Тема: Чеська школа структуралізму

  • Вид работы:
    Реферат
  • Предмет:
    Английский
  • Язык:
    Украинский
  • Формат файла:
    MS Word
  • Размер файла:
    18,92 Кб
Чеська школа структуралізму
Чеська школа структуралізму
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Зміст


Вступ

1. Історія заснування та основні постулати Празької школи лінгвістичного структуралізму

2. Головні представники Празької школи лінгвістичного структуралізму

Висновки

Список використаної літератури


Вступ


Структуралізм як методологія важливий насамперед тим, що його представники першими зробили спробу нарешті почати вивчати гуманітарні науки (лінгвістику, літературознавство) саме як науки, а не як якусь абстрактну систему знань, сфера зацікавлень якої обмежується правописом у одному випадку чи літературною критикою у іншому. Для того періоду (20 століття) це був справжній прорив. І незважаючи не те, що багато ідей структуралістів врешті-решт були спростовані (часом спростовані тими самими вченими, що ці ідеї запропонували), незважаючи на те, що з часом структуралізм трансформувався у постструктуралізм, все ж ця методологія відіграла велетенську роль у становленні гуманітарних наук.

Празька ж школа структуралістів займає особливе місце серед інший шкіл на підставі того, що темпорально була першою серед шкіл структурного мовознавства, незважаючи на те, що виникнення такої школи було закономірним з огляду на виголошені на той час І.А. Бодуена де Куртене, Н.В. Крушевського, Ф.Ф. Фортунатова, Ф. де Соссюра, і петербурзького Опоязу.

Серед сучасних вчених роботу пражців досліджували Алпатов, Березін, Забіяка, Юсип-Якимович. Багато праць присвячено конкретним представникам Празької школи. Зокрема, у Юдіна є чудова стаття "Концепція зумисності і неумисності в мистецтві Яна Мукаржовського в контексті дискусії про авторську інтенцію".

Мета: Тема "Чеська школа структуралізму" є настільки широкою, що варта справжньої дисертації, якщо заглибитися у неї по-справжньому. Тому у контексті цієї теми я ставлю собі за мету дослідити основні ідеї і пропозиції у галузі лінгвістики та поетики, висунуті представниками Празької школи, а також дослідити основні факти з життя та сферу зацікавлень кількох з представників чеської школи структуралістів, зокрема її засновника Вілема Матезіуса, Яка Мукаржовського і Романа Якобсона.

Завдання:

1.Дослідити історію зародження та основні ідеї представників Празької лінгвістичної школи;

2.Розглянути життєпис та головні постулати трьох учасників Празької лінгвістичної школи;

.Систематизувати та узагальнити опрацьований матеріал.

Практичне значення обраної теми: обрана тема дозволить краще зрозуміти особливості світогляду структуралістів Празької школи, їхні ідеї, заглибитися в історію формування і становлення Празької школи, допоможе краще зрозуміти деякі зі структуралістських принципів, запропонованих Я. Мукаржовським, В. Матезіусом та Р. Якобсоном.

Матеріали дослідження доцільно використовувати у вищих навчальних закладах у межах програми вивчення курсу структуралізму та пост структуралізму, лекційних та семінарських занять.


1. Історія заснування та основні постулати Празької школи лінгвістичного структуралізму


Празька школа або функційний структуралізм - один з провідних напрямків лінгвістичного структуралізму, яке сформувалося в Чехословаччині і Австрії між двома світовими війнами.

Празька лінгвістична школа була першою за часом освіти серед шкіл структурного мовознавства, виникнення якого було підготовлено діяльністю І.А. Бодуена де Куртене, Н.В. Крушевського, Ф.Ф. Фортунатова, Ф. де Соссюра, Л.В. Щерби і яке вимагало перенесення центру ваги в лінгвістичному дослідженні на вивчення переважно або виключно в синхронічному плані, із залученням суворих формальних методів властивою мові жорсткої (інваріантної) внутрішньої структури, утвореною безліччю відносин (противоположений) між його чітко виділимість елементами і забезпечує цілісність мовної системи та можливості його функціонування в якості знакової системи.

