Археологічні пам'ятки Одеси
Вступ
Актуальність теми дослідження. Вивчення історії становлення і розвитку археологічних досліджень в Одесі є важливим науковим напрямком вітчизняної історичної науки. Воно дає можливість сформувати цілісне уявлення про етапи здобуття археологічних знань у тих історичних процесах, які відбувалися в глибоку давнину в Південній Україні, зокрема, на території Півдя і Центру Одеси. При цьому історіографічні дослідження дозволяють визначати закономірності появи і зміни різних археологічних напрямів і шкіл, що сприяють більш глибокому осмисленню минулого народів, їхньої культури, вірувань, виробничого опита.
У процесі аналізу історії вивчення того чи іншого археологічного пам'ятника одночасно осягається методологія його дослідження, визначається рівень наукової розробленості археологічних пам'яток в цілому. Історіографія в певному контексті, як сукупність знань про розвиток археології, являє собою наукове осмислення всієї сукупності історичних досліджень про розвиток археології в контексті конкретної епохи. При такому підході до вирішення головної проблеми даного дослідження особливо чітко виявляється внесок цілих поколінь істориків у розвитку археологічної науки, оригінальні теорії та ідеї які відповідали потребам конкретного історичного етапу розвитку суспільства, науки, культури.
Що стосується безпосередньо історіографії, то одним з слабо досліджених в ній напрямків виявилося цілісне вивчення історії становлення та розвитку археологічної науки Одеси в XX ст. і період будівництва Незалежної України в XXI ст.
Археологічні пам'ятки Одеси мають величезне наукове і художнє значення, свідчать про найдавніший період становлення людини, появі різних суспільств на цій території, де здійснювалося взаємодія різних етнічних, соціальних, культурних та релігійних явищ і традицій, які залишили глибокий слід в історії не тільки Одеси , а й у Центральній і Південній Україні в цілому. Багато археологічних пам'ятників Одеси включені до реєстру шедеврів українського мистецтва.
Археологічні розкопки та вивчення стародавніх пам'ятників Одеси, в тому числі і Північого Причорноморя, були розпочаті ще у ХІХ ст. членами Імператорського Одеського товариства історії та старожитностей. Системна розробка пам'ятників була здійснена радянськими археологами. Формувалися і проводилися археологічні експедиції, що складаються з загонів і груп, які проводили комплексні розвідувальні та раскопочному роботи, охоплюючи своєю діяльністю всю територію Одещини . Основними напрямками роботи стали пошук, розробка та вивчення археологічних досліджень на багатьох пам'ятках доби енеоліту, бронзи (наприклад, поселення пізньої трипільської культури Усатово, Маяки). А також пам'ятки доби раннього залізного віку <#"justify">1. Одеський археологічний інститут
археологічний одеса експедиція пам'ятник
Протягом останніх двох десятиліть історіографія та історія археологічного знання активно розвиваються та позиціонують себе в якості самостійних наук. Особливий інтерес у дослідників викликає галузь регіональної історії археології. У цій царині не становить виключення історія та історіографія вивчення старожитностей Одеської області, надзвичайно багатого на матеріальні памятки історії людства. З огляду на те, що у досліджуваний період територія краю була частиною Російської імперії, Радянського Союзу, а згодом, самостійної України, питання розвитку археології неодноразово розглядалися вченими з різних країн.
У період з кінця 1980-х по сьогодення спроби написання робіт з історії археологічного знання та створення загальних періодизацій історії розвитку археології були зроблені: В. Генінгом, А. Жуком, Л. Клейном, Г. Лебедєвим, В. Матющенко, О. Формозовим, І. Тункіною, Е. Фроловим та ін. Всі ці дослідження базуються на спадковості наукової традиції притаманної радянським дослідникам, що обумовлено наявністю в "новій науці" покоління представників "старої радянської школи", а також використанням, як підґрунтя для нових розробок, основних досягнень радянської історіографії археології. В сучасній Український історичній традиції відзначаються роботи: В.Гребеннікова, І.Ковальової, С.Паліенко, А.Кузьмищева, О.Музичко, Д.Тесленко, Г.Станіциної та ін.
