України дещо змінило це положення. У ньому проголошується, що суд у вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави; суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
З урахуванням викладених вище положень принцип верховенства права означає, що органи виконавчої влади визначають право як найвищу цінність, яка забезпечує права і свободи людини і громадянина.
Принцип законності в праві є похідним від принципу верховенства права і не повинен йому суперечити. Ідея верховенства закону - фундаментальна складова принципу законності, підґрунтя існування правової держави, діяльності її органів. Це означає:
) субєкти публічної адміністрації зобовязані при здійсненні будь-яких дій суворо дотримуватись законодавства України, діяти виключно відповідно до другої формули правового регулювання «заборонено все, крім того, що прямо дозволено законом», що знайшло своє відображення у ст. 6 Конституції України: «Органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України» та ст. 19 : «Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України».
) забезпечення дотримання законодавства всіма невладними фізичними та юридичними особами, при цьому фізичні особи, які не мають спеціального публічного статусу, мають право діяти відповідно до першої формули правового регулювання «дозволене все, крім того, що прямо заборонено в законі», що є закріпленим зокрема у ст. 23 Конституції України: «Кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права і свободи інших людей, та має обовязки перед суспільством, в якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості»;
) суворе дотримання субєктами публічної адміністрації адміністративних процедур і правил юридичної техніки;
) прийняття органами виконавчої влади та місцевого самоврядування всіх дозволених законодавством засобів щодо забезпечення попередження та припинення протиправних посягань на права, свободи та законні публічні інтереси фізичних і юридичних осіб, невідворотності притягнення винних у скоєнні правопорушення до юридичної відповідальності та відновлення порушених прав і свобод.
Здійснюючи порівняльний аналіз принципів «верховенства права» і «законності» можна дійти таких висновків:
по-перше, фізичні особи, які не мають владного чи спеціального статусу, можуть користуватись в адміністративно-правових відносинах принципом верховенства права, відповідно до якого мають право виходити за межі дозволів формально діючого законодавства. Головне щоб при цьому не порушувались заборонні норми права та права й свободи інших фізичних та юридичних осіб;
по-друге, субєкти публічної адміністрації мають чітко діяти у межах законодавства України. Іншими словами, суворо дотримуватись принципу «законності» без права виходу за межі формально встановленої компетенції, за винятком безпосереднього та невідкладного захисту життя і здоровя людини.
Принцип рівності громадян перед законом виявляється в тому, що не може бути жодних привілеїв чи обмежень за ознаками раси, політичних, релігійних переконань, соціального походження та іншими ознаками. Всі громадяни мають рівні права й обовязки у сфері адміністративно-правових відносин: право на державну службу, на освіту, обовязок відповідати за адміністративні правопорушення. Цей принцип має забезпечувати однакові «стартові» умови кожному громадянину для самореалізації в суспільстві.
Але при цьому треба памятати, що право передусім встановлює формальну рівність серед однорідних субєктів. Наприклад, не існує формальної правової рівності між народним депутатом України і пересічним громадянином у сфері правотворчості, між викладачем і студентом у сфері начального процесу тощо. Відповідно, щоб з погляду адміністративного права говорити про рівність осіб перед законом, треба визначитись з їх адміністративно-правовим статусом. Тим самим адміністративне право встановлює формальну рівність однорідних субєктів (наприклад, усіх студентів).
Принцип демократизму правотворчості та реалізації права виявляється в можливості громадян як безпосередньо, так і через своїх представників, різні організації брати участь у формуванні правової політики, в управлінні справами держави. Демократизм виявляється в розширенні повноважень органів місцевого самоврядування. Його можна вважати формою забезпечення прав і свобод громадян і одночасно методом управління й пошуку компромісу, поєднання свободи та порядку в дотриманні прав і свобод громадян.