Гурток сформувався у другій половині 1920-х років і організаційно оформився в 1928 році. Провідну роль у формування гуртка зіграв уже доволі впливовий на той час у чехословацькому мовознавстві видатний лінгвіст Вілем Матезіус (1882-1945). Окрім нього до складу Празької лінгвістичної школи входили чехословацькі вчені Франтишек Травничек (1888-1961), Ян Мукаржовский (1891-1975), Богумил Трнка (1895-1984), Богуслав Гавранек (1893-1978), Йозеф Вахек (1909), Франтишек Оберпфальцер, а пізніше Володимир Скалічка (1908), Мирослав Коржинек (1899-1945), Павло Трост (1907), Людовит Горалек. Среди членів гуртка були російські лінгвісти-емігранти Микола Сергійович Трубецький (1890-1938), Роман Осипович Якобсон (1896-1982), близький до женевської школи Сергій Осипович Карцевський (1884-1955). Співпрацювали з пражцями вчені Петро Григорович Богатирьов (1893-1971), Григорій Осипович Винокур (1896-1947), Євгеній Дмитрович Поливанов (1891-1938), Борис Вікторович Томашевський (1890-1957), Юрій Миколайович Тинянов (1894-1943); автрійський психолог Карл Людвиг Бюлер (1879-1963); британець Даніель Джоунз (1881-1967), датчанин Луї Ельмслев (1899-1965), голландець Алберт Віллем де Гроот (1892-1963), польські мовознавці Генріх Улашин (1874-1956) и Витольд Ян Дорошевський (1899-1976). Подібні ідеї висловлювали фундатор французької школи структуралізму Андре Мартіне (1908) і французький структураліст Люсьєн Теньєр (1893-1954), американець Леонард Блумфильд (1887-1949).

З 1929 р. нерегулярно виходили "Труди" членів празького гуртка французькою мовою. В першому їх випуску, приуроченому до I Міжнародного зїзду славістів були опубліковані "Тези Празького лінгвістичного гуртка", які стали його програмним документом. У них висувалися принципи структурного опису мови. У цих тезах давалося визначення мови системи засобів вираження, що служить якійсь певній цілі, як функціональної системи, яка має цільовою спрямованістю; вказувалося на неможливість зрозуміти будь-яке явище в мові без урахування системи, до якої воно належить Синхронний аналіз сучасних мов проголошувався кращим способом для пізнання сутності та характеру мови та поширення системного розуміння на вивчення минулих мовних станів. Підкреслювалася неприпустимість проведеного в Женевській школі жорсткого розмежування між методом синхронічному та діахронічному; вказувалося на неможливість виключити поняття еволюції з синхронного опису. Визнавалася необхідність у порівняльному вивченні споріднених мов не обмежуватися тільки генетичними проблемами, а й використовувати структуральний порівняння і типологічний підхід, щоб системно осмислити закони конвергенції та дивергенції мов. У тезах проголошувався заклик до дослідження мовних контактів у рамках регіональних об'єднань різного масштабу, висловлювалося незгоду з твердженнями про довільному і випадковий характер виникнення мовних явищ.

У "Тезах ПЛК" були закладені основи структурно-фонологічного аналізу. Виходячи із цільової обумовленості фонологічних явищ, пріоритет віддавався не руховому, а акустичному образу. Підкреслювалася важливість інструментального дослідження звукової сторони мови. Було проведено розрізнення трьох аспектів звуків - як об'єктивного фізичного факту, як акустико-рухового подання і як елемента функціональної системи. Підкреслювалася менша вага фонологічних елементів в порівнянні з їх взаємозв'язком всередині системи (відповідно до структурального принципу фонологічної системи).

Вчені Празького гуртка знаходилися під впливом ідей Ф. де Соссюра, однак, на відміну від інших структуралістів, на їхню творчість вплинули також і ідеї Бодуена де Куртене. Окрім того, ті члени гуртка, які закінчили Московський університет, також сприйняли деякі ідеї Ф.Ф. Фортунатова. Їхні погляди відрізнялися не тільки від концепцій класичної історичної лінгвістики, а й від ідей інших напрямків структуралізму.

Засновник Празького лінгвістичного гуртка В. Матезіус винайшов новий метод "аналітичного порівняння" мов, відповідно до якого синхронно порівняються лінгвістичні системи родинних і неспоріднених мов з виявленням тенденцій їхнього розвитку. Насправді думка про порівняння родинних і неспоріднених мов зустрічається в роботах російського мовознавця В.А. Богородицкого, учня Бодуена де Куртене, що в 20-х. рр. XX ст. говорив про "аналогійне" порівняння граматичних явищ у близькоспоріднених і неспоріднених мовах. Ці ідеї надалі поклали початок типологічному вивченню мов. Вивчення подібних явищ у споріднених і неспоріднених мовах, що генетично належать до різних мовних сімей, дозволили празьким ученим розробити поняття мовного сполучення на противагу поняттю мовної сімї. Під мовним сполученням вони розуміли групу географічно суміжних неспоріднених (або не близькоспріднених) мов, що володіють подібними рисами на синтаксичному, морфологічному і фонологічному рівнях. Нарешті, фонетичні й інші явища мови стали вивчатися залежно від історичного розвитку мовної системи.

