Тема: Сучасні демографічні проблеми України

  • Вид работы:
    Реферат
  • Предмет:
    География, экономическая география
  • Язык:
    Украинский
  • Формат файла:
    MS Word
  • Размер файла:
    837,85 Кб
Сучасні демографічні проблеми України
Сучасні демографічні проблеми України
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ЧЕРКАСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Навчально-науковий інститут природничих наук

Кафедра екології та агробіології








Реферат

на тему: Сучасні демографічні проблеми України


Підготувала

студентка 2- ПО

Недбайло Г.М.

Перевірив: доцент Конограй В.А.





Черкаси-2014

Зміст

Вступ

. Демографічний вибух і демографічний перехід

. Демографічні проблеми України

. Кількість і густота населення України

. Вікова структура населення України

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Демографія - це наука про населення. Вона досліджує досить важливу сферу життєдіяльності суспільства, яка відображає його кількісний склад, особливості співвідношення статево-вікових груп, сімейної структури тощо. Слід зауважити, що згадані проблеми активно вивчаються і іншими науками: економічними, географічними, медичними. Окрема роль у цьому належить соціології. Справа в тім, що соціально-демографічні структури виступають статистичними параметрами таких явищ, як народжуваність, смертність, шлюбність, міграційний обмін населення між міською та сільською місцевостями, а також між окремими територіями і навіть країнами.

Актуальність дослідження динаміки соціально-демографічної структури суспільства зумовлена насамперед тим, що в сучасних умовах має місце тенденція до старіння населення не тільки окремо взятих країн, а й планети в цілому, зростає чисельність міських жителів і стрімко скорочується число тих, хто проживає в сільській місцевості, дуже нестабільними стають сімейно-шлюбні відносини. Тому питання, пов'язані з демографічними проблемами сьогодні розглядаються багатьма авторами. З одного боку, одні з них висловлюють своє занепокоєння неконтрольованим зростанням кількості жителів Землі, що має місце в наш час.

Інших, навпаки, хвилює процес скорочення чисельності та старіння соціуму, характерний для країн Європи та Північної Америки. Треті намагаються визначити головні причини, які призводять до негативних наслідків у сфері демографії.

Оскільки дослідження соціально-демографічної структури суспільства передбачає широке коло проблем, я вирішила проаналізувати демографічну ситуацію в Україні, а також тих змін, які відбуваються у його віковому складі [1, с.17].

1. Демографічний вибух і демографічний перехід

демографічний україна населення

За останні 150 років чисельність населення Землі збільшилася та продовжує зростати феноменальними, вибухоподібними темпами. Наприклад, із найстародавніших історичних епох до початку XIX ст. чисельність народонаселення Землі коливалася близько декількох сотень мільйонів; лише у 1830 р. вона досягла 1 млрд. (за 50 тис. років існування Homo sapiens), але потім ситуація різко змінилася: населення перейшло від стану повільного зростання до епохи вибухоподібного збільшення. Уже до 1930 р., лише через 100 років після досягнення мільярдного рівня, чисельність населення перевищила 2 млрд., а вже ЗО років потому (1960 р.) досягла 3 млрд. і лише через 15 років (1975 p.) - 4 млрд. Потім, через 12 років (1987), чисельність народонаселення Землі збільшилася до 5 млрд. і в 1999 р. становила 6 млрд. осіб (табл. 13.1). Таке зростання продовжується - дорівнює майже 90-100 млн осіб на рік (народжуваність мінус смертність). Цей безмежний темп збільшення населення називається демографічним вибухом.

Динаміка чисельності населення світу


Бурхливий початок демографічного вибуху спричинив чимало хвилювань політиків, учених, суспільства загалом. Під егідою ООН відбулося дві світові конференції стосовно питання народонаселення: перша - в Римі (1954 p.), друга - в Белграді (1965 р.). У той час багато країн переходили до активної демографічної політики сімейного планування дітонароджень. У 1974 р. у Бухаресті відбулася третя Світова конференція ООН щодо проблеми народонаселення, на якій прийняли світовий план дій у галузі народонаселення. Подальший розвиток цей план отримав на четвертій конференції в Мехіко у 1984 р. Світовий план дій складався з багатьох рекомендацій стосовно зменшення показників народжуваності та смертності; виконання плану сприяло ширшому поширенню демографічної політики. У результаті до кінця 80-х років XX ст. 45 % усіх одружених пар користувалися тими чи іншими засобами планування сім'ї.

