Особливості складування та захоронення токсичних промислових відходів

Особливості складування та захоронення токсичних промислових відходів

ЗМІСТ

ВСТУП

РОЗДІЛ 1. ДЖЕРЕЛА УТВОРЕННЯ ТОКСИЧНИХ ВІДХОДІВ І ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ

РОЗДІЛ 2. ПОЛІГОНИ ТОКСИЧНИХ ПРОМИСЛОВИХ ВІДХОДІВ

РОЗДІЛ 3. ТЕХНОЛОГІЯ СКЛАДУВАННЯ ВІДХОДІВ

3.1 Мокрий спосіб складування

.2 Сухий спосіб складування

ВИСНОВКИ

СПИСОК ВИКОРИСТАНИЗ ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Сучасне виробництво початку ХХІ сторіччя характеризується високим рівнем використання природних ресурсів і кількістю відходів виробництва. Проблема захисту навколишнього середовища є одним з найважливіших завдань сучасності. Викиди промислових підприємств, енергетичних систем в атмосферу, водойми та ґрунти на сьогоднішньому етапі розвитку досягли таких масштабів, що деяких районах, особливо в крупних промислових центрах, рівні забруднення об'єктів довкілля суттєво перевищують допустимі санітарні норми.

Забруднення природного середовища газоподібними, рідкими та твердими відходами викликає його деградацію завдає шкоди здоров'ю населення і на сьогодні залишається гострою екологічною проблемою,яка має пріоритетне соціальне і економічне значення. Найбільшого впливу на забруднення природного середовища здійснюють підприємства металургійного комплексу, енергетики, паливної та хімічної промисловості

Практично усі галузі промисловості характеризуються утворенням промислових відходів. Основними джерелами утворення промислових відходів є: енергетика, металургія, видобувна промисловість, нафтопереробна, хімічна, нафтохімічна, деревообробна і целюлозно-паперова галузі промисловості, а також промисловість будівельних матеріалів, машинобудування, харчова і легка промисловості і т. п.

РОЗДІЛ 1. ДЖЕРЕЛА УТВОРЕННЯ ТОКСИЧНИХ ВІДХОДІВ І ЇХ КЛАСИФІКАЦІЯ

В Україні зараз налічується близько 20 млрд. тон виробничих відходів. Їх переробка та утилізація є однією з актуальних проблем захисту природного середовища від шкідливих речовин.

При виборі методів переробки та знешкодження відходів важливо визначити, який вид відходів переважає на тому чи іншому промисловому підприємстві, у галузі, регіоні, їх токсикологічну характеристику тощо.

Усі види токсичних відходів поділяють на тверді, рідкі та газоподібні. Тверді відходи можуть бути трьох категорій: промислові, сільськогосподарські та відходи міського господарства (побутові). Основна маса твердих промислових відходів утворюється на підприємствах:

гірничої та гірничо-хімічної промисловості (шлаки, відвали та ін.);

чорної та кольорової металургії (шлаки, шлами, колошниковий пил та ін.);

металообробної промисловості (стружка, браковані вироби та ін.)

лісової та деревообробної промисловості (лісозаготівельні відходи, відходи лісопиляння, при виготовленні меблів, клеєної фанери, деревостружкових, деревоволокнистих плит, шаруватих пластиків, карболітових, королітових плит, відходи клеїв, смол і лакофарбових матеріалів);

енергетичного господарства - теплових електростанцій (зола, шлаки);

хімічної та суміжних галузей промисловості (фосфогіпс, галіт, огарок, шлаки, шлами, бите скло, цементний пил, відходи органічних виробництв - гума, пластмаси та ін.);

харчової промисловості (кості, шерсть та ін.);

легкої промисловості (шмати тканини, шкіри, гуми, пластмас та ін.). До рідких відходів належать осадки стічних вод після їх обробки, а також шлами пилу мінерального та органічного походження в системах мокрого очищення газів. Для повного використання відходів як вторинної сировини розроблена їх промислова класифікація. Наприклад, лом і відходи металів за фізичними ознаками поділяють на класи, за хімічним складом - на групи та марки, за показниками якості - на сорти.