Ще Соссюр свого часу розділив мову й мовлення. Мова за Соссюром - система, що існує автономно, незалежно від мовлення

Празькі структуралісти сприйняли й творчо переробили соссюрівську концепцію мови й мовлення. Й. Коржинек вважає, наприклад, що "співвідношення між мовою й мовленням є простим відношенням між науковим аналізом, абстракцією, синтезом, класифікацією, тобто науковою інтерпретацією фактів, з одного боку, і певними явищами дійсності, що становить обєкт цього аналізу, абстракції й т.д.,- з іншого". Матезіус же уважав мовлення безпосередньою даністю, а мову - формою ідеального буття, яку можна пізнати лише через посередництво мови. З мовою ми зіштовхуємося або при відхиленнях від норми, або при системному аналізі, що абстрагує нас від самого процесу мовлення. Скаличка своєю чергою вважав, що мова становить обєкт структурної граматики, а описова граматика реєструє факти мовлення

В цілому ж члени Празького лінгвістичного гуртка вважали, що співвідношення між мовою й мовленням є звичайним відношенням між науковим аналізом (абстракцією) і певними явищами дійсності. Мовлення уявляли як безпосередню даність, мову - як результат наукової абстракції. Такий підхід дає гарні результати в конкретних дослідженнях, наприклад, цей метод використовував Н.С. Трубецький при створенні фонологічної теорії

В статті В. Матезіуса "Куди ми прийшли в мовознавстві" стають очевидними відмінності празької концепції мови насамперед від лінгвістики XIX століття. В мовознавстві XIX століття насамперед вирізняють "Дві різні методичні і теоретичні точки зору": історична і генетична, яку започаткували Ф. Бопп і Р. Раска і продовжили "молодограматики", і гумбольдтіанска, аналітична. На думку пражців, до завдань синхронної фонології належали: встановлення складу фонем і виявлення зв'язків між ними, визначення фонологічних кореляцій як особливого виду значущих відмінностей, реєстрація реальних і теоретично можливих в обраній мові сполучень фонем, вивчення морфологічного використання фонологічних відмінностей (морфонології).

Пражці сформулювали завдання теорії номінації та функційного синтаксису. Вони розрізняли номінативну діяльність, результатом якої є слово і яка - на основі особливої для кожної мови лексичної системи - розчленовує дійсність на лінгвістично визначні елементи, і синтагматичну діяльність, що поєднує слова. У теорії номінації обєднували дослідження різних номінативних способів і граматичних значень слів. До теорії синтагматичних способів (функційного синтаксису) віднесли: вивчення предикації, яка є основною синтагматичною дією; розуміння під морфологією (у широкому сенсі) теорії системи форм слів та їх груп, підкреслення ролі морфологічної системи мови у забезпеченні зв'язків між різними формами та функціями.

Пражцям належить формулювання багатьох принципів функційного опису мови. Вони розрізняли мовну діяльність внутрішню і реалізовану та мовну діяльність інтелектуалізовану і афективну; розмежовували дві соціальні функції мовної діяльності - як функцію засобу спілкування і функцію поетичну. Форми лінгвістичних проявів пражці поділяли на усні та письмові. Лунав заклик до системного вивчення жестів; вказувалося на важливість дослідження проблем міжмовних зв'язків, спеціальних мов, розподілу мовних пластів у містах.

Особливої уваги заслуговує постановка завдань перед структурно-функційним слов'янським мовознавством, де пропонується використовувати принципи лінгвістичної географії в етнографічному описі слов'янських територій та складанні загальнослов'янської лінгвістичного (особливо лексичного) атласу, звернути увагу на розвиток історичної лексикографії. Спеціально підкреслюється системний характер організації лексики, який робить необхідним вивчення структури лексичної системи, що дає можливість визначити місце в ній кожного окремого слова. Пражців закликають до розробки культури та критики слов'янських мов.

