Тема: Філософія освіти ХХI століття

  • Вид работы:
    Лекция
  • Предмет:
    Педагогика
  • Язык:
    Украинский
  • Формат файла:
    MS Word
  • Размер файла:
    19,52 Кб
Філософія освіти ХХI століття
Філософія освіти ХХI століття
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!














Текст лекції для дистанційної форми навчання (40 хвилин)

Філософія освіти ХХI століття


Щербань Микола Петрович, кандидат педагогічних

наук, доцент, доцент кафедри філософії і економіки освіти

Мета: Визначити функції філософії освіти у сучасному реформуванні освіти України, ознайомити з основними напрямами сучасної філософії освіти, систематизувати уявлення про освітні моделі та технології. Сприяти формуванню впевненості педагогічного працівника у власних можливостях щодо позитивних змін у суспільстві через виховання громадянської і професійної компетентності особистості відповідно пріоритетам розвитку освіти в Україні, його впливу на розбудову демократичного суспільства, економіку і державне будівництво.

План лекції

1. Освіта як чинник змін у суспільстві та його економіці. Формування особистості і проблема стандартизації та профілізації освітнього простору

2. Предмет філософії освіти та її місце в системі наукового і педагогічного знання. Класифікація основних напрямків у сучасній філософії освіти

. Значення філософії освіти для педагогічної діяльності

освіта вчитель педагогічний філософія

Програма модуля

Сучасна філософія освіти: особистість, суспільство, економіка, держава.

Європейський вибір: громадянська компетентність, критичне мислення, якість освіти.

Комунікації, полі культурність в освіті та міжетнічні відносини в суспільстві.

Філософія освіти - передумова професійної і громадянської компетентності вчителя.

Актуальні проблеми філософії освіти.

Обєкт вивчення: філософія освіти як сфера пізнання та саморозвитку вчителя.

Предмет: основні закономірності формування педагогами власної філософії освіти з питань стратегій і технологій навчання, компетентнісний капітал педагога.

Мета вивчення модуля: розвиток загальних компетентностей педагога: інструментальних (когнітивних і методологічних здатностей, технологічних і лінгвістичних навичок), міжособистісних і системних як основи реалізації моделі активної школи, формулювання чіткої заяви "власної філософії освіти", відповідної кваліфікаційній категорії.

Модуль викладається в інтерактивному режимі - слухачі мають бути готовими не лише прослухати лекційний матеріал але й проявляти власну активність: ставити запитання, приймати участь у дискусії, ділитися власним досвідом. В тому числі поставити лектору запитання, що стосуються проблем їх індивідуальної траєкторії підвищення кваліфікації (див. с.26-27 посібника Формування лідерської компетентності в школі : посібник-довідник / С. Ф. Клепко, Л. В. Литвинюк. - Полтава : ПОІППО, 2012. - 270 с.). У процесі вільного обміну думками знаходити рішення або розвязання відповідної проблеми на основі поєднання результатів наукових досліджень і власного педагогічного досвіду.

На сторінці кафедри до Ваших послуг навчально-методичний комплекс «Філософія освіти ХХІ століття»: #"justify">Умовою отримання свідоцтва про закінчення дистанційних курсів є засвоєння модуля «Філософія освіти ХХІ століття». Підтвердженням цього є підготовка письмової курсової роботи з проблем філософії освіти відповідно до поданого переліку (обсягом до 24 сторінок, обговорюється під час заліку), враховується активна участь в обговоренні. При написанні роботи рекомендується вказати основні джерела, в яких ця проблема розглядається; власне її бачення; значення цієї проблеми для повсякденної учительської діяльності.

Електронний варіант роботи відішліть на адресу: scherban@pei.poltava.ua, або <mailto:scherban@pei.poltava.ua, або> kfieo@pei.poltava.ua <mailto:kfieo@pei.poltava.ua> з приміткою: Щербаню М.П.(При собі рекомендується мати «шпаргалку» - коротку анотацію роботи).

Рекомендована література подана в ПМ, 2012, №1, С.11-18.

1.Освіта як чинник змін у суспільстві та його економіці. Формування особистості і проблема стандартизації та профілізації освітнього простору.

Сучасний розвиток техногенної цивілізації по-новому ставить питання про місце і роль освіти у житті людини і суспільства. . Діяльність по навчанню дітей, підготовці студентів все більше розцінюється як основа благополуччя суспільства. В умовах глобалізації дуже важливо забезпечити оптимальний баланс між локальним і глобальним, щоб людина свідомо була патріотом і громадянином своєї країни, і в той же час громадянином світу та несла відповідальність за нього.

