Заказ дипломной. Заказать реферат. Курсовые на заказ.
Бесплатные рефераты, курсовые и дипломные работы на сайте БИБЛИОФОНД.РУ
Электронная библиотека студента
 

Тема: Шляхи підвищення ефективності виробництва зерна






Зміст


Вступ

Розділ 1. Наукові основи підвищення економічної ефективності виробництва сої

.1 Суть економічної ефективності сільськогосподарського виробництва

.2 Показники економічної ефективності виробництва сої і методика їх визначення

Розділ 2. Рівень виробництва сої та його економічна ефективність

.1 Виробничі ресурси господарства та їхнє використання

.2 Динаміка розвитку виробництва зерна

.3 Економічна ефективність виробництва зерна

Розділ 3. Шляхи підвищення ефективності виробництва зерна

.1 Інтенсифікація зернового виробництва

.2 Впровадження комплексної механізації виробничих процесів

.3 Використання прогресивних форм організації виробництва та оплати праці

Висновки і пропозиції

Список використаної літератури


Вступ


У світі та, зокрема, в Україні спостерігається стала тенденція до зростання обсягів виробництва та споживання сої. Вона є основною зернобобовою культурою у світі. За посівними площами соя займає четверте місце у світі серед сільськогосподарських культур.

На сучасному етапі розвитку агропромислового виробництва України соя набуває виключного значення як цінна білково-олійна культура, що має широкий спектр використання в кормовиробництві, харчовій, переробній промисловості і медицині.

Стратегічним напрямом розвитку аграрного сектора й економіки України є розширення площ посівів, підвищення врожайності, збільшення виробництва та підвищення його ефективності для головної зернової бобової культури світового землеробства - сої. Виробництво цієї культури на глобальному рівні стрімко зростає, від неї значною мірою залежить продовольча безпека цивілізації.

Інтерес до сої викликаний високими поживними якостями цієї культури. Її зерно збалансоване за протеїном і перетравними амінокислотами. У насінні сої міститься 30-55% білка, 13-26% жиру, 20-32% крохмалю. багато калію, фосфору, кальцію, а також вітамінів. Соя не має рівних за кількістю виготовлених із неї продуктів. Із сої виготовляють соуси, молоко, сир, замінники яєчного порошку, кондитерські вироби, ковбаси, консерви тощо.

Вона посідає перше місце у світовому виробництві рослинної олії, яку використовують на харчові цілі і для виробництва промислової продукції: лаку, фарб, мила, пластмаси, клею, штучних волокон.

Соя і продукти її переробки містять найважливіші поживні речовини високих кормових якостей. У другій половині XX ст. вони стали найважливішою передумовою розвитку найінтенсивніших галузей тваринництва і птахівництва. За соєю поступово утверджується поняття ідеального корму для тварин, звірів, птиці і риб. Вона широко використовується як основний інгредієнт в раціонах тварин, бо найповніше забезпечує потребу їх в білку і амінокислотах, є найбільш економічним джерелом високоякісного білка й енергії. Дуже важливо й те, що за рахунок соєвої олії окупаються всі затрати на вирощування цієї культури, чого не скажеш про горох, люпин, вику, боби. Тому соєвий шрот є найдешевшим джерелом рослинного білка.

Вирощування сої - з агрономічної точки зору, є важливим, оскільки її рослини як азот-фіксатори, збагачують ґрунти азотом, покращують його структуру.

В Україні склалися сприятливі кліматичні умови для вирощування сої, тому впродовж 20 років посівні площі та валовий збір цієї культури збільшились у 12 та 17 разів, відповідно. Тенденція до розширення площі та виробництва сої збереглася й останніми роками. Якщо у 2005 році цю культуру вирощували на площі 427 тис. га, то у 2013 вона розширилася до 1351 тис. га. Відповідно, збільшувався й валовий збір, який у 2013 році становив 2,77 млн. т, що в 4,5 раза перевищило рівень 2005 року. Суттєве зростання посівних площ і валових зборів сої свідчить про її надзвичайно важливу роль в аграрному комплексі України. Краще зарекомендували себе ранньостиглі та середньопізні сорти сої, урожайність яких досягала 25-30 ц/га. Проте в цілому по Україні врожайність перебувала на рівні 20,5 ц/га.

Таким чином, за обсягами виробництва сої Україна вийшла на провідні позиції серед країн європейського простору. Ці положення і визначають актуальність обраної теми дослідження.

Проблеми у розвитку даної галузі потребують всебічного вивчення, узагальнення та практичного застосування комплексу організаційно-економічних заходів щодо підвищення ефективності виробництва сої. Без застосування сучасних технологій вирощування та переробки сої, наукового обґрунтування напрямів підвищення ефективності її виробництва не можна розраховувати на одержання високих врожаїв, бо природна родючість ґрунтів, яка з року в рік вичерпується, не забезпечить приріст валових зборів цієї культури.

Метою даної роботи є вивчення та обґрунтування шляхів підвищення ефективності виробництва сої, факторів, що на неї впливають, напрямів інтенсифікації даної галузі, а також дослідження нормування, організації та оплати праці в рослинництві, в тому числі й у виробництві сої.

Курсова робота написана на матеріалах господарства СТзОВ «Гарант». Основними джерелами інформації, які послужили для написання курсової роботи є річні звіти за 2012-2014 р.р. ( форма №1-баланс, звіт про фінансові результати (форма №2), форма 50-сг). Крім цього методичною і методологічною основою досліджень послужили Закони України, Постанови Уряду з питань розвитку сільського господарства, наукові праці вітчизняних та зарубіжних економістів, дані науково-дослідних установ та організацій, статистичні дані з розвитку сільськогосподарського виробництва України.

Щоб проаналізувати економічні показники використовуються такі методи: метод абсолютних і відносних величин; порівняння; побудова рядів динаміки; групування; балансовий метод; індексний метод аналізу.

Дана робота виконується за певним планом. Розділ перший полягає в описі наукових основ підвищення економічної ефективності виробництва сої.

Розділ другий має назву «Рівень виробництва сої та її економічна ефективність».

Третій розділ полягатиме в знаходженні шляхів підвищення ефективності виробництва сої.


Розділ 1. Наукові основи підвищення економічної ефективності виробництва сої


.1 Суть економічної ефективності сільськогосподарського виробництва


Сільське господарство - одна з найважливіших і життєво необхідних галузей народного господарства, яка виробляє продукти харчування для населення країни та сировину для галузей промисловості. Вона відіграє важливу роль у зміцненні економіки країни, підвищенні життєвого рівня населення і розвязанні соціально-економічних проблем. Тільки ефективне сільськогосподарське виробництво може бути надійною матеріальною основою функціонування всіх галузей і сфер економіки держави.

Тому на сьогодні особливо гостро постає питання ефективного й раціонального використання ресурсів сільськогосподарських підприємств. Важко назвати господарський рівень, економічний ресурс, процес, важіль чи явище, стосовно яких не визначалася б ефективність.

Проблема підвищення економічної ефективності агропромислового виробництва - визначальний фактор економічного і соціального розвитку суспільства на сучасному етапі розвитку економіки України.

Ефективність виробництва, як економічна категорія, відображає дію обєктивних економічних законів, що проявляються в подальшому зростанні результативності виробництва.

Як зазначено в економічній енциклопедії «ефективність - це здатність приносити ефект, результативність процесу, проекту тощо, які визначаються як відношення ефекту, результату до витрат, що забезпечили цей результат. Крім того, це досягнення найбільших результатів за найменших витрат живої та уречевленої праці» [7].

Слід розрізняти поняття ефекту та економічної ефективності. Ефект являє собою наслідок, результат тих чи інших заходів, що проводяться у сільському господарстві. Так, у зерновиробництві ефект від використання добрив виступає у вигляді приросту урожаю. Але отриманий ефект не дає уявлення про вигідність застосування добрив. Лише по одному ефекту недостатньо судити про доцільність здійснюваних заходів. Для цього існує показник економічної ефективності, який вказує на кінцевий якісний ефект від застосування засобів виробництва та живої праці, віддачу капітальних вкладень.

Економічна ефективність - це таке співвідношення між ресурсами і результатами виробництва, за якого отримують вартісні показники ефективності виробництва[5].

Підвищення ефективності суспільного виробництва характеризується збільшенням обсягів валового продукту та національного доходу з подальшим задоволенням потреб виробників, галузей, а також суспільства в цілому при найменших сукупних витратах на одиницю продукції.

Сільське господарство має свої відмінності. Так, наприклад, в сукупності факторів досягнення високоефективного господарювання особливе місце відводиться землі - головному засобу виробництва. Отже, оцінка корисного ефекту в сільськогосподарському виробництві, а саме в рослинництві завжди стосується і співвідноситься до земельної площі, а в тваринництві - до продуктивності худоби.

Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва означає одержання максимальної кількості продукції з 1 га земельної площі, від однієї голови продуктивної худоби при найменших затратах ресурсів на виробництво одиниці продукції. Також в ефективності сільського господарства відображається якість продукції, здатність її задовольняти певні потреби споживача. Але при цьому для підвищення якості сільськогосподарської продукції потрібні додаткові затрати живої і уречевленої праці.

Важливе значення має і екологічна сторона аграрного виробництва, повязана із ефективністю природокористування. Специфіка аграрного виробництва і, особливо, рослинницької галузі, що повязана із освоєнням земельних ресурсів, використанням хімічних та біологічних засобів захисту рослин, в кінцевому підсумку призводить до руйнування природних екосистем, зменшення родючості ґрунту тощо.

Сільське господарство має великий економічний потенціал. Тому поліпшення його стану є одним з найважливіших завдань, вирішення якого полягає в підвищенні ефективності використання ресурсів сільського господарства. Рівень ефективності, що виражається відношенням маси вироблених продуктів до трудових затрат обєктивно спрямовується до свого максимуму, оскільки рівень здібностей працівників зростає, а умови сільськогосподарського виробництва під впливом науково-технічного прогресу постійно вдосконалюються.

З погляду економічної ефективності соя:

) забезпечує виробництво найдешевшого рослинного білка;

) завдяки властивості біологічної фіксації азоту повітря значно зменшує потребу в придбанні та внесенні азотних мінеральних добрив у сільському господарстві;

3) забезпечує одержання екологічно чистої продукції. Важливо й те, що в областях і сільськогосподарських підприємствах, де соя займає 10-15% у сівозміні, останніми роками мали найбільше виробництво зерна

У світовому землеробстві це найпродуктивніша і найбільш економічно вигідна короткоротаційна сівозміна.

Економічна сутність великого попиту на сою полягає в тому, що під час переробки однієї тонни сої одержують 700 кг соєвого шроту (містить 44-48% білка) і 190 кг соєвої олії. Завдяки реалізації соєвої олії, практично окуповуються всі витрати на вирощування культури, а соєвий шрот є найдешевшим білковим кормовим інгредієнтом, який в усіх розвинених країнах використовують для запобігання дефіциту білка в годівлі молочної і м'ясної худоби, свиней, птиці, риби.

Виробництво сільськогосподарської продукції в Україні здійснюється у відповідності до нормативно правової бази. На сучасному етапі відносини в сфері виробництва сої, з урахуванням його специфіки, за сферою впливу регламентується як загальними, так і спеціальними нормативно-правовими актами. Норми загального законодавства визначають принципи, форми, способи становлення, розвитку та функціонування ринку сої. До них належать Закони України «Про охорону праці» 14.10.1992№2694-XII, «Про зовнішньоекономічну діяльність» від 16.04.1991р. № 959-XII та багато інших.

