Система функцій Верховної Ради України

Система функцій Верховної Ради України

Система функцій Верховної Ради України

Вступ

парламентський контроль законодавчий

Однією з найголовніших ознак демократичного розвитку суспільства та держави в цілому є функціонування демократичного парламенту - установи, яка має повну довіру народу, виступає від його імені й підтримує соціальні звязки з ним. Від того, наскільки ефективною є діяльність парламенту безпосередньо залежить рівень народного представництва та захисту інтересів громадян країни. У даному випадку Україна не є винятком. Адже, місце та роль парламенту України - Верховної Ради - в механізмі держави та суспільстві обумовлено її представницьким характером, тим, що тільки Верховна Ради України має право виступати від імені народу України, приймати закони та інші акти. Ці положення були закладені ще в Декларації про державний суверенітет України і закріплені в Конституції України 1996 року. Конституційний склад Верховної Ради України - чотириста п'ятдесят народних депутатів України, які обираються на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки. Верховна Рада України працює сесійно. Порядок роботи Верховної Ради України встановлюється Конституцією України та законом про регламент Верховної Ради України. Верховна Рада України здійснює безліч функцій і має для їх реалізації відповідні повноваження передбачені Конституцією. Визначення парламенту як органу законодавчої влади обумовлено в першу чергу назвою однієї з його функцій (законодавчої функції), яка є пріоритетною, але далеко не єдиної. Множинність функцій парламенту не суперечить його природі як органу законодавчої влади. Вона обумовлена тим, що парламент, як і інші органи державної влади, у властивих йому формах бере участь в здійсненні багатьох функцій держави, як об'єктивних, обумовлених змістом діяльності держави (політичної, економічної, соціальної, культурної, екологічної), так і інших функцій, таких як владна функція (законодавча, засновницька і т.д.).

Метою даної роботи є аналіз функцій Верховної Ради України. Для досягнення мети були сформульовані та виконані наступні завдання курсової роботи:

·проаналізувати поняття та систему функцій Верховної Ради України;

·дослідити представницьку функцію Верховної Ради України;

·надати загальну характеристику законодавчій функції Верховної Ради України;

·проаналізувати установчу функцію Верховної Ради України;

·визначити особливості функції парламентського контролю.

Обєктом курсової роботи є система функцій Верховної Ради України. Предметом - нормативне регулювання функцій Верховної Ради України та її органів.

Питанням становлення і розвитку функцій Верховної Ради України присвячено праці багатьох представників юридичної науки та практики - Бандурки О.М., Гавриша С.Б., Древаля Ю.Д., Журавльової Г.С., Журавського В.С., Ківалова С.В., Кислого П., Копиленка О.Л., Кривенка Л.Т., Литвина В.М., Медведчука В.В., Мороза О.І., Подлінєва С.Д., Супрунюка Є.В., Опришка В.Ф., Шаповала В.М., Шемшученка Ю.С.

Методи курсової роботи. Методологічною основою курсової роботи виступають основні положення конституційного права, державного будівництва та місцевого самоврядування, загальної теорії права. Загальним методом дослідження був вибраний діалектичний метод. При визначенні особливостей конституційно-правового статусу Верховної Ради України та її органів застосовані логіко-семантичний, порівняльно-правовий, комплексно-системний методи. Структура курсової роботи обумовлюється її метою та завданнями. Курсова робота складається з вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел.

Наприкінці роботи будуть зроблені відповідні узагальнення.

1. Поняття та система функцій Верховної Ради України

Верховна Рада є загальнонаціональним представницьким органом державної влади, оскільки вона представляє увесь український народ - громадян України всіх національностей і виступає від імені всього народу. Це випливає як з Преамбули Конституції та її змісту, так і з назви парламенту - "Верховна Рада України".

Постійно діючий характер Верховної Ради є одним з найістотніших результатів реформування держави, державної влади, в тому числі законодавчої, яке здійснюється від часу проголошення незалежності України. Завдяки цим та багатьом іншим зрушенням Верховна Рада як орган законодавчої влади остаточно перетворилась на парламент, який став реальним органом законодавчої влади.

Верховній Раді України, як вищому органу законодавчої влади, властива ознака постійної діяльності. Постійно діючий характер українського парламенту полягає, зокрема, в тому, що народні депутати обираються до Верховної Ради строком на пять років і здійснюють свої повноваження на постійній основі.

Колегіальний характер Верховної Ради як парламенту України полягає насамперед у її складі та порядку роботи. Верховна Рада складається з 450 народних депутатів (ст. 76 Конституції) і є повноважною за умови обрання не менш як двох третин від її конституційного складу (ст. 82 Конституції).

Можливо виокремити 2 групи юридичних ознак функцій Верховної Ради України: загальні та конкретні (специфічні).

