Теоретичні основи експертизи письменної мови
Теоретичні основи
експертизи письменної мови
Вступ
експертиза почеркознавство судовий
Сьогодні Україна переживає період становлення ринкових
відносин в економіці, що супроводжується значним зростанням кількості
документів, які складаються фізичними та юридичними особами.
У теперішній час без документів, як засобів закріплення
різноманітних фактів і правовідношень, не може обійтися жодна галузь
соціального життя, бо за своїм змістом і застосуванню в суспільній практиці
документи мають важливе політичне, юридичне, наукове, технічне, лінгвістичне та
історичне значення. Одним з найважливіших реквізитів документа є підписи, які
належать до числа найбільш розповсюджених об'єктів судово-почеркознавчої
експертизи.
Разом з тим аналіз слідчої, судової та експертної практики
показує, що у слідчих і суддів виникають значні проблеми при криміналістичному
дослідженні письма. Крім того, серед криміналістів, до теперішнього часу, немає
єдиної думки про віднесення процедури підготовки та призначення судової експертизи
і відібрання зразків для експертного дослідження до системи слідчих дій, що не
сприяє розробці тактичних основ і прийомів їх проведення.
Деяким окремим аспектам проведення судових експертиз, у тому
числі судово-почеркознавчої експертизи, відібранню експериментальних зразків
приділяли увагу вітчизняні та зарубіжні вчені - Л.Ю. Ароцкер, В.Д. Арсеньєв,
Ю.П. Аленін, О.Я. Баєв, Р.С. Бєлкін, В.Д. Берназ, Т.В. Будко, О.М. Васильєв,
А.І. Вінберг, С.М. Вул, В.Г. Грузкова, А.В Дулов, Н.І. Долженко, В.А. Жбанков,
В.А. Журавель, Г.О. Зорін, Н.І Клименко, В.Я. Колдін, В.О. Коновалова, В.К.
Лисиченко, В.В. Липовський, Є.М Лифшиць, З.С. Меленевська, І.М. Можар, В.Ф
Орлова, Ю.К. Орлов, А.К. Педенчук, І.В. Постика, О.Р. Росинська, М.В.
Салтевський, Т.В. Сахнова, М.Я. Сегай, М.О Селіванов, З.М. Соколовський, Т.М.
Федоренко, В.Б. Федосєєва, С.А. Ципенюк, С.А. Шейфер, В.Ю. Шепітько, О.Р.
Шляхов, М.Г. Щербаковський, О.О. Ейсман та ін.
Метою курсової роботи є аналіз теоретичних засад
криміналістичного почеркознавства та авторознавства. Для досягнення мети були
сформульовані та виконані наступні завдання:
· проаналізувати поняття, предмет та
значення судового почеркознавства;
· визначити ідентифікаційні ознаки
письмово-рухових навиків;
· дослідити поняття та особливості
проведення судово-почеркознавчої експертизи;
· охарактеризувати сутність судового
авторознавства;
· дослідити сутність та ознаки мовних
навиків;
· проаналізувати експертне дослідження
письменної мови.
Об'єктом курсової роботи є криміналістичне дослідження
письма.
Предметом дослідження є процесуальні, організаційні й
тактичні положення дослідження буквеного письма і підписів, а також дослідження
письменної мови.
Методологічну основу роботи складають закони
матеріалістичної діалектики, об’єктивно існуючі закони суспільно-економічного
розвитку суспільства і держави та окремі загальні та спеціальні методи
наукового пізнання, правових категорій і явищ; системного аналізу досліджуваних
правовідносин; порівняльно-правового аналізу правових норм і правових понять;
формально-логічного аналізу правових категорій у їх взаємозв’язку.
Структура роботи обумовлюється її метою та
завданнями. Курсова робота складається з вступу, двох взаємопов’язаних
розділів, висновків, списку використаних джерел.
Наприкінці роботи будуть зроблені відповідні
узагальнення.
Розділ 1. Теоретичні основи дослідження буквеного
письма і підписів
1.1 Судове почеркознавство: поняття, предмет та
значення
Судове почеркознавство в криміналістиці
визначається як система знань про закономірності почерку, прийоми його
дослідження і методи вирішення завдань судово-почеркознавчою експертизою [17,
c. 374].
Предмет судового почеркознавства багатогранний.
Ним охоплюються:
· вивчення закономірностей
формування, функціонування і зміни функціонально-динамічного комплексу навиків,
що лежать в основі почерку;
· вивчення закономірностей
експертного дослідження почерку;
· розробка на основі
виявлених закономірностей методів і методик вирішення завдань
судово-почеркознавчої експертизи і використання їх під час експертних
досліджень з метою встановлення фактів, що мають доказове значення, або для
профілактики злочинів [15, c. 207].
Знання цих закономірностей складають зміст
відповідних вчень, які у сукупності створюють наукову базу практичної
діяльності - судово-почеркознавчої експертизи.
Судове почеркознавство, як традиційна предметна
галузь криміналістики та судової експертології, пройшло тривалий шлях розвитку,
в якому в період з ХVІІ по ХІХ століття виділяють різні напрямки: каліграфічне,
прикметоописувальне (А. Бертільон), вимірювальне або графометричне (Е. Локар),
графологічне (А. Мішон, Ч. Ламброзо) [6, c. 223].
З кінця ХІХ століття починається
природно-науковий етап розвитку судового почеркознавства (Л.Ю. Ароцкер, Є.Ф.
Бурінський А.І. Вінберг, Л.Г Еджубов, О.А. Єлисєєв, Р.С. Ланцман, В.В.