У руслі Празької школи функціональної лінгвістики формувалася фонологія як перша дисципліна, де був застосований структурно-функційний підхід. Її творець Н.С. Трубецькой, автор всесвітньо відомої праці "Grundzuege der Phonologie" (1939) спирався на ідеї І.А. Бодуена де Куртене, Ф. де Соссюра, Л.В. Щерби, К. Бюлера. Основні риси його фонологічної концепції: розмежування фонології й фонетики (паралельно соссюрівскому розмежуванню мови і мовлення); розробка критеріїв (в основному функційних), виділення і ототожнення фонем; висунення поняття фонологічної опозиції; використання фонетичних характеристик при описі диференційних ознак; розробка типології фонологічних опозицій.

Принцип структурного й функціонального підходу представники ПЛГ намагались поширити й на вивчення проблем морфології та синтаксису. (роботи Р.О. Якобсона, В. Скалічкі, В. Матезіуса, Л. Новака). Морфологію вони розуміли як розділ теорії лінгвістичної номінації, яка протиставлялась синтаксису як теорії синтагматичних способів, що вивчають сполуки слів, які виникають у результаті синтагматичної діяльності. У синтаксисі протиставлення мови й мовлення веде до розмежування речення й висловлювання

У цілому празькі мовознавці дуже дбали про лінгвістичну спадщину минулого. Матезіус писав, що функціональне мовознавство Празького лінгвістичного гуртка є повноправним спадкоємцем школи молодограматиків, порівняльний метод яких вони доповнили порівнянням неспоріднених мов.

Р.О. Якобсоном були висунуті ідеї про нерівноправність членів морфологічної кореляції, про наявність єдиного семантичного інваріанта для кожного з членів морфологічної категорії, про неодмінну бінарність граматичних опозицій.

Серйозний внесок був зроблений пражцями у розробку поняття функційної перспективи речення. Ґрунтовно були розроблені функціональна стилістика і теорія літературної мови, проведене розмежування понять норма і кодифікація.

Велике значення для подальшого розвитку науки мав підхід до естетичної функції мови в поезії, задекларований Празькою структуральною школою, який виявився одним із найбільш плідних для подальшого розвитку культурної семіотики.

Р. Якобсон на основі вчень Ф. де Соссюра та М. Трубецького сформулював точку зору, що поетика - це частина лінгвістики, чим заклав основи лінгвопоетики. "Поетика займається проблемами мовленнєвих структур точно так, як мистецтво займається структурами живопису. Оскільки загальною наукою про мовленнєві структури є лінгвістика, поетику можна розглядати як складову частину лінгвістики".

Представники Празької лінгвістичної школи Я. Мукаржовський, Р. Якобсон, Ї. Леві, Б. Гал, В. Матезіус неабияку увагу приділяли співвідношенню поетики та фонології, естетичній функції поетичної мови.

М.С. Трубецькой у праці "Основи фонології" вперше в мовознавстві виділив два основні фонологічні вчення - фонологію і фоностилістику, маючи на увазі під останньою дисципліну, що вивчає виразні звукові прийоми, розраховані на емоційний вплив.

Подібність поглядів на сутність поетичної мови у членів Празького гуртка і представників "формальної" школи виявилася, зокрема, в характеристиці поетичної мови, що має виключно естетичну функцію. На думку празьких лінгвістів, естетична функція реалізується при спрямованості мовленнєвої діяльності до знака (при направленості до означуваного - функція спілкування).

Теорія мовних функцій в їхній концепції, за визнанням Б. Гавранека, відповідала "класифікації семіологічної направленості" на Darstellung і Appel, розробленій К. Бюлером. До мовних функцій, визначених Бюлером, празці додали ще й естетичну. У мистецтві, зокрема в поезії, естетична функція є провідною. лінгвістичний структуралізм мовознавство

Проблема функцій поетичної мови отримала найбільше висвітлення в працях Р. Якобсона: від твердження ще в рамках ОПОЯЗу, що поезія - це

мова в її естетичній функції, до визначення поетичної функції як установки на повідомлення як таке, як зосередження на повідомленні заради самого повідомлення, а поезії - як особливим чином організованої мови. Основною ознакою поетичної структури Р. Якобсон вважає еквівалентність, при цьому поетична функція проектує принцип еквівалентності з осі відбору на вісь комбінації.

Поетичне використання мови передбачає симетричне чергування фонетично, лексично і граматично співвіднесених елементів, при цьому тотожність звукового оформлення веде до семантичного паралелізму. Властивість еквівалентності відрізняє поезію від прози. На думку Р. Якобсона, лінгвістика в змозі дати в розпорядження дослідника алгоритм для вичерпного і обєктивного описання тексту, виявлення еквівалентних поетичних структур і моделей.

