Міграційні потоки України у світі

Міграційні потоки України у світі

Вступ

Актуальність дослідження. Із розвитком міжнародних процесів глобалізації, зростання ролі транснаціональних корпорацій, розширенням міжнародної інвестиційної діяльності істотно активізувалися процеси трудової міграції. Майже у кожній країні тією чи іншою мірою відбуваються міграційні процеси, що включають міграцію висококваліфікованої робочої сили. Це є досить велика проблема, що може перерости для ряду країн у національну катастрофу.

Саме для нашої країни ця проблема становить особливий інтерес. З проголошенням незалежності України процеси трудової міграції українців істотно активізувались. Особливої актуальності набуває відсутність достатньої та однозначної інформації щодо масштабів і регіональних особливостей міграції українців за кордон та кількісних потоків міграційного капіталу, розміри яких становлять вагому частку соціального та інвестиційного фінансового ресурсу країни.

В першу чергу стрімкі міграційні потоки в Україні пояснюються складним соціально-економічним становищем, бідністю, неможливістю реалізувати себе на Батьківщині. Звідси випливає, що велика кількість чоловіків, а в більшості жінок неспроможні прогодувати та утримати сім’ю, надати дітям належну освіту, яка в нас теж потребує великих коштів, допомогти літнім батькам. Саме такі обставини змушують наших співвітчизників залишати свою країну, свою рідну домівку щоб заробити певні кошти, але не кожен замислюється, які труднощі очікують на чужині.

На сьогодні, за різними оцінками, понад 30% етнічних українців (понад 20 млн.) живуть за межами України, є громадянами інших держав[4;63].

За останні 20 років, за даними різних джерел, за кордоном перебувало понад 7 млн. наших громадян. Основна їх кількість працює у країнах Європи та Америки: в Аргентині - 100 тис., Бразилії - 150, Великій Британії - 70. Греції 200, Ізраїлі - 150, Іспанії - 400, Італії - понад 500, Канаді - 150, Росії - 3 млн., Туреччині - 30, Чехії - 400 тис. чол. З усіх громадян України, які мешкають за кордоном, владою країн перебування легалізовано близько 500 тис. Решта перебувають там нелегально, що зменшує можливість їх підрахування.

Щодо нелегальної трудової міграції, то вона здійснюється під виглядом туристичних поїздок. До 85% всіх трудових мігрантів виїжджають за кордон саме туристичними візами (переважно короткостроковими). При цьому, як правило, необхідні для цього документи не оформляються, а гарантії працевлаштування є вельми сумнівними. Але навіть така перспектива не лякає наших громадян, заради заробітку.

Проблему міграції в Україні досліджували: Єчина Л.В., Звірід Н.В., Халак С.Г., Чайка Г.В., Жибак М.М. та ін. Статистичні дані Державного комітету статистики України.

Український дослідник С.Б. Чехович визначає міграційні процеси в Україні, як один з видів міграції, що здійснює фізична особа з метою пошуку роботи (позитивна міграційна установка на працю), тобто переміщення працездатного населення для працевлаштування, що може мати постійний чи тимчасовий характер.

Є.П. Плєтнєв, досліджуючи міграцію населення в Україні, виділяє економічні та матеріально-технічні передумови формування міжнародного ринку праці: до перших відносить включення все більшої кількості країн у світовий господарський обіг, а до останніх - зростання транспортної мережі та поліпшення зв’язку.

Це все вище сказане визначає актуальність даної теми.

Об’єктом дослідження є міграційні процеси України.

Предметом дослідження є просторово-часові особливості міграційних потоків України.

Метою роботи є вивчення, дослідження й обґрунтування особливостей міграційних потоків України у світу.

Виходячи з поставленої мети, в даній роботі поставлені наступні завдання:

Проаналізувати теоретико-методологічні особливості поняття «Міграції».

З’ясувати загальну суть міграційних процесів України.

Провести аналіз міграції населення України.

Дослідити розподіл Української діаспори по світу.

При написанні даної роботи було використано такі методи дослідження: теоретичні дослідження базуються на системному підході до розглянутої проблеми з використанням методів аналізу й синтезу.

Курсова робота має дану структуру: вступ, 2 розділи, що містять підрозділи, висновки, список використаних джерел та додатків.

Розділ 1. Суть, види та чинники міграційних процесів

.1 Поняття «міграція населення» та її види

Поняття «міграція населення», етимологічно означає переселення, переміщення. Проте сучасне значення цього терміну значно ширше. Він використовується для позначення різних соціальних явищ, неоднозначних за своїм характером, обумовлює чинниками і наслідками. У найбільш широкому трактуванні до міграції відносять всі види руху населення, що мають суспільну значимість, тобто не тільки просторові переміщення населення, але і плинність кадрів, професійний рух, різні соціальні переміщення. Згідно з іншим підходом, міграція населення - це «такий процес просторового руху населення, який, в кінцевому рахунку, веде до його територіального перерозподілу». Існуючі в наукових публікаціях розбіжності з цього приводу вказують на необхідність уточнити, які процеси та явища ховаються за терміном «міграція населення». [6, ст. 46]

У першу чергу, необхідно позначити, що міграція населення - це рух населення, яке володіє певними ознаками. Визначимо найбільш суттєві з них, виявивши відміну міграційного процесу від інших видів руху населення.

У вузькому сенсі міграція являє собою закінчений вигляд територіального переміщення, що завершується зміною постійного місця проживання, тобто в буквальному значенні слова означає переселення

Міграція в широкому значенні цього слова являє собою територіальне переміщення, що відбувається між різними населеними пунктами однієї або кількох адміністративно-територіальних одиниць, незалежно від тривалості, регулярності та цільової спрямованості. [14, ст. 5]

Найбільш прийнятним є виділення трьох видів руху населення: природне, міграційне та соціальне. Слід зазначити, що природне, міграційне та соціальне рух населення тісно взаємопов'язані. Рух населення призводить до його якісним і кількісним змінам. Причому, якщо природне і міграційний рух тягне за собою як кількісні, так і якісні зміни, то соціальне змінює лише якісні характеристики. Міграційний рух займає в цій схемі центральне місце, оскільки воно впливає і на природне і на соціальний рух. Цей вплив докладніше буде розглянуто нижче.

Використовуючи різні ознаки, виділяють кілька видів міграції населення. За цілями, які переслідує населення при переміщенні з одного населеного пункту в інший, виділяють епізодичну, маятникову, сезонну і безповоротну міграції.

Епізодичні міграції представляють собою ділові, рекреаційні та інші поїздки, що відбуваються не тільки не регулярно за часом, але і необов'язково з одним і тим же напрямках. У ділових поїздках бере участь працездатне населення. Даний вид міграції відрізняється різноманітністю складу учасників. За своїми масштабами він, мабуть, перевершує всі інші. Якщо не брати до уваги туристичні поїздки, то вивчення епізодичних міграцій ведеться дуже слабко.