Загальними ознаками є ті юридичні властивості, які характеризують правову природу функцій Верховної Ради в співвідношенні їх з функціями держави, а саме: визначають загальний зміст та правові межі функцій парламенту України; розкривають звязки між функціями Верховної Ради України та функціями держави; окреслюють функціональне призначення в механізмі держави та суспільстві, водночас, виокремлюючи його у відносно самостійну діяльність. Наприклад, загальними ознаками є те, що функції Верховної Ради України відповідають напрямам діяльності держави в цілому; визначають місце та роль парламенту в механізмі держави; характеризують компетенцію (обсяг компетенції); виділяють соціальне призначення у суспільстві; визначають місце у політичній системі суспільства; функції Верховної Ради України виникають та розвиваються відповідно до вимог державного та суспільного розвитку тощо.

Виходячи із загальних ознак, можливо виділити більш конкретні (специфічні) ознаки, які висвітлюють особливі риси функцій Верховної Ради України як законодавчого органу державної влади в системі органів держави. До таких ознак належать такі: функції Верховної Ради України є основними напрямами діяльності, які опосередковують зміст цієї діяльності, відображають сутність та соціальне призначення даного органу державної влади; завдяки здійсненню своїх функцій Верховна Рада України реалізує свої повноваження - права та обовязки; закріплення повноважень Верховної Ради України на конституційно-правовому рівні забезпечує легалізацію функцій парламенту та гарантує виконання їх у режимі законності і тим самим зумовлює зміст функцій Верховної Ради України; впливає на формулювання напрямів та видів функцій парламенту України; функції Верховної Ради України є елементом системи функцій держави і виконуються відповідно до місця в державному механізмі як органу законодавчої державної влади; наявність у виконанні функцій Верховної Ради України цільового фактору, тобто кінцевим результатом у виконанні функцій є досягнення завдань та мети.

У функціях і компетенції Верховної Ради України відображається її соціально-політична роль та місце у механізмі державної влади, у реалізації функцій держави.

Функції Верховної Ради України - це основні напрями її діяльності в різних сферах суспільних відносин.

Верховна Рада здійснює чимало функцій і має для їх реалізації відповідні повноваження, передбачені Конституцією. Визначення парламенту як органу законодавчої влади зумовлене насамперед назвою однієї з його функцій (законодавчої функції), яка є пріоритетною, провідною, але далеко не єдиною.

Функції і компетенція Верховної Ради пов'язані зі специфікою її конституційно-правового статусу як парламенту змішаного типу. Головними функціями Верховної Ради є: представницька, законодавча, установча, функція парламентського контролю.

До парламентських функцій належать також бюджетно-фінансова, функція міжпарламентських зв'язків та ін. Верховна Рада, як правило, здійснює ці функції, але вони не вважаються головними серед її основних функцій.

Класичну класифікацію функцій парламенту запропонував англійський державознавець У. Берджгот. До них він відносив: законотворчість, формування інших органів, політичне волевиявлення та контроль за урядом, представництво нації.

Компетенцію Верховної Ради України складають закріплені Конституцією України предмети відання та повноваження, необхідні для реалізації функцій Верховної Ради України.

Залежно від способу конституційного закріплення компетенції виділяють три види парламентів:

. Парламенти з необмеженою компетенцією (суверенні парламенти або парламенти з абсолютно невизначеною компетенцією), які існують у країнах з парламентарними формами правління, де в «чистому» виді реалізовано принцип парламентаризму, що передбачає верховенство парламенту.

. Парламенти з відносно обмеженою компетенцією функціонують у федеративних, децентралізованих унітарних державах та в державах, де в основу організації державної влади покладено модель «жорсткого» поділу влади.

. Парламенти з абсолютно обмеженою компетенцією характерні для країн, де реалізовано французьку конституційну модель. Конституції таких держав установлюють чіткий і вичерпний перелік питань, з яких парламент має право приймати закони.

У цій класифікації Верховна Рада України може бути віднесена (хоч і досить умовно) до парламентів з абсолютно обмеженою компетенцією. Такий висновок дозволяє зробити аналіз статей 85 та 92 Конституції України, які містять перелік питань, що належать до повноважень Верховної Ради України та визначаються чи встановлюються виключно законами України.

Множинність функцій парламенту не суперечить його природі як органу законодавчої влади. Вона зумовлена тим, що парламент, як і інші органи державної влади, у властивих їй формах бере участь у здійсненні багатьох функцій держави, як об'єктних, зумовлених змістом діяльності держави (політичної, економічної, соціальної, культурної, екологічної), так і інших функцій, зокрема "технологічних", владних функцій (законодавчої, установчої тощо).

Отже, функції Верховної Ради України - це основні напрями і види її діяльності, що відображають сутність, зміст та призначення Верховної Ради України у державі та суспільстві як органу законодавчої державної влади, повязані з реалізацією компетенції, закріпленої Конституцією України та іншими конституційно-правовими актами, відповідно до її місця та ролі в механізмі Української держави для досягнення завдань та мети.