Дослідження з поетики, проведені Я. Мукаржовським, спонукали його до роздумів про використання фонологічних методів у поетиці, адже тільки з фонологічної точки зору можна розкрити фонетичні принципи поетичних структур. Мова поезії характеризується особливою ієрархією цінностей; ритм є організуючою основою, з якою тісно повязані інші фонологічні елементи: мелодійна структура, повторення фонем і груп фонем. Ця комбінація різноманітних фонологічних елементів з ритмом породжує канонічні прийоми вірша (рима, алітерація і т. д.). Ні акустична, ні рухова точка зору (субєктивна або обєктивна) не можуть служити основою для розвязання проблем ритму; їх розвязання можливе лише при підході фонологічному, який встановлює різницю між фонологічною основою ритму, позаграматичними супроводжуючими і автономними елементами. Зразком застосування структурального методу в фонопоетиці є дослідження Р. Якобсона у таких працях, як "Звук і значення", де він зазначає: "Послідовність звуків є носієм смислу, але яким чином звуки здійснюють функцію носія?" та "Про чеський вірш, переважно у зіставленні з російським".

Я. Мукаржовський теж вважав, що тільки на фонологічній основі можна сформулювати закони порівняльної ритміки. Дві ритмічні структури, тотожні з вигляду, але які належать до двох різних мов, можуть бути неоднакові по суті, якщо утворені з елементів, що виконують різну роль у фонологічній системі кожної з них.

Рима тісно повязана також із синтаксисом (елементи синтаксису виділяються і протиставляються в римі) і з лексикою (важливість слів, виокремлюваних римою, і ступінь їх семантичної спорідненості). Ритміко-синтаксичні фігур мають характерну інтонацію, повторення якої становить мелодійний рух, що змінює звичайну інтонацію мовлення; тим самим розкривається автономна значимість мелодійних і синтаксичних структур вірша.

Я. Мукаржовський зазначав, що поетичні норми словянських мов дають цінний матеріал для порівняльного вивчення, оскільки існування дивергентних структурних явищ дається тут на тлі багато чисельних конвергентних фактів. При розробці звукового рівня твору Я. Мукаржовський приділяє основну увагу фонології, розмежовуючи якості суто акустичні, факультативні та звукові, що є невідємною частиною твору. Він також наголошував на можливості дослідження структурного відношення звукового рівня до інших елементів поезії.

Опозиційний аналіз був головним внеском пражців в методологію структурного аналізу мови. Його почали використовувати для ідентифікації (встановлення парадигматичних кордонів) мовних одиниць, для виявлення диференційних ознак (і їх наборів) у фонетичній або семантичній конструкціях, для встановлення системних зв'язків між протиставленими одиницями. Зіставляються, як правило, члени однієї пари одиниць, що мають певний набір загальних ознак і деякі диференційні ознаки. Розрізняють опозиції: а) одномірні і багатовимірні; б) ізольовані і пропорційні; в) привативні, градуальні і еквіполярні.

Р.О. Якобсон прагнув звести всі опозиції до бінарних; перенісши бінарний принцип з фонології в морфологію (затвердження нерівноправного статусу членів морфологічної категорії). Класичні фонологічні досліди пражців отримують продовження в американській діяльності Р.О. Якобсона: дихотомічній фонології, в якій фундаментальною звуковою одиницею оголошується диференційна і постулюється наявність універсального набору фонологічних диференційних ознак.

Найактивніший період діяльності Празької школи тривав близько десяти років, до початку Другої світової війни. Війна перервала можливості нормальної наукової діяльності. Незадовго до її закінчення померли Н. Трубецький, В. Матезіус, І. Коржинек та інші. Р. Якобсон в 1939 році покинув Чехословаччину і незабаром переїхав в США. Ті ж члени гуртка, які залишилися у Чехословаччині продовжували свою діяльність, залишаючись на задекларованих позиціях. Традиції Празького гуртка існують і понині у чеській та словацькій науках.

Дослідження празьких мовознавців зробили вагомий внесок у сучасне мовознавство. Вироблені ними основні поняття фонології та фонетичного опису, розробка положень функціональної граматики, вивчення функціональних мов і стилів збагатили мовознавство новими підходами до вивчення мови.


2. Головні представники Празької школи лінгвістичного структуралізму


Чеський лінгвіст Вілем Матезіус був одним з ініціаторів створення Празького лінгвістичного гуртка і провідним діячем важливого напрямку 20 ст. - школи функційної лінгвістики.