Принцип взаємної відповідальності держави і людини означає, що держава й особа повязані взаємокореспондуючими правами і обовязками. Порушення однією зі сторін своїх адміністративно-правових обов'язків тягне за собою юридичну відповідальність. Зокрема держава зобовязана відшкодувати людині завдану їй матеріальну та моральну шкоду (ст. 56 Конституції України).
Принцип гуманізму і справедливості у взаємовідносинах між державою і людиною - це «дух» законів і всієї системи адміністративного законодавства, яким мають бути пройняті норми адміністративного права, що закріплюють відносини між суспільством, державою і людиною. Він виявляється передусім у вимозі шанобливого ставлення представників держави до людської гідності. Цей світоглядний принцип можна вважати своєрідним «двигуном» всієї складної системи взаємозв'язків держави й особи, який «рухає» суспільство до досягнення найвищого рівня розвитку.
В адміністративному праві він наповнюється цілком конкретним змістом, коли справа стосується певної особи. Йдеться, наприклад, про ситуації, повязані з розподілом благ або обовязків, коли уповноважений орган чи посадова особа керується критеріями, визнаними законодавцем справедливими. Для особи цей принцип визначатиметься тим, чи поводяться з нею правильно, тобто відповідно до авторитетних стандартів, оскільки саме таке поводження задовольняє почуття справедливості.
2.3Зміст та особливості спеціально-галузевих принципів адміністративного права
Спеціально-галузеві принципи взаємопов'язані з принципами виконавчої діяльності Української держави. Принципи виконавчої діяльності - це потенційна основа формування галузевих принципів адміністративного права. Разом з тим, необхідно відзначити, що в нормах адміністративного права принципи виконавчої діяльності виступають у зміненому вигляді, набуваючи форми конкретних загальнообов'язкових вимог.
Галузеві принципи адміністративного права поділяють на основні принципи та принципи формування й функціонування його відповідних частин (інститутів).
Спираючись на досягнення юридичної науки, аналіз чинного адміністративного законодавства України й практики його застосування, можна зробити висновок, що основні принципи формуються у площині взаємовідносин між суспільством і органами виконавчої влади. Вони виступають безпосереднім засобом реалізації загальних принципів демократизму, гуманізму, соціальної справедливості, законності тощо й повніше розкривають природу формування та функціонування адміністративного права України, підкреслюють його місце і роль у правовій системі. До основних принципів регулювання взаємовідносин суспільства й органів виконавчої влади можна віднести:
служіння органів виконавчої влади та їх апарату суспільству й людині;
обмеженість втручання органів виконавчої влади в громадянське й особисте життя людини;
повнота прав і свобод громадян у адміністративно-правовій сфері;
взаємна відповідальність;
визначення мінімально необхідних повноважень органів державної виконавчої влади;
оптимальне доповнення й урівноваження державно-владних повноважень органів виконавчої влади з повноваженнями органів самоврядування;
звязаність публічної адміністрації законом і підконтрольності їх суду;
принципи гласності, відповідальності, самостійності діяльності публічної адміністрації.
Зазначені принципи мають пріоритетне галузеве значення і характеризуються певним змістом.
Служіння державної адміністрації суспільству й людині. Цей принцип відбиває головне, найсуттєвіше в адміністративному праві України, відзначає його основне соціальне призначення, систему визначальних цілей.
Усі норми адміністративного права мають виходити з того, що суспільні інтереси реалізуються через права й законні потреби окремих соціальних груп і громадян. Служити суспільству - значить, служити людині.
Якщо інтереси окремих громадян не повною мірою співпадають із цілями розвитку суспільства, то адміністративне право України покликано забезпечити пріоритет всенародних інтересів. Однак робити це потрібно так, щоб особисті потреби не ігнорувалися, а максимально враховувалися й задовольнялися без порушення чинних законів. Справедливе, соціально-спрямоване адміністративне право не сумісне з будь-яким відхиленням від закону, принципів гуманізму й демократії.
