Етапи розвитку НТШ
науковий товариство видавничий секція
Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка (НТШ) - науково-культурна громадська організація, що довгі роки виконувала функції всеукраїнської академії наук. Засноване у Львові в грудні 1873 р. (спершу - як Літературно-Наукове Товариство ім. Т. Г. Шевченка) завдяки спільним зусиллям національне свідомої інтелігенції з Наддніпрянської України та Галичини у відповідь на репресії, яким піддавалось українське друковане слово в Російській імперії. Фінансовою основою для створення послужили двадцять тисяч австрійських крон, пожертвуваних Є. Милорадович <#"justify">Засноване у Львові як Літературне товариство ім. Шевченка, що ставило за мету «вспомогати розвій» української словесності з 1892 р. перетворене в Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка. З 90-х років стало плекати й розвивати науку і мистецтво, збирати й зберігати пам'ятки давнини. Ініціатори створення НТШ - В. Антонович, О. Барвінський, М. Драгоманов, С. Качала, О. Кониський, П. Куліш, І. Нечуй-Левицький, О. Огоновський, К. Сушкевич; фундатори - М. Жученко, С. Качала, О. Кониський, Є. Милорадович, Д. Пильчиков, товариство «Січ» у Відні та ін.
Діяльність НТШ поділяється на кілька етапів. На початковому етапі (1873 - 1892 рр.) воно зосереджувало увагу на друкуванні й поширенні серед народу української художньої літератури. У 1874 р. засновало власну друкарню, у якій вийшли близько 20 назв книг, у тому числі «Історія літератури руської» О. Огоновського (т. 1 - 5, ч. 1 - 7, 1887 - 1894 рр.), журнал «Зоря» (з 1885 р.) тощо. Першим головою НТШ був К Сушкевич (1874 - 1885 рр.), потім С. Громницький і Д. Гладилович (1885 - 1892 рр.), 1892 р. - Ю. Целевич [9, c. 46].
Другий етап (1893 - 1914 рр.) розпочався з реорганізації НТШ в наукову установу, кінцевою метою якої було створення на його базі майбутньої Академії наук України. В цей час НТШ мало три секції: філологічну, історично-філософічну та математично-природописно-лікарську. Керував НТШ Відділ (Президія) на чолі з головою і секретарем. 1897 р. Товариство діяло під керівництвом О. Барвінського, в 1897 - 1913 рр. - М. Грушевського. Активізації його роботи сприяла співпраця М. Грушевського з В. Гнатюком (секретар з 1899 р.), І. Франком (голова філологічної секції з 1898 р.), І. Верхратським, пізніше - з В. Левицьким (голова математично-природописно-лікарської секції) [9, c. 47]. Розбудові НТШ сприяли відкриті меценатами грошові фонди, зокрема О. Кониського, М. Грушевського, О. Огоновського та ін.; фонди ім. Д. Мордовця, І. Котляревського та ін. НТШ створило власний секретаріат, бібліографічне бюро. Були уточнені основні напрями дослідницької роботи (визначені статутом Товариства 1892 р.) з акцентом на гуманітарних науках. Після 1898 р. чітко визначився статус членства в НТШ, який базувався тільки на наукових кваліфікаціях. Було сформовано перший склад дійсних членів Товариства, розпочато комплектування бібліотеки науковою літературою, переоснащено друкарню, відкрито власну палітурню (1903), книгарню (1905) та ін.
Наприкінці 90-х років почалися активні зв'язки НТШ із зарубіжними науковими установами, навчальними закладами, товариствами, бібліотечними центрами тощо. НТШ стало також своєрідним університетом для молоді, на кошти Є. Чикаленка, В. Симиренка, М. Аркаса та інших збудувало так званий Академічний дім і 1907 р. передало його молоді, надавало студентам стипендії й грошові допомоги. Проте особливу увагу НТШ зосередило на видавничій діяльності. Виходили «Записки Наукового товариства імені Шевченка» (ЗНТШ; т. 5 - 118, 121, 1895 - 1914 рр.), які спочатку були органом усіх секцій, а з 1897 р. - історично-філософічної та філологічної секцій; «Хроніка Наукового Товариства імені Т. Г. Шевченка» (вип. 1 - 59, 1900 - 1914 рр., паралельно виходила німецькою мовою). Історично-філософічна секція видає «Збірник історично-філософічної секції» (т. 1 - 14, 1898 - 1913 рр., усіх - 17, в якому вміщено 8 томів «Історії України-Руси» М. Грушевського); серію «Студії з поля суспільних наук і статистики» (т. 1 - 3, 1909 - 1912 рр., усіх - 5); Археографічна комісія цієї секції - «Джерела до історії України-Руси» (т. 1 - 2, 4 - 8, 12, 16, 22, 1895 - 1913 рр., усіх - 10), «Українсько-руський архів» (т. 1- 10, 1906 - 1914 рр., усіх -15). Вийшли окремі тематичні збірники та монографії, перший україномовний «Словар правничий» К. Левицького (1894). У 1895 - 1904 рр. під егідою НТШ продовжувала друкуватися «Руська історична бібліотека» (т. 17-24, усіх - 24) [9, c.48]. Над підготовкою цих видань працювали М. Грушевський, О. Барвінський, С. Томашівський, І. Франко, М. Кордуба, І. Джиджора, І. Кревецький, В. Герасимчук, І. Крип'якевич та ін. Серію праць надрукувала філологічна секція, очолювана І. Франком: «Пам'ятки українсько-руської мови і літератури» (т. 1 - 7, 1896 - 1912 рр., всього - 8), «Збірник філологічної секції Наукового товариства імені Т. Г. Шевченка» (т. 1 - 23, 1898 - 1937 рр.) та етнографічна комісія тієї ж секції - «Етнографічний збірник» (т. 1 - 40, 1895 - 1929 рр. ), «Матеріали до українсько-руської етнологи» (т. 1 - 22, 1899 - 1929 рр.). У їх підготовці найактивнішу участь, крім І. Франка, взяли В. Гнатюк, Ф. Вовк, В. Охримович, Ф. та І. Колесси, О. Роздольський, В. Шухевич та ін. Філологічна секція випускала також «Українсько-руську бібліотеку» твори українських письменників (т. 1 - 8, 1902 - 1911 рр.), у 1898 - 1905 рр. - «Літературно-науковий вістник», ряд інших українознавчих видань. 1909 р. засновано бібліографічну комісію (у 1934 - 1939 рр. - бібліологічна комісія), згодом - видавничу комісію, яка співпрацювала з усіма секціями. Бібліографічна комісія видавала «Матеріали до української бібліографії» (т. 1 - 3, 1909 - 1911 рр., всього - 7). Вже на початку XX ст. НТШ мало значні наукові досягнення, набуло всеукраїнського значення і міжнародного визнання.