Освіта як соціальний інститут відповідає за своєчасну і адекватну підготовку людей до повноцінного функціонування в суспільстві, специфічними методами реалізує процес соціалізації людей, передусім підростаючого покоління (підготовку і залучення до життя суспільства через навчання і виховання).

Специфіка процесу соціалізації людей у системі освіти полягає в тому, що він відбувається цілеспрямовано, систематично, планомірно, з допомогою певного кола осіб (педагогів), у спеціальних закладах. Цей соціальний інститут поширює панівну в суспільстві ідеологію, відображає в своїй структурі функціонування суспільних відносин і є одним з важливих засобів забезпечення спадкоємності поколінь, соціальної безперервності, виконує багато інших соціально важливих функцій.

Оскільки ідеї і технології змінюються швидше, ніж покоління людей, потрібно забезпечити високу функціональність людини в різних, часто непередбачуваних умовах. Слід відшукати раціональні схеми співвідношення між розвитком знань, технологій і здатністю людини їх творчо засвоїти.

В реаліях інформаційного суспільства потрібно виробити комунікативні здатності людей, культивувати в кожній особі високі духовні ідеали як життєвої позиції, стверджувати культуру толерантності, сприймання представників інших культур в категоріях «інших», а не «гірших». Cформувати на суспільному і індивідуальному рівні розуміння людини як найвищої цінності, що має право бути сама собою, високий рівень особистої відповідальності.

Всі ці виклики XXI ст. вимагають перегляду звичних характеристик та норм освітньої діяльності.У Доповіді ЮНЕСКО про положення справ у світовій освіті за 1991 рік йдеться про взаємозалежність успіху вирішення глобальних проблем людства і відповідної стратегії у сфері освіти, про назрілу світову кризу освіти. Існуючі системи освіти не виконують головної функції - формування творчих сил суспільства.

Визначальними моментами в сучасному навчанні і вихованні експерти Ради Європи вважають: формування навичок толерантного спілкування і взаємодії; набуття вмінь розвязувати різноманітні проблеми; автономності в праці, але за умови вміння працювати у колективі; формування навичок збирання інформації, її аналізу і вивчення; формування мотивації до неперервного навчання; вироблення гнучкості, психічної стійкості, готовності діяти в нових умовах.

Складовими мети освіти є створення умов для розвитку субєктності, життєтворчості, особистісних функцій зростаючої людини, підтримка самопізнання, самовизначення, самореалізації.

В процесі оновлення освітніх систем європейських країн спостерігаються наступні тенденції: збільшення тривалості обовязкової освіти; швидке кількісне зростання студентства і, відповідно, вищих шкіл; підвищення значення вивчення іноземних мов; розширення мобільності студентів і викладачів; створення і поширення спільних стандартів освіти тощо.

Бачення людини у світі, тобто розуміння її природи і місця у Всесвіті, сутності освіти і змісту життєдіяльності обумовлюють різномаїття освіти в умовах глобалізації:

біологічна сутність. - адаптація біологічної природи людини до життя в суспільстві і забезпечення людини необхідним для виконання своєї функції набором знань та вмінь;

соціальна сутність. - передбачає засвоєння соціокультурного досвіду, формування необхідних, з точки зору соціального замовлення, особистісних якостей;

гуманістична сутність. Освоєння соціокультурного досвіду, розвиток здібностей, особистих і професійно необхідних якостей, допомога людині у саморозвитку і духовному сходженні.

Національною доктриною розвитку освіти в Україні стверджується, що глобалізація, зміна технологій, перехід до постіндустріального, інформаційного суспільства, утвердження пріоритетів сталого розвитку, інші властиві сучасній цивілізації риси зумовлюють розвиток людини як головну мету, ключовий показник і основний важіль сучасного прогресу.

Становлення української освіти в ХУІІІ-ХХ ст. відбувалося в єдиному геополітичному просторі з Росією, а згодом єдиної системи освіти в СРСР.

