Розвиток мовлення дітей раннього віку засобами малих фольклорних форм
Вступ
Актуальність теми
На переламних етапах історії загострюється самосвідомість народу, зростає інтерес до своїх витоків, коріння, культури, всього того, що характеризує його самобутність. Дитинство - це час, коли можливе справжнє, щире занурення у витоки національної культури. Дошкільний навчальний заклад - перша і відповідальна ланка в загальній системі освіти. Оволодіння рідною мовою є одним з найважливіших надбань дитини в дошкільному дитинстві.
У Конвенції про права дитини записано, що держави-учасниці забезпечують, щоб дитина мала доступ до інформації і матеріалів із різних національних і міжнародних джерел, особливо до такої інформації і матеріалів, які спрямовані на сприяння соціальному, духовному і моральному благополуччю [5].
В Законі України «Про дошкільну освіту» йдеться про «забезпечення права кожної дитини на доступне здобуття дошкільної освіти. Дошкільна освіта - цілісний процес, спрямований на:
-забезпечення різнобічного розвитку дитини дошкільного віку відповідно до її задатків, нахилів, здібностей, індивідуальних, психічних та фізичних особливостей, культурних потреб;
-формування у дитини дошкільного віку моральних норм, набуття нею життєвого соціального досвіду» [4].
Дошкільний вік - це період активного засвоєння дитиною розмовної мови, становлення і розвитку всіх сторін мовлення: фонетичної, лексичної, граматичної. У цьому віці дитина опановує насамперед діалогічне мовлення. Воно має свої специфічні особливості, що проявляються у використанні мовних засобів, допустимих лише в розмовному мовленні. Тільки спеціальне мовленнєве виховання підводить дитину до оволодіння зв'язним мовленням, що будується з урахуванням вікових особливостей дітей. При цьому важливо враховувати індивідуальні особливості мовленнєвого розвитку кожної дитини: емоційність, безпосередність.
Розвиток мовлення маленьких дітей знаходиться в прямій залежності від наступних факторів:
-мовленнєве оточення (мовленнєве середовище);
-педагогічних впливів, спрямованих на засвоєння дитиною певного мовленнєвого змісту.
Розвиток мовлення - складний психічний процес, що не зводиться до простого відтворення дитиною почутої мови. Він обумовлений розвитком діяльності спілкування з дорослими та однолітками.
Щоб розвивати мовлення дитини, замало просто пропонувати їй різноманітний мовний матеріал, необхідно ставити перед нею нові завдання спілкування, які потребують нових засобів реалізації цілей комунікації. Тому мовленнєвий розвиток дитини демонструє її компетентність у соціальній взаємодії.
Твори фольклору, починаючи з колискових пісеньок, потішок і закінчуючи казками, прислів'ями, дають дітям уроки на все життя: уроки фізичної і моральної порядності, дружби, теплоти у стосунках, взаємодопомоги. Душевною теплотою і любов'ю пронизані всі колискові пісеньки, пестушки, потішки. Фольклор формує у дитини почуття приналежності до свого народу, його культури, почуття рідної мови.
Український фольклор несе інформацію про закономірності співжиття у природі, сприяє розвитку емоційно-вольової сфери, активізує мовленнєво-комунікативну діяльність малюків. Це потужний чинник фізичного, емоційно-чуттєвого і розумового розвитку дітей, необхідний елемент збагачення життєвого простору дошкільника.
Народна система була обєктом уваги багатьох мислителів, учених різних галузей: культурологів, філософів, етнографів, соціологів, психологів, педагогів. Серед них відомі педагоги, як Я. Коменський, К. Ушинський, О.Духневич, С. Русова, Г. Ващенко, В.Сухомлинський, І. Суханова, М.Стельмахович, О. Воропай, Н. Злагада, О. Кравець, Г.Лозко, Ю. Руденко, Г. Волков, Г. Виноградов, В. Скуратівський, А. Гашимов, А. Ізмайлов та інші. Найважливішим засобом народного виховання, на думку К.Ушинського, є вся народна культура як єдине ціле.
Саме тому фольклор є могутнім засобом розвитку мовлення дітей дошкільного віку.
Обєктом дослідження є розвиток мовлення дітей раннього віку.
Предмет дослідження - використання фольклорних творів як засобу розвитку мовлення у дошкільників.
Мета дослідження полягає у виявленні та характеристиці особливостей розвитку мовлення у дітей раннього віку засобами фольклору.
Досягнення поставленої мети передбачає вирішення конкретних завдань, а саме:
проаналізувати психолого-педагогічну та методичну літературу з теми дослідження;
визначити закономірності становлення і розвитку мовлення у дітей раннього віку;
охарактеризувати фольклор як джерело створення розвивального мовленнєвого середовища;
розкрити методику використання фольклорних творів для розвитку мовлення малят;
перевірити вплив фольклорних творів на активізацію мовлення дітей раннього віку.
