:
«Агрохімія»
на тему:
«Грунти Карпат»
Запоріжжя - 2015
План
Вступ
Загальна характеристика
Грунтово-географічне районування
Висновки
Список використаної літератури
Вступ
Формування ґрунтового покриву Карпат проходило в умовах складного гірського рельєфу, різноманітності гірських порід, своєрідного впливу кліматичних умов та типів рослинності. Специфіка грунтотворення в Карпатах, як і в інших гірських районах, підпорядкована закономірностям вертикальної поясності ґрунтів, яка нерозривно зв'язана з вертикальною поясністю клімату. М. С. Андріанов і Г. А. Андрущенко (1958) виділяють в Карпатах шість вертикальних кліматично-грунтових поясів.
Загальна характеристика
Найбільш поширені в лісовій зоні Карпат буроземні грунти, які відзначаються високою родючістю, тобто здатністю забезпечувати розвиток та інтенсивний ріст деревної рослинності. Ці грунти обумовлюють поширення високопродуктивних дубових, буково-дубових, дубово-букових (з дуба скельного), букових, буково-ялицево-ялинових та ялинових лісів. Сформувалися вони па продуктах вивітрювання гірських порід - на елювіально-делювіальних відкладах різної глибини.
На ступінь нагромадження елювіально-делювіальних відкладів істотно впливає рельєф. На крутих схилах поширені переважно неглибокі щебенисті грунти, в яких вміст скелетного матеріалу значний. На пологих частинах схилів та біля підніжжя гір глибина утвореного грунту значно більша. Чим меншої крутизни схили, тим глибший шар дрібнозему залягає поверх гірських порід.
Материнською породою, на якій сформувалися грунти Карпат, є продукти вивітрювання стійких осадочних безкарбонатних порід флішу, утвореного різноманітними пісковиками, глинистими сланцями та аргелітами. Там, де в покладах флішу переважають глинисті сланці, ґрунтовий покрив утворюється швидше, тому що сланці швидше піддаються процесам вивітрювання. Спочатку з них утворюється дрібнощебенистий, потім суглинистий ґрунтовий покрив. При сумісному вивітрюванні пісковиків і сланців утворюються легкі піщанисті суглинки, супіски і середні суглинки. У таких випадках глибина ґрунтового покриву разом з елювіально-делювіальними відкладами досягає значної потужності. Схили гір тут пологі, а вершини характерні згладженими куполоподібними формами.
Істотний вплив на формування грунтового покриву проявляє не тільки висотна поясність клімату, а й ступінь розчленування поверхні, що посилює процеси стоку і площинного змиву. Це значною мірою впливає на характер зволоження схилів. Деякою специфічністю ґрунтотворних процесів відзначаються міжгірні долини й улоговини. Тут у більших кількостях нагромаджуються елювіально-делювіальні відклади, а тому ґрунтовий покрив добре розвинений і характеризується переважно суглинистим складом.
В умовах холодного і надмірно вологого клімату та при участі чагарниково-лучної рослинності сформувалися грунти карпатського високогір'я - субальпійського та альпійського поясів. Вони відзначаються незначною потужністю і дуже великим вмістом скелету. На крутих елементах рельєфу, як правило, з'являються виходи корінних гірських порід. До деякої міри індивідуальне місце з точки зору формування грунтового покриву у високогір'ї Карпат належить кам'янистим розсипам, які найбільш поширені на гірських хребтах Горган. В цих умовах зароджуються первинні стадії грунтотворення з участю невибагливої до кліматично-грунтових умов лишайникової, мохової та сланкої чагарникової рослинності. Ґрунтовий покрив на кам'янистих розсипах представлений окремими фрагментарними нагромадженнями торфу низького ступеня розкладу. Це найбільш примітивний і найслабше розвинений ґрунтовий покрив в межах Українських Карпат.
На положистих гірських схилах і вершинах гір субальпійського поясу, де інтенсивніше, порівняно з гірським хребтом Горган, проходять процеси вивітрювання гірських порід і в більшій кількості нагромаджуються відклади елювію пісковиків і сланців, утворилися гірсько-лучні, торфо-лучні і торфо-підзолисті грунти. Вони мають чітко диференційований профіль. Верхній горизонт представлений міцною, до 10 см, слабо розкладеною дерниною і темно-сірим або коричнюватим гумусовим горизонтом глибиною 20-25 см. Нижній горизонт сірувато-жовтуватого кольору являє собою перехідну до корінних гірських порід смугу.
В лісовій зоні Карпат домінуючим є буроземний тип грунтотворення, характерний для зони широколистяних лісів середньої Європи, а також Криму й Кавказу. Н. Б. Вернандер (1947) вказує на те, що буроземи Карпат утворилися в умовах відносно теплого й вологого клімату, в результаті чого мінералізація органічного опаду проходить досить швидко і нагромаджуються найбільш стійкі її продукти. При цьому проміжних органічних кислот утворюється мало, завдяки чому ослаблюється розвиток підзолистого процесу. Г. А. Андрущенко (1952) головним фактором буроземного типу грунтотворення в Карпатах вважає біологічні процеси. Лісова підстилка обумовлює нейтралізацію кренової кислоти, внаслідок чого у грунті нагромаджуються апокренати та ульмінові кислоти, які забарвлюють його в бурий колір.
