Тема: Фізико-географічна характеристика національного природного парку "Синевир"

  • Вид работы:
    Курсовая работа (т)
  • Предмет:
    География, экономическая география
  • Язык:
    Украинский
  • Формат файла:
    MS Word
  • Размер файла:
    1,96 Мб
Фізико-географічна характеристика національного природного парку "Синевир"
Фізико-географічна характеристика національного природного парку "Синевир"
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!














Курсова робота на тему:

фізико-географічна характеристика національного природного парку «синевир»

Зміст

1. Географічне положення і площа Національного природного парку «Синевир

2. Геоморфологія і геологічна будова території

3. Клімат

. Гідрографія

. Грунти

. Рослинний покрив

. Тваринне населення

Вступ

Проблема охорони природи на сучасному стані є однією з найважливіших. Багато років всі ми жили усвідомлюючи, що над нами висить небезпека самознищення від ядерної війни. Увесь цей час замовчувалась не менш страшна загроза - руйнування і знищення навколишнього середовища, середовища існування людини. Нас оберігали від жахливої інформації про вичерпність природних ресурсів і руйнування біосфери. В останні роки в багатьох розвинених країнах заговорили про глобальну екологічну кризу. Екологічні ідеї проникають у всі сфери життя людства , в тому числі і політику. Тепер неможливо уявити собі політичне життя без участі партій «зелених», або інших організацій захисників навколишнього середовища.

Факти засвідчують, що за останні роки людство встановило рекорд по викидах в атмосферу відходів виробництва: вони складають до 10 млрд. тон. Забруднення атмосфери сприяло виникненню парникового ефекту. Якщо не зупинити цю тенденцію, то людству кількість якого щороку збільшується на 100 млн. чоловік, загрожує неминуча катастрофа. Багато вчених вважає, що «війну» за збереження Землі людство поки що програє. Про це свідчать нові пустелі, що з'являються на карті планети, трагедія Чорнобиля 26 квітня 1986 року, тощо [3].

Якщо ми хочемо відвернути кліматичну катастрофу, то необхідно відмовитися від нерозумного використання вугілля і нафти. Вже зараз ми живемо за рахунок наших онуків і правнуків: дихаємо їхнім повітрям, п'ємо їх воду, рубаємо їхні ліси, добуваємо корисні копалини. Як ми бачимо, зміни природного середовища та його знищення з кожним роком набувають загрозливих масштабів.

Водночас людина все більше уникає контактів з природою, закривається в бетонних стінах, сидячи перед «вікнами» телевізора віддає перевагу картинам жорстокості і насильства, закриває вуха плеєром, спілкується з комп'ютером, «пронизує» природу з шаленою швидкістю по асфальтових магістралях у металевих автомобілях і все більше віддаляється від природи, з розвитком цивілізації і стає чужою від неї. Людина не розуміє природу, перестає її бачити, захоплюватися і милуватися її красою: людська душа черствіє, бо для неї одинаково легко вбити птаха чи звіра в природі і за допомогою кнопки комп'ютера.

1. Географічне положення і площа Національного природного парку «Синевир»

В Україні налічується 18 національних парків, найбільше з яких знаходиться у західних областях (10), 2 на півдні, 4 на півночі та 2 на сході країни. Одним із таких природоохоронних обєктів є Національний природний парк «Синевир».

Національний парк - територія <#"414" src="doc_zip1.jpg" />

Рис. 1. Загальний вигляд НПП «Синевир»

НПП «Синевир» межує на півночі і північному сході по водороздільному хребту з лісовими масивами Івано-Франківської області, на заході з Верхньобистрянським лісництвом Міжгірського держлісгоспу, на сході з Вільшанським лісництвом Хустського держлісгоспу. Крім того до лісових масивів прилягає територія населених пунктів, які входять в господарську зону парку.

Народження національного природного парку «Синевир» пов'язане з унікальним за своєю красою гірським озером під небесами із співзвучною назвою Синевир. Для збереження цього чарівного творіння природи у 1974 році було організовано ландшафтний заказник державного значення «Синевирське озеро», а у 1989 році створено НПП «Синевир», який взяв під охорону й ряд інших цінних природних обєктів верхівя Тереблянської долини Міжгірського району Закарпатської області.

Загальна площа НПП «Синевир» 40 606 га, з них лісових земель 32 294 га, рілля 449 га, сіножаті площі 1765 га, пасовищ 4147 га, разом с/г угіддя становлять 6361 га, площа зайнята водами становить 293 га, болотами 36 га, садиби 1763 га, нелісові землі становять 491 га.

На сьогодні площа НПП «Синевир» поділяється на такі основні функціональні зони, як: заповідна зона - 5818 га, регульованої рекреації - 233858 га, стаціонарної рекреації - 17 га, господарську - 5074 га [27].

2. Геоморфологія і геологічна будова території

По геологоморфологічному районуванню П. М. Цися (1962, 1968) територія досліджуваного району охоплює західну частину Горган і розміщена в двох областях: північна частина - у Водороздільно-Верховинській області, південна - у Полонинсько-Чорногірській області Східних Карпат. Більшість території НПП відноситься до Горганського високогіря, з висотами від 440 до 1719 м н. р. м. [56].

Формування району середньовисотних хребтів і гірських груп Приводороздільних Горган, як і всієї гірської системи в цілому, проходило в кінці третинного на початку четвертинного геологічного періоду. Ця геологічна епоха характеризується підняттям Карпат і трангресією міоценового моря в район передгірїв.

Перше вертикальне підняття сучасного Карпатського спорудження почалось на границі палеогена і неогена. В кінці оліоцена і на початку міоцена вся зона Карпатської геосинкліпалі покидається морем і перетворюється в стійко-висхідну область континентальної денудації. В результаті посилюючих процесів денудації і одночасної водної ерозії утворилась гірська група хребтів Приводороздільних Горган.

Парк знаходиться в межах Силезької (Кросненської) тектонічної зони. У верхній течії ріки Ріка відслонені найстарші відклади (нижня крейда), представлені мергелями і мергелевидними аргілітами. Палеогенові відклади складені переважно породами олігоцену. Наймолодші четвертинні відклади на території парку - флювіогляціальні, вони утворюють конуси виносу на схилах долин та окремі ділянки річкових терас [57].

Рельєф території НПП «Синевир» долиною річки Теребля ділиться на два нерівних гірських масиви: західних і східний. Обидва масиви представляють собою систему хребтів. Хребти на всім протязі - звивисті, є багато відрогів різної степені величини, які утворюють хребти другого і третього порядку. Хребти закінчуються гострими вершинами, внаслідок чого утворюється сильновиражений мезорельєф.

Основними вершинами західного гірського масиву являється гора Великий Горган (1438 метрів над рівнем моря), Малий Горган (1365 м н.р.м.), Клева (1228 м н.р.м.), Озірна (1495 м н.р.м.), Тяпиш (1548 м н.р.м.).

Вершини східного масиву гора Болотняк (м н.р.м.), Попадя (1452 м н.р.м.), Канч (1578 м н.р.м.), Секул (1389 м н.р.м.), Буковина (1112 м н.р.м.), Кругла Млака (1242 м н.р.м.), Дарвайка (1502 м н.р.м.), Стримба (1717 м н.р.м.), Негровець (1707 м н.р.м.), Барвінок (1461 м н.р.м.) [50].

Максимальна висота в НПП «Синевир», до якої піднімається границя лісу 1510 м н.р.м., мінімальна 530 м н.р.м. Схили мають переважно пологу форму, а гострі вершини більшості хребтів вирівняні широкі. Максимальна крутизна схилів досягає 20-25 °, середня - 15 °, мінімальна - 4°.

