Тема: Організація і планування землевпорядних та земельно-кадастрових робіт

  • Вид работы:
    Диплом
  • Предмет:
    Сельское хозяйство
  • Язык:
    Украинский
  • Формат файла:
    MS Word
  • Размер файла:
    341,1 Кб
Організація і планування землевпорядних та земельно-кадастрових робіт
Організація і планування землевпорядних та земельно-кадастрових робіт
Вы можете узнать стоимость помощи в написании студенческой работы.
Помощь в написании работы, которую точно примут!

Вступ

Землевпорядкування - це система державних заходів по реалізації земельного законодавства, спрямованого на організацію повного та раціонального використання земель, а також засобів виробництва, нерозривно повязаних із землею з метою ефективного суспільного виробництва. Завданням сучасного землевпорядкування є забезпечення соціальної функції землеволодіння та землекористування, згідно із якою земельні ділянки повинні використовуватись максимально ефективно за цільовим призначенням без втрат корисних властивостей та погіршення стану навколишнього середовища, досягнення комплексності розвитку території, забезпечення платності землеволодіння та землекористування, економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.

Землевпорядні роботи (роботи із землеустрою) - обстежувальні, вишукувальні, топографо-геодезичні, картографічні, проектні та проектно-вишукувальні роботи, що виконуються спеціалістами землемірами з метою складання документації із землеустрою.

Мета землевпорядних робіт - створення документації з землеустрою, що містить сукупність нормативно-правових, економічних і технічних документів, необхідних при вирішенні питань надання, передачі, викупу, відчуження, поділу або об'єднання земельних ділянок і зміни їхнього цільового призначення.

Державний земельний кадастр - де єдина державна система відомостей та документів, які підтверджують факт виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками, місце розташування та правовий режим земель, оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, їх розподіл між власниками землі та землекористувачами.

Земельно-кадастрова діяльність - це наукова, технічна, виробнича і управлінська діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, наукових, землевпорядних організацій з ведення земельного кадастру, організації та здійснення земельно-кадастрових робіт.

Земельно-кадастрові роботи - це роботи з кадастрового зонування території, кадастрових зйомок і складання індексних карт (планів) з бонітування грунтів, економічної оцінки земель, грошової оцінки земельних ділянок, а також роботи, пов'язані із забезпеченням ведення державної реєстрації земельних ділянок, обліку кількості та якості земель.

Для вирішення всіх завдань, поставлених перед землевпорядкуванням, виконують землевпорядні роботи, повязані з вивченням аналізу використання земельних ресурсів і на їх основі проектуванням організації території. Отже, процес праці в землевпорядкуванні передбачає обєктивну необхідність проведення робіт по вишукуваннях і проектуванню організації території.

Організація робіт по землевпорядкуванню на сучасному етапі характеризується комплексністю їх проведення. Це означає, що розробка проекту землевпорядкування включає проведення сукупності робіт по зйомці території, обстеженню земель, економічному обгрунтуванню розміщення і впорядкування земельних угідь в тісній увязці і погодженості з питаннями меліорації земель, захисту грунтів від ерозії, охорони природи, інженерного обладнання території та інше. Це зумовлює залученням до землевпорядних робіт спеціалістів різного професійного складу.

Комплексність землевпорядних робіт вимагає відповідного поділу праці у виробничих підрозділах, що сприяє підвищенню продуктивності праці спеціалістів.

Роботи по землевпорядкуванню є складовою частиною суспільного виробництва, тому їх виконання повинно базуватися на відповідній системі планування, нормування, фінансування, організації, оплати праці, обліку і звітності.

Предметом дослідження організації і планування землевпорядних та земельно-кадастровх робіт є землевпорядне виробництво.

Головне завдання дипломного проекту - навчитись організації землевпорядних та земельно-кадастрових робіт на всіх етапах виробничого процесу.

Метою дипломного проекту є поглиблення теоретичних і методичних знань щодо організації і планування землевпорядних та земельно-кадастрових робіт.

Обєктом дослідження є процеси та функції організації земельного кадастру в Україні.

. Зміст, види та основні положення землевпорядкування та земельного кадастру

1.1 Види землеустрою, система землевпорядних органів та їх функцій

Аналіз чинного земельного законодавства дозволяє виділити 3 види землеустрою - загальнодержавний, регіональний та місцевий (рис. 1.1). Виділенню вказаних видів землеустрою сприяє і сучасна практика його здійснення.


Загальнодержавний та регіональний рівні здійснення землеустрою становлять систему взаємопов'язаних заходів щодо комплексної організації території нашої країни, здійснюваних з метою її найбільш раціонального використання.

Її основними завданнями є розробка: документації із землеустрою щодо встановлення в натурі (на місцевості) державного кордону України; загальнодержавних та регіональних програм використання та охорони земель; схем землеустрою і техніко-економічних обгрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень; проектів землеустрою щодо встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень; загальнодержавних та регіональних проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення тощо.

Місцевий землеустрій поділяється на міжгосподарський та внутрішньогосподарський.

Міжгосподарський землеустрій становить систему заходів щодо комплексної організації території декількох землекористувачів (землевласників, орендарів), здійснюваних з метою їх найбільш раціонального використання. Його основними завданнями є: утворення нових землекористувань шляхом надання земель різним господарюючим суб'єктам (сільськогосподарським кооперативам, акціонерним товариствам, фермерським господарствам); упорядкування і раціональна організація існуючих землекористувань (усунення черезсмужжя, вклинювань, далекоземелля, вкраплювань та інших незручностей, пов'язаних з розташуванням земель).

Землевпорядні дії під час здійснення міжгосподарського землеустрою охоплюють: встановлення точного складу учасників (обов'язковою умовою є участь усіх суб'єктів, зацікавлених у складанні проекту); збирання, систематизацію та вивчення усіх наявних матеріалів про економічний стан і перспективи розвитку існуючих і новостворюваних господарств (земельно-кадастрові дані, матеріали ґрунтових, геоботанічних, меліоративних, дорожніх та інших обстежень і розвідувань); одержання додаткових польові обстеження для уточнення і коригування застарілих відомостей).

Внутрішньогосподарський землеустрій - це комплекс заходів щодо організації території окремого господарюючого суб'єкта, які здійснюються з метою створення у межах його територіального володіння умов для раціонального використання та охорони земель. Внутрішньогосподарські землевпорядні роботи провадяться на земельних ділянках, що закріплюються за конкретними землевласниками і землекористувачами.

Основними завданнями внутрішньогосподарського землеустрою є: економічне обґрунтування і графічне встановлення меж окремих видів угідь, що входять до складу земель, які належать конкретному господарюючому суб'єкту; розмежування зазначених угідь за їх господарським призначенням; раціональна організація території всередині окремого господарства; обґрунтування і графічне визначення системи внутрішньогосподарських транспортних та інших комунікацій тощо. Внутрішньогосподарський землеустрій має важливе значення для конкретизації змісту прав землевласників і землекористувачів. Він створює нормальні умови для функціонування господарств, забезпечує раціональне використання та ефективну охорону земель [21].

Система землевпорядних органів очолюється Держкомземом, який здійснює загальне організаційно-методичне керівництво усією землевпорядною справою у нашій країні. Систему підпорядкованих йому землевпорядних органів складають: обласні, Київське міське головне управління, районні відділи, міські (міст обласного та районного значення) управління (відділи) земельних ресурсів та інженери-землевпорядники сіл і селищ. Територіальні органи земельних ресурсів здійснюють свою діяльність на основі типових положень .

Землевпорядний процес становить законодавчо встановлений порядок здійснення окремих землевпорядних дій. Чинне земельне законодавство не містить чіткого визначення його стадій. На підставі положень ст.ст. 118, 123, 151, 184 ЗК, Закону "Про землеустрій", Порядку розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок можна виділити такі стадії: ініціювання проведення землевпорядних дій; підготовчі роботи; розроблення прогнозів, техніко-економічних обгрунтувань використання та охорони земель, схем, проектів землеустрою; розгляд і затвердження проектної документації; перенесення проектів у натуру (на місцевість); оформлення і видача землевпорядних матеріалів та документів; авторський нагляд за здій орендарями [43].

Ініціювання проведення землевпорядних дій здійснюється шляхом подання заінтересованими особами письмового клопотання або заяви. Заявниками можуть бути власники землі та землекористувачі (орендарі), а також органи державної влади або органи місцевого самоврядування. Клопотання або заява подається до місцевої ради або державної адміністрації того району, де розташована земельна ділянка власника чи землекористувача (орендаря).

Підготовчі роботи становлять вивчення умов і підготовку відповідної інформації та матеріалів для складання проекту. При цьому провадяться такі дії: вивчення стану землевпорядного об'єкта; збирання, оцінка, оброблення та підготовка інформації про об'єкт; підготовка графічних та інших матеріалів; проведення польових обстежень і розвідувань, необхідних для забезпечення проектування; розроблення та погодження проектного завдання. Завершальним документом цієї стадії є акт проведення обстежувальних, розвідувальних, підготовчих та інших робіт.

Розроблення прогнозів, техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель, схем і проектів землеустрою - це основна стадія землевпорядного процесу. Головним юридичним документом на цій стадії є проект землеустрою. Він складається з графічної (проектний план) і текстової частин. У проекті економічно обґрунтовуються основні напрями найбільш раціонального та ефективного використання земель з урахуванням особливостей землевпорядного об'єкта. Розробником проекту відведення земельної ділянки є фізична або юридична особа, яка має ліцензію на проведення робіт із землеустрою. Замовником проекту відведення земельної ділянки можуть бути сільська, селищна, міська рада, районна, Київська або Севастопольська міська державна адміністрація, землевласник або землекористувач, інші особи відповідно до закону. У разі прийняття судом рішення про передачу земельної ділянки у користування або надання у власність, замовником проекту її відведення є фізична або юридична особа, на користь якої прийнято рішення [28].

Розгляд і затвердження проектної документації відповідно до вимог ч. 1 ст. 186 ЗК проводиться в наступному порядку: прогнозні матеріали, техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель і схеми землеустрою після погодження їх у встановленому порядку розглядаються і затверджуються відповідними органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування; проекти створення нових землеволодінь і землекористувань після погодження їх у встановленому порядку розглядаються і затверджуються відповідними органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування; проекти відведення земельних ділянок із земель державної чи комунальної власності затверджуються органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які надають і вилучають земельні ділянки; проекти землеустрою сільськогосподарських підприємств, установ і організацій, особистих селянських, фермерських господарств після погодження їх із сільськими, селищними, міськими радами або районними державними адміністраціями розглядаються і затверджуються власниками землі або землекористувачами; робочі землевпорядні проекти, пов'язані з упорядкуванням, докорінним поліпшенням та охороною земель, раціональним їх використанням, розглядаються і затверджуються замовниками цих проектів.

На цій стадії провадиться державна землевпорядна експертиза. Вся землевпорядна документація із землеустрою, оцінки земель, а також документація і матеріали державного земельного кадастру, яка розробляється на державному, регіональному та місцевому рівнях суб'єктами господарської діяльності, що отримали ліцензію відповідно до Закону України від 1 червня 2000 р. "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" підлягає державній експертизі. Метою останньої є дослідження, перевірка, аналіз та оцінка об'єктів експертизи на предмет їх відповідності вимогам законодавства, встановленим стандартам, нормам і правилам, а також підготовка обґрунтованих висновків для прийняття рішень щодо об'єктів експертизи. При проведенні експертизи перевіряються, аналізуються та досліджуються: правове забезпечення проектних рішень; відповідність передбачених заходів проектному завданню, а також вимогам раціонального використання та охорони земель і нормативно-технічних документів, вимогам дотримання законних прав та інтересів власників земельних ділянок і землекористувачів, держави і суспільства; запропоновані проектною документацією способи зняття, збереження і використання родючого шару ґрунту при проведенні робіт, пов'язаних з порушенням і рекультивацією земель; еколого-економічна ефективність заходів запобігання негативному впливу на стан земельних ресурсів, суміжні земельні ділянки зокрема та ландшафт взагалі. Рішення про затвердження проектів є правовою підставою переходу до наступних стадій землевпорядного процессу [22].

Перенесення проектів у натуру (на місцевість) здійснюється за участю представників заінтересованих сторін. При цьому межі ділянок закріплюються межовими знаками встановленого зразка. Додержання передбаченої порядком землеустрою організації територій є обов'язковим для власників, землекористувачів та орендарів земельних ділянок.

Оформлення і видача землевпорядних матеріалів та документів власникам земельних ділянок і постійним землекористувачам здійснюється на підставі затверджених і перенесених у натуру проектів землеустрою. їм видаються державні акти на право власності або право користування земельною ділянкою чи вносяться зміни до раніше виданих актів [30].

.2 Землевпорядні роботи

Загальнодержавні і регіональні програми використання та охорони земель розробляються в розвиток програм економічного, науково-технічного та соціального розвитку України і охорони довкілля.

Загальнодержавні і регіональні програми використання та охорони земель визначають склад та обсяги першочергових і перспективних заходів з використання та охорони земель, а також обсяги і джерела ресурсного забезпечення їх реалізації [19].

Порядок розробки загальнодержавних і регіональних програм використання та охорони земель встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць розробляються з метою визначення перспективи щодо використання та охорони земель, для підготовки обґрунтованих пропозицій у галузі земельних відносин, організації раціонального використання та охорони земель, перерозподілу земель з урахуванням потреби сільського, лісового та водного господарств, розвитку сіл, селищ, міст, територій оздоровчого, рекреаційного, історико-культурного призначення, природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення тощо.

Строки реалізації заходів, визначених схемою землеустрою і техніко-економічними обґрунтуваннями використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, залежать від поставлених завдань, але не можуть бути меншими 10 - 15 років.

Для встановлення або зміни меж адміністративно-територіальних одиниць розробляються проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж відповідних адміністративно-територіальних одиниць [4].

Проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць розробляються для створення повноцінного життєвого середовища та створення сприятливих умов їх територіального розвитку, забезпечення ефективного використання потенціалу територій із збереженням їх природних ландшафтів та історико-культурної цінності, з урахуванням інтересів власників земельних ділянок, землекористувачів, у тому числі орендарів, і затвердженої містобудівної документації.

Проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць включає:

пояснювальну записку;

завдання на виконання робіт;

рішення про розроблення проекту землеустрою щодо встановлення або зміни меж адміністративно-територіальних одиниць;

посвідчені в установленому порядку копії генерального плану населеного пункту, рішень про його затвердження (у разі зміни меж населеного пункту);

викопіювання із схеми землеустрою і техніко-економічного обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальної одиниці (утворення), а у разі її відсутності - викопіювання із проекту формування територій сільських, селищних рад;

викопіювання із кадастрових карт (планів) з відображенням існуючих (за їх наявності) та проектних меж адміністративно-територіальної одиниці;

експлікація земель в існуючих (за їх наявності) та проектних межах адміністративно-територіальної одиниці;

опис меж адміністративно-територіальних одиниць;

матеріали погодження проекту;

матеріали виносу меж адміністративно-територіальних одиниць в натуру (на місцевість) з каталогом координат їх поворотних точок.

Проект землеустрою щодо зміни меж населеного пункту може також передбачати пов'язані із цим зміни меж інших суміжних адміністративних одиниць, якщо прийняття рішення про їх зміну згідно із законом належить до компетенції одного органу [20].

Межі адміністративно-територіальних одиниць визначаються як по суходолу, так і по водному простору.

Проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж сіл, селищ, міст розробляються за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради.

Проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж району розробляється за рішенням відповідної районної ради, а у разі якщо районна рада не утворена - обласної ради [50].

Проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальної одиниці підлягає погодженню сільськими, селищними, міськими, районними радами, районними державними адміністраціями, за рахунок території яких планується здійснити розширення її меж. У разі розширення меж населеного пункту за рахунок території, яка не входить до складу відповідного району, або якщо районна рада не утворена, проект погоджується з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною державною адміністрацією.

У разі встановлення меж міст проект також погоджується з обласною радою. Рішення про встановлення (зміну) меж адміністративно-територіальних одиниць є одночасно рішенням про затвердження проектів землеустрою щодо їх встановлення (зміни).

Проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць складається у паперовій та електронній (цифровій) формах.

Відомості про встановлення (зміну) меж адміністративно-територіальних одиниць вносяться до Державного земельного кадастру. Відомості про встановлені (змінені) межі адміністративно-територіальних одиниць зазначаються у витязі з Державного земельного кадастру, який безоплатно видається відповідній сільській, селищній, міській, районній, обласній раді.

Складовою частиною проекту землеустрою щодо встановлення і зміни меж населеного пункту є перелік земельних ділянок державної власності (із зазначенням їх кадастрових номерів, місцезнаходження, площі та цільового призначення), які переходять у комунальну власність відповідної територіальної громади.

Проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення розробляються згідно з законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, з метою збереження природного різноманіття ландшафтів, охорони довкілля, підтримання екологічного балансу, створення місць для організованого лікування та оздоровлення людей, масового відпочинку і туризму, створення приміських зелених зон, збереження і використання об'єктів культурної спадщини, проведення науково-дослідних робіт.

Проектами землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення визначаються місце розташування і розміри земельних ділянок, власники земельних ділянок, землекористувачі, у тому числі орендарі, а також встановлюється режим використання та охорони територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого (округи і зони санітарної (гірничо-санітарної) охорони), рекреаційного та історико-культурного (охоронні зони) призначення [40].

У разі зміни землевласника та землекористувача, у тому числі орендаря, у межах цих територій вони зобов'язані забезпечувати режим охорони земельних ділянок і їх збереження відповідно до встановленого правового режиму використання.

Порядок розробки проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється у разі формування нової земельної ділянки (крім поділу та об'єднання) або зміни цільового призначення земельної ділянки.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок включають:

завдання на розроблення проекту землеустрою;

пояснювальну записку;

копію клопотання (заяви) про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у разі формування та/або зміни цільового призначення земельної ділянки за рахунок земель державної чи комунальної власності);

рішення Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (у випадках, передбачених законом);

письмову згоду землевласника (землекористувача), засвідчену нотаріально (у разі викупу (вилучення) земельної ділянки в порядку, встановленому законодавством), або рішення суду;

довідку з державної статистичної звітності про наявність земель та розподіл їх за власниками земель, землекористувачами, угіддями;

відомості про обчислення площі земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки);

копії правовстановлюючих документів на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці (за наявності таких об'єктів);

розрахунок розміру втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва (у випадках, передбачених законом);

розрахунок розміру збитків власників землі та землекористувачів (у випадках, передбачених законом);

акт приймання-передачі межових знаків на зберігання (у разі формування земельної ділянки);

акт перенесення в натуру (на місцевість) меж охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання земель за їх наявності (у разі формування земельної ділянки);

перелік обмежень у використанні земельних ділянок;

викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки (у разі формування земельної ділянки);

кадастровий план земельної ділянки;

матеріали перенесення меж земельної ділянки в натуру (на місцевість) (у разі формування земельної ділянки);

матеріали погодження проекту землеустрою [21].

Проекти землеустрою щодо створення нових землеволодінь та землекористувань розробляються з метою обґрунтування розмірів і меж земельних ділянок з урахуванням вимог щодо раціонального використання та охорони земель.

Проекти землеустрою щодо створення нових землеволодінь та землекористувань розробляються на основі схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць і територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення з урахуванням матеріалів попереднього погодження місця розташування об'єкта землеустрою.

Проектами землеустрою щодо впорядкування існуючих землеволодінь та землекористувань передбачаються заходи щодо впорядкування структури земельних угідь, усунення черезсмужжя, далекоземелля, ламаності меж, ерозійних процесів та інших екологічних наслідків нераціонального використання земель і створення територіальних умов для функціонування всіх галузей економіки, формування й удосконалення раціональної системи існуючого землеволодіння та землекористування.

Проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, розробляються з метою організації сільськогосподарського виробництва і впорядкування сільськогосподарських угідь у межах землеволодінь та землекористувань для ефективного ведення сільськогосподарського виробництва, раціонального використання та охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища і покращання природних ландшафтів.

Проекти землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, визначають:

розміщення виробничих будівель і споруд;

організацію землеволодінь та землекористувань з виділенням сівозміни, виходячи з екологічних та економічних умов, формування інженерної та соціальної інфраструктури;

визначення типів і видів сівозміни з урахуванням спеціалізації сільськогосподарського виробництва;

складання схем чергування сільськогосподарських культур у сівозміні;

проектування полів сівозміни;

розробку плану переходу до прийнятної сівозміни;

перенесення в натуру (на місцевість) запроектованих полів сівозміни.

Порядок розробки проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, встановлюється Кабінетом Міністрів України [23].

Проекти землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів складаються на основі затверджених у встановленому законодавством порядку генеральних планів населених пунктів або можуть розроблятись окремою їх частиною.

Проекти землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів складаються з метою обґрунтування, розробки і подальшої реалізації необхідного обсягу організаційних та інженерно-технічних заходів з освоєння, поліпшення якості земель, їх раціонального використання та охорони, захисту від руйнівних процесів.

