єктом нашого дослідження є філософська спадщина Григорія Сковороди.
Предмет дослідження становить символізм у творах Григорія Сковороди, та його тлумачення видатними дослідниками творчості Г. Сковороди.
РОЗДІЛ І. СИМВОЛІЗМ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ
Образно-символічний стиль мислення Григорія Сковороди це особлива характеристика творчого доробку філософа. Символіка для Сковороди це дуже особливий світ, в якому є прихованою істина для людини. Символічний світ віддзеркалює у символічній формі глибинний сенс мікро- та макрокосму.
Символіка Сковороди виявляється в постійному зверненні від ідеальних, абстрактних предметів до конкретного - життя, природи, мистецтва.
У цьому світі поняття приховуються за лаштунками образів та символів. Філософ намагався, граючись, використовувати символи та образи, але в цю гру він вкладав глибинний зміст надбань у сфері філософського знання, що накопичувалися протягом століть. Він відводив важливе місце символу і зробив його однією з центральних категорій свого вчення.
«Схованим бути - це щось, видніє все - це ніщо.
Світу машину хоч видно, проте це - лиш сон і примара.
Світу реальність завжди схована в його назві».
Не лише поняття мають у Григорія Сковороди символічну функцію. Всі без винятку факти, як історичні, так і всяке конкретне буття взагалі - увесь світ з усіма його складовими частинами, філософ інтерпретує символічно.
Символ став провідником думок. Це мова, за допомогою якої можна було висловити внутрішній зміст образів. Символ - це джерело світла, що освітлює шлях людини до пізнання.
Кожен символ не має певного, усталеного та чітко-окресленого значення. Образи та символи є цілком самостійними утвореннями, їхній зміст не залежить ні від чого іншого, окрім них самих.
У кожному символі виділяють три шари буття:
просте, голе буття
буття, що зображує
захований сенс образу
Осягти значення та прихований зміст символу означає розділити, навчитися відрізняти шари буття.
Біблія посідає головне місце в системі символічного світогляду Г.Сковороди. Він постійно апелює до авторитету Святого Письма. Ставлення Григорія Сковороди до Біблії є дуже живим, пристрасним та закоханим. Саме почуття закоханості є поясненням такого особливого місця Біблії у творчості мислителя:
«Цю полюбив від юності моєї…».
Символічне тлумачення Біблії не було новоствореним явищем. Для Сковороди Святе Письмо є тісно повязане з філософською спадщиною античності. Він був добре обізнаний з працями Геракліта, Климента Олександрійського, Орігена та Філона.
На символічне, а не на буквальне тлумачення Біблії Г. Сковородою вплинули семіотичні ідеї філософських курсів Київської академії (наприклад курс філософії М.Козачинського, 1743-1745 рр.). При тлумаченні Біблії Г.Сковорода використовував «алегоричний метод» Максима Сповідника.
Ідея двонатурності світу, започаткована ще Платоном, проходить через усі філософські праці Г. Сковороди і органічно повязана з основоположним для філософії Г. Сковороди вченням про три світи.
В діалозі «Потоп зміїн»(1791), в якому підсумовуються головні філософські ідеї Г. Сковороди, він пише: «Є ж три світи. Перший є всезагальний і світ населений, де живе все народжене. Цей, складений із незліченних світ-світів, і є великий світ. Інші два часткові й малі світи. Перший - мікрокосм, тобто світик, малий світ або людина. Другий світ символічний, тобто Біблія».
За Григорієм Сковородою, всі три світи складаються з двох натур - видимої та невидимої. Видима натура - тлінна, тілесна, нижча природа. Невидима - це натура вічна, блаженна, головна природа.
Дмитро Чижевський зауважує, що співвідношення «видимої» та «невидимої» натур у межах «символічного світу» філософа суттєво відрізняється від цього співвідношення в античних авторів. Філософ вбачає істотний розрив, неузгодженість між двома натурами. Він чітко фіксує глибину розриву між феноменальним та ноуменальним рівнями. Тому, з одного боку, Біблії - це «брехня», а з іншого - «Святе Письмо - райський харч та ліки моїх думок».
Біблія - це священна книга, що вчить святості поведінки людину, яка бажає та здатна прислухатися до її повчань. Вона навчає, як облагородити людське серце.
Слово всієї Біблії було створене для того, щоб вона була єдиним монументом начала. Символічний світ є зібранням небесних, земних та потойбічних істот. Вони скеровують думку людини не на її зовнішність, а на її не-тілесну сутність, на розуміння вічної натури - Бога.
Шкідливим та ганебним Г. Сковорода вважає літературне розуміння Біблії. Зовнішнє розуміння слова Біблії, а не її Духа призводить до єресей, фанатизму, утворюванню сект.
