визначення місця віктимологічної профілактики в системі спеціально-кримінологічного попередження злочинів.
До методів, які були використанні при написанні цієї роботи, відносяться: метод аналізу, дедуктивний метод, порівняльний та описовий.
1. Поняття віктимології та її значення в боротьбі зі злочинністю
Віктимологія (лат. victima - жертва + греч. logos - навчання, наука), вчення про жертву злочину, що передбачає комплексне вивчення потерпілого у всіх його проявах. Дослідженню піддаються потерпілий від злочину, зв'язок "злочинець - потерпілий", віктимність (підвищена здатність людини в силу ряду духовних і фізичних якостей при визначених об'єктивних обставинах ставати "мішенню" для злочинних зазіхань) і віктимізація (процес перетворення особи в жертву злочину).
Віктимологія дозволяє створити єдиний банк даних про потерпілих від злочинів, зокрема від статевих, і тим самим організувати систему наукового обслуговування практичної діяльності правоохоронних органів. Запобігання злочинів, особливо тяжких, їх розкриття знаходяться в тісній залежності від вивчення особистості і поведінки жертви. Аналіз слідчої і судової практики по справах про тяжкі злочини свідчить про те, що багато осіб і молодих в тому числі, що стали жертвами злочинів, постраждали по власній "провині" через легковажність, необачності, особливо у відносинах з незнайомими чоловіками. Майже кожен другий потерпілий від тяжких злочинів знаходився в стані алкогольного сп'яніння, нерідко вживаючи спиртне разом з майбутнім злочинцем.
Віктимологічні дослідження свідчать, що більшість потерпілих від злочинів (63%) приходиться на осіб у віці 25-30 років. Кожен десятий раніше вже був жертвою злочину, причому більшість з них - у віці до 18 років.
Віктимологія сьогодні - це комплексне вчення про осіб, що знаходиться в кризовому стані (жертви злочинів, стихійних лих, катастроф, економічного і політичного відчуження, біженці, соціальні організації й ін.), і мірах допомоги таким жертвам.
На нашу думку, сучасна віктимологія як спеціальна соціологічна теорія [6] здійснює "наскрізний" комплексний аналіз феномену жертви, виходячи з теоретичних представлень і моделей, спочатку розроблених у сфері інших соціальних дисциплін (права, кримінології, політології, теорії державного управління, соціальної роботи, конфліктології, соціології поведінки, що відхиляється,).
"Віктимологія - багатоаспектна і цілком самостійна наука", - писав А.Е. Михайлов [7]
Унікальність віктимології полягає в її комплексному синергетичному і сфальцьованому підході до вивчення популяцій і кризових явищ, що лише частково вивчалися раніше в рамках конкретних соціальних наук. Теза про те, що віктимологія як одна з наук про людину вивчає поведінку, що відхиляється від норми безпеки [4], має достатнє число прихильників серед суспільствознавців. Недарма навіть супротивники виділення віктимології в самостійну наукову дисципліну свідчать, що "можна говорити про відносну самостійності цього наукового напрямку в рамках кримінології" [5]
По суті справи, дана дисципліна служить осмисленню нових взаємин і динамічних зв'язків між жертвами і соціально небезпечними проявами середовища проживання, інтегруючи воєдино кращі досягнення традиційних, наукових теорій.
Сучасна віктимологія реалізується в декількох напрямках. Так, загальна "фундаментальна" теорія віктимології, що описує феномен жертви соціально небезпечного прояву, його залежності від соціуму і взаємозв'язки з іншими соціальними інститутами і процесами. При цьому розвиток загальної теорії віктимології ведеться, у свою чергу, по двох напрямках:
перший - досліджує історію віктимності і віктимізації, аналізує закономірності їх поведінки і розвитку слідом за зміною основних соціальних перемінних, з огляду на відносну самостійність феномена віктимності як форми реалізації девіантної активності;
другий - вивчає стан віктимності як соціального процесу (аналіз взаємодії віктимності і суспільства) і як індивідуального прояву поведінки, що відхиляється, за допомогою загальнотеоретичного узагальнення даних, отриманих теоріями середнього рівня.