В узагальненому вигляді цей принцип виражено в низці законів України, де на апарат виконавчої влади прямо покладають відповідні обов'язки. Так, на державу, тобто на її відповідні органи, покладено, зокрема, обов'язок забезпечувати громадянам захист їх екологічних інтересів як споживачів, надавати можливості вільного вибору продукції, а на виробників і продавців останньої - отримання знань і кваліфікації, необхідних для прийняття самостійних рішень у придбанні й використанні продукції відповідно до вимог ст. 4 Закону України «Про захист прав споживачів». Згідно зі ст. 5 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації» держава захищає права й законні інтереси релігійних організацій, сприяє встановленню відносин взаємної світоглядної терпимості й поваги між громадянами тієї чи іншої віри.
Обмеженість втручання адміністрації в громадянське й особисте життя людини. Сутність цього принципу полягає в закономірному встановленні тієї межі, до якої втручання органів державної виконавчої влади у відповідну діяльність продиктовано в існуючих історичних умовах інтересами народу України, після чого це втручання не є необхідним, оскільки воно сковує дію механізмів соціальної регуляції, порушує нормальні процеси, що відбуваються в громадському суспільстві, й знижує ефективність виконавчої влади.
Цей принцип організації і функціонування адміністративного права України знаходить реалізацію, наприклад, у положеннях Закону України «Про міліцію», які визначають умови й порядок застосування заходів державного примусу, спеціальних засобів і зброї.
Повнота прав і свобод громадян у адміністративно-правовій сфері принцип означає надання громадянам максимально широкого кола відповідних прав і свобод.
У сучасних умовах повнота прав і свобод громадян у адміністративно-правовій сфері має викликати до життя справді новий рівень і захищеність їх інтересів. Законотворчій адміністративно-правовій практиці належить йти шляхом подальшої деталізації конституційних прав і свобод громадян, створення спеціальних законів, що регулюють відносини громадян і відповідних державних органів, механізм забезпечення наданих прав і свобод.
Інший аспект реалізації цього принципу полягає в тому, що громадянин на свій розсуд вправі звертатися до будь-якого органу виконавчої влади, а останній зобов'язаний дати йому вичерпну відповідь. Отже, норми адміністративного права України повинні закріплювати відповідні обов'язки органів державної виконавчої влади.
Принцип взаємної відповідальності розкриває залежність між апаратом державної виконавчої влади, його державними службовцями та особистістю. Демократична держава не може існувати без чітких і конкретних заходів юридичної відповідальності державних службовців. За кожною невиконаною справою (нерозв'язаним питанням) стоїть конкретний службовець або група осіб, і без їх реальної відповідальності не можна розраховувати на підвищення ефективності діяльності органів виконавчої влади.
На сьогодні значення дисципліни й особистої відповідальності службовців значно зростає. Недотримання ними встановлених вимог і правил обертається для суспільства й людини не тільки матеріальною шкодою, а й серйозними соціальними та моральними збитками.
До службовців апарату державної виконавчої влади в передбачених законом випадках мають застосовувати дисциплінарну, адміністративну, матеріальну та кримінальну відповідальність, а також заходи громадського впливу.
Стосовно громадян, то вони також зобов'язані відповідати перед суспільством і державою. Громадян, які порушують встановлені правила поведінки, притягають до адміністративної відповідальності, до них також застосовують різні заходи адміністративного припинення та заходи адміністративно-попереджувального характеру.
Визначення мінімально необхідних повноважень органів державної виконавчої влади. Реалізація зазначеного принципу забезпечується тим, що адміністративне право України покликано встановити мінімально необхідні повноваження органів державної виконавчої влади, а не максимально посилені.
За сучасних умов виконавча діяльність Української держави має, по-перше, обмежуватися загальним управлінням, а по-друге, односторонньо владні рішення в усіх можливих випадках повинні змінюватися або поєднуватися з договірними формами взаємовідносин між органами державної виконавчої влади й членами суспільства.