Розмежування функцій Верховної Ради України у науці конституційного права здійснюється за наступними критеріями: за обєктами (сферами) діяльності; за субєктами; за способами (формами) діяльності; за засобами діяльності; за терміном реалізації функцій; за механізмом реалізації функцій.

За обєктами (сферами) внутрішньої діяльності Верховної Ради України можна розрізняти політичну, економічну, соціальну, культурну функції, в зовнішній сфері - зовнішньополітичну, зовнішньоекономічну та ін. За субєктами Верховної Ради України - загальнопарламентські, функції народних депутатів, функції комітетів, функції тимчасових спеціальних та слідчих комісій, функції фракцій, функції парламентської більшості, функції опозиції. За способами (формами) діяльності Верховної Ради України - законодавчу, представницьку, державотворчу, організаційну, контрольну функції. За засобами діяльності Верховної Ради України - конституційну, бюджетно-фінансову, інформаційну, територіальну, програмну та інші функції. За терміном діяльності Верховної Ради України - постійні та тимчасові функції. За механізмом реалізації функцій Верховної Ради України - складні (комплексні) та прості функції.

Отже, діяльність Верховної Ради України має плюралістичну природу; у звязку з цим, функції парламенту України є єдиними і взаємозалежними, такими, що мають інтеграційні звязки, які забезпечують функціонування Верховної Ради України. Представницька функція є відносно самостійною складовою системи функцій Верховної Ради України.

2.Представницька функція в системі функцій парламенту

Представницька функція Верховної Ради України покликана виражати волю народу - основу державної влади. Вона реалізується шляхом проведення періодичних вільних виборів, які спрямовані на виявлення інтересів різних соціальних груп. Мирний перехід державної влади від одних представників суспільства до інших відбувається на основі вільного волевиявлення виборців. Це означає, що серед усіх державних інститутів парламент виступає як орган загальнонародного представництва.

Х.В. Приходько наводить наступні аргументи про наявність представницької функції та виділити ознаки, які характеризують Верховну Раду України як єдиний орган народного представництва. Такими аргументами є такі:

1. тільки Верховна Рада України має право виступати від імені народу України. Цей факт обумовлює її первинне соціальне призначення - представництво інтересів народу, виявлення його суверенної волі шляхом прийняття законів та інших актів;
2. про представницьку природу Верховної Ради України свідчать такі її ознаки: виборність; періодичність формування; колегіальність (кількісний та якісний склад); вільний мандат депутатів. Зазначається, що якісний склад Верховної Ради України опосередковується через сукупність складових, таких як: соціальний, партійний, професійний, статевий, віковий тощо;
3. згідно з цими ознаками Верховна Рада України є єдиним органом державної влади, що представляє Український народ - громадян всіх національностей, що проживають на території України та за її межами;
4. представництво народу України - прерогатива Верховної Ради України.

Представницький характер Верховної Ради України свідчить про здійснення останньою представницької функції.

Представництво як спосіб діяльності парламенту України виражається насамперед в обов'язку народних депутатів підтримувати тісні зв'язки з виборцями. Представницька функція Верховної Ради проявляється і в тому, що в законах, які приймаються, знаходить вираження суспільний інтерес. У роботі парламенту відображаються найбільш актуальні питання життєдіяльності держави, суспільства, людини. У цьому аспекті представницька роль парламенту має важливе значення для становлення громадянського суспільства, втілення принципів демократії та правової держави, вирішувати будь-які питання державного життя, крім тих, що вирішуються виключно всеукраїнським референдумом або віднесені, відповідно до Конституції України, до компетенції органів виконавчої чи судової влади. До представницьких повноважень можна віднести такі повноваження парламенту України: внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбаченому розділом ХIII Конституції; призначення та сприяння в організації всеукраїнського референдуму з питань, визначених статтею 73 Конституції, виборів та інших форм безпосередньої демократії; прийняття законів, інших актів Верховної Ради України та внесення до них змін; визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики та їх обговорення і нерідко вирішення в парламенті; затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля; заслуховування щорічних і позачергових послань Президента України до народу про внутрішнє і зовнішнє становище України; повноваження у сфері державотворення; повноваження у сфері здійснення контролю Верховною Радою України.

Представницькі повноваження відображають зміст представницької діяльності, тобто конкретні напрями роботи в здійсненні представницької функції Верховної Ради України.