В даний час відбувається становлення нової системи освіти і виховання, орієнтованих на входження України у світовий освітній простір. Цей процес супроводжується істотними змінами в педагогічній теорії і практиці навчально-виховного процесу. Пропонуються інший зміст, інші підходи, інше право, інші відносини, інше поводження, інший педагогічний менталітет:

застосування на вищих рівнях освіти і виховання принципу бід майбутнього до сучасного; підготовка молоді до інноваційної діяльності, безперервної самоосвіти, трансформації суспільства і збереження природного довкілля за умови утворення і формування людства як здатної до усвідомлених дій реальної єдності;

метою виховного процесу стає розвиток індивідуальності кожного учасника педагогічного процесу, становлення його особистості, збагачення ціннісно-смислової сфери; формування національних і загальнолюдських цінностей;

орієнтація на формування вільної людини, здатної до критичного аналізу і розвязування багатофакторних проблем, до самостійної діяльності у швидкозмінному демократичному суспільстві;

виховання відроджується національним за характером і змістом та демократичним по формі; навчання і виховання будується на основі природних здібностей кожної дитини;

інноваційність стає визначальним аспектом розвитку освіти і виховання;

традиційні способи інформації - усна і письмова мова, телефонний і радіозв'язок поступаються місцем комп'ютерним засобам, використанню телекомунікаційних мереж глобального масштабу;

особлива роль приділяється духовному становленню вихованців, моральному вигляду молодого покоління громадян України;

пропаганда та ствердження здорового способу життя;

найважливішої складової педагогічного процесу набувають особистісно зорієнтовані технології індивідуально-орієнтованої взаємодії вчителя з учнями; активні і діяльнісні форми спільного виховання і навчання, завдяки обєднанню зусиль вихованців та вихователів з метою розвитку критично-креативних здібностей дітей і молоді як людей відповідальних, здатних розвязувати особисті і глобальні проблеми;

широкого впровадження одержують у виховній роботі такі психологічні механізми розвитку як самоуправління, ідентифікація, емпатія, рефлексія, внутрішній контроль і самодисципліна та ін.;

поглиблюється інтеграція виховних факторів: школи, родини, мікро- і макросоціуму; батьки і громадськість стають активними партнерами педагогів - професіоналів у освітньому процесі;

освіта збагачується новими процесуальними уміннями, розвитком здібностей оперуванням інформацією, творчим рішенням проблем науки і ринкової практики з акцентом на індивідуалізацію освітньо-виховних програм.

Історія української педагогіки свідчить про співзвучність ідей європейських і українських педагогів, про спорідненість традицій вітчизняних і європейських вищих навчальних закладів.

Приєднання України до Болонського процесу слід вважати закономірним явищем, підказаним спільним із Європою культурно-історичним минулим. Але існує низка проблем, які не дозволяють українській вищій освіті безболісно стати рівноправним партнером в європейській системі освіти.

За наявності успадкованих ресурсів, традицій, законів і кадрів українська освіта не відповідає болонським принципам високої якості освіти.

О.Я.Савченко, висвітлюючи проблему моніторингу якості освіти, зауважує: «ми вже чули, що Україна за якістю освіти, по даних ООН, на пятому місці. У нас в АПН є дані інших міжнародних організацій,де Україна на 79-му місці, за даними ЮНЕСКО - на 49. Де ж істина?».. (квітень 2015р. - 38-ме місце).

Не відповідає Болонським принципам факт залежності українських вищих навчальних закладів від держави в плані фінансової самостійності, структури і обсягів підготовки фахівців, права визнавати дипломи інших університетів на підставі взаємних угод тощо. Управління є занадто централізованим. Кошти витрачаються неефективно, спрямовуються здебільшого на утримання шкіл та інших установ, а не на покращення результатів освіти. . Низькі зарплати заохочують корупцію, підриваючи стандарти освіти.

Низький рівень освіти влаштовує переважну більшість, тому що від якості отриманої освіти практично не залежить доля випускника як школи, так і ВНЗ, що втратили шанс підвищувати свій соціальний статус за допомогою власних професійних чи інтелектуальних зусиль. Значна кількість учнів і студентів не мають бажання одержувати необхідні знання. Багато студентів жадає одержання диплома, а не освіти

Серед центральних питань реформування вищої школи в напрямку її демократизації - питання академічних свобод, які українськими викладачами і студентами інтерпретуються по-різному, внаслідок чого можливе викривлення поняття і реалізація на практиці шкідливих для вищої освіти наслідків свободи, як-то: обрання студентами легших курсів для вивчення замість потрібних складніших, невідвідування занять і недосконала самостійна робота тощо.

