Тема: Соціально-економічний розвиток Італії

  • Вид работы:
    Реферат
  • Предмет:
    География, экономическая география
  • Язык:
    Украинский
  • Формат файла:
    MS Word
  • Размер файла:
    14,61 Кб
Соціально-економічний розвиток Італії
Соціально-економічний розвиток Італії
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ О. ГОНЧАРА

Кафедра економіки та управління національним господарством










РЕФЕРАТ

з дисципліни «Країнознавство»

на тему: «Соціально-економічний розвиток Італії»

Студента Найдьонов В. А






м. Дніпропетровськ, 2015 р.

ЗМІСТ

ВСТУП

1. Загальні відомості про Італію

. Характеристика господарського комплексу

. Зовнішньоекономічні відносини

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Італія, офіційна назва Італійська Республіка - держава на півдні Європи, в центрі Середземномор'я. Країну названо за етнонімом племені італіки.

Італія розташована на півдні Європи, оточена морями басейну Середземного моря і займає: весь Апеннінський півострів, великі острови Сицилія, Сардинія; 7 населених островів Тосканського архіпелагу, найбільшим з яких є острів Ельба; Понціанські острови; острови Іск'я, Капрі, Прочіда; острови Еолійського (Ліпарського) архіпелагу; острів Устіка; Еґадські острови; архіпелаг Маддалена, острови Таволара, Молара, л'Асінара, Сант-Антіоко і Сан-П'єтро поблизу Сардинії; острів Пантеллерія й Пелаґійські острови в Сицилійському морі; острови Треміті в затоці Ґарґано. На північному заході Італія межує з Францією (515 км), на півночі з Швейцарією (718 км) і Австрією (415 км), на північному сході з Словенією (218 км).

Крім того Італія має кордони з двома невеличкими державами анклавами: Ватиканом - 3,2 км та Сан-Марино - 39 км.

На півдні вона (через Туніську протоку) межує з Африкою. Апеннінський півострів глибоко входить в Середземне море. Береги Італії омиваються морями: на заході - Лігурійським і Тірренським, на півдні Іонічним, на сході Адріатичним.

Довжина берегової лінії - 7 456 км. Площа території Італії - 301 337 км2 (70 місце серед держав світу). Протяжність з півночі на південь - 1139 км, з заходу на схід - 515 км.

Італія розділена на 20 областей, що включають 94 провінції. П'ять з них зі специфічними рисами історичного розвитку і етнічного складу мають статус автономії. ВВП (2006) - 1,7 трлн дол. США (9 місце у світі), на душу населення -29,7 тис. дол. США (26 місце). Економічно високорозвинена держава, член "великої сімки". Член ООН, ЄС, НАТО.[2],[3]

1. Загальні відомості про Італію

Згідно з республіканською Конституцією, що була урочисто прийнята 27 грудня 1947 і набула чинності 1 січня 1948, Італія є демократична Республіка, що заснована на праці. Вища влада належить народу, який втілює її в формах і межах, визначених Конституцією. Виборний двопалатний Парламент складається з Палати Депутатів (630 членів) і Сенату Республіки (315 членів). Законодавча функція належить обом Палатам. Крім того, вони контролюють політику і діяльність виконавчої влади. Парламент на спільному засіданні обирає Президента Республіки терміном на 7 років. Обов'язком Президента Республіки є призначення Президента Ради Міністрів (Прем'єр-Міністра), а також членів Кабінету Міністрів. Глава держави - президент Джорджіо Наполітано (з 15 травня 2006 р.). Керівник уряду - прем'єр-міністр Романо Проді (з 17 травня 2006 р.).

Італійська історія сягає за 2500 років. Вона охоплює Стародавній Рим, виникнення папства і католицизму, епоху Відродження і появу торгового капіталізму. З XVI ст. Італія, порівнюючи з попереднім періодом, відігравала в світі другорядну роль. Сучасна італійська держава утворилася в 1870 р. шляхом звільнення і об'єднання до цього розрізнених територій. Зараз Італія входить до числа головних розвинених країн, займаючи серед них шосте місце.