1. Науково-теоретичне обґрунтування
Фольклор - усна народна творчість, що існує у вигляді: казок, потішок, загадок, пісень. Фольклор не залишається незмінним, а розвивається разом з розвитком народу, вбираючи в себе все цінне, що існувало раніше і відображає нові соціальні зміни.
Історіографія наукових досліджень проблем народної педагогіки свідчать, що вивчення народного досвіду виховання, як соціально-історичного феномена, на всіх етапах історичного розвитку входило в коло наукових інтересів педагогів минулого і сьогодення.
Знаменитий швейцарський педагог Й.Г. Песталоцці, узагальнивши досвід швейцарської народної педагогіки, створив «Книгу для матерів». Він був переконаний, що виховання, розпочате в сім'ї, має потім тривати в школі. Великий російський педагог К.Д. Ушинський високо оцінював виховний потенціал народної педагогіки. «Виховання, створене самим народом і засноване на народних засадах, - писав він, - має ту виховну силу, якої немає в найкращих системах, заснованих на абстрактних ідеях ...». Він глибоко вірив у принцип «народ без народності - тіло без душі» і, спираючись на цей принцип, обґрунтував ідею народності. Добре знаючи народні звичаї, обряди, традиції, він прийшов до висновку, що «мудрість предків - дзеркало для нащадків», і тому ратував за народне виховання, бо воно є живим зразком у процесі морального розвитку. «Добре насіння освіти дороге, зате й родить воно сторицею», - вказував Костянтин Дмитрович [13].
Значний внесок у вивчення і популяризацію народної педагогіки зробили також українські педагоги і діячі культури.
Першим з видатних педагогів минулого в Україні, хто збагнув силу й велич народної педагогіки та сказав про неї своє авторитетне слово, був Г.С. Сковорода. Видатний філософ-просвітитель і поет другої половини XVIII сторіччя, який стояв на вершині знань свого часу, відстоював твердження про здатність простого народу до самостійної педагогічної творчості, доводячи, «що правильне виховання криється в природі самого народу, як вогонь і світло в кремені» [10]. Ідеями народної педагогіки пронизані діалоги, вірші, байки і притчі Сковороди.
Після Г.С. Сковороди народну педагогіку обрав об'єктом своїх спостережень О.В. Духнович - автор першого в Україні підручника з педагогіки «Народна педагогия в пользу училищ и учителей сельских» [11]. У цій праці він узагальнив і розвинув кращі досягнення багатовікового досвіду трудящих у галузі виховання.
Ідеал народної педагогіки про головну ознаку справжньої сім'ї І.П. Котляревський виразив словами, які стали крилатими:
Де згода в сімействі, де мир і тишина; Щасливі там люди, блаженна сторона [6].
«Народ дбайливо супроводжував поетичним словом кожен етап життя дитини, всі сторони його розвитку. Це ціла система традиційних правил, принципів, за допомогою яких виховується дитина в родині. Стрижнем цієї системи була і залишається усна народна творчість, що передається з століття в століття, з родини в родину», - писав Л.М. Толстой [7].
В.О. Сухомлинський підкреслював необхідність і важливість вивчення моральних ідей та педагогічних поглядів народу, що з них випливають. Він вважав, що, незважаючи на багатство і велике практичне значення народної педагогіки, вона належним чином не вивчається, глибокі дослідження з цих проблем не проводяться. «Про народну педагогіку ніхто досі серйозно на думав, і мабуть, це принесло багато лиха педагогіці, - писав він. - Я впевнений, що народна педагогіка - це осередок духовного життя народу. У народній педагогіці розкриваються особливості національного характеру, обличчя народу! Характер народу, обличчя народу, його думи і сподівання, моральні ідеали особливо яскраво проявляються в створених ним казках, билинах, легендах, епосах, приказках і прислів'ях» [12].
В.О. Сухомлинський вважав, що казки, пісеньки, потішки, є незамінним засобом пробудження пізнавальної активності, самостійності, яскравої індивідуальності.
За допомогою малих форм фольклору діти навчаються висловлювати ту чи іншу інтонацію: засмучення, ніжність і ласку.
Таким чином, педагоги і психологи минулого вважають фольклор одним з дієвих і яскравих засобів народної педагогіки, що таїть величезні дидактичні можливості. Вони відзначають, що знайомство з народними творами збагачує почуття та мовлення малюків, формує ставлення до навколишнього світу, грає неоціненну роль в моральному і мовленнєвому розвитку.
Роль малих фольклорних форм в розвитку мовлення дітей дошкільного віку
В кінці ХХ століття в наше життя почала вливатися величезна лавина слів, запозичених з інших мов, велика кількість людей взагалі перестали вважати українською мову - мовою спілкування, вона отримала статус «мова селюків». Лише кілька років назад українська мова стала справді державною, все більше людей розмовляють саме українською. Однак, російськомовні регіони, в яких українська мова залишається лише предметом навчання в школі, садку, вузі, потребують посиленого вивчення мови власного народу.