Одним із показників середнього рівня життя є валовий національний продукт на одну особу (ВНП), який обчислюється шляхом поділу ВНП країни (тобто загальної вартості реалізованих матеріальних благ і послуг) на чисельність її населення. Реальний економічний розвиток нації з погляду забезпечення людей усім необхідним є різницею між показниками зростання економіки та населення. Наприклад, якщо порівнювати США та бідну африканську країну Кенію (економіка зростає на 2,5 % на рік), то у Штатах, де темпи приросту населення 0,7 %, реальне економічне зростання становитиме майже 1,8 % на рік, а у Кенії, де населення щороку збільшується на 4 %, економіка відстає від його приросту.

Отже, шостий мільярд населення Землі з'явився майже за 10 років. У середньому в 90-х роках XX ст. щосекунди народжувалося 5 дітей. Експерти зазначають кілька найголовніших обставин сучасного демографічного вибуху:

) найвищі показники щорічного збільшення населення "забезпечують" найбідніші країни світу;

) спостерігаються перші чіткі ознаки сповільнення темпів демографічного вибуху, а саме:

зменшується кількість країн із щорічним приростом понад 3 %;

в Азії швидко скорочується кількість пологів на одну жінку;

збільшується показник застосування сучасних засобів запобігання вагітності в Африці; швидко зростає відсоток населення, ураженого вірусом СНІДу.

Демографічний перехід - послідовна зміна типів відтворення населення, що призводить до стабілізації чисельності. Він схожий з тією фазою динаміки чисельності популяції, коли вона наближається до рівня місткості середовища.

Вирізняються три фази демографічного переходу:

перша - це велика народжуваність і велика смертність, що пояснюється низьким рівнем життя населення і слабким розвитком медицини. Зараз на цьому етапі перебувають Сомалі, Малі і Чад.

У другій фазі за рахунок підвищення рівня життя й поліпшення медичного обслуговування зменшується смертність за традиційно високої народжуваності. Кількість населення різко збільшується, темпи природного приросту перевищують 1.2 %. Саме на цю фазу припадає демографічний вибух - швидкі темпи зростання приросту населення (більш як 1.8 %). Така демографічна ситуація характерна для Венесуели, Болівії, Нігерії, Індії.

Третя фаза характеризується зменшенням народжуваності завдяки підвищенню соціально-економічного статусу жінки; смертність знаходиться у межах 0.2-0.6 %. У цій фазі перебувають країни, в яких природний приріст малий або від'ємний. Коли він знижується до 0.2 %. настає демографічна криза. Зараз вона спостерігається в Україні, Німеччині, Данії, Угорщині, Росії [2, с.203-205].

. Демографічні проблеми України

Останнім часом демографічна ситуація в Україні вкрай несприятлива. Той факт, що з 1991 року серед населення України смертність перевищила народжуваність, а в 1993 році природний спад досяг вже 180 тис. чоловік, говорить сам за себе. В табл. 2.2 подано дані щодо кількості наявного населення з 1913 р. Найвищий рівень народжуваності в Україні спостерігався у 1925 - 1926 роках. Відтоді почалося систематичне зниження народжуваності, характерне для повоєнного періоду.

Кількість наявного населення з 1913 р.*


Дані про населення наведено у 1913 p. у сучасних межах території України, у 1939 р. - за оцінкою по території У PCP без Закарпатської області; у 1959 та 1970 pp. - за переписом на 15 січня, у 1979 р. - за переписом на 17 січня, у 1989 р. - за переписом на 12 січня, у 2002 р. - за переписом на 5 грудня 2001 p., в інші роки - на початок року.

Тільки на інфекційні недуги щороку хворіють 10-12 млн осіб, тобто кожний п'ятий житель України. Темпи зростання смертності від інфекційних хвороб в 1,2 раза перевищують відповідні показники загальної смертності.

Високі темпи смертності зумовлені також захворюванням на туберкульоз, який називають хворобою бідності і який, безперечно, викликаний нинішнім станом соціально-економічного розвитку, низьким життєвим рівнем переважної більшості населення.

Значно підвищився рівень захворюваності сільських жителів, які здебільшого не звертаються до лікувально-профілактичних закладів. Навіть 20 % батьків, у яких хворіють діти, за медичною допомогою не звертаються у зв'язку з віддаленістю житла від медичного закладу, високою ціною транспортних перевезень та ін. До речі, не звертаються за медичними послугами і 16 % міських родин з причин браку коштів на ліки та з інших причин [5, с.36].