Третій етап діяльності НТШ припадає на 1914 - 1945 рр. і характеризується як науковими досягненнями, так і значним спадом у видавничій роботі. У 1913 - 1918 рр. НТШ очолював С. Томашівський, пізніше головами обиралися В. Щурат (1919 - 1925 рр.), К. Студинський (1925 - 1931 рр.), В. Левицький (1931 - 1935 рр.), І. Раковський (1935 - 1940 рр.). Діяльність НТШ була перервана Першою світовою війною. Багато його членів не повернулися з фронтів, а після польської окупації Львова розпочався відплив наукових сил в інші країни. Це стримало роботу (1916) щодо створення на базі НТШ Української академії наук. Крім того, почалися адміністративно-політичні утиски з боку польської влади, значні фінансові труднощі, що призвели до скорочення науково-видавничої продукції. У 1915 - 1939 рр. вийшло лише 36 томів (з них 9 здвоєних) «Записок...», 15 випусків «Хроніки НТШ». Ряд інших серійних видань скоротився до мінімуму, а після 1921 р. деякі взагалі перестали виходити. Проте структура НТШ збереглася, водночас створилися комісії археології, статистична, мовна, термінологічна, класичної філології, шевченкознавства, історії штуки (мистецтва) та ін. Серед нових видань - «Праці комісії шевченкознавства» (т. 1 - 2, 1931 - 1933 рр. ), «Праці комісії класичної філології» (т. 1, 1919 р.), журнали «Стара Україна» (1924 - 1925 рр.), «Сьогочасне і минуле» (1939, № 1 - 4) та ін. [9, c. 48].
Разом з іншими товариствами заснувало журнали «Українська книга» (1937 - 1938; 1939, № 1), «Українська музика» (1939, № 1 - 4, з 1937 - у Стрию). 1937 р. розпочалася робота над великою колективною працею «Атлас України й суміжних країв». На початку 20-х років НТШ організовує у Львові таємні українські університет і політехнічну школу. Починається активне співробітництво з ВУАН (спільні видання, опрацювання єдиного для України правопису), що триває до початку 30-х років. ВУАН присвоює ряду дійсних членів НТШ звання академіків: С. Смаль-Стоцькому (1918), В. Гнатюкові (1924), К. Студинському (1924), С. Дністрянському (1926), І. Горбачевському (1927), М. Вознякові, Ф. Колессі та В. Щуратові (1929). З 1921 р. при НТШ організовуються нові науково-дослідні установи і музеї - культурно-історичні (з відділами археології, етнографії, історичних пам'яток, образотворчого мистецтва і нумізматики), природописний та українського війська. На 1939 р. бібліотека НТШ (крім архіву, картографічної і фотографічної колекцій) налічувала понад 300 тис. томів.
За 1873 - 1939 рр. НТШ випустило 591 том різних серій, 352 наукові праці, підручники і карти, 103 номери літературно-громадських та літературно-мистецьких журналів, 95 назв художніх творів, 31 інформаційне видання. За цей період воно співробітничало з більш як 500 науковими центрами, товариствами, бібліотеками світу. З різних зарубіжних академій, наукових установ, навчальних закладів дійсними членами НТШ обрано понад 90 осіб, серед них - А. Ейнштейн, О. Шахматов, Ф. Корш, А. Мазон, В. Ягич, О. Пипін, А. Йоффе, І. Бодуен де ІСуртенс, Л. Нідерле, Т. Масарик, М. Планк, М. Фасмер, І. Шишманов та ін. [9, c.49].
Після возз'єднання (1939) західноукраїнських земель в єдиній Українській державі НТШ і всі пов'язані з ним установи у Львові ліквідувалися й остаточно припинили діяльність 14 січня 1940 р. Більшість членів Товариства не визнала розпуску НТІІІ (окремі з них напівлегально збиралися на засідання секцій, наприклад історико-філософічної, кооптували у свої ряди нових членів).
Четвертий етап діяльності НТШ, який умовно можна назвати еміграційним, розпочався із Загальних зборів українських учених - емігрантів (в основному дійсних членів НТШ В. Кубійовича, О. Кульчицького, П. Зайцева, В. Яніва та ін.) у м. Міттенвальд (Німеччина) 30 березня 1947 р. Збори вирішили відновити активну діяльність НТШ у Європі, затвердили його структуру й президію. Головою знову обрано І. Раковського (1947 - 1949 рр.), пізніше - З. Кузелю (1949 - 1952 рр.). Місцем перебування НТШ (1951) стало м. Сарсель (поблизу Парижа). Було створено нові комісії та інститути, зокрема Інститут національних досліджень та Інститут Енциклопедії українознавства. До НТШ ввійшли його члени, що проживали у Франції, Німеччині, Італії, Англії, Бельгії, Швейцарії, Австрії, Голландії, Норвегії, Польщі, Чехії, Словаччині. Головою НТШ в Європі у 1952 - 1985 рр. був В. Кубійович, нині - А. Жуковський. Окремі відділи НТШ виникли у США (Нью-Йорк, 1947), Канаді (Торонто, 1949), Австралії (Сідней, 1950). На їх базі з 50-х років утворилися автономні крайові НТШ у США (голови: 1947- 1951 рр. - М. Чубатий, 1951 - 1969 рр. - Р. Смаль-Стоцький, 1969-1974 рр. - М. Стахів, 1974-1977 рр. - О. Андрушків, 1977 - 1990 рр. - Я. Падох, з 1991 р. - Л. Рудницький), Канаді (включає також представництва НТШ в Аргентині та Бразилії, голови: 1949-1973 рр. - Є. Вертипорох, з 1973 р. - Б. Стебельський) та Австралії (голови: 1950 - 1956 рр. - Є. Пеленський, 1956 - 1961 рр. - П. Шулежко, 1961 - 1970 рр. - І. Рибчин, з 1970 р. - Р. Микитович). Координацію діяльності здійснює створена 1955 р. Головна Рада НТШ (Нью-Йорк) на чолі з президентом (1955 - 1969 рр. - Р. Смаль-Стоцький, 1970-1973 рр. - Є. Вертипорох, з 1973 р. - Я. Падох). Продовжується випуск спільних традиційних видань: «Записки...» (з 1948 р. вийшло більш як 60 томів), «Український архів» (т. 1 - 43, 1960 - 1987 рр.). Спільними виданнями є «Бібліотека українознавства» (т. 1 - 61, 1951 - 1989 рр.) та окремі збірники, присвячені визначним діячам і подіям. Крім того, крайові товариства здійснюють власну (часто спеціалізовану) наукову роботу. Європейське НТШ підготувало й видало «Енциклопедію українознавства» у двох томах: перший - тематичний (ч. 1 - 3, 1949), другий - словниковий (ч. 1 - 10, 1955 - 1984 рр.) та разом з Канадським інститутом українських студій п'ятитомну англомовну словникову «Encyclopedia of Ukraine» (1984 - 1993 рр.) [9, c.50].