Регулюють відносини в сфері виробництва сої накази Міністерства аграрної політики України Про затвердження галузевої Програми "Соя України 2008 - 2015" від 28 травня 2008 року №336/53, наказ Про основні напрямки роботи асоціації "Українська асоціація виробників і переробників сої" від 16 грудня 2004 року № 465/104, наказ Про організацію навчання з питань виробництва та використання сої у молочному скотарстві, відгодівлі тварин і вирощування птиці від 10 грудня 2009 року № 879/141.

Також до загальних нормативно-правових актів слід віднести окремі правові інститути Податкового кодексу України 02.12.2010р., Господарського кодексу України від 16.01.2003 р., Земельного кодексу України від 25.10.2001 р.

Підвищення економічної ефективності забезпечує зростання доходів господарств, що є основою розширення і вдосконалення виробництва, підвищення оплати праці, та поліпшення побутових і культурних умов працівників галузі.

Підвищення ефективності сільського господарства має народногосподарське значення і є важливою передумовою прискорення розвитку агропромислового комплексу і подальшого підвищення результативності функціонування економіки України.

Для досягнення максимального збільшення виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції потрібно визначити раціональні нормативи витрат відповідних виробничих ресурсів, необхідні витрати на підвищення якості і одержання екологічно чистої продукції, а також на охорону навколишнього середовища. Відповідно, економічну ефективність сільськогосподарського виробництва вивчають до вимог економічних законів, які його регулюють, і виробничими відносинами, в межах яких розвиваються різноманітні форми власності і види господарювання.


1.2 Показники економічної ефективності виробництва сої і методика їх визначення


Економічна ефективність сільськогосподарського виробництва визначається як народногосподарська ефективність, економічна ефективність галузей і виробництва окремих продуктів, а також господарської діяльності сільськогосподарських підприємств і окремих заходів.

Підвищення економічної ефективності виробництва сприяє зростанню доходів господарства, отриманню додаткових засобів для оплати праці та покращення соціальних умов. Кінцевий економічний ефект залежить від раціонального використання земельних, матеріальних і трудових ресурсів, від економії та ощадливості, зниження собівартості продукції і підвищення продуктивності праці.

Практично не існує єдиного узагальнювального показника для визначення економічної ефективності роботи аграрного підприємства. Ця оцінка ґрунтується на використанні системи взаємопов'язаних показників натурального та вартісного обчислення, які відображають дію і форми вияву об'єктивних економічних законів у матеріальному виробництві аграрної сфери економіки, з урахуванням її особливостей, вплив різних чинників на процес виробництва. Одна з вимог до показників оцінки діяльності підприємства - вони повинні найоб'єктивніше відображати рівень ефективності виробництва. Через це показники не можуть бути єдиними для всього сільського господарства, окремих його галузей і видів продукції, а повинні враховувати специфіку виробництва. Необхідність використання системи показників обумовлена також різним характером виміру ефекту і різним за економічною природою видом використовуваних ресурсів.

Найпростішими і вихідними показниками для оцінки діяльності підприємства є натуральні: урожайність сільськогосподарських культур і продуктивність тварин. Одержання вищої врожайності - це найважливіше завдання аграрних підприємств, оскільки вона забезпечує виробництво певного обсягу продукції та безпосередньо впливає на рівень інших показників господарювання. Чим вища урожайність зернових і кормових культур, тим вищий рівень продуктивності тварин.

Важливість підвищення урожайності посилюється тим, що вона визначає рівень та ефективність використання землі як головного засобу виробництва.

Проте натуральні показники виявляють лише один аспект досягнутої ефективності, дають звужену характеристику використання окремого ресурсу і не показують сукупних затрат праці, які забезпечили одержання цієї врожайності або продуктивності тварин.

Щоб забезпечити об'єктивність оцінки діяльності підприємства і мати змогу порівняти затрати та результати виробництва, обсяг виготовленої продукції переводять у вартісну форму.

Найважливішими вартісними показниками, що характеризують діяльність підприємства, є обсяг валової й товарної продукції, розмір поточних витрат і капітальних вкладень, дохідність виробництва. На їх основі можна визначити продуктивність праці, капіталовіддачу, капіталомісткість, обчислити валовий і чистий дохід, а також показники рентабельності [11].

Для оцінки економічної ефективності виробництва сої використовують наступні показники:

урожайність;

продуктивність праці;

повна собівартість 1 ц сої;

ціна реалізаціїс1 ц сої;

розмір прибутку з розрахунку на 1 ц продукції та на 1 га посіву;

рівень рентабельність виробництва сої.

Урожай та урожайність є найважливішими результативними показниками розвитку продуктивних сил сільського господарства, виробничої діяльності і використання головного засобу виробництва в сільському господарстві - землі.

В рівні урожайності відображається вплив комплексу природних і економічних умов, у яких здійснюється сільськогосподарське виробництво, зміни в технології, техніці і організації виробництва. В свою чергу, від рівня урожайності в значній мірі залежить обсяг валового збору та інші показники ефективності рослинництва і сільського господарства в цілому.

Урожайність - це середній збір того чи іншого виду продукції з одиниці площі (1 га, кв. м площі закритого ґрунту).

Урожайність визначається як відношення збору валової продукції з площі посіву в центнерах до площі посіву даної культури, га. Урожайність вимірюють у центнерах з гектара (ц/га)[12].

Продуктивність праці відбиває ступінь ефективності процесу праці.

Продуктивність праці - це ефективність затрат конкретної праці, яка визначається кількістю продукції, виробленої за одиницю робочого часу, або кількістю часу, витраченого на одиницю продукцію.

Зростання продуктивності праці означає збільшення кількості продукції, виробленої за одиницю часу, або економію робочого часу, витраченого на одиницю продукції.

Продуктивність праці тісно пов'язана з її інтенсивністю [28].

Наступним показником економічної ефективності виробництва cої є собівартість 1 ц продукції.

Вартість продукту - це вираження втіленої в ньому живої та уречевленої праці. Її величина визначається кількістю затраченої суспільно необхідної праці на виробництво одиниці продукції.

Собівартість продукції - це виражені в грошовій формі сукупні витрати на підготовку і випуск продукції. В більш узагальненому вигляді собівартість можна визначити як грошовий вираз величини ресурсів, використаних з конкретною метою. Таке визначення собівартості містить у собі три важливих моменти:

собівартість відображає, скільки і яких ресурсів було використано у виробництві;

величина використаних ресурсів представлена в грошовому виразі, що дозволяє розраховувати загальну вартість ресурсів;

конкретна мета використання ресурсів зумовлює необхідність чітко встановити об'єкт собівартості (виробництво чи реалізація).

Собівартість продукції як грошовий вираз витрат підприємства на виробництво і реалізацію продукції характеризує ефективність усього процесу виробництва на підприємстві.

Виробнича собівартість 1 ц зерна визначається відношенням виробничих витрат до обсягу виробленої сої, а собівартість реалізованої продукції - відношенням виробничих та реалізаційних витрат до кількості реалізованої (товарної) продукції.

Таким чином, собівартість як економічна категорія обєднує всі витрати підприємства в грошовій формі, відшкодування яких необхідне для здійснення процесу простого відтворення [13].

Ціна як економічна категорія являє собою грошове вираження вартості товару;

Ціна реалізації - остаточно визначена ціна, за якою товар продається чи купується. Ціна реалізації 1ц зерна розраховується шляхом співставлення виручки від реалізації зерна до кількості реалізованого зерна.

Для всебічної характеристики економічної результативності виробництва сої вивчають і ефективність використання земельних ресурсів, для цього визначають відношення прибутку до площі посіву сої.

Розмір валового і чистого доходу та прибутку розраховуємо на 1 гектар сільськогосподарських угідь та на 1 ц продукції.

Заключним етапом характеристики економічної ефективності виробництва є визначення його рівня рентабельності, під яким розуміють відсоткове співвідношення прибутку до суми витрат, повязаних з виробництвом та реалізацією продукції. Він показує величину прибутку на 1 грн. витрат виробництва і характеризує ефективність їх використання у поточному році.

Цей показник дає можливість визначити, яка продукція більш прибуткова, тобто вигідніша для виробництва. Однак слід ураховувати, що собівартість має відповідати витратам виробництва на основі рівноважних цін [14].

До показників рентабельності продукції відносять:

. Рентабельність окремого виду продукції - розраховується як відношення прибутку від його реалізації до собівартості.

. Рентабельність реалізованої продукції - розраховується як відношення валового прибутку (або чистого прибутку) до виручки від реалізації продукції.

. Рентабельність виробництва - розраховується як відношення валового прибутку (або чистого прибутку) до вартості основних засобів і матеріальних оборотних коштів.

Показники рентабельності продукції є основними індикаторами ефективності виробничої діяльності. Саме тому аналітична оцінка цього об'єкту має першочергове значення і полягає в пошуку внутрішніх резервів підприємства, спрямованих на підвищення ефективності виробництва продукції [15].

Розділ 2. Рівень виробництва сої та його економічна ефективність


.1 Виробничі ресурси господарства та їхнє використання


На території Хмельницької області знаходиться майже 4% всіх сільськогосподарських угідь України. Першість серед галузей сільського господарства тримає рослинництво.

Найбільше багатство області - це родючий чорнозем. Агробізнес є однією з профільних галузей спеціалізації області в державному поділі праці. Враховуючи географічне положення та кліматичні умови, аграрний сектор регіону належить до високо привабливого щодо інвестування.

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Гарант» на матеріалах якого, проводиться дослідження курсової роботи знаходиться в селі Оринин Камянець-Подільського району Хмельницької області.

Село розташовано на північний захід від районного центру міста Кам'янець-Подільський <#"justify">У сільському господарстві земля - це головний засіб виробництва, без якого неможливий сам процес виробництва продукції рослинництва і тваринництва. Земля одночасно є предметом і засобом праці, а отже, і головним засобом виробництва. Земля значною мірою визначає темпи розвитку і рівень ефективності сільськогосподарського виробництва. Продуктивність виробництва залежить від величини земельного фонду і частки в ньому земель, які використовуються в сільськогосподарському виробництві. При цьому необхідне раціональне використання земельних ресурсів. Потрібно застосовувати інтенсивний спосіб господарювання - зменшення розораності і впровадження комплексної механізації, поглиблення спеціалізації, посилення концентрації виробництва на базі агропромислової інтеграції, дотримуватись оптимального співвідношення ріллі та інших сільськогосподарських угідь.

До складу сільськогосподарських угідь входять рілля, пари, сінокоси, пасовища, багаторічні насадження.

Рілля - ділянки землі, щорічно використовуються для вирощування сільськогосподарських культур (це розорана земля, яка використовується як посівна площа і підготовлена під посів сільськогосподарських культур). Сюди входять площі чистих (чорних) парів і городи, у тому числі корисна площа закритого ґрунту.

До парів відносяться необроблювані протягом ряду років ділянки землі, що раніше використовувалися як рілля. Ділянки, зайняті посівами багаторічних трав, відносяться до ріллі, а не до пару. У практиці обліку і статистики земельних угідь розрізняються поняття «рілля» і «орна» земля. Це не одне і те ж. До орних землях, крім ріллі, відносяться також оранки-придатні залежні землі.