Для нормального в соціально-економічних умовах індустріально-розвинутих країн мінімально розширеного відтворення популяції людини потрібно, щоб кожна жінка народила за життя 2,2 - 2,4 дитини. З 1964 року в Україні жінка народжує в середньому двох дітей. Уже в 1989 р. цей показник становив 1,9 (в містах - 1,8, у селах - 2,3). Загалом рівень народжуваності в Україні є незадовільним і не може забезпечувати навіть простого відтворення. Якщо в 1980 р. загальний коефіцієнт народжуваності становив 14,8 чоловік на кожну тисячу населення, у 1989 р. - 13,3, то вже в 1992 р. лише 11,4. Це найнижчий рівень народжуваності принаймні за останні два століття. Народжуваність зменшується через безплідність шлюбних пар, збільшення гінекологічних захворювань, кількості абортів, ранньої дитячої смертності за рахунок змін у період внутрішньоутробного розвитку (стан здоров'я матері, несприятливі екологічні умови, генетичні відхилення), а також із економічних причин.

Специфіка демографічних процесів (зменшення народжуваності, зростання смертності, деформація статевовікової структури населення тощо) призвела до того, що загальна чисельність найбільш продуктивної групи населення віком від 20 до 40 років постійно скорочується. І це не епізодичне явище, а, на жаль, сталий процес.

Особливо несприятливим фактором, який негативно впливає на загальну демографічну ситуацію в Україні, є висока смертність населення. Її показник у 1992 році досяг 13,4 чол. на тисячу населення (у 1960 р. цей показник становив лише 6,9). Особливо прикро те, що найвища смертність спостерігається серед чоловіків у молодому працездатному віці (20 - 30 років). Саме в цьому віці смертність чоловіків утричі перевищує смертність жінок того ж віку.

Що ж стосується окремо міста і села, то тут спостерігається різниця. Для населення, що проживає в місті, від'ємний показник приросту населення вперше зареєстрований у 1992 р., сільське населення цей критичний бар'єр подолало на 10 років раніше. Причиною були соціально-економічні умови, у першу чергу незадовільний стан медичного обслуговування й міграція молоді в міста. На це наклалася ще й екологічна криза, яку ближчі до природи сільські мешканці відчули на собі першими.

Слід особливо наголосити на прямій залежності якості життя людей в Україні від стану навколишнього середовища. Постійне втручання людини в природу, що супроводжується прогресуючим забрудненням довкілля і руйнуванням природних екосистем, у свою чергу справляє негативний вплив на здоров'я населення. Виснаження природних ресурсів скорочує матеріальну базу для подальшого соціально-економічного розвитку суспільства. Тому необхідно розширювати й поглиблювати наукові дослідження в галузі екології загалом і екології людини зокрема, одним із завдань якої є вивчення позитивних і негативних факторів навколишнього середовища, розробка позитивних показників здоров'я і планування на цій основі заходів щодо охорони природи та здоров'я населення, що дуже важливо для майбутнього розвитку країн [3, с.44].

. Кількість і густота населення України

Визначення кількості і густоти (щільності) населення ґрунтується на матеріалах переписів, періодичної звітності, різних історичних документах і джерелах.

На жаль, не збереглося достовірних відомостей про кількість населення на території сучасної України в давні часи. Є припущення, що населення українських земель було нечисленним у княжу добу. Наприкінці XIII ст. на землях України проживало близько 2 млн чоловік. Найгустіше заселеними районами були Середнє Придніпров'я і Галицько-Волинська земля. Великі території, розміщені між ними, а також південні та східні землі були малозаселені.

За часів Богдана Хмельницького населення України становило понад 5 млн чоловік. Незначний природний приріст населення в той час пояснювався затяжними війнами, масовими епідеміями, посухами. Особливо спустошливими були епідемії. Під час епідемії 1419-1420 pp. Київ, Чернігів та інші міста обезлюдніли.

У XVIII ст. на українських землях проживало близько 9, а на початку XIX ст. - вже понад 30 млн чоловік. Особливо швидко в цей час зростала кількість жителів малозаселених Слобожанщини і Півдня.

За першим російським переписом населення Східної України у 1897 р. налічувало 27,2 млн чоловік. Напередодні Першої світової війни населення сучасної території України налічувало близько 41 млн чоловік.

Великих втрат населення України зазнало під час революційних подій 1917-1920 pp., голодомору 1932-1933 pp., Другої світової війни (відсоток втрат українців був найвищим в Європі), в результаті сталінських репресій.