Італія розташована на півдні Європи в центральній частині Середземномор'я. Її територія охоплює південні схили Альп, Паданську низовину, Апеннінський півострів, острови Сицилію і Сардинію. 4/5 її кордонів є морськими. Найважливішою особливістю географічного положення Італії є її розташування на шляхах між Південно-Західною Європою і Середнім Сходом. Альпи навіть у давні часи не були непрохідним бар'єром і в наш час не перешкоджають сухопутним зв'язкам.[2]

Клімат Італії дуже різноманітний, оскільки півострів гористий і далеко видається в Середземне море. У Альпах середні температури низькі, а зими - тривалі і суворі. Сніг на вершинах лежить постійно, на схилах - декілька місяців. З липня по вересень зазвичай тепло, хоча у вересні можливі сильні дощі. Рясні снігопади починаються в листопаді. У Північній Італії клімат континентальний: зима холодна і туманна, а літо - гаряче. У Центральній Італії - морський клімат з щодо м'якою взимку і не дуже жарким влітку. На Адріатичному побережжі часом сильний вітер (бора) приносить маси холодного повітря. На півдні Італії типовий середземноморський клімат з теплим і недощовим літом і щедрою на опади зимою. Середня температура січня на Апеннінському півострові коливається від + 1 °С до + 12 °С, липня - від + 23 °С до + 28 °С, а під час проходження вітрів сіроко з Північної Африки підвищується до + 40-45 °С. Найбільш рівні метеорологічні умови круглий рік зберігаються на Рів'єрі.

Три складові частини Італії одночасно є трьома природними районами. Гірський рельєф Альп поєднується з вертикальною зональністю клімату, численними річками і озерами, багатством лісових і гідроресурсів. Паданська низовина - найбільший рівнинний простір країни - лежить на межі помірного і субтропічного поясів, вона має родючі землі й достатнє зволоження. Річка По є найбільшою в Італії. Апеннінський півострів і острови вкриті гірськими середньовисотними масивами і неширокими приморськими низовинами. Вже здавна виявились переваги західного узбережжя півострова для людської діяльності. Тут більше опадів і річок (у тому числі Тібр і Арно), береги порізані затоками і бухтами, рівнини навколо Неаполя, Рима і Ліворно вкриті родючими вулканічними ґрунтами. Адріатичне узбережжя, включаючи південно-східні низовини, цих переваг не має. Італія бідна на корисні копалини. Найбільше значення мають поклади сірки, ртуті та мармуру. Ліси вкривають близько 1/5 площі. Здебільшого це альпійська зона. Величезними є рекреаційні ресурси. Серед невирішених екологічних проблем специфічними є опускання островів Венеції і пошкодження старожитностей внаслідок вібрації та забруднення, спричинюваних автотранспортом. Це сейсмічна зона, бувають землетруси, є діючі вулкани. Незважаючи на різноманіття історичних доль населення складових частин Італії, воно етнічно однорідне. У прикордонних районах живуть невеликі групи сусідніх народів. Найбільша - австрійсько-німецька група (близько 300 тис. чоловік) у Південному Тіролі (область Трентіно-Альто-Адідже). Італійська мова, першоосновою якої була стародавня латинь, належить до романської групи індоєвропейської мовної сім'ї. Віросповідання більшості жителів - католицизм. Демографічні показники населення Італії зараз є однотипними з показниками інших індустріально розвинених країн. Але зближення їх відбулося недавно. Швидкий ріст населення, безземелля і безробіття наприкінці XIX ст. перетворили Італію на країну постійної еміграції. За 1860-1970 рр. за кордон перемістилося 9 млн чоловік, найбільше до США, Аргентини і Бразилії. Еміграція має місце і нині. Серед внутрішніх міграцій найбільшими є переміщення населення з аграрного Півдня до промислової Півночі і з сільської місцевості взагалі - в міста. Середня густота населення висока (190 чоловік на 1 км2). Найвищою вона є на Паданській низовині і західному узбережжі, найнижчою - в Альпах. Міське населення становить 70 %. Містами-мільйонерами є Рим, Мілан, Неаполь і Турін. Міста, як правило, давні, багато з них існують більше двох тисячоліть. У сільській місцевості переважають села, на Півночі - хутори.[4]

