Розробити рекомендації щодо ефективних умов формування волі.
Методи та організація дослідження. Для вирішення поставлених завдань і підтвердження вихідної гіпотези застосовувалися методи вивчення: теоретико - методологічний аналіз літературних джерел та матеріалів дослідження; емпіричні методи дослідження: біографічні (аналіз фактів, подій, документації), методи опитування і бесіди, порівняльний аналіз результатів діяльності; анкетування. Для емпіричного дослідження застосовувалися методики:
методика дослідження суб'єктивного контролю (тест-опитувальник, розроблений Є.Ф. Бажіним та ін. на основі шкали локусу контролю Дж. Роттера) (Див. Додаток А)
тест - опитувальник А.В. Зверькова та Є.В. Ейдмана «Дослідження вольової саморегуляції» (Див. Додаток В)
методика «Соціальна сміливість», що є фрагментом методики багатофакторного дослідження особистості Р. Кеттелла (фактор Н) (Див. Додаток С)
опитувальник «Самооцінка сили волі» (за М.М. Обозовим) (Див. Додаток D)
Емпіричну базу дослідження склали 32 учні 11-х класів (16-17 років) СШ № 17 м. Ірпеня, серед них 15 хлопців та 17 дівчат.
Практичне значення. Отримані результати можна використовувати для створення умов формування у особистості позитивних вольових якостей, активного відношення до своєї діяльності в сучасному суспільстві.
РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ВОЛІ В СУЧАСНІЙ ПСИХОЛОГІЇ
1.1 Ключові категорії (поняття, складові) волі як психологічного феномену
На сьогоднішній день в психології існують три напрями щодо поняття волі: мотиваційний і регуляційний підходи та підхід «вільного вибору».
У межах мотиваційного підходу уявлення про природу волі зводяться або до початкового моменту мотивації дії (бажання, прагнення, афекту), або до визнання волі як тісно пов'язаної з мотивацією, але не тотожної їй здатності до спонукання дій, зокрема до подолання перешкод.
Ототожнення волі й головного бажання простежується у поглядах значної частини дослідників. Так, одні з них пояснювали волю як здатність душі формувати бажання, інші - як останнє бажання, що передує дії. Тим самим воля поставала не як самостійна реальність, а як одне з бажань, вигода якого встановлюється розумом. У межах цього підходу формуються уявлення про те, що найпростішим вольовим процесом є потяг, або найпростішою формою волі є пристрасть. У такому разі сутність мотиву становили емоції, а вольовий процес мав два моменти: афект та зумовлена ним дія (Р. Декарт, Т. Гоббс, В. Вундт, Т. Рібо).
До мотиваційного підходу в дослідженні волі належать уявлення про волю як здатність до свідомого умисного подолання перешкод. Відомі психологи Л.С. Виготський та С.Л. Рубінштейн розглядають подолання перешкод як одну з ознак волі. Разом з тим до функції волі вони відносять і спонукання. Визначаючи комплексний характер волі, вчені вказують також на важливість регулятивної функції. В мотиваційному підході наголошується саме спонукальна функція волі, тобто акцентується мотиваційна її складова.
Багато вчених займались дослідженням регулятивної функції волі. Вольове регулювання розуміється як опосередковане метою і мотивами створення стану оптимальної мобілізованості, оптимального режиму активності й правильного спрямування цієї активності. Представники регуляційного напряму вважають, що специфіку волі неможливо вивести з аналізу спонукальної сфери особистості або свідомого подолання перешкод. Вони ставлять питання про волю не у зв'язку з проблемою виникнення дій, а в контексті активності людини, спрямованої на саму себе. Тут воля розуміється як психічний механізм, через який особистість регулює свої психічні функції. Тоді воля посідає центральне місце в ядрі особистості. Через волю "Я" керує мисленням, емоціями, уявою, бажаннями та іншими психічними процесами. У волі є спрямувальна і регулювальна функції, вона балансує і конструктивно використовує всі види активності людини, не придушуючи жодну з них (М.Я. Басов, Р. Ассаджолі).
Інший план пов'язаний з ідеєю регулювання поведінки як особливого самостійного процесу, що не потребує психічного утворення, яке зветься волею. Причини дій при цьому пов'язують з чуттєвими збудженнями, думками, моральними почуттями, які надають дії певного смислу. В такому разі людина здатна до саморегулювання чи самоорганізації під час діяльності, спрямованої на досягнення мети (І.М. Сєченов, Ч. Шерінгтон, В.К. Калін, Л.М. Веккер, Р. Мей).
Загалом дослідження регуляції психічних процесів сприяли виникненню в межах проблеми волі аспекту саморегулювання. Цей напрям виокремився практично в самостійні дослідження, де предметом аналізу стали прийоми саморегулювання.
Вперше питання про спонтанний, нічим не детермінований вільний вибір поведінки поставив античний філософ Епікур. Позиції представників підходу «вільного вибору» були принципово розмежовані. Одна частина вчених вважала, що багатогранність світу виявляється у волі. На їхню думку, у Всесвіті існує єдина світова воля, яка цілком вільна у всіх своїх проявах; вона нічим не обмежена і тому могутня. У людини ж універсальна воля, яка представлена їй у власному характері. Він даний людині від народження як незмінний і загалом непізнаваний. Волю ці вчені трактували як самостійну силу душі (нічим не зумовлену і ніким не пізнану), що здатна до вільного вибору (А. Шопенгауер, У. Джеймс). Такі ідеї вважалися волюнтаристськими, бо вони оголошували волю найвищим принципом буття і стверджували незалежність людської волі від навколишньої дійсності. Іншу позицію займали ті, хто розглядав волю не як самостійну силу, а як здатність розуму приймати рішення (робити вибір). При цьому вибір виступав або основною функцією волі, або тільки одним із моментів вольової дії (Б. Спіноза, І. Кант, В. Франкл, Л.С. Виготський, С.Л. Рубінштейн). Отже, в підході «вільного вибору» воля розглядається або як самостійна сила (волюнтаризм), або - як явище, пов'язане з функціонуванням пізнавальних процесів.
Одним з перших дослідників, що звернули увагу на волю як особливу форму психічної регуляції поведінки, був і М. Я. Басов. Воля розумілася їм як психічний механізм, за допомогою якого особистість регулює свої психічні функції, прилаштовуючи їх одна до одної, перебудовуючи відповідно до розв'язуваної задачі. Влада особистості над своїми душевними станами «можлива тільки при наявності в складі її душевного єдності якогось регулятивного фактору. Таким фактором здорова особистість завжди і володіє в дійсності. І ім'я його - воля ».
В.І. Селіванов також виділяв, поряд із спонукальною, регулюючу функцію волі. Для нього воля - це здатність людини свідомо регулювати свою поведінку. «... Воля є регулююча функція мозку, - писав він, - виражена в здатності людини свідомо керувати собою і своєю діяльністю, керуючись певними мотивами і цілями».
В.К. Калін вважав, що дослідження феномену волі в рамках аналізу предметної дії не призвели до успіху в розкритті сутності волі. На його думку, специфіку поняття воля не можна виділити і при аналізі мотивації, так само як і при розгляді волі тільки як механізму подолання перешкод. Специфіку волі дослідник бачив у регуляції людиною власних психічних процесів (перебудові їх організації для створення оптимального режиму психічної активності) і в перенесенні мети вольових дій з об'єкта на стан самого суб'єкта. Як і Л.С. Виготський, В.К. Калін вважав, що головне завдання волі - забезпечити людині оволодіння своєю власною поведінкою і психічними функціями. Це означає, що у волі відображаються самосуб'єктні відносини, тобто активність людини, спрямована не на зовнішній світ або на інших людей, а на самого себе.
Українські психологи не стояли осторонь проблеми волі і в різні періоди XX ст. зверталися до її вивчення. Установлені ними способи виховання волі допомагають сучасній психології просуватися в таких складних питаннях, як формування особистості з розвинутою і моральною волею.
Відомий український фахівець у цій галузі В.К. Котирло займалася проблемою розвитку волі дитини на початкових етапах онтогенезу. Загальна позиція вченої полягала в тому, що воля виявляється і як процес, і як дія, і як стан, але неодмінно виконує властиву їй функцію регуляції діяльності та поведінки. Вольовий процес, за В.К. Котирло, виявляється в його свідомій цілеспрямованості, умисності й довільності. Вольові прояви реалізуються через вольову дію, вольове зусилля і характерну напруженість, яка мобілізує і регулює активність особистості. Теоретичні засади вольового розвитку особистості вивчає психолог І.Д. Бех, один з відомих дослідників проблеми становлення моральності особистості. На думку вченого, воля, спонукаючи до моральних дій, приводить до розвитку особистості. Адже моральні властивості, які становлять ядро особистості, є похідними від волі, яка творить морально досконалу особистість за допомогою довільної поведінки. Будь-яка поведінка лише тоді моральна, коли вона становить результат самостійної, творчої волі. Довільна поведінка є, власне, людською самодіяльністю, тому що вона найбільшою мірою пов'язана з тими діями і вчинками, які диктуються свідомим, осмисленим рішенням. Для вольових проявів суттєве те, що вони перетворюють мислення людини у вчинкове, дієве, емоційно-вольове. А це - шлях до розвитку активної, творчої особистості.
І.Д. Бех в процесуальній структурі волі виділяє два періоди: рефлексії й виникнення вольового переживання. В цьому підході особливе значення надається формуванню мотиву до рефлексії як складової вольового процесу. Вчений у логічній послідовності визначає те, якою має бути особистісна рефлексія, щоб здійснився перехід від акту розуміння суспільної вимоги до акту її виконання. Рефлексивний процес мусить власною силою викликати емоційний образ моральної вимоги, тобто емоційно забарвлений зміст вимоги. Емоційний образ за правильно організованих впливів виникає в різних за змістом ситуаціях і може бути сформований за умови демонстрування суспільної вимоги у вигляді конкретної події, вчинку чи їх моделей. Створена таким чином розумово-емоційна єдність виступає у функції волі як спонука до дії чи вчинку.
Загалом вольова дія є для людини виявом її свободи, незалежності від зовнішніх і внутрішніх проблем. Сутність цієї незалежності визначається усвідомленням нею своїх можливостей і самої себе. Як указує вчений, суспільна цінність людини вимірюється не тим, скільки вона знає, а тим, яким чином і скільки вона здійснила. Тому формування волі має становити одне з найважливіших виховних завдань.
Воля виявляє себе у двох взаємопов'язаних функціях - спонукальній та гальмівній. Спонукальна функція забезпечується активністю людини. Активність породжує дію через специфіку внутрішніх станів людини, які виникають у момент самої дії (людина, яка відчуває потребу в підтримці під час свого виступу, закликає висловитися однодумців; перебуваючи в глибокому смутку, людина скаржиться на всіх навколо тощо). Активності притаманні мимовільність і довільність протікання дій і поведінки. Якщо активність є властивістю волі, то вона характеризується довільністю, тобто зумовленістю дій та поведінки свідомо поставленою метою. Така активність не підпорядковується актуальним спонуканням, вона характеризується здатністю підніматися над рівнем вимог ситуації (надситуативністю).
