Вплив фітопланктону на якість питної води на прикладі КП 'Житомирський водоканал'

Вплив фітопланктону на якість питної води на прикладі КП 'Житомирський водоканал'

ВСТУП

Вода є одним із важливих елементів довкілля. Основними проблемами екології, які пов'язані з гідросферою планети, є умови забезпечення населення водою, її якістю та можливості її підвищення. До надавнього часу ці проблеми не стояли так гостро, в зв'язку з відносною чистотою природних джерел водопостачання та їх достатньою кількістю. Але в останні десятиріччя ситуація різко змінилася. Значна концентрація міського населення, різке збільшення промислових, транспортних, сільськогосподарських, енергетичних та інших антропогенних викидів призвели до порушення якості води, появі в джералах водопостачання невластивих природньому середовищу хімічних, радіоактивних та біологічних агентів. Все це робить ефективне водозабезпечення населення провідною проблемою сучасної гігієни.

Експертами ВОЗ встановлено, що 80% всіх хвороб в світі пов'язано з незадовільною якістю питної води та порушенням санітарно-гігієнічних та екологічних норм водозабезпечення.

Проблема питного водопостачання в Україні, як і в інших країнах світу існує не ізольовано, а й численних взаємозв'язках з народногосподарськими, водогосподарськими та екологічними проблемами. ЇЇ розв'язанню сприяють Водний і Земельний кодекси України, державні стандарти та галузеві нормативні документи, що регулюють утримання джерел питного водопостачання і забезпечення належної якості питної води.. Вибір теми моєї роботи обумовлений саме актуальністю поставленої проблеми.

Звичайно, у межах однієї роботи важко повністю розглянути проблему забруднення джерел питної води. Цю проблему навряд чи взагалі можна розглянути повністю. Тому в даній роботі звернуто увагу на забруднення води живими організмами-фітопланктоном.

Небезпеку для водойми становить явище неконтрольованого збільшення чисельності популяції фітопланктону. Це призводить до евтрофікації водойми.

Варто відзначити, що, зупиняючи свій вибір на дослідженні впливу фітопланктону на якість питної води , я не заперечую небезпеку забруднення інших частин навколишнього середовища, забруднення яких не буде розглянуто в рамках цього дипломного проекту.

Об’єктом дослідження виступає діяльність комунального підприємство КП «Житомирський водоканал»».

Предмет дослідження є показники якості питної води, що йде на централізоване постачання до користувачів від КП «Житомирський водоканал».

Метою бакалаврської роботи є докладний розгляд проблеми впливу діяльності організмів на якість питної води на прикладі КП «Житомирський водоканал». Також для повного розкриття проблеми вказуються кількісної оцінки популяцій фітопланктону та методи спрямованого регулювання явища евтрофікації.

Для вирішення поставленої мети вивчено теоретичні основи забруднення поверхневих водозаборів, проаналізована діяльність підприємства, враховані економічні аспекти діяльності підприємства, проаналізовані показники нормування якості питної води в системі водопостачання та водовідведення та систему охорони праці.

Розділ 1

Біологічне забруднення прісноводних поверхневих водозаборів

1.1 Біологічна характеристика фітопланктону

Водна флора та фауна, в мiсцях їх постійного перебування у водоймищах, має суттєве санітарно-гiгiєнiчне значення. У водоймах постійно iснують наступні види бiоценозiв:

- планктон - органiзми, що мешкають у глибинних шарах води i постiйно знаходяться в русi;

бентос - органiзми, що мешкають у придонних вiдкладеннях та на берегах;

перифітон - органiзми, що мешкають на пiдводних предметах (камiння, дошки, гiлля тощо).

Термін планктон (грец. «планктон» - блукаючий) вперше був введений в науку німецьким фізіологом Віктором Гензеном у 1887 р., і за первісним поданням означав сукупність організмів, що вільно плавають у воді. Дещо пізніше у складі планктону стали розрізняти фітопланктон (рослинний планктон) і зоопланктон (тваринний планктон). Отже, фітопланктоном називають сукупність вільноплаваючих (в товщі води) дрібних, переважно мікроскопічних, рослин, основну масу яких складають водорості. Фітопланктон- це продуцентна ланка біоценозів, яка продукує органічну речовину за рахунок фотосинтезу. Відповідно кожен окремий організм зі складу фітопланктону називають фітопланктером.

Частина планктону, представлена тваринними організмами, які пасивно переносяться течіями, називається зоопланктоном. Зоопланктон представлений одноклітинними організмами, дрібними ракоподібними, личинковими стадіями тварин, пелагічною ікрою риб. Ці організми живляться фітопланктоном або більш дрібними представниками зоопланктону. Зоопланктон є складовою харчових ланцюгів у біоценозах водойм, особливо морських, він є ланкою, яка пов'язує фітопланктон, який продукує первинну біомасу, з вищими тваринам[1].

Екологи вважають, що фітопланктон в житті великих водойм виконує ту ж роль, що і рослини на суші, тобто виробляє первинну органічну речовину, за рахунок якої прямо або опосередковано (через ланцюг живлення) існує весь інший живий світ на суші і у воді . До складу фітопланктону, так само як і до складу наземних рослинних угруповань, входять гриби і ціанобактерії, які, за рідкісним винятком, не здатні самі створювати органічну речовину (рис 1.1).

Рис. 1.1. Склад фітопланктонних угрупувань

Згідно сучасної номенклатури, ціанобактерії- прокаріоти, до яких відносяться синьо-зелені водорості . Раніше ціанобактерії відносили до водоростей, через їх близькість до царства рослин , як продуцентів органічної речовини. Гриби і бактерії відносяться до редуцентів - тієї ж екологічної групи гетеротрофних організмів, що харчуються за рахунок готової органічної речовини, до якої належить весь тваринний світ. Гриби і бактерії беруть участь в руйнуванні мертвої органічної речовини, тим самим виконуючи хоча і дуже важливу роль у кругообігу речовин, але принципово іншу, ніж зелені рослини. Незважаючи на це, основною функцією фітопланктону в цілому слід все ж визнати створення органічної речовини водоростями. Склад грибів в співтоваристві фітопланктону вивчений ще дуже слабо, а планктонні бактерії (бактеріопланктон) в екології водойм розглядаються зазвичай окремо.

Існування планктонних організмів в підвішеному стані у воді забезпечується деякими спеціальними пристосуваннями. У одних видів утворюються різного роду вирости і придатки тіла - шипи, щетинки, рогоподібні відростки, перетинки і т. п. В інших видів відбувається накопичення в тілі речовин з питомою вагою менше одиниці, наприклад крапель жиру, газових вакуолей (у деяких синьо-зелених водоростей) і т. д. Полегшується маса клітини також шляхом зменшення її розмірів: розміри клітин у планктонних видів, як правило, помітно менше, ніж у близькоспоріднених донних водоростей. У планктоні широко поширені і дрібні організми, розміром в декілька мікрометрів, що утворюють так званий нанопланктон.

Фітопланктон існує у водоймах самої різної природи і самих різних розмірів - від океану до маленької калюжі. Його немає лише у водоймах з різко аномальним режимом, у тому числі в термальних (при температурі води вище +70, +80 ° С), заморних (заражених сірководнем), чистих прильодовикових водах, не містять мінеральних поживних речовин. Відсутній живий фітопланктон також в печерних озерах і на великих глибинах водойм, де є недостача сонячної енергії для фотосинтезу. Загальне число видів фітопланктону в усіх морських і внутрішніх водоймах досягає 3000[21].

Склад і екологія окремих представників водоростевого фітопланктону в різних водоймах надзвичайно різноманітні. У різних водоймах і навіть в одній і тій же водоймі, в різні сезони року число і співвідношення видів окремих таксономічних груп досить різні.

Морський фітопланктон складається в основному з діатомових і перидінієвих водоростей. Застосування методів центрифугування і осадження допомогло виявити в планктоні істотне число дрібнорозмірних видів, раніше невідомих. З діатомових водоростей в морському фітопланктоні особливо численні представники класу центричних діатомей (Centrophyceae), зокрема роду хетоцерос (Chaetoceros), талассіозіра (Thalassiosira), коретрон (Corethron), планктоніелла (Planktoniella) і деякі інші , зовсім відсутні в прісноводому планктоні або представлені в ньому лише невеликим числом видів.

Дуже різноманітні у морському фітопланктоні жгутикові форми пірофітові водорості, особливо з класу перидіній . Ця група і в прісноводому фітопланктоні досить різноманітна, але все ж налічує менше число видів, ніж в морському, а деякі роди представлені тільки в морях: дінофізіс (Dinophysis), гоніаулакс (Goniaulax) і деякі інші. Вельми численні в морському фітопланктоні також вапняні жгутикові - кокколітофориди, представлені в прісних водах лише кількома видами, і зустрічаються виключно в морському планктоні кремнієджгутикові , або сілікофлагеллати .

Найхарактернішою морфологічної особливістю представників морського фітопланктону є утворення у них різного роду виростів: щетинок і гострих шипів у діатомових, комірців, лопат і парашутів. Схожі утворення зустрічаються і у прісноводних видів, але там вони виражені значно слабше. Наприклад, у морських видів цераціума (Ceratium) рогоподібні відростки не тільки значно довші, ніж у прісноводних, але у багатьох видів вони ще й загнуті. Передбачається, що подібні вирости сприяють знаходженню у завислому стані відповідних організмів. За іншими уявленнями вирости типу шипів і рогоподібних утворень сформувалися як захисне пристосування від виїдання фітопланктерів рачками та іншими представниками зоопланктону.

Хоча морське середовище на значних просторах однорідне, монотонного розподілу фітопланктону не спостерігається. Неоднорідність видового складу і відмінності у чисельності нерідко виражені навіть на порівняно невеликих акваторіях морських вод, але особливо вони рельєфні у великомасштабному географічному розподілі. Тут проявляється екологічна дія основних факторів середовища: солоності води, температури, умов освітленості і вмісту поживних речовин[1].

Прісноводний фітопланктон відрізняється від типово морського величезною різноманітністю зелених і синьо-зелених водоростей (рис 1.2).

Особливо численні серед зелених одноклітинні і колоніальні вольвоксові і протококові: види хламідомонад (Chlamydomonas), гоніума (Gonium), вольвокса (Volvox), сфероцистіса (Sphaerocystis) та ін . Серед синьо-зелених численні види , мікроцистіса, глеотріхіі (Gloeotrichia) та ін.

Синьозелені водорості:  1 - Oscillatoria, 2 - Microcystis aeruginosa, 3 - Anabaena, 4 - Coelosphaerium, 5 - Spirulina, 6 - Aphanizomenon flos-aquae.

Зелені водорості: 7 - Scenedesmus, 8 - Closterium, 9 - Spirogyra, 10 - Staurastrum, 11 - Chlorella, 12 - Micrasterias, 13 - Xanthidium, 14 - Cosmarium, 15 - Pediastrum.

Діатомові водорості: 16 - Mallomonas, 17 - Cryptomonas, 18 - Asterionella, 19 - Dinobryon, 20 - Ceratium hirundinella, 21 - Melosira, 22 - Synura, 23 - Fragilaria, 24 - Cyclotella.

Рис. 1.2. Видова різноманітність фітопланктону

Видове різноманіття діатомових тут менше, ніж в морях .

Характернійший в морському фітопланктоні рід хетоцерос (Chaetoceros) в озерах і ставках зовсім відсутній, а численні в морях різосоленія (Rhizosolenia) в прісних водах представлені лише кількома видами.

В прісноводому фітоплапктоні значно біднішими якісно і кількісно представлені перидинеї. Звичайні серед них види цераціума (Ceratium) і перидініума (Peridinium,). У прісних водах відсутні кремнієджгутикові і дуже рідкісні кокколітофоріди, зате деякі інші жгутикові представлені тут різноманітно і нерідко у великій кількості. В основному це хрізомонади - види дінобріона (Dinobryon), малломонаса (Mallomonas), уроглени (Uroglena) та ін , а також евгленові - евглена (Euglena), трахеломонас (Trachelomonas) і факус (Phacus), перші переважно в холодних водах, а другі - в теплих.

Однією з істотних особливостей прісноводного фітопланктону є наявність в ньому тимчасовопланктонних водоростей. Ряд видів, яких прийнято вважати типово планктонними, в ставках і озерах мають донну або періфітонну (прикріплення до якого-небудь предмету) фазу в своєму життєвому циклі. Таким чином, різноманітність екологічних умов у внутрішніх водоймах визначає і значно більшу різноманітність в порівнянні з морями екологічних комплексів та видового складу прісноводного планктону.

У великих глибоких озерах виражені менш яскраво риси відмінності прісноводного фітопланктону від морського. У таких озерах-гігантах, як Байкал, Великі озера, Ладозьке, Онезьке, в фітопланктоні майже цілий рік переважають діатомові. Тут вони, як і в морях, створюють основну продукцію. Видовий склад діатомового озерного планктону відмінний від морського, але в їх екології є чимало спільного. Наприклад, мелозіра ісландська (Melosira islandica) - масовий вид фітопланктону Ладозького і Онезького озер, а також мелозіра байкальська (Melosira baicalensis) в фазу спокою після весняного спалаху не опускаються на дно (або опускаються лише частково), як це спостерігається в інших прісноводних видів у водоймах меншого розміру, а утримуються в товщі води, утворюючи на деякій глибині характерні міжсезонні скупчення. У великих озерах, як і в морях, великі відмінності в продуктивності фітопланктону: в центральній частині водойми продуктивність дуже низька, а у берегів, особливо в мілководних затоках і проти гирл річок, вона різко підвищується[10].

У найбільш типовому вигляді прісноводний фітопланктон як за складом та екологією, так і по продукційним властивостям представлений в озерах середнього розміру помірної зони, наприклад в озерах Балтійського басейну. Тут в залежності від типу озера і сезону року в фітопланктоні переважають діатомові, синьо-зелені чи зелені водорості. З діатомових характерні види мелозіра (Melosira), астеріонелли (Asterionella), табеляріі (Tabellaria), фрагіляріі (Fragilaria), ціклотелли (Cyclotella) та ін; серед синьо-зелених - види мікроцистіс (Microcystis), анаб (Anabaena), афанізоменона ( Aphanizomenon), глеотріхіі (Gloeotrichia). Основними представниками зелених водоростей в озерному планктоні є перераховані вище протококові, а в водах з дуже м'якою водою, що знаходяться під впливом боліт, численні десмідиєві: види космаріума (Cosmarium), стаураструма (Staurastrum), клостеріума (Closterium), еуаструма (Euastrum) та ін . У мілководних озерах і ставках із зелених водоростей нерідко переважають вольвоксові: вольвокс (Volvox), хламідомонада (Chlamydomonas), пандорина (Pandorina), евдоріна (Eudorina). У фітопланктоні озер тундри і північної тайги дуже різноманітні хрізомонади: види дінобріона (Dinobryon), сінури (Synura), урогленопсіса (Uroglenopsis), маломонаса (Mallomonas). Характерна для морського фітопланктону група перидинеї в прісних водах представлена всюди (у всіх водоймах), але відносно невеликим числом видів, які скрізь, за рідкісним винятком, досягають невисокої чисельності. У самих малих водоймах - в невеликих озерах і ставках - вельми різноманітні і нерідко численні евгленові, особливо види трахеломонаса (Trachelomonas), а в теплих водоймах тропіків і субтропіків також евглени (Euglena), факус (Phacus) та ін

В кожній окремій водоймі в залежності від фізичних та хімічних особливостей режиму і від сезону року переважає одна або інша з перерахованих груп водоростей, а в періоди дуже інтенсивного розвитку панує нерідко всього один вид.У дрібних тимчасових водоймах - калюжах, викопаних ямах - вельми звичайні дрібні вольвоксові з роду хламідомонад (Chlamydomonas), від масового розвитку яких вода нерідко забарвлюється в зелений колір.

