Форми здійснення громадянами місцевого самоврядування

Форми здійснення громадянами місцевого самоврядування

Вступ

Актуальність теми дослідження. Із здобуттям державної незалежності України постала надзвичайно складна проблема реформування системи публічної влади в нашій країні, вдосконалення форм і методів її здійснення. У цьому сенсі відродження в Україні інституту місцевого самоврядування стало суттєвим кроком як демократизації політичного режиму, так і започаткування нової системи відносин між державою, суспільством та людиною. Адже саме місцеве самоврядування виступає важливою складовою механізму демократії, однією з дієвих форм реалізації прав і свобод людини та громадянина на місцевому рівні.

Досвід країн з розвинутою локальною демократією свідчить, що участь громадян у місцевому самоврядуванні дає їм змогу вільно розвиватися як особистості, виховувати почуття належності до територіальної громади, займати активну життєву позицію до справ місцевого значення, сприяє інтеграції та консолідації суспільства.

З урахуванням історичних, політичних, соціально-економічних, культурно-духовних, національних та демографічних особливостей розвитку територіальної громади функціонують різноманітні форми участі громадян у місцевому самоврядуванні. Тому особливої актуальності сьогодні набуває дослідження теоретичних і практичних аспектів участі громадян у місцевому самоврядуванні, форм такої участі, адже вона дозволяє населенню активно включитися у сучасні демократичні процеси.

Отже, зазначені вище обставини не тільки спонукали вибір даної теми дослідження, але й свідчать про її актуальність.

Метою даного дослідження є розкрити теоретичні та практичні аспекти форм безпосередньої участі громадян у місцевому самоврядуванні, їх місце і роль у демократичній структурі суспільства та у системі місцевого самоврядування, розробка практичних рекомендацій щодо удосконалення застосування цих форм.

Для досягнення вказаної мети, поставлено наступні завдання:

-зясувати поняття та сутність форм безпосередньої участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування в Україні;

-дослідити значення форм безпосередньої участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування в Україні;

-дослідити правові засади здійснення таких форм безпосередньої участі громадян у сфері місцевого самоврядування як: місцевий референдум, місцеві вибори, загальні збори громадян, місцеві ініціативи, громадські слухання та інші;

-виокремити перспективи удосконалення застосування форм безпосередньої участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування в Україні.

Обєктом дослідження є виступають суспільні відносини, повязані з формами безпосередньої участі громадян України у сфері місцевого самоврядування. Предметом дослідження виступає система безпосередніх форм участі громадян України у місцевому самоврядуванні.

Методологічну основу становлять наукові методи, які базуються на вимогах об'єктивного і всебічного аналізу суспільних явищ конституційно-правового характеру. Серед них порівняльно-правовий, історичний, формально-юридичний, метод функціонального аналізу та ін.

Теоретичною та емпіричною базою курсової роботи є наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених, присвячені дослідженню місцевого самоврядування та територіальної громади, довідкова література, дані соціологічних опитувань. Нормативну основу дослідження складають Конституція України, закони України, укази Президента України, постанови Кабінету Міністрів України, а також нормативно-правові акти інших країн та міжнародні нормативно-правові акти. Структура курсової роботи: дана робота складається із вступної частини (вступу), основної частини, що поділена на три розділи, висновків та списку використаних джерел.

Розділ І. Конституційно-правовий аналіз поняття, сутності та значення форм безпосередньої участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування в Україні

Місцеве самоврядування є формою залучення громадян до участі в управлінні місцевими справами, а тому має розглядатися як здійснення демократії на місцевому рівні.

Європейська хартія місцевого самоврядування в своїй преамбулі передбачає, що право громадян на участь в управлінні державними справами є одним з демократичних принципів, які поділяються всіма державами - членами Ради Європи, і це право найбільш безпосередньо може здійснюватися саме на місцевому рівні.

Первинним елементом системи місцевого самоврядування визнається територіальна громада, яка здійснює самоврядування в порядку, встановленому законом як безпосередньо, так і через своїх представників, яких вона обирає, та виконавчі органи місцевого самоврядування.

Право територіальної громади на самоврядування забезпечується правом кожного громадянина України брати участь у місцевому самоврядуванні. Основним нормативним актом, що регулює зазначені процеси, є Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 р.

Стаття 3 Закону встановлює, що громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад. При цьому будь-які обмеження права громадян України на участь у місцевому самоврядуванні залежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, терміну проживання на відповідній території, за мовними чи іншими ознаками забороняються.

Місцеве самоврядування стає соціальним середовищем, у рамках якого за допомогою цієї ж демократії проходять процеси утворення, формування, інституціалізації певних управлінських структур, а також визначених форм самоорганізації громадян, які проживають на певній території, необхідних для вирішення своїх власних проблем.

В основі здійснення безпосередньої влади територіальної громади лежить безпосередня демократія як спосіб реалізації цієї влади, а місцеве самоврядування є організаційно - правовою формою її реалізації. Адже безпосередня демократія - це природне право народу, вона зявилася раніше за представницьку. Демократія як форма суспільного буття і політичної організації суспільства створює найсприятливіші умови для життєдіяльності людини та розглядається як цивілізований виклик і основа всесвітнього реформування українського суспільства.

Рішення інститутів представницької демократії, як правило, можуть бути скасовані актами безпосередньої демократії, а акти безпосередньої демократії не потребують будь-якого затвердження. Шляхом безпосередньої демократії приймаються насамперед найважливіші нормативно-правові акти: конституції, закони щодо внесення до них змін та інші правові акти, які безпосередньо висловлюють волю народу як акти і норми прямої дії.

За змістом безпосередня демократія відповідно до Конституції України це формування органів державної влади та місцевого самоврядування (ст. 71), прийняття законів та інших рішень загальнонаціонального або місцевого значення (ст. 72,74), гарантування (охорона) конституційного ладу (ст. 5), захист суверенітету та територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки (ст. 17) тощо.

На місцевому рівні громадяни за допомогою безпосередньої демократії можуть вирішувати питання місцевого значення.

Згідно статті 1 Конституції Україна є демократичною державою і, відповідно, володіє такою обовязковою характеристикою демократичного державного управління, як залучення громадськості до процесу формування та реалізації державної політики. Європейська практика в даному випадку говорить про таку характеристику, як залучення сторін.

До того ж, стаття 38 Конституції проголошує, що громадяни мають право брати участь в управлінні державними справами.

Отже, стає зрозуміло, що чинне правове поле в Україні утверджує конституційні основи для участі громадськості в управлінні публічними справами. І не лише через чітко прописані в законодавстві вибори представницьких органів та їхніх посадових осіб, референдуми, а й через інші механізми, які можуть застосовуватися як на національному, так і місцевому рівнях.

Участь громадян у місцевому самоврядуванні проявляється у безпосередніх та представницьких формах демократії. Конституція і закони України не встановлюють вичерпного переліку засобів безпосередньої демократії, тому такі на локальному рівні характеризуються різноманітністю форм (референдум, вибори, місцеві ініціативи, самооподаткування тощо). Представницькі форми демократії у системі місцевого самоврядування проявляються у діяльності органів та посадових осіб, а також через систему муніципальної служби.

Тобто, можливість безпосередньої участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування передбачена Конституцією України.

Для того, щоб реалізувати цю можливість Конституцією та законодавством України передбачено ряд форм, в рамках яких громадяни реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні.

Для формулювання поняття «форми безпосередньої участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування», необхідно зазначити філософське розуміння поняття «форми».

Словник філософських термінів вказує, що «форма» [лат. forma - зовнішній вигляд] - це категорія, яка позначає спосіб зовнішнього прояву змісту, а також спосіб зв'язку елементів змісту.

Таким чином, формою безпосередньої участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування - це легітимні та імперативні способи і засоби безпосереднього здійснення влади територіальною громадою або її членами, якими забезпечується право громадян здійснювати місцеве самоврядування, тобто безпосередньо вирішувати питання місцевого значення.

Форми безпосередньої демократії класифікуються за:

результатами діяльності (або способом впливу на суспільні відносини) на імперативні; консультативні; комплексні; правотворчі й ті, що не створюють норм права;

механізмом діяльності - на прямо повязані з представницькою демократією, опосередковано повязані і не повязані з представницькою демократією (або відносно самостійні);

правовими «засадами» - на чинні на підставі норм права і чинні на підставі традицій, звичаїв;

територіальною ознакою - на національні (загальнодержавні) і місцеві;

субєктами - на всенародні та групові, індивідуальні.

Громадяни мають достатньо широкий спектр передбачених законом можливостей впливати на діяльність влади від лобіювання своїх інтересів до страйків, мітингів і пікетів.

Чинне законодавство визначає ряд форм, які можуть застосовуватися на рівні громад для участі у прийнятті рішень: місцеві ініціативи, органи самоорганізації населення, загальні збори за місцем проживання, консультування з громадськістю тощо.

Відомий конституціоналіст Тодика Ю.М. вважає, що до форм безпосередньої демократії на місцевому рівні необхідно відносити наступні форми:

місцевий референдум − форма вирішення територіальною громадою питань місцевого значення шляхом прямого волевиявлення;

місцеві вибори − вибори депутатів відповідної місцевої ради та сільських, селищних, міських голів;

загальні збори громадян − збори всіх або частини жителів територіальної громади за місцем проживання для вирішення питань місцевого значення;

місцеві ініціативи − пропозиція членів громади про обов'язковий розгляд на відкритому засіданні ради будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування;

громадські слухання − це заслуховування не рідше одного разу на рік громадою звітів депутатів ради і посадових осіб місцевого самоврядування, під час якого можуть порушуватися різні питання і вноситися пропозиції з питань місцевого значення;

організація й участь у мітингах, походах, демонстраціях, пікетуваннях на місцевому рівні;

участь населення в роботі органів місцевого самоврядування на добровільних засадах (як експерти, спеціалісти, консультанти, громадські контролери).