Гальмівна функція виявляється у стримуванні небажаних проявів активності. Ця функція найчастіше виступає в єдності зі спонукальною. Людина здатна гальмувати виникнення небажаних мотивів, виконання дій, поведінку, які суперечать уявленням про зразок, еталон і здійснення яких може поставити під сумнів або зашкодити авторитету особистості. Вольове регулювання поведінки було 6 неможливе без гальмівної функції. Прикладами гальмівної функції можуть бути окремі прояви людської вихованості. Так, перебрати на себе відповідальність у складній справі, знаючи, що співучасник може "зламатися", щоб дати йому шанс піднятися; витримати осуд інших, якщо справа, яка засуджується, принесе користь у майбутньому. Особливо часто гальмівна функція необхідна в повсякденному житті. Це може бути рішення стриматися у принциповій для людини суперечці; не дати виходу агресії; довести нецікаву, але необхідну справу до кінця; утриматися перед розвагою задля занять тощо.
За В.І. Селівановим воля визначається як свідоме регулювання людиною своєї поведінки та діяльності, що виражається у вмінні долати внутрішні та зовнішні перешкоди при здійсненні ціле направлених дій та вчинків[21].
Сутність і значення волі можна розглядати в такому поєднанні: активність - воля - свідомість. Найбільший ступінь прояву у вольовій діяльності притаманний активності особистості. Воля - не абстрактна сила, а свідомо спрямована активність особистості. Воля є внутрішньою активністю психіки, пов'язаною з вибором мотивів, цілепокладанням, прагненням до досягнення мети, зусиллям до подолання перешкод, мобілізацією внутрішньої напруженості, здатністю регулювати спонукання, можливістю приймати рішення, гальмуванням поведінкових реакцій. Усе це - специфічні властивості волі. Важливо підкреслити, що розуміння волі як активності не означає зведення її до активності (не можна підмінити її активністю!). Зв'язок волі з активністю має важливу характеристику - умисність, свідома цілеспрямованість психічних процесів у стані вольової активності.
Воля "втручається" в перебіг інших психічних процесів, наближаючись до тих законів, яким підпорядковуються ці процеси. Але закони функціонування вольових процесів не тотожні законам функціонування мислення, пам'яті, уявлень та ін., незважаючи на наявність останніх у вольових процесах.
Дуже чітко сформулював свою позицію в цьому відношенні С.Л. Рубінштейн, який зазначав, що один і той самий процес може, і зазвичай буває, і інтелектуальним, і емоційним, і вольовим. Вивчаючи вольові процеси, ми вивчаємо вольові компоненти психічних процесів. З цього можна зробити висновок про можливість опосередкованого шляху вивчення вольових процесів через характеристику інших психічних процесів. Точніше, треба говорити про вольовий характер сприймання, пам'яті тощо, оцінюючи їх з позиції існування в них вольової регуляції. При цьому вольова регуляція тісно пов'язана з емоціями, які змінюються залежно від змісту активності особистості.
Отже, в понятті "воля" виразно простежується цілісний характер психіки людини. На думку Л.С. Виготського, генеральний шлях розвитку психіки пролягає крізь міжфункціональні зв'язки. Тому вивчення феномена волі виводить нас на дослідження особистості, свідомості, самосвідомості особистості, її мотивів і потреб, емоцій і мислення, пам'яті та уяви. У проблемі волі, як у жодній іншій, потрібна реалізація принципу єдності психіки.
Л.С. Виготський свого часу говорив про необхідність уточнення термінології, за допомогою якої дається психологічна характеристика волі. Сучасні дослідники волі (В.А. Іванников) наполягають на тому, що воля у людини формується як вища психічна функція.
Виділяють чотири типи критеріїв волі, які виявляються: 1) у вольових діях; 2) у виборі мотивів і цілей; 3) у регулюванні внутрішніх станів людини, її дій та різних психічних процесів; 4) у вольових якостях особистості[7].
Воля спонукає особистість до свідомої активності, цілеспрямованої і планомірної поведінки. Вольове регулювання поведінки детерміноване умовами, за яких воно відбувається.
З одного боку, волю визнають внутрішньою активністю психіки, що пов'язана з виникненням прагнень, формуванням цілей, внутрішньою напруженістю та мобілізацією зусиль для подолання труднощів і перешкод. Специфічним для внутрішніх проявів вольової поведінки є існування внутрішнього інтелектуального плану, який може спрямовувати всі наявні в людини в певний момент спонукання таким чином, що провідним мотивом стає свідомо поставлена мета. Однак свідома реалізація мети може не узгоджуватися з внутрішніми перешкодами, які залежать від самої людини: а) внутрішні стани людини (стомленість, хвороба, емоційні переживання); 6) конкуруючі мотиви і цілі; в) необхідність вибору одного з двох несумісних бажань (підготовка до іспиту і гра в футбол); г) внутрішній конфлікт між соціально значущою і особистісно значущою метою тощо.
З іншого боку, воля пов'язана із зовнішньою активністю людини, оскільки побудова внутрішнього інтелектуального плану не може вичерпно характеризувати вольової поведінки людини. Виконання, доведення до остаточного результату намірів становлять зовнішні прояви волі. Виконання ж планів, рішень, намірів потребує змін реальної дійсності. Ці зміни стикаються з реальними перешкодами, зовнішніми труднощами: а) фізичні перепони, перешкоди, складність дій, новизна обставин і т. ін.; б) соціально задані іншими дії, які не узгоджуються з власними соціально прийнятими діями; в) відсутність потрібних матеріальних умов; г) зовнішня протидія конкурентів; д) природні перешкоди (зміна погоди, розлив річки); е) економічні, соціальні чи політичні катаклізми тощо. При цьому слід вказати на відносність поділу на внутрішні та зовнішні перешкоди й труднощі, тому що подолання кожної зовнішньої перешкоди передбачає внутрішні прояви волі, і навпаки.
Вольове регулювання поведінки неможливе без врахування її умов, адже вольовий акт людина здійснює як особистість, відповідальна за всі його наслідки. Хоча поведінка завжди спрямована на досягнення мети, кінцеві результати діяльності інколи не відповідають сподіванням. На основі досліджень встановлено, що люди різняться між собою залежно від того, кому вони схильні приписувати відповідальність за власні дії.
Специфічність волі полягає в тій ролі, яку вона виконує в активному житті людини, в здійсненні її зв'язків з навколишнім середовищем. Ці зв'язки реалізуються через свідому організацію і саморегуляцію активності, а саме, через самоорганізацію діяльності та поведінки людини. Для здійснення зв'язку людини з середовищем необхідні специфічно людські практичні й пізнавальні дії як цільові акти поведінки. Загалом при вивченні поведінки людини доводиться мати справу з мимовільними, довільними і вольовими діями. Довільні та вольові дії включаються в зміст вольової поведінки людини. Від них слід відрізняти мимовільні дії. Мимовільні рухи і дії виникають під впливом певного сигналу, який іде від периферичної нервової системи. Ці дії бувають як природжені, так і набуті, до яких належать: природжені орієнтувальні, захисні, хапальні дії. Фізіологічною основою природжених мимовільних рухів є механізм безумовних рефлексів, тоді як набуті мимовільні рухи та дії базуються на механізмі умовного рефлексу.
Складним є співвідношення між довільними і власне вольовими діями людини. Останні дослідження психологів вказують на те, що вольові і довільні дії мають спільні функції, спільний структурний елемент, але різний зміст. Так, з феноменом вольових дій і довільністю пов'язують такі функції, як свободу і гальмування спонтанної активності. Аби діяти вільно, за власним вибором, необхідно мати можливість не підкорятися зовнішньому примусу (на підставі сформованих стереотипів або фіксованих установок) чи внутрішньому коду (за "наказом" умовного або безумовного рефлексу). Точніше, як довільні, так і вольові дії характеризуються тим, що в людини формується здатність будувати свою поведінку усвідомлено, звільняючись як від влади свого природного стану, так і від влади певної життєвої ситуації. Здатність гальмувати спонтанні реагування на ситуації не можна розглядати як пасивну характеристику довільності й волі. Це ступінь високої активності людини, який потребує інтенсивної роботи свідомості.
Вольова дія - це взагалі свідома, цілеспрямована дія, за допомогою якої людина планово досягає цілі, яка стоїть перед нею, підпорядковуючи свої імпульси свідомому контролю і змінюючи навколишню дійсність у відповідності зі своїм задумом. Вольова дія - це специфічно людська дія, якою людина свідомо змінює світ [ 23, с. 576].
Значна кількість дослідників вирізняють такі основні ознаки вольових дій:
) свідоме подолання перешкод на шляху до досягнення мети;
) конкурентні мотиви;
) наявність вольового зусилля.
Загальні характеристики вольових дій такі:
) вольові дії є усвідомленими, цілеспрямованими, умисними, здійсненими за власним свідомим рішенням;
) вольовими діями є дії, зумовлені як зовнішніми (соціальними), так і внутрішніми (власними) чинниками, тобто завжди є підстави для виконання дій;
) вольові дії можуть мати дефіцит спонукання чи гальмування або з самого початку, або в процесі їхнього здійснення;
) вольові дії можуть забезпечуватися допоміжним спонуканням чи гальмуванням за рахунок зміни смислу дії і закінчуватися досягненням мети.
Вольова дія може реалізуватися в простих і складніших формах. У простому вольовому акті спонукання до дії, спрямоване на більш чи менш усвідомлену мету, може безпосередньо переходити у дію. Простий вольовий акт має дві фази: 1) виникнення спонукання та усвідомлення мети; 2) досягнення мети. Складну вольову дію характеризує опосередкований свідомий процес: дії передує врахування її наслідків, усвідомлення ЇЇ мотивів, прийняття рішення, виникнення намірів її здійснення, планування. У складній вольовій дії можна виділити чотири основні фази: 1) виникнення спонукання та попередня постановка мети; 2) стадія обмірковування і боротьба мотивів; 3) прийняття рішення; 4) виконання.
Велике значення вольового зусилля в житті людини. Але ж ніхто не діє заради нього. Воно найчастіше буває емоційно неприємним. Вольове зусилля є лише необхідним засобом реалізації мотиву і мети. Вольове зусилля добре піддається тренуванню. Відповідно до цього психологи часто визначають волю як уміння свідомо долати труднощі на шляху до мети[ 24].
Таким чином, вольова діяльність як цілісний мотиваційний акт поведінки виходить із спонукань, джерелом яких є потреби; спрямовується на усвідомлені цілі; здійснюється на основі свідомого регулювання.
Щоб психічна регуляція діяльності була успішною, психіка має відображати об'єктивні властивості речей і визначати ними (а не потребами організму) способи досягнення поставленої мети. Через діяльність людина здатна реалізовувати цілеспрямовані дії, а саме стимулювати та підтримувати активність. Діяльність особистості нерозривно пов'язана з мисленням та волею, спирається на них, неможлива без пізнавальних і вольових процесів.
Діяльність - усвідомлена й цілеспрямована активність людини, зумовлена потребами і спрямована на пізнання та перетворення світу.Отже, діяльність - це внутрішня (психічна) і зовнішня (фізична) активність людини, яка регулюється усвідомленою метою.
У трудовій діяльності необхідна цілеспрямованість психічних процесів. Свідоме регулювання сприймань, мислення, процесів памяті, емоційних станів здійснюється волею людини. Воля - це активна сторона психічної діяльності, яка проявляється в свідомому регулюванні дій і вчинків людини, спрямованих на досягнення поставлених цілей і переборення труднощів. Основна особливість вольової регуляції полягає у свідомій мобілізації особистістю своїх психічних і фізичних можливостей для переборення труднощів при здійсненні цілеспрямованих дій і вчинків. Переборення труднощів виступає необхідною умовою вольової дії.