Використання територіально-хронологічного методу повязано з вибором критерію, який покладений в основу періодизації, ним стали якісні зміни у розвитку археологічної науки, трансформація методів та характеру археологічних досліджень, тісно повязана з конкретною історико-культурною ситуацією. Після приєднання Криму та Північного Причорноморя до складу Російської імперії в російських наукових колах став стрімко зростати інтерес до цієї території, її історичної долі та матеріальних скарбів. Перший період у археологічному вивченні памяток розпочався з утворення Одеського міського музею старожитностей, заснованого у 1825 році. Його розвиткові сприяло створене 1839 року Одеське товариство історії і старожитностей, що мали право вести розкопки на півдні Російської імперії.
Даний етап позначився першими археологічними відкриттями на території краю; формуванням перших музейних зібрань та переходом від "наукових мандрівок" і праць антикваріїв до формування перших дослідницьких програм у вітчизняній археології. Перші дослідники археологічних пам'яток - "вчені-мандрівники" відкрили для вітчизняної та зарубіжної громадськості археологічні скарби півдня України, поставили питання про необхідність проведення розкопок, організації наукового вивчення й охорони памяток археології. Переломними в сенсі переходу від випадкових знахідок до свідомих розкопок, стали роботи графа О. Уварова, проведені у 1848 р. в Ольвії та описані у тритомній праці "Дослідження про старожитності Південної Росії та берегів Чорного моря".
Варто відзначити формулювання І. Стемпковським першої дослідницької програми, яка продемонструвала готовність переходу вітчизняної археологічної думки до наступного, якісно нового етапу в історії археологічних досліджень краю, а саме - до формування першого історично-археологічного товариства на півдні країни, запропонованого дослідником. Найцінніші археологічні знахідки, як правило, відправлялися до Москви та Петербургу. Більшість памяток не могла бути вивезеною за межі Причорноморя, але відсутність музейних сховищ на Півдні України ускладнювала їх зберігання і вивчення.
Отже, на початку ХІХ ст. виникає потреба та обєктивні умови для створення музейних колекцій. Першим державним сховищем старожитностей Нижнього Побужжя став Кабінет рідкостей Чорноморського депо карт у Миколаєві, яке з 1825 р. очолював М. Кумані.
Ідея створення на теренах України археологічного інституту виникла наприкінці ХІХ ст., проте була втілена в життя лише за доби -Української революції 19171921 <#"justify">Висновки
Археологія - наука романтична, сповнена очікувань і несподіванок, а інколи - й розчарувань. її розвиток детермінується питаннями, якими постійно переймається археолог, прагнучи проникнути в таємниці й загадки минулого, шукаючи на них відповіді й у інших фахівців.
Інколи через це археологію характеризують як науку не самостійну, забуваючи, що саме вона поставила собі на службу інші науки і навіть спричинила появу нових галузей та методів дослідження: палеозоології, палеоботаніки, дендрохронології та інших методів датування.
Ніякої цінності самі по собі, поза контекстом археологічних досліджень вони не мають. Водночас археологи користуються здобутками інших наук (етнології, демографії, екології, фізичної антропології, генетики, лінгвістики) для осмислення минулого. Це визначає сутність археології як науки комплексної й безкінечно перспективної, яка постійно нарощує свій джерельний потенціал не лише кількісно, а й якісно, відкриваючи все нову й нову інформацію. Інакше й не може бути - адже йдеться про історію людства.
В історії формування науки про старожитності півдня України особливе місце займає Одеса - не тільки великий адміністративний центр, але і інтелектуальна "столиця" цього краю. Одеса, як історичний та культурний феномен появляється більше як 200 років тому. Вивченню цього феномену присвячено багато статтей і книг. Але існує іще одна сторона культурного життя Одеси, яка також виділяє ї із багатьох інших міст. Мова йде про археологічну науку, яка зароджується тут фактично разом із містом.