Маятникові (човникові) міграції є щоденні або щотижневі поїздки населення від місць проживання до місць роботи (навчання) і назад, розташованих у різних населених пунктах. Учасниками маятникових міграцій у багатьох країнах є значна частина міського і сільського населення. В основному, переміщення відбуваються між передмістями і містами. Істотними є її масштаби в тих агломераціях, центрами яких є великі та найбільші міста. Значення маятникових міграцій в територіальних переміщеннях населення останнім часом зросла. У ряді країн масштаби щоденних маятникових міграцій близькі до обсягів щорічних безповоротних переселень і навіть перевищують їх. Цей вид міграції впливає кількісно та якісно на трудові ресурси поселень - центрів тяжіння, де число робочих місць перевищує власні ресурси праці або не відповідає професійно-кваліфікаційній структурі населення. У той же час маятникова міграція створює умови для задоволення різноманітних потреб у праці жителів, як правило, невеликих поселень, в яких обмежений вибір робочих місць.

Сезонні міграції - це переміщення, головним чином, економічно активного населення до місць тимчасової роботи і проживання на строк у кілька місяців, зі збереженням можливості повернення в місця постійного проживання. Сезонні міграції підвищують реальний життєвий стандарт і задовольняють потреби виробництва, що зазнає дефіцит робочої сили. Виникнення подібних міграцій пов'язане з тим, що в економіці ряду районів домінують галузі, в яких потреба в робочій силі нерівномірна в часі. У результаті в сезони найбільшого обсягу робіт ці галузі відчувають перевищує звичайні розміри потреба в робочій силі, яка не завжди може бути задоволена за рахунок місцевих трудових ресурсів. У цьому випадку додаткова робоча сила залучається з інших районів.

Безповоротний вид (або переселення) може бути названий міграцією у вузькому сенсі цього слова. Ряд дослідників безповоротну міграцію називають повною, повноцінною. Виділяють дві умови, яким відповідає безповоротна міграція:

) населення переміщується з одних населених пунктів в інші (з міграції виключаються переміщення населення всередині населених пунктів);

) переміщення супроводжуються зміною постійного місця проживання (виключає поворотні або короткострокові поїздки в інші населені пункти). [24, ст. 37]

Види міграції розрізняються не тільки за формальними ознаками, але й по суті. Так, безповоротна міграція на відміну від інших є найважливішим джерелом формування постійного складу населення в заселених місцевостях. Не завжди можна розмежувати різні види міграції, оскільки один з них може перетворюватися на другий чи виступати його вихідним пунктом. Так епізодична, маятникова і сезонна міграції можуть бути попередниками безповоротної міграції, так як вони створюють умови (в першу чергу інформаційні) для вибору можливого постійного місця проживання.

Відповідно до того, чи відбувається переміщення населення всередині країни або між країнами, виділяють два види міграції: внутрішню і зовнішню. Внутрішні міграції не впливають на загальну чисельність населення країни, тому що в них беруть участь громадяни цієї держави, не змінюючи свого підданства, при цьому, проте змінюється територіальний розподіл населення. Під впливом внутрішніх міграцій змінюється так само демографічна структура. Вони впливають на етнічні процеси, відтворення населення, соціальний рух і інші сторони життєдіяльності населення різних територій. Зовнішні міграції впливають і на чисельність і на територіальне розміщення населення, тобто на демографічну ситуацію, соціальну обстановку, на ринок праці та інше. Цей вплив є більш сильним, ніж від внутрішніх міграцій, так як іноземні громадяни є носіями іншої культури, орієнтовані на інші, ніж у жителів даної країни, цінності. Слід зазначити, що епізодична, маятникова, сезонна і безповоротна міграція може бути як внутрішній, так і зовнішньої.

Зовнішня міграція може відбуватися як з дотриманням норм закону (легальна міграція), так і з їх порушенням (нелегальна міграція). Нелегальна міграція визначається численними факторами, серед яких чільне місце займають економічні.

Відповідно до того, якими причинами викликане переміщення населення, виділяють економічну і політичну міграцію. Економічна міграція, як правило, викликана прагненням людей, поліпшити умови свого життя, придбати доступ до певних благ, отримати нові можливості для кар'єрного зростання та ін. Мігранти, чиє переміщення викликане економічними причинами, приймають це рішення добровільно. Зазвичай така міграція є поворотною, однак, вона може бути і безповоротній.

Політичні мігранти, навпаки, змушені залишити місце свого проживання через невідповідність їхніх політичних поглядів ідеології влади. Така міграція має примусовий характер. Вона є безповоротною, по крайній мірі, до тих пір, поки в країні - виходу не відбудеться зміна існуючого ладу. [21, ст. 73]

1.2 Характеристика факторів які впливають на міграційні процеси

На процес міграції впливають різноманітні чинники: психологічні, моральні, соціальні тощо. Спочатку відбувається загострення причин, що спонукають людину до міграції, під дією зовнішніх або внутрішніх чинників. Далі послідовно розгортаються етапи міграції: формування мотиву, пошук оптимального рішення, дії, зміни, реакція і вплив мешканців нового місця переселення на дії мігранта.

Загострення причин, що спонукають людину до міграції:

Формування мотиву:

незадоволеність умовами свого життя;

виникнення ідеї змін;

уявлення абстрактного образу нового місця проживання і кращої долі;

виникнення ідеї переміщення.

Пошук оптимального рішення:

формування наміру мігрувати;

визначення напрямку міграції.

Дії:

підготовка до міграції;

здійснення міграції;

адаптація до нового місця переселення.

Зміни:

зміна умов життя індивіда;

зміна стану індивіда;

виникнення нових чинників впливу [13, ст. 82]

Реакція і вплив мешканців нового місця переселення на дії мігранта: питома вага осіб, які хоча б раз у житті змінювали місце проживання в чисельності сільського населення цих областей більша або майже дорівнює відповідним показникам міського населення, а інтенсивність міграційного обороту в після переписному періоді у селах значно вища, ніж у містах.

Постійні внутрішні міграції в Україні переважно відбуваються між населеними пунктами. Так, згідно соціальним опитуванням 2010 року, близько 40 % припадає на переселення з малих міст у великі, 30 % - на переїзд із села в місто, 15 % - з міста в сільську місцевість і тільки 10 % - між селами. Близько 70 % усіх внутрішніх мігрантів переселяються в межах своїх областей.