2. Характеристика господарського комплексу

Італія - високорозвинена індустріально-аграрна країна, яка за обсягом промислового виробництва на межі ХХ-ХХІ ст. входить у число 10 найбільш розвинених країн світу. Основні галузі промисловості: машинобудівна, текстильна і швейна, залізо- і сталеливарна, хімічна, харчова, моторобудівна, туризм. Найважливіший сектор економіки Італії - обробна промисловість. У межах Італії чітко виділяються відносно заможна промислова Північ і бідний сільськогосподарський Південь (Медзоджорно). Північ вельми нагадує Центральну Європу за кліматом, природними ресурсами і структурі господарства, тоді як Південь більше схожий на справжній середземноморський регіон. На Півночі трикутник Мілан-Турін-Генуя - найбільший промислово розвинений район Італії. За розвитком промисловості, торговій і фінансовій функціям Мілан (2-е за населенням місто Італії) займає 1-е місце, тому його нерідко називають діловою столицею країни. Обличчя Туріну визначають автомобільні заводи концерну "Фіат". Серед приватних концернів найвідомішими є фірма "ФІАТ", телекомунікаційна "СТЕТ" і енергетична "ЕНІ". Велику індустрію Півночі обслуговує Генуя - найбільший порт країни. У місті і його передмісті, що протяглося вздовж моря, багато промислових підприємств. Побережжя Генуезької затоки має також велике курортне значення. Відсталість Південної Італії створила в країні так звану проблему Півдня. Після 2-ї світової війни тут були побудовані великий металургійний комбінат в Таранто, декілька нафтохімічних комбінатів, атомних станцій, але це лише трохи підвищило індустріальну активність Півдня. Найважливіший промисловий і культурний центр Південної Італії - Неаполь. Як пасажирський порт він займає 1-е місце в країні, а за вантажообігом поступається тільки Генуї. Сільське господарство Італії характеризується відсталою агротехнікою, низькими урожаями. Внаслідок великих капіталовкладень в інфраструктуру і великих субсидій від ЄС, за останні десятиріччя економіка Півдня суттєво змінилася, однак, незважаючи на бурхливе зростання в деяких областях, наприклад в Апулії і Абруцці, загалом регіон продовжує сильно відставати від Півночі за прибутками населення. На початку 2000-х років 41% зайнятих складає частку промисловості, 9% - частку сільського господарства, а інші 59% - частку торгівлі, сфери послуг і інших видів економічної діяльності.

Італія залежить від імпорту енергоресурсів. Він досягає 4/5 її потреб, проти 1/2 у середньому в Західній Європі. Особливо велика роль належить імпортній нафті (приблизно 70 млн т на рік). Власний її видобуток - 5 млн т, природного газу - 60 млрд м куб. З 220 млрд кВт-год виробленої протягом року електроенергії на ГЕС припадає 1/5. Атомна енергетика не розвинена. Нафту і природний газ видобувають на Паданській низовині. Численні невеликі ГЕС побудовані на лівих притоках річки По, які беруть свій початок в Альпах. Пунктами прийому нафти і нафтопереробки є Генуя і Трієст, від яких ідуть трансальпійські нафтопроводи в Німеччину, а також невеликі портові міста на Півдні. Важливою подією стало введення в експлуатацію транссередземноморського підводного газопроводу, який з'єднав алжирські газопромисли з материковою Італією через Туніс і Сицилію. Підводна його частина має довжину 160 км.