Життя Матезіуса було тісно повязане з Карловим університетом у Празі, де він багато років викладав англійську філологію.

Саме їй і були присвячені перші спроби літературознавчих досліджень цього вченого: це були праця з історії літератури, присвячені Шекспіру, Шоу, Дефо та іншим класикам англійської літератури. Однак згодом його інтереси зосередилися на лінгвістиці - спершу на англійській і чеській мові, а згодо мі на загальному мовознавстві.

На долю Матезіуса випало чимало випробовувань: на схилі років він осліп, а пізніше через тяжку хворобу хребта вже не міг вставати з ліжка. Втіху він знаходив у науці, у своїх дослідженнях, і зрештою формує унікальний функцій ний підхід до вивчення лінгвістики, започаткувавши тим самим ту організацію, яку ми зараз називаємо "Празькою школою структуралізму".

У межах функційного підходу Матезіус вивчав явища мови з точки зору функцій, які ці явища виконують у мовленні, з точки зору мовця. Матезіус підкреслював, що функція і форма у мові нероздільні, і вважав, що від функції треба рухатися до тих формальних методів, за допомогою яких ця функція реалізовується (тут позначився вплив Ф. де Соссюра).

Функційний метод Матезіус використовував у всіх сферах мовознавства: у фонології, граматиці, стилістиці та ін.. В своїй відомій статті "Завдання порівняльної фонології" він дає таке визначення фонологічного аналізу: "Необхідно насамперед встановити, які фонологічні елементи існують у фонологічній системі, яку ми досліджуємо, в яких відносинах вони знаходяться, і які їх комбінації є можливими, а потім простежити, якою мірюі яким чином мова використовує елементи своєї системи і їх можливі комбінації."

Окрім того, Матезіус одним з перших звернув увагу на існування функцій них варіантів в літературній мові і назвав їх функцій ними стилями. У присвяченій цьому питання статті "Мова і стиль" Матезіус доводить, як легко мова може виражати задумане автором у різні моменти мовлення.

Життя ще одного з провідних представників Празької лінгвістичної школи Яна Мукаржовського також нерозривно повязані з Карловим університетом, де він викладав естетику, а згодом був ректором.

На формування його наукових поглядів вплинула німецькі філософія, семіологія де Соссюра, російське літературознавство 1920-х років (В.Б. Шкловский, Ю.Н. Тинянов, Б.М. Ейхенбаум, Б.В. Томашевский) і теорії лінгвістів и Н.С. Трубецького, Р.О. Якобсона, П. Г Богатирьова.

Мукаржовский и його учні у своїх працях намагалися поєднати структурний метод з семіотичним, доповнити поняття структури поняттям знака, розробити поняття структурної напруги.

У праці "Структуралізм в естетиці і в науці про літературу" Мукаржовський визначив поняття структури як поєднання смислів, в якому структурне ціле знаменує кожну із своїх частин і навпаки, кожна з частин означає конкретне ціле. Він вказує на енергетичний і динамічний характер структури, яка знаходить в постійному русі. Структуральна естетика Мукаржовського вивчає текст як диманічну рівновагу сил, і значно більше цікавить проблемою функції авторської індивідуальності як фактора художнього процесу, ніж проблемою генезису авторського індивіда.

Структуральна естетика Мукаржовського широко користується порівняльним аналізом, тому прагне до створення системи і метода порівняльної семіології мистецтва. Мукаржовський визначив також основні принципи структуральної теорії літератури, розглядаючи мову як голову зі знакових систем.

Мукаржовський розробив вчення про мовні функції і концепцію естетичних норм і цінностей. За своєю класифікацією відповідно до трьох сторін людської діяльності (практичної, теоретичної і естетичної) він виділяє три основні функції, про що йде мова в "Завданнях загальної естетики". Серед усіх функцій універсальністю вирізняється саме естетична функція. Вона виконує роль фактора суспільного буття.

Феноменологічна типологія функцій, за якою вони поділяються на безпосередні (практичні і теоретичні) і знакові (символічні та естетичні), дозволяють реконструювати систему їхніх взаємозвязків, а також конкретизувати роль і значення кожної з них.

Норму Мукаржовський визначає як "регулюючий енергетичний принцип". Специфіку ж естетичної норми він бачив у тому, що вона провокує скоріше порушення самої себе, ніж дотримання. За естетичною цінністю Мукаржовський визнавав характер "вічно живої енергії", хоча прекрасне він все одно сприймає як функцію, вибудовуючи своє розуміння естетичного на основі кантівської естетики "доцільного без цілі".