Липовський, С.М. Потапов, С.І. Тихенко, В.Ф. Орлова та ін.). Сформульоване
положення про механізм формування почерку та його психофізіологічну сутність,
розроблена класифікація загальних і окремих ознак почерку, розвинені загальні
методичні підходи й окремі методики ідентифікаційних та діагностичних
експертних досліджень, у тому числі методи математичного моделювання та ін [6,
c. 224].
До актуальних теоретичних і методичних проблем почеркознавчої
експертизи на сучасному етапі С.Г Качурін відносить:
) розвиток наукового предмету й системи ідентифікаційних і
діагностичних задач почеркознавчої експертизи;
) розробку системи загальних і окремих ознак почерку;
) розробку вірогідно-статистичних, описових моделей почерку;
) співвідношення моделей формування почерку та його ознак;
) встановлення чинників, що збивають почерк;
) розробку методів і прийомів об'єктивної оцінки даних,
отриманих у ході проведення експертизи;
) вивчення властивостей і розвиток методик дослідження
малоінформативних почеркових об'єктів;
) дослідження закономірностей формування почерку, які
відображають його залежність від властивостей особи [7, c. 127].
Наукові основи судового почеркознавства складають:
· психофізіологічне вчення академіка І.
П. Павлова про вищу нервову діяльність людини та її динамічний стереотип;
· вчення про навики письма, їх
стійкість та відносну незмінність;
· вчення про індивідуальність письма,
яка відображена у сукупності ознак письма, що фіксуються на матеріальних носіях
[16, c. 28].
Судове почеркознавство оперує низкою понять: «письмо»,
«почерк», «навик», «ознака». Письмо - один із способів матеріальної фіксації
думок і мови людини. Розрізняють писемну та усну мову. Відмінність писемної від
інших способів фіксації мови полягає в тому, що зміст мови відображається у
вигляді літер, символів, знаків. У письмі визначені дві грані: змістовна -
писемна мова та графічна - почерк.
1.2 Ідентифікаційні ознаки письмово-рухових
навиків
Почерк має навикову природу. Як автоматизована система
рухів він формується на основі умовно-рефлекторної діяльності в процесі вправ у
письмі під впливом численних зовнішніх і внутрішніх чинників. Механізм
утворення індивідуальної системи письмово-рухових навиків (почерку) у кожної
особи протікає в специфічних умовах. Цим пояснюється одна з основних
властивостей сформованого почерку - його індивідуальність. Другою істотною
властивістю є стійкість ознак, обумовлена застиглістю виробленого динамічного
стереотипу, що лежить в основі навику. Вона відносна, тому що почерк у процесі
життєдіяльності людини під впливом різноманітних чинників піддається певним
змінам. Останнє виступає у вигляді варіантів ознак (іноді з'являється новий
варіант почерку). Варіаційність свідчить про рухомість нервових зв'язків у корі
головного мозку, про динамічність рухового навику, його спроможність
пристосовуватися до письма в незвичних умовах. Це також важлива властивість
почерку. Названі властивості навиків визначають можливість і надійність
використання почерку з метою одержання доказів [17, c. 37].
Вивчення особливостей письмово-рухових навиків
практично здійснюється за допомогою ідентифікаційних ознак. У теорії судового
почеркознавства вони подані у вигляді системи загальних і окремих ознак, яка
при експертному дослідженні припускає використання їх у визначеній
послідовності - від загальних до окремих.
До загальних ознак належать ті, що характеризують
рухові навики в цілому і виявляються протягом усього рукопису. Це ознаки
просторової орієнтації рухів у процесі письма і загальні ознаки власне почерку.
Окремі ознаки відбивають особливості рухів у письмових знаках, їхніх елементах
і штрихах, у сполученнях літер і цифр [20, c. 86]
Ознаки просторової орієнтації містять інформацію
про навики розміщення рухів при письмі: про напрямок лінії письма в межах
рядків (горизонтальний, такий, що піднімається, такий, що опускається) і форму
рядків (прямолінійна, увігнута, випукла, ламана, ступінчаста, хвиляста), про
розміщення рядків щодо друкарської лінії (на ній, вище, нижче або змішане), про
переважний розмір інтервалів між словами по горизонталі і рядками по вертикалі
(великий, середній, малий, нерівномірний), про розмір абзаців, розмір і форму
лінії полів, про розташування в документі звертань, резолюцій, дат, підписів
щодо тексту, країв аркуша (якщо для цього не передбачено на бланку спеціальне
місце).
Загальні ознаки почерку: ступінь виробленості,
конструктивної складності, переважні напрямок і форма рухів, темп письма, а
також розмір, прогін, нахил, зв’язність, натиск письмових знаків [3, c. 128].
Ступінь виробленості - одна з найбільш складних і
інформативних загальних ознак. Він характеризує рівень розвитку письмового
навику як високий, середній або низький. У високовиробленому почерку йому
відповідають, як правило, швидкий темп, велика зв'язність літер у словах,
рівномірне натискування. Ступінь виробленості почерку - ознака стійка. Вона
може бути змінена тільки у бік зниження. Тому, якщо буде встановлено, що в
зразках почерк менше вироблений, цього достатньо для категоричного заперечення тотожності
виконавця рукопису. Конструктивна складність почерку визначається по тому, які
рухи переважають в ньому: прості, складні, ускладнені чи спрощені. Прості рухи
- це ті, що близькі до прописів. У складних письмові знаки містять збільшену
кількість штрихів, петльових з'єднань, «прикрас» у вигляді завитків, петель,
подовжених елементів, а в спрощених - утрату штрихів або елементів, як би
«вирівнювання» елементів, наявність прилеглих з'єднань, уривчасті штрихи.