Після другої світової війни Італія зробила великий крок у розвитку обробної промисловості. Це не тільки провідна, а й сучасна і комплексна сфера її матеріального виробництва. Характерними рисами, порівняно з іншими головними розвиненими країнами, є низька частка високотехнологічних виробництв і висока трудомісткість галузей, які виготовляють споживчі товари тривалого і короткочасного користування. Це наслідок молодості італійської промисловості, поразки Італії в другій світовій війні, наявності дешевої робочої сили. Розміщення обробної промисловості має такі загальні риси. Найбільша концентрація промислового виробництва характерна для Півночі при зростанні останнім часом ролі Центру. Значну роль в розміщенні підприємств і галузей відіграв історичний чинник: попереднє ремісниче виробництво, ресурси енергії і сировини, які тепер уже вичерпані, бідність сучасної сировинної бази та імпорт необхідних ресурсів. Італія виплавляє 25 млн т сталі і 250 тис. т алюмінію на рік. У виробництві сталі вагоме значення імпортного скрапу. Найбільшими центрами чорної металургії стали агломерації Генуї, Неаполя, міста Пйомбіно (Тоскана) і Таранто (Апулія). Ще не так давно в металообробці і машинобудуванні домінували Мілан, Турін і Ґенуя. Поступово ці галузі поширились на північний схід, а тепер і в Центр. Значними машинобудівними центрами стали Брешіа, Венеція, Трієст, Болонья, Флоренція і навіть Рим і Неаполь. Автомобільна промисловість Італії відома автомашинами "ФІАТ" (фабрика італійських авто Туріна), гоночними машинами, моторолерами і мопедами. Головним центром автомобілебудування залишається Турін. Щорічно випускається до 2 млн автомашин.[5]

Хімічна промисловість Італії зародилась у Ломбардії, і нині там знаходиться чимало її підприємств. Крім того, з'явилися нові центри нафтохімії на Півдні і частково в Центрі. Виробництво синтетичних волокон стало важливою галуззю. Легка і меблева промисловість, які представлені невеликими підприємствами, зосереджені в місцях виникнення, тобто на Півночі, але й для них характерне зміщення в Центр, де оплата праці нижча. Модні вироби (одяг, взуття, меблі) є невеликою, але престижною частиною італійської промисловості.

За стандартами ЄС, сільське господарство Італії недостатньо ефективне. Середній розмір ферм - 7 га. Малі господарства малопродуктивні й малотоварні. Використовується чимало маргінальних (крайніх за своїми характеристиками) земель. До багатих і розвинених сільськогосподарських районів можна віднести Паданську низовину та західне узбережжя між Ліворно і Неаполем. Тут зосереджена переважна частина зрошуваних земель (усього їх в Італії 3 млн га). Південь і острови надзвичайно посушливі влітку, місцеві ґрунти бідні, можливості для зрошення мінімальні. Зовнішня торгівля продуктами сільського господарства для Італії дефіцитна. На відміну від Північно-Західної Європи, в сільському господарстві Італії домінує рослинництво. На першому місці за вартістю в ньому стоять так звані "середземноморські продукти". Природне середовище для них сприятливе саме на півострові й островах. Овочів (і ранніх, і пізніх) тут вирощують більше, ніж у Великобританії, Франції та Німеччині разом узятих. Найбільше значення має культура томатів. Італія є великим виробником і експортером (як правило, перше або одне з перших місць у світі) також фруктів, особливо груш і персиків, апельсинів, лимонів, винограду й вина. Разом з Іспанією вона утримує першість у вирощуванні оливок, але олія є продуктом внутрішнього споживання. Виробництво вина, якість якого, порівняно з французькими винами, нижча, і олії зосереджене здебільшого на фермах. Середземноморські продукти домінують у сільськогосподарському експорті. В територіальному плані вони займають прибережні частини Апеннінського півострова і острова Сицилія. Італія є важливим виробником зерна. Вирощують пшеницю, кукурудзу, ячмінь і рис. Значні площі зайняті під цукровими буряками і картоплею. Це культури Паданської низовини. Щоправда, тверда пшениця для виготовлення макаронів (макарони з томатною пастою є найпоширенішою стравою італійців) культивується в межах Півдня. Власної пшениці не вистачає, її імпортують. Рис Італія експортує в інші країни Європи. В міру економічного розвитку країни все більшого значення набуває тваринництво, хоча умови Середземномор'я для нього не можна вважати сприятливими. Розводять велику рогату худобу, свиней, овець, кіз, птицю. Італія є значним виробником м'яса й сиру. Частина продуктів тваринництва, включаючи вовну, а також кормове зерно, імпортується. М'ясо-молочне тваринництво зосереджене переважно на Півночі, вівчарство - в Апеннінських горах і на островах.