Критерієм визначення доцільності переробки відходів у місцях їх утворення є кількість і ступінь використання їх у виробництві. Значна частка в загальному об'ємі твердих відходів, наприклад, на машинобудівних заводах, належить відходам металу. Вторинні ресурси металів складаються з лому (43 %) та відходів (57%). Ломом називають зношені металеві деталі та вироби, що вийшли із ужитку, а відходами вважаються куски металів і браковані деталі, що утворилися під час плавлення та механічної обробки. Так, у чорній металургії на 1 т виплавленої сталі припадає 650 кг лому та відходів.

Основну масу токсичних відходів хімічних виробництв становлять неорганічні відходи - розкривні породи, хвости флотації, фосфогіпс, піритні огарки, галетні відходи, осадки та шлами водоочисних споруд. Зараз загальна кількість розкривних порід перевищує сотні мільйонів тонн.

При переробці фосфоровмісної сировини (апатитів і фосфоритів) сірчанокислотним методом утворюються фосфогіпс СаS0₄ х 0,5Н_гО. Слід відзначити, що при виробництві 1 т комплексних добрив виділяється від 1,4 до 5,7 т фосфогіпсу.

У процесі виробництва калійних добрив утворюються так звані галітові відходи. Вони переважно складаються із хлориду натрію, куди входять домішки хлоридів і сульфітів калію, кальцію, магнію та нерозчинних у воді мінеральних домішок. При виробництві 1 т калійних добрив виділяється до 2 т галітових відходів.

Оскільки токcичні відходи скидають на ґрунти (контрольовані або неконтрольовані звалища, полігони та ін.) або захоронять у ґрунті, важливе значення мають нормативи гранично допустимих концентрацій токсичних речовин у ґрунті (ГДК_г), де ГДК_г - гранично допустима концентрація хімічної речовини в окремому ґрунті, мг/кг. Ця кількість речовин не повинна викликати прямого або опосередкованого негативного впливу на ґрунт та інші компоненти навколишнього середовища, а найважливіше - на здоров'я людей. Водночас гранично допустимі величини шкідливих речовин повинні сприяти самоочищенню ґрунту. У випадку відсутності ГДК_г оцінка забрудненості проводиться співставленням вмісту хімічних речовин у забруднених (досліджуваних) і контрольних зразках ґрунту.

При обґрунтуванні ГДК_г орієнтуються на такі основні показники, які визначають експериментально:

• МА - міграційний атмосферний показник шкідливості, що характеризує перехід хімічної речовини із органічного шару ґрунту в атмосферу, мг/м³ ;

• МВ - міграційний водний показник шкідливості, що характеризує перехід хімічної речовини із ораного шару ґрунту в ґрунтові та поверхневі води, мг/л;

• ТВ - транслокаційний показник, що характеризує перехід із ораного шару ґрунту через кореневу систему в зелену масу та плоди рослин, мг/кг;

• ЗС - загально-санітарний показник шкідливості, що характеризує вплив хімічної речовини на самоочисну здатність ґрунту та ґрунтовий мікробіоценоз, мг/кг.

Значення ГДК_г для різних хімічних речовин наведені у табл.1. Якщо ГДК_г відоме, можна розрахувати клас небезпеки (токсичності) відходів.

Згідно з методичними рекомендаціями для визначення токсичності промислових відходів їх поділяють на 4 класи токсичності:

І - надзвичайно небезпечні, II - високонебезпечні, III - помірнонебезпечні, IV - малонебезпечні.