Можна виділити ряд ознак, що характеризують представницьку функцію Верховної Ради України. Зокрема, вони полягають у такому:

3.сутність представницької діяльності Верховної Ради України випливає із природи самого представництва - відносин, в яких один субєкт діє від імені та в інтересах іншого субєкту. Тобто, Верховна Рада України діє від імені Українського народу, здійснює функції народу;

4.представницька функція Верховної Ради України - це процедура, змістом якої є виявлення, узагальнення, узгодження, формування, реалізація і захист інтересів громадян України;

.діяльність Верховної Ради України в інтересах народу обумовлює її соціальне призначення в суспільстві та державі;

.через формування та функціонування Верховної Ради України громадяни України реалізують своє суверенне право на здійснення законодавчої влади;

.представляти народ України - виключне право Верховної Ради України. Верховна Рада України є єдиним органом загальнонародного представництва в Україні;

.при делегуванні народом України повноважень Верховній Раді України здійснювати владу від його імені, представницька діяльність отримує свою універсальність (мають представництво універсальні інтереси; парламент діє від імені народу у всіх сферах функціонування суспільства та держави);

.Верховна Рада України, при здійсненні представницької діяльності, стає інтеграційним центром щодо виявлення, узгодження та відображення інтересів народу України.

Враховуючи вищевикладене, представницьку функцію Верховної Ради України можна визначити як напрям та вид діяльності парламенту України, що полягає в представництві Українського народу - громадян України всіх національностей у здійсненні законодавчої влади шляхом виявлення, узагальнення, узгодження, формування, реалізації та захисту його інтересів. Сутність представницької функції полягає в тому, що Верховна Рада України здійснює функції народу України від його імені, реалізує народовладдя. Змістом представницької функції Верховної Ради України є виявлення, узагальнення, узгодження, формування, реалізація і захист інтересів Українського народу.

До представницьких повноважень можна віднести такі повноваження парламенту України:

1. внесення змін до Конституції України в межах і порядку, передбаченому розділом ХIII Конституції;
2. призначення та сприяння в організації всеукраїнського референдуму з питань, визначених статтею 73 Конституції, виборів та інших форм безпосередньої демократії;
3. прийняття законів, інших актів Верховної Ради України та внесення до них змін;
4. визначення засад внутрішньої і зовнішньої політики та їх обговорення і нерідко вирішення в парламенті;
5. затвердження загальнодержавних програм економічного, науково-технічного, соціального, національно-культурного розвитку, охорони довкілля;
6. заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України до народу про внутрішнє і зовнішнє становище України;
7. повноваження у сфері державотворення;
8. повноваження у сфері здійснення контролю Верховною Радою України.

Представницькі повноваження відображають зміст представницької функції, тобто конкретні напрями діяльності в здійсненні представницької функції Верховної Ради України.

Характерними ознаками форм здійснення представницької функції Верховної Ради України є такі: взаємообумовленість форм здійснення представницької функції її змістом; взаємозвязок форм здійснення представницької функції з призначенням Верховної Ради України; представницька функція здійснюється в організаційних та правотворчих (нормативних та ненормативних) формах; представницька функція здійснюється субєктами механізму реалізації даної функції у формі їх конкретної діяльності (конкретних дій); форми представницької функції обумовлені компетенцією та місцем субєктів у механізмі реалізації цієї функції. Автор пропонує визначити форми реалізації представницької функції Верховної Ради України як сукупність правових способів та організаційних заходів, завдяки яким Верховна Рада України здійснює представницьку функцію.

Треба визначити дві основні форми реалізації представницької функції парламенту України: організаційні та правотворчі. До організаційних форм здійснення представницької функції належать сесії, пленарні засідання, парламентські дебати; парламентські слухання; проведення Днів Уряду України у Верховній Раді України, заслуховування щорічних та позачергових послань Президента України до народу про внутрішнє і зовнішнє становище України.

Правотворчими формами є прийняття законів, постанов, декларацій, заяв та звернень. Вони поділяються на нормативні та ненормативні

3.Загальна характеристика законодавчої функції Верховної Ради України

Пріоритетною функцією Верховної Ради є, природно, законодавча. У загальних рисах вона полягає у прийнятті законів, внесенні до них змін, визнанні їх такими, що втратили юридичну силу, скасуванні або у призупиненні їх дії.

Складовою частиною цієї функції є також законопроектна робота, внесення законопроектів на розгляд Верховної Ради та їх обговорення, а також видання законів, проведення відповідних наукових досліджень, зокрема, з проблем ефективності і розвитку законодавства, наукової експертизи законопроектів тощо.

Тривалий час до законодавчої функції Верховної Ради належали й інші види законодавчої діяльності: прийняття Конституції, офіційне тлумачення законів, їх оприлюднення тощо.

Нині прийняття Конституції визнане пріоритетним правом народу, офіційне тлумачення Конституції та законів України, відповідно до ст. 150 Конституції, здійснює Конституційний Суд, а підписання законів і їх офіційне оприлюднення - Президент (ст. 94).

Пріоритетним напрямом законодавчої функції Верховної Ради є внесення змін до Конституції у межах і порядку, передбачених розділом XIII Конституції, та прийняття законів (ст. 85).