«Знаряддям», яке допомагає педагогам виховувати любов до рідної мови, повагу до неї, захоплення її співучістю, мелодійністю - є, звичайно, усна народна творчість. Адже, українські пісні, казки, прислівя та приказки, заклички та примовки наповнені мудрістю поколінь, вони несуть в собі всю красу української мови. Влучні порівняння, метафори, яскраві образи - допомагають краще зрозуміти мову, полюбити її.
Фольклор - це народна творчість, в якій «художнє відображення дійсності відбувається у словесно-музично-хореографічних формах колективної народної творчості, що виражають світогляд трудящих мас і нерозривно повязані з їхнім життям та побутом» [1, с. 61]. Поняття «дитячий фольклор» увійшло до науки порівняно недавно. Проте новизна терміна не повязана з пізнім походженням цього виду фольклору. Дитячий фольклор - це сукупність зразків усної народної творчості, яка складається із класичних та сучасних фольклорних форм і функціонує у дитячому середовищі або виконується спеціально для дітей [9]. Дитячий фольклор є поліфункціональним, тому він свідомо передається від дорослих дітям або засвоюється в дитячому середовищі стихійно. За Т. Полковенко, жанровий поділ дитячого фольклору класифікується таким чином:
зразки усної народної словесності, створені дорослими для дітей: колискові пісні, пестушки, утішки, чукикалки, небилиці (перевертні), безкінечні казочки, скоромовки тощо;
твори, які перейшли до дитячого фольклору із загального народнопоетичного набутку: казки, обрядові пісні (заклички, примовки, колядки, щедрівки, веснянки, гаївки), загадки, прислівя, приказки тощо;
зразки усної народної творчості, які виникли і функціонують у дитячому середовищі: ігрові пісні, лічилки, жарти, дражнилки, мирилки, безконечники-«нескінчухи», кричалки та інший «віршований галас» [1, с. 226]. Читання, слухання, розігрування фольклорних творів, промовляння їх разом із дорослим збагачують словник, розвивають артикуляційний апарат, формують уміння усвідомлювати й відтворювати почуте. Малі фольклорні жанри використовуються вихователями у процесі роботи з художньою літературою і в повсякденному житті. Організовуючи роботу з дітьми щодо ознайомлення з різними жанрами фольклору, необхідно врахувати те, що фольклорний матеріал для дітей повинен бути доступним, зрозумілим, відповідати рівневі їхнього розвитку. Відомо, що чим більше дитина знає різножанрових фольклорних текстів, тим глибше в неї розвинене мовлення.
Завдання вихователя групи раннього віку - зацікавити дітей фольклорними творами, навчити розуміти їх зміст і повторювати за дорослими слова, фрази, тексти. Важливо якомога яскравіше наочно показати дітям фольклорний твір за допомогою картинок, іграшок, рухів, співів тощо [3]. Фольклорно-ігрові заняття з дітьми раннього віку - специфічна форма роботи, яка потребує від вихователя професійних знань і вмінь у сфері народного мистецтва. Педагог має навчитися володіти художніми засобами (декларувати, співати, танцювати, грати на народних інструментах), тільки тоді буде реалізовано величезний педагогічний потенціал фольклорних творів.
Вихователь, який володіє фольклорним матеріалом, знає народні забавлянки, пісеньки, пестушки тощо, вміє емоційно, виразно їх прочитати, швидше досягає контакту з дітьми, успішніше прищеплює їм навички, повязані з режимними моментами, цікавіше організовує ігрову діяльність і стає активним учасником мовленнєвого розвитку дитини.
Колискова - це перший поетичний і музичний твір, з яким зустрічається дитина вже в перші дні свого життя, вона чує його з вуст найближчої людини - матері. Саме під впливом колискових пісень, які дослідники ще називають «материнськими», у дитини виховується любов до природи, Батьківщини, повага до старших. З раннього дитинства малюк живиться звуками рідної мови. Через пісню запамятовуються фонетичні, лексичні й морфологічні її особливості, що пізніше допомагають людині передавати найтонші відтінки почуттів і думок.
Колискові - це перші уроки духовності, моральності, чесності, чемності (добре, погано, можна, не можна), шанобливого ставлення до праці. У дошкільному закладі доцільно використовувати не тільки народні колискові пісні, а й ті, що створені поетами та композиторами. Приваблює дітей, активізує їхнє мовлення застосування у поєднанні з елементами традиційних колискових новітніх елементів, персонажів (наприклад, казкових героїв з дитячих мультфільмів), предметів з життя сучасної дитини, аранжування пісні [8].