Однак позиції Мукаржовського не можна вважати однозначними. Так, проголосивши вимогу відділення розуміння твору від психології і начебто убезпечивши себе визначенням реципієнта як будь-кого, Мукаржовський продовжуючи досліджувати тему зумисності в сприйнятті твору знову не може обійтися без психологічних моментів.

Роман Осипович Якобсон також вважається одним із засновників Празького лінгвістичного гуртка. Географія його життя доволі широка: народився майбутній вчений у Москві, жив у Празі, Копенгагені, Гарварді, і, зрештою, помер у Бостоні, США, штат Масачусетс.

Наукою почав цікавитися ще будучи студентом Лазаревського інституту східних мов і Московського університету. В 1920 вже став професором у Вищий школі драматичного мистецтва.

У 1916 році Якобсон був одним із засновників Опоязу ("Общества по изучению поэтического языка") в Петербурзі, організації, яка своїми ідеями передувала ідеям структуралістів, а з 1915 по 1920 займав посаду голови Московського лінгвістичного гуртка.

В 1920 році Якобсон переїхав в Чехію, а в 1929 брав участь у формуванні "Тезисів празького лінгвістичного гуртка", які закликали до кардинальної відмови від категорій традиційної структурної лінгвістики, започаткованої Соссюром і до розробки нової "цільової моделі", в основі якої лягали поняття функції елементів мови.

В 1933 Якобсон почав працювати в університеті ім.. Я.Е. Пуркіне, де 1934 року став професором-славістом, а в 1936 - професором кафедри чеської медієвістики. Після окупації нацистами Чехословаччини певний час читав лекції в Копенгагені, Ослі і Упсалі, а згодом переїхав до США у Нью-Йорк, де викладав в Колумбійському університеті до 1949 року. Довелося Якобсону попрацювати і в Гарварді - з 1949 по 1967, де він вів курси з загального мовознавства і словянської філології.

Принципово важливий внесок Якобсона у фонологічну теорію диференційних ознак, основні категорії якої (опозиція, кореляція, маркованість і нейтралізація) він поширив на теорію відмінка, акцентологію і просодику. Особливо важливим також є внесок Якобсона в розробку генетико-типологічного підходу в порівняльно-історичному мовознавстві. Якобсон ввів ряд нових понять: шифтер, таксис, мовний центр і периферія, конвергенція та ін.. - в описання мови. Свої лінгвістичні принципи він поширив на семіотику (виділення індексних і символічних знаків), на теорію звязку (код і його особливості в різних сферах дійсності), на формальну поетику, на нейролінгвістику (афазія і онтогенез - паралелізм мовних факторів).

З метою подальшої категоризації мови Якобсон сформував ідею наявності 6 компонентів (шифтерів) акта мови і, відповідно, виділив 6 функцій: мовець - емотивна (вираження), адресат - конотативна (засвоєння), контекст - референтивна (комунікативна), повідомлення - поетична, контакт - фактична (контактовстановлювана), код - металінгвістична. Значення і звуки в мові мають генетичний характер і є не індивідуальними сутностями, а класами. Специфікація класів одиниць мови визначається контекстом і задана лінгвістичним кодом. Специфікація кодів - одиниць мови - відбувається у процесі їх використання, в основі якого лежить антиномія подібності (сумісності). Звязки явищ на вісі селекції і на вісі комбінації регулюються поетичною функцією мови.

Такі основні ідеї трьох найвідоміших і найпродуктивніших представників Празької школи. Деякі з цих ідей з часом були піддані суворій критиці, інші виявилися настільки універсальними, що використовуються і донині, як ідеї 6-ти шифтерів Якобсона, ще інші і понині викликають дискусії серед сучасних дослідників, як ідея мовних функцій Мукаржовського, але всі вони однаково важливі, адже і ті ідеї, які вже, так би мовити, перевірені часом, і ті, що не витримали такої перевірки, і ті, стосовно яких все ще ведуться дискусії - всі ці ідеї сприяли розвитку мовознавства і літературознавства в цілому, поклали початок формування їх як науки, вивели літературознавство за межі субєктивної літературної критики. Саме тому роль Празького гуртка структуралістів неможливо переоцінити.


Висновки


Празька школа або функційний структуралізм - один з провідних напрямків лінгвістичного структуралізму, яке сформувалося в Чехословаччині і Австрії між двома світовими війнами.