Вольові дії присутні не тільки в боротьбі з труднощами. Повсякденна, особливо рутинна, нецікава робота також вимагає вольових зусиль і якостей працівника. Вольове зусилля - це форма емоційного стресу, який мобілізує внутрішні ресурси людини (память, мислення, сприймання, уяву), створює додаткові мотиви до дій і переживається як стан значного напруження. Завдяки вольовим зусиллям гальмується дія одних і посилюється дія інших мотивів, переборюються зовнішні перешкоди (при розвязанні складних завдань, втомі) та їх відображення у психіці у вигляді внутрішніх труднощів. Вольове зусилля відрізняється від сили мотивів. При незмінній мотивації ефективність праці завдяки мобілізації вольових зусиль може зростати вдвічі. Найбільший успіх діяльності забезпечується тоді, коли сила мотивів і вольове зусилля доповнюють одне одного.
У процесі розвитку людина навчилася не тільки довільно діяти, а й довільно припиняти свої дії. Довільно діючи і довільно припиняючи свої дії, людина таким чином регулює свою власну діяльність і поведінку.
Мотив - це рушійна сила, яка спонукає людину до діяльності, до боротьби за досягнення мети. Мотивами діяльності є людські потреби, почуття, інтереси, усвідомлення необхідності діяти. Чіткість мети, розуміння справи, усвідомлення завдання, його важливість завжди породжують силу, енергію і рішучість дій. Чим більшого суспільного значення набуває завдання, тим більшу енергію та завзяття люди докладатимуть до його здійснення. Пристрасне захоплення своєю справою спонукає людей до творчої праці.
Вольова діяльність буває простою та складною.
Проста вольова діяльність - це діяльність, яка для свого здійснення не вимагає особливого напруження сил і спеціальної її організації. Вона характеризується безпосереднім переходом бажання в рішення і здійснення цього рішення.
Складна вольова діяльність вимагає значного напруження сил, терплячості, наполегливості, вміння спрямувати себе на виконання дії. Так, людина, розв'язуючи математичні задачі, щоб досягти бажаного успіху, повинна здійснювати низку вольових дій.
Воля людини виявляється в подоланні не лише зовнішніх труднощів, що неодмінно виникають у процесі виконання різних видів діяльності, а й внутрішніх, спричинених, наприклад, бажаннями, які суперечать поставленим завданням, втомою тощо. Подолання внутрішніх труднощів вимагає самоволодіння та усвідомлення необхідності виконати те чи інше завдання.
Рішення, що є глибоко усвідомленим, перетворюється на дію. Виконання дії починається з її планування, з організації засобів, потрібних для здійснення завдання, і закінчується її завершенням.
Успіх вольового акту залежить від вольових якостей людини, глибини усвідомлення завдання, інтересу, а також від знань, умінь і навичок діяти, без яких успішне досягнення мети неможливе. Уміння, звичні дії роблять вольові дії чіткішими та більш організованими, сприяють швидкому та успішному їх виконанню.
Будь-яка дія має успіх, якщо стає звичною. Навички та звички сприяють легшому подоланню труднощів та успішному завершенню дії.
Великі справи, визначні наукові винаходи можливі лише за умови наявності цих рис.
Шляхом механізації психічних процесів і актів діяння закріплюються деякі види психічної діяльності, на основі чого формуються неповторні стилі поведінки особистостей.
Факторами розвитку вольових процесів індивіда також є очікування успіху (важлива впевненість у можливості досягнення мети) та цілеспрямування (ціль постає перед особистістю як соціально-визнаний та індивідуально-прийнятий компонент діяльності, який надає дії сенс і керує дією в процесі виконання).
Орієнтація індивіда на завершеність дій виступає як фактор, що впливає на організацію циклу дій від початку до кінця. Важливим для розвитку волі є мотивування процесу діяння, тобто свідоме утворення індивідуальної значущості цього процесу.
Найбільш характерним проявом волі є поведінка людини в умовах ризику. Ризик - це характеристика діяльності з непевними для субєкта наслідками і наявними у нього передбаченнями щодо можливості цих несприятливих наслідків у випадку невдачі. Очікувані наслідки при ризику визначаються оцінкою ймовірності невдачі і рівнем негативних наслідків при цьому. Причиною ризикованої поведінки, яка передбачає включення волі, є розрахунок на виграш, очікувана величина якого в разі успіху перевищує рівень несприятливих наслідків при невдачі. Мотивація успіху тут сильніша за мотивацію уникнення невдачі. В окремих випадках бажання зразу не викликає активності через невизначеність результату і можливих несприятливих наслідків у разі неуспіху. Перед людиною виникає ситуація вибору між двома можливими варіантами дії: менш приємним, але надійнішим, і приємнішим, але не таким надійним (результат якого невизначений, із можливими небажаними наслідками).
Поведінка людини в ситуації ризику є одним із найхарактерніших проявів волі. Ризик - активна дія, спрямована на привабливу ціль, досягнення якої пов'язано з елементами небезпеки. Якщо мотивація уникнення невдачі сильніша від мотивації успіху, то для прийняття рішення про ризикову поведінку потрібна велика сила волі.
1.2 Вольові якості особистості , їх місце та роль в організації діяльності та спілкування людини
Способи здійснення вольових дій у різних людей індивідуальні. Набувши у поведінці людини визначеності і стійкості, вони перетворюються на характерні вольові якості особистості.
Вольові якості - це відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки, її влади над собою[24 C.13].
Вольові якості розглядають як індивідуальні особливості волі, властиві окремим людям. До позитивних якостей належать такі, як наполегливість, цілеспрямованість, витримка тощо. Якості, що характеризують слабкість волі особистості, визначають такі поняття: безпринципність, безініціативність, нестриманість, боязкість, упертість тощо. Базальні вольові якості
Перелік позитивних і негативних вольових якостей дуже великий, тому розглянемо основні з них. Найчіткішу класифікацію вольових якостей зробив В.К. Калін. Такі вольові якості, як енергійність, терплячість, витримку та сміливість, відносять до базальних (первинних) якостей особистості. Функціональні прояви цих якостей є односпрямованими регуляторними діями свідомості, що набирають форми вольового зусилля.
Під енергійністю розуміють здатність вольовим зусиллям швидко піднімати активність до необхідного рівня.
Терплячість визначають як уміння підтримувати шляхом допоміжного вольового зусилля інтенсивність роботи на заданому рівні за умов виникнення внутрішніх перешкод (наприклад, при втомі, поганому настрої, при незначних хворобливих проявах).
Витримка - це здатність вольовим зусиллям швидко гальмувати (послаблювати, уповільнювати) дії, почуття та думки, що заважають здійсненню прийнятого рішення.
Сміливість - це здатність при виникненні небезпеки (для життя, здоров'я чи престижу) зберегти стійкість організації психічних функцій і не знизити якість діяльності. Іншими словами, сміливість пов'язана з умінням протистояти страху і йти на виправданий ризик задля визначеної мети.
Системні вольові якості
Решта проявів вольового регулювання особистості складніші. Це певні сполучення односпрямованих проявів свідомості. Системність вольових якостей пов'язана з широким спектром функціональних проявів різних сфер (вольової, емоційної, інтелектуальної). Такі вольові якості є вторинними, системними. Так, хоробрість включає в себе як складові сміливість, витримку, енергійність; рішучість - витримку та сміливість.
Ціла низка вольових якостей особистості є системними - наполегливість, дисциплінованість, самостійність, цілеспрямованість, ініціативність, організованість. При цьому важливо знати, що базальні (первинні) вольові якості становлять підґрунтя системних (вторинних) якостей, їхнє ядро. Низький рівень якихось базальних якостей дуже ускладнює утворення більш складних, системних вольових якостей.
Цілеспрямованість полягає в умінні людини керуватися в своїх діях і вчинках загальними і стійкими цілями, зумовленими її твердими переконаннями. Цілеспрямована особистість завжди спирається на загальну, часто віддалену мету і підпорядковує їй свою конкретну мету. Така особистість добре знає, чого хоче досягти і що їй робити. Ясність мети - в цьому полягає її гідність.
Наполегливість - це вміння постійно і тривало добиватися мети, не знижуючи енергії в боротьбі з труднощами. Наполеглива особистість правильно оцінює обставини, знаходить у них те, що допомагає досягненню мети. Така особистість здатна до тривалого і неослабного напруження енергії, неухильного руху до наміченої мети. Наполегливість. Сутність її полягає в умінні активно викликати дії, потрібні для подолання труднощів, і енергійно діяти під час досягання мети. Наполеглива людина не розгублюється перед невдачами, а, мобілізуючи свої сили, знову намагається досягти задуманого. Ненаполегливі люди легко пасують перед труднощами, піддаються сумніву і перестають діяти. Наполегливість відрізняється від впертості - необґрунтованого, нерозумного відстоювання непродуманих рішень. Наполегливість людини слід відрізняти від такої її риси, яка називається впертістю.
Впертість - це необґрунтований, нічим не виправданий вияв волі, коли людина наполягає на своєму недоцільному бажанні, незважаючи на обставини. Упертість є виявом не сили, а певніше слабкості волі. Приймаючи рішення, вперта людина заперечує розумні докази, не зважає на інтереси інших, суспільні інтереси і своїми діями часто-густо завдає їм шкоди.
Важливою вольовою якістю людини є й самостійність. Самостійність волі виявляється в здатності людини критично ставитися до вчинків і дій, як своїх власних, так і сторонніх, не підпадати під негативний вплив інших.
Самостійність - це результат високої принциповості людини, її ідейності та моральної витримки. Самостійність - це вміння обходитись у своїх діях без чужої допомоги, а також уміння критично ставитися до чужих впливів, оцінюючи їх відповідно до своїх поглядів і переконань. Самостійність особистості виявляється в здатності за власним почином організовувати діяльність, ставити мету, в разі необхідності вносити в поведінку зміни. Самостійна особистість не чекає підказок, вказівок від інших людей, активно відстоює власні погляди, може бути організатором, повести за собою до реалізації мети.
Ініціативність - це вміння знаходити нові, нешаблонні рішення і засоби їхнього здійснення. Протилежними якостями є безініціативність та залежність. Безініціативна людина легко піддається впливу інших людей, їхніх дій, вчинків, власні рішення ставить під сумнів, не впевнена в їхній правильності та необхідності. Особливо виразно ці якості проявляються у формі навіювання.
Важливою вольовою рисою людини є самовладання. Воно виявляється в здатності людини себе опановувати, скеровувати свою поведінку та свою діяльність.
Самовладання - важлива риса особистості, яку ми називаємо мужністю. Володіючи собою, людина сміливо береться за виконання відповідального завдання, навіть коли знає, що його виконання пов'язане з небезпекою для неї або навіть загрожує її життю. Самовладання - одна з умов дисциплінованої людини.
Відсутність самовладання робить людину нестриманою, імпульсивною. Люди, які не здатні себе опановувати, легко підпадають під вплив почуттів, часто порушують дисципліну, пасують перед труднощами, впадають у розпач.
