Особливості мовленнєвого етикету, використаного в кримінальній комедії А. Кокотюхи 'Язиката Хвеська'
ЗМІСТ
ВСТУП
РОЗДІЛ 1. МОВНИЙ ЕТИКЕТ, ЯК ВАЖЛИВА СКЛАДОВА КУЛЬТУРИ МОВЛЕННЯ
.1 Функції мовного етикету, як соціально-лінгвістичного явища
.2 Стилістичний аспект дослідження мовного етикету
.3 Мовний етикет, як область інтересів соціолінгвістики
РОЗДІЛ 2. МОВНИЙ ЕТИКЕТ У КРИМІНАЛЬНІЙ КОМЕДІЇ А. КОКОТЮХИ «ЯЗИКАТА ХВЕСЬКА»
.1 Характер мовлення персонажів твору, обумовлений типом виконуваної ними соціальної ролі та використанням у суспільстві двох мов
.2 Соціальні компоненти в семантиці використаної лексики, що означає відношення залежності або рівності між людьми
.3 Вживана у творі лексика, як покажчик рівня загальної культури персонажів
ВИСНОВКИ
СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ
Вступ
мовлення культура персонал семантика
Від найдавніших часів мова супроводжує людину на всіх етапах її життя. Власне без мови не існувало б людини як розумної істоти, адже всі проблеми свого життя від найпростіших побутових до складних наукових, соціальних і політичних вона вирішує, користуючись мовою. Мова - це і засіб спілкування, накопичення та передачі набутих людством знань, і найважливіший інструмент навчання. Без мови не існує навіть сама людська думка, яку кожна людина оформлює не тільки для оточуючих, а й сама для себе за допомогою мовних засобів. Культура мови - це вміння сказати необхідне слово в потрібний час, доцільно, із дотриманням правил мовного етикету, щоб не образити людину і водночас не втратити власної гідності.
Актуальність обраної теми зумовлена бурхливим розвитком в різних напрямках сучасної соціолінгвістики, як галузі мовознавства, яка вивчає закономірності розвитку й існування мови, що визначаются конкретними соціальними умовами життя суспільства. І її розвиток тісно повязаний з такими науковими дисциплінами, як психолінгвістика (наука про індивідуальні особливості засвоєння мови і володіння нею), соціологія, соціальна психологія, демографія, етнографія, та рядом інших.
Ще однією причиною, яка зумовлює актуальність обраної теми, є той факт, що питання вивчення мовного етикету, як області інтересів соціолінгвістики, вперше розглянуте зовсім нещодавно, у праці В.І Бєлікова та Л.П. Крисіна «Социолингвистика: Учебник для вузов», виданій в 2001 році в Російській Федерації, і рекомендованій як підручник для її університетів. Іншим основним джерелом стала монографія Н.Б. Мечковської «Социальная лингвистика: Пособие для студентов гуманитарных вузов и учащихся лицеев». В українському (як і в польському) мовознавстві до цього часу немає жодної аналогічної праці, в якій би було показано на матеріалі державної мови, як соціальні явища інтегровано в сам механізм мови, зокрема в її лексико-семантичний ярус.
У даній курсовій роботі питання мовного етикету розглядаються на прикладі кримінальної комедії А. Кокотюхи «Язиката Хвеська». Цей твір написано й видано теж нещодавно, у 2009 році, що дозволяє розглядати мовленнєві акти, як нерозривно повязані з реаліями сучасного українського життя.
Мета роботи - розглянути особливості мовленнєвого етикету, використаного в кримінальної комедії А. Кокотюхи «Язиката Хвеська». Досягнення поставленої мети передбачає виконання таких завдань: дослідження мовного етикету, як соціально-лінгвістичного явища і важливої складової культури мовлення та аналіз вживаних у досліджуваному літературному творі мовленнєвих актів.
Обєктом дослідження є система мовленнєвого етикету, яка складає сукупність усіх можливих етикетних формул.
Предметом вивчення є відображена у творі А.Кокотюхи система стійких формул спілкування, прийнятих і приписаних суспільством для встановлення контакту співбесідників, підтримання спілкування у певній тональності. Його структуру визначають такі основні елементи комунікативних ситуацій: звертання, привітання, прощання, вибачення, подяка, побажання, прохання, знайомство, поздоровлення, запрошення, пропозиція, порада, згода, відмова, співчуття, комплімент, присяга, похвала тощо.
Робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаної літератури, який складається з 23 позицій. Загальний обсяг роботи - 26 сторінок.
Розділ 1. Мовний етикет, як важлива складова культури мовлення
1.1. Функції мовного етикету, як соціально-лінгвістичного явища
Як відомо, суспільство виробляє певні стандартизовані норми соціальної поведінки (у тому числі і мовленнєвої), які визначаються уявленнями про шаблони поведінки у конкретній ситуації. Щоб функціонувати як єдине ціле, як складна соціальна система, суспільство має встановити такі рамки поведінки індивідів, у яких ця поведінка стає одноманітною, стабільною, такою, що повторюється. Саме такими рамками й є етикет - система правил зовнішньої культури людини, її поведінки, пристойності, гарного тону тощо. У суспільстві він функціонує у двох основних формах поведінки: мовленнєвої і немовленнєвої. Як правило, ці форми поведінки тісно між собою пов'язані і взаємозалежні.
Якщо етикет, як встановлений у суспільстві набір правил, регулює нашу зовнішню поведінку у відповідності із соціальними вимогами, то мовленнєвий етикет можна визначити, як правила, що регулюють нашу мовленнєву поведінку.