Частково віктимологічні теорії середнього рівня (кримінальна віктимологія, деліктна віктимологія, травматична віктимологія й ін.). Прикладна віктимологія - віктимологічна техніка (емпіричний аналіз, розробка і впровадження спеціальних технік превентивної роботи з жертвами, технологій соціальної підтримки, механізмів реституції і компенсації, страхових технологій і ін.).
Загальнотеоретичне віктимологичне дослідження, будучи підгалуззю соціології, являє собою процес вироблення системи нових наукових знань про жертви соціально небезпечних проявів, визначення понять, аксіом (постулатів, законів), розробки мови теорії, формування методології і методики наукового аналізу на підставі виявлення й узагальнення типових закономірностей взаємодії жертв і соціально небезпечних проявів, що спостерігаються і вимірювані теоріями середнього рівня.
Основна ідея загальної теорії віктимології складається в побудові системної моделі взаємодії "негативне соціальне явище - жертва", що описує і вивчає шляхи нормалізації негативних соціальних, психологічних і моральних впливів на людину (соціальну групу) з боку природного середовища, робочого оточення, соціального середовища, а також кризового внутрішнього середовища самої людини (соціальної групу) з метою їхньої корекції і нейтралізації, підвищення адаптивних здібностей людини, соціальної групи, організації.
Варіативність і мінливість соціальних відхилень припускає їхнє системне дослідження, у противному випадку будь-які прийняті нами заходи (програмування боротьби зі злочинністю навчання індивіда моделям безпечної поведінки) будуть лише паліативом, здатним на недовгий час загнати хворобу усередину.
Природно, що зміст того, що в принципі в стані віктимізувати людину (суспільство), буквально безмежний, оскільки продукується різноманітністю ролей, мотивів, функцій, прийнятих на себе індивідом у взаємодії із соціальним і природним середовищем.
Звідси емпіричний аналіз буття жертви соціально небезпечного прояву, описуючи розмаїтість сучасного світоустрою, практично відтворює приватні моделі і закономірності існування і взаємодії природного і соціального замість виділення глибинних, істотних ознак.
Природно, що на шляху розвитку основної ідеї віктимології існують об'єктивні ускладнення
По-перше, соціальні конфлікти завжди унікальні, тому побудова реально діючої системної (тим більше єдиної) моделі віктимогенного конфлікту ускладнена концептуальними, гносеологічними і лінгвістичними труднощами [4]. Так, з концептуальної точки зору ми в стані побудувати тільки приблизний прогноз розвитку конфлікту, оскільки сфера моральних уявлень і сфера, що має індивідуальне фарбування, психічного в сполученні з безупинно зростаючими ентропійними тенденціями розвитку технічного прогресу [5] складають пороги невідомості, які певним чином впливають на адаптивні можливості людства і пов'язана з ними зміна соціальної форми. З гносеологічної точки зору людські конфлікти не можуть бути предметом тотального експериментування: існування етичних обмежень, природно, зводить нанівець пізнавальну цінність будь-яких моделей штучно створюваних віктимогенних ситуацій. Нарешті, формалізація відносин і понять у рамках загальної теорії віктимології повинна вестися не шляхом створення і конструювання нових понять (хоча заперечення неологізмів у становленні понятійного апарата будь-якої науки було б некоректним), а шляхом застосування і відпрацьовування вже існуючої мови соціологічних дисциплін.
По-друге, опис будь-якого соціального конфлікту дослідником буде вестися з позицій або заданої політичним устроєм суспільства системи ідеологічних установок, або з позицій соціокультурних розпоряджень, інтеріоризованих вченими.
І в тому і в іншому випадку помилка культурологічного зсуву неминуча: суб'єктивно ми будемо змушені "підганяти" об'єктивну реальність під систему схвалюваних нами цінностей і нормативів. Модель же віктимогенного конфлікту і схеми його корекції будуть досить однобокими і фрагментарними.
2. Віктимологічні чинники, що сприяють вчиненню злочину
Відомо, що причини правопорушень визначаються конкретними умовами розвитку даної суспільно-економічної формації, а тому і шляхи їх ліквідації залежать від об'єктивних умов даної формації. На жаль, за останні роки не вдалося істотно змінити негативний вплив раніше діючих несприятливих соціально-економічних чинників. Більше того, поряд з ними з'явились нові, не менш небезпечні.