В той же час, аналізуючи реалізацію населенням права на місцеве самоврядування, Гладишев А.Г. виділяє наступні форми його участі:

участь у місцевих виборах;

участь у місцевому референдумі, опитуванні, плебісциті;

участь в органах територіального громадського самоврядування;

участь у зборах, сходах громадян;

участь у мітингах, демонстраціях, демонстраціях, пікетуванні та/або їх організація;

спрямування звернень до органів місцевого самоврядування;

реалізація нормотворчої ініціативи;

діяльність в представницьких органах місцевого самоврядування;

участь у публічних слуханнях, відкритих сесіях представницького органу місцевого самоврядування;

здійснення муніципальної служби.

На мою думку, виходячи з чинного законодавства України можна виділити такі основні форми здійснення окремими громадянами права на участь у місцевому самоврядуванні:

участь у місцевих референдумах;

участь у виборах до органів місцевого самоврядування;

участь у висуненні місцевих ініціатив;

участь у загальних зборах громадян;

участь у роботі органів самоорганізації населення;

участь у громадських слуханнях.

Варто зазначити, що у той же час, участь громадян у врядуванні на місцях не обмежується визначеним нормативно-правовою базою України переліком, та й аналіз повсякденної діяльності територіальних громад дає приклади існування інших форм участі громадськості в місцевому управлінні, застосування яких дозволяє громадянам не лише пропонувати місцевій владі ухвалення тих чи інших рішень, а й формувати місцеву політику та брати безпосередню участь у її реалізації.

Існування і законодавче закріплення таких форм діяльності територіальних громад є свідченням не тільки широкої локальної, місцевої, але й внутрішньо муніципальної децентралізації, що полягає у розвитку і вдосконаленні громадських засад у діяльності місцевих співтовариств і розкріпачення самодіяльної активності членів таких співтовариств - мешканців певних територіальних обєднань, громад.

референдум вибори громадський слухання

Розділ ІІ. Правові засади здійснення форм безпосередньої участі громадян у сфері місцевого самоврядування

.1 Місцевий референдум

Найвищою формою безпосередньої участі громадян у вирішенні питань місцевого самоврядування є місцеві референдуми.

Згідно ст. 7 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» місцевий референдум є формою вирішення територіальною громадою питань місцевого значення шляхом прямого волевиявлення.

Предметом місцевого референдуму може бути будь-яке питання, віднесене Конституцією України, цим та іншими законами до відання місцевого самоврядування. На місцевий референдум не можуть бути винесені питання, віднесені законом до відання органів державної влади.

Як зазначає Баймуратов М.О., Погорілко В.Ф., місцевий референдум є найвищою нормативною формою безпосереднього волевиявлення територіальної громади щодо вирішення питань місцевого значення, а також основним актом локальної нормотворчості територіальної громади, який дозволяє їй брати участь в управлінні місцевими справами.

Згідно ст. 70 Конституції право голосу на виборах і референдумах мають громадяни України, які досягли на день їх проведення вісімнадцяти років.

Стаття 7 Закону містить лише кілька основних положень про місцевий референдум - окреслення кола питань, що можуть (і таких, що не можуть) бути предметом референдуму та зобовязання виконувати рішення референдуму на відповідній території. Проте все зводиться до відсилання на неухильне дотримання Закону України про референдуми.

В Україні до 2012 року діяв Закон "Про всеукраїнський та місцеві референдуми" від 3 липня 1991 р., згідно з яким місцеві референдуми могли проводитися в межах адміністративно-територіальних одиниць. Проте у 2012 році цей Закон втратив чинність на підставі Закону України «Про всеукраїнський референдум» від 06.11.2012 року, а Закон про місцеві референдуми так і не був прийнятий.

Варто зазначити, що той закон «Про всеукраїнський та місцевий референдуми», який прийнятий ще до здобуття Україною незалежності (3 липня 1991 року) піддавався критиці експертами та практиками місцевого самоврядування. У ньому, наприклад, навіть містилися положення, які обмежували реалізацію громадських ініціатив, зокрема, було законодавчо закріплено право голів відповідних місцевих рад реєструвати такі ініціативні групи та відмовляти у реєстрації без зазначення конкретних підстав.

Враховуючи ще доволі низький рівень співпраці органів місцевого самоврядування та громадськості, такі норми практично унеможливлюють призначення та проведення місцевих референдумів за ініціативою членів територіальної громади особливо у випадках, коли предметом такого референдуму є дострокове припинення повноважень відповідної ради та її голови або скасування рішень місцевих рад.

Достатньо лише пригадати численні спроби київської громадськості впродовж 2006 року провести збори ініціативної групи з приводу дострокових виборів міського голови м. Києва. Тодішній міський голова Л. Черновецький убезпечував своє перебування на посаді, не підписуючи розпорядження про реєстрацію ініціативної групи - тобто блокував механізм референдуму ще до етапу видачі підписних листів.

Незважаючи на це, за 20 років незалежності в Україні все таки проведено понад 150 місцевих референдумів.

Як зазначав колишній міністр юстиції України Микола Оніщук, «такий показник місцевих референдумів є надзвичайно низьким».

Саме тому політологи-експерти і практики місцевого самоврядування у 2011-2012 рр. активізували процес обговорення нового законопроекту про референдум, який, зрештою, і був прийнятий у листопаді 2012 року.

Однак цей Закон не вирішує питання урегульованості місцевих референдумів, оскільки присвячений порядку проведення референдумів всеукраїнських.

Фактично жодна територіальна громада немає можливості проводити місцевих референдумів, що є грубим порушенням її прав, наданих Європейською хартією місцевого самоврядування та Конституцією України. Відповідно жоден громадянин не може реалізувати свого права на участь у вирішенні питань місцевого значення шляхом референдуму.

Територіальні громади не можуть ні законодавчо, ні організаційно провести місцевий референдум, проведення таких референдумів буде незаконним. Це є великою проблемою місцевого самоврядування, яка потребує вирішення шляхом прийняття Закону про місцевий референдум.

.2 Місцеві вибори

Згідно положень ст. 141 Конституції в Україні проводяться вибори до сільської, селищної, міської, районної, обласної ради, а також сільських, селищних та міських голів. Усі ці вибори в науковій літературі та повсякденному житті прийнято називати поняттям «місцеві вибори».

Місцеві вибори є однією із найважливіших форм безпосередньої участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування в Україні.

Як зазначає відомий конституціоналіст Кампо В.М., «виборний порядок формування органів самоврядування випливає із змісту і духу Конституції».

Місцеві вибори за своєю суттю є однією з найважливіших форм безпосередньої участі громадян в управлінні місцевими справами. Змістом місцевих виборів є формування одноособових та колегіальних органів місцевого самоврядування.

Максакова Р.М. визначає місцеві вибори можна як форму безпосереднього (прямого) волевиявлення територіальних громад з метою формування органів місцевого самоврядування, що відбувається на основі принципів, передбачених Конституцією та законами України, шляхом голосування.

В Юридичній енциклопедії міститься схоже визначення, за яким місцеві вибори - безпосереднє волевиявлення територіальних громад з метою формування складу представницьких органів місцевого самоврядування шляхом голосування.

Згідно ст. 71, 141 Конституції України територіальні громади сіл, селищ, міст на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування обирають терміном на пять років депутатів сільських, селищних, міських рад, а також сільського, селищного, міського голову, який очолює виконавчий орган ради і головує на її засіданнях.

Як зазначає Прієшкіна О.В. місцеві вибори мають свої особливості залежно від певних критеріїв:

) за суттю - це локальні (місцеві) вибори, що проводяться в межах відповідних адміністративно - територіальних одиниць;

) за змістом - це вибори, у ході яких формуються органи місцевого самоврядування, а саме система органів місцевого самоврядування, до якої входять сільські, селищні, міські, районні (районні в містах), обласні ради, а також сільські, селищні, міські голови, на відміну від проведення парламентських та президентських виборів, де формується цілісний орган державної влади, зокрема: під час парламентських виборів формується колегіальний орган - Верховна Рада України, а під час президентських виборів утворюється одноособовий орган - глава держави.

Основні принципи, особливості, організація і порядок проведення місцевих виборів визначаються Законом України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» від 10 липня 2010 року № 2487-VI.

Згідно ст. 2 цього Закону, яка встановлює основні засади місцевих виборів, вони є вільними та відбуваються на основі гарантованого Конституцією України загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування.

Вибори депутатів сільських, селищних рад проводяться за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах, на які поділяється територія відповідно села (кількох сіл, жителі яких добровільно об'єдналися у сільську громаду), селища.

Вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, районних, міських, районних у містах рад проводяться за змішаною (мажоритарно-пропорційною) системою, за якою:

) половина від кількості депутатів (загального складу) відповідної ради обирається за виборчими списками кандидатів у депутати від місцевих організацій політичних партій у багатомандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами відповідно Автономної Республіки Крим, області, району, міста, району в місті;

) половина від кількості депутатів (загального складу) відповідної ради обирається за мажоритарною системою відносної більшості в одномандатних виборчих округах (далі - одномандатні мажоритарні виборчі округи), на які поділяється територія відповідно Автономної Республіки Крим, області, району, міста, району в місті.

Вибори сільських, селищних, міських голів проводяться за мажоритарною системою відносної більшості в єдиному одномандатному виборчому окрузі, межі якого збігаються з межами відповідно села (кількох сіл, жителі яких добровільно об'єдналися у сільську громаду), селища, міста згідно з існуючим адміністративно-територіальним устроєм.

Також цим Законом закріплено принцип добровільності участі громадян у місцевих виборах, згідно якого ніхто не може бути примушений до участі або неучасті у виборах.