Під мовленнєвим етикетом розуміють мікросистему національно специфічних стійких формул спілкування, прийнятих і приписаних суспільством для встановлення контакту співбесідників, підтримання спілкування у певній тональності. Такі стійкі формули спілкування, або стереотипи спілкування є типовими, повторюваними конструкціями, що вживаються у високочастотних побутових ситуаціях. Тобто, набір типізованих частотних ситуацій призводить до появи набору мовленнєвих засобів, що обслуговують такі ситуації. Ступінь стандартизації одиниці знаходиться у прямій залежності від частотності її вживання.
Для реалізації формул мовленнєвого етикету потрібні певні координати. Мовленнєва ситуація відбувається за безпосередньої участі мовця - я і адресата-співрозмовника - ти (чи співрозмовників, їх може бути кілька: етикетна ситуація завжди діалогічна, бо передбачає спілкування, навіть, якщо її учасники (мовці) розділені часом чи простором). Дія здебільшого відбувається "тут" і "тепер" (якщо йдеться про усне спілкування).
Систему мовленнєвого етикету нації складає сукупність усіх можливих етикетних формул. Структуру ж його визначають такі основні елементи комунікативних ситуацій: звертання, привітання, прощання, вибачення, подяка, побажання, прохання, знайомство, поздоровлення, запрошення, пропозиція, порада, згода, відмова, співчуття, комплімент, присяга, похвала тощо. З поміж них вирізняються ті, що вживаються при з'ясуванні контакту між мовцями - формули звертань і вітань; при підтриманні контакту - формули вибачення, прохання, подяки та ін.; при припиненні контакту - формули прощання, побажання.
З точки зору національної специфіки мовленнєвого етикету варто сказати, що структура його склалася у кожної нації на її власній народній основі під впливом різного роду психологічних, соціально-політичних, культурологічних факторів.
Вважається, що мовленнєвий етикет є однією з важливих характеристик поведінки людини. Бо без знання прийнятих у суспільстві форм етикету, без вербальних форм вираження ввічливих стосунків між людьми, індивід не може ефективно, з користю для себе і оточуючих здійснювати процес спілкування.
Мовленнєвий етикет, як соціально-лінгвістичне явище детермінований з функціонального боку, тобто в основі його виділення лежать спеціалізовані функції.
Перша з них контактна (фатична) функція - встановлення, збереження чи закріплення, підтримуваних зв'язків і стосунків, індивідуальних чи соціально-масових. Поняття "контактна функція" однаково стосується усіх тематичних груп одиниць мовленнєвого етикету, бо навіть прощаючись, ми встановлюємо можливість подальшого контакту.
Функція ввічливості (конотативна) - пов'язана з проявами ввічливого поводження членів колективу один з одним.
Регулююча функція (регулятивна) - теж стосується усіх проявів мовленнєвого етикету, бо вибір певної форми при встановленні контакту регулює характер стосунків адресата і адресанта.
Функція впливу (імперативна, волюнтативна) - передбачає реакцію співбесідника - вербальну, жестову, діяльнісну.
Функція звертальна (апелятивна) - тісно пов'язана з імперативною, бо привернути увагу, означає здійснити вплив на співбесідника.
Емоційно-експресивна (емотивна) функція - є факультативною функцією, оскільки вона властива не усім одиницям мовленнєвого етикету.
Усі функції мовленнєвого етикету існують на основі комунікативної функції мови. Існування вказаних функцій доводить, що мовленнєвий етикет не є якимось випадковим чи несуттєвим явищем, а навпаки представляє собою своєрідний механізм, лише з допомогою якого може відбуватися ефективна комунікація.
Взагалі ж, за походженням одиниці мовленнєвого етикету в деякій мірі наближаються до умовних сигналів. Але набагато більше у них властивостей, що характеризують їх, як одиниці мови. Вони не довільні, позаяк з'явились не у результаті штучної домовленості, а виникли і розвивались (і розвиваються) природно і поступово, на базі існуючої мови, як вторинні утворення.
Мовленнєвий етикет соціальний за своєю природою, бо виявляє соціально-рольову сторону спілкування. Тобто на вибір тієї чи іншої одиниці мовленнєвого етикету впливає соціальна роль індивіда - нормативно схвалений суспільством спосіб поведінки, який очікується від кожного, хто займає дану соціальну позицію.
При зміні рольової структури ситуації спілкування індивід переключається з одних стереотипів поведінки на інші, послуговується різними стилями мови, різними одиницями мовленнєвого етикету і т. д. Тобто, соціальні ролі мовної особистості є ключовими в розумінні сутності мовленнєвого етикету.
1.2 Стилістичний аспект дослідження мовного етикету
Мовний етикет досліджується різними лінгвістичними дисциплінами. На нього звертають свою увагу культура мови (перша за все, з погляду нормативності - ненормативності використовуваних одиниць щодо норм літературної мови), стилістика, соціолінгвістика. Дослідження явищ мовленнєвого етикету здійснюється у двох основних аспектах: соціолінгвістичному і стилістичному.
З точки зору стилістики мовленнєвий етикет - явище надстильове, не прекріплене до жодного стилю. Можна говорити лише про більшу чи меншу міру його вияву у тому чи іншому стилі. Наприклад, найтиповішою формою вияву мовленнєвого етикету є усне контактне спонтанне діалогічне мовлення, і ці ознаки наближають мовленнєвий етикет до розмовного мовлення. Але мовленнєвий етикет не належить до розмовного мовлення, а тим більше до розмовного стилю (хоча найбільш повно мовленнєвий етикет виражається саме в усному розмовному мовленні).