Багаторічні насадження - це ділянки землі, зайняті суцільними культурними посадками плодово-ягідних, технічних і інших насаджень (сади, ягідники, виноградники, хмільники тощо), від яких продукція виходить протягом ряду років. У ряді випадків площа садів та інших багаторічних насаджень у міжряддях засівають сільськогосподарськими культурами. У земельній статистикою такі площі числяться за багаторічними насадженнями.

До сінокосах належать землі, спеціально використовувані для одержання сіна, сінажу, зеленої трави, трав'яного борошна та інших сухих зневоднених кормів.

Пасовища являють собою ділянки землі, вкриті травою для паші тварин (випасу). У земельній статистикою виділяються пасовища культурні, де проведено комплекс заходів щодо підвищення продуктивності пасовищ і випас худоби йде організовано, здійснюється загородне (порційна) депасовище; обводнені - пасовища, забезпечені поливом води; пасовища можуть також бути суходільні і заболочені[18].

Структуру земельних угідь СТзОВ «Гарант» наведено в таблиці 2.1


Таблиця 2.1. Склад і структура сільськогосподарських угідь СТзОВ «Гарант»

Угіддя2012р.2014р.2014р. у % до 2012р.га%Га%Всього с.-г. угідь, га10761001181,77100109,83У тому числі:-----Рілля101894,61126,7995,35110,69Сіножаті-----Пасовища-----багаторічні насадження----

Аналізуючи структуру сільськогосподарських угідь даного підприємства варто відмітити,що у 2014 році всього сільськогосподарських угідь 1181,77 га, що на 105,77 га(9,83%) більше від базисного. Питома вага ріллі у структурі сільськогосподарських угідь СТзОВ «Гарант» є досить вагома, і у 2012 році вона склала 94,6% а у 2014 - 95,35%. За аналізований період площа, відведена під ріллю також збільшилась на10,69%.

Отже, з таблиці 2.1 можна зробити висновки, що майже всі земельні угіддя підприємства використовуються як рілля, тобто вони призначені для вирощування певних посівних культур.

Головною складовою частиною продуктивних сил сільськогосподарського виробництва є трудові ресурси

Трудові ресурси - це частина населення країни, що за своїм фізичним розвитком, розумовими здібностями і знаннями здатна працювати в народному господарстві.

Для характеристики працюючих на підприємстві в літературі та нормативних актах зустрічаються різні терміни: трудові ресурси, персонал, кадри, трудовий колектив. Усі вони можуть бути використаними, оскільки характеризують робітників підприємства з певною особливістю. Трудові ресурси - це всі працюючи на підприємстві громадяни, які вкладають свою працю, фізичні та розумові здібності, знання, практичні навички у виробничо-фінансову діяльність для виконання місії підприємства та досягнення його цілей.

Структура кадрів вивчається шляхом зіставлення фактичної і планової питомої ваги чисельності кожної категорії працівників у загальній чисельності персоналу.

Що стосується трудових ресурсів даного господарства, то їх кількість не досить велика, але цього достатньо для здійснення виробничої діяльності. Всі вони зайняті в рослинництві, так як продукція тваринництва не виробляється.


Таблиця 2.2. Трудові ресурси СТзОВ «Гарант» та їх використання

Показники2012р.2013 р.2014 р.2014р.в % до 2012 р.Середньорічна чисельність працівників,осіб222530136,36У тому числі: рослинництва222530136,36 тваринництва----Відпрацьовано у с.-г виробництві всього, тис. люд.- год.33,663646,98139,57У тому числі:у рослинництві33,663646,98139,57у тваринництві----Відпрацьовано одним працівником за рік, люд. - год.153014401566102,35У тому числі: у рослинництві153014401566102,35у тваринництві----Коефіцієнт використання трудових ресурсів, всього0,850,80,87ХВ тому числі: у рослинництві0,850,80,87Ху тваринництві---Х

Порівнюючи 2014 з 2012 роком, середньорічна чисельність працюючих збільшилась на 8 осіб, що у відсотковому значенні становить 36,36%. З таблиці 2.2 видно, що всі працівники зайняті в рослинництві. Аналізуючи коефіцієнт використання трудових ресурсів можна зробити висновок, що рівень використання працівників даного підприємства є досить ефективним і правильним. У 2012 році даний показник дорівнює 0,85, 2013 - дещо зменшився(0,8) і у 2014 він становить 0,87.

Кількість відпрацьованих людино-годин у сільськогосподарському виробництві за аналізований збільшилась на 39,57%, що супроводжується зростанням чисельності працівників і відпрацьованих людино-годин одним працівником.

До основного капіталу належать вкладення в необоротні активи у вигляді вартості матеріальних активів - основних засобів у робочому стані, незавершених капітальних вкладень, нематеріальних активів - об'єктів права і довгострокових фінансових інвестицій. Характерні ознаки необоротних активів: очікуваний строк їх корисного використання (експлуатації) - більше року або операційного циклу, довшого за рік (основні засоби, нематеріальні активи, довгострокові фінансові інвестиції); поступове зменшення їх вартості у зв'язку з фізичним або моральним зношенням (основні засоби і нематеріальні активи); відшкодування їх вартості (основні засоби, нематеріальні активи, довгострокові фінансові інвестиції).

Основними засобами прийнято вважати матеріальні активи, що утримуються підприємством з метою використання їх у процесі виробництва, надання послуг, здавання в оренду, очікуваний або встановлений строк корисного використання (експлуатації) яких більше року (або операційного циклу, якщо він довший за рік) та вартість яких перевищує 1000 грн і поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом. Основні засоби мають грошову оцінку і відображаються у балансі підприємства як основні активи.

Забеспеченість підприємства основними засобами виявляють за допомогою таких показників як капіталозабезпеченість та капіталоозброєність праці.

Капіталозабезпеченість - це вартість основного капіталу на 1 га сільсько-господарських угідь.

Капіталоозброєність праці - це вартість основного капіталу на одного середньорічного працівника.

Багаторічний досвід ведення сільського господарства свідчить, що вищому показнику капіталозабезпеченості та капіталоозброєності праці відповідає більший вихід валової продукції рослинництва з кожної одиниці площі земельних угідь і вища продуктивність праці[25].

Що стосується забезпечення підприємства основним капіталом, то воно відображене в таблиці 2.3.


Таблиця 2.3. Динаміка забезпеченості підприємства основним капіталом і його використання

Показники2012р.2013р.2014р.2014р.в % до 2012р.Вартість валової продукції, тис.грн5601,1267902,3598295,363148,1Вартість основного капіталу, тис.грн3913,5560507408,95189,3на 1 га с-г. угідь, тис.грн3,6375,6206,269172,4на 1-го середньорічного працівника,тис грн177,889242246,965138,8Капіталовіддача, грн1,431,311,1278,3Капіталомісткість, грн0,700,770,89127,1Норма прибутку,%45,710,833,6х

Аналізуючи отримані показники, можна відзначити, що вартість основного капіталу збільшилась на 89,3% протягом 2012-2014 років. Економічна ефективність їх використання характеризується капіталовіддачею та капіталомісткістю. За три роки капіталовіддача зменшилась на 11,7% порівнюючи 2014 рік з 2012 роком, та збільшилась капіталомісткість на 27,1%. Це означає, що розмір основного капіталу, необхідного підприємству для виробництва валової продукції вартістю 1 грн., зменшився.

Показник норми прибутку дає можливість визначити ефективність використання капіталу, ступінь його прибутковості. Отже, у 2012 році ефективність використання основного капіталу найвища, а у 2013 році - найнижча і становить 45,7%, 10,8%, відповідно.

Процес виробництва завершується доведенням продукції до споживача. Реалізація продукції - це кінцева стадія кругообігу коштів підприємства, яка є його важливим показником. Рух товарів і коштів створює основу економічних відносин між виробниками, постачальниками, посередниками і покупцями.

Для підприємства-виробника реалізація продукції є свідченням, що вона за споживчими властивостями, якістю та асортиментом відповідає і потребам покупців, і суспільному попиту.

Реалізація продукції завжди передбачає зміну форми вартості. Розмір виручки від реалізації продукції, за інших однакових умов, залежить від кількості, асортименту та якості продукції, що підлягає реалізації, рівня реалізаційних цін.

Обсяг реалізованої продукції прямо впливає на величину виручки, а сама кількість реалізованої продукції залежить від обсягу виробництва товарної продукції і зміни величини перехідних залишків нереалізованої продукції на початок і кінець року.

Прямий вплив на розмір виручки справляє й рівень відпускних цін. У свою чергу, на рівень цін впливають якість і споживчі властивості, строки реалізації продукції, попит і пропонування на ринку.

СТзОВ «Гарант» реалізує на ринку вироблену продукцію. Дослідимо грошові надходження від цієї реалізації, тобто визначим виручку. Знайдемо питому вагу результату реалізації кожного виду сільськогосподарської продукції. Також проаналізуєм процентне відношення окремої виручки за продукцію до загальної.


Таблиця 2.4. Структура грошових надходжень від реалізації продукції на підприємстві.

Назва продукціїВиручка від реалізації продукції2012р.2014р.2014р. у % до 2012р.тис.грн%тис.грн%Пшениця озима1324,015,022116,216,03159,8Гречка184,82,1---Кукурудза на зерно1625,218,44188,41,4311,6Ячмінь озимий--574,94,36-Ячмінь ярий1039,911,865,70,56,3Соняшник--25,10,2-Соя3388,038,448587,165,06253,4Ріпак озимий1041,011,811419,310,75136,3Ріпак ярий210,82,39221,41,68105,03Всього по підприємству8813,710013198,1100149,7

Проаналізувавши дані таблиці 2.4 можна зробити висновок, підприємство «Гарант» спеціалізується на вирощуванні продукції рослинництва, оскільки продукція тваринництва не виробляється взагалі. Основну частку в структурі грошових надходжень займає виручка від реалізації сої, що у 2012 році склала 38,44% всієї виручки підприємства, а в 2014 - 65,06%. За аналізований період грошові надходження від продажу сої зросли у 2,5 рази.

Також значну питому вагу займають кукурудза на зерно у 2012 році, яка склала 18,44%, проте у 2014 - виручка від її реалізації становила лише 1,43% та пшениця озима: 15,02% і 16,03% у 2012 і 2014 роках відповідно. Дещо меншу частку займають ріпак озимий, ячмінь ярий та інші культури, вирощуванні даним господарством.

Результатами господарської діяльності є певні блага, які задовольняють потреби.

Економічний результат діяльності підприємства - це термін, який використовується як вимірник того, наскільки вдало підприємство вирішує свої економічні завдання, задовольняючи інтереси його власників. Оцінюючи результати господарської діяльності підприємства за певний час (місяць, квартал, рік), використовують такі економічні категорії:

обсяг виробленої продукції, якій властиві певні кількісні та якісні характеристики;

дохід, отриманий підприємством від здійснення господарської діяльності;

прибуток або збиток як кінцевий фінансовий результат діяльності[26].