Втрата надбань національної системи освіти, яка з сивої давнини мала за мету розвиток гармонійної, духовно багатої особистості, що спирається на фундаментальні знання і здатна орієнтуватися в складних суспільно-економічних проблемах від поспішних дій, як-то: відмова від фундаментальних курсів на користь спеціальних, скорочення частки гуманітарної освіти в технічних закладах тощо. Професійна освіта не відповідає вимогам ринкової економіки. Ринок праці в Україні практично не має потреби у кваліфікованих фахівцях, тому що високотехнологічного виробництва вкрай мало.

Невирішеність соціальних питань дискредитує такі, здавалось би позитивні українські кроки на Болонському шляху, як підвищення доступності вищої освіти. Можливості здобути освіту нерівні, сільська місцевість та бідні верстви населення залишаються у невигідному становищі. Включення освітніх послуг до торгівельної сфери поступово віддаляє освіту від національних інтересів.

Реформування освіти:

-бальна система оцінювання ( 1бал - рівень знань);

Профілізація навчання - два документи: атестат + профіль - !!??;

ЗНО («незалежне» оцінювання):

«ринок спеціальностей» - «тендер ВНЗ - бюджетне навчання, послуги, умови…»

Місце школи ??? - ЗНО + держ. атестація - місце вчителя - ???

Освіта продовжує тримати курс на максимальне залучення випускників середніх шкіл до навчання у ВНЗ (більше 80%), що не відповідає принципам оптимізації економіки. Цьому сприяють і низький прохідний бал ЗНО (124 - з непрофільних предметів і 140 - з профільних), і занадто велика кількість ліцензованих місць у ВНЗ (більше 800 тис., в той час як у ЗНО беруть участь біля 350 тис. осіб). Тим самим порушується принцип природо відповідності, за яким біля 60% випускників шкіл мали би здобувати робочі професії. Як результат в країні не вистачає висококваліфікованих робітників у різних сферах економіки.

Величезна прірва між рівнем життя і роботи в нашій країні і за кордоном призводить до того, що близько половини української молоді, яка навчається, не повязують своє майбутнє життя і роботу з Україною. Проблема «відтоку мозку» вбачається як один із можливих найнебезпечніших наслідків Болонського процесу.

У розвинених державах зростає невдоволення існуючими системами освіти = критичні зауваження щодо функціонування освітніх систем, змісту та методів освіти, розвитку наукових досліджень у галузі освіти. Зростає невдоволення індивіда рівнем освіченості, оскільки він переважно недостатній для ефективної самореалізації. Більшість молодих людей це невдоволення гамує у собі, або й не відчуває його через свою неосвіченість. Два напрямки невдоволення:

Пошук нових форм освіти - неофіційних, недержавних, здатних забезпечити освітні потреби індивіда.

комерційні ВНЗ - «За свої гроші - результат хороший»;

приватні школи - В.Співаковський, «Образовательный взрыв»;

заняття на дому - система гувернантства = до12рр - аттестат, до 17рр =ВНЗ (якість, відповідальність ??) Проблема ?!?! - закриті навчальні заклади (Оксфорд, Кембрідж) - чи готові ми до цього?

2. Предмет філософії освіти, та її місце в системі наукового та культурологічного знання

Філософія освіти як самостійна галузь філософського знання відроджується на Україні в теперішні часи, хоча має довгу історію свого формування, проте і до цієї пори уточнюється, конкретизується з якісно нових світоглядних позицій визначення предмета та обєкта філософії освіти.

Як наукова система філософія обов'язково має певну єдність логічних понять, категорій, законів, принципів та раціоналістичних методів пізнання. Це принципова позиція Арістотеля, Ф. Бекона, Г. Лейбніца, І. Фіхте, Г. Гегеля, К. Маркса, філософів-позитивістів. Але ж філософія, як і похідна від неї філософія освіти не адекватна чисто раціоналістичній науці, бо вона завжди прагне до наднаукового визначення предмета і змісту.

Філософія освіти розробляє і застосовує загально-теоретичні положення до педагогічної практики, являючи собою певну форму духовної культури, певний тип мистецтва, особливу духовно-теоретичну діяльність направлену на глибинне опанування процесом виховання та навчання.

Об'єктом філософії освіти є вивчення сутності загальних філософських методологічних принципів, світоглядних положень та їх застосування до аналізу навчально-виховного процесу.