Таблиця 1. Значення ГДК_г для різних хімічних речовин, що знаходяться в промислових відходах

Критерієм для віднесення відходів до певного класу небезпеки є індекс токсичності - К, що визначають за формулою:

К_і = ГДК_і / (k_p + τ_gб) _і (1)

де ГДК_і - гранично допустима концентрація в ґрунті токсичної хімічної речовини, що міститься у відході; k_p - безрозмірний коефіцієнт, що характеризує розчинність речовини у воді, (для СС1₄ з розчинністю у воді 0,08 г/100 г води, k_p = 0,0008); gб - вміст цього компонента в загальній масі відходів, т/т (в частках одиниці ≤ 1,0); і - порядковий номер компонента.

Розрахувавши значення К_і для окремих компонентів відходу, вибирають від 1 до 3 основних компонентів, які мають мінімальне значення К_і.

Сумарний індекс токсичності (небезпеки) К_∑ визначається за формулою:

де n - кількість компонентів, n ≤ 3.

Якщо для конкретних речовин відсутні дані про ГДК у ґрунті, коефіцієнт К_і розраховується за формулою:

К_і = Lg(ДЛ₅₀)/(k_p + 0.1k_л + g_б) (3)

де ДЛ₅₀ - середня смертельна доза речовини залежно від маси тіла людини, мг/кг; k_л - коефіцієнт леткості цього компонента в частках одиниці (для СС1₄ Р_нас= 112,2 мм рт. ст., звідки k_л = 112,2/760 ≈ 0,15). Решта позначень аналогічні формулі 1.

Якщо відомо значення встановлюють клас токсичності за табл.2.

Таблиця 2. Класи токсичності шкідливих речовин

Знаючи К_і, визначають К_∑. У цьому випадку класам небезпеки відповідають такі значення І - менше 1,3; II - 1,2; - 3,3; III - 3,3 - 10; IV - більше 10.

Таблиця 3. Класи небезпеки у повітрі робочої зони та умовні величини ДЛ₅₀

При відсутності значень ГДК у ґрунті та ДЛ₅₀, для деяких речовин, що є компонентами відходів і при наявності даних з ГДК речовин для повітря робочої зони, а також відповідних класів небезпеки, користуються умовною величиною ДЛ₅₀. Відбір проб ґрунту здійснюється на ділянці площею 25 м² в 3 - 5 точках по діагоналі з глибини 0,25 м, а при визначенні впливу забруднень на ґрунтові води пробу беруть з глибини 0,75 - 2,0 м у кількості 0,2 - 1,0 кг. У випадку застосування нових хімічних сполук, для яких відсутня ГДК_г, проводять розрахунок тимчасових допустимих концентрацій (ТДК_г) за формулою:

ГДК_г = 1,23 + 0,48 Ig ГДК_пр (4)

де ГДК_пр. - гранично допустима концентрація шкідливих речовин у продуктах (овочах, фруктах), мг/кг.

РОЗДІЛ 2. ПОЛІГОНИ ТОКСИЧНИХ ПРОМИСЛОВИХ ВІДХОДІВ

природний забруднення знешкодження токсичний

В даний час в промислово розвинених країнах намітилася тенденція до централізованої обробки промислових відходів на полігонах і підприємствах із заводською технологією знешкодження і утилізації. Створені централізовані комплекси, що здійснюють збір, транспортування і переробку токсичних промислових відходів. У нашій країні розроблена державна програма поводження з токсичними відходами, що передбачає будівництво декількох регіональних полігонів по знешкодженню і токсичних промислових відходів.

Полігони по знешкодженню і похованню токсичних промислових відходів є природоохоронними спорудами і призначені для централізованого збору, знешкодження і поховання відходів. До складу полігонів входить завод по знешкодженню токсичних промислових відходів, що розташовується поблизу підприємства - основного постачальника відходів, гараж спеціалізованого автотранспорту, ділянку поховання токсичних промислових відходів. Прийому на полігони підлягають переважно токсичні промислові відходи 1 - 3 класи небезпеки. Відходи 4 класу небезпеки за узгодженням з органами СЕС можуть вивозитися на полігони ТПВ. Прийому на полігони не підлягають відходи, для яких розроблені ефективні методи утилізації, зокрема вилучення металів, радіоактивні відходи, нафтопродукти, що підлягають регенерації.