У літературі часто виділяють в особливу категорію прісноводного планктону - річковий фітопланктон. У великих річках з дуже повільною течією, звичайно, водорості встигають розмножуватися в межах обмеженого ділянки річки при відносно однорідних умовах. Отже, тут може сформуватися до деякої міри особливий для даних умов склад фітопланктону. Однак навіть у цьому випадку вихідним «матеріалом» для даної річкової спільноти є організми, занесені течією з вище розташованої ділянки річки або з бічних приток. Найчастіше ж у річці склад фітопланктону формується як суміш фітопланктону приток, в тій чи іншій мірі перетворена під впливом умов річки[7].

Перетворююча роль умов річки в формуванні її фітопланктону добре проявляється, коли велика рівнинна річка протікає через місто або мимо великого заводу, які забруднюють воду побутовими і промисловими стоками. В цьому випадку склад фітопланктону в річці вище міста характеризує чисту воду, а в межах міста і відразу за його околицею під впливом органічних забруднень фітопланктон сильно збіднюється і в ньому переважають так звані сапробні види - індикатори сапробності, тобто забруднених, вод. Проте нижче, частково у зв'язку з осадженням зважених органічних речовин, частково ж у зв'язку з розпадом їх в результаті мікробіологічних процесів, вода стає знову чистою, а фітопланктон набуває приблизно того же вигляду, що й вище міста.

.2 Закономірності формування фітопланктону в просторово-часовому аспекті

На склад і розподіл фітопланктону по окремим водоймам, на його зміну в межах однієї водойми впливає великий комплекс факторів. (рис. 1.2.)

Першорядне значення з фізичних факторів мають світловий режим, температура води, а для глибоких водойм - вертикальна стійкість водних мас. З хімічних факторів основне значення мають солоність води і вміст у ній поживних речовин, в першу чергу солей фосфору, азоту, а для деяких видів також заліза і кремнію. Розглянемо деякі з перелічених факторів.

Вплив освітленості як екологічного фактора наочно проявляється у вертикальному і сезонному розподілі фітопланктону.

Рис. 1.2. Фактори,які впливають на склад та розподіл фітопланктону в межах однієї водойми

У морях і озерах фітопланктон існує лише у верхньому шарі води. Нижня межа його в морських, більш прозорих водах знаходиться на глибині 40-70 метрів і лише в небагатьох місцях досягає 100-120 м (Середземне море, тропічні води Світового океану). В озерних, значно менш прозорих водах фітопланктон існує зазвичай у верхніх шарах, на глибині 10-15 м, а в водах з дуже малою прозорістю зустрічається на глибині до 2-3 м. Лише у високогірних і деяких великих озерах (наприклад, Байкалі) з прозорою водою, фітопланктон поширений до глибини 20-30 м.

Прозорість води в даному випадку впливає на водорості не прямо, а опосередковано, оскільки вона визначає інтенсивність проникнення у водну товщу сонячної радіації, без якої неможливий фотосинтез. Це добре підтверджує сезонний хід розвитку фітопланктону у водоймах помірних і високих широт, замерзаючих в зимовий період. Взимку, коли водоймище покритий льодом, часто ще з шаром снігу, незважаючи на найвищу в році прозорість води, фітопланктон майже відсутній - зустрічаються лише дуже рідкісні фізіологічно неактивні клітини деяких видів, а в окремих водоростей - спори або клітини в стадії спокою.

При загальній великій залежності фітопланктону від освітленості оптимальні значення останньої в окремих видів варіюють у досить широких межах. Особливо вимогливі до цього фактору зелені водорості і більшість видів синьо-зелених, в значній кількості країн, що розвиваються в літній сезон. Деякі види синьо-зелених в масі розвиваються тільки біля самої поверхні води: осцилаторія (Oscillatoria) - в тропічних морях, багато видів мікроцистіс (Microcystis), анаб (Anabaena) та ін - в дрібних внутрішніх водоймах.

Менш вимогливі до умов освітленості - діатомові. Більшість з них уникає яскраво освітленого приповерхневого шару води і більш інтенсивно розвивається лише на глибині 2-3 м в малопрозорих водах озер і на глибині 10-15 м в прозорих водах морів.

Температура води - найважливіший фактор загального географічного розподілу фітопланктону і сезонних циклів його, але діє цей фактор у багатьох випадках не прямо, а опосередковано. Багато водоростей здатні переносити великий діапазон коливань температури (евритермні види) і зустрічаються в планктоні різних географічних широт і в різні сезони року. Однак зона температурного оптимуму, в межах якого спостерігається найбільша продуктивність, для кожного виду звичайно обмежена невеликими відхиленнями температури. Наприклад, широко поширена в озерному планктоні помірної зони і Субарктики мелозіра ісландська (Melosira islandica) зазвичай присутня в планктоні (наприклад, в Онезькому і Ладожскому озерах, в Неві) при температурі від +1 до + 13 ° С, максимальне ж розмноження її спостерігається при температурі від +6 до +8 ° С.

Температурний оптимум у різних видів не збігається, чим і визначається зміна видового складу по сезонах, так звана сезонна сукцесія видів. Загальна, схема річного циклу фітопланктону в озерах помірних широт має наступний вигляд. Взимку під льодом (особливо коли лід покритий снігом) фітопланктон майже відсутній у зв'язку з нестачею сонячної радіації. Вегетаційний цикл фітопланктону як спільноти починається в березні - квітні, коли сонячної радіації достатньо для фотосинтезу водоростей навіть під льодом. В цей час бувають досить численними дрібні жгутикові - кріптомонас (Cryptomonas), хромуліна (Chromulina), хрізококус (Chrysococcus) - і починається підвищення чисельності холодноводних видів діатомових - мелозіра (Melosira), діатоміт (Diatoma) та ін.У другу фазу весни - з моменту розкриття льоду на озері до встановлення температурної стратифікації, що зазвичай буває при прогріванні верхнього шару води до +10, +12 ° С, спостерігається бурхливий розвиток холодноводного комплексу діатомових. У першу фазу літнього сезону, при температурі води від +10 до + 15 ° С, холодноводний комплекс діатомових припиняє вегетацію, в планктоні в цей час ще численні діатомові, але вже інші види - помірно тепловодного: астеріонелла (Asterionella), табеларія (Tabellaria) . Одночасно підвищується продуктивність зелених і синьо-зелених водоростей, а також хрізомонад, частина видів яких досягає значного розвитку вже в другу фазу весни. У другу фазу літа, при температурі води вище + 15 ° С, спостерігається максимум продуктивності синьо-зелених і зелених водоростей. В залежності від трофічного і лімнологічного типу водойми в цей час може спостерігатися «цвітіння» води, викликане видами синьозелених (Anabaena, Aphanizomenon, Microcystis, Gloeotrichia, Oscillatoria) і зелених водоростей (Scenedesmus, Pediastrum, Oocystis).Діатомові влітку, як правило, займають підлегле становище і представлені тепловодними видами: фрагіларією (Fragilaria) і мелозіра (Melosira granulata). Восени, з пониженням температури води до +10, +12 ° С і нижче, знову спостерігається підйом продуктивності холодноводних видів діатомових. Однак, на відміну від весняного сезону, в цей час помітно велику роль відіграють синьо-зелені водорості. У морських водах помірних широт весняна фаза в фітопланктоні також виділяється спалахом діатомових водоростей; річна ж - підвищенням видової різноманітності.

З хімічних факторів, що впливають на розподіл фітопланктону, на перше місце слід поставити сольовий склад води. При цьому загальна концентрація солей є важливим фактором якісного (видового) розподілу за типами водойм, а концентрація поживних солей, насамперед солей азоту і фосфору, - кількісного розподілу, тобто продуктивності.

Загальна концентрація солей нормальних (в екологічному сенсі) природних вод варіює в дуже широких межах: приблизно від 5-10 до 36000-38000 мг / л (від 0,005-0,01 до 36-38 ‰). У цьому діапазоні солоності виділяються два основні класи водойм: морські з солоністю 36-38 ‰, т. е. 36000 - 38000 мг/л, і прісні з солоністю від 5-10 до 400-500 і навіть до 1000 мг / л. Проміжне становище за концентрацією солей займають солонуваті води. Цим класам вод, як було показано вище, відповідають і основні групи фітопланктону за видовим складом[11].

1.3 Методи кількісної оцінки фітопланктону

Вже на початку нашого століття гідробіологи відкрили особливе значення фітопланктону в житті водойм як основного, а на великих океанічних просторах і єдиного виробника первинної органічної речовини, на базі якого створюється все інше різноманіття водної життя. Це визначило підвищений інтерес до вивчення не тільки якісного складу фітопланктону, а й кількісного розподілу його, а також факторів, що регулюють цей розподіл.

Елементарний метод кількісної оцінки фітопланктону, який протягом декількох десятиліть був основним, та й тепер ще не повністю відкинуто, - метод відціджування його з води за допомогою планктонних сіток. В сконцентрованій таким шляхом пробі прораховують кількість клітин і колоній за видами і визначають загальну чисельність їх на одиницю поверхні водойми. Цей простий і доступний метод має, однак, суттєвий недолік - він не повністю враховує навіть відносно великі водорості, а найдрібніші (нанопланктон), які в багатьох водоймах значно переважають, планктонні сітки не вловлюють.

В даний час проби фітопланктону беруть в основному батометром або планктобатометром, що дозволяє «вирізати» моноліт води з заданої глибини. Згущення проби проводиться методом осадження в циліндрах або фільтрацією через мікрофільтри: те й інше гарантує облік водоростей всіх розмірів.

Коли визначилися величезні відмінності в розмірах водоростей, що становлять фітопланктон (від кількох до 1000 мкм і більше), стало ясно, що для порівняльної оцінки продуктивності фітопланктону по водоймах величинами чисельності користуватися не можна. Більш реальним показником для цієї мети є загальна біомаса фітопланктону на одиницю площі водойми. Однак згодом і цей метод був забракований з двох основних причин: по-перше, розрахунки біомаси клітин, які мають у різних видів різну конфігурацію, дуже трудомісткі, по-друге, внесок дрібних, але водоростей, які швидко розмножуються в загальну продукцію співтовариства за одиницю часу може бути значно більшим, ніж великих, але які повільно розмножуються[6].

Справжнім показником продуктивності фітопланктону є швидкість утворення речовини за одиницю часу. Для визначення цієї величини користуються фізіологічним методом. В процесі фотосинтезу, що відбувається тільки на світлі, поглинається вуглекислота і виділяється кисень. Поряд з фотосинтезом відбувається і дихання водоростей. Останній процес, пов'язаний з поглинанням кисню і виділенням вуглекислоти, переважає в темряві, коли фотосинтез припиняється. Метод оцінки продуктивності фітопланктону заснований на кількісному зіставленні результатів фотосинтезу (процесу продукції) і дихання (процесу деструкції) співтовариства по балансу кисню у водоймі. Для цієї мети використовуються проби води в світлих і темних склянках, що експонуються у водоймі зазвичай на добу на різних глибинах.

Для підвищення чутливості кисневого методу, непридатного для малопродуктивних вод, стали застосовувати ізотопний (радіовуглецевий) різновид його. Однак згодом виявилися недоліки кисневого методу в цілому, і в даний час широко застосовують хлорофільний метод, заснований на визначенні вмісту хлорофілу в кількісній пробі фітопланктону[7].

1.4 Продуктивність популяцій фітопланктону

Збільшення особин у популяції і є її продукцією, вираженою в особинах. Однак кожна особина має свою масу, а отже, сумарна маса особин популяції являє собою масу популяції, яка може виражатися в одиницях маси - тоннах, центнерах, кілограмах, грамах чи міліграмах

Продуктивність, або «врожайність», мікроскопічних водоростей фітопланктону, як і врожайність вищої рослинності, за інших нормальних умовах в дуже великій мірі залежить від концентрації поживних речовин у навколишньому середовищі (рис. 1.3).

З мінеральних поживних речовин для водоростей, як і для наземної рослинності, в першу чергу необхідні солі азоту та фосфору. Середня концентрація цих речовин в більшості природних водойм дуже мала, і тому висока продуктивність фітопланктону, як стійке явище, можлива лише за умови постійного надходження мінеральних речовин у верхній шар води - в зону фотосинтезу.

Правда, деякі синьо-зелені водорості здатні ще засвоювати елементарний азот з розчиненого у воді повітря, проте таких видів небагато і їх роль в збагаченні азотом буває суттєвою лише для дуже дрібних водойм, зокрема на рисових полях[3].

Внутрішні водойми удобрюються азотом і фосфором з берега, за рахунок принесення поживних речовин річковою водою з водозбірної площі всієї річкової системи. Тому спостерігається чітка залежність продуктивності озер і мілководних внутрішніх морів від родючості грунтів та деяких інших факторів, що діють в межах водозбірної площі їх басейнів (річкових систем). Найменш продуктивний фітопланктон прильодовикових озер, а також водойм, розташованих на кристалічних породах і в районах з великою кількістю боліт в межах водозбірної площі. Прикладом останніх можуть служити озера Північної Карелії, Кольського півострова, Північної Фінляндії, Швеції та Норвегії. Навпаки, водойми, розташовані в межах високородючих грунтів, відрізняються високим рівнем продуктивності фітопланктопа та інших спільнот (Азовське море, нижньоволзькі водосховища, Цимлянське водосховище).

Рис 1.3. Фактори, від яких залежить продуктивність популяцій фітопланктону

Продуктивність фітопланктону залежить і від динаміки води, динамічного режиму вод. Вплив може бути прямим і непрямим, що, однак, не завжди легко розрізнити. Турбулентне перемішування, якщо воно не надто інтенсивно, за інших сприятливих умов прямо сприяє підвищенню продуктивності діатомових водоростей, так як багато видів цього відділу, володіючи важкою оболонкою з кремнію, в спокійній воді опускаються на дно. Тому ряд масових прісноводних видів, зокрема з роду мелозіра, інтенсивно розвиваються в планктоні озер помірних широт лише навесні і восени, в періоди активного вертикального перемішування води. При припиненні такого перемішування, наступаючому при прогріванні верхнього шару до +10, +12 ° С та утворенні при цьому в багатьох озерах температурного розшарування водної товщі, ці види з планктону випадають.

Інші водорості, насамперед синьо-зелені, навпаки, не виносять навіть відносно слабкого турбулентного перемішування води. На противагу діатомових багато видів синьо-зелених найбільш інтенсивно розвиваються в гранично спокійній воді. Причини високої чутливості їх до динаміки вод не цілком встановлені.

Однак у тих випадках, коли вертикальне перемішування вод поширюється на більшу глибину, воно пригнічує розвиток навіть щодо тіньовитривалих діатомових. Пов'язано це з тим, що при глибокому перемішуванні водорості періодично виносяться струмами води за межі освітленої зони - зони фотосинтезу.

Непрямий вплив динамічного фактора на продуктивність фітопланктону полягає в тому, що при вертикальному перемішуванні води поживні речовини піднімаються з придонних шарів води, де вони не можуть бути використані водоростями внаслідок нестачі світла. Тут проявляється взаємодія кількох екологічних факторів - світлового і динамічного режимів і забезпеченості поживними речовинами. Такий взаємозв'язок характерний для природних процесів[4].

В даний час рівень продуктивності фітопланктону багатьох внутрішніх водойм визначається не стільки природними умовами, скільки суспільно-економічними, тобто щільністю населення і характером господарської діяльності в межах водозбірної площі водойми. Ця категорія факторів, що іменується в екології антропогенними, тобто відбуваються від діяльності людини, призводить до збіднення фітопланктону в одних водоймах, а в інших, навпаки, до значного підвищення його продуктивності. Перше відбувається в результаті скидання у водоймище токсичних речовин, що містяться в стічних водах промислового виробництва, а друге - при збагаченні водойми біогенними речовинами (особливо сполуками фосфору) в мінеральній або органічній формі, що містяться у великих концентраціях у водах, що стікають з сільськогосподарських територій, з міст і дрібних селищ (побутові стоки).

