Заказ дипломной. Заказать реферат. Курсовые на заказ.
Бесплатные рефераты, курсовые и дипломные работы на сайте БИБЛИОФОНД.РУ
Электронная библиотека студента




Міністерство освіти та науки України

Відокремлений структурний підрозділ

Канівський гуманітарний інститут

Уманського державного педагогічного університету імені Павла Тичини

Кафедра мистецьких дисциплін










ІНДИВІДУАЛЬНЕ НАУКОВО-ДОСЛІДНЕ ЗАВДАННЯ

з курсу: «Методика роботи з дитячим хором»

на тему: Опанування техніки співацького дихання




Виконала: студентка ІV курсу спеціальності «Музичне мистецтво» Коса Ірина Анатоліївна







Канів 2016

Зміст


Вступ

Розділ І. Дихання як основа хорового виконавства

Розділ ІІ. Технічні вправи для розвитку дихання

.1 Вправи без співу

.2 Вокальні вправи

Розділ ІІІ. Специфіка ланцюгового дихання

Висновок

Список використаної літератури


Вступ


Творча діяльність дитячого хорового колективу ставить перед собою розвязання низки специфічних завдань, серед яких головним є опанування співацького дихання як основи вокально-хорової техніки.

Загальновідомо, що співацьке дихання різниться від природного. Тому дуже важливим є розвиток навичок правильного співацького дихання. Працювати над диханням потрібно в процесі розучування пісень, поспівок. Адже, діти звикли дихати поверхнево. Піднімати плечі під час вдиху і робити короткий видих. Завдання педагога - стежити, щоб діти вдихали повітря безшумно, через ніс. При цьому не піднімаючи плечей і не вдихаючи занадто глибоко.

Наступним етапом є привчання дитини видихати повітря якомога повільніше, плавно. Перед учнями ставлять завдання заспівати, на одному диханні короткі фрази. Важливо домагатися такого виконання фраз, коли ясно проспівується кожен звук, і особливо останній. Учитель повинен сам показати, як активний вдих, затримка дихання і поступове його використання допоможуть заспівати красивим звуком [12].

Під час колективного виконання діти мають учитися, що для досягнення виразності виконання великих фраз необхідно брати дихання не всім одночасно, а по черзі (прийом ланцюгового дихання).

Отже, розвиток правильного співочого дихання є важливою ланкою роботи на початковому етапі керування дитячим хором.

Питання співацького дихання постійно привертає увагу науковців, диригентів та митців вокального жанру. З огляду на важливість досліджуваної проблеми варто зазначити, що розгляд цих питань знайшов своє відображення в хорознавчих роботах і наукових працях М. Леонтовича [2], К. Пігрова [6], В. Попова [5], Д. Огороднова [4], А. Болгарського, Г. Сагайдак [1], Л. Хлєбникової [10].

Метою цього ІНДЗ є розгляд і узагальнення деяких прийомів щодо опанування техніки співацького дихання в практиці роботи з дитячим хором.


Розділ І. Дихання як основа хорового виконавства


Основою співу, як відомо, є дихання, а добре співати означає передусім добре і правильно дихати. Дихання обєднує всі фізіологічні фактори, повязані із звучанням голосу, а також, всі психофізіологічні процеси виховання і розвитку голосу співака, оскільки воно нерозривно поєднане з інтонаційно-художнім мовленням і розкриттям ідейно-художнього змісту виконуваного твору.

Співацьке дихання - це природне, найправильніше й доцільніше дихання, яке сприяє кращому використанню вокально-акустичних можливостей голосового апарата в процесі співу. Воно є складним процесом, в якому у внутрішній взаємодії беруть участь всі фактори дихального процесу. Співацьке дихання забезпечує необхідну силу, рівність, чистоту і витривалість голосу, дає змогу співакові вільно проявити свої творчі можливості.

Співацьке дихання багато в чому відрізняється від звичайного. Так, під час співу витрати повітря, яке надходить до легень, значно більші, ніж при звичайному диханні, що забезпечує життєдіяльність організму. Ритм дихання під час співу теж значно відрізняється від звичайного, спокійного дихання, якого для хориста недостатньо. Під час співу потрібне посилене, спеціально організоване дихання, з яким невідємно повязані фонація, розвиток голосу дитини і прищеплення навичок володіти ним, тривалість та сила звучання, повнота звука.