Решта території західного і східного гірського масивів більш припіднята. Переважають випуклі схили крутизною 25-30°. Максимальна крутизна схилів 40-45°, мінімальна 10-15°. Вони сильно зрізані в поперечному напрямку гірськими потоками [8].

3. Клімат

Територія парку розміщена в чотирьох вертикальних кліматичних зонах - помірній, прохолодній, помірно-холодній та холодній. Клімат на території парку змінюється від помірно-вологого в долинах до холодно-вологого у високогірї. Теплий період року характеризується частими зливами, майже щороку восени і навесні виникають сильні повені, іноді навіть катастрофічні, взимку часто спостерігаються сильні снігопади.

Клімат району досліджень має специфічні особливості гірської зони, тобто, характеризується наявністю вертикальної зональності. Найхолодніший місяць - січень, а найтепліший - липень [3]. Однак, так буває не кожного року. В.А. Анучин відмічав, що в Закарпатті дуже часто спостерігаються значні коливання, як температури, так і опадів від місяця до місяця, від року до року.

Протягом року над територією парку переважають повітряні маси помірних широт. В передгірях і горах найчастіше дують гірсько-долинні вітри, а вище 1000 м панує західний перенос повітря. Взимку по зниженнях річкових долин проникають північні вітри. В цю ж пору холодне повітря часто опускається з гір на рівнину у вигляді північних і північно-східних вітрів [1].

На території області чітко виділяються пори року. Кожна з яких має свої особилвості у гірській і рівнинній частині.

Гірський район займає найбільшу частину області. Між окремими його частинами існують значні відмінності у кліматі, повязані з висотою над рівнем моря, різкою експозицією схилів, формами рельєфу. В теплий період із збільшенням висоти на кожні 100 м температура знижується на 0,7 °С, а в холодний - на 0,4 °С. З висотою скорочується тривалість безморозного періоду (до 100-60 днів), змуншується сума активних температур (1000 °С-600 °С). Тут випадає надмірна кількість опадів (понад 1400 мм), більшість їх - у вигляді снігу [10].

Найтеплішим місцем в цьому районі є гірські долини. Кліматичні умови в них сприятливі для вирощування ярих зернових культур, картаплі, деяких овочів.Останні весняні заморозки можливі до половини червня, а в окремі роки спостерігається з середини травня. Середня дата перших осінніх заморозків припадає на 25 вересня з коливанням від 8 вересня до 8 жовтня. Тривалість вегетативного періоду становить 180-200 днів, починаючи приблизно з 1-15 квітня до 20-30 вересня.

Середньорічна температура повітря 4,4 °С. Максимальна температура повітря від + 31 °С - липень, а мінімальна - 34 °С -січень. Середньорічна кількість опадів за даними Міжгірської метеостанції 1558 мм. На протязі вегетативного періоду випадає 61 % опадів. Середня глибина промерзання грунту 45 сантиметрів, максимальна - 65 сантиметрів. Постійний сніжний покрив встановлюється з 15 жовтня. Схід снігового покриву проходить в період з 15 березня по 15-20 квітня.

Переважаючими вітрами на даній території є вітри західного і південно-західного напрямку. Взимку переважають сухі і холодні вітри північного і північне-східного напрямків. В літній період з Атлантичного океану мусони приносять вологу і деякі похолодання, що зумовлюють велику кількість опадів [16].

В цілому клімат району досліджень є сприятливий для успішного розвитку флори, хоча в останні роки відбуваються суттєві відхилення від норми: надмірне випадання опадів, засухи тощо.

4. Гідрографія

Гідрографічна сітка досліджуючої території густа, а чим густіша річкова сітка, тим більше розчленована місцевість.

Основною водною магістраллю НПП «Синевир» являється річка Теребля, вона бере свій початок в північно - східній частині НПП «Синевир» на границі з Івано - Франківською областю і впадає в річку Тису (рис. 2).

Територія парку займає верхню частину водозбору р. Тереблі з її численними притоками, озерами Синевир (4,2 га) та Озірце, штучними водосховищами (клаузами). В долині р. Теребля має русло 25-30 м завширшки, середню глибину 0,7-1,5 м і швидкість течії близько 18 км/год. Найбільші притоки

Рис. 2. Річка Теребля на території НПП «Синевир»

Тереблі - річки Слобода, Ростока, Озерянка, Герсовець, Сухар, Квасовець, Чорна Ріка та ін. На території парку знаходяться болота зі сферичною поверхнею - Глуханя (17,0 га) та Замшатка (2,8 га) [11].

На всім протязі в границях території НПП «Синевир» в неї впадає праві притоки: Гичовий, Межезворами, Вел. Фересовий, Красний, Озеро, Стенишір, Студений, Товчка, Кривий і ряд інших. Її лівими притоками являються: Ростока, Канчівський, Плашаницький, Мал. Фересовий Чорна Ріка, Минчилівський, Гирсовець, Сухар.

По своєму режиму річка відноситься до гірського типу, змішаного (атмосферного і ґрунтового) живлення.

Річка замерзає в другій половині грудня, розмерзається в кінці лютого, або на початку березня. Найшвидші гірські потічки і в самі люті морози лишаються вільними від льоду [4].

На території НПП «Синевир» розташоване знамените Синевирське озеро, або як його ще називають «Морське око» (рис.3).

Рис. 3. Синевирське озеро

Цю другу назву Синевирське озеро одержало за глибину водойми. Дзеркало озера розташоване на висоті 989 метрів над рівнем моря. В центрі озера ніби велика зіниця, знаходиться піщаний острівок, який тільки у весняні паводки скривається під водою. Площа водойми не велика і дорівнює 7 гектарів, але вода її на диво прозора. Навіть у самому найглибшому місці озера, рівному 20 метрів, в сонячний день видно камінисте дно, видно як бороздить водну глибінь озірна форель. Середня глибина озера 15 метрів. Воно утворилось в результаті гірського обвалу, або землетрусу , який закрив глибоку улоговину камінням. Про це говорить той факт, що нижче дзеркала, приблизно в 100 метрах від берега, озірна вода з шумом проривається крізь каміння, утворюючи гірський потічок, який теж називається «Озеро» [60].

Грунтові води на території досліджуючого району в основному залігають глибоко і на процес ґрунтоутворення впливають слабо.

Із викладеного видно, що гідрологічні умови безпосередньо впливають на характер ґрунтоутворення і властивості грунтів, а це в свою чергу впливає на стан флори.

5. Ґрунти

національний парк природний синевир геологічний

Ґрунтовий покрив на території парку різноманітний, проте ґрунтоутворення проходить за буроземним типом, й усі ґрунти мають кислу реакцію (рН 5,6).

Національний парк знаходиться у межах Вододільно-Верховинської області Карпат (Горганах). Природні умови парку є типовими для Горган - одного з найвеличніших гірських масивів, геологічні відклади якого охоплюють діапазон часу від верхньої крейди до олігоцену. Навіть важко уявити собі, що ця місцевість у межах Вододільно-Верховинської геоморфологічної області колись була морським дном, а нині уособлює переважно два характерних ландшафти: низькогірні флішеві крутосхилі хребти з бурими гірсько-лісовими та дерново-буроземними щебенюватими грунтами грунтами, і середньогірські давньольодовикові флішеві крутосхилі хребти з полонинами, бурими гірсько-лісовими щебенюватими та гірсько-торф'яно-буроземними ґрунтами [45].

Ґрунтовий покрив визначається географічними і кліматичними особливостями району досліджень. В горах у межах субальпійського і альпійського поясів (в смузі полонин на крутих і уривистих схилах та на гострих вершинах) в результаті інтенсивних процесів ерозії, ґрунтовий покрив зовсім або майже відсутній.

В горах у межах лісового поясу, ґрунтовий покрив сформований на глубокому шарі елювіально-делювіальних відкладів.