Серед найбільш значимих соціально-економічних і політичних чинників, що зумовлюють злочинність, можна назвати такі:
- різка невідповідність рівня потреб людини рівню їх фактичного задоволення;
- істотні розбіжності між інтенсивними процесами урбанізації та міграції громадян і рівнем соціального контролю;
- негативні явища в сімейно-побутових відносинах;
- незбалансованість фінансових вкладень у виробничу сферу, сферу виховання та культуру.
- Щодо тяжких злочинів, переважній більшості яких властивий побутовий характер, зазначені чинники набувають принципового значення.
- Тут, в першу чергу, необхідно вказати на обмежені можливості людей, особливо молодих, незайнятість суспільно-корисною працею. Збільшується різниця між найбільш забезпеченими групами населення країни і тими, хто живе за межею бідності. Низький рівень доходів інвалідів, осіб літнього віку тощо. Подібна економічна і фінансова політика провокує конфлікти, зростання злочинності. Нав'язаний Україні та іншим державам колишнього СРСР тип економічних реформ об'єктивно сприяє зростанню корупційних діянь.
- Ріст безробіття відразу ж вплинув на криміногенну ситуацію. Загальна кількість виявлених осіб молодого віку, що скоїли злочини в Україні, збільшилася в 2010 р. в порівнянні з 2005 р. на 39%.
- Життя без роботи стає тим важелем, що може повернути особу до негативної поведінки: людина може зламатися, деморалізуватися, озлобитися. А вибір шляху частіше за все один - злочинний. Тому правомірним буде висновок, що головним чинником, який стимулює злочинні дії, є бідність у її найрізноманітніших формах.
- При цьому, поряд із класичною бідністю «нові форми бідності» давно вже стали об'єктом пильної уваги вчених. В результаті концентрації населення у великих містах багато хто змушений жити в тісних квартирах, віддаленість від місця роботи, ізоляція від природи, забруднення навколишнього середовища та ін.
- Підкреслюючи роль соціальних, економічних і інших чинників у життєдіяльності людини, не слід недооцінювати культурні і моральні стимули, інакше можна, поборовши одні недоліки, одні «негативи», пов'язані з ігноруванням економічних принципів і методів будівництва суспільства, зіштовхнутись з іншими формами антигромадських, аморальних проявів. Не випадково проблема духовного розвитку, підвищення соціальної ролі людини, її морального росту, розглядалася за всіх часів як одна з найважливіших форм підйому суспільства на якісно новий рівень розвитку.
А.Дж. Тойнбі у своїй всесвітньо відомій теорії історичного розвитку, виділяючи як найважливіші елементи в житті суспільства політику, економіку й культуру, разом з тим пріоритетне значення віддав останньому. На його думку, «культурний елемент являє собою душу, кров і лімфу, сутність цивілізації в порівнянні з ним економічний і тим більше політичний плани здаються штучними, несуттєвими, пересічними утвореннями природи й рушійних сил цивілізації. Як тільки цивілізація втрачає внутрішню єдність культурного розвитку, вона негайно починає усмоктувати елементи чужої соціальної культури, з якою вона має контакти ... А це, у свою чергу, веде до занепаду й розколу суспільства» [20, с. 137]. У соціології існує термін «аномія». Це такий стан суспільства, коли в ньому порушені моральні норми, девальвовані етичні цінності.
Безумовно цей моральний вакуум, крім вже перерахованих, має й інші причини. Відомо, що система моральних цінностей, етична культура-стрижень культури в цілому. Культура ж не успадковується біологічно, а засвоюється за допомогою безлічі соціальних механізмів. Даний процес припускає наявність цілої системи каналів, завдяки яким культурні звички передаються від старших до молодших. Найосновніші з них - родина, школа, виробничий колектив, армія, засоби масової інформації. На жаль, у нас майже усі ці канали закупорені або зруйновані.
Первинним інститутом соціалізації виступає батьківська сім'я. Значну частку серед осіб, пізніше засуджених за некорисливі насильницькі злочини, складають вихованці структурно неповноцінних родин, тобто родин в яких відсутній один з батьків, або обидва. Однак більш ніж у половини засуджених в дитинстві була повна сім'я, проте моральна та емоційна ситуація у ній не забезпечувала дитині рівного, спокійного виховання, віри в життєві перспективи.