Предметом обговорення має найзагальніші підходи до освіти і педагогіки: місце і смисл освіти в культурному універсамі життя; розуміння людини її ідеалу освіченості; смисл і особливості педагогічної діяльності тощо.

Предметом філософії освіти є суб'єктивне усвідомлення закономірностей існування світоглядно-пізнавальних принципів в якості необхідних основ розвитку педагогічної теорій та практики.

Основні закономірності формування педагогами власної філософії освіти з питань стратегій і технологій навчання, компетентнісний капітал педагога.

Філософія освіти включає в собі як науково-теоретичні, так і духовно-ірраціональні можливості пізнання, прагне до практичного втілення софійності - нескінченної мудрості.

Головним завданням філософії освіти є загально-світоглядне і методологічне обґрунтування педагогічної діяльності: сутнісне осмислення внутрішніх підстав теорії педагогіки, визначення закономірних зв'язків та основ творчого характеру діяльності суб'єкта в навчально-виховному процесі.

Філософія освіти - цілісна система поглядів на ефективність освіти, на її роль у житті суспільства, у формуванні особистості. Освіта - це стратегія майбутнього розвитку суспільства. Філософія освіти - це стратегія розвитку освіти. Стратегія філософії освіти - КПК - дослідження: «Кожний слухач - дослідник!!!»

Творча педагогічна робота повинна здійснюватися за формулою: «кожний вчитель - це вчений, дослідник, який не просто засвоює одержану інформацію, а висуває свої власні гіпотези, перевіряє їх на практиці, має свою маленьку педагогічну теорію».

Характеристика основних напрямків у сучасній філософії освіти

. (Кожний має певне філософське обґрунтування).

Системно-гармонійний напрямок полягає переважно в науково-сцієнтичному розумінні процесу навчання та виховання. В основі системно-гармонійного напрямку знаходиться раціоналістична філософія (Арістотеля, Гегеля, Маркса, філософів-позитивістів). Раціонально-прагматичний підхід. Творчість вважається головним критерієм навчальних успіхів. Головна мета прагматичної теорії освіти - це максимальна ефективність освіти, її головний метод - інструменталізм, найважливішим критерієм педагогічних зусиль - успіхи людини у практичних сферах її існування. Основними можливими недоліками є формалізм, схематизм, догматизм і в певній мірі авторитаризм.

Прикладом реалізації є колонія ім. М. Горького (с.Ковалівка, Полтавський р-н.) - А.С.Макаренко. Раціональний пвідхід… (Сьогодення - проблеми…).

Системно-гармонійний, раціоналістичний напрямок філософії освіти потребує доповнення, конкретизації..

Таким доповненням є натуралістичний напрямок сучасної філософії освіти. Він полягає в пошуках, відкритті та розвитку, постійному удосконаленню природних здібностей, задатків, талантів учнівсько-студентської молоді.

Філософія освіти обґрунтовує натуралістичний підхід у педагогіці з допомогою емпіризму та сенсуалізму, які мають безпосередній вихід на реальний досвід індивіда та чуттєву данність. Натуралістичний напрямок був започаткований ще у пансофії знаменитого чеського педагога ХVII століття Яна Коменського, Філософські погляди якого були близькі до емпіризму англійського філософа Ф.Бекона, та сенсуалізму Дж. Локка і Т. Гоббса. Натуралізм філософії освіти принципово відстоював французький філософ, просвітник ХVIII століття Ж-Ж. Руссо, котрий взагалі заперечував впливи культури, діяльності людини на процес навчання та виховання. Наука та культура, по ствердженню Руссо, спотворили природу людини, внесли розклад в натуру людини. Культура на його думку відрізняється однобічною розсудливістю, апріорною надуманістю. Тому лише чуття людини ведуть до істини, непогрішимі, безпомилково направляють її волю, відкривають йому справжню сутність і красу світу. Природа, що протистоїть культурі - це все те, що опановується чуттями і ними керується. В стані культури люди займаються лише роздумами і простим розкладанням змісту навчання, механічно копіюють, а не відчувають і не створюють нове. Особистість втрачає саму себе, свою свободу, прагнення до творчості, стає залежною від інших людей.

Природнє виховання є перш за все "свободне" виховання. Завдання такого виховання - це створення цільної людини, а засобами такого виховання є виключно природнє життя, яке охороняє її від однобічностей культури. Природа сама повинна діяти в людині, вона найкращий учитель.