Господарська діяльність підприємств вимірюється великою кількістю різноманітних економічних показників, які можна звести у певну систему. Їх можна поділити на:

вартісні та натуральні - в залежності від покладених в основу вимірювачів;

кількісні та якісні - залежно від того, яка сторона явищ, операцій або процесів вимірюється;

об'ємні та питомі - залежно від застосування окремо взятих показників або їх співвідношень.

Вартісні показники в наш час відносяться до найбільш поширених. Використання вартісних показників витікає з наявності товарного виробництва та товарообігу, товарно-грошових відносин та дії закону вартості в умовах вільного ринку.

В грошових одиницях вимірюються такі показники як роздрібний та оптовий товарообіг, валові витрати, операційні витрати, дохід, фінансовий результат (прибуток) та безліч інших показників, що характеризують фінансовий стан підприємства.

Натуральні показники використовуються в плановій та обліково-аналітичній практиці всіх підприємств. Поряд з натуральними показниками в аналітичній практиці підприємств використовується також їх різновидність - умовно-натуральні показники.

Результати господарської діяльності підприємства СТзОВ «Гарант» наведені в таблиці 2.5


Таблиця 2.5. Результати господарської діяльності СТзОВ «Гарант»

Показники2012 р.2013 р.2014 р.2014 р. у % до 2012 р.Вартість валової продукції, грн560112679023598295363148,1на 1 га с.-г. угідь5205,517341,137019,44134,8на 1 середньорічного працівника254596,64316094,36276512,1108,61на 1 грн. виробничих витрат1,201,191,0688,3Валовий прибуток, грн358120011538004499300125,64на 1 га с.-г. угідь3328,251071,863807,26114,39на 1 середньорічного працівника162781,8146152149976,6792,13Рівень рентабельності, %60,7516,9247,5х

Аналізуючи дані таблиці 2.5 ми можемо зробити висновок, що вартість валової продукції за період з 2012 по 2014 рік зросла на 48,1%. Вартість валової продукції на 1 га с.-г. угідь і на 1 середньорічного працівника також зросла на 34,8% і 8,61% відповідно, що переважає темпи росту площі с.-г. угідь і кількості працівників, проте, вартість валової продукції на 1 грн. виробничих витрат зменшилась на 11,7%.

Валовий прибуток найбільший у 2014 році, у 2013 році спостерігається значне скорочення прибутку порівняно з 2012 роком. Але порівнюючи 2014 з 2012 роком, валовий прибуток збільшився на 25,64%. Валовий прибуток: на 1 га с.-г. угідь за аналізований період збільшився. Це супроводжується перевищенням темпів зростання валового прибутку над темпами зростання площі угідь; на 1 серелньорічного працівника зменшився на 7,87% за рахунок збільшення чисельності працівників.

Через такі зміни валового прибутку у 2012 році рівень рентабельності становив 60,75%, в 2013 - значно скоротився і становив 16,92% а у 2014 році він зріс до 47,5%,однак не досягнув рівня 2012 року.

Отже, охарактеризувавши виробничі ресурси господарства можна зробити висновки, що підприємство є досить розвинутим, має значну кількість основного капіталу, велику площу землі і вирощує широкий асортимент сільськогосподарської продукції.


2.2 Динаміка розвитку виробництва зерна


Виробництво - процес <#"justify">·власне виробництво

·розподіл

·обмін

·споживання

Обсяг виробництва сільськогосподарської продукції один з основних показників які характеризують діяльність сільськогосподарських підприємств. Від його величини залежить об'єм реалізації продукції, а отже, і ступінь задоволення потреб населення в продуктах харчування, а промисловості - у сировині.

За допомогою окремих показників розглянемо рівень розвитку зерновиробництва у досліджуваному господарстві.


Таблиця 2.6. Динаміка виробництва та реалізації сої в СТзОВ «Гарант»

Показники2012 р.20013 р.2014 р.2014 р. у % до 2012 р.Площа посіву, га328327583177,7Урожайність з 1 га, ц 29,139,737127,1Валовий збір сої, ц 95461299021570226Реалізовано сої, ц96321032415423160,1Рівень товарності, %100,979,571,5Х

Аналізуючи дану таблицю, можна зробити висновок, що в господарстві СТзОВ «Гарант» у 2014 році порівняно з 2012 площа посіву збільшилась на 255 га (77,7%). Аналізуючи урожайність, можна стверджувати, що вона збільшилась з 29,1 ц/га до 37 ц/га. Враховуючи динаміку зміни посівних площ та урожайності культури, можна проаналізувати динаміку валового збору, який залежить від обох вище згаданих показників. Валовий збір сої збільшився. Так як він становив у 2012 році 9546 ц, а у 20114 році він становив 21570 ц, тобто збільшився на 126%, а урожайність була на 7,9 ц/га (на 27,1%) більшою, в порівнянні з 2012 роком.

З кожним роком спостерігається зростання обсягу реалізованої продукції, проте, темп росту валового збору сої є більшим, що призводить до зниження рівня товарності сої. Так, у 2012 році продукції реалізувалось більше ніж вирощувалось за рахунок реалізації запасів продукції на 0, 9%, а у 2013 і 2014 роках обсяги реалізації є нижчими за обсяги виробництва на 20,5% і 28,5% відповідно.

Проаналізуємо причини зміни валового збору сої, для цього проведемо факторний аналіз зміни валового збору сої.


Таблиця 2.7. Вплив факторів на зміни валового збору сої

Показники2012р.2014р.Відхилення (+,-)Площа посіву,га328583255Урожайність з 1 га,ц29,1377,9Валовий збір сої,ц95462157012024Валовий збір сої при площі 2014р. і урожайності 2012р.,ц16965,3Зміни валового збору сої за рахунок,ц: площі посіву7419,3урожайності4604,7

Дані таблички 2.7 свідчать про зростання валового збору сої у 2014 році, порівняно з 2012, на 12024 ц, в тому числі за рахунок збільшення площі посіву на 255 га, валовий збір сої збільшився на 7419,3 ц, збільшення урожайності на 7,9 ц/га - валовий збір виріс на4604,7 ц.


2.3 Економічна ефективність виробництва зерна


Україна має достатні умови для насичення внутрішнього продовольчого ринку продукцією олієпродуктового підкомплексу та її експорту в економічно доцільних для товаровиробників і держави параметрах. Останніми роками наша країна посідає не останні місця експортерів світу. Однак вона має орієнтуватись на світовий ринок готових продуктів, а не сировини, до чого прагнуть всі економічно міцні держави. На сучасному етапі галузь функціонує на екстенсивній основі - розширюються посівні площі.

Для підвищення ефективності вирощування сої необхідним є врахування товаровиробниками наступних факторів: удосконалення регіонального розміщення посівів цієї культури, виходячи з її ботанічних і біологічних особливостей, вимог до умов (насамперед гідротермічного режиму), технологій вирощування, підбору сортів, застосування відповідних засобів захисту; неухильне додержання вимог чергування посівів сої в полях сівозміни; застосування інтенсивних технологій вирощування і збирання з метою зниження витрат на одиницю продукції, впровадження високоврожайних гібридів; залучення необхідних для розвитку галузі коштів та матеріальних ресурсів (техніки, добрив, насіння, гербіцидів) шляхом пошуку потенційних інвесторів і кредиторів, зваженого відбору пропозицій з урахуванням різновигідності учасників інвестиційних угод; інтегрування в агропромислові та кооперовані формування з метою вирішення проблем виробництва і раціонального використання урожаю [19].

Створення інтегрованих агропромислових, агропромислово-фінансових формувань (асоціацій, систем, корпорацій та ін.) в складі виробників сої і олієдобувних підприємств, а також в разі доцільності фінансово-кредитних, заготівельно-збутових, науково-виробничих, проектних, консалтингових, страхових структур тощо, в тому числі зарубіжних, є одним з напрямів вирішення окремих проблем олієпродуктового під комплексу [20].

Економічна ефективність показує кінцевий корисний результат від застосування всіх виробничих ресурсів і визначається порівнянням одержаних результатів і витрат виробничих ресурсів. Економічна ефективність виробництва зерна - це одержання максимальної його кількості з одного гектару площі посіву при найменших затратах праці і коштів на 1 ц зерна. В умовах розвитку суспільства корінним завданням є піднесення сільськогосподарського виробництва, підвищення продуктивності праці та ефективного використання трудових ресурсів. Високі темпи підвищення продуктивності праці - важлива умова вирішення багатьох економічних і соціальних проблем і насамперед ефективності сільськогосподарського виробництва, зростання оплати праці і доходів працівників господарства. При цьому весь приріст продукції сільського господарства повинен бути одержаний за рахунок підвищення продуктивності праці без додаткового залучення робочої сили Важливе місце серед показників економічної ефективності виробництва належить собівартості зерна, від рівня якої залежить рентабельність виробництва та прибуток господарства. Собівартість зерна залежить від загальної суми витрат на його виробництво і реалізацію та обсягів виробництва зерна. Тому затрати на виробництво 1 ц зерна можуть бути знижені, якщо зменшити суму виробництва при незмінному валовому виході зерна, або коли вихід зерна зростатиме більшою мірою, ніж затрати на його виробництво. У всіх випадках вирішальне значення має підвищення врожайності зернових культур.

На собівартість всієї сільськогосподарської продукції в цілому та зерна зокрема впливає комплекс взаємопов'язаних природно-економічних умов виробництва: родючість ґрунтів; рівень спеціалізації, концентрації та агропромислової інтеграції; ступінь забезпеченості господарства виробничими ресурсами та їх використання; ціни на засоби виробництва і тарифи на послуги, продуктивність праці та рівень її оплати; якість виробленої продукції; організаційно - економічний рівень у господарстві.

Головні впливові фактори на собівартість 1ц зерна є витрати виробництва на 1 га посіву та урожайність зернових культур. При цьому між собівартістю та першим фактором прямо - пропорційна залежність, тобто, зі збільшенням витрат виробництва на 1 га підвищується собівартість 1 ц. зерна. Вплив другого фактору - обернений: чим вища урожайність зернових тим нижча собівартість 1 ц зерна і навпаки. Розглянемо, як впливали зазначені фактори на формування собівартості сої в СТзОВ «Гарант» протягом певного періоду у таблиці 2.8


Таблиця 2.8. Собівартість 1 ц сої і фактори її формування в СТзОВ «Гарант»

Показник2012 р.2014 р.Відхилення (+,-)Витрати на 1 га посіву,грн.4503,873632859,2Урожайність з 1 га,ц29,1377,9Собівартість 1 ц сої,грн.154,7719944,23Собівартість 1 ц сої при витратах 2014р. І урожайності2012р.,грн.253,02Зміни собівартості 1 ц сої,грн.У т.ч. за рахунок: витрат виробництва98,25урожайності-54,02

Дані таблички 2.8 свідчать про зростання собівартості 1 ц сої у 2014 році, порівняно з 2012, на 44,23 ц, в тому числі за рахунок збільшення витрат виробництва на 1 га посіву на 2859,2 га, валовий збір сої збільшився на 98,25 грн, збільшення урожайності на 7,9 ц/га - собівартість зменшилась на 54,02 грн.

Виробнича собівартість продукції - це виражені у грошовій формі поточні витрати підприємства на виробництво продукції, виконані роботи та надані послуги.