Неоднорідність гірського рельєфу, зональні та поясні зміни кліматичних умов, а в зв'язку з цим мозаїчне поширення типів лісової рослинності обумовили неоднорідність буроземного типу грунтотворення. В одних місцях буроземи мають ознаки опідзолення, в інших - оглеєння, при відповідних умовах з них формуються лучно-болотні грунти. Окрему категорію являють собою малопотужні грунти, що утворилися на кам'янистому підґрунті. Здебільшого грунти ці представлені одним гумусовим горизонтом. Незважаючи на примітивність і невелику потужність грунтового профілю, вони характеризуються досить високою родючістю. Поширені на цих грунтах ялинові деревостани досягають І та II бонітетів.
Найвищою родючістю відзначаються буроземи, які утворилися в нижніх частинах гір і передгір'їв.
Ґрунти у Карпатах різноманітні і відповідно до кліматичних умов розміщуються вертикальними поясами. В Передкарпатті сформувалися дерново-підзолисті ґрунти, вище 1200-1400 м - бурі гірсько-лісові ґрунти, на висоті 1500-1600 м - сіро-бурі, вище 1600 м (під субальпійськими луками) - гірсько-лучні.
На Закарпатській низовині переважають дерново-підзолисті ґрунти. На схилах гір росте 1950 видів квіткових рослин і 10 видів представників хвойних. Рослинність Карпат змінюється з висотою. У передгір'ях ростуть мішані ліси, що складаються з дуба, граба, ялини. На висоті від 600 до 1200 м розкинулися букові і буково-ялинові ліси. Вище 1200 м переважають смереково-ялинові, які в підверховинній смузі змінюються смерековими лісами. Вершини гір (вище 1500 м) вкриті альпійськими луками з низькорослими травами (полонини).
За глибиною залягання скельної породи виділяють такі види грунтів: а) потужні (85-120 см); б) середньопотужні (65-85); в) малопотужні (45-65); г) короткопрофільні (25-45); д) слаборозвинені (<25 см).
·У гірсько-лісовому поясі Карпат переважають бурі лісові кислі грунти:
Ho+Hq+HPmq+PQ+D;
Зустрічаються бурі лісові опідзолені на більш-менш вирівняних елементах рельєфу (вони переважно оглеєні):
Ho+Heq+HPmiq+PQ+D,
·На високих рівнях утворюються дерново-торф'яні:
T(HT)+HP(t)q+PQ+D;
·На терасах рік часто зустрічаються дерново-буроземні грунти:
Ho+Hd+HPmq+PQ;
·На полонинах - гірсько-лугові грунти:
Hd+H+HPq+PQ+D.
На територіях Карпат,де випадає багато опадів, панують важкі породи та безстічні або слабостічні форми рельєфу, значні площі займають бурувато-підзолисті поверхнево-оглеєні грунти. Вміст гумусу в гірських лісових грунтах Карпат підпорядкований загальним закономірностям вертикальної поясності і зростає прямо пропорціонально збільшенню абсолютної висоти місцевості. Так, під буковими деревостанами вміст гумусу менший, ніж під чистими ялиновими чи мішаними. Проте зростання органічної частини грунту з висотою не все призводить до якісних змін і лише з певних висотних положень нагромаджується грубий гумус. Такий хід мінералізації органічної речовини й інтенсифікації обмінних процесів він пов'язує із вмістом в грунті бактеріальної і грибної мікрофлори.
Наведені варіанти інфільтраційної здатності грунту являють собою крайні можливості формування водного балансу. Від інфільтраційної здатності грунтового покриву залежать водний баланс території, що в свою чергу визначає характер і динаміку річкового стоку. При низькій інфільтраційній здатності грунту стік формується переважно у вигляді паводків, при високій - загальна величина стоку зменшується, але він більш стабільний, оскільки формується за рахунок підземної складової. Участь паводків при цьому незначна.
Інфільтраційні особливості грунту не дають певного уявлення про те, скільки вологи може утримувати, тобто акумулювати ґрунтовий покрив. Важливою гідрологічною особливістю грунтів є їх водоутримуюча здатність. Якщо водоутримуюча здатність грунту низька, то він не може акумулювати значну кількість вологи і вона, свобідно просочуючись у глибинні горизонти, стає недоступною для транспірації і випаровування, йде на живлення підземних горизонтів. Витрати вологи на випаровування будуть незначними.