Проекти землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів розробляються на певний період та поетапно згідно з генеральними планами населених пунктів і визначають:

цільове призначення земель;

землі, що знаходяться у власності, користуванні, в тому числі орендовані;

організаційні, правові, фінансові та інші заходи щодо вдосконалення структури територій, освоєння земель, поліпшення їх якості, рекультивації, консервації;

необхідність і обсяги економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель;

заходи для забезпечення режиму використання земель охоронних зон, зон санітарної охорони, санітарно-захисних зон і зон особливого режиму використання, а також відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам внаслідок встановлення цих зон;

напрями природоохоронної діяльності [5].

Проекти землеустрою можуть передбачати також формування земельних ділянок державної та комунальної власності за рахунок земель, не наданих у користування.

Проекти землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів підлягають погодженню в порядку погодження проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок та затверджуються сільськими, селищними, міськими радами.

Робочі проекти землеустрою щодо рекультивації порушених земель, землювання малопродуктивних угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, заболочення, вторинного засолення, висушення, зсувів, ущільнення, закислення, забруднення промисловими та іншими відходами, радіоактивними та хімічними речовинами, покращання сільськогосподарських земель, підвищення родючості ґрунтів.

Робочі проекти землеустрою складаються з метою реалізації заходів, передбачених схемами використання та охорони земель, схемами і проектами землеустрою на основі вишукувань спеціального призначення.

Робочі проекти землеустрою складаються на виконання заходів, передбачених схемами використання та охорони земель, що потребують капітальних вкладень.

Склад і зміст робочих проектів землеустрою встановлюються залежно від конкретних природно-економічних умов, передбачених заходів відповідно до нормативно-правових актів.

Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів.

Встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) здійснюється на основі технічної документації із землеустрою, якою визначається місцеположення поворотних точок меж земельної ділянки в натурі (на місцевості).

Документація із землеустрою щодо встановлення меж житлової та громадської забудови розробляється у складі генерального плану населеного пункту, проектів розподілу територій і є основою для встановлення меж земельних ділянок в натурі (на місцевості).

Межі земельної ділянки в натурі (на місцевості) закріплюються межовими знаками встановленого зразка. У разі, якщо межі земельних ділянок в натурі (на місцевості) збігаються з природними та штучними лінійними спорудами і рубежами (річками, струмками, каналами, лісосмугами, шляхами, шляховими спорудами, парканами, огорожами, фасадами будівель та іншими лінійними спорудами і рубежами тощо), межові знаки можуть не встановлюватися.

Власники землі та землекористувачі, у тому числі орендарі, зобов'язані дотримуватися меж земельної ділянки, закріпленої в натурі (на місцевості) межовими знаками встановленого зразка.

Межові знаки здаються за актом під нагляд на збереження власникам землі та землекористувачам, у тому числі орендарям.

Технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок включає:

пояснювальну записку;

технічне завдання на складання документації, затверджене замовником документації;

кадастрові плани земельних ділянок, які об'єднуються в одну земельну ділянку, або частини земельної ділянки, яка виділяється в окрему земельну ділянку;

матеріали польових геодезичних робіт;

акт приймання-передачі межових знаків на зберігання при поділі земельної ділянки по межі поділу;

перелік обтяжень прав на земельну ділянку, обмежень на її використання та наявні земельні сервітути;

нотаріально посвідчена згода на поділ чи об'єднання земельної ділянки заставодержателів, користувачів земельної ділянки (у разі перебування земельної ділянки в заставі, користуванні);

згоду власника земельної ділянки, для земель державної власності - органу, уповноваженого здійснювати розпорядження земельною ділянкою, на поділ чи об'єднання земельних ділянок користувачем (крім випадків поділу земельної ділянки у зв'язку з набуттям права власності на житловий будинок, розташований на ній).

Спеціальні тематичні карти та атласи складаються з метою відображення в них:

стану земель та їх використання;

даних зонування і природно-сільськогосподарського районування;

визначення заходів із землеустрою щодо організації раціонального використання та охорони земель.

Встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту, проводиться відповідно до топографо-геодезичних і картографічних матеріалів.

Технічна документація із землеустрою щодо встановлення меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту, включає:

пояснювальну записку;

технічне завдання на складання документації, затверджене замовником документації;

кадастровий план земельної ділянки із зазначенням меж частини земельної ділянки, на яку поширюються права суборенди, сервітуту;

матеріали польових геодезичних робіт;

копії документів, що є підставою для виникнення прав суборенди, сервітуту [41].

Виготовлення обмінних файлів формату XML для присвоєння кадастрового номера. У випадку необхідності, фахівці виготовлять землевпорядну документацію, а також підготують інформацію на магнітному носії (обмінний файл формату XML) для внесення відповідної інформації до бази даних державного кадастрового обліку земельних ділянок (присвоєння кадастрового номера земельній ділянці).

Присвоєння кадастрового номеру є необхідним, перш за все, для оформлення земельної ділянки.

Кадастровий номер є істотною умовою при укладенні всіх цивільно-правових угод (договорів купівлі-продажу, міни, дарування і т.п).

Якщо державний акт на земельну ділянку старого зразка (видавався до 2003 року), привласнення кадастрового номеру також є необхідним (за винятком тих випадків, якщо такий кадастровий номер уже був присвоєний).

Топографічна зйомка (масштаби 1:500 - 1:5000) та її оновлення

Топографічна зйомка - це сукупність робіт по створенню планів місцевості або топографічних карт за допомогою вимірювання відстаней, кутів, висот і т. п., використовуючи різні інструменти. Такий спосіб зйомки отримав назву наземної зйомки.

Отримання ж зображень за допомогою літальних апаратів отримало назву аерофотозйомки або космічної зйомки.

Слід зазначити, що серед наземної зйомки виділяють планову, висотну і комбіновану.

Планова або теодолітна зйомка передбачає отримання (складання) топографічної карти без урахування рельєфу. Тобто, проводиться зйомка виключно ситуації (сукупності об'єктів місцевості). За допомогою топографічної зйомки можливо побудувати цифрову модель місцевості.

Висотна (нівелірна) зйомка передбачає виконання та визначення висотного положення точок рельєфу і конструктивних елементів будівель.

Топографічна зйомка складається з:

рекогносцирування робіт на місцевості (вивчення та обстеження земельної ділянки, виявлення пунктів державної геодезичної мережі);

проектування знімальної мережі;

прив'язки знімальної мережі;

виконання лінійно-кутових вимірювань елементів місцевості;

обробки отриманих результатів вимірювань;

створення топографічного плану у відповідності з обраним масштабом.

Кадастрова зйомка (визначення та відновлення меж земельної ділянки, встановлення меж земельних ділянок на місцевості (в натурі)).

Кадастрова зйомка - це комплекс робіт, який виконується для визначення та оновлення меж земельної ділянки.

Кадастровою зйомкою також називають полярну зйомку всіх поворотних точок, які знаходяться на межі земельної ділянки або сервітутів.

Кадастрова зйомка здійснюють використовуючи сучасне обладнання, за допомогою якого можливо отримати всі необхідні дані на земельній ділянці.

Виконуючи земельно-кадастрові зйомки в містах, об'єктами кадастрового обліку є земельні ділянки, угіддя та кадастрові квартали, як найменші одиниці кадастрового зонування, які можна охарактеризувати за допомогою таких показників як: форма, розмір, місце розташування, площа.

Всі ці показники отримують шляхом спеціальних вимірювань в натурі, а саме в процесі проведення кадастрової зйомки.

За допомогою цих даних можна отримати інформацію про просторове положення об'єкта, про забудовану або упорядковану площу земельної ділянки, наявність твердих покриттів і газонів, характеристик будівель і т.п.

Кадастрова зйомка включає:

встановлення меж ділянки за допомогою геодезичного обладнання;

погодження меж ділянок з суміжними власниками та / або землекористувачами;

оновлення меж ділянки на місцевості;

встановлення меж певних частин ділянки, які мають обмеження та обтяження щодо їх використання;

виготовлення кадастрових планів.

Схеми, кадастрові плани виготовляються за ініціативою зацікавленої юридичної або фізичної особи.

Роботи з виготовлення схем, кадастрових планів складаються з:

підготовчих робіт;

виготовлення документації в текстовому та графічному виді;

Підготовчі роботи включають в себе:

отримання топографо-геодезичного плану території;

отримання відомостей про проектувальну земельну ділянку та суміжних з нею земельних ділянок;

отримання відомостей про права на обєкти капітального будівництва, що знаходяться на земельній ділянці;

отримання відомостей про територіальну зону, особливі умови використання та інше [47].

1.3 Землевпорядний процес

Землевпорядний процес -це сукупність послідовних і взаємоповязаних дій які виконуються у певному порядку і відповідають завданням землевпорядкування.

Стадії землевпорядного процесу- це періоди або етапи землевпорядних робіт, які відрізняються між собою завданням, змістом і глибиною вирішуваних питань [44].

Перелік і кількість стадій землевпорядного процесу залежать від призначення, видів і змісту виконуваних робіт. Для землевпорядного процесу характерні взаємозвязок і послідовність підготовчих і проектних робіт, робіт по перенесенню проекта в натуру і виготовлення землевпорядних документів.

Землевпорядний процес складається зі стадій (рис. 1.2), які в свою чергу поділяються на елементи. Стадія вважається закінченою, якщо виконана робота відповідає поставленому завданню, порядку та змісту відповідних землевпорядних дій.

Так стадія підготовчих робіт вважається закінченою, якщо її матеріали можуть бути вихідною базою для початку виконання проектних робіт.

При всіх стадіях землевпорядного процессу виготовляють планово-картографічні і текстові матеріали, які розкривають стан і перспективи використання земель. Відповідним чином оформлені і зброшуровані матеріали носять назву землевпорядної справи.

Зміст землевпорядної справи залежить від виду і форми землевпорядкування. Матеріали землевпорядної справи можна поділити на матеріали правового, організаційно-економічного і технічного характеру.


Матеріали правового характеру являють собою розпорядження державних органів на проведення землевпорядних робіт, протоколи розгляду, рішення про затвердження і акти перенесення в натуру проектів землевпорядкування, а також інщі юридичні документи, повязані з правовим станом використання земель.

Матеріали організаційно-економічного характеру:

вихідні данні на проектування;

завдання або техніко-економічне обґрунтування на проектування, які випливають із перспективних планів розвитку господарства;

розрахунково-пояснювальна записка до проекту;

обґрунтування запроектованих заходів і їх економічної ефективності та інше.

До матеріалів технічного характеру землевпорядної справи відносяться відомості технічного проектування , експлікації земель, проектні плани, робочі креслення для перенесення проекту в натуру.

За змістом і формою матеріали землевпорядної справи поділяють на текстові і графічні .

До текстової частини матеріалів відносяться:

завдання на проектування;

розрахункові таблиці;

пояснювальна записка;

виписки з текстових матеріалів обстеження земель;

матеріали проектування, розгляду і затвердження проекту;

матеріали перевірки проекту та інше.

До графічної частини матеріалів землевпорядної справи відносяться:

плани землеволодінь (землекористувань) господарств;

планово-картографічні матеріали різних обстежень земель;

проектні і збірні плани землевпорядкування;

робочі креслення перенесення проектів в натуру та інші.

Текстові і графічні матеріали брошурують і переплітають в землевпорядну справу. Матеріали землевпорядної справи зберігаються землевпорядними органами , проектними організаціями , а також у землекористувачів і землевласників [10].

1.4 Державний земельний кадастр, земельно-кадастрові роботи

Державний земельний кадастр є найважливішим інструментом державного управління земельним фондом (рис. 1.3). Він забезпечує прийняття науково-обґрунтованих рішень у галузі організації раціонального використання та охорони земель. Роль земельного кадастру як інструмента державного управління особливо зросла в умовах проведення земельної реформи, запровадження плати за землю, включення земельних ресурсів до системи ринкових відносин [6].

Державний земельний кадастр призначений для забезпечення органів державної влади та місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ, організацій і громадян інформацією про природний стан, господарське призначення і правовий режим земель з метою організації їх раціонального використання та охорони, регулювання земельних відносин, економічного й екологічного обґрунтування бізнес-планів та здійснення землеустрою, визначення розміру плати за землю. Порядок ведення державного земельного кадастру визначається Положенням, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 1993 р. № 15 [37].

Рис. 1.3 "Державний земельний кадастр, його основні завдання та скаладові"

Відповідно до ст. 195 ЗК основними завданнями ведення державного земельного кадастру є: забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки; застосування єдиної системи просторових координат та системи ідентифікації земельних ділянок; запровадження єдиної системи земельно-кадастрової інформації та її достовірності.

Він ведеться Держкомземом, Державним комітетом по земельних ресурсах, управліннями земельних ресурсів, обласних, Київської міської адміністрацій, районних державних адміністрацій й відділами земельних ресурсів сільських, селищних, міських рад.

Усі кадастрові відомості про землю оформляються у вигляді періодично обновлюваної спеціальної базової документації, яка складається щорічно. Вона може бути текстовою і картографічною. Нині для її складання застосовують сучасні технічні системи. Програмою створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 2 грудня 1997 р. № 1355, передбачено створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру. До зазначеної документації належать кадастрові карти (рис. 1.4) і плани (графічні та цифрові), схеми, графіки, текстові та інші матеріали, що містять відомості про межі адміністративно-територіальних утворень і земельних ділянок власників землі та землекористувачів, у тому числі орендарів, правовий режим земель, які знаходяться у державній, комунальній і приватній власності, їх кількість, якість, цінність і продуктивність по власниках землі і землекористувачах, населених пунктах, територіях сільських, селищних, міських, районних рад, областях та України в цілому. Земельно-кадастрова документація також охоплює книги реєстрації державних актів на право власності на землю, право постійного користування землею і договорів оренди землі [25].

Рис. 1.4 "Приклад цифрової карти"

Згідно зі ст. 196 ЗК державний земельний кадастр включає: кадастрове зонування; кадастрові зйомки; бонітування грунтів; економічну та грошову оцінку земель; державну реєстрацію земельних ділянок; облік кількості та якості земель.

Земельно-кадастрова діяльність - це наукова, технічна, виробнича і управлінська діяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, наукових, землевпорядних організацій з ведення земельного кадастру, організації та здійснення земельно-кадастрових робіт.

Земельно-кадастрові роботи - це роботи з кадастрового зонування території, кадастрових зйомок і складання індексних карт (планів) з бонітування грунтів, економічної оцінки земель, грошової оцінки земельних ділянок, а також роботи, пов'язані із забезпеченням ведення державної реєстрації земельних ділянок, обліку кількості та якості земель.

Земельно-кадастрова документація - це затверджені в установленому порядку текстові та графічні матеріали, які містять відомості про межі адміністративно-територіальних утворень, територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами, земельних ділянок власників землі і землекористувачів, у тому числі орендарів, правовий режим земель, їх кількість, якість, економічна цінність та вартість земель по власниках землі і землекористувачах, населених пунктах та інших адміністративно-територіальних утвореннях [33].

Державну реєстрація земельних ділянок - це процедура внесення достовірної інформації про суб'єкт і об'єк права власності або права користування земельною ділянкою до державної системи відомостей та документів із земельного кадастру [18].

Кадастрові зйомки згідно з ч. 1 ст. 198 ЗК становлять комплекс робіт, виконуваних для визначення та відновлення меж земельних ділянок. Головною вимогою до їх проведення є додержання точності й детальності відображення кадастрових об'єктів. Відповідно до ст. 1 Закону "Про топографо-геодезичну і картографічну діяльність" метою здійснення кадастрової зйомки є одержання інформації про межі земельних ділянок чи визначених обмежень та документоване закріплення такої інформації шляхом нанесення їх на планшет для створення планів, карт (рис. 1.5), які служать основою для різних кадастрів. Тому кадастрову зйомку не слід ототожнювати із встановленням, зміною, відновленням меж земельної ділянки чи її частини, обмежень на земельну ділянку, які здійснюються в порядку землеустрою. Кадастрова зйомка включає: геодезичне встановлення меж земельної ділянки; погодження меж земельної ділянки з суміжними землевласниками та землекористувачами; відновлення меж земельної ділянки на місцевості; встановлення меж частин земельної ділянки, які містять обтяження та обмеження щодо використання землі; виготовлення кадастрового плану [33].

Деграда́ція ґрунтів (рис. 1.6) - погіршення корисних властивостей та родючості ґрунту внаслідок впливу природних чи антропогенних факторів.

Рис. 1.5 "Зразок матеріалу польових геодезичних робіт і план земельної ділянки, складений за результатами кадастрової зйомки"

Деградація земель - природне або антропогенне спрощення ландшафту, погіршення стану, складу, корисних властивостей і функцій земель та інших органічно пов'язаних із землею природних компонентів [1].

Рис. 1.6 "Деградація ґрунтів Ураїни"

Кадастрове зонування земель становить поділ території міста або іншого населеного пункту на зони, пояси, райони з метою встановлення в них певних обмежень у використанні земель, визначення мінімальних розмірів земельних ділянок, регламентації типів будівель і споруд, які дозволяється будувати в межах окремих зон відповідно до регіональних та місцевих правил забудови.

Зонування земель в Україні здійснюється відповідно до положень ЗК, законів "Про планування і забудову територій", "Про основи містобудування" та інших нормативних актів. Дії щодо кадастрового зонування включають встановлення: місця розташування обмежень щодо використання земель; меж кадастрових зон та кварталів; меж оціночних районів та зон; кадастрових номерів (території адміністративно-територіальних одиниць).

Затверджений відповідною радою план зонування є офіційним документом, який визначає права власників земельних ділянок і землекористувачів щодо їх використання, переважно для потреб забудови. Зонування обумовлює поділ території населеного пункту на зони з допустимими та переважними видами використання земельних ділянок, від чого залежать права та обов'язки землевласників або землекористувачів щодо їх використання [7]. Воно здійснюється на основі Положення про земельно-кадастрову інвентаризацію земель населених пунктів, затв. наказом Держкомзему від 26 серпня 1997 р. № 85.

Кадастровий номер, як складова системи кадастрового зонування, є унікальним і не повторюється на всій території України номером, який присвоюється земельній ділянці при її формуванні, і є незмінним протягом всього періоду існування конкретної земельної ділянки, підтримує механізм обігу земельних ділянок, а також містить в собі додаткову інформацію географічного місця розташування земельної ділянки в межах адміністративно-територіального устрою. Поділ земельної ділянки чи виділення частини земельної ділянки, об'єднання земельних ділянок, або інші дії, пов'язані із зміною меж земельних ділянок, призводять до того, що нові ділянки стають самостійними кадастровими обліковими одиницями, яким після їх формування в порядку землеустрою присвоюються нові кадастрові номери. З метою забезпечення створення і функціонування автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру, можливостей ефективної обробки і управління інформацією у відповідній інформаційній системі, підтримки зв'язку з іншими галузевими кадастрами та інформаційними системами в Україні запроваджується єдина система кадастрової нумерації земельних ділянок [39].

Бонітування ґрунтів (від лат. вопііаз - доброякісність) становить порівнянну оцінку за їх природними ознаками. Вона провадиться на основі даних про природні властивості ґрунтів (вміст гумусу, поживних речовин, фізико-хімічний склад тощо), які мають сталий характер та істотно впливають на врожайність сільськогосподарських культур, вирощуваних у конкретних природно-кліматичних умовах. Така характеристика ґрунтів дістає вияв в оцінних одиницях (бонітетах).

В результаті бонітування формуються оцінні групи, в яких грунти розташовуються у порядку зростання або убування їх природної родючості (ранжировані групи). Контрольним показником родючості ґрунтів є показник середньої багаторічної врожайності типових для конкретних ґрунтів сільськогосподарських культур. Залежно від природних якостей кожній групі ґрунтів присвоюється певна кількість оцінних одиниць - балів. Ґрунтами вищої категорії є ті, яким присвоєно 100 балів. Побудована у такий спосіб шкала оцінок називається шкалою бонітету.

Юридичне значення бонітування ґрунтів полягає в тому, що інформація про якісний стан грунтів певної природнокліматичної зони є вихідною для: проведення економічної та грошової оцінки земельних ділянок; проведення розрахунків відшкодування втрат сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, а також збитків, заподіяних вилученням (викупом) земельних ділянок для суспільних потреб; вирішення завдань сільськогосподарського та лісогосподарського виробництва, особливо таких, як розміщення посівів сільськогосподарських культур або їх екологічних груп на певній території і планування їх врожайності.

Економічна оцінка земель становить оцінку землі як природного ресурсу та засобу виробництва у сільському та лісовому господарствах і як просторового базису в суспільному виробництві за показниками, що характеризують продуктивність земель, ефективність їх використання та дохідність з одиниці площі.

Залежно від призначення та порядку проведення може бути нормативною і експертною.Нормативна грошова оцінка земельних ділянок є капіталізованим рентним доходом із земельної ділянки, визначеним за встановленими і затвердженими нормативами. Вона використовується для визначення розміру земельного податку, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель тощо.

В свою чергу експертна грошова оцінка земельних ділянок становить результат визначення вартості земельної ділянки та пов'язаних з нею прав оцінювачем (експертом з питань оцінки земельної ділянки) із застосуванням сукупності підходів, методів та оціночних процедур, що забезпечують збір та аналіз даних, проведення розрахунків і оформлення результатів у вигляді звіту. Вона застосовується при здійсненні цивільно-правових договорів щодо земельних ділянок [48].