Письмова чи усна форма мовлення накладає певні обмеження на використання мовленнєвого етикету. Наприклад, епістолярний жанр (як представник письмового мовлення) розробив специфічні для письма одиниці.
Варто сказати, що мовленнєвий етикет зберігаючи традиційну структуру етикетних виразів, не є закритою системою, бо йому властива динаміка і гнучкість. Частина формул мовленнєвого етикету поступово архаїзується (наприклад, формули привітання Добридосвідок! , Бог на поміч! , З неділею будьте здорові!). Можуть виникати нові, здебільшого оказіональні утворення, що творяться за типовими, для української мови моделями. Деякі вирази, втративши первісну семантику, вживаються в інших комунікативних ситуаціях. Наприклад, вираз Ні пуху, ні пера! , що виник у давнину серед мисливців, як побажання удачі на полюванні, використовуються зараз набагато ширше.
Підсумовуючи сказане, зауважимо, що мовленнєвий етикет є однією із важливих сторін людського спілкування, - це сукупність значною мірою стандартизованих висловів, що складають собою стереотипи мовлення, готові формули з певною синтаксичною структурою і лексичним наповненням.
Вибір стандарту мовленнєвої поведінки, етикетних формул залежить від соціальних якостей (статусу, віку, освіти) адресата мовлення у їх стосунку із якостями автора висловлювання, і від характеру взаємин між комунікантами, ступеня їх знайомства і близькості та інших конкретних ситуацій мовлення.
Мовний етикет відзначається стійкістю і консервативністю, і в цьому стає подібним до офіційно-ділового стилю, який теж в ідеалі має лишатися сталим і непорушним. Мовний етикет запрограмований на найрізноманітніші типові ситуації, в яких використовують сталі мовні структури, кліше, закріплені національними культурними традиціями. Щоразу, в певних ситуаціях, ми повторюємо стереотипи поведінки, у тому числі мовної які поза нашою свідомістю автоматично використовують у разі потреби.
Використання правил мовного етикету великою мірою залежить від конкретної ситуації спілкування місця й обставини розмови, цільової настанови (повідомити, вплинути вразити здивувати, шокувати тощо). Але найбільшої ваги набувають між-особистюні стосунки. Залежно від цього може йтися про 5 тональностей спілкування: високу, нейтральну, звичайну, фамільярну, вульгарну.
Висока тональність відповідає спілкуванню у сфері суто формальних суспільних структур (урочисті заходи, дипломатичні прийоми тощо).
Нейтральна - функціонує у сфері офіційних установ. Вона найближча до здійснення службових повноважень працівника органів внутрішніх справ.
Звичайна тональність характерна для спілкування на побутовому рівні. Фамільярна забезпечує спілкування в колі сім'ї, дружньому товаристві, емоційна. Вульгарна спостерігається у соціально неконтрольованих ситуаціях, занадто емоційна. При звертанні до незнайомих людей використовують нейтральні структури етикету. До близьких навпаки - емоційні, фамільярні, дуже рідко нейтральні.
Заважають дотримуватися норм етикету, а значить, і ефективно досягати мети ділових контактів вплив моди, недоцільні структури мовного етикету, надлишкові або недоречні в конкретній ситуації, небажання дотримуватися або незнання правил етикету, неврахування соціального досвіду співрозмовника, невміле використання мовноетичних шаблонів, надлишковість яких може створювати враження нещирості у стосунках тощо.
Отже, мовний етикет - це набір, або спектр фраз, якими ми послуговуємося у щоденних ситуаціях: знайомства, звертання, вітання, прощання, подяки, співчуття, відмови, компліменту тощо. Діловий стиль реалізується також в усній формі у ділових нарадах, публічних виступах, телефонних розмовах.
Мовний етикет, тобто мовна поведінка в певних ситуаціях, у різних культурах різна. Маються на увазі правила мовного спілкування дітей з батьками, чоловіка з дружиною, господаря і гостя тощо. Навіть у таких близькоспоріднених мовах, як українська і російська, є відмінності у мовному етикеті. Вплив культури позначається на своєрідності лексико-фразеологічних засобів, на особливостях нормативно-стилістичної системи та мовленнєвого етикету.
1.3 Мовний етикет, як область інтересів соціолінгвістики
Соціолінгвістика цікавиться соціальною стороною мовленнєвого етикету. За допомогою мовленнєвого етикету відбувається соціальний вплив комунікантів один на одного, що характерно для спілкування взагалі, а в мовленнєвому етикеті виявляється особливо яскраво. Соціальна диференціація носіїв мови, їх постійний соціальний статус і змінні соціальні ролі диктують добір одиниць і, як наслідок, закріпленість за групами носіїв стилістично маркованих формул тощо.
Соціолінгвістика, як окрема галузь мовознавства, вивчає різні впливи соціального середовища на мову й мовну поведінку людей. Загальна лінгвістика аналізує сам мовний знак: його звукову й зовнішню, матеріальну оболонку, його значення (тобто його внутрішній зміст, що вже само по собі не є матеріальним і не діє на наші органи чуття), сполучуваність з іншими знаками, його зміни в часі. Соціолінгвістика наголошує саме на тому, як використовують мовний знак люди,- всі однаково чи по-різному, у залежності від свого віку, статі, соціального положення, рівня й характеру освіти, конфесійної приналежності, від рівня загальної культури і т. ін.