Україна є однією з найбільших країн-донорів робочої сили в Європі. Зовнішня трудова міграція стала об’єктивною реальністю сьогодення. Про це свідчить великий потік робочої сили закордон. За даними проекту Держкомстату України «Обстеження трудової міграції в Україні», з початку 2005 р. до 1 червня 2008 р. за кордоном працювали 1,5 млн. мешканців України, з яких майже 1,3 млн. перебували за межами України з метою трудової діяльності з початку 2007 р. до 1 червня 2008 р. Загалом трудові мігранти становлять 5,1% населення України працездатного віку, у т.ч. мігруючі за останні 1,5 року - 4,4%. Відповідно до докладу Світового банку «Міграція і грошові перекази» в 2011 році, основні країни в які еммігрували громадяни України, це - Росія, Польща, США, Казахстан, Ізраїль, Німеччина, Молдова, Італія, Білорусія, Іспанія. Так за 2014 рік українці стали виїжджати за кордон не тільки в пошуках високооплачуваної, нехай і не дуже престижної, роботи, але й мирного неба над головою. Так, крім 7,5-8 мільйонів українців, які працюють за кордоном (дані Міжнародної організації з міграції), в сусідні країни в поточному році виїхали близько 540 тисяч переселенців з Донбасу (дані ООН).

Скорочення попиту на робочу силу в Україні (що є одним із наслідків глобальної фінансово-економічної кризи) штовхає наших громадян на пошуки роботи за її межами. Також серед чинників масової еміграції українського населення можна виділити наступні:

велика різниця умов життя і рівня заробітної плати в Україні та країнах Заходу;

відсутність перспектив професійного зростання для багатьох талановитих українців;

економічна нестабільність у країні;

відсутність безпеки громадян, невпевненість у майбутньому, погіршення показників рівня та якості життя.

Як бачимо, формування міграційних потоків відбулося іще в кризових умовах перехідного періоду за наступних факторів: низька заробітна плата, зростання безробіття та вимушена неповна зайнятість, поширення бідності, високий рівень майнового розшарування населення.[7, ст. 20]

З початком економічного зростання 2004 р. поліпшилася і ситуація на ринку праці: помітно знизилися рівні безробіття та вимушеної неповної зайнятості, різко зменшилася заборгованість із виплати заробітної плати, підвищився рівень забезпечення населення товарами довготривалого користування. Однак більшість показників соціально-економічного розвитку все ще далекі від європейських стандартів, значним залишається розрив у рівнях оплати праці в Україні й зарубіжних країнах (особливо в перерахунку на іноземну валюту за офіційним курсом), що спонукає українських громадян шукати роботу за кордоном та здійснювати грошові перекази в Україну. Так, за 2010 рік мігранти переказали в Україну близько 5,3 млрд. дол. В цілому, тенденція проявляється в тому, що в Україну надходить грошей в 25 разів більше ніж витікає з країни. Трудова міграція має як негативні, так і позитивні риси. Серед позитивних рис зазвичай називають зменшення напруги на місцевому ринку праці та підвищення добробуту домогосподарств мігрантів.

Зовнішня трудова міграція здійснює сприятливий вплив на розвиток ринку праці в Україні. За умови неможливості зайнятості за кордоном рівень безробіття в Україні у І-й половині 2008 р. був би в 1,5 рази більшим від фактично зафіксованого. За даними обстеження Держкомстату, у середньому трудовий мігрант заробляв у 2007 році 817 доларів США на місяць, що майже втричі вище від середньомісячної заробітної плати в Україні. Значна частина цих коштів потрапляє на батьківщину неформальними каналами - передаються через знайомих, водіїв транспортних засобів або привозяться власноручно.

Висновки до розділу 1

Міграція являє собою територіальне переміщення населення, яке у свою чергу можна розглядати як у вузькому, так і в широкому сенсі слова. Це складний процес, що складається з безлічі подій. Він складається із взаємодії двох потоків: вибуття населення з одного пункту і прибуття туди мігрантів з інших місцевостей.

Всі розглянуті види міграції населення існують самостійно, і в той же час впливають один на одного. (Додаток А)

Як вже згадувалося раніше, міграції можуть відбуватися або як добровільні переселення, або мають вимушений (біженці, переміщені особи) або примусовий (депортація) характер. Добровільні міграції населення є переважаючими. Вони регулюються побічно за допомогою економічних важелів. Причини вимушених міграцій - міжнаціональні конфлікти, збройні сутички, екологічні катастрофи та інше.

За причинами міграції бувають соціально-економічні або трудові (в пошуках заробітків), екологічні (вимушені переселення із забрудненої території), політичні, сімейно-побутові (возз’єднання родин), релігійні, етнонаціональні. За напрямом переміщення людей міграції поділяють на зовнішні (за межі країни) та внутрішні (всередині країни). Зовнішні міграції, що спрямовані за межі країни, називаються еміграцією, а протилежного напряму - іміграцією. Внутрішні міграції - це переміщення населення між різними регіонами, населеними пунктами, вони не впливають на зміну чисельності населення країни взагалі, а тільки на його перерозподіл у її межах.

Розділ 2. Міграційні процеси України

.1 Еміграція населення України

Еміграція - вимушена чи добровільна зміна місця проживання людей (емігрантів, переселенців), переселення зі своєї батьківщини, країни, де вони народилися і виросли в інші країни глобального суспільства з економічних, політичних або релігійних причин.[17, ст. 9]

У залежності від її тривалості еміграція може бути довготривалою з метою постійного проживання; тимчасовою, якщо емігранти через певний час повертаються, та сезонною - у певну пору року або на періодичні заробітки.

Залежно від причин, що зумовлюють переселення, вирізняють еміграцію економічну (соціально-економічні причини) і політичну (опозиційне ставлення до політичного режиму). Соціально-економічними причинами є передовсім загальна бідність і голод, що, в свою чергу, можуть бути викликані військовими діями у країні проживання або участю країни у таких; природні лиха, екологічні катастрофи, в тому числі техногенного характеру тощо. Іншими соціально-економічними причинами можуть бути безробіття або неможливість знайти роботу за фахом (чи запрошення роботодавця на роботу в іншій державі). Саме тому економічну еміграцію також називають трудовою, тобто переселення людей з метою пошуку роботи або для здійснення трудової діяльності за контрактом. До соціально-економічних причин еміграції також належать труднощі або неможливість отримати (або продовжити) навчання, реалізувати свій творчий потенціал, вести або розширити бізнес у країні проживання тощо.[15, ст. 74]

Осіб, політичні погляди і переконання яких не збігаються з пануючими або дозволеними у країні, прийнято називати дисидентами. Наявність дисидентів свідчить про недемократичність суспільства (держави). У разі їх еміграції вони вважаються політичними емігрантами; до політичних емігрантів належать також емігранти, що виїжджають з країни проживання через міжетнічні конфлікти і міжконфесійні суперечності.