Другий вид антропогенного впливу - збагачення водойми біогенними речовинами - підвищує продуктивність не тільки фітопланктону, а й інших водних угруповань, до риб включно, і його слід було б розглядати як сприятливий з економічної точки зору процес. Однак у багатьох випадках стихійне антропогенне збагачення водойм первинними поживними речовинами відбувається в таких масштабах, що водойма як екологічна система виявляється переобтяжена біогенами. Наслідком цього є надмірно бурхливий розвиток фітопланктону («цвітіння» води), при розкладанні якого виділяється сірководень або інші токсичні речовини. Це призводить до загибелі тварини населення водойми і робить воду непридатною для пиття.

Нерідкі випадки і прижиттєвого виділення водоростями токсичних речовин. У прісноводних водоймах найчастіше це спостерігається при масовому розвитку синьо-зелених водоростей, зокрема видів роду мікроцистіс (Microcystis). У морських водах отруєння води нерідко викликається масовим розвитком дрібних джгутикових. У таких випадках вода іноді забарвлюється в червоний колір, звідси і назва цього явища - «червоний приплив».

Зниження якості води в результаті антропогенної перевантаження водойми біогенними речовинами, що викликає надмірний розвиток фітопланктону, прийнято називати явищем антропогенної евтрофікації водойми. Це одне із сумних проявів забруднення навколишнього середовища людиною. Про масштаби цього процесу можна судити по тому, що забруднення інтенсивно розвивається в таких величезних прісних водоймах, як озеро Ері, і навіть в деяких морях.

Природна родючість морських поверхневих вод визначається різними факторами. Поповнення поживними речовинами мілководних внутрішніх морів, наприклад Балтійського, Азовського, відбувається в основному за рахунок принесення їх річковими водами.

Поверхневі води океанів збагачуються поживними речовинами в районах виходу глибинних вод на поверхню. Явище це увійшло в літературу під назвою апвелінгу(вертикальне переміщення глибинних вод у верхні шари океану). Дуже інтенсивний апвелінг у перуанського узбережжя. На базі високої продукції фітопланктону тут надзвичайно висока продукція безхребетних, а за рахунок цього зростає чисельність риб.

Потужна продуктивність фітопланктону в холодних водах арктичних морів і особливо в водах Антарктики визначається також підйомом глибинних вод, збагачених біогенними речовинами. Подібне явище спостерігається і в деяких інших районах океану. Протилежне явище, тобто збіднення поверхневих вод поживними речовинами, яке гальмує розвиток фітопланктону, спостерігається в районах із стійкою ізоляцією поверхневих вод від глибинних.

Такі основні особливості продуктивності фітопланктону[11].

.5 Процес антропогенного евтрофування

Щодо зміни фітопланктону під дією антропогенних факторів найбільш вивченим є процес антропогенного евтрофування і зміна складу і кількісних характеристик водоростей при зміні трофічного статусу водойми .

Під антропогенним евтрофування розуміється збільшення надходження в воду поживних для рослин речовин в результаті діяльності людини в водозбірних басейнах і викликане цим підвищення продуктивності водоростей і вищих водних рослин . Надмірне надходження біогенних речовин, сприяє зміні домінуючих водоростей.

Одним з найважливіших негативних проявів антропогенного евтрофування, у водоймах, особливо в озерах і водосховищах, є «цвітіння» водойм. Під «цвітінням» води розуміють інтенсивний розвиток водоростей в товщі води, в результаті чого вода набуває різного забарвлення. Залежно від забарвлення організмів вона може бути від синьо-зеленого, яскраво-зеленого, сірого до жовто-зеленого, каштанового або яскраво-червоного, цегляно-червоного і червоно-бурого і коричневого кольору .

У прісних водоймах влітку "цвітіння" води найчастіше викликається синьо-зеленими і динофітовими водоростями, навесні і восени - діатомовими. Рідше "цвітіння" води обумовлюють зелені або жовто-зелені водорості. У період «цвітіння» прісноводних водойм біомаса водоростей досягає 1,5-2,0 кг / м, а в місцях їх скупчень - 5-7 кг/м3. В штильову погоду водорості збираються в поверхневих шарах води в плямах "цвітіння", де їх біомаса досягає 40-50 кг/м3 (у перерахунку на суху речовину, представлене сестоном).

Дослідження комплексів фітопланктону озер різного рівня трофності дозволили виділити три основні комплекси:

а) оліготрофний - в літньому планктоні мешкають поодинокі дрібні жгутикові, зелені, синьо-зелені, представник золотистих - Dinobryon divergens;

б) мезотрофний - в фітопланктоні присутні водорості роду Dinobryon, Ceratium, Anabaena, Microcystis, Eudorina, Microctinum pusillum, Scenedesmus arcuatus, середнє значення біомаси становить 2 г/м3;

в) евтрофний комплекс - містить в собі великі форми діатомових, синьо-зелених, значна частка припадає на жгутикових (вольвокса, Uroglenopsis), середнє значення біомаси становить 7 г/м3.

Гіперевтрофним комплекс може вважатися вже в тому випадку, якщо біомаса фітопланктону складає 10 г/м3, але зазвичай, значення знаходяться в межах від 4 до 5 г/м3, в основному, за рахунок синьо-зелених .

Отже наслідком збагачення водойми живильними речовинами є різкий перехід до панування в складі фітопланктону синьозелених водоростей, які при обмеженому видовому розмаїтті досягають масового розвитку (інтенсивного цвітіння води) [11].

Синьозелених зазвичай змінюють діатомові, переважання яких характерно для оліготрофних і мезотрофних водойм. Цей період зазвичай становить одну з найбільш характерних особливостей антропогенного евтрофування.

Внаслідок антропогенного евтрофування отримали широке поширення і масовий розвиток діатомові водорості, особливо виду Stephanodiscus hantzschii, яке супроводжується збільшенням показників вмісту органічних речовин уже не за рахунок стічних вод, а внаслідок вторинного (біологічного) забруднення. Зростає вміст завислих речовин, прозорість води падає до 0 - 5 см (по шрифту Снеллера). Масова вегетація цього виду пов'язана з підвищеним вмістом азоту (до 3 мг / л). Відмирання і розкладання діатомових водоростей в цілому супроводжується погіршенням бактеріологічних показників.

"Цвітіння" виникає в результаті антропогенного впливу на екосистему, як відповідна пристосувальна реакція останньої і по-видимому, як новий етап її існування в змінених умовах середовища. Складні різноманітні, більш стійкі спільноти, спрощуються, збіднюються за рахунок скорочення видової різноманітності .

Вважають, що помірна вегетація синьо-зелених водоростей, до 250 г/м3 (і сирої маси) не позначається негативно на екосистемі водойми і навіть, навпаки, впливає на неї позитивно. При значному збільшенні біомаси водоростей (до 500 г/м3 і вище) починає проявлятися біологічне забруднення, внаслідок чого значно погіршується якість води. Зокрема, змінюється її кольоровість, рН, в'язкість, знижується прозорість, змінюється спектральний склад проникаючої в водну товщу сонячної радіації в результаті розсіювання і поглинання водоростями світлових променів. У воді при «цвітінні» води в період «білих» ночей (Якутія - полюс холоду) влітку при температурі 26-28 0С з'являються токсичні сполуки (продукти життєдіяльності водоростей і супутніх їм бактерій) і велика кількість органічних речовин, які служать живильним середовищем для бактерій , в тому числі і патогенних. Вода набуває неприємного запаху чисельність синьо-зелених водоростей доходить до 1,5 млрд. кл / л. Виникає дефіцит розчиненого кисню, який витрачається на дихання водоростей і розкладання відмерлої органічної маси. Нестача кисню в умовах довгої зими (9 міс.) при товщині льоду в 1,5 м призводить до весняно-річних заморів риб та інших гідробіонтів, а також гальмує процеси самоочищення і мінералізації органічної речовини . Все це сприяє накопиченню в воді все більшої кількості різних шкідливих речовин, багато з яких небезпечні для людини (токсини, канцерогенні сполуки, алергени). При бродінні і розкладанні водоростей у воді накопичується ацетон, масляна і оцтова кислоти, бутиловий спирт, феноли, аміни типу трупних отрут та ін.

Збільшення вмісту в середовищі амонійного азоту, що відбувається внаслідок забруднення води сечовиною, призводить до суттєвих змін в структурі співтовариств планктонних водоростей, зокрема до змін їх видового складу, інтенсивності розвитку та комплексу домінуючих видів. Зі збільшенням змісту іонів NH4 + в середовищі чисельність синьо-зелених водоростей зменшується, тоді як зелених, і в першу чергу вольвоксових, підвищується. Існує також тенденція до зменшення чисельності і біомаси діатомових водоростей .

Формування гідрохімічного режиму вод змінюється в осінній, зимовий, весняно-паводковий періоди. В осінній і весняно-паводковий періоди збільшується надходження в озера біогенних речовин: як наслідок цього відбувається збільшення кількісних характеристик фітопланктону.

Динаміка чисельності та біомаси фітопланктону озер і річок відчувають менший антропогенний вплив і помірне антропогенне евтрофування, в цілому характерне для озер помірної зони, простежуються підйоми показників чисельності та біомаси у весняно-осінні періоди. У міру евтрофування озер в планктоні збільшується кількість видів, а також частка в загальній чисельності та біомасі хлорококові, синьо-зелених і евгленових водоростей[9].

1.6 Концепція спрямованого регулювання типів "цвітіння" водойм

Антропогенне збагачення природних вод компонентами мінерального живлення водоростей приводить до зміни якості вод, небажаного по відношенню до багатьох цілей водокористування: побутових, рекреаційних, рибогосподарських, енергетичних та т.д. Типова причина евтрофування водойм - збільшення навантаження по сполукам фосфору

Типовий наслідок евтрофування водойм - бурхливе "цвітіння" синьо-зелених водоростей з наступним відмиранням їх надлишкової біомаси, виділенням токсинів, порушенням кисневого режиму, органолептичними проявами гниття і т.д.

З еколого-трофологічної точки зору, накопичення у водоймах при евтрофування надлишкової біомаси синьо-зелених є наслідок того, що більшість таксонів ціанобактерій є трофічним тупиком в харчових ланцюгах гідробіонтів.

Типовий шлях подолання евтрофування - зниження фосфорного навантаження на водойми. Однак цей шлях, як правило, важко здійснити: джерела фосфорних сполук не локалізовані, численні, різнорідні і пов'язані з такими сторонами людської діяльності, обмеження яких вимагає зміни способу життя мільйонів людей. Типові способи подолання наслідків евтрофування - це хімічні методи осадження сполук фосфору і фізико-хімічні методи "боротьби" з синьо-зеленими: механічне видалення біомаси, аерування величезних територій, застосування альгіцидних препаратів і речовин-коагулянтів, використання ультразвуку . Всі ці методи недешеві і малоефективні, а внесення альгіцидних сполук несприятливо позначається на життєдіяльності інших гідробіонтів.

Для подолання небажаних наслідків збагачення водойм сполуками фосфору пропонується комплекс екологічних методів управління екосистемами . Відзначимо два можливих механізми виникнення "гіперцвітіння" синьо-зелених в результаті збагачення вод фосфором.

Перший з них пов'язаний зі здатністю деяких таксонів ціанобактерій (і тільки ціанобактерій) до фіксації розчиненого у воді азоту. При надлишку солей фосфору розвиток водоростей обмежено сполуками азоту і безумовну перевагу в зростанні отримують таксони синьо-зелених, здатні до азотфіксації. Іншими словами, неазотофіксуючі організми (зелені, діатомові, евгленові, деякі види синьо-зелених та ін) ростуть пропорційно наявним (невисоким) ресурсам азоту, а азотфіксуючі ціанобактерії - пропорційно високим надходженням фосфору.

Другий механізм домінування синьо-зелених, точніше їх неазотфіксуючих таксонів, може бути пов'язаний з низьким оптимальним для росту синьо-зелених відношенням азоту до фосфору в отриманих ресурсах. Відношення азоту до фосфору в компонентах мінерального живлення є чинником, керуючим домінуванням видів у альгоценозах.

Про це, зокрема, свідчить аналіз математико-екологічних моделей. З цього аналізу випливає твердження про те, що оптимальні для різних груп мікроводоростей відносини речовин близькі до відносин клітинних потреб в цих речовинах кожної з розглянутих груп.

Доказ спрямованого впливу відношення азоту до фосфору на різні таксони мікроводоростей міститься в ряді емпіричних досліджень природного і лабораторного фітопланктону[8].

Результати експериментів по накопичувальному культивування ставкового фітопланктону in vitro показали, що при зміні відношення початкових концентрацій азоту і фосфору в культуральному середовищі змінює склад альгоценоза. У синьо-зелених водоростей максимальна біомаса досягається при низьких відношеннях (2-5). При цьому серед ціанобактерій переважають неазотофіксуючі види, з чого можна зробити висновок про те, що на поліпшення або погіршення умов їх зростання впливала не абсолютна кількість азоту, а відношення азоту до фосфору в середовищі. Управління цвітінням синьо-зелених, як і інших відділів фітопланктону з природних водойм, з успіхом можна здійснювати при варіюванні відносини компонентів мінерального живлення в штучному середовищі.

Досліди по внесенню у ставки мінеральних форм азоту і фосфору в різних кількісних поєднаннях дозволяють говорити про можливість досягнення ефекту спрямованого регулювання типу "цвітіння" в природних умовах. При підвищенні величини відносини азоту до фосфору біомаса протококкових зростає, а біомаса ціанобактерій, навпаки, знижується. Тут так само, як і в дослідах in vitro, стимулювання синьо-зелених при низькому відношенні здійснюється за рахунок домінуючих видів, не здатних до азотфіксації.

Синьо-зелені найбільш життєздатні при більш низьких значеннях відносини азоту до фосфору, ніж, наприклад, зелені водорості.

Екологічний шлях позбавлення від надлишкової (внаслідок фосфорного збагачення) продукції трофічно невикористовуваних ціанобактерій включає два кроки екосистемного управління.

Перший крок - біогенне маніпулювання - полягає в збільшенні у воді евтрофікованої водойми відношення азоту до фосфору. Неординарність методу полягає в тому, що необхідне збільшення досягається не за рахунок зниження кількості фосфору, а за рахунок додавання в евтрофіковану водойму сполук азоту. Як показують названі вище модельні та експериментальні дослідження, за певних відношеннях в середовищі азоту до фосфору біогенна маніпуляція призводить до придушення цвітіння ціанобактерій і домінування протококових мікроводоростей.

Другий крок управління - біоманіпулювання - полягає в інтродукції у водойму фітопланктоядних риб, що переводять надлишкову первинну продукцію активно споживаних протококових у вторинну продукцію риб. Для цієї мети виправдано введення в дію раціональної системи удобрення рибоводних водойм, у які інтродуковані білі й строкаті товстолобики . Апробація такої системи в ставках для вирощування товарної риби показала високу ефективність проведених заходів. Надлишок внесеного в воду азоту при цьому не переходить в надлишок азотовмісних сполук (нітрати, нітрити і т. д.) в тканинах риб. Вміст солей однаковий в рибах з дослідних і контрольних ставків і не виходить за верхню межу, визначену санітарним стандартом.

Інтродукція рослиноїдних риб - не єдиний шлях утилізації надлишкової (за рахунок евтрофування) біомаси зелених мікроводоростей. Клітини зелених активно споживаються мирним зоопланктоном, який, у свою чергу, служить їжею м'ясоїдним гідробіонтам, в силу чого первинна продукція в звичайних для трофічних пірамід пропорціях трансформується в кінцеві ланки пасовищних і детритних харчових ланцюгів водойми. Саме тому не спостерігаються катастрофічні наслідки бурхливого "цвітіння" зелених, діатомових та інших активно споживаних таксонів водоростей: слідом за піком цвітіння водоростей слідують піки чисельності зоопланктерів і т.д. Таким чином, на відміну від ціанобактерій біомаса споживаних водоростей не накопичується і не розкладається. Саме тому парадоксальне додавання азотних форм поживних речовин в збагачене фосфором водоймище не призводить до збільшення небажаних наслідків евтрофування (отруєння водойми, нестачі кисню).

