Тема: Миколаївський академічний художній російський драматичний театр

  • Вид работы:
    Доклад
  • Предмет:
    Культурология
  • Язык:
    Украинский
  • Формат файла:
    MS Word
  • Размер файла:
    8,33 Кб
Миколаївський академічний художній російський драматичний театр
Миколаївський академічний художній російський драматичний театр
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України

Миколаївський національний університет ім. В.О. Сухомлинського

Навчально-науковий інститут історії, поліології та права










Доповідь з курсу «Історія Миколаївщини»

на тему «Миколаївський академічний художній російський

драматичний театр»


студентки II курсу 244 групи

Цалко Юлії Анатоліївни






Миколаїв 2015

Сцена Російського художнього драматичного театру - найстаріша в місті. У 1882 р. міщанин Карл Іванович Монте збудував власний театр. Тоді театр мав 350 крісел партеру і амфітеатру, 36 лож бенуара і бельетажу, галерею. Керував будівництвом автор проекту інженер Т.К. Брусницький. Меблі для театру виписали з Відня.

У 1894 р. театр придбав купець Я.Я. Шеффер. Новий власник у 1898 р. перебудував його. Було збільшено залу, обладнана нова сцена та збудоване нове фойє. На сцені театру виступали знамениті в масштабах Російської імперії театральні трупи.

У 1917 р. театр націоналізували, і він став значитися як інтимний театр, колишній Шеффера. У 1920 р. театр отримав імя наркома освіти А. Луначарського. Під час голоду 1921 - 1922 рр. обладнання, меблі розікрали, і від театру залишилися тільки стіни. Приміщення хотіли знести, але через нестачу коштів цього не зробили. У 1926 р. театр було відбудовано і названо імям Скрипника - українського наркома освіти. Але це не принесло театру удачі.

У 1922 р. в Луганську був заснований пересувний драматичний колектив Шахтарка Донбасу. Засновником і керівником її став актор і режисер Г.С. Свободін. У 1934 році "Шахтарка Донбасу" приїхала в Миколаїв вже для постійної роботи. Сезон розпочали у вересні - ще в старому статусі пересувного театру. Але вже 1 грудня того ж року зіграли першу прем'єру. Це була знаменита "Оптимістична трагедія" В.С. Вишневського. З цієї премєри почалася славна історія Російського театру. А трохи більше місяця потому, 3 січня 1935 року новий статус театру був зафіксований офіційно - вийшла Постанова Президії Миколаївської міської Ради "Про організацію в Миколаєві постійного театру на базі нині працюючого гастрольного колективу "Шахтарка Донбасу"... на афішах зявилась назва Художній театр України, а з 1939 р. до середини 90-х театр носив імя легендарного льотчика В.П. Чкалова. У 1994 р. театру, на прохання колективу, була повернута історична назва Художній.

Почалося нове життя старого театру - будинок знайшов свого турботливого, справжнього, а не тимчасового господаря.

Слідуючи кращим традиціям російського психологічного театрального мистецтва, колектив під керівництвом режисерів Е. Венгре, Л. Луккера, Л. Южанського створював вистави за творами світової, російської, української класики, успішно освоював найбільш цікаві зразки нової радянської драматургії. З етапних вистав першого, передвоєнного періоду історії театру відзначимо: "Платон Кречет" А. Корнійчука, "Варвари" і "Останні" М. Горького, "Кремлівські куранти" М. Погодіна, "Отелло" У. Шекспіра, "Вишневий сад" А. Чехова, "Живий труп" Л. Толстого".

А незабаром розпочалася Друга Світова - Велика Вітчизняна війна. Вона застала театр на гастролях в Полтаві. З величезним трудом дісталися додому в Миколаїв, відновили роботу. Але ворог був уже на підступах до міста, тому у роки війни театр було евакуйовано на Урал. Виїзні вистави, концерти. Тут і могла закінчитися, ледь розпочавшись, історія Миколаївського російського театру. Але знайшлися подвижники, які зробили все для відродження театру - вже в далекому краю. Ось їх імена: директор Олександр Павленко, режисер Леонід Луккер, актор Еммануїл Далматов. І вже на початку 1942 року їм вдалося зібрати в районному місті Свердловської області - Алапаєвську - велику групу "чкаловців". В репертуарі переважали вистави героїко-патріотичного спрямування - п'єси К. Симонова та інших радянських авторів. Але не меншим попитом користувалася класика, в основному п'єси А. Островського, К. Гольдоні, Е. Скриба. Виїжджали в діючу армію у складі знаменитих "фронтових бригад".