У Сарселі виходять науково-інформаційні видання «Вісті Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка в Європі», «Вісті із Сарселю», пам'ятки української писемності («Требник Петра Могили 1646 р.» та ін.). НТШ у США наприкінці 40-х років продовжило розпочатий у Галичині випуск журналу «Сьогочасне і минуле» (1948, № 1; 1949, № 1-2), видає з 1958 р. серію «Доповіді» («Papers», майже 50 випусків), з 1951 р. - резюме («Proceedings») прочитаних доповідей у різних секціях товариства, бібліографічні покажчики, бюлетені, вісники, словники, карти. НТШ у Канаді видає збірники праць і матеріалів наукових конференцій: спочатку під назвою «Бюлетень» (більш як 10 випусків), з 1955 р. - «Збірник матеріалів наукових конференцій» (близько 10 випусків), монографії різної тематики (у 1965-1989 рр. більш як 30 назв). Видання науково-популярної і художньої літератури, підручників здійснює НТШ в Австралії.
жовтня 1989 р. з ініціативи групи львівських учених відбулися установчі збори, на яких відновлено Наукове товариство імені Т. Г. Шевченка у Львові. Прийнято статут і програму, сформовано секції, комісії та інші структурні підрозділи. Головою обрано чл.-кор. HAH України О. Романіва. 1990 р. відновився випуск «Записок Наукового товариства імені Шевченка».
РОЗДІЛ 2. Наукова діяльність НТШ
.1 Наукової діяльність НТШ в Україні
Період найбільшого розвитку НТШ розпочався в 1894 р. з переїздом до Львова М. Грушевського. У 1894 р. він очолив історично-філософську секцію, а з 1897 р. був обраний головою НТШ. З 1895 р. став редактором «Записок НТШ» і перебрав на себе всю видавничу діяльність товариства. За час його головування НТШ видало бл. 800 томів наукових праць, зокрема, 112 томів «Записок». М. Грушевський заініціював низку інших періодичних видань: «Хроніка НТШ» (тт. 1 - 74, 1900 - 39 рр.), «Збірник історично-філософської секції НТШ» (тт. 1 - 17, 1898 - 34; у цій серії вийшло вісім томів (1898 - 1913 рр.) його «Історії України-Руси»), «Збірник філологічної секції» (тт. 1 - 23, 1898 - 1937 рр.), «Збірник математично-природничо-лікарської секції» (тт. 1 - 32, 1897 - 1939 рр.), «Жерела до історії України-Руси» (тт. 1 - 22, 1895 - 1924 рр.), «Українсько-руський архів» (тт. 1 - 15, 1906 - 21), «Етнографічний збірник» (тт. 1 - 40, 1895 - 1929), «Студії з поля суспільних наук і статистики» (тт. 1 - 5, 1909- 38) та ін. [11].
Крім М. Грушевського, вийнятково велику роль у формуванні академічного обличчя НТШ відіграли І. Франко та В. Гнатюк, які очолювали різні структурні одиниці товариства, редагували серійні та окремі видання, зокрема, випускали у 1898 - 1905 рр. «Літературно-Науковий Вісник» та керували Українською Видавничою Спілкою. За їх ініціативою у 1898 р. була проведена реформа статуту НТШ, згідно з яким звання «дійсного члена» товариства присвоювалося лише на підставі наукової кваліфікації. Відповідно до цього у 1899 р. був вибраний перший академічний корпус учених - членів НТШ у складі 32 чоловік, як із західноукраїнських, так і східноукраїнських земель. Окрім українських учених у склад товариства 1903-14 рр. було прийнято 19 членів-чужоземців, науковців зі світовим ім'ям - А. Єнсена, Я. Бодуена де Куртене, О. Брюкнера, В. Бехтерева, О. Пипіна, О. Шахматова та ін.
Питання про дальше удосконалення організаційної структури стали у центрі дискусій, які точилися в НТШ у 1899-1913 рр. і допровадили до затяжної кризи. За цими дискусіями крилися ідейно-політичні та особисті розходження серед дійсних членів товариства. У результаті загострення конфлікту в 1913 р. М. Грушевський полишив посаду голови НТШ. Після його відходу обов'язки заступника голови НТШ виконували С. Томашівський (1913-18 рр.) та В. Щурат (1919-21 рр.). У міжвоєнну добу головами НТШ були В. Щурат (1921-23), К. Студинський (1923-32 рр.), В. Левицький (1932-35 рр.), І. Раковський (1935-39 рр.). Масштаби діяльності товариства значно зменшилися великою мірою внаслідок розгрому, вчиненого російськими військами під час окупації Львова (1914-15 рр.) та через репресії польського окупаційного режиму [18]. Польська влада позбавила НТШ права видання українських шкільних підручників, що було одним із основних джерел його прибутків та організації університетських курсів для українських студентів. Кількість видань за міжвоєнний період зменшилося до бл. 350 назв. Незважаючи на це, товариство продовжувало розбудовувати свою академічну структуру. Відповіддю на заборону польської влади вести роботу зі студентською молоддю стало створення та діяльність під проводом НТШ Львівського (таємного) Українського Університету. Збільшено кількість комісій, утворено окремі науково-дослідницькі інститути, започатковано нові серійні видання - «Стара Україна» (1924-25 рр.), «Сьогочасне й минуле» (1939), «Лікарський вісник» (тт. 4-17, 1920-39; видання НТШ з 1926 р.), «Збірник фізіографічної комісії» (тт. 1-7, 1915-38 рр.). Продовжувалось видання «Записок НТШ», які поділялись на дві серії - «Праці історико-філософської секції» (ред. І. Крип'якевич, 1924-37 рр.) та «Праці філологічної секції» (ред. К. Студинський, 1925-29 рр.), Я. Гординський (1935), В. Сімович (1937). НТШ було ініціатором двох капітальних видань - «Української Загальної Енциклопедії» (тт. 1 - 3, 1935, під ред. І. Раковського) та «Атласу України і суміжних земель» (1937), підготованих географічною комісією НТШ на чолі з В. Кубійовичем. Закордонними членами НТШ були обрані М. Планк, Д. Гільберт, Ф. Кляйн (всі - 1924), А. Ейнштайн (1929) та ін. Всього з 1899 р. по 1939 р. НТШ нараховувало 333 дійсних члени (з них близько третини становили закордонні члени), об'єднаних у три секції та 20 комісій. Крім цього, при НТШ діяли Бактеріологічно-хімічний інститут та Інститут нормальної і патологічної психолої, три музеї: культурно-історичний, природоописний і музей історично-воєнних пам'яток. Бібліотека НТШ на 01.01.1939 нараховувала 73 тис. назв книжок у 200 тис, томах і являла собою найкращу збірку україніки-друків українською мовою та друків, присвячених українознавству в інших мовах [18].