Полігони слід розміщувати на відкритих, добре провітрюваних територіях, на землях, непридатних для сільського господарства, нижче місць водозабору, на ділянках із слабофільтруючими ґрунтами (глиною, суглинками, сланцями) з коефіцієнтами фільтрації не більше 10^-5 - 10^-8 см/с. За відсутності таких підстав необхідний пристрій протифільтраційних екранів. Рівень ґрунтових вод при їх найбільшому підйомі з урахуванням підйому води при експлуатації полігону повинен складати не менше 2 м від нижнього рівня заборонених відходів.

Розмір ділянки поховання токсичних відходів встановлюється виходячи з терміну накопичення відходів протягом 20 - 25 років. Ділянка поховання відходів по периметру повинна мати огорожу з колючого дроту заввишки 2,4 м з пристроєм автоматичної сигналізації. На ділянці поховання відходів по периметру, починаючи від огорожі, повинні послідовно розміщуватися кільцевий канал для відведення води з водозбірної площі, кільцеве обвалування заввишки 1,5 м і вширшки по верху 3 м, кільцева дорога з в'їздами на карти. На ділянці поховання повинні бути передбачені споруди по збору, відведенню і очищенню дощових і талих вод; споруди для чищення, миття і знешкодження спецмашин і контейнерів.

На всі відходи, що вивозяться на полігони, складається паспорт з технічною характеристикою складу відходів і коротким описом заходів безпеки поводження з ними на полігоні при похованні або спалюванні. Паспорт надається з кожним рейсом автомобіля, на кожен вид відходів за підписом відповідальних осіб підприємства.

Всі токсичні промислові відходи, що поступають на полігони, розділяються на групи залежно від вживаного методу знешкодження. Рідкі негорючі відходи, що поступають на полігони, перед похованням зневоднюються і по можливості знешкоджуються. Рідкі тверді і пастоподібні горючі відходи, що поступають на полігон, спалюються в печах з утилізацією тепла і очищенням утворених газів.

До складу заводу по знешкодженню відходів входять цехи термічного знешкодження горючих відходів, фізико-хімічного знешкодження горючих відходів, термічного знешкодження стічних вод і рідких хлорорганічних відходів, а також цех знешкодження зіпсованих і немаркованих балонів.

Похованню на ділянці підлягають тверді токсичні відходи. Спосіб поховання відходів залежить від класу небезпеки і водорозчинної. Поховання відходів різного класу небезпеки здійснюється роздільно на спеціальних картах. Об'єм карти повинен забезпечувати прийом відходів на поховання в течію не більше двох років.

Поховання твердих і пастоподібних негорючих водорозчинних відходів 1 класу небезпеки слід передбачати в спеціальних герметичних металевих контейнерах із завтовшки стінки не менше 10 мм. Контейнери з відходами укладаються в залізобетонні бункери із стінками завтовшки не менше 0,4 м. На всій поверхні бункера, дотичній з ґрунтом, влаштовується гідроізоляція. Після заповнення бункер перекривається залізобетонними плитами з подальшою засипкою ущільненим фунтом завтовшки 2 м. Потім споруджується водонепроникне покриття вище прилеглої території.

Відсипання нерозчинних у воді відходів 1, 2 і 3 класів небезпеки проводиться пошарово на повну висоту. Засипана до проектної поверхні ділянка котловану відразу ж покривається захисним шаром ґрунту завтовшки не менше 0,5 м, по якому здійснюється подальше підвезення відходів. При похованні пилоподібних відходів необхідно передбачати заходи, що гарантують виключення рознесення їх вітром. Заповнені карти поверх захисного шару покриваються місцевим ґрунтом. Загальна товщина покриття не менше 2 м, включаючи первинний захисний шар.