Еміграція може бути також у силу інших причин, наприклад, у зв'язку з особистими або сімейними обставинами (шлюб, возз'єднання родини тощо). Як правило, еміграція обумовлюється декількома причинами. Так, політична еміграція часто поєднана з неможливістю або перепонами у виконанні тієї чи іншої трудової діяльності, складністю реалізувати свій потенціал тощо.

Еміграція може набувати масового характеру, в силу погіршення соціально-економічного розвитку країн або загострення політичного протистояння. У таких випадках часто уряди країн, до яких переселяються емігранти, і, набагато рідше, уряди країни, звідки переселяються емігранти, можуть регламентувати подібне переміщення на рівні внутрішнього законодавства (еміграційне законодавство) або підписанням двосторонніх (багатосторонніх) міждержавних угод. Відповідно до цього еміграція може бути регламентованою і нерегламентованою (зараз дуже рідко) на законодавчому рівні.

У випадку, коли державні органи, які приймають емігрантів, не здатні здійснити увесь комплекс заходів, передбачених еміграційним законодавством, як наприклад, у зв'язку з їх дуже великим числом або уникненням державних органів країни переселення, - еміграція є некерованою.[23, ст. 141]

Дослідники визначають чотири хвилі переселенського руху в історії української еміграції.

Перша хвиля:

Перша хвиля починається з останньої чверті XIX століття і триває до початку Першої світової війни. Ця масова трудова еміграція до США розпочалася у 1877 році, до Бразилії - у 1880-ті роки, у Канаду - з 1891 року, до Російського Сибіру - після революції 1905-1907 рр. Виїздили й до Аргентини, Австралії, Нової Зеландії, на Гавайські острови. Цю першу хвилю еміграції спричинили як і аграрна перенаселеність українських територій, так і утиски: економічні, соціальні, політичні, - і національний гніт з боку австро-угорської і російської імперій. Нащадки цієї хвилі еміграції зараз у шостому-сьомому поколіннях і більш схильні звати себе українцями за походженням - радше ніж емігрантами у країнах проживання.

Відомо, що у 1891-1901 роках зі Східної Галичини емігрували до Канади і США 78 тисяч українців. У 1901-1911 роках виїхало 224 тисяч чоловік. Таким чином, на початку XX століття лише зі Східної Галичини емігрувало понад 302 тисячі українців.

Друга хвиля:

Друга хвиля еміграції українців охоплювала період між Першою і Другою світовими війнами у ХХ столітті і була зумовлена поєднанням соціально-економічних та політичних причин. Емігрували в основному ті українці, які зі зброєю в руках боролися проти радянської влади, підтримували Центральну Раду, Директорію, Гетьманат.

Це були великі і середні землевласники, торговці, службовці, священнослужителі, інтелігенція, солдати і козаки українських військових з'єднань. Вони виїздили до Польщі, Чехословаччини, Австрії, Румунії, Болгарії, Німеччини, Франції, США і Канади.

Третя хвиля:

Третя хвиля еміграції викликана головним чином політичними мотивами і розпочалася наприкінці Другої світової війни.

Більшою мірою це репатріанти з англійської, американської, французької окупаційних зон.

Найчисленнішими серед них були колишні військовополонені, яких сталінсько-беріївський режим вважав зрадниками. Істотну частину переміщених осіб становили люди, силоміць забрані на роботи до Німеччини. Були тут також, звичайно, і біженці, хто відверто сповідував антирадянські погляди. Більшість емігрантів цієї хвилі осіла в Канаді, США, Великобританії, Австралії, Бразилії, Аргентині, Франції.

Четверта хвиля:

Четверта хвиля - так звана «заробітчанська» - розпочалася у 1990-х роках. Її головні причини - економічна скрута перехідного періоду в Україні. Деякі дослідники наголошують на умисному створенні безробіття, головним чином - у Західній Україні. В результаті цього на тимчасову роботу в країни Європи, Америки і у Росію виїхало близько 7-8 млн людей. Частина з них, ймовірно, вже не повернеться в Україну.[11, ст. 149]

За оцінкою директора Інституту досліджень діаспори (Київ) Ігоря Винниченка на 2001 за межами України проживало 10-13 млн українців.

Унаслідок того, що за межі власної країни вимушена була виїздити під тиском економічних, політичних і воєнних обставин активна частина нації, а також внаслідок відсутності повноцінної Української держави на етнічних землях українців, у нових країнах поселення за кордоном українство продовжувало і розвивало національні державні (УНР), політичні (практично весь спектр політичних партій у діаспорі), громадські, культурні, наукові, духовні інституції. Для української діаспори однією з найвищих соціокультурних цінностей стала мета відновлення повноцінної Української держави.

Українська діаспора в США сприяє українським емігрантам четвертої хвилі в пошуку роботи, житла, налагодженню бізнесових контактів тощо. З цією ціллю створено сайт оголошень української діаспори в США: www.ukrdiaspora.com - головною метою якого є підтримування зв'язків як і між самими емігрантами, так із Батьківщиною.[9, ст. 38]

«Четверта хвиля» так звана «заробітчанська» - розпочалася у 1990-х роках. Сьогодні можна говорити про початок нової хвилі еміграції уже з незалежної суверенної України. Отримавши свою незалежність, Україна мала найкращі стартові можливості з усіх республік колишнього СРСР для розбудови своєї державності, яка б могла забезпечити економічне процвітання країни та достаток своїм громадянам. Це викликало хвилю ейфорії, яка зараз змінилася апатією та песимізмом. У зв'язку з цим Україна втрачає не тільки своїх громадян, а й науковий потенціал через гру політиків, які, розваливши економіку, гублять науку, освіту. Загалом станом на грудень 2013 р. за межами України проживало близько 16 млн. українців. У кількісному відношенні картина розселення українців має такий вигляд: Росія - 4,4 млн., США - близько 2 млн., Канада - 1 млн., Казахстан - 896 тис, Молдова - 600, Польща - 600, Бразилія - 400, Румунія - 300, Білорусь - 291, Аргентина - 200, Узбекистан - 153, Словаччина - 150, Киргизстан - 108, Латвія - 92, Югославія - 55, Грузія - 53, Чехія - 50, Литва - 45, Естонія - 44, Таджикистан - 42, Франція - 40, Китай - ЗО, Німеччина - 25, Австралія - 35 (це число постійно зростає), Велика Британія - 20, Уругвай - 15, Парагвай - 10, Туреччина - 10, Венесуела - 6, Австрія - 5, Бельгія - 4 тис. чол. У таких країнах, як Греція, Іран, Іспанія, Нідерланди, Скандинавські держави, проживає від 1 тис. до 200 українців.