Творчий доробок НТШ з 1873 р. по 1939 р. становив 1172 томи різних видань, у т. ч. 943 томи серійних наукових публікацій. Найважливіші досягнення були здобуті у галузі суспільних дисциплін: історії (праці М. Грушевського та його учнів І. Джиджори, І. Крип'якевича, І. Кревецького, М. Кордуби, С. Томашівського та ін.), філології та літературознавства (роботи М. Возняка, М. Деркач-Футрак, О. Огоновського, К. Студинського, І. Франка), етнографії, фольклористики та мистецтвознавства (публікації В. Гнатюка, М. Зубрицького, Ф. Колесси, В. Шухевича), антропології (Ф. Вовк, І. Раковський), бібліографії (І. Левицький, В. Дорошенко) та ін.
НТШ належать безсумнівні заслуги у розробці української наукової термінології. Історична роль товариства полягає у виведенні української науки за межі українознавства. До найважливіших досягнень членів НТШ у галузі точних і природничих наук слід віднести відкриття І. Пулюєм катодного проміння (названо пізніше рентгенівським), синтез І. Горбачевським сечової кислоти, праці М. Зубрицького в галузі теорії математики, внесок С. Рудницького та В. Кубійовича у дослідження географії України та ін.
Активізація діяльності НТШ у міжвоєнну добу стала значною мірою можлива завдяки встановленню контактів з Всеукраїнською Академією Наук (ВУАН), у першу чергу - завдяки спільним зусиллям К. Студинського та М. Грушевського, який з 1924 р. керував кафедрою історії України історично-філологічного відділу ВУАН. Членими ВУАН були обрані С. Смаль-Стоцький, В. Гнатюк, К. Студинський, І. Горбачевський, С. Дністрянський, М. Возняк, Ф. Колесса, В. Щурат. У свою чергу, членами НТШ стали академіки В. Вернадський, Д. Багалій, А. Кримський, Д. Яворницький та ін. У 1927 р. К. Студинський та І. Свєнціцький взяли участь у харківській конференції, яка затвердила новий український правопис. Цей правопис був впроваджений у всі видання НТШ [5].
Кінець цій співпраці поклали репресії проти української інтелігенції у радянській Україні кінця 1920-30-х рр. їхніми жертвами стали, зокрема, ті члени НТШ, які виїхали в УРСР у пошуках роботи або за ідейними переконаннями (А. та І. Крушельницькі, С. Рудницький). Члени НТШ були позбавлені звання академіків. У самій Галичині це привело до відставки з посту голови НТШ К. Студинського, якого звинувачено у співпраці з радянськими репресивними органами. В умовах, коли Українська Академія Наук у Києві втратила можливості розвивати незалежну українську науку, НТШ перебрало на себе цю функцію.
Після окупації Західної України радянськими військами НТШ було «добровільно» самоліквідовано 14.01.1940, а його установи і майно передано АН УРСР. Частина членів НТШ врятувалася втечею у німецьку зону окупації (І. Раковський), інші знайшли працю в інститутах львівської філії АН України, деякі з них (Р. Зубик, К. Студинський, П. Франко) були знищені органами НКВС [17, c.25].
Підчас німецької окупації відновлення діяльності НТШ не було дозволено. Засідання комісій та секцій відбувалися таємно. Обов'язки голови НТШ виконував І. Боднар. У нелегальній діяльності НТШ брали участь учені з Наддніпрянської України, які опинилися поза радянською територією - О. Оглоблин, Л. Окіншевич, Н. Полонська-Василенко.
Після закінчення війни члени товариства, які знаходилися у західній зоні окупації Німеччини, відновили у березні 1947 р. лояльність НТШ. Сьогодні на Заході існує чотири осередки товариства - у Франції, США, Канаді, Австралії. Вони продовжили видання «Записок НТШ» (з 1947 р. по 1988 р. вийшло 52 томи). У 1949-93 рр. НТШ видало багатотомну «Енциклопедію Українознавства» (текстова частина: тт. 1-3 українською мовою, 1949-52 рр.), тт. 1-2 (англійською мовою, 1963-70; перший том перевиданий у 1982 р.), словникова частина: тт. 1-10 (українською мовою, 1955-84 рр.), тт. 1-5 (англійською мовою, перероблена і доповнена 1985-93 рр.).
У жовтні 1989 р. на зборах ініціативної групи львівських учених відновлено НТШ у Львові. Головою відновленого товариства обрано О. Романіва, вченим секретарем та редактором «Записок НТШ» - О. Купчинського. 3 1990 р. до поч. 1995 р. зусиллями НТШ у Львові вийшли шість томів «Записок НТШ» (тт. 221-226), розпочато перевидання десятитомної «Енциклопедії Українознавства», проведено декілька наукових конференцій тощо.
Михайло Грушевський, довголітній голова НТШ, у своїх історичних студіях, зокрема, у схемі руської історії, науково арґументував окремішність українського історичного процесу, його пряму спадкоємність від Київської княжої держави. Ці праці були об'єктом шаленої нагінки і спротиву, як зі сторони імперських російських істориків, так і пізніше з боку більшовиків, що з позицій імперського екстремізму, замаскованого під радянську інтернаціональну ідеологію, відмовляли українцям у праві на власний національний і державний розвиток.
Унаслідок титанічної праці в НТШ великої групи етнографів, фольклористів та географів (В. Гнатюк, Ф. Колесса, Ф. Вовк, С. Рудницький, В. Кубійович та інші) була показана етнічна соборність українських земель, яка витримала випробування століть, незважаючи на нашу хронічну бездержавність та вікове розчленування українських земель під різними окупаціями; були встановлені і демографічно описані етнічні обшири українських земель.