Сучасна соціолінгвістика розвивається бурхливо, в різних напрямках. Її розвиток тісно повязаний з такими науковими дисциплінами, як психолінгвістика (наука про індивідуальні особливості засвоєння мови і володіння нею), соціологія, соціальна психологія, демографія, етнографія, та рядом інших.
Соціолінгвістика - це галузь мовознавства, яка вивчає закономірності розвитку й існування мови, що визначаються конкретними соціальними умовами життя суспільства. У сфері компетенції соціолінгвістики знаходяться питання державного регулювання мовних процесів (мовна ситуація, мовна політика, мовне планування, мовне будівництво, соціолінгвістичне прогнозування тощо).
Поняття мовне спілкування включає в себе поняття мовна поведінка. Термін мовне спілкування є синонімом терміна мовна комунікація. Обидва синоніми означають двосторонній процес, взаємодію людей під час спілкування. На відміну від цього, в терміні мовна поведінка акцентовано односторонність процесу: ним означають ті властивості й особливості, якими вирізняються мовлення і мовленнєві реакції одного з учасників комунікативної ситуації - або мовця (адресанта), або слухаючого (адресата). Термін мовна поведінка є зручним при описанні монологічних форм мовлення, наприклад, комунікативних ситуацій лекції, виступу на зборах, мітингу тощо. Однак він не є достатнім при аналізі діалогу: в цьому випадку важливо виявити механізм взаємних мовленнєвих дій, а не тільки мовну поведінку (рос. речевое поведение) кожної зі сторін, що спілкуються.
У мові існують зони, більшою або меншою мірою чутливі до впливу соціальних чинників. Наприклад, форми звертання до співрозмовника, стереотипи привітань, прощань, поздоровлень, вибачень тощо - словом, уся система мовного етикету найбільшою мірою обумовлена соціальними характеристиками комунікантів та ситуацією спілкування. При цьому в різних мовах та мовних спільностях діють різні рекомендації та заборони, що стосуються вживання тих або тих етикетних формул. Ці формули є досить умовні: на їх місці могли б бути інші мовні вирази з тією ж самою функцією, однак традиція - культурна й мовна - закріпила у вживанні саме дані мовні форми, а не якісь інші, і нехтування умовностями етикету, спроби сваволити з етикетними шаблонами можуть призводити до непорозуміння й конфліктів.
Вивчення соціальних умов, що впливають мовний етикет - також область інтересів соціолінгвістики. Різні ситуації спілкування вимагають використання різних мовних засобів. Це добре розуміли задовго до народження соціолінгвістики. О. С. Пушкін писав: «В обществе вы локтем задели соседа вашего, вы извиняетесь,- очень хорошо. Но, гуляя в толпе под качелями, толкнули лавочника - вы не скажете ему: mille pardons! Тысячу извинений! (франц.). Вы зовёте извозчика - и говорите ему: пошел в Коломну, а не - сделайте одолжение, потрудитесь свезти в Коломну».
Також професійно обумовлені відхилення від звиклих форм слова (словоформ) - предмет вивчення соціолінгвістики. Подібні відмінності можуть обумовлюватись не тільки професією, а й наприклад, характером освіти: одна справа - технарь (рос.), людина, що закінчила технічний інститут, й інша - гуманитарий (рос.), скажімо, філолог або історик. У них різні мовні схильності (уподобання), різні мовленнєві пристрасті й навички.
Наприклад, у кожній мові є різні форми звертання до співбесідника. У російській мові є дві основні форми: на «ты» й на «вы». До незнайомої і малознайомої людини слід звертатися на вы (так само - до старших за віком, навіть і до знайомих), а звертання на ты - знак більш близьких, теплих стосунків. Звертання по імені згідно з українськими (і російськими) звичаями є можливим лише до близької або добре знайомої людини. При цьому зазвичай використовується не повне, так зване паспортне, імя, а зменшувальне: не Вячеслав (рос. Вячеслав), а Слава, не Катерина (рос. Екатерина), а Катя (щоправда, останнім часом у російському молодіжному середовищі спостерігається тенденція до використання в цій функції повної форми імені: Александр, Леонид, Святослав, проте це ще не стало загальноросійською нормою). Російський мовний етикет - лише один, причому порівняно простий, приклад з цієї області.
Розділ 2. Мовний етикет у кримінальній комедії А. Кокотюхи «Язиката Хвеська»
2.1 Характер мовлення персонажів твору, обумовлений типом виконуваної ними соціальної ролі та використанням у суспільстві двох мов
У творі, що розглядається - кримінальній комедії А. Кокотюхи «Язиката Хвеська» - яскравий приклад специфічності мовного етикету, обумовленого соціально нерівними взаєминами, ми знаходимо в першому ж діалозі, де міліціонер у цивільному Немирович розмовляє із працівником служби паркувального сервісу Скелетом. Спочатку працівник розмовляє зверхньо, переносячи на себе більш високий соціальний статус звичайних клієнтів стоянки й переймаючи поблажливе відношення до власника подертих «Жигулів». Потім ситуація кардинально змінюється, і зверхньо, навіть грубо (звертаючись на «ти»), розмовляє вже міліціонер зі своїм підопічним, на якого, до того ж, він має і компромат («ну, чого вилупився?», «побрязкай своїми кістками»). Специфічним виявляється й телефонний монолог невідомого співрозмовника банкіра Нетудимака, і ця специфічність обумовлена особливостями вживаної розмовної лексики: грубощами та використанням російських слів, ще й перекручених («кіна про секс за один радянський рубель із рила») - що натякає на минуле співрозмовників.