Григорій Сковорода зазначає, що в Святому Письмі приховано розум Божий, він є там замкненим, недоступним та «запечатаним». Читаючи Біблію, людина все ж таки має змогу проникнути до таємниць Божого Розуму:
«Біблія є людина домовита, що приготувала насіння в засіках своїх. Це насіння не пусте, а приховує в собі Божу силу».
Символи, образи у Біблії вони є чудесами, знаменнями, можуть бути твариною, або рослиною.
«Сама мова її про фігури дихає мороком ворожби, і найкоротша казочка містить у вузлі своєму монумент найсолодшої вічності».
Коли за допомогою фігур (символів) у Біблії пізнається прихований зміст, для людини відкривається таємниця начала, вічності. Символи є насправді вкритими мороком. Це своєрідний захист істини від шкідливого втручання.
Символами, якими зображували начало, були слова «кільце», «коло», «корінь», «іскра», «батько». «Коло», «колесо» є найважливішим символом божественного буття, як окремої людини, так і всього людства. Колесо є образом, що приховує в собі безмежне Колесо Божої Вічності.
В Біблії символами колеса та кола є усі круглі предмети - ланцюг, куля (фігура, яка складена з багатьох коліс), монета, навіть хліб та яблуко.
Коловий рух, колообіг був основним символом життя «світової душі» для Платона. У творчості Г. Сковороди, колообіг посідає ледь не центральне місце. Коловий рух духу є для філософа методичним принципом. З таким рухом пов'язаний весь розвиток людства, його історії. Г. Сковорода наголошує, що дійсне життя тому символізується кулею та круглими предметами, що це є найбільш закінченою, замкненою формою.
Коло є не лише просторовим, а й часовим. В часі коло повертається у своєму кінці до свого початку. Усе в світі «повертає до себе». Душа повертається до вихідної точки - «до Бога», сформована в світі матерія повертається до «безобразового бруду». Життя, яке асоціюється з колом, є дійсним та абсолютним буттям, що не потребує нічого іншого та виступає єдино можливою основою, а також метою своїх стремлінь.
Символом колообігу, як би це не видавалося дивним, постає змій. Символ змія відігравав важливу роль в релігійних уявленнях давнини. Змій - це образ морського чудовиська, він є символом Космічних вод. З перемогою божества над змієм розпочинався процес утворення Всесвіту.
З іншого боку, змій є символом діяльності розуму, що є захопленим емпіричним пізнанням конкретних емпіричних предметів, пізнання, що привязане до конкретного та матеріального.
Уважно читаючи твори Г. Сковороди, помічаєш розмаїття рослинних та тваринних символів. Як зазначає Дмитро Чижевський, вони посідають дуже особливе місце в системі символічного світогляду філософа.
Григорій Сковорода у своїх творах сам запропонував власну типологію символів. До головних символів належать:
Звірі та птиці
Фантастичні тварини
Рослини та рослинний світ
Мертва природа
Продукти людської діяльності
Змій, як символічна тварина є дуже популярним та широко використовується в творах. Інші тварини-символи частіше трапляються в байках. Кожна тварина в них наділена людськими рисами і за ними легко впізнати людину. Як побачимо нижче, символ тварини не варто відривати від змісту самої байки, інакше втрачається будь-який сенс.
Собака, наприклад, це символ брехуна в одній байці або виступає символом мудрої людини в іншій (байка «Собака і Кобила»).
Чиж є образом людини, яка дуже легко позбавляє себе свободи за матеріальні блага. А соловей та жайворонок більш є схожими на людей, які роблять кожен своє. Ці образи є нейтральними. А от образ свині чи кабана, як зазначає у своїй статті В.Куйбіда дуже рідко отримував позитивний сенс.
Брудний спосіб життя свині завжди уподібнювався нечистим, гріховним звичкам людей. Розумну людину, яка приймає свої рішення не кваплячись, часто уподібнюють до сови або до раку.
Життя всесвіту, космосу є таким самим, як і життя рослини. Це процес, в якому єдність розкладається на множинність. Народження насіння - це смерть, знищення множинності, яка знову сполучається в єдність. Смерть речі породжує нове створіння. Ритм життя рослини нагадує про колообіг. Саме тому Г.Сковорода так активно звертався до використання цього образу.
Людину Г. Сковорода порівнює з повним пшеничним колосом. Вона приховує в собі все - і зерно, і солому. Вона має надзвичайну силу пробитися крізь прошарки землі. В людині «правдиве зерно» має вийти з плином часу з зовнішності людини. Але для того, щоб це сталося, людська зовнішність має загинути, залишаючи лише силу. Це означає народитися вдруге.