Таблиця 2.9. Структура виробничої собівартості і розмір статей витрат на 1ц сої

Показник2012 р.2014 р.грн.%грн%Витрати на оплату праці, грн12,48,017,943,98Відрахування на соціальні заходи, грн.3,982,572,911,46Матеріальні витрати,грн109,0670,47122,0261,32З них: насіння і посадковий матеріал6,224,0217,418,75мінеральні добрива1,170,767,293,66Нафтопродукти17,3011,1835,2117,69оплата послуг і робіт1,901,234,092,06решта матеріальних витрат82,4753,2958,0029,15Амортизація необоротних активів7,284,7012,096,08Загальновиробничі витрати22,0514,2554,0527,16Виробнича собівартість 1 ц сої154,77100199100

Дані таблиці 2.9 свідчать, що структура виробничих витрат в рослинництві за аналізований період дещо змінилась. Так, частка витрат на оплату праці протягом досліджуваних років зменшувалась і становила: в 2012 році - 8,01%, в 2014 р. - 3,98%. Відповідно зменшились відрахування на соціальні заходи з 2,57% до 1,46%. Це негативно впливає на матеріальну зацікавленість працівників. Переважну частку у витратах на виробництво продукції рослинництва займають матеріальні витрати, при чому найбільшу питому вагу в структурі виробничих витрат за 2012р. займають інші матеріальні витрати (53,29%), дещо меншу - на нафтопродукти, а в 2014 р. найбільше матеріальних затрат пішло на інші матеріальні витрати(29,15%) та нафтопродукти - 17,69%. При цьому частка витрат на насіння і посадковий матеріал за аналізований період збільшилась на 4,73%. Частка витрати на добрива в структурі виробничих витрат займає 0,76 % в 2012 р., а в 2014 р. їх частка збільшилась до 3,66%. Отже, в підприємстві при вирощуванні сільськогосподарських культур добривам в системі агротехнічних заходів надається не належне значення. Все це негативно відображається на урожайності сої протягом досліджуваного періоду.

Частка витрат на нафтопродукти за період з 2012 р. по 2014 р. замітно зросла. Частка амортизаційних відрахувань протягом досліджуваного періоду знижувалася: в 2012 р. - 4,7%, в 2014 р. - 6,08%.

Проаналізувавши вище наведені дані, шляхи зниження собівартості зерна буде зменшення витрат на паливо-мастильні матеріали та запчастини, раціональне їх використання. При цьому слід пам'ятати, що дані виробничі запаси нерідко стають об'єктами марнотратства. Це, в свою чергу, є причиною додаткових витрат на відповідні виробничі ресурси. Для того, щоб уникнути цього, необхідно посилити внутрішній контроль на підприємстві підсилити рівень матеріальної відповідальності.

Рентабельність діяльності підприємства означає його дохідність, прибутковість. В процесі господарської діяльності підприємство повинно відшкодувати свої витрати виручкою від реалізації продукції і одержати прибуток.

Рентабельність - це показник економічної ефективності сільськогосподарського виробництва, який свідчить про те, що господарство від своєї діяльності одержує прибуток. В сільськогосподарському виробництві величина прибутку підприємства залежить від кількості і якості реалізованої продукції, її структури, собівартості і фактичних цін реалізації. Розглянемо результат і собівартість сої в господарстві за досліджуваний період в таблиці 2.10.


Таблиця 2.10. Собівартість і рентабельність виробництва сої

Показники2012 р.2013 р.2014 р.2014 р. у % до2012Повна собівартість 1ц сої,грн181,53246,17350,12192,9Ціна реалізації 1ц сої,грн351,74334,26556,77158,3Прибуток на 1ц сої,грн170,2188,09206,65121,4Рівень рентабельності,%93,835,859х

Зробивши аналіз економічної ефективності вирощування сої на СТзОВ «Гарант» бачимо, що рівень рентабельності підприємства за 2014, був значно менший, ніж за 2012 однак більший за 2013 рік. Це зумовлено тим, що темпи росту прибутку на 1 ц сої не такі значні, як темпи росту собівартості даної продукції(повна собівартість зросла на 92,9% а прибуток лише на 21,4% - це й призвело до зниження собівартості на34,8%).

Одним з основних показників економічної ефективності виробництва зерна є маса прибутку, яку одержують від реалізації продукції. На його динаміку впливають різні фактори, зокрема, обсяг реалізованої продукції, ціна реалізації, повна собівартість зерна. Розглянемо вплив основних факторів на зміну маси прибутку від реалізації зерна протягом досліджуваного періоду в СТзОВ «Гарант» в таблиці 2.11.


Таблиця 2.11. Вплив факторів на зміни маси прибутку від реалізації сої

Ппоказники2012 р.2014 р.Відхилення (+,-)Реалізовано сої,ц9632154235791Прибуток, тис.1639,53187,21547,7Повна собівартість 1ц сої,грн.181,53350,12168,59Ціна реалізації 1ц сої,грн.351,74556,77205,03Прибуток на 1ц сої,грн.170,21206,6536,44Зміни маси прибутку грн. за рахунок:обсягу реалізації сої985686,11собівартості сої-2600163,57ціни реалізації3162177,69

Проаналізувавши дані таблиці 2.11 щодо впливу факторів на зміни маси прибутку від реалізації сої слід зазначити про зростання прибутку у 2014 році порівняно з 2012 на1547,7 тис грн., в тому числі за рахунок збільшення обсягу реалізації продукції 5791 ц прибуток збільшився на 985686,11 грн, збільшення собівартості 1 ц сої на 168,59 грн прибуток зменшився на 2600163,57 грн та за рахунок збільшення ціни реалізації на 205,03грн прибуток збільшився на 3162177,69 грн.

Для забезпечення подальшого збільшення прибутку підприємства від реалізації зерна слід розробляти конкретні заходи, спрямовані на зниження рівня собівартості, збільшення обсягів реалізованої продукції, підвищення урожайності зернових культур та продуктивності праці для забезпечення стабільного розвитку підприємства.


Розділ 3. Шляхи підвищення ефективності виробництва зерна


.1 Інтенсифікація зернового виробництва


Збільшення виробництва сільськогосподарської продукції можна здійснити двома способами - екстенсивним та інтенсивним. Розвиток сільського господарства відбувається на основі відтворення в розширеному масштабі екстенсивним шляхом, коли розширюється тільки поле діяльності, та інтенсивним, коли застосовуються більш ефективні засоби виробництва.

Екстенсивний розвиток сільського господарства передбачає збільшення виробництва продукції на основі незмінного рівня техніки і технології. У рослинництві зростання виробництва продукції відбувається за рахунок розширення посівних площ, а в тваринництві - збільшення поголівя худоби і птиці.

За інтенсивного розвитку сільськогосподарського виробництва збільшення виходу продукції здійснюється за рахунок додаткових вкладень, спрямованих на впровадження досягнень науково технічного прогресу, передової техніки, і прогресивної технології, які зумовлюють зростання урожайності культур та продуктивності поголівя худоби.

В історичному розвитку збільшення виробництва продукції сільського господарства протягом тривалого періоду відбувалося при використанні екстенсивних факторів - розширення посівних площ за рахунок розорювання вільних земель. Екстенсивний розвиток сільського господарства обмежується значною мірою наявністю земельних ресурсів, придатних для використання в сільськогосподарському виробництві.

Оскільки екстенсивні фактори збільшення виробництва сільськогосподарської продукції обмежена, інтенсифікація сільського господарства в умовах науково-технічного прогресу набуває виняткового значення і є основним напрямом його розвитку. Процес інтенсифікації - обєктивний і закономірний шлях розвитку сільського господарства, притаманний усім цивілізованим країнам. Проте це не означає, що в умовах інтенсивного ведення сільського господарства виключається необхідність збільшення поголівя продуктивної худоби.

Основними передумовами переходу до інтенсивного сільського господарства є, по-перше, необхідність подальшого збільшення виробництва сільськогосподарської продукції, по-друге, обмеженість орнопридатних земель і, по-третє, нагромадження матеріальних засобів і коштів у підприємствах для інтенсивного розвитку виробництва.

Як форма розширеного відтворення інтенсифікація сільського господарства відбувається на основі додаткових вкладень на одиницю земельної площі, що мають на меті якісне вдосконалення всіх факторів виробництва на основі інноваційної діяльності. У звязку з цим в економічному значенні під інтенсифікацією сільського господарства слід розуміти не що інше, як концентрацію виробничих ресурсів на одній і тій самій земельній площі замість їхнього розподілу між різними земельними ділянками. При цьому інтенсивний розвиток сільського господарства передбачає якісне удосконалення засобів виробництва та використання прогресивних технологій.

Особливості інтенсифікації сільськогосподарського виробництва полягає в тому, що ефективність технічних вдосконалень, засобів і предметів праці виявляється не прямо, а через функціонування землі. Інтенсифікація землеробства базується на тій особливості землі, як засобу виробництва, що її родючість при правильному використанні підвищується, забезпечуючи зростання врожайності сільськогосподарських культур. Інтенсифікація, що означає кількісний і якісний розвиток сільськогосподарського виробництва, - основа постійного збільшення обсягу продукції землеробства і тваринництва. Вона передбачає госпрозрахунковий метод господарювання, спрямований на досягнення найвищої ефективності виробництва [20].

В умовах інтенсифікації виробництва вихід сільськогосподарської продукції збільшується насамперед на основі найефективнішого використання як наявних земельних і трудових ресурсів, так і матеріальних засобів виробництва. А це передбачає вдосконалення сільськогосподарського виробництва, його техніки, технології, біологічних факторів (сортів рослин і порід тварин), форм організації праці та всього механізму господарювання. Отже, інтенсифікація сільського господарства як особлива форма розширеного відтворення являє собою послідовний процес концентрації на основі науково-технічного прогресу сукупних затрат уречевленої та живої праці на одну й ту ж одиницю земельної площі, спрямований на збільшення обсягу високоякісної продукції і підвищення ефективності її виробництва.

Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва і надалі ґрунтуватиметься на досягненнях науково-технічного прогресу як головної умови розвитку продуктивних сил суспільства. Вона здійснюватиметься шляхом впровадження комплексної механізації та автоматизації виробництва на основі електрифікації, широкої хімізації землеробства і тваринництва, розвитку сільськогосподарських меліорацій (зрошення, осушення та обводнення земель), а також впровадження у виробництво досягнень науки і передового досвіду, різних прогресивних організаційно-економічних заходів. Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва неможлива без здійснення комплексної механізації, що передбачає постійне удосконалення техніки, створення систем машин, які повністю відповідали б вимогам агротехніки. При інтенсифікації сільського господарства передбачається найповніше, високопродуктивне використання всіх засобів виробництва. Для підвищення ефективності використання машинно-тракторного парку необхідно ліквідувати нерегламентовані простої, правильно агрегатувати і повністю використовувати потужності агрегатів, організовувати двозмінну роботу, особливо в напружені періоди посівної та збиральної кампаній, поліпшувати технічне обслуговування машин з додержанням правил технічного обслуговування [19].

Для характеристики інтенсифікації використовується система показників: вартісні і натуральні, загальні і часткові. Вартісні дозволяють порівняти додаткові вкладення праці і засобів виробництва і зв'язаний з ними ріст виробництва продукції, а натуральні - визначити об'єм виробництва окремих видів продукції. Розрізняють рівень інтенсивності, тобто вкладення засобів виробництва - факторні показники і економічну ефективність інтенсифікації - результативні показники.