Згідно даних ДМС, у 2014 році громадянам України видано 8 932 дозволи на виїзд за кордон на постійне місце проживання (на 592 менше, ніж у 2013 році), із них дорослим (за винятком пенсіонерів) - 4 512 дозволів, дітям - 1 405 дозвіл та пенсіонерам - 3 015 дозвіл.

В той же час, у 2014 році в Україну з-за кордону повернулося 2 366 громадян України, які попередньо отримали дозволи на виїзд за кордон на постійне місце проживання, з них дорослих (за винятком пенсіонерів) - 1 746 осіб, дітей - 106 осіб та пенсіонерів - 514.

Які категорії громадян виїжджають найчастіше? Ті, хто має освіту і не може влаштуватися на роботу за фахом. Це і вчорашні випускники ВНЗ, які, як правило, влаштовуються на посади, які не потребують спеціальної освіти. Але за кордоном у них є можливість підтвердити свою кваліфікацію і знайти роботу за фахом. На батьківщині ж їх чекає або ринок, або праця різноробочого і це в ситуації, коли висококваліфікованих фахівців в країні не вистачає.

Виїжджають і люди зрілі, що мають тривалий стаж роботи за фахом і безцінний досвід, але не затребувані у себе на батьківщині, оскільки наука і виробництво в Україні знаходяться в жалюгідному стані. Такі фахівці виїжджають за кордон для роботи за фахом або заняття науковою діяльністю. Вони, найчастіше, вже мають запрошення від приймаючої сторони і навряд чи коли-небудь повернуться назад.

Все більше молодих українців прагнуть виїхати за кордон на навчання або тривале стажування і залишитися там назавжди. Тим більше що законодавство цих країн дозволяє іноземним студентам заробляти в процесі навчання. Молоді українці намагаються знайти роботу і закріпитися там ще під час навчання.

Перша і головна причина, по якій українці виїжджають на чужину - це пошук роботи. (Додаток Б) Нестабільна економічна ситуація не дає їм можливості реалізуватися на батьківщині, мати постійну роботу і дохід, що забезпечує гідний рівень існування. Інша причина, по якій українці залишають батьківщину - це возз'єднання сім'ї. За три попередні хвилі еміграції країну покинуло багато корінних жителів, сім'ї виявилися роз'єднані, і зараз багато хто прагне до довгоочікуваного об'єднання.

Однією з пріоритетних країн для еміграції українців була і залишається Російська Федерація. На другому місці знаходяться Італія, Польща, США. У країнах Європейського Співтовариства вища оплата праці, ніж в Росії, але спільне минуле дає можливість українцю краще інтегруватися в російське співтовариство, ніж у західне. Важливу роль відіграє і менталітет, і мовний бар'єр.[18, ст. 304]

За даними Світового Банку на 2010 р. в Росію з України виїхало близько 3,6 млн. Чоловік. У всіх на слуху зірки шоу-бізнесу, українського походження, які успішно закріпилися в Росії, політики, бізнесмени, представники інтелектуальних професій. І хоча в Росії також вистачає труднощів і проблем, тим не менш, тут більше можливостей для реалізації в професійному плані, як представникам інтелігенції, так і українцям, які мають робочі спеціальності. Еміграція з України в Росію - це гідне рішення проблем, які не вийшло вирішити на батьківщині.

У західній діаспорі діє 94 українських громадсько-політичних організацій, 32 професійних об'єднання, 38 церковних, 17 молодіжних та 12 жіночих організацій, 17 видавництв, виходять 184 українські газети та журнали. Найбільш впливовими громадсько-політичними об'єднаннями західної діаспори є Світовий конгрес українців (СКВУ), який об'єднує близько 130 політичних згрупувань з центром в Торонто (Канада); Український народний союз (УНС), заснований 1894 р. у США (Нью-Джерсі); Українська робітнича спілка (УРС), заснована в США (Пенсільванія) у 1910 p.; Конгрес українців Канади (КУК) - центр у Вінніпезі; Організація українських націоналістів (ОУН), організована 1929 р. у Відні; Український демократичний рух (УДР) - антибандерівський центр, організований 1976 р. в США; Українська революційно-демократична партія (УРДП) - в своєму сучасному вигляді оформлена 1946 р. з центром в Торонто; Українське національне об'єднання (УНО) - має 100 відділків, центр організації м. Едмонтон (Канада) та ін.

Функціонують також регіональні та територіальні українські громадсько-політичні організації, які об'єднують українців тієї чи іншої країни або регіону, численні об'єднання українських колективів, земляцьких товариств. [11, ст. 162]

2.2 Імміграція населення в Україні

Імміграція в Україну - прибуття в Україну чи залишення в Україні іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання. За даними ООН на 2013 р. в Україні проживало близько 6,9 млн. мігрантів, уродженців інших країн світу. (Додаток В) Таким чином Україна є четвертою країною світу за кількістю мігрантів після США, Німеччини та Росії. Як правило, імміграція зумовлена економічними або політичними причинами, рідше релігійними чи родинними міркуваннями.[17, ст. 26]

Питання імміграції в Україні регулюються Конституцією і Законами України, а також іншими нормативно-правовими актами, що у сукупності становлять Імміграційне законодавство України.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначається спеціальним Законом України «Про імміграцію».

За цим Законом імміграція - це прибуття в Україну чи залишення в Україні у встановленому законом порядку іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання, а іммігрант - особа без громадянства чи іноземець, який отримав дозвіл на імміграцію і прибув в Україну на постійне проживання, або перебуваючи в Україні на законних підставах, отримав дозвіл на імміграцію і залишився в Україні на постійне проживання.

Квота імміграції в Україну - це гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року. Квота імміграції встановлюється Кабінетом Міністрів України у визначеному ним порядку. Квота імміграції формується за категоріями іммігрантів і за регіональним принципом (з урахуванням поточної демографічної ситуації) відповідно до пропозицій центральних та місцевих органів виконавчої влади, поданих до Державної міграційної служби України.

Квота імміграції формується по таких категоріях іммігрантів:

) діячі науки та культури, імміграція яких відповідає інтересам України;

) висококваліфіковані спеціалісти і робітники, гостра потреба в яких є відчутною для економіки України;

) особи, які здійснили іноземну інвестицію в економіку України іноземною конвертованою валютою на суму не менше 100 (ста) тисяч доларів США, зареєстровану у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України;

) особи, які є повнорідними братом чи сестрою, дідом чи бабою, онуком чи онукою громадян України;

) особи, які раніше перебували в громадянстві України;

) батьки, чоловік (дружина) іммігранта та його неповнолітні діти;

) особи, які безперервно проживали на території України протягом трьох років з дня встановлення їм статусу особи, яка постраждала від торгівлі людьми.