Важливо зазначити, що для участі у місцевих виборах законодавством України встановлено ряд вимог. Зокрема, право голосу на виборах депутатів сільських, селищних, міських рад, виборах сільського, селищного, міського голови мають дієздатні громадяни України, які належать до відповідних територіальних громад та яким на день виборів виповнилося вісімнадцять років.

Право голосу на виборах депутатів районних, обласних рад мають громадяни України, які належать до відповідних територіальних громад у межах району, області та яким на день виборів виповнилося вісімнадцять років.

Право голосу на виборах депутатів районних у містах рад мають громадяни України, які належать до територіальних громад відповідних міст, місце проживання яких зареєстровано в межах відповідного району в місті та яким на день виборів виповнилося вісімнадцять років.

Право голосу на виборах депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим мають громадяни України, місце проживання яких зареєстровано в межах Автономної Республіки Крим та яким на день виборів виповнилося вісімнадцять років.

Належність громадянина до відповідної територіальної громади визначається його місцем проживання на її території згідно із Законом України "Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні".

Відповідно до статті 3 цього Закону «місце проживання - адміністративно - територіальна одиниця, на території якого особа проживає строком понад шість місяців на рік». Тобто належність громадянина до територіальної громади визначається його проживанням на її території понад шість місяців на рік.

Звідси випливає, що той, хто проживає на території відповідної громади менше встановленого терміну, не належить до такої громади

Крім участі у місцевих виборах шляхом голосування, члени територіальних громад мають право брати участь у роботі виборчих комісій як їх члени, проведенні передвиборної агітації, здійсненні спостереження за проведенням виборів та в інших заходах, пов'язаних з організацією та проведенням виборів, що реалізується ними у порядку, визначеному законодавством України.

Варто зазначити також, що військовослужбовці строкової служби, громадяни України, що проживають за кордоном, а також особи, визнані судом недієздатними, та громадяни України, які за вироком суду перебувають у місцях позбавлення волі, вважаються такими, що не належать до жодної територіальної громади та відповідно не мають права голосу на місцевих виборах.

Можна зробити висновок, що для участі громадян у такій формі як місцеві вибори в якості виборця потрібно бути членом територіальної громади, в межах території якої проводяться вибори. Разом з тим, з нещодавніми змінами у законодавстві право бути обраним депутатом, сільським, селищним, міським головою наділені громадяни України, які мають право голосу відповідно до статті 70 Конституції України. Тобто вимоги бути членом територіальної громади, для пасивного виборчого права не встановлено.

На мою думку, це надзвичайно велика помилка законодавця не встановити такі вимоги. Як зазначають в науковій літературі, «необхідною видається постановка питання про доцільність перегляду законодавчих вимог до кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови. Відповідно до частини першої ст. 12 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» сільський, селищний, міський голова є головною посадовою особою територіальної громади відповідно села, селища, міста, яка представляє громаду і забезпечує реалізацію законних прав та інтересів останньої. Загальновідомо, що для якісного управління територіальною громадою, представлення її інтересів та реалізації законних прав необхідно щонайменше бути членом відповідної громади, аби орієнтуватися в справах місцевого значення.

Сьогодні ж сільським, селищним, міським головою може стати будь-який громадянин України, що зовсім не володіє ні політичною, ні економічною, ні соціальною, ні культурною, ні іншою проблематикою відповідної адміністративно-територіальної одиниці, проте який має для перемоги на місцевих виборах достатню матеріально - фінансову базу».

На мою думку, в Законі України «Про вибори депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад та сільських, селищних, міських голів» слова «має право голосу відповідно до статті 70 Конституції України» треба замінити словами «має право голосу на відповідних виборах»

Аналіз чинного законодавства та наукової літератури, дають змогу виділити наступні види місцевих виборів:

1)за субєктами: вибори депутатів сільських, селищних, міських, районних у містах, районних, обласних рад; вибори сільських, селищних і міських голів;

2)за часом проведення: чергові; позачергові; повторні; вибори депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів замість тих, які вибули; вибори депутатів місцевої ради та сільського, селищного, міського голови, що проводяться в разі утворення нової адміністративно-територіальної одиниці;

)з огляду на правові наслідки: дійсні та недійсні;

)в залежності від адміністративно-територіальної одиниці де проводяться місцеві вибори: власне місцеві і регіональні.

Отже, місцеві вибори є такою формою участі громадян в управлінні місцевими справами, яка дозволяє їм найбільш демократичним способом формувати органи місцевого самоврядування який, відповідно до чинного законодавства, діятиме від імені них та їх територіальної громади і реалізуватиме в більшій частині її функції та повноваження.

.3 Загальні збори громадян за місцем проживання

Згідно ст. 8 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" загальні збори громадян за місцем проживання - це одна із форм безпосередньої участі громадян у вирішенні питань місцевого значення.

Загальні збори громадян за місцем проживання - це зібрання всіх чи частини жителів села (сіл), селища, міста для вирішення питань місцевого значення.

Науковець Прієшкіна О.В. зазначає, що загальні збори жителів за місцем проживання - організаційно - правова форма спільного публічного обговорення та вирішення мешканцями певної території питань місцевого значення. Такі збори є багатогранним та багатофункціональним явищем. Вони можуть розглядатися як засіб народовладдя та форма здійснення місцевого самоврядування; організаційна форма діяльності громадських організацій та структурний елемент інших форм народовладдя; форма реалізації конституційних прав і свобод людини та громадянина - засіб волевиявлення; комплекс природних прав; засіб зворотнього звязку між громадянами та державою тощо.

Згідно ст. 1 Положення про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 17 грудня 1993 року N 3748-XII загальні збори громадян скликаються за місцем проживання громадян (села, селища, мікрорайону, житлового комплексу, вулиці, кварталу, будинку та іншого територіального утворення) для обговорення найважливіших питань місцевого життя.

Вони скликаються за місцем проживання громадян (села, селища, мікрорайону, вулиці, будинку тощо) по мірі необхідності, але не рідше одного разу на рік для обговорення найважливіших питань місцевого життя. В роботі зборів можуть брати участь громадяни, яким виповнилося 18 років, якщо вони постійно проживають на даній території.

Із статті 140 Конституції України та статті 8 Закону Про місцеве самоврядування в Україні випливає, що порядок проведення загальних зборів громадян за місцем проживання визначається законом та статутом територіальної громади. Але до цих пір не прийнято закону, який би врегулював цей порядок. Тому керуватися при організації та проведенні загальних зборів необхідно Положенням про загальні збори громадян за місцем проживання в Україні, яке затверджено Постановою Верховної Ради України від 17 грудня 1993 р. № 3748-ХП . Однак, слід мати на увазі, що цей нормативний акт був прийнятий раніше, ніж чинні Конституція і Закон "Про місцеве самоврядування в Україні" і тому зараз діє лише в частині, що не суперечить їм.

Отже, фактично актом, який визначає порядок проведення загальних зборів громадян за місцем проживання є Статут відповідної територіальної громади. За даними Координаційної ради з питань розвитку громадянського суспільства при Президентові України, з 26 міст обласного значення України, порядок проведення загальних зборів громадян за місцем проживання урегульовано у 24 містах. У 19 містах порядок проведення зборів визначається статутами територіальних громади, у м. Харкові - Положенням «Про загальні збори громадян за місцем проживання в місті Харкові», яке ухвалено як додаток до статуту територіальної громади міста.

Міста Донецьк та Суми ухвалили окремі положення про загальні збори громадян, що суперечить ч. 3 ст. 8 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», відповідно до якої порядок проведення зборів може визначатися виключно законом або статутом територіальної громади міста.

Статут територіальної громади міста Тернопіль містить загальні норми у частині проведення загальних зборів громадян, не регламентуючи порядку їх ініціювання, організації та проведення. Місцева рада також не ухвалила окремого положення про загальні збори в місті Тернопіль, яке б визначило відповідні процедури ініціювання.

Так, згідно ст. 18 -20 Статуту територіальної громади м. Львова, загальні збори громадян скликаються за місцем проживання по будинках, вулицях, кварталах, житлових масивах, мікрорайонах або інших внутрішньоміських територіальних утвореннях для обговорення питань місцевого значення, обрання органів самоорганізації населення, заслуховування повідомлень та звітів про роботу органів і посадових осіб міського самоврядування та органів самоорганізації населення, прийняття рішення про участь на громадських засадах жителів міста в роботах з благоустрою, охорони громадського порядку, збереження житлового фонду, пам'яток історії та культури, надання допомоги соціально незахищеним членам міської громади.

Загальні збори громадян скликаються органами самоорганізації населення, міським головою, міською радою, а також за пропозицією не менше ніж 10 відсотків жителів внутрішньоміського територіального утворення міста.

Згідно з п. 4 ст. 4.4 Статуту територіальної громади міста Вінниці збори скликаються міським головою за власною ініціативою, за ініціативою (пропозицією) органу самоорганізації населення, що діє на території мікрорайону, вулиці, кварталу, будинку, або за пропозицією ініціативної групи членів територіальної громади за місцем проживання.

Ще одним питанням, яке потребує зясування є те, що загальні збори громадян за місцем проживання можуть скликатися за місцем проживання громадян (села, селища, мікрорайону, житлового комплексу, вулиці, кварталу, будинку та іншого територіального утворення, що є передбачено практично усіма Статутами територіальних громад).

Коли з селом, будинком чи вулицею все зрозуміло, адже ці обєкти мають чітко окреслені межі, то що є кварталом чи мікрорайоном? Як правило, у містах ці територіальні утворення існують, але в більшості неформально або ж без чітко визначених меж. Саме для забезпечення легітимності проведення Зборів у статуті громади або відповідному положенні мають бути зазначені усі наявні в місті територіальні утворення з окресленням їхніх меж. Тим більше, що рішення Зборів, як вважає законодавець, враховуються органами місцевого самоврядування в їх діяльності.