Державна реєстрація земельних ділянок становить офіційне посвідчення права власності на землю і права землекористування. Відповідно до ст. 202 ЗК вона здійснюється у складі державного реєстру земель, який складається з 2 частин: книги записів реєстрації державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, договорів оренди землі із зазначенням кадастрових номерів земельних ділянок; Поземельної книги, яка містить відомості про земельну ділянку [38].

Облік кількості та якості земель ведеться за власниками земельних ділянок і землекористувачами. При обліку кількості земель виділяються землі у межах населених пунктів; за їх межами; за категоріями; формами власності; зрошувані та осушені; надані у користування на умовах оренди; землі, які обкладаються, й ті, що не обкладаються податком.

Облік якості поширюється на усі категорії земель. Він відображає: класифікацію усіх земель сільськогосподарського призначення за генетичним типом ґрунту, придатністю з виділенням особливо цінних земель; характеристику земель за товщиною гумусового шару, вмістом гумусу та рухливих поживних речовин, механічним складом ґрунтів, крутизною схилів, еродованістю, кам'янистістю, засоленістю, солонцюватістю, кислотністю, перезволоженістю, заболоченістю, забрудненням, як продуктами хімізації сільського господарства, так і техногенним, включаючи радіонуклідне; характеристику культуртехнічного стану природних кормових угідь; лісотипологічну характеристику лісових угідь; класифікацію земель населених пунктів, яка провадиться за їх функціональним призначенням відповідно до містобудівної документації; характеристику земель населених пунктів за інженерно-геологічними умовами, рівнем забезпеченості соціальною, інженерно-транспортною та природоохоронною інфраструктурою, об'єктами оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення [24].

.5 Основні принципи земельного кадастру

Науково обгрунтоване вивчення земельних ресурсів у правовому, природному і господарському аспектах при проведені земельного кадастру вимагає дотримання низки принципів. Основні принципи земельного кадастру - його єдність, законність, безперервність, об'єктивність, економічність, наочність і доступність.

Єдність земельного кадастру означає, що він повинен охоплювати всю територію країни і вестися за єдиною системою. Народне господарство повинно мати у своєму розпорядженні дані не тільки стосовно окремих власників землі, землекористувачів, але й стосовно району, області та країни загалом. Це дає можливість правильно аналізувати розподіл і стан земельного фонду, обґрунтовано планувати заходи щодо раціонального використання земель у народному господарстві країни. Однак єдність земельного кадастру не означає однакову деталізацію земельно-кадастрових відомостей для всіх категорій земель, груп власників землі і землекористувачів. Ступінь деталізації і повнота земельно-кадастрових відомостей визначаються значенням землі у виробничій або іншій діяльності власника землі, землекористувача, а також потребами в них державних або господарських органів. Тому найбільш повні і детальні відомості необхідно одержати про землі сільськогосподарського призначення, населених пунктів, а також лісового фонду. Землі промисловості, транспорту та іншого несільськогосподарського призначення характеризуються узагальненими відомостями [8].

Правильність ведення земельного кадастру і використання його даних забезпечують централізоване керівництво і контроль з боку органів державної влади і відомчого управління. Забезпечення єдності земельного кадастру, управління кадастром земель, а також контроль за правильністю використання його даних, незалежно від того, в чийому користуванні знаходяться землі, здійснюються Держкомземом України та його місцевими органами.

Крім централізованого управління земельним кадастром, у виконанні цього принципу важливе значення має уніфікація облікових і звітних земельно-кадастрових документів. Однак єдність системи земельного кадастру не виключає відображення в земельно-кадастрових документах особливостей стану і використання земель в різних природно-економічних зонах країни. Ці особливості можуть реєструватися в допоміжних документах земельного кадастру у вигляді доповнень і додатків.При проведені земельного кадастру особлива увага приділяється питанням дотримання принципу законності, що стоїть на сторожі охорони прав власників землі і землекористувачів. Виконання цього принципу забезпечується законодавчими актами України про землю та іншими документами з питань землекористування, землеустрою й охорони земель. Землеустрій забезпечує: реалізацію державної політики щодо використання та охорони земель, здійснення земельної реформи, вдосконалення земельних відносин, наукове обґрунтування розподілу земель за цільовим призначенням з урахуванням державних, громадських та приватних інтересів, формування раціональної системи землеволодіння і землекористування, створення екологічно сталих агроландшафтів тощо[32].

Земельний кадастр має бути безперервним, тобто давати характеристику стану земельного фонду з урахуванням змін, що відбуваються у використанні земель. Це значить, що дані земельного кадастру повинні систематично уточнюватися, відображаючи поточні зміни в природному, господарському і правовому стані земель. Щоб підтримувати дані земельного кадастру на рівні сучасності і одночасно домогтися стійкості цих даних на певний строк, доповнення і зміни в земельно-кадастрові документи вносяться у певному порядку. Зміни в правовому стані земель відображаються в міру того, як вони відбуваються: у складі земельних угідь і їх меліоративному стані - один раз у рік; у якісному стані і оцінці земель - один раз у п'ять років.

Земельний кадастр має бути об'єктивним, тобто всі його показники повинні бути строго достовірні, повністю відповідати дійсності. Земельні угіддя слід обліковувати за їх фактичним станом і використанням. Тільки об'єктивні дані, які відповідають правовому і природному стану, господарському використанню земель, можуть успішно застосовуватися для виконання державних завдань щодо управління земельним фондом країни і правильного використання земель. Тому як початкове заповнення земельно-кадастрових документів, так і внесення поточних змін проводять на основі документів, які підтверджують відповідні зміни. Цим досягається достовірність даних і повна їх відповідність фактичному стану землеволодінь і землекористувань [45].

З точки зору об'єктивності велике значення має правильність ведення земельного кадастру самими власниками землі і землекористувачами. Кожен із них зобов'язаний вести кадастр у відповідних документах і представляти звіт про стан землеволодіння, землекористування з врахуванням змін у складі земель. Інженер-землевпорядник сільської, селищної або міської ради здійснює контроль за правильним використанням земель власниками землі, землекористувачами шляхом виїзду на місце або перевірки додаткових матеріалів і документів, які підтверджують достовірність поданих відомостей. Станом на 1 січня кожного року інженер-землевпорядник складає звіт про наявність земель, їх розподіл за власниками землі, землекористувачами, угіддями та видами економічної діяльності. Один раз у п'ятирічку складають зведений звіт про наявність і розподіл земель за категоріями, власниками землі, землекористувачами, угіддями, якісним станом та оцінкою земель [12].

Крім щорічної звітності, у нашій країні здійснюється державний контроль за використанням земель, яким перевіряється законність і правильність використання земель, правильність виконання знімальних, землевпорядних і обстежувальних робіт, точність і своєчасність земельного кадастру, правильність ведення і зберігання земельно-кадастрових документів, відповідність кадастрових даних фактичному стану землеволодінь, землекористувань.

На всіх етапах ведення земельного кадастру слід уникати помилок. Неохайність і неуважність у веденні земельного кадастру призводять до спотворення кадастрових даних, заплутаності обліку. А де відсутній правильний облік, там створюються можливості для зловживань і розкрадання земель.

При порушенні встановленого порядку ведення кадастру, яке призводить до спотворення земельно-кадастрових відомостей, винні службові особи притягуються до цивільної, адміністративної або кримінальної відповідальності відповідно до законодавства України.

Економічність земельного кадастру забезпечується застосуванням сучасних методів аерофотозйомок, космічних зйомок, польового і лабораторного обладнання для проведення ґрунтових, агрохімічних, меліоративних і геоботанічних обстежень, електронно-цифрової обчислювальної та комп'ютерної техніки. Все це сприяє одержанню необхідних відомостей про правовий, природний і господарський стан земель для ведення основного і поточного земельного кадастру при мінімальних затратах засобів і праці [11].

Щоб земельно-кадастрові дані можна було широко використовувати у повсякденній виробничій діяльності господарств, їх необхідно зробити максимально наочними і доступними для споживачів інформації. Це означає, що земельний кадастр повинен бути простим і вільним від показників, які непотрібні для планування, управління і контролю за правильним використанням земель. Складний кадастр не задовольняє потреби оперативного керівництва і контролю за правильним використанням земель з боку зацікавлених організацій і державних закладів, створює основу для безгосподарності і зловживань. Крім того, громіздкий кадастр призводить до збільшення штату працівників земельно-кадастрової служби. Ось чому земельний кадастр ведеться у строго встановлених документах за загальноприйнятою класифікацією угідь і ніяких змінну них вносити не дозволяється. Земельний кадастр буде максимально наочним у тому випадку, коли на кожне землеволодіння і землекористування поряд з текстовою документацією буде складатися картографічний матеріал.

Додержання названих принципів дозволяє забезпечити правильність ведення земельного кадастру і своєчасний контроль за використанням земель [13].

1.6 Зміст земельно-кадастрових робіт

Державний земельний кадастр містить відомості і документи, затверджені в установленому порядку, про усі земельні ділянки незалежно від форми власності та цільового призначення, а також про інші об'єкти нерухомого майно, розташовані на цих земельних ділянках, речові права на них та їх обмеження.

Зміни у відомості і документи державного земельного кадастру вносяться в порядку, встановленому законом [35].

Організація і планування земельно-кадастрових робіт на загальнодержавному, регіональному та місцевому рівнях здійснюються органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування відповідно до закону. Організація і планування земельно-кадастрових робіт у межах окремих земельних ділянок, що перебувають у власності чи користуванні, у тому числі на умовах оренди, здійснюються їх власниками чи користувачами.

Власники і користувачі, у тому числі орендарі, земельних ділянок при проведенні земельно-кадастрових робіт зобов'язані забезпечити доступ виконавцям цих робіт до земельних ділянок.

Нормативно-правові акти та нормативно-технічна документація з питань проведення земельно-кадастрових робіт установлюють порядок організації і виконання земельно-кадастрових робіт, їх склад і зміст, вимоги до них, норми і правила їх виконання, а також зміст відповідної земельно-кадастрової документації та вимоги до її оформлення.

Нормативно-правові акти з питань проведення земельно-кадастрових робіт затверджуються Кабінетом Міністрів України, а нормативно-технічна документація з питань проведення земельно-кадастрових робіт - центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів відповідно до закону.

Стандартизація та нормування у сфері державного земельного кадастру полягає в розробленні державних стандартів, норм і правил, що встановлюють комплекс якісних та кількісних показників, параметрів, які регламентують здійснення земельно-кадастрових робіт, розробку земельно-кадастрової документації, з урахуванням соціальних, технічних, екологічних, економічних та інших умов.

Державні стандарти, норми і правила у сфері державного земельного кадастру розробляються і затверджуються в установленому законом порядку [16].

Замовниками земельно-кадастрових робіт можуть бути органи державної влади, органи місцевого самоврядування, а також юридичні та фізичні особи, які прийняли рішення про проведення земельно-кадастрових робіт і можуть забезпечити їх фінансування.

Виконавцями земельно-кадастрових робіт є суб'єкти господарювання, які отримали в установленому законом порядку ліцензії на виконання відповідних робіт.

Відносини між замовником і виконавцем земельно-кадастрових робіт регулюються законодавством України і договором. Земельно-кадастрові роботи виконуються на основі технічного завдання, яке затверджується замовником робіт [14].

Склад, зміст, вимоги, норми і правила виконання відповідних земельно-кадастрових робіт визначаються відповідно до законодавства.

Відомості державного земельного кадастру надаються органом, який здійснює ведення державного земельного кадастру, у вигляді витягів про певну земельну ділянку або у вигляді довідок, що містять узагальнену інформацію про землі, у термін, що не може перевищувати 10 днів з дня надходження відповідної заяви або запиту.

Для здійснення повноважень, визначених законом, органи державної влади та органи місцевого і регіонального самоврядування на безоплатній і безвідмовній основі користуються документованими відомостями державного земельного кадастру.

Відомості державного земельного кадастру, за винятком тих, які віднесені законом до інформації з обмеженим доступом, надаються фізичним та юридичним особам, державним органам і органам місцевого самоврядування в порядку та на умовах, визначених Законом України " Про інформацію" для доступу до відкритої інформації.

Відомості щодо прав особи на земельну ділянку надаються в порядку, визначеному Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обмежень" .

Для отримання інших відомостей державного земельного кадастру про певну земельну ділянку її власник (користувач), його спадкоємці (правонаступники), уповноважені в установленому законом порядку ними особи разом із заявою повинні надати копію документа про сплату послуг за надання витягу з державного земельного кадастру та пред'явити документ, що посвідчує особу, а в разі подання заяви представником цих осіб - також документ, що підтверджує повноваження діяти від їх імені.

Відомості про земельну ділянку надаються безоплатно органам державної влади та органам місцевого самоврядування за їх письмовим запитом, якщо запит зроблено у зв'язку із здійсненням ними повноважень, визначених законом. Запит подається у письмовій формі за підписом керівника із зазначенням фактичних підстав для такого запиту та з посиланням на норму закону, яка передбачає право відповідного органу запитувати таку інформацію, а також реквізитів справи, у зв'язку з якою виникла потреба в отриманні інформації.

Узагальнені відомості державного земельного кадастру про землі є відкритою інформацію, доступ до якої здійснюється в порядку та на умовах, визначених Законом України " Про інформацію" .

Якщо особа не має права на отримання відомостей державного земельного кадастру, не надала необхідні документи або в державному земельному кадастрі відсутні запитувані відомості, орган ведення державного земельного кадастру у термін, що не може перевищувати 7 днів з дня надходження відповідної заяви або запиту зобовязаний надати обґрунтоване рішення про відмову у наданні таких відомостей або повідомлення про відсутність запитуваних відомостей в державному земельному кадастрі.

Форми витягу про певну земельну ділянку, рішення про відмову у наданні відомостей державного земельного кадастру, повідомлення про відсутність запитуваних відомостей в державному земельному кадастрі, а також порядок обліку заяв і запитів про отримання відомостей державного земельного кадастру визначаються центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсі [29].

.7 Повноваження органів державної влади у сфері державного земельного кадастру

Регулювання у сфері державного земельного кадастру здійснюється Верховною Радою України, Кабінетом Міністрів України, центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів та іншими органами державної влади у випадках, передбачених законом.

До повноважень Верховної Ради України у сфері державного земельного кадастру належить:

затвердження загальнодержавних програм у сфері державного земельного кадастру;

вирішення інших питань у сфері державного земельного кадастру відповідно до Конституції України

До повноважень Верховної Ради України у сфері державного земельного кадастру належить:

затвердження загальнодержавних програм у сфері державного земельного кадастру;

вирішення інших питань у сфері державного земельного кадастру відповідно до Конституції України

До повноважень центрального органу виконавчої влади з питань земельних ресурсів у сфері державного земельного кадастру належить:

внесення пропозицій щодо формування державної політики у сфері державного земельного кадастру і забезпечення її реалізації;

участь у розробленні та реалізації загальнодержавних програм у сфері державного земельного кадастру, регіональних і місцевих програм щодо ведення державного земельного кадастру;

забезпечення ведення державного земельного кадастру на місцевому, регіональному та загальнодержавному рівнях відповідно до закону;

створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру;

організація здійснення земельно-кадастрових робіт;

розроблення та затвердження нормативно-технічної документації у сфері державного земельного кадастру;

вирішення інших питань у сфері державного земельного кадастру [38].

.8 Відомості та документи державного земельного кадастру

Відомості та документи державного земельного кадастру на загальнодержавному рівні містять:

індексну кадастрову карту адміністративно-територіальної одиниці;

зведені відомості про наявність і використання земель, їх розподіл за власниками і користувачами, в тому числі орендарями земельних ділянок, угіддями та видами економічної діяльності;

відомості про зареєстровані права на земельні ділянки та інше нерухоме майно, обмеження цих прав;

банк даних бонітування ґрунтів;

банк даних економічної оцінки земель;

банк даних нормативної грошової оцінки земель;

банк даних експертної грошової оцінки земельних ділянок.

Відомості та документи державного земельного кадастру на регіональному рівні містять:

індексну кадастрову карту адміністративно-територіальної одиниці;

зведені відомості про наявність і використання земель, їх розподіл за власниками і користувачами, в тому числі орендарями земельних ділянок, угіддями та видами економічної діяльності;

відомості про зареєстровані права на земельні ділянки та інше нерухоме майно, обмеження цих прав;

банк даних кількісного обліку земель;

банк даних якісного обліку земель;

банк даних бонітування ґрунтів;

банк даних економічної оцінки земель;

банк даних нормативної грошової оцінки земель;

банк даних експертної грошової оцінки земельних ділянок.

Відомості та документи державного земельного кадастру на місцевому рівні містять:

індексну кадастрову карту кадастрового кварталу, зони, адміністративно-територіальної одиниці;

відомості про наявність і використання земель, їх розподіл за власниками і користувачами, в тому числі орендарями земельних ділянок, угіддями та видами економічної діяльності;

відомості про зареєстровані права на земельні ділянки та нерухоме майно, обмеження цих прав;

книгу записів реєстрації державних актів і договорів оренди землі;

поземельну книгу;

черговий кадастровий план.

відомості обліку кількості та якості земель;

дані бонітування ґрунтів;

дані економічної оцінки земель;

дані нормативної грошової оцінки земель та земельних ділянок;

дані експертної грошової оцінки земельних ділянок [37].

Кадастровий план земельної ділянки складається для графічного відображення необхідних елементів земельно-кадастрової інформації в масштабі, який забезпечує точність її відображення. (рис. 1.7)

Кадастровий план створюється на паперових та електронних носіях. Зміст і порядок відображення земельно-кадастрової інформації на кадастровому плані встановлюються центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів .

Кадастровий номер земельної ділянки -це індивідуальний цифровий код (номер) земельної ділянки, що не повторюється на всій території України, присвоюється земельній ділянці під час проведення її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу її існування.

За новими законодавчими правилами кадастровий номер присвоюється тій чи іншій земельній ділянці, щоб власник зміг подарувати, оформити спадщину, продати чи іншим способом відчужити її, продати житловий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці.

Черговий кадастровий план ведеться для відображення місцезнаходження і нумерації земельних ділянок в межах кадастрового кварталу, кадастрової зони, кадастрового округу, в цілому в межах території адміністративно-територіальної одиниці.

Черговий кадастровий план ведеться на паперових та електронних носіях. На черговому кадастровому плані зазначаються номери кадастрової зони та кварталу, їх межі, розміри і кадастрові номери земельних ділянок, межі земельних угідь, сервітутів, територіальних зон.

Індексна кадастрова карта створюється для відображення місцезнаходження і нумерації кадастрових округів, кадастрових зон та кварталів і є єдиною для ведення державного земельного кадастру та державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обмежень.

Рис. 1.7 "Зразок кадастрового плану"

Індексна кадастрова карта містить інформацію про межі кадастрових округів, кадастрових зон та кварталів та їх кадастрові номери, в розрізі кадастрової зони, адміністративно-територіальної одиниці.

Індексні кадастрові карти - особливі карти, складені на основі адміністративно-територіального пристрою області або міста. По індексних кадастрових картах формується кадастровий номер земельної ділянки. Тому такі карти є основою при формуванні і веденні кадастру.

Індексна карта являє собою " проволочну" модель, до складу якої входять (рис. 1.8):

державні кордони України;

границі областей України;

границі районів;

границі населених пунктів:

границі кадастрових зон;

границі кадастрових кварталів.

Система кадастрової нумерації земельних ділянок є єдиною на всій території України [11].

Для ведення державного земельного кадастру створюється єдина автоматизована система, що діє на всій території України. Ведення єдиної автоматизованої системи державного земельного кадастру обов'язково здійснюється засобами автоматизованої системи центральним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів або уповноваженою ним особою.

Рис. 1.8 "Зразок ідексної кадастрової карти"

Порядок ведення єдиної автоматизованої системи державного земельного кадастру встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Єдина автоматизована система державного земельного кадастру є власністю держави та створюється як модульна структура, що складається із інформаційних підсистем державного земельного кадастру.

У Земельному Кодексі України не дається визначення поняття кадастрової облікової одиниці. Передбачається, що визначення цього поняття буде здійснене у Законі України " Про державний земельний кадастр" , прийняття якого планується. Відсутність законодавчого закріплення поняття кожної зі складових кадастрового зонування створює перешкоди у формуванні автоматизованої системи державного земельного кадастру.

Згідно з названими Методичними вказівками кадастрова облікова одиниця - це земельна ділянка, кадастровий квартал, кадастрова зона, адміністративно-територіальна одиниця. Аналіз змісту норми цієї статті чинного ЗК України дозволяє дійти висновку, що до кадастрових облікових одиниць мають бути віднесені також обмеження використання земель, а також оціночні райони і зони. У земельно-кадастрових правовідносинах земельна ділянка розглядається як частина земної поверхні, яка має фіксовані геометричні та юридичні межі і є базовою одиницею кадастрового реєстру земель.

На виконання постанови Кабінету Міністрів України " Про Програму створення автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру" від 2 грудня 1997 р. в Україні запроваджується єдина система кадастрової нумерації земельних ділянок з метою забезпечення створення і функціонування автоматизованої системи ведення державного земельного кадастру, можливостей ефективної обробки і управління інформацією у відповідній інформаційній системі, підтримки зв'язку з іншими галузевими кадастрами та інформаційними системами [13].