Уява про те, в яких ситуаціях, при виконанні яких ролей якою мовою слід говорити, формується по мірі того, як дитина поступово перетворюється на дорослу людину. Цей процес називається мовною соціалізацією, тобто мовним входженням в дане суспільство.
Розмова міліціонерів Немировича й Данченко, крім соціальної маркованості форми мовних одиниць, що зумовлена їхньою спільною професією, за умови рівного соціального статусу, відрізняється грубуватою відвертістю. «Хрін його зна…», «сорок шосту хвилину без перерви триндів» - яскраві й натуралістичні приклади вживаних у житті мовних оборотів, і легко можна допустити, що тільки цензурні міркування перешкодили авторові ввести в книгу обсценну лексику, яка, на жаль, так часто вживається в реальному житті. На це, зокрема, натякають евфемізми матірних слів «хрін», «триндіти», «охріненна» і т.д.
Соціальні й ситуативні умови використання двох і більше мов в одному суспільстві (державі, країні тощо) також варто розглянути. В нашій державі, особливо в столиці, насправді, використовуються не одна мова, а, принаймні, дві. Українська мова - державна і в цьому сенсі загальнообовязкова: якщо ти хочеш нормально жити в цьому суспільстві, спілкуючись з іншими людьми, з владою, просуваючись по соціальній драбині, ти мусиш знати державну мову. Друга - російська, і для багатьох вона є рідною мовою. При цьому майже кожен член суспільства може говорити обома мовами: зазвичай одна - рідна, а друга - державна. Процес мовної соціалізації в цьому випадку ускладнюється: дитина має засвоїти різновиди мови і зрозуміти, коли і які з них слід використовувати, увібрати в свою свідомість механізми перемикання з однієї мови на іншу.
Функціонуючи в тісному сусідстві одна з одною, різні мови, що обслуговують те або те суспільство, можуть змішуватись, набуваючи різних проміжних форм: піджини, креольські мови тощо. У процесі творення і функціонування подібних мов соціолінгвістику цікавлять соціальні і ситуативні умови, в яких вони використовуються і взаємодіють одна з одною.
В досліджуваному творі, вживання русизмів, часто перекручених, дає зрозуміти, що формування лексичного запасу персонажів, як і взагалі їхня юність, відбулися за радянських часів. Взагалі, як не дивно, у романі вживається набагато менше російських слів, ніж реально зустрічається в столичному мовленнєвому оточенні - імовірно, позначається прагнення автора до чистоти мови. Але в результаті не відображається реальна мовленнєва ситуація, яка, на жаль, характеризується повсюдним уживанням так званого «суржику».
2.2 Соціальні компоненти в семантиці використаної лексики, що означає відношення залежності або рівності між людьми
У кожній мові є лексика, що означає різні відношення між людьми - міжособистісні та інституційні (тобто такі, що реалізуються в якійсь ієрархічній соціальній структурі - сімї, виробничій групі, спортивній команді, військовому підрозділі тощо), а також відношення між особистістю та суспільством. Лексичні значення таких слів містять у собі вказівки на характер таких відношень, які приблизно можна поділити на відношення підпорядкованості (підлеглості, залежності) та відношення рівності.
Предикати, що означають асиметричні відношення, або відношення підпорядкованості (підлеглості, залежності) означають ситуації, в яких соціальна роль першого учасника (семантичного субєкта, або агента) є вищою від соціальної ролі другого учасника (адресата або контрагента). Якщо позначити соціальну роль символом P, то відношення, що описуються цими предикатами, можна схематично зобразити як P (X) > P (Y);
Або соціальна роль першого учасника ситуації є нижчою від соціальної ролі другого; схематично: P(X) < P(Y).
Значення слів, що називають асиметричні рольові відношення, називаються соціально-орієнтованими на відміну від соціально не орієнтованих значень. Соціально не орієнтовані значення не містять у собі ніяких вказівок на рівність соціальних ролей, які виконують учасники ситуацій, що позначаються словами з такими значеннями.
Семантична структура слів, що означають соціально орієнтовані відношення, містить не менш ніж два актанти - субєкт і адресат. Окрім актантів і адресата, у значеннях цих слів можуть бути й інші смислові компоненти - наприклад, актанти змісту, мотивування, початкової точки, кінцевої точки тощо.
У лінгвістичних описах здавна відзначено факти соціальної маркованості форми мовних одиниць: шахтарі говорять по-російськи дóбыча угля, моряки - компáс, міліціонери та слідчі - осýжденный за кражу та возбýжденное дело.
Порівняно недавно соціолінгвісти звернули увагу на те, що соціальні відмінності між людьми виявляються не тільки поверхово, наприклад, у тому, як вони вимовляють одні й ті ж самі слова, а й більш глибоко.
Наприклад, ці відмінності можуть бути вбудовані (вмонтовані) у значення мовної одиниці або ж у правила її сполучуваності з іншими одиницями. Отже, мова може йти не тільки про те, що соціальні чинники обумовлюють функціонування й розвиток мови, а й про те, що вони є компонентами (складовими) змістової структури мовного знака.