Дослідженнями встановлено, що люди, які пережили жорстоку поведінку і не отримали допомоги, досить часто страждають на алкоголізм, порушення у сфері міжособистісних та сексуальних стосунків.
Можна зробити висновок, що досить високою залишається кількість родин з несприятливими умовами формування особистості, які можна звести до таких видів:
- порушення цілісності сімейного колективу;
- нездорові взаємини між членами родини (сварки, байдужість, брутальність, цинізм) формують особистість із низьким моральним потенціалом;
- наявність у родині антигромадських традицій - корисливості, лицемірства та ін.
- антисоціальна поведінка членів сім'ї - зловживання алкоголем, вчинення крадіжок, розкрадання тощо;
- невиконання батьками своїх обов'язків по вихованню дітей (відсутність належного догляду за ними, байдужість до їх знайомств тощо).
З огляду на сказане, слід запропонувати наступні рекомендації по профілактиці агресивної поведінки дітей та підлітків з неблагополучних родин:
Виділити в методиці вивчення особистості дітей і підлітків у дитячих установах, починаючи зі старшого дошкільного віку, питання виявлення й фіксації фактів жорстокості й підвищеної агресивності. У випадку, якщо фіксується відносно стійка тенденція цих властивостей особистості, вони мали б розглядатися як підстава для постановки на профілактичний облік, ретельне обстеження цих підлітків і дітей компетентними дитячими установами із призначенням, якщо буде потреба, заходів медичного характеру [9, c. 127].
- Розглянути питання про організацію в системі спеціальних шкіл і спец-ПТУ закритих навчальних закладів для дітей і підлітків, у яких виражені прояви жорстокості й агресивності, з особливою програмою виховного впливу на них.
- Ввести в адміністративне законодавство спеціальні норми про відповідальність батьків за жорстоке поводження з дітьми й демонстрацію прикладів жорстокості.
4. Виділити в нормативних актах про організацію профілактики правопорушень неповнолітніх функції кримінальної міліції по діагностиці рис жорстокості, агресивності у осіб, що перебувають на обліку.
5. Забезпечити проведення психологічних або комплексних психолого-психіатричних експертиз для встановлення психологічних мотивів по справах про насильницькі злочини тощо.
У контексті вищевикладеного напрошується узагальнюючий висновок, що влада не повинна бездіяти перед злом, проте і людям не завадило б тренувати себе в терпимості, взаємоповазі, хоча без стрімкого прогресу культури, з одними політичними вимогами свободи, які все більше стають схожими на анархію, та аналогічними економічними вимогами, без культури духовної - зробити це буде складно.
кримінологічний віктимний потерпілий злочинець
3. Віктимологічне попередження в системі спеціально-кримінологічного попередження злочинів
Віктимологічна попередження (профілактика) - це специфічна діяльність соціальних інститутів, спрямована на виявлення, усунення або нейтралізацію факторів, обставин, ситуацій, які сприяють формуванню віктимної поведінки й зумовлююче скоєння злочинів; виявлення груп ризику й конкретних осіб з підвищеним ступенем віктимності з метою відновлення або активізації їхніх захисних рефлексів; розробку або вдосконалювання вже наявних спеціальних засобів захисту фізичних і юридичних осіб від злочинів. При визначенні цілей, завдань і об'єктів віктимологічної профілактики необхідно виділити три її рівні: загальносоціальний, спеціальний, індивідуальний.
Загальносоціальний рівень - вирішення соціально-економічних і культурно виховних завдань, спрямованих на усунення або нейтралізацію причин і умов, що сприяють кримінальної віктимізації суспільства, і на зниження ступеня віктимності громадян.
Розкриваючи об'єкт віктимологічної профілактики на загальносоціальному рівні, варто мати на увазі, що будь-яка людина (поза залежністю від індивідуального ступеня її віктимності) може стати жертвою злочину. У цьому аспекті як об'єкт виступають всі жителі країни як потенційні жертви злочинів. Основним завданням віктимологічної профілактики на даному рівні є створення системи ефективного соціального захисту всіх громадян від можливої віктимизації, зміна сформованої практики поведінки з потерпілими й іншими жертвами злочинів. Для цього потрібна розробка й удосконалення законів, створення нових державних і недержавних структур, соціальних служб, фондів допомоги, реабілітаціонних центрів і інших установ захисту жертв злочинів, підготовка спеціальних кадрів для такої роботи.