Своєрідним виявом відсутності волі особистості є конформізм. Суть його в тому, що людина хоча і має власну думку, але легко її змінює під тиском групи, виявляє свою залежність від стороннього впливу, не обстоює своїх переконань. Комфортним особам властиві негнучкість психічних процесів, бідність ідей, знижена здатність володіти собою, поверхове уявлення про себе, їм бракує віри в себе, вони виявляють більшу пасивність, навіюваність і залежність від інших.
Сукупність позитивних якостей волі, властивих людині, зумовлює її силу волі. Як позитивні, так і негативні якості волі не є вродженими. Вони розвиваються протягом життя та діяльності.
Воля людини характеризується й іншими властивостями - сміливістю, мужністю, стійкістю, дисциплінованістю. Вони є індивідуальним поєднанням складного комплексу якостей.
Сукупність позитивних вольових якостей утворює силу волі особистості, негативних - її вольову слабкість. Рівень розвитку різних вольових якостей є неоднаковим. Часто можна зустріти людей, у яких сильно розвинуті одні вольові якості і слабо розвинені інші. Наприклад, рішуча, але ненаполеглива людина приймає обґрунтовані та своєчасні рішення, проте не може втілити їх у життя.
Однією з важливих вольових якостей людини є її рішучість. Рішучість - це вміння приймати обдумані рішення, послідовно втілювати їх у життя. Нерішучість є проявом слабкості волі. Нерішуча людина схильна або відкидати остаточне прийняття рішення, або без кінця його переглядати.
Воля особистості характеризується також її організованістю, яка полягає в умінні людини керуватись у своїй поведінці твердо наміченим планом. Ця якість вимагає вміння не тільки неухильно втілювати в життя свій план, а й виявляти необхідну гнучкість при зміні обставин дійсності.
Отже, сукупність проявів позитивних (базальних і системних) вольових якостей утворює силу волі особистості. Встановлено, що людям із сильною волею властивий високий рівень мотивації досягнення. Мотивація досягнення - це наполегливість у досягненні своєї мети, прагнення до поліпшення результатів, незадоволеність досягнутим, намагання добитися успіху. Так, люди з високою потребою в досягненні завжди в пошуках ситуацій, де вони могли б перевірити свої можливості, впевнені в успішному завершенні справи, готові взяти на себе відповідальність, рішучі в екстремальних ситуаціях, не втрачають рівноваги в умовах змагання, виявляють велику наполегливість при подоланні зовнішніх чи внутрішніх перешкод.
Своєрідність активності особистості втілюється саме у вольових якостях особистості. Вольові якості - це відносно постійні, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки. Індивідуальні особливості волі властиві окремим людям. Позитивні вольові якості, такі як самостійність, ініціативність, рішучість, витримка дуже важливі і в професійній діяльності людини і в повсякденній а також і в спілкуванні. Адже дуже важливим є вміння людини самостійно діяти, приймати зважені рішення, протидіяти стресовим ситуаціям та іншим перешкодам.
В професійній діяльності людина, яка має такі вольові якості як організованість, наполегливість, самостійність, ініціативність, принциповість, сміливість та витримка обовязково досягає поставлених цілей, а отже будь-яка діяльність такої людини, підкріплена мотивом (ціллю) буде успішною. Особливу увагу слід приділити організованості - це вміння послідовно діяти згідно наміченого плану, незважаючи на внутрішні та зовнішні перешкоди, а отже потребує неабияких вольових зусиль.
В спілкуванні люди з вираженими позитивними вольовими якостями проявляють терплячість та тактовність, вміють вислухати, та за необхідності поділитись інформацією. В таких людей гарно розвинений свідомий вольовий контроль над емоціями, а отже вони спочатку думають, а потім говорять.
Висновки до 1 розділу
Воля - це психічний процес свідомої та цілеспрямованої регуляції людиною своєї діяльності та поведінки з метою досягнення поставлених цілей.
Вольові прояви реалізуються через вольову дію, вольове зусилля і характерну напруженість, яка мобілізує і регулює активність особистості. Вольова діяльність як цілісний мотиваційний акт поведінки виходить із спонукань, джерелом яких є потреби; спрямовується на усвідомлені цілі; здійснюється на основі свідомого регулювання.
Щоб психічна регуляція діяльності була успішною, психіка має відображати об'єктивні властивості речей і визначати ними (а не потребами організму) способи досягнення поставленої мети. Через діяльність людина здатна реалізовувати цілеспрямовані дії, а саме стимулювати та підтримувати активність. Діяльність особистості нерозривно пов'язана з мисленням та волею, спирається на них, неможлива без пізнавальних і вольових процесів.
Вольові якості - це відносно стійкі, незалежні від конкретної ситуації психічні утворення, що засвідчують досягнутий особистістю рівень свідомої саморегуляції поведінки, її влади над собою. Вольові якості людини формуються і проявляються в діях та вчинках, що є складовими будь-якої діяльності (трудової, навчальної, спортивної та ін.) та спілкування.
РОЗДІЛ 2. ДОСЛІДЖЕННЯ ВОЛЬОВИХ ЯКОСТЕЙ ОСОБИСТОСТІ В РАМКАХ ДІЯЛЬНОСТІ ТА СПІЛКУВАННЯ ЛЮДИНИ
2.1 Методологія дослідження вольових якостей особистості
В ході курсової роботи було використано наступні методики дослідження:
·Методика дослідження суб'єктивного контролю( тест-опитувальник, розроблений Є. Ф. Бажіним та ін. на основі шкали локусу контролю Дж. Роттера) (Див. Додаток А)
·Тест - опитувальник А.В.Зверькова та Є.В.Ейдмана «Дослідження вольової саморегуляції» (Див. Додаток В)
·Методика «Соціальна сміливість», що є фрагментом методики багатофакторного дослідження особистості Р. Кеттелла (фактор Н) (Див. Додаток С)
·Опитувальник «Самооцінка сили волі» (за М.М. Обозовим) (Див. Додаток D)
З волею тісним чином пов'язана така особистісна якість, як відповідальність.
Для диференціювання різних способів покладання відповідальності американський психолог Джуліан Роттер (1916-1995) обґрунтував поняття «локус контролю».
Локус контролю (від лат. locus - місцезнаходження та від франц. controle - перевірка) - індивідуальна якість людини, яка характеризує її схильність приписувати відповідальність за наслідки своєї діяльності зовнішнім силам (екстернальний локус контролю) чи внутрішнім станам і переживанням (інтернальний локус контролю).
Роттер довів, що локус контролю є стійкою властивістю особистості, яка формується в процесі її соціалізації. Люди, схильні приписувати причини своїх дій і вчинків зовнішнім факторам, мають зовнішній (екстернальний) локус контролю. Вони завжди шукають причини своїх невдач у зовнішніх обставинах. Так, студент, який не склав екзамен, пояснює це відсутністю часу для підготовки, складністю предмета тощо. Дослідники встановили, що схильність до зовнішньої локалізації контролю пов'язана з такими рисами особистості, як неврівноваженість, невпевненість у своїх силах, тривожність, підозрілість, конформність, агресивність та ін.
Якщо людина покладає на себе відповідальність за власні дії і причини їх бачить в особливостях своєї уваги, мислення, здібностей, внутрішніх переживань, то вона має внутрішній (інтернальний) локус контролю. Індивідам такого типу властиві впевненість у собі, наполегливість і послідовність у досягненні поставлених цілей, схильність до самоаналізу, врівноваженість, товариськість, доброзичливість і незалежність. (Див. додаток№1)
Методикою «Соціальна сміливість», що є фрагментом методики багатофакторного дослідження особистості Р. Кеттелла (фактор Н) досліджується ступінь наявності в особистості такої важливої вольової риси, як сміливість, або відсутність цієї риси - боязкість.
За цим тестом, чим більше набрана сума балів, тим більше виражена соціальна сміливість, характерні такі риси, як - підприємливість, соціальна сміливість, товстошкірість, аварійний, схильний до ризику, товариський, активний, явний інтерес до іншої статі, чутливий, чуйний, добродушний, імпульсивний, розгальмований, тримається вільно, емоційний, артистичні інтереси, безтурботний, не розуміє небезпеки. Чим менше набрано балів, тим більше переважає боязкість, а саме: нерішучість, не впевнений у своїх силах, сором'язливість, ніяковіє у присутності інших, стриманий, боязкий, емоційний, озлоблений, роздратований, обмежений, суворо дотримується правил, швидко реагує на небезпеку, підвищена чутливість до загрози, делікатний, уважний до інших, воліє перебувати в тіні, великому товариству воліє одного - двох друзів.
Тест - опитувальник А.В.Зверькова та Є.В.Ейдмана «Дослідження вольової саморегуляції» дозволяє отримати дані про індивідуальну міру володіння власною поведінкою у різних ситуаціях, здатність свідомо управляти своїми діями, станами та спонуканнями. Рівень розвитку вольової саморегуляції може бути охарактеризований в цілому й окремо за такими властивостями характеру як настирливість і самоконтроль.
Рівні вольової саморегуляції визначаються у зіставленні з середніми значеннями кожної шкали. Якщо вони становлять більшу половину максимально можливої суми збігів, то цей показник відображає високий рівень розвитку загальної саморегуляції, настирливості або самоконтролю. Отримавши інформацію про усвідомлювані особливості саморегуляції, можна розробити програму вдосконалення, зазначивши ті риси, які насамперед потребують розвитку або корекції.
За опитувальником «Самооцінка сили волі» (М.М. Обозов) досліджується як людина проявляє та усвідомлює в своїй діяльності вольові якості.
2.2 Емпіричне дослідження вольових якостей особистості та виявлення взаємозвязку з організацією діяльності та спілкування
Дослідження проходило за наступними етапами:
. Постановка проблеми.
. Теоретичний аналіз проблеми.
Розгляд проблеми емпіричного дослідження, формування сили волі особистості, значення вольових якостей в діяльності та спілкування особистості.
. Формулювання гіпотези дослідження.
Наявність сильного вольового саморегулювання, такі якості, як сміливість та відповідальність, забезпечують людині досягнення поставлених цілей, а отже будь-яка її діяльність буде успішною.
. Планування та проведення емпіричного дослідження.
Збір всіх необхідних даних для дослідження, вибір учасників дослідження, застосування методик на досліджуваних особах.
. Аналіз та інтерпретація отриманих результатів.
У проведеному дослідженні приймали участь 32 учні 11-х класів (16-17 років) СШ № 17 м. Ірпеня, серед яких 15 хлопців та 17 дівчат.
Був проведений аналіз успішності учнів та анкетування, з метою визначення рівня активності та популярності учнів у спілкуванні. З цими результатами порівнювались дані, отримані за методиками дослідження сили волі та вольових якостей особистості.
Випробувані були розміщені так, щоб не створювати перешкод один одному в процесі роботи. Потім було викладено мету дослідження і правила роботи з опитувальниками. Важливо при цьому досягти позитивного, зацікавленого ставлення досліджуваних до виконання завдання. Їх увага звертається на неприпустимість взаємних консультацій по відповідях у процесі роботи і будь-яких обговорень між собою. Після цих роз'яснень підліткам було запропоновано уважно вивчити інструкції і перейти до самостійної роботи з опитувальниками. Дослідження проводилось поетапно, тривало 5 днів. Перший день - аналіз успішності, та анкетування учнів дял виявлення популярних у спілкування, другий день - робота з методикою визначення локусу контролю учнів, третій день - методика «Соціальна сміливість», що є фрагментом методики багатофакторного дослідження особистості Р. Кеттелла (фактор Н), четвертий день - тест - опитувальник А.В.Зверькова та Є.В.Ейдмана «Дослідження вольової саморегуляції», пятий день - опрацювання опитувальника «Самооцінка сили волі».