Розміри санітарно-захисної зони від ділянки поховання токсичних промислових відходів до населених пунктів і відкритих водоймищ встановлюються з урахуванням конкретних місцевих умов, але не менше 3000 м. Ділянки поховання токсичних промислових відходів повинні розташовуватися на відстані не менше 200 м від сільськогосподарських угідь і транзитних магістральних доріг і не менше 50 м від лісових масивів і лісових посадок.

Розміри санітарно-захисної зони заводу по знешкодженню токсичних промислових відходів потужністю 100 тис. т і більш відходів в рік складають 1000 м, менше 100 тис. т - 500 м.

Для забезпечення контролю за станом ґрунтових вод на території ділянки поховання відходів і в санітарно-захисній зоні повинні бути обладнані наглядові свердловини.

РОЗДІЛ 3. ТЕХНОЛОГІЯ СКЛАДУВАННЯ ВІДХОДІВ

Залежно від стану відходів, що утворюються, розрізняють мокрий і сухий способи складування.

.1 Мокрий спосіб складування

Мокрий спосіб застосовують для відходів, що утворюються при мокрому способі збагачення; пилу, золи ТЕС, що уловлюється мокрим способом; шламів і інших промислових відходів, що знаходяться в насиченому водою стані. Цей спосіб полягає в транспортуванні пульпи по трубопроводах (пульповодам) за допомогою насосів і скиду в сховище.

Пульпою називається суміш твердих частинок і води. Основною характеристикою її є консистенція - співвідношення маси твердих частинок і рідини (Т:М ). Т:М залежить від типу відходів, технології формування і може коливатися у великих межах, наприклад, від 1:1 до 1:30 і більше.

Сховища відходів є гідровідвали, хвостосховища, шламосховища, шламонакопичувачі і т.д. Залежно від топографічних умов місцевості розрізняють наступні типи сховищ: балочні, заплавні, косогірні, рівнинні, котловани. Для утворення ємкості будь-якого типу сховища, окрім котловану, потрібен пристрій, що захищатиме греблі або дамби. Балочні сховища влаштовують в балках або ярах перегороджуванням їх греблею або дамбою, заплавні і косогірні - огородженням греблями з двох-трьох сторін залежно від рельєфу, рівнинні сховища захищають по периметру.

Сховище містить в своєму складі захисну греблю, надводний пляж, ставок-відстійник, підводний пляж, пульповоди, водоскидні колодязі, водоспускові колектори, канаву, насосні станції (рис.1).

Конструкція захисної греблі залежить від рельєфу місцевості, порід підстави, об'єму сховища. При її влаштуйся максимально використовують складовані відходи. Захищаюча гребля складається з первинної і вторинних гребель. Первинну греблю влаштовують заввишки 5 - 10 м з місцевих матеріалів, розрихлених порід і ін. Вона призначена в першу чергу для захисту сховища. Вторинні греблі влаштовують заввишки до 3 м з відходів (хвостів) відсипанням будівельними механізмами з матеріалу надводного пляжу. Пульповоди розташовують по гребеню захисних гребель, скидання пульпи в сховище здійснюється за допомогою розсіювальних випусків або торцевим способом.

Рис. 1. Типи сховищ відходів: а) балочні; б) рівнинні; в) заплавні; г) косогірні 1 - дамба; 2 - надводний пляж; 3 - ставок-відстійник; 4 - водоскидний колодязь; 5 - водоспусків колектор; 6 -канава; 7 - плаваюча насосна станція

На надводному пляжі відбувається фракціонування складованих відходів по щільності і дисперсності. У місця випуску пульпи відкладаються крупніші і важчі частинки, а в ставок потрапить найдрібніші і легкі. У ставку відбувається освітлення скидної води, яка за допомогою водоскидних колодязів і водоспускових колекторі відводиться з хвостосховища, а потім за допомогою насосної станції перекачується в оборотну систему водопостачання підприємства. Сховища відходів займають великі території нерідко сільськогосподарських земель, в них відбувається пилоутворення з поверхонь надводних пляжів, спостерігається підтоплення прилеглих територій і забруднення підземних вод.