Празька лінгвістична школа була першою за часом освіти серед шкіл структурного мовознавства, виникнення якого було підготовлено діяльністю І.А. Бодуена де Куртене, Н.В. Крушевського, Ф.Ф. Фортунатова, Ф. де Соссюра.

Гурток сформувався у другій половині 1920-х років і організаційно оформився в 1928 році. Провідну роль у формування гуртка зіграв уже доволі впливовий на той час у чехословацькому мовознавстві видатний лінгвіст Вілем Матезіус.

З 1929 р. нерегулярно виходили "Труди" членів празького гуртка французькою мовою. В першому їх випуску, приуроченому до I Міжнародного зїзду славістів були опубліковані "Тези Празького лінгвістичного гуртка", які стали його програмним документом. У "Тезах ПЛК" були закладені основи структурно-фонологічного аналізу. Виходячи із цільової обумовленості фонологічних явищ, пріоритет віддавався не руховому, а акустичному образу.

Засновник Празького лінгвістичного гуртка В. Матезіус винайшов новий метод "аналітичного порівняння" мов, відповідно до якого синхронно порівняються лінгвістичні системи родинних і неспоріднених мов з виявленням тенденцій їхнього розвитку.

Опозиційний аналіз був головним внеском пражців в методологію структурного аналізу мови. Його почали використовувати для ідентифікації (встановлення парадигматичних кордонів) мовних одиниць, для виявлення диференційних ознак (і їх наборів) у фонетичній або семантичній конструкціях, для встановлення системних зв'язків між протиставленими одиницями. Зіставляються, як правило, члени однієї пари одиниць, що мають певний набір загальних ознак і деякі диференційні ознаки. Розрізняють опозиції: а) одномірні і багатовимірні; б) ізольовані і пропорційні; в) привативні, градуальні і еквіполярні.

Засновником Празького лінгвістичного гуртка був Вілем Матезіус, викладач Карлового університету. У межах функційного підходу Матезіус вивчав явища мови з точки зору функцій, які ці явища виконують у мовленні, з точки зору мовця. Матезіус підкреслював, що функція і форма у мові нероздільні, і вважав, що від функції треба рухатися до тих формальних методів, за допомогою яких ця функція реалізовується (тут позначився вплив Ф. де Соссюра).

Життя ще одного з провідних представників Празької лінгвістичної школи Яна Мукаржовського також нерозривно повязані з Карловим університетом, де він викладав естетику, а згодом був ректором.

У праці "Структуралізм в естетиці і в науці про літературу" Мукаржовський визначив поняття структури як поєднання смислів, в якому структурне ціле знаменує кожну із своїх частин і навпаки, кожна з частин означає конкретне ціле. Він вказує на енергетичний і динамічний характер структури, яка знаходить в постійному русі. Структуральна естетика Мукаржовського вивчає текст як диманічну рівновагу сил, і значно більше цікавить проблемою функції авторської індивідуальності як фактора художнього процесу, ніж проблемою генезису авторського індивіда.

Роман Осипович Якобсон також вважається одним із засновників Празького лінгвістичного гуртка. Географія його життя доволі широка: народився майбутній вчений у Москві, жив у Празі, Копенгагені, Гарварді, і, зрештою, помер у Бостоні, США, штат Масачусетс.

Особливо важливим є внесок Якобсона в розробку генетико-типологічного підходу в порівняльно-історичному мовознавстві. Якобсон ввів ряд нових понять: шифтер, таксис, мовний центр і периферія, конвергенція та ін.. - в описання мови.

Список використаної літератури


1.Алпатов, В.М. Історія лінгвістичних вчень

2.Березін, Ф.М. Історія лінгвістичних вчень.

.Забіяка І.О. Роль поетизму в еволюції чеського та українського літературознавства.

.Мукаржовский Я. Исследования по эстетике и теории искусства.

.Мукаржовский Я. Преднамеренное и непреднамеренное в искусстве.

.Юдін О.А. Концепція зумисності і незумисності в мистецтві Яна Мукаржовського в контексті дискусії про авторську інтенцію. Стаття друга.

.Юсип-Якимович Ю.В. Чеська структуральна школа про естетичну функцію мови в поезії (обґрунтування одиниць звукового рівня).

.Якобсон Р. Лингвистика и поэтика // Структурализм: "за" и "против" : Сборник cтатей.

Не нашел материала для курсовой или диплома?
Пишем качественные работы
Без плагиата!