Спеціальний рівень - здійснювані державними органами, громадськими організаціями й окремими громадянами заходи, що мають спеціальною метою попередження злочинів шляхом недопущення реалізації віктимних якостей окремих груп населення. Отже, віктимологічна профілактика на спеціальному рівні (на відміну від загальносоціального) має своїм об'єктом не все населення, а його окремі групи підвищеної віктимності, наприклад безробітних, осіб без певного місця проживання, наркоманів, повій, алкоголіків і т.д. [15, c. 88].
Індивідуальний рівень - індивідуальна профілактична робота з особами, які, судячи з їхньої поведінки або сукупності особистісних характеристик, можуть із великою ймовірністю стати жертвами злочинців, спрямована на підвищення активності їхніх захисних реакцій, а також забезпечення їх особистої, майнової і іншої безпеки.
Відповідно рівням і об'єктам створюється система субєктів віктимологічної профілактики злочинів. У першу їхню групу входять центральні органи державної влади й органи місцевого самоврядування. Вони визначають основні напрямки, завдання, функції профілактичної діяльності, забезпечують фінансування й реалізацію регіональних і місцевих програм, спрямованих на профілактику правопорушень, координують діяльність підвідомчих їм структур у цій роботі. Другу групу становлять правоохоронні органи всіх рівнів. Третю утворюють організації, підприємства й установи з різними формами власності, громадські організації, міжвідомчі й місцеві комісії, асоціації й фонди.
Всі суб'єкти системи віктимологічної профілактики правопорушень об'єднані єдиними цілями, а також інформаційними, координаційними, правовими зв'язками. Особливе становище серед суб'єктів попереджувальної діяльності займають органи внутрішніх справ, оскільки боротьба зі злочинністю й попередженням злочинів - їхній прямий обов'язок. Ефективність віктимологічного попередження злочинів неможлива без аналізу великої інформації віктимологічного характеру, що дозволяє всебічно врахувати кримінологічні фактори (як загальні, так і особливі щодо конкретного злочину). Місце, час, способи здійснення злочинів, найбільш типові категорії осіб, залучених у них як злочинців або потерпілих, - все це необхідно знати, узагальнювати й враховувати при організації профілактичної роботи. Зібрана інформація, її вивчення дозволяють виявити типових потенційних можливих потерпілих. Безумовно, виявлення таких осіб являє собою складне завдання, особливо якщо врахувати, що багато осіб, які вже постраждали від злочинних дій, уникають звернення в правоохоронні органи. Виявлення потенційних потерпілих може будуватися в трьох напрямках:
від ситуації, коли, виявляючи й аналізуючи обстановку, "виходять" на конкретних потенційно уразливих в цих умовах осіб;
від злочинця, коли шляхом вивчення його зв'язків або типової поведінки визначається коло можливих потенційних потерпілих від нього;
від потерпілого, коли "вихід" на конкретну особу виявляє в ньому підвищені віктимні якості.
Важливим засобом загальної віктимологічної профілактики є правове виховання. Практика свідчить, що деякі злочини стали можливими у зв'язку із правовою неграмотністю потерпілих, особливо щодо необхідної оборони.
Позитивний ефект у віктимологічному попередженні злочинів досягається роз'яснювальною роботою серед населення, особливо тієї його частини, що відрізняється підвищеної віктимністю. Тут важливо використовувати відомості про осіб, що стали по своїй необачності жертвами злочинів, активніше використовувати радіо й телепередачі, періодичну пресу, поширювати знання про способи здійснення злочинів, розрахованих на необачність і зайву довірливість потерпілих. Виступаючи з лекціями, бесідами, співробітники правоохоронних органів повинні звертати увагу на обставини віктимного характеру, рекомендувати бути більш пильними, дотримуватися правил обережної поведінки, критичніше ставитися до своїх вчинків, а також до вчинків інших осіб [17, c. 54].