В останні десятиліття приріст населення в Україні різко скорочується. Тепер Україна має найнесприятливіші показники демографічної ситуації в світі. На початок 2000 р. в країні налічувалося 49,7 млн жителів. Це на 2,5 млн менше, ніж у 1993 р.

Кількість і густота населення має територіальні відмінності. Найбільша густота населення в Донецькій області. Велика вона також у південній і центральній частинах Західної України: Львівській, Чернівецькій, Івано-Франківській і Закарпатській областях. Ці області мають найвищу в країні густоту сільського населення. У центральних областях густота населення наближується до середнього по країні показника. У поліських і південних областях цей показник значно нижчий. Середня густота населення в Україні 84 чол. на 1 км кв. У більшості областей переважає міське населення, лише в п'яти областях західної частини України - сільське.

Як і більшість європейських країн, Україна має високу щільність населення - 80 осіб/км2. Найнижчий показник щільності на півночі, в Чернігівській області - 39 осіб/км2. Найвищий - у Донецькій області - 183 особи/км2. Східні області мають дещо вищий за середній показник - 90 осіб/км2.

Україна залишається переважно урбаністичною країною, з чисельною перевагою міського населення над сільським: 32 млн. 754 тис. городян (або 67,2%) проти 15 млн. 883 тис. (або 32,8%) сільського. Найменш сільськими є такі області України, як Донецька - 10%, Луганська - 14%, Дніпропетровська - 17%, Харківська - 21%, Запорізька - 24% (селян). Найбільш сільськими є Тернопільська і Закарпатська області - по 59% сільського населення, Івано-Франківська і Чернівецька - по 58%, Вінницька - 56% і Рівненська - 55%. Водночас найвищий рівень урбанізації в Донецькій області, в якій мешканці міста становлять 90% населення, Луганській - 86% та Дніпропетровській - 83%.

В Україні збільшилась кількість міст, їх нині нараховується 454. З них 37 - це міста з кількістю населення від 100 до 500 тисяч. Девять міст мають понад півмільйона жителів, а у пяти кількість населення перевищує 1 млн. осіб. У Києві, столиці України понад 2,6 млн. жителів [6, с.24-25].

. Вікова структура населення України

Чисельність постійного населення України на 1 січня 2013 року, за оцінкою, становила 45372,7 тис. осіб. З них 31123,0 тис. осіб (68,6%) - жителі міських поселень і 14249,7 тис. осіб (31,4%) - жителі сільської місцевості.

У структурі населення України 53,8% (24410,0 тис. осіб) складають жінки і 46,2% (20962,7 тис. осіб) - чоловіки. Зі зростанням питомої ваги чисельності чоловіків у структурі населення продовжуються позитивні зрушення (які спостерігаються з 2009 року) у співвідношенні статей. На кінець 2012 року на 1000 чоловіків припадало 1164 жінки, тоді як на початок року - 1167 (на початок 2009 року - 1170). Однак зміни у статевій структурі населення міських та сільських жителів мають неоднаковий характер: у міських поселеннях із 2009 року співвідношення майже не змінюється і коливається в межах 1183-1184, а в сільському населенні "навантаження" на чоловіків щорічно зменшується (так, на початок 2009 року в сільській місцевості на 1000 чоловіків припадала 1141 жінка, а на початок 2013 року - 1126).

Індикатором суттєвої статевої диспропорції структури населення є гендерна різниця показників середньої очікуваної тривалості життя при народженні: у 2012 році середня очікувана тривалість життя при народженні для чоловіків становила 66,11 року, для жінок - 76,02 року. Тобто різниця середньої очікуваної тривалості життя при народженні між чоловіками та жінками становила 9,91 року, тоді як, наприклад, у Швеції та Нідерландах - 4 роки, у Німеччині - 5 років.

Чисельна "перевага" жінок над чоловіками у складі населення спостерігається із 34 років та з віком збільшується. Водночас "перевага" жінок над чоловіками в міському населенні починається з 27 років, у сільському - із 48 років. В останні 11 років, незважаючи на щорічне зменшення чисельності населення (як загальне, так і природне зменшення чисельності населення), депопуляція призупинилась.

Депопуляція населення - звужене відтворення населення (коли наступні покоління менші за чисельністю від попередніх), що призводить до систематичного зменшення чисельності населення і структурних зрушень у розподілі населення за віком у бік старших вікових груп.