Характерною особливістю ґрунтів під хвойними і мішаними лісами Карпат є значний вміст у них гумусу. Запас гумусу в ґрунтах хвойних лісів порівняно високий. В ґрунтовому шарі 0-50 см міститься близько 200 т/га, а в шарі 0-100 см - майже 250 т/га. За механічним складом ґрунти хвойних насаджень різноманітні - від супісковатих легких суглинків до легких глин. В легко і середньо-суглинистих відмінах помітно переважає фракція піску, (35-40% і 15-30%) і крупного пилу (20-30% і 15-20%). Провідну роль в процесі ґрунтоутворення відіграє підстилка. Вплив підстилки на грунт може бути як позитивним, так і негативним. Надмірне нагромадження веде до оторфування, що негативно відбивається на водному і повітряному режимі, а також на фізико-хімічних властивостях ґрунту. Відсутність підстилки сприяє розвитку ерозійних процесів на гірських схилах, погіршенню гідротермічного режиму верхнього шару ґрунту [2].

Складність рельєфу, своєрідні кліматичні умови, які впливають на напрямок біологічного процесу, грунтоутворювані порди, механічний склад і скелетність ґрунту, характер рослинності - всі ці фактори лягли в основу виділення на даній території чотирьох типів ґрунту [45]:

·бурих гірсько-лісових;

·дерно-буроземних;

·бурих-лісових;

Внаслідок того, що основними процесами ґрунтоутворення є дернові і підзолисті ґрунти на гірських і високогірних луках сформувались перехідні типи ґрунтів: гірсько-лісові, гірсько-підзолисті, гірсько-лучні.

Бурі гірсько-лісові ґрунти відзначаються високим вмістом перегною. У природному стані вміст його досягає 10-15 %, під вторинними луками кількість гумусу зменшується.

Гірські породи, на яких формуються бурі гірсько-лісові ґрунти, дуже бідні на сполуки кальцію - це зумовлює високу кислотність, тому такі ґрунти використовують в лісовому господарстві.

Дерно-буроземні суглинисті ґрунти досягають на підвищених ділянках долин гірської ріки і займають велику площу. Вміст гумусу досягає 2,8-5,1 %.

Значну площу в Горганах займають камянисті розсипи (рис. 4). В умовах високої вологості вони вкриваються щільним шаром зелених та сфагнових мохів, в результаті чого утворюються зторф'янілі, так звані «підвісні», ґрунти [34].

Серед явищ, які обумовлюють нестійкий стан ґрунтового покриву гір, переважають лавини, змиви і зсуви. На території НПП «Синевир» досить поширений площинний змив, який активізується на лісовирубках та в місцях інтенсивного випасу худоби. Під час весняного танення снігу, зливових та затяжних літніх і осінніх дощів інтенсивний площинний змив посилює сельові явища (водо-камяні і грязе-камяні потоки), які особливо посилились в останні роки [41].

Стійкість ґрунтів у горах повязана в першу чергу з дією біоти на ґрунтотвірний субстрат, а саме вищих рослин, мікрофлори, мікро- і мезофауни, гуміфікації і гумосонакопичення. Звязуючий субстрат сприяє формуванню структури. На стійкість бурих лісових ґрунтів гір впливає лісовий опад та кореневі системи.

Рис. 4. Камянисті розсипи

Найголовнішими факторами сучасного формування ґрунту є ерозійно-акумулятивна діяльність рік, площинний злив, яркова ерозія, зсувні, обвально-осипні і частково карстові явища. Спостерігається періодична активізація і взаємообумовленість комплексу стихійних процесів у роки надмірного зволоження. У високогірних поясах поширені гірсько-лучно буроземні ґрунти, які формувались під лучною чагарниковою рослинністю. Ці ґрунти нагадують глибокі буроземи.

6. Рослинний покрив

За геоботанічним районуванням Українських Карпат на території парку виділяються наступні таксономічно-геоботанічні угрупування [15]:

  1. Округ букових Карпатських лісів:

Øпідокруг темно-хвойних букових приводороздільних лісів;

Øрайон смерекове-ялицево-букових, смерекове-буково-ялицевих і смереково-букових лісів;

Øпідрайон Міжгірський.

2. Округ смерекових гірських Карпатських лісів;

Øрайон смерекових Горганських лісів;

Øпідрайон смерекових Водороздільно-Горганських лісів;

3. Округ Карпатського субальпійського і альпійського криволісся і гірськолучних і чагарникових формацій альпійської смуги;

Øрайон задернілих лук, ялівцевого і соснового криволісся і зеленовільхових заростей з фрагментами альпійської рослинності Полонинського хребта.

Флора парку нараховує біля 1000 видів судинних рослин. Вони об`єднуються у 5 відділів та 107 родин. Переважають молоді філогенетичні групи відділу покритонасінних, старих груп - плауноподібних, хвощовидних та папоротеподібних, найпоширеніші - папоротеві. Серед покритонасінних найчисельнішою родиною є складноцвіті - 113 видів, злакові - 69, розові - 60 [51].

При класифікації лісів прийнято такі типологічні одиниці - група типів лісу, тип лісу, формація, субформація, асоціація. Асоціації об'єднують фітоценози однорідні за складом і будовою всіх ярусів рослинності, за екологічеими факторами (кліматичними, грунтово-гідрологічними і біотичними), і взаємовідношення між рослинами і середовищем (відновленням і напрямком змін у рослинному покриві) і в однозначних екологічних умовах вимагають однакових господарських заходів. В умовах парку збереглися корінні (природні) асоціації, які виникли в результаті тривалої еволюції і пристосовування видів до спільного існування в певних кліматичних умовах і знаходяться в діалектичній рівновазі з ними, тобто є клімаксовими, або близькими до них, і похідні асоціації, які стали наслідком ендодинамічних впливів на корінне рослинне угрупування (природні і антропогенні фактори - вітровали, різновидні форми знищення криволісь і лісів, випасання худоби, пожежі, потрави тощо) [7].

Корінні і похідні асоціації утворюють єдиний флористичний, екологічний та істерико-генетичний комплекс, який об'єднується в групу асоціацій, формації. У визначення екологічної групи асоцій покладено принцип екологічної і генетичної спорідненості корінних і похідних асоціацій згідно класифікації П. С. Погребняка-І. В. Воробйова і принцип флористичної єдності видів.

Формації об'єднують корінні асоціації з однаковим складом домінант едифікаторної синузії і їх екологічних груп, а також похідні фітоценози, що виникли на місці корінних асоціацій, з якими вони генетично пов'язані.

В динаміці рослинності в умовах парку спостерігаються дві протилежні тенденції: незначне поширення корінних формацій і зміщення вгору, верхньої межі букових лісів та соснових криволісь, яке пояснюється потеплінням клімату в даний час, з одного боку, та прогресивне зниження верхньої межі лісів та чагарникових формацій і скорочення площ первинних корінних угрупувань, як наслідок дії антропогенних факторів, з другого боку. Інтенсивному поширенню вторинних угрупувань сприяло вирубування лісів на паливо, для будівництва, неконтрольований випас худоби, що спричинило виникнення короткочасно-похідних, утворених навколо жител та стійбищ худоби, вздовж доріг, рудеральних ценозів. Добре простежується вертикальна поясність проростання флори. Ліси є основним типом рослинності парку [46].

За ценотичною структурою рослинних ступенів Синевирський парк подібний до Карпатського. В межах висот 450- 700 м, у теплішій частині парку в околицях Міжгір'я, сформований PC букових лісів (Fagetum sylvaticae) з домішкою хвойних порід. В його трав'яному покриві багато типових бореальних видів.