В описання семантики (у тлумачення) слів, що позначають асиметричні відношення між людьми, необхідно включати й соціальний компонент, який вказує на нерівність статусів (або асиметрію соціальних ролей) учасників ситуації, що називається словом. Цей соціальний компонент становить пресупозицію лексичного значення предикатів, що позначають асиметричні відношення між людьми: при вживанні таких предикатів з запереченням «НЕ» соціальний компонент зберігається (не підлягає запереченню) на відміну від асерції (стверджувальної частини лексичного значення), з якою і взаємодіє заперечення.
Рівний, довірчий характер розмови рівних по соціальному статусу міліціонерів Немировича й Данченко, так само як і Швидкого й Шалиги, підкреслює не тільки дружнє звертання друг до друга, але й професійні жарти - наприклад, про те, що барабанщик і, за сумісництвом, стукач працює за спеціальністю. Сюди ж можна віднести й професійний сленг («компра», «приймайте вантаж», «закрутити хобот» і т ін.).
Люди однієї професії або одного вузького кола спілкування нерідко утворюють досить замкнені групи, які виробляють свою мову. У давнину був відомий жаргон офéнів (рос. офéней) - бродячих (мандрівних) торговців, які своєю незрозумілою для невтаємничених манерою мовлення ніби відгороджувались від усього світу, зберігаючи потай секрети свого промислу.
Елементи таких жаргонів - слова, звороти, синтаксичні конструкції, особливості вимови й словозміни - відіграють роль не лише засобів, що передають інформацію, а й своєрідних символів: по них упізнається своя для даної групи людина, а по їх відсутності - чужак. Вивчення групових мов, мовленнєвої поведінки людини як члена певної групи - пряма справа соціолінгвістики.
Взагалі, загальна брутальність мови міліціонерів («бляха-муха», «відпустив за пару пістонів») відображає професійну й соціальну деформацію їхньої психіки, через постійні контакти з бандитами. І отут використовуваний сленг, так сказати, змінює професію й використовується вже, як напівбандитський («бакси», «бабло», «лимон», «мент»).
Безумовно, у цьому виражається авторська іронія не тільки стосовно міліцейських буднів, а й стосовно реалій сучасного життя в Україні в цілому. Алі зрозуміло, що мовна культура, як і культура поведінки, загальна культура особистості, над підвищенням якої міліціянтів вимагають постійно працювати навчання та служба, Закон України "Про міліцію" та Закон України "Про освіту" тісно пов'язані. Мовна культура є основною ознакою загальної культури людини й разом з тім її складовою. Чим вищий рівень мовної культури людини, тім вищий її творчий потенціал, професійний рівень. Це особливо виявляється на прикладі фахівців-юристів, які завжди були майстерними ораторами, яскравими промовцями, чиї виступи ставали подією суспільного життя й надовго запам'ятовувалися слухачам або читачам майстерним поєднанням форми й змісту промови.
Низький рівень мовної культури навпаки є ознакою обмеженості виявом невміння замінити власні думки й сприймати чужі. Скоріш за всі людина яка виявляє низький рівень мовної культури не здатна до творчого, нестандартного мислення, вирішення професійних і організаційних проблем, що обов'язково позначається на й успіхах у трудовій діяльності.
Низький рівень мовної культури наочно (і навмисно) демонструється в розмові представників правоохоронних органів (Шалений Майор) з людьми нижчого соціального статусу, підозрюваними, просто залежними від них людьми. Мова, спочатку підкреслено коректна, раптово стає грубою: «ти за кого нас отут усіх маєш, Микито? Може, тобі здається, щот ти нас отут усіх маєш?» - тут використовується гра слів, зі значенням слова «мати» у непристойному сенсі.
Взагалі, перебивати, кричати на людину - це не просто випадкова неввічливість, це психологічний прийом, так створюється необхідний тиск на співрозмовника, у спробі залякати або спровокувати його. І цей прийом, на жаль, використовується досить часто.
Ділове спілкування має використовувати весь арсенал наявних засобів взаємовпливу комунікантів під час міжособистісних стосунків. Проте основу цих стосунків складатимуть словесні засоби, роботу над удосконаленням яких людина має здійснювати всі життя, збагачуючи власні можливості в цій справі. Це особливо важливо для працівників органів внутрішніх справ України для яких спілкування з людьми становить одну з основних форм роботи щодо здійснення службових повноважень.
2.3 Вживана у творі лексика, як покажчик рівня загальної культури персонажів
Телефонна розмова кримінального банкіра Нетудимака зі своїм співрозмовником (Мусою?) набагато більш стримана, лаконічна і більше відповідає діловому стилю спілкування. Ця стриманість, за задумом автора, повинна відображати не тільки більш високий рівень освіти бізнесменів у порівнянні з міліцією, але й підкреслювати серйозність планованої операції по передачі великої суми грошей. Якби не вживаний кримінальний жаргон - можна було б подумати, що мова йде про зовсім безвинні речі. Але саме вживання тюремного «арго», а особливо слів, що давно ввійшли в загальновживаний лексикон («лимон», «кілограм лимонів», «натягнути») - як би натякає нам про те, що отут справа нечиста.
Контрастно виглядає несподіване звертання і наступна розмова з банкіром Нетудимаком маленького хлопчика, який немов дає банкірові (і читачам) приклад еталонного мовного етикету. Розмова починається із ввічливого вітання («добрий день»), яке залишається без відповіді, повторного вітання, теж без відповіді, і, нарешті, третього вітання.