Видих, під час якого починається звучання голосу, значно подовжується, а вдих - скорочується. Дихання із процесу автоматичного, який не контролюється свідомістю, переходить у процес, що стає регульованим, вольовим, тобто таким, що переходить під контроль свідомості. Організувати дихання для співу - значить зробити його найбільш зручним для цього процесу, адже акт життєвого дихання відбувається в такій послідовності:

) вдих;

) видих;

) відпочинок.

Цей процес фізіологічного дихання є природнім для людини, а тому не контролюється свідомістю, він є підсвідомий.

Організація дихання для співу полягає в тому, що, набравши в легені повітря, необхідно затримати його, а потім, під час співу, економно й рівномірно його випускати. Тому процес організації співацького дихання здійснюється вже в іншій послідовності:

) вдих;

) затримка дихання;

) видих.

У загальному процесі співацького дихання особливо важливим вважають співацький видих, який багато в чому залежить від вдиху, зумовленого технічним або творчим завданням.

Співацький вдих треба робити досить активно, але легко й безшумно, глибоко, одночасно ротом і носом, з відчуттям легкого позіхання. Якщо вдихати тільки через рот, повітря надходить переважно у верхню частину легенів, через ніс - у нижню. Вдих тільки через ніс створює небажаний і неприємний шум, особливо під час співу у швидких темпах, і негативно позначається на самому співі. Вдих тільки через рот сушить слизову оболонку рота й гортані. Саме тому співацький вдих треба робити одночасно через рот і через ніс, але на початковій стадії навчання співу іноді рекомендується здійснювати вдих тільки через ніс, оскільки в такому випадку більш чітко відчувається організована участь мязів черевного преса, виробляється певна манера дихання.

Щоб запобігти утворенню напруженого, форсованого звука, під час вдиху не потрібно брати дуже багато повітря в легені, оскільки воно давить своїм надлишком на звязки, примушує співаків відразу ж робити видих, зумовлює нечисту інтонацію. Як залишки повітря, що видихається, так і його нестача однаково шкідливі для співаків, бо впливають на якість звука. Майже в усіх випадках фальшиве, занижене звучання хору є наслідком слабкого дихання, і, навпаки, підвищення інтонації, крикливість - це результат напруженого, форсованого видиху [13].

Набравши стільки повітря, скільки необхідно для здійснення певного творчого завдання, дихання слід на мить затримати, щоб створити йому опору, а вже потім плавно і спокійно продовжувати видихання.

Момент затримки дихання, відділяючий вдих від видиху, є досить суттєвим у процесі звукоутворення і виконує функцію підготовки до організованого, загальнохорового видиху, на якому й будується спів.

Затримка дихання здійснюється наступним чином: робиться активний енергійний вдих, після якого повітря не випускається негайно, а на мить затримується в легенях. Нижні ребра залишаються розширеними, діафрагма скорочена (опущена), передня стінка живота висунута вперед. Відбувається повна зупинка процесу дихання перед моментом початку видиху - ввімкнення звуку.

У цей момент відбувається ніби боротьба між свідомою волею співака, який затримує дихання, та інстинктивним прагненням організму звільнитись від переробленого ним повітря. Така свідома вольова затримка дихання мобілізує, активізує і організовує дихальний апарат перед моментом звукоутворення, створює відчуття опори дихання.

У створенні відчуття опори і полягає важливість прийому затримки дихання та необхідність застосування його у співочій практиці, як сольній, так і хоровій [10].

Особливо важливим є усвідомлення моменту затримки дихання на початковому етапі навчання техніці співу та при роботі з малодосвідченим хоровим колективом. Необхідно зазначити, що занадто тривала затримка дихання шкідлива, а тому тривалість її має бути досить короткою (1-2 секунди спочатку), а в наступному, коли організм буде достатньо натренований, час «затримки» повинен відповідати якимось долям секунди, в кінцевому результаті підпорядковуючись вимогам виконуваних творів.

Наступна фаза дихання - видих - відіграє у процесі співу значну роль, оскільки від його характеру залежить рівність звуковедення, щільність атаки, яскравість, сконцентрованість звука. Голосовий апарат людини побудований таким чином, що сівацький звук може бути увімкнений лише в момент видиху і весь подальший процес співу відбувається саме за допомогою видиху. Відтак виникає висновок про те, що не можна говорити про дихання узагальнено.