Вище, до висоти 900 м, поширені змішані смереково-ялицево-буко-ві та смереково-буково-ялицеві ліси (Piceeto-Abieto-Fagetum, Piceeto-Fageto-Abietum). В міру похолодання, в межах висот 900 - 1100 м сформовані буково-ялицево-смерекові та ялицево-буково-смерекові ліси (Fageto-Abieto-Piceetum).

Монодомінантні смеречини поширені між гіпсометричними рівнями 1100 - 1500 м. Вище, в умовах холодного клімату і короткого вегетаційного періоду (90 днів), переважає криволісся з сосни гірської, рідше душекії зеленої і яловцю сибірського та субальпійські луки [5].

У зв'язку з зональним розподілом рослинного покриву, територія району досліджень відноситься до гірського лісового поясу [54]. Як і в інших гірських районах в розподілі рослинності крім вертикальної зональності відіграє важливу роль клімат і грунт.

Природна рослинність внаслідок діяльності людини дуже змінена. В низинних районах нашої області, наприклад, у Берегівському районі, де густота населення значно більша і кліматичні та грунтові умови значно кращі, природна рослинність збереглася лише на невеликих площах. Більша частина земельної площі використовується для вирощування сільськогосподарських культур.

У гірському Міжгірському районі, а отже і в с. Синевирська Поляна густота населення значно менша і природна рослинність тут дуже багата. На полонинах хоч і немає постійних поселень, проте рослинний покрив дуже змінений внаслідок випасання худоби [7].

Панівними у парку є лісові формації (рис. 5). Хоча експлуатація лісів тут велась здавна, на значній території ще збереглись корінні або близькі до них лісові фітоценози. Формація бучин не відзначається ценотичною різноманітністю, вона представлена бучинами зубницевою (Fagetum dentariosum) та безщитниковою (F.athyrio-sum). В рослинному ступені смереково-ялицево-букових лісів на висоті 900 м описане рідкісне для Карпат угруповання буково-ільмового явірника лунарієво-аденостилесового (Fageto-Ulmeto-Aceretum p.luna-rioso-adenostylosum), що за флористичною класифікацією відноситься до асоціації Ulmeto-Aceretum Issler, 1926 [28].

Рис. 5. Букові ліси

Вище змішаних хвойно-букових лісів, у більш холодному кліматі, співвідношення едифікаторів змінюється на користь смереки й ялиці, завдяки чому формуються змішані ліси з їх перевагою. Найбільш поширена тут буково-ялицева смеречина квасеницева. В субформаціях ялицевих смеречин вичленовані асоціації з домінуванням у трав'яному покриві щитника австрійського та шартрського (Abieto-Piceetum dryopteridosum).

Корінні смерекові ліси збереглись в олігомезотрофних умовах. Вони представлені смеречиною чорницевою і зеленомоховою (Piceetum myrtillosum, P.muscosum). На сильно кам'янистих і у сирих едато-пах трапляються оліготрофні смеречини сфагнова та левкобрієва [19].

На післялісових луках поширені кострицево-арнікові фітоценози (Festuceto-arnicosum montanae), що підлягають охороні (рис. 6).

Рис. 6. Арніка гірська

На території НПП «Синевир» в окремих урочищах є червонокнижний вид тирлич безстебловий, який відноситься до рідкісних, реліктових видів (рис. 7). І тому його заборонено збирати та порушувати місця існування, зокрема, найбільш вразливим фактором є надмірне випасання худоби.

Рис. 7. Тирлич безстебловий (Gentiana acaulis L).

Для високогір'я типовими є криволісся сосни гірської, рідше трапляються зарості душекії зеленої, приурочені до менш кам'янистих схилів. Сучасні ліси району дослідження відносяться до двох районів: району буково-смереково-ялинових лісів і району ялинових високогірних лісів. Серед чагарників переважають зарості вільхи зеленої, ліщини, ялівцю. На тих місцях, де знищуються чагарники, успішно розвиваються чорничники і личинки.

Верхня межа лісу закінчується субальпійськими та альпійськими кущами і полонинами [29]. На луках, розташованих в межах гірсько-лісового поясу, переважають біловус, мітлиця, вівсяниця пахучий колос, подорожник, волошка лучна, чебрець, перстач, нечуй-вітер волохатий та інші (рис. 8). На полонинах поширені біловус стиснутий та чорниця.

а

б

Рис. 8 а-волошка лучна, б - нечуй-вітер волохатий.

Рідко зустрічаються перстач, чебрець, дзвоники та інші [31]. В посівах сільськогосподарських культур поширені: пирій повзучий, хвощ польовий, осот, шавлія клейка, волошка лучна та інші, бур'яни.

Близько 84,3 % від покритої лісом площі займає ялина і смерека. Продуктивність смереки і ялини висока І-ІІ бонітетів. В нижній і середній частинах ялина і смерека росте разом з домішками бука, клена, явора, ясіня, а верхня частина зайнята чистими ялинниками. Хоч чисті ялинові насадження і мають високу продуктивність, вони часто піддаються вітровалам і буреломам, тому треба створювати змішані деревостої.

Друге місце після ялини належить буку, який є визначаючою породою серед лісу. Невеликі ділянки займають насадження із ялиці, клену та вільхи сірої. Підріст складається в основному з смереки, рідше ялини і бука. Основними підлісовими породами є: бузина червона, горобина, аґрус, вовче лико. В надґрунтовому покриві найбільш поширені: чорниця, брусниця, плаун булавовидний, плаун баранець, квасениця звичайна, підбіл білий.

За геоботанічним районуванням на території НПП «Синевир» виділено слідуючі геоботанічні таксони [18]:

Округ букових Карпатських лісів.

Підокруг темно-хвойно-букових приводороздільних лісів.

Район ялиново-ялицево-букових, ялиново-буково-ялицевих і ялицево-букових Закарпатських лісів.

Підрайон Міжгірський.

Підокруг букових Закарпатських лісів.

Район букових лісів південних мегасхилів Полонинського хребта.

Округ ялинових гірсько-карпатських лісів.

Район ялиново горганських лісів.

Підрайон ялиново водороздільно-горганських лісів.

Район суцільно-дернистих лук, ялівцево-зеленовільхових заростей з фрагментами альпійської рослинності середньо-гірського Полонинського хребта.

Район мохово-лишайникових пустошей, камянистих розсипів і сосни гірської Горган.

Площа вкритих лісовою рослинністю земель в НПП «Синевир» з домінуванням різних деревних порід становить [52]:

Сосна звичайна - займає 0,7 га, віком до 40 років, склад насаджень - 70% сосни звичайної і 30 % ялини європейської, середня повнота 0,50, клас бонітету 1 А.О.

Ялина європейська - займає 18930,2 га, площа стиглих і перестиглих насаджень становить 1821,3 га, середній вік 95 років, середня повнота - 0,65, середній склад насаджень - 100% ялини європейської, клас бонітету 1.2.

Ялиця біла - площа лісових земель займає 134,6 га, а вкритих лісовою рослинністю з домінуванням ялиці білої - 130,3 га, середній вік до 110 років, середня повнота - 0,58, середній склад насаджень - 50% ялиця біла, 20% ялина європейська, 30% бук лісовий, клас бонітету 1.7.

Модрина європейська - займає площу 1,1 га, середній вік 100 років, середня повнота - 0,30, середній склад насаджень - 100% модрина європейська, клас бонітету - І.0.

Бук лісовий - займає площу 10567,5 га, площа стиглих і перестиглих насаджень 2032,9 га, середній вік до 98 років, середня повнота - 0,62, середній склад насаджень - 90% бук лісовий, 10% ялина європейська, площа вкрита лісовою рослинністю земель становить 10469,1 га, клас бонітету 2.1.