Реакція на нього являє собою яскравий приклад непрямого мовленнєвого акту. Непрямим називається такий мовленнєвий акт, форма якого не відповідає його значенню й меті. Наприклад, якщо сусід за обіднім столом звертається до вас з наступними словами: «Не могли б ви передати мені сіль?», то за формою це запитання, а по суті - прохання, і відповіддю на нього має бути ваша дія: ви передаєте сусідові сільницю. Якщо ж ви зрозумієте це прохання як запитання й відповісте стверджувально: «Так» або «Можу», не виконуючи відповідної дії й очікуючи, коли ж співрозмовник дійсно, прямо попрохає вас передати йому сіль,- процес комунікації буде порушено: ви вчините не так, як очікував мовець і як прийнято реагувати на подібні запитання-прохання в аналогічних ситуаціях.
Так само порушений процес комунікації й у результаті відповіді банкіра «А… мабуть, так» замість відповідного вітання. І зауваження дитини із приводу сміття, кинутого на землю, теж не знаходить правильного відгуку - це літературне приймання покликане, імовірно, продемонструвати не тільки невихованість, неінтелігентність банкіра, але і його впевненість у своєму праві на зневагу загальноприйнятими правилами поведінки, що, у свою чергу, по малозрозумілій логіці, є зайвою спробою підкреслення свого соціального статусу.
Спілкування колег і друзів головного героя комедії, Максима Бойко, - журналістів Севи Присяжного й Кості Бабкіна, і акторів театру «Виклик» - відрізняється трохи більш високою культурою мови. Незважаючи на відомий демократизм і використання розмовних і навіть нецензурних слів («бодун», «дюндель», «мужики», «ситуація є б…ською», «мутотінь», «гайки») у конфліктних ситуаціях співрозмовники дотримуються певного рівня мовного етикету, тим самим демонструючи взаємоповагу, що у свою чергу, свідчить про деяку культуру й освіченість представників четвертої влади. Про це ж свідчать і «інтелігентські» мовні обороти («старий», «щирі, позбавлені неприродного пафосу слова безмежної вдячності»). Ще однієї особливістю їх спілкування є вживання професійного жаргону («когось взути», «ліве фото»), хоча й не занадто часте - як правило, в реальному житті журналісти вживають жаргонізми набагато частіше, за найменшої нагоди.
Контрастом тут виступає груба мова прибиральниці тітки Галі, від якої журналісти парадоксальним чином залежать і навіть бояться її. Мова йде про «замасковані» лайки («усі ви отут на «ме»», «після собі вимивати своє «ге»»), і навіть позитивне в емоційному плані слово «інтелігенція» вона використовує в розумінні негативному, явно виголошуючи його зі знущальною інтонацією - видиме, пам'ятаючи про відомий вислів Леніна. Причому, як стає ясно з подальшого викладу, самі слова Леніна, вона, швидше за все, не читала, а просто перейняла таке ставлення до інтелігенції із часів роботи в КДБ і партійних органах. В її мові присутня і явна брудна лайка («куди відісрали швабру, інтелігенція, мати вашу так!») - тобто, ні про яке дотримання мовного етикету тут просто не йдеться, і завдяки цьому прийому персонаж навмисно зображений несимпатично.
Мова головної героїні твору, Ірини Бойко, дружини Максима, яка і є прообразом «Язикатої Хвеськи», - теж не цілком відповідає нормам мовного етикету. Багатослівність, вживання розмовної лексики («тітко», «гадюка така», «бабло», «йолки зелені», «козли»), слів-паразитів («ну», «ага», «значить») використовуються як засіб, який підкреслює балакучість і навіть деяку дурнуватість героїні й відразу дають читачеві зрозуміти, хто отут насправді Язиката Хвеська.
Слова-паразити активно використовуються провінційними «сильними світу цього» - головним міліціонером, головним бандитом і, особливо, мером - це зайвий раз, поза описом їхнього зовнішнього вигляду, підкреслює їхню провінційність (у сенсі низького рівня не тільки культури мовлення, але й культури взагалі). Культура - це сукупність досягнень суспільства в галузі освіти, науки, мистецтва та в інших сферах духовного життя. Мова і культура взаємопов'язані. Загальновизнаним е твердження, що культурні процеси впливають на мову, а мова, в свою чергу, впливає на культуру.
Культура визначає план змісту знакової cиcтеми мови. У семантиці мови відображаються загальні, універсальні компоненти загальнолюдської культури і своєрідність культури даного конкретного народу. Відмінності мов, зумовлені своєрідністю культури, зводяться до своєрідності самого процесу спілкування в різних культурах.
Висновки
Мова - явище соціальне. Одна з її основних функцій - комунікативна - тобто спілкування людей. Але як універсальний засіб спілкування мова є явищем майже безкінечним, адже таким може бути і припустимий перелік можливих варіантів спілкування людей, де важливо враховувати умови і форми спілкування, змісту і мети, адресата тощо. При цьому варто врахувати й індивідуальні властивості кожного, хто використовує мову: його вік, освітній рівень, соціальний та життєвий досвід, безліч інших особливостей що роблять людей не схожими один на одного, яскраво індивідуальними. Відповідно до цього варіюється і мова яку використовує особа, адже "стиль - це людина".
Метою даної роботи є дослідження у кримінальній комедії А.Кокотюхи «Язиката Хвеська» мовного етикету, тобто спектру фраз, якими герої роману послуговуються у щоденних ситуаціях: знайомства, звертання, вітання, прощання, подяки, співчуття, відмови, компліменту тощо. Такі стереотипи спілкування є типовими, повторюваними конструкціями, що вживаються у високочастотних побутових ситуаціях.