Учні здебільшого були зацікавлені в дослідженні, старанно виконували інструкції та виявляли інтерес як до особистих результатів так і до результатів дослідження вцілому.
Висновки до 2 розділу
В процесі написання другого розділу було розглянуто методи емпіричного дослідження, а також етапи проведення емпіричного дослідження. Було розглянуто вибірку учасників емпіричного дослідження.
Емпіричні методи дослідження - це група методів зорієнтована на пізнання безпосередньої дійсності, зовнішніх зв'язків і відношень.
В ході курсової роботи було використано наступні методики дослідження:
.Методика дослідження суб'єктивного контролю( тест-опитувальник, розроблений Є.Ф. Бажіним та ін. на основі шкали локусу контролю Дж. Роттера)
.Тест - опитувальник А.В. Зверькова та Є.В. Ейдмана «Дослідження вольової саморегуляції»
.Методика «Соціальна сміливість», що є фрагментом методики багатофакторного дослідження особистості Р. Кеттелла (фактор Н)
.Опитувальник «Самооцінка сили волі» (за М.М. Обозовим).
РОЗДІЛ 3. АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТІВ ЕМПІРИЧНОГО ДОСЛІДЖЕННЯ ТА РОЗРОБКА РЕКОМЕНДАЦІЙ ЩОДО ФОРМУВАННЯ СИЛИ ВОЛІ ОСОБИСТОСТІ
воля психологічний особистість
3.1 Результати дослідження вольових якостей та виявлення взаємозвязку з організацією діяльності та спілкування людини
Провівши діагностику саморегуляції, визначення локусу контролю, рівня соціальної сміливості в 32 учнів 11-х класів було виявлено зв'язок з успішністю навчання(як показником організації діяльності) та популярністю в класі(як показником організації спілкування).
При визначенні локус контролю:
високий рівень екстернальності - 5 учнів (16%) - емоційно нестійкі, схильні до неформального спілкування і поведінки, слабкокомунікабельні, у них поганий самоконтроль і висока напруженість;
середні показники по шкалі «екстернальність- інтернальність»- 20 учнів (63%) - їхня поведінка і психологічне почуття відповідальності за неї залежать від конкретних соціальних ситуацій;
високий рівень інтернальності - 6 учнів (21%)- мають емоційну стабільність, вони вперті, рішучі, відрізняються комунікабельністю, значним самоконтролем і стриманістю.
За методикою соціальної сміливості особистості:
низький рівень: 1 учень (3%)
середній рівень: 11 учнів (34%)
високий рівень: 20 учнів (63%)
По тесту - опитувальнику А.В.Зверькова та Є.В.Ейдмана «Дослідження вольової саморегуляції» отримано такі дані:
низький рівень: 5 учнів (16%) - такий рівень переважає у людей чуттєвих, емоційно нестійких, невпевнених у собі. Їм властива імпульсивність;
високий рівень: 27 учнів (84%) - підходить для емоційно зрілих, активних, незалежних, самостійних людей. Їх відокремлює спокій, впевненість у собі, реалістичність поглядів. Як правило, вони гарно рефлексують особисті мотиви, можуть розподіляти зусилля і спроможні контролювати свої вчинки, мають виражену соціально-позитивну направленість.
Тест «Самооцінка сили волі» дав такі результати:
низький рівень: 0 осіб (0%)
середній рівень: 15 осіб (47%) - діють по-різному, іноді переважає податливість, а іноді - наполегливість;
високий рівень : 17 осіб (53%) - вольова людина. Наполегливість - головна риса, але слід памятати, що компроміси та переговори також ведуть до успіху в спілкуванні.
Порівнявши індивідуально результати отриманих досліджень з успішністю учнів у навчальній діяльності та їх популярністю серед однокласників, приходимо до висновку, що люди, які мають високий рівень вольової саморегуляції, почуття своєї відповідальності та неабияку сміливість є більш успішними та комунікабельними, ніж їх товариші, які не можуть свідомо регулювати свою поведінку та перекладають відповідальність за своє життя на інших або на обставини.
.2 Умови розвитку, виховання сили волі особистості
Волю як регулятор поведінки не дано людині від природи. Вона формується у процесі життя і діяльності, підкоряючи поставленій меті всі дії особистості. Це особистісне надбання, яке розвивається під впливом виховання і самовиховання. Воно здобувається за постійного спілкування з людьми, у спільній роботі з ними. Розвинута і загартована воля дає змогу людині переборювати значні труднощі на шляху до мети.
Виховання волі - це, власне, процес виховання особистості загалом, а не певної якості. Вихідними положеннями виховання волі підростаючого покоління є: 1) правильне поєднання свідомого переконування з вимогливістю до поведінки людини; 2) забезпечення реального впливу вимог на життєві взаємини особистості з усіма навколо, а також на її ставлення до самої себе; 3) поєднання свідомого переконування з організацією практичного досвіду здійснення особистістю вольових дій і вчинків.
Позитивне значення для виховання волі мають цілеспрямовані вправи, пов'язані зі свідомим прагненням особистості навчитися володіти собою, опанувати вольовий спосіб поведінки. Важливою умовою розвитку волі є інтерес до самовиховання волі. Воля, як і весь психічний світ, не є надприродною силою, а виникає і розвивається в процесі життя та виховання. Розвиток вольового регулювання поведінки нерозривно пов'язаний з розвитком спонукань. Для дітей характерні нестійкість спонукань, залежність їх від безпосередньої ситуації, чим зумовлюються імпульсивність і безсистемність дій. На наступних вікових етапах ситуативні спонукання об'єднуються у більш стійкі утворення з поступовим переходом в єдину мотиваційну систему, що визначає спрямованість поведінки.
Разом з тим відбувається розвиток свідомої вольової регуляції поведінки і в цілому активності особистості. Людина набуває здатності оцінювати себе, щоб керуватись у своїй поведінці не випадковими потягами, а системою засвоєних і прийнятих для себе правил і норм моральної поведінки.
Активність вольового самоствердження розпочинається в підлітковому віці. Для підлітків виховання сильної волі часто є самоціллю. Це період складного і суперечливого становлення вольових якостей особистості. Цілеспрямованість, самостійність, рішучість, з якими підліток долає труднощі на шляху до здійснення мети, свідчать, що він з об'єкта волі інших людей поступово перетворюється на суб'єкт власної волі. Але те, чи набере цей процес позитивних форм або ж почнуть виникати збочення, залежить від виховання.
Для юнацького віку характерні подальший інтенсивний розвиток вольових якостей і відповідно відносна завершеність їхнього формування.
Вольові якості стають компонентами й рисами характеру особистості. В поведінці старшокласників виявляється стійкість у розподілі вольових зусиль відповідно до провідних інтересів. Вольова активність уже відповідає суспільним вимогам. Але які вольові якості і на якій стадії завершеності включаються в структуру характеру особистості - це залежить від багатьох обставин, зокрема й від перебігу процесу підліткового самоствердження, від соціального вибору та самовизначення в юності, від самовиховання кожної особистості.
Виховання волі - це, власне, процес виховання особистості загалом, а не певної якості. Вихідними положеннями виховання волі підростаючого покоління є: 1) правильне поєднання свідомого переконування з вимогливістю до поведінки людини; 2) забезпечення реального впливу вимог на життєві взаємини особистості з усіма навколо, а також на її ставлення до самої себе; 3) поєднання свідомого переконування з організацією практичного досвіду здійснення особистістю вольових дій і вчинків.
Позитивне значення для виховання волі мають цілеспрямовані вправи, пов'язані зі свідомим прагненням особистості навчитися володіти собою, опанувати вольовий спосіб поведінки. Важливою умовою розвитку волі є інтерес до самовиховання волі. Є чимало способів виховання вольового регулювання поведінки особистості в ситуаціях повсякденного життя. Кожну дію можна перетворити у вправу, якщо здійснювати її свідомо, а не за звичкою чи з почуття обов'язку. Призначення волі полягає в тому, щоб спрямовувати, а не в тому, щоб примушувати до чогось.
Розвиток волі не віддільний від становлення всієї особистості: її спонукальної сфери, самосвідомості, інтелекту, здібностей, характеру, темпераменту, свідомості. Тільки в діяльності, подоланні внутрішніх та зовнішніх перешкод, виконанні обов'язків, завдань і доручень відбувається становлення вольових якостей.
.3 Психологічні рекомендації щодо самовиховання волі
Важливими умовами вольової підготовки людини є систематичне збагачення досвіду вольової поведінки, розвиток здатності, уміння мобілізувати сили на подолання труднощів. Для загартування волі важливо не допустити відходу від поставленої мети, виявляти наполегливість, сміливість, стійко переносити труднощі, невдачі, вірити у свої сили. Прислужиться цьому своєчасне виконання прийнятих рішень, доведення розпочатої справи до кінця, свідомий вплив на себе щодо подолання негативних якостей, станів, рис характеру. Людина, яка не працює над своїм загальним розвитком, уникає труднощів, неорганізована, пасивна, лінива, боязка, належних вольових якостей не сформує.
Допомагають у розвитку волі підвищення позитивної мотивації до вольових дій, нагромадження досвіду вольової поведінки та цілеспрямоване самовиховання.
Рівень вольової активності є інтегральною характеристикою вольової регуляції і залежить від сили потреби, інтенсивності пережитої людиною емоції, вольового зусилля.
Вольова сфера визначає здатність людини долати зовнішні та внутрішні перешкоди, досягати позитивних результатів діяльності та поведінки, взаємодіяти зі спонукальною, емоційною та інтелектуальною сферами і самосвідомістю особистості.
Міцність, стійкість вольових якостей залежать від моральної спрямованості, світогляду, духовності, змісту діяльності. Зміцнює волю систематична вольова поведінка, мобілізована на подолання труднощів.
Прийоми самовиховання волі можуть бути досить різноманітними, але всі вони включають дотримання наступних умов[17, с.102-103] :
. Починати слід з придбання звички долати порівняно незначні труднощі і перешкоди.
. Надзвичайно небезпечні будь самовиправдання - це брехня не тільки для інших, але і для себе.
. Труднощі і перешкоди необхідно долати для досягнення все більш складних цілей.
. Прийняте одного разу рішення завжди має бути виконане до кінця.
. Віддалену мета необхідно дробити на етапи, намічати найближчі перспективи, досягнення яких створює умови для наближення до кінцевої мети.
. Максимально суворе дотримання режиму дня, правильного розпорядку всього життя - важлива умова формування волі людини.
. Систематичне заняття спортом, вміння перемагати труднощі при заняттях фізичною культурою - тренування не тільки м'язів, а й волі.
. Успіх діяльності залежить не тільки від вольових якостей, а й від наявності відповідних навичок. Тому їх формування виступає як одна з основних умов досягнення поставлених цілей.
. І, мабуть, найголовніше у вихованні волі - це самонавіювання.
Висновки до 3 розділу
Воля людини виявляється в подоланні не лише зовнішніх труднощів, що неодмінно виникають у процесі виконання різних видів діяльності та в спілкуванні, а й внутрішніх, спричинених, наприклад, бажаннями, які суперечать поставленим завданням, втомою тощо. Подолання внутрішніх труднощів вимагає саморегулювання та усвідомлення необхідності виконати те чи інше завдання.