Залучення дітей до співу колискових під час проведення дидактичних ігор з лялькою допомагає розвивати силу голосу, чистоту його звучання і мелодику мовлення. Позитивним є вплив співу на корекцію заїкання. У дітей зникає підвищена напруга дихальних, голосових й артикуляційних мязів.
Цікавою формою залучення дітей раннього віку до національної культури є організація куточка української світлиці з маленькою колискою, іграшковим немовлям і обовязковим атрибутом колискових пісень - котом.
Забавлянки (утішки) супроводжують перші рухи дитини. Це елементарні словесно-рухові ігри дітей з пальчиками, ручками, ніжками, іграшками, різними предметами, мета яких - розвиток дрібних мязів дитини, ознайомлення з трудовими процесами, побутом народу. Утішки та забавлянки є своєрідною формою емоційного спілкування дорослого з дитиною. Вік, на який припадають ці жанри фольклору, є сензитивним для мовленнєвого розвитку малюків. У групах раннього віку найрозповсюдженішою формою роботи є розігрування забавлянок (індивідуально чи з двома-трьома дітьми), які супроводжуються наочністю й активною діяльністю дітей.
На початковому етапі роботи із забавлянками у дітей слід формувати прагнення вступати у контакт з дорослим, викликати позитивні емоції, розвивати імпресивне мовлення та звуконаслідування. Використовують розповідання, спів забавлянок (сумісне і відображене), розігрування їх змісту. Дітей залучають до виконання дій з рухами рук, пальців. Спочатку дії пасивні (з допомогою дорослого), потім - пасивно-активні (під контролем педагога) і активні (самостійні). У подальшій роботі із забавлянками необхідно збагачувати словниковий запас, розвивати активне мовлення дітей, удосконалювати дрібну моторику рук. Дітей залучають до інсценування та драматизації, заучування, прослуховування забавлянок у записах.
Окрему групу забавлянок становлять твори, які використовуються дорослими під час похитування, підкидання дитини на коліні або на нозі. У Центральній Україні та Лівобережжі вони називаються «чукикали» (або «гуцикали») від початкових слів багатьох з них - різноманітних поєднань звукосполучень «чук», «чуки», «гуци». Інші звукопоєднання («гоп», «а-та-та» тощо) також надають цим творам чіткого, енергійного ритму, який є характерною ознакою чукикалок. Іноді сам зміст забавлянок відтворює рух (наприклад: «Їде, їде пан, пан, на конику сам, сам»).
Чукикалки мають форму коротесенької пісеньки чи віршика, гумористичного, жартівливого змісту ігрової спрямованості. Вони активізують (стимулюють) єдність слова та моторики дитини, супроводжуються не тільки відповідними рухами, а й розвивають мовленнєві здібності дітей. Незважаючи на свою простоту, чукикалки мають етнографічне спрямування, сприяють мовленнєвому спілкуванню дітей (їх співають або проказують).
Пестушки - коротенькі пісеньки, якими дорослі забавляють дітей у важливі для них моменти повсякденного життя: коли дитина прокидається вранці, коли її вмивають, розчісують, годують. Вони заохочують дитину до діяльності, підбадьорюють, створюють піднесений настрій [2]. Д. Ельконін в одній із своїх робіт зазначав, що рима і ритм є у ранньому віці основою для запамятовування різних слів і словосполучень, утішок. Він стверджував, що при повторенні слів та фраз предметом спілкування дитини є не їх значення, а звуковий склад і ритмічна структура. Таке повторення доцільно здійснювати, застосовуючи малі фольклорні жанри [1].
Заклички - короткі поетичні твори, в яких звучать звертання до природних явищ, стихій, обєктів з метою вплинути на погоду, довкілля чи саму людину. Найбільше закличок повязані з культовими образами землеробного циклу: до дощу (щоб пішов чи припинився), до хмар, щоб розступилися, та ін. Окрему групу становлять заклички із звертанням до комах, птахів, тварин. До закличок подібні примовки, які також використовуються, щоб «сприяти» у якихось діях або викликати природні явища, тобто теж є своєрідними замовляннями. Однак примовка не вказує на дію чи обєкт, на який вона спрямована, а лише натякає на них окремими художніми образами чи звуковими асоціаціями.
Заклички та примовки включають, крім словесного ряду, певні рухи, що є елементом їх ігрового оформлення. Ці рухи знаходять відгук в дитячій руховій активності. До них належать підскоки на одній або на двох ногах, нахили голови, кидання камінців, кружляння, рухи з предметами - палицями, камінцями, травою, мотузками (завязування, підкидання, перепускання комахи з руки на руку тощо).
Неоціненним духовним скарбом є загадки, за допомогою яких маля пізнає світ, його обєкти і явища. Для дітей раннього віку загадки повинні бути лаконічні, з яскравими характеристиками, конкретними образами, оскільки в них ще малий життєвий досвід.