НТШ ще з кінця XIX століття послідовно впроваджувало українську мову в наукові праці не тільки з питань українознавства, а й стислих наук, було промотором формування наукової термінології та української наукової мови. Вчені НТШ здійснили особливий внесок у вироблення єдиних правописних норм української мови. НТШ співавтор першого загальноукраїнського правопису.
Наукові середовища НТШ, його чільні діячі чинили постійний тиск на польські шовіністичні кола з метою утвердження української присутності в університеті, вони очолювали змагання за український університет в Галичині. Діячі НТШ відіграли провідну роль в діяльності Таємного українського університету та в обороні українського шкільництва.
В час, коли більшовицьке правління над Східною Україною увійшло в стадію сталінської диктатури, НТШ у Львові залишалося єдиною загальноукраїнською академічною науковою установою, що представляло вільну наукову думку на українських землях, а також протидіяла процесам політичного та культурологічного етноциду в УРСР.
Зібрані під егідою НТШ фонди стародруків, рукописів, часописів, книг, колекції українських старожитностей та фольклорної спадщини становлять золотий фонд україніки, мають особливий пріоритетний характер, оскільки є в переважній більшості хронологічно першими національними збірками, їх унікальність та загальнонаціональне значення зумовлене ще й тим, що подібні збірки були відсутні на Сході України, або були знищені войовничим російським більшовизмом і внаслідок воєнного лихоліття упродовж 40-х років XX ст.
Поза всяким сумнівом, материкова Україна з її великими науковими ресурсами, з традиційним головним центром у Львові спроможна забезпечити найкращі умови для відродження й розвитку Наукового товариства імені Т. Г. Шевченка. Під сучасну пору НТШ в Україні об'єднує понад 1400 вчених, які зосереджені в 6 секціях та 35 різнопрофільних комісіях, що надає НТШ універсальний академічний статус. Загальнодержавний характер НТШ забезпечує 15 територіальних Осередків НТШ, зокрема в Києві, Харкові, Черкасах, Сімферополі, Донецьку (Донецьке відділення НТШ), Луцьку, Ужгороді, Чернівцях, Івано-Франківську, Тернополі, Луганську. Науковою серцевиною НТШ є корпус дійсних членів НТШ, до якого на новому етапі діяльності (від 1989 р.) обрано 125 вчених. Основним науковим форумом НТШ є березнева Наукова сесія НТШ, тривалістю до одного місяця, в якій беруть участь до 500 науковців. З 1990 по 2012 р. вже відбулося 28 така наукова сесія. НТШ щорічно проводить також загальноукраїнські або міжнародні конференції, серед яких варто відзначити: Конференцію до 125-ліття М. Грушевського <#"justify">2.2 Особливості наукової діяльності НТШ в еміграції
Хуртовина Другої світової війни розкинула членство НТШ та подвижників української національної науки по різних континентах. Науковці, які обрали своїм місцем проживання європейські країни координують свою діяльність через НТШ в Європі з центром в Сарселі біля Парижа. До 1985 р. його діяльністю керував проф. Володимир Кубійович, який розгорнув безпрецедентну наукову працю над створенням Енциклопедій Українознавства. Підсумком цієї праці є 4 багатотомні енциклопедії (2 українською мовою - разом 14 томів, та 2 англійською мовою - разом 8 томів). Згадані видання -величавий і об'єктивний національний паспорт українства. НТШ в Європі (голова - проф. А. Жуковський) координує діяльність українських вчених розсіяних в різних країнах: Франції, Німеччині, Великобританії, Польщі, Словаччині, Румунії та інших державах Європи за межами України [18].
Наймасштабнішою слід визнати діаспорну діяльність НТШ США з головним центром у Нью Йорку, де у власному будинку розміщені канцелярія, бібліотека, архіви і конференційна база Товариства. НТШ в Америці (НТШ-А) підхопило наукову і видавничу естафету матірного НТШ, і достойно репрезентувало вільну наукову думку і державницькі аспірації українців упродовж 50-літньої повоєнної епохи більшовицької неволі в Україні. НТШ-А в діаспорі зберегло структуру членства за секціями. Воно додало до скарбниці українознавства понад 50 томів Записок НТШ. Значним є доробок у рамках «Бібліотека українознавства», здобули велику популярність десятки томів «Українського Архіву» з краєзнавчо-мемуарними матеріалами про західноукраїнські регіони. Самовіддано працювали в системі НТШ, Микола Чубатий, Роман Смаль-Стоцький, Матвій Стахів, Григор Лужницький, Василь Лев, Осип Андрушків, Роман Осінчук, Ярослав Падох, Василь Ленцик, Леонід Рудницький та інші. Важливим новим дослідно-видавничим проектом НТШ-А є «Енциклопедія Української Діаспори», який здійснюється під редакцією проф. Василя Маркуся. Враховуючи територіальну розпорошеність подвижників праці НТШ на теренах США утворені Осередки НТШ в Чикаго, Філядельфії, Вашингтоні, Детройті, Клівленді, Пітсбургу. Одним із чільних конференційних проектів НТШ-А є щорічні Шевченкознавчі конференції, яких проведено вже 23. Під сучасну пору НТШ-А (голова Л. Онишкевич) системно здійснює акції, пов'язані з підтримкою в Україні стратегічних видавничих проектів в сфері об'єктивного українознавства.
Центром НТШ в Канаді (НТШ-К) є Торонто. З часу свого заснування (1949) НТШ-К веде суттєву конференційну діяльність, під егідою Товариства вийшло десятки томів праць і збірників. В когорті діячів НТШ-К післявоєнного періоду Євген Вертипорох, Ярослав Пастернак, Ярослав Рудницький, Богдан Стебельський, Володимир Мацьків та десятки вчених молодшої генерації. Товариство має територіальні Осередки НТШ в Едмонтоні, Оттаві, Монтреалі [18].
Упродовж чотирьох десятиліть організаційну та суспільну діяльність проводив ще один діаспорний центр НТШ на Австралійському континенті, де діяли осередки в Сіднеї, Мельбурні, Канберрі, та Аделаїді. Враховуючи вичерпання наукових сил з середовищ повоєнної еміграції під сучасну пору тут діяльність НТШ здійснюється спільно з Асоціацією україністів Австралії, і зосереджується навколо університетів Мельбурна і Сіднею.
З 1955 р. діяльність діаспорних центрів НТШ координується Головною Радою НТШ, яка після приєднання до її діяльности головної краєвої структури Товариства в Україні перейменована у Світову Раду НТШ . Її Генеральний секретаріат статутно перенесений назавжди в Україну.