Пропозиції стосовно формування квоти імміграції повинні ґрунтуватися на результатах аналізу імміграційного процесу у попередньому календарному році та враховувати необхідність максимального обмеження квоти імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства з країн походження значної кількості нелегальних мігрантів, за переліком встановленому МЗС України.

Квота імміграції встановлюється рішенням Кабінету Міністрів України за категоріями іммігрантів не пізніше ніж 1 березня поточного року. Проект рішення Кабінету Міністрів України про встановлення квоти імміграції на відповідний календарний рік розробляється і подається МВС до 31 січня поточного року.[19, ст. 86]

У 2001 році на території України проживало 101,7 тис. іммігрантів, у 2002 - 106,4 тис., у 2003 - 108,5 тис., у 2004 - 119,2 тис., у 2005 - 128,1 тис., у 2006 - 149,4 тис., у 2007 - 165 тис., у 2008 - 178 тис., у 2009 - 186 тис., у 2010 - 198 тис., у 2011 - 210 тис., у 2012 - 233 тис., у 2013 - 250 тис, станом на кінець 2014 року в державі постійно проживає близько 253 тис. осіб з більше ніж зі 150 країн світу, що становить 0,54 % від всього населення України - 45,4 млн.[10, ст. 40]

На думку дослідника О. Брайчевська у іммігрантській групі в Україні переважали чоловіки- 60%, жінки становили - 40%. Найбільша питома вага жінок серед вихідців із Афганістану (49%) та В’єтнаму (40%). Приблизно однакова кількість чоловіків і жінок серед мігрантів з Китаю, Ірану. Водночас, повністю чоловічим виявився склад тих, які прибули з Пакистану, Бангладеш, Туреччини. Такий статевий склад іммігрантів відображає як національно-культурні традиції, за якими утримання сім’ї та пошук заробітку (в тому числі й за кордоном) належать до обов’язків чоловіків, так і характер міграції з певних країн: вимушений, коли рятуються цілими сім’ями, та економічний, коли на заробітки їде передовсім молодий чоловік. [17, ст. 48]

Значна частина іммігрантів прибуває в Україну з метою працевлаштування. Обсяги трудової імміграції незначні, проте рік від року зростають. За даними Державного центру зайнятості, у 2000 р. в Україні офіційно, тобто із дозволами на працевлаштування, працювали 3,1 тис. іноземців, а на кінець 2007 р. - 12 тис.

Протягом 2014 року відбулось зростання загального тиску нелегальної міграції. Кількість нелегальних мігрантів, яким відмовлено у в’їзді в Україну зросла на 33% (не пропущено 9 тис. 125 осіб). Кількість затриманих за незаконне перетинання державного кордону збільшилася на 13% (затримано 953 особи). Процеси нелегальної міграції у 2014 році характеризувались активізацією каналів переправлення громадян Афганістану (за незаконне перетинання кордону затримано у 2013 р. - 160 осіб, 2014 р. - 227 осіб), Сирії (затримано у 2013 р. - 40 осіб, 2014 р. - 140 осіб), В’єтнаму (затримано у 2013 р. - 18 осіб, 2014 р. - 42 особи) та Молдови (затримано у 2013 р. - 137 осіб, 2014 р. - 179 осіб). У той же час у зв'язку з кризою багато громадян України, особливо західної її частини, залишають межі країни в пошуках роботи за кордоном, вирушаючи іноді й нелегально до Польщі, Італії, Греції, Туреччини та інші держави.[24, ст. 208]

2.3 Оцінка міграційних рухів населення України

За даними аналізу міграційних подій, що його щорічно здійснює Державний комітет статистики України, загальний обсяг зареєстрованих переміщень в країні, які охоплюють усіх мігрантів незалежно від напрямків їх пересування, країн, регіонів та типів поселення, складав в 2007-2009 рр. відповідно 1499,7, 1406,6 та 1272,2 тис. осіб. Розподіл мігрантів за потоками свідчить про те, що в Україні домінують внутрішньорегіональні переміщення людей, сягаючи відповідно 58,1%, 57,9% та 57,7% їхнього загального обсягу.[16, ст.100]

Упродовж 2000-х років в Україні відбувалась диверсифікація потоків міждержавної міграції. Якщо загальний обсяг зареєстрованих переміщень населення між Україною та іншими державами, що включають усіх мігрантів незалежно від напрямків їх пересування і країн, зменшився в цілому в два рази, то в міграційному обміні з країнами далекого зарубіжжя за цей самий період часу він скоротився в 2,2 рази, а з країнами СНД - в 1,9 рази. Внесок країн СНД у валову міграцію збільшився в 2002-2008 рр. з 71,9% до 74,3%, а країн далекого зарубіжжя зменшився з 28,1% до 25,7%. Таким чином, географія міждержавних потоків в Україні поступово набуває рис просторової структури міграційних пересувань в країні, яка існувала ще на початку 1990-х років.

Зміна розмірів і структури міграційних потоків супроводжується поліпшенням міграційної ситуації в Україні. Вже 2005 року вона стає країною, що приймає іммігрантів, а її 2 міграційні втрати в 2004-2005 рр. компенсують колишні співвітчизники з країн СНД. Проте в 2006 р., вперше з початку 1990-х років, в Україні реєструється приріст населення за рахунок міграційного обміну з далеким зарубіжжям. В наступні роки ця тенденція закріплюється. І хоч розміри міграційного припливу населення з-за кордону невеликі, проте сам цей факт знаменує злам у розвитку міграційної ситуації в Україні та її трансформацію з країни походження емігрантів у країну призначення для іммігрантів як з країн СНД, так й далекого зарубіжжя. Міграційна ситуація в Україні є сьогодні стабільною. Країна перебуває у стані нової міграційної рівноваги, до якої вона йшла упродовж 18 років. Завершений певний етап трансформаційних перетворень в цій сфері.[5, ст. 74]

За даними Моніторингу соціальних змін українського суспільства, що його щорічно проводить Інститут соціології НАН України з 1992 р., у 2000-х роках майже щоп’ятий українець є потенційним мігрантом й хотів би виїхати з населеного пункту, де він мешкає (19,3% у 2000 р., 21,1% у 2004 р., 20,1% у 2006 р. та 19,6% у 2010 р.). При цьому з тих, хто надумав поїхати, 11,2% співвітчизників зробили у 2010 р. вибір на користь іншої місцевості в Україні і лише 7,9% українців мали намір вирушити за межі колишнього СРСР. У 2000 р. таких, хто надумав виїхати з населеного пункту, де мешкає, було більше: в межах України мали бажання переселитися 14,4%, за межі колишнього СРСР - 9,6%. Найбільшим був контингент потенційних мігрантів, які не вирішили, де поїдуть: 2000 року таких необізнаних було 17,0%, а 2010 року - 18,3%. Основними причинами, які могли б спонукати українців виїхати з населеного пункту, де вони проживають, були шкідливі для здоров’я екологічні умови й бажання знайти нове місце роботи (у 2000 р. відповідно 15,4% та 18,0%, а у 2010 р. відповідно 16,7% та 19,9%). Решта причин згадується набагато рідше. З початку 2000-х років українці, як правило, віддавали перевагу пошукам нового місця роботи. Екологічну ситуацію поселення, де вони живуть, майже половина мешканців оцінює як неблагополучну або вкрай неблагополучний (59,2% в 2002 р., 46,4% у 2006 р., 41,1% у 2010 р.). [20, ст. 48]