Індивідуальна віктимологічна профілактика складається з виявлення осіб з підвищеною віктимністю й проведенні з ними виховних заходів, спрямованих на зниження ризику стати жертвою злочинних зазіхань. Прийоми й методи індивідуальної віктимологічної профілактики досить відомі. Однак слід зазначити, що вони, як правило, зводяться лише до виховної роботи із громадянами що вже стали потерпілими. Робота з виявлення осіб з підвищеної віктимністю практично не ведеться. Така однобокість в індивідуальному віктимологічному попередженні обумовлена головним чином відсутністю спеціальних методик по виявленню осіб з підвищеною віктимністю й суб'єктів, що здійснюють цей специфічний вид профілактики. У зародженні й розвитку злочинів (особливо при шахрайстві, кишенькових крадіжках, зґвалтуваннях, заподіяннях тяжкої шкоди здоров'ю, вбивствах) важливу роль відіграють певні властивості притаманні жертві або провокуючі його поведінку. У зв'язку із цим треба ще раз підкреслити, що особистісні риси жертви, що характеризуються деякої деформацією соціального, морального й психологічного порядку, обумовлюють у певних ситуаціях її підвищену віктимність.
Індивідуальна віктимність проявляється в різних формах. Наприклад, у потерпілих від шахрайства, зґвалтувань (у більшості випадків), у потерпілих від тілесних ушкоджень, вбивств вона виражається в некритичній, аморальній формі, що провокує поведінку; у потерпілих від кишенькових крадіжок - у неуважності, пасивній поведінці й т.д. Реально оцінюючи положення справ, слід зазначити, що, якщо не вивчати віктимологічні обставини й фактори, що ведуть до скоєння злочинів, як би не поліпшувати економічну ситуацію в країні або вдосконалювати закони, все одне матимуть місце неуважні й безтурботні громадяни, які в ряді випадків здатні спровокувати своєю поведінкою скоєння по відношенню до себе злочину. Маємо, що однобока профілактика віктимності населення марна. Усвідомлення обмеженості наявних можливостей не повинне перешкоджати професійним спробам попередження конкретних злочинів.
У зв'язку із цим можливо використання двох взаємозалежних програм, що діють у рамках індивідуальної віктимологічної профілактики: програми виявлення осіб з підвищеної віктимністі й програми корекції віктимності в окремих громадян.
Прогнозування індивідуальної віктимної поведінки потребує особливої методології, що знаходить висвітлення насамперед у його принципах.
Важливим для індивідуального прогнозування поведінки в цілому й віктимної, зокрема, є використання принципу ймовірності того або іншого розвитку подій. Сутність такого підходу полягає в тому, що при оцінці явища, істинність якого невідома, варто керуватися тією його інтерпретацією, що представляється найбільш імовірною й прийнятною. З імовірністю прогнозування пов'язаний принцип відносності. Передбачення явищ не може бути абсолютним. У зв'язку із цим співвідношення в певний момент зв'язаних між собою явищ, залежних від характеру прогнозованого об'єкта, обсягу інформації про нього й здатності точно неї виміряти, визначає рівень відносності результатів прогнозу [18, c. 44].
Іншою є системність, у широкому сенсі вона означає, що передбачення віктимної поведінки є ланкою у системі прогнозування людини і її поведінки; у вузькому сенсі цей принцип розглядає прогнозування віктимної поведінки як закінчену систему, всі елементи якої направлені на вироблення імовірнісного прогнозу такої поведінки. За своєю головною методологічною спрямованістю прогноз індивідуальної виктимної поведінки відноситься до типу пошукових, при якому прогнозування стану об'єкта здійснюється шляхом умовного продовження в майбутнє тенденцій його розвитку.
Виявивши певний ступінь віктимності й ознак, визначаючих імовірність її розвитку в майбутньому, треба, використовуючи заходи індивідуального віктимологічного попередження, знизити високий потенціал віктимності в конкретної особи. У цей момент і повинна вступати в дію програма по корекції віктимності в окремих громадян. Така програма здійснюється у двох формах - безпосередній й попереджувальній.