РОЗДІЛ 3. Видавнича діяльність НТШ
.1 Видавнича діяльність НТШ в Україні
Усвідомлюючи особливу відповідальність за поширення українського друкованого слова (яке було заборонене в підросійській Україні) Товариство з самого початку свого існування приступило до видання на власній поліграфічній базі книг українського письменства. Слід вважати особливою роль Товариства у становленні чільних загальнонаціональних часописів: щоденної газети «Діло» <#"justify">Отже, як результат видавничої діяльності НТШ, її членами було написано і опубліковано українською мовою, у різних виданнях Товариства, значну кількість наукових праць з історії України, літературознавства, етнографії фольклору, археології, археографії, бібліографії, історіографії, медицини, біології, фізики, права, статистики та багатьох інших дисциплін. Видано значну кількість неопублікованих раніше джерел. Видавнича діяльність НТШ, на той час мала визначне політичне і громадське значення. В умовах національного гноблення і переслідування української культури. З боку уряду Другої Речі Посполитої, вихід у світ наукових праць з різних галузей науки, справили значний вплив на формування громадської свідомості, активізацію національно - визвольного руху.
3.2 Видавнича діяльність наукового товариства ім. Т.Г.Шевченка за кордоном
Розгромлений більшовиками на Західній Україні, найбільший науково-культурний центр Наукове товариство імені Т. Г. Шевченка (НТШ) відновив своє існування далеко поза межами держави. Автономні НТШ функціонували в Канаді, США, Австралії та Західній Європі.
В Європі перебувала центральна секція (осідок генерального секретаря), але потреба легалізації передбачала створення окремої організації - Європейського відділу. 23 березня 1952 року постав Європейський відділ, який очолив В. Кубійович, а секретарем був В. Янів. По лінії НТШ у Сарселі діяла центральна секція (Головна рада), європейський відділ, історично-філософічна секція (директор В. Кубійович) та Інститут Енциклопедії Українознавства [26].
Діяльність НТШ в Європі проектувалася на Загальних Зборах. Найважнішим завданням-проектом європейського відділу, згодом НТШ в Європі було видання словникової частини Енциклопедії Українознавства (ЕУ), яка об'єднала більшість науковців на еміграції-діаспорі; 1955 - 89 вийшло 10 томів, а у 1995 - 11-й том (доповнення). Англійською мовою з'явилася Ukraine: A Concise Encyclopedia (у 2 тт., 1963, 1971), і (разом з Канадським інститутом українських студій) 5-томна Encyclopedia of Ukraine.
Світовий рівень діяльности НТШ підтверджує участь його делегатів у міжнародних конференціях (Прага, Париж, Варна, Софія, Санкт-Петербург), а також численні дійсні члени НТШ чужинці. Серед них Альберт Ейнштайн, Олекандр Брікнер, Ян Бодуен де Куртене, Давид Ґільберт, Альфред Єнсен, Раймунд Кайндль, Фелікс Кляйн, Андре Мазон, Томаш Масарик, Любор Нідерле, Макс Планк, Олексій Шахматов, Ватрослав Ягич та інші.
Європейське НТШ як автономна організація координує свою діяльність з іншими крайовими НТШ, особливо з Світовою Радою зі своїм осідком у Львові.
Стан розвитку науки відображають, переважно, за допомогою таких науково-дослідних видань як бібліографії, каталоги, різного типу довідники, словники та енциклопедії. Як показує досвід, енциклопедії та енциклопедичні довідники здобули визнання найвичерпніших щодо повноти інформації. Вони об'єднують найістотніші відомості з усіх галузей знань чи якої-небудь однієї галузі, можуть будуватися на основі відомостей про діяльність особи, однієї наукової установи чи навіть галузі науки.
За перші 20 років свого існування (1873-1892 рр.) НТШ видавало художню літературу українською мовою, здійснювало внесок у популяризацію рідної мови й піднесення національної самосвідомості. Та вже тоді воно звертало увагу на наукову діяльність українських вчених. Ним опубліковано низку наукових праць. Зокрема, слід відзначити роботи О. Огоновського Studien auf dem Gebite der rutenischen Sprache 1880) і «Історія літератури руської» (у 4 частинах, 6 томах, 1889 -1894 рр.), що викликали неоднозначну реакцію у науковому світі. З нагоди появи праць О. Огоновського виступив академік О. Пипін у статті іронічного змісту «Особая история русской литературы» (1890 р.), у якій намагався довести, що окремої української літератури «не було, нема, і бути не може». О. Огоновський у брошурі «Моєму критикові. Відповідь А. Пипінові» (1890 р.), спокійно, зважено, використовуючи наукові аргументи, спростував усі «докази» О. Пипіна, наводячи при цьому значну кількість обєктивних фактів і документальних даних. Йому на допомогу прийшов І. Нечуй-Левицький, який видав окремою відбиткою з журнала «Діло» полемічну працю «Українство на літературних позвах з Московщиною» (1890 р.) [26].
У міжвоєнні роки, антиукраїнського санаційного режиму, що загрожував знищенню культурно-наукових здобутків української інтелігенції в Галичині, НТШ розгорнуло активну громадську і наукову роботі. Важливим його досягненням в боротьбі за визнання українців, як окремої нації, яка має свої чинники, у тому числі і власну науку, було видання першої української енциклопедії, першим засновником модерної енциклопедичної справи слід вважати - професора І. Раковського. З самого початку систематичних студій з українознавства постала й ідея створення загального довідника про Україну, що його згодом було названо енциклопедією - довідково-науковим виданням, що містить найдостовірнішу інформацію з усіх , або окремих галузей знань. Кожна енциклопедія відображає рівень науки і культури своєї епохи, подає правдиву інформацію про державу і народ, що у ній проживає. Перед появою першої української енциклопедії існували деякі довідники з українознавства. Чимало українознавчих матеріалів було зібрано в декількох загальних енциклопедіях. Найбільше українознавчого матеріалу було в російському «Энциклопедическом словаре» Блокгауза і Єфрона. Хоч це була загальна енциклопедія, у якій містилося багато відомостей про історію Росії й Російській імперії. Разом з тим, там чимало матеріали, що стосувався географії, природи, історії й економіки українських земель, що входили до складу Російської імперії. Статті з суто українською тематикою писали здебільшого українці, серед них І. Франко, який подав значний огляд української літератури. Статті до неї подавали також М. Сумцов, М. Василенко, Д. Багалій, А. Кримський, І. Лучицький, В. Науменко, П. Житецький, П. Тутковський, Д. Граве та інші. Іншою російською енциклопедією, що містила багато українознавчого матеріалу був «Энциклопедический словаръ» Гранта, що вийшов у кількох виданнях; останнє вийшло у 1910-1948 роках у 55 томах. У цій енциклопедії подано праці таких українців - Б. Грінченка, М. Василенка, П. Ляшенка, В. Грекова, А. Кримського, О. Білецького. Дещо менше українознавчого матеріалу було в польських енциклопедіях, з яких найбільшою була енциклопедія С. Оргельбрандта, видана у 18 томах упродовж 1898-1904 роки у Варшаві. У цій енциклопедії, у висвітленні історії Польщі, мались на увазі не тільки етнічно польські землі, а й білоруські, литовські і частину українських, які входили до Речі Посполитої. Першою енциклопедією українознавства був збірник «Украинский народ в его прошлом и настоящем», що вийшов під началом М. Грушевського у 1914-1919 роках. Цей збірник вийшов у двох томах в Санк - Петербурзі з тим щоб росіяни мали змогу отримати інформацію про умови життя українців, їх проблеми. Планувалось видати ще два томи «Украинський народ в его прошлом и настоящем», але на заваді цьому стала Перша світова війна. У 1920-их роках цей довідник був бібліографічною рідкістю. Стаття одного з авторів, Ф. Вовка, вийшла у Празі в 1927 році, видана в перекладі під назвою «Студії з антропології й етнографії» [26].