Для всіх вольових проявів загальною є свідома боротьба особистості з труднощами, які завжди виникають при вирішенні любої більш-менш складної задачі, що проявляється в ціленаправленому регулюванні поведінки, діяльності. Наявність волі у людини нерозривно повязана з наявністю значущих, важливих для неї цілей і завдань. Розвинута воля - це обовязково і економне витрачання енергії, коли свідомі імпульси направлені не тільки на підсилення та прискорення процесів, але й на їх послаблення й уповільнення, коли треба. Саме вольова людина здатна відключитися від всіх подразників і змусити себе відпочивати, спати, тоді як людина з нерозвинутою волею не вміє боротися з своєю психічною напругою[24 C.8] . Розвиток волі не віддільний від становлення всієї особистості: її спонукальної сфери, самосвідомості, інтелекту, здібностей, характеру, темпераменту, свідомості. Тільки в діяльності, подоланні внутрішніх та зовнішніх перешкод, виконанні обов'язків, завдань і доручень відбувається становлення вольових якостей.
Важливими умовами вольової підготовки людини є систематичне збагачення досвіду вольової поведінки, розвиток здатності, уміння мобілізувати сили на подолання труднощів.
Людина, що володіє сильною волею, умінням долати різні труднощі - виявляє при цьому такі вольові якості, як рішучість, сміливість, витривалість, самостійність, наполегливість, самовладання. Слабовільні ж люди пасують перед труднощами, не виявляють твердості в досягненні поставлених цілей, не вміють стримувати себе, придушувати моментні спонукання в ім'я більш високих мотивів поведінки та діяльності. Тому постійне виховання волі є важливою умовою виконання будь-якої діяльності, а також вдосконалення особистості кожної людини.
1.Окреслюючи теоретичні розробки поняття воля, приходимо до висновку, що воля є функцією людської психіки, яка полягає у владі над собою, керуванні своїми діями й свідомому регулюванні своєї поведінки; прагнення досягти своєї мети. Воля - необхідний компонент психічної структури особистості, який виконує певні специфічні функції. Воля нерозривно повязана з розумовою та емоційною сферою. Який би вчинок людина не здійснювала, - в ньому задіяні і розум, і емоції, і воля.
Основним проявом волі виступають вольові дії, які включають в себе в якості необхідної умови подолання труднощів. Наприклад, молодий чоловік прийняв рішення освоїти складну виробничу діяльність, хоча на цьому шляху виникає ряд внутрішніх і зовнішніх перешкод. В результаті вольових дій він здійснює свій задум. Вольові дії входять, в свою чергу, в систему організованої професійної діяльності. Здатність домагатися наміченої мети що б не сталось виступає, як вольова якість людини. Отже, воля - це насамперед влада над собою, над своїми почуттями і діями.
.Методологічну базу нашого дослідження склали:
Методика дослідження суб'єктивного контролю( тест-опитувальник, розроблений Є.Ф. Бажіним та ін. на основі шкали локусу контролю Дж. Роттера) (Див. Додаток А)
Тест - опитувальник А.В. Зверькова та Є.В. Ейдмана «Дослідження вольової саморегуляції» (Див. Додаток В)
Методика «Соціальна сміливість», що є фрагментом методики багатофакторного дослідження особистості Р. Кеттелла (фактор Н) (Див. Додаток С)
Опитувальник «Самооцінка сили волі» (за М.М. Обозовим) (Див. Додаток D)
.В ході дослідження вольових якостей особистості, в якому прийняли участь32 учні 11-х класів (16-17 років) СШ № 17 м. Ірпеня, серед них 15 хлопців та 17 дівчат було виявлено , що високий рівень інтернальності - 6 учнів (21%)- мають емоційну стабільність, вони вперті, рішучі, відрізняються комунікабельністю, значним самоконтролем і стриманістю, по тесту - опитувальнику А.В.Зверькова та Є.В.Ейдмана «Дослідження вольової саморегуляції» - 27 учнів (84%) -мають високий рівень саморегуляції, що підходить для емоційно зрілих, активних, незалежних, самостійних людей. Їх відокремлює спокій, впевненість у собі, реалістичність поглядів. За методикою соціальної сміливості особистості: -20 учнів (63%) - високий рівень соціальної сміливості. За тестом «Самооцінка сили волі» -високий рівень показали 17 осіб (53%) - наполегливість їх головна риса.
.Аналіз результатів дослідження показав, що люди, які мають високий рівень вольової саморегуляції, почуття своєї відповідальності та неабияку сміливість є більш успішними та комунікабельними, ніж їх товариші, які не можуть свідомо регулювати свою поведінку та перекладають відповідальність за своє життя на інших або на обставини. Тільки в діяльності, подоланні внутрішніх та зовнішніх перешкод, виконанні обов'язків, завдань і доручень відбувається становлення вольових якостей. Свідома регуляція психологічних процесів забезпечує психологічну стійкість особистості, а відповідно й успіх її діяльності.
.Як результат нашого дослідження були запропоновані психологічні рекомендації щодо розвитку вольових якостей особистості. Розвиток волі не віддільний від становлення всієї особистості: її спонукальної сфери, самосвідомості, інтелекту, здібностей, характеру, темпераменту, свідомості. Становлення вольових якостей відбувається тільки в діяльності, подоланні перешкод, виконанні обов'язків. Сила волі збільшується повільно і вже через деякий час те, що здавалося раніше неможливим, долається без докладання особливих зусиль. Необхідно домагатися досягнення результату від вправ, спрямованих на виховання сили волі. Адже від того, наскільки в людині розвинена сила волі залежить те, як вона зможе реалізувати інші свої якості. Необхідною умовою розвитку волі є інтерес до самовиховання волі.
Вирішивши розвивати і виховувати свою сили волі, не варто братися відразу за все. Необхідно зупинити свій вибір на одній або двох сферах, в яких є бажання розвиватися, скласти для цього графік або план на кожен день і, не зволікаючи, починати. Це в свою чергу повинні бути щоденні заняття, вправи, справи, правила, головне в тому, щоб вони були регулярні. Та людина, яка ні до чого не прагне і не бореться, стає не цікавою, а людина, яка опускає руки і перестає боротися - викликає жалість.
На важливості виховання волі наголошував відомий російський фізіолог П.К. Анохін : «Людство вступило в еру надзвичайних емоційних перенавантажень. Ми можемо протидіяти цьому тільки виховуючи волю, навчившись управляти емоціями і розумно долати так звані «емоційні стреси».
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1.Анохин П.К Союз науки и тысячелетнего опыта. - «Литературная газета», 1972, 26 апреля.
.Бех І.Д. Від волі до особистості. - К.: Україна-Віта, 1995.
.Божович Л.И. Проблемы формирования личности - Москва - Воронеж, 1995.
4.Выготский Л.С. Собр. соч.: В 6 т. - Т. 3. Проблемы развития психики - М.: Педагогика, 1983.
.Высоцкий А. И. Волевая активность школьников и методы ее изучения: Учеб. пособие. - Челябинск, 1979.
.Загальна психологія / За ред. С. Д. Максименка. - К.: Форум, 2000.
.Загальна психологія: Підручник / О.В. Скрипченко, Л.В. Долинська, З.В. Огороднійчукта ін... - К.: Либідь, 2005.
.Иванников В. А. Психологические механизмы волевой регуляции. - М„ 1991.
.Калин В.К. Классификация волевых качеств. Эмоционально-волевая регуляция поведения и деятельности. - Симферополь, 1983.
.Калин В. К. На путях построения теории воли// Психологический журнал. - 1989. - Т. 10. - № 2.
.Ковалев А. Г. Личность воспитывает себя. - М.: Знание, 1983.
.Котирло В. К. Развитие волевого поведения дошкольников. -К.: Рад. школа, 1971.
.Крушельницька Я. В. К 84 Фізіологія і психологія праці: Підручник. - К.: КНЕУ, 2003
.Ладанов И. Д. Управление стрессом. - М., 1989.
.Максименко С. Д. Розвиток психіки в онтогенезі: [В 2 т.], Т.1. Теоретико-методологічні проблеми генетичної психології. - К.: Форум, 2002.
.Немов Р. С. Психология. - М.: Просвещение, 1995.
.Обозов Н.Н. Возрастная психология: юность и зрелость. ЛНПП Облик, 2002
.Общая психология / Под ред. А. В. Петровского. - М.: Просвещение, 1977.
.Основи загальної психології / За ред. С. Д. Максименка. - К.: НПЦ "Перспектива", 1998.
.Пашукова Т. Й., Допира А. Й., Дьяконов Г. В. Психологические исследования. Практикум по общей психологии. Учеб. пособие. - М.: Изд-во «Институт практической психологии», 1996
.Психологія / За ред. Г. С. Костюка. - К.: Рад. школа, 1968.
.Прохоров А. О. Саморегуляция психических состояний в учебной и педагогической деятельности // Вопр. психологии. - 1991. - №4.
.Рубинштейн, С. Л. Основы общей психологии - Питер, 2002 г.
.Селиванов В. П. Воля и ее воспитание. - М.: Знание, 1976.
.Селиванов В.И. Психология волевой активности. - Рязань, 1974.
.Ситін Г. М. Психологія самовиховання. - К., 1973.
ДОДАТОК
Методика дослідження суб'єктивного контролю
Мета дослідження: визначення локусу суб'єктивного контролю.
Матеріали та обладнання: тест-опитувальник, розроблений Є. Ф. Бажіним та ін. на основі шкали локусу контролю Дж. Роттера, бланк для відповідей, ручка.
Процедура дослідження
Методика дослідження дозволяє порівняно швидко й ефективно визначити рівень сформованості суб'єктивного контролю як в однієї, так, водночас, і в кількох осіб. Кожного досліджуваного належить забезпечити індивідуальним текстом опитувальника і бланком для відповідей з нумерацією тверджень, яка відповідає тексту опитувальника.
Інструкція досліджуваному: "Запропонований Вам опитувальник має 44 твердження. Прочитайте їх і дайте відповідь, чи згодні Ви з даним твердженням, чи ні. Якщо згодні, то в бланку для відповідей перед відповідним номером поставте знак (+), якщо ні - знак (-). Пам'ятайте, що в тесті немає "правильних" і "неправильних" відповідей. Свою думку висловлюйте відверто. Надавайте перевагу тій відповіді, яка перша спала Вам на думку."
Опитувальник
. Просування по службових сходинках більше залежить від успішного збігу обставин, ніж від здібностей людини.
. Більшість розлучень виникає тому, що люди не захотіли пристосовуватись один до одного.
. Хвороба - справа випадку: якщо маєш захворіти, то вже нічим не зарадиш.
. Люди стають самотніми тому, що самі не виявляють інтересу і дружнього ставлення до оточуючих.
. Здійснення моїх бажань часто залежить від удачі.
. Даремно докладати зусиль для того, щоб завойовувати симпатії інших людей.
. Зовнішні обставини (батьки, добробут) впливають на сімейне щастя не менше, ніж стосунки подружжя.
. Я часто відчуваю, що мало впливаю на те, що відбувається зі мною.
. Як правило, керівництво виявляється більш ефективним, коли повністю контролюються дії підлеглих, а не покладаються на їхню самостійність.
. Мої оцінки в школі часто залежали від випадкових обставин (наприклад, від настрою вчителя), а не від моїх власних зусиль.