Після вдиху в легенях утворюється дихальна енергія, яка під час впливу на легені мязів черевного преса (потенційна енергія) переходить у процесі видиху при співі в звукову (кінетичну). При цьому набране повітря видихається поступово, без поштовхів, розширена грудна клітка поволі повертається до початкового природного стану. Діафрагма теж набуває свого нормального куполоподібного стану.

У процесі співу повітря має виходити плавно, рівно і спокійно, а головне - з максимальним використанням усієї його енергії. Звук при співі мусить обовязково домінувати над диханням, іти ніби попереду нього, бо це забезпечує голосові свободу, дзвінкість, повноту і темброве забарвлення, тривале, рівне й однорідне звучання по всьому діапазону, а також заощаджує вокально-дихальну енергію (повітря) в процесі співу.

Правильне здійснення технічного прийому домінування звука над диханням залежить від правильності видихання, тобто спрямування вокально-дихальної енергії і точності опори її на співацьку позицію звука, яку ми назвемо місцем максимального резонансу [12].

Інакше кажучи, співацьке видихання - це процес поступового, доцільного витрачання співаком повітря (вокально-дихальної енергії), що регулюється еластичною пружною діафрагмою та черевним пресом. При цьому струмінь видихуваного повітря (звука) проходить куполом піднебіння в напрямку носового продиху і потім еластично впирається в місце максимального резонансу. При такому процесі видихання витрачається мінімальна кількість повітря і досягаються найкращі результати.

Вдихання і видихання в процесі співу має бути природним. Кількість вдихуваного і видихуваного повітря повинна регулюватися технічним або творчим завданням. Вдихати і видихати слід стільки, скільки необхідно для того чи іншого вокального слова, фрази. Хористи повинні навчитися гнучко керувати своїм співацьким диханням. Це є головним завданням у вихованні навичок плавного і повільного видиху під час звукоутворення. На перший погляд здається, що дихання, в силу єдиної фізіологічної будови дихального апарату, повинне було б бути одноманітним у всіх людей, проте за типами воно має різноманітні відмінності.

Практичні спостереження показують, що у чоловіків дихання більшою частиною глибоке, низьке і виробляється, головним чином, за участю черевного пресу і діафрагми. Дихання дітей подібне до жіночого дихання, яке, як правило, поверхове і відбувається за рахунок мязів, розташованих у верхній частині грудної клітки.

У співацькій практиці вирізняють чотири основних типи дихання, хоча дослідження процесу співацького дихання показали, що в співові неможливо, чітко розділити їх, а поділ цей часто умовний. Проте розглянемо характеристики кожного з чотирьох основних типів.

Верхньо-реберне, або ключичне дихання. Це дихання здійснюється верхньою частиною легенів майже без участі діафрагми та черевного преса. У цьому диханні переважають рухи верхніх ребер та ключиць. Воно коротке і має малий запас повітря, а тому неповноцінне. Відмінною ознакою цього типу є помітне легке підняття грудної клітки та плечей, що утруднює спів і його природний розвиток. Таке дихання у співацькій практиці є неприпустимим і шкідливим для співу, особливо дитячого.

При ключичному типі дихання мязи шиї дуже напружуються і створюють перешкоду вільному кровообігові. При цьому відбувається підвищений приплив крові до голови, горла, що призводить до напруження і перевтоми всього голосового апарату. Цей тип дихання хормейстерові легко помітити, адже у дітей при цьому активно піднімаються плечі. Такий недолік у співацькому диханні особливо характерний для дітей молодшого віку.

Позитивні наслідки для його ліквідації можуть дати пояснення, зрозумілі дітям: «Під час співу негарно підіймати плечі, співаки не повинні цього робити». Дієвою формою боротьби з таким диханням може бути прийом: виділити з хору дітей, у яких є цей недолік і поставити їх перед дзеркалом, щоб вони перед ним проспівали декілька фраз. Уважний аналіз дозволить дітям побачити свої вади. Можна запропонувати й таку вправу: хормейстер кладе руку на плече дитини і просить її вдихнути не піднімаючи плечей, якщо ж це все-таки відбувається, то дитина відчуває контроль, що здійснюється рукою керівника.