Переважний напрямок рухів може бути правоокружним
(т-образним, а), ліво-окружним (ш-образним, б), таким, що приводить (в), таким,
що відводить (г), переважна форма рухів - округлою (ґ), прямолінійною (д) або
кутастою (є) (рис. 1).
Рис. 1. Види переважних напрямків рухів
Темп визначається як швидкий, середній і
повільний, у випадках навмисної зміни почерку (автопідробка, імітація) - як
уповільнений (із слідами необґрунтованих припинень і тремтіння пишучого
приладдя, підмалювань штрихів тощо).
Розмір письмових знаків може бути малим (при
висоті до 2 мм), середнім (при висоті 2-4 мм) і великим (при висоті 4 мм і
більше).
Прогін почерку визначається відношенням
протяжності інтервалу між літерами по їхньої висоти: прогін середній, якщо
інтервал дорівнює висоті, великий або малий, якщо інтервал відповідно більше
або менше половини висоти.
Ступінь зв'язності літер у почерку залежить від
кількості безперервно виконаних літер у словах. Велика зв'язність припускає
суцільне написання шести і більше літер у переважній більшості слів тексту,
середня - чотирьох- п'яти літер, мала - двох-трьох у більшості слів. Іноді в
почерку всі літери в переважній більшості слів виконуються роздільно, не
сполучені між собою. Такий почерк характеризується як незв'язний.
По положенню поздовжніх осей літер почерк може
бути з правим нахилом, з лівим нахилом, без нахилу і зі змішаним нахилом.
Ознака нестійка.
Натискування може бути сильним, середнім або
слабким. Ознака нестійка, змінюється частіше при письмі в незвичних умовах.
Окремими ознаками є: форма рухів при виконанні
елементів літер (наприклад, надрядкової частини літери «б» - завиткова, а);
напрямок рухів (наприклад, у другому елементі літери «р» - лівоокружне, б);
кількість рухів (наприклад, при виконанні другого елемента літери «к» - два
рухи, в); розташування точки початку рухів (наприклад, у літері «В» - зліва,
низьке - г) та ін. (рис. 2).
Розрізнено однакові ознаки можуть спостерігатися
в однойменних літерах у почерках різних осіб, проте індивідуалізує почерк лише
ідентифікаційна сукупність стійких ознак. У достатній сукупності вона
неповторна. Значущість останньої залежить від частоти повторювання ознак, що її
складають, у почерках різних осіб: малопоширені ознаки більш цінні, і наявність
їх в ідентифікаційній сукупності робить її більш значимою. У почеркознавстві
визначені ймовірнісно-статистичні значущості ознак і використовуються модельні
(кількісні) методики вирішення завдань усіх видів [19, c. 74].
Рис. 2 Деякі окремі ознаки
1.3 Судово-почеркознавча експертиза
Тактика проведення судових експертиз включає три етапи, кожен
з яких відрізняється своїми цілями, суб'єктами та способами реалізації:
) підготовка і призначення судової експертизи слідчим
(судом);
) провадження експертного дослідження, оформлення ходу й
результатів дослідження у висновку експерта;
) дослідження, оцінка й перевірка висновку експерта,
визначення значущості й місця висновку в системі доказової інформації у
кримінальній справі [4, c. 129].
Об'єктами судово-почеркознавчої експертизи є рукописні тексти
(літерні і цифрові) різного обсягу і підписи, у яких відобразилися навики
рухової характеристики письма - почерк. Спираючись на досягнення судового
почеркознавства як наукову базу судово-почеркознавчої експертизи, використовуючи
традиційні (якісні) і модельні (кількісні) методики, досвідчені у даній галузі
знання фахівці за завданнями слідчих вирішують три класи задач:
ідентифікаційні, класифікаційні і діагностичні.
Ідентифікаційні дослідження спрямовані на встановлення
(заперечення) тотожності конкретної особи по рукопису, підпису або виконавця
декількох рукописів (для звуження групи, коли слідство ще не має інформації про
коло осіб, причетних до їхнього написання). Встановлення виконавця підпису з
числа гаданих виконавців в усіх випадках потребує вирішення ідентифікаційного
завдання насамперед про можливе виконання підпису тією особою, під іменем якої
вона значиться, або з імітацією її підпису. Потім ведуться ідентифікаційні
дослідження щодо інших осіб.
Підготовка матеріалів для проведення судово-почеркознавчої
експертизи є системою процесуальних, організаційних, технічних дій і тактичних
прийомів зі збирання необхідних для проведення експертного дослідження об'єктів
[8, c. 106]. Важливим тактичним положенням підготовки матеріалів є постійна
взаємодія слідчого зі спеціалістом-почеркознавцем.
Етап підготовки включає наступні стадії:
) виявлення і вилучення рукописних документів;
) з'ясування необхідності встановлення фактичних даних по
справі у формі судово-почеркознавчої
експертизи;
) визначення черговості проведення декількох експертиз
стосовно рукописного документа;
) визначення предмета судово-почеркознавчої експертизи;
) визначення об'єктів експертного почеркознавчого дослідження,
у тому числі одержання зразків почерку та
підписів;
) визначення часу призначення експертизи;
) вибір експертної установи;
) винесення постанови з формулюванням діагностичних або
ідентифікаційних питань;
) ознайомлення з постановою про призначення судово-почеркознавчої
експертизи обвинуваченого (підозрюваного);
) направлення матеріалів до експертної установи [8, c. 107].