Законопроект про внесення змін до Конституції може бути поданий до Верховної Ради Президентом або не менш як третиною народних депутатів України від конституційного складу Верховної Ради (ст. 154 Конституції). Законопроект про внесення змін до Конституції України, крім розділу І "Загальні засади", розділу III "Вибори. Референдуми" і розділу XIII "Внесення змін до Конституції України", попередньо схвалений більшістю від конституційного складу Верховної Ради, вважається прийнятим, якщо на наступній черговій сесії Верховної Ради за нього проголосувало не менш як дві третини від конституційного складу Верховної Ради.

Порядок внесення змін до розділів І, III і XIII Конституції значно складніший, оскільки ці розділи стосуються основ конституційного ладу і стабільності самої Конституції. Відповідно до ст. 156 Конституції, законопроект про внесення змін до розділів І, III і XIII подається до Верховної Ради Президентом або не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради і, за умови його прийняття не менш як двома третинами від конституційного складу Верховної Ради, затверджується всеукраїнським референдумом, який призначається Президентом.

З метою забезпечення стабільності Конституції Верховна Рада протягом строку своїх повноважень не може двічі змінювати одні й ті самі положення Конституції (ст. 158).

Основним змістом законодавчої функції Верховної Ради є, звичайно, прийняття законів. Зі змісту Конституції випливає, що Верховна Рада може приймати закон з будь-якого питання за винятком тих, які вирішуються виключно всеукраїнським референдумом. Проте Конституцією передбачається коло питань, які вирішуються виключно законами України. Згідно зі ст. 92 Конституції, виключно законами України визначаються, зокрема: права і свободи людини й громадянина, гарантії цих прав та свобод; основні обов'язки громадянина; громадянство; правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства; права корінних народів і національних меншин; порядок застосування мов. Основну групу питань виключно законодавчого регулювання складають екологічні, соціальні, культурні та економічні питання. Так, виключно законами України визначаються: засади використання природних ресурсів, виключної (морської) економічної зони, континентального шельфу, освоєння космічного простору, організації та експлуатації енергосистем, транспорту і звязку; основи соціального захисту, форми й види пенсійного забезпечення; засади регулювання правд і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури й охорони здоров'я; екологічної безпеки; правовий режим власності; правові засади і гарантії підприємництва; правила конкуренції та норми антимонопольного регулювання; засади зовнішніх зносин, зовнішньоекономічної діяльності, митної справи; засади регулювання демографічних і міграційних процесів.

Виключно законами визначаються основи політичної системи, організація і діяльність органів державної влади та місцевого самоврядування, зокрема; засади утворення й діяльності політичних партій, інших об'єднань громадян, засобів інформації; організація і порядок проведення виборів та референдумів; організація й порядок діяльності Верховної Ради, статус народних депутатів; організація і діяльність органів виконавчої влади, основи державної служби, організації державної статистики та інформатики; судоустрій, судочинство, статус суддів, засади судової експертизи, організація і діяльність прокуратури, органів дізнання й слідства, органів та установ виконання покарань; основи організації і діяльності адвокатури.

Традиційним є законодавче визначення засад цивільно-правової відповідальності; діянь, які є злочинами, адміністративними або дисциплінарними правопорушеннями та відповідальність за них. Крім нього, виключно законами встановлюються: Державний бюджет і бюджетна система України; система оподаткування, податки й збори; засади створення і функціонування фінансового, грошового, кредитного та інвестиційного ринків, статус національної валюти, а також статус іноземних валют на території України; порядок утворення й погашення внутрішнього та зовнішнього боргу; порядок випуску й обігу державних цінних паперів, їх види тощо. Законами встановлюються також порядок використання і захисту державних символів; військові звання, дипломатичні ранги та інші спеціальні звання; державні нагороди; державні свята; одиниці ваги, міри й часу, порядок встановлення державних стандартів; порядок утворення і функціонування вільних та інших спеціальних зон, що мають економічний або міграційний режим, відмінний від загального, й оголошується амністія (ст. 92 Конституції). Право законодавчої ініціативи у Верховній Раді України належить Президентові України, народним депутатам України та Кабінету Міністрів України. Законопроекти, визначені Президентом України як невідкладні, розглядаються Верховною Радою України позачергово (ст. 93 Конституції). Відповідно до ст. 94 Конституції України закон підписує Голова Верховної Ради України і невідкладно направляє його Президентові України. Президент України протягом пятнадцяти днів після отримання закону підписує його, беручи до виконання, та офіційно оприлюднює його або повертає закон зі своїми вмотивованими і сформульованими пропозиціями до Верховної Ради України для повторного розгляду. У разі якщо Президент України протягом встановленого строку не повернув закон для повторного розгляду, закон вважається схваленим Президентом України і має бути підписаний та офіційно оприлюднений. Якщо під час повторного розгляду закон буде знову прийнятий Верховною Радою України не менш як двома третинами від її конституційного складу, Президент України зобовязаний його підписати та офіційно оприлюднити протягом десяти днів. У разі якщо Президент України не підписав такий закон, він невідкладно офіційно оприлюднюється Головою Верховної Ради України і опубліковується за його підписом. Закон набирає чинності через десять днів з дня його офіційного оприлюднення, якщо інше не передбачено самим законом, але не раніше дня його опублікування.