Збірник «Український народ» мав вагоме значення для українського національного руху в ті часи, як в Галичині, так і за її межами, і не втратив його по сьогоднішній день.
ВИСНОВКИ
Отже, наукове товариство ім. Шевченка (НТШ) - перша українська національна академія наук, яку створено в 1873 <#"justify">Поза всяким сумнівом, Наукове товариство ім. Шевченка виникло і розвивалось як соборне явище Сходу і Заходу України. Ініціативу його створення на підавстрійських теренах в Галичині пов'язують насамперед з іменами історика Володимира Антоновича і письменника Олександра Кониського, хоча статутно членами засновниками могли стати лише галичани. Серед останніх чільне місце належить Корнилу Сушкевичу (перший голова Товариства), о. Степанові Качалі, Омеляну Огоновському, Юліянові Романчукові.
Діяльність НТШ поділяється на кілька етапів. На початковому етапі (1873-1892 рр.) воно зосереджувало увагу на друкуванні й поширенні серед народу української художньої літератури.
Другий етап (1893-1914 рр.) розпочався з реорганізації Товариства в наукову установу, кінцевою метою якої було створення на його базі майбутньої Академії наук України. В цей час Товариство мало три секції: філологічну, історично-філософічну та математично-природописно-лікарську.
Третій етап діяльності НТШ припадає на 1914-1945 рр. і характеризується як науковими досягненнями, так і значним спадом у видавничій роботі.
Четвертий етап діяльності НТШ, який умовно можна назвати еміграційним, розпочався із Загальних зборів українських учених - емігрантів (в основному дійсних членів НТШ В. Кубійовича, О. Кульчицького, П. Зайцева, В. Яніва та ін.) у м. Міттенвальд (Німеччина) 30 березня 1947 р. Збори вирішили відновити активну діяльність НТШ у Європі, затвердили його структуру й президію.
Період найбільшого розвитку НТШ розпочався в 1894 році з переїздом до Львова М. Грушевського. У 1894 він очолив історично-філософську секцію, а з 1897 р. був обраний головою НТШ. З 1895 став редактором «Записок НТШ» і перебрав на себе всю видавничу діяльність товариства. За час його головування НТШ видало бл. 800 томів наукових праць, зокрема, 112 томів «Записок». М. Грушевський заініціював низку інших періодичних видань: «Хроніка НТШ» (тт. 1-74,1900-39), «Збірник історично-філософської секції НТШ» (тт. 1-17,1898-34; у цій серії вийшло вісім томів (1898-1913) його «Історії України-Руси»), «Збірник філологічної секції» (тт. 1-23, 1898-1937), «Збірник математично-природничо-лікарської секції» (тт. 1-32,1897-1939), «Джерела до історії України-Руси» (тт. 1-22, 1895-1924), «Українсько-руський архів» (тт. 1-15, 1906-21), «Етнографічний збірник» (тт. 1-40, 1895-1929), «Студії з поля суспільних наук і статистики» (тт. 1-5, 1909-38) та ін.
Зібрані під егідою НТШ фонди стародруків, рукописів, часописів, книг, колекції українських старожитностей та фольклорної спадщини становлять золотий фонд україніки, мають особливий пріоритетний характер, оскільки є в переважній більшості хронологічно першими національними збірками, їх унікальність та загальнонаціональне значення зумовлене ще й тим, що подібні збірки були відсутні на Сході України, або були знищені войовничим російським більшовизмом і внаслідок воєнного лихоліття упродовж 40-х років XX ст.
Друга світова війна розкинула членство НТШ та подвижників української національної науки по різних континентах. Науковці, які обрали своїм місцем проживання європейські країни координують свою діяльність через Наукове товариство ім. Шевченка в Європі з центром в Сарселі біля Парижа. До 1985 р. його діяльністю керував проф. Володимир Кубійович, який розгорнув безпрецедентну наукову працю над створенням Енциклопедій Українознавства. Підсумком цієї праці є 4 багатотомні енциклопедії (2 українською мовою - разом 14 томів, та 2 англійською мовою - разом 8 томів). Згадані видання - величавий і об'єктивний національний паспорт українства. НТШ в Європі (голова - проф. А. Жуковський) координує діяльність українських вчених розсіяних в різних країнах: Франції, Німеччині, Великобританії, Польщі, Словаччині, Румунії та інших державах Європи за межами України.
Загальний видавничий доробок НТШ за станом на вересень 1939 становив майже 1200 томів збірок, монографій, часописів тощо. Про науковий рівень праць НТШ як академічного центру української славістики засвідчував широкий обмін виданнями з науковими установами і бібліотеками на усіх п'яти континентах. Так наприклад у 1909 р. такий обмін здійснився з 244 установами в 28 країнах світу (зокрема з 22 центрами в США).
Розгромлений більшовиками на Західній Україні, найбільший науково-культурний центр Наукове товариство імені Шевченка (НТШ) відновив своє існування далеко поза межами держави. Автономні НТШ функціонували в Канаді, США, Австралії та Західній Європі. В Європі перебувала централна секція (осідок генерального секретаря), але потреба легалізації передбачала створення окремої організації - Європейського відділу. 23 березня 1952 року постав Європейський відділ, який очолив В. Кубійович, а секретарем був В. Янів. По лінії НТШ у Сарселі діяла централя (Головна рада), європейський відділ, історично-філософічна секція (директор В. Кубійович) і Інститут Енциклопедії Українознавства.