Ці методи регулювання типу цвітіння (зміна домінування синьо-зелених на переважання зелених водоростей) застосовні для рекреаційних водойм, для водойм-охолоджувачів, для водойм питного і комплексного призначення. Особливу роль біогенні маніпуляції можуть грати як елементи раціональної екологізованої системи удобрення рибоводних водойм, особливо з полікультури риб, що включає рослиноїдних.

Існують ситуації, в яких бажано і протилежний напрямок регулювання цвітіння. Мова йде про водойми-накопичувачі неочищених побутових і зоологічних стоків, воду з яких після біологічної доочистки пропонується використовувати для поливу сільськогосподарських культур. Низькі значення відношення азоту до фосфору (за рахунок добавок фосфорних сполук) в таких водоймах приведуть до цвітіння води ціанобактеріями. Ціанобактерії за рахунок біоцидних (бактерицидних, фунгіцидних і т.п.) властивостей в достатній мірі здатні до знезараження стічних вод птахофабрик, тваринницьких ферм, деяких тваринницьких комплексів і підприємств комунально-побутового господарства. Токсини більшості синьо-зелених водоростей мають широкий спектр антимікробної дії по відношенню до представників сапрофітних і патогенних мікроорганізмів. При великих концентраціях токсинів відбувається придушення бактерій-сапрофітів, хвороботворних мікробів (ешерихій, сальмонел, шигел, стафілококів), яєць гельмінтів.

Надлишковий вміст ціанобактерій разом з іншими водоростями в воді для поливу може позитивно позначатися на розвитку сільськогосподарських культур, зокрема бавовнику. При зрошенні земель водою з високою біомасою фітопланктону поліпшується їх біологічний стан (забезпечення киснем, закріплення в грунті азотистих і гумусових речовин, збагачення її білками, вітамінами, ауксину, мікроелементами, незамінними амінокислотами, мінеральними солями), успішно протікає боротьба з кореневою гниллю, знижується захворюваність бавовнику .Деякі види ціанобактерій здатні продукувати метаболіти, стимулюють схожість насіння і ріст дорослих особин бавовнику, пшениці, рису[9].

РОЗДІЛ 2

Клімато-гідрологічна характеристика регіону

2.1 Водні ресурси Житомирської області

Площа Житомирської області 29,9 тис.км2 (4,9% території України). Вона повністю розміщена в межах басейна Дніпра. Найбільша частина області належить басейну правої притоки Дніпра - р. Прип'яті (54%); в басейні Тетерева розміщено 38% її території, в басейні Ірпеня - 3,5%, в басейні Росі - 4,5%.

Рельєф області в основному рівнинний, підземні води приймають незначну участь в формуванні стоку рік. Основу його складають атмосферні опади. Більшість рік беруть початок в області, лише Роставиця, Гуйва, Гнилоп'ять і Случ беруть початок в сусідніх областях і приносять незначні транзитні ресурси. Тому у всіх орієнтовних водогосподарських розрахунках (плани водоспоживання, оперативні баланси) область, як правило, базується на стоку, що формується в межах області. Всього на території області несуть свої води 2822 річки загальною довжиною 13,7 тис.км.

Водність рік області досить нерівномірна по сезонах року та кліматичних зонах. Так водність рік в північних районах в 1,5-2 рази вище ніж у південних. До 70% стоку річок припадає на весняну повінь або літні паводки і лише до 30% - на решту року. В літню межень значна частина рік південних районів в сухі роки пересихає, що робить неможливим водозабір з них без будівництва підпірних споруд, ставків та водосховищ[15].

В структурі гідрографічної сітки області великих річок немає, середніх річок - вісім:

р.Случ загальною площею водозбірного басейну (далі площею басейну) 13800 м² (в межах області разом з притоками - 4968км²) і довжиною 451 км (в межах області - 181 км);

р.Уборть загальною площею басейну 5820 км² (в межах області разом з притоками - 3800 км²) і довжиною 292 км (в межах області - 170,6 км);

р.Ствига загальною площею басейну 5440 км² (в межах області разом з притоками - 428 км²) і довжиною 178 км (в межах області - 1 км);

р.Словечна загальною площею басейну 2670 км² (в межах області разом з притоками -600 км²) і довжиною 158 км (в межах області - 40 км);

р.Уж загальною площею басейну 8080 км² (в межах області разом з притоками - 6016 км²) і довжиною 256 км (в межах області - 159 км);

р.Тетерів загальною площею басейну 15100 км² (в межах області разом з притоками - 10981 км²) і довжиною 365 км (в межах області - 276км);

р.Ірша загальною площею басейну 3070 км² (в межах області разом з притоками - 3064 км2) і довжиною 132 км (в межах області - 126 км);

р.Ірпінь загальною площею басейну 3340 км² (в межах області разом з притоками - 897 км2) і довжиною 153 км (в межах області - 43 км).

Річка Рось в межах області не протікає, лише протікають її притоки. Загальна площа басейну 12800 км² (в межах області притоки - 1298 км²), довжиною 346 км (в межах області притоки - 322,5 км).

Cеред середніх річок найважливіше значення мають Ірша, Случ, Уборть, Уж, Словечна.

Річка Ірша́ протікає у Червоноармійському <#"879363.files/image006.gif">

ПРИНЦИПОВА СХЕМА ВОДОПІДГОТОВКИ ПИТНОЇ ВОДИ ВУВГК м.ЖИТОМИРА

Очищення і підготовка питної води здійснюється на спорудах, розташованих на площадці станцій 1-го і 2-го підйомів з наступним транспортуванням її споживачам через розподільчу водопровідну систему міста і за допомогою чотирьох насосних станцій 3-го підйому.

До складу споруд ділянки станції 1-го підйому входять:

.     Водозабірні споруди з джерелом водопостачання - водозабір «Відсічне» (прийомники з рибозахисним пристроєм, водоприймальні лінії, береговий водоприймальний колодязь з сітками);

2.      Машинний зал напівзануреного типу;

.        Будівля напірних високошвидкісних фільтрів для попередньої очистки.

.        Павільйони з стримувачами гідравлічного тиску

Площадка водопровідної станції 2-го підйому складається:

.     Двоступенева технологія підготовки води з проектною продуктивністю 70 тис, м3/ добу., працює з 1965 року.

2.      Одноступенева технологія підготовки води з проектною продуктивністю 100 тис м3\добу

.        Реагентне господарство, хлораторна.

4.   Трубопроводи питної води для постачання в міську водогінну мережу від машинного залу №1 та від машинного залу №2.

5.      Блок повторного використання води ЖВУВКГ .

.4 Технологія очистки питної води

Споруди водопідготовки складаються з двох типів систем очистки загальною потужністю 175 тис. м3/добу:

-    одноступенева система очистки потужністю 100 тис м3/добу;

-       двоступенева система очистки потужністю 75 тис м3/добу.

Двоступенева технологія водопідготовки з проектною продуктивністю 70 тис.м3/добу , працює з 1965 року і включає в себе:

-    2 змішувачі вихрового типу;

-       8 камер пластівцеутворення вихрового типу вбудованих у відстійники;

-       8 відстійників;

-       16 швидкісних фільтрів;

-       2 трубопроводи сирої води діаметром 600 мм (стальні, від насосної станції першого підйому, об’ємом до 5000 м3 кожний);

-       2 резервуари чистої води (РЧВ) об’ємом по 5тис м3;

-       Машинний зал № 1.

Вода подається до днища змішувача і підіймається вгору. Час перебування води у змішувачі 1,5-2 хв. Реагенти (хлор і коагулянт) додаються у трубопровід перед змішувачем. Перемішування води з реагентом здійснюється завдяки зміненню швидкості руху води при проходженні її в конічній частині. Флокулянт подається в верхню частину змішувача. Після змішувачів вода потрапляє в камеру пластівцеутворення вихрового типу. Час перебування в камері 6 - 1 хв. Далі - в горизонтальний відстійник розмірами в плані 4,5 х 40 м, об'ємом 940 м3. У відстійнику відбувається випадіння осаду. Час перебування води у відстійнику 1,5 - 2 години. У процесі випадіння осад випадає на днище. Днище відстійника має нахил в напрямку, протилежному руху води. Санітарно-профілактичні заходи у відстійнику проводяться за необхідністю по мірі накопичення осаду. Освітлена вода з відстійника відводиться на безнапірні фільтри.У процесі фільтрації фільтр постійно заповнено водою не менш 2-х метрів над поверхнею. Швидкість фільтрації складає від 6 до 12 м/год. Цикл фільтрації - 24 години. Промивка фільтру здійснюється з промивочного баку об'ємом 230 м3. Промивна вода подається під тиском через дренажний пристрій, при цьому швидкість проходження промивної води через фільтр більше в декілька разів швидкості фільтрації. Промивна вода відводиться через жолоби в скидний колектор і далі - на блок повторного використання води. Питна вода після очисних споруд накопичується у резервуарах чистої води.

Схема двоступеневої технології водопідготовки

Одноступенева технологія з проектною продуктивністю 100 тис.м3/добу складається з:

-    1стальний трубопровід сирої води від НС першого підйому (d = 1200 мм);

-       Повітревіддільна камера;

-       Блок контактних освітлювачів (10 шт.);

-       4 Фільтра;

-       2 РЧВ об’ємом 20 тис. м3 кожний;

-       Машинний зал № 2

Камера, що видаляє повітря, призначена для попередження потрапляння в розподільчу мережу повітря і затримання планктону. Водоприймальна камера розташована в приміщенні розмірами 30 × 12 м і розподілена на три технологічні відсіки:

·    водоприймальна частина;

·        камера сіток, яка складається з двох відсіків;

·        контактна камера (для контакту води с реагентами). Об'єм камери розраховано на 7 хвилинне перебування води.

В контактну частину (повітревіддільна камера) вводиться хлор і коагулянт, з розривом у часі 2-3 хвилини вводиться флокулянт у трубопровід діаметром 1200 мм. Після змішування води з реагентами вода надходить на освітлювачі по двом трубопроводам діаметром 800 мм. Контактні освітлювачі призначені для очищення високо кольорової й мало мутної води (до 5 мг/л). Вода, що очищується, попередньо змішана з коагулянтом, подається у загрузку за допомогою розподільної системи труб з отворами, укладених на дні в шарі гравію. Ця ж розподільна система призначена для подачі промивної води. У контактних освітлювачах передбачують дві трубчасті розподільчі системи; одна для подачі води, друга для подачі повітря. Промивка контактних освітлювачів водно-повітряна з низьким відводом чистої води. відбувається зворотним током води. Промивна вода потрапляє в розподільчу систему фільтра, рівномірно розподіляється по площі фільтру і підіймається вгору з інтенсивністю 10-1 6 л/с, на 1 м площі. Після контактних освітлювачів передбачено доочищення на швидких фільтрах, тобто друга ступінь очищення. Фільтруючий шар виконано з відсортованого матеріалу, який має достатню хімічну стійкість та механічну міцність. Середня швидкість фільтрації 6 - 10 м/год. Час перебування води у загрузці 3-4 хв. При фільтрації води затримуються шкідливі речовини та хлорорганіка. За звичайною двоступеневою технологічною схемою очистки процес коагуляції в камерах пластівцеутворення проходить в’яло особливо при низьких температурах. При слабкому пластівцеутворенні знижується ефективність відстійників і ,як наслідок, фільтри не справляються з очисткою

При обробці на контактних освітлювачах (КО) коагулянт вводиться в воду безпосередньо перед її фільтруванням через загрузку освітлювачів. Процес коагуляції відбувається в товщі загрузки освітлювачів. Укрупнення часток відбувається на зернах загрузки КО. Процес коагуляції при контакті з поверхнею зерен фільтруючого середовища (контактна коагуляція) відбувається з більшою щільністю і значно швидше ніж при звичайній коагуляції у вільному об’ємі. Дози коагулянту зазвичай менші, на процес майже не впливає температура і лужність води.

Одноступенева система ефективна лише для маломутних і малоколірних вод.

Схема одноступеневої технології водопідготовки

3.5 Блок повторного використання води ЖВУВКГ

Промивні води й осад від споруд очищення води (вода від промивання фільтрів, контактних освітлювачів, верхній шар над відстійниками, осад з відстійників) відрізняються забрудненням, вмістом зважених речовин в осадах досягає 8 г/літр, БПК до 80 мг/літр. Носіями забруднень промивних вод і осаду є розведені в них домішки, що мають милоподібну структуру, яка важко ущільнюється. Скидання вище вказаних стоків (промивної води й осаду) здійснювалося до збірного колектора в Житомирське водоймище, тим самим не витримувалися вимоги щодо складу і властивостей води, що скидається у водойми в пунктах питного і культурного водокористування (Правила охорони поверхневих вод від забруднень стічними водами).

З метою дотримання вимог до захисту водойми від забруднень, передбачається виключити скидання забруднених вод у водойму. Припинення скидання вод від промивання фільтруючих споруд (фільтрів, контактних освітлювачів), а також верхнього шару води над відстійниками, що здійснюється за допомогою споруд повторного використання промивної води в основу існуючих споруд (із двоступеневим очищенням). У відстійниках цих споруд акумулюються всі забрудненні води, що очищаються, на водопровідній станції. Скидання осаду з відстійників через споруди блоку повторного використання води (другий усереднювач) і споруд - ущільнювачів з насосної станції перекачаний мул направляється в каналізаційну мережу, тим самим виключаються забруднення Житомирського водоймища стоками споруд очищення води.

Споруди для повторного використання промивних вод і обробки осаду являють собою дві окремі ємності: блок усреднювачів, сполучених з машинним залом та мулоущильнювачі з насосною станцією перекачування. Режим роботи споруд блоку повторного використання води й обробки осаду пов'язаний з режимом промивання фільтрів, контактних освітлювачів, а також з скиданням осаду з відстійників. При одноразовому промиванні всіх фільтрів, блок повторного використання води знаходиться в роботі 9 годин (при паводку у весняний період число годин роботи додатково з’ясовується), а при промиванні контактних освітлювачів - до 5 годин. При скиданні вистояної води з відстійників (час скидання 4 години) блок повторного використання знаходиться в роботі 2 години. Для обробки осаду відстійників на ділянці очисних споруд спроектовано і побудовано чотири мулоущильнювачі. Осад, що перекачується насосами від блоку ємкостей - усреднювачів до мулоущильнювачів у стадії поділу (процес відстоювання) на мулову воду і безпосередньо на мул. Мул, що осів в кінцевій частині насосами перекачується по трубопроводу в каналізаційну мережу. Осад з відстійників самопливом подається в один з відсіків споруд повторного використання промивної води, звідки насосами перекачується в мулоущильнювачі 1-ого ступеня. Там відстоюється вода, захоплена осадом при збиранні його з відстійників протягом 3 годин. Вистояна вода подається в змішувачі водоочисних споруд, а осад перекачується в мулоущильнювачі 2-ого ступеня. При цьому в напірну лінію осаду подається вапно з реагентного господарства. Після 8-годинного ущільнення відстояна вода подається на водопроводі споруди, а ущільнений осад вивозять автотранспортом.

Система водопостачання в сучасних містах є найважливішим елементом штучного середовища, що забезпечує як фізіологічні і гігієнічні потреби самої людини, так і життєво важливі для існування міста функції - виробничі, санітарно-гігієнічні, естетичні та інші.

Розділ 4

Еколого-економічна частина

.1 Економічні проблеми регулювання охорони навколишнього середовища

На основі економічних оцінок має вводитися платність природокористування. Введення платного природокористування має сприяти більш адекватному врахуванню екологічного фактора в економіці, раціональному використанню природних ресурсів. Певним чином плата за природні ресурси є аналогом екологічного податку. Серед платежів за природні ресурси можна виділити плату [26]

- за право користуватися природними ресурсами;

·   за відновлення та охорону природних ресурсів.

Плата за право користування природними ресурсами практично призначена для їх власника (держава чи приватний власник). Вона пов¢язана з вилученням абсолютної ренти. Платежі за охорону та відновлення - це компенсація витрат ресурсів в процесі виробництва.