4.Установча функція як напрямок діяльності парламенту України

Пріоритетними напрямами діяльності парламенту по здійсненню установчої функції є, звичайно, формування або участь у формуванні органів виконавчої і судової влади, а також формування власних, парламентських структур; призначення чи обрання на посади, звільнення з посад, надання згоди на призначення і звільнення з посад осіб інших органів державної влади та державних організацій, сприяння формуванню органів місцевого самоврядування; вирішення питань, що стосуються інших елементів (атрибутів) механізму держави: територіального устрою, Збройних Сил та інших складових механізму держави.

Таким чином, основними напрямами діяльності Верховної Ради по здійсненню установчої функції є:

1) участь у формуванні органів виконавчої влади;

2) формування органів судової влади;

3) створення парламентських структур;

4) участь у формуванні інших органів державної влади та державних організацій;

5) вирішення питань територіального устрою України і забезпечення формування органів місцевого самоврядування.

Пріоритетним напрямом установчої функції парламенту є призначення виборів Президента у строки, передбачені Конституцією. Обрання Президента, відповідно до ст. 103 Конституції, здійснюється громадянами України на основі загального, рівного і прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на п'ять років.

Але найширші і найвагоміші державотворчі функції і повноваження має Верховна Рада у формуванні органів судової влади та прокуратури. Відповідно до ст. 85 Конституції, вона обирає суддів безстрокове; призначає третину складу Конституційного Суду; вирішує питання щодо надання згоди на призначення Президентом на посаду Генерального прокурора, висловлює недовіру Генеральному прокуророві, що має наслідком його відставку з посади.

Верховна Рада здійснює також чимало установчих функцій по формуванню власних, парламентських органів та інших структур, які здійснюють не лише внутрішньопарламентські, а й загальнодержавні функції. Зокрема, Верховна Рада призначає по посаду та звільняє з посади Уповноваженого Верховної Ради з прав людини; призначає на посади та звільняє з посад голову та інших членів Рахункової палати; обирає зі свого складу Голову Верховної Ради, першого заступника і заступника Голови Верховної Ради та відкликає їх; затверджує перелік комітетів Верховної Ради, обирає голів цих комітетів; створює тимчасові спеціальні та тимчасові слідчі комісії, призначає на посаду й звільняє з посади керівника апарату Верховної Ради України, затверджує структуру цього апарату.

Важливе місце в установчій діяльності Верховної Ради має формування, поряд з органами законодавчої, виконавчої і судової влади, інших органів державної влади та державних організацій. Зокрема, Верховна Рада призначає на посаду та припиняє повноваження членів Центральної виборчої комісії за поданням Президента України; призначає половину складу Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення, яка є позавідомчим органом державної влади; призначає на посаду та звільняє з посади голову Національного банку України за поданням Президента України; призначає та звільняє половину складу Ради Національного банку України.

Поряд з цими видами державотворчої (установчої) діяльності Верховна Рада затверджує відповідно до Конституції (п. 22 ст. 85) загальну структуру, чисельність та визначає функції Збройних Сил, Служби безпеки, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також Міністерства внутрішніх справ.

Багатогранні державотворчі (установчі) функції Верховної Ради й у сфері територіального устрою та місцевого самоврядування. До повноважень Верховної Ради України у цій сфері належать, зокрема, утворення й ліквідація районів, встановлення і зміна меж районів та міст, зарахування населених пунктів до категорії міст, найменування і перейменування населених пунктів та районів. Інші найважливіші питання територіального устрою загальнодержавного й місцевого значення вирішуються референдумами.

Верховна Рада має право достроково припиняти повноваження Верховної Ради Автономної Республіки Крим за наявності висновку Конституційного Суду України про порушення нею Конституції України або законів України; призначати позачергові вибори до Верховної Ради Автономної Республіки Крим

Істотними повноваженнями Верховної Ради в галузі місцевого самоврядування є призначення чергових та позачергових виборів до органів місцевого самоврядування і прийняття законів про засади місцевого самоврядування.

Рада може розглядати питання про відповідність Кабінету Міністрів України та прийняти резолюцію недовіри, що спричиняє його відставку. Питання про відповідальність Кабінету Міністрів може бути розглянуто за пропозицією не менш як 150 народних депутатів України (однієї третини від конституційного складу Верховної Ради). Резолюція недовіри Кабінету Міністрів України вважається прийнятою, якщо за неї проголосувало не менш як 226 народних депутатів, тобто більшість від конституційного складу Верховної Ради.