Надзвичайно важлива роль цього принципу полягає в тому, що він зобов'язує законодавця обмежувати владні повноваження органів державної виконавчої влади мінімумом, об'єктивно необхідним для визначення та розв'язання, переважно, перспективних питань державного управління.
Оптимальне доповнення й урівноваження державно-владних повноважень органів виконавчої влади з повноваженнями органів місцевого самоврядування. Сутність цього принципу - в наданні органам місцевого самоврядування максимально можливої свободи, в закріпленні за ними, наприклад, права оспорювати рішення, прийняті органами державної виконавчої влади, в тому числі в суді, брати безпосередню участь у здійсненні державної політики (ініціатива в нормотворенні, пропозиції, подання тощо).
Реалізація цього принципу оберігає суспільство та його членів від різних деформацій у діяльності апарату державної виконавчої влади, що знайшло своє відбиття, зокрема, в Законі України «Про місцеве самоврядування» від 21 травня 1997 р. № 280/97-ВР1, положення якого суттєво розширили межі діяльності місцевого самоврядування, наділили його органи необхідним обсягом повноважень.
Принцип звязаності публічної адміністрації законом і підконтрольності її суду є одним із кращих засобів, «мистецьким винаходом» адміністративного права.
В умовах сьогодення він дуже добре формально визначений у вітчизняному адміністративному праві та означає, що: 1) при забезпеченні прав, свобод та законних публічних інтересів фізичних і юридичних осіб посадові особи органів виконавчої влади та місцевого самоврядування можуть діяти виключно відповідно до ст. 6 Конституції України, здійснюючи свої повноваження у встановлених Конституцією межах відповідно до законів України та ст. 19, в якій зазначається, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобовязані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України»; 2) до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність субєктів владних повноважень.
Принцип гласності означає, що публічна адміністрація при здійсненні своїх повноважень має діяти якомога більш відкрито. Дотримання цього принципу є актуальним, бо він, з одного боку, забезпечує можливість широкої участі громадськості в адміністративно-правовому регулюванні, з іншого - є барєром проти корупційних діянь. В умовах сьогодення цей принцип отримав ґрунтовну деталізацію у законах України від 13 січня 2011 р. № 2938-VІ «Про інформацію», від 23 січня 2011 р. № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації».
Принцип відповідальності полягає в тому, що субєкти публічної адміністрації, по-перше, зобовязані забезпечити фізичним і юридичним особам непорушність їх публічних прав і свобод; по-друге, не допускати при цьому, щоб ті самі порушували права і свободи третіх осіб; по-третє, забезпечити притягнення винних у скоєнні правопорушень до адміністративної відповідальності, а у випадку необхідності - до іншого виду юридичної відповідальності; по-четверте, створити умови для відновлення порушеного права.
Принцип самостійності означає, що субєкти публічної адміністрації при забезпеченні прав, свобод та законних інтересів фізичних і юридичних осіб повинні мати формально визначені межі самостійних повноважень. Втручання в діяльність субєкта публічної адміністрації, який діє у встановлених законом межах, вищестоящого відомчого органу чи посадової особи має бути мінімальним, а інших субєктів, як правило, - тільки через суд. Дотримання цього принципу дозволить зменшити кількість випадків прийняття рішень на основі «телефонного права» та «замовлених справ».
ВИСНОВКИ
Звертаючися до розуміння принципів адміністративного права, зазначимо, що це вихідні, об'єктивно зумовлені основоположні засади, відповідно до яких формується й функціонує система та зміст цієї галузі права. Подібне визначення не претендує на всебічність. Однак, як вбачаємо, воно в цілому правильно орієнтує законодавця, відзначає те найважливіше, що він зобов'язаний ураховувати під час створення соціально орієнтованого адміністративного права. Головним, що випливає з цього поняття, є нерозривна єдність суб'єктивного й об'єктивного, усвідомлення, що принципи адміністративного права формувалися протягом значного періоду, їм притаманна прийнятність прогресивних загальнодемократичних ідей. Іншими словами, за межами соціальної активності та практичної діяльності суб'єктів принципи адміністративного права не можуть бути сформовані й закріплені, тим більше реалізовані. Разом з тим - і це важливо для законодавця - принципи адміністративного права України мають об'єктивно відбивати потреби та інтереси суспільства й держави, реально відповідати існуючим відносинам.