1.9 Організація ведення кадастру

Ведення земельного кадастру зумовлене об'єктивними потребами суспільства в одержанні необхідних відомостей про землю як першоджерело матеріальних благ та об'єкт оподаткування.

Державний земельний кадастр має важливе народногосподарське значення. Його дані служать для організації ефективного використання земель і їх охорони, планування народного господарства, управлінні земельними ресурсами, яке потребує цілеспрямованого впливу на їх використання і охорону.

Необхідність ведення державного земельного кадастру зумовлюється потребами суспільного виробництва. Стан його ведення в Україні залежить від потреб суспільного ладу в минулому і сучасних потреб переходу до ринкової економіки. Система його даних в минулому за умов соціалістичного ладу зводилася в основному до реєстрації землекористувань і кількісного обліку земель за видами угідь, що повністю задовольняло потреби соціалістичної економіки на перших етапах [39].

Державний земельний кадастр розглядається як єдина державна система земельно-кадастрових робіт, яка встановлює процедуру визнання факту виникнення або припинення права власності і права користування земельними ділянками та містить сукупність відомостей і документів про місце розташування та правовий режим цих ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.

Державний земельний кадастр є основою для ведення кадастрів інших природних ресурсів.

Призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установі організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес планів та проектів землеустрою.

Державний земельний кадастр ведеться уповноваженим органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Порядок ведення державного земельного кадастру встановлюється законом. Основними завданнями ведення державного земельного кадастру є:

забезпечення повноти відомостей про всі земельні ділянки;

застосування єдиної системи просторових координат та системи ідентифікації земельних ділянок;

запровадження єдиної системи земельно-кадастрової інформації та її достовірності.

До організації ведення кадастру відносять:

поділ земель на категорії;

характеристика земель по категоріям [13].

2. Головні положення організації та планування землевпорядних та земельно-кадастрових робіт

2.1 Теоретичні основи організації і планування робіт по землевпорядкуванню

Землевпорядкування проводять організовано і планомірно, забезпечуючи різні потреби народного господарства в земельних ресурсах, що виражається відповідними обсягами робіт, які залежать від конкретних завдань землевпорядкування в окремі періоди. Велика роль у виконанні поставлених перед землевпорядкуванням завдань належить планово організованому керівництві виробництвом і особливо організації землевпорядних робіт в проектних інститутах по землевпорядкуванню.

Науково організоване виконання землевпорядних робіт відіграє важливу роль в здійсненні завдань землевпорядкування, якими є організація використання і охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища і поліпшення природних ландшафтів. Безпосереднє виконання проектних і вишукувальних робіт по землевпорядкуванню зумовлює необхідність відповідної структури управління, планування робіт, нормування і плати праці, фінансування і господарського розрахунку, матеріально-технічного забезпечення, обліку і звітності виконуваних робіт, а також ряду інших заходів щодо раціональної організації праці. Всі ці елементи складають землевпорядне виробництво, що являє собою планово-організовану діяльність членів суспільства в сфері землевпорядкування і економічно визначає прояв існуючих виробничих відносин в організації раціонального використання землі [2].

Оволодіння науковими методами організації і планування робіт по землевпорядкуванню немислиме без знань економічних законів розвитку суспільства, тому землевпорядкування повязане з теорією економічних вчень, економікою і організацією сільськогосподарського виробництва, управлінням виробництва і іншими економічними дисциплінами. Особливо тісний звязок організація і планування робіт по землевпорядкуванню має із землевпорядним проектуванням, яке науково обгрунтовує можливості і способи такої організації території, яка сприяє найбільш ефективному використанню земельних ресурсів з метою отримання максимуму сільськогосподарської продукції з кожного гектара землі при мінімально необхідних затратах праці і засобів на її виробництво.

Практичне здійснення землевпорядних дій повязане із заходами щодо прогнозування і планування використання земель у межах великих адміністративно-територіальних одиниць. Отже, організація і планування робіт по землевпорядкуванню повязані з прогнозуванням використанням земельних ресурсів, а також з, таким визначенням як, - земельний кадастр, що містить систему необхідних відомостей і документів про правовий режим земель, їх розподіл по землевласникам, землекористувачам, категоріям земель, про якісну характеристику і народногосподарську цінність земель.

Вивчення питань організації і планування робіт по землевпорядкуванню неможливе без знань геодезії та геодезичних робіт при землевпорядкуванні, які обгрунтовують вибір способів і точності виконання польових та камеральних робіт по зйомці місцевості, обстеженню території і перенесенню проектів землевпорядкування в натуру [15].

2.2 Організаційний та планувальний аспекти земельно-кадастрових робіт

Виконання земельно-кадастрових робіт та надання послуг здійснюється на платній основі відповідно до поданих заяв та укладених договорів. Розгляд таких заяв проводиться в порядку, встановленому Держкомземом.

Земельно-кадастрові роботи виконуються, а послуги надаються відповідно до законодавства та вимог нормативно технічної документації із забезпеченням достовірності та цілісності кадастрової інформації про землю, доступності та відкритості зведених статистичних даних. Інформація стосовно земельних ресурсів органам державної влади та органам місцевого самоврядування, а також юридичним і фізичним особам у разі залучення їх до виконання завдань органів державної влади та органів місцевого самоврядування надається безоплатно [31].

Державні органи земельних ресурсів, що виконують земельно-кадастрові роботи та надають послуги на платній основі юридичним і фізичним особам, зобов'язані відповідно до законодавства забезпечувати дотримання державної та комерційної таємниці .

Державні органи земельних ресурсів можуть виконувати та надавати на платній основі такі види земельно-кадастрових робіт і послуг: розроблення нормативно-технічної та науково-методичної документації з питань землевпорядних, ґрунтових, геоботанічних, радіологічних, лісотипологічних, містобудівних та інших обстежень і розвідувань земельних угідь з метою отримання земельно-кадастрової інформації; виготовлення планово-картографічних матеріалів; проведення спеціальних обстежень і розвідувань, в тому числі збирання, обробка, аналіз, зберігання, надання та публікація земельно-кадастрової інформації; проведення землевпорядних та землеоціночних робіт, у тому числі грошова оцінка земель та експертна грошова оцінка земельних ділянок; проведення робіт з паспортизації земельних длянок; внесення записів до державного реєстру земель та надання витягів з нього; розроблення проектів оптимізації структури земельних угідь новостворених господарств; складання схем землеустрою, розроблення техніко-економічних обгрунтувань з використання й охорони земельних ресурсів, визначення меж земельних ділянок, а також виконання інших робіт щодо проведення землеустрою; проведення державної землевпорядної експертизи; надання консультацій з питань оформлення прав на земельні ділянки, державного земельного кадастру, кількісної та якісної характеристики земельних угідь, економічної та грошової оцінки земель, інших питань використання та охорони земель; підготовка дублікатів державних актів на право власності на землю та на право постійного користування землею, сертифікатів на право на земельну частку (пай); публікація матеріалів статистичних даних про стан та склад земельних угідь; розповсюдження статистичної та іншої інформації на паперових і електронних носіях; підготовка та видання довідників, збірників, бюлетенів, брошур, буклетів тощо; підготовка та надання аналітичних записок щодо стану земельних ресурсів України, земельно-кадастрової інформації на замовлення, відомостей в бази даних державного земельного кадастру; розроблення програмного забезпечення та технології автоматизованої обробки даних; запровадження та експлуатація програмно-технічних комплексів для збирання, обробки, систематизації, зберігання та аналізу земельно-кадастрової інформації; підготовка та підвищення кваліфікації спеціалістів-землевпорядників, супроводження процессу автоматизованого ведення державного земельного кадастру, інших спеціалістів у галузі використаним, оцінки та охорони земель.

Виконання земельно-кадастрових робіт та надання послуг вартість яких не встановлено, здійснюється за цінами, визначеними договорами.

При цьому розмір оплати цих робіт і послуг не понинен перевищувати реальної вартості їх підготовки.

Кошти, отримані за виконання земельно-кадастрових робіт, а надання послуг на платній основі, зараховуються до спеціального фонду державного бюджету і використовуються на відшкодування витрат, пов'язаних з виконанням робіт з ведення Державного земельного кадастру.

Відповідальність за дотримання встановленого порядку падання земельно-кадастрової інформації та послуг на платній основі визначенії їх вартості несуть державні органи земельних ресурсів [34].

2.3 Основні заходи, щодо раціональної організації робіт по землевпорядкуванню

Центральне місце при організації землевпорядного виробництва належить плануванню робіт. В планах землевпорядних робіт необхідно встановити обсяги за видами робіт, а також передбачити потребу в землевпорядних кадрах і орієнтовану вартість цих робіт для подальшого його фінансування. Отже, раціональна організація землевпорядних робіт випливає з правильно зроблених і взаємозвязаних планів використання земельних, трудових і фінансових ресурсів.

Раціональна організація землевпорядних робіт передбачає не тільки ефективне використання земельних ресурсів, але й праці інженерно-технічних працівників по землевпорядкуванню. Продуктивність праці кадрів залежить від багатьох факторів субєктивного і обєктивного характеру, які можна обєднати в такі три групи:

фактори, зумовлені природнокліматичними умовами виробництва;

фактори, повязані з капітальними вкладеннями і збільшенням основних фондів (впровадження нової техніки і обладнання);

фактори, не повязані з капітальними вкладеннями і збільшенням основних фондів (впровадження прогресивної технології, передових методів організації і оплати праці, підвищення кваліфікації спеціалістів).

Раціональна організація робіт нерозривно повязана зі спеціалізацією землевпорядного виробництва, яка передбачає таку форму організації суспільного виробництва, при якій виготовлення однорідної продукції або окремих технологічних операцій закріплене за окремими виробничими підрозділами.

Не можна вважати раціонально організованими роботи без урахування вдосконалення організаційної структури управління виробництвом запровадження заходів щодо наукової організації праці і господарського розрахунку [42].

2.4 Планування і організація виконання землевпорядних та земельно-кадастрових робіт на районному рівні

Планування робіт по землевпорядкуванню в районі базується на загальних принципах планування, таких як аналіз вихідного рівня розвитку виробництва на початок планового періоду, виділення головної ланки в плані, встановлення темпів розвитку галузей народного господарства, погодженість планів виробництва, фінансових планів і планів матеріально - технічного забезпечення [27].

Характерною рисою всіх видів планування є їх безперервність, завдяки чому органічно поєднуються річні і перспективні плани.

У районі зосереджується два потоки інформації (рис. 2.1) про необхідність виконання землевпорядних робіт: перший який надходить від підприємств, організацій і установ району про види і обсяги робіт, і другий який надходить від обласного відділу землекористування і землевпорядкування про види і обсяги робіт, виходячи з перспективного плану економічного і соціального розвитку області.


Погоджений і затверджений перспективний план землевпорядних робіт деталізується спеціалістами районної землевпорядної служби шляхом складання річних планів робіт. Перспективне і річне планування землевпорядних робіт у районі має постійний характер. Слід зазначити що обсяги перспективних планів робіт можуть корегуватися в річних планах з урахуванням конкретних потреб у забезпеченні раціонального і ефективного використання земель.

Районна землевпорядна служба конкретно не планує виконання проектно-вишукувальних робіт, хоч і бере участь у виконанні таких стадій землевпорядного процесу, як порушення землевпорядної справи, підготовчі і проектні роботи. Землевпорядну справу порушують переважно при міжгосподарському землевпорядкуванні, для чого готують клопотання з необхідними обґрунтуваннями для перерозділу земельного фонду району між категоріями земель.

Участь відділу земельних ресурсів району на стадії підготовчих робіт проявляється переважно при відведеннях земель для державних і громадських потреб. Тут він є не виконавцем, а представником державної землевпорядної служби.

На стадії проектних робіт по землевпорядкуванню відділ земельних ресурсів перевіряє відповідність проектних рішень принципам землевпорядкування [49].

Важливе місце у виробничій діяльності відділу земельних ресурсів району займають функції по контролю і прийманню робіт, виконуваних спеціалістами проектних організацій. Ці функції полягають у перевірці достовірності землевпорядних дій спеціалістами виробничого складу проектних та інших організацій на різних стадіях і етапах робіт. При цьому начальник відділу земельних ресурсів району як сторона зацікавлена, у правильності виконання робіт, керується вимогами діючих технічних вказівок або допусків.

При польовому прийманні робіт начальник відділу земельних ресурсів району перевіряє не тільки правильність робіт з технічної точки зору, але і їх якість, звертаючи особливу увагу на якісь перенесення в натуру проектів, а також зйомочних і обслідувальних робіт, робіт по поліпшенню природного стану земель, від чого залежить реальна форма устрою і використання земель.

Для забезпечення раціонального і ефективного використання земель у районі постійно ведеться робота, по вивченню, обліку і оцінці земель. Ця робота здійснюється в порядку ведення основного і поточного земельного кадастру на всій території району передбачає видачу землевласникам ( землекористувачам нових Державних актів на право володіння (користування) землею, проведенням зйомочних і обслідувальних робіт, веденням записів у державній земельно-кадастровій книзі району, внесення змін у склад землеволодінь (землекористувань) району, які відображаються в районній карті землеволодінь (землекористувань) і у спеціальному списку землеволодінь (землекористувань), зареєстрованих у першому розділі Державної земельно-кадастрової книги району.

Діяльність відділу потребує проведення всебічного аналізу існуючого стану використання земель, а також участі у розробці прогнозів схем і проектів використання і охорони земельних ресурсів району. Крім того розробка проектів використання земель вимагає від відділу практичної допомоги господарствам у їх здійсненні [32].

Окреме місце у плануванні і організації робіт відділу земельних ресурсів посідають заходи по державному контролю за використанням і охороною земель. При цьому виді діяльності організація робіт відділу зводиться до виконання контрольних функцій по забезпеченню раціонального і ефективного використання земель. У звязку з цим організація робіт є переважно планомірною, хоча в окремих випадках може мати епізодичний характер, залежно від наявних порушень земельного законодавства щодо використання земель.

Державний районний інспектор по використанню і охороні земель здійснює свою роботу виходячи з річного плану робіт, який затверджується не пізніше 15 січня поточного року головним державним інспектором по використанню і охорони земель області.

У плані роботи передбачають на кожен місяць перевірки дотримання земельного законодавства як сільськогосподарськими, так і не сільськогосподарськими підприємствами організаціями, установами на предмет використання земель за цільовим призначенням, недопущення порушень у використанні і охороні земель. У більшості випадків порушення земельного законодавства у районі не мають злочинного характеру, тому у плані робіт по державному контролю за використанням і охороною земель в районі повинна звертатися увага на перевірку таких порушень, як псування земельних угідь, несвоєчасне повернення земель наданих у тимчасове користування, забруднення земель, невиконання обовязкових заходів щодо поліпшення земель і охорони грунтів від процесів які погіршують їх стан, безгосподарське використання земель, порушення цільового використання земель, порушення проектів внутрігосподарського землевпорядкування, знищення межових знаків землеволодінь (землекористувань), потрави посівів, невжиття заходів по боротьбі з бурянами.

У річному плані робіт начальника відділу як державного інспектора поряд з перевірками з дотримання земельного законодавства з окремих питань повинні передбачатися 1-2 комплексні перевірки сільськогосподарських і не менше однієї комплексної перевірки інших підприємств, організацій, установ з усіх основних питань дотримання земельного законодавства.

Начальник відділу як спеціаліст сільського господарства бере участь у роботі спеціальних комісій, що призначаються райвиконкомом для вивчення різних питань використання земель. Такі комісії створюються райвиконкомом для вибору ділянок під розміщення несільськогосподарських обєктів, для приймання нових меліорованих земель, для вибору ділянок під закладку багаторічних насаджень, розміщення культурних пасовищ, для обліку і впорядкування присадибного землеволодіння, для обстеження земель та інших робіт, повязаних з сільськогосподарським виробництвом [15].

Ці види робіт не завжди можна передбачити у річному плані через їх епізодичність, тому вони переважно відображаються у місячних або подекадних планах.

Багато часу витрачає начальник відділу як працівник виконавчого комітету районної Ради народних депутатів на розгляд листів, заяв і скарг підприємств, організацій і громадян з питань володіння і користування землею на підставі законодавчих актів на землю. Частина таких заяв і листів стосується розгляду питань про надання земель для виробничої діяльності державних і кооперативних організацій, про виділення земель для колективних садів і городів. Однак більшість листів - це скарги громадян з питань присадибного землеволодіння. Тому відділ земельних ресурсів повинен строго дотримуватися діючих положень про присадибне землеволодіння.

Роботу по розгляду листів, заяв і скарг підприємств, організацій, установ і громадян начальник відділу планує у місячних і подекадних планах робіт, що повязано з дотриманням встановленого порядку їх проходження. Діючим положенням встановлено, наприклад, що скарги і заяви громадян повинні бути розглянуті у 10-денний термін. Якщо скарги або заяви потребують розгляду на місці, головний інженер-землевпорядник підбирає такі господарства, які знаходяться за маршрутом його виїзду.

За результатами перевірки заяв і скарг у натурі складають акт, в якому вказують місце, склад учасників розгляду і суть вирішення питання. У складі комісії по розгляду заяви або скарги повинні обовязково брати участь зацікавлені сторони. Акт складають у двох або трьох примірниках залежно від кількості зацікавлених сторін, його підписують усі члени комісії і приймають за основу при підготовці на подані заяви або скарги.

Начальник відділу готує відповідність заявнику або скаржнику за підписом голови райвиконкому або начальника районного агропромислового формування та копію відповіді іншій зацікавленій стороні.

Діяльність начальника відділу повязана з організацією профілактики правопорушень шляхом популяризації нормативних, інструктивних і методичних документів і матеріалів, необхідністю надання допомоги в практичній роботі агрономам, міряльникам з техніки вимірювань і заповнення відповідних документів тощо. Все це потребує відображення у річних і місячних планах робіт у вигляді організації і проведення нарад, семінарів, виступів перед населенням, у процесі тощо [32].

.5 Місце землевпорядного проектування у системі землеустрою України

Для того щоб визначити місце землевпорядного проектування в системі землеустрою, потрібно враховувати такі обставини. По-перше, землеустрій споконвіку означав наведення порядку на землі. Земля може бути влаштована щонайкраще тільки тоді, коли всі рішення будуть продуманими, всебічно обґрунтованими, випливатимуть із чіткої програми дій і враховуватимуть конкретні природно-економічні умови. Організація землі як природного тіла, головного засобу виробництва в сільському господарстві й об'єкта майнових відносин передбачає вирішення багатьох проблем з ґрунтознавства, біології, агрономії, технології, економіки, організації виробництва, меліорації, дорожньої справи, планування, будівництва тощо. Відповідні знання можна акумулювати, сконцентрувати і застосувати при землеустрої тільки в разі використання цілісного проекту, що реалізує задум проектувальника, враховує всі необхідні умови і вимоги. Отже, землевпорядне проектування - основна і невід'ємна частина землеустрою, без якої неможливо організувати раціональне використання й охорону земель. По-друге, завдання землеустрою, пов'язані з організацією раціонального використання й охорони земель, регулюванням землеволодіння і землекористування, можуть бути вирішені тільки на основі проектів землеустрою або з використанням даних, які містяться в них [26].

Наприклад, для того щоб сформувати раціональну систему землеволодіння і землекористування, потрібно провести реорганізацію території, утворити нові й упорядкувати земельні масиви існуючих сільськогосподарських та інших підприємств, усунути недоліки землекористування (черезсмужжя, далекоземелля, уклинювання, вкраплювання тощо), здійснити відведення земель. Цього досягають за допомогою проектів територіального устрою. Для створення просторових умов, що забезпечують раціональне функціонування сільськогосподарських підприємств, упровадження прогресивних форм організації виробництва і праці, удосконалення складу й розміщення угідь і сівозмін потрібно розробити проект внутрішньогосподарського землеустрою. Тому землевпорядне проектування - це головний засіб (спосіб) вирішення землевпорядних завдань. По-третє, землеустрій в Україні регламентується чинним земельним законодавством і охоплює визначені землевпорядні дії. Велику частину землевпорядних дій здійснюють або розробленням проектів землеустрою (рис. 2.2 ) безпосередньо (міжгосподарський і внутрішньогосподарський землеустрій), або методами землевпорядного проектування (складання схем землеустрою районів, регіону).


Крім того, низка землевпорядних напрацювань у вигляді спеціальних техніко-економічних обґрунтувань (ТЕО) і розрахунків (ТЕР), інших схем і програм місцевого рівня, що складаються землевпорядними організаціями, є передпроектними документами, матеріали яких використовують при наступній підготовці проектів землеустрою. Тому можна вважати, що землевпорядне проектування розкриває основний зміст землеустрою. Водночас сам землеустрій, його мета, завдання і зміст впливають на землевпорядне проектування. Оскільки землеустрій має об'єктивний характер, його зміст не є незмінним, згодом на перший план висуваються нові цілі і завдання. У результаті цього склад і зміст проектів землеустрою також змінюються. Так, у ході реорганізації колгоспів і радгоспів у 1992 - 1993 pp. уперше у практиці землеустрою в нашій країні розробляли проекти приватизації земель. Основним завданням цих проектів було розмежування земель, якими постійно користуються сільськогосподарські підприємства, із установленням площ і місця розташування земельних масивів, які підлягають передачі громадянам у приватну власність безоплатно, і земель, що залишаються в державній власності [4].