Береза повисла - займає площу 2,4 га, вік 15 років, клас бонітету - 2,0, повнота 0,40, склад насаджень - 100% береза повисла.

Осика - займає площу 5,8 га, вік 12 років, клас бонітету - 4.0, середня повнота - 0,40, середній склад насаджень - 80% осика, 20% береза повисла.

Вільха сіра - займає площу 260,5, а площа вкрита лісовою рослинністю - 257,2 га, площа стиглих і перестиглих насаджень становить 21,3 га, середній вік 31 рік, клас бонітету 3.3, повнота - 0,49, склад насаджень - 80% вільха сіра, 20% бук лісовий.

Душекія зелена - займає площу 92,6 га, площа стиглих і перестиглих насаджень 15,1 га, середній вік - 58 років, клас бонітету 5А.8, середня повнота - 0,52, середній склад насаджень - 80% душекія зелена, 10% сосна гірська, 10% ялина європейська.

Сосна гірська - площа лісових земель становить 417,0 га, з них площа вкрита лісовою рослинністю - 395,4, вік 99 років, клас бонітету 5А.5, повнота - 0,74, середній склад насаджень - 100% сосни гірської.

Ліщина звичайна - займає площу до 20,0 га, середній вік 20 років, клас бонітету 5.0, повнота - 0,40, середній склад насаджень - 80% ліщина звичайна, 20% бук лісовий.

Лісові культури становлять 4804 га, в тому числі незімкнуті лісові культури займають 1218 га.

7. Тваринне населення

Охорона тваринного світу передбачає комплексний підхід до вивчення стану, розробки і здійснення заходів, щодо охорони та поліпшення екологічної системи на території НПП «Синевир», фауна в якій перебуває і являється складовою частиною екосистеми парку.

Згідно статті 31 Закону України «Про тваринний світ» охорона тваринного світу включає систему правових, організаційних, економічних, матеріально-технічних, освітніх та інших заходів спрямованих на збереження, відтворення дикої фауни - парнокопитних тварин, звірів, птахів, земноводних, плазунів, риб та дрібних ссавців - гризунів на території НПП «Синевир» [48].

Найважливішою основою охорони тваринного світу є охорона середовища існування, перебування - їх місця постійного розміщення, постійні коридори - шляхи переходів, переміщень та міграції на різних висотних рівнях і рослинних поясів території національного природного парку. В таких природних середовищах існування повинні передбачуватися і здійснюватися заходи щодо збереження їх середовища та умов розмноження тварин, забезпечення недоторканості ділянок в період масового розплоду ссавців, гніздування та виводків орнітофауни, нерестилищ лососевих риб та іншого, що становлять особливу зоологічну або екологічну цінність.

Охорона і збереження природних середовищ існування тваринного світу на території парку є основою його створення, як природно - заповідної установи але в межах його розташування тут необхідне поліпшення екологічного стану його окремих ділянок, урочищ, що мають особливу цінність по перебуванню в них рідкісних і таких що перебувають під загрозою зникнення та особливо цінних видів фауни [30].

Для відтворення рідкісних видів і таких, що перебувають під загрозою зникнення у природних умовах в межах розташування парку та видів, що занесені до Червоної книги України, Європейського Червоного списку, та видів, що підлягають Міжнародним перелікам особливої охорони і збереження відповідно до Міжнародних Конвенцій, що їх ратифікувала Україна повинні створюватися для них належні умови для їх розмноження в першу чергу у природних умовах, що є основою непорушеності природних екосистем, або є слабовпливовими зі сторони антропогенного тиску на природні середовища їх існування.

На основі вище викладеного на природно-заповідній території «Синевир» тобто, що стосується їх приуроченості необхідно проводити постійний моніторинг, що є складовою частиною загальної науково-дослідної роботи наукового відділу та Державної служби охорони природних екосистем в частині біологічного циклу розвитку тваринного світу.

Природна біологія розмноження, розвитку, а також саме існування дикої фауни на багато відмінна в усіх аспектах життєвого циклу від тих видів тварин, що знаходяться і зростають в неволі [21].

Національний природний парк «Синевир» за зоогеографічним районуванням відноситься до бореально-лісової зони Карпатської гірсько-лісової зоогеографічної округи.

Інвентаризація та облік фауни на території парку є основним завданням для наукових співробітників та державної служби охорони природних екосистем і єгерської служби, по веденню наукового моніторингу та спостереження, що відповідають даному розділу у відповідності до Програми ведення Літопису природи в Національних природних парках та заповідниках на території України. Інвентаризація та облік дикої фауни, звичайно, не може бути повною і давати характеристику їх чисельності оскільки, її просто не можливо зробити, але наскільки це можливо такий облік фауни дає певну характеристику загального видового складу та їх чисельності по видах, його екотопічному розташуванню, на місцях їх постійного знаходження їхніх екотопів, а також за даними по прокладеним маршрутам на різних висотних рівнях території національного природного парку «Синевир» по рослинним поясам [38].

Методика збору інформації та ведення наукових досліджень і спостережень повинна бути уніфікованою і застосовуватись при подальших зборах наукових даних для наступних томів Літопису природи.

Розділ Тваринний світ є найбільш актуальним для наукових досліджень, цей розділ передбачає збір, накопичення інформації і узагальнення даних про видове різноманіття тварин дикої фауни в цілому, особливості динаміки чисельності, територіального розміщення, розмноження, міграції, взаємодії з іншими видами, еколого-фауністичних комплексів в природних екосистемах.

Загальна чисельність фауни за видовим складом на території НПП «Синевир» становить 171 вид хребетних тварин. Подана характеристика їх приуроченості до екологічно привязаних екотопів таких як: лісових, лучних-полонин, лучних прирічкових долин, всіх видів водойм. Наявні види фауни знаходяться в більшості випадків там де вони вють гнізда, роблять глибокі нори, прокладають розгалужені підземні ходи, поїдають істотну частину листя, пагонів, насіння, ягідників, дерев, кущів, чагарників, трав, а також дикі звірі, що мешкають на великій території по площі, які знищують багато комах та інших живих організмів, як потенційно шкідливих так і корисних, як для лісового так і для сільського господарства [1].

Дика фауна, що заселяє та мешкає в природних екосистемах, а також мігрує та території парку представлена різними життєвими формами. Деякі із них знаходяться і зростають у стоячих водоймах, високогірних озерах, стрімких потоках та річках, а інші тобто другі полюбляють великі повітряні простори та чисті лісові або мішані лісові, як хвойних так і листяних гірських лісів угіддя, треті - живуть виключно в субальпійському та альпійському поясах, четверті - в грунті. Даний перелік можна продовжувати в різних аспектах дослідження. Багато видів дикої фауни пристосувалися та адаптувалися до певних природних умов життя однієї екосистеми. Під цими вище описаними екотопами розуміють екологічну приналежність та характеристику виду або будь-якої іншої систематичної групи. Одночасно із формуванням лісових, лучних, водно-річкових груп типів природних середовищ існування для дикої фауни, в них одноразово за певний період розвитку поселяються різні види тваринного світу, а саме: риби, земноводні та плазуни, птахи, ссавці [30].

На сьогодні важливою основою для наукових досліджень являються попередні дані із наукових літературних за тривалий періоду формування видового складу тваринного світу на території Карпат в тому числі парку, а на даний час для нас є набір інформації по веденню наукових досліджень та встановлення даних про місця розташування, місця постійного знаходження дикої фауни у межах кожної окремої функціональної зони, а також в природних та штучних екосистемах, в окремих групах комплексів і обєктів, які репрезентують певну природну зону або ландшафт. Важливим є при зборі наукової інформації по чисельності фауни на території парку і її узагальнення даних про їх наявність, які б враховували геоморфологічні, гідрологічні, фітоценотичні особливості біотопів, наявності трофічної бази, від якої залежать життєво-біологічні процеси та біологічні цикли розвитку.