Заповнені хвостосховища можуть бути односторонніми і кільцевими. При односторонньому замиві скид пульпи проходить від дамби до берегів, при кільцевому - по периметру дамби (рис. 2).

Рис. 2. Схема заповнення сховища: а) односторонній замив балочного сховища; б) кільцевий замив балочного сховища 1 - первинна дамба; 2 - вторинна дамба; 3 - розподільний пульповід; 4 - випуск; 5 - надводний пляж; 6 - ставок відстійник; 7 - водоскидний колодязь; 8 - водоспусків колектор; 9 - канава; 10 - плаваюча насосна станція

Сховища відходів займають великі території нерідко сільськогосподарських земель, в них відбувається пилоутворення з поверхонь надводних пляжів, спостерігається підтоплення прилеглих територій і забруднення підземних вод. Для боротьби з пилоутворенням поверхонь пляжів передбачають їх зрошування і обводнення, намивання глинистих екранів, хімічне закріплення відходів. Для захисту від підтоплення влаштовують канави, подовжні дренажі. Для захисту підземних вод від забруднення передбачають протифільтраційні заходи.

3.2 Сухий спосіб складування

Сухий спосіб складування відходів залежить від виду використовуваного транспорту. Для промислових підприємств найбільшого поширення набув автомобільний транспорт. У гірничодобувній промисловості при великій відстані транспортування використовують також залізничний транспорт. Відвалоутворення відходів вуглевидобутку проводять також за допомогою перекидних вагонеток, з канатною відкаткою їх по похилих рейкових шляхах, а також за допомогою канатних підвісних доріг, конвеєрного транспорту. При використанні автомобільного і залізничного транспорту відвали влаштовують плоскими, платоподібними, одноярусними, багатоярусними, терасованими заввишки 30 - 100 м. Відсипання проводиться шарами завтовшки 1,0 - 1,5 м з ущільненням самим автотранспортом за рахунок декількох проходок або ущільнюючими катками. Відходи можуть відсиплятися з кузовів або перевантаженням конвеєрними відвалутворювачами, екскаваторами, бульдозерами, скреперами і іншою технікою. Розвантажувальні шляхи влаштовують вієподібно з тупиками або по кільцю. У міру відсипання породи їх перекладають.

Відсипання відвалів за допомогою перекидних вагонеток, проводиться відкаткою їх по похилим рейковим шляхам. Кут підйому вагонеток і відповідно крутизна ухилу відвалу складає 20°. У міру відсипання відвалу похилі шляхи подовжують. Такі відвали називають конічними (терикони). Відсипання може проводитися одночасно в декілька відвалів поперемінно (групові відвали). Схеми відкатки вагонеток можуть бути одноколійними і двоколійними. Конічні відвали обмежують продуктивність складування і застосовуються при невеликій відстані транспортування (рис. 3).

Відвали із застосуванням стрічкових конвеєрів забезпечують більшу продуктивність. Найбільшого поширення набули відвали з поступово подовжуваними стрічковими конвеєрами і консольним секторним поворотом.

Рис. 3. Схема терикона

Рис. 4. Схеми відвалів з канатними підвісними дорогами: а) конусні; б) штабельні 1 - відвал; 2 - вагонетка; 3 - лебідка; 4 - канатна підвісна дорога; 5 - мачта

Відвали з канатними підвісними дорогами влаштовують за допомогою поворотно поступальної ходи вагонеток. Одна вагонетка знаходиться на завантаженні, інша - на розвантаженні. Відвали можуть бути конусні, які формуються при одній кінцевій щоглі; штабельні - за допомогою декількох щогл; однопроменеві і багатопроменеві. Висота відвалів звичайно 15 - 30 м. Відвальний метод складування вимагає великих первинних капітальних витрат на споруду щогл (рис. 4).