Суттєвого значення в системі платного природокористування набули різноманітні штрафні санкції за нераціональне використання природних ресурсів та забруднення довкілля. У випадку відчуження земель через їх нераціональне використання (несанкціоноване складування відходів, забруднення важкими металами, радіоактивними елементами, обробки, що руйнує ґрунтовий шар тощо), забруднення води та повітря вище встановлених нормативів і т. д. повинні застосовуватися суворі санкції, економічна та правова відповідальність. Зокрема розмір штрафів має бути значним, щоб реально впливати на діяльність виробника.

Оплатне природокористування визначає характер системи економічного стимулювання природоохоронної діяльності, заходів із зниження забруднень навколишнього середовища. Ця система має сприяти формуванню екологічно збалансованої поведінки виробника та споживача. До системи економічного стимулювання можна віднести оподаткування, субсидування, пільгове кредитування природоохоронної діяльності, прискорену амортизацію фондів та інші заходи [27].

Більшість з цих напрямків вже показала свою екологічну ефективність у багатьох країнах світу. Особливо широко застосовуються податки. У екологічних ( зелених) податків дві мети:

- зробити вартість продукції більш адекватною щодо витрат (у тому числі на охорону природи та покриття збитків навколишнього середовища).

·   сприяти політиці, при якій збитки компенсує забруднювач, а не суспільство в цілому ( реалізація принципу “забруднювач платить”).

Держава дає лише початковий поштовх, впливаючи на ціни. Усе інше виконують ринкові механізми: впливають на поведінку виробника та споживача, на попит та пропозицію продукції в залежності від ступеню її екологічності тощо.

В загальному випадку для виробників податкові пільги повинні встановлюватися із урахуванням рівня проведення природоохоронних заходів, екологічності виду діяльності. При вживанні ефективних заходів доцільне зменшення оподаткованого прибутку, наприклад, скорочення його на суму, яке підприємство реінвестувало на охорону природи.

В деяких випадках податки взагалі можуть не вимагатися. Наприклад, від податків звільнюються екологічні фонди. Таку політику доцільно проводити і щодо прибутків, отриманих від утилізації вторинних ресурсів та відходів, для внесків організацій, а також грантів на охорону природи.

З позицій переходу економіки до стійкого розвитку, система податків повинна передбачати підвищені податки на природоексплуатуючі галузі. Це знизить вигідність внесків на їх розвиток [28].

Важливим є і регіональний аспект. В місцевості з напруженою екологічною ситуацією система оподаткування повинна бути більш м’якою у порівнянні із екологічно чистими регіонами, пільгові податки мають надаватися державним та приватним підприємствам, які виробляють екологічне обладнання, матеріали, а також тим, що пропонують екологічні послуги (будівництво та реконструкція природоохоронних об’єктів).

Підвищені податки має сенс застосовувати при оцінюванні екологічно небезпечної продукції (препаратів, що руйнують озоновий шар, етильованого бензину, пестицидів, енергомісткої техніки). Для того, щоб дати промисловості час на перехід до виробництва альтернативної продукції, цей податок необхідно зробити прогресивним у часі.

За деякими оцінками частка податків, пов’язаних з природокористуванням має зрости на порядок та складати 30-50 % прибуткової частини державного бюджету.

Важливим елементом в системі економічного механізму природокористування є платежі за забруднення природного середовища. Вони компенсують еколого-економічні збитки, екстерналії, скоєні підприємствами. Хоча, очевидно, що зараз вони компенсують лише незначну їх частину.

Банківські зобов’язання передбачають можливість накопичення ліцензій на викиди. Якщо підприємство знизило свої викиди нижче рівня, передбаченого стандартом, то на різницю воно отримує акредитив, який може покласти у спеціальний банк. Це полегшує потенційним покупцям ліцензій пошук продавців.

Торгівля квотами на забруднення - найгнучкіший метод економічного регулювання стану довкілля. Він сполучає економічні вимоги та прагнення до економічного росту, ділової активності, запровадження досягнень НТП. Підприємство - джерело шкідливих викидів - має різні мотиви для укладення економічної угоди. Воно може проводити таку політику, щоб зменшити платежі за недозволені викиди, щоб створити запас дозволів на викиди тощо.

Екологічне страхування може здійснюватися в добровільній та обов¢язковій формі. Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страховником та страхувальником. Умови і порядок визначаються Законом України про страхування від 7. 03. 1996.

Обов¢язковим є страхування підприємств, внесених до затвердженого законодавством переліку екологічно небезпечних об¢єктів. З цією метою створюється банк даних (екологічний архіваріус) про небезпечні для навколишнього середовища підприємства та виробництва.

.2 Система економічних платежів і внесків за використання природних ресурсів

З метою зменшення негативного впливу на навколишнє природне середовище, відповідно до Водного кодексу України здійснюється економічне регулювання раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів. Стаття 29. Організаційно-економічні заходи щодо забезпечення раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів.

Організаційно-економічні заходи щодо забезпечення раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів передбачають:

) видачу дозволів на спеціальне водокористування;

) встановлення нормативів збору і розмірів зборів за спеціальне водокористування та скидання забруднюючих речовин;

) надання водокористувачам податкових, кредитних та інших пільг у разі впровадження ними маловідходних, безвідходних, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, здійснення відповідно до законодавства інших заходів, що зменшують негативний вплив на води;

) відшкодування у встановленому порядку збитків, заподіяних водним об'єктам у разі порушення вимог законодавства.

Ефективним заходом охорони водних ресурсів є стягнення плати та накладання штрафів за порушення правил водокористування. Стаття 30. Збори за спеціальне водокористування.

Збір за спеціальне водокористування здійснюється з метою стимулювання раціонального використання і охорони вод та відтворення водних ресурсів і включає збір за використання води водних об'єктів та за скидання забруднюючих речовин.

Розмір збору за використання води визначається на основі нормативів збору, фактичних обсягів використаної води та встановлених лімітів використання води. Розмір збору за використання води водних об'єктів для потреб, не пов'язаних з вилученням води з водних об'єктів, визначається:

Ø для потреб гідроенергетики - на основі нормативів збору, фактичних обсягів води, пропущеної через турбіни, та лімітів використання води (крім гідроакумулюючих електростанцій, які функціонують у комплексі з гідроелектростанціями);

Ø  для потреб водного транспорту - на основі нормативів збору та часу користування поверхневими водами у звітному періоді;

Ø  для потреб рибництва - на основі нормативів збору та фактичних обсягів води, необхідної для поповнення ставків під час розведення риби та інших водних живих ресурсів у рибних господарствах.

Розмір збору за скидання забруднюючих речовин у водні об'єкти визначається на основі нормативів збору, фактичного обсягу скидів забруднюючих речовин та встановлених лімітів скиду.

Збір за воду, втрачену при її транспортуванні, стягується з власників мереж водопостачання.

За скидання забруднюючих речовин з дренажними водами у водні об'єкти з систем, що захищають сільськогосподарські угіддя та населені пункти від підтоплення (за винятком дренажних вод промислових об'єктів), збір не здійснюється, якщо таке скидання не погіршує якість води водних об'єктів в межах встановлених категорій.

Платниками збору за спеціальне використання водних ресурсів є підприємства, установи та організації незалежно від форми власності, їх філії, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також громадяни-підприємці, які використовують воду, отриману шляхом забору води (первинні водокористувачі) та або з водозабірних споруд первинних водокористувачів (вторинні водокористувачі), та користуються водами для потреб гідроенергетики, водного транспорту і рибництва.

Щоб швидше поліпшити стан навколишнього середовища, потрібні бюджетні асигнування. Дві основні категорії витрат - це:

) фінансування діяльності, пов’язаної з утриманням та ремонтом вже існуючих державних об’єктів та служб з охорони довкілля. Особливо це стосується проблем очищення питної та стічної води, обробки комунальних відходів, а також організації обліку та контролю за знищенням токсичних та небезпечних ядерних відходів.

2)   безпрограшні інвестиції, які виправдовуються економічно і дають значні прибутки в сфері охорони довкілля. Економія енергії, низьковитратні технології - все це стосується другої категорії.

Заходи, що не потребують великих витрат і стосуються довгострокових екологічних пріоритетів у тих випадках, коли своєчасні дії допоможуть уникнути більших витрат у майбутньому. До них можна віднести поступову заборону використання бензину високим вмістом свинцю; фінансування прикладних досліджень в галузі охорони екосистем, а також розвиток систем збору, обробки та поширення екологічної інформації про стан довкілля.

4.3 Економічні методи управління раціональним природокористуванням

Економічні методи управління процесом природокористування належать до найпоширеніших у світовій практиці. Це - платежі за ресурси та забруднення, надання пільг в оподаткуванні підприємств, надання на пільгових умовах коротко- і довгострокових позичок для реалізації проектів щодо забезпечення раціонального використання природних ресурсів та охорони навколишнього природного середовища, звільнення від оподаткування фондів охорони довкілля; передача частини коштів позабюджетних фондів охорони навколишнього природного середовища на довготривалих договірних умовах підприємствам, установам, організаціям і громадянам для вжиття заходів із гарантованого зниження викидів і скидів забруднювальних речовин, на розвиток екологічно безпечних технологій та виробництв, інвестиції на охорону природи, створення державного та регіональних екологічних фондів.

Можна сформулювати два критерії для визначення подібного переліку - економічний і екологічний.

У відповідності з економічним критерієм до державної компетенції повинні відноситися сировинні ресурси, які відіграють стратегічну роль для економіки України. В перелік попадуть також унікальні ресурси та об’єкти, програми охорони і відновлення яких не можуть бути реалізовані на регіональному чи місцевому рівні. В той же час це не виключає можливості залучення додаткових фінансових та інших ресурсів на реалізацію цих програм з ініціативи місцевих органів влади.

Відсутність чіткості з економічних проблем природокористування в Конституції України, а також суперечливість законодавчих актів у цій сфері не дозволяє в даний час розробити однозначний і ефективний механізм визначення і введення плати за користування природними ресурсами. З урахуванням сказаного вище науковою основою для визначення розмірів такої плати служить їх економічна оцінка, в основу якої покладено диференційну ренту.

До економічних методів управління процесом природокористування належать також платежі за забруднення. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України від 13 січня 1992 р. №18, плата за забруднення навколишнього середовища встановлюється за:

викиди в атмосферу забруднювальних речовин стаціонарними та пересувними джерелами забруднення;

скиди забруднювальних речовин у поверхневі води, територіальні та внутрішні морські води, а також у підземні горизонти, в тому числі скиди, що проводяться підприємствами через систему комунальної каналізації;

розміщення відходів у навколишньому середовищі.

Розміри вказаних платежів встановлюються на підставі лімітів викидів і скидів забруднювальних речовин, що визначаються для підприємств з урахуванням гранично допустимих викидів (ГДВ) і скидів (ГДС) щодо кожного інгредієнта в тоннах на рік. Ліміти розміщення відходів у навколишньому природному середовищі визначаються для підприємств як фізичний обсяг відходів за класами їх токсичності. Встановлюють їх органи Міністерства охорони навколишнього природного середовища України у формі видачі дозволів на викиди і скиди забруднювальних речовин і розміщення відходів. Ліміти викидів і скидів забруднювальних речовин встановлюються на один рік і доводяться до підприємств не пізніше 1 липня попереднього року.

За понадлімітні викиди і скиди забруднювальних речовин і розміщення відходів (понад ГДВ, ГДС) установлюються штрафні платежі - підвищений розмір плати порівняно з базовими нормативами плати (податками в межах від 1 до 5 разів).

4.4 Сучасні проблеми водозабезпечення та водовідведення м. Житомира

Водопостачання є однією з найважливіших галузей народного господарства, що спрямована на підвищення рівня життя людей, благоустрій населених пунктів, розвиток промисловості і сільського господарства. Забезпечення населення кондиційною водою в достатній кількості має важливе соціальне і санітарно-гігієнічне значення, охороняє людей від епідемічних захворювань, що розповсюджуються через воду. Водопостачання являє собою комплекс заходів щодо забезпечення водою різних її споживачів. Комплекс споруд, що здійснюють задачі водопостачання, тобто одержання води з природних джерел, її очищення, транспортування і подачу споживачам, називається системою водопостачання, або водогоном.

Єдиним джерелом централізованого господарсько-питного водопостачання м. Житомира на даний час є водозабір «Відсічне» та водосховище «Дениші», утворені завдяки гідротехнічним спорудам в руслі маловодної річки Тетерів. У вище вказаних водоймищах накопичується певний запас води при дуже незначному її обміні, що обумовлено надзвичайними кліматичними обставинами: по-перше, незначними опадами, по-друге, довготривалою спекотною погодою в літній період на протязі останніх чотирьох років. Вказані причини в умовах зарегульованості р. Тетерів призвели до різкого погіршення якості води в водозаборі «Відсічне». Якщо в період проектування водопровідних споруд міста якість води в р. Тетерів відповідала за всіма показниками вимогам першого класу поверхневих джерел водопостачання згідно ДержСанПіН 2.2.4-171-10 «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною» то в теперішній час по ряду інгредієнтів такої відповідності вже не існує.

За останні роки різко підвищився рівень фітопланктону (синьо-зелених водоростей) та зоопланктону в річковій воді. Так, в 2005 році кількість клітин (в період серпень - вересень) в середньому вже складала 24132 клітин/л (максимум досягав навіть 40000 клітин/л) проти середнього показника 9757 в 2000 році при нормі не більше 1000 клітин/л для 1 класу та не більше 10000 для 2 класу джерел водопостачання. З’явилася проблема ризького підвищення стійкої кольоровості води до 90-130° в період інтенсивного розмноження синьо-зелених водоростей. Але ще більша загроза полягає в тому, що продукти життєдіяльності окремих видів ціанобактерій, які за даними систематичних гідробіологічних аналізів відомчої лабораторії присутні в водозаборі «Відсічне» в значній кількості, є гепатотоксинами та нейротоксинами. Відповідно підвищився індекс токсичності в цей же період від 15 до 20% в 2000 р. до 27-39% в 2003 р. при нормі не більше 50%.

Накопичення значної кількості поживних органічних речовин зумовлює також стійкий підвищений рівень мікробіологічних показників в літньо-осінній період в порівнянні з минулими роками.

Значні складності для технології водопідготовки виникли у зв’язку зі значним зменшенням запасів води в джерелах водопостачання м. Житомира, які досягли критичного рівня, а саме: на 28.10.2003 р. в водосховищі «Дениші» - 201,45 м (при звичайному 203,5 м) та в водозаборі «Відсічне» - 189,24 м що по суті складає 15,3 млн. м3. Але з цього об’єму можна використати тільки 10 млн.м3 води. Більше 5 млн.м3 води - це так званий мертвий об’єм, який з річки забрати практично неможливо.

Підвищився такий фізичний показник як каламутність до середньомісячного рівня 11,7 мг/л та максимального - 14,9 мг/л в жовтні 2003 року в порівнянні з середнім показником 4,4 мг/л в аналогічний період 2000 року. Крім того, тривала спека в літній період в останні роки призводила до значного зниження вмісту розчинного кисню в 2-3 рази, підвищення вуглекислоти та накопичення марганцю в придонній частині «Відсічного», який при вище вказаних умовах переходить в розчинний стан і досягає рівня від 2,5 до 4,0 мг/л

Результати обстеження водозабору «Відсічне» водолазами вкрай негативні, оскільки шар прозорої води складає не більше 20 см від поверхні, що свідчить про надзвичайно високе замулення водозабору.

Сьогодні жорстка технологія водопідготовки з використанням високоефективного коагулянту в дозах до 78 мг/л та хлору до 12 мг/л проти 20-30 мг/л коагулянту та 5-6 мг/л хлору в такий же період в 2000-2002 роках, ще забезпечує якість води згідно вимог ДержСанПіН 2.2.4-171-10 «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною» ,проте, як бачимо, кількість і якість води в водосховищах така, що вимагає прийняття невідкладних заходів по очищенню водозабору «Відсічне», та пошуків додаткових джерел водопостачання. Стан водозабезпечення міста критичний, кількість і якість води у водосховищах вимагає пошуків нових реагентів та методів очищення води для забезпечення населення якісною питною водою.