Фауна, що знаходиться і мешкає в природних умовах національного парку «Синевир», тобто земноводних, плазунів, птахів, ссавців, а у річках, потоках, озерах наявна їх кількість іхтіофауни - риб, де вони «проживають» називається їхнім середовищем або середовищем існування. Середовище існування включає, як фізико-географічні, фізико-хімічні, абіотичні чинники (температуру, світло, вологість, грунти тощо.), так і біологічні або біотичні (рослинність, мікроорганізми інших тварин). Найбільш важливі для життя птахів, тварин і звірів є чинники середовища, які формують їх умови існування, вони визначають як саму можливість існування того або іншого виду в даному місці так і особливості його поведінки, способу життя, біології. Тваринний світ перебуває у тісній єдності з середовищем, точніше з умовами існування, і жити поза ними не можуть, тому тільки із зовнішнього середовища черпають повітря, їжу та інші життєво необхідні елементи [17].

Надзвичайно важливе значення і вплив на життя і існування фауни має людська діяльність. Антропогенні чинники мають найбільш істотний вплив на біологічний цикл розвитку дикої фауни, хоча не мало важливе значення, крім людської діяльності, мають біотичні та абіотичні чинники. В сучасних умовах існування дикої фауни антропогенні чинники не рідко мають головне значення і впливають на їх життя та розвиток і розмноження у відповідних природних ландшафтах та середовищах, де негативні наслідки господарської діяльності людини проявляються найбільш відчутно, а найбільш це залежить в звязку із інтенсифікацією і прогресивною діяльністю людини у всіх екосистемах території парку. На основі вище викладеного, співробітникам наукового відділу та працівникам державної служби охорони природних екосистем, єгерській службі НПП «Синевир», при вивченні та обліку дикої фауни, його видового складу необхідно включати в обсяг спостереження максимальну територію або комплекси та обєкти їх кількість як характерних так і змінених біотопів. Застосовувати найновіші методи спостережень, обліку видового складу фауни на території парку, надавати наукове обґрунтування по їх динаміці чисельності, розвитку та розмноженню, обробляти зведені дані. Відображати виконану наукову роботу по їх динаміці чисельності особливо фонових видів (самці, самки, молодняк, місця гніздування птахів та їх виводки), висвітлювати в спеціальних табличних даних українською та латинською мовами (назву виду) з дотриманням останніх класифікаційних систем - систематики [48].

Дані по інвентаризації дикої фауни весна, осінь - облік проводиться в натурі по всій території НПП «Синевир» на загальній площі 42704 га одночасно по прокладеним маршрутам від №1 до №10 на різних висотних рівнях від 440 до 1719 м.н.р.м , а також при повному сніговому покриву всієї території відповідно до існуючої систематики, тобто: ссавців, птахи, плазуни, земноводні, риби та безхребетні та співставляються із даними літературних джерел - наукових досліджень попередніх років в різних екосистемах від водойм прирічкового поясу до субальпійського та альпійського поясів.

Щороку ведуться обліки дикої фауни, їх чисельність з наростаючим узагальненням рідкісних та зникаючих видів, та видів, що занесені до Червоної книги України, Європейського червоного списку, а також видів, що віднесені до Міжнародних переліків відповідних Конвенцій по особливій охороні та збереженню [32].

Найважливішою науковою роботою національного природного парку «Синевир» на сьогодні є ведення наукового моніторингу за Червонокнижним видом на створеному і відкритому «Реабілітаційному центрі бурого ведмедя» загальною площею 12,2 га Остріцького ПОНДВ із розрахунку на їх утримання в майбутньому від 20 до 25 особин. На сьогодні в реабілітаційному центрі нараховується 8 (вісім) особин Бурого ведмедя, що занесений до Червоної книги України, та Європейського червоного списку (рис. 9) [34].

Немало важливим обєктом наукових досліджень та ведення спостереження в іхтіологічному напрямку, що проводяться науковими співробітниками на форелевому господарстві із шести басейнів загальною площею 2,5 га, площа водного дзеркала становить 0.5 га урочище «Велика Гропа» Синевирського природоохоронного науково-дослідного відділення.

Рис. 9. Бурий ведмідь

Будівництво басейнів в ур. Велика Гропа було проведено 1975-1977 рр. минулого століття тодішнім Міжгірським лісокомбінатом для утримання маточного поголівя видів риб після відбирання в них ікринок та молочка. Вирощування малька до 3-х річного віку проводилось в 10-х басейнах ур. Плотина Синевирського лісництва, сьогодні ПОНДВ.

На території тодішнього Синевирського лісництва Буштинського лісгоспу в 1963-1965 минулого століття в ур. Плотина був збудований найбільший в Карпатському регіоні форелеінкубатор з одноразовою закладкою ікринок 1 000 000 штук, який забезпечував мальком всі гірські потоки Закарпатської області. Відповідальним того часу по розведенню риби був Орос П. С. - інженер по охороні і відтворенню тваринного світу Буштинського лісгоспу [21].

Форелеінкубатор проіснував до 1989 року включно із часом створення Національного природного парку «Синевир». Враховуючи те, що в 1989 році на території НПП «Синевир» виникли масові вітровали у верхівї Тереблянської долини в тому числі і в Чорній Ріці на території трьох природоохоронних підрозділів Синевирського, Остріцького, Чорноріцького на площі майже 1000 га з найбільшою площою водозбору лісового масиву, після чого розпочались їх масові лісові розробки (рис. 10).

Вода в річці Озерянка настільки була забруднена - каламутна від гусеничних тракторів, грунту, масел, солярки, (опилок) тирси, вершинних відходів дерев та іншого, що протягом лише одного року пройшло повне замулення водопроводу до форелеінкубатора після чого призвело до повної відсутності прісноводної подачі води для інкубації ікри. Форелеінкубатор та 10 басейнів ур. Плотина по утриманню малька та вирощування маточного поголівя був повністю закритий і не працює по сьогоднішній день.

Рис. 10. Форелеве господарство

Однак в збудованих басейнах ур. Велика Гропа 1975 - 1977 рр. залишилась чиста, прозора, прісноводна із багатством планктону водним потоком Велика Гропа - притокою р. Озерянка де не проводились і не проводяться лісозаготівельні роботи, залишившись цілим урочищем лісового масиву, який не зазнав в минулому та сьогодні природних катаклізмів та антропогенного впливу.

Сьогодні тут інкубуються ікринки таких видів риб, як: лосося дунайського, форелі струмкової, форелі райдужної, форелі озірної, харіуса європейського, гольця, а також вирощуються в даних басейнах маточне поголівя [11].

Мальок однорічки та дорослі рибини після відбирання ікринок від самок та молочка від самців, випускаються у водойми гірських потоків території парку, для їх зарибнення в природні умови (рис.11).

Наукові співробітники проводять спостереження за температурою води при вході із резервуарного запасу штучно побудованої не великої плотини, що перегороджує потік, температуру води в кожному окремому басейні та на виході із басейнів, заміри води в потоці та у басейнах. Приймають участь у відбиранні ікри від самок, при дойці ікри та молочка від самців їх зважують, ведеться перелік ікринок від кожної особини риби, закладаються в інкубаційний апарат, який розрахований при повному його заповненні на 10 000 ікринок, а також проводяться заміри тіла - довжини, товщини, та вага дорослих рибин, які служать маточником. На протязі року проводять інвентаризацію - весною і осінню на предмет відпаду та встановлення даних їх наявності по кількості кожного окремого виду особин за віковою структурою [3]. Крім того наукові співробітники разом з державною службою охорони контролюють видачу рибних кормів для їх підкормки, а також щоденний їх раціон.