Підготовка до призначення судово-почеркознавчої
експертизи починається з цілеспрямованого попереднього дослідження зібраних
матеріалів, у першу чергу гаданих об'єктів експертизи. Попереднє дослідження не
варто змішувати зі слідчим оглядом документів. Це - непроцесуальна дія. Вона
спрямована на ретельне, більш повне (ніж при огляді) вивчення слідчим
відповідних документів, у необхідному випадку за участю
спеціаліста-криміналіста в сприятливих умовах, із використанням у міру потреби
науково-технічних прийомів і засобів криміналістичної техніки (звичайно луп,
мікроскопа, світлофільтрів, освітлювачів).
У ході дослідження записів звертається увага на
те, як вони виконані (винятково акуратно або недбало), що значною мірою
залежить від цільового призначення документа, на вид використаного приладдя для
письма, на тип письма (скоропис, ліворучне, стилізоване, з використанням
друкарських форм знаків та ін.), на темп письма (вільний або з явними ознаками
сповільненості, маскування: обведення знаків, підмалювання штрихів, дописки).
Для здійснення почеркознавчої експертизи слідчому необхідно
подати такі документи:
· для ідентифікації - рукописи, документи,
що досліджуються чи є спірними; вільні та експериментальні зразки почерку;
· для класифікації і діагностики -
тільки досліджувані рукописи [18, c. 37].
Вільними зразками є рукописи, виконані (складені, написані,
надруковані на друкарській машинці) підозрюваним власноручно та самостійно поза
зв'язком з подією, яку розслідують. Вільні зразки почерку слідчий добирає
шляхом виїмки, обшуку, огляду. Вилучені зразки необхідно оглянути і встановити
безсумнівність їх належності підозрюваному. Слідчий засвідчує вільні та
експериментальні зразки.
Експериментальними називають зразки, одержані слідчим при
розслідуванні кримінальної справи. Слідчий добирає їх згідно зі ст. 199 КПК
України. Для цього слідчий викликає підозрюваного (чи обвинуваченого) і
пропонує йому дати зразки почерку за певною методикою (наприклад, слідчий
вибирає певний текст для письма, письмове приладдя тощо). Одержані зразки
слідчий засвідчує і подає експерту для дослідження.
Крім вільних і експериментальних зразків доцільно
надавати так звані умовно-вільні зразки почерку [17, c. 40]. Вони є в
матеріалах справи у вигляді заяв, пояснень, скарг й інших написаних до
порушення справи, але в зв'язку з її обставинами документах. Це дуже
інформативний вид зразків: вони містять порівняний графічний матеріал, як
правило, неперекручений. Дотримання названих рекомендацій з підготовки
матеріалів сприяє більш повному і глибокому дослідженню, правильному вирішенню
експертних завдань і проведенню експертизи в найбільш стислі строки.
Поширеними об'єктами судово-почеркознавчої
експертизи є підписи. Підпис - це вироблений людиною особистий посвідчувальний
знак.
У криміналістиці є декілька визначень підписів.
Підпис - це особливий вид рукопису, що базується на динамічному стереотипі і
часових зв'язках та ілюструє прізвище конкретної особи (іноді ініціали, ім'я та
по батькові) у вигляді літер або умовних письмових знаків, виконаний цією
особою власноручно, із засвідчувальною метою на певному матеріальному носії [7,
c. 126]. Або
підпис це - знак, що засвідчує особу виконавця, і є одним із основних
реквізитів документу, що надає йому юридичної сили [13, c. 116].
Вплив на формування загального вигляду підпису
мають знаряддя та матеріали письма, а також інші об’єктивні (зовнішні) і
суб’єктивні (фізіологічні) фактори.
Дослідження підпису передбачає необхідність
проаналізувати: загальну структуру підпису й ознаки, що характеризують його
будову або склад; транскрипцію (загальна будова графічного зображення, що
позначає прізвище або ім’я особи, що підписалася); загальний вигляд
(геометричне зображення підпису, яке визначається загальною конфігурацією його
літер та елементів, а також їх взаємним розташуванням); ступінь і характер
сформованості письмово-рухових навичок (виробленість підпису, темп виконання та
конструктивна складність підпису); переважна форма і напрямок рухів; суцільна
зв’язність; ступінь надавлювання; просторова орієнтація підпису та рухів, якими
він виконаний [15, c. 196].
У підписах розрізнюються три види транскрипції
(рис. 3): літерна (складається з літер прізвища, інколи з ініціалами, а),
умовна або штрихова (літер немає, є лише умовні штрихи з розчерком або без
нього, б) і змішана (складається з літер і штрихів із розчерком або без нього,
в).
Рис. 3. Види транскрипції підпису
Транскрипція залежить від особи, що виробляє свій
підпис шляхом тренування. Нерідко, уже в процесі практики, в людини з'являється
декілька варіантів підпису.
У структурі підпису вирізняються: монограма з
ініціалів і першої літери прізвища (а), середня частина (б) і розчерк (в) (рис.
4).
Монограма і розчерк є не завжди. Часто підпис
відрізняється від почерку більшим ступенем автоматизації і виробленості рухів.
Рис. 4. Структура підпису
Почеркознавче дослідження підписів потребує таких
порівняльних зразків:
· вільних зразків підписів (до 10
примірників);
· вільних зразків почерку особи, яку
перевіряють;
· експериментальних зразків почерку
особи, яку перевіряють, у вигляді написання прізвища особи, підпис якої досліджують
(10-20 примірників) [5, с. 132].
Вимоги до зразків, які слідчий добирає для порівняльного
дослідження:
· самостійність виконання, тобто текст
має написати або надрукувати виключно підозрюваний або обвинувачений;
· достатня кількість зразків для виявлення
й формування комплексу ознак, які характеризуються неповторністю та
індивідуальністю;
· вільні зразки підозрюваний або
обвинувачений повинен написати у період, найближчий до часу виконання
документа, який досліджують. Перерва в часі виконання документа, який
досліджують, і зразка має бути мінімальною, якщо особа, яку ідентифікують,
перебуває на стадії формування почерку (учень, студент);
· тематика тексту зразків для
дослідження почерку практичного значення не має, і тому бажано, щоб зразки були
різноманітні за змістом
[8, c. 106].