Школа повинна лише надавати учням можливість отримувати знання, учні повинні мати право на вибір предметів навчання, опановувати те, що їм потрібно, до чого вони мають зацікавленість по їх власному розумінню. Така школа, на думку відомого російського письменника-педагога Л.М. Толстого, буде дійсно свободною і життєвою.

Системно-гармонійний та натуралістичний напрямки флососії освіти органічно доповнюються індивідуально-плюралістичним, що грунтується на різних версіях філософського ірраціоналізму.

Індивідуально-плюралістичний підхід полягає у використанні індивідуальних можливостей виховання та вільного вибору предметів.

Проявляється в екзістенційній, вальдорфській, христянсько-релігійній, моралізаторсько-гуманістичній педагогіці, у школі "діалогу культур".

Екзістенційна педагогіка ґрунтується на ірраціональному принципі непізнаваності сутності особистості субєкта педагогічної діяльності.

Заперечує закономірності процесу навчання, зовнішні його прояви, значну увагу приділяє внутрішньо-емоційному контакту між педагогом та учнвми, інтуїтивності їх спілкування, визнає вільний діалог як головний дидактичний засіб.

Характерне різко негативне.ставлення до колективних Форм виховання, трактує процес освіти як низку екстремальних ситуацій, завдяки яким відбувається формування суто особистіших якостей учнів.

Вальдорфська педагогіка грунтується на сучасній філософській антропології Р. Штейнера. Притаманний їй містичний характер зумовлений постулатом непізнаності сутності дитини, виходячи з якого педагог у навчальному процесі має справу з такими якостями учнів, що витікають із невідомого внутрішнього джерела,.

Християнсько-релігійна педагогічна теорія зумовлюється філософсько- дидактичними, морально-християнськими настановами Святого Письма - Біблії.

Морально-гуманістична педагогіка є складовою індивідуально-плюралістичного напрямку. До неї належать концепції "педагогіки серця" засновником якої є Я. Корчак, Френопедагогіка, "відкритого навчання", "нового гуманізму".

Френопедагогіка /засновник С. Френе/ надає головну роль в освіті колективним початкам, поєднується з вільним вибором учнями Форм навчальної діяльності та змісту навчальних предметів. Стала прообразом відкритої педагогіки. У США поширена течія цього типу - "відкрите навчання". В ній використовується індивідуалізовані Форми освіти, застосовується методологія природньої доцільності, кмітливості, природного розвитку дитини.

Школа "діалогу культур". Діалог розглядається як феномен, що виходить за межі суто логічної та раціональної сфери й існує у більш широкому, загально-культурологічному контексті.

Філософія освіти забезпечує існування і пояснення суто наукового та ірраціонаяьно-індивідуального підходу до змісту навчальних предметів та їх осягання, а також до формування духовно-світоглядних основ особистості.

3. Значення філософії освіти для педагогічної практики

Філософія освіти безпосередньо пов'язана з педагогічною практикою, має реальний вихід на педагогічну діяльність завдяки основним своїм функціям.

Функція - здійснення, виконання певної діяльності, властивої обєктам чи процесам..Три основних:

Перша - методологічна. Метод - засіб пізнання дійсності, перевірений шлях до відкриття істини. У філософії освіти метод - це, насамперед, шлях, ідеальна форма пізнання, яка допомагає активізувати процес освіти, внутрішньо осмислити, наділивши його творчим характером постійного педагогічного пошуку. Методологічна функція являє собою органічну єдність окремих методів пізнання, які поділяються на три основних рівні.

Перший рівень - методи емпіричного пізнання (спостереження, опис, вимір, збір наукових фактів, експеримент).

Спостереження являє собою багато в чому споглядове, навіть пасивне відношення до об'єкту дослідження навчально-виховного процесу, чи суб'єктів педагогічної діяльності - учнів, студентів. За допомогою спостереження відбувається лише певна констатація педагогічних фактів, їх збір.

Експеримент, навпаки, являє собою творчо-активне втручання педагога-дослідника в об'єктивно-суб'єктивні відносини процесі освіти, обов'язково передбачає необхідність загальної мети, завдання, процедури та методики його проведення. За своїм обсягом експерименти можна розділити на глобальні, широкомасштабні, а також спеціальні. Основне завдання полягає у знаходженні доцільних активних форми навчання та опануванні інформаційним змістом основних предметів навчання.