На даний час, для адміністрації парку та наукового відділу основною задачею по відтворенню лосося дунайського являється те, щоб досягти його чисельності у водоймах парку, який-би відповідав або дорівнював їх чисельності 30-м рокам минулого століття, коли його наявність спостерігалась в річці Теребля на висоті до 700 м.н.р.м. У річці Теребля теперішньої території парку такий вид, як лосось дунайський залишився виключно в одиничних особинах.

В 1950 роках, із приходом Радянської влади на Закарпаття у верхівї Тереблянської долини, тобто на місці села Вільшани було побудовано Тереблянське водосховище загальною площею водного дзеркала 155 га із загальним повним обємом води 23,4 млн. куб. метрів, довжина бетонної стіни, що перегороджує долину становить-150 м, висота бетонної стіни 46 м, а товщина (ширина) бетонної стіни побудована під виглядом зрізаного конуса.

В наслідок будівництва Тереблянського водосховища такий вид як лосось дунайський перестав іти на нерест із ріки Тиса притоки Дунаю в природні умови гірських потоків. Одиничні особини, що залишилися вище водосховища, залишилися розплідниками в природних умовах. Однак їх потенціал вичерпався в природних умовах із-за їхньої кількості на той час особини, що залишилися, а також за рахунок браконьєрства, тобто незаконного їх відловлювання на протязі 40-50 років [32].

В 2011 році між Національним природним парком «Синевир» та Польським клубом «Головатка» укладений договір про надання інформації по розведенню риби лосося дунайського на території парку. Надано науково- обґрунтовану програму по відбиранню у маточного поголівя ікринок лосося дунайського, порядок та період його інкубації, а також техумови для їх розведення та зарибнення гірських потоків у межах їх природного зростання на території минулого природного нересту відповідно до його розмноження.

На основі укладеного договору Польський клуб «Головатка» в 2011 році допоміг НПП «Синевир» придбати ікринок лосося дунайського та малька для розмноження і розведення його в майбутньому у межах ПЗТ парку, тобто в гірських потоках та річці Теребля на висоті від 440 до 700 м. над рівнем моря.

Національний парк «Синевир» проводить значну роботу по покращенню екологічного стану водного середовища та збагачення рибних запасів у гірських потоках та річках на його території із вивченням видового складу і їх біологічних особливостей [30].

Штучне розведення та вирощування особливо цінних видів риб в гірських потоках та річках на території НПП «Синевир», зокрема форелі струмкової, форелі райдужної, форелі озірної, харіуса європейського, лосося дунайського (головатиці) та гольця набуває дедалі, як господарського так і наукового значення, що характеризується наповненням компонентами живої природи гідромережі. Хоча, особлива увага приділяється так званому форелівництву (форелеінкубатор, форелеве господарство, форелеві рибники і т. д.), а можливо би вписувати такі науково-обгрунтовані варіанти або терміни - один із яких є рибне господарство, що відповідає їхньому комплексу. Штучне розведення і вирощування проводиться не лише форелі, але й інших видів риб, таких як: харіус, головатиця, голець, а в майбутньому, можливо, і інших видів риб для зарибнення гірських потоків та річок [43].

Для розведення прісноводних видів риб у гірських потоках та річках на території НПП «Синевир» вистачає і спеціалістів із числа інженерів та техніків по охороні та відтворенню тваринного світу в іхтіологічному напрямку, а також наукових співробітників, які займаються даною роботою.

На території НПП «Синевир» є головним напрямком ведення господарства - це холодноводне рибництво. При забезпеченні сприятливих умов можна розводити і вирощувати досить велику кількість малька та забезпечувати маточним поголів'ям рибні басейни, потоки і річки, а також водойми парку, тобто озера. Гірські водні екосистеми надзвичайно сприятливі для розмноження рибних запасів.

Води цього важливого природного компоненту для холодноводного рибництва на території НПП «Синевир» достатньо. Усі гірські потоки та річки придатні для розведення форелі струмкової, форелі райдужної, харіуса європейського та гольця, а такі водойми, як Тереблянське водосховище та Синевирське озеро для форелі озірної, а для лосося дунайського Тереблянське водосховище та власне ріка Теребля до висоти 750 метрів над рівнем моря [11].

Для розведення всіх видів форелі найдоцільніше використовувати джерельну воду. Майже 95% гірських потоків і приток річки Тереблі, а також водойми - озеро Синевир на території НПП «Синевир» наповнюються джерельною водою. Вона немає загрозливих властивостей для життя риб і не вимагає спеціального очищення, відстоювання або фільтрації.

Гірські потоки найбільш аераційні (насичені киснем) внаслідок стрімкої течії води, знаходження природних перепадів: кам'яні валуни, пороги, невеликі водоспади, а також штучно побудовані перепади - воду яких можна відразу використовувати і подавати в інкубатори ікри, малькові, нагульні ставки та вирощувальні басейни для риб. До того ж зимою в сильні морози воду не потрібно підігрівати, а літом охолоджувати. Вода гірських потоків не загрожує занесенням інфекційних хвороб.

Гірські потоки та річки найбільш багаті на природний корм як живих організмів так і не живих, а особливо найкращим природним кормом для риб являється планктон [60].

Усі лососеві види риб до вмісту кисню у воді надзвичайно вибагливі - коли вміст кисню не перевищує 3 мг/л знаходяться в пригніченому стані, а при меншій його кількості у воді просто гинуть.

Кисневий режим у рибному господарстві (інкубатори, басейни) повинен бути сприятливим. Всі водопроводи встановлюються, так щоб вода із них впадала і бурлила із висоти не менше двох метрів, як при подачі в інкубаційний цех, так і в споруджені басейни. У випадку перепуску води із басейна у басейн - перший наповнюється до відмітки переливання, де ставляться два лотки перепуску води в інший, які би подавали воду при падінні в інший із збагачуваною або насиченою кількістю кисню, таким чином забезпечуючи її постійною бурхливістю.

Однак, до швидкого погіршення кисневого режиму води призводить в першу чергу у випадку зменшення лісистості водозбірної території, що знижує влітку затінення та прохолоду води гірських потоків та джерельних вод, що викликає швидке її прогрівання. Існує природна закономірність - чим вища температура повітря, води, грунту, тим менше у воді гірських потоків аераційних властивостей (насиченість киснем), що зменшує життєвість нелише інкубаційних апаратів (ікринок, малька), але і басейнів (мальок однорічки, нагульні ставки та маточне поголів'я), а також у гірських потоках рибних запасів [3].

Надмірний антропогенний вплив на окремі ділянки лісу, струмків і річок та їх водозбірної площі внаслідок вирубування лісу, будівництва різних таборів, турбаз, кемпінгів або інших господарських споруд, що завдають великих збитків риборозведенню. Однак, немало важливе значення має на сьогодні незаконна і не дозволена ловля риби у гірських потоках і річках, тобто браконьєрставо.

Із вище наведеного зрозуміло, що потрібно вживати природоохоронні заходи як найчастіше, аби уникнути антропогенної трансформації водного середовища для існування різних видів риб, а не лише цінних із наукової точки зору, куди відносять рідкісні і зникаючі види, а у випадку забруднення таких водних систем на території НПП «Синевир» вони можуть стати майже не придатними для холодноводного рибництва. Таким чином Державній службі охорони природних екосистем НПП «Синевир» необхідно нести щоденну і наполегливу охорону по недопущенню у вищеперерахованих природних середовищах порушень як збоку організацій і установ регіону, так і населенням в цілому.

До інкубаційних апаратів закладують ікру видів риб, які являються найбільш цінними на території НПП «Синевир». Відбирання ікри від самок та молочка від самців (маточне поголів'я) проводять вручну та закладають ікринки в інкубаційні апарати. Періоди відбору ікринок та молочка різні, в залежності від виду риб.