Григорій Сковорода протиставляє світ матеріального та божественного буття, з одного боку, а з іншого - поєднує їх. Видимий світ матеріального буття не залишається в сфері небуття, а дістає нову основу в Бозі і набуває безпосередньої залежності від нього.
Про багатство та роль символів можна говорити дуже довго, можна наводити безліч прикладів, знаходячи все нові і нові символи в кожному рядку творів Г. Сковороди. Щоб зрозуміти теорію пізнання філософа, варто проникнути в сенс, захований під покривом символічної форми.
РОЗДІЛ ІІ. ВПЛИВ МІСТИЦИЗМУ НА СИМВОЛІЧНІСТЬ ГРИГОРІЯ СКОВОРОДИ
На Сковороду суттєво вплинули твори німецьких містиків. Містика нових часів була нерозривно повязана з символічним мисленням. Для Вайгеля весь видимий світ був лише символом. Для Беме символ - дзеркало вічності, він складається лише з «назверніх фігур».
Як зазначає Д. Чижевський, який одним з перших назвав Г. Сковороду містиком, не містику Г. Сковороди слід розглядати як похідну від його філософії, а навпаки - філософію від містики. Для творчості Г. Сковороди дуже прикметним є синтез філософії, теології та містики.
Сутність містики в практичній сфері полягає в тезисі: містика - це наука про форму виходу людини поза межі її власного єства та наближенні її до божественного буття, до споглядання Бога та злиття з ним.
Преображення, на якому наголошував Григорій Сковорода, це процес наростання в людині богоподібності шляхом занурення в глибини свого духовного єства, до архетипів, що містяться в серці.
Сковорода знає та використовує усі поняття християнської містики:
Містик бачить Бога
Містик зєднується з Богом
Містик обожнюється
Душа містика є нареченою та дружиною Бога
Душа людська народжується в містичному екстазі вдруге
Водночас у душі людській зароджується Бог
Філософ відрізняє в людині дві істоти - дійсну, правдиву людину та тілесну, плотську людину. Єство внутрішньої дійсної людини - сам Бог. Людина пізнає сама себе і водночас розкриває свою божественну природу, зливаючись з нею. Любов до Бога є одночасно і любов до самого себе. Бог є красою людини, навіть весь світ - втілення Бога - сприймається як прекрасний.
Г. Сковорода наголошує на еманації Бога в людині, природі й Біблії. Божественне є нібито розлитим у світі, в матерії та поза нею.
Людина стає самим Богом, воскресає з надер свого серця «сплячого» Бога. Саме тут обряди і церемонії набувають символічного, а подекуди і магічного змісту.
Григорій Сковорода пройшов довгий шлях у своїх пошуках Бога. Він мало оповідає про своє переживання божественного. Чи можливо оповідати про невимовне? За процесом «просвітлення» приходить найвищий ступінь містичного переживання - екстазу. «Радість» екстазу Сковорода характеризує традиційними образами, він говорить про «спянілість». Це почуття має зосереджуватися в людині, в її духовному центрі - серці.
Він є творцем оригінальної «кордоцентричної філософії», в центрі якої постає серце, як носій божественного світла. Ми знову повстаємо перед символом, перед таємним змістом, що приховує філософ за «мурами», цього разу за серцем. символізм сковорода християнський містика
Не дивно, що архетипи духовності перебувають в серці. Серце має екзистенційне забарвлення. Серце - сфера підсвідомого. Воно є стрижнем людини, воно є відображенням внутрішнього сенсу буття кожного індивіда. В людині серце - це нічим необмежена безодня, джерело думок та бажань. Серце є дійсною людиною в людині.
Дмитро Чижевський робить цікаве спостереження: ніхто з містиків для позначення людського буття не вживав так активно слово «безодня». Порівнюючи глибину серця з «безоднею», Сковорода наблизився до науки про підсвідоме. Душевна безодня серця - це не тільки темна глибина і джерело зла. Вона має подвійний характер - можна говорити про дві сердечні безодні: «підсвідому» (темну) та «надсвідому» (світлу), яка є осередком доброї, світлої сили.
Г. Сковороду часто називають містиком, який переживає, сприймає світ «сердешним оком». Він є християнським містиком, вся його творчість проникнута релігійністю та прагненням до зєднання з Творцем.
На шляху містичного пізнання поступово втрачається різниця між субєктом та обєктом, долається власне «Я». Такі якості, як віра, надія та любов, що є фундаментом для етичного становлення людини, вже не виступають лише умовою релігійного переживання. Вони сприяють кінцевій меті - злиттю з першосутністю, приєднанню людини до сакрального світу.