У 1944 році відразу ж після визволення Миколаєва театр спішно повернувся в рідне місто. Проте у війну будівля театру згоріла, але у 1946 р. її було не тільки відбудовано, але й значно удосконалено - змонтована нова сцена з обертовим кругом, переобладнана закулісна частина, зявився третій ярус лож.

Друга половина 40-х - кінець 50-х років були часом творчої зрілості театру, багатьох справжніх успіхів, пов'язаних з діяльністю великих режисерів Л. Луккера, Е. Венгре, Д. Крамського, В. Данилова. Ветерани - очевидці тих подій розповідають, що у неофіційному "рейтингу" зазначеної пори театр посідав друге місце серед російських театрів України - після Київського театру ім. Лесі Українки. Неодноразові звіти в Києві, успішні гастрольні поїздки по містах України і Росії. Цілий ряд значних вистав, що стали етапними на історичному шляху театру. "Порт-Артур" А. Степанова, И. Попова, "Богдан Хмельницький" А. Корнійчука, "Роки мандрів" А. Арбузова, "Дали неоглядные" Н.Вірти, "Анна Кареніна" Л. Толстого, "На дні", "Варвари" М. Горького, "Знедолені" В. Гюго, "Приборкання норовливої" У. Шекспіра - ось лише кілька найбільш помітних вистав тих років.

Потім настало "смутне лихоліття", коли часто змінювалися художні керівники, акторський склад, репертуар ряснів випадковими, необов'язковими назвами. Втрачалося власне обличчя, а внаслідок цього,- і високий авторитет театру. Нове дихання набуває колектив з приходом наприкінці 60-х років талановитого режисера А. Літко, який зумів знову вивести театр "на глибші й бурхливіші води" (як визначає цей період театрознавець В. Давидова у книзі "Театр міста корабелів", випущеної до 60-річного ювілею театру в 1994 році). Такі вистави А. Літко як "Нічна повість" К. Хоиньского, "Ідіот" Ф. Достоєвського, "Каса маре" В. Друце стали справжніми творчими успіхами. Однак перебування успішного художнього керівника в театрі було не настільки довгим, щоб закріпити завойовані позиції. Знову кадрів, часта зміна режисерів. Не вдалося домогтися значних перемог париарху української сцени Ст. Оглобліна, незважаючи на залучення в трупу цілої низки прекрасних акторів, зокрема, Ст. Івченко, П. Морозенко, Тобто Лицканович та інших. Його вистави (такі, як "Диваки" М. Гіркого, "Без вини винуваті" А. Островського) були надто академічними для неготового до їх сприйняття миколаївського глядача. З наступною режисерською плеяди слід зазначити Р. Піменова, який зумів знайти власний напрямок і використовувати кращі склалися за багато років традиції театру ("Італійська трагедія" за Е. Войнич, "Останній строк", "Живи і пам'ятай" Ст. Распутіна, "Берег" Ю. Бондарева).

В кінці 1987 року в театр повертається А. Літко. Його друге - десятирічне - перебування в театрі було неоднозначним. Початок - яскравий, впевнений. "Олімпійки" А. Галина, "Поминальна молитва" Р. Горіна за Шолом - Алейхемом, "Гра тіней" Ю. Едліса, "Ваша сестра і полонянка" Л. Розумовської в його постановці, ряд вистав запрошених режисерів мали і глядацький успіх і визнання фахівців. А далі, до середини 90-х років, став відчуватися певний застій, відсутність нових ідей, і на початку 1997 року А. Літко знову залишає театр. З цього часу і по сьогоднішній день керівництво театром - як адміністративне, так і творче - здійснює представник нового покоління колишніх "чкаловців" - актор, а потім директор Микола Антонович Кравченко. Очоливши театр у найскладніший період його історії, М. Кравченко зіткнувся з багатьма творчими і організаційними труднощами(пов'язаними з відсутністю головного режисера). Ставка на запрошених режисерів не завжди виправдовувала себе. Хоча і в цей період спеціалісти з задоволенням відзначають ряд помітних успіхів. Це поставлені В. Савиновим "Верона" Г. Горіна і "Дядя Ваня" А. Чехова, Г. Пименовим "Діти Ванюшина" С. Найденова і "Театр Нерона і Сенеки" Е. Радзинського, Ю. Кочевенко "Лев узимку" Д. Голдмэна. Енергійному, ініціативному директору вдається вивезти театр на кілька престижних фестивалів, з яких колектив привіз чимало почесних призів.