Грудне, або реберне дихання теж неповноцінне, як і ключичне, через пасивність діафрагми та черевного преса. При такому типі дихання діють переважно нижні ребра, які розширюються в середній частині грудної клітки. Воно незручне й утруднене. Для нього характерні такі зовнішні ознаки: живіт при вдихові втягнутий, діафрагма малорухлива, найбільш активно рухається грудна клітка.

Діафрагмічний, або черевний тип дихання здійснюється з допомогою діафрагми, ребер і мязів нижньої частини живота. Воно значно збільшує обєм грудної порожнини, отже, збільшує і місткість легенів, що в свою чергу сприяє природному, правильному звучанню голосу співака.

Найбільш ефективним, правильним і найкращим для співу диханням є комплексне дихання, яке отримало умовну назву нижньореберно-діафрагмічне, або косто-абдомінальне. Таке дихання супроводжується одночасним рухом діафрагми і нижніх ребер, дозволяє досягати значного збільшення ємкості легень. Крім того, воно перестає бути поверховим, а навпаки, стає глибоким, обємним, і що особливо важливо, відповідає природному процесу дихання.

Необхідно зазначити, що чистих типів дихання, так як і якогось особливого спеціального співацького дихання, в дійсності не існує. Поділ дихання на типи треба розуміти як умовний, такий, що полегшує найбільш правильне розуміння дихальних рухів. Тому коли говорять про верхньореберне (ключичне), грудне, або нижньореберно-діафрагмічне дихання, то йдеться тільки про переваги участі в процесі співацького дихання тих чи інших груп мязів та інших складових голосового апарату. Під час співу керівник хору має справу зі змішаним типом дихання, де можуть бути задіяні ті чи інші з вищезгаданих [13].

У процесі вокально-хорової роботи з дитячим хором одним із головних завдань хормейстера є навчити учнів правильно дихати, звільнити їхню психіку від невірних уявлень про різні технічні способи та прийоми дихання і надати їм під час співу відчуття внутрішньої свободи. Адже, вказівка співакам дитячого хорового колективу: «Співайте на диханні» - занадто загальна і створить у них, особливо на початковому етапі навчання, ясного уявлення про те, що ж вони, власне, робити. Потрібно щоб вони перш за все усвідомили, що між видихом і звуком існує пряма залежність і що саме від характеру видиху залежить характер звука. Звук повинен бути «поставлений» не взагалі на дихання, а саме на видих: він повинен бути включений у струмінь видихуваного повітря. Якщо діти не можуть зясувати для себе достатньо точно характер звука, до нього потрібно підійти через відчуття правильного (вільного, широкого, просторого) видиху, без остраху застосувати в окремих випадках спеціальні вправи, і лише після цього вмикати звук.

Вся робота з диханням у хоровому колективі повинна супроводжуватись диригентським жестом. Характер вдиху при співові в хорі цілковито залежить від характеру диригентського жесту. Чим еластичніша рука диригента, тим вільніше і гучніше буде дихання хору. При цьому у пластиці диригентського жесту мають бути присутніми значна енергія і сила волі. Квола, безвладна рука викличе точно такий же кволий вдих, а потім і звук. Таким чином, у диригентському жесті повинен бути закладений не тільки емоційний заряд, а й обовязково і майстерний показ техніки, характеру дихання, звука.

Суттєву допомогу у набутті навички правильного співацького дихання надають вправи [16].

На першому етапі роботи над співацьким диханням можна використати ряд вправ, що проходять як без участі голосових зв'язок, так і озвучено. Доцільність вправ без звука може бути рекомендована лише в тих випадках, коли засвоюються поняття про правильні дихальні рухи. Але більш дієвою є така форма занять, коли техніка співу відповідає правильним навичкам співацького дихання.

Наведемо приклади вправ для розвитку дихання, що можуть бути застосовані в роботі з дитячим хором.


Розділ ІІ. Технічні вправи для розвитку дихання


.1 Вправи без співу


Вправа 1. Коротко, але глибоко вдихнути, затримати вдих і якомога повільніше видихнути, уявляючи, що надуваєте повітряну кулю.