Схема вивчення процесу інтенсифікації має такий вигляд: земля - об'єкт інтенсифікації, обсяг витрат на 1 га - рівень інтенсифікації, вихід продукції з 1 га - результат інтенсифікації, окупність витрат - ефективність інтенсифікації. Узагальнюючим показником рівня інтенсивності є сума вартості основних виробничих фондів і поточних виробничих витрат (без амортизації) в розрахунку на одиницю площі сільськогосподарських угідь:

Про рівень інтенсивності сільського господарства в цілому і окремих його галузей можна судити також по затратах живої праці на одиницю площі сільськогосподарських угідь, що залежить від рівня технічної озброєності праці. З підвищенням рівня інтенсивності затрати живої праці на відміну від інших показників зменшуються. Рівень інтенсивності галузей рослинництва і тваринництва визначається за допомогою таких же показників, але розрахованих відповідно на 1 га ріллі та 1 умовну голову худоби.

Показники другої групи характеризують результати інтенсифікації. Вони визначають, скільки продукції одержано з одиниці тієї самої земельної площі. До них належать обсяг валової продукції з одиниці площі, урожайність культур, виробництво тваринницької продукції з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь, продуктивність тварин тощо. Ці показники характеризують результативність аграрного виробництва та рівень інтенсивності використання землі.

Показники третьої групи дають уявлення про економічну доцільність затрат праці й матеріальних ресурсів. До них належать продуктивність праці, вихід валової продукції з розрахунку на 1 грн витрат виробництва,собівартість продукції, її фондомісткість, прибутковість та рентабельність виробництва окремих видів продукції, галузей в середньому і підприємства в цілому тощо.

Виробництво зерна сої є досить високоефективним та рентабельним. Встановлено, що на показники економічної ефективності виробництва сої мають вплив елементи технології вирощування. При зміні рівня інтенсифікації технології вирощування сої різниться величина урожайності та собівартість одиниці продукції, що в свою чергу викликає зміну показників рівня рентабельності. Вартість виробленої продукції є важливою складовою економічної оцінки моделей технології вирощування сої.

Факторами підвищення рівня економічної ефективності інтенсифікації виробництва в аграрних підприємствах є наступні:

формування оптимального рівня забезпеченості технологічного процесу виробничими ресурсами;

формування оптимальних співвідношень між окремими складовими ресурсного потенціалу підприємства (між основними і оборотними фондами, між силовими і робочими машинами, між поголів'ям тварин і кормовою базою та ін.);

паритет цін на промислову та сільськогосподарську продукцію;

впровадження у виробництво досягнень науково-технічного прогресу;

використання добрив, засобів захисту рослин і тварин;

рівень технології і організації виробництва;

інвестиційний клімат;

державна аграрна політика [21].

Серед основних напрямів інтенсифікації сільськогосподарського виробництва виділяють такі: механізація та автоматизація; меліорація; хімізація; електрифікація; ресурсо- та енергозберігаючі технології; біотехнології; спеціалізація і концентрація виробництва; ефективний менеджмент; прогресивні форми організації і оплати праці [22].

При інтенсифікації виробництва важливим є рівень розвитку соціальної сфери. З одного боку, розвиток сільськогосподарського виробництва визначає рівень розвитку соціальної сфери, з другого - соціальні фактори впливають на ефективність виробництва.

Визначимо рівень інтенсивності та економічну ефективність інтенсифікації виробництва зерна в СТзОВ «Гарант», звівши необхідні дані в наступній таблиці 3.1.


Таблиця 3.1. Динаміка рівня інтенсивності, результату та економічної ефективності інтенсифікації виробництва зерна.

Показники2012 р.2013 р.2014 р2014 р. у % до 2012 р.Витрати на 1 га посіву, грн4503,88480,737363163,5Урожайність з 1 га, ц29,139,737127,1Повна собівартість 1 ц сої,грн181,53246,17350,12192,9Ціна реалізації 1 ц сої, грн.351,74334,26556,77158,3Прибуток на 1 ц сої,грн170,2188,09206,65121,4Рівень рентабельності, %93,835,859хОкупність додаткових витрат,грн-0,891,34-

Дані таблиці 3.1 свідчать, що витрати виробництва на 1 га посіву зернових в 2012 р. збільшились, порівняно з 2014 р. відповідно з 4503,8 грн. до 26887363, або на 63,5%. Збільшилась урожайність зернових культур на 27,1%. Прибуток на 1 ц сої збільшився за аналізований період збільшився на 21,4% через підвищення повної собівартості і ціни реалізації.

Рівень рентабельності підприємства за 2014, був значно менший, ніж за 2012 однак більший за 2013 рік і становив, відповідно, 59%, 93,8% та35,8%.

Окупність додаткових витрат у 2013 році становить0,89 грн,; а у 2014 році - 1, 34 грн, що означає отримання 0,89 грн та 1,34 прибутку, відповідно, який припадає на 1 грн витрат.

Поліпшення якості та безпеки продукції соєвого підкомплексу, а також організація відповідного контролю вимагає наступних практичних дій:

) нарощування потужностей діючих підприємств з переробки сої за рахунок їх реконструкції і технічного переоснащення;

) контроль з боку підприємства за дотриманням технологічної дисципліни при виробництві та переробці сої;

) гармонізація національних стандартів з міжнародними стандартами щодо методів визначення показників якості насіння сої та продукції її переробки;

) затвердження та атестація відповідник методик щодо визначення не лише вмісту, а й кількості генетично-модифікованих організмів у продукції;

) визначення гранично можливого рівня вмісту ГМ компонентів для подальшого маркірування продукції, яка містить більшу кількість генетико-модефікованих організмів, ніж зазначений рівень.

Необхідним підгрунтям, на який буде спиратись подальший розвиток соєвого ринку, має стати наукова база. На сьогодні розроблено багато наукових розробок, що стосуються сої. Існує значний фонд високобілкових і високоолійних сортів сої, адаптованих до різних природно-кліматичних умов.

Для підвищення ефективності й досягнення прогнозованого рівня виробництва сої (3 млн. тонн), подальшої її переробки та реалізації як на внутрішньому так і на зовнішньому ринках необхідно здійснювати виважену державну підтримку через ціноутворення, фінансування, кредитування, оподаткування, захисту інтересів вітчизняних товаровиробників. [38]


.2 Впровадження комплексної механізації виробничих процесів


Механізація виробництва - це процес заміни ручної праці машиною, окремих машин - системою машин

Комплексна механізація і автоматизація виробництва - головний напрям науково-технічного прогресу, вищий ступінь механізації виробництва, при якому ручна праця замінюється машинною як на основних, так і на допоміжних взаємопов'язаних операціях, на роботах по створенню певного виробу або виконанню закінченого виробничого процесу. Комплексна механізація створює умови для повної автоматизації виробництва. За капіталізму механізація і автоматизація виробн. посилюють експлуатацію робітників шляхом інтенсифікації праці, ведуть до зростання безробіття і збільшення прибутків капіталістів.

Комплексна механізація і автоматизація виробництва - важливий засіб інтенсифікації виробництва, підвищення його ефективності. Вона забезпечує неухильне зростання продуктивності праці, зменшення затрат матеріалів, скорочує виробничий цикл, підвищує рентабельність виробн., полегшує і зберігає працю робітників, дає можливість раціональніше використовувати виробничі потужності при відносно менших капіталовкладеннях.

Розвиток комплексної механізації і автоматизації виробництва здійснюється шляхом прямої заміни ручної праці машинною, менш продуктивних машин більш продуктивними, впровадження систем машин з автоматизованим і автоматичним управлінням. Взаємодія матеріально-технічних факторів виробництва потребує ув'язки їх з особистими якостями працівників. Чим вищий рівень механізації виробництва, тим вищим має бути рівень кваліфікації кадрів, більш досконалими форми і методи професійно-технічного навчання. Засоби праці, технологія і організація праці стають все більше взаємозумовленими елементами процесу виробництва. Створення безперервних потокових процесів з суми окремих (дискретних) шляхом органічного поєднання їх в єдиний процес - важлива закономірність розвитку комплексна механізація і автоматизація виробництва. Вона тісно пов'язана з стандартизацією, охоплює проблеми наук. координування робіт по механізації і автоматизації. Розвиток К. м. і а. в. спрямований на усунення диспропорцій між окремими ланками суспільного виробництва, поліпшення збалансованості єдиного народногосподарського комплексу України, подоланню істотних відмінностей між розумовою і фізичною працею, створенню матеріально-технічної бази [23].

Для забезпечення комплексної механізації й автоматизації виробництва, і для того, щоб розвиток матеріально-технічної бази аграрних підприємств відповідав вимогам індустріалізації, необхідна певна система машин.

Система машин - ланцюг чи сукупність різних видів техніки, що забезпечують послідовне і безперервне виконання робіт у виробничому процесі. Існує дві системи машин - для рослинництва й тваринництва.

Рівень механізації виробництва визначається як відсоткове відношення обсягу робіт, виконаних машинами, до загального їх обсягу.

Комплексна механізація вирощування сої передбачає:

- сувору технологічну дисципліну при виконанні технологічних операцій процесу,

застосування широкозахватної високопродуктивної техніки,

потоковість виконання робіт з двозмінним режимом використання техніки;

мінімізацію обробітку ґрунту та догляду за посівами;

використання нових високоефективних гербіцидів та необхідних мінеральних та органічних добрив;

застосування прогресивних форм організації праці, матеріального стимулювання

- високу культуру землеробства.

Комплексна механізація збирання сої передбачає виконання вказаних операцій комплексами машин та обладнанням в кращі агротехнічні строки та в строгій відповідності з обраною технологією виробництва.

Оснащення сільськогосподарських підприємств сучасною Високопродуктивною і надійною технікою - одна із основних умов подальшого індустріального розвитку сільського господарства, росту продуктивності праці, збільшення врожайності сільськогосподарських культур, скорочення трудових, матеріальних і грошових витрат на виробництво продукції рослинництва.

Висока оснащеність сільськогосподарських підприємств забезпечує повну механізацію виконання сільськогосподарських робіт. Сучасна техніка дозволяє виконувати сільськогосподарські роботи швидко і з високою якістю, при мінімальних витратах робочого часу та грошових засобів на виробництво одиниці продукції.

Для накопичення ґрунтової родючості на поле вноситься органічні та мінеральні добрива. На кожний гектар пара під осінню оранку вносять до 90 тон напівперепрівшого навозу та 3-5 ц мінеральних добрив. Норми внесення уточнюються по результатам ґрунтового аналізу. Особливу увагу приділяють на рівномірність розкидування добрив по поверхні поля. На протязі всього періоду вирощування інженерні служби уважно слідкують за посівами та проводять необхідний комплекс робіт.

Для вирощування сої в СТзОВ «Гарант» є слідуючий комплекс спеціальних машин.