.5 Еколого-економічний аналіз діяльності підприємства

У системі водопостачання техногенне навантаження на довкілля практично відсутнє, оскільки на підприємстві експлуатується сучасна прогресивна технологія (блок повторного використання промивних вод), яка мінімізує вплив на навколишнє середовище. Навантаження на довкілля спостерігається лише у місці водозабору (постійний забір води з річки), проте воно знаходиться в межах допустимого, а скидні води чистіші від забірної води.

Блок повторного використання промивних вод (БПВПВ) справедливо називають гордістю водоканалу завдяки його характеристикам:

-    скорочує витрати води на власні потреби;

-       зменшує витрати коагулянту;

-       знижує собівартість очистки води;

-       дозволяє зменшити водозабір на 30 тис м3/добу.

БПВПВ являє собою просту споруду - залізобетонні резервуари-усереднювачі з пісколовками. Вода після промивки фільтрів подається в трубопровід першого підйому перед очисними спорудами і подається на доочистку. Як результат - відсутність викиду промивних вод і економія 30 тис.м3 води за добу. Це зменшує екологічне навантаження на р. Тетерів. Споруда запроектована у вигляді двох самостійних резервуарів перед якими є спеціальна камера переключання що дозволяє відключати кожний з резервуарів. Об’єм резервуарів 820 м3, вони однакові, взаємозамінні.

Схема роботи БПВПВ

БПВПВ працює 23 год/добу:

·    Промивка КО - 5 год;

·        Промивка ШФ - 10 год;

·        Скид відстійників - 4 год;

·        Перекачка витіків - 3 год

Загальна продуктивність БПВПВ 19 000 м3/добу, яку формують насос № 3 (23 × 800 = 18400 м3/добу) і перелив (200 × 3 = 600 м3/добу). Незважаючи на таку кількість затрат блок являється ефективним і економічно вигідним винаходом

За час існування КП "Житомирводоканал" не було зафіксовано фактів екологічних злочинів. Простежуються лише короткочасні перевищення допустимих значень показників якості питної води, обумовлені недосконалістю, зношеністю та моральною застарілістю технології водопідготовки. Зокрема, помітні сезонні перевищення у вихідній воді концентрацій марганцю та хлорорганічних сполук. Дану проблему можна вирішити у доволі короткий термін, але проблеми фінансування унеможливлюють це. В усьому іншому жодних розбіжностей з вимогами не виявлено.

У більшості регіонів України тарифи встановлені на послуги централізованого водопостачання, не відшкодовують в повній мірі затрати на виробництво питної води. Тариф на воду для населення м. Житомира становить 1,97 грн./м3, тоді як собівартість водопідготовки складає 2,18 грн. /м3. У місто щоденно подається всередньому 100 тис м3 води, які населенню обходяться в 197 тис. грн./доб, або 71,95 млн. грн./рік. Реальна ж ціна води становить 218 тис. грн./доб, або 79,63 млн. грн./рік.

Загалом ціна води складається з ціни на електроенергію (60%), з виплат заробітної плати (20%), та затрат на обслуговування підприємства (закупка паливно-мастильних речовин, шлангів, кранів, цвяхів, прокладок - 20%). Забір, водопідготовка, подача питної води водокористувачам, приймання, транспортування та очищення стічних вод міста Житомира потребує значних ресурсних та фінансових затрат. Становище ускладнює і те, що станції збудовані 30-40 років тому, а обладнання, встановлене на цих станціях, має великий термін експлуатації. Воно старого типу, енергоємне з низьким ККД, тому спостерігаються значні витрати енергоресурсів (табл. 4.1).

Таблиця 4.1

Середньорічні норми витрат сировини, та енергоресурсів

Добова подача води в місто коливається від 75 до 105 тис.м3/доб. Споживання насосними станціями водопроводу І - ІІ підйомів досягає за рік -24500000 кВт год., 23 % складе 5635000 кВт. год. на суму -1400297 грн.

Для очищення води потрібно закуповувати флокулянт DB 45 РWG, цеоліт-фільтрат, кварцовий пісок, який не повинен мати фракції більше 2 мм і менше 0,5 мм (кварцовий пісок закуповують на Глуховецькому кар'єрі). Загальна вартість реагентів складає 500 - 600 тис грн./місяць.

Занижені тарифи на житлово-комунальні послуги для населення та недостатнє дотування галузі призвели до погіршення її фінансового стану. Це значно ускладнило забезпечення необхідного рівня комунального обслуговування, оскільки виробники і споживачі послуг не мають стимулу до економного і раціонального господарювання, а це стримує перехід до роботи в ринкових умовах.

Проблеми Житомирського водоканалу, як і водопровідних станцій в інших регіонах, полягають в критичному стані джерела водопостачання, що за деякими показниками не можна віднести навіть до третьої категорії. Для вирішення цієї проблеми необхідно терміново прийняти заходи по очищенню водосховища «Відсічне» та пошуку альтернативних джерел водопостачання.

Споруди і технологія очищення води, розрахована на водне джерело першої категорії, а значить в критичні моменти дуже складно, а іноді і неможливо, отримати питну воду необхідної якості.

Оскільки одноступінчата технологія розрахована на каламутність води не більш 5мг/л, а в паводковий і період інтенсивного цвітіння каламутність джерела досягає 11-15мг/л і середній показник кольоровості-80 градусів, її необхідно удосконалити, а саме, провести дозагрузку фільтрів цеолітом і включити їх в технологічний ланцюжок.

Потрібно продовжувати пошук і впроваджувати у виробництво нові, ефективніші реагенти і матеріали і побудувати на блоці повторного використання води відстійник для освітлення технологічних вод і більш раціонального їх використання.

Розділ 5

Нормування якості питної води в системі водопідготовки та водовідведення. Охорона праці на підприємстві

5.1 Стандартизація якості води

Серед основних гігієнічних вимог, що пред’являються до питної води слiд відзначити наступні:

Вода повинна мати бездоганні органолептичні та фізічні якості;

Вода повинна мати оптимальний хімічний склад;

Вода не повинна погіршувати біологічну цінність їжі;

Вода не повинна бути твердою;

Вода не повинна вміщувати радіоактивні та токсичні хімічні речовини (не більше ГДК та ГДР);

Вода не повинна вміщувати патогенні мікроорганізми.

Природно, що особливу увагу як з фiзiолого-гiгiєнiчних, так i з медичних позицiй привертає визначення епідеміологічного та ендемічного значення води[5].

Стандартизацiя якостi питної води є одним з найважливіших профiлактичних заходiв та має велику iсторiю. Критерiї безпеки води для здоров’я змiнювалися з розширенням медичних та бiологiчних знань. Вiдповiдно відбувалися зміни і у структурі гiгiєнiчних вимог до води.

В iсторiї гiгiєнiчного нормування якостi питної води можна видiлити 4 етапи:

Ø 1 етап - органолептичний

Ø  2 етап - етап кількісного та якісного хімічного аналізу

Ø  3 етап - бактеріологічний

Ø  4 етап - регламентаційний

Органолептичний етап вiдноситься до стародавніх часів. У працях вчених вже тодi зустрiчалися певні орiєнтири щодо оцiнки якостi питної води. Зокрема, за свiдченнями Гiппократа (трактат «Про повiтря, воду та мiсцевостi»), щоб вiдрiзнити «чисту», тобто здорову воду, вiд непридатної, не здоровоi, слід використовувати такі зовнішні ознаки її якості, як прозорість, смак, запах тощо.

 Необхідно відзначити, що органолептичний спосiб оцiнки якостi води панував протягом багатьох століть.

Становлення етапу кількісного та якісного хімічного аналізу пов’язане з вiдкриттями видатних вчених Ломоносова та Лавуаз’є у галузi хiмiї, а його початок датується серединою XVIII столiття.

Органолептичнi властивостi води як основний та єдиний показник її якостi у цей період вiдступають на другий план. Натомість пріоритетними стають результати хiмiчного аналiзу.

Природно, що вибiр методiв досліджень визначається їх доступнiстю. Тому спочатку найбiльшу увагу придiляли визначенню таких хімічних показників якості питної води, як загальна мiнералiзація, вмiст хлоридів та сульфатів, твердість. І лише наприкінці ХІХ столiття на перший план вийшли нітросполуки (аміак, нiтрити та нiтрати).

Поштовхом до поглибленого бактеріологічного вивчення складу води став стримкий розвиток мiкробiологiї. Спочатку, внаслiдок труднощiв прямого виявлення патогенних мiкроорганiзмiв у водi, питання про бактерiальне забруднення намагалися розв’язати побiчно, за даними щодо ступеня розвитку сапрофiтної мiкрофлори.

Однак практика нерiдко йшла врозрiз зі схемами подiлу вод за їх бактерiальним забрудненням, що були розроблені. Лише вiдкриття Роберта Коха, який працював в 1891 році у вогнищi великої епiдемiї холери в Гамбурзi (Німеччина), яка, до речі, мала саме водне походження, i вперше запропонував використвувати гiгiєнiчний норматив (вода, в якiй знаходиться не бiльш,ніж 100 сапрофiтних мікроорганізмів в 1 мл не мiстить патогенної мiкрофлори) як показник кiлькiсної оцiнки води дозволило науково обгрунтувати можливiсть застосування показникiв бактерiального забруднення для оцiнки якостi питної води.

 Крiм того, трєтій етап стандартизації якості питної води характеризувався не тільки переважним вивченням бактерiального складу води, але й переходом до гiгiєнiчного нормування якостi, насамперед, не води вододжерел, а саме питної води.

У 1914 році в США був опублiкований перший стандарт якостi питної води, згiдно з яким нормувався лише бактерiальний склад:

проводився пiдрахунок загальної кількості колонiй мікроорганізмів та визначався титр Е.coli. Проте новий стандарт, що був розроблений у 1925 роцi, вже нормував i бактерiальний склад, i органолептичнi властивостi.

Перший стандарт якостi питної води в Європi був ухвалений в Радянськiй Росiї в 1937 роцi i мав назву «Тимчасовий стандарт якостi водопроводної води». Цим стандартом, зокрема, регламентувалися органолептичнi властивостi (запах, колірність, мутнiсть тощо) та бактерiальний склад.

Таким чином, в основi перших стандартiв знаходились дещо спрощені принципи нормування води, які виходили лише з точкi зору визначення її придатностi для задоволення питних потреб, оцінки ступеня її безпеки та нешкiдливостi для здоров’я, тобто проблема гiгiєни водопостачання була пов’язана тiлькi з ров’язанням проблем фiзiолого-гiгiєнiчного змісту.

Hа четвертому, регламентаційному, етапi, у зв’язку з накопиченням нових наукових даних щодо особливостей впливу на органiзм людини хiмiчних чинників навколишнього сеедовища з’явилася необхiднiсть перегляду стандартiв, що були розроблені, з метою їх розширення. Так, Державний стандарт на питну воду, який використовувався на території України, переглядався у 1945, 1954, 1973, 1982 роках[21].

Таблиця 5.1

Органолептичні показники

Таблиця 5.2

Бактеріологічні показники

Таблиця 5.3.

Хімічні речовини, що впливають на органолептичні властивості води

Таблиця 5.4.

Токсичні хімічні речовини

Однiєю з основних проблем використовування води рiзних вододжерел є проблема визначення ступеня їх побутового, природнього та, особливо, промислового забруднення.

Окислюваність, яка є показником наявностi органiчних речовин у водi та являє собою кiлькiсть О2 (у мг), що витрачається на окислення органiчних речовин, котрі знаходяться в 1 л води (в нормі - 4 мг/л);

БПК 5 та БПК 20 (бiохiмiчна потреба кисня) являє собою кiлькiсть О2, яке необхiдне для повного бiохiмiчного окислення всiх речовин, котрі знаходяться в 1 л води при температурi 20°С протягом 5 або 20 діб (в нормі = до 2 мг/л).

Необхідно відмітити і той факт, що показниками забруднення води залишками речовин органічного походження є такі показники як вміст аміаку, нітратів та нітрітів.

Зрештою, вельми важливим показником забруднення є наявність у водоймищі різноманітних водних рослин, у першу чергу, одноклітинних[21,24].

водопостачання очистка санітарний

5.2 Організація санітарного нагляду за джерелами господарсько-питного водопостачання

Житомирське обласне управління водних ресурсів (Житомирське облводресурсів) здійснює свою виробничу діяльність відповідно до Положення про облводресурсів, затвердженого наказом Держводагентства України 15.08.2011 року №134.

Житомирське облводресурсів у межах своїх повноважень забезпечує на території області:

реалізацію державної політики щодо розвитку водного господарства та меліорації земель, здійснення у водогосподарському комплексі області єдиної технічної політики, впровадження досягнень науки і техніки, передового досвіду роботи;

потребу населення і галузей економіки області у водних ресурсах;

проведення заходів, пов'язаних з попередженням шкідливої дії вод і ліквідацією її наслідків, включаючи протипаводковий захист сільських населених пунктів та сільськогосподарських угідь області.

організацію робіт з експлуатації, капітального та поточного ремонту меліоративних систем, водосховищ та інших об'єктів міжгосподарського значення;

раціональне використання бюджетних коштів на експлуатацію та капітальних вкладень, що спрямовуються на меліорацію земель, реконструкцію і технічне удосконалення діючих систем, розвиток виробничих баз та інші водогосподарські об’єкти[5].

Нормативною базою в нормуванні якості води в системі водопідготовки та водовідведення є закони України, підзаконні акти та відомчі документи (додаток 2).

Для забезпечення гiгiєнiчного контролю за якiстю питної води у мiсцi водозабору розташовують спеціальні зони санітарного захисту.

Пiд зоною санiтарного захисту джерела господарсько-питного водопостачання розумiють спецiально відвену територiю, що функціонально пов’язана з водозабiрними спорудами.

Під час використання наземних вододжерел прийнято виділяти 3 зони санітарного захисту:

. Зона посиленого (суворого) режиму або перший пояс, що включає у свою структуру земельну ділянку в мiсцi забору води та територiю, на якiй знаходяться основнi водоочисні споруди. Основнi характеристики цієї зони такі:

територiя зони обгороджена i суворо пильнується;

доступ сторонних осiб в зону суворо заборонений;

проживання людей на територiї зони суворо заборонено;

на територiї та акваторiї першого поясу заборонені рибна ловля, купання, прання бiлизни, катання на човнах;

у примiщеннях будівль, які розташовані на території зони обов’язково повиннi бути побудованi каналiзацiйнi вбиральнi;

персонал повинен проходити регулярнi медичнi огляди та обстеження на бактеріоносіння.

. Зона обмежень або другий пояс, включає у свою структуру територiю, яка оточуе водоймище та його притоки, і поширюється уверх за течiєю на десятки кілометрів, а вниз за течiєю - на декiлька сотень метрiв.

Довжина другого поясу вверх за течiєю повинна забезпечувати лiквiдацiю патогенної мiкрофлори за рахунок процесiв самооочищення водоймища, ураховуючи той факт, що тривалiсть життя патогених мiкроорганiзмiв у рiчній воді, як правило, складає не бiльш, ніж 5 дiб. Тому верхню межу зони обмежень визначають розрахунковим методом, помноживши швидкiсть течiї рiчки у метрах за добу на 5 дiб.

На території зони обмежень необхідно регулювати розмiщення населених пунктiв та, в першу чергу, промислових пiдприємств і тваринних компексiв. Спускання побутових та промислових стiчних вод, а також внесення в орні землі гною та отрутохімікатів у цiй зонi забороняється.

. Зона спостережень або третiй пояс призначена для органiзацiї нагляду за водопостапчанням та iншими процесами, що пов’язані з ним.

У випадку використання підземних вододжерел прийнято розташовувати 2 пояси санiтарної охорони:

. Перший пояс зони санiтарної охорони розташовують безпосередньо навколо свердловини на територiї з радiусом 30-50 м;

. Другий пояс зони санiтарної охорони розміщують на території з радiусi 50-1000 м, ураховуючи, що процес повного вимирання патогених мiкроорганiзмiв у пiдземних водах триває 200 дiб[21,5].