Мирилки - це короткі віршовані твори, які говорять діти на знак примирення, за призначенням вони протилежні до прозивалок і використовуються з метою відновлення товариських стосунків [2].
Невеликим розміром, добором дійових осіб, динамічністю, поєднанням звуків рідної мови, слова, інтонацій та рухів, багаторазовим повторенням всього твору або його окремих частин (кумулятивністю), діалогічністю, імпровізаційною можливістю, притаманною їм емоційністю, оптимістичним характером малі фольклорні форми сприяють формуванню мовленнєвої особистості дітей. Форми використання забавлянок, закличок, промовок, пісень різноманітні. Це залежить від віку, мовленнєвого розвитку дітей.
Для того, щоб фольклор став невідємною частиною мовленнєвого спілкування дітей раннього віку, необхідно створити відповідне розвивальне середовище. В інтерєрі групи доцільно використовувати елементи українського фольклору. У роботі з дітьми використовують книжки-іграшки, книжки-картинки, фігурки персонажів відомих утішок, казок, різні види театрів, музичні інструменти, альбоми з утішками тощо.
. Власний практичний досвід
Особливості сприйняття дошкільниками раннього віку малих фольклорних форм
Третій рік життя є найсприятливішим для розвитку мовлення дитини. Основне завдання розвитку мовлення дитини - оволодіння нормами і правилами рідної для нього мови. Усна народна творчість таїть в собі невичерпні можливості для пробудження пізнавальної активності, самостійності, яскравої індивідуальності малюка, для розвитку мовних навичок.
Знайомство з малими жанрами фольклору здійснюється через:
спеціально-організоване навчання - на заняттях з розвитку мовлення, ознайомлення з довкіллям та природою, малювання, ліплення, конструювання, музики, фізкультури;
спільну діяльність з дітьми - режимні моменти, спостереження, гру, індивідуальну роботу;
Трирічні дошкільнята особливо уважні до звуків людської мови. Тому на заняттях з розвитку мовлення необхідно розвивати слух. У сприйнятті моєї вимови діти проходять кілька етапів: на початку вони реагують на інтонацію, потім значимість набуває для них ритм, і тільки потім починають розуміти значення слів. Одночасно зі слухом розвивається мовлення. Наприклад, на занятті з розвитку мовлення на тему «Читання народної казки «Курочка ряба» для того, щоб замотивувати вихованців на знайомство з новою казкою я почала заняття із знайомства з потішкою «Курочка-рябушечка»:
Курочка - рябушечка,
Куди ти пішла?
На річку.
Курочка - рябушечка,
Навіщо ти пішла?
За водичкою.
Курочка - рябушечка,
Навіщо тобі водичка?
Курчаток поїти.
Курочка - рябушечка,
Як курчатка просять пити?
Пі - пі - пі - пі - пі - пі.
Після прочитання потішки я запитала у дітей, про кого ця потішка? Куди ходила курочка? А як звуть її діток? Як пищать курчата? Викликавши у малюків інтерес до курочки, запитала, чи хочуть вони познайомитися з новою курочкою - курочкою Рябою? Отримавши їх згоду, прочитала їм нову казку. Для найбільш повного сприйняття дошкільнятами казки використовувала настільний театр. Після прочитання казки я дала трохи часу, а потім поцікавилася, чи сподобалося дітям. Потім питання за змістом. Пізніше запропонувала вдруге послухати казку. Закінчила заняття чеською пісенькою:
Курочка моя,
Розумниця моя,
Ось пшоно, водичка,
Дай, ти мені яєчко,
Розумниця моя!
Я вважаю, що використання потішки і пісеньки допомогло дітям засвоїти зміст заняття, створило емоційний настрій. Зміст, яким повинні оволодіти, малюки краще сприймаються, коли вони взаємодіють, мають безпосереднє зорове, слухове і тактильне сприйняття. Так, наприклад, при проведенні заняття з розвитку мовлення на тему «Заучування потішки «Водичко, водичко» я вчила дітей узгоджувати свої дії з текстом. Потішка протягом всього року допомагає мені формувати культурно - гігієнічні навички у моїх вихованців.
Використання малих форм фольклору має величезне значення при проведенні занять продуктивними видами діяльності. Наприклад, на занятті з ліплення на тему «Равлик», я використовувала примовку:
Равлик, равлик,
Випусти роги.
Дам пирога.
Масляного, премасляного,
яка дозволила мені викликати інтерес у дітей.
На занятті з малювання на тему «Дощик» використовувала фланелеграф, викладаючи хмаринку читала:
Дощику, дощику,
Пожди, не йди,
Наших діток
Не студи!
І під ритм потішки вихованці пальчиком малювали крапельки дощу. В кінці заняття прочитала потішку:
Веселко-веселко,
Сховай у відерко
Дощ-водограй.
Сонечка нам дай!