Вправа 2. Коротко видихнути і за помахом руки хормейстера довго і уповільнено видихати з рахунком: 1, 2, 3, 4, 5. Кожного разу при повторі вправи видих уповільнювати за рахунок збільшення ряду чисел і уповільнення темпу.

Необхідно стежити, щоб при видиху діти не набирали зайвого повітря, оскільки це затрудняє процес звукоутворення: створює надмірний підзвязковий повітряний тиск, звязки піддаються зайвому навантаженню, звук втрачає еластичність, робиться жорстким і форсованим.

У цій вправі доцільно запропонувати своєрідне змагання між І та ІІ голосами в молодшому хорі або між групами хору, коли він співає партію в один голос. В середньому та старшому хорах таке змагання можна провести між групами альтів та сопрано.

У цій же вправі, щоб простежити плавність видиху, рекомендується варіювати завдання і замість чисел використовувати шиплячі та свистячі приголосні (с, ш, з, ж).

Вправа 3. Долоні дитини фіксуються на нижніх ребрах. Короткий вдих з обовязковою фіксацією уваги дітей на русі ребер. Видих дуже повільний, з рахунком. Ця вправа допоможе опанувати нижньореберне дихання. Вправу без звука можна чергувати з вправами озвученими [16].


.2 Вокальні вправи


Вправа 4. Короткий вдих при фіксації руху нижніх ребер, затримка дихання. За помахом диригента мяко проспівати один звук у примарній зоні і тягнути його рівним і помірним за динамікою звуком. Цю вправу можна співати як на якомусь зі складів з мяким приголосним на початку (мо, му), так і на голосному звуці. Можна здійснювати рух вгору та вниз по півтонах.

Вправа 5. Ця вправа передбачає приспівування одного з складів, можна порекомендувати склади (ах) або (ха). Виконується вона без напруження, у зручному регістрі здійснюється рух на півтону вище після кожного виконання. Під час пауз відновлюється дихання, яке береться коротко ротом або носом.

Вправи для дихання є в багатьох посібниках, рекомендованих для роботи з хором, але кожен хормейстер може сам придумувати вправи або брати замість них фрагменти творі, що виконуються.

При роботі з вправами на дихання доцільно застосовувати та розвивати образне мислення дітей. Можна запропонувати відобразити звучання руху залізничного потягу почерговою зміною літер (с, ш, с, ш…), а сигнальний гудок його локомотиву імітувати складами (ту-ту) на високих звуках головного регістра. Приголосним (ж) зобразити бджолиний рій, а через літеру (з) передати характер настирливої мухи. Голосним (а) з акцентом у верхній частині голосового діапазону імітувати крики чайок. Ця вправа, та вправа по імітації гудка потягу, особливо корисні для формування високої співацької позиції і вироблення звучання в головному регістрі.

Виконуючи вправи, можна ввести елементи гри, театралізації, змагання. Використовують їх і як дихальну гімнастику, а також для відпочинку й розрядки в процесі репетиції.

У класному хорі доцільно організовувати змагання на правильне виконання таких вправ між рядами та голосами.

У практиці хорової роботи з дітьми варто використовувати метод вимови слів пісні в ритмі мелодії на активному диханні з чіткою артикуляцією в нюансі ріапо, що допомагає укріпити дихальні мязи, відчути спів на опорі, а на додаток така вправа ще й тренує артикуляційний апарат. Активізує опанування співацького дихання й спів на non legato, але такі вправи слід рекомендувати після того, як добре опрацьовано спів на legato.

Для того щоб хормейстер переконався, чи правильно його співаки володіють технікою співацького дихання, необхідно розвивати свій «вокальний слух», щодо співу окремого виконавця чи хору, адже відомо, що слухання крикливого співу стомлює голосовий апарат слухача і навпаки - майстерний спів створює, а в конкретному випадку цей слухач - диригент, котрий працює з дітьми. Хормейстер повинен розрізняти кваліфікований спів від «браку» на слух.

Правильні навички співацького дихання закріплюються в процесі самого співу, перевіряються характером звука, його якістю. Тип співацького дихання значною мірою впливає на виразність звука, а звук - на якість співацького дихання, отже, ці процеси взаємоповязані. Саме тому слід і вправи на розвиток дихання добирати з урахуванням завдань, які ставить хормейстер перед дітьми. Так, вправа побудована на гамоподібному звукоряді від високого до низького тону, і яка виконується однаковим за силою звуком, тренує плавність і поступовість видиху, що є невідємною умовою хорошого співацького дихання.