У 80-х роках відбулося зростання народжуваності, а в 90-х та на початку ХХІ століття - зменшення. Починаючи з 2002 року, поступово зростає кількість народжень, що утворює на нижній частині статево-вікової піраміди широку основу. Незважаючи на зростання народжуваності, загальна кількість дітей у віці 0-15 років зменшувалась і тільки в останні два роки вона почала збільшуватись: упродовж 2011 року на 17,5 тис. осіб, 2012 року - на 54,6 тис. осіб.

Чисельність населення у віці 16-59 років за останні пять років зменшилась з 29,7 млн. осіб до 28,6 млн. осіб. Також зменшилась частка осіб цієї вікової групи в загальній чисельності населення - на 1 січня 2013 року вона становила 63,1%. Цей процес буде продовжуватись, оскільки у цю вікову групу будуть "входити" когорти з чисельністю менше 400 тис. осіб, а "виходити" більше ніж 600 тис.

На початок 2013 року майже кожен сьомий житель України перебував у віці 65 років і старше. Водночас частка населення у віці 60 років і старше (показник старіння населення, який рекомендовано Інститутом демографії та соціальних досліджень ім. М.В.Птухи НАН України) на 1 січня 2013 року склала 21,4%.

В Україні рівень старіння населення серед регіонів значно різниться. Так, частка осіб у віці 60 років і старше варіює від 16,2% у Закарпатській області до 25,4% у Чернігівській [4, с.1-7].

В Україні спостерігаються відмінності у віковій структурі населення між різними регіонами. Станом на 1 січня 2009 року найбільш молоде населення було характерне для Закарпатської (середній вік - 36,2 роки), Рівненської (36,7), Волинської (37,3) областей. Закарпатська та Рівненська області - єдині в Україні, в яких кількість дітей до 15 років перевищує кількість осіб, старше працездатного віку. Найстаріше населення - у Чернігівській області (середній вік 42,7 роки), Донецькій, Сумській (41,7), Луганській (41,6).

Віковий склад постійного населення станом на 1 січня 2013


Постаріння населення найхарактерніше для областей центральної України та Донбасу. У Чернігівській, Сумській, Полтавській областях особи старше працездатного віку становлять 27-30%, а середній вік коливається в межах 41-43 років. Найбільше старіння характерне для сільських районів цих областей. В областях Донбасу спостерігається найнижча частка дітей - 12-13%.

За 1989-2013 рр. середній вік населення збільшився з 36,5 до 40,5 . Особливо швидко цей процес протікав серед міського населення, де середній вік збільшився на 5,6 років, з 34,8 до 40,4, тоді як серед сільського лише на 0,9 років - з 39,8 до 40,7 [7].

Віковий склад населення України станом на 1 січня 2013


В Україні 53% її жителів - жінки, що є результатом певного історичного розвитку. Уже в 1937 р. кількість жінок у колишній УРСР (тобто в Східній Україні) значно перевищувала кількість чоловіків, оскільки жінок загинуло менше під час голодомору (вони легше переносили голод, ніж чоловіки). Крім того, під час Другої світової війни більших втрат зазнало чоловіче населення.

Сьогодні невідповідність між кількістю чоловіків і жінок спостерігається лише серед людей середнього і старшого віку. Статистичні дані свідчать, що в Україні, як і в цілому у світі, народжується більше хлопчиків, ніж дівчаток. (У світі переважає чоловіче населення.)

В Україні населення поділяють на три вікові групи - молодшу за працездатну, працездатну (чоловіки у віці 16-59 років, жінки 16-54 роки) та старшу за працездатну. Кількість молодшої вікової групи є низькою, що пояснюється різким скороченням народжуваності населення. Частка людей працездатного віку серед міських і сільських жителів різна: сільське населення налічує значно менше людей працездатного віку, ніж міське. Це ще раз засвідчує гостру демографічну ситуацію в українських селах, тобто низьку частку людей працездатного віку, зростання дефіциту трудових ресурсів. Частка старшої за працездатну групу населення найвища на селі (майже третина сільських жителів). Що стосується міських поселень, то тут люди у старшому за пенсійний вік становлять близько п'ятої частини всіх їх жителів.

Середній вік жінок у 2013 році становив 42,9 р. ,чоловіків - 37,7 р., що пов'язано з вищою смертністю та нижчою тривалістю життя серед чоловічого населення.

Значною (10-12 років) в Україні є різниця тривалості життя жінок і чоловіків. Приблизно такою вона прогнозується і на майбутнє. Середня тривалість життя населення України становить 67 років, у тому числі чоловіків - 61 рік, жінок - 73 роки. Це дуже низькі показники порівняно з розвинутими країнами Європи [6, с. 25].