З метою забезпечення певної стабільності в роботі Кабінету Міністрів можливості Верховної Ради щодо розгляду питання про його відповідальність обмежуються. Конституція забороняє розглядати це питання більше одного разу протягом однієї чергової сесії, а також протягом року після схвалення Програми діяльності Кабінету Міністрів. Ці правила є, по суті, одним із проявів принципу поділу влади. Адже в них нарівні із закріпленням певної форми контролю однієї гілки влади над іншою (повноваження Верховної Ради України розглядати питання про відповідальність Кабінету Міністрів) гарантовано обмеження впливу однієї гілки влади на іншу (встановлення певних умов, за яких це питання може розглядатися).

5.Функція парламентського контролю: сутність, форми здіснення

Важливе місце в діяльності Верховної Ради України, як і парламентів інших країн, посідає парламентський контроль. Контрольна діяльність парламенту досить багатогранна. Якщо установча (державотворча) діяльність, за чинною Конституцією, значною мірою відійшла від Верховної Ради до Президента як глави держави, особливо щодо формування органів виконавчої влади, то традиційна її функція - функція парламентського контролю не лише залишилась, а й певною мірою збагатилася.

Основними напрямами контрольної діяльності Верховної Ради є:

1) контроль за діяльністю Кабінету Міністрів України;

2) парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини й громадянина та їх захист;

3) бюджетно-фінансовий контроль;

4) прийняття Верховною Радою рішення про направлення запиту до Президента України;

5) запит народного депутата України на сесії Верховної Ради;

6) парламентський контроль за діяльністю органів прокуратури;

) здійснення парламентського контролю з окремих питань безпосередньо або через тимчасові спеціальні і тимчасові слідчі комісії.

Одним з пріоритетних напрямів парламентського контролю є контроль за діяльністю Кабінету Міністрів, який підконтрольний і підзвітний Верховній Раді. Це зумовлено функціями і повноваженнями Кабінету Міністрів як найвищого органу у системі органів виконавчої влади. Відповідно до ст. 116 Конституції Кабінет Міністрів забезпечує державний суверенітет і економічну самостійність України, здійснення внутрішньої і зовнішньої політики держави, виконання Конституції і законів України, актів Президента України. Основною формою парламентського контролю за діяльністю Кабінету Міністрів України є розгляд і заслуховування звітів про його діяльність. Одними з найважливіших напрямів діяльності Верховної Ради щодо здійснення парламентського контролю є бюджетно-фінансовий контроль, контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина. Відповідно до ст. 98 Конституції контроль за використанням коштів Державного бюджету України від імені Верховної Ради здійснює Рахункова палата. Парламентський контроль за додержанням конституційних прав і свобод людини і громадянина здійснює Уповноважений Верховної Ради України з прав людини (ст. 101).

Важливою формою парламентського контролю за станом справ у державі, в окремих сферах суспільного життя є запити - - парламентські і депутатські. Зокрема, відповідно до Конституції України (ст. 85) Верховна Рада може прийняти рішення про направлення запиту до Президента України на вимогу народного депутата, групи народних депутатів чи комітету Верховної Ради України, попередньо підтриману не менш як однією третиною від конституційного складу парламенту. Народний депутат має право на сесії Верховної Ради звернутися із запитом до органів Верховної Ради, до Кабінету.

Міністрів, до керівників інших органів державної влади та місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій на території України, незалежно від підпорядкування і форм власності. При цьому керівники органів державної влади та місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій зобов'язані повідомити народного депутата України про результати розгляду його заяви (ст. 86 Конституції).

Висновки

Отже, функції Верховної Ради України - це основні напрями і види її діяльності, що відображають сутність, зміст та призначення Верховної Ради України у державі та суспільстві як органу законодавчої державної влади, повязані з реалізацією компетенції, закріпленої Конституцією України та іншими конституційно-правовими актами, відповідно до її місця та ролі в механізмі Української держави для досягнення завдань та мети.

Проблема парламентаризму в Україні - це, головним чином, проблема демократичних перетворень. Бути чи не бути парламентаризму залежить не лише від того, яку форму правління вибере державний апарат, а й від того, наскільки суспільство готове до демократичних змін, а держава - до взаємодії з суспільством.

Практичне вирішення даного питання значною мірою залежить від політичного, економічного та соціально-економічного стану країни, а також від стратегічних завдань, які вона ставить перед собою на найближчу та середньострокову перспективу.