Засоби безпосередньої профілактики спрямовані на особу, яка або вже стала жертвою злочину, або перебуває в стані, близькому до "перетворення" у жертву; засоби попереджувальної профілактики спрямовані на особистість, що підпадає під ознаки потенціальної жертви, що володіє високим ступенем віктимності. Розходження між формами індивідуальної профілактики обумовлено головним чином часовим критерієм, що дозволяє визначити місцезнаходження потенційної жертви у часовому діапазоні до моменту скоєння по відношенню до неї злочину. Останнє пов'язане з вибором конкретних профілактичних заходів. Наприклад, якщо громадянин поводиться безтурботно й неуважно в громадському місці, демонструє вміст свого гаманця, не контролюючи при цьому ситуацію (тим самим у певному обсязі провокує кишенькову крадіжку), то необхідно "припиняти" його явно віктимну поведінку, роз'ясняти, що саме така неуважна й безтурботна поведінка й саме в таких місцях веде до скоєнні крадіжки. У цьому випадку мова йде про безпосередній профілактичний вплив, тому що часовий показник фактично зведений до нуля [9, c. 107].
Рання (попереджувальна) профілактика використовується при більших часових інтервалах. Наприклад, для підвищення ефективності попередження квартирних крадіжок важливе значення має попередній збір інформації про жителів району, що можуть стати жертвами злочину через своє матеріально-фінансове становище, або невжиття ними заходів по забезпеченню майнової безпеки, або в силу аморальної поведінки. Виявивши в такий спосіб громадян з підвищеною віктимністю, необхідно проводити з ними роз'яснювальні бесіди про засоби й заходи збереження цілісності майна.
Індивідуальна віктимологічна профілактика повинна бути спрямована не тільки на потенційні жертви, але й на їх близьке оточення, соціальні зв'язки. Система заходів індивідуальної віктимологічної профілактики характеризується тим, що в ході їх проведення поряд із впливом активного суб'єкта на пасивний об'єкт здійснюється специфічна форма міжособистісного зв'язку, у якій одна сторона прагне трансформувати, перетворити поведінку іншої.
Заходи індивідуального впливу можна розділити на два види: заходи переконання й заходи допомоги. Заходи переконання носять як захисний, так і виховний характер. У якості таких виступають бесіди, роз'яснення про те, як не стати жертвою злочину, яким чином забезпечити цілісність свого здоров'я й майна. Умовою, що сприяє скоєнню деякої частини злочинів, є алкогольне сп'яніння жертви, тому віктимологічна профілактика в значній мірі полягає в попередженні пияцтва. Крім цього, необхідно пропагувати встановлення охоронної сигналізації квартир, використання технічних і інших засобів особистої безпеки.
До заходів допомоги відносяться насамперед організація спеціальних консультативних пунктів, центрів соціально-психологічного захисту громадян від злочинів, основним завданням яких буде інформування населення про заходи захисту від злочинів. На пунктах і в центрах психологічної допомоги необхідно організовувати групові й індивідуальні консультації з потенціальними жертвами злочинів, у ході яких надавати їм соціально-психологічну допомогу, прогнозувати їх індивідуальну віктимну поведінку, виявляти й намагатися разом з ними нейтралізувати віктимологічно значимі риси особистості й особливості поведінки. Однією з важливих умов зниження рівня віктимності потенційних жертв є і їхнє правове навчання. Знання законів, що регулюють цивільні, кримінальні, господарські відносини, дозволить їм уникнути долі потерпілих від злочину.
ВИСНОВКИ
Віктимологія - напрямок кримінології, що вивчає кількісну та якісну характеристики жертв злочинів, закономірності їхніх взаємовідносин зі злочинцями, з метою вдосконалення форм і методів запобігання злочинності.
Предметом віктимології, а точніше кримінальної віктимології, є: жертви злочинів; відносини, що пов'язують злочинця та жертву; ситуації, які передують злочину.
Функції віктимології:
пізнавальна - полягає у вивченні особи потерпілого, станів віктимності та віктимізації з метою розробки відповідних заходів запобігання їм;
інформаційна - передбачає надання рекомендацій щодо розкриття та розслідування діянь, скоєних за наявності взаємозв'язку між злочинцем і жертвою;
прикладна - визначається тим, що її знання використовуються у правотворчій і правозастосовній діяльності, зокрема, при індивідуалізації відповідальності підсудних, зважаючи на поведінку потерпілих, а також для розробки науково обґрунтованих заходів віктимологічної профілактики злочинів.
Завданням віктимології є встановлення більш повної картини латентної злочинності через виявлення потерпілих від невідомих або прихованих злочинів, а також удосконалення механізмів компенсації шкоди потерпілому на справедливій основі.