Саме місце розташування Одеси - на березі моря, в плодовитих степах призводить до того, що тут залишають свої сліди різні племена та народи, які заселяли дану територію в стародавні часи сучасно України. Все це призводить до формування міцного центру науки про старожитності і археології. Практично з перших років свого існування наше місто заохочувало людей, які свідомо цікавились далеким минулим причорноморських степів. Вони знаходили сліди перебування тут стародавніх людей, їх поселень, могили, окремі речі.
Поступове накопичення таких памяток і відомостей приводить до впевненості в необхідності не тільки зберігати чи оберігати, але і вивчати, досліджувати, публікувати.
Наступним етапом потрібно вважати 1920 - 1970 рр., коли музей - не дивлячись на ряд важких подій зовнішнього ( ІІ світова війна) і внутрішнього характеру, продовжував залишатись археологічним центром, джерелом унікальни експонатів. Це привертало увагу як і велико кількості людей, так і спеціалістів, утворивших в 1959 р. обєднання, яке відродило традиції ХІХ століття - Одеське археологічне товариство.
Початок новому, сучасному етапові - був покладений в 1971 році - коли музей увійшов у структуру Академії наук і увібрав у себе ознаки не тільки унікального схову старожитностей, але і одного із ведучих науково - дослідницьких центрів археологічної науки. Участь і організація масштабних виставок в країні і за кордоном, видання фундаментальних збірників статтей і монографій принесли музею заслужену світову славу.
Охоплення дослідженнями всієї України, долученим до нього пронесу нових учених дало можливість подавнити історію наших земель до раннього палеоліту - до 1 млн років тому, заповнити цей довжелезний період тисячами пам'яток і десятками археологічних культур, вибудувати їхню хронологію й періодизацію, висловити ідеї, що зачіпають буквально усі аспекти суспільного життя походження й етнічної інтерпретації творців певних явиш, моделей господарчої адаптації в різні періоди та в різних природних умовах, соціальної організації, матеріального й духовного потенціалу людських колективів.
Список джерел та літератури
Опубліковані джерела
Вісник Одеської Комісії Краєзнавства при УАН. № 2-3. - Одеса: - С. 46
Виндинг В.В. Сборник постановлений и распоряжений начальства по университету св. Владимира и прочим русским университетам. - К., 1872. - 320 c
3аремба С. Українське товариство охорони памяток історії і культури.Історичний нарис. - К.: Логос, 1998. - С. 53
Гудкова А.Ф., Охотников С.Б., Субботин Л.В., Черняков И.Т. Археологические памятники Одесской области: справочник. - Одесса, 1991. - С. 75
История археологической науки на Юге Украины в первые годы советской власти. Сергей Степанович Дложевский (1889 - 1930) [Електронний ресурс] / И.Корпусова, Т.Полесина // Одеського Історико-Краєзнавчого Музею. - 2007. - № 5. - Режим доступу до журн.: http://www.history.odessa.ua/publication5/ stat09.htm
Кутузова И., Костромина Т. Город-герой помнит их имена // Одесі - 200. Матеріали міжнародної науково-теоретичної конференції, присвяченої 200-річчю міста. - Одеса, 1994. - С. 65-66
Матяш І. Джерела до вивчення історії архівної освіти в Україні 1920-1930- х років / І. Матяш // Архівознавство. Археографія. Джерелознавство: міжвідомчий збірник наукових праць. - 2001. - Вип.3 - С. 271-302
Научно-исследовательская работа Одесского археологического института (Из отчета Института за 1921-1922 г.) // Наука на Украине. Орган Научного комитета Укрглавпрофобра. - №4. - 1922. - С. 372-373
Сахаров A.M. Про деякі питання історіографії історіографічних досліджень // Вісник Московського університету. Серія історії/ № 6. - М.: 1980. -С . 15
Ашрафіан А.А. Одеське археологічне товариство. "Матеріали з археології Північного Причорноморя"/ № 3. - К.: 1960. - С. 64
Базилевич В. Киевский археологический институт / В. Базилевич // Борьба классов. - №1-2. - 1924. - С. 381-382.