По-іншому складається співвідношення елементів водного балансу, коли інфільтраційна здатність грунту залишається незмінною, а водоутримуюча зростає. Більша частина ґрунтової вологи в даному випадку витрачається на випаровування. Одночасно грунт стає вологішим, що знижує його інфільтраційну здатність. Зростають витрати па поверхневий стік. Подібний вплив може проявляти водонепроникний шар, розташований у межах грунтового покриву, або на незначній глибині у материнській гірській породі. Біля верхньої межі лісу швидкість інфільтрації становить 4000 мм/год, а в передгір'ї знижується до 610-100 мм. Дуже низька водопроникність грунтів полонин, сінокосів, пасовищ - 47 - 32 мм/год. Інфільтраційна здатність грунту по його профілю на глибині одного метра знижується до 1 - 0,3%, порівняно з верхнім гумусовим шаром. Найбільше води затримує лісова підстилка: у 5-15 - разів більше власної ваги.
Формування водного режиму грунтів та підґрунтового стоку в гірських умовах істотно ускладнюється пересіченістю рельєфу та геологічною будовою хребтів. Відомо, наприклад, що з глибиною в грунтах, які утворилися на гірських схилах, збільшується вміст скелету. На контакті з корінними породами він становить основну його частину. Наявність тут щебеню і кам'янистого матеріалу значних розмірів впливає як фактор дренажу грунтового покриву. Необхідно відмітити, що більший вміст вологи спостерігається на периферійній частині кам'янистих включень, тобто на контакті грунту із щебенистим матеріалом, який підвищує інфільтраційну здатність грунту.
Натрапляючи на водонепроникний шар материнської гірської породи, ґрунтова вода просувається в напрямку спадання схилу. Такий потік дренується гідрографічною системою, або відкривається ерозійною сіткою та пониженням рельєфу. Процеси підґрунтового стоку ускладнюються геологічною будовою гірської системи. Як відомо, Карпати належать до складчастих гір, тому нерідко пласти гірських порід залягають під гострими кутами. В зв'язку з цим підгрунтовий потік не завжди збігається з напрямом гірського схилу. У таких випадках дальше його просування визначається характером залягання пластів, тріщинуватістю породи і ступенем звітрювання.
Нерідко водонепроникні горизонти розташовуються так, що глибинні підґрунтові води виклинюються на поверхню грунту, потім знову просочуються у глибинні товщі, або попадають у гідрографічну сітку.
ґрунт карпати стік водний
Грунтово-географічне районування
vПрикарпатське передгір'я, де переважають дерново-опідзолені та дерново-підзолисті поверхнево-оглеєні легкі та важкосуглинкові грунти;
vЗакарпатське передгір'я, основний фон якого складають кислі буроземно -підзолисті грунти;
vЗакарпатська низовина відзначається поширенням дернових опідзолених та дерново-глейових грунтів, зустрічаються також торф'яно-глейові грунти;
vГірські лісолучні райони - переважають буроземи, зустрічаються підзолисті та торф'яні грунти;
vСубальпійська зона характеризується дерново-буроземними і гірсько-лучними грунтами, поширені тут також торф'яні та підзолисті грунти;
vАльпійська зона охоплює вершини найвищих гір, вкритих щебенистими гірсько-лучними і лучними оторф'янілими грунтами; для скелястих місць характерні первинні недорозвинені грунти.
Висновки
Багато гірських грунтів відводять під пасовища, на деяких вирощують цінні сільськогосподарські культури - виноград, цитрусові, чай, плодові й технічні культури. Але через складний рельєф, малу потужність профілю, каменястість, вони, загалом, мало освоєні, особливо грунти лісових вертикальних областей. Для захисту цих грунтів необхідно регулювати вирубку лісу. Найбільш інтенсивно використовуються гірські буроземи, коричневі та дерново-чорноземні грунти при обов'язковому застосуванні протиерозійних заходів: терасування схилів, якщо їх крутизна перевищує 12°, залісненні відкритих ділянок.
Під переважаючим впливом трав'янистої рослинності тут розвинувся дерновий тип грунтотворення, але мінералізація органічної частини проходить повільно, що є прямим наслідком суворих кліматичних умов високогір'я. Отже, оптимальними щодо гідрологічних особливостей є грунти, які відзначаються високою як інфільтраційною, так і водоутримуючою здатністю, що властиве здебільшого лісовим грунтам. Проникнення кореневих систем деревних порід на значну глибину, наявність ґрунтової фауни, яка пронизує грунт ходами, з одночасним утворенням верхнього шару пухкою лісовою підстилкою обумовлюють високу інфільтраційну здатність грунту. Крім того, верхні шари грунту і особливо лісова підстилка здатні акумулювати значну кількість атмосферних опадів, що також свідчить про високу водоутримуючу здатність цих грунтів.
Список використаної літератури
1.Заставний Ф.Д. Фізична географія України»
2.Андрєєв А. Г., Гук В. И. Новые данные о морфологии и неотектонике Подольской рифогенной зоны // Мат-лы по геологии, гидрогеологии и геохимии Украины, Казахстана, Алтая и Забайкалья. - 1970. - № 6. - С. 27-35.
.Геренчук К. И. Подольские толтры (геоморфологический очерк) // Изв. ВГО, 1949. - Т. 81. - Вып. 5. - С. 530-536.
.Геренчук К. И. Геоморфология Подолии // Учён. зап. Черновицкого ун-та, сер. геол. -геогр. Наук. - 1950. - Т. 8. - Вып. 2. - С. 89-111.