Землеустрій - це складний соціально-економічний процес, який постійно розвивається і не може бути одноразовим заходом. Тому проекти землеустрою, насамперед внутрішньогосподарського, мають періодично обновлятися (складатися заново або коригуватися). Існує також законодавчо закріплений процес - землевпорядний. Цей процес охоплює складання проекту землеустрою (з підготовчими роботами), його затвердження, перенесення проектних рішень у натуру і видачу проектної документації замовникам.

Складання проекту, його розгляд, узгодження, затвердження і виконання є найважливішим у землевпорядному процесі як за значустістю, так і за трудомісткістю. Отже, землевпорядне проектування - основна стадія землевпорядного процесу. Цим роль землевпорядного проектування не вичерпується. Його варто розглядати також як систему дій, процес здійснення запланованих заходів. Щоб перейти від однієї форми організації до іншої, прогресивнішої, потрібно прокласти дороги, закласти багаторічні насадження, лісосмуги, розмістити сівозміни, поля, робочі ділянки, скоригувати межі тощо, що можливо тільки на основі відповідних проектів. Потрібно також одержати відомості про природні й економічні умови землеволодінь і землекористування, провести топографічно-геодезичні, ґрунтові, геоботанічні та інші обстеження і вишукування, намітити зміни в організації території, скласти проект, розглянути і затвердити його, перенести в натуру, здійснити експертизу й авторський нагляд. З цього погляду землевпорядне проектування можна розглядати як систему заходів щодо організації раціонального використання й охорони земель, створення стійких ландшафтів. Землевпорядне проектування можна вивчати також як особливий вид трудової діяльності, що має свої правила, методи і технологію. Отже, землевпорядне проектування - це особлива, значна і головна сфери наукової і практичної землевпорядної діяльності. Землевпорядне проектування як галузь наукового знання (наукова дисципліна) - це вчення про види і форми землеустрою, його правовий режим, закономірності організації території і засобів виробництва, які нерозривно пов'язані із землею. Як сфера практичної діяльності - це система знань про методи і способи складання, обґрунтування і здійснення проектів землеустрою. З позиції розвитку землевпорядної науки землевпорядне проектування має велике значення як галузь наукового знання, що потребує визначення його предмета і методу [9].

2.6 Складання річних планів землевпорядних робіт

Найважливішими видами планування землевпорядних робіт є перспективні і поточні плани. В перспективних планах найбільш точно можна передбачити заходи щодо науково-технічного розвитку кожної галузі економіки. Для розробки перспективних планів необхідні такі матеріали: контрольні цифри і завдання, встановлені вищестоящою організацією, договори, данні перспективних планів розвитку сільського господарства.

Планування проектно-вишукувальних робіт по землевпорядкуванні вищестоящими органами починаючи з 1989 р. не здійснюється. Проектні організації формують свої плани [3].

Реалізація річних планів землевпорядних робіт здійснюється на підставі відповідних взаємовідносин між проектними організаціями і зацікавленими організаціями у виглядів договорів, нарядів. В такому випадку зацікавлені організації виступають у ролі замовника, а проектні організації у ролі підрядчика (виконавця).

В договорі повинно бути вказано:

назву сторін, їх поштові, телеграфні і банкові реквізити;

назву науково-технічної продукції, наукові, технічні, соціальні, економічні вимоги до продукції, яка є предметом договору;

термін дії договору;

термін і порядок здачі і приймання продукції;

договірні ціни;

порядок розрахунків за передану продукцію;

права сторін по виконанню і розпорядженню продукцією;

відповідальність сторін за порушення прийнятих зобовязань;

умови дотримання конфіденціальності;

Проект договору готує підрядник з розробкою кошторису і графіка виконання робіт, після чого він представляється замовнику, який повинен у 20-денний строк його підписати, або повідомити про відмову з обгрунтуванням причин.

При необхідності підрядчик може обумовлювати особливі умови, які повинен виконати замовник в процесі виконання договору (надання необхідних планово-картографічних, розрахункових матеріалів, транспортних заходів, робітників для виконання польових робіт).

По договору за погодженням сторін входять:

технічне завдання або документ який його замінює;

календарний план роботи;

протокол погодження про договірну ціну;

акт здачі-приймання продукції;

При визначенні договірних цін використовують діючі ціни на всі види робіт за збірниками цін та враховуючи при цьому додаткові витрати. В тих випадках коли на окремі види робіт діючі ціни в збірнику відсутні договірну ціну розраховують виходячи з трудовитрат на їх виконання і встановленого нормативу зарплати на 1 грн. обсягу робіт в цілому по проектній організації.

Заключення договору покладає на обидві сторони відповідні обовязки:

разом із замовником брати участь у підготовці завдання на проектування даного обєкту;

виконувати проектні і вишукувальні роботи в межах вартості і термінів визначених у договорі;

погоджувати із зацікавленими організаціями виконувані за договором роботи;

проводити захист виконаних проектів в інстанціях, які їх затверджують;

вносити за вимогою інстанції, яка затверджує проект, в установлені нею терміни зміни в представлену на затвердження документацію без додаткової оплати.

У випадку не усунення виявлення дефектів у термін, в розмірі 4% вартості проектних робіт. В кінці договору вказують терміни його дії, а також адреси та розрахункові рахунки договірних сторін.

Складання річного плану землевпорядних робіт супроводжується різними розрахунками. Виходячи з цього в практиці складання річних планів виділяють такі основні елементи:

тематичний план;

план по праці;

штатний розпис;

кошторис витрат;

фінансовий план;

календарний план;

план матеріально-технічного забезпечення.

Тематичний план - проектно-вишукових робіт виражає їх напрям за видами та обсяг у грошовому виразі.

План по праці - включає показники обсягів проектних і вишукувальних робіт, які виконуються власними силами, зарплати та ліміт витрат на утримання апарату управління.

Штатний розпис - це регламентація згідно з діючими нормативами структури працівників апарату управління, виробничого складу і обслуговуючого персоналу. Дотримуються здебільшого параметрів типових штатів працівників. Залежно від складу працівників проектні організації по різному обгрунтовується їх кількість, необхідна для виконання річного плану землевпорядних робіт. В штатному розписі передбачають посаду керівника, його заступника, головного інженера, працівників планово виробничого і фінансового відділів, бухгалтерії, відділу кадрів, матеріально-технічного і адміністративних відділів, завідуючих господарством, складом, канцелярії і працівників відомчої охорони. Переважно категорія працівників апарату управління становить 4-6 % загальної чисельності працівників.

Чисельність працівників виробничого складу безпосередньо залежить від обсягу проектно вишукувальних робіт.

Усі працівники виробничого складу поділяються на працівників основного виробництва і допоміжного виробництва. До основного виробництва відносяться всі підрозділи і посади працівників основного виробництва і допоміжного виробництва. До основного виробництва відносяться всі підрозділи і посади, працівники яких безпосередньо зайняті виконанням проектно-вишукових робіт. До допоміжного персоналу всі підрозділи і посади працівники яких зайняті оформленням, розмноженням проектно-технічних документації.

Основною вимогою до штатного розпису є те, щоб загальний фонд заробітної плати відповідав запланованому складу працівників.

Загальна численність керівників структурних підрозділів, головних спеціалістів не повинна перевищувати 18-20 %, чисельне співвідношення спеціалістів, другої та третьої категорій, включаючи керівників груп. Чисельне співвідношення спеціалістів 1, 2 та 3 категорій не повинно перевищувати 1:1:1.

До складу проектного відділу повинно входити 8-10 проектних груп. Вишукувальна партія повинна складатися з 8-10 постійних працівників - спеціалістів.

Одним із найбільш важливих елементів річного плану є кошторис витрат, тобто план передбачуваних грошових витрат і надходжень, необхідної для нормальної діяльності організації.

Всі витрати по виконанню проектних і вишуканих робіт поділяють на прямі (повязані безпосередньо з виконанням вишукувань, розробкою документації) і накладні (необхідні для здійснення управління і виробничо-фінансової діяльності проектних організацій).

Прямі і накладні витрати групують по статям кошторису, а в межах статей на окремі види.

Основні статті кошторису: заробітна плата, польові витрати і витрати на відрядження всі існуючі статті планують за даними звітів за попередні роки.

Фінансовий план - визначає доходи і надходження коштів, витратні відрахування, для чого складається прибутково-видатковий баланс.

Календарний план - складається по обєктах, в якому вказується кошторисна вартість по видах робіт, дата початку робіт і термін завершення.

В плані матеріально технічного забезпечення визначається потреба проектної організації в необхідному обладнанні, інструментальних приладах.

2.7 Нормування землевпорядних робіт

Практично без норми не можна встановити винагороду за дану кількість затраченої праці. Всезагальною мірою, яка дає змогу визначити кількість праці виступає робочий час. Суть норми праці полягає в тому, що вона показує скільки робочого часу в даних виробничих умовах повинно бути затрачено на виробництво одиниці продукції. Праця вимірюється не лише кількістю, але й якістю.

Праця певної якості - це еталонний початок виміру кількістю праці в даних виробничих умовах і при даному рівні кваліфікації виконавця.

Нормування праці - це визначення необхідних затрат робочого часу працівником відповідної кваліфікації на виконання певної роботи або на виробництво продукції за одиницю часу при відповідних природних та організаційно технічних умовах.

Можна виділити такі основні принципи нормування землевпорядних робіт:

дотримання єдності норм на роботи які виконуються в ідентичних природно-виробничих умовах;

забезпечення прогресивності норм праці;

наукова обґрунтованість норм праці;

необхідність нормування всіх видів робіт;

диференціація норм праці на роботи, які виконуються в різних організаційно технічних умовах;

широка участь усіх спеціалістів у встановлені норм праці [49].

Найбільш поширеними нормами праці в землевпорядкуванні є дослідно-статистичні, які встановлювались в минулому на підставі статистичних даних про фактичні затрати робочого часу на виконання певної дії. Такі норми часу не є прогресивними, оскільки базуються на досвіді окремих виконавців і не враховують обновлення технічного процесу.

З розвитком продуктивних сил виник термін - технічно-обгрунтовані норми, суть якого зводиться до врахування при складані норм технічних засобів та застосування прогресивної технології виробництва.

Таким чином технічно обгрунтовані норми - це норми розраховані за допомогою методів технічного нормування виходячи з раціонального технічного процесу виконання роботи і наукової організації праці, які передбачають найефективніше використання засобів виробництва і робочого часу при збережені здоровя і стійкої працездатності людини.

Нормування праці в основному зводиться до того, щоб визначити оптимальні затрати часу на виконання тієї чи іншої роботи.

Правильна організація землевпорядних робіт потребує визначення кількісної та якісної міри праці для кожного виду робіт. При цьому мірою праці є робочий час, протягом якого спеціаліст повинен виконати доручену йому роботу. Весь робочий час поділяється на час безпосередньої роботи і час перерв. Структура затрат робочого часу показана на рис. 2.3:


У практиці нормування застосовують різні види норм праці, а саме: часу, виробітку, обслуговування, чисельності, керованості, співвідношення. На роботах по землевпорядкуванню найбільш поширені норми часу і виробітку.

Норма виробітку - це кількість продукції, операцій, або інших показників роботи, яку повинен виконати працівник за одиницю часу. Норми виробітку можна визначити за формулою:

, де

Нв - норма виробітку, Топр - час оперативної роботи за робочий день, місяць; T опч - норма оперативного часу на виконання одиниці продукції або один робочий прийом (година, день, місяць)

Норма часу - це необхідний час для виконання одиниці роботи або операції за певних природних і організаційно технічних умов при найефективнішому використанні засобів виробництва. Норму часу обчислюють у хвилинах, годинах, людино-днях.

, де

Нч - норма часу;

Тпз - нормативний час підготовчо-заключної роботи;

Топ - нормативний час оперативної роботи;

Тобс - нормативний час обслуговування робочого місця;

Тв - нормативний час на відпочинок і особисті потреби працівника.

Норма обслуговування - це кількість одиниць устаткування, виробничих площ або інших виробничих одиниць, встановлена для обслуговування одним працівником.

Норма керованості - це кількість виробничих підрозділів або працівників, встановлена для управління одним керівником.

Норма чисельності - це кількість працівників певного кваліфікаційного складу, необхідна для виконання певних видів робіт [44].

Основою для встановлення норми на конкретні роботи в проектних організаціях по землевпорядкуванню є типові і єдині норми часу виробітку. Типові норми встановлюють з врахуванням раціональних організаційно-технічних умов, що вже існують в частині проектних організацій і рекомендуються як еталон.

Основними методами встановлення норм виробітку є нормування на підставі безпосереднього спостереження і за нормативами. Вивчення затрат часу і встановлення норм виробітку шляхом спостереження виконують різними способами: фотографією робочого дня, хронометражем, фотохронометражем.

Найбільш важливим моментом нормування праці є запровадження норм праці у виробництво. Процес запровадження норм праці включає перевірку, розгляд і затвердження, а також освоєння розроблених норм.

Перед початком перевірки норм проводять підготовчі роботи, які передбачають створення таких виробничих умов праці, як в запроектованих нормах, тобто необхідно впровадити таку технологію робіт, яка б відповідала запроектованим нормам.

Після затвердження норм часу і виробітку починається впровадження їх у виробництво. Даний етап є найбільш відповідальним, оскільки він передбачає перехід до нових передових умов виконання робіт. Для цього необхідно встановити умови для успішного виконання норм усіма працівниками, провести виробничий інструктаж, організувати всі види технічного нормування [15].

2.8 Землевпорядний проект, як основа створення нових форм організації території

У наукових джерелах проект визначають як "деякий комплекс науково-технічної документації з набором ілюстрованого матеріалу", як "обєкт розпорядження", як "систему взаємоповязаних моделей".

Тому проект - це технічно, економічно й юридично обґрунтована й графічно оформлена пропозиція про рішення одного або комплексу заходів.

Проекти складають на основі спеціального (проектного) завдання, реальних дослідницьких даних і матеріалів відповідно до діючих інструкцій, рекомендацій і положень.

Землевпорядний проект - це сукупність документів (розрахунків, креслень тощо) зі створення нових форм устрою (улаштування) землі, їх економічного, технічного, екологічного та правового обгрунтування, які забезпечують організацію раціонального використання землі в сфері народного господарства в цілому і, насамперед, окремих землеволодінь і землекористувань, особливо сільськогосподарських.

У землевпорядних проектах вирішують комплекс організаційних, економічних, технічних, а також соціальних завдань, пов'язаних з організацією конкретної території, що має специфічні природні й соціально-економічні умови, які не дозволяють застосовувати типове проектування. Тому, кожен проект землевпорядкування - індивідуальний [20].

У сучасному світі будь-яка техніка, технологія виробництва або невиробничого процесу вводиться в дію на основі попередньо складеної документації чи проекту. Нині, у вік науково-технічного прогресу, коли наука перетворюється на безпосередню виробничу силу, впровадження в практику нових прогресивних технологій і техніки неможливе без проекту. Адже шлях від зародження ідеї, задуму, експериментальної перевірки і виробничого випробування до напрацювання наукових рекомендацій і реалізація їх на практиці, складний.

Землевпорядний проект є основою інженерної організації виробництва для всіх галузей народного господарства, а також для розвязання соціальних та природоохоронних проблем. З нього починаються будь-які інвестиції, організація підприємства, закладу. Без відведення земельної ділянки не може розпочатися будівництво.

Землевпорядний проект складається з графічної та текстової частин. Графічна частина містить проектний план, робочі креслення, схеми, рисунки, графіки, діаграми. Основним документом є проектний план. На ньому фіксують межі, площу і місце розміщення землекористування (землеволодіння), земельних угідь, сівозмін, масивів, доріг тощо, тобто економічно ефективні й соціально та екологічно обгрунтовані форми організації території, запропоновані проектом. Проектний план оформляють за встановленими стандартами, він відображає ухвалені рішення. До нього, як правило, додають інші креслення, кількість і зміст яких визначається завданням на проектування, відомчими інструкціями, методичними вказівками, рекомендаціями.

Обєктами землеустрою є землі адміністративно-територіальних утворень або їх частини, землеволодіння або землекористування чи окремі земельні ділянки, у відношенні до яких здійснюється землеустрій. Землевпорядний проект як основа створення нових форм організації території [15].

землевпорядкування кадастр ліцензування територія

2.9 Види робіт із землеустрою, які підлягають ліцензуванню

За ліцензією на проведення робіт із землеустрою можуть здійснюватись такі види робіт із землеустрою:

розроблення загальнодержавної і регіональних (республіканських) програм використання та охорони земель;

розроблення схем землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень;

розроблення проектів землеустрою щодо встановлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень (крім топографо-геодезичних та картографічних робіт);

розроблення проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення (крім топографо-геодезичних та картографічних робіт);

розроблення проектів землеустрою щодо формування земель комунальної власності територіальних громад і проектів розмежування земель державної та комунальної власності населених пунктів (крім топографо-геодезичних та картографічних робіт);

розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок (крім топографо-геодезичних та картографічних робіт);

розроблення проектів землеустрою щодо створення нових та впорядкування існуючих землеволодінь і землекористувань;

розроблення проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь;

розроблення проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів;

розроблення робочих проектів землеустрою щодо рекультивації порушених земель, землювання малопродуктивних угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, заболочення, вторинного засолення, висушення, зсувів, ущільнення, забруднення промисловими та іншими відходами, радіоактивними та хімічними речовинами, покращення сільськогосподарських земель, підвищення родючості ґрунтів;

розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) (крім топографо-геодезичних та картографічних робіт);

розроблення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право на земельну ділянку, в тому числі при поділі чи об'єднанні земельних ділянок (крім топографо-геодезичних та картографічних робіт);

розроблення спеціальних тематичних карт і атласів стану земель та їх використання (крім топографо-геодезичних та картографічних робіт);

розроблення проектів землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв);

розроблення проектів землеустрою щодо встановлення водоохоронних зон уздовж морів, навколо озер, водосховищ та інших водойм;

розроблення проектів землеустрою щодо встановлення розміру та меж прибережної захисної смуги уздовж морів та навколо морських заток і лиманів;

розроблення проектів землеустрою щодо визначення розміру та режиму використання земельних ділянок смуг відведення;

розроблення проектів землеустрою щодо визначення розмірів берегових смуг водних шляхів;

розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі зміни їх цільового призначення;

розроблення проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок у разі надання в користування земельних ділянок, межі яких не встановлені в натурі (на місцевості);

розроблення проектів землеустрою щодо встановлення меж зон санітарної охорони курортів;

розроблення проектів землеустрою щодо встановлення меж зон санітарної охорони джерел та об'єктів централізованого питного водопостачання;

розроблення документації із землеустрою в галузі охорони земель (схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань);

проведення ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень земель при здійсненні землеустрою;

проведення інвентаризації земель при здійсненні землеустрою;

розроблення технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок сільськогосподарського призначення;

розроблення технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок населених пунктів;

розроблення технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок несільськогосподарського призначення за межами населених пунктів;

розроблення технічної документації з бонітування ґрунтів;

розроблення технічної документації з економічної оцінки земель.

3. Проект землеустрою щодо поліпшення сільськогосподарських угідь на території Хмельницької сільської ради

3.1 Земельний кадастр і бонітування грунтів

Вирішенню всіх завдань щодо раціонального використання земель в державному масштабі сприяє ведення земельного кадастру по встановленій системі. Кадастр являє собою сукупність достовірних відомостей про природний, господарський і правовий стан земель, бонітування грунтів і економічної оцінки земель.

Для обліку кількості та якості земель необхідні акти на право користування землею, технічні звіти з проведення грунтових, геоботанічних, меліоративних вишукувань, проектна документація по внутрішньо- і міжгосподарського землеустрою, зрошувальних і осушувальних меліорацій а також технічні звіти по перенесенню в натуру цих проектів, відомості по всім іншим заходам.

Бонітування грунтів - це порівняльна оцінка грунтової родючості з об'єктивних властивостях і продуктивності грунтів при порівнянних рівнях інтенсивності землеробства. Матеріали бонітування дозволяють вирішувати питання придатності тих чи інших грунтів для вирощування сільськогосподарських культур [46].

Економічна оцінка землі - кількісне вираження її цінності як головного засобу виробництва в сільському господарстві, завершує земельний кадастр. Вперше тотальні землеоціночні роботи в Україні були виконані в 1969-1971 р. Результати бонітування грунтів підтверджуються спостерігається закономірністю: найбільш низькі врожаї отримують на бідних дерново-підзолистих грунтах Полісся, вище - на потенційно родючих грунтах зони недостатнього зволоження Степу і найбільш високі - на потенційно родючих грунтах достатнього і нестійкого зволоження Лісостепу (табл. 3.1).