Сьогодні багато що у розвитку цих процесів залежатиме від самої Верховної Ради України як органу законодавчої влади. Своєю діяльністю вона має затвердитися саме як парламент, позбувшись своєрідного комплексу, витоки якого знаходимо в теорії і практиці радянських часів. Водночас існують можливості шляхом законотворчості удосконалити організацію і діяльність Верховної Ради України, деталізувати і уточнити її статус в межах, визначених Конституцією. Становленню парламентаризму в Україні має також сприяти суспільне і державно-політичне оточення, в якому існуватиме Верховна Рада України як парламент. Актуальною проблемою є формування політичної і правової свідомості на загальнонародному та особистому рівнях, а також на рівнях тих, хто здійснює державне управління в широкому розумінні і тих, хто обєктивно сприймається як пасивні субєкти такого управління.

Використані джерела

Нормативно-правові акти

1. Конституція України від 28 червня 1996р. // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30.
2. Закон України „Про Регламент Верховної Ради // Відомості Верховної Ради України (ВВР), 2010, N 14-15, N 16-17, ст.133

Спеціальна література

1. Андрущук В.Д. Конституційне право України. - К.: ЦУЛ, 2005. - 578 с.
2. Журавський В. Розвиток доктрини українського парламентаризму в - на початку ст. // Право України. - 2001. - № 5. - С.37 - 41.
3. Заєць А. Український парламентаризм. Формування й удосконалення // Віче. - 1999. - № 2. - С.13-31.
4. Кафарський В. Коаліція депутатських фракцій у Верховній Раді України // Право України. - 2007. - №3. - С. 108-113.
5. Конституційне право України / Орзіх М.П.- О., 2003.- 100 с.
6. Конституційне право України / Ред. Крегула Ю.І.- К., 2003.- 417 с.
7. Конституційне право України: Підручник / За ред.. Ю.М. Тодики, В.С. Журавського. - К.: Ін Юре, 2002. - 544с.
8. Конституційне право України: Хрестоматія / Упоряд. В.С. Журавський, Ю.М. Тодика. - К.: Ін Юре, 2003. - 641 с.
9. Майданник О. Питання теорії функцій Парламенту України // Вісник Конституційного Суду України. - 2006. - №1. - С. 81-88.
10. Марцеляк О.В. Комітети Верховної Ради України: система, структура та роль у здійсненні основних функцій парламенту // Право і безпека. - 2005. - Т.4. - № 4. - С.7-10.
11. Мильчакова О.В. Законодательный процесс в парламенте Украины // Конституционное и муниципальное право. - 2004. - № 5. - С.43-48.
12. Муніципальне право України: Підручник / За ред. В.Ф. Погорілка, О.Ф. Фрицького. - К.: Юрінком Інтер, 2006. - 522 с.
13. Опришко В.В. Основи конституційного права України. - К.: Юрінком Інтер, 2004. - 467 с.
14. Парламентське право України: Навч. посібник / За ред. О.Н. Ярмиша. - Х.: ХНУВС, 2007. - 452 с.
15. Перерва Ю.М. Законотворчість як вид правотворчої діяльності // Право і безпека. - 2005. - №44. - С.27-30.
16. Погорілко В.Ф. Теоретичні проблеми сучасного українського конституціоналізму // Вісник прокуратури. - 2000. - №2. - С. 68 - 74.
17. Приходько Х.В. Генезис представницької функції парламенту // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ: Збірник наукових праць. - 2003. - № 1 (10). - С. 286-294.
18. Приходько Х.В. Представницька функція Верховної Ради України: поняття та ознаки // Науковий вісник Юридичної академії Міністерства внутрішніх справ: Збірник наукових праць. - 2003. - № 3 (12). - С. 73-81.
19. Приходько Х.В. Роль законодавчої та виконавчої влади в здійсненні зовнішніх функцій держави в аспекті євроінтеграції // Ефективність державного управління в контексті глобалізації та євроінтеграції: Матеріали наук.-практ. конф. / За заг. ред. В.І. Лугового, В.М. Князєва. - К.: Вид-во НАДУ, 2003. - С. 28-30.
20. Приходько Х.В. Роль фракцій у реалізації представницької функції Верховної Ради України в контексті конституційної реформи // Влада. Людина. Закон. - 2003. - № 10. - С. 99-102.
21. Приходько Х.В. Філософсько-правовий аспект представницької функції парламенту // Вісник Запорізького державного університету. - 2003. - № 1. - С. 39-43.
22. Приходько Х.В. Функції Верховної Ради України: критерії класифікації та види // Бюлетень Міністерства юстиції України. - 2003. - № 11. - С. 5-14.
23. Развадовська М.В. Загальноправова характеристика законотворчості - основної функції управлінської діяльності Верховної Ради України // Вісник Запорізького юридичного інституту. - 2005. - № 1. - С. 3-7.
24. Развадовська М.В. Організаційно-правові форми роботи Верховної Ради України // Право і безпека. - 2004. - № 4 - С. 155-158.
25. Развадовська М.В. Функціональна характеристика парламентського контролю в Україні // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - 2005. - Вип. 29. - С. 262-266.
26. Фахутшин В.Д. Основи конституційного права України. - Севастополь, 2006. - 337 с.