В більшості випадків до компетенції зборів відносяться:

розгляд питань, що знаходяться у віданні місцевого самоврядування та внесення пропозицій і зауважень щодо них відповідним органам та організаціям;

обговорення проектів рішень місцевих рад з важливих питань місцевого життя;

внесення пропозицій з питань порядку денного сесій відповідної ради;

заслуховування інформації працівників органів виконавчої влади та місцевого самоврядування, керівників підприємств, установ й організацій комунальної власності відповідної територіальної громади;

інформування населення про прийняті рішення рад та їх виконавчих органів, хід їх виконанні, про Закони України та інші нормативні документи, що безпосередньо торкаються інтересів громадян;

вибори громадських комітетів та рад самоуправління; затвердження їх статутів, структури, штатів;

вирішення питань про передачу чи продаж об'єктів комунальної власності, які мають особливо важливе значення для життєдіяльності даної громади; вирішення інших фінансових питань; внесення пропозицій про встановлення чи відміну радою місцевих податків і зборів, оголошення місцевих добровільних позик;

розгляд питань про надання допомоги інвалідам, пристарілим та одиноким громадянам, багатодітним сім'ям, внесення відповідних пропозицій з цих питань;

розгляд питань про найменування, перейменування населених пунктів, районів, вулиць, перепідпорядкування сіл, селищ;

обговоренні питань, пов'язаних з екологічними та техногенними катастрофами, ліквідацією їх наслідків, заслуховування інформації виконавчих органів відповідних рад про стан екології та міри по її покращенню;

обговорення поведінки осіб, що порушують громадський порядок, внесення представлення до державних чи громадських органів про притягнення цих осіб до відповідальності;

висунення претендентів на посаду, кандидатів в народні депутати України, депутати місцевих рад, до складу виборчих комісій, представників (спостерігачів) для спостереження за проведенням виборчої кампанії та референдумів;

внесення пропозицій про проведення місцевого референдуму, створення ініціативних груп для збирання підписів громадян;

обговорення інших питань, що стосуються інтересів населення відповідної території.

Загальні збори громадян за місцем проживання мають право звертатися із пропозиціями до відповідних рад, державних органів, до керівників підприємств, установ, організацій, які повинні розглянути пропозиції і протягом місяця надати інформацію про результати розгляду особам чи органам, за ініціативою яких скликалися збори.

Відповідно до Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» рішення загальних зборів громадян враховуються органами місцевого самоврядування в їх діяльності.

Проте відповідно до статутів територіальних громад міст Вінниця, Луцьк, Кіровоград, Луганськ, Рівне, Тернопіль та Чернівці, рішення загальних зборів, що мають важливе значення для міської громади, для органів та посадових осіб місцевого самоврядування мають рекомендаційний характер. Відповідна норма є порушенням Закону про місцеве самоврядування, оскільки рішення повинні враховуватися органами самоврядування в їх діяльності.

Отже, практика місцевого самоврядування свідчить, що загальні збори громадян є однією з найбільш масових форм безпосередньої демократії. Вони доступні для громадян і є одним із ефективніших засобів їх самоорганізації. Загальні збори забезпечують громадянам реальну можливість поєднання колективного обговорення питань і прийняття рішень з їх особистою активністю та ініціативою, які виявляються в різних організаційних та організаційно-правових формах (запитаннях, виступах, участі в голосуванні тощо). Для забезпечення цієї можливості доцільним є внести зміни в чинне законодавство, врахувавши пропозиції науковців та громадських активістів.

.4 Місцеві ініціативи

Наступною формою безпосередньої участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування відповідно до чинного законодавства про місцеве самоврядування, є місцеві ініціативи.

Право членів територіальної громади на місцеві ініціативи закріплено у ст. 9 Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21 травня 1997 р., яка закріплює право членів територіальної громади ініціювати розгляд у раді (у порядку місцевої ініціативи) будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування.

Це можуть бути питання, пов'язані з управлінням майном, що знаходиться в комунальній власності; затвердженням програм соціально-економічного та культурного розвитку і контролем за їх виконанням; встановленням місцевих податків і зборів відповідно до закону; забезпеченням місцевих референдумів та реалізацією їх результатів; утворенням, реорганізацією та ліквідацією комунальних підприємств, організацій і установ, а також здійсненням контролю за їхнього діяльністю та ін.

Місцеві ініціативи можна також прокласифікувати. Так, за змістом їх можна поділяти на правотворчі ініціативи, спрямовані на прийняття, зміну або скасування певного муніципально - правового акта; ініціативи установчого характеру, зокрема ініціативи, які коректують склад представницького органу місцевого самоврядування; референдні ініціативи тощо. За формою вираження місцеві ініціативи бувають документально оформлені та неоформлені тощо.

Згідно ч. 2. ст. 9 Закону порядок внесення місцевої ініціативи на розгляд ради визначається представницьким органом місцевого самоврядування або статутом територіальної громади.

Свого часу у Верховній Раді розглядався проект Закону про місцеві ініціативи № 3740 від 06.12.2013. Згідно з цим проектом місцевою ініціативою вважається офіційна письмова пропозиція громадян України з питань, які належать до відання місцевого самоврядування, внесена в порядку, передбаченому цим Законом до відповідної ради для розгляду та прийняття відповідного рішення в межах її компетенції.

Даний проект більш детально врегульовував питання місцевої ініціативи, однак не був прийнятий. На даний час детально питання місцевої ініціативи регулюється Статутами територіальних громад, а в деяких випадках прийнятими положеннями.

Відповідно до даних дослідження Українського незалежного центру політичних досліджень, проведеного протягом березня - травня 2013 року, з 26 міст України, порядок реалізації права на місцеву ініціативу членами територіальної громади визначено у 23 обласних центрах, з яких:

у статутах територіальних громад - 19 обласних центрів;

у статутах територіальних громад та положеннях про реалізації права на місцеву ініціативу - 4 обласні центи (Вінниця, Донецьк, Суми, Харків).

Відсутнє правове регулювання реалізації права на місцеву ініціативу у містах Ужгород, Житомир та Севастополь.

Також слід мати на увазі, що місцева ініціатива, внесена на розгляд ради у встановленому порядку, підлягає обов'язковому розгляду на засіданні ради, яка відбувається у відкритій формі за участю членів ініціативної групи з питань місцевої ініціативи.

Відповідно до Закону України «Про місцева самоврядування в Україні», право на ініціювання розгляду у раді (у порядку місцевої ініціативи) будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування мають члени територіальної громади.

Переважно в обласних центрах України, де визначено порядок реалізації права на місцеву ініціативу, право ініціювати розгляд питань у порядку місцевої ініціативи мають члени територіальної громади через створення ініціативної групи з питань місцевої ініціативи.

Так, стаття 48 Статуту територіальної громади м. Полтави визначає, що для ініціювання розгляду питань у міській та районних у місті радах члени територіальної громади створюють ініціативну групу у складі до 10 жителів міста Полтави, про що складають заяву, підписану всіма членами ініціативної групи. Ця заява реєструється відповідно міською, районними у місті радами.

Тобто субєктом подання місцевої ініціативи у місті Полтава може бути тільки ініціативна група.

На відміну від Полтави, Статутом територіальної громади м. Львова передбачено, що жителі міста Львова можуть ініціювати розгляд в Львівській міській раді у порядку місцевої ініціативи будь-якого питання, віднесеного до відання місцевого самоврядування. Суб'єктами права місцевої ініціативи можуть бути:

члени територіальної громади міста чисельністю не менш, ніж 10 тисяч жителів;

міський осередок (міська організація) політичної партії, іншого всеукраїнського об'єднання громадян, зареєстрованих Міністерством юстиції України;

трудовий колектив підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, з чисельністю працюючих не менш, ніж 200 осіб.

Місцева ініціатива передбачає винесення на розгляд міської ради, її виконавчих органів, міського голови у письмовій формі пропозиції про необхідність розгляду питання чи прийняття органами або посадовими особами міського самоврядування рішення або вжиття необхідних заходів.

Місцева ініціатива оформляється підписними листами про підтримання ініціативи не менш, як 10 тисячами жителів, на кожному з яких повинно бути зазначено текст місцевої ініціативи, а жителів поряд із своїм підписом зазначають своє місце проживання та номер паспорта, а ініціатива міського осередку політичної партії, іншого всеукраїнського об'єднання громадян, зареєстрованих Міністерством юстиції України, трудового колективу підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, з чисельністю працюючих не менш, ніж 200 осіб - протоколом загальних зборів, підписаних головою та секретарем зборів.

Власне, як бачимо Статут Львова ніби розширює перелік субєктів внесення місцевої ініціативи, порівнюючи з Статутом Полтави, проте створює складніші умови для реалізації права громадянами місцевої ініціативи.

У Законі «Про місцеве самоврядування в Україні» закріплено правило, згідно з яким місцева ініціатива, внесена на розгляд ради у встановленому порядку, підлягає обовязковому розгляду на засіданні ради, яка відбувається у відкритій формі за участю членів ініціативної групи з питань місцевої ініціативи. Цим самим Закон не лише забезпечує гласність і відкритість роботи органів місцевого самоврядування, а захищає муніципальні права територіальної спільноти та окремої особистості.

Відповідно до законодавства рада, розглянувши питання, внесене шляхом місцевої ініціативи, приймає рішення. Це рішення, яким би воно не було, обовязково має бути обнародуване. Порядок обнародування визначається органом місцевого самоврядування або статутом територіальної громади та залежить від території громади, чисельності її мешканців, технічних і фінансових можливостей тощо. Як правило, обнародування рішень відбувається шляхом їх опублікування в одній або кількох щоденних газетах, повідомлення через інші засоби масової інформації (радіо, телебачення тощо), видання відомчого бюлетеня ради й, у крайньому випадку, через вивішування публічних оголошень на дошках, встановлених у певних місцях на території громади.