До 75-річчя Миколаївському російському художньому драматичному театру було присвоєно статус «Академічний».

На сьогодні в театрі працює 141 особа, серед них народний артист України - Віктор Пасічник і 6 заслужених артистів України.

Миколаївський художній російський драматичний театр пройшов великий творчий шлях. Поставлено більше 700 вистав. Він у числі провідних творчих колективів України, неодноразово виступав у Києві, обїхав з гастролями всю Україну, побував у Росії, Білорусії, Молдавії, Естонії, Болгарії, Румунії. Багато разів був учасником і лауреатом міжнародних, всесоюзних, всеукраїнських фестивалів і конкурсів, у тому числі Всеукраїнських фестивалів: Київська театральна весна, фестиваль-спектаклів малих сцен, театрального конкурсу Премєри сезону, Всесоюзного фестивалю польської драматургії, тетрального фестивалю Мельпомена Таврії та інших. Театр брав участь у Днях культури Миколаївської області, які проходили у м. Києві 19-21 травня 2009 року. На столичних сценах були показані вистави Дядя Ваня (А. Чехова) і Очень простая история (М. Ладо), які отримали високу оцінку. У репертуарі театру 27 вистав. Серед них - класичні і сучасні твори: Дядя Ваня, Дети Ванюшина , Конкурс, Очень простая история, Верона, Еще одна история любви, Театр Нерона и Сенеки, Нельская башня та інші. Кожного театрального сезону відбуваються премєри.

За більш ніж 70 років нашої історії в театрі працювали видатні актори, які є гордістю української сцени. Це А. Чудинова, П. Нятко, Н.Огонь-Догановская, Д. Славин, Высоков, Ю. Соколов, С. Лукьянов, К. Милич, П. Иванов, М. Васильчикова, А. Юрова, А. Михайлов, А. Жабин, Б. Сабуров, П. Довгаль, Ш. Ротнов, А. Квасенко, .Подьякова, Л. Бакштаев, Н.Троянова, В. Ивченко, П. Морозенко, Е. Гашинский, А. Сиромятников, Е. Гинет, В. Кузьмин, В. Пусеп, А. Кучинский, Д. Гуторов, Д. Борщов, В. Пасичник, Р. Мороз та багато інших.

Нині кращі традиції цих чудових майстрів продовжує нове покоління театру. Сьогодні в трупі: народний артист України, В. Пасічник, заслужені артисти України В. Бенчивенга, А. Вербец, Л. Гашинська, С. Лагошняк, В. Остафійчук, С. Слобожанинова, заслужений діяч мистецтв України Н.Кравченко, артисти М. Бондарчук, Е. Власова, О. Вронська, Г. Губова, М. Васильєва, А. Карай, Л. Курмель, Е. Кушикова, Е. Кошевая, А. Лавриненко, В. Мамыкина, К. Мандра, А. Межурецкий, Е. Черноличенко, А. Соколов, Л. Соколова, Е. Цышко, С. Чверкалюк.

Театр розташований в історичній частині Миколаєва на розі вулиць Нікольської, Адміральської та Лягіна. Адреса: 54001, м. Миколаїв, вул. Нікольська, 50.

драматичний театр актор режисер

Список використаних джерел та літератури

1.Васильева М. Русский театр: о перспективах далеких и близких / М. Васильева // Вечерний Николаев. - 2011. - №67(21 июня). - С. 3.

.Давыдова И. Театр города корабелов/ И. Давыдова. - Николаев: Рион, 1994. - 200 с.: ил.

3.Маляров А. Живительный источник: [к 75-летию русского театра] / А. Маляров // Южная правда. - 2009. - №133(1 дек.). - С. 3.

4.Фесенко М. Давайте поговорим о театре…/ М. Фесенко // Южная правда. - 2002. - 12 дек.

Похожие работы

 

Не нашел материала для курсовой или диплома?
Пишем качественные работы
Без плагиата!