Величезну роль малі жанри фольклору грають у фізичному вихованні дітей, які я з задоволенням використовую у своїй практиці, так, наприклад, на занятті фізкультури я запрошую словами пісеньки:
Крокують наші ніжки, топ - топ - топ,
Прямою доріжкою, топ - топ - топ,
Нумо, веселіше, топ - топ - топ,
Ось, як ми вміємо, топ - топ - топ!
За допомогою таких потішек малюки налаштовуються на заняття.
Головне, я вважаю, що вихователь при ознайомленні вихованців з різними фольклорними жанрами, повинен враховувати необхідність привнести елементи артистичності, індивідуальності у виконанні народних творів. Тоді заняття будуть проходити, як яскраве спілкування з дитиною, на очах якої розігрується барвисте дійство: звірі розмовляють людськими голосами, співають, грають. Настрій вигадливості, пустотливих веселощів, а іноді навіть пустощів - і є перевагою таких занять.
Якщо завдання по ознайомленню дітей з малими формами фольклору вирішувати тільки на заняттях, то неможливо домогтися поставлених цілей і завдань. Тому малі фольклорні форми я включаю і в спільну діяльність з дітьми (режимні моменти, ігри, спостереження, працю, індивідуальну роботу і рухову активність) і самостійну діяльність дошкільнят.
Не секрет, що особливе значення потішки, пісеньки представляють в перші дні життя малюка в дитячому закладі. Маленька дитина в період адаптації сумує за домівкою, мамою, не здатна до спілкування з однолітками і, тому, знаходиться в пригніченому стані. Потішка, забавлянка допомагає встановити перший контакт між вихователем і малюком. Вчасно озвучена потешки, забавлянки, пісенька здатна погасити в дитині негативні емоції, відволіктися і заспокоїться.
Такі потішки, як:
Горошок, бобошок, квасолька, бараболька (перебирають пальчики на ручках дитини від найменшого).
А ти, старий бобище, фур-р-р за плотише! (беруться за великий пальчик і трясуть його).
А також «Ладки, дадоньки, ладусі» або «Сорока - ворона» допомагають налагодити емоційний контакт між вихователем і малюком. Дитина відволікається від своїх переживань, заспокоюється. А в її очах «загоряється» вогник цікавості: «Що ж буде далі?».
Розучені тексти пісень я озвучую відповідною інтонацією: колискову вимовляю співуче, лагідно, неголосно, веселу забавку - задерикувато, з гумором, з посмішкою.
Реакція дошкільнят на потішки неоднакова. Одна дитина заспокоюється при читанні потішок про «Сороку-ворону». Іншого можна захопити потішкою про мишку:
Малювала зранку мишка
Три цукерки, два горішка,
А в обід в куточку сіла
І смачний малюнок з'їла.
Або:
Заєць спати захотів,
Сам ліжечко постелив,
Сам зробив собі подушку,
Примостив її під вушко.
Тільки дуже довге вушко -
Все звисає із подушки.
Або:
Ой, чук-чук, наловив дід щук,
А бабуся карася
Сіла та й надулася.
Потім юшки наварила,
малих діток пригостила.
У спілкуванні з кожною дитиною необхідний індивідуальний підхід. Щоб створити радісний настрій необхідно враховувати індивідуальні особливості малюка.
За допомогою потішок у дошкільнят легше виробити звичку дотримуватися культурно-гігієнічних навичок: мити руки, розчісувати волосся, користуватися носовичком. Коли дитина тільки-но починає щось пізнавати, потішка залучає її в світ нового, цікавого, незнайомого. Більш ефективний спосіб привчання заснований на позитивних емоціях, які виникають при неодноразовому повторенні потішок. Привчаючи дітей регулярно мити руки, я використовую потішки:
Не боюся я води,
Чисто умиваюся,
Мамі усміхаюся.
В адаптаційний період дуже важлива правильна організація харчування. Створювати позитивний емоційний фон під час прийому їжі мені допомагають гри з примовками, наприклад:
На плиті зварилася каша,
Де велика ложка наша?
Або:
Ой, ту-ту, ай, ту-ту,
Вари кашку круту,
Підливай молочка,
Нагодуй козачка.
Мої вихованці намагаються, щоб і у них тарілочка посміхалася. Коли їм це вдається, вони радіють.
Ось, як діти тримають ложку,
Набирають потрошку.
Кофтинки та скатерті не заливають,
Ротик серветкою витирають».
Ця потішка допомагає мені виховувати у дітей навички користування серветкою під час їжі
Не всі мої вихованці охоче лягають спати. Деякі відчувають почуття тривоги, сумуючи за мамою. Це не рідкість в перші дні перебування дитини в групі.
Тут в нагоді стануть колискові, навіть не заспівана, а просто прочитана, вона заспокоїть дитину:
Ай ну, котику, котино,
Засни, мала дитино.