Транспорт Італії є розвиненим і комплексним. Найбільше значення мають автомобільний, залізничний, трубопровідний і морський. Супер-автостради Італії (вони тут почали будуватися вперше і звідси їх назва) відповідають кращим міжнародним стандартам. Використовуються 25 млн легкових і 2 млн вантажних автомобілів. Італія має великий морський флот, а її авіакомпанія "Аліталіа" - серед найбільших у світі. Головними вузлами внутрішніх і міжнародних сполучень є Рим і Мілан, морськими портами - Ґенуя, Трієст і Венеція. Відстань від Римського аеропорту до міста - 35 км, від аеропорту Мальпенса до Мілану - 45 км, від аеропорту Лінате до Мілана - 30 км. Автомобільний транспорт відіграє головну роль у внутрішніх перевезеннях вантажів і пасажирів. Густа мережа сучасних шосе зв'язує міста Північної і Південної Італії. Довжина автодоріг - 304 тис. км. У Італії два типу автострад: державні і приватні (платні). Швидкість пересування на приватних - 110 км/год, на державних автострадах - 90 км/год, по населених пунктах дозволена швидкість руху - 50 км/год. Туристичнікі автобуси в Італії звичайно комфортабельні і обладнані кондиціонерами. У Італії є розгалужена мережа залізниць, загальною протяжністю 19,6 тис. км, причому по рівню їх електрифікації країна займає одне з перших місць в світі. Туристи можуть скористатися електричками (locale), пасажирськими (diretto), швидкими (espresso) поїздами. У Римі і Мілані є метро. Головні морські порти: Генуя, Трієст, Венеція, Неаполь.

Специфікою транспортної системи Італії є такі її риси: найщільніша мережа транспортної інфраструктури на Півночі; Італія є морською країною, але порти півострівної частини, за винятком Неаполя, невеликі, будівництво нових спеціалізованих портів не змінює становища; залізниці й автостради півострова за своїми напрямками і густотою фактично повторили мережу стародавніх римських доріг, включаючи і славнозвісну Аппієву дорогу між Римом, Неаполем і Бриндізі.

Для сполучень з рештою Європи важливе значення мають узбережжя Рив'єри, тунелі під Монбланом та перевалом Фрежюсом, перевали і тунелі Сен-Бернар, Сімплон, Сен-Ґотард і Бреннер. Найдовшим є Сімплонський залізничний тунель - 19,8 км. Поромні переправи з'єднують півострів з островами Сицилія і Сардинія та з Грецією. Існує проект будівництва моста або тунелю через Мессінську протоку.[1],[5]

Італію по праву можна вважати країною-музеєм, країною-пам'ятником. За оцінками учених, тут зосереджено 65 % всієї світової культурної спадщини. Італія знаменита не тільки дуже багатою історією, але і прекрасними середземноморськими пейзажами, морськими курортами, білосніжними піками Альп, індустрією модного одягу і взуття, а також своєю неповторною атмосферою свят, привітності і гостинності.