На початковому етапі роботи з дитячим хором дуже важливо обирати в репертуар твори з урахуванням ступеня розвитку навичок економного розподілення дихання за музичними фразами під час співу. Для початку це можуть бути твори з короткими музичними фразами, далі - з більш тривалими [16].


Розділ ІІІ. Специфіка ланцюгового дихання


Достатньо складним прийомом у техніці хорового дихання є прийом ланцюгового дихання. Таке дихання є невідємною частиною хорошого кваліфікованого співу, особливо у творах з тривалими музичними фразами.

Специфіка ланцюгового дихання полягає у тому, що в процесі співу весь хор його не бере водночас, а лише окремі хористи поповнюють запаси повітря в різних місцях твору, так щоб це було непомітно для слухачів. «Ланцюгове дихання в хоровому співі дає можливість виконати різні за тривалістю музичні фрази і навіть цілі твори на безперервному загальнохоровому диханні. У цьому також є відмінність хорового співу як співу колективного перед сольним.

Відпрацьовується цей прийом, в основному, через почуття ліктя: «сусід зробив вдих, отже після нього можу це зробити і я». Така почерговість дихання і вступу відверне небезпеку виникнення звукового провалля і створить умови для вироблення безперервного дихання хору, яке дозволить не шматувати звукову тканину хорового твору.

Використання ланцюгового дихання вимагає від учасників хору певних вокальних навичок і уваги, адже особливістю цього дихання є те, що це колективні навички, які формуються на вихованні у дітей відчуття ансамблю [16].

Засвоєння ланцюгового дихання колективом співаків слід розпочинати з елементарних вправ на унісон, поступово ускладнюючи завдання.

При опануванні техніки ланцюгового дихання слід дотримуватися певних правил:

а) не робити вдих одночасно з хористом, який сидить поруч;

б) робити вдих по можливості у середині довгих нот, а не на межі музичних фраз;

в) долучати свій голос після поповнення дихання непомітно, вливаючись у загальне звучання хору в відповідній динаміці, що є в конкретний момент;

г) дихання брати безшумно й швидко;

д) слухати, як співають сусіди по хоровій партії, і після дихання включатися в роботу суто інтонаційно, виконуючи художні вимоги диригента [16].

Досягти навичок співу з використанням ланцюгового дихання досить складно, але коли запропоновані вимоги виконуються кожним учасником хору, досягається бажаний результат безперервності й протяжності загального звучання [7].

Для вироблення навичок звучання на ланцюговомуt диханні передусім слід навчитися міняти дихання в середині довгих нот. Для цього можна порекомендувати таку вправу: співається довготривалий звук і дітям рекомендується брати дихання по черзі на різних голосних. Така вправа співається у зручному для дітей діапазоні, з назвою звуків або на склади «мо», «льо».

Важливою ланкою у роботі над ланцюговим диханням (для вироблення дихальних рухів) є обовязкове дотримання співацької постави. У хорі, який, співає з нот, для кожного співака можна вказати місця, де слід брати дихання. Це особливо важливо в невеликих за складом хорах або вокальних ансамблях. У великих хорових колективах, як правило, дихання береться за вільним вибором хористів, але слід виконувати головну умову - не брати дихання одночасно з сусідом.

При роботі над диханням в дитячому хорі дуже важливе не тільки точне освоєння прийому, але і одночасне вироблення дисципліни, еластичності дихання. Цьому дуже сприяє тренування його в певному ритмі.

Для досягнення ритмічності дихання увага юних співаків повинна бути направлена на три моменти: миттєвий вдих - затримка дихання (коротка) - повільний спокійний видих; знову вдих - затримка - видих і т.д. Необхідно уважно стежити за тим, щоб між кожним циклом дихання і усередині нього не було ніяких перерв. При дотриманні цієї умови строге чергування, ритмічність рухів сприятиме виробленню необхідної дисципліни дихання і, що дуже важливо, чіткості прийому.