Місцева ініціатива - це ініціатива громадськості. І це той шлях, який, з одного боку, сприятиме втіленню в життя ідеології адміністративної реформи та нової регіональної політики, а з іншого - подоланню негативної спадщини радянської системи, зокрема, цілковитої відірваності влади від народу. Влада не розуміє потреб народу, а народ, у свою чергу, кожен раз постає перед фактом неочікуваної появи владних рішень, суті й мети яких він не розуміє. Для вирішення цієї проблеми суто адміністративних заходів замало.

Таким чином, підсумовуючи, можна зробити висновок, що місцева ініціатива є самостійною формою здійснення громадянами права на участь у місцевому самоврядуванні та є важливим засобом відстоювання громадянами своїх прав і законних інтересів, а також відновлення їх у разі порушення з боку місцевого самоврядування.

.5 Громадські слухання

Згідно ст. 13. Закону "Про місцеве самоврядування в Україні" територіальна громада має право проводити громадські слухання - зустрічатися з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування, під час яких члени територіальної громади можуть заслуховувати їх, порушувати питання та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення, які належать до відання місцевого самоврядування.

Конкретизуючи на законодавчому рівні громадські слухання, ст. 13 встановлює, що територіальна громада, по-перше, має право проводити такі слухання, по-друге, ці слухання проходять у формі зустрічей членів територіальної громади з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування, по-третє, Закон надає членам територіальної громади право під час слухань заслуховувати звіти депутатів відповідних рад про їхню роботу в цілому або з якогось конкретного питання, а також порушувати проблеми та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення, що належать до відання місцевого самоврядування.

Слід відзначити, що Закон не визначає порядок організації, періодичність, терміни проведення громадських слухань, надаючи право регулювати ці питання територіальній громаді. Однак, закріплюючи в ч. 2 ст. 13 Закону положення про те, що такі громадські слухання проводяться не рідше одного разу на рік, законодавець наголошує на важливості цієї форми безпосередньої участі територіальних громад в управлінні місцевими справами.

За даними Координаційної ради з питань розвитку громадянського суспільства при Президентові України порядок проведення громадських слухань врегульовано Статутами територіальних громад в 24 з 26 міст обласних центрів (територіальні громади міст Житомира і Севастополя не мають Статутів).

Поряд зі Статутами в 9 містах (Вінниця, Донецьк, Миколаїв, Суми, Харків, Черкаси, Чернівці, і Чернігів, Севастополь) існують Положення про громадські слухання, затверджені окремими рішеннями міських рад.

Одним із ключових питань з точки зору можливості для члена територіальної громади реалізувати своє право на участь у вирішенні питань місцевого значення через громадські слухання - це можливість ініціювати їх проведення. Згідно ч. 1 ст. 13 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» право проводити громадські слухання належить тільки територіальній громаді.

Досліджуючи це питання за формальними і кількісними показниками в Україні можна виокремити наступне:

. практично усі Статути та Положення надають право ініціювати проведення громадських слухань міському голові, головам районних у місті рад, міським радам та їх органам та різноманітним депутатським групам (постійним комісіям, фракціям, певній кількості депутатів), виконавчим комітетам та іншим виконавчим органам міських рад;

. 21 - членам територіальної громади. Необхідна мінімальна кількість членів територіальної громади для подання ініціативи коливається від 1 до 11 тисяч осіб;

. 11 - органам самоорганізації населення;

. 4 - громадським організаціям;

. 2 - політичним партіям;

. 5 - іншим утворенням, як от Рада громадських організацій, комітет місцевого самоврядування; підприємства усіх форм власності за погодженням із міським головою або виконавчим комітетом або міською радою; комунальні підприємства за погодження із міським головою; підприємства, установи й організації усіх форм власності.

Так, Статутом територіальної громади м. Львова передбачено, що громадські слухання проводяться з ініціативи міської ради або її постійних комісій, виконавчих органів міської ради, органів самоорганізації населення. Якщо протягом року вказані органи та посадові особи не скликали громадських слухань, то такий обов'язок покладається на міського голову.

Статутом територіальної громади м. Дніпропетровськ передбачено, що громадські слухання скликаються міським головою за власною ініціативою або ініціативою міської ради, районних у місті рад, Таромського селищного голови, Таромської селищної ради, органів самоорганізації населення, членів територіальної громади у кількості не менше, ніж 250 осіб.

Статут територіальної громади м. Дніпропетровська прийнятий 2001 році, а в 2008 році було окремо прийняте Положення про громадські слухання в місті Дніпропетровську як Додаток до цього Статуту. Цим положенням розширено перелік осіб, які можуть бути ініціаторами проведення громадських слухань.

Зокрема, ними можуть бути: ініціативна група членів територіальної громади в кількості від 3 до 9 осіб, обрана на зборах членів громади; орган самоорганізації населення; група депутатів відповідної ради в кількості не менше мінімального чисельного складу постійної комісії, встановленого регламентом ради; постійна комісія ради; виконавчий комітет ради; міський голова;громадська організація, що розповсюджує свою діяльність на територію міста; місцевий осередок політичної партії.

Відповідно до Статутів та Положень правом призначати громадські слухання наділені:

·міський голова у 14 територіальних громадах (Дніпропетровськ, Донецьк, Івано-Франківськ, Кіровоград, Луганськ, Одеса, Рівне, Суми, Харків, Черкаси, Чернівці, Чернігів, Сімферополь, Севастополь);

·міський голова, виконком або ініціатор в 1 територіальній громаді (Вінниця);

·міська рада в 1 територіальній громаді (Миколаїв);

·не врегульоване це питання в 7 територіальних громадах (Луцьк, Житомир, Ужгород, Львів, Полтава, Тернопіль, Хмельницький).

·Передбачена процедура проведення громадських слухань у випадку, якщо міський голова в установлений строк не призначив слухань: у 2 територіальних громадах (Рівному та Черкасах) слухання в такому випадку, призначає перший заступник, а в разі його відсутності секретар міської ради. у 2 територіальних громадах - сам ініціатор. В Харкові - ініціатор призначає дату, час та місце проведення громадських слухань, про що негайно повідомляє голову. В Черкасах, якщо міський голова, його заступник чи секретар ради не призначать - слухання відбуваються з принципом «мовчазної згоди», відповідно до заяви, поданої ініціатором.

У громадських слуханнях на добровільних засадах беруть участь члени територіальної громади. На громадські слухання запрошуються посадові особи органів місцевого самоврядування, депутати міської, районних у місті рад, керівники органів самоорганізації населення, представники місцевих осередків політичних партій та громадських організацій, керівники підприємств, установ та організацій, діяльність яких повязана з питаннями, що обговорюються.

Предметом громадських слухань, як зазначає М.І. Корнієнко, можуть бути: проект програми соціально - економічного та культурного розвитку територіальної громади; проект місцевого бюджету; місцеві податки та збори; надання пільг щодо місцевих податків і зборів; відчуження обєктів комунальної власності, які мають важливе значення для задоволення потреб територіальної громади, а також обєктів спільної комунальної власності територіальних громад, що перебувають в управлінні районних та обласних рад, передача їх під заставу; місцеві програми приватизації обєктів комунальної власності; питання адміністративно - територіального устрою, передбачені законодавством України; створення вільних економічних та інших зон, зміни у їхньому статусі; дострокове припинення повноважень місцевого голови; затвердження символіки відповідної територіальної громади; прийняття статуту територіальної громади тощо.

Рішення громадських слухань, усі подані на них пропозиції фіксуються в проколі громадських слухань. Він оприлюднюється і передається органам місцевого самоврядування. Фактично, протокол є документальним підтвердженням і факту проведення слухань, і прийнятих на них рішень. В усіх Статутах і Положеннях обовязок ведення протоколу покладається на секретаря громадських слухань.

Пропозиції, які вносяться за результатами громадських слухань, підлягають обов'язковому розгляду органами місцевого самоврядування. Цим ще раз підкреслюється те значення, яке відіграє територіальна громада у вирішенні важливих питань місцевого значення.

.6 Інші форми безпосередньої участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування

Однією з форм безпосередньої участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування є їх участь в діяльності органів самоорганізації населення.

Органи самоорганізації населення є однією із форм участі членів територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах у вирішенні питань місцевого значення.

Правовий статус, порядок організації та діяльності органів самоорганізації населення за місцем проживання визначається Законом України "Про органи самоорганізації населення" від 11 липня 2001 року.

Органи самоорганізації населення є важливим самостійним елементом системи місцевого самоврядування, а їх роль у цій системі обумовлена колом завдань, визначених Законом України «Про органи самоорганізації населення», а саме:

) створення умов для участі жителів у вирішенні питань місцевого значення в межах Конституції і законів України;

) задоволення соціальних, культурних, побутових та інших потреб жителів шляхом сприяння в наданні їм відповідних послуг;

) участь у реалізації соціально-економічного, культурного розвитку відповідної території, інших місцевих програм.

Орган самоорганізації населення створюється жителями, які на законних підставах проживають на території села, селища, міста або їх частин, для вирішення завдань, передбачених Законом України «Про органи самоорганізації населення». Їх можна поділити на три групи:

) органи самоорганізації населених пунктів. До них відносяться сільські та селищні комітети. Ці комітети створюють жителі сіл та селищ, що перебувають у межах складних територіальних громад і не є адміністративними центрами цих громад;

) органи самоорганізації районів у містах, жителі яких відповідно до статті 142 Конституції України хоча й утворюють територіальну громаду, проте вона не виступає самостійним субєктом місцевого самоврядування. При цьому районні у містах комітети можуть бути створені лише в разі, коли відповідна міська рада приймає рішення про не утворення районних у місті рад;

) органи самоорганізації, що створюються частиною жителів населеного пункту - будинкові, вуличні, квартальні комітети, а також комітети мікрорайонів. При цьому слід враховувати, що будинкові комітети створюються в межах одного або кількох багатоквартирних будинків, а вуличні та квартальні комітети - лише в місцях індивідуальної забудови.