.3   Основні законодавчі акти про охорону праці

Законодавство України про охорону праці являє собою систему взаємозв’язаних нормативних актів, що регулюють відносини у галузі реалізації державної політики щодо правових, соціально-економічних і лікувально-профілактичних засобів, спрямованих на збереження здоров’я і працездатності людини в процесі праці. Воно складається із загальних законівУкраїни та спеціальних законодавчих актів.

Основою законодавства України з охорони праці є Конституція України, що гарантує громадянам право на безпечні й здорові умови праці й система законодавчих актів України, спрямованих на реалізацію цього конституційного права.

Основними законодавчими актами цієї системи є закон України «Про охорону праці», «Про охорону здоров'я», «Про пожежну безпеку», «Про обов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві й професійного захворювання, що привели до втрати працездатності», «Про використання ядерної енергії і радіаційний захист», «Про забезпечення санітарного й епідемічного благополуччя населення», «Про цивільну оборону», Кодекс законів «Про працю України».

Конституція України постає як основний, головний закон держави, який регулює найважливіші з погляду держави суспільні відносини. До яких належать засади суспільного ладу й політики, правового становища особи, державного устрою, організації та діяльності органів держави.

Закон України «Про охорону праці» - це самостійна гілка в законодавстві України про працю. Закон визначає основні положення конституційного права громадян на охорону життя і здоров'я в процесі трудової діяльності, регулює відносини між роботодавцем і працівником з питань безпеки, гігієни праці, а також встановлює єдиний порядок організації охорони праці в Україні.

Дія закону поширюється на всі підприємства, установи і організації незалежно від форми власності та видів діяльності (далі - підприємство), фізичних осіб, які, відповідно до законодавства, використовують найману працю, та на всіх громадян, які працюють за наймом.

Закон не відмінив жодної з діючих норм і дозволив:

• створити органи управління охороною праці та систему органів нагляду за охороною праці;

• створити власну нормативну базу з охорони праці;

• забезпечити гласність з питань охорони праці;

• ввести економічні важелі управління охороною праці;

• визначити роль колективних договорів;

• увести нові інститути управління і нагляду за охороною праці на підприємстві (уповноважені найманими працівниками особи з питань охорони праці);

• розпочати підготовку дипломованих спеціалістів з охорони праці. Розглянемо основні принципи державної політики в галузі охорони праці:

• пріоритет життя і здоров'я працюючих, відповідальність роботодавця за створення безпечних і здорових умов праці;

• комплексне вирішення завдань охорони праці на основі створення національної програми поліпшення безпеки, гігієни праці та виробничого середовища;

• соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди потерпілим від нещасних випадків, профзахворювань;

• встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підприємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності;

• організація навчання населення, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працюючих з питань охорони праці[29].

Закон України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності»

Цей Закон визначає правову основу, економічний механізм та організаційну структуру загальнообов'язкового державного соціального страхування громадян від нещасного випадку на вироб­ництві та професійного захворювання, які призвели до втрати працездатності або загибелі застрахованих на виробництві.

Завданнями страхування від нещасних випадків є такі:

• здійснення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням;

• відновлення здоров'я та працездатності потерпілих па виробництві від нещасних випадків або професійних захворювань;

• відшкодування матеріальної та моральної шкоди застрахованим і членам їх сімей.

Дія Закону поширюється на осіб, які працюють за умовами трудового договору на підприємствах і організаціях незалежно від форм власності, а також на осіб, які забезпечують себе роботою самостійно.

Гарантом забезпечення прав у страхуванні від нещасних випадків на виробництві для всіх застрахованих є держава.

Кодекс законів про працю України - основний закон національного трудового законодавства.

Законодавство про працю України визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці, регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ незалежно від форм власності, виду діяльності й галузевої належності.

Працівники реалізують право на працю укладанням трудового договору на підприємстві, в установі тощо.

Працівники мають право на:

• відпочинок відповідно до законів про обмеження робочого дня та робочого тижня і про щорічні оплачувані відпустки;

• здорові й безпечні умови праці;

• матеріальне забезпечення в порядку соціального страхування в старості, у разі хвороби, втрати працездатності, а також матеріальну допомогу в разі безробіття;

• об'єднання в професійні спілки;

• вирішення колективних трудових конфліктів.

Умови договорів про працю, які порушують чинне законодавство України про працю, вважаються недійсними.

Закон України «Про охорону здоров'я населення». Цей Закон визначає правові, організаційні, економічні та соціальні основи охорони здоров'я населення в Україні.

За Конституцією України кожен громадянин України має право на охорону здоров'я. Це право передбачає:

• життєвий рівень, необхідний для підтримання здоров'я людини;

• безпечне для життя і здоров'я навколишнє природне середовище;

• безпечні та здорові умови праці, навчання, побуту і відпочинку;

• кваліфіковану медико-санітарну допомогу, до якої входить також вільний вибір лікаря та медичної установи;

• матеріальну компенсацію за втрачене здоров'я.

Закон України «Про пожежну безпеку». Закон визначає правові, економічні та соціальні основи забезпечення пожежної безпеки на території України. Забезпечення пожежної безпеки є невід'ємною частиною державної діяльності щодо охорони життя та здоров'я людей, національного багатства і навколишнього природного середовища. Цей Закон наголошує, що забезпечення пожежної безпеки підприємств покладається на їх керівників.

Власники підприємств зобов'язані:

• розробляти комплексні заходи щодо забезпечення пожежної безпеки;

• забезпечувати дотримання протипожежних вимог, стандартів, норм, правил, а також виконання вимог приписів і постанов державного пожежного нагляду;

• організовувати навчання працівників правилам пожежної безпеки. У загальноосвітніх, професійних і вищих навчально-виховних закладах організовується вивчення правил пожежної безпеки на виробництві та в побуті, а також дій у разі пожежі.

Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища».

Завданням законодавства про охорону навколишнього середовища є встановлення відносин у галузі охорони, використання та відновлення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідація негативного впливу господарської діяльності на довкілля[23].

.4  
Гарантії прав громадян на охорону праці

Законодавство України встановлює загальні гарантії права на безпечні та нешкідливі умови праці, що надаються всім працівникам, а також передбачає додаткові гарантії для певних категорій працівників, що зумовлено підвищеними вимогами охорони їх здоров'я. До таких категорій належать працівники, які працюють у шкідливих і небезпечних умовах праці, неповнолітні особи, жінки, особи з пониженою працездатністю тощо. Згідно зі ст. 5 Закону України «Про охорону праці» умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони праці. Тому у разі включення до його змісту умов, які погіршують правове становище працівників порівняно із законодавством про охорону праці, вони визнаються недійсними.

Відповідність умов трудового договору чинному законодавству про охорону праці повинна забезпечуватися і під час його реалізації. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту, що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам нормативних правових актів з охорони праці.

Важливою гарантією захисту права працівника на охорону праці є надання працівнику інформації про умови праці на підприємстві і, зокрема, на робочому місці. Крім загальних питань з охорони праці роботодавець зобов'язаний проінформувати громадянина про наявні на майбутньому робочому місці шкідливі та небезпечні виробничі фактори, які ще не усунено. Водночас роботодавець повинен повідомити майбутнього працівника про можливі шкідливі, негативні наслідки впливу виробничих факторів на його здоров'я та ознайомити його з правом на відповідні пільги і компенсацію за роботу в таких умовах. Причому законодавець визначає форму виконаного роботодавцем обов'язку. Особа має бути проінформована роботодавцем під розписку. Оскільки в законодавстві не встановлено виду документа, у якому майбутній працівник розписується про одержання такої інформації, то його форма визначається на конкретному підприємстві, в установі, організації. Цим документом може бути спеціальний журнал, окрема розписка. Пропонується такі записи робити в особовій картці, акті атестації робочого місця.

Обов'язкове інформування працівника про зміни законодавства щодо охорони праці та приведення умов праці у відповідність до нього покладається на роботодавця. Таке інформування здійснюється шляхом проведення навчання з питань охорони праці, наприклад, позапланового інструктажу.

Надання інформації працівникові про стан охорони праці має системний характер. Роботодавець зобов'язаний інформувати працівників під час їх роботи на підприємстві не лише про стан охорони праці, а й про причини аварій, нещасних випадків і професійних захворювань та про заходи, яких вжито для їх усунення та для забезпечення на підприємстві умов і безпеки праці на рівні нормативних вимог[29] .

Законодавством України передбачено гарантії у випадках виникнення загрози життю і здоров'ю працівників, не створення роботодавцями відповідних умов праці, що забезпечують їх безпеку та гігієну. До таких належать право працівника відмовитися від виконання роботи у разі виникнення виробничої ситуації, що загрожує життю і здоров'ю, право працівника розірвати трудовий договір з власної ініціативи, встановлення юридичної відповідальності роботодавця за порушення законодавства про охорону праці. Зазначені гарантії відображають зміст одного з державних принципів у сфері охорони праці - пріоритету життя і здоров'я працівників та повної відповідальності роботодавця за створення безпечних і нешкідливих умов праці.

Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей,які його оточують, або для виробничого середовища чи довкілля (ст. 6 Закону України «Про охорону праці»). Така відмова буде правомірною, якщо працівник негайно повідомить про цей факт безпосереднього керівника чи роботодавця. За необхідності факт її наявності підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої є працівник, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці (якщо професійна спілка на підприємстві не створювалася), а також страхового агента з питань охорони праці. У випадку виникнення конфлікту факт її наявності підтверджується відповідним органом державного нагляду за охороною праці і представником профспілки.

Дії працівника, який відмовився від виконання дорученої роботи з дотриманням підстав та порядку відмови, не вважаються порушенням трудової дисципліни. За ним зберігається місце праці, а за час простою, що виник не з його вини, виплачується середній заробіток.

У випадку невиконання роботодавцем зобов'язань щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці, порушення законодавства про охорону праці,умов колективного договору з цих питань працівник має право розірвати трудовий договір з власної ініціативи. Роботодавець зобов'язаний розірвати трудовий договір у строк, визначений працівником. Оскільки звільнення працівника із зазначеної підстави відбувається не з його вини, то працівникові виплачується вихідна допомога. Розмір вихідної допомоги визначається у колективному договорі, але у будь-якому випадку не може бути менший тримісячного заробітку працівника. У трудову книжку вноситься запис про підставу та причини звільнення працівника[23].

5.5 Санітарія та гігієна праці на КП «Житомирводоканал»

Згідно зі ст.7 Закону України «Про забезпечення санітарного й епідеміологічного благополуччя населення», завданням адміністрації є розробка і проведення санітарних і протиепідеміологічних заходів, здійснення контролю за підтримкою вимог санітарних норм та інформування органів державної санітарної епідеміологічної служби про надзвичайні ситуації.Санітарія і гігієна праці включає до свого складу частини гігієни праці та санітарної техніки.

Гігієна праці - галузь профілактичної медицини, що вивчає умови збереження здоров'я на робочому місті й заходи, які сприяють цьому.

Основні завдання гігієни праці:

. Вивчати вплив на людину метеорологічних умов і розробляє засоби і способи забезпечення комфортних умов праці.

. Вивчати вплив на організм людини небезпечних і токсичних речовин, що виділяються в навколишнє середовище, і розробляє засоби захисту.

. Вивчати вплив шуму, вібрації, іонізуючого випромінювання на організм людини і розробляє засоби захисту від цих чинників.

. Займатися питаннями освітлення робочих місць.

. Давати обґрунтування санітарним нормам.

. Займатися створенням індивідуальних засобів захисту.

. Розробляти засоби і методи контролю умов праці.

. Організовувати санітарно-побутове забезпечення.

 Санітарна техніка - це заходи та пристрої технічного характеру, що відносяться до промислової санітарії (системи і пристрої вентиляції, опалення, кондиціонування повітря, теплопостачання, водопостачання, газопостачання, каналізації, очищення і нейтралізації викидів шкідливих речовин в атмосферу і водойми, освітлення, захисту людини від шуму і вібрації, дії шкідливих випромінювань і полів, санітарні й побутові споруди і пристрої, будівельна теплотехніка, будівельна кліматологія тощо).

 Санітарія і гігієна праці розглядає ряд факторів, що можуть впливати на здоров'я і самопочуття людини, визначає джерела виникнення цих факторів і встановлює способи захисту від них. Основним завданням санітарії та гігієни праці залишається створення для працюючих комфортних умов праці.

 Комфортні умови - це умови, що не викликають незручності в людини при виконанні роботи, відхилень у здоров'ї і профзахворювань, і при яких у людини спостерігається максимальна працездатність і продуктивність.

 Розрізняють вимоги загальної й особистої гігієни. До вимог загальної гігієни відносяться: санітарно-захисні зони, вимоги до будинків і приміщень, вимоги до водопостачання, забезпечення теплом і т.д.

 Для об'єктів, окремих будинків і споруд, що є джерелами різноманітних загроз для організму людини, передбачений санітарний захист. Такий захист враховує потужність об'єкта, умови здійснення технологічних процесів, характер і кількість шкідливих, токсичних речовин і речовин з неприємним запахом, шум, вібрацію, електромагнітні хвилі, ультразвук, радіацію та інші небезпечні фактори, які впливають на навколишнє середовище.[29]

 У «Санітарних нормах проектування промислових підприємств» (СН 245-71) зазначені конкретні виробництва з присвоєними для них відповідними класами. У цих санітарних нормах виділено п'ять санітарно-захисних зон. Проте, існує низка видів шкідливих робіт, що не відбиті в санітарних нормах. Ці види робіт мають так званий орієнтований клас, що характеризує ступінь забруднення атмосферного повітря (параметр П). Параметр П установлюється згідно з Інструкцією про порядок розгляду, узгодження й експертизи повітряно-охоронних заходів і видачі дозволу на викид забруднюючих речовин в атмосферу по проектних рішеннях. Відповідно до санітарної класифікації підприємств, виробництв і об'єктів, затверджено розміри санітарно-захисних зон.

 Організація санітарно-захисних зон переслідує, крім основного завдання (захист повітряного середовища населеного пункту від промислових забруднень), також мету дотримання вимог архітектурно-композиційного ув'язування житлових районів міста і промислових об'єктів. Під час планування захисних зон необхідно враховувати, що одним з найважливіших факторів захисту повітряного середовища населеного пункту є його озеленення газостійкими деревинно-чагарниковими породами.

 Рослини, використовувані для озеленення санітарно-захисних зон, повинні бути ефективними в санітарному розумінні й досить стійкими до забруднення атмосфери і ґрунтів промисловими викидами. Під час проектування озеленення варто надавати перевагу створенню змішаних деревинно-чагарникових насаджень. При цьому не менше 50% від загальної кількості дерев повинна займати головна деревна порода, що має найвищий показник санітарно-гігієнічної ефективності та є життєздатною в конкретних погодно-кліматичних і токсикологічних для даного об'єкта умовах.

 Територія об'єкта також повинна мати ділянки озеленення, що складають 10-15% від загальної площі об'єкта. Призначенням зелених насаджень на території об'єкта є, насамперед, їхня рекреаційна роль.

 Для забезпечення санітарного благополуччя працюючих на об'єкті необхідно дотримувати вимог санітарно-гігієнічних норм щодо будинків і приміщень, з урахуванням санітарної характеристики робочого процесу. Для цього необхідно дотримуватися норм корисної площі для працюючих, нормативних площ для розміщення устаткування, необхідної ширини проходів і проїздів, що створить умови для безпечної роботи та зручності в обслуговуванні машин і устаткування.

 Якщо в будинку розташовані приміщення з різним ступенем небезпечності, то вони повинні бути ізольовані між собою. Не можна допускати, щоб більш небезпечні приміщення розміщалися під безпечними приміщеннями. Приміщення, у яких розміщаються електрощити, вентиляційне, компресорне устаткування, повинні бути завжди закриті на ключ.