-Трактори всіх видів

Комбайни

Культиватори

Борони

Сівалки

Плуги

Комплексна механізація збирання сої передбачає виконання вказаних операцій комплексами машин та обладнанням в кращі агротехнічні строки та в строгій відповідності з обраною технологією виробництва. Перед початком збиральної компанії вирішують питання технологічного забезпечення збирання: оцінюють об'єм робіт, розраховують середнє навантаження на комбайн, враховують можливості, способи та строки збирання, підготовлюють поля та підїздні шляхи до збирання, враховують способи та маршрути руху агрегатів й обслуговуючих машин, підготовлюють техніку до роботи, враховують відповідну її комплектацію, розраховують та організовують збирально-транспортні комплекси, враховують пункти технічного обслуговування та ремонту, підвезення пального та мастильних матеріалів в необхідній кількості. [31]


3.3 Використання прогресивних форм організації виробництва та оплати праці


Організація виробництва- це комплекс заходів, спрямованих на раціональне поєднання процесів праці з речовинними елементами виробництва в просторі й часі з метою підвищення ефективності виробництва, тобто досягнення поставлених завдань у найкоротший строк за найкращого використання виробничих ресурсів.

Організація виробництва охоплює проектування, здійснення на практиці, удосконалення виробничого процесу, тобто це діяльність, пов'язана з розробкою, використанням і удосконаленням виробничих систем, на основі яких виробляються основна продукція або послуги підприємства. Організацію виробництва можна також розглядати як сукупність дій із планування, координації та виконання виробничо-технологічного циклу для створення продуктів і сервісу.

Основними формами організації виробництва є концентрація, спеціалізація, кооперування і комбінування

Концентрація - процес побільшення виробництва, зосередження його на великих підприємствах. Рівень концентрації характеризується: питомою вагою великих підприємств у випуску продукції та в загальній виробничій потужності даної галузі; обсягом продукції та величиною потужності в середньому на одне підприємство; середнім розміром виробничих фондів, що випадає на одне підприємство. Великі підприємства мають істотні переваги перед підприємствами малих розмірів, бо дають змогу підвищувати економічну ефективність виробництва, мають кращі умови для впровадження механізації та автоматизації виробництва.

Спеціалізація виробництва - відособлення і створення підприємств і галузей для випуску однорідної продукції. Полягає в уніфікації вироблюваної продукції та посиленні технічної однорідності виробництва. Розрізняють три основні форми спеціалізації: предметну, подетальну й технологічну. Предметна є найбільш простою і поширеною. Полягає в зосередженні виробництва окремих видів готової продукції на мінімальній кількості підприємств і галузей промисловості. Подетальна спеціалізація виробництва передбачає, що підприємства виготовляють лише окремі частини. Технологічна спеціалізація виробництва полягає в тому, що на підприємстві виконують лише окремий технологічний процес.

Кооперування виробництва - одна з форм виробничих зв'язків між підприємствами, які спільно виготовляють певну продукцію або зберігають господарську самостійність. Відповідно до видів спеціалізації кооперування буває предметне, подетальне, технологічне. Залежно від підпорядкованості кооперування виробництва поділяють на внутрігалузеве й міжгалузеве. Крім того, розрізняють внутрірайонне та міжрайонне кооперування виробництва. На основі кооперування виробництва виробляється майже вся продукція сучасного машинобудування, особливо автомобілі, верстати, судна тощо.

Прикладом може служити утворення картелів, консорціумів. Картель - це договірне горизонтальне об'єднання підприємств, що залишаються в правовому відношенні юридично незалежними, але позбавлених частини власної економічної самостійності.. Члени картелю зобов'язуються спільно діяти і платити штрафи за договорами <#"justify">У сучасних умовах на підприємствах застосовуються різні форми і системи оплати праці, але найбільше поширення отримали три форми оплати праці: відрядна, погодинна і тарифна.

Відрядна оплата праці - це оплата праці за кількість зробленої продукції (робіт, послуг), вона заснована на оплаті праці в прямій залежності від його результатів.

Відрядну систему оплати праці на підприємстві найбільше доцільно застосовувати в наступних випадках:

є можливість точного обліку обсягів виконуваних робіт;

є значні замовлення на виготовлювану продукцію, а чисельність робітників обмежена;

одне зі структурних підрозділів підприємства (цех, ділянка, робоче місце) є "вузьким" місцем, тобто стримує випуск продукції в інших технологічно взаємозалежних підрозділах;

застосування цієї системи негативно не відобразиться на якості продукції;

існує гостра необхідність у збільшенні випуску продукції в цілому по підприємству.

Різновиди відрядної оплати праці:

Відрядно-преміальна - це така система оплати праці, коли робітник одержує не тільки відрядний заробіток, але і премію. Премія звичайно встановлюється за досягнення визначених показників: виконання плану виробництва продукції, завдань по якості продукції або економії у витраті матеріальних і інших видів ресурсів.

Непряма-відрядна - застосовується для оплати праці допоміжних робітників, заробітна плата яких залежить від результатів праці основних робітників, що обслуговуються ними.

Питома вага робітників, які отримують заробіток по цій системі, порівняно невелика.

Відрядно-прогресивна оплата праці, як правило, вводиться тимчасово на найважливіших ділянках основного виробництва. При цій системі заробіток робітника визначається по виконанню норми виробітки, як і при прямій відрядній оплаті, тобто по встановлених розцінках. При перевиконанні установленої норми прогресивно збільшуються доплати до основної відрядної розцінки.

Колективна відрядна (бригадна)оплата праці - відрядна форма оплати праці по результатах роботи колективу (бригади). Спочатку розраховується заробіток усієї бригади як при прямій відрядній системі, використовуючи бригадну розцінку. Потім цей заробіток розподіляється між членами бригади методом коефіцієнтогодин або методом коефіцієнта виконання норм. Головна перевага даної системи в тому, що вона зацікавлює усіх робітників даної бригади в кінцевих результатах роботи, сприяє розвитку в них почуття відповідальності і взаємодопомоги.

Акордна система оплати праці - це різновид відрядної, оплати праці, сутність якої полягає в тому, що розмір оплати праці встановлюється на весь обсяг виконання робіт із визначенням терміну його виконання.

Погодинна оплата праці - це оплата праці за відпрацьований час.

Ця форма має такі системи:

Проста погодинна - розраховується як добуток годинної тарифної ставки робочого даного розряду на відпрацьований час у даному періоді.

Погодинно-преміювальна - це така оплата праці, коли робітник одержує не тільки заробіток за кількість відпрацьованого часу, але і визначений відсоток премії до цього заробітку.

Система посадових окладів. По цій системі оплачуються працівники, робота яких має стабільний характер.

Погодинну систему оплати праці найбільш вигідно застосовувати, якщо:

на підприємстві функціонують потокові і конвеєрні лінії зі строго заданим ритмом;

функції робітника зводяться до спостереження і контролю за ходом технологічного процесу;

витрати на визначення планової та облік зробленої кількості продукції відносно великі;

кількісний результат праці не може бути виміряний і не є визначальним;

якість праці важливіше його кількості;

робота є небезпечною;

робота неоднорідна за своїм характером і нерегулярна по навантаженню;

на даний момент збільшення випуску продукції (робіт, послуг) на тому або іншому робочому місці є недоцільним для підприємства;

збільшення випуску продукції може призвести до браку або зниження її якості.

Тарифна система являє собою основу для диференціації заробітної плати відповідно по кваліфікації, умовам і шкідливості праці, а також у районному, міжгалузевому, галузевому і внутрішньозаводському розрізах. Вона містить у собі нормативні документи, що характеризують якісні особливості різної конкретної праці, дозволяє зіставляти між собою всі різноманітні види праці, враховувати їхню складність, умови виконання і народногосподарське значення, відбивати якість праці в заробітній платі.

У тарифній системі відображені питання поділу праці робітників по професіях, фахам і кваліфікації.

Тарифно-кваліфікаційні довідники - це нормативні документи, у яких усі види робіт, що виконуються в тому або іншому виробництві, діляться на групи в залежності від їхньої складності.

Тарифна ставка-абсолютний розмір оплати праці різних груп і категорій робітників за одиницю часу. Вона встановлюється урядом по кожній галузі окремо, як правило, для робітників, праця яких по складності відноситься до першого розряду.

Оплата праці керівників і службовців здійснюється відповідно до посадових окладів. Розподіл працівників по посадах здійснюється за допомогою Єдиної номенклатури (переліку) посад і Кваліфікаційного довідника посад керівників і службовців. [25]

економічний соя зерно сільськогосподарський

Висновки і пропозиції


. Ефективність виробництва як економічна категорія відображає дію об'єктивних економічних законів, які проявляються в результативності виробництва. Вона є тією формою, в якій реалізується мета суспільного виробництва. Економічна ефективність показує кінцевий корисний ефект від застосування засобів виробництва і живої праці, а також сукупних їх вкладень.

Ефективність виробництва - це узагальнююча економічна категорія, якісна характеристика якої відображається у високій результативності використання живої і уречевленої в засобах виробництва праці.

Основними напрямами підвищення ефективності виробництва сої є підвищення врожайності через впровадження інтенсивних технологій, наближення посівів до місць збуту з метою зменшення транспортних витрат.

. Для оцінки економічної ефективності сільськогосподарського виробництва використовують відповідний критерій і систему взаємозв'язаних показників, які характеризують вимоги економічних законів і вплив різних факторів. Для визначення економічної ефективності виробництва сої використовуються такі основні показники: урожайність; продуктивність праці; собівартість 1 ц сої ; рівень рентабельності.

3. Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Гарант» знаходиться в селі Оринин Камянець-Подільського району Хмельницької області. Воно розташовано на північний захід від районного центру міста Кам'янець-Подільський <#"justify">4. Площа сільськогосподарських угідь СТзОВ «Гарант» за досліджуваний період збільшилась на 9,83%. У 2014 році рівень землезабезпеченості був найбільшим.

В одержанні високих врожаїв сільськогосподарських культур важливе місце займають форма обробітку ґрунту, внесення оптимальних доз мінеральних та органічних добрив, зрошення земель, впровадження високоврожайних сортів культур, запровадження сівозмін.

. Вартість основного капіталу збільшилась на 89,3% протягом 2012-2014 років. Економічна ефективність їх використання характеризується капіталовіддачею, капіталомісткістю та нормою прибутку. За три роки капіталовіддача зменшилась на 11,7% порівнюючи 2014 рік з 2012 роком, та збільшилась капіталомісткість на 27,1%.

. Відбулись також певні зміни у структурі трудових ресурсів.. У 2014 році, кількість працівників збільшилась на 8 осіб порівняно з 2012 роком. Необхідно приділити увагу організації оплати праці, посиленню матеріальної зацікавленості працівників, підвищенню трудової дисципліни у виробничих підрозділах

. Проаналізувавши структуру грошових надходжень підприємства можемо сказати, що головною галуззю є виробництво сої (38,44% у 2012 році, та 65,06% у 2014 році), тобто підприємство спеціалізується на виробництві цього виду продукції. Головними галузями господарства у 2012 р. було вирощування сої (питома вага в структурі грошових надходжень становила 38,44%, вирощування кукурудзи на зерно - 18,44%, пшениця озима - 15,02%, ячмінь ярий та ріпак озимий о по 11,8%. У 2014 р., так як і в попередні роки господарство займалось лише виробництвом рослинницької продукції: соя - 65,06% у структурі грошових надходжень (збільшилось у 2,5 рази) вирощування пшениці озимої - 16,03% (збільшилось на 59,8%), ріпак озимий відповідно - 10,75%. Взагалі сума грошових надходжень від реалізації продукції рослинництва 2014 році в порівнянні з 2012 роком збільшилась на 49,7%.