На особливу вагу заслуговує міграційний потенціал молоді України. За даними опитування молоді України, що було проведено Фондом “Демократичні ініціативи” та фірмою “UkranianSociologyService” у грудні 2009 р. та січні 2010 р. лише 13,8% молоді віком 18-34 роки мали намір назавжди поїхати з власної країни. Набагато частіше українська молодь мала настанову на тимчасове перебування за кордоном: 29,9% молодих українців мали намір поїхати в інші країни на деякий час. Проте більше половини української молоді не виявили схильності до еміграції (51,5%). Зауважимо, що аналогічне опитування міграційних намірів молоді 2003 року показало, що контингент тих, хто віддав перевагу батьківській землі, на той момент був практично таким самим - 50,9%.[1, ст. 9]

Згідно з песимістичним прогнозом за умови збереження наявних тенденцій соціально-економічного розвитку України кількість іммігрантів з пострадянських країн залишатиметься сталою, як і масштаби виїзду до цих держав. Виїзд до Росії та Білорусі дещо зростатиме. Загальне сальдо міграцій населення стабілізується на рівні, близькому до сучасного.

За оптимістичним варіантом прогнозу, протягом 2005-2015 рр. можлива інтенсифікація повернення етнічних українців та раніше депортованих за національною ознакою з країн колишнього СРСР. Щорічна кількість вибулих до економічно розвинених країн поступово зменшуватиметься:

по-перше, через вичерпання етнічної складової цього потоку;

по-третє, завдяки розширенню можливостей здійснення зворотної трудової міграції до цих країн без зміни місця проживання.

Підвищення рівня життя населення зробить Україну привабливою для мігрантів з різних регіонів світу, у першу чергу, з афроазійських держав.[8, ст. 161]

Сумарна кількість прибулих до України перевищить чисельність вибулих уже всередині цього десятиліття. Сальдо міграцій населення може стати додатним вже через кілька років, далі воно постійно зростатиме і досягне до 2015 року 50 тис. осіб на рік та 55-60 тис. осіб у 2026 р., а коефіцієнт інтенсивності міграцій зросте з теперішніх 2,8% до 3,0-3,8%. [12, ст. 196]

Висновки до розділу 2

Українська еміграція - термін для визначення українського населення, яке вимушено чи добровільно з економічних, політичних або релігійних причин переселилося за межі етнічної території в іншу країну на постійне чи тривале проживання.

Перша і головна причина, по якій українці виїжджають на чужину - це пошук роботи. Нестабільна економічна ситуація не дає їм можливості реалізуватися на батьківщині, мати постійну роботу і дохід, що забезпечує гідний рівень існування.

За кордон виїжджають не лише представники робочих спеціальностей. Чотири відсотки від усіх жителів України, які емігрували з країни, мають вищу освіту. Люди творчих професій часто не мають роботу, гідну їх таланту, не можуть реалізуватися в творчому плані. Професійний потенціал вчених, програмістів, лікарів, на жаль, не затребуваний на батьківщині в повній мірі, ось і їде творча та інтелектуальна еліта туди, де її талант буде оцінений по заслугам.

Імміграція в Україну - прибуття в Україну чи залишення в Україні іноземців та осіб без громадянства на постійне проживання. На території України станом на кінець 2014 року в державі постійно проживає близько 253 тис. осіб іммігрантів. Таким чином Україна є четвертою країною світу за кількістю мігрантів після США, Німеччини та Росії. Як правило, імміграція зумовлена економічними або політичними причинами, рідше релігійними чи родинними міркуваннями.

Умови і порядок імміграції в Україну іноземців та осіб без громадянства визначається спеціальним Законом України «Про імміграцію».

Квота імміграції в Україну - це гранична кількість іноземців та осіб без громадянства, яким передбачено надати дозвіл на імміграцію протягом календарного року.

Значна частина іммігрантів прибуває в Україну з метою працевлаштування. Основним типом міграційного руху в країні залишається перерозподіл населення між сільською місцевістю та міськими поселеннями в межах свого регіону (області, територіальної автономії). Досить вагомою складовою міграційного руху в Україні є міжрегіональна міграція: обсяг територіальних пересувань населення з одного регіону до іншого в межах країни становив упродовж 2007-2009 рр. понад третину усієї валової міграції (36,8%, 37,4% та 38,2% відповідно. Найменша частка міграційних потоків поєднує Україну з країнами СНД, Балтії та далекого зарубіжжя: міждержавний обмін мігрантами між ними забезпечив лише 5,1%, 4,3% та 4,1% усієї валової міграції в країні в 2007-2009 рр. Для порівняння помітимо, що частка зовнішньої міграції становила в 1999-2000 рр. відповідно 11,2% та 9,4%. Підвищення рівня життя населення зробить Україну привабливою для мігрантів з різних регіонів світу, у першу чергу, з афроазійських держав. Сумарна кількість прибулих до України перевищить чисельність вибулих уже всередині цього десятиліття.

Висновок

Інтеграція України до світової спільноти та зростання відкритості українського суспільства дедалі більшому втягненню України в міжнародний обмін робочою силою.

За межами України станом на 2010-2012рр. працюють близько 4,5 млн громадян: 70% у країнах СНД і 30% - в інших країнах. Найбільшими центрами офіційного працевлаштування українців в Західній Європі є Німеччина, Франція, Велика Британія та Греція, які приймають до 30% всіх легальних емігрантів. Крім того, багато українців працюють у Польщі, Чехії, Італії, Португалії, Угорщині, Словаччині, Білорусі. За останні роки збільшився потік емігрантів до Росії, де працює близько 8,7 млн. чол. (Додаток Г)

Основними чинниками, що спонукають до трудової міграції, є несприятлива економічна ситуація в Україні, політична нестабільність нестача робочих місць на ринку праці, низька мотивація легальної зайнятості і, як результат, проблема з адекватно оплачуваною роботою, низький рівень охорони здоров’я, географічні особливості прикордонних територій, реформування освіти, культури, спорту. Наслідком цього є високий рівень безробіття в окремих регіонах держави, незбалансована структура спеціальностей на вітчизняному ринку праці та зростання маятникової міграції.