Обирати та бути обраними до органу самоорганізації населення можуть жителі, які на законних підставах проживають на відповідній території, а порядок виборів визначається Законом України «Про органи самоорганізації населення».

При цьому в зазначеному законі передбачаються такі обмеження виборчого права при виборах органів самоорганізації населення (виборчі цензи):

) ценз осілості - вимога проживати на відповідній території на законних підставах;

) віковий ценз - вимога щодо необхідності досягнення жителем вісімнадцяти років;

) ценз дієздатності - у виборах органу самоорганізації населення не беруть участі жителі, яких визнано судом недієздатними.

Зазначені обмеження необхідні, оскільки забезпечують свідоме волевиявлення жителів при виборах органу самоорганізації населення.

Забороняються будь-які обмеження права жителів, котрі проживають на відповідній території, на участь у відповідному органі самоорганізації населення залежно від їх раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, мовних або інших ознак.

Органи самоорганізації населення діють на підставі Конституції України, цього та інших законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, центральних та місцевих органів виконавчої влади, рішень відповідних органів місцевого самоврядування, рішень місцевого референдуму, статутів територіальних громад, розпоряджень сільського, селищного, міського голови, голови районної у місті (у разі їх створення) ради, виданих у межах своїх повноважень, положень про органи самоорганізації населення, рішень зборів (конференції) жителів за місцем проживання, які їх обрали.

Для виконання своєї діяльності, орган самоорганізації населення обирає керівника, заступників керівника, секретаря, може залучати до роботи штатних працівників, узгоджуючи штат на зборах жителів за місцем проживання. Засідання селищного, сільського, вуличного, квартального, будинкового комітету є відкритими, а всі питання вирішуються простою більшістю голосів і протоколюються або заносяться у щоденник комітету.

Рішення органів самоорганізації населення носять характер рекомендацій. Органи самоорганізації населення несуть встановлену законодавством відповідальність за законність та наслідки своїх рішень і дій. Відповідна рада може скасовувати рішення селищного, сільського, вуличного, будинкового та інші комітету, якщо воно суперечить законодавству або рішенням органів місцевої виконавчої влади і місцевого самоврядування.

Особливе місце серед форм реалізації громадянами права на участь у місцевому самоврядуванні посідає закріплене статтею 40 Конституції України право направляти індивідуальні та колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів, які зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.

У багатьох країнах (наприклад, у Німеччині, Чехії, Словаччині) це право визначається в законах про місцеве самоврядування як "право петицій" і надає мешканцям відповідної території можливість звертатися до органів місцевого самоврядування з заявами, скаргами і пропозиціями.

Як свідчить тлумачення вищенаведеної норми Конституції, звернення громадян, як інститут прямої демократії і самостійна форма здійснення громадянами права на участь у місцевому самоврядуванні, має універсальний характер. Вони дають громадянам можливість опосередковано брати участь у визначенні пріоритетних завдань і напрямків роботи органів місцевого самоврядування, в розробці проектів їх рішень, у контролі за їх діяльністю. Звернення громадян є важливим джерелом інформації щодо інтересів населення і одночасно засобом відстоювання громадянами своїх прав і законних інтересів та відновлення їх у разі порушень з боку місцевого самоврядування.

Правовий механізм реалізації права на звернення в Україні встановлюється Законом України "Про звернення громадян", який, зокрема, передбачає три можливі форми реалізації конституційного права громадян на звернення до органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб: зауваження та пропозиції, що стосуються їх статутної діяльності, заяви або клопотання щодо реалізації своїх соціально-економічних, політичних та особистих прав і законних інтересів та скарги про їх порушення.

Наприклад, Статутом територіальної громади м. Львова передбачено в ст. 22 - 23, що жителі міста мають право особисто звертатися до органів міського самоврядування, органів самоорганізації населення та до їх посадових осіб з питань, віднесених до відання міського самоврядування.

Колективними визнаються звернення до органів і посадових осіб міського самоврядування, підписані не менш як десятьма жителями міста.

Такі звернення мають на меті:

внесення до Львівського міського голови, Львівської міської ради, її виконавчих органів конкретних пропозицій з питань соціально - економічного та культурного розвитку міста чи окремих міських територій, стану довкілля;

аналіз роботи органів міського самоврядування загалом, або заслуховування звітів про виконання окремих завдань щодо соціально-економічного або культурного розвитку міста, стан довкілля, громадської безпеки, охорони громадського порядку, з інших питань, віднесених чинним законодавством до відання міського самоврядування;

порушення питання про утворення, реорганізацію або ліквідацію органів самоорганізації населення;

порушення питання про недовіру посадовій особі органу міського самоврядування.

Колективні звернення розглядаються органами і посадовими особами місцевого самоврядування в першочерговому порядку.

Наступною формою участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування є участь у проведенні громадської експертизи діяльності органів місцевого самоврядування.

Громадська експертиза є одним з важливих інструментів громадської участі у вирішенні питань місцевого значення та впливу на муніципальну політику, а також налагодження правового діалогу між органами влади та громадянами.

Порядок проведення громадських експертиз визначено Постановою Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади» від 5 листопада 2008 року № 976. Механізм проведення громадських експертиз передбачає проведення інститутами громадянського суспільства оцінки діяльності органів виконавчої влади, ефективності прийняття і виконання такими органами рішень, підготовку пропозицій щодо розвязання суспільно значущих проблем для їх врахування органами виконавчої влади у своїй роботі.

Таким чином, громадяни отримують право провести аналіз та дати оцінку роботи органів влади, ефективності прийняття та виконання органами рішень, на основі проведеного аналізу сформулювати пропозиції та визначити необхідні заходи щодо розвязання проблем у певній сфері державної політики. У свою чергу, органи державної влади повинні сприяти інститутам громадянського суспільства у проведенні відповідного аналізу, надавати необхідну інформацію для проведення експертизи та врахувати підготовлені пропозиції під час вирішення питань поточної діяльності.

Проте згадана Постанова не поширюється на органи місцевого самоврядування, в тому числі сільські, селищні, міські ради, їх виконавчі органи, а є обовязковою до виконання тільки центральними та місцевими органами виконавчої влади, зокрема міністерствами та їх територіальними органами, іншими центральними органами виконавчої влади, обласними, районними державними адміністраціями тощо.

З іншого боку, Постанова Кабінету Міністрів України № 976 для органів місцевого самоврядування має рекомендаційний характер і може використовуватися ними у питанні проведення громадських експертиз.

Згідно даних Координаційної ради з питань розвитку громадянського суспільства при Президентові України, деякі обласні центри України у питанні проведення громадських експертиз діяльності органів місцевого самоврядування (міської ради, міського голови, виконавчого комітету, виконавчих органів міської ради) керуються Постановою Кабінету Міністрів «Про затвердження Порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади» від 5 листопада 2008 року № 976. Зокрема передбаченим Постановою порядком проведення громадських експертиз керуються міста Дніпропетровськ, Житомир, Київ та Кіровоград.

У місті Чернівці розпорядженням міського голови затверджено окремий Порядок сприяння проведенню громадської експертизи діяльності виконавчих органів Чернівецької міської ради. Порядок проведення громадської експертизи у місті Чернівці розроблений на основі Постанови Кабінету Міністрів України № 976, проте на відміну від Постанови, затверджений розпорядженням міського голови порядок є обовязковим до виконання виконавчими органами міської ради.

Необхідно наголосити на тому, що розпорядженням Чернівецького міського голови та Постановою Кабінету Міністрів України № 976 передбачено проведення громадської експертизи виконавчих органів ради тільки інститутами громадянського суспільства, тобто це громадські організації, професійні та творчі спілки, організації роботодавців, благодійні і релігійні організації, органи самоорганізації населення, недержавні засоби масової інформації та інші непідприємницькі товариства і установи, легалізовані відповідно до законодавства.

Крім проведення експертизи виконавчих органів міських рад, частина міст у своїх статутах територіальних громади серед механізмів участі членів територіальної громади у здійснення місцевого самоврядування передбачають також участь жителів міста у проведенні громадських експертиз проектів рішень органів місцевого самоврядування.

Зокрема статути територіальних громад міст Луцьк, Дніпропетровськ, Запоріжжя, Одеса, Полтава, Рівне, Суми, Тернопіль, Херсон та Чернігів передбачають, що члени територіальної громади можуть брати участь у проведенні громадських експертиз проектів рішень органів місцевого самоврядування міста з питань, які мають суттєве значення для членів територіальної громади, визначають напрямки соціально-економічного та культурного розвитку міста.

Ще однією формою участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування є проведення консультацій з громадськістю органами місцевого самоврядування.

З метою залучення громадян до участі в управлінні державними справами, Постановою Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 року № 996 було затверджено Порядок проведення консультацій з громадськістю з питань формування та реалізації державної політики.

Постанова Кабінету Міністрів України № 996 є основним нормативно-правовим актом, який регулює механізм проведення консультацій з громадськістю в Україні. Проте закріплений Постановою порядок проведення консультацій є обовязковим до виконання тільки органами виконавчої влади, а для органів місцевого самоврядування має рекомендаційний характер. Відповідно місцевим радам потрібно розробляти власні нормативно-правові акти, що регулюватимуть порядок проведення консультацій з членами територіальної громади щодо питань місцевого значення, або взяти за основу Порядок, визначений у Постанові Кабінету Міністрів України.