Дослідження стилізованого письма потребує подібних зразків,
написаних друкованими літерами, знаками, символами. За змістом окремі зразки
мають повторювати зміст тексту, який досліджують.
Методика почеркознавчого дослідження письма така:
· попереднє дослідження - огляд
матеріалу, що надійшов на експертизу, фіксація його цілісності, визначення
характеру пакування, наявність засвідчених підписів;
Попереднє дослідження документів дозволяє: достатньо
швидко одержати максимально повну (у межах можливостей слідчого) інформацію про
документ; із загальної маси відібрати
документи, що містять інформацію, яка може бути одержана шляхом експертних
досліджень; прийняти остаточне рішення про
призначення певних судових експертиз; намітити час і послідовність призначення
і проведення експертиз; чітко визначити ціль і сформулювати питання експертам;
згрупувати документи за відповідними критеріями (за епізодами розслідування, за
видом документів або об'єктів, за обставинами, що підлягають встановленню, за
гаданими виконавцями текстів або підписів, за особами, від імені яких значаться
підписи, й ін.); окреслити коло осіб,
причетних до виконання тексту, коротких записів, підписів; з'ясувати обставини
й умови виконання записів і підписів, про які потрібно повідомити експертів;
зорієнтуватися в особливостях підготовки необхідних
порівняльних матеріалів (зразків); визначити
умови, в яких варто відбирати експериментальні зразки почерку і підписів [17,
c. 41].
· окреме дослідження - визначення
кількості зразків, що порівнюються, виокремлення загальних та індивідуальних
ознак у тексті, який досліджують, і в зразках, а також визначення частоти їх
повторювань (стійкості); відтворення ознак тексту документа, який досліджують,
і зразків почерку на окремих аркушах (для цього складають таблицю, у першій
графі якої пишуть літеру (знак), у другій - цю саму літеру з особливостями
виконання, які властиві почерку, поданому на зразках);
· порівняльне дослідження - порівняння
зразків ознак почерків, які досліджують, виокремлення збіжних і розбіжних
ознак. Математичними методами розраховують ступінь надійності ознак, які
збігаються, і формують ідентифікаційний комплекс, оцінюють його як неповторний
з урахуванням розбіжних ознак;
· оцінювання результатів порівняльного
дослідження та висновки експерта - виявлені та сформовані збіжні й розбіжні
ознаки зважують і оцінюють з позиції їх індивідуальності та значущості для
встановлення тотожності виконавця тексту. На цьому оцінюванні базуються
відповіді на питання, які поставив слідчий.
Під час судово-почеркознавчої експертизи підписів
вирішуються ідентифікаційні i деякі діагностичні
завдання. Останні пов'язані зі встановленням факту виконання підпису шляхом
навмисного перекручування з метою наступної відмови від нього (автопідробка)
або з імітацією справжнього підпису, зі з'ясовуванням деяких умов нанесення
сумнівного підпису (у незвичній позі - лежачи, стоячи, без опори на руку, під
впливом вікових змін, при обмеженому зоровому контролі або в умовах
недостатнього освітлення, або в стані алкогольного сп'яніння та ін.) [8, c. 108].
Розділ. 2. Теоретичні основи дослідження письменної мови
2.1 Сутність судового авторознавства
Новим напрямом розвитку криміналістичної техніки є судове
авторознавство, яке базується на наукових засадах щодо встановлення автора
тексту за допомогою даних лінгвістики (фразеології, граматики та ін.). Такі
дослiдження проводяться на підставі призначення авторознавчої експертизи.
На даний час стан судового авторознавства
дозволяє стверджувати, що існують обгрунтовані можливості на основі аналізу
тексту документа встановлювати закономірності прояву писемно-мовних
особливостей особи, що його склала. Звідси - можливість ідентифікації автора
або визначення його особистих даних (про рідну мову, місце формування мовних
навиків, статеву належність, професію, рівень освіти, середовище спілкування
тощо).
Вирішення питань про автора тексту документа,
риси його соціально-біографічного і психологічного образу, про зовнішні і
суб'єктивні чинники, що впливали на нього у період складання тексту, належать
до компетенції судової експертизи писемної мови як самостійного виду в класі
криміналістичних експертиз.
Авторознавча експертиза - це різновид криміналістичної
експертизи, під час якої досліджується текст документів (рукописних,
друкарських, поліграфічних та ін.) для встановлення його автора. При цьому
вирішуються питання ідентифікаційного та діагностичного характеру. Основним
завданням авторознавчої експертизи є ідентифікація автора тексту. Даною
експертизою можуть також встановлюватися (найчастіше в імовірній формі) деякі
соціально-біографічні дані автора тексту (його рідна мова, рiвень освіти,
володіння науковим, діловим або іншим функціональним стилем мови) [12, c. 153].
Типовими питаннями, що вирішує авторознавча експертиза, є
такі: чи є певна особа автором даного тексту; чи є певна особа автором
декількох різних текстів; чи є у тексті соціально-біографічні дані автора і які
саме. Вирішення питань, поставлених перед авторознавчою експертизою, можливе,
як правило, лише за наявності відносно великого тексту (не менш ніж 500 слів).
Об'єктами дослідження є письмова мова та мовні навички
(загальні - лексико-фразеологічні, синтаксичні, стилістичні, орфографічні,
пунктуаційні, а також окремі - використання певних мовних засобів, мовні
помилки тощо) [6, c. 224].