Для досягнення поставленої мети було виконано ряд завдань: розглянуто функції мовного етикету, як соціально-лінгвістичного явища, який знаходиться в області інтересів соціолінгвістики та досліджено стилістичний аспект мовного етикету.
Аналіз характеру мовлення персонажів твору, обумовлений типом виконуваної ними соціальної ролі та аналіз вживаних у досліджуваному літературному творі мовленнєвих актів дозволив зробити ряд висновків.
У досліджуваному літературному творі А. Кокотюхи використовується вся палітра тональностей спілкування, що використовуються суспільством для встановлення контакту та підтримання спілкування співбесідників - від високої до вульгарної. Характерною рисою сучасної мовленнєвої ситуації є те, що висока тональність, яка зазвичай відповідає спілкуванню у сфері суто формальних суспільних структур і використовується в урочистих заходах, та нейтральна, що функціонує у сфері офіційних установ - дуже швидко може варіюватися і знижуватися до фамільярної, та навіть вульгарної, яка зазвичай спостерігається у соціально неконтрольованих ситуаціях.
Також виразно використовується лексика, що означає різні відношення між людьми - міжособистісні та інституційні, а також відношення між особистістю та суспільством. Лексичні значення таких слів містять у собі вказівки на характер таких відношень, які приблизно можна поділити на відношення підпорядкованості та відношення рівності.
З точки зору національної специфіки мовленнєвого етикету варто сказати, що структура його в сучасній Україні склалася на її власній народній основі під впливом різного роду психологічних, соціально-політичних, культурологічних факторів, і насамперед, сильного впливу російської мови та радянської ментальності. Такий вплив культури позначається на своєрідності лексико-фразеологічних засобів, на особливостях нормативно-стилістичної системи та мовленнєвого етикету.
Вважається, що мовленнєвий етикет є однією з важливих характеристик поведінки людини. Бо без знання прийнятих у суспільстві форм етикету, без вербальних форм вираження ввічливих стосунків між людьми, індивід не може ефективно, з користю для себе і оточуючих здійснювати процес спілкування. Автор яскраво змалював картину частого нехтування правилами мовного етикету у сучасному українському суспільстві, особливо серед людей, що мають безпосереднє відношення до влади, що свідчить про загальний низький рівень їхньої мовної культури, що є ознакою обмеженості, виявом невміння замінити власні думки й сприймати чужі.
Список використаної літератури
1.Ахманова О.С. Словарь лингвистических терминов.- М.: Сов. Энциклопедия, 1966.- 606 с.
.Балдаев Д.С., Исаев М.И., Исупов И.М. Словарь тюремно-лагерно-блатного жаргона.- Одинцово, 1992.
.Беликов В.И., Крысин Л.П. Социолингвистика: Учебник для вузов. М.: Рос. гос. гуманит. ун-т, 2001.- 439 с.
4.Венедиктова В.И., Ділова репутація: особистість, культура, етика, імідж ділової людини. - М., 1996.
5.Виноградов В.А. Койне // Лингвистический энциклопедический словарь.- М., 1990.
.Винокур Т.Г. Говорящий и слушающий: Варианты речевого поведения.- М., 1993.
.Дьячков М.В. Проблемы двуязычия (многоязычия) и образования: Пособие для учителей средних школ, преподавателей педучилищ и пединститутов.- М., 1992.
.Іванишин В., Радевич-Винницький Я. Мова і нація.- Дрогобич, 1994.
.Карпенко Ю.О. Вступ до мовознавства.- 2-е вид., переробл. Та доповн.- К.- Одеса: Либідь, 1991.- 279 с.
.Кочерган М.П. Загальне мовознавство: Підручник для студентів філологічних спеціальностей вищих закладів освіти.- К.: Видавничий центр «Академія», 1999.- 288 с. (Альма-матер)
11.Краткий справочник по современному русскому языку. - М.: Высшая школа, 1991. - 383 с.
12.Крысин Л.П. Современный русский интеллигент: штрихи к речевому портрету // Литературный язык и культурная традиция / Отв. ред. В.Я.Порхомовский, Н.Н.Семенюк.- М., 1994.
.Крысин Л.П. Социолингвистические аспекты изучения современного русского языка.- М., 1989.
14.Курбатов В.І. Мистецтво керувати спілкуванням. - Ростов-на-Дону, 1997.
15.Литературный язык и культурная традиция.-М., 1994.
.Мечковская Н.Б. Социальная лингвистика: Пособие для студентов гуманит. вузов и учащихся лицеев.- 2-е изд., испр.- М.: Аспект Пресс, 1996.- 207 с.
17.Митителло В.Л. Етика й етикет ділової людини. - Самара, 1992.
.Назаров В.Н., Мелешко Е.Д., Етика: словник афоризмів і виречень., М., 1999
.Реформатский А.А. Введение в языковедение.- 4-е изд., испр. И доп.- М.: Просвещение, 1967.- 542 с.
.Ставицька Л. Короткий словник жаргонної лексики української мови.- К.: Критика, 2003.- 336 с.
.Стельмахович М.Г. Мовний етикет // Культура слова. - К., 1981. - вип. 20.
.Формановская Н.И. Русский речевой этикет: лингвистический и методический аспекты. - М.: Русский язык, 1982.
.Шмидт Р. Мистецтво спілкування. - М., 1992.