В Україні всього сім міських рад, які у питанні проведення консультацій з громадськістю користуються порядком, затвердженим Постановою № 996.

У більшості обласних центрах України питання проведення консультацій з громадськістю жодним чином не врегульовано, у містах Донецьк та Кіровоград консультації з громадськістю визначено відповідно рішенням Донецької міської ради та розпорядженням Кіровоградського міського голови. У місті Одеса питання проведення консультації врегульовано статутом територіальної громади.

Для проведення консультацій з громадськістю, рішенням Дніпропетровської міської ради від 29 травня 2012 року було створено громадську раду при Дніпропетровській міській раді. Відповідно до Положення про громадську раду, остання збирає, узагальнює та подає до Дніпропетровської міської ради та її виконавчого комітету інформацію про пропозиції громадських організацій щодо вирішення питань, які мають важливе суспільне значення.

Ще однією формою є участь жителів у роботі органів місцевого самоврядування. Так, стаття 32 Статуту територіальної громади м. Львова передбачає, що жителі міста мають право бути присутніми на відкритих засіданнях міської ради. Особи, які виявили бажання відвідати пленарне засідання Львівської міської ради, повинні повідомити про це секретаріат міської ради. Обов'язок організації відвідування жителями міста пленарних засідань міської ради покладається на секретаріат ради. Порядок відвідування пленарних засідань міської ради визначається Регламентом Львівської міської ради.

Жителі міста мають право брати участь у засіданнях виконавчого комітету ради під час розгляду питань, пов'язаних з реалізацією їх конституційних прав, забезпечення яких віднесено до відання органів міського самоврядування.

Також варто зазначити, що стаття 39 Конституції України надає громадянам право збиратися і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно оповіщаються органи виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування.

Ці форми реалізації громадянами права на участь у місцевому самоврядуванні мають особливе значення щодо привернення уваги органів місцевого самоврядування до найактуальніших проблем політичного, соціально-економічного розвитку, екологічних проблемі які вимагають негайного розгляду та вирішення. Масові збори, демонстрації, пікетування та інші подібні акції надають представницьким, і виконавчим органам місцевого самоврядування можливість з максимальною точністю визначати, в якій сфері самоврядування є мало ефективним і які саме інтереси населення території незадоволені

Порядок організації і проведення в Україні зборів, мітингів і демонстрацій має бути встановлено окремим законом, ви ходячи з принципів, закріплених згаданою нормою Конституції України, зокрема щодо порядку оповіщення про проведення цих масових заходів. Закон має визначати терміни і процедурний порядок оповіщення органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування про проведення зборів, мітингу, походу або демонстрації, також підстави і порядок встановлення судом обмежень у реалізації громадянами цього права.

Отже, основними формами участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування є місцеві вибори та референдуми, місцеві ініціативи, загальні збори та громадські слухання. Крім того, на рівні територіальних громад здійснення громадянами місцевого самоврядування відбувається в таких формах як: участь в діяльності органів самоорганізації населення, направляти індивідуальні та колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів, участь у проведенні громадської експертизи діяльності органів місцевого самоврядування, проведення консультацій з громадськістю, участь жителів у роботі органів місцевого самоврядування та інші.

Розділ ІІІ. Перспективи удосконалення застосування форм безпосередньої участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування в Україні

В Україні спостерігається значна пасивність населення України, низький рівень участі жителів сіл, селищ, міст у самостійній, під власну відповідальність участі у їх проведенні для вирішення питань місцевого значення. Хоча також треба зазначити, що не тільки населення України є винним у цьому, значну частку провини має на собі і держава. Зокрема, якщо проаналізувати форми безпосередньої участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування, то потрібно зазначити, що держава повинна удосконалити механізми їх застосування. І водночас, варто зазначити, що такого удосконалення потребують усі форми участі громадян, тому доцільно розглянути це питання через призму окремо взятих форм.

Першою формою, яку ми досліджували був місцевий референдум.

Як вже зазначалось, до сьогоднішнього дня немає прийнятого Закону України «Про місцевий референдум», що фактично унеможливлює його проведення. Так, наприклад, у Статуті територіальної громади м. Львова в ст. 16 передбачено положення про міський референдум. Міським референдумом вважається спосіб вирішення територіальною громадою міста, шляхом прямого голосування, питань, віднесених Конституцією і законами України до відання міського самоврядування.

Рішення, прийняті міським референдумом, є обов'язковими для виконання органами та посадовими особами міського самоврядування в межах міста.

Порядок призначення та проведення міського референдуму, а також перелік питань, що вирішуються референдумом, визначаються законом.

Тому, на мою думку, першочерговим кроком для збільшення ефективності залучення громадян у здійсненні місцевого самоврядування є прийняття Закону України «Про місцевий референдум». Крім того, в такому законі у обовязковому порядку необхідно чітко зазначити наступні положення:

впровадження чіткої типологізації місцевих референдумів та визначення їх предметів;

уточнення кола та статусу субєктів ініціювання місцевих референдумів, інших учасників місцевих референдумів;

мінімізація можливостей адміністративного тиску на субєктів місцевого референдуму;

створення механізмів імплементації результатів імперативних референдумів.

визначити, які саме органи місцевого самоврядування на відповідній території мають право брати участь у формуванні персонального складу дільничних комісій;

включити мешканців громади до кола субєктів ініціювання консультативного місцевого референдуму;

визначити максимальну кількість питань, які можуть одночасно виноситися на місцевий референдум із врахуванням рекомендації ПАРЄ щодо обмеження кількості питань референдуму, що виносяться на голосування в один і той самий день, з метою сприяння громадянам у прийнятті рішення

чітко викласти коло питань, які можуть виноситися на імперативний та консультативний місцевий референдуми. Вважаю доцільним включити до предмету консультативного референдуму питання місцевого бюджету, місцевих податків і зборів, встановлення тарифів на житлово-комунальні послуги, питання, що належать до компетенції державних органів, а також кадрові питання та питання організаційного характеру з урахуванням особливостей.

Наступним аспектом підвищення ефективності застосування форм участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування є вдосконалення механізму проведення загальних зборів членів територіальної громади. Зокрема, необхідно надати право ініціювати проведення загальних зборів виключно міському голові, голові районної в місті (у разі її створення) ради, міській (районній в місті) раді, постійними депутатським комісіям, депутатським групам, органам самоорганізації населення, обєднанням співвласників багатоквартирних будинків, членам територіальної громади. Крім цього, варто надати право скликання зборів громадським обєднанням, благодійним організаціям, що поширюють свою діяльність на територію міста.

Необхідно скасувати будь які кількісні обмеження та вимоги щодо ініціативних груп громадян та кількості членів територіальної громади, з ініціативи яких можуть скликатися загальні збори громадян за місцем проживання.

Також урегулювати порядок реалізації та оскарження рішень загальних зборів; зобовязати місцеві ради та їхніх посадових осіб обґрунтувати власне рішення про часткове врахування або неврахування позиції загальних зборів;

Удосконалення також потребують і механізми проведення громадських слухань та місцевої ініціативи. Зокрема, нормативно-правові акти повинні уникати загальних формулювань невизначеного змісту, як от «рішення громадських слухань доводяться до відома населення зручним способом». В даному випадку слід чітко вказати: що оприлюднюється? хто повинен оприлюднити? в який строк? і де? при чому строки мають бути фіксовані. Наприклад, «на протязі 10 робочих днів з моменту ухвалення рішення».

Усі права та обовязки мають бути чітко прописані. Кожному праву члена територіальної громади має кореспондуватися відповідний обовязок службовців органів місцевого самоврядування, і навпаки. Інакше нормативно-правовий акт буде нагадувати набір декларацій. Наприклад, якщо ініціатор проведення слухань має право бути присутнім під час розгляду міською радою рішення громадських слухань, то в службовців ради виникає обовязок повідомити його про час і місце засідання, забезпечити доступ у приміщення, тощо.

Кожен нормативно-правовий акт повинен передбачати настання негативних правових наслідків, у випадку його недотримання: визнання громадських слухань такими, що не відбулися, визнання рішення органу місцевого самоврядування недійсним, притягнення до юридичної відповідальності посадових осіб.

Необхідно також ввести положення, згідно з яким встановлення кількості підписів, необхідних для реєстрації місцевої ініціативи та ініціативи щодо проведення громадських слухань залежить від загальної чисельності населення громад;

Також потребується внесення змін до Закону, якими передбачити: перелік питань обовязкового проведення громадських слухань; обовязкову участь членів ініціативної групи з питань проведення громадських слухань на засіданні органів місцевого самоврядування щодо розгляду рішення громадських слухань; встановлення обовязку місцевих рад враховувати пропозиції громадськості у власній діяльності та аргументувати відмову виконувати рішення громадських слухань.

Підтримую також думку, що позитивною практикою, яку варто запозичувати, є встановлення обовязку брати участь у громадських слуханнях для депутатів (міської чи районної у місті ради) та посадових осіб місцевого самоврядування, компетенції яких стосуються питання, винесені на обговорення. Як це передбачено у нормативних документах Вінниці, Сум, Харкова, Черкас, Чернігова).

Стосовно місцевих ініціатив, то згідно з Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцевим радам необхідно визначити порядок внесення місцевої ініціативи на розгляд ради у положеннях про порядок реалізації права на місцеву ініціативу. Відповідні положення слід ухвалювати як Додаток та статуту територіальної громади.

Право ініціювати внесення місцевої ініціативи на розгляд ради слід надати безпосередньо членам територіальної громади, а також членам громади, які обєднані у окремі інститути громадянського суспільства - громадські обєднання, благодійні організації, органи самоорганізації населення, організації співвласників багатоквартирних будинків. Місцевим радам необхідно максимально спростити процедуру ініціювання та подання місцевої ініціативи на розгляд ради і не створювати додаткових кроків, які необхідно зробити ініціаторам для подання місцевої ініціативи.