Бонітети грунтів за ступенем придатності для обробітку основних сільськогосподарських культур по зонах України і в Криму (контрольні цифри другого циклу бонітування з урахуванням зрошуваних земель, по)

Таблиця 3.1 Економічна оцінка землі

Зона Озима пшениця Кукурудза на зерно Цукровий бурякКартоп-ляСоняш-ник Льон-довгу-нець Полісся 49 60 61 62 - 49Лісостеп 66 66 66 65 68 43 Степ 62 56 58 - 71 - Крим 61 75 - - 69 - Україна 61 61 62 63 70 48

Ефективна родючість грунтів Полісся знаходиться у відповідності з біолого-екологічними особливостями зернових культур, природними властивостями грунтів і умовами зволоження. Воно зростає від піщаних до суглинистим грунтам і від обглеєних до неоглеенних видам в 1,1-1,3 рази.

У Лісостепу ефективну родючість грунтів визначається комплексним впливом грунтових, кліматичних умов і організаційно-господарських факторів. Найвищу оцінку придатності для вирощування зернових культур (98-100 балів) отримали чорноземи типові середньо-і важкосуглинисті західному Лісостепу.

Продуктивність грунтів Степу сильно залежить не тільки від властивостей грунтів, а й від посушливості і континентальності клімату. У посушливій південній частині Степу посилюється вплив зрошення, за рахунок якого бонітет чорноземів, темно-каштанових і каштанових грунтів підвищується [1].

3.2 Загальні відомості про проект землеустрою, щодо поліпшення сільськогосподарських угідь на земельних ділянках

Робочий проект землеустрою щодо поліпшення сільськогосподарських угідь - це документ, що складається з текстових і графічних матеріалів, що містить всебічно обґрунтовані, організаційно-територіальні, технологічні, екологічні, соціальні рішенняі кошторисно-фінансові розрахунки по конкретних локальним об'єктам, для створення яких потрібно капітальні вкладення.

Мета роботи. Організація сільськогосподарського виробництва і впорядкування сільськогосподарських угідь у межах землекористування Хмельницької сільської ради Чернігівського району Чернігівської області для ефективного ведення сільськогосподарського виробництва, забезпечення раціонального використання та охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища і покращення природних ландшафтів.

Таблиця 3.2 Вихідні дані для виконання проекту землеустрою

№ п/пНайменування матеріалів1Технічне завдання2Копії документів, що посвідчують право власності (користування) землею.3Агрохімічний паспорт (розроблений не пізніше як за 5 років по тому)4Облікові дані (довідка за формою 6-зем)

Вимоги до виконання робіт. В процесі підготовчих робіт обстеженню підлягають:

межі землекористування господарства і його виробничих підрозділів;

польова дорожня мережа й інші об'єкти інженерного облаштування території сільськогосподарських земель (відкрита меліоративна мережа й гідротехнічні споруди, лісосмуги, літні табори для худоби, скотопрогони, водні джерела, основні переїзні споруди й інші об'єкти);

охоронні території (об'єкти) і землі зі спеціальним режимом господарського використання (з обмеженнями у використанні земель);

несприятливі або не стійкі в екологічному відношенні (конфліктні) зони й об'єкти;

земельні ділянки, що мають природоохоронне й рекреаційне значення;

меліоровані землі, (стан і фактичне використання);

земельні ділянки, які потрібують трансформації, поліпшення й перерозподілу земель;

сформовані господарські ділянки (угідь, сівозмінні масиви, поля сівозмін, робочі ділянки, гуртові й пасовищезміні ділянки, сіножаті й інші ділянки);

ділянки сільськогосподарських земель, які по даним ґрунтового обстеження земель є малопродуктивними угіддями.

Провести аналіз негативних явищ, які впливають на зниження ефективності виробничої діяльності сільськогосподарського підприємства та передбачити заходи щодо впорядкування угідь, усунення через смужжя, ламаності меж, ерозійних процесів та інших екологічних наслідків нераціонального використання земель.

Робочий проект землеустрою розроблено з метою організації сільськогосподарського виробництва і впорядкування сільськогосподарських угідь в межах землеволодінь та землекористувань для ефективного ведення сільськогосподарського виробництва, раціонального та ефективного використання та охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища, поліпшення ландшафтів та інших обґрунтованих заходів.

Робочий проект землеустрою здійснюється з метою підвищення родючості та продуктивності земель, які використовуються товаровиробником, створення територіальних умов для механізації робіт.

Ефективність поліпшення сільськогосподарських угідь залежить від багатьох факторів. У сучасних умовах заходи поліпшення угідь слід розглядати в єдиному комплексі територіальної організації виробництва. З відповідною постановкою тісно пов'язаний вибір способу поліпшення угідь.

При визначенні економічної ефективності поліпшення сільськогосподарських угідь необхідно не тільки реально оцінити всі витрати, але і виявити всю сукупність переваг, що випливають з корінного якісного перетворення земельного фонду. Оскільки головна мета сільськогосподарського освоєння полягає у збільшенні валового виробництва продукції при скороченні матеріальних і трудових витрат, то в якості результативного показника ефективності слід прийняти відношення приросту річного обсягу чистої продукції до капітальних вкладень, що викликало цей приріст.

3.3 Оцінка природно-ресурсного потенціалу території

Відповідно з фізико-географічним та природно-сільськогосподарським районуванням, землекористування Хмельницької сільської ради розташоване в межах Лівобережно-Дніпровської поліської провінції. Територія сільської ради знаходиться в другому агрокліматичному районі, який характеризується помірно-континентальним кліматом.

Клімат території помірно-континентальний, з досить теплим літом та порівняно мякою зимою та достатньою зволоженістю. Середня багаторічна температура найбільш теплого місяця (липня) +18,4-19,9°С, найбільш холодного (січня) від -6°С до -8°С. Але в окремі роки температура значно відхиляється від вказаних величин. Абсолютний температурний максимум +38°С, а мінімум -34°С. Безморозний період продовжується 155-170 днів. В окремі роки бувають сильні морози. Тривалість періоду зі стійким сніговим покривом 95-105 днів.

Слід відмітити, зокрема, що клімат тут більш континентальний, якщо порівнювати з іншими районами Полісся України. Період вегетації (кількість днів з температурою понад 15°) становить 105-110 днів. Переважають західні вітри, що приносять 550-600 мм опадів за рік. Найменше опадів буває зимою (січень - лютий), найбільше їх припадає на червень-серпень.

Територія сільської ради знаходиться в другому агрокліматичномурайоні, який характеризується помірно-континентальним кліматом. Теплові ресурси його складаються з прямого і розсіяного сонячного випромінювання, сумарна величина якого складає 96-110 ккал/см2. Рослини використовують лише частину його спектру, яка називається фото-синтетично активною радіацією (ФАР) і складає приблизно половину енергії сонячного випромінювання, яке поступає на поверхню землі.

За період з температурою вище 10-15°С сумарна ФАР складає відповідно 34 - 39 ккал/см2.

Вільна від рослинності поверхня ґрунту в окремі роки в липні може прогрітися до + 60°С. в середньорічному розрізі температура ґрунту на глибині 20 см за липень складає + 22°С.

Тривалість періоду з середньодобовою температурою повітря вище 0°С - 248 днів, 5°С - 208 днів, 10°С - 160 днів, 15°С -108 днів, асередня тривалість безморозного періоду складає 160 днів в повітрі і 150 днів на поверхні ґрунту.

Перші морози восени спостерігаються здебільшого в вересні, аостанні весняні морози відмічені навіть в другій декаді травня.

Для оцінки теплових ресурсів території частіше всього користуються сумами активних або ефективних температур.

Сума температур більше 0°С - 2949°С; 5°С - 2925°С ; 10°С -2489°С; 15°С -1659°С.

Головним джерелом поповнення ґрунтових вод є атмосферні опади. В середньо багаторічному розрізі за рік їх випадає 648 мм.

Оптимальні умови для вегетації більшості с/г культур створюються при волого запасах ґрунту, які складають 65-75% від повної польової вологоємкості.

Протягом зими сніговий покров несталий. Часто під час відлиг він зменшується чи навіть зовсім сходить і це дуже негативно діє на посіви озимих культур та багаторічних трав. Тому в зимовий період великого значення слід надавати снігозатриманню.

Кліматичні умови по кількості тепла, світла і вологи сприятливі для вирощування всіх районованих культур.

Разом з тим деякі несприятливі особливості клімату: короткочасні посухи і сильні вітри, зливи і затяжні дощі, град, приморозки, зимові відлиги, льодова корка та інші, а також коливання окремих кліматичних показників по роках потребують виконання різнобічних зональних агротехнічних і меліоративних заходів по використанню, захисту і підвищенню родючості ґрунтів.

.4 Грунтові умови

Відповідно з фізико-географічним та природно-сільськогосподарським районуванням, землекористування Хмельницької сільської ради розташоване в межах Лівобережно-Дніпровської поліської провінції.

На орендованій території виділено пять основних агровиробничих груп ґрунтів.

Серед них:

Дерново-підзолисті. Дерново-підзолисті ґрунти сформувалися під лісовою рослинністю на безкарбонатнихдавньоалювіальних, водно-льодовикових і моренних відкладах піщаного, супіщаного та суглинкового механічного складу, іноді на продуктах вивітрювання твердих кислих і карбонатних порід. Завдяки легкому механічному складу материнських порід та відсутності у хвойно-широколистяних лісах ялини серед дерново-підзолистих ґрунтів переважають слабо- та середньопідзолисті їх різновидності.

Як правило, слабопідзолисті ґрунти розвинулись на піщаних і глинисто-піщаних відкладах, дерново-середньопідзолисті на супіщаних, дерново-сильнопідзолист на суглинкових. Дерново-борові (приховано-підзолисті) та дерново-слабопідзолисті ґрунти сформувалися під боровими та суборовими лісамина піщаних давньоалювіальних відкладах. Ґрунтовий профіль на генетичні горизонти є малодиференційованим. Вони характеризуються низькою вологоємністю, високою водопроникністю, бідністю на увібрані основи та поживні речовини (рухомі форми азоту, калію, фосфору). Ґрунти безструктурні, містять 1-1,5 % гумусу, мають кислу реакцію (рН 4,5-4,8). Дерново-слабопідзолисті ґрунти є орнопридатними, на них вирощують жито, люпин, картоплю, кукурудзу. Для підвищення їх врожайності ефективним є внесення органічних і мінеральних добрив, вапнування.

Лучні ґрунти. Лучні ґрунти сформувались у річкових заплавах, у зниженнях межиріч та вододілів. Вони розвинулись під трав'яною злаково-осоково-різнотравною рослинністю в умовах неглибокого залягання ґрунтових вод (1,5-2 м), і тому мають ознаки оглеєння. За ступенем виявленості й товщиною гумусового і перехідного горизонтів розрізняють лучні ґрунти, які мають товщину гумусового й перехідного горизонтів понад 40 см і краще виявлену зернисту структуру, і дернові ґрунти, що мають меншу потужність загумусованого горизонту. Вміст гумусу у верхньому горизонті становить 3-6 %, вбирний комплекс насичений кальцієм і магнієм, реакція ґрунтового розчину нейтральна, ґрунти багаті на рухомі поживні речовини.

Дернові ґрунти. Формуються в умовах надмірного ґрунтового і поверхневого зволоження, переважно під трав'янистою рослинністю. Для цих ґрунтів характерний акумулятивний тип профілю, тобто максимальне накопичення гумусу і глини у верхній його частині та поступове зменшення з глибиною. Будова профілю: гумусовий горизонт (Н), перехідний (HPgl) і ґрунтоутворюючих порід (PG1). Вміст гумусу у верхньому горизонті дернових піщаних і супіщаних ґрунтів 1,5-2,5%, в суглинистих - 2,5-5%. В залежності від потужності гумусированного шару ці ґрунти підрозділяються на слаборозвинені (до 25 см), короткопрофільні (25 - 45 см) і звичайні (> 45см). Дернові глейові ґрунту віднесені до змішаного типу зволоження, оскільки вони займають в основному низькі позиції, куди стікають поверхневі води і неглибоко залягають ґрунтові.

Сірі лісові ґрунти сформувалися під широколистими лісами на карбонатних, лесових породах, в умовах досить теплого і не дуже вологого клімату. Вони представлені неоглеєними й оглеєними світло-сірими і сірими ґрунтами. Світло-сірі ґрунти мають суцільний елювіальний горизонт і глибшу, ніж у сірих, лінію закипання карбонатів (130-150 см). Вміст гумусу у верхньому горизонті світло-сірих ґрунтів становить 1,5-2,5 %, а рН - 5,5-6,0.

Сірі лісові ґрунти поширені на правобережжі лісостепової зони, відрогах Середньоруської височини, лесових островах (опіллях) зони мішаних лісів. Вони мають диференційований профіль з добре вираженими гумусово-елювіальним (18-25 см), елювіальним (25-35 см) та ілювіальним (70-90 см) горизонтами. На Прут-Дністровському межиріччі, Опіллі поширені бурувато-сірі лісові ґрунти, що сформувалися на легких лесових породах з гранулометричним складом при близькому заляганні пісків, гальки, вапняків. Вміст гумусу в сірих лісових ґрунтах - 2,0-2,7%. Вони придатні під всі зональні сільськогосподарські культури, плодові та ягідні насадження.

Темно-сірі опідзолені ґрунти сформувалися на лесових породах, карбонати в їх профілі вилугувані й залягають на глибині 120-140см. Темно-сірі ґрунти характеризуються наявністю крем'янкової присипки у верхніх горизонтах, ілювіального та добре розвиненого гумусового горизонту, який досягає глибини 30-35 см, кількість гумусу в темно-сірих ґрунтах становить 3,5-4,5 %, рН дорівнює 6,0-6,3.

Основними документами, які відображають дані агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення є агрохімічний паспорт та агрохімічні картограми вмісту в ґрунтах елементів живлення, гумусу, реакції ґрунтового розчину, хімічних забруднювачів тощо.

В агрохімічному паспорті надається характеристика за 20-ма показниками агрофізичного, фізико-хімічного, агрохімічного та екологічного стану ґрунту на кожному полі землекористування господарства (максимально можливі запаси продуктивної вологи, обмінна і гідролітична кислотність, вміст гумусу, азоту, що легко гідролізується, рухомого фосфору, калію та мікроелементів, забруднення важкими металами, залишковими кількостями пестицидів, радіонуклідами).

Найважливішою проблемою землеробства є забезпечення постійного зростання продуктивності сільськогосподарських культур, головним чином, за рахунок пасивних факторів розвитку, підвищення родючості ґрунтів. Важливе значення при одержанні сільськогосподарської продукції високої якості має агроекологічна характеристика ґрунтів, яка передбачає визначення вмісту важких металів, залишкової кількості пестицидів, забруднення радіонуклідами.

Вирішенню цих питань сприяє еколого-агрохімічна паспортизація сільськогосподарських угідь, яка проводиться кожні пять років згідно Указу Президента України "Про суцільну паспортизацію земель сільськогосподарського призначення" 1118/95 від 2 грудня 1995 року.

Відповідно до п.1.5. Порядку ведення агрохімічного паспорта поля, земельної ділянки затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 11.10.2011 р. №536 чергова агрохімічна паспортизація обєкту проектування буде проведена у 2014 році.

3.5 Обґрунтування поліпшення угідь

За допомогою меліоративних, культуртехнічних і інших заходів, природні умови можуть бути поліпшені. Крім того, в результаті меліорації і корінної зміни використання земельних ділянок можлива трансформація із одного виду угідь в інші.

Перехід від фактичної структури угідь до проектної відбувається шляхом їх часткової трансформації. Трансформація - це видозміна (перетворення) угідь, тобто переведення земель із одного виду в інший. При цьому змінюють і розміщення угідь.

Проектування заходів поліпшення земель. Для цього при складанні проекту передбачено використання наявних резервів, розширення площ більш продуктивних угідь за рахунок покращення кормових угідь.

Показниками ефективності трансформації і покращення угідь служить: приріст продукції, збільшення чистого доходу, строки окупності капітальних затрат, підвищення родючості ґрунту і захист його від ерозії.

Головне завдання проекту - розробити та здійснити комплекс заходів по поліпшенню сільськогосподарських угідь таких як сіножаті та пасовища до можливості використання їх як ріллі та підвищити ефективність їх використання в межах вже сформованого землекористування.

Запроектована трансформація угідь, їх розміщення на території відповідають таким вимогам:

виконання планів щодо виробництва товарної сільськогосподарської продукції;

повне, раціональне й ефективне використання всіх земель з їх природними властивостями;

припинення ерозійних процесів і поліпшення ландшафту;

відповідність встановленої спеціалізації галузей та їх раціональному поєднанню;

мінімальні затрати на транспортування і зберігання продукції без значних втрат;

створення сприятливих умов для підвищення продуктивності праці й високопродуктивного використання машинно-тракторних агрегатів;

мінімальні капітальні вкладення на освоєння нових земель і підвищення інтенсивності використання земель, які знаходяться в обробітку, найшвидша їх окупність.

На території господарства розроблено Проект землеустрою, що забезпечує еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь, яким передбачена трансформація угідь та використання сільськогосподарських угідь сінокосів та пасовищ як ріллі. Проектом землеустрою, що забезпечує еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь запроектовано сівозміну, яка відповідає вимогам чинного законодавства.

Організація угідь - найважливіша складова частина робочого проекту землеустрою, оскільки на цій стадії визначаються господарське призначення і характер використання кожної земельної ділянки. Під організацією угідь мається на увазі проектування заходів щодо сільськогосподарського освоєння та поліпшення земель з метою їх трансформації, а також територіальним обґрунтуванням розміщення угідь, формування господарських ділянок і встановлення їх кордонів. Таким чином, при організації угідь вирішується завдання щодо приведення у відповідність технологічних умов виробничих процесів і територіальних умов землекористування. Запроектований Робочим проектом землеустрою напрямок організації угідь безпосередньо пов'язано з корінним якісним перетворенням земельного фонду. Воно базується на трансформації угідь з одних видів в інші. Цей напрямок означає інтенсифікацію сільськогосподарського виробництва та спрямоване на усунення природних недоліків земельного фонду: дрібноконтурності, роздробленості угідь, які унеможливлюють їх механізовану обробку. Він пов'язаний також зі спеціалізацією підприємства, його організаційно - виробничою структурою, розміщенням господарських центрів, станом дорожньої мережі. При організації угідь також враховано матеріально-технічну оснащеність та фінансові можливості сільськогосподарського підприємства. У результаті розроблено комбінований підхід, комплекс заходів, який покликаний вирішити такі завдання:

Забезпечити раціональне використання всіх земель господарства відповідно до їх природними властивостями, економічними інтересами підприємства за умови дотримання екологічної безпеки.

Обґрунтувати ресурси і площі сільськогосподарського корінного поліпшення в цілях збільшення площі продуктивних угідь (в першу чергу за рахунок ділянок під сіножатями та пасовищами).

Забезпечити на базі трансформації земель сприятливі територіальні умови для скорочення відстаней і комплексної механізації виробничих процесів. По можливості усунути дрібноконтурність, роздробленість і роз'єднаність сільськогосподарських угідь.

Обґрунтувати заходи по поліпшенню культуртехнічного стану і підвищенню економічної родючості угідь за допомогою корінного поліпшення угідь.

Тому при організації угідь вирішуються такі взаємопов'язані питання:

Обґрунтування трансформації земель.

Господарсько доцільне розміщення угідь по території.

3.6 Якісна характеристика ґрунтів

Головною метою розроблення робочого проекту землеустрою є організація раціонального використання земель і повязаних з нею засобів виробництва, яка забезпечує максимальну економічну ефективність сільськогосподарського виробництва, його соціальну природоохоронну направленість.

Проведеніземлевпорядні вишукуваннядають змогу зробити наступні висновки про незначну розмаїтість рельєфу й ґрунтоутворюючих порід на території обєкту проектування, привели до формування порівняно простого ґрунтового покриву.

Діюче в Україні агровиробниче групування ґрунтів базується на уніфікації ознак і стандартному кодуванні агровиробничих груп та їх підрозділів. Усі агрогрупи (загальна кількість 222 одиниці) обєднані в номенклатурний список, затверджений відповідними державними відомствами. Кожна група має сталий номер і поділяється на розряди за гранулометричним складом, що також мають стале кодування :

рихлопіщані,

глинисто-піщані,

супіщані,

легкосуглинкові,

середньосуглинкові

і т.д.

Таблиця 3.3 Експлікація земель за агровиробничими групам ґрунтів

Шифр агрогрупНайменування агрогрупиПлоща, га5 вДерново-підзолисті супіщані моренно-зандрових рівнин і борових терас6,338 вДерново-підзолисті глеюваті супіщані ґрунтиморенно-зандрових рівнин і борових терас28,9214 вДерново-підзолисті глейові супіщані ґрунтиморенно-зандрових рівнин і борових терас16,0027 вДерново-підзолисті глейові осушені супіщані ґрунти моренно-зандрових рівнин і борових терас0,2429 вСірі опідзолені супіщані ґрунтиморенно-зандрових рівнин і борових терас0,2633 вЯсно-сірі та сірі опідзолені глеюваті супіщані ґрунтиморенно-зандрових рівнин і борових терас1,0036 вСірі опідзолені глейові супіщані ґрунтиморенно-зандрових рівнин і борових терас12,3646 вТемно-сірі опідзолені глейові супіщані ґрунтиморенно-зандрових рівнин і борових терас7,99133 гЛучні слабо солонцюваті карбонатні легкосуглинкові ґрунтиморенно-зандрових рівнин і борових терас11,17178 вДернові глибокі глейові супіщані ґрунтиморенно-зандрових рівнин0,39178 гДернові глейові легкосуглинкові ґрунтиморенно-зандрових рівнин16,39181 гДернові глейові карбонатні легкосуглинкові грунтиморенно-зандрових рівнин18,82Всього119,87

Розподіл земель обєкту проектування в розрізі кожної земельної ділянки за агровиробнчими групами ґрунтів.