Що стосується імміграції в Україну, За різними оцінками в Україні проживає близько 4 млн іноземців. В Україну приїздить дедалі більше мігрантів з країн СНД (77,5%) Близького Сходу та інших частин світу (22,5%).

Еміграція з України забезпечує певні економічні вигоди:

. Знижується рівень безробіття та пом’якшується соціальна напруженість в суспільстві.

. Працюючи за кордоном, українці підвищують свій життєвий рівень за рахунок ресурсів країни перебування.

. Зовнішня трудова міграція є джерелом досвіду, знань, міжособистісних контактів, школою бізнесу та ринкової поведінки.

. Зростають валютні надходження в Україну. За даними Міжнародної організації міграції українські трудові мігранти відправляють щорічно додому грошових переказів на суму від 5 до 7 млрд доларів.

Разом з тим, наслідки трудової міграції досить не однозначні. Поряд із позитивними результатами трудової міграції українського населення, можна виокремити і такі негативні тенденції:

збільшення грошової маси призводить до зростання цін;

орієнтовані на споживання гроші мігрантів лише незначною мірою мають інвестиційне чи кредитне використання. Вплив заробітків за кордоном на розвиток дрібного бізнесу є вкрай скромним унаслідок податкового тиску, відсутності дешевих кредитів, труднощів з реєстрацією підприємства, невіри громадян у перспективи малого бізнесу;

зовнішня трудова міграція руйнує трудові колективи, здатна спричинити дефіцит робочої сили в певних галузях та регіонах;

призводить до втрати кваліфікації, оскільки особи з високим рівнем професійної підготовки здебільшого виконують за кордоном малокваліфіковану роботу;

Міграційна політика України має забезпечити безпеку держави потоків нелегальної міграції з третіх країн, забезпечити захист прав українських громадян за кордоном. Для України як транзитної держави і разом з тим постачальника власних нелегальних мігрантів, важливим є питання про підписання з країнами перебування українських громадян двосторонніх угод про їх тимчасове працевлаштування.

Список використаної літератури

1.      Балабанова Г.П. Трудова міграція в Україні в умовах глобалізації / Балабанова Г.П. // Держава та регіони. - 2008. - № 2. - С.9 - 13

.        Вишневська О.А. Сучасна міжнародна трудова міграція та державна міграційна політика / // Статистика України. - 2008. - № 2. - С.87 - 91.

.        Державна статистична звітність “Звіт про чисельність та склад громадян України, які тимчасово працюють за кордоном за 2010 рік”

.        Державна статистична звітність “Звіт про чисельність та склад іноземних громадян, які тимчасово працюють в Україні за 2010рік”

.        Лахно С. Міграція: проблеми лишаються / С.Лахно //Політика і час. -2003. - №7. - С.74-77.

.        Мельник С. Міграція населення України / С.Мельник // Економічний часопис. - 2004. - №4. - С.46-52

.        Прибиткова І. Міграційний потенціал населення України // Громадськадумка. - К., 2004. - №1. - С. 20.

.        Прибиткова І. Сучасні міграційні процеси: теоретико-методологічні аспекти дослідження // Соціологія: теорія, методи, маркетинг. -К., 2009.- №1.-С.161-172.

.        Романюк М. Міграції населення України // Економіка України. - 2009. - № 9. - C. 38-44.

.        Стасюк М., Крюковський. Вплив міграційних процесів на основні демографічні показники в Україні // Україна: аспекти праці. - 2004. - № 5. - C. 40-45.

.        Дронь Є. В. Трудова міграція в Україні: тенденції та наслідки /Дещинський Л.Є., Панюк А.В. Міжнародні відносини України: історія і сучасність. - Л.: Нац.унів. "Львівська політехніка", 2007. - 424 с.

.        Зовнішні трудові міграції населення України // Лiбанов Е.М., Позняк О.В., - К. РВПС України НАН України. - 2002.

.        Зернецька О.В. Глобальний розвиток систем масової комунікації і міжнародні відносини / О. В. Зернецька - К.: Освіта, 2006. - 352 с.

.        Заставецька О.В. Географія міграції населення України / О.В. Заставецька - Тернопіль, 2007. - 231 с.

.        Кизима І. С. Чинники зовнішньої міграції населення України / І. С. Кизима - К.: Знання, 2010 р. - 316с.

.        Комплексне демографічне дослідження в Україні / С.І. Пирожков, Е.М. Лібанова та ін./ за ред. чл.-кор. НАНУ, проф. Е.М. Лібанової. - К.: Український центр соціальних реформ, 2005 - 190 с.

.        Міжнародна міграція / О.Г. Пуригіна, С.Е. Сардак //       навчальний посібник - К.: ВЦ «Академія», 2007 - С. 125.

.        Міграційні процеси в сучасному світі: світовий, регіональний та національний виміри: енциклопедія / упоряд. Ю.І. Римаренко; за ред. Ю. Римаренка. - К.: Довіра, 2008. - 912

.        Малиновська О.А. Мігранти, міграція та Українська держава: аналізуправління зовнішніми міграціями - К.: Вид-во НАДУ, 2004. - 236 с.

.        Малиновська О.А. Україна, Європа, міграція: міграції населення Українив умовах розширення ЄС./ О.А. Малиновська - К.: Бланк-Прес, 2004. - 171 c.

.        Малиновська О. Україна і світ: Характер і напрямки еміграцій / О.А. Малиновська - К.: Бланк-Прес, 2005. - 215 c.

.        Міграційні процеси в Україні: сучасний стан і перспективи / За ред. О.В. Позняка. - Умань, 2007. - 276 с.

.        Пуригіна О.Г., Сардак С.Е. Міжнародна міграція: Навч. посіб. - К.: ВЦ“Академія”, 2007. - 312 с.

.        Романюк М.Д. Міграції населення України за умов перехідної економіки: Методологія і практика регулювання. - Львів: Світ, 2009. - 292с.

.        Рибановскій Л.Л. Міграція населення: прогнози, чинники, політика. -Х.: Ранок, 2004 р.

Додаток 1

Міграційний рух населення у січні-лютому 2015 року

Без урахування тимчасово окупованої території Автономної Республіки Крим, м. Севастополя та частини зони проведення антитерористичної операції.

Інформація сформована на основі наявних адміністративних даних щодо зміни реєстрації постійного місця проживання.

Дані можуть бути уточнені.

Додаток 2

Види міграції

Додаток 3

Число трудових мігрантів з України - 4,5 млн.осіб, данні наведені НАНУ-України за 2012р.

Імміграція в Україну П.М.Ж., 2011р.

Додаток 5

міграція населення імміграція