Засни, засни, задрімай,
Та нічого не думай.
Організовуючи спостереження з дітьми, я використовую потішки та заклички, які допомагають цілеспрямовано спостерігати за явищами природи. Так, наприклад, виглянуло сонечко, і я не втрачаючи ні хвилини, кличу дітей помилуватися променями сонця і засуджую:
Вийди, вийди, сонечко
На дідове полечко,
На бабине зіллячко,
На наше подвір'ячко.
На весняні квіточки,
На маленькі діточки,
Там вони граються,
Тебе дожидаються.
Потрапив на стіну сонячний промінь, і я відразу розповідаю дошкільнятам віршика про сонячного зайчика:
Зайчик сонячний в кімнаті,
Розстрибався не на жарт,
То на шафі, то на кріслі,
То на стелю він забравсь
Мої вихованці, навіть ті хто мовчали в перші дні, зараз виявляють активність і широко використовують в своєму мовленні потішки, забавлянки, маленькі віршики. Наприклад, якщо хтось із дітей впав або вдарився, втішають один одного:
Цить, не плач,
Спечу тобі калач,
Медом помажу,
Тобі покажу.
В ході занять з дітьми використовую наочні засоби (іграшки, картинки, ілюстрації), що дають можливість дітям краще запам'ятовувати, розвивають спостережливість, увагу, уяву і активізують розумову діяльність.
Одним з головних прийомів наочності є прийом інсценування твору. Інсценування у поєднанні з читанням допомагає дитині краще зрозуміти зміст твору, одночасно задіяти зоровий та слуховий аналізатори. Якщо на початку року малюки були лише глядачами таких дійств, то вже на кінець року вони самостійно «грали в театр» і складали прості речення.
Окрім потішок, примовок, що розвивають дрібну моторику і руку малюків, я навчаю їх, також застосовуючи дитячий фольклор, імітаційним виразним рухам. Наприклад, пропоную дітям показати, як незграбно ходить ведмідь, стрибає зайчик, м'яко крадеться лисиця, топає бичок, скаче і буцається козел, обережно ходить котик, як музики грають на різних музичних інструментах (балалайці, дудочці) тощо. Сукупність руху тіла і органів мови сприяє зняттю напруги, учить дотриманню мовних пауз, допомагає позбавитися від монотонності мови, нормалізує її темп і формує правильну вимову.
Викликають інтерес у дітей твори, в яких є звуконаслідування голосам тварин і описуються їх звички («Іде коза рогата», «Кицю, кицю - няв!», «Пташко маленька»). У таких потішках малята уловлюють гуманне відношення до всього живого, навчаються любити природу, піклуватися про тваринок.
Прислів'я і приказки, загадки, жарти, скоромовки, чистомовки виключно сприятливий матеріал для роботи над автоматизацією поставлених звуків. Вони служать зразком стислості і глибини думки; їх структура завжди ясна, виразна, а лексика різнобічна і образна. Співучість, мелодійність, чітко виражений ритм творів фольклору виховують естетичне відчуття, будять уяву.
Звуковимова залежить від правильного дихання. Мовне дихання дітей раннього віку, як і їх мовний апарат відрізняється від дихання дорослих. У дітей невеликий обєм легенів, слабкі дихальні мязи, мовне дихання неглибоке, часте, вдих поривчастий. Для того щоб вимовляння звуків «с», «з», «ш», «ж», «р» не ставало проблемою, я проводжу з дітьми вправи на розвиток мовного дихання: «Піддування сніжинки (кульбабки)», «Дмухання на папірець», «Надування бульбашок», «Дми на метелика (хмарку)» тощо.
На третьому році життя дитини відбувається істотний перелом в її стосунках з тим, що оточує, обумовлений зростанням можливостей самої дитини і усвідомлення себе як самостійної істоти. Діти намагаються діяти, як дорослі, але потребують оцінок, які старші дають їх діяльності, вчинкам. Малюк отримує нові враження, що є необхідною умовою її психічного розвитку. Заклички і примовки допомагають знайомити дітей з навколишнім світом. Вони народжені вірою у всемогутні сили природи і покликані спожити магію слова для того, щоб викликати благодійний вплив природних стихій або попередити їх пагубну силу.
Відбираючи твори для ігор-занять з дітьми, я завжди враховую, щоб вони відображали всі сторони життя людини, розвитку взаємин з навколишньою дійсністю, спілкування з дорослим. На фольклорно-ігрових заняттях прагну використовувати прийом дієвої співучасті дітей, залучення дітей до пошукової діяльності, самостійності, розвивати їх фантазію. Вважаю, необхідно задовольнити потребу дітей у спілкуванні з дорослими і дітьми через предметно-ігрову діяльність. Це допомагає дітям проявити мовну і рухову активність.