З іншого боку, такі особливі наголоси на божественній еманації спричинили те, що деякі елементи вчення Г. Сковороди розглядалися як такі, що суперечать догматам православя. Але про тісні звязки з православним вченням свідчить непохитна віра філософа в основні догмати християнства - про триєдиного Бога і божественність Христа.
Може виникнути запитання - чи мав Григорій Сковорода містичний досвід? Якщо щодо цього і можуть виникати певні сумніви, то щодо містичного характеру його філософії, як влучно говорить Д.Чижевський, не виникає жодних сумнівів.
ВИСНОВКИ
Досліджуючи філософський спадок відомого українського мислителя Григорія Сковороди, ми розглянули головні питання та проблеми які стосуються символічної насиченості творів філософа.
Загальні висновки роботи містяться у таких положеннях:
. Г. Сковорода постає яскравим представником барокового символізму. Основна риса божественного буття з погляду бароко - всеприсутність. Вона, так би мовити, «логічна» та «методологічна» - відповідь на кожне питання не може ігнорувати відношення до буття, про яке іде мова, до буття абсолютного - Бога.
Переконання бароко у всеприсутності абсолютного буття знаходить свій найяскравіший вияв у «символізмі» епохи бароко: все, що існує є символом. А цей символізм мусить накладати свою печатку на все мистецтво доби: не лише на пластичне мистецтво, повне символіки, але на музику, поезію. Саме тут символіка набуває свого розквіту. Символ, емблема стає трохи не обовязковою приналежністю титульних сторінок книжок.
. Філософський стиль Г. Сковороди - це своєрідний поворот філософського думання від форми мислення в поняттях до первісної форми мислення - мислення в образах та через образи. Він повертається від термінологічного вжитку слів до їх символічного ужитку. Г. Сковорода пристосовує скарб філософської термінології до свого стилю мислення - поняття стають символами.
. Застосовуючи символічну форму мислення, Г. Сковорода прагне одночасно замінити сухе, стисле, термінологічне окреслення фантастично-символічними будовами. Так, наприклад, для того, щоб людина змогла відшукати та збагнути глибокий внутрішній смисл Біблії, необхідно символічно інтерпретувати цю книгу. Що і робить Сковорода - він перетворює її з суто теологічної книги на філософську.
Символічне пізнання світу спрямовує індивіда на пізнання більш глибокого, внутрішнього сенсу всіх речей, але таке пізнання неможливе доти, доки людина не пізнає себе. Входження людини в символічний світ та осягнення духовних засад є другим духовним народженням кожної людини.
. Символізм Григорія Сковороди має внутрішню спорідненість з містичними переживаннями. Сковорода висвітлив наново роль та місце символіки у звязку з античною та святоотцівською традицією. Внутрішньою мовою будь-якої думки є символ. Саме в ньому не спотворено живе цілісність та багатозначність живого досвіду.
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Горський В.С. До питання про джерела символізму Григорія Сковороди // Сковорода Григорій: образ мислителя. - К.: Інститут філософії НАН України, 1997. - С. 157 - 165.
Валявко І. Осмислення філософії Григорія Сковороди в працях Дмитра Чижевського // Сковорода Григорій: образ мислителя. - К.: Інститут філософії НАН України, 1997. - С. 196 - 212.
Ковальчук Н. Символічний лад української культури. - К.: Видавничий дім «КМ Академія», 2002. - С. 93 - 117.
Куйбіда В. Тварини-символи у байках Г.С.Сковороди, біблійних описах та українському фольклорі // Сковорода Григорій : образ мислителя. - К.: Інститут філософії НАН України, 1997. - С. 273 - 279.
Сковорода Г.С. Повне зібрання творів у 2-х томах. - К.: Обереги, 1994. - Т. 1. - 528 с.
Сковорода Г.С. Повне зібрання творів у 2-х томах. - К.: Обереги, 1994. - Т. 2. - 480 с.
Ушкалов Л.В. Українське барокове богомислення : 7 етюдів про Григорія Сковороду. - Х.: Акта, 2001. - 224 с.
Чижевський Д.І. Історія української літератури. - K..: Видавничий дім «КМ Академія», 2003. - 568 с.
Чижевський Д.І. Нариси з історії філософії на Україні // Чижевський Д.І. Філософські твори у 4-х томах. - Т.1. - К.: Смолоскип, 2005. - С. 3-162.
Чижевський Д.І. Українське літературне бароко. Вибрані праці з давньої літератури. - К.: Обереги, 2003. - 576 с.
Чижевський Д.І. Філософія Г. Сковороди // Чижевський Д.І. Філософські твори у 4-х томах. - Т. 1. - К.: Смолоскип, 2005. - С. 163 - 388.
Элиаде М. Священное и мирское. - М.: Изд-во МГУ, 1998. - 144 с.