. Коли я планую, то, здебільшого, вірю, що зможу здійснити свої плани.
. Те, що багатьом людям здається успіхом чи удачею, насправді є результатом тривалих цілеспрямованих зусиль. Думаю, що правильний спосіб життя може більше допомогти здоров'ю, ніж лікарі та ліки.
.Якщо люди не підходять один одному, то, як би вони не намагалися налагодити сімейне життя, вони все одно не зможуть цього зробити.
.Те добре, що я роблю, звичайно буває гідно оцінено іншими.
.Діти виростають такими, якими їх виховують батьки.
.Думаю, що випадок чи доля не відіграють великої ролі в моєму житті.
.Я намагаюся не планувати наперед, тому що багато залежить від того, як складуться обставини.
. Мої оцінки в школі залежали переважно від моїх зусиль і від ступеня підготовки.
. У сімейних конфліктах я частіше відчуваю вину за собою, ніж за протилежною стороною.
. Життя більшості людей залежить від збігу обставин.
. Я надаю перевагу такому керівництву, при якому можна самостійно визначати, що і як робити.
. Думаю, що мій спосіб життя ні в якій мірі не є причиною моїх хвороб.
.Врешті-решт, за погане керівництво установою відповідають самі люди, які в ній працюють.
.Я часто відчуваю, що нічого не можу змінити в стосунках, що склалися в сім'ї.
.Якщо я дуже захочу, то зможу привернути до себе будь-кого.
.На підростаюче покоління впливає так багато всіляких обставин, що зусилля батьків у вихованні часто виявляються нерезультативними.
.Те, що зі мною трапляється, - це справа моїх власних рук.
.Важко буває зрозуміти, чому керівники діють так, а не інакше.
.Людина, яка не змогла досягти успіху у своїй роботі, швидше всього, не доклала достатньо зусиль для цього.
.Найчастіше я можу домогтися від членів моєї сім'ї того, що я захочу.
.У неприємностях і невдачах, які траплялися в моєму житті, більше були винні інші люди, ніж я.
.Дитину завжди можна вберегти від простуди, якщо за нею доглядати і правильно її одягати.
.У складних обставинах я вважаю за краще зачекати, поки проблема розв'яжеться сама по собі.
.Успіх - це результат наполегливої праці, і він мало залежить від випадку чи від удачі.
.Я відчуваю, що від мене більше, ніж від інших, залежить щастя моєї сім'ї.
.Мені завжди було важко зрозуміти, чому я подобаюсь одним людям і не подобаюсь іншим.
.Я завжди надаю перевагу прийняттю рішень і самостійним діям, а не сподіваюся на допомогу інших людей чи на долю.
.На жаль, заслуги людини часто залишаються невизнаними, незважаючи на всі її намагання.
.У сімейному житті бувають такі ситуації, які неможливо змінити навіть з найбільшим бажанням.
.Здібні люди, які не зуміли реалізувати свої можливості, мають звинувачувати в цьому тільки самих себе.
.Багато моїх успіхів були можливі тільки завдяки допомозі інших людей.
.Більшість невдач у моєму житті були від невміння, від незнання або від лінощів і мало залежали від удачі чи від невдачі.
Обробка результатів
Мета обробки результатів: отримання показника локусу суб'єктивного контролю, тобто показника загальної інтернальності . Це - сума збігань відповідей досліджуваного з відповідями, які наведено в ключі.
Ключ
ВідповідьНомери запитань
+
(згоден)2, 4, 11, 12, 13, 15, 16, 17, 19, 20, 22, 25, 27, 29, 31, 32, 34, 36, 37, 39, 42, 44
(не згоден)1, 3, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 14, 18, 21, 23, 24, 26, 28, 30, 33, 35, 38, 40, 41, 43
Аналіз результатів
Локус контролю - це характеристика вольової сфери людини, яка відображає її нахил приписувати відповідальність за результати своєї діяльності зовнішнім силам або власним здібностям і зусиллям. Приписування відповідальності за результати своєї діяльності зовнішнім силам називається екстернальним, або зовнішнім, локусом контролю, а приписування відповідальності власним здібностям і зусиллям - інтернальним, або внутрішнім, локусом контролю.
Таким чином, можливі два полярних типи особистостей залежно від локалізації контролю: екстернальний та інтернальний. Будь-якій людині властива певна позиція на континіумі від екстернального до інтернального типу.
Отриманий у процесі обробки результатів показник локусу контролю (Іо)розшифровується так:
Величина Локус контролю
- 21Екстернальний
- 44Інтернальний
У цілому, чим більша величина інтернальності, тим менша екстернальність.
Локус контролю, характерний для людини, є універсальним стосовно будь-яких типів подій і ситуацій, з якими їй доводиться стикатися. Один і той же тип контролю проявляється як у разі невдач, так і в разі досягнень, причому це спостерігається в різноманітних сферах життєдіяльності суб'єкта.
Для певного рівня локусу контролю користуються такими межами шкали інтернальності:
Показник інтернальності (рівень локусу контролю)
- 11 Низький рівень інтернальності
- 32Середній рівень інтернальності
- 44Високий рівень інтернальності
При низькому рівні інтернальності люди майже не бачать зв'язку між своїми діями і важливими для них подіями життя. Вони не вважають себе здатними контролювати розвиток таких подій і вважають, що більшість їх є результатом випадку чи вчинків інших людей. Тому екстернали" емоційно нестійкі, схильні до неформального спілкування і поведінки, слабкокомунікабельні, у них поганий самоконтроль і висока напруженість.
Високий рівень інтернальності відповідає високому рівню суб'єктивного контролю над будь-якими значущими випадками. Люди, які мають такий локус контролю, вважають, що більшість важливих подій в їхньому житті - результат їхніх власних дій, що вони можуть ними керувати і відчувають відповідальність і за ці події, і за те, як складається їхнє життя в цілому. "Інтернали" з високими показниками суб'єктивного контролю мають емоційну стабільність, вони вперті, рішучі, відрізняються комунікабельністю, значним самоконтролем і стриманістю.
Середній рівень інтернальності властивий для більшості людей. Особливості їхнього суб'єктивного контролю можуть дещо змінюватися залежно від того, чи здається людині ситуація складною або простою, приємною або неприємною тощо. Хоча їхня поведінка і психологічне почуття відповідальності за неї залежать від конкретних соціальних ситуацій, усе ж можна і в них встановити перевагу того чи іншого локусу контролю.
Таким чином, суб'єктивний локус контролю пов'язаний з відчуттям людиною своєї сили, відповідальності за те, що відбувається, із самоповагою, із соціальною зрілістю і самостійністю особистості. Тому, складаючи рекомендації для самовдосконалення, потрібно враховувати, що:
конформна, поступлива поведінка в більшій мірі притаманна людям з екстернальним локусом контролю; інтернали менш схильні підкорятися тискові (думкам, емоціям та ін.) інших людей;
людина з інтернальним локусом контролю краще працює на самоті;
інтернали більш активно шукають інформацію, як правило, більше ознайомлені із ситуацією, ніж екстернали;
в інтерналів більш активна, ніж в екстерналів, позиція щодо свого здоров'я.
Дослідження показало: інтернали більш популярні, займають сприятливу позицію в системі міжособистісних стосунків. Вони більш бажані для суспільства, впевнені в собі й терпиміші.
Особи з інтернальним локусом контролю надають перевагу недирективним методам виховання і психокорекції. А в роботі з екстерналами важливо звертати увагу на тривожність та депресію.
Додаток B
Дослідження вольової саморегуляції
Мета дослідження: визначити рівень розвитку рольової саморегуляції.
Матеріал та обладнання: тест-опитувальник А. В. Звєрькова і Е. В. Ейдмана, бланк для відповідей і ручка.
Процедура дослідження
Дослідження вольової саморегуляції за допомогою тесту-опитувальника проводиться або з одним досліджуваним, або з групою. Щоб забезпечити незалежні відповіді, кожен отримує текст опитувальника, бланк для відповідей, на якому надруковані номери питань і поряд із ними графа для відповідей.
Інструкція: «Вам пропонується тест, який містить 30 тверджень. Уважно прочитайте кожне і вирішіть, правильне чи неправильне це твердження щодо Вас. Якщо правильне, то на аркуші для відповідей проти номера цього твердження поставте знак "плюс" (+), а якщо неправильне - "мінус" (-).
Тест
.Якщо щось не клеїться, у мене нерідко з'являється бажання залишити цю справу.
. Я не покидаю своїх планів і справ, навіть якщо доведеться обирати між ними і приємною компанією.
. Мені неважко стримати спалах гніву, якщо це необхідно.
.Зазвичай я зберігаю спокій в очікуванні приятеля, який запізнюється.
. Мене важко відволікти від розпочатої роботи.
. Мене сильно вибиває з колії фізичний біль.
.Я завжди намагаюсь вислухати співрозмовника не перебиваючи, навіть якщо йому не терпиться заперечити.
.Я завжди «гну» свою лінію.
. Якщо потрібно, я можу не спати впродовж ночі (наприклад, робота, чергування) і весь наступний день бути в «хорошій формі».
. Мої плани дуже часто перекреслюють зовнішні обставини.
. Я вважаю себе терплячою людиною.
.Мені рідко вдається примусити себе продовжити роботу після серії образливих невдач.
. Якщо я ставлюсь до когось погано, мені важко приховати це.
.Я можу зайнятись своїми справами при незручних та невідповідних обставинах, якщо це необхідно.
. Мені сильно ускладнює роботу усвідомлення того, що її необхідно обов'язково зробити до певного терміну.
. Вважаю себе рішучою людиною.
. Фізичну втому я переношу легше, ніж інші.
.Краще почекати ліфт, який щойно поїхав, ніж підніматися сходами.
. Зіпсувати настрій мені не так просто.
. Іноді якась дрібниця охоплює мої думки, не дає спокою, і я ніяк не можу від неї відчепитися.
. Мені важче зосередитись на завданні або роботі, ніж іншим.
. Пересперечати мене важко.
. Я завжди прагну закінчити розпочаті справи.
. Мене легко відволікти від справ.
.Я іноді помічаю, що намагаюсь досягти свого всупереч обставинам.
. Люди часом заздрять моєму терпінню і ретельності.
. Мені важко зберегти спокій у стресовій ситуації.
. Я помічаю, що під час монотонної роботи несвідомо починаю змінювати спосіб дії, навіть якщо це призводить до погіршення результатів.
. Мене, зазвичай, сильно дратує, коли «перед носом» зачиняються дверцята транспорту або ліфта, який від'їжджає.
Обробка результатів
Мета обробки результатів - визначення величин індексів вольової саморегуляції за пунктами загальної шкали (В) й індексів за субшкалами «настирливість» (Н) і «самоконтроль» (С).
Кожен індекс - це сума балів, отримана при підрахунку збігів відповідей досліджуваного з ключем загальної шкали або субшкали.
В опитувальнику шість маскувальних тверджень, тому загальний сумарний бал за шкалою «В» має перебувати у діапазоні від 0 до 24, за субшкалою «настирливість» - від 0 до 16 і за субшкалою «самоконтроль» - від 0 до 13.