Досвід показує, що цілеспрямоване і систематичне використання малих форм фольклору створює необхідні основи для опанування різних видів діяльності (ліплення, малювання, конструювання, фізичний і музичний розвиток), допомагає опанувати первинні навики самостійної художньої діяльності. У своїй роботі я використовую певну систему занять, ігор і вправ з поступовим ускладненням. Результатом моєї роботи є позитивні емоції, веселий, бадьорий настрій моїх вихованців, який допомагає опанувати рідну мову, розвиває пам'ять, уяву, мислення, дає можливість побігати, пострибати, тобто всебічно розвивати особистість дитини.
Досягти значних успіхів неможливо без дієвої допомоги батьків. Ще у XVIII ст. В.Гумбольт стверджував, що мова у формі генетичного коду існує у клітинах людського мозку і передається як генний спадок від батьків до дітей [17}. У перші роки життя дитина майже весь час знаходиться в оточенні найближчих людей, і лише в спільній роботі з батьками можна розвинути інтерес і любов до багатства і краси всього, що її оточує, до народного мистецтва. Тому, я веду роботу з батьками: проводжу бесіди, консультації, надаю поради та рекомендації щодо прилучення дітей до глибоких джерел української мови, за допомогою матеріалу, розміщеного в папках - пересувках пояснюю їм цінність народного фольклору для виховання дітей; знайомлю з потішками, колисковими пісеньками, адже багато батьків не пам'ятають їх змісту.
фольклор мовлення малюк
Висновки
Фольклор, використання його різноманітних жанрів є ефективним засобом та важливим чинником успішного навчання дітей українського мовлення. Колискові пісні, пестушки, мирилки, забавлянки, утішки, безкінечні казочки збагачують словник новими поняттями, граматичними конструкціями, виховують інтерес і любов до рідного слова. Фольклор відіграє важливу роль в ознайомленні дітей з навколишнім світом та допомагає сформувати національно свідому особистість.
Після здійснення цілеспрямованої роботи з дітьми можна стверджувати, що мовлення дітей покращилось.
Використання в практиці роботи з дітьми раннього віку малих форм фольклору є одним з ефективних способів сприяння розвитку мовлення, логічного мислення, памяті у дітей. Різні жанри дитячого фольклору допомагають мені в доступній формі ознайомити дітей з навколишнім середовищем, ввести їх у доросле життя, збагатити словник образними виразами та поетичними рядками, сприяють виробленню дикції та інтонаційної виразності, позитивно впливають на емоційний стан та настрій дітей.
Колискові пісні, потішки, пестушки, забавлянки, скоромовки тощо невідривні від виховання, і відіграють важливу роль у передачі знань про навколишню дійсність, у формуванні дитини як національно свідомої особистості з високими духовно-моральними та естетичними якостями, зокрема, в її розвитку рідного мовлення. Вони вражають різноманітністю та своєрідністю будови, широким використанням фонетичних, лексико-семантичних, словотвірних засобів мовної виразності, актуалізуючи неоціненну доцільність використання дитячого фольклору в роботі з дітьми.
Цей вид роботи повністю відповідає особистісно-орієнтованій моделі навчання, за якої враховуються індивідуальні особливості дитини, допомагає вихователю встановити з вихованцями оптимальні - партнерські стосунки, створити атмосферу емоційної довіри та розкутості.
І не забуваймо, що дитина - це цілий світ: величезний, дивовижний, прекрасний. А тому її мова й спілкування з людьми можуть і повинні стати прекрасними.
Список використаних джерел
1.Богуш А.М. Теорія і методика розвитку мовлення дітей раннього віку. - К. : Видавничий дім «Слово», 2009. - 344 с.
2.Богуш А.М. Українське народознавство в дошкільному закладі. - К. : Вища шк., 2002. - 407 с.
.Гавриш Н. Художнє слово і дитяче мовлення. - К. - 2005. - 128 с.
.Закон України про дошкільну освіту від 11.07.2001 №49.
.Конвенція про права дитини від 27.02.1991 №789-ХІІ.
.Котляревський І.П. Енеїді. Наталка Полтавка. - Харків. - 2011. - 154 с.
.Кучерява Н.В. Лев Толстой про гуманізацію наук. - Педагогіка. - 2004. - №3.
.Машовець М. Не позбавляй найціннішого! Колискова в житті дитини // Дошкільне виховання. - 2005. - №3. - С. 18 - 19.
9.Руснак І. Є. Український фольклор. - К.: ВЦ «Академія». - 2010. - 304 с.
.Стельмахович М.Г. До джерел історії педагогіки // Освіта. - 2002. - №1. - С.112-132.
.Сухомлинский В.А. Избранные педагогические сочинения в 3 томах. - М.: Педагогика. - 1980. - 374 с. - Т.2. - С.196.
13.Ушинский К.Д. Избранные педагогические сочинения в 2 томах. - М.: Педагогика. - 1974. - Т.2. - С. 31-32.