Ця галузь має надзвичайно велике значення в житті Італії. За масштабами туризму країна стоїть на першому місці в світі (понад 50 млн іноземних туристів протягом року). Туристів приваблюють і сонячні пляжі Середземномор'я, і краєвиди, і зимові види спорту в Альпах. Італійська Рив'єра в Лігурії є одним цілим з французькою, її доповнюють пляжі Сардинії та Адріатики.[1]

3. Зовнішньоекономічні відносини

У міжнародному поділі праці Італія спеціалізується на вивозі продукції машинобудування і металообробки, яка становить понад дві п'ятих усього експорту. Експорт (машини, обладнання, тканини, фрукти - апельсини, лимони, вино (провідний світовий виробник), фрукти, овочі, текстиль (у Європі провідний виробник шовку), одяг, товари з шкіри, двигуни, електротовари, хімікати, мармур (Каррара), сірка, ртуть, залізо, сталь) - 280 млрд дол. США (в т.ч. Німеччина - 16,5%, Франція -12,7%, США - 8,5%, Великобританія - 7,2%, Іспанія - 5,8%).

Імпорт (паливо - нафта, газ, вугілля, кокс, промислова сировина - металобрухт, бавовна, машини і продовольство) - 244 млрд дол. США (в т.ч. Німеччина - 18,8%, Франція - 13,1%, Великобританія - 6,4%, Нідерланди - 6,2%, США - 5,1%). Для збільшення позитивного сальдо торговельного балансу важливе значення мають валютні надходження від туризму, перекази від сезонних робітників, що виїжджають на заробітки у багатші європейські країни і у країни Північної Америки, а також від емігрантів, що постійно проживають за межами Італії. Основними торговельними партнерами є країни ЄС і США. Італія прагне розширювати зв'язки з Україною. Вона одна із перших у січні 1992 р. визнала суверенітет України. В цьому ж році у Києві відкрилося італійське посольство, вирішується питання про створення спільних підприємств, наприклад, планується спільне освоєння родовищ облицювального каменю у північних областях України. Частки у зовнішньому торговельному обігу України становить 2,1%.[5]

географічний промисловість італія транспортний

ВИСНОВОК

Італія є однією із найдревніших держав світу. Ще в II-І тисячоліттях до Христа на Апеннінському півострові жили племена італіків, які заснували Рим. Пізніше цією територією володіла Візантія, завойовували її франки та інші племена. У середньовіччі Італія була роздрібнена. Як єдина держава постала в 1870 р.

Нині Італія - високорозвинена індустріально-аграрна країна. За обсягом ВНП вона вийшла на третє місце у Європі (1152 млрд. доларів СІНА, 1998 р.) після Німеччини і Франції, випередивши Великобританію і всі інші країни Європи. Свого сусіда по макрорегіону Іспанію вона перевищує більш ніж удвічі, а в розрахунку на одного жителя - майже на одну п'яту.

В результаті можна виділити наступні переваги економіки Італії: конкурентоспроможний і досить креативний середній клас. Італія визначає моду в усьому світі в галузі дизайну виробництва та продукції, одягу і побутової техніки. До провідних фірм відносяться Fiat (автопром), Montedison (виробництво пластмас), Olivetti (комунікації), Benetton (одяг) . Високопродуктивні сільське господарство та туризм. Слабкі сторони: державний дефіцит і зростання боргу все ще великі. Малий приріст економіки, неефективна сфера послуг, яка інтенсивно приватизується. Нерівний розподіл добробуту між багатою Північчю і бідним Півднем, де безробіття в 3 рази вище. Замалі, орієнтовані на міжнародну конкуренцію підприємства. Сильна залежність від імпорту енергоресурсів.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.Соціально-економічний розвиток Італії. [Електронний ресурс]. - Режим доступу:#"justify">.Загальна характеристика Італії. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.ІТАЛІЯ. Загальні відомості. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Географічна характеристика Італії. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: #"justify">.Економіка Італії. [Електронний ресурс]. - Режим доступу: https://ua.wikipedia.org/wiki/Економіка_Італії.

Похожие работы

 

Не нашел материала для курсовой или диплома?
Пишем качественные работы
Без плагиата!