Таблиця 3.4 Розподіл ґрунтів за категоріями придатності для використання в сільськогосподарському виробництві.

Шифр агрогрупКатегорії придатностіI -землі придатні під ріллю для вирощування всіх районованих с.г. культурIV -Землі придатні переважно під сінокоси5 в6,338 в28,9214 в16,0027 в0,2429 в0,2633 в1,0036 в12,3646 в7,99133 г11,17178 в0,39178 г16,39181 г18,82Всього84,2735,60

Механічний склад. Механічний склад ґрунтів істотно впливає на розвиток ерозійних процесів, швидкості й обсягів мінералізації (читай втрат) гумусу. Його необхідно враховувати при формуванні полів сівозмін (бажано в границі поля включати ґрунту одного механічного складу).

Механічний склад чинить різний опір на знаряддя обробки ґрунту й, отже, впливає на економічні параметри виробництва.

Таблиця 3.5 Розподіл земель обєкту проектування за механічним складом

Шифр агрогрупПлоща всього, гаЗвязно-супіщаніСупіщаніЛегкосуглинкові5 в6,336,338 в28,9228,9214 в16,0016,0027 в0,240,2429 в0,260,2633 в1,001,0036 в12,3612,3646 в7,997,99133 г11,1711,17178 в0,390,39178 г16,3916,39181 г18,8218,82Всього119,876,3367,1646,38

За механічним складом на території обєкту проектування найпоширеніші супіщані ґрунти, які займають 58%та легкосуглинкові ґрунти, які займають 38% земель.

Необхідно відзначити, що для характеристики ґрунту за механічним складом у нашій країні прийнято стандартний метод Н.А. Качинського, в основу якого покладене зміст фізичної глини (часток <0.01 мм), %.

Ухил місцевості. Ухил місцевості, поряд с механічним складом ґрунтів, є однією з головних характеристик змиву тому, що він визначає швидкість стоку поверхневих вод, й, відповідно, його ерозійну силу.

Спостереження показують, що при ухилі місцевості до 2º, змив ґрунтів відбувається слабо. На схилах від 2 до 5º змив стає достатньо помітним, а при більших ухилах - наявно вираженим.

На підставі даних про розподіл орних земель за крутизною схилів пропонується виділяти так звані "еколого-технологічні групи земель" .

Таблиця 3.6 Розподіл земель за ухилами

Шифр агрогрупПлоща всього, гау тому числі по ухиламСередній0-11-33-55-77-9> 95 в6,336,338 в28,9223,625,3014 в16,0016,0027 в0,240,2429 в0,260,2633 в1,001,0036 в12,3610,811,5546 в7,996,521,47133 г11,1711,17178 в0,390,39178 г16,3910,256,14181 г18,8212,576,25Всього119,8799,1620,71

Згідно зі статтею 47 Закону України від 19.06.2003 № 962-IV " Про охорону земель" забороняється оранка схилів крутизною понад 7 градусів (крім ділянок залуження, залісення та здійснення ґрунтозахисних заходів). На схилах крутістю від 3 до 7 градусів обмежується розміщення просапних культур, чорного пару тощо.

На схилах крутістю від 1 до 3 градусів (I ЕТГ) не обмежується розміщення просапних культур, чорного пару тощо, при цьому нанаводороздільних плато крутістю до 1 градусу можна розглядати можливість організації зрощення.

На схилах крутістю від 3 до 5 градусів (II ЕТГ)обмежується розміщення просапних культур, чорного пару тощо.

На схилах крутістю від 5 до 7° (III ЕТГ)вивчається можливість створення ґрунтозахисних сівозмін без просапних культур.

На території обєкту проектування виділено тільки землі крутістю 0-1° та 1-3°, що дозволяє зробити висновки про можливість розміщення будь-яких просапних культур без обмежень обробітку.

Придатність земель для вирощування сільськогосподарських культур.В попередньому розділі визначено вплив кліматичних показників на формування урожаю сільськогосподарських культур - біокліматичний потенціал місцевості. Втім наявність поживних речовин в ґрунті є одним з головних факторів життя рослин.

Найважливішою складовою ґрунту, а також інтегральним показником його родючості є гумус.

Він визначає всі показники екологічної сталості, у тому числі повязані з агрофізичним та біологічним станом ґрунту, його поживним і повітряним режимами. Гумус активізує біохімічні й фізіологічні процеси, сприяє надходженню елементів живлення в рослини, що супроводжується зростанням урожаю та поліпшенням його якості. Вміст гумусу корелює з гранулометричним складом, запасами азоту, потужністю гумусованої частини профілю, із запасами гумусу.

Основними документами, які відображають дані агрохімічної паспортизації земель сільськогосподарського призначення є агрохімічний паспорт та агрохімічні картограми вмісту в ґрунтах елементів живлення, гумусу, реакції ґрунтового розчину, хімічних забруднювачів тощо.

В агрохімічному паспорті надається характеристика за 20-ма показниками агрофізичного, фізико-хімічного, агрохімічного та екологічного стану ґрунту на кожному полі землекористування господарства (максимально можливі запаси продуктивної вологи, обмінна і гідролітична кислотність, вміст гумусу, азоту, що легко гідролізується, рухомого фосфору, калію та мікроелементів, забруднення важкими металами, залишковими кількостями пестицидів, радіонуклідами).

Показники вмісту гумусу по полям вказані в агрохімічному паспорті, який є додатком до Робочого проекту землеустрою.

Середньозважений показник вмісту гумусу на території обєкту проектування складає 1,59 %.

Середньозважені агрохімічні та фізико-хімічні показники ґрунтів наведено у додатку 3

Середньозважені агрохімічні та фізико-хімічні показники ґрунтів

На кислих ґрунтах ефективність застосування добрив істотно знижується, тому без попереднього їх вапнування, не рекомендується застосовувати фізіологічно кислі азотні добрива, які можуть додатково підкислити ґрунт.

Підвищення ефективної родючості кислих ґрунтів можливе лише при застосуванні комплексу агротехнічних і меліоративних заходів, серед яких основну роль відіграє вапнування кислих ґрунтів. Проведення меліорації сприятиме поліпшенню фізичних і фізико-хімічних властивостей ґрунтів, забезпеченню рослин кальцієм і магнієм, активізації мікробіологічних процесів. Однозначно встановлено, що кисле ґрунтове середовище є одним з вагомих факторів, які обмежують продуктивність сільгоспкультур. На ґрунтах з підвищеною кислотністю урожай багатьох сільськогосподарських культур знижується на 5-69%. Так, в залежності від ступеня кислотності недобір урожаю озимої пшениці становить 4,5-9,0 ц/га, ячменю - 3,8-10,0, кукурудзи на зерно - 5,0-12,5, цукрових буряків - 45-120 ц/га. Досить високі обсяги зменшення продуктивності культур супроводжуються зниженням окупності мінеральних добрив, руйнуванням структури ґрунту, пригніченням життєдіяльності мікроорганізмів, підвищенням забур`яненості полів та ін.

Вплив реакції ґрунтового розчину на рівень урожайності сільськогосподарських культур

Придатність ґрунтів земель для розміщення сільськогосподарських культур визначається ступенем відповідності якості ґрунтів оптимальним вимогам рослин. У міру зниження такої відповідності зменшується придатність ґрунтів.

Із цією метою орні землі розподіляються на п'ять класів по придатності вирощування основних сільськогосподарських культур.

Таблиця 3.7 Комплексна оцінка придатності ґрунтів для вирощування основних сільськогосподарських культур.


Шкала придатності І (найбільш придатні землі) - орні землі, придатні для вирощування культур без яких-небудь обмежень. Показники, які характеризують ґрунт, потужність гумусового обрію й рельєф повністю відповідають потребам культури: урожайність і прибутковість, або ефективність вирощування, найбільш високі. Це найкращі орні землі.

Шкала придатності ІІ (середньої придатності) - орні землі високо - і середньо забезпечені поживними речовинами, рельєф, ґрунт та інші умови в цілому відповідають вимогам культури, але є фактори, що знижують родючість. Урожайність і ефективність вирощування культур трохи нижче, але при високій агротехніці й забезпеченості добривами вони можуть досягати першокласних.

Шкала придатності ІІІ (обмежено придатні землі) - орні землі середньо - або низько забезпечені поживними речовинами. Ґрунтовий покрив, рельєф і інші умови характеризуються деякими негативними факторами; усунення їх при вирощуванні культури пов'язане з додатковими витратами на агротехнічні, меліоративні й інші заходи.

До цього класу також відносяться орні масиви із ґрунтами, на яких вирощування культури забезпечує більше високі економічні показники, але при цьому, якщо не передбачаються ґрунтозахисні заходи, погіршується якість ґрунтового покриву й знижується їхня родючість. Це середньо змиті ґрунти, торфовища й інші, на яких вирощуються просапні культури.

Шкала придатності ІV (землі низької придатності) - орні землі, ґрунтовий покрив яких характеризується багатьма негативними факторами; при сучасному використанні без проведення поліпшуючих меліорацій урожаї нижче середніх, вирощування культур збиткове. Можуть бути придатними для вирощування культур тільки після осушення, землювання або інших меліоративних заходів.

Шкала придатності V (непридатні землі) - це непридатні під культури площі, поліпшення яких або неможливо, або проблематично з технологічних, природоохоронних або економічних міркувань.

На території обєкту проектуваннянемає особливо ціннихґрунтів, визначених у відповідності до " Переліку особливо цінних груп ґрунтів" , затверджених наказом Держкомзему України № 245 від 06.10.2003 р

.7 Визначення придатності врожайності

Обєкт знаходиться на території Хмельницької сільської ради, в межах якого розроблено Проект землеустрою, щодо поліпшення сільськогосподарських угідь, який одержав позитивний висновок державної експертизи землевпорядної документації від 11 березня 2013 року та затверджений до виконання керівництвом замовника. Зазначеним проектом землеустрою передбачена трансформація сільськогосподарських угідь сіножатей і пасовищ на ріллю та запроектовано сівозміну, яка повністю відповідає вимогам наукових нормативів для зони Полісся затверджених постановою Кабінету Міністрів України 10.02.2010 №164.

Проектом землеустрою розраховано еколого-економічне обґрунтування сівозміни та кількість необхідних добрив для отримання рентабельного врожаю.

Фактори життя частково можна регулювати агротехнічними заходами. На фоні правильно застосованих агротехнічних прийомів вирішальний вплив на повноту використання природних факторів урожайності має режим живлення.

Для вирішення цих завдань було використано наступний алгоритм.

Визначається наявність земель крутизною понад 7 градусів, які згідно вимог Статті 47 Закону України "Про охорону земель" забороняється розорювати - відсутні.

Визначається наявність орних земель не придатних для сільськогогосподарського виробництва - на території господарства немає таких земель. Визначення орних земель не придатних для сільського господарства здійснювалося відповідно до "Временные указания по определениюплощадейнепригодных для сельскогохозяйства земель и сельскохозяйственныхугодийхудшегокачества в Украинской ССР" , схвалені технічною радою інституту " Укрземпроект" (протокол від 6 серпня 1987 р. № 6).

Визначається, виходячи з основних показників, які визначають необхідність консервації земель і агрохімічного паспорту, наявність земель, які підлягають тимчасовій консервації - відсутні.

Охорона земель передбачає консервацію деградованих і малопродуктивних сільськогосподарських угідь (статті 164, 170-172 ЗКУ, стаття 51 Закону України " Про охорону земель" ).

Зокрема, підлягають консервації земельні ділянки з еродованими, перезволоженими, з підвищеною кислотністю або засоленістю, забрудненими хімічними речовинами ґрунтами.

Визначення земель тимчасової консервації здійснювалося відповідно до наказу Держкомзему України від 17.10.2002 № 175 " Про Порядок консервації земель" .

Визначається наявність земель у зонах дії особливих режимів використання історичного, санітарного, захисного, природоохоронного й іншого призначення.

Визначається, чи відноситься територія сільськогосподарського виробництва до "Переліку специфічних ґрунтово-кліматичних умов, які характерні для земель сільськогосподарського призначення" , затвердженого загальним наказом Міністерства аграрної політики України й Української академії аграрних наук від 18.01.2008 № 17/3.

Для рішення вищенаведених завдань використовуються дані бонітування й кадастрової оцінки земель, матеріали ґрунтового обстеження, копії агрохімічного паспорта полів, а також інші відомості про якість, стан, обмеження у використанні земель, отримані в процесі збору інформації й польове землевпорядне обстеження.

Проаналізувавши землевпорядні вишукування можна зробити висновки про придатність земель для використання як ріллі та рентабельність проектних рішень щодо корінного поліпшення.

.8 Визначення в натурі меж трансформованих угідь

Для перенесення елементів проекту на місцевість виготовлено робоче креслення перенесення проекту землеустрою на місцевість, яке входить до складу графічних матеріалів.

На місцевість будуть виноситись межі полів сівозмін та робочих ділянок за допомогою СР5 - приймача "Pro Mark-2" в режимі РТК з прив'язкою до державної геодезичної мережі та до пунктів полігонометрії та тріангуляції III класу в системі координат СК-63.

Прямолінійні межі полів сівозмін та робочих ділянок на місцевості закріплюються межовими знаками, лінії між якими проорюються в один прохід.

Якщо межа поля поєднана з польовим шляхом, борозна проорюється паралельно межі поля на ширину польової дороги.

Межові знаки встановлюються з дерева або залізобетону встановленого зразка.

Після виконання польових робіт складається акт про перенесення на місцевість проекту землеустрою та передачі межових знаків на зберігання представникам компанії виконавця.

4. Охорона праці та техніка безпеки

.1 Вимоги до організації приміщення

Розширене використання компютерної технології повинно супроводжуватись прагненням поліпшити обстановку на робочому місці, яка сприятиме збереженню високої працездатності та створюватиме благотворні умови для співпраці користувачів ПЕОМ.

Приміщення повинні мати змішане освітлення. Доцільно обирати орієнтацію вікон на північ або північний схід. На вікнах повинні бути жалюзі, що регулюються, або штори, що дають можливість їх повністю закривати.

Робочі місця з ПЕОМ повинні, як правило, розміщуватись в окремих приміщеннях. У випадку розміщення робочих місць у спеціальних залах або приміщеннях з джерелами небезпечних (шкідливих) виробничих факторів, вони повинні розташовуватись у повністю ізольованих кабінетах з природним освітленням та організованим повітрообміном. Площа, на якій розташоване одне робоче місце з ВДТ, повинна становити не менше як 6,0 м2, обєм приміщення - не менше як 20 м3.

Для оздоблення приміщень з ВДТ повинні використовуватись дифузно-віддзеркалюючі матеріали з коефіцієнтами відбиття:

стелі - 0,7-0,8;

стін - 0,4-0,5;

підлоги - 0,2-0,3.

Поверхня підлоги має бути рівною, неслизькою, зручною для очищення та вологого прибирання, мати антистатичні властивості.

Забороняється застосовувати для оздоблення інтерєру полімерні матеріали, що виділяють у повітря шкідливі хімічні речовини. Вміст шкідливих хімічних речовин у приміщеннях з ВДТ не повинен перевищувати концентрацій, вказаних у ГОСТ 12.1.005-88 "Общие санитарно-гигиенические требования к воздуху рабочей зоны" .

.2 Освітлення робочого місця та робочого приміщення

Робоче місце - це обладнаний технічними засобами (засобами відображення інформації, органами управління, допоміжним обладнанням) простір, де здійснюється діяльність виконавця (або групи виконавців). Вимоги до освітлення для візуального сприймання користувачами інформації з двох різних носіїв (з екрана ПК та паперового носія) різні. Надто низький рівень освітленості погіршує сприймання інформації при читанні документів, а надто високий призводить до зменшення контрасту зображення знаків на екрані. При 10 % зменшенні освітленості працездатність знижується на 1 %. Освітленість можна варіювати від 300 до 700 лк. Оптимальною освітленістю робочих приміщень для роботи з відеотерміналом є освітленість від 300 до 500 лк.

Освітлення робочого місця повинно бути змішаним (природним та штучним). Доцільно, щоб орієнтація світлових отворів для приміщення з ВДТ була на північ. Природне освітлення повинно здійснюватись у вигляді бічного освітлення.

Слід передбачити наявність сонцезахисних засобів, що знижують перепади яскравостей між природним світлом та свіченням екрана ЕОМ. Необхідно використовувати плівки з металізованим покриттям або жалюзі з вертикальними ламелями, що регулюються. Світлорозсіюючі штори повинні мати коефіцієнт відбивання 0,5-0,7.

Робоче місце оператора ЕОМ повинно бути розташоване так, щоб в поле зору не потрапляли вікна або освітлювальні прилади. Коли штучне освітлення змішується з природним, рекомендується використовувати лампи за спектральним складом, які є найбільш близькі до сонячного світла.

Штучне освітлення у приміщеннях з ЕОМ здійснюється у вигляді комбінованої системи з використанням люмінесцентних джерел світла у світильниках загального освітлення, які розташовують над робочими поверхнями у рівномірно-прямокутному порядку. Пульсація люмінесцентних ламп не повинна перевищувати 10 %. Вікна бажано розміщувати з одного боку робочих приміщень.

Відношення яскравості екрану компютера до яскравості оточуючих його поверхонь не повинно перевищувати у робочій зоні 3:1.

На робочому місці має бути забезпечена рівномірна освітленість за допомогою переважно відбитого або розсіяного світлорозподілу світлових відблисків з клавіатури, екрана та від інших частин відеотермінала (ВДТ) з обох його сторін.

.3 Виробниче середовище

Висока температура повітря негативно позначається на функціональному стані людини.

Оптимальні та припустимі мікрокліматичні параметри у приміщеннях повинні враховувати специфіку технологічного процесу при використанні ПК. Зокрема, технічні умови експлуатації багатьох типів компютерів містять допустимі робочі діапазони параметрів мікроклімату:

температура повітря має знаходитись в межах від 10 до 40°C;

відносна вологість має знаходитися в межах від 40 до 90 %.

За даними ВООЗ, оптимальні значення температури у приміщенні становлять 19-23 °C, відносна вологість повітря - 55 %, швидкість руху повітря не повинна перевищувати на рівні обличчя 0,1 м/с. При відчутному нагрівання поверхонь (більше 45°C), контактуючих з людиною, передбачаються засоби охолодження або ізоляції. Особлива увага приділяється шляхом відводу повітря, щоб виключити перегрівання або протяг.

Згідно з діючими в нашій країні нормативними документами (ВСНиПРВЦ, СН 4088-86 "Микроклимат производственных помещений" ГОСТ 12.1.005-88) у холодні періоди року:

температура повітря повинна складати 22-24°C;

швидкість його руху - 0,1 м/с;

відносна вологість повітря - 40-60 %;

у теплу пору року:

температура повітря дорівнює 23-25 °C;

швидкість його руху - 0,1-0,2 м/с;

вологість - 40-60 %.

Температура повітря може коливатися від 22 до 26 °C при збереженні інших параметрів мікроклімату у вказаних вище межах.

Необхідно надати можливість індивідуального регулювання роздачі повітря в приміщеннях шляхом встановлення кондиціонерів.

В процесі роботи ВДТ змінюється концентрація іонів у повітрі робочої зони. Нормалізуючий вплив на аероіонний склад повітря робочої зони справляють примусова вентиляція, захисні екрани та застосування іонізаторів.

Одним з основних забруднювачів повітря у приміщеннях, зокрема оксидами вуглецю, є тютюновий дим.

Слід зазначити, що у випадках, коли робота користувачів повязана з прийняттям відвідувачів у приміщеннях з ВДТ, вміст мікроорганізмів у повітрі приміщень значно зростає і досягає, залежно від числа і тривалості перебування відвідувачів, 7000 та більше мікробних тіл на 1 м3. Тому при такому режимі роботи необхідно залучати додаткові заходи оздоровлення повітряного середовища (застосовувати додаткову вентиляцію, обмежувати число та тривалість перебування відвідувачів, конструювати робочі місця).

Згідно з діючими нормативними документами повітря, що надходить у робочі приміщення має бути очищене від забруднень, в тому числі від мікроорганізмів (ВСНиПРВЦ). Запиленість повітря не повинна перевищувати вимог, викладених у СН 512-78.

.4 Техніка безпеки при роботі з ПК

Загальні положення при роботі з ПК. При виконанні робіт на компютерах необхідно дотримуватись вимог загальної та даної інструкції з охорони праці.

До самостійної роботи на компютерах допускаються особи, які пройшли медичний огляд, навчання по професії, вступний інструктаж з охорони праці та первинний інструктаж з охорони праці на робочому місці. В подальшому вони проходять повторні інструктажі з охорони праці на робочому місці один раз на півріччя, періодичні медичні огляди один раз на два роки.