При відсипанні відвалів на повну висоту без пошарового укочування відбувається сегрегація матеріалу - розділення по крупній по висоті відвалу. У верхній частині відкладаються дрібніші і легші фракції матеріалу, а вниз скачуються крупніші і важчі.

ВИСНОВКИ

Дослідивши вище перераховану інформацію можна зробити висновки, що усі види токсичних відходів поділяють на тверді, рідкі та газоподібні. Тверді відходи можуть бути трьох категорій: промислові, сільськогосподарські та відходи міського господарства (побутові).

Згідно з методичними рекомендаціями для визначення токсичності промислових відходів їх поділяють на 4 класи токсичності:

І - надзвичайно небезпечні, II - високонебезпечні, III - помірнонебезпечні, IV - малонебезпечні.

В даний час в промислово розвинених країнах намітилася тенденція до централізованої обробки промислових відходів на полігонах і підприємствах із заводською технологією знешкодження і утилізації. Створені централізовані комплекси, що здійснюють збір, транспортування і переробку токсичних промислових відходів. У нашій країні розроблена державна програма поводження з токсичними відходами, що передбачає будівництво декількох регіональних полігонів по знешкодженню і похованню токсичних промислових відходів.

На всі відходи, що вивозяться на полігони, складається паспорт з технічною характеристикою складу відходів і коротким описом заходів безпеки поводження з ними на полігоні при похованні або спалюванні. Паспорт надається з кожним рейсом автомобіля, на кожен вид відходів за підписом відповідальних осіб підприємства.

Розміри санітарно-захисної зони від ділянки поховання токсичних промислових відходів до населених пунктів і відкритих водоймищ встановлюються з урахуванням конкретних місцевих умов, але не менше 3000 м. Ділянки поховання токсичних промислових відходів повинні розташовуватися на відстані не менше 200 м від сільськогосподарських угідь і транзитних магістральних доріг і не менше 50 м від лісових масивів і лісових посадок.

Залежно від стану відходів, що утворюються, розрізняють мокрий і сухий способи складування. Мокрий спосіб застосовують для відходів, що утворюються при мокрому способі збагачення; пилу, золи ТЕС, що уловлюється мокрим способом; шламів і інших промислових відходів, що знаходяться в насиченому водою стані. Сухий спосіб складування відходів залежить від виду використовуваного транспорту. Для промислових підприємств найбільшого поширення набув автомобільний транспорт. У гірничодобувній промисловості при великій відстані транспортування використовують також залізничний транспорт. Відвалоутворення відходів вуглевидобутку проводять також за допомогою перекидних вагонеток, з канатною відкаткою їх по похилих рейкових шляхах, а також за допомогою канатних підвісних доріг, конвеєрного транспорту.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.      Зубик С. В. Техноекологія. Джерела забруднення і захист навколишнього середовища: Навч. посібник. - Львів: Оріяна-Нова, 2007. -

400 с.

2.      Клименко Л. П. Техноекологія. Одеса; Сімф.: Таврія, 2000. - 542 с.

.        Сухарев С. М., Чундак С. Ю., ,Сухарева О. Ю. Техноекологія та охорона навколишнього середовища. Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - Львів: “Новий Світ-2000”, 2004. - 256 с.

.        Экология города: Учебник. - К.: Либра, 2000. - 464 с.

.        Промислова екологія: Навч. посіб. / С. О. Анатолюк, В. С. Джиригей, А. С. Апостолюк та ін. - К.: Знання, 2005. - 474 с.

.        Я. І. Бедрій, Б. О. Білецький, Р. М. Івах, М. М. Козяр. Промислова екологія. Навчальний посібник. Видання 4-е, перероблене. - К.: Кондор, 2009. - 374 с.