Другий рівень - емпірико-теоретичний (аналіз і синтез, індукція та дедукція, та ті, які отримали широке розповсюдження в теперішні часи - математизація та моделювання педагогічного знання). Ці методи мають певну особливість - вони безпосередньо пов'язані з емпіричною данністю, окремими фактами педагогічної діяльності і в той же час приводять до теоретичного узагальнення, до синтетичної єдності.

Третій - загально-теоретичний рівень пізнання - відносяться такі методи як принцип єдності історичного та логічного, сходження від абстрактного до конкретного, принцип системності. Відомо, що історичне завжди знаходиться в основі сучасного стану знання, історія розвитку будь-якого знання є необхідною передумовою теперішніх теорій. Принцип сходження від абстрактного до конкретного тісно пов'язаний з необхідністю створення певних раціоналістичних систем. Абстрактне - це першопочаткове теоретичне знання певних якісних властивостей предмету. Проте абстрактне знання завжди однобічне, поверхневе, потребує діалектичного синтезу. Конкретне у філософському розумінні і являє собою органічну єдність абстрактних понять, суджень - логічних форм відображення дійсності. Гегель вперше розкрив, що сходження від абстрактного до конкретного - це метод, який відображає рух теоретичної думки від однобічних абстракцій в їх найбільш загальній формі до все більш повного, різноманітного і цілісного відтворення предмета або явища.

Світоглядна функція повязує духовно-теоретичне освоєння закономірностей пізнання і практику навчання та виховання.

Світогляд - це певна система поглядів, уявлень, звичаїв, традицій, логічних понять, суджень, законів, теорій та ідей, в яких відображаються закономірності та суттєві звязки розвитку природи, суспільства, сутності та існування людини. Світогляд завжди тісно повязаний із практичним життям. Теоретичні поняття, ідеї, міфологічні образи, релігійні вірування згодом стають основою практичних переконань людей, соціальних груп, цілих суспільств. Світогляд має три основних історичних типи: міфологія, релігія, наукове пізнання.

Особливістю міфа та міфотворчості є та ознака, що індивідуальний, субєктивно-духовний початок ще не виділяється із надр природи, із обєктивного, характерним є певна синкретичність, диффузійність, нерозщепленість логіко-раціонального і духовно-емоціонального, нераціонального. Наслідком такого світобачення стає наївне олюднення оточуючого середовища, загальна персоніфікація природних і культурних обєктів.

Міфи характерні і для XX століття, знайшли свій прояв в стально-економічній, політичній та ідеологічній сферах (ідеї-утопії націонал-соціалізму, міфи розвинутого соціалізму, комунізму, тощо, сучасна широко розповсюджена масова культура). Це приводить до втрати духовності. З цим потрібно рахуватися сучасному педагогу при формуванні основ цілісного і водночас різноманітного світобачення.

З метою обєднання українського суспільства навколо ідеї Української державності та протидії негативному впливу інформаційної пропаганди іноземних та вітчизняних ЗМІ запровадити систему «інформхвилинок» - «Деза тижня» («Що мене здивувало в Інтернеті за тиждень?»), тощо.

(Україна - Савік Шустер, Андрій Куликов; РФ - Дмитро Кисельов).

Релігія як особлива форма світогляду завжди мала ірраціональні основи свого існування, насамперед, релігійну віру в Бога - загальну підставу духовності суспільства. Релігія актуальна на часі, особливо такі християнські віровчення на Україні як: православя, католицизм, протестантські напрями. Проте, факт: на Україні аж три православних церкви - УПЦ Московського Патріархату, УГЩ Київського Патріархату та Українська Православна автокефальна Церква на великий жаль, не існує єдності та злагоди між ними В Україні на сьогодні зареєстровано 130 релігійних церков, конфесій та релігійних рухів. Церковних організацій у нас більше ніж світських шкіл - десь біля 28 тисяч.

Релігійні організації тяжіють добровільно стати членами суспільства, засвоїти його колективні цінності і виступати важливим чинником формування громадянського суспільства. …На жаль…продовжується боротьба за церковне майно, храми, парафії, за ласку і прихильність влади, за домінування в суспільній свідомості.(С.153) - (Тернистий шлях українського православя).

Релігійна віра як основа духовності несе в собі величезний запас конструктивних можливостей, проте теперішній стан релігійного життя в нашій державі потребує покрашення - дійсного втілення християнського принципу соборності та загальнолюдських, християнських моральних норм поведінки людей.