Принципи адміністративного права поділяються на такі види: 1) загальні принципи адміністративного права; 2) спеціально-галузеві принципи адміністративного права; 3) внутрішні принципи адміністративного права.
Проте наведена класифікація і перелік принципів адміністративного права не претендує на однозначність та вичерпність, ця проблема вимагає подальшого наукового аналізу.
ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА
1.Конституція України // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30, ст. 141.
2.Кодекс адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 р. № 2747-IV // Урядовий курєр. - 2005. - № 153, (№ 153-154).
3.Закон України від 13 січня 2011 р. № 2938-VІ «Про інформацію» // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 1992, N 48, ст.650.
.Закон України від 23 січня 2011 р. № 2939-VI «Про доступ до публічної інформації» // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2011, N 32, ст.314.
.Закон України «Про захист прав споживачів» // Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, N 30, ст.379.
.Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» // Відомості Верховної Ради УРСР (ВВР), 1991, N 25, ст.283.
.Закон України «Про звернення громадян» від 2 жовтня 1996 р. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 35-36, N 37, ст.446
8.---Адміністративне право України : [навчальний посібник] : [у 2-х томах] / [Галунько В.В., Олефір В.І., Пихтін М.П. та ін] ; за заг. ред. В.В. Галунька. Херсон : ПАТ «Херсонська міська друкарня» 2011. Т. 1 : Загальне адміністративне право. <#"justify">9.Адміністративне право України. Академічний курс: Підруч.: У двох томах: Том 1. Загальна частина / Ред. колегія: В. Б. Авер'янов (голова). - К,: Видавництво «Юридична думка», 2004.- 584 с.
10.Адміністративне право України: Підручник / Ю.П. Битяк, В.М. Гаращук, О.В. Дьяченко та ін.; за ред. Ю.П. Битяка . - К.: Юрінком Інтер, 2007. - 544с.
11.Адміністративне судочинство України: Підручник: За заг.ред. проф.Коломоєць Т.О.- Київ: „Істина, 2008. - 671 с.
12.Коваль Л.В. Адміністративне право. - К.: "Вентурі", 1996. - 341 с.
13.Колпаков В. Адміністративне право України. Київ. - 1999. - 294 с. .
14.Коренев А. П. Принципы советского административного права / А. П. Коренев // Правоведение. - 1967. - № 3. - С. 71-74.
.Кузьменко О. В. Процесуальні категорії адміністративного права : монографія /О. В. Кузьменко; НАВСУ. - Львів: Львівська книжкова фабрика "Атлас", 2004. - 187 с.
16.Основи адміністративного судочинства в Україні: Навчальний посібник / [Рябченко О.П., Бутенко В.І., Ясинок М.М. та ін.]. - Суми: Видавництво „МакДен, 2008. - 200 с.
17.Руденко А. В. Специфіка і прояв деяких принципів в адміністративному судочинстві // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2003. - Вип. 64. - С. 79-84.
18.Советское административное право / под ред. доц. М. И. Еропкина. - М.: Юрид. лит., 1964. - 219 с.
19.Советское административное право : учеб. для вузов по спец. "Правоведение"/ под ред. П. Т. Василенкова. - М. : Юрид. лит., 1990. - 125 с.
20.Старилов Ю. Н. Курс общего административного права. В 3 т. Т. I: История. Наука. Предмет. Нормы. Субъекты. - М.: Издательство НОРМА (Издательская группа НОРМА- ИНФРА М), 2002. - 728 с.
.Юсупов В. А. Теория административного права / В. А. Юсупов. - М.: Юрид. лит., 1985. - 152 с.