До інкубаційних апаратів слід подавати холодну воду, яка не містить завислих частин. Інкубація ікри повинна проводитись за температурою води від 2º до 12 ºС, але оптимальною теипературою являються 7-10 ºС [30].

Після закладання ікри на інкубацію слід проводити спостереження та визначити ефективність осіменіння її молочком. Запліднену ікру від незаплідненої можна відрізнити тільки під оптичними приладами на стадії подрібнення зародкового диску (у першу добу після запліднення).

Найкраще таке визначення проводити на стадії розвитку ембріона, що характеризується початком пульсації серця і відокремлення задньої частини тіла зародка (через 90-110 градусів днів за оптимальної температури), пробу ікри поміщають у 5% розчин оцтової кислоти з додаванням 7 г кухонної солі на літер розчину [21].

Процент запліднення встановлюється на основі перевірки неменше 100 ікринок із кожної партії відбору.

В період інкубації необхідно проводити науково-дослідний моніторинг та спостереження за регулярною подачею води її температурою, щоденно визначати вміст розчиненого у воді кисню, а при надходженні до інкубаційних апаратів недостатньо чистої води, ікра постійно вкривається шаром із осідаючих частин, внаслідок чого виникає небезпека заморних явищ, ікру слід промивати.

Вести щоденне спостереження при інкубації ікри риб, а при першій появі непередбачених явищ - ікра та вільні ембріони повинні утримуватись в темноті, а лотки накривати кришкою, догляд за ікрою - промивання ікри, спостереження за викльовом ембріона нербхідно проводити в умовах зниженої освітленості апаратів.

В процесі викльову ембріонів, який триває в середньому 5-7 діб, необхідно підтримувати температуру води не вище 12 ºС. Вільні ембріони підрощуються у лотках апарату прямокутної форми. Через 5-7 діб спокою у ембріонів виникає позитивне відчуття контакту і в пошуках його вони починають групуватися вздовж бортів лотка.

Після розсмоктування жовткового міхурця на 50% від початкової величини та підйому молоді на плав, повинна бути організована біологічно-обгрунтована годівля личинок кожного окремого виду [34].

Для ведення наукового моніторингу необхідно проводити триразові на тиждень записі та відмітки всіх необхідних даних, що були вище перелічені у спеціальний журнал, що розпочинається від відлову маточного поголів'я для дойки до повного завершення інкубаційного процесу та випуску малька в басейни, потоки та річки із відміткою дат (число, місяць, рік, а в окремих випадках години дня, що супроводжує відповідний їх характер), або інші відмітки, що характерні для процесу розвитку, розмноження як лососевих видів риб, так і інших видів риб.

ВИСНОВКИ

Загалом результати дослідження дозволили зробити такі висновки:

. Визначено, що фізико-географічне районування, території НПП «Синевир» охоплює західну частину масивуГорган і розміщена в двох фізико-географічних областях: північна частина - у Водороздільно-Верховинській, а південна - у Полонинсько-Чорногірській області Східних Карпат. Більшість території НПП відноситься до Горганського високогіря, з висотами від 440 до 1719 м н. р. м.

. Встановлено, що основним рельєфом є різке вертикальне розчленування, зглибокими поперечними долинами, гострими гребенями та вершинами, які мають чисельні відроги й кам'яні розсипи.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1.Агрокліматичний довідник по Закарпатській області. - К.: Держсільгоспвидав, 1960. - 123 c.

2.Андрущенко Г. А. О вертикальной почвенной зональносте Советских Карпат / Г. А. Андрущенко. - Геогр. сб. Львов. ун-та, 1957, вып. №4. C. 34-36.

3.Анучин В. А. География Советского Закарпатья / В. А. Анучин. - М.: Географгиз, 1956. - 296 с.

.Бабаев В. В. Температурний режим и термальные воды Закарпатья. В кн.: Проблеми гидрологии и инженерного грунтоведения / В. В. Бабаев. - К., 1970. - С. 172-181.

5.Берко Й. М. Фітоценотичний нарис смерекових лісів (Piceeta abietis) на Горганах / Й. М. Берко // Укр. ботан. журн. - 1970. - № 28. - С. 608-613.

6.Берко И. Н. Растительность Горган и ее народнохозяйственное значение: aвтореф. канд. дис. - 1967. - 19 с.

.Білик Г. І. Сіножаті та пасовища Закарпатської області й заходи щодо їх поліпшення і раціонального використання / Г. І. Білик // Ботан. журн. - 1950. - Т. 7, № 1. - С. 46 - 58.

.Богданов А. А. Основные черты тектоники Восточных Карпат / А. А. Богданов // Сов. геология. - 1949. - №40. - С. 9 - 22.

.Брадіс Є. М. Високогірна рослинність. У кн. Рослинність Закарпатської області / Є. М. Брадіс, О. О. Зап'ятова. - Київ: Вид-во АН УРСР, 1954. - С. 137-210.

10.Бучинський І. О. Клімат Українських Карпат / Бучинський І. О., Волеваха М. М., Коржов В. О. - К.: Наукова думка, 1971. - 172 с.

11.Василевський Г. А. Водні багатства Карпат / Г. А. Василевський - Ужгород: Карпати, 1973. - 240 с.

12.Визначник рослин України. - Київ: Наукова думка, 1965. - 878 с.

.Визначник рослин Українських Карпат. - Київ: Наук, думка. - 1977. - 435 с.

14.Генсірук С. А. Ліси Українських Карпат та їх використання / С. А. Генсірук. - К.: Урожай, 1964. - 291 с.

15.Геоботанічне районування Української РСР. - Київ: Наук. думка, 1977. - 301 с.

16.Геренчук К. I. Ландшафти / К. І. Геренчук // Природа Українських Карпат. - Львiв: Вид-во Льв.ун-ту, 1968. - С.208-238.

.Геренчук К. І. Природа Закарпатської області / К. І. Геренчук. - Львів: Вища школа. Вид-во при Львів. ун-ті, 1981. - 156 с.

.Голубец М. А. Ельники Украинских Карпат / М. А. Голубец. - Киев: Наук. думка, 1978. - 264с.

19.Голубець М. А. Темнохвойні ліси / М. А. Голубець // Рослинність УРСР. Ліси УРСР. - Київ: Наук. думка, 1971. - С. 84-133.

.Гринів Л. Розвиток рекреаційного підприємництва в Українських Карпатах / Л. Гринів, В. Мацола // Проблеми регіональної політики: 36. наук. пр. - Ін-т регіональних досліджень. - Львів, 1995. - С. 109-118.

21.Дербак М. Ю. Характеристика Колочавськкого лісництва Національного природного парку «Синевир» / М. Ю. Дербак // Матеріали міжнародної науково-практичної конференції «Проблеми екологічної стабільності Східних Карпат», присвяченої 10-річчю створення Національного природного парку «Синевир» (24-27 червня 1999). - Синевир, 1999. - С. 59-60.

22.Державна фітосанітарна інспекція Закарпатської області: Ґрунтово-кліматичні умови Закарпаття та їх вплив на розповсюдження шкідливих організмів. - 2012.

23.Євдокименко В. К. Соціальна інфраструктура Карпатського реґіону: пошук перспектив розвитку / Євдокименко В. К., Садова У. Я., Шевчук Л. Т. - Чернівці: Прут, 1995. - 80 с.

24.Збереження флористичного різноманіття Карпатського регіону. Матеріали науково-практичної конфекенції (Синевир 1-4 жовтня 1998). - Синевир, 1998. - 180 с.

Похожие работы

 

Не нашел материала для курсовой или диплома?
Пишем качественные работы
Без плагиата!