Ключ для підрахунку індексів вольової саморегуляції
Загальна шкала
-, 2+, 3+, 4+, 5+,б-, 13- 14- 16-, 17+, 22-, 24+, 25-, 27+,
+, 9+, 10-, 11+, 18+, 20+, 21-, 28-, 29-, 30-
«Настирливість»
-, 2+, 5+, б-, 9+, 10 17+, 18+, 20+, 22-,
+, 13- 16-24+, 25- 27+
«Самоконтроль»
+, 4+, 5+, 7+, 13-, 24+, 27+,
-,14-, 16-, 21-, 29-, ЗО-
Аналіз результатів
У загальному вигляді під рівнем вольової саморегуляції мають на увазі міру володіння власною поведінкою у різних ситуаціях, здатність свідомо управляти своїми діями, станами та спонуканнями.
Рівень розвитку вольової саморегуляції може бути охарактеризований в цілому й окремо за такими властивостями характеру як настирливість і самоконтроль.
Рівні вольової саморегуляції визначаються у зіставленні з середніми значеннями кожної шкали. Якщо вони становлять більшу половину максимально можливої суми збігів, то цей показник відображає високий рівень розвитку загальної саморегуляції, настирливості або самоконтролю. Для шкали «В» ця величина дорівнює 12, для шкали «Н» - 8, для шкали «С» - 6.
Високий бал за шкалою «В» притаманний особам емоційно зрілим, активним, незалежним, самостійним. Для них характерний спокій, впевненість у собі, стійкість намірів, реалістичність поглядів, розвинене почуття власного обов'язку. Як правило, вони добре рефлексують особисті мотиви, планомірно реалізують наміри, вміють розподіляти зусилля і здатні контролювати свої вчинки; їм властива виражена соціально-позитивна спрямованість. Іноді можливе зростання внутрішньої напруженості, пов'язаної із прагненням проконтролювати кожен нюанс власної поведінки і тривогою з приводу її спонтанності.
Низький бал спостерігається у людей чуттєвих, емоційно нестійких, ранимих, невпевнених у собі. Рефлексивність у них невисока, а загальний фон активності, як правило, знижений, їм властива імпульсивність і нестійкість намірів. Це може бути пов'язано як із незрілістю, так і з вираженою витонченістю натури, яка не підкріплена здатністю до рефлексії і самоконтролю.
Субшкала «настирливість» характеризує силу намірів людини - її прагнення до завершення розпочатої справи. На позитивному полюсі - діяльні, працездатні люди, які активно прагнуть виконати заплановане, їх мобілізують перепони на шляху до мети, але відволікають альтернативи та спокуси, головна їх цінність - розпочата справа. Таким людям притаманні повага до соціальних норм, прагнення повністю підпорядкувати їм власну поведінку. У крайньому разі можлива втрата гнучкості поведінки, поява маніакальних тенденцій. Низькі значення за цією шкалою свідчать про підвищену лабільність, невпевненість, імпульсивність, які можуть призводити до непослідовності і навіть хаотичної поведінки. Знижений фон активності і працездатності, як правило, компенсується у таких осіб підвищеною чутливістю, гнучкістю, винахідливістю, а також тенденцією до вільної трактовки соціальних норм.
Субшкала «самоконтроль» відображає рівень вільного контролю емоційних реакцій і станів. Високий бал за субшкалою набирають люди емоційно стійкі, які добре володіють собою у різних ситуаціях. Для них притаманний внутрішній спокій, впевненість у собі, які звільняють від страху перед невідомим, підвищують готовність до сприйняття нового, неочікуваного і, як правило, поєднуються зі свободою вчинків, тенденцій до новаторства і радикалізму. Прагнення до постійного самоконтролю, надмірне свідоме обмеження спонтанності може призвести до підвищення внутрішньої напруженості, переваги постійного занепокоєння і втоми.
На іншому полюсі цієї субшкали - спонтанність і імпульсивність, поєднані з образливістю і наданням переваги традиційним поглядам, відгорожують людину від інтенсивних переживань та внутрішніх конфліктів, сприяють незворушному фону настрою.
Соціальна бажаність високих показників за шкалою неоднозначна. Високі рівні розвитку вольової саморегуляції можуть бути пов'язані з проблемами в організації життєдіяльності і відносинах із людьми. Часто вони відображають появу дезадаптивних рис і форм поведінки. Низькі рівні настирливості та самоконтролю у багатьох випадках виконують компенсаторні функції, проте також свідчать про порушення у розвитку властивостей особистості, її вміння будувати свої відносини з іншими людьми й адекватно реагувати на різноманітні ситуації.
Отримавши інформацію про усвідомлювані особливості саморегуляції, можна розробити програму вдосконалення, зазначивши ті риси, які насамперед потребують розвитку або корекції.
За матеріалами:
Пашукова Т.Й., Допира А.Й., Дьяконов Г.В. Психологические исследования. Практикум по общей психологии. Учеб. пособие. - М.: Изд-во «Институт практической психологии», 1996.
Методика «Соціальна сміливість»
Дана методика є фрагментом методики багатофакторного дослідження особистості Р. Кеттелла (фактор Н).
Текст анкети
. При спілкуванні з людьми я:
а) охоче вступаю в розмову; б) щось середнє; в) волію спокійно залишатися осторонь.
. Я почуваю себе трохи не по собі, якщо зненацька виявляюся в центрі уваги групи людей:
а) так; б) щось середнє; в)немає.
. Я завжди радий виявитися серед людей, наприклад у гостях, на танцях, на якій-небудь колективній зустрічі:
а) так; б) щось середнє; в) немає.
. Звичайно я мовчу в присутності старших за віком, досвіду і положенню:
а) так; б) щось середнє; в) немає.
. Мені важко чи говорити декламувати перед великою групою людей:
а) так.; б) щось середнє; в)немає.
. Хвилювання перед вступом у присутності багатьох людей я випробував:
а) досить часто; б) іноді; в) майже ніколи.
. Коли я знаходжуся у великій групі людей, то я волію мовчати і надаю слово іншим:
а) так; б) щось середнє; в)немає.
. Мені легко вступити в контакт із людьми під час різних суспільних заходів:
а)вірно; б) не упевнений; в)невірно.
. Коли потрібно небагато дипломатії й уміння переконати людей що-небудь зробити, про цьому звичайно просять мене:
а)вірно; б) не упевнений; в)невірно.
. Я вважаю себе відкритою товариською людиною:
а) так; б) щось середнє; в)немає.
. У спілкуванні я:
а) вільно виявляю свої почуття; б) щось середнє; в) тримаю свої переживання «про себе».
а) так; б) щось середнє; в)немає.
. Я відношуся до типу енергійних людей, що завжди зайняті:
а) так; б) не упевнений; в) немає.
Обробка даних опитування: за відповіді «а» і «в» нараховується по 2 бали, за відповідь «б» - 1 бал. Враховуються відповіді «так» по пунктах 1,2,4,6,8,10,12,13 і відповіді «ні» по пунктах 3, 5, 7, 9, 11. Вираховується загальна сума балів.
Висновки
-13 балів переважає боязкість , чим менше балів тим більше виражена. Боязкість, нерішучість, не впевнений у своїх силах, сором'язливість, ніяковіє у присутності інших, стриманий, боязкий, емоційний, озлоблений, роздратований, обмежений, суворо дотримується правил, швидко реагує на небезпеку, підвищена чутливість до загрози, делікатний, уважний до інших, воліє перебувати в тіні, великому товариству воліє одного - двох друзів
-26 переважає сміливість, чим більше набрана сума балів, тим більше виражена соціальна сміливість.
Сміливість, підприємливість, соціальна сміливість, товстошкірість, аварійний, схильний до ризику, товариський, активний, явний інтерес до іншої статі, чутливий, чуйний, добродушний, імпульсивний, розгальмований, тримається вільно, емоційний, артистичні інтереси, безтурботний, не розуміє небезпеки.
Опитувальник «Самооцінка сили волі» (за М.М. Обозовим)
На наведені 15 питань можна відповісти: "так" «не знаю "або" буває "," трапляється "," ні ".
. Чи в змозі ви завершити розпочату роботу, яка вам нецікава, незалежно від того, що час і обставини дозволяють відірватися і потім знову повернутися до неї?
. Чи долали ви без особливих зусиль внутрішній опір, коли потрібно зробити щось неприємне вам (наприклад, піти на чергування у вихідний день)?
. Коли потрапляєте в конфліктну ситуацію на роботі або в побуті, в змозі ви взяти себе в руки настільки, щоб поглянути на неї з максимальною об'єктивністю?
. Якщо вам прописана дієта, чи зможете подолати всі кулінарні спокуси?
. Чи знайдете сили вранці встати раніше звичайного, як було за-плановано ввечері?
. Чи залишитеся на місці події, щоб дати показання свідка?
. Чи швидко відповідаєте на листи?
. Якщо у вас викликає страх майбутній політ на літаку або відвідування зубного кабінету, чи зумієте без особливого напруження подолати це почуття і в останній момент не змінити свого наміру?
. Чи будете приймати дуже неприємні ліки, які вам наполегливо рекомендує лікар?
. Стримаєте чи дану зопалу обіцянку, навіть якщо її виконання принесе вам чимало клопоту, іншими словами - чи є ви людиною слова?
. Без вагань ви відправляєтеся в поїздку в незнайомемісто, якщо це необхідно?
. Чи суворо дотримуєтеся розпорядку дня: часу пробудження, прийому їжі, занять, прибирання та інших справ?
. Чи ставитеся несхвально до бібліотечних боржників?
. Найцікавіша телепередача не змусить вас відкласти виконання термінової і важливої роботи. Чи так це?
. Чи зможете ви перервати сварку і замовкнути, якими б образвими не здавалися вам слова протилежної сторони?
На наведені 15 питань можна відповісти: "так" - 2 бали, «не знаю "або" буває "," трапляється "- 1 бал," ні "- 0 балів.
Підрахуйте суму набраних балів. По ній ви зможете дізнатися, що:
-12 З силою волі у вас недобре. Ви просто робите те,що легше і цікавіше, навіть якщо це в чомусь може пошкодити вам. До обов'язків ставитеся абияк, що буває причиною різних неприємностей. Ваша позиція виражається відомим висловом "Що мені більше всіх треба?". Будь-яке прохання, будь-який обов'язок сприймаєте мало не як фізичний біль. Справа тут не тільки в слабкій волі, але і в егоїзмі. Постарайтеся поглянути на собе саме з урахуванням такої оцінки, може бути це допоможе вам змінити своє ставлення до оточуючих і дещо переробити в своєму характері. Якщо вдасться - від цього ви тільки виграєте.
-21 Сила волі у вас середня. Коли зіткнетеся з перешкодою, то почнете діяти, щоб подолати її. Але якщо побачите обхідний шлях, тут же скористаєтеся ним. Чи не перенавантажитесь, але і дане вами слово стримаєте. Неприємну роботу постараєтеся виконати, хоча і обуритеся. З доброї волі зайві обов'язки на себе не візьмете. Це іноді негативно позначається на ставленні до вас керівників, не з кращого боку характеризує і в очах оточуючих людей. Якщо хочете досягти в житті більшого, тренуйте волю.
- 30 З силою волі у вас все добре. На вас можна покластися - ви не підведе. Вас не лякають ні нові доручення, ні далекі поїздки, ні ті справи, які інших лякають. Але іноді ваша тверда і непримиренна позиція з непринципових питань докучає оточуючим. Сила волі - це дуже добре, але необхідно володіти ще й такими якостями, як гнучкість, поблажливість, доброта.