Навички співацького дихання в процесі навчання співу в дитячому хорі ускладнюються, а вправи та прийоми роботи над ним урізноманітнюються. Залежно від рівня підготовки хору, вокальних завдань для даного твору чи репетиції, кожен хормейстер повинен вміти добирати такі вправи, які б виховували у колективу правильне співацьке дихання.

Єдине дихання і злагодженість дій колективу дозволить виробити правильне, гнучке і барвисте хорове звучання [16].

спів дихання ланцюговий хоровий


Висновок


Навчання дітей правильному співацькому диханню знаходиться у безпосередній залежності від фізичного росту всього організму - грудної клітки, дихальних мязів, обєму легенів, голосових звязок, гортані, але самі принципи роботи над ним в основному ті ж, що й з дорослими.

Навчити дітей правильно дихати під час співу, вміти «протягнути» звук, проспівати на одному диханні невеличку фразу на опорі - найперша вимога в навчанні співу.

При розясненні тих чи інших положень і правил дихання під час співу не слід вдаватися до складних і незрозумілих для дітей термінів і понять, анатомічних чи фізіологічних подробиць роботи голосового апарату.

Значно краще на початковій стадії роботи над диханням у хорі вдатися до практичних прийомів і показу правильної, а також неправильної манери дихання під час співу. Такий показ як правильного, так і неправильного дихання, а особливо результати, значно швидше будуть сприйняті дітьми і матимуть більший ефект, особливо в молодшому хорі, ніж наукові пояснення.

Диригентові хору важливо не тільки виробити в дітей єдиний тип співацького дихання, але й привчити їх робити вдих одночасно з помахом його руки, особливо в тих місцях, де це потрібно за змістом хорового твору.

У хоровій практиці, особливо в хорових колективах, що недавно почали функціонувати, досить часто спостерігається безладне дихання. Це може бути наслідком того, що юні співаки не стежать за тим, як вони дихають, коли співають, не розподіляють рівномірно дихання на музичну фазу, дихають де їм заманеться. Це порушує звучання хору, іноді навіть зявляються звукові провали, тому робота над єдиним типом співацького дихання, вироблення звички організованого «взяття» дихання за вказівкою диригента дуже важливе у вокально-хоровій підготовці дитячого хорового колективу.

Підсумовуючи сказане, можна зробити висновок, що тип і якість співацького дихання зумовлює характер звучання хору в цілому, оскільки воно невідємно повязане з іншими елементами вокально-хорової техніки та фактично є її основою.

Засвоєння вокально-хорових навичок багато в чому залежить саме від співацького дихання. Осмислення і широке узагальнення наукового і практичного досвіду, отриманого в результаті дослідження і вивчення цього питання, є вкрай важливим для практичної роботи з дитячим хором.


Список використаної літератури


1.Болгарський А., Сагайдак Г. Хоровий клас і практика роботи з хором. - К., Музична Україна, 1987.

2.Леонтович М. Практичний курс навчання співів у середніх школах України. - К., 1989.

.Луканин В. Обучение и воспитание молодого певца. - Л.: Музыка, 1977.

.Огороднов Д. Музыкально-певческое воспитание детей в общеобразовательной школе. - К., 1989.

.Попов В. Соколов В. Школа хорового пения. - М.: Музыка, 1992.

.Пігров К. Керування хором. - К., 1962.

.Соколов В. Работа с хором. - М.: Музыка, 1967.

.Струве Г. Школьный хор. - М.: Музыка, 1981.

.Стулова Т. Теория и практика работы с детским хором. - М.: Музыка, 2002.

.Хлєбникова Л. Методика хорового співу у початковій школі. - Тернопіль: Навчальна книга - Богдан, 2006.

.Чесноков П. Хор и управление им. - М.: Музгиз, 1961.

.Вокально-хорові навички.

.Практичні рекомендації по формуванню співацького дихання.

.Голубєв П.В. Поради молодим педагогам-вокалістам / П.В. Голубєв. - К.: Музична Україна, 1983. - 62 с.

.Ятло Л.П. Співацьке дихання.

.Ятло Леонід Петрович. Теорія та методика роботи з дитячим хором : навч. посіб. для студ. вищ. навч. закл. / Л.П. Ятло. - Вид. 2-ге . - Умань : РВЦ "Софія", 2009. - 171 с. - Бібліогр.: с. 168-170