Висновок

Отже, сучасна демографічна криза в Україні не є суто українським феноменом, її причини обумовлені загальними цивілізаційними тенденціями зміни способу життя та відтворення населення, які властиві розвинутим країнам, які здійснили основні фази демографічної революції у ХХ столітті. За довгостроковим демографічним прогнозом чисельність населення нашої країни протягом наступних років продовжуватиме зменшуватись і на кінець 2025 р. становитиме 44.7 млн., що приблизно на 2 млн. осіб менше ніж зараз.

Для сучасної демографічної ситуації характерне поступове старіння населення України. Внаслідок постійного зниження народжуваності впродовж останнього століття, частка дітей знизилась з приблизно 40% на початку XX ст. століття до 15% на поч. XXI ст. Частка працездатного населення змінювалася повільно і коливалась у межах 60% - 62%. Натомість, зі збільшенням тривалості життя і зниженням смертності, спостерігалося зростання частки населення старше 60 років - від 3-4% на початку XX ст. до 21% на початку XXI ст.

З усього населення України її громадяни становлять 47 млн. 950 тис, іноземці - 168 тис, з яких громадяни держав СНД - 151 тис. осіб. Найбільше іноземців проживає в м.Севастополь (3,4%).

У складі населення спостерігається яскраво виражена перевага двох етносів: 37,5 млн. осіб (77,8%) є українцями і 8,3 млн. (17,3%) - росіянами. Протягом міжпереписного періоду кількість українців дещо зросла, натомість кількість етнічних росіян зменшилася на чверть. Вперше після другої світової війни в Україні відбулося зростання питомої ваги осіб, для яких українська мова є рідною, тобто відбувся перелом тенденції русифікації населення. Лише чотири з двадцяти семи регіонів переважно російськомовні (Севастополь, Крим, Донеччина та Луганщина), у трьох областях (Запорізька, Одеська та Харківська) кількість осіб із рідною українською та російською мовами приблизно однакова, понад дві третини населення решти двадцяти регіонів вважають рідною українську мову.

Демографічна політика України в сучасних умовах повинна бути направлена не тільки на стимулювання народжуваності, але і на зміцнення сім'ї, підвищення матеріального добробуту людей, зниження захворюваності і смертності.

Отже, демографічні процеси не можуть залишатися без уваги держави, оскільки вони торкаються найважливіших сфер життя людей і рівня економічного розвитку країни.

Тому на нашу думку для покращення демографічної ситуації в Україні, необхідно вжити наступні заходи:

Для молодих повнолітніх - розробити програми та заходи, що пояснюють коротко- та довгострокові переваги здорового способу життя. Використовувати податки, тарифи, правові положення та норми для широкого запровадження заходів на підтримку здорового способу життя. Ключовим аспектом тут є не формальне регулювання, а практичне застосування.

Подолання бідності, запобігання розвиткові хронічної та успадкованої бідності на основі зростання доходів та рівня життя всього населення;

Забезпечення ефективної зайнятості, яка має стати надійною гарантією належного рівня життя не тільки для самого працюючого, а і для його утриманців.

Список використаної літератури

. Бєлєнок О А. Поселенська диференціація як чинник соціальної нерівності в Україні // Український соціум. Науковий журнал. - 2006. - № 1. -С. 24.

. Гавриленко, О.П. Екогеографія України: навч. посібник / О.П. Гавриленко. К. : Знання, 2008. 647 с.

. Грицик, В. Екологія довкілля. Охорона природи: навчальний посібник/ В. Грицик, Ю. Канарський, Я. Бедрій. - К.: Кондор, 2009. - 292 с.

. Державна служба статистики України. Загальна характеристика статево-вікового складу населення України - 23.07.2013. № 10. - С.7

5. Джигірей В.С. Екологія та охорона навколишнього природного середовища:навчальний посібник В.С. Джигірей. К.: Знання, 2006.- 319 c.

. Заставний Ф. Д. Економічна і соціальна географія України: Підруч. для 9 кл. серед, загальноосвіт. шк. - К.: Форум, 2000. - 239 с.

7. Статистика населення України. Банк даних.[Електронний ресурс]. Режим доступу: <http://database.ukrcensus.gov.ua/MULT/Dialog/statfile_c.asp>

Похожие работы

 

Не нашел материала для курсовой или диплома?
Пишем качественные работы
Без плагиата!