Віктимологія вивчає жертву щодо її морально-психологічних і соціальних характеристик, які впливають на її вразливість, та ситуації, що передують злочинові, а також ситуації безпосереднього вчинення злочину. Це дає змогу отримати відповіді на запитання: як у таких ситуаціях у взаємодії з поведінкою злочинця криміногенно-провокаційно виявляється поведінка жертви.
У кримінологічних дослідженнях минулого головна увага приділялася поведінці злочинця, а потерпілий від злочину, переважно, фігурував як учасник кримінального процесу. Водночас, взаємозв'язок злочинця та потерпілого має важливе кримінологічне значення. І з метою об'єктивного дослідження механізму конкретного злочину необхідно вивчати не тільки злочинця, а й жертву злочину. Це зумовлюється тим, що приводом до злочинного посягання й умовою, що полегшує його вчинення, іноді може бути й поведінка потерпілого. Таку поведінку у кримінології називають віктимною, а розділ кримінології, що вивчає пов'язані з цим проблеми, -віктимологією.
Зарубіжні вчені розрізняють віктимологію в широкому та вузькому її значеннях. У широкому значенні віктимологія - це окрема наука, що вивчає як жертв злочинів, так і жертв певних соціальних і природних явищ (війн, стихійних лих тощо). Віктимологія ж у вузькому значенні (кримінальна віктимологія) - частина кримінології, тобто галузь знань про жертву злочину та її роль у генезисі злочинної поведінки.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
1.Дружинін В.В., Конторов Д.С., Конторов М.Д. Вступ в теорію конфлікту. - М: Радіо і зв'язок, 1989. - С. 28
2.Плахов В.Д. Соціальні норми. Філософські підстави загальної теорії. - М.: Думка, 1985. - С. 77-78
.Чи Д.А. Кримінально-статистичний облік: структурно-функціональні закономірності. - М., 1998. - С. 21
.Рузавін Г.І. Синергетика і діалектична концепція розвитку // Філософ. науки. - 1989. - №5. - С. 11-21
.Миньковский Г.М. Взаємозв'язок соціологічного і кримінологічного підходів до злочинності // Соц. Дослідження. - 1984. - №4. - С. 186
.Антонян. Ю.М. Психологія убивства. - М.: Юристъ, 1977. - С. 177-1787. Гілинський Я.І. Соціологія девиантного поводження як спеціальна соціологічна теорія // Соціологічні дослідження. - 1991. - №4. - С. 72-73
.Михайлов А.Е. Кримінологічні проблеми боротьби з некорисливою насильницькою злочинністю: Дис. ... д-ра юрид. наук. - К., 1996. - С. 312
.Ривман Д.В. До питання про соціально-психологічну типологію потерпілих від злочину // Віктимологічне проблеми боротьби зі злочинністю: Сб. науч. праць. - Іркутськ: Изд-во Іркутськ. гос. ун-та, 1981. - С. 12
.Курс радянської кримінології: Предмет. Методологія. Злочинність і її причини. Злочинець. - М.: Юрид. літ., 1985. - С. 170
.Шаваев А.Г. Кримінологічна безпека недержавних об'єктів економіки. - М.: Інфра-М, 1995. - С. 128
11.Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, Л.М. Кривоченко та ін.; За ред. проф. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - 3-є вид.,перероб. і допов. - К., 2007. - С.17
12.Кудрявцев В.Н. Причинность в криминологии: О структуре индивидуального преступного поведения. - М., 2007. - С 51
13.Тойнби А. Дж. Постижение истории: Пер. с анг.-М.: Наука, 1991. - 688 с.
.Антонов-Романовський Г.В., Лютов А.А. Віктимна і моральність // Зап. боротьби зі злочинністю. - М., 1980. - Вип. 33.
.Бафія Є. Проблеми кримінології: діалектика криміногенної ситуації. М.: Юрид. лит., 1983.
.Васильєв В.Л. Юридична психологія. М.: Юридична література, 1991.
.Кримінологія: Підручник / за ред. Борговий А.І. - К.:Норма, 2007.
.Холист Б. Фактори, що формують віктимність / Питання боротьби зі злочинністю. - М., 2004. - Вип. 41. - С. 73-74.