По відношенню до релігії та Церкви повинен бути втілений принцип злагоди та вільного віросповідання, що становлять основу духовного життя суспільства.

Наукове пізнання. Наука як визначальна форма світогляду характеризується адекватністю, тотожністю відображення дійсності, певною системою логічних понять, законів та принципів побудови теоретичного знання. Науковій понятійний апарат та наукова істина як результат пізнання відрізняють цю форму світогляду від попередніх.

Аксеологічна (ціннісно-орієнтовна функція). - здійснюється безпосередній звязок філософії освіти та педагогічної практики.

Для будь-якого суспільства, необхідні певні ціннісні орієнтири, або ж виховні ідеали, оскільки без ідеалів не можливі надії та оптимістичні прагнення до майбутнього. Відомий полтавський педагог Г.Ващенко виклав у книзі Виховний ідеал визначення та певну систематизацію ідеальних установок.

У педагогічній практиці варто обґрунтувати та розкривати зміст таких загальних цінностей, ідеалів: виховання патріотичного почуття, формування духовної соборності народу, становлення єдиної політичної нації на Україні, а також широко застосовувати загально прийняті християнські цінності.

Філософія освіти - інструмент творення теоретичного і прагматичного клімату, перетворення суспільства в суспільство знання, що відображає реальність і відповідає викликам ХХІ століття.

Існують три головні протиріччя, які характеризують ідеальну систему освіти:

освіта мусить бути дорогою, щоб бути якісною, і водночас дешевою, щоб бути доступною;

освіта мусить бути вузькоспеціальною, оскільки неможливо знати все, і водночас достатньо широкою, щоб спеціаліст міг орієнтуватись у міжпредметних знаннях і швидко перевчитись у разі потреби;

освіта мусить бути добровільною, щоб бути максимально ефективною, і водночас обовязковою, оскільки некомпетентність є соціально небезпечною.

Бути раціональним (вважає Н. Решер) - мати 5 основних здібностей:

Уяву - здатність формувати альтернативні можливості і проекти

Інформативність - здатність визначити, що можна здійснити і що ні.

Оцінювання - здатність визначити корисність тих чи інших цілей

Відбір - здатність здійснювати вибір між альтернативами

Національне виховання - формування гармонійно розвиненої, високоосвіченої, соціально активної й національно свідомої, наділеної глибокою громадянською відповідальністю, здоровими інтелектуально-творчими й духовними якостями, родинними й патріотичними почуттями, працьовитістю, господарською кмітливістю, підприємливістю й ініціативою.

Принципи національного виховання

Єдність національного і загальнолюдського.

Природовідповідність виховання.

Культуровідповідність виховання.

Активність, самодіяльність і творча ініціатива дітей та молоді. Демократизація виховання.

Гуманізація виховання.

Безперервність і наступність виховання.

Єдність навчання і виховання.

Диференціація і індивідуалізація виховного процесу.

Гармонізація родинного і суспільного виховання.

Найбільшу актуальність набувають інновації у сфері вищої освіти, спрямовані на формування особистості професіонала, її здатності до науково-технічної та інноваційної діяльності на основі соціального замовлення, обновлення змісту освітнього процесу, професійно-творчої діяльності. Концептуальні принципи формування і розвитку наукомістких технологій освіти відбуваються у наступному форматі: формування багатопланового співробітництва і особистих контактів; індивідуалізація освітніх траєкторій; підвищення ефективності індивідуальної творчої роботи; оптимізація змісту навчальних курсів; збільшення обєму самостійної роботи; забезпечення гнучкості освітніх програм; забезпечення індивідуалізації навчання в залежності від інтелектуальних якостей індивіда; забезпечення гнучкості програм.

Таким чином, застосування сучасних освітніх технологій щодо підготовки фахівця та розвитку особистості повинні бути спрямовані на формування високого професіоналізму і компетентності; креативного мислення; активної, творчої, ініціативної особистості; конкурентоспроможного фахівця, здатного працювати в нових умовах ринку; ділових якостей, що характеризуються високим рівнем фахової, професійної підготовки; науковими основами управління; високим рівнем адміністративних здібностей; високими морально-етичними якостями.

Похожие работы

 

Не нашел материала для курсовой или диплома?
Пишем качественные работы
Без плагиата!