Боровой С.Я. К истории создания Одесского археологического института и его археографического отделения / С.Я. Боровой // Археографический ежегодник за 1978 год. - М., 1979. - С. 96-101
Боровой С.Я. К истории создания Одесского археологического института и его археографического отделения / С.Я. Боровой // Археографический ежегодник за 1978 год. - М., 1979. - С. 140 - 145
3аремба С. Українське товариство охорони памяток історії і культури.Історичний нарис. - К.: Логос, 1998. - С. 53
Зевелев А.І. Історіографічні дослідження: методологічні аспекти. -М.: 1987. - С. 25
Красковский В.И. Памятники палеолита и мезолита Северо-Западного Причерноморья: археологическая карта. - К., 1978.; Сапожников И.В. Из истории изучения каменного века Северо-Западного Причерноморья // Новые исследования по археологии Северо-Западного Причерноморья. - 1986. - С. 160-164
Константинеску Л. Традиційна археографія в курсах Київського археологічного інституту (інформативне повідомлення) / Л. Константинеску // Матеріали ювілейної конференції, присвяченої 150-річчю Київської археографічної комісії (Київ-Седнів, 18-21 жовтня 1993). - К., 1997. - С. 103-123.
Курінний П. Історія Археологічного знання про Україну / П. Курінний. - Мюнхен, 1970. - С. 136.
Левченко В.В. Історія Одеського інституту народної освіти (1920-1930-ті роки): позитивний досвід невдалого експерименту: монографія / В.В. Левченко. - Одеса: ТЕС, 2010. - С. 430 - 432
Левченко В.В. Краєзнавство в Одеському інституті народної освіти (1920- 1930 рр.): становлення, напрями, традиції / В.В. Левченко // Краєзнавство. - №2. - 2011. - С. 14-24
Матяш И.Б. Археологические институты в Украине: вклад в развитие архивного образования / И. Матяш.Отечественные архивы. - 1999. - №6. - С. 27-35
Матяш І.Б. Архівна наука і освіта в Україні 1920-1930-х років / І.Б. Матяш. - К., 2000. - С. 591
Охотников С.Б. Археология в Одессе. 185 лет Одесскому археологическому музею . - Одесса: СМИЛ, 2010. - С. 160
Полонська-Василенко Н. Спогади / [упоряд. В. Шевчук]. - К.: Вид. дім "Києво - Могилянська академія", 2011. - С. 500
Сапожников І.В., Сапожникова Г.В. Археологічні пам'ятки // Край Овідія: археологія і історія Овідіопольського району. - Одеса, 2005. - С. 8-50
Семенів М. Бібліографія праць проф. Дложевського // Записки Українського бібліографічного товариства в Одесі. - Одеса, 1930. - Ч. 4. - С. 95
Семенів М. Бібліографія праць проф. Дложевського // Записки Українського бібліографічного товариства в Одесі. - Одеса, 1930. - Ч. 4. - С. 100
Слабченко М. Культурно-наукове життя Одеси 1914-1924 рр. / М. Слабченко // Україна. - 1925. - С. 179-183
Фабрициус И.В. Археологическая карта Причерноморья Украинской ССР. Вып. І. - К., 1951. - С. 152
Шелов Д. Ш.Создание Одесского археологического общества. "Советская археология"// № 3. - М.: 1959. - С. 24
Шульц П.Н. Сообщения государственной академии истории материальной культуры. № 1. - М.:1931. - С. 31 -32.
Юркова О. Митрофан Довнар-Запольський та Донський археологічний інститут: точка перетину / О. Юркова // Архіви України. - 2009. - №5(265). - С. 220-228