Стосовно інших форм участі громадян, зокрема громадської експертизи, то необхідно зазначити, що місцевим радам розробити порядок сприяння проведенню громадської експертизи діяльності виконавчих органів рад. Відповідний порядок повинен бути розроблений на основі Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку сприяння проведенню громадської експертизи діяльності органів виконавчої влади» від 5 листопада 2008 року № 976 і затверджений розпорядженням міського голови.

Місцевим радам також необхідно оприлюднювати інформацію щодо проведення експертиз на веб-сайті ради або у місцевих ЗМІ.

Як і з громадськими експертизами, необхідно також розробити та затвердити порядок проведення консультацій з громадськістю органами місцевого самоврядування та їх посадовими особами. За основу під час розроблення порядку взяти Постанову Кабінету Міністрів України від 3 листопада 2010 року № 996 «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики». Ці два аспекти є надзвичайно важливими, адже саме недостатність та відсутність правового регулювання не дають можливості громадянам ефективно застосовувати дані форми участі при здійсненні місцевого самоврядування.

Разом з тим, хотілось би навести думку науковців, що у процесі удосконалення правового забезпечення форм участі громадян необхідно вирішити, які питання потребують законодавчого регулювання, а які можна винести на рівень локальної нормотворчості. Якість переважної більшості локальних нормативно-правових актів поки що не дозволяє вирішувати проблеми законодавчого унормування механізмів місцевої демократії.

Головною метою удосконалення законодавства у цій сфері має стати створення умов, за яких доступність усіх форм локальної демократії для мешканців громад не буде повністю залежати від позиції органів і посадових осіб місцевого самоврядування.

Отже, для того, щоб удосконалення застосування форм безпосередньої участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування в Україні необхідно провести значну нормотворчу діяльність як Верховні Раді України, так і місцевим радам, оскільки практично усі форми потребують свого удосконалення.

Висновки

На підставі проведеного дослідження можна зробити наступні висновки:

Право територіальної громади на самоврядування забезпечується правом кожного громадянина України брати участь у місцевому самоврядуванні. Основним нормативним актом, що регулює зазначені процеси, є Закон України "Про місцеве самоврядування в Україні" від 21.05.1997 р.

Стаття 3 Закону встановлює, що громадяни України реалізують своє право на участь у місцевому самоврядуванні за належністю до відповідних територіальних громад.

На місцевому рівні громадяни за допомогою безпосередньої демократії можуть вирішувати питання місцевого значення.

Участь громадян у місцевому самоврядуванні проявляється у безпосередніх та представницьких формах демократії. Конституція і закони України не встановлюють вичерпного переліку засобів безпосередньої демократії, тому такі на локальному рівні характеризуються різноманітністю форм (референдум, вибори, місцеві ініціативи, самооподаткування тощо).

Формою безпосередньої участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування - це легітимні та імперативні способи і засоби безпосереднього здійснення влади територіальною громадою або її членами, якими забезпечується право громадян здійснювати місцеве самоврядування, тобто безпосередньо вирішувати питання місцевого значення.

Становлення форм безпосередньої демократії сприяє реалізації волі та інтересів членів територіальної громади, повязаних з вирішенням їх повсякденних і життєвих проблем проживання, само і групової реалізації в сфері локальної демократії.

Місцевий референдум є найвищою нормативною формою безпосереднього волевиявлення територіальної громади щодо вирішення питань місцевого значення, а також основним актом локальної нормотворчості територіальної громади, який дозволяє їй брати участь в управлінні місцевими справами

Територіальні громади не можуть ні законодавчо, ні організаційно провести місцевий референдум, проведення таких референдумів буде незаконним. Це є великою проблемою місцевого самоврядування, яка потребує вирішення шляхом прийняття Закону про місцевий референдум.

Місцеві вибори за своєю суттю є однією з найважливіших форм безпосередньої участі громадян в управлінні місцевими справами. Змістом місцевих виборів є формування одноособових та колегіальних органів місцевого самоврядування.

Для участі громадян у такій формі як місцеві вибори в якості виборця потрібно бути членом територіальної громади, в межах території якої проводяться вибори

Місцеві вибори є такою формою участі громадян в управлінні місцевими справами, яка дозволяє їм найбільш демократичним способом формувати органи місцевого самоврядування який, відповідно до чинного законодавства, діятиме від імені них та їх територіальної громади і реалізуватиме в більшій частині її функції та повноваження.

Загальні збори громадян за місцем проживання - це зібрання всіх чи частини жителів села (сіл), селища, міста для вирішення питань місцевого значення.

Практика місцевого самоврядування свідчить, що загальні збори громадян є однією з найбільш масових форм безпосередньої демократії. Вони доступні для громадян і є одним із ефективніших засобів їх самоорганізації. Загальні збори забезпечують громадянам реальну можливість поєднання колективного обговорення питань і прийняття рішень з їх особистою активністю та ініціативою, які виявляються в різних організаційних та організаційно-правових формах (запитаннях, виступах, участі в голосуванні тощо). Для забезпечення цієї можливості доцільним є внести зміни в чинне законодавство, врахувавши пропозиції науковців та громадських активістів.

Місцева ініціатива є самостійною формою здійснення громадянами права на участь у місцевому самоврядуванні та є важливим засобом відстоювання громадянами своїх прав і законних інтересів, а також відновлення їх у разі порушення з боку місцевого самоврядування.

Територіальна громада має право проводити громадські слухання - зустрічатися з депутатами відповідної ради та посадовими особами місцевого самоврядування, під час яких члени територіальної громади можуть заслуховувати їх, порушувати питання та вносити пропозиції щодо питань місцевого значення, які належать до відання місцевого самоврядування.

Основними формами участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування є місцеві вибори та референдуми, місцеві ініціативи, загальні збори та громадські слухання. Крім того, на рівні територіальних громад здійснення громадянами місцевого самоврядування відбувається в таких формах як: участь в діяльності органів самоорганізації населення, направляти індивідуальні та колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб цих органів, участь у проведенні громадської експертизи діяльності органів місцевого самоврядування, проведення консультацій з громадськістю, участь жителів у роботі органів місцевого самоврядування та інші.

Для удосконалення застосування форм безпосередньої участі громадян у здійсненні місцевого самоврядування в Україні необхідно провести значну нормотворчу діяльність як Верховні Раді України, так і місцевим радам, оскільки практично усі форми потребують свого удосконалення.

Список використаних джерел

1.Актуальні проблеми становлення та розвитку місцевого самоврядування в Україні: Кол. монографія / В.О. Антонечко, М.О. Баймуратов, О.В. Батанов та ін.; За ред.: В.В. Кравченка, М.О. Баймуратова, О.В. Батанова. - К.: Атіка, 2007. - 864 с

.Гладышев А. Г. Правовые основы местного самоуправления / А. Г. Гладышев. -М., 1996. - С. 124

.Данильян, О. Г. Основи філософії [Текст] : навч. посіб. / О. Г. Данильян, В. М. Тараненко. - Х. : Право, 2003. - 352 с.

.Євтухова Т.І., Легенько Ю.В., Міщенко Р.І., Родіонов О.В., Руденко О.М. Участь громадськості у процесі прийняття рішень на місцевому рівні: навч.-методичний посібник / ДП «Укртехінформ» - Київ, 2013. - 250 с.

.Журавель Я. Особливості правового закріплення вимог до кандидатів на посаду сільського, селищного, міського голови.//Ярослав Журавель// Вісник Центральної виборчої комісії - № 2 (12), 2008 р. - ст. 76-78

.Кампо В. М. Місцеве самоврядування в Україні К.: Ін Юре, 1997. - 36 с.

.Корнієнко М.І. Статут територіальної громади: яким він може бути? // Розвиток місцевої демократії: забезпечення прав громадян на здійснення місцевого самоврядування: Зб. матер. конф., Київ, 21-22 грудня 1998 року. - К., 1999. - С. 18-19.

.Максакова Р. М. Вибори до органів місцевого самоврядування: проблеми теорії і практики: Автореферат дисертації канд. юрид. наук: 12.00.02 / Інститут держави і права ім. В.М. Корецького. - К., 2003.- 17 с.

.Місюра В. Місцеве самоврядування як складовий елемент громадянського суспільства. − Вісник НАДУ. - 2005. - № 2. − С. 252. −258.

.Погорілко В.Ф. Актуальні проблеми демократії, управління і бюрократії в Україні // Право України. - 2001. № 9. - С. 122 - 125.

.рієшкіна О.В. Місцеве самоврядування в Україні: правове регулювання безпосередньої демократії: Навч. посібник. - К.: Кондор. - 2004. - 336 с.

.Участь громадян у здійсненні місцевого самоврядування: Навчальний посібник / За ред. В.В. Кравченка. - К.: Атіка, 2004. - 264 с.

.Цоклан В. Система джерел конституційного права в контексті розвитку вітчизняного конституціоналізму: конституціоналізму: тенденції та перспективи / В. І. Цоклан // Публічне право. - 2011. - № 3. - С. 20-26.

.Юридична енциклопедія: В 6 т. : /. Т. 1 : А-Г / Національна академія наук України ; ред. Ю. С. Шемшученко. - К. : Вид-во "Українська енциклопедія" ім. М.П. Бажана, 1998. - 672 с.

.Ярмиш О.Н., Серьогін В.О. Державне будівництво та місцеве самоврядування в Україні : навч. посіб. / за заг. ред. Ю.М. Тодики. - Х. : Вид-во Нац. ун-ту внутр. справ, 2002. - 672 с.