 До складу будь-якого об'єкта входять допоміжні приміщення, до яких відносять: санітарно-побутові, медичні, суспільного харчування, культурного обслуговування та адміністративні приміщення.

 Працівники повинні бути забезпечені санітарно-побутовими приміщеннями: роздягальнями, приміщеннями для відпочинку й обігріву, душовими, умивальниками, приміщеннями для сушіння спецодягу (у разі потреби), туалетами, оздоровчими пунктами (куточками), місцями для паління.

 Роздягальні для робочого одягу повинні бути розміщені ізольовано від роздягалень для вуличного та домашнього одягу. В роздягальнях для робочого одягу передбачаються відокремлені кладові площею не менше 3 м2 для зберігання забрудненого та чистого одягу. Роздягальні повинні бути обладнані лавками шириною 0,3 м та мати шафи для працюючих. Відстань між рядами шаф у роздягальнях, обладнаних лавками, повинна становити 2 м, а в роздягальнях, не обладнаних лавками - 1,5 м. У випадку наявності забрудненого одягу шафи для спецодягу повинні забезпечуватися витяжною вентиляцією. При виконанні робіт на відкритому повітрі чи в умовах, що приводять до зволоження робочого одягу, повинні передбачатися відповідно обладнані приміщення для сушіння одягу.

 До вимог особистої гігієни відносяться заходи щодо миття рук, ніг, чищення зубів, прийняття душу, стрижки волосся і т.д.

 Засіб індивідуального захисту - засіб, що запобігає або зменшує вплив на одного працюючого небезпечних і шкідливих факторів.

 Засоби індивідуального захисту необхідно застосовувати в тих випадках, коли безпека робіт не може бути забезпечена конструкцією устаткування, організацією виробничого процесу, архітектурно- планувальними рішеннями й засобами колективного захисту. Для кожного працівника видано набір індивідуальног озахисту, в цехах у майстрів знаходиться аптечка.

СІЗ залежно від призначення підрозділяються на класи:

-костюми ізолюючі: пневмокостюми, костюми, що гідроізолюють, скафандри;

-засоби захисту органів дихання: протигази, респіратори, саморятувальники, пневмошлеми, пневмомаски, пневмокуртки;

-одяг спеціальний захисний: кожухи, пальто, напівпальто, кожушки, накидки, напівплащі, халати, костюми, куртки, сорочки і т.д.;

-засоби захисту ніг: чоботи, бахіли, боти і т.п.;

-засоби захисту рук: рукавиці, рукавички, напульсники;

-засоби захисту голови: каски, шоломи, підшоломники, шапки, берети, капелюхи, косинки і т.п.

-засоби захисту очей: окуляри;

-засоби захисту обличчя: щитки;

-засоби захисту слуху: навушники, шоломи;

-засоби захисту від падінь із висоти й інші заобіжні пристрої

 -засоби дерматологічніз ахисні [23]

  З метою збереження здоров'я і працездатності робітників на будівельних майданчиках обладнують тимчасові побутові приміщення, в яких вони можуть відпочити під час обідньої перерви, прийняти їжу, взимку - обігрітись.

 Кількість санітарно-побутових приміщень і їхні розміри залежать від кількості робітників, що водночас працюють на даному об'єкті.

 Перед початком роботи робітник повинен одягтися у спецодяг, а свій одяг і взуття акуратно розмістити у спеціальній шафі. Після закінчення робочого дня спецодяг чистять від пилу, бруду, сушать у спеціальних приміщеннях і ховають в індивідуальну шафу або вішають у спеціально відведеному для цього місці.

 У район розміщення побутових приміщень подається вода. Для пиття слід застосовувати переварену воду, яку зберігають у спеціальних бачках з кришками і кранами. Бачок, заповнений водою, повинен бути весь час закритий. Сиру водопровідну воду вживають за допомогою спеціально обладнаних фонтанчиків. Відстань від місця, де є вода, до робочих місць повинна бути не більше 75 м. Всі ці заходи спрямовані на те, щоб кожен робітник мав змогу дотримуватись особистої гігієни на виробництві.

 Після закінчення роботи обличчя і руки треба добре вимити. Якщо шкіра на руках тріскається, після миття їх треба змастити гліцерином або спеціальним кремом.[29].

ВИСНОВКИ І ПРОПОЗИЦІЇ

В даному дипломному проекті була розглянута проблема забруднення питної води, що є однією з найважливіших проблем сучасного суспільства.

Основну увагу було звернуто на біологічне забруднення поверхневих водозаборів організмами, що мешкають у глибинних шарах води і постійно знаходяться у русі-фітопланктоном.

Здійснивши огляд літератури в першому розділі , ми охарактеризували біологічну характеристику фітопланктону, закономірності його формування в просторово-часовому аспекті, визначили методи кількісної оцінки фітопланктону. Встановлено, що підвищення продуктивності популяцій фітопланктону призводить до процесу евтрофікації водойм, так званого «цвітіння води». Фактори, які призводять до цього негативного явища, бувають природними та антропогенними. Також встановлено, що процес евтрофікації можна регулювати. Типовий шлях подолання евтрофування- зниження фосфорного навантаження на водойми. Однак цей шлях, як правило, важко здійснити. Отже процес підвищення продуктивності популяцій фітопланктону потребує значної уваги , що є дуже важливим у питаннях контролю якості питної води.

В наступних розділах було здійснено природно-кліматичну та виробничу характеристику регіону та екологічну оцінку річки Тетерів. Встановлено, що джерелом господарсько-питного водопостачання м. Житомира є водоймище «Відсічне» річки Тетерів. Система водопостачання міста містить в собі підйом, підготовку води та транспортування питної води споживачам. Якість питної води повинна відповідати вимогам ДержСанПіН 2.2.4-171-10 «Гігієнічні вимоги до води питної, призначеної для споживання людиною». Питна вода відпускається для задоволення потреб населення, комунально-побутових підприємств, міського господарства, господарсько-питних потреб промислових підприємств і на ліквідацію пожеж.

Охарактеризувавши економічний механізм охорони навколишнього середовища, визначено сучані проблеми водозабезпечення та водовідведення м. Житомира та здійснено еколого-економічний аналіз діяльності підприємства.

В розділі нормування якості питної води в системі водопідготовки та водовідведення визначено основні стандарти якості води. Питна вода повинна мати відповідні органолептичні та фізичні якості, оптимальний хімічний склад, не повинна погіршувати біологічну цінність їжі, не повинна бути твердою, вміщувати патогенні мікроорганізми, та вміщувати радіоактивні та токсичні хімічні речовини більше ГДК та ГДР.

Система водопостачання в сучасних містах є найважливішим елементом штучного середовища, що забезпечує як фізіологічні і гігієнічні потреби самої людини, так і життєво важливі для існування міста функції - виробничі, санітарно-гігієнічні, естетичні та інші.

Отже вирішення проблеми забруднення прісноводних поверхневих водозаборів потребує ефективних методів. Початкове вкладення коштів є проблематичним, але воно дасть позитивний економічний ефект для підприємства. Отже пропонується запровадження методів спрямованого регулювання процесів евтрофікації, зокрема антропогенної, яка повністю залежить від факторів впливу людини.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1.      Эрхард Ж.-П., Сежен Ж. Планктон. Состав, экология, загрязнение. Пер. с фр. Л., Гидромтеоиздат, 1984 г. 256 стр.

2.      Лурье А.И. Вода-бесценный дар природы: Научн-попул. Очерк -Х.: Прапор, 1984.-103 с.

3.      Стадницкий Г.В., Родионов А.И. Экология: Учеб. Пособие для химико-технологических вузов.-М. :Высш. шк., 1988-272 с.

4.      <http://dic.academic.ru/dic.nsf/enc_biology>

. <http://skvazhina-nasos-voda.kiev.ua/yakist_ochyshchennia_vody/standarty_yakosti_vody.htm>

.        Бібліографічний опис: Ахмадуллова А. Е. Альгологічні дослідження мікроводоростей в рекреаційних озерах / А. Е. Ахмадуллова / / Молодий учений. - 2011. - № 4. Т.1. - С. 119-122.

.        Брагінський Л.П. Прісноводний планктон в токсичної середовищі. / Л.П. Брагінський, І.М. Величко, Е.П. Щербань - Київ: Наукова думка, 1987. - 180 с.

.        Васильєва І.І. рекомендації по боротьбі з «цвітінням» водойм. / І.І. Васильєва, П.А. Ремігайло - Якутськ, 1988. - 10 с.

.        Каменський В.С. Методи уповільнення та усунення процесу евтрофування / / Водні ресурси. - 1979. - № 4. - С. 51-63.

.        Трифонова І.С. Екологія та сукцесія озерного фітопланктону. - Л: Наука, 1990 .. - 184 с.

.        Федоров В.Д. Про методи вивчення фітопланктону і його активності. - М:. МГУ, 1979. - 166 с.

.        Бакка М.Т., Дорощенко В.В. Гідрологія, регулювання та охорона водних ресурсів: Навчальний посібник. - Житомир, 2003. - 125 с.

.        Еколого-економічні проблеми довкілля Житомирщини. [Кол. Моногр.] / В.І Карпов, С.П. Сіренький, В.К. Данилко та інші; Під заг. ред. П.П. Михайленка. - Житомир, 2001. - 320 с: іл. - Бібліогр.:312 - 316.

14.    Костриця М.Ю. Рідний край: Посібник для вчителів та учнів Житомирщини. - Житомир. СМП „Житомир -РЖО-ПРЕС-РЕКЛАМА", 1998. - 192 с; іл.

15.    Костриця М.Ю. Географія Житомирської області. - Ж.: «Житомирський вісник», 1993. - 198.

16.   Костриця М.Ю. Географія Житомирської області: Посібник для вчителів та учнів, 2-ге видання, оновлене і доповнене, 2003. - 221 с.

17.    Величко Ю.П., Волков В.Н. Правовая охрана вод. - М. Юрид. лит. 1980. - 230 с.

18.    Кравченко В.С. Водопостачання та каналізація: Підручник. - „Кондор”. 2003. - 282 с.

19.    http://www.oceansonline.com/phytoplankton.htm

20.    Національна доповідь про якість питної води та стан питного водопостачання в Україні в 2010 році.

21.    ttp://zakon.nau.ua/ -ДСанПіН

.        Фрог Б.Н., Левченко А.П. "Водоподготовка", Изд. МГУ, 1996.

.        http://zakon.rada.gov.ua/

.        С.І. Сніжко Оцінка та прогнозування якості природних вод. - К., 2001. - 264 с.

25.    <http://neonatology.narod.ru/gygiene/water/water1.htm>

26.    Заверуха Н. М. Основи екології: Навч. посіб. / Серебряков В.В., Скиба Ю. А. - К.: Каравела, 2006.-368с.

27.    Екологія: Підручник/ [С. І. Дорогунцов, К.Ф. Коценко, М. А. Хвесик та ін.] - Вид. 2-ге, без змін. - К.:КНЕУ. 2006. - 371с.

28.    Основи екології. Екологічна економіка та управління природокористуванням. Підручник / За заг. ред. д.е.н., проф.. Л.Г. Мельника та к.е.н., проф.. М.К. Шапочка. - Суми: ВТД «Університетська книга» , 2005. - 750с.

29.    Кодекс законів «Про працю України» з постатейними матеріалами // Бюл. законодав. і юрид. Практики України.- Харків: Форт,2004.-125с.

Додаток 1

Матеріали бакалаврської роботи

Додаток 2

ЗАКОНИ УКРАЇНИ ЯКІ РЕГУЛЮЮТЬ ВОДОГОСПОДАРСЬКУ ДІЯЛЬНІСТЬ

● Конституція України;

● Водний кодекс України ( Закон України від 6 червня 1995 року №213/95-ВР із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 21 вересня 2000року №1990-ІІІ);

● Земельний кодекс України (Закон України від 25 жовтня 2001 року із змінами);

● Загальнодержавна програма розвитку водного господарства (Закон України від 17 січня 2002 року №2988-ІІІ) яка включає в себе:

● Національну програму екологічного оздоровлення басейну Дніпра та поліпшення якості питної води. (Затверджена постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1997 року №123/97-ВР;

● Комплексну програму захисту сільських населених пунктів та сільськогосподарських угідь від шкідливої дії вод на період до 2010 року та прогноз до 2020 року, затверджена Постановою Кабінету Міністрів України від 03 липня 2006 року №901);

● Закон України „Про меліорацію земель” від 14 січня 2000 року №1389-ХІУ;

● Закон України „Про охорону навколишнього природного середовища” від 26 червня 1991 року №1268-ХІІ та ін.

● Податковий Кодекс №2755-УІ від 02.12.2010 р.

ПІДЗАКОННІ АКТИ ЯКІ РЕГУЛЮЮТЬ ВОДОГОСПОДАРСЬКУ ДІЯЛЬНІСТЬ

● Положення про державну систему моніторингу довкілля. (Затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 30 березня 1998 року №391);

● Перелік річок та водойм, що внесені до водних об'єктів місцевого значення. (Затверджений наказом Держводгоспу України від 3 червня 1997 року №41, зареєстрований в Мінюсті України 6 січня 1998 року №2/2442);

● Порядок користування землями водного фонду. (Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 травня 1996 року №502);

● Порядок визначення розмірів і меж водоохоронних зон та режим ведення господарської діяльності в них. (Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 травня 1996 року № 486);

● Порядок використання земель у зонах їх можливого затоплення внаслідок повеней та паводків. (Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 31 січня 2001 року № 87);

● Порядок видачі дозволів на проведення робіт на землях водного фонду. (Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 12 липня 2005 року №557);

●Порядок погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування. (Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 13 березня 2002 року №321 «Про затвердження порядку погодження та видачі дозволів на спеціальне водокористування та внесення змін до постанови кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 року №459).

● Порядок розроблення й затвердження нормативів гранично допустимого скидання забруднюючих. (Затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 11 вересня 1996 року №1100).

ДЕРЖАВНИЙ ОБЛІК ВОД

● Інструкція щодо заповнення форми 2-ТП (водгосп) <http://www.zhitomirovg.com.ua/vodooblik/blank_2_tp.doc>. (Затверджена наказом Держкомстату України від 30 вересня 1997 року №230);

● Державна статистична звітність - форма 2-ТП (водгосп) „Звіт про використання води”. (Затверджена наказом Держкомстату України від 30 вересня 1997 року №230);

● Типові форми первинного обліку з використання вод (ПОД-11 <http://www.zhitomirovg.com.ua/vodooblik/pod_11.doc> „Журнал обліку водоспоживання (водовідведення) водовимірювальними приладами та обладнанням, ПОД-12 <http://www.zhitomirovg.com.ua/vodooblik/pod_12.doc> „Журнал обліку водоспоживання (водовідведення) побічними методами”, ПОД-13 <http://www.zhitomirovg.com.ua/vodooblik/pod_13.doc> „Журнал обліку якості зворотних вод, що скидаються”. (Затверджені наказом Держкомстату України від 27 липня 1998 року №264).

ВІДОМЧІ НОРМАТИВНІ ДОКУМЕНТИ

● Програма державного моніторингу довкілля в частині здійснення Держводагентства України контролю за якістю поверхневих вод. (Затверджена наказом Держводагентства України від 30 грудня 2011 року №310);

● Порядок організації і здійснення державного моніторингу вод у системі Держводгоспу України (ВНД 33-5.5-10-2002);

● Єдине міжвідомче керівництво по організації та здійсненню державного моніторингу вод. (Затверджене наказом Мінекології від 24 грудня 2001 року №485);

● Правила технічної експлуатації меліоративних систем (Затверджені наказом Держводгоспу України 25 грудня 2001 року№285);

● Правила технічної експлуатації систем водопостачання та каналізації сільських населених пунктів. (ВНД 33-3.4-01-2000);

● Інструкція щодо запобігання і реагування на надзвичайні ситуації техногенного та природного характеру на водогосподарських системах, захисних спорудах, водосховищах. (ВНД 33- 1.1-14-2001).