Предметом судової експертизи
писемної мови є здійснюване на основі спеціальних знань дослідження експертом
фактичних даних щодо особистості автора, що містяться в тексті анонімного
документа й інших матеріалах справи [7, c. 122]. Спеціальні пізнання з судового дослідження
писемної мови складає система наукових знань про правила мовного поводження
людини, що визначають індивідуальність його писемної мови, про методи і прийоми
дослідження тексту, які використовуються з метою доказування. Поняття «текст»
неоднозначне. У криміналістичному аспекті в тексті документа необхідно
розрізняти два види інформації: основну - про предмет викладення, про те, що
повідомляється, і додаткову - про особливості і стан суб'єкта, тобто про те, хто
повідомляє. Остання містить відомості про автора (формально-мовні і
поняттєво-смислові структури його мови). Якщо основну інформацію слідчий може
одержати безпосередньо, вивчивши зміст тексту, то додаткова прихована в його
структурних особливостях. З'ясовування її потребує спеціальних знань в області
авторознавства, головним чином у процесуальній формі експертизи.
Судова експертиза писемної мови (у тому числі
авторознавча) призначається тоді, коли інформації, одержаної особисто слідчим
із тексту документа й інших матеріалів справи, недостатньо і для з'ясовування
обставин розслідуваної події необхідні спеціальні знання в даній галузі.
2.2 Мовні навики: сутність та ознаки
Зараз використовується криміналістична
класифікація ознак мовних навиків (загальних і окремих). У її основі лежить
єдиний критерій - навикова природа писемної мови індивіда. Щодо інтелектуальних
навиків писемної мови такий розподіл (на загальні і окремі) використовується
лише стосовно ознак навиків логічного мислення, логіки викладання інформації в
тексті. Таким чином, за допомогою загальних і окремих ознак пізнаються
властивості комплексу мовних навиків індивіда.
Загальні ознаки формально-мовних навиків
відбивають ступінь розвитку лексико-фразеологічних, синтаксичних, стилістичних,
орфографічних, пунктуаційних навиків писемної мови, що визначаються й
оцінюються за ступенем відповідності або невідповідності мовним нормам. Щодо
лексико-фразеологічних, синтаксичних і стилістичних розрізняють високий,
середній і низький ступінь розвитку, а пунктуаційних і орфографічних - високий,
середній, низький і нульовий (в останньому випадку маються на увазі ситуації,
коли на 200 слів припадає понад 55 орфографічних і понад 35 пунктуаційних
помилок) [6, c. 225].
Окремі ознаки мовних навиків передаються у вигляді
конкретних стійких порушень мовних норм, прийнятих у даній мові. Так, окремі
ознаки:
· орфографічних навиків
відбивають стійке неправильне написання деяких слів (має місце порушення
визначеного правила орфографії, наприклад, «копелярний» (візерунок) замість
«папілярний», «призвіще» замість «прізвище» та ін.);
· пунктуаційних навиків
виявляються в стійкому порушенні конкретного правила пунктуації («...
звільнення його від, виконання обов'язків голови Ради»), в переважному
використанні деяких розділових знаків (трьох крапок, тире) і водночас у
різноманітті пунктуаційних знаків (тире, дужки, коми, крапки, знаки запитання і
оклику та ін.);
· лексико-фразеологічних
навиків виступають у вигляді вживання слів у невластивих їм значеннях і
зв'язках з іншими словами («одержати навар», «такий от нюанс виходить») або
деяких діалектизмів («погутарили і вистачить»), вульгаризмів («не діставай
мене», «обійшлося в 10 рэ»), неологізмів («інформаційний голод»), архаїзмів
(«що Ваша ласка?»), професіоналізмів («акцентуація», «новела в законі»),
просторіччя («підтоптаний, про вік»), зловживань окремими словами («природно»,
«точно», «будемо говорити»); одночасно особливістю лексико-фразеологічних
навиків є багатство використовуваного словникового запасу, винятково правильне
вживання слів і словосполучень; синтаксичних навиків виражаються в стійкому
порушенні синтаксису для даної мови: використання в тексті однакових
конструкцій («Мені було відмовлено в прийманні заяви, належним чином»; «Прошу
передати, і звернутися в комісію, для розгляду на сесії»); неправильна побудова
визначених речень («А письмову відповідь мені взагалі було відмовлено надати»);
своєрідне використання синтаксичних засобів («Прошу роздивитися мою скаргу. При
підтвердженні фактів. Прошу направити в комісію. І постановці питання»; «І
утаєння результатів розгляду комісією»); окремою ознакою синтаксичних навиків є
багатство синтаксичної структури тексту;
· стилістичних навиків
виражаються в стійкому порушенні норм лексичної стилістики (наприклад,
«тусовка» учених на конференції...»), стилістики частин мови і синтаксису і
специфіки композиції викладу [17, c. 52].
Загальні ознаки формально-логічних навиків
писемної мови характеризують ступінь їх розвитку у даної особи: висока,
середня, низька.
Окремі ознаки формально-логічних навиків
виявляються в тексті в стійких логічних порушеннях викладу думок, у наявності
акцентуації, уточнень змісту переданої інформації та ін. Цією групою навиків
визначаються:
· характер сприйняття
оточення залежно від типу сприйняття (синтетичний, аналітичний та
аналітико-синтетичний);
· характер акцентуації
допомогою логічних засобів на особливості явища, що описується; наявність «і
.кількість виправлень у викладеному тресті;
· характер аргументації,
тобто чому віддається перевага: фактичним даним, думці відомих осіб, або
практичному досвіду, джерелам відомостей, використаних як аргументи, прийомам
аргументування;
· наявність оцінних суджень
автора з приводу того, що описується; якщо оцінка має місце, то в якому аспекті
вона дана (емоційному, прагматичному, соціальному), характер особливостей
особистого ставлення автора до викладених у тексті обставин [17, c. 52].
Розглянута класифікація ознак формально-мовних
навиків і значної частини ознак інтелектуальних навиків виправдала свою
надійність при експертному вирішенні завдань слідчої практики. Вона
використовується в процесі дослідження діагностичних, класифікаційних і
ідентифікаційних завдань.
2.3 Експертне дослідження письменної мови
У процесі ідентифікаційного експертного
дослідження писемної мови об'єктом, що підлягає ідентифікації, виступає анонім
- автор тексту анонімного документа, а за допомогою якого відбувається
ідентифікація - власне текст цього документа і тексти, надані як зразки
писемної мови.
Безпосереднім об'єктом експертного дослідження є
саме писемна мова автора, її формально-мовні і поняттєво-значущі структури.
Зміст перших складають властивості лексичних, синтаксичних, стилістичних,
орфографічних і пунктуаційних навиків особи. Другі характеризуються більш
складною системою - інтелектуальними навиками, тобто навиками, формування яких
обумовлено індивідуальним досвідом пізнання і специфікою психічних якостей
особи: сприйняття, мислення, пам'яті (наприклад, вживання конкретних порушень
законів логіки тощо). Це позначається на змістовній стороні тексту.
Безпосереднім предметом експертизи є дослідження
відображеної в тексті мовної діяльності індивіда з метою вивчення
криміналістично-істотних властивостей навиків: їх індивідуальності і відносної
стійкості. Пізнання їх можливе шляхом виявлення в текстах ідентифікаційних
ознак писемної мови. Під ознаками писемної мови прийнято розуміти особливості
мовних і поняттєво-смислових структур тексту, у яких відображаються властивості
формально-мовних та інтелектуальних навиків особистості.
Змістом і метою класифікаційних завдань є
одержання певного кола даних стосовно соціально-біографічного,
психолінгвістичного і психологічного «портрета» автора тексту: його рідна мова,
рівень освіти і загальної культури письма, професія і рід занять, вік і стать.
З'ясувати це є не що інше як визначити належність автора до однієї з
класифікаційних груп (і виключення з інших). Наприклад, висновок про те, що
рідна мова автора - українська, вказує на належність автора до україномовної (а
не іншої) групи людей. Твердження: «автор тексту є носієм українсько-російської
двомовності з низьким рівнем культури письма і неповною середньою (або середньою)
освітою» говорить про те, що він належить до кола осіб із названими
соціально-біографічними даними. Таке коло осіб може бути дуже широким («рідна
мова - українська») і значно вужчим, коли встановлюється достатньо великий
обсяг ознак групи («рівень культури писемної мови автора характерний для осіб
із вищою освітою. У тексті відобразилися ознаки, характерні для мови осіб із
певним рівнем фахової культури в галузі медицини, знайомих із конкретними
проблемами медичної практики»).
Ідентифікаційні завдання вимагають встановити або
відкинути тотожність автора двох (або більше) текстів або тотожність
конкретного творця тексту («Автором текстів анонімних листів, що позначені №№
1-3, є одна особа» і «Автором тексту заяви про явку з повинною є К.»), чи тотожність
автора і виконавця рукописного або машинописного тексту («Автор і виконавець
трьох анонімних листів - одна особа» і «Тексти двох анонімних листів складені
різними особами».
Загальний обсяг вільних і експериментальних
зразків мусить забезпечувати можливість вирішення експертних завдань. їх
повинно бути тим більше, чим коротше досліджуваний текст (у середньому
вважається 25-30 сторінок). Недостатня кількість або неповна відповідність
вільних зразків умовам складання досліджуваного тексту потребує надання експериментальних
зразків у більшому обсязі. Порушення вимог щодо кількості і якості
текстів-зразків не дозволяє експерту зібрати необхідну інформацію про
особливості писемної мови автора і вирішити ідентифікаційне або інше завдання.
.
У матеріалах, наданих для судової експертизи
писемної мови, має бути інформація:
· про осіб, авторство яких
перевіряється (вік, стать, національність, освіта, володіння мовами, професія,
вид і місце роботи, місце мешкання в даний момент і в минулому, місце навчання
і навчальні заклади, у яких навчався, чи страждає якимись захворюваннями, що
можуть впливати на писемну мову, коло спілкування тощо);
· про осіб, на чию адресу
надіслано анонімний документ (чи знайомі вони з гаданим автором тексту,
характер їх взаємовідносин, тривалість спілкування та ін.).
· про регіони, звідки і
куди була надіслана анонімна інформація, характер соціальної обстановки, у якій
вона складалася (це істотно, особливо для дослідження текстів публіцистичного
характеру) [17, c. 55].
Методика експертного авторознавчого дослідження базується на
аналізі ознак писемної мови, які відображені в досліджуваному документі. У
методиці в комплексі застосовують лінгвістичні, психологічні та
психолінгвістичні наукові методи, що дає змогу встановити автора та виконавця,
належність кількох документів одному авторові, факт нервово-психічного
захворювання автора, рівень його грамотності й володіння навичками мови, стать,
вік, професію, незвичний стан автора, тобто скласти його соціолінгвістичний
портрет.
Висновки
Криміналістичне дослідження письма - це галузь
криміналістичної техніки, яка вивчає закономірності письма, процес його
дослідження, можливість ідентифікації людини за почерком та вирішує інші
завдання почеркознавчої експертизи Судове почеркознавство вивчає письмо з метою
вирішення ідентифікаційних і неідентифікаційних (діагностичних) завдань.
Судове почеркознавство оперує низкою понять: «письмо»,
«почерк», «навик», «ознака». Відмінність писемної від інших способів фіксації
мови полягає в тому, що зміст мови відображається у вигляді літер, символів,
знаків. У письмі визначені дві грані: змістовна - писемна мова та графічна -
почерк.
Авторознавча експертиза допомагає встановити автора -
укладача документа. Автор і виконавець можуть бути різними особами, якщо
документ написаний під диктовку чи просто переписаний (передрукований).
Виконавця тексту встановлюють за ознаками почерку, тому для дослідження
необхідний зразок почерку - графічне зображення письма. Для встановлення автора
зразок почерку мати не обов'язково, бо автора встановлюють дослідженням ознак
писемної мови - стилістичних, лексичних і граматичних, які можуть бути як у
рукописному тексті, так і в друкованому чи переписаній копії. Об'єктами
авторознавчої експертизи є рукописні, друкарські тексти, копії текстів,
одержані друкарським способом. За допомогою авторознавчої експертизи визначають
автора документа і встановлюють факти неідентифікаційного та діагностичного
характеру.
Викладене свідчить про актуальність та необхідність
подальшого розроблення теорії судово-авторознавчої класифікаційної діагностики
з метою формування загальної та окремих методик криміналістичного дослідження
писемного мовлення. Це слугуватиме розширенню можливостей судово-авторознавчої
експертизи з питань встановлення типологічних характеристик автора документа,
що, в свою чергу, сприятиме швидшому розшуку осіб, підозрюваних у складанні
текстів.
Використані джерела
1. Конституція України від 28 червня
1996р. / Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30.
2. Кримінально-процесуальний кодекс
України. Науково-практичний коментар. За загальною редакцією В.Т. Маляренка,
В.Г. Гонгаренка. - К., «ФОРУМ», 2003. - 938 с.
. Бахін В.П. Криміналістика: Курс
лекцій / Бахін В.П., Гора І.В., Цимбал П.В.; Держ. податк. адмін. України,
Акад. держ. податк. служби України. - Ірпінь, 2002 - 355 с.
. Збірник методичних рекомендацій з
питань розкриття та розслідування злочинів слідчими та оперативними
працівниками органів внутрішніх справ/ За ред. П.Вю Коляди. - К.: ГСУ МВС
України, 2001. - 339с.
5. Качурин С.Г. Некоторые аспекты технологии
получения образцов подписей при назначении почерковедческой экспертизы
//Сотрудничество без границ: Сб. тр. - Ростов-на-Дону: ИУБиП, 2003. -
С.130-136.
6. Качурин С.Г. Судебно-почерковедческая
экспертиза на современном этапе судопроизводства Украины // Сотрудничество без
границ: Юб. сб. науч. тр. - Ростов-на-Дону: ИУБиП, 2004. - С.223-229.
. Качурин С.Г. Судебно-почерковедческая
экспертиза: проблемы теории и практики //Актуальні проблеми права: теорія і
практика: Зб. наук. пр. - Луганськ, 2005. - Вип. № 7. - С. 121-127.
. Качурин С.Г. Тактика назначения и проведения
судебных экспертиз: проблемы в ее осуществлении и пути их решения //Актуальні
проблеми права: теорія і практика: Зб. наук. пр. - Луганськ, 2002. - Вип. - №4.
- С. 105-110.
. Качурин С.Г. Прогнозирование следователя при
подготовке к отбору образцов почерка и подписей //Актуальні проблеми права:
теорія і практика: Зб. наук. пр. - Луганськ, 2005. - Вип. № 6. - С. 139-147.
. Качурін С. Одержання зразків для експертного дослідження:
проблеми теоретичного ї практичного характеру //Право України. - 2004. - №1. -
С.110-113.
. Качурін С.Г. Тактичні прийоми подолання
протидії осіб, що проходять у справі, при доборі в них зразків почерку і
підписів //Вісник НУВС. - 2003. - Вип. 22. - С.62-67.
12. Клименко Н. І. Судова
експертологія: Курс лекцій: Навч. посіб. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл.
- К.: Видавничий Дім «Ін Юрє», 2007. - 528 с.
13. Кобилянський О. Методичні особливості та
техніко-криміналістичні засоби дослідження документів, що мають спеціальні
засоби захисту // Підприємництво, господарство і право. - 2003. - №12. -
С.115-118.
14. Кобилянський О. Сучасний стан і перспективи
дослідження документів із спеціальними засобами захисту від підроблення //
Підприємництво, господарство і право. - 2003. - №7. - С.116-119.
15. Криміналістика: Підруч. для
студ.юрид. спец. вищ. Зал. Освти / За ред. В.Ю. Шепітька. - 2-ге вид.,
переробл. І допов. - К.: Концерн „Видавничий Дім „Ін Юре”, 2004. - 526 с.
16. Криміналістика: Підручник /
[Біленчук П.Д., Лисиченко В.К., Клименко Н.І. та ін.]; За ред. П.Д. Біленчука.
- [2-е вид., випр. і допов.]. - К.: «Атіка», 2001. - 542 с.
. Настільна книга слідчого: Наук. -
паркт. вид. для слідчих і дізнавачів/ М.І. Панов, В.Ю. Шепітько, Коновалова В.О.
та ін. - К.: Ін Юре, 2003. - 720 с.
. Салтевський М.В. Криміналістика
(у сучасному викладі): Підручник. - К.: «Кондор», 2005. - 588 с.
. Скригонюк М. І. Криміналістика:
Підручник. - К.: «Атіка», 2005. - 495 с.