Під час роботи на компютерах можуть діяти такі небезпечні та шкідливі фактори, як:

фізичні;

психофізіологічні.

Основним обладнанням робочого місця користувача компютера є монітор, системний блок та клавіатура.

Робочі місця мають бути розташовані на відстані не менше 1,5 м від стіни з вікнами, від інших стін на відстані 1м, між собою на відстані не менше 1,5 м. Відносно вікон робоче місце доцільно розташовувати таким чином, щоб природне світло падало на нього збоку, переважно зліва.

Робочі місця слід розташовувати так, щоб уникнути попадання в очі прямого світла. Джерела освітлення рекомендується розташовувати з обох боків екрану паралельно напрямку погляду. Для уникнення світлових відблисків екрану, клавіатури в напрямку очей користувача, від світильників загального освітлення або сонячних променів, необхідно використовувати антиполискові сітки, спеціальні фільтри для екранів, захисні козирки, на вікнах - жалюзі.

Фільтри з металевої або нейлонової сітки використовувати не рекомендується, тому що сітка спотворює зображення через інтерференцію світла. Найкращу якість зображення забезпечують скляні поляризаційні фільтри. Вони усувають практично всі відблиски, роблять зображення чітким і контрастним.

При роботі з текстовою інформацією (в режимі введення даних та редагування тексту, читання з екрану) найбільш фізіологічним правильним є зображення чорних знаків на світлому (чорному) фоні.

Монітор повинен бути розташований на робочому місці так, щоб поверхня екрана знаходилася в центрі поля зору на відстані 400-700 мм від очей користувача. Рекомендується розміщувати елементи робочого місця так, щоб витримувалася однакова відстань очей від екрана, клавіатури, тексту.

Зручна робоча поза при роботі з компютером забезпечується регулюванням висоти робочого столу, крісла та підставки для ніг. Раціональною робочою позою може вважатися таке положення, при якому ступні працівника розташовані горизонтально на підлозі або підставці для ніг, стегна зорієнтовані у горизонтальній площині, верхні частини рук - вертикальні. Кут ліктєвого суглоба коливається в межах 70-90°, запястя зігнуті під кутом не більше ніж 20°, нахил голови 15-20°.

Для нейтралізації зарядів статичної електрики в приміщенні, де виконується робота на компютерах, в тому числі на лазерних та світлодіодних принтерах, рекомендується збільшувати вологість повітря за допомогою кімнатних зволожувачів. Не рекомендується носити одяг з синтетичних матеріалів.

Згідно статті 18 Закону України "Про охорону праці" працівник зобовязаний:

знати і виконувати вимоги нормативних актів про охорону праці, правила поводження з устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту;

дотримуватись зобовязань щодо охорони праці, передбачених колективним договором та правилами внутрішнього трудового розпорядку підприємства;

співробітничати з власником у справі організації безпечних і нешкідливих умов праці, особисто вживати посильних заходів щодо усунення будь-якої виробничої ситуації, яка створює загрозу його життю чи здоровю, або людей, які його оточують, повідомляти про небезпеку свого безпосереднього керівника або іншу посадову особу.

Вимоги безпеки перед початком роботи:

увімкнути систему кондиціювання в приміщенні;

перевірити надійність встановлення апаратури на робочому столі.

Повернути монітор так, щоб було зручно дивитися на екран - під прямим кутом (а не збоку) і трохи зверху вниз, при цьому екран має бути трохи нахиленим, нижній його край ближче до оператора;

перевірити загальний стан апаратури, перевірити справність електропроводки, зєднувальних шнурів, штепсельних вилок, розеток, заземлення захисного екрана;

відрегулювати освітленість робочого місця;

відрегулювати та зафіксувати висоту крісла, зручний для користувача нахил його спинки;

приєднати до системного блоку необхідну апаратуру. Усі кабелі, що зєднюють системний блок з іншими пристроями, слід вставляти та виймати при вимкненому компютері;

ввімкнути апаратуру компютера вимикачами на корпусах в послідовності: монітор, системний блок, принтер (якщо передбачається друкування);

відрегулювати яскравість свічення монітора, мінімальний розмір світної точки, фокусування, контрастність. Не слід робити зображення надто яскравим, щоб не втомлювати очей.

Рекомендується:

яскравість свічення екрана - не менше 100Kg/M2;

відношення яскравості монітора до яскравості оточуючих його поверхонь в робочій зоні - не більше 3:1;

мінімальний розмір точки свічення не більше 0,4 мм для монохромного монітора і не менше 0,6 мм для кольорового, контрастність зображення знаку - не менше 0,8.

При виявленні будь-яких несправностей роботу не розпочинати, повідомити про це керівника. Вимоги безпеки під час виконання роботи:

необхідно стійко розташовувати клавіатуру на робочому столі, не опускати її хитання. Під час роботи на клавіатурі сидіти прямо, не напружуватися;

для забезпечення несприятливого впливу на користувача пристроїв типу "миша" належить забезпечувати вільну велику поверхню столу для переміщення "миші" і зручного упору ліктьового суглоба;

не дозволяються сторонні розмови, подразнюючі шуми;

періодично при вимкненому компютері прибирати ледь змоченою мильним розчином бавовняною ганчіркою пил з поверхонь апаратури. Екран ВДТ протирають ганчіркою, змоченою у спирті. Не дозволяється використовувати рідинні або аерозольні засоби чищення поверхонь компютера.

Забороняється:

самостійно ремонтувати апаратуру. Ремонт апаратури здійснюється

спеціалістами з технічного обслуговування компютера, 1 раз на півроку повинні відкривати процесор і вилучати пилососом пил і бруд, що накопичилися;

класти будь-яку предмети на апаратуру комп'ютера;

закривати будь-чим вентиляційні отвори апаратури, що може призвести до її перегрівання і виходу з ладу.

Для зняття статичної електрики рекомендується час від часу доторкатися до металевих поверхонь.

Розташовувати принтер необхідно поруч з системним блоком таким чином, щоб зєднувальний шнур не був натягнутий. Забороняється ставити принтери на системний блок.

Для досягнення найбільш чистих, з високою розподільністю зображень і щоб не зіпсувати апарат, має використовуватися папір, вказаний в інструкції до принтера. При зминанні паперу потрібно відкрити кришку і обережно витягнути лоток з папером.

Згідно з інструкцією фірми-виробника потрібно дотримуватися правил зберігання картриджа. Забороняється:

зберігати картриджі без упаковки;

ставити картриджі вертикально;

перевертати картридж етикеткою донизу;

відкривати кришку валика і доторкатися до нього;

самому заповнювати використаний картридж.

Вимоги безпеки після закінчення роботи:

закінчити та записати у пам'ять комп'ютера файл, що знаходиться в роботі;

вимкнути принтер та інші периферійні пристрої. Штепсельні вилки витягнути з розеток. Накрити клавіатуру кришкою запобігання попаданню в неї пилу;

прибрати робоче місце;

ретельно вимити руки теплою водою з милом;

вимкнути кондиціонер, освітлення і загальне електроживлення;

4.5 Захист від статичної електрики. Захисне заземлення

Для запобігання створенню значної напруженості та захисту від статистичної електрики у приміщеннях з ПЕОМ використовують нейтралізатори та зволожувачі повітря. Всі ПЕОМ повинні бути заземлені (занулені). Підлога повинна мати антистатичне покриття. Захист від статичної електрики повинен проводитись згідно з санітарно-гігієнічними нормами напруженості електричного поля, які є допустимими. Ці рівні не повинні перевищувати 20 Кв протягом години (ГОСТ 12.1045-84).

Захисне заземлення:

Металеві не струмоведучі частини електрообладнання і електроустановок при порушенні ізоляції між ними і їхніми струмоведучими частинами можуть опинитися під напругою. У таких аварійних умовах дотик до не струмоведучих частин установок рівнозначний дотику до струмоведучих частин.

Усунення небезпеки ураження електричним струмом при такому переході напруги на не струмоведучі частини електроустановок здійснюється за допомогою захисного заземлення.

Під захисним заземленням розуміють зєднання металічних не струмоведучих частин електроустановок із землею через заземлюючі провідники та заземлювачі для створення між цими частинами і землею малого опору.

Для захисного заземлення застосовують заземлювачі із труб. Це декілька металічних труб діаметром 25-50 мм, довжиною 2-3 м, які забивають в землю на відстані 4-6 м одна від одної і зєднують між собою металічною трубою. Остання проходить в приміщення, зєднується з внутрішнім контуром. Розрахунок зводиться до визначення необхідної кількості труб заземлювача і довжини металічної труби, яка зєднує вертикальні заземлювачі.

4.6 Протипожежний захист

Пожежі в приміщеннях з оргтехнікою становлять особливу небезпеку, бо поєднані з великими матеріальними збитками. Пожежа може виникнути при взаємодії горючих речовин і джерел запалювання. Горючими речовинами є будівельні та опоряджувальні матеріали, пластмасові корпуси техніки, шнури тощо. Джерелами запалювання можуть бути електронні схеми компютерів, принтерів, пристроїв електроживлення, де внаслідок різних порушень виникає перегрівання елементів, утворюються електричні іскри та дуги, здатні спричинити займання горючих матеріалів.

При обслуговуванні, ремонтних та профілактичних роботах використовуються різні легкозаймисті рідини, прокладаються тимчасові електропровідники, здійснюється паяння. Виникає додаткова пожежна небезпека, яка потребує відповідних заходів пожежного захисту. До засобів гасіння пожежі, призначених для локалізації невеликих займань, належать вогнегасники, сухий пісок, азбестові ковдри. Приміщення, в який встановлено компютери і де немає необхідності влаштування систем автоматичного пожежегасіння, необхідно оснащувати переносними вуглекислотними з розрахунку 2 шт. на кожні 20 м2 в приміщеннях. Звуковбирне облицювання стін, стель приміщень треба виконувати з негорючих та важкогорючих матеріалів.

З метою виявлення початкової стадії займання необхідно використовувати пристрої систем автоматичного пожежегасіння там, де цього вимагають Правила пожежної безпеки.

Висновки

Призначенням державного земельного кадастру є забезпечення необхідною інформацією органів державної влади та органів місцевого самоврядування, заінтересованих підприємств, установ і організацій, а також громадян з метою регулювання земельних відносин, раціонального використання та охорони земель, визначення розміру плати за землю і цінності земель у складі природних ресурсів, контролю за використанням і охороною земель, економічного та екологічного обґрунтування бізнес-планів та проектів землеустрою.

Інформація, яка міститься у державному земельному кадастрі, включає дані та відомості, а також документи про місце розташування та правовий режим земельних ділянок, їх оцінку, класифікацію земель, кількісну та якісну характеристику, розподіл серед власників землі та землекористувачів.

Землеустрій - це складний соціально-економічний процес, який постійно розвивається і не може бути одноразовим заходом. Тому проекти землеустрою, насамперед внутрішньогосподарського, мають періодично обновлятися (складатися заново або коригуватися). Існує також законодавчо закріплений процес - землевпорядний. Цей процес охоплює складання проекту землеустрою (з підготовчими роботами), його затвердження, перенесення проектних рішень у натуру і видачу проектної документації замовникам.

Складання проекту, його розгляд, узгодження, затвердження і виконання є найважливішим у землевпорядному процесі як за значустістю, так і за трудомісткістю. Отже, землевпорядне проектування - основна стадія землевпорядного процесу.

Цим роль землевпорядного проектування не вичерпується. Його варто розглядати також як систему дій, процес здійснення запланованих заходів. Щоб перейти від однієї форми організації до іншої, прогресивнішої, потрібно прокласти дороги, закласти багаторічні насадження, лісосмуги, розмістити сівозміни, поля, робочі ділянки, скоригувати межі тощо, що можливо тільки на основі відповідних проектів. Потрібно також одержати відомості про природні й економічні умови землеволодінь і землекористування, провести топографічно-геодезичні, ґрунтові, геоботанічні та інші обстеження і вишукування, намітити зміни в організації території, скласти проект, розглянути і затвердити його, перенести в натуру, здійснити експертизу й авторський нагляд. З цього погляду землевпорядне проектування можна розглядати як систему заходів щодо організації раціонального використання й охорони земель, створення стійких ландшафтів. Землевпорядне проектування можна вивчати також як особливий вид трудової діяльності, що має свої правила, методи і технологію.

Робота над дипломною роботою дозволила розкрити сутність і важливість теми. На мою думку землевпорядне проектування - це особлива, значна і головна сфери наукової і практичної землевпорядної діяльності.

Список використаної літератури

1.Андрейцев В. І. Правовий режим землі як основного національного багатства (Коментар до ч. 1 ст. 1 Земельного кодексу України) // Законодавство України: Науково-практичні коментарі. - 2002. - № 4.

2.Беспалько Р.І., Казімір І.І., Хрищук С.Ю., Основи управління землевпорядним виробництвом: навч. посібник /укл.:. - Чернівці: Чернівецький нац. ун-т, 2012. - 304 с.

.Беспалько Р.І., Романко P.І. , Історія земельних відносин та землеустрою в Україні: навчальний посібник / укл. - Чернівці: Рута, 2008. - 104 с.

4.Беспалько Р.І., Черлінка В.Р. Основи землевпорядкування та землекористування: Навчальний посібник. - Частина 2. - Чернівці: Рута, 2005. - 73 с.

.Білокриницький С. М. Картографо-геодезичне забезпечення земельно-кадастрових робіт в регіоні (проблеми, методика, застосування): автореф. дис. на здобуття наук. ступеня канд. геогр. наук: 11.00.12 / Ін-т географії НАН України. - К., 2003. - 20 с.

6.Варламов О.О. Теоретичні та методичні положення управління земельними ресурсами та формування системи державного земельного кадастру: Монографія - К.: ГУЗ, 2001. - 300с

7.Варламов О.О., Гальченко С.А., Захарова Н.С. та ін Земельний кадастр: Навчально-практичний посібник. - М.: ГУЗ, 2001 .- 384с

.Войтенко С., Володін М. Провідні тенденції у сучасному кадастрі // Землевпорядний вісник. - 2000. - № 1. - С. 17-20.

9.Волков СМ. Економіка землеустрою.- М.: Колос, 1996.- с.10.

10.Волков СМ. Землеустройство. Теоретические основы землеустройства. Т. 1. - М.: Колос, 2001. - с. 307.

11.Володін М.О. Основи земельного кадастру: Навчальний посібник. - К., 2000.

12.Гаращук В.М. Контроль та нагляд у державному управлінні: Навч. посіб. - Х.: Фоліо, 2002. - 176 с.

13.Гоштинар С. Л. Основні принципи ведення державного земельного кадастру / С. Л. Гоштинар // Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць. - 2008. - Вип. 37. - С. 236 - 242.

14.Гоштинар С. Л. Правове забезпечення ведення земельного кадастру / С. Л. Гоштинар // Актуальні проблеми держави і права: Збірник наукових праць. - 2004. - Вип. 22. - С. 745 - 748.

15.Добряк Д.С. Стан і перспективи розвитку землеустрою в Україні / Землевпорядкування, № 2, 2002.

16.Добряк Д.С., Мартин А.Г. Напрями вдосконалення нормативно-правової бази регулювання земельних відносин // Землеустрій і кадастр. - № 4. - 2009. - С. 5-10. (0,40 д.а.).

17.Ерофеев Б.В. Земельное право. - М.: МЦУПЛ, 1999. - 560 с.

18.Закон України " Про державний земельний кадастр" , ВВР, 2012, № 8, ст.. 61

19.Земельний кодекс України. - Львів.-2001.- 80 с.

20.Іверонов І.А. Основи землевпорядної справи. - М.: "Вища школа", 1915. - с. 6-7.

21.Кавелін СЛ. Межування і землеустрій.. -М.: "Правоведения", 1914.- с. 221.

22.Казьмір П.Г., Мицай М.А. Землеустрій - основа реалізації земельної реформи//3емлевпорядкування в умовах нових форм використанняземель.- 36. наук. праць. ЛСГІ.- Львів. - 1992.- С.4-12.

23.Книш В.І. Поняття та ознаки принципу забезпечення цільового, раціонального використання та охорони земель / Матеріали Міжрегіональної науково-практичної конференції "Забезпечення екологічної безпеки - обовязок Української держави" [Івано-Франківськ, 24-25 вересня 2004 року]. - Івано-Франківськ, 2004. - 217 с.

24.Магазинщиков Т.П. Земельний кадастр. - Львів. -Світ.-1991.

25.Магазинщиков Т.П. Земельний кадастр. 2-е вид. - Львів: Вища школа, 1987.

26.Мартин А.Г., Євсюков Т.О. Стан земельних відносин як стримуючий фактор розвитку продуктивних сил України // Матеріали міжнародної наукової конференції, м. Київ, 20 березня 2009 р.: У 3-х частинах / РВПС України НАН України. - К.: РВПС України НАН України, 2009. Ч.3 - С. 289-292.

.Мартин А.Г., Колесник В.І. Проблеми створення галузевої системи стандартизації у сферах землеустрою, охорони та оцінки земель // Землеустрій і кадастр. - № 4. - 2009. - С. 12-22.

28.Мартинов Б.С. Поняття землеустрою. - Л., 1917.- с.286.

29.Микитенко Ю.І. Державне управління: економічні методи та система відносин в умовах формування ринку земель. Полтавщина / Микитенко Ю.І., Шарий Г.І.. - Полтава: ІАЦ "Подія", 2007. - 100 с.

30.Наукові основи землеустрою / Під ред. В.П. Троїцького. - М.: Колос, 1995. - с 92.

31.Новаковський Л.Яі, Третяк A.M. Теоретичні основи сучасного землеустрою / Землевпорядний вісник, №3,1999. - с 3.

32.Організація ведення земельного кадастру і використання його матеріалів у районі. Наукові праці / МІІЗ - М.: 1986. - 104с.

33.Перович Л., Волосецький В. Основи кадастру. - Ч.1. - Львів; Коломия, 2000. - 130 с.

34.Поставнова Верховної Ради України " Про затвердження порядку виконання земельно-кадастрових робіт та надання послуг на платній основі державним органам земельних ресурсів" від 01.11.2000 р., № 1619/КМУ в конце п. 1,4

35.Про державний земельний кадастр: проект Закону України // Землевпорядкування. - 2003. - №1. - С. 61-82.

36.Про землеустрій: Закон України від 22 травня 2003 р // Новітнє земельне законодавство України: Збірник нормативно-правових актів.-Х.: ТОВ " Одіссей", 2004.

37.Ступень М.Г., Гулько Р.Й., Микула О.Я. За заг. ред. М. Г. Ступеня. Теоретичні основи державного земельного кадастру: Навч. посібник /- 2-ге видання, стереотипне. - Львів: "Новий Світ-2000", 2006. - 336 с.

.Ступень М.Г., Гулько Р.Й., Микула О.Я., Ковалишин О.Ф., Кисіль Л.Ф., Шпік Н.Р., Музика Н.М., Радомський С.С Нестеренко Г.Б Теоретичні основи державного земельного кадастру. - Львів. - 2003, ст.166-288.

39.Тимчасові методичні вказівки по веденню державного земельного кадастру // Землевпорядний вісник. - 1999. - №3.

40.Третяк A.M. Теоретичні основи землеустрою. - К.: ІЗУ УААН, 2002. -152 с

41.Третяк A.M., Кривов В.М., Тернапольський А.В., Третяк Р.А. Наукові проблеми розробки навчальних програм землеустрою / Землевпорядкування, № 3, 2001. - с 69.

42.Третяк А.М. Економіка землекористування та землевпорядкування. Навчальний посібник. - К.: ТОВ ЦЗРУ, 2004, с.542.

43.Третяк В.М. Основи державного регулювання використання і охорони земель. - Чернівці, - 1994.- 55с,

44.Удзилович І.С. Землеустрій в Україні: еволюція його змісту в сучасних умовах // Землевпорядкування. - 2001. - № 1. - С 32 -35.

45.Утвенко В. В., Мельниченко Д. В. Методичні рекомендації щодо забез- печення самостійної роботи студентів з дисципліни "Земельний кадастр" (для бакалаврів, спеціалістів). - К.: МАУП, 2008. - 58 с

46.Федорович В.І. Про поняття раціонального використання земель / Матеріали Міжрегіональної науково-практичної конференції "Забезпечення екологічної безпеки - обовязок Української держави" [Івано-Франківськ, 24-25 вересня 2004 року]. - Івано-Франківськ, 2004. - 217 с.

47.Хвесик М.А. В.А. Голян, А.І. Крисак Інституціональні трансформації та фінансово-економічне регулювання землекористування в Україні / К.: Кондор, 2008, с.512.

48.Шворак А.М., Сохнич А.Я., Кисіль Л.Ф. Моніторинг земель в системі управління земельними ресурсами / Використання та впорядкування земель. - Зб. наук праць. - Львів, - 1995.- С.41-47.

49.Шляхи підвищення ефективності управління земельними ресурсами міст України. - К.: ІРЦ "Реформування земельних відносин в Україні", 2005. - С.80.

50.Юрченко А.Д., Мірошниченко А.М. Щодо окремих питань удосконалення земельного законодавства України // Землевпорядний вісник. - 2005. - № 4. - С. 69-75.

Похожие работы

 

Не нашел материала для курсовой или диплома?
Пишем качественные работы
Без плагиата!