. Вартість валової продукції на 1 га сільськогосподарських угідь збільшилась в 2014 році в порівнянні з 2012 на 34,8%, а на 1 працівника показник збільшився на 8,61%. Вартість валової продукції у 2014 році, порівняно з 2012 роком, на 1 грн. основних виробничих витрат зменшилась на 11,7%.

. З 2012 по 2014 роки в підприємстві спостерігається така ситуація: на 1 га сільськогосподарських угідь валовий прибуток збільшився на 14,39%, а на 1 працівника зменшився на 7,87%. Рівень рентабельності характеризує прибутковість підприємства а в нашому випадку рентабельність зменшилась на 13,25%.

.В господарстві СТзОВ «Гарант» у 2014 році порівняно з 2012 площа посіву збільшилась на 77,7%. Аналізуючи урожайність, можна стверджувати, що вона збільшилась з 29,1 ц/га до 37 ц/га. Враховуючи динаміку зміни посівних площ та урожайності культур по господарству, можна проаналізувати динаміку валового збору, який залежить від обох вище згаданих показників.

. Валовий збір сої збільшився. Так як він становив у 2012 році 9546 ц, а у 2014 році він становив 15423 ц, тобто збільшився на126. Тож валовий збір сої у 2014 році збільшився, порівняно з 2012 роком за рахунок збільшення посівних площ і урожайності. Отже, для того, щоб валовий збір сої зростав й надалі зявиться потреба в інтенсифікації вирощування.

. За даними ми бачимо, що відбулося збільшення виробничої собівартості 1 ц сої. Це є результатом збільшення витрат виробництва на 1 га посіву сої. Собівартість виробництва 1 ц продукції можна зменшити за рахунок введення інноваційних та більш прогресивних технологій виробництва сої, що, в свою чергу, значно підвищить такі показники як валовий дохід у розрахунку на 1 га сільськогосподарських. угідь та валовий дохід у розрахунку на 1 середньорічного працівника.

Зниження собівартості виробництва та збільшення валового доходу також призведе і до збільшення показника рівня рентабельності господарства. Введення в життя переліку зазначених заходів призведе в подальшому до сталого та економічно стабільного розвитку досліджуваного господарства.

Собівартість реалізації сої протягом 2012-2014 рр. зазнала коливань, і в межах зазначених років зросла на 92,9%. Ціна реалізації у 2014 році порівняно з 2012 роком підвищилась на 58,3%.

. З даних структури виробничої собівартості і розмір статей витрат на 1 ц сої, ми можемо побачити, що загальновиробничі витрати на 1 ц зерна на підприємстві збільшились у 2014 році, порівняно з 2012 роком на 12,91%. Найбільша частка у структурі виробничої собівартості припадає на інші матеріальні витрати у 2012 році (82,47 грн), а в 2014 - (58 грн.). Також можемо спостерігати, що витрати на оплату праці скоротились на 4,46 грн.

Отже, проаналізувавши дані, можна зробити висновок, що ми маємо зменшення маси прибутку за рахунок такого фактора, як значне збільшення повної собівартості сої. Це відбулося за рахунок не раціонального використання посівних площ та зростання собівартості виробництва сої, так як затрати на 1 ц сої зростали дуже швидкими темпами. Це було не вигідно для підприємства. І було прийнято рішення шукати нові менш затратні технології виробництва сої у господарстві.

. Охарактеризувавши економічну ефективність виробництва сої в СТзОВ «Гарант» можемо зробити висновок, що протягом 2012-2014 років спостерігається стрімк зниження прибутковості від виробництва сої.

Проаналізувавши дані про динаміку рівня інтенсивності, результату та економічної ефективності інтенсифікації виробництва сої можна відзначити, що витрати виробництва на 1 га посіву збільшились на 63,5% у 2014 році в порівняні з 2012 роком, а урожайність сої збільшилась на 27,1% За рахунок зменшення прибутку та підвищення собівартості рівень рентабельності у 2013 році зменшився спочатку на 58%, порівнюючи з базисним роком, а потім рівень рентабельності поступово почав зростати до 59%.

. Отже, підприємство має досить непогані показники, але для того щоб підприємство набуло ще більшого і стабільного рівня рентабельності, варто шукати нові шляхи підвищення ефективності ведення господарської діяльності.

Проведений економічний аналіз виробництва зерна в СТзОВ «Гарант» та його ефективності, а також узагальнена інформація з літературних джерел дозволяють надати наступні рекомендації щодо підвищення економічної ефективності виробництва сої в господарстві.

1. Основним шляхом підвищення економічної ефективності виробництва сої є його всебічна інтенсифікація на основі внесення оптимальної кількості добрив, виконання всіх агротехнічних заходів в оптимальні строки та ін. Це має дуже велике значення і може забезпечити найбільш повне використання потенційних можливостей високоврожайних сортів і гібридів зерна сої.

2. Виведення і впровадження у виробництво високоврожайних сортів і гібридів, або розширення їх посівів.

3. Комплексна механізація виробництва сої. Вона є основою впровадження інтенсивних та індустріальних технологій вирощування зернових культур і забезпечує зростання продуктивності праці на виробництві, що є особливо актуальним питанням для СТзОВ.

4. Поліпшення якості сої.

5. Впровадження нових форм організації і стимулювання праці.

Комплексне впровадження всіх цих заходів підвищить економічну ефективність виробництва зерна і виведе його на більш прибутковий рівень.


Список використаної літератури


1.Маслак О.. Соя: зростання виробництва та спо¬живання/О.В. Маслак //Пропозиція. - 2015. - №23. - С.12-14

.Гутянський Р.А. Соя: значення та виробництво в Україні/ Р.А. Гутянський //Економіка АПК-2008. - №13. - С.4-6

3.Міністерство аграрної політики та продовольства України. Протокол засідання Комісії з питань розвитку аграрного ринку України від 21 серпня 2013 року

4.Н.І. Дучинська Ефективність сільськосподарського виробництва <https://www.google.com.ua/url?sa=t&rct=j&q=&esrc=s&source=web&cd=1&ved=0CCAQFjAA&url=http%3A%2F%2Fvestnikdnu.com.ua%2Farchive%2F201372%2Fduchinska.html&ei=4FA9VcmRI5G0aePHgdgG&usg=AFQjCNELD8hZ4j2oEGkPaqdeu_vLYXpTCA&bvm=bv.91665533,d.d2s>/ Н.І. Дучинська, Н.М. Бондаренко, К.А. Лядова //Вісник. - 2013. - №4 - С.20-24

.Андрійчук В.Г Суть ефективності як економічної категорії [Електронний ресурс]/ Андрійчук В.Г.

6.Примак І.Д. Ресурсозберігаючі технології обробітку ґрунту в сучасному землеробстві України / І.Д. Примак, В.О. Єщенко, Ю.П. Манько та ін. - К.: ВНЦ, 2007. - 270 с.

7.Сайко В.Ф. Системи обробітку ґрунту в Україні / В.Ф. Сайко, А.М. Малієнко. - К., 2007. - 42 с.

8.Маслак О.М. Ринок сої: Україна та світ / О.М. Маслак // Пропозиція. - 2010. - № 8. - С. 30-32.

.Поздняков В.Г. Экологическая эффективность производства сои / В.Г. Поздняков // Технические культуры. - 1991. - № 1. - С. 10-11.

.Кузнецов Ю.И. Возможности экологических ресурсов / Ю.И. Кузнецов // Земледелие. - 1995. - № 6. - С. 25-26.

11.Кіріленко І.Г. Про хід реформування та заходи щодо поліпшення ситуації на селі //Економіка АПК. - 2003. - №1. - С.3-11.

.Іванілов О.С. Економіка підприємства: підручник /О.С. Іванілов. - К.: Центр учбової літератури, 2009. - 728 с.

.Сучасна економіка. Єщенко И.С., Палкім Ю.І. Сучасна економіка: Навч.иосіб. - К..Вища шк.,2005. - 327 с

.Т.Д. Косова Організація і методика економічного аналізу. Навчальний посібник/ Т.Д. Косова. - К.: Центнавчальної літератури 2008. - 690с

.Агрокліматичний довідник по Xмельницькій області. - К.: Державне видавництво с.-г. Літератури. -1951. -132с.1.

.Теоретичні основи державного земельного кадастру: Навчальний посібник. М.Г. Ступень, Р.Й. Гулько, О.Я. Микулата ін.; - Вінниця: НоваКнига, 2006 - 360 с.

17.Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник. - К.: КНЕУ,

2002. - 624с.

18.Гальчинський А.С., Єщенко П.С., Палкін П.С. Основи економічних знань: Навчальний посібник. - 2-е вид., перероб. і доп. -К.: Вища школа, 2002. - 543с.

.Тналіч О.В. Основні фактори інтенсифікації аграрного виробництва/ О.В. Тналіч// АГРОСВІТ. - 2007. - №23. - С.8-12.

.Березівський П.С. Напрями інтенсифікації розвитку сільськогосподарських підприємств/ П.С. Березівський, П.Н.Особа// Економіка АПК. - 2009. - № 6(174). - С.18-25.

21.Богуцький О. Потенційні можливості щодо зростання продуктивності праці та доходності в сільському господарстві // Економіка України. - 1998. - № 5. - С.60 - 67.

22.Дієспоров В.С. Економіка сільськогосподарської праці. - К.: ІАЕ УААН, 2004. - 488с.

23.Ковальчук І.В. Економіка підприємства: Навч. посіб. - К.: Знання, 2008. - 679 с.

24.Економіка праці та соціально-трудові відносини: Підручник. - 5-те вид., оновлене. Затверджено МОН / Грішнова О.А. - К., 2011. - 390 с.

25.Економічний довідник аграрника / За ред. Ю.Я. Лузана, П.Т. Саблука. - К.: Преса України. - 2008. - 800 с.

26.Добрий урожай починається з насіння. Якісного! // Пропозиція. - 2007. - № 6. - С. 66 - 67

27.Коренюк П.І. Стимулювання раціонального використання сільськогосподарських угідь // Економіка АПК.-1997.- № 4 - 5. - с.18 - 20.

28.Саблук П.Т., Фесина А.А. На шляху до нової аграрної політики // Вісник аграрної науки. - 1999. № 8. - С.5 - 10.

.Шевченко А. Які культури вигідніше вирощувати? Пропозиція. 2000. № 6. - С.33 - 34.

.Азізов С.П. Організація виробництва в сільськогосподарських підприємствах. Навч. посібник. -К.:2000.- 160с.

.Економіка підприємства / П.П. Русак, В.Г. Андрійчук, А.А. Ільєнко та ін.; за ред. П.П. Руснака. - Біла церква, 2003. - 256с.

32.Збарський В.К. Основи підприємництва та бізнесу: Підручник. -Вінниця.: Нова книга, 2004. - 464с.

33.Основи аграрної економіки: Підручник./ За ред. В.П.Галушки, Гвідо Ван Хуленбрук. - К.: Вища освіта, 2003. - 399 с

.Савчук В.К. Аналіз господарської діяльності сільськогосподарських підприємств: Підручник. - К.: Урожай. 1995. - 328 с.

.Організаційно-економічні проблеми розвитку АПК. /За ред. П.Т. Саблука., Ін-т аграр. економ. УААН. К.: 2001 - 321 с.