Отже, наукова та видавнича діяльність НТШ взаємопов'язані між собою, адже, бажання покращити стан української науки супроводжувався випуском друкованих книг, підручників, енциклопедій, які піднімали розвиток національного книговидання. НТШ згуртував навколо себе осіб, які прагнули змінити на краще становище української науки та мови. Саме завдяки своїй завзятості вони зуміли закласти паростки українського наукового книговидання які пізніше переросли у масове розповсюдження національного доробку.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ
1.Бібліотека Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка: Книги і люди: матеріали круглого столу / упоряд. і заг. ред. Л. І. Ільницької. - Львів, 1996.- 139 с.
.Бутрин М. «Матеріали до української бібліографії» в бібліографічній діяльності НТШ / М. Бутрин // Поліграфія і видавнича справа. - 1997. - Вип. 32. - С. 185-188.
.Бутрин М. Розвиток Української бібліографії в Галичині у 1920-1930-ті роки / М. Бутрин // Записки НТШ. Праці історично-філософської секції. - Львів, 1997. - Т. 233. - С. 261-263.
.Винар Л. Михайло Грушевський і Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка, 1982-1934 / Л. Винар. - Львів, 2006. - 353 с.
5.Грицак Я. Наукове товариство ім. Т. Шевченка / Я. Грицак. - [Електронний ресурс]. - Режим доступу: <#"justify">НАНУ ; Літературна агенція «Піраміда», 2007. - 434 с.
7.Дончик В. Г. <http://www.ilnan.gov.ua/XX/donchyk.html>Доля української літератури - доля України: Монологи й полілоги / В. Г. Дончик ; Національна академія наук України; Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка. - К. : Грамота, 2011. - 640с.
.Дядюк М. Листи Михайла Грушевського до Михайла Возняка / М. Дядюк // Український історик. - Т. XLIII-XLIV, 2006-2007. - С. 113-154.
9.Жуковський А. Нарис історії Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка в Європі / А. Жуковський. - Львів. : [б. в.], 2000. - 138 с.
10.Жулинський М. <http://www.ilnan.gov.ua/XX/zhulynsky.htm> Нація. Культура. Література: національно-культурні міфи та ідейно-естетичні пошуки української літератури / М. Жулинський. - К. : «Наукова думка», 2010. - 560 с.
11.Зайцева З. І. Записи наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка : започаткування та шляхи до академічного стандарту (1982-1914 рр.) [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://histans. com/Journ ALL/ journal/2004/2/8.pdf
.Запаско Я. Початки українського друкарства / Я. Запаско, О. Мацюк, В. Стасенко - Львів : Центр Європи, 2000. - 224 с.
13.Крипякевич Р. Михайло Грушевський та Іван Крипякевич. За матеріалами неопублікованого листування й мемуарів / Р. Крипякевич // Український історик. - 1991. - С. 26-45.
.Кубійович В. Нарис історії Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка (1873-1949) / В. Кубійович. - Львів. : [б. в.], 1991. - 53 с.
.Купчинський О. З історії Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка : збірник доповідей і повідомлень наукових сесій і конференцій НТШ у Львові / О. Купчинський. - Львів. : [б. в.], 1998. - 322 с.
.Купчинський О. 125 років Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка : збірник наукових праць і матеріалів, присвячений Ювілею Товариства / Відп. ред. О. Купчинський; Ред. колегія: А. Жуковський, С. Козак, О. Купчинський, В. Мацьків, М. Мушинка, М. Павлишин, О. Романів, Л. Рудницький. - Львів. : [б.в], 2001.- 388 с.
.Кучер Р. В. Наукове Товариство імені Т. Г. Шевченка : Два ювілеї / Р. В. Кучер. - Київ, 1992. - 111с.
.Лебедєва Н. Перша Українська академія наук - Наукове товариство ім. Т. Г. Шевченка (НТШ) / Н. Лебедєва. - [Електроний ресурс]. - Режим доступу: http://gazeta.dt.ua/SCIENCE/persha_ukrayinska_akademiya_nauk__ naukove_tovaristvo_im_shevchenka_ntsh.html <http://gazeta.dt.ua/SCIENCE/persha_ukrayinska_akademiya_nauk__%20naukove_tovaristvo_im_shevchenka_ntsh.html>
.Полонська-Василенко Н. Наукові товариства: Том 2 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://studentbooks.com.ua/content/view/475/4 9/1/ 3/ <http://studentbooks.com.ua/content/view/475/4%209/1/%203/>
20.Рубльов О. Західноукраїнська інтеліґенція у загальнонаціональних політичних і культурних процесах (1914-1939) / О. Рубльов. - К. : Інститут історії України, НАН України, 2004. - 648 с.
.Савчеко В. Заснування товариства ім. Т. Г. Шевчека у Львові у 1873 р: його структура і завдання / В. Савченко. - [Електроний ресурс]. - Режим доступу: http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/nztnpu_ist/2011_2/Arti cles /5_Savenko.pdf <http://archive.nbuv.gov.ua/portal/soc_gum/nztnpu_ist/2011_2/Arti%20cles%20/5_Savenko.pdf>
22.Стеблій Ф. Збірник Західна Україна - нездійснений проект М. Грушевського й І. Крипякевича / Ф. Стеблій // Україна: культурна спадщина, національна свідомість, державність. - Вип. 8: Іван Крипякевич у родинній традиції, науці, суспільстві. - Львів, 2001. - С. 123-160.
.Тимошик М. С. Історія видавничої справи / М. С. Тимошик. - К. : Наша культура і наука, 2003. - 496 с.
.Ільницька Л. І. Україніка НТШ як джерело національної бібліографії / Л. Ільницька // Бібліотека Наукового товариства ім. Шевченка: книги і люди: матер. круглого столу. - Львів, 1996. - С. 67-77.
.Ільницька Л. І. Українознавча бібліографія в Науковому товаристві ім. Т. Г. Шевченка у Львові (1885-1939): друковані й архівні матеріали / Л. І. Ільницька // Записки Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України. - Вип. 4 - Львів, 1994. - С. 165-178.
.Історія Наукового товариства ім. Т. Г. Шевченка / Онлайн-журнал товариства ім. Т. Г. Шевченка. - [Електроний